СОЛОМ’ЯНКА груДЕнЬ 2019 № 7 (58)
ПРАВОСЛАВНА ГАЗЕТА БЛАГОЧИННЯ СОЛОМ’ЯНСЬКОГО РАЙОНУ
Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, Предстоятеля Української Православної Церкви
«МАЛАЯ ЧЕТЫРЕДЕСЯТНИЦА» Л
юбой многодневный пост, и Рождественский в том числе, готовит нас к максимально глубокому, полноценному переживанию предстоящего праздника. Цель постящегося христианина — добиться, чтобы встреча со Христом в праздничный день стала для него действительно важным событием, подготовленным и усиленной молитвой, и подвигом воздержания. На протяжении веков в Церкви сформировалась незыблемая традиция – самые важные дни церковного календаря предварять постом. Пост – понятие многогранное. С одной стороны, это время повышенного внимания к своему внутреннему миру, время исправления и очищения, время того, что в христианстве называется покаянием. С другой стороны, это период подготовки к чему-то очень важному. В Библии можно найти много примеров того, как к судьбоносным и решающим событиям в своей жизни люди готовились через самоограничение в еде и веселье, через особое внимание к молитве. И, наконец, третий аспект поста – это жертва Богу. Она может иметь разные формы, но любая из них предполагает, что мы ущемляем себя в чем-то, и освободившиеся рес у рсы направляем не на удовлетворение своих запросов, а отдаем их Богу и другим людям. Установление Рождественского поста, как и других многодневных постов, относится к древним временам христианства. Уже в V–VI веках о существовании этого поста упоминают многие церковные писатели, преимущественно западные. Так, например, святой Амвросий Медиодаланский (†397 г.) и блаженный Августин(†354 г.) пишут в своих трудах о периоде говения перед празднованием Рождества Христова. В пятом веке о древности этого поста также писал и святитель Лев Великий (†461
г.). В литургической традиции восточного христианства первые упоминания о посте перед Рождеством Христовым датируются VI столетием и связаны они с деятельностью Константинопольского Патриарха Иоанна Постника (†595 г.). Современный Рождественский пост сформировался на основании древней христианской традиции придерживаться поста в канун Богоявления – праздника, в котором Церковь в то время объединяла воспоминание событий Рождества и Крещения Христова. К V веку этот праздник разделяется на два отдельных и пост становится подготовительным периодом к празднованию именно Рождества Христова. Необходимо отметить, что Рождественский пост сначала имел неодинаковую продолжительность. Окончательно сорокадневным он стал после собора 1166 года, который был созван в Константинополе по инициа-
офіційне видання Солом’янського благочиння м. києва української Православної церкви Адреса: 03087, м. Київ, вул. Уманська, 14. тел.: 242-07-27, факс: 255-12-32 E-mail газети: solomenka-orthodox@ukr.net
Шеф-редактор протоієрей Ярослав Шовкеник головний редактор Денис Репік
тиве Патриарха Луки Хрисоверга. Как уже замечалось выше, по календарному объему Рождественский пост занимает первое место после Великого, но по своей строгости он больше соотносится с Петровым, уступая не только Великому посту, но и Успенскому. Наиболее строгое время Рождественского поста — со 2 по 6 января, в эти дни даже в субботу и воскресенье церковным уставом предписывается строгое воздержание. Последний день поста называется Сочельником – это день накануне Рождества. В Сочельник принято воздерживаться от пищи до первой вечерней звезды — в память о Вифлеемской звезде, которая указала путь волхвам к месту рождения Христа. И лишь вечером, собравшись за предпраздничным столом, угощаются «сочивом» — размоченными зернами пшеницы с медом и пряно-
верстка та дизайн: Віталій Сидоркін
стями. Это блюдо и дало название Сочельнику. По мысли святителя Симеона Солунского: «Пост Рождественской Четыредесятницы изображает пост Моисея, который, постившись сорок дней и сорок ночей, получил на каменных скрижалях начертание словес Божиих. А мы, постясь сорок дней, созерцаем и приемлем живое Слово от Девы, начертанное не на камнях, но воплотившееся и родившееся, и приобщаемся Его Божественной плоти». Рождественский пост — это время для возрастания в Боге, для усердной молитвы и добрых дел. Все ограничения, которые верующий человек накладывает на себя добровольно — гастрономический пост и отказ от развлечений — нужны не как самоцель, не как своеобразное аскетическое упражнение, а как подготовка к светлому празднику — Рождеству Христову. Мы постимся, чтобы войти в этот день
Підписано до друку 16.12.2019 Наклад 1000 прим.
