Page 1

СОЛОМ’ЯНКА береЗенЬ 2014 № 3 (15)

ПРАВОСЛАВНА ГАЗЕТА БЛАГОЧИННЯ СОЛОМ’ЯНСЬКОГО РАЙОНУ

Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви

В

самом начале Великого поста, словно исходный «тон», которым определяется вся великопостная богослужебная «мелодия», звучит Великий покаянный канон свт. Андрея Критского. Он разделен на четыре части и читается вечером, в первые четыре дня поста. Творец Великого покаянного канона свт. Андрей Критский навсегда вошел в церковную историю не только как архиепископ города Гортины на Крите, но и как глубокий богослов, замечательный песнописец и одаренный гимнограф. Не будет преувеличением сказать, что святитель Андрей стоял у истоков церковного песнотворчества, поскольку его богословская поэзия заложила тот фундамент, на котором уже в VIII и IX вв. создавались песнопения седмичного и годичного богослужебного круга Церкви. О нем известно сравнительно немного. Родился свт. Андрей Критский около 660 г. в Дамаске. В молодости он ушел в лавру святого Саввы Освященного, которая находилась в Иудейской пустыне. Затем оказался в Константинополе, где занимал должность надзирателя за сиротскими домами. Около 712 г. он стал епископом Крита. Перу святителя Андрея принадлежит ряд проповедей на Господские и Богородичные праздники, а также на другие случаи — он был выдающимся и красноречивым проповедником своего времени, однако наибольшую известность получил как гимнограф и творец Великого покаянного канона. Состоящий из 250 тропарей, Великий канон велик не только по числу стихов, но и по внутреннему достоинству, высоте мысли, глубине чувств и силе выражений. Канон начинается с глубоко сокровенного воздыхания: «С чего начну оплакивать окаянные дела моей жизни? Какое начало положу я, Христе, нынешнему рыданию?». Для лучшего понимания этих слов необходимо совершить небольшой исторический экскурс.

ПОЭЗИЯ ВЕЛИКОГО ПОСТА Из церковной истории известно, что в 712 г. Византийский император Филиппик Вардан издал указ, который, под предлогом установления мира в империи, фактически возобновлял ос ужденную VI Вселенским Собором ересь монофелитства. Как свидетельствует святой Феофан Исповедник, епископы Критский Андрей и Кизический Герман (будущий святитель, Патриарх Константинопольский), были в числе отменивших деяния VI Вселенского Собора под давлением императора Филиппика. Это, видимо, было актом недостойной уступчивости. В 713 г. Филиппика свергли; Православие было восстановлено, списки актов VI Вселенского Собора вновь были разосланы, приняты и подписаны всеми бывшими участниками лжесобора 712 г. Считается, что раскаяние святителя Андрея в том, что он подписал еретическое определение, было одной из причин

офіційне видання солом’янського благочиння м. києва української Православної Церкви Адреса: 03087, м. Київ, вул. Уманська, 14. тел.: 242-07-27, Факс: 255-12-32

Шеф-редактор протоієрей Ярослав Шовкеник головний редактор Денис Репік

составления Великого канона. Исследователь песнопений Постной Триоди профессор И. А. Карабинов называл Великий канон «покаянной автобиографией преподобного Андрея Критского» и относил время его создания к последним годам жизни святителя; это был покаянный труд перед смертью. В отдельных тропарях канона действительно имеются указания на написание этого произведения святителем Андреем в старости. Многие исследователи отмечают, что при жизни святителя Андрея самого жанра «канон», в привычном нам понимании, еще не существовало; его творение, известное как «Великий канон», называлось тогда стихирой или «стихами святоградца» (за святителем Андреем сохранилось имя Иерусалимлянина или святоградца, т.  к. в этом городе прошла его юность). Великая стихира свт. Андрея Критского в канон была сфорредагування і коректура: Марина Бурдейна, Олена Кукуішко верстка та дизайн: Віталій Сидоркін

