Page 1

СОЛОМ’ЯНКА лиСтоПад 2015 № 17 (29)

ПРАВОСЛАВНА ГАЗЕТА БЛАГОЧИННЯ СОЛОМ’ЯНСЬКОГО РАЙОНУ

Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, Предстоятеля Української Православної Церкви

С

обытие Введения во храм Пресвятой Богородицы не упоминается в канонических Евангелиях и известно нам из более поздних источников. Полный рассказ о празднике приводится в апокрифе под названием «Протоевангелие Иакова», автор которого повествует о том, как родители Пресвятой Богородицы Иоаким и Анна, желая исполнить данный им ранее обет, отправились с трехлетней Дочерью Марией в Иерусалимский храм. Возле храма их встретил первосвященник, которым, согласно церковному преданию, был отец Иоанна Предтечи Захария. Последний, по особому откровению от Бога, взяв Святую Деву ввел ее во Святая Святых — главную часть Иерусалимского храма, куда имел право сам входить только раз в год. Этим необычным действием, через первосвященника, Богом была явлена особая роль отроковицы Марии для судьбы всего человечества. С этого дня в жизни Пресвятой Богородицы начался новый этап — пребывание при храме, который продолжался до тех пор, пока Ей не исполнилось 12 лет и согласно ветхозаветным еврейским законам дальнейшее нахождение ее там было невозможным. Поскольку Мария изъявила необычное, для того времени, желание навсегда остаться в девстве, она была поручена заботам праведного Иосифа, ее обручника и хранителя девства. Праздник Введения во храм Богородицы входит в число двунадесятых праздников, но установлен он был в Церкви позднее других из этого числа. Согласно мению многих исследователей византийской литургической традиции, праздник Введения во храм Богородицы появился в богослужебном календаре при императоре Юстиниане I (+565), который построил в 543 году, на развалинах иерусалимского храма, величественную церковь посвященную Персвятой Богородице. Вскоре, по завершении строительства, ее начали именовать «Новой», для отличия от прежней, которая располагалась недалеко от упоминаемой в Евангелии Овчей купели. В VIII веке праздник Введения во храм Пресвятой Богородицы был отмечен в некоторых греческих месяцесловах, но без предписаний богослужебных торжеств. Окончательно Введение входит в число двунадесятых праздников только в конце XIV века, с фиксированной датой празднования 21 ноября (старый стиль). Исключением является Коптская церковь в которой Введение отмечается несколько позже — 29 ноября.

офіційне видання Солом’янського благочиння м. Києва української Православної Церкви Адреса: 03087, м. Київ, вул. Уманська, 14. тел.: 242-07-27, Факс: 255-12-32 E-mail газети: solomenka-orthodox@ukr.net

ВВЕДЕНИЕ ВО ХРАМ ПРЕСВЯТОЙ БОГОРОДИЦЫ

введение во храм Пресвятой богородицы (греция, XVII в.)

Первые иконографическое изображения праздника появляются, как фрагмент житийных икон Божией Матери. Отдельной иконой событие Введения во храм Богородицы начинают изображать, примерно, с конца ХI века. Иконография и принципы расположения этой композиции в системе храмовой росписи, соотношение ее с другими богородичными сценами и сценами земной жизни Христа, соот-

ветствуют основным темам песнопений службы праздника. Важнейшая из них — тема Богородицы, как одушевленного храма, вместившего невместимого Бога («Днесь Боговместимый храм Богородица, в храм Господень приводится, и Захариа Сию приемлет…» — 2-я стихира на литии). Иконографическая композиция праздника Введения представляет собой процессию, направляющуюся к храму, который

Шеф-редактор протоієрей Ярослав Шовкеник

Редагування і коректура: Марина Бурдейна, Олена Кукуішко

головний редактор Денис Репік

верстка та дизайн: Віталій Сидоркін

Підписано до друку 27.11.2015 Наклад 1000 прим.