чистыми, свободными от суеты и всего, что вредит нашей душе. Радость Рождества и поста, который ведет к нему, – это радость встречи со Христом. Рождество открывает одну из самых главных истин христианства – истину о том, что Бог, Творец вселенной, ради спасения человека стал одним из нас. Ради победы над смертью Он пришел в наш мир. То, о чем мечтали многие поколения ветхозаветных людей, наконец свершилось в Вифлеемской пещере. Необходимо заметить, что все святые отцы, поучая о пользе и необходимости поста, единогласны во мнении, что пост телесный не приносит пользы без поста духовного. Случается это тогда, когда человек, воздерживаясь от пищи, преисполняется ощущением собственного превосходства и гордости от осознания того, что он постится. Пост – не цель, а средство достижения д у ховного совершенс тва, а потому без молитвы и смирения он превращается исключительно в диету. Рож де с тв енский по с т, Филиппов пост, Адвент – как бы ни назвался период перед Рождеством, он подготавливает нас к принятию очень важной истины – благой вести о Воплощении Бога. И если бы этого не произошло, если бы Рождество было рождением простого человека либо красивой легендой, то не было бы ни Воскресения, ни победы над смертью, ни нашего спасения! Ведь оно свершилось не только на Голгофе или в Гефсиманском саду. Дело нашего спасения от смерти уже началось, когда в убогой пещере на окраине Вифлеема родился Христос. И именно к Нему навстречу идет каждый христианин на протяжении всего Рождественского поста, желая встретить явившегося в мир Сына Божия и вместе с евангельскими волхвами, принести Ему в дар свое чистое сердце.
Редакція залишає за собою право редагувати та скорочувати матеріали, що публікуються в газеті
Газетні матеріали Ви можете переглянути також на сайті prp-sergiy.kiev.ua
2
новини благочиння
ПАРАФІЯ НА ЧЕСТЬ ВЕЛИКОМУЧЕНИКА ДИМИТРІЯ СОЛУНСЬКОГО СОЛОМ’ЯНСЬКОГО БЛАГОЧИННЯ ВІДЗНАЧИЛА ПРЕСТОЛЬНЕ СВЯТО 8 листопада 2019 року, у день пам’яті великомученика Дмитрія Солунського, СвятоДмитрівська парафія, що у с толичном у мікрорайоні Жуляни, відзначила престольне свято. За благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія богослужіння очолив вікарій Київської Митрополії архієпископ Боярський Феодосій, якому співслужили єпископ Васильківський Миколай та єпископ Переяслав-Хмельницький Діонісій. Після читання Святого Євангелія владика Феодосій звернувся до вірних з архіпастирським словом. На сугубій єктенії були виголошені молитви за єдність Православної Церкви та мир в Україні.
Наприкінці богослужіння було звершено хресну ходу навколо храму з шанованим образом та ковчегом з часткою мощей святого великомученика Дмитрія. Настоятель
парафії Преосвященнійший єпископ Миколай подякував архіпастирям, духовенству та парафіянам за спільну молитву і запросив усіх до святкової трапези.