мирована позднее, тогда же и были добавлены тропари преподобной Марии Египетской, поскольку самое чтение Великого канона положено на день ее памяти, на утрени в четверг пятой седмицы Великого поста. Это преобразование «великой стихиры святоградца» в форму канона было осуществлено трудами преподобного Иоанна Дамаскина и преподобного Феодора Студита. Исследователи Великого канона отмечают, что при своей значительной обширности он имеет вместе с тем отчетливо выраженную структуру. На первый взгляд может показаться, что в каноне почти выдерживается хронология Библейских событий, но это не совсем так. Начиная свое исповедание Богу, автор в глубокой христианской любви словно берет каждую душу человеческую, вместе с ней вздыхает о неправдах жития и вместе с ней ищет и просит выхода. Библейские аналогии соотносятся у него с нравственными состояниями человека, а сказания Ветхого Завета, в устах святителя, полны раздумья над сущностью человеческих дел. С большой глубиной, состраданием и любовью предлагаются эти раздумья кающейся душе. Вникая в основу покаянных строк Великого канона, видишь, что его создатель, не торопится изложить библейскую историю, а коснувшись того или иного события, возвращается к нему позднее, чтобы сделать свое раздумье над природой человека всесторонним, неспешным и подлинным. Весь Ветхий Завет делает святитель школой покаяния. Показывая добродетели и подвиги святых, он говорит и о злых и жестоких делах, побуждая подражать добрым и отвращаться злых. Канон свт. Андрея Критского представляет собой широкую историческую панораму, в которой начертается история человеческого греха и человеческой праведности, отвержения Бога и Его принятия. Содержание канона глубоко христоцентрично. Святитель

Підписано до друку 23.03.2014 Наклад 1000 прим.

не только изображает в своем творении процесс обращения грешника к Триединому Богу, но и возбуждает у слушателей покаянные чувства. Обращаясь к их совести и душевному сознанию, великий святитель с силою Духа то обличает грешную душу в ее беззакониях, то неотразимо влечет ее ко Христу, представляя ей множество примеров покаяния из Библии. Библейские события интересны свт. Андрею, как подобия людских грехопадений и восстаний, однообразно повторяющихся во все исторические времена. Творец канона оплакивает не только себя, но и все согрешившее человечество. Он припоминает все прегрешения, все грехопадения — от Адама до Нового Завета; ветхозаветные примеры в каноне составляют его большую часть — восемь песен. Святитель Андрей не просто вспоминает о грехах праотцев, он их переживает словно свои собственные. Канон написан более тысячи лет назад, на другом языке, для другого народа, но это абсолютно личностный канон, который дает ощущение каждому, что «я делаю это же сравнение и иду по следам святителя Андрея Критского». Его строки помогают нам сделать исследование своей души. Нельзя научить тому, чего сам не умеешь. Великий канон живо и ярко отражает покаянное настроение его автора. Мысленному взору свт. Андрея Критского открывалось зрелище его личных и общечеловеческих грехов, и он сокрушался о них плачем, дышавшим верою в совершенное помилование от Христа Спасителя. Через весь канон, словно рефрен, проходит одна мысль, повторяющаяся во всех песнях: «Согрешил больше всех человек, един согрешил Тебе, (Господи), но смилуйся и будь милосерд ко мне, ибо Ты Благоутробен». Чем ближе человек к Богу, тем больше видит свои грехи. Меняется масштаб и  соотношение восприятия окружающих и всего мира.

Редакція залишає за собою право редагувати та скорочувати матеріали, що публікуються в газеті

Окончание на с. 3 Газетні матеріали Ви можете переглянути також на сайті prp-sergiy.kiev.ua


2

новини благочиння

ЄПИСКОП ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МИКОЛАЙ ЗВЕРШИВ ЛІТУРГІЮ У ХРАМІ В ІМ’Я ГЕОРГІЯ ПОБІДОНОСЦЯ

12 лютого, у день пам’яті Собору трьох святителів, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, вікарій Київської Митрополії єпископ Васильківський Миколай, керуючий Південним київським вікаріатством,

звершив Божественну літургію у храмі в ім’я великомученика Георгія Побідоносця (біля Південного залізничного вокзалу) Солом’янського благочиння міста Києва. Його Преосвященству співслужили благочинний Солом’янського благочиння

протоієрей Ярослав Шовкеник, настоятель храму протоієрей Василій Русінка та духовенство Києва. По завершенні Літургії було відслужено молебень із піднесенням молитов до трьох святителів — Василія Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста. Цього дня настоятель Георгіївського храму протоієрей Василій Русінка відзначав день свого тезоіменитства. Наприкінці богослужіння владика Миколай привітав отця Василія зі святом та побажав йому Божої допомоги у звершенні пастирського служіння. Також Його Преосвященство передав усім присутнім благословення Блаженнішого Митрополита Володимира. У свою чергу отець Василій подякував владиці за спільну молитву та передане благословення Його Блаженства.

