Page 1

СОЛОМ’ЯНКА СЕРПЕнЬ 2016 № 3 (33)

ПРАВОСЛАВНА ГАЗЕТА БЛАГОЧИННЯ СОЛОМ’ЯНСЬКОГО РАЙОНУ

Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, Предстоятеля Української Православної Церкви

УСПЕНИЕ ПРЕСВЯТОЙ БОГОРОДИЦЫ

О дивное чудо! Источник Жизни во гробе полагается, и лествица к небеси гроб бывает... Стихира праздника Успения Богородицы

28

августа по новому стилю Православная Церковь отмечает праздник Успения Пресвятой Богородицы. Вслушиваясь в песнопения и молитвословия праздника мы с немалым удивлением обнаружим, что они призывают нас отчасти радоваться смерти Матери Божией. И это совершенно понятно – ведь Она уходит к Своему Сыну и Богу и в то же время Она «во успении мира не оставила». Конечно, апостолы в тот момент должны были почувствовать себя по-человечески осиротевшими. Ушла Та, Которая не только знала Христа лучше всех – знала «почеловечески», помнила малейшие события Его жизни, малейшие черты характера и облика Господа, – но и несла в Себе удивительную тайну: человека, при жизни обоженного, ставшего «Честнейшей херувим и Славнейшей без сравнения серафим». Богородица – лучшая и  совершеннейшая икона Преображения человеческой личности. Она в Себе Самой принесла тот плод, ради которого сотворены небо и земля, создано человечество и ради которого Сын Божий приклонил небеса и сошел на землю. Ради Нее, и в Ней – ради нас, основана Церковь. Мы можем даже с дерзновением сказать, что, когда Предвечный Тройческий совет «принимал решение» сотворить человека, зная, что этот творческий акт будет отмечен знаком Креста, – то одно только существование в замысле Божием Богородицы могло стать «решающим аргументом»: да, человек достигнет той цели, ради которой будет создан, ибо преподнесет лучший дар Богу – «Матерь Деву» (как поется в одной из стихир на Рождество Христово). И вот теперь это живое Евангелие уходило. Кажется чрезвычайно важным, что в Новом Завете очень мало слов о  Богородице и совсем ничего – о Ее уходе. Ее жизнь была тихой и незаметной иконой всех христианских добродетелей. И значение этой Жизни и этого Успения далеко не сразу раскрылась перед самими апостолами и перед всей Церковью. Лишь постепенно христиане осознали таинственную, но могучую роль Пречистой Богородицы в нашем спасении и стали обращаться ко Христу словами: «Богородицею помилуй нас». И все мы, повторяя эти слова твердо верим, что Она не оставит нас

офіційне видання Солом’янського благочиння м. Києва Української Православної церкви Адреса: 03087, м. Київ, вул. Уманська, 14. тел.: 242-07-27, Факс: 255-12-32 E-mail газети: solomenka-orthodox@ukr.net

сиротами. Если Она не уйдет в те «обители», ради которых создан человек, – то и утешение оттуда не коснется нас и не обновит нашу надежду и веру. Теперь же, когда Одна из нас – не только «Человек Христос Иисус» (1 Тим. 2: 5), но и, после Него, лучший Человек из когда-либо живших на земле – уже там, где должны быть мы все, мы от прикосновения Ее благодати можем предчувствовать, предугадывать, «что приготовил Бог любящим Его» (1 Кор. 2: 9). Православная Церковь хранит под покровом молчания то, что случилось с  телом Пречистой. В отличие от Католической церкви, принявшей догмат о телесном вознесении Богоматери, восточное христианство догматически здесь оставляет многоточие, хотя и  имеет освященные традицией предания. И эта позиция – наверное, единственно достойна Той, Чья жизнь протекала в полноте смиренного молчания. Но всё же богослужебные тексты определенно говорят: «Чистое твое тело, Дево, тления во гробе не увиде, но с телом прешла еси от земли к небеси». Первые сведения о церковном праздновании Успения Богородицы датируются началом IV века. Но первоначально праздник совершался не в одно время: в

