Issuu on Google+

35

Літературний додаток до щомісячного часопису творчої молоді «Смолоскип України»

Листопад 2012

Лірична мелодія Дмитра Лазуткіна

Дмитро Лазуткін. Добрі пісні про поганих дівчат. Meridian Czernowitz (104 с.)

«Meridian Czernowitz» випустив нову серію «а тим часом їхні чоловіки ходять Найбільше в книжці, звичайно, добре знаної книжок сучасної української поезії. До неї ввій- на роботу до офісів у чорних костюмах  любовної лірики. Добре знаної не в сенсі стаЛюбовна лірика — то, здається, головна вішло четверо авторів — молодші, але вже з за з білими краватками рих текстів (якраз навпаки, «Добрі пісні» скла- зитівка Дмитра Лазуткіна, підґрунтя його попуявками на «культовість», принаймні в контек- а тим часом їхні жінки народжують героїв  даються переважно з зовсім нових і незаяло- лярності, невипадково й з обкладинки на нас сті читацької реакції, Григорій Семенчук і Ан і на фотографіях жених творів), а в сенсі фірмових підходів до дивляться вісім портретів знеособлених дівчат дрій Любка, а також старші й маститіші — Остап їхнє сонце прогинається назустріч  їхньої побудови. Як і раніше, ліричний герой — без жодних рис обличчя, відмінних між соСливинський і Дмитро Лазуткін. Про останньо твоєму сонцю цілковито переповнений пристрастю, радіс- бою лише номерами, як у в’язнів, та зачісками го і поговоримо. Один з найуспішніших лауреа- і довбаний сіенен розповідає тю або стражданням, що виявляється у пере- (на щастя, вже не як у в’язнів). Така картинка — тів літературного конкурсу видавництва «Смо- що африка африка африка повненості тексту динамікою, всілякими рит- радше питання «донжуанного» іміджу автора, лоскип», попри те, що він тепер активно пра- це смерть мічними ходами, повторами, прискореннями оскільки власне у віршах жіночі образи зовсім цює в спортивній тележурналістиці, а також пи- а вони кажуть — та уповільненнями. При цьому Лазуткін не над- не зазнають аж такої деіндивідуалізації. ше пісні для рок-гурту «Козак system», не забу- африка африка африка… то обмежує себе в техніці, вдаючись то до клаІ взагалі, на увагу заслуговують далеко не ває і власне про поезію. це життя сичної силабо-тоніки, то до різноманітних спо- тільки такі твори! Лазуткін — майстер емоційОтож, нова книжка Дмитра Лазуткіна має а ти дивуєшся і ховаєшся і всотуєш собів римування, то до верлібрів, які здатні, до них замальовок напівпейзажного характеру, назву «Добрі пісні про поганих дівчат». Ці сло- так прикладу, краще відтворити атмосферу напру- з несподіваними, але добре психологічно вмова раніше вже траплялись у його поезії, правда, це життя женого затишшя «перед штормом»: тивованими переходами, порівняннями та патоді в трохи іншому формулюванні — «для пога- хіба воно могло бути іншим? «але раптом вона підійшла і запитала: ралелями. Достатньо в деяких інших текстах них дівчат». Як каже сам Дмитро, зміна у назві хіба воно могло бути кращим?» і дотепних сюжетних побудов, наприклад, у віти не знаєш випадково — мала на меті більшу точність висловлення. Або І таких, умовно кажучи, антиглобалістських а де сплять голуби? рші «Супермаркет» (який може читатися дещо йдеться про більшу риторично-звукову чіткість, моментів досить багато в розділі «Шоколад». взимку? коли холодно? по-новому після трагічної та підозрілої історії до якої завжди прагне цей поет. Тяжко визначитися, пішли вони на користь чи ходімо з «караванським стрілком») або в рядках: «Добрі пісні…» містять три розділи. Два з на шкоду поезії Дмитра. Можливо, й додали я покажу тобі «у аптеки збиралися генії них — «Українська мрія» та «Діти сирої води» — банальних, передбачуваних неяскравих ноток. і ми вийшли в двір продуктовий їм більше не друг». є досить традиційною для автора інтимною та Але й урізноманітнили — це поза сумнівами. і пірнули до сусіднього під’їзду Отже, нова книжка Дмитра Лазуткіна — це «пригодницькою» лірикою, а от третій (тобто, Що ж до решти збірки, у цілому вона — міц- кожен крок таки новий рівень, узятий поетом. Її можна смінасправді, другий, розташований посередині), ний авторський стиль і чіткий авторський го- відлунював видовжено і стишено ливо порекомендувати не лише давнім при«Шоколад», для нього не зовсім звичний, це лос. Це той етап, коли Лазуткін, здається, абсо- всі дев’яносто сходинок на горище хильникам автора, а й новим читачам, тим, кодобірка більшою чи меншою мірою подорож- лютно твердо знає, що він хоче сказати і як са- я почувався птахоловом». му цікаво познайомитися з тим «сектором» суніх віршів, картинок із, так би мовити, екзотич- ме це зробити. Про таку книжку можна говориПринагідно, якщо вже зайшлося про техні- часної української поезії, яка перебуває в синтених країв, Куби та Африки. Тут навіть виника- ти як про «зенітну», але тільки з оберненої хро- ку, треба відзначити, що в новій книжці саме зі ліричних традицій попередніх років із сучасють геть уже неочікувані в лазуткінській книж- нологічної перспективи, ми ж чекатимемо на у формальних моментах майстерності поезія ними пошуками в темі, формі та образності. ці громадсько-політичні мотиви: те, що потужність автора тільки зростатиме. Лазуткіна стала чистішою та виробленішою.