СОЛОМ’ЯНКА ПРАВОСЛАВНА Окончание. Начало на с. 1

ПОЭЗИЯ ВЕЛИКОГО ПОСТА

Форма канона непростая, она требует от слушателя и читателя осмысления истории, переживания ее в важнейших событиях-символах, на которые опирается ум. Эту функцию исполняют ирмосы, воспевающие во всех канонах праздник или память святого через осмысление события дня, словно через столпы-вехи древней Священной Истории. Монах-песнотворец просит у Бога утвердить его ум «на недвижимом камени заповедей» Божиих. Все колеблющееся, все мятущееся должно уступить место кристальности и твердости предстояния пред Богом, когда и ум, и сердце, и

все существо человека пребывает в той гармонии, которая давно утеряна людьми, но попрежнему ищется и стяжается монахами. Великий канон святителя Андрея, безусловно, кроме библейских повествований, основывается и на святоотеческом учении — в нем прочитываются цитаты из святителя Мелитона Сардийского, святого Ефрема Сирина, святителей Григория Богослова и Григория Нисского, святого Максима Исповедника. И заслуга святителя Андрея Критского в том, что он смог синтезировать их опыт и запечатлеть его в каноне.

ДЕНЬ ТЕЗОІМЕНИТСТВА КЕРУЮЧОГО ПІВДЕННИМ КИЇВСЬКИМ ВІКАРІАТСТВОМ ЄПИСКОПА ВАСИЛЬКІВСЬКОГО МИКОЛАЯ

СТРІТЕННЯ ГОСПОДА НАШОГО ІІСУСА ХРИСТА

15 лютого, в день свята Стрітення Господа нашого

Іісуса Христа, у храмі в ім’я преподобного Сергія Радо-

незького була звершена Божественна літургія, яку очолив благочинний Солом’янського району та настоятель храму протоієрей Ярослав Шовкеник. По завершенні богослужіння настоятель у співслужінні духовенства звершив молебень з освяченням води та свічок. Звичай освячувати свічки в день свята Стрітення Господнього прийшов у Православну Церкву в ХVII столітті. Стрітенські свічки зберігають протягом усього року та запалюють під час домашньої молитви.

ОСВЯЧЕННЯ КЛАСІВ НЕДІЛЬНОЇ ШКОЛИ 15 лютого, в день свята Стрітення Господнього, благочинний С олом’янського району протоієрей Ярослав Шовкеник звершив освячення нових навчальних класів недільної школи парафії в ім’я преподобного Сергія Радонезького. Слід зазначити, що недільна школа цьогоріч відзначає п’яту річницю свого заснування. Історія та сучасність Недільна школа при парафії в ім’я преподобного Сергія Радонезького розпочала роботу восени 2009 р. Заняття у ній проводять клірики храму та викладачі з вищою богословською і педагогічною освітою. Сьогодні у школі навчаються близько 100 учнів віком від 4 до 14 років. Для зручності навчання дітей розподілено на шість класів по 15–20 учнів.

№ 3 (15), березень 2014

Вихованці вивчають Закон Божий, а також беру ть активну участь у позакласних заходах. У школі протягом року відбуваються дитячі свята, творчі виставки та кон-

курси, а також зустрічі з цікавими людьми. В літній період учні разом з батьками запрошуються на екскурсійні та паломницькі поїздки Києвом та передмістям.