ЗВЕРШЕНО ОСВЯЧЕННЯ ХРАМУ НА ЧЕСТЬ БЛАГОВІРНОГО КНЯЗЯ ОЛЕКСАНДРА НЕВСЬКОГО 17 листопада 2019 року, за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, було звершено чин Великого освячення нижнього храму на честь благовірного князя Олександра Невського соборного храму парафії преподобного Сергія Радонезького. Богослужіння очолив Керуючий справами Української Православної Церкви митрополит Бориспільський і Броварський Антоній, якому співслужили: митрополит Львівський і Галицький Філарет, архієпископ Боярський Феодосій, єпископ Васильківський Миколай, єпископ Баришівський Віктор, секретар Київської єпархії по місту Київ протоієрей Віктор Іващук, настоятель храму протоієрей Ярослав Шовкеник, благочинні міста Києва, духовенство парафії та гості у священному сані. На Малому вході, митрополит Антоній удостоїв кліриків парафії богослужбових нагород: священика Тарасія Куцмуса наперсним хрестом, диякона Олександра Гайду правом носіння подвійного ораря. За Богослужінням була піднесена сугуба молитва про мир в Україні та єдніс ть Православ’я. Після відпусту митрополит Антоній передав благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія та привітав настоятеля, духовенство і парафіян храму з цією визначною подією.
№ 7 (58), грудень 2019
СОЛОМ’ЯНКА ПРАВОСЛАВНА ВВЕДЕННЯ У ХРАМ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ
4 грудня, у день свята Введення у храм Пресвятої Богородиці, богослужіння у нижньому храмі на честь благовірного князя Олександра Невського очолив благочинний Солом’янського району та настоятель храму протоієрей Ярослав Шовкеник у співслужінні духовенства парафії. По завершенні богослужіння настоятель звернувся до парафіян з словами
проповіді та поздоровив всіх зі святом. Введення у храм Пресвятої Богородиці – свято, яке прийшло до нас з церковного передання. У цей день християни згадують, як батьки Діви Марії святі Іоаким та Анна привели свою трирічну доньку в Єрусалимський Храм. Так батьки Богородиці виконали свою обітницю присвятити довгоочікувану дитину Богу.
ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ БЛАГОВІРНОГО КНЯЗЯ ОЛЕКСАНДРА НЕВСЬКОГО 6 грудня, у день пам’яті святого благовірного князя Олександра Невського, у нижньому храмі головного собору парафії на честь преподобного Сергія Радонезького, було звершене святкове богослужіння. Божественну літургію очолив митрополит Львівський і Галицький Філарет. Його Високопреосвященству співслужили: благочинний Солом‘янського району та настоятель парафії протоієрей Ярослав Шовкеник, духовенство благочиння та гості у священному сані. По завершенні літургії був звершений молебень, після якого настоятель подякував парафіянам за спільну молитву та привітав усіх зі святом, оскільки день пам’яті благовірного князя Олексан-
дра Невського є одним з престольних празників парафії і саме на честь цього святого зведено нижній храм новозбудованого храмового комплексу. Наостанок митрополит Філарет нагородив церковними нагородами благодійників парафії та вчителів недільної школи.