одних местах — в январе месяце, в других — в августе. Так, на Западе, в Римской Церкви (в VII в.) 18 января праздновалась «Кончина Девы Марии», а 14 августа — «Взятие на небо». В конце VI века праздник повсеместно отмечался в Византии. Во многом причиной этому стал указ византийского императора Маврикия, который одержал победу над персами 15 августа 595 года и в благодарность Богородице, приказал Константинопольскую традицию празднования Успения Богоматери распространить на всю империю. Успение Богоматери, как и Воскресение Христово, символизировало попрание смерти и воскрешение к жизни будущего века, поэтому образы Успения имеют сложное литургическое толкование. В Евангелии ничего не сказано о земной жизни Богоматери после Вознесения Спасителя. Сведения о Ее последних днях сохранило церковное предание. Именно поэтому иконографическими источниками для образов Успения в Византии, на Балканах и в Древней Руси являлись широко распространенные апокрифические сказания: «Слово Иоанна Богослова на Успение Богородицы», «Слово Иоанна, архиепископа Солунского», а также древнейшее

Шеф-редактор протоієрей Ярослав Шовкеник

Редагування і коректура: Марина Бурдейна, Олена Кукуішко

головний редактор Денис Репік

верстка та дизайн: Віталій Сидоркін

Підписано до друку 22.08.2016 Наклад 1000 прим.

«Праздничное слово на Успение» Иерусалимского патриарха Модеста († 632). Согласно традиции, Успение изображали как событие, происходящее в доме Иоанна Богослова в Иерусалиме – в Сионской горнице, где ранее произошло Сошествие Святого Духа на апостолов. Примерно с XI века получает широкое распространение расширенный вариант иконографии Успения, так называемый «облачный тип». В центре такой иконы всегда находится Спаситель, Который в руках держит душу Своей Матери. В верхней части композиции изображаются апостолы, летящие к одру Богоматери на облаках, а в вверху в ценре иконы изображен голубой полукруглый сегмент неба с золотыми звездами и фигуры ангелов, уносящих душу Богородицы. Часто у ложа Матери Божией изображаются одна или несколько горящих свечей, символизирующих Ее молитву ко Господу. На Руси Праздник Успения Пресвятой Богородицы издревле был одним из самых почитаемых. В Киево-Печерском патерике есть сказание об основании преподобными Антонием и Феодосием Успенского храма в созданной ими обители. В последующие времена киевские монахи, основатели монастырей, по примеру Киево-Печерской Лавры, посвящали их главные храмы Успению. Успению Пресвятой Богородицы посвятил святой великий князь Владимир деревянный храм во Владимире (992  год), на его месте в XII веке был построен Успенский собор князем Андреем Боголюбским. Успению были посвящены соборы XII века в Смоленске и Суздале. Успенским стал главный собор Московского Кремля, основанный в 1326 году при князе Иоанне Калите святым Митрополитом Петром. Успению посвящены также соборы Почаевской и Троице-Сергиевой лавр, Переяславльский храм, соборы Псково-Печерского монастыря и множество других больших и малых храмов Русской земли. Также, на Руси издревле чтутся чудотворные иконы Успения, среди которых следует назвать Киево-Печерскую, две иконы Московского Успенского собора, а также Псково-Печерскую, с которой связано спасение от поляков Пскова и Печерского монастыря в 1581 году.

Редакція залишає за собою право редагувати та скорочувати матеріали, що публікуються в газеті

Газетні матеріали Ви можете переглянути також на сайті prp-sergiy.kiev.ua


2

новини благочиння

ВИПУСК В НАЦІОНАЛЬНІЙ АКАДЕМІЇ ВНУТРІШНІХ СПРАВ 2016

17 червня відбувся черговий випуск Національної академії внутрішніх справ. Урочистостям, за участю чисельних гостей, передувало тради-

ційне вручення офіцерських погонів випускникам. Разом з викладачами академії та випускниками, на заході також були присутні настоя-

тель храмів при НАВС, заступник голови Синодального відділу УПЦ із взаємодії зі Збройними Силами та іншими військовими формуваннями протоієрей Віталій Приходько, голова Синодального відділу УПЦ з питань пастирської опіки пенітенціарних установ протоієрей Віктор Яценко та клірик храму Різдва Іоанна Хрестителя при НАВС ієрей Олег Яровий. Священнослужителі звершили молебень і піднесли свої молитви разом з випускниками та їх батьками, закликаючи Боже благословення на молодих офіцерів у їх майбутній службі Батьківщині.