изображается вну три невысокой ограды. В открытых (иногда затворенных) дверях ограды, которые напоминают царские врата иконостаса, навстречу Богородице склоняется первосвященник Захария, за ним виден церковный престол. Изображение распахнутых или закрытых храмовых врат также соотносится с праздничными богослужебными песнопениями, в которых Богородицу называют «Двере Господня» (например, « … к Нейже дивяся Захариа вопияше, двере Господня, храма отверзаю Тебе двeри, радующися в нем ликовствуй» — 1-я стихира на стиховне великой вечерни). Такой эпитет Божией Матери основан на видении пророком Иезекиилем таинственного храма, затворенными дверями которого входит и выходит Господь (Иез. 44.1-4). Это пророчество читается в качестве паремии на всенощном бдении в день праздника и является прообразом приснодевства Богородицы. В целом мало изменявшаяся на протяжении веков композиция «Введения во храм» иногда может быть отмечена некоторыми особенностями. Так, например, современные иконописцы за Богоматерью, справа, в позах молитвенного предстояния, часто изображают праведных Иоакима и Анну, а за праведным Захарией изображается Иосиф Обручник. Его Появление исследователи христиаской иконописи объясняют влиянием другой иконографической композиции, которая называется «Обручение Марии». Не менее традиции иконописной, также, богата и богословская традиция осмысления праздника у отцов Церкви. Наиболее полно святоотеческое толкование введения Богородицы во Храм дано у Григория Паламы в его Слове «На Введение во храм Пресвятой Богородицы». В нём святитель рассказывает историю праздника, рассуждает о причинах избрания Богом Марии матерью Иисуса Христа, а в заключении объясняет причину введения её в Святая святых Иерусалимского храма: «Почему Избранная с начала века среди избранных оказалась Святою из святых. Имевшая Своё тело чище самих очищенных добродетелью духов, так что оно могло принять Само Ипостасное Слово Пребезначального Отца, — Приснодева Мария, как Сокровище Божие, по достоянию ныне помещена была во Святое святых, чтобы в надлежащее время, как и было, послужить к обогащению и к премирному украшению».

Редакція залишає за собою право редагувати та скорочувати матеріали, що публікуються в газеті

Газетні матеріали Ви можете переглянути також на сайті prp-sergiy.kiev.ua


2

СОЛОМ’ЯНКА ПРАВОСЛАВНА

новини благочиння

ВІДБУЛОСЬ ЧЕРГОВЕ ЗІБРАННЯ ДУХОВЕНСТВА СОЛОМ’ЯНСЬКОГО БЛАГОЧИННЯ 1 жовтня, за благословенням Блаженнішого Митрополита Онуфрія, на парафії преподобного Сергія Радонезького відбулось зібрання духовенства Солом’янського благочиння, яке очолив благочинний району протоієрей Ярослав Шовкеник. На зібранні, головною темою якого була місіонерська діяльність, виступив голова Місіонерського відділу Київської єпархії протоієрей Валентин Макаров. Координатором Місіонерського відділу Київської єпархії від Солом’янського благочиння був призначений клірик пара-

фії преподобного Сергія Радонезького священик Миколай Скрижалін.

ПОСВЯТА В ЛІЦЕЇСТИ ПЕРШОКУРСНИКІВ ЮРИДИЧНОГО ЛІЦЕЮ

Також під час зустрічі обговорювались нагальні питання церковного життя.

АРХІЄРЕЙСЬКЕ БОГОСЛУЖІННЯ 8 листопада, в день пам’яті великомученика Димитрія Солунського, у нижньому храмі на честь благовірного князя Олександра Невського головного соборного храму парафії преподобного Сергія Радонезького була звершена Божественна літургія. Її очолив архієпископ Петергофський Амвросій, ректор Санкт-Петербурзьких духовних шкіл в співслужінні єпископа Львівського і Галицького Філарета та духовенства парафії. По завершенні Богослужіння почесний настоятель

13 жовтня, напередодні дня святкування Покрови Пресвятої Богородиці, в юридичному ліцеї імені Ярослава Кондратьєва Національної академії внутрішніх справ відбулися урочистості з нагоди приведення до присяги першокурсників та вручення їм посвідчень ліцеїста. На початку заходу, після вітального слова ректора академії та вітань від гостей,

парафії владика Філарет подякував за спільну молитву архієпископу Амвросію, який при-

був у Київ на святкування 400річчя Київських духовних шкіл.

ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ПРЕПОДОБНОГО СЕРГІЯ РАДОНЕЗЬКОГО 8 жовтня, в день преставлення преподобного Сергія Радонезького, парафія на його честь відмітила престольне свято. Божественну літургію в нижньому храмі на честь благовірного князя Олександра Невського, головного соборного храму парафії, очолив єпископ Львівський та Галицький Філарет. Його Преосвященству співслужили єпископ Васильківський Миколай, голова адміністративного апарату Київської митрополії архімандрит Віктор (Коцаба), секретар Київської єпархії по місту Київ протоієрей Віктор Іващук, благочинний Солом’янського благочиння та настоятель храму протоієрей

Ярослав Шовкеник, духовенство парафії та гості в священному сані. Наостанок був звершений святковий молебень, після

якого владика Філарет звернувся до парафіян зі словами проповіді та поздоровив усіх присутніх з престольним святом.