СОЛОМ’ЯНКА ПРАВОСЛАВНА
офіційно
3
ЗАЯВА СВЯЩЕННОГО СИНОДУ
УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ ВІД 6 ГРУДНЯ 2019 РОКУ
С
вященний Синод Української Православної Церкви, обговоривши останні події у сфері міжправославних відносин, заявляє: Вимушені констатувати, що внаслідок антиканонічних дій Константинопольського Патріархату в Україні, а також у зв’язку з прийняттям у спілкування Предстоятелями Елладської та Олександрійської Православних Церков розкольницької «Православної Церкви України», сит уація у світовому Православ’ї значно погіршилася, і розділення між Помісними Православними Церквами поглибилося не лише на адміністративному, але й на духовному рівні — тобто на рівні спілкування в Таїнствах. Стало очевидним, що ця криза є не лише проблемою двосторонніх відносин між Константинопольським і Московським Патріархатами, а стосується всього світового Православ’я — всіх Помісних Православних Церков, оскільки руйнує самі основи життя й місії Церкви Христової. Ця проблема має не адміністративний, а еклезіологічний характер. Назовні вийшла нова концепція першості Константинопольського Патріарха як «першого без рівних» у світовому Православ’ї, якої ніколи не знала Православна Церква, і яка фактично є порушенням принципу соборності Церкви та наслідком неправильного розуміння природи Церкви взагалі й ролі окремої Помісної Церкви в Тілі Христової Церкви зокрема. Окрім того, Константинопольський Патріархат почав допускати до співслужіння осіб, які не мають священного сану, що є кощунством і наругою над Євхаристією. З огляду на це, припинення Українською Православною Церквою євхаристичного спілкування з Константинопольським Патріархатом та з Церквами й ієрархами, які визнали розкольників, є не зловживанням Євхаристією чи тим більше шантажем Євхаристією, як дехто інколи говорить, а навпаки є захистом Євхаристії і збереженням канонічної та духовної чистоти й непорочності Церкви. Адже Господь наш Іісус Христос, за словами святого апостола Павла, «полюбив Церкву і віддав Себе за неї … щоб поставити її перед Собою славною Церквою, яка не має плями, чи пороку, чи чогось подібного, але щоб вона була свята і непорочна» (Еф. 5:25-27). Саме з цих причин неправдивими й маніпулятивними є звинувачення на адресу Української Православної Церкви в тому, що нібито вона рухається до самоізоляції, припиняючи євхаристичне спілкування з тими, хто вступив у спілкування з нерозкаяними розкольниками. Насправді ми відстоюємо чистоту канонічного передання Церкви, захищаємо Церкву від кощунства. Інакше, якщо до священнослужіння допускаються особи, які не мають законних хіротоній, якщо розкол оголошується Церквою, а справжня Христова Церква ігнорується або називається
розколом, то виникає небезпека підміни Церкви. Окрім того, такими антицерковними діями стирається межа між Церквою і розколом. У результаті створюється нова «церква», заснована людьми, замість тієї, яку заснував Господь наш Іісус Христос, придбавши її Собі Кров’ю Своєю (див. Діян. 20:28). Один із базових принципів канонічного права Православної Церкви полягає в тому, що той, хто вступає в євхаристичне спілкування з відлученим, сам відлучається від спілкування з Церквою. У зв’язку з цим, прийняття деякими Помісними Церквами в спілкування осіб, які вчинили розкол в інших Помісних Церквах, не принесли за це покаяння і не мають дійсного священного сану, автоматично ставить перед ними питання щодо того, чи не є подальше перебування у євхаристичному спілкуванні з розкольниками співучастю в цьому гріху і порушенням наведеного вище канонічного принципу? Вважаємо, що єдиним способом виходу з цієї кризи є всеправославне соборне обговорення і вирішення всього комплексу цих проблемних питань. Усвідомлюючи всі складнощі, що пов’язані зі скликанням такої всеправославної наради, іншого виходу з кризової ситуації ми поки що не бачимо. А тому вітаємо ініціативу Блаженнішого Патріарха Святого Граду Єрусалиму і всієї Палестини Феофіла ІІІ щодо скликання Всеправославної наради в Йорданії. У важкі часи історії нашої Церкви вже був випадок допомоги Єрусалимського Патріархату, коли в 1620 році