СВЯТКОВИЙ ХОР ПАРАФІЇ ПРЕПОДОБНОГО СЕРГІЯ РАДОНЕЗЬКОГО ПРИЙНЯВ УЧАСТЬ У VI ВСЕУКРАЇНСЬКОМУ ФЕСТИВАЛІ-КОНКУРСІ «ПЕНТИКОСТІЯ» 20 червня 2016 року, за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, у СвятоУспенській Києво-Печерській Лаврі відбувся гала-концерт VІ Всеукраїнського фестивалюконкурсу «Пентикостія», який проходив проходив під патронатом благодійного фонду «Пам’яті Блаженнішого Митрополита Володимира». В  урочистому заході взяли участь близько 30 колективів з усієї України. З почесних гостей на концерті були присутні митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр, єпископ Ірпінський Климент та представники духовенства з різних єпархій УПЦ. Перед відкриттям гала-концерту, владика Климент передав організаторам і учасникам конкурсу вітання та благословення від Предстоятеля Української Православної Церкви.

Солом’янське благочиння столиці у фестивалі представив святковий хор парафії на честь преподобного Сергія Радонезького, під управлінням регента Рафаїла Гасанова. За майстерне виконання своєї програми колектив отримав диплом I ступеня в номінації «ансамблі». Фестиваль-конкурс «Пенти-

костія» був започаткований у 2011 році за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і  всієї України Володимир а (С аб ода на, †  2014). Назва   «Пентикостія» (у перекладі з  грецької – «П’ятиде сятниця») була обрана не випадково, адже конкурс завжди відбувається на свято П’ятидесятниці.

СОЛОМ’ЯНКА ПРАВОСЛАВНА ВІДБУЛОСЬ ЧЕРГОВЕ ЗІБРАННЯ ДУХОВЕНСТВА СОЛОМ’ЯНСЬКОГО БЛАГОЧИННЯ 30 червня, за благословенням Блаженнішого Митрополита Онуфрія, на парафії преподобного Сергія Радонезького відбулось чергове зібрання духовенства Солом’янського благочиння, яке очолив благочинний району протоієрей Ярослав Шовкеник. На зібранні обговорювались питання пов’язані з організацією побуту паломніків Всеукраїнського Хресного ходу, приуроченого до Дня Хрещення Русі, а також

питання пов’язані з церковнопарафіяльним і соціальним життям благочиння.

ВІДВІДАННЯ ТЕРИТОРІАЬНОГО ЦЕНТРУ 14 серпня, в день свята Винесення Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього та святих мучеників Маккавеїв, клірик парафії на честь преподобного Сергія Радонезького священик Костянтин Вовченко відвідав Територіальний цент р соціа льного обслуговування населення Солом’янсь­кого району в м.

Києві, де звершив освячення меду та привітав присутніх зі святом.

ЄПИСКОП ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МИКОЛАЙ ЗВЕРШИВ ЛІТУРГІЮ У ХРАМІ НА ЧЕСТЬ ПРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДНЬОГО

ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ПРЕПОДОБНОГО СЕРГІЯ РАДОНЕЗЬКОГО 18 липня, у день пам’яті преподобного Сергія, ігумена Радонезького, парафія на його честь відзначала престольне свято. Святкове Богослужіння в нижньому храмі на честь благовірного князя Олександра Невського, головного соборного храму парафії, звершив єпископ Львівський і Галицький Філарет. Його Преосвященству співслужили благочинний Солом’янського району і настоятель храму протоієрей Ярослав Шовкеник, благочинний Свято-Преображенського монастиря (с. Пісківка, Київська обл.) архімандрит Яків (Галандзовський), благочинний Другого лікарняного бла-

№ 3 (33), серпень 2016

гочиння столиці протоієрей Геннадій Батенко, духовенство храму та Солом’янського благочиння. За богослужінням була піднесена молитва за мир в Україні. Також, по завер-

шенні Літургії, було звершено молебень перед іконою преподобного Сергія, після якого, єпископ Філарет та настоятель храму привітали парафіян і гостей зі святом.

19 серпня, в день свята Преображення Господнього, за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, вікарій Київської Митрополії єпископ Васильківський Миколай, керуючий Південним київським вікаріатством, звершив Божественну літургію у храмі на честь Преображення Го с п о д н ь о г о , Солом’янського благочиння міста Києва з нагоди престольного свята. Його Преосвященству співслужили: бла-

гочинний Солом’янського благочиння протоієрей Ярослав Шовкеник, настоятель храму протоієрей Сергій Дегтярьов, священики парафії та гості у священному сані. Після читання Євангелія владика звернувся до вірян з архіпастирським словом, а на завершення Літургії освятив плоди нового врожаю та передав усім благословення Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія.