СКЛАДАННЯ ПРИСЯГИ ПЕРШОКУРСНИКАМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

25 вересня настоятель академічного храму при Національній академії внутрішніх справ протоієрей Віталій Приходько та клірик храму ієрей Олег Яровий взяли участь у

ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ СОБОРУ АРХІСТРАТИГА МИХАЇЛА ТА ІНШИХ НЕБЕСНИХ СИЛ БЕЗПЛОТНИХ 21 листопада, у день пам’яті Собору Архістратига Михаїла т а інших Не б есних Сил б­е з п ло т н и х , бла г оч и н н ы й Солом’янсь­кого району протоієрей Ярослав Шовкеник очолив Божественну літургію у храмі Архістратига Михаїла в Націо-

№ 17 (29), листопад 2015

до ліцеїс тів зв ерн у в ся заступник Голови Синодального відділу Української Православної Церкви по взаємодії зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями протоієрей Віталій Приходько. По закінченні урочистої частини отець Віталій звершив молебень та разом з присутніми підніс молитви за майбутніх правохоронців.

нальній акалемії внутрішніх справ. Йому співслужив настоятель храму протоієрей Віталій Приходько. По завершенні богослужіння отець Ярослав поздоровив протоієрея Віталія та парафіян з престольним святом.

церемонії складання присяги студентами першого курсу. Після урочистої частини був звершений молебень та священики окропили курсантівполіцейських святою водою.


СОЛОМ’ЯНКА ПРАВОСЛАВНА

РІЗДВЯНИЙ ПІСТ

Р

іздвяний піст є останнім багатоденним постом року. Його початок завжди припадає на 28 листопада за новим стилем, а період говіння триває 40 днів і завершується святом Різдва Христового. Часто Різдвяний піст ще називають Пилипівкою, це пов›язано з тим, що заговини перед постом припадають саме на день пам›яті апостола Пилипа. В історичному вимірі, Різдвяний піст є давньою християнською традицією – перші згадки про нього датуються V століттям. Спершу, такий звичай з’являється в Західній церкві, точніше, на історичних територіях Галлії – це сьогоднішня Франція. Саме в Галліканскій церкві збереглись перші відомості про піст перед Різдвом Христовим. Так, наприклад, єпископ Григорій Турський († 594) говорить, що святий Перепетій, який теж був єпископом Турським і жив за століття до нього, ввів за звичай поститись у понеділок, середу та суботу, починаючи від дня пам’яті святого Мартіна (11листопада) до Різдва Христового. Дуже швидко ця традиція поширюється на території Англії, Італії та доходить до Риму. Можна з впевнеістю сказати, що починаючи з VI століття, піст перед Різдвом стає загальноцерковним для західного християнства, дещо пізніше він отримає назву «Адвент» (з лат. прихід), якою визначається і сьогодні.

В літургічній традиції східного християнства перші згадки про піст перед Різдвом Христовим датуються VI століттям і пов’язані вони з діяльніс ттю Патріарха Іоана Постника († 595). Необхідно зазаначити, що Різдвяний піст спочатку мав неоднакову тривалість. Сорокаденним він став після собору 1166 року, який був скликаний в Константинополі за ініціативою Патріарха Луки. По календарному обсягу Рідвяний піст займає перше місце після Великого посту, але по своїй суворості він співвідноситься більше з Петровим постом, поступаючись не лише Великому а й Успенському. Припадаючи на зимовий період, говіння перед Різдвом, за думкою святителя Льва Великого, покликане освятити цю пору року таємничим оновленням духовної єдності з Богом. Папа Лев пише, що: «Саме утримання символізує чотири пори року, щоб ми зрозуміли, що постійно маємо потребу в очищені, та що при життєвій розсіяності нам завжди потрібно намагатися постом і милостинею викорінювати гріх, який примножується тлінністю плоті та нечистотою бажань», продовжуючи думку святитель вважає, що Різдвяний піст – це наша жертва Богу за зібраний урожай та плоди землі, які Він нам дав: «Як Господь ущедрив нас плодами землі, – пише він, – так і ми під час цього посту повинні бути щедрими до бідних».