16 лютого, в день пам’яті святителя Миколая, архієпископа Японського, вікарій Київської Митрополії єпископ Васильківський Миколай, керуючий Південним київським вікаріатством, молитовно відзначив день свого тезоіменитства. Цього дня у храмі в ім’я великомученика Димитрія Солунського (столичний мікрорайон Жуляни) було звершено святкову Божественну літургію. З благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира богослужіння очолив вікарій Київської Митрополії єпископ Боярський Феодосій, керуючий Північним київським вікаріатством, у співслужінні єпископів Бородянського Варсонофія та Васильківського Миколая. Архієреям співслужили: секретар Київської єпархії по місту Києву протоієрей Віктор Іващук, секретар Київської єпархії протоієрей Костянтин Пилипчук, благочинний Голосіївського благочиння протоієрей Павел Кирилов, благочинний Другого лікарняного благочиння протоієрей Геннадій Батенко, благочинний Святошинського благочиння протоієрей Діонисій Дунаєв, благо-

чинний Солом’янського благочиння протоієрей Ярослав Шовкеник, благочинний Печерського благочиння протоієрей Павел Поваляєв, благочинний Васильківського бла г очиння пр о тоієр ей Андрій Гоєнко, благочинний Гребінківського благочиння архіманд­рит Ігнатій (Сологуб), духовенство Київської єпархії та гості у священному сані. За Літургією молилися настоятелька монастиря в ім’я преподобної Анастасії Київської (с. Ковалівка Васильківського р-ну Київської області) ігуменя Анастасія (Гуцов) та численні віряни. Наприкінці богослужіння владика Феодосій від імені духовенства привітав іменинника з днем небесного покровителя та передав йому благословення і слова вітання від Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Володимира. До привітань приєднався і керуючий Східним київським вікаріатством єпископ Ірпінський Климент, який прибув на завершення Літургії. У свою чергу єпископ Миколай подякував Преосвященним владикам, духовенству та мирянам за увагу та спільну молитву.


СОЛОМ’ЯНКА ПРАВОСЛАВНА

Літургічне богослов’я

ЛИТУРГИЯ ПРЕЖДЕОСВЯЩЕННЫХ ДАРОВ

В

еликий пост — совершенно особое время церковного года, насыщенное уникальными по своим особенностям богослужениями. Он состоит из двух главных частей: Четыредесятницы — 40-дневного поста, и Страстной седмицы. Если Четыредесятница посвящена преимущественно нашему покаянию и духовному обновлению, то во время Страстной седмицы внимание верующих сосредоточено на самых главных событиях в земной жизни Христа — последних днях Его пребывания в Иерусалиме, Тайной Вечере, предательстве, суде, распятии и смерти, которая переходит в торжество Воскресения. Четыредесятница начинается с понедельника первой седмицы поста и заканчивается в пятницу шестой седмицы — в итоге получается ровно 40 дней поста. Первая великопостная служба совершается уже вечером в Прощеное воскресенье. На этой вечерне звучат великопостные распевы, а в конце службы совершается «чин прощения»: священнослужители и прихожане испрашивают прощения друг у друга, чтобы войти в предстоящий пост свободными от обид и получить прощение своих грехов от Бога. На протяжении всего Великого поста по будням не совершается Евхаристия. Исключение делается только для Великого Четверга и Благовещения (если празднование приходится на этот период), но верующие имеют возможность причащаться на Литургии Преждеосвященных Даров, для которой Святые Дары освящаются в воскресные дни. Первоначально эта Литургия предназначалась для всех неевхаристических дней Великого поста. Богослужебный чин Литургии Преждеосвященных Даров восходит к первым векам христианства. Эту Литургию можно назвать апостольским учреждением, но не потому, что она была составлена самими апостолами, так как в то время не было еще установленного литургического чина, а потому, что эта Литургия имеет апостольское происхождение по своей структуре и основным частям.

В первохристианской Церкви существовал обычай раздавать после воскресной Литургии Святые Дары верующим для того, чтобы, унося их к себе домой, они могли ежедневно причащаться. Общая и радостная Евхаристия воскресного дня, таким образом, продолжалась в течение всей недели. Однако, этот обычай прекратился, когда с распространением христианства увеличилось и число членов Церкви, а уровень их духовнонравственной жизни понизился. В Западной церкви такая перемена послужила причиной появления обычая причащаться за ежедневной Литургией. Такая отличительная черта римской богослужебной традиции привела к изменению и самого понимания Евхаристии, которая перестала быть праздником Церкви и превратилась в неотъемлемую часть суточного круга богослужения. На Востоке, наоборот, радостное понимание Евхаристии, никогда не изменялось; и даже в настоящее время, по мнению многих богословов, Божественная литургия, по крайней мере, в теории, не является одной из служб суточного круга. Совершение Литургии — всегда праздник, и день, когда она совершается, приобретает духовное значение воскресного дня. По своему богослужебному содержанию этот день несовместим с постом, и поэтому Евхаристия не совершается в будничные дни Великого поста. Таким образом, когда практика ежедневного домашнего причащения была прекращена, ее не заменили на Востоке ежедневным совершением Евхаристии, а возник новый вид причащения — Святыми Дарами, освященными в воскресенье, за