СОЛОМ’ЯНКА ПРАВОСЛАВНА

3

Свята

ПРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДНЄ «Соединив в Себе Божество и человечество неслиянно. Ты показал нам на Фаворе угль Божества...» Канон на Преображення Господнє

С

вято Преображення Господнього встановлено в пам’ять події, яка відбулась в земному житті Христа незадовго до Його страждань і смерті. В останній рік свого земного служіння, Спаситель, перебуваючи в Кесарії Пилиповій, почав поступово відкривати своїм учням те, що Він мусить іти до Єрусалиму і «постраждати багато від старійшин та первосвященників і книжників, і бути вбитим і на третій день воскреснути» (Мф. 16;21). Такі слова викликали печаль в учнів, а апостол Петро навіть почав відмовляти Спасителя від Його майбутнього подвигу. Через шість днів після цього, Христос, у супроводі апостолів іде з області Кесарії Пилипової до меж Галилеї. Там, зупинившись біля однієї з гір (за переданням, це була гора Фавор), Він узяв з собою трьох учнів – Петра і братів Якова та Іоана і зійшов з ними на гору помолитися: «І коли він молився, вигляд його обличчя став інший, а одежа — біла та блискуча. І ось два мужі з ним розмовляли: були то Мойсей та Ілля, що, з’явившись у славі, говорили про його смерть, якої він мав зазнати в Єрусалимі» (Лк. 9;29). Апостоли, як розповідають про це автори Євангелія, спочатку заснули, а потім прокинулись і Петро промовив «Наставниче, добре нам тут бути! Зробимо три намети: один тобі, один Мойсеєві і один Іллі» (Лк. 33;9). Петро, якому призначено було бути апостолом Христовим та проповідником Євангелія у всьому світі, хотів збудувати «три намети», для Вчителя та двох пророків, оскільки він все ще дивився на Христа по-земному та ставив Його в один ряд з найбільшими пророками Ізраїлю. Коли він ще промовляв ці слова, хмара найшла на них і, як розповідає євангеліст: «голос з хмари сказав: Це є Син Мій Улюблений, в Якому Моє благовоління; Його слухайте!» (Мф. 17;5). При цих словах, злякані апостоли впали ниць і лежали, доки Господь не підійшов до них і не підняв промовивши: «Встаньте, не бійтесь»! А піднявши очі, вони вже нікого не поба-

чили, крім одного Ісуса. Осмислюючи подію Перображення Господнього, необхідно усвідомлювати, що її велич не обмежується лише спогляданням апостолами Божественної природи Спасителя, яка була їм видкрита через завісу Його людської природи. У світлі фаворської події перед нами відкривається вся повнота промислу Божого про спасіння світу. Моісей та Ілля, які стояли разом зі Спасителем на Фаворі, уособлювали в собі «Закон та пророків», сповнити які прийшов Христос. Моісей, який дав народу Закон та Ілля, який був символом ревності в його виконанні, стояли зараз перед Своїм Владикою і свідчили, що звершили все те, що Він вказував їм на Сінаї, Хориві та інших священних місцях Старого Завіту. Вони стояли на Фаворі сповнені священного трепету і мов би зараз складали свої повноваження, як вожді Ізраїлю. Оскільки в Христі сповнились всі древні прообрази та звершились пророцтва і на землю прийшов Син Божий, Спаситель і Месія, про якого знову, так само, як і на Іор-

Перображення Господнє (Хлудовська псалитр, мініатюра, IX ст.)

дані, засвідчив Його Небесний Отець. В літургічному житті Церкви свято Преображення Господнього з’являється в IV столітті. Спочатку це була традиція виключно Єрусалимської церкви, але дуже швидко, головним чином, завдяки

Преображення Господнє (Равенна, IV ст.)

Преображення Господнє (Синайський монастир, VI ст.)