3

духовне життя

Інший святитель, Симеон Фессалонікійський († 1459), повчає, що піст різдвяної Чотиридесятниці – це «символ говіння Мойсея, який говів сорок днів і сорок ночей перед тим, як отримати на кам’яних скрижалях Божі заповіді. А ми, коли постуємо сорок днів, бачимо і приймаємо живе Слово від Діви, не на каменях написане, а таке, що втілилося і народилося. Ми залучаємося до Його Божественної плоті». Варто зауважити, що піст тілесний без посту духовного нічого не приносить для спасіння душі, а навіть навпаки, може бути духовно шкідливим. Трапляється це тоді, коли людина, утримуючись від їжі, сповнюється відчуттям власної зверхності від усвідомлення того, що вона постить. Справжній піст завжди пов’язаний з молитвою, покаянням, утриманням від пристрастей і пороків та прощенням образ. Піст – не мета, а засіб упокорити свою плоть і очиститися від гріхів, а тому без молитви і покаяння він перетворюється виключно на дієту. Загалом, святі отці одностайні в думці, що Різдвяний піст встановлений для того, щоб ми до Різдва Христового очистили себе покаянням, молитвою і постом, щоб з чистим серцем, душею та тілом могли благоговійно зустріти Сина Божого, який явився в світ, і щоб окрім звичайних дарів і жертв принести Йому наше чисте серце та бажання слідувати Його вченню.

ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ВЕЛИКОМУЧЕНИКА ДИМИТРІЯ СОЛУНСЬКОГО 8 листопада, у неділю 23-ю по П’ятидесятниці, парафія на честь великомученика Димитрія Солунського відзначила своє престольне свято. За благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія святкове Богослужіння в храмі на честь великомученика Димитрія очолив настоятель парафії — вікарій Київської Митрополії, керуючий Південним київським вікаріатством єпископ Васильківський Миколай. За Божественною літургією його Преосвящентсву співслужили: віце-ректор Полтавської духовної семінарії архімандрит Веніамін (Погребний); благочинний Святошинського благочиння протоієрей Діонісій Дунаєв, благочинний Голосіївського благочиння протоієрей Павло Кирилов, благочинний Печерського благочиння протоієрей Володимир Косточка, благочинний Другого лікарня-

ного благочиння протоієрей Геннадій Батенко, благочинний Кладовищенського благочиння

протоієрей Сергій Вейго, а також духовенство храму та гості в священному сані.

Після читання Євангелія зі словами проповіді до парафіян звернувся благочинний

Святошинського благочиння міста Києва протоієрей Діонісій Дунаєв, який зазначив, що: «Сьогодні, чи не найбільшою для Церкви стала небезпека оточуючого світу, який намагається розчинити Церкву в собі, знівелювати її цінності, приховати принципову відмінність євангельських чеснот від цінностей цього світу. І святий великомученик Димитрій повчає нас і відкриває дорогу для того, щоб бути безкомпромісним християнином, не поступатися у вірі і виконанні заповідей Господніх, як би примарно і лукаво не закликав нас до цього оточуючий світ». По завершенні богослужіння і святкової хресної ходи єпископ Миколай подякував духовенству та парафіянам за молитви, а також передав вітання з престольним святом від Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія.

№ 17 (29), листопад 2015


4

СОЛОМ’ЯНКА ПРАВОСЛАВНА

Свята

ТАИНСТВО СВЯЩЕНСТВА

Т

(продолжение, начало в предыдущем номере)

ретьей и самой высшей степенью священства в Церкви есть епископство. Служение епископа вмещает всю полноту апостольской власти, которая проявляется в том, что епископ выступает учителем местной Церкви, как для мирян, так и для клира. Кроме учительства, епископ, также, уполномомчен совершать все таинства Церкви и освящать миро, правда, необходимо заметить, что в современной православной традиции, миро освящает не каждый епископ, а только глава Поместной Церкви. Богослужебная традиция, идущая еще со времен апостольских, видела исключительно в епископе также и совершителя Евхаристии. Об этом свидетельстыует, например, послание, священномученика Игнатия Богоносца (+107 г.) к Смирнянам, где Игнатий, обращаясь с чадам Смирнской Церкви, пишет: «Только та Евхаристия должна почитаться истинною, которая совершается епископом или тем, кому он сам предоставит это». В современной православной богослужебной практике это требование выражается в запрете совершать Евхаристию без освященного и подписанного епископом антиминса. Само слово «епископ», которым обозначается представитель высшей иерархической степени, переводится с греческого языка, как «блюститель». Это слово встречается еще в Ветхом Завете ( II Ездр. 9, 39-40), откуда оно и было заимствовано новозаветной Церковью, в которой апостольское звание, по характеру и обязанностям его служения, именуется епископством (Деян. 1:20). От апостолов звание епископа преемственно передается их ученикам через посящение. Порядок избрания и посвящения в епископство призван подчеркнуть высоту и ответственность этого служе-