праздничным совершением Литургии. Очень возможно, что Литургию Преждеосвященных Даров служили не только Великим Постом, но и в течение других постов церковного года. Но так как со временем число праздников увеличивалось, Евхаристию стали совершать гораздо чаще, а Литургия Преждеосвященных Даров стала характерным отличием лишь Великого поста, приобретя со временем ту сдержанную красоту и торжественность, что составляют духовную вершину великопостного богослужения. Святители Григорий Богослов и Василий Великий повествуют о египетских отшельниках, которые, не имея в пустыне священников, причащались запасенными Дарами. Из каких молитв и песнопений состояло это богослужение — достоверно неизвестно, однако можно сказать, что по своей идее оно было также во многом схоже с существующей сейчас Литургией Преждеосвященных Даров. Бытует распространенное мнение, что Преждеосвященная литургия была составлена святителем Григорием Двоесловом, однако как в древности, так и сейчас этот богослужебный чин не подписан чьим-либо именем. В древнейших рукописных памятниках авторство отдается апостолу Иакову и апостолу Петру, иногда даже евангелист у Марку. Подписание Литургии Преждеосвященных Даров именем святителя Григория Двоеслова связано с его глубоким почитанием в Римской Церкви. В греческих рукописях IX в. встречается мнение о том, что святитель Григорий Двоеслов установил совершение великопостной Литургии Прежде­

освященных Даров у римских христиан. Исключительная заслуга святителя состоит в том, что он восстановил в Римской империи в числе прочих богослужебных обрядов совершение этого древнего литургического чина и тем самым заслужил предпочтительное перед прочими отцами Церкви право на сочетание своего имени с этим богослужением. На отпусте Литургии Преждеосвященных Даров и в благодарственных молитвах по Святом Причащении поминается именно святитель Григорий Двоеслов. На Руси до XIII в., когда Русская Церковь жила по Студийскому уставу, Преждеосвященная литургия совершалась во все седмичные дни Великого поста. Со времени введения Иерусалимского устава (XIV– XV вв.) и по настоящий день, эта Литургия совершается только по средам и пятницам Святой Четыредесятницы, а также в дни Обретения главы Иоанна Предтечи, 40 мучеников Севастийских, в четверг 5-й седмицы и в Великие Понедельник, Вторник и Среду. Литургия Преждеосвященных Даров всегда предваряется чтением часов и вечерней. По составу Преждеосвященная литургия также разделяется на две части: Литургию оглашенных, которую заменяе т вечерня, и Литургию верных, во время которой совершается Великий вход, происходит причащение Святых Таин и благодарение за это. На вечерне, которая предшествует Литургии Прежде­ освященных Даров, во время чтения 18-й кафизмы Святые Дары извлекаются из дарохранительницы, поставляются на дискос и переносятся с престола на жертвенник. Апостол и Евангелие читаются на Преждеосвященной лит ургии лишь в дни памяти великих святых, в дни храмовых праздников и на заупокойной службе. После пения «Свете тихий» читаются паремии: одна из книги Бытия, другая — из книги Притчей. По окончании первой паремии священник, держа в руках кадило и зажженную свечу, после возгласа «Премудрость, прости!» поворачивается от престола лицом к народу и возглашает:

3 «Свет Христов просвещает всех». В это время молящиеся с глубоким благоговением пред Истинным Светом Господом Иисусом Христом преклоняют колена. Этот возглас имеет древнее происхождение, когда в дни Святой Четыредесятницы готовящиеся принять Таинство Крещения перед выходом из храма, до начала Литургии верных, осенялись священником зажженной свечой в знак благодатного Света, который они готовились получить при Крещении. После пения «Да исправится молитва моя» произносится молитва Ефрема Сирина и начинается непосредственно Литургия. По окончании просительной ектении совершается Великий вход — Святые Дары переносятся с жертвенника на престол. Хор поет: «Ныне Силы Небесныя с нами невидимо служат, се бо входит Царь Славы: се Жертва тайная совершена дориносится». Священник, взяв дискос и потир, исходит северными дверями на солею. Диакон, идя впереди, лицом к священнику, совершает каждение его и несомых Даров. Пение смолкает. Молящиеся опускаются на колени в знак глубочайшего благоговения, поскольку Сам Господь в Святых Дарах присутствует в храме. По уставу вход совершается в полном молчании («идуще же ничтоже глаголют», как сказано в служебнике), однако по установившейся традиции священник в Царских вратах тихим голосом произносит: «Верою и любовию приступим» и ставит Святые Дары на престол. Хор допевает начатое перед Великим входом песнопение этими же словами: «Верою и любовию приступим, да причастницы жизни вечныя будем…». Царские врата затворяются, завеса закрывается до половины, в знак того, что Литургия Преждеосвященных Даров — не полная Литургия, во время которой не бывает освящения Даров, так как они освящены прежде. После просительной ектении завеса полностью закрывается и звучит возглас: «Преждеосвященная святая святым»; священнослужители причащаются и готовят Святые Дары для причащения верующих.

ПРОЩЕНА НЕДІЛЯ

2 березня, в Неділю сиропусну, у храмі в ім’я преподобного Сергія Радонезького була звершена Божественна літ ургія, яку очолив благочинний Солом’янського району протоієрей Ярослав Шовкеник. Після Літургії було відслужено вечірню з чином прощення. Попросивши прощення один в одного й у парафіян, священнослужителі благословили вірян на проходження Великого посту.