імператриці Олені (матері імператора Костянтина, яка побудувала перший храм на горі Фавор), Преображення починає входити в число великих свят, як в Константинополі, так і в Римі. Приблизно, в той же час закладаються підвалини для розвитку іконографічного зображення свята. Перші композиції Перображення, які дійшли до нашого часу, мають західне походження. Одна з найдавніших фресок знаходиться в місті Равенна, в базиліці святого Аполінарія. Вона розміщена у вівтарній апсиді і датується початком VI століття. Фреска мовою символів древньої Церкви передає євангельську оповідь Преображення. В центрі композиції зображено Хрест, над яким знаходиться напис грецькою «ΙΧΘΥΣ», що в перекладі означає «риба». Слово «ΙΧΘΥΣ» це грецька абревіатура з фрази «Ісус Христос Божий Син Спаситель», яка широко використовувалась в древній Церкві, як символ Христа. Над колом, в яке виписаний Хрест, зображена благословляюча рука Бога Отця, що символізує Його голос, по сторонах, трохи нижче від благословляючої руки, розташовані півфігури Мойсея та Іллі, а під Хрестом можна помітити трьох ягнят, які символізують присутність апостолів. Таким чином, Равенська мозаїка – це сплав алегорії та натуралізму, що датує її часом, коли ще жива була практика використання символів древньої Церкви, але також поступово ставала помітнішою і тенденція переходу до натуральних образів, про що, наприклад свідчать образи Мойсея та Іллі. Наступним етапом в процесі розвитку іконографії Преображення стало зображення, яке було зроблене в Синайському монастирі в VI столітті, за наказом іператора Юстиніана Великого. Константинопольські майстри мозаїки створили шедевр, який став прототипом, практично, для всіх майбутніх ікон Преображення. Композиція майже повністю повторює сюжет равенської фрески, але замість алегорій на ній зображені реальні образи, які наділені своїми спільними та відмінними рисами. Єдине, що відрізняє сінайську мозаїку від равенської фрески – це відсутність зображення гори Фавор, але іконописці невдовзі заповнили цей пробіл і, приблизно, на початок IX століття, остаточно завершується формування звичної нам іконографічної ком-

позиції Преображення Господнього. В рамках існуючої традиції Христос зображується на вершині скелі, але, як правило, Він не стоїть на ній, а знаходиться ніби в повітрі. З обох боків від Спасителя, також в повітрі, зображуються Мойсей та Ілля, а апостоли лежать на землі і закривають очі руками, не наважуючись подивитись в сторону Христа, від якого випромінюється неземне світло. Найдревнішим із завершених та збережених до нашого часу образів Преображення Господнього є мініатюра з Хлудовської псалтирі. Псалтир, як припускають дослідники, була переписана в Студійському монастирі Константинополя в IX столітті. Відтоді і до сьогодення, сформований богословським осмисленням та іконописним мистецтвом образ Преображення не зазнав принципових змін. А якщо такі і траплялись – то торкались вони переважно зображень Мойсея, якого інколи писали зі скрижалями Завіту в руках, або Ілії, який зображався на вогнянній колісниці. За богослужбовим календарем, Свято Преображення Господнього відзначається в кінці літа, оскільки сама подія, яка покладена в його основу, була пов’язана з часом збору врожаю. Невипадково апостол Петро, промовляючи на Фаворі до Спасителя, згадував про кущі – шалаші з гілок і зелені, які в старозавітному Ізраїлі, за Законом Мойсея, необхідно було споруджувати на свято Кущів (інша назва Суккот) – третє, після Пасхи та Пятидесятниці, велике свято річного богослужбового календаря в Старому завіті, яке припадало на завершення збирання плодів. В свято кущів єврейський народ збирався в Єрусалимському храмі, приносив жертви з перших плодів та підносив Богу подячні молитви за дарований врожай. Певною мірою, ця традиція, як і необхідність вдячності Богу за новий врожай, збереглась в християнстві і зайшла своє відображення в практиці освячення плодів у день свята Преображення Господнього. В християнських церквах південної Європи та Близького Сходу, в цей день, як правило, звершується освячення винограду, перші грона якого встигають дозріти до цього часу, а в більш північних регіонах – замість винограду, який дозріває дещо пізніше, або не росте зовсім, в храмах звершується освячення яблук та інших плодів.

№ 3 (33), серпень 2016


4

СОЛОМ’ЯНКА ПРАВОСЛАВНА

Традиції

НАЧАЛО ИНДИКТА — ЦЕРКОВНОЕ НОВОЛЕТИЕ

ДУХОВЕНСТВО СОЛОМ’ЯНСЬКОГО БЛАГОЧИННЯ ВЗЯЛО УЧАСТЬ В УРОЧИСТОСТЯХ ПРИСВЯЧЕНИХ ДНЮ ХРЕЩЕННЯ РУСІ І ПАМ’ЯТІ СВЯТОГО РІВНОАПОСТОЛЬНОГО КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА

Начало индикта (Христос читающий пророка Исаию)