ния. К кандидатам Церковь всегда предъявляла особые требования, которые впервые были сформулированы еще апостолом Павлом (I Тим 3. 2-7; Тит 1. 7-9). Вкратце они сводятся к тому, что желающий стать епископом, должен обладать безупречным нравственным обликом, достаточными богословскими познаниями, хорошей репутацией (в том числе и среди «внешних»), быть единобрачным и не принадлежать к числу недавно крещеных. В ходе исторического развития церковного права эти требования несколько изменились и расширились. Так, например, был введен возрастной ценз для кандидатов, который изначально составлял 50 лет, но затем, указом императора Юстиниана (+565 г.), уменьшен до 30 – эта норма действует и сегодня. Кроме возраста существенно изменились требования и к семейному положению будущего архипастыря. Если еще в IV веке много епископов избирались из женатых людей, которые и после рукоположения продолжали вести семейную жизнь и имели детей, то к V веку предпочтение начинает отдаваться безбрачным и монахам. Зконодательно эта норма была утверждена на Трульском соборе, который был созван в Константинополе в 691 году. Историческое развитие норм, котрыми регулируется порядок избрания епископа, характеризуется постепенным устранением мирян и клириков от участия в выборах. В I-III веках выборы епископа, как главы общины, производились всеми ее членами, при участии епископов соседних епархий, которые затем совершали рукоположение избранного кандидата. Начиная с IV века этот обычай постепенно теряет свою актуальность. В решениях Первого Вселенского собора (325 г.), есть

Вручение архиерейского жезла новопоставленному епископу

Епископская хиротония

постановление о том, что избирать еписокпа имеют право епископы даного церковного округа, а митрополит, впоследствии, утверждал результаты выборов. При этом в особом послании Собор отметил, что в выборах, как и прежде, должно участвовать население епархии. Однако уже Лаодикийский Собор (343 г.) запрещает участие народа в избрании священнослужителей. Причиной тому были участившиеся факты подкупа голосов и другие манипуляции, к которым заинтересованные лица иногда прибегали, для продвижения того или другого кандидата. Согласно ныне действующим нормам церковного уства, епископ избирается Синодом и утверждается Святейшим Патриархом. Участие народа сохранилось только в современной процедуре выборов Патриарха, который избирается Поместным собором, а формат созыва последнего, предусматривает участие также делегатов от мирян. Блаженный Иероним Стридонский (+420) писал о том, что епископское посвящение уже в его время предварялось «наречением» –чинопоследованием, во время которого, будущий епископ нарекался, то есть официально провозглашался собранием епископов, главой своей будущей кафедры. Согласно Апостольским правилам и постановлениям Первого Вселенского собора рукоположение епископа совершается двумя или более епископами. Перед началом литургии, на которой будет совершено рукоположение, ставленник читает Символ Веры и приносит архиерейскую присягу, в которой, перед собором епископов, обязуется неукоснительно соблюдать каноны святых апостолов, семи Вселенских соборов, девяти поместных соборов, а также правила святых отцов. После этого, текст присяги ставленик вручает главенствующему на хиротонии епископу. По чинопоследованию совершения, посвящение во епископы начинается после пения «Трисвятого». Поставляемый вводится в алтарь двумя священниками, где становится на колени перед престолом и на его главу возлагается Еванге-

Прохання не використовувати газету з побутовою метою № 17 (29), листопад 2015

лие – в ознаменование того, что посвящаемый принимает благодать от Самого Христа. В первой тайносовершительной молитве Патриарх, или первенствующий на хиротонии епископ, просит Владыку и Господа «наитием благодати Святого Духа» укрепить посвящаемого, как Он укреплял апостолов, пророков и архиереев. Вторая тайносоврешительная молитва, также, содержит прошение к Богу, дабы Он сотворил рукополагаемого подражателем истиннного Пастыря, «душу Свою положившего за овцы», а также «соделал его путеводителем слепых, воспитателем немудрых, вразумителем непокорных, светильником в мире, право правящим вверенные ему души ко спасению». По произнесении этих молитв, новопоставленный епископ облачается в архиерейские одежды и в месте с епископами, которые совершали его хиротонию, заврешает богослужение. После окончания Литургии, Патриарх или епископ, который возглавлял хиротонию, произносит новопосвященному поучение и вручает архиерейский жезл, призывая мудро и кротко управлять Церковью, а также всегда помнить о словах своей архиерейской присяги, которую он давал в преддверии посвящения. Публикацию подготовил Репик Денис

Солом'янка православна № 6 (29) 2015  
Солом'янка православна № 6 (29) 2015  
Advertisement