Патріарх Єрусалимський Феофан в Києві відновив православну ієрархію на заміну тих, хто пішов в унію під тиском тодішньої польсько-литовської влади. Схвалюємо, дякуємо і з надією дивимося на подібні заклики до Всеправославної наради від Предстоятелів та ієрархів інших Помісних Православних Церков, що почали все частіше і сильніше звучати протягом останнього часу. Констатуємо, що, на превеликий жаль, у життя світового Православ’я почали грубо втручатися геополітичні й політичні чинники. Внаслідок цього окремі Помісні Церкви почали приймати свої церковні рішення під впливом цих чинників всупереч церковним канонам і багатовіковій традиції Церкви. Ми розуміємо, що кожна Помісна Церква звершує своє служіння в рамках тієї чи іншої держави, а інколи й декількох чи багатьох держав. Часто той чи інший православний народ історично є дуже тісно пов’язаним як з власною державою, так і зі своєю Помісною Церквою. Однак, на наше глибоке переконання, кожна Помісна Церква у своєму служінні Богу має бути вищою за національні, державні чи політичні межі та інтереси і не підда в атися з овнішньом у тиск у, пам’ятаючи, що Царство Боже, яке ми проповідуємо, є не від світу цього (див. Ін. 18:36). Якщо кожна Помісна Церква асоціюватиме себе виключно з інтересами власної держави, то світове Православ’я не зможе бути єдиним, адже буває, що держави конфліктують чи воюють між собою, але Церква має зберігати єдність і примиряти людей, а
не ставати стороною чи засобом протистояння. Висловлюємо надію, що Свята Православна Церква з допомогою Божою знайде сили подолати ці виклики й зберегти свою єдність, піднявшись вище національних і державних кордонів та інтересів, адже у Христі немає «ні елліна, ні іудея, … варвара, скіфа, … але все й у всьому Христос» (Кол. 3:11). Звертаємося до архіпастирів, пастирів, чернецтва і мирян нашої Української Православної Церкви. Дорогі владики, отці, брати й сестри! Не без промислу Божого так сталося, що саме по Україні й по нашій Церкві в межах світового Православ’я сьогодні пролягає межа між Церквою і розколом. У цій ситуації ми маємо зберегти чистоту канонічного устрою та вчення Церкви. Нас лякають самоізоляцією. Але коли ми живемо в істинній вірі, то самоізоляції не може бути, як говорив про це світлої пам’яті Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир: «З Христом не буває самоізоляції». Фактично, сьогодні наша Українська Православна Церква, переживаючи різноманітні випробування, відстоює єдність всього світового Православ’я. Не бійтеся! Ви перебуваєте в істинній Церкві! Любіть Церкву, бережіть Церкву і себе в Ній, тому що через Неї Господь нас спасає. А все інше залишіть на волю Божу. Пам’ятайте, що не люди керують Церквою, а Сам Господь. Будемо ж молитися, щоб Господь Духом Своїм Святим виправив усі помилки людські, очистив нас від усякої скверни і спас душі наші!
№ 7 (58), грудень 2019
4
СОЛОМ’ЯНКА ПРАВОСЛАВНА
літургіка
«ВРЕМЯ СОТВОРИТИ ГОСПОДЕВИ» К ИСТОРИИ БОЖЕСТВЕННОЙ ЛИТУРГИИ (продолжение, начало в номерах 51, 56) После обращения к оглашенным удалиться из храма, произносятся две краткие ектении и поется Херувимская песнь: «Иже Херувимы тайно образующе, и Животворящей Троице трисвятую песнь припевающе, всякое ныне житейское отложим попечение. Яко да Царя всех подымем, ангельскими невидимо дориносима чинми. Аллилуиа». Необходимо заметить, что в современной церковной практике Херувимская песнь в отдельные дни года заменяется не другие песнопения. Так, например, в Великий Четверг — на «Вечери Твоея тайныя», а в Страстную Субботу — на песнопение «Да молчит всякая плоть человеча». По свидетельству византийского историка Георгия Кедрина, Херувимская песнь была введена в чинопоследование литургии во времена царствования византийского императора Юстина II (565-578 гг.) около 573 г. Словами Херувимской песни Церковь призывает верующих оставить все мысли и заботы о чем бы то ни было земном и уподобиться
херувимам, которые, предстоя престолу Господа славы, непрестанно воспевают Его. В переводе на русский язык текста Херувимской песни этот призыв звучит несколько яснее для современного слушателя: «Если Мы (т.е. православные христиане, стоящие благоговейно в храме) таинственно изображающие Херувимов и воспевающие Животворящей Троице трисвятую песнь, отложим ныне всякое житейское попечение, чтобы поднять Царя всех (т.е. Христа Господа, Которого таинственно представляет святой Агнец, возлежащий на дискосе). Оканчивается Херувимская песнь словами: «Поднимем Царя всех, ангельскими невидимо дориносима чинми. Аллилуйя, аллилуйя, аллилуйя». Отдельного объяснения требует слово «дориносима», которое находится во второй части Херувимской песни. Оно плохо поддается переводу, поскольку само переведено наполовину. Его исходником является греческое слово «δορυφορούμενον» (чит.: «дорифоруменон»).