№ 3 (15), березень 2014


4

нотатки

СОЛОМ’ЯНКА ПРАВОСЛАВНА

Продовження. Початок у № 2 (14), лютий 2014

НАРИСИ З ІСТОРІЇ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ІКОНОГРАФІЇ

Я

к уже зазначалось у вала на роль Христа як попередньому номері, Перво­священика. на початку IV ст. положення Варто зазначити, що ці Церкви в Римській імперії три ікони ілюструють найзмінюється, що суттєво важливіші теми періоду позначилося на всіх аспекзародження християнської тах церковного життя, іконографії — образ Христа, зокрема й іконографії. Богоматері та первоверховЯкщо перші три століття ного апостола. Тип синайцерковної історії богословського «Пантократора» ська думка оминає тему (у перекладі з грецької — священних зображень, то в «Вседержитель»), зображеотців IV ст. вже можна видіного у зрілому віці, здається лити цілком сформоване сучаснику цілком традиційбогослов’я ікони. У цьому ним, але це зображення не контексті вкрай важливими сприймалося таким у VI ст. є слова святителя Василія Більше того, деякі христиВеликого, що заклали підянські автори не приймали валини майбутнім догмацей образ Христа, який, на тичним визначенням їхню думку, схожий на антиVII  Вселенського собору в чного Зевса, а відстоювали полеміці з іконоборством: більш «канонічне» зобра«Честь, яка віддається ження Спасителя у вигляді образу, переходить до пербезбородого юнака з коротвообразу». Отже, згідно з ким волоссям, який уособ­ думкою святителя Василія лював вічну молодість та Великого, ікона нас поєднує божественну красу. Така з первообразом. Він також полярність підходів пояспорівнює її з книгою, що нюється тим, що Священне здатна оповідати ще яскра- «Христос Пантократор». Передання не залишило віше, ніж звичайні слова. Синайський монастир, VI століття опису зовнішності Христа, а Святитель Григорій Нісьранньохристиянські автори кий, продовжуючи думку Васи- сті цього процесу формуються взагалі мали сумнів щодо можлія Великого щодо написання відповідні іконографічні ком- ливості відтворення «образу ікон, говорить, що Бог-Творець і позиції. Наприклад, свято Пре- Бога» — вічного Другого Лиця нас створив творцями. Але не ображення Господнього вста- Святої Трійці. Значний слід на зважаючи на подібні богослов- новлюється на Сході в VI ст. пошуки відповідного іконограські міркування авторитетних і вже у храмі на честь Пресвятої фічного зображення наклало те, отців Церкви, для IV–V ст. ікона Богородиці, спорудженому що вони відбувались під час все ж швидше виключення, ніж імператором Юстиніаном у безперервних богословських практика, і тільки в VI ст. шану- 565 р. на території синайського дискусій щодо співвідношення у вання ікон стає поширеною монастиря, апсида прикраша- Христі божественної та люднормою церковного життя ється мозаїкою із зображенням ської природи. Власне перед Візантії. Саме з цього часу цієї Євангельської події, компо- іконописцями стояло надможна говорити про реальний зиція якої, значною мірою, складне завдання — виразити у початок історії візантійського визначила розвиток цього видимому образі те, що на рівні іконопису. Дослідники вважа- сюжету у візантійському цер- слів і понять не могли сформують, що витоки цього явища ковному мистецтві. лювати богослови. (типологічні, іконографічні, У візантійців VI ст. певні Реставрація 1962 р. виявила стилістичні) знаходяться як у особливості трьох синайських первинний вигляд древньої ранньохристиянському живо- ікон викликали цілу низку ікони «Пантократора», що збеписі, так і в пізньоантичному літургічних та імперських асо- реглася практично повністю, за портреті, а також у художній ціацій, що визначалися як виключенням утрати невеликої практиці, що сформувалася загальним трактуванням ком- частини німбу праворуч. Пізнавколо імператорського позиції, так і досить малопоміт- ньовізантійські написи закрикульту. Визнаними шедеврами ними деталями. Наприклад, вали найбільш незвичайну цього періоду є ікони із синай- пурпурний колір одягу Христа деталь ранньої іконографії — ського зібрання, відомі всьому пов’язувався із царським досто- древній фон з просторовою світові образи «Христос Панто- їнством, оскільки лише члени нішею і золотими зірками. Як кратор», «Богородиця на троні імператорської сім’ї мали право уже зазначалося, в образі зі святими мучениками» та носити одяг такого кольору. З Христа підкреслено ідеї цар«Апостол Петро». Схожість між цим же колом уявлень пов’язане ства та священства. Його образ ними вже кілька десятиліть тлумачення образу Богородиці, з богослужбовим Євангелієм дозволяє д о с л і д н и к а м яка зображена на троні як асоціювався з первосвящениоб’єднувати їх в одну групу. Цариця небесна, а також і ком- ком — архієреєм, який благоЗображення д а т у ю т ь позиція ікони «Апостол словляє віруючих під час богопо-різному, в межах VI–VII ст., Петро», що точно відтворює служіння. Особливо варто відзалежно від вибору стилістич- стиль імперських урочистих значити й форму благословляних аналогій, оскільки жодних портретів на так званих «кон- ючої руки. В ту епоху існували історичних даних не збереглося. сульських диптихах» — своє- різні форми і зустрічалися Загалом, церковне мисте- рідних службових посвідчен- навіть зображення благослоцтво VI–VII ст. відзначене нях консула. Водночас, велика, вення одним вказівним пальпо­явою монументальних роз- прикрашена дорогоцінностями цем, але жест синайського писів, що прикрасили новозбу- книга в руках Христа не просто «Пантократора» сприймається довані храми, зокрема, в Кон- нагадувала про текст Святого як знайдена на віки формула з стантинополі та Палестині. Письма, а створювала конкрет- глибоким догматичним змісВ цей час встановлюється біль- ний літургічний образ напре- том. Як відомо вже з більш пізшість свят, пов’язаних з Єван- стольного богослужбового ніх середньовічних тлумачень, гельськими подіями. У контек- Євангелія і відповідно вказу- три з’єднані пальці символізу-