1

сентября (14 сентября по новому стилю) Правос л а в ной Це рков ь ю празднуется церковное новолетие (начало церковного года), называемое также Началом индикта. В Римской империи начало индикта было началом финансового года. Сам индикт – это одна пятнадцатая часть индиктиона (от лат. indictio — объявление) – 15-летнего промежутка времени, который утвердился при императоре Константине Великом. Под indictio в Римской империи понималось обозначение цифры податей, которые следовало собрать в данном году. Таким образом, финансовый год в империи начинался «указанием» (indictio) императора, сколько нужно собрать податей, при этом каждые 15 лет производилась переоценка имений. Официальное византийское счисление по индиктионам начиналось с 1 сентября 312 года. В христианской Церкви календарное счисление по индиктам было введено в царствование Юстиниана I (527–565). С принятием христианства Русь усвоила византийское летоисчисление от Сотворения мира (5508 г. до Р.Х.) и индиктионы. Но до XV века гражданский год на Руси начинался с 1 марта – так исчисляли начало года все древнерусские летописцы. Только в 1492 году (в 7000 г. от Сотворения мира) произошло слияние гражданского и церковного новолетия – началом года официально стало 1 сентября, которое два века отмечалось как церковно-государственный праздник. В этот день совершалась особая праздничная служба – «чин летопроводства», во время которой епископ с процессией выходил на городскую площадь, где пелись праздничные песнопе-

ния, читался Апостол и Евангелие, а затем под пение тропаря праздника вся процессия шла в храм для совершения Божественной Лит ургии. Основным смыслом богослужения в Новолетие (1/14 сентября) всегда являлось воспоминание проповеди Спасителя в Назаретской синагоге, когда Иисус Христос прочел пророчество Исаии (Ис. 61: 1–2): «Дух Господень на Мне; ибо Он помазал Меня благовествовать нищим, и послал Меня исцелять сокрушенных сердцем, проповедовать пленным освобождение, слепым прозрение, отпустить измученных на свободу, проповедовать лето Господне благоприятное». И добавил: «Ныне исполнилось писание сие, слышанное вами» (Лк. 4: 16–22). Этот евангельский фрагмент также лег и в основу одного из вариантов иконографии праздника церковного новолетия. В 1699 году Петр I ввел в России европейское летоисчисление (от Рождества Христова) и перенес гражданское новолетие на 1 января. Однако в современном гражданском ка лендаре сентябрьский новый год сохранился в сфере образования, поскольку в старину учебный год в церковноприходских школах всегда начинался с церковного Новолетия – 1 сентября, и эта традиция распространилась на все учебные заведения.

27 липня, напередодні дня свята Хрещення Русі та з нагоди святкування 1000-річчя давньоруського чернецтва на Святій Горі Афон, Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій очолив святковий молебень біля пам’ятника Хрестителю Русі на Володимирській гірці. Разом з Його Блаженством за богослужінням молилися єпископат, гості зі Святої Гори Афон, представники духовенства від усіх єпархій Української Православної Церкви і безліч віруючих з усієї України. В урочистостях також взяли участь члени уряду України та дипломатичні делегації Сербії, Македонії, Греції, Молдови, Грузії, Росії і Румунії. 28 липня, у сам день свята, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України

Онуфрій звершив Божественну літургію на соборній площі Києво-Печерської Лаври. Його Блаженству співслужили представник Константинопольського Патріархат у архієпископ Телміссоський Іов, митрополит Хустський і Виноградівський Марк, митрополит Кам’янець-Подільський і Городоцький Феодор, митрополит Луганський і Алчевський Митрофан, керуючий справами УПЦ, ректор Київських духовних шкіл митрополит Бориспільський і Броварський Антоній, єпископат УПЦ, гості зі Святої Гори Афон та братія Києво-Печерської Лаври у священному сані. За богослужінням, згідно з рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 20 липня 2016 року (Журнал №29), відбулося прославлення у лику святих Івана

Прохання не використовувати газету з побутовою метою № 3 (33), серпень 2016

Вишенського – відомого афонського подвижника та палкого поборника Православної віри. Під час малого входу Предстоятель удостоїв богослужбових нагород співробітників Київської Митрополії у священному сані та відповідальних за проведення Всеукраїнського Хресного ходу. Зокрема, правом носіння другого хреста з прикрасами був нагороджений благочинний Солом’янського району міста Києва та настоятель парафії на честь преподобного Сергія Радонезького протоієрей Ярослав Шовкеник. Після читання Євангелія Блаженніший Владика звернувся до численної пастви зі словом проповіді, а по завершенні богослужіння Митрополит Онуфрій привітав всіх вірних Української Православної Церкви з Днем Хрещення Русі.

Солом'янка православна № 4 (34) 2016  
Солом'янка православна № 4 (34) 2016  
Advertisement