Великий вход
Заметно, что первая его часть осталась неизменной. Если перевести отдельно слово «δορυ», то получится «копье». Если перевести отдельно «φορούμενον», выходит «носимого» (от гр. φορεω ― «носить»). То есть, при соединении этих двух слов получается слово «копьеносимого», что встречается в некоторых переводах и толкованиях на Херувимскую песнь: «готовимся торжественно поднять Царя всех, которого невидимо копьеносят Ангельские силы». Но такие объяснения не учитывают историю понимания слов а «δορυ φ ορ ούμεν ον» в самом греческом языке. Смысловое наполнение выражения «копьеносима» объясняет древняя римская военная традиция оказания чести в армии через поднятие
на щит. Чаще всего так чествовали прославленных полководцев или новоизбранного императора – человека ставили на щит и поднимали высоко над головами, поддерживая щиты древками копий. Иногда, чествуемого в такой способ человека, обносили перед строем, т.е. «копьеносили». И, на первый взгляд, легко допустить, что этот военный образ был заимствован автором Херувимской песни, который воспевает Христа, как Царя носимого, не военными, но ангельскими чинами. Но, такой простой подход к пониманию слова «дориносима» усложняет тот факт, что VI веку практика поднятия на щиты уже не существовала. К моменту появления в литургии Херувимской песни слово «δορυφόρος» обозначало «телохранитель, с т ража, охрана», которая сопровождает императора. В связи с этим трактовка слова «δορυφορούμενον» как «копьеносимого» является ошибкой, «додумыванием» трудного перевода слова. Учитывая, что Херувимская песнь была включена в чин литургии в VI веке, слово копьеносец называет обычного телохранителя, который сопровождает императора. И именно функции таких телохранителей были взяты за основу образа того, как ангельские чины служат Богу. И, по замыслу автора Херувимской песни, верующие, подобно этим ангельским чинам, отбросив все житейские мысли и заботы, призываются образовать собой торжественное сопровождение Небесного Царя. Пред Херувимской песнью открываются царские врата и диакон совершает каждение читая про себя 50-й псалом, а священник, стоя перед престо-
Прохання не використовувати газету з побутовою метою № 7 (58), грудень 2019
лом, читает особую тайную молитву, начинающуюся словами: «Никтоже достоин от связявшихся, плотскими похотьми и сластьми, приходити, или приближитися, или служити тебе, Царю Славы...». В этой молитве священник просит Господа очистить его сердце от совести лукавой и силою Св. Духа удостоить принести Богу приготовленные дары. Затем священник с диаконом вполголоса трижды произносят Херувимскую песнь и оба отходят к жертвеннику для перенесения приготовленных даров с жертвенника на престол. Истоком самого Великого входа является византийская практика, в которой хлеб и вино для литургии приготовлялись не прямо в алтаре, как сегодня, но в отдельном от храма здании, так называемой скевофилакии (сосудохранительнице), куда верующие приносили свои дары, а также хлеб и вино, необходимые для совершения Евхаристии. Великий вход в византийской традиции начинался с того, что по окончании литургии оглашенных, часть диаконов, выйдя из храма, отправлялись за приготовленными дарами. В храме оставался предстоятель и со служащие ему священники, которые читали молитвы и омывали руки. Диаконов с дарами в храме встречали свещеносцы, а у алтаря их встречал предстоятель, принимавший у них дары и поставлявший их на престол. Именно перенесение приготовленного хлеба и вина из скевофилакии в алтарь и послужило основанием для формирования современного чина Великого входа. (продолжение в следующих номерах) Репик Денис