вали Святу Трійцю, а два підняті — містичне єднання у Христі божественної та людської природи. Таким чином, зображення руки Спасителя несло глибоке догматичне вчення Церкви про Боговтілення. Складне завдання створення образу, одночасно земного і небесного, вирішене в синайській іконі за допомогою цілого ряду художніх прийомів. Найпомітніший з них — свідоме асиметричне тракт ування зображення Христа, що складається з двох різнохарактерних половин. Ліва — спокійна, дещо сувора, з природнім абрисом широко відкритого ока і рівною дугою брови. Абсолютно інша права частина обличчя — брова припіднята, їй вторить більш експресивне зображення ока. Іконописець прагне створити образ Христа, в якому б одночасно і без протиріч уживалися думки про всемогутність Творця Всесвіту і любов Спасителя до людини. З часом така асиметрія стане характерною особливістю зображень «Пантократора» на куполах візантійських храмів. У цьому історичному контексті в епоху зародження іконографії синайський образ Христа сприймається як одкровення, провидіння майбутнього, несподівано відкритий ідеал, прагнути наблизитися до якого будуть іконописці протягом багатьох століть. Образ «Пантократора» вплинув і на формування іконографічного зображення Богородиці. Шанування Богоматері динамічно починає розвиватись у Візантії після ІІІ Вселенського собору 431 р., на якому було засуджено єресь Несторія та затверджено іменування діви Марії Богородицею. Апогею цей процес досягнув у другій половині VI ст., коли Константинополь було проголошено містом, що знаходиться під особливим покровом Божої Матері. Вже тоді існували різні типи іконографічних зображень Богоматері, але домінуючим було саме зображення на троні як небесної імператриці, яка тримає на руках свого Сина і Владику світу. Синайська ікона дає прекрасний приклад раннього, але вже цілком сформованого іконографічного типу, що буде розвиватись і видозмінюватись у візантійському мистецтві, зберігаючи незмінною о бразотворчу основу. Про виключний вплив цього іконографічного зображення говорить той факт, що саме воно частіше за інші з’являється на вівтарних апсидах найважливіших візантійських храмів.

Прохання не використовувати газету з побутовою метою № 3 (15), березень 2014

Ікона апостола Петра нагадує про численні образи святих VI–VII ст., більшість з яких відомі за історичними свідченнями. Зображення святого часто було безпосередньо пов’язано із шануванням його мощей, наприклад, як це було у випадку з мучеником Артемієм, ікона якого знаходилася на вівтарній апсиді константинопольської церкви в ім’я Іоанна Предтечі, поруч з мощами святого. Образ у такому випадку був досить достовірним. У розпорядженні візантійських іконописців від найдавніших часів були так звані «іконімоси» — короткі словесні характерис тики зовнішнього вигляду того чи іншого святого, проте дуже швидко самі ікони почали сприйматися як своєрідний документ, навіть більш важливий, аніж письмовий текст. Подібний тип образу і стиль іконографічного зображення можна побачити на іконі «Святі Сергій і Вакх», що була написана в VI ст. Вона також знаходилась у синайському монастирі, але в XIX ст. єпископом Порфирієм (Успенським) привезена до Києва, де сьогодні перебуває в Національному музеї мистецтв Богдана і Варвари Ханенків. Швидше за все ця ікона була написана в Константинополі, оскільки шанування там мучеників Сергія і Вакха було дуже поширеним. На їхню честь між 527 та 536 рр. у місті збудували храм і цілком можливо, що цей образ був написаний саме для нього. Необхідно зазначити, що синайське зібрання — не тільки місцеві, а й привезені з різних місць зразки. Більшість із них, звичайно, належать майстрам Константинополя і є безцінними прикладами священних зображень ранньовізантійської епохи. Безумовно, синайські ікони заслуговують на увагу перш за все як образи для молитви доіконоборчого періоду з притаманними їм художніми характеристиками, що стали певною мірою еталонними, особливо для візантійського церковного мистецтва. Загалом іконопис Візантійської імперії був найбільшим художнім явищем у східнохристиянській культурі. Грецька художня школа стала родоначальницею для деяких християнських культур (наприк­ лад, древньоруської). Її  вплив помітно відчувається на іконописі інших православних країн: Сербії, Болгарії, Македонії, Грузії, Сирії, Палестини та Єгипту. Також під впливом Візантії перебувала культура Італії, а особливо — Венеції. Підготував Денис Репік (Продовження читайте у наступному номері)

Солом'янка православна №3 (15) 2014  
Солом'янка православна №3 (15) 2014  
Advertisement