Олег Коцарев

Нью-Йоркська група

   Райнер Марія Рільке Сто поезій

     Юрій Винничук Танґо смерті

Оксана Лущевська Найкращі друзі

Антологія поезії, прози та есеїстки Упорядники Марія Ревакович і Василь Ґабор. Львів, «Піраміда», 2012 (400 с.). Ціна: 142 грн.

Переклав з німецької М. Фішбейн. Київ, «Либідь», 2012 (272 с.). Ціна: 78,50 грн.

Харків, «Фоліо», 2012 (379 с.). Ціна: 63,50 грн.

Львів: «Видавництво Старого Лева», 2012 (176 с.). Ціна: 33 грн.

Нью-Йоркська група стала помітним і особливим явищем в українській поезії також відверто непересічного ХХ століття. По-перше, поети з цієї групи, як видно вже з назви, писали, перебуваючи дуже далеко від України. По-друге, вони орієнтувалися не на панівні тенденції в післявоєнній поезії «на материку», а орієнтувалися на здобутки світового модернізму, авангарду, екзистенціалізму. Отож, до вашої уваги, мабуть, найбільш експериментальні та модерні вірші другої половини ХХ століття.

Творчість великого австрійського поета (1875– 1926) належить до найвищих здобутків світової поезії. Вона являє собою «поетичний синтез усебуття». У цій книжці — і німецькомовні оригінали поезій Рільке, і їх українське відтворення — переклади визначного українського поета й перекладача Мойсея Фішбейна. Ці два поетичні світи, зливаючись, утворюють нову мистецьку реальність. Поєднані з символічними візіями Мікалоюса Константінаса Чюрльоніса, вони стають могутньою симфонією.

Події у новому романі Винничука розгортаються у двох сюжетних зрізах. У довоєнному Львові і під час Другої світової четверо друзів — українець, поляк, німець і єврей, батьки яких були бійцями армії УНР, — переживають різноманітні при­годи, закохуються, воюють, але за будь-яких катаклізмів не зраджують своєї дружби. Паралельно у наші дні відбуваються інші події з іншими героями. Про те, яким чином обидві сюжетні лінії зійдуться докупи, довідаєтесь у фіналі.

Ксеня, дівчинка із провінційного українського містечка, має вірного друга, котрий мешкає за океаном. Ерік і Ксеня листуються з того часу, як дівчинка відвідала англомовний табір у Сполучених Штатах. Ксеня мріє про зустріч з Еріком – і мрія збувається. Ерік приїжджає в Україну, на гостину до Ксені. Але не сам… Із галасливим товариством, яке, хоч і дуже приємне, однак постійно не дає найкращим друзям, Еріку і Ксені, залишитися наодинці.

Віталій Табачковський

Ґреґор Даллас

Дмитро Скільський

Борис Рогоза

У пошуках невтраченого часу

Примарний мир

Історія зарубіжної педагогіки

Уроки державної мови

1945. Незавершена війна

Київ, «ПАРАПАН», 2002 (300с.). Ціна: 21 грн.

Київ, «Темпора», 2012 (770 с.). Ціна: 121,50 грн.

Київ, «Смолоскип», 2011 (376 с.). Ціна: 35 грн.

Київ, «Експрес-Поліграф», 2012 (544с.). Ціна: 81 грн.

Книга роздумів щодо долі інтелектуальної спад­щини когорти найвідоміших в Україні і за її межами філософів шістде­сятників. Розкривається теоретична, культурна й політична значущість двох напрямків філософування: «червоний екзистенціалізм» і «червоний пози­тивізм». Інтенсивна взаємодія їх на вітчизнянім терені витворювала неповторну палітру передусім для духовного відродження (а також для «громадянського самозбереження» за умов тоталітаризму, пост- та неототалітаризму).

Книга Ґреґора Далласа присвячена Другій світовій війні та її наслідкам на геополітичній мапі поствоєнного світу. Автор детально аналізує перебіг війни, стратегії Гітлера, Сталіна, Черчилля та Рузвельта, намагаючись довести, що холодна війна бере свої початки ще в Другій світовій. Авторський наратив багатий на спогади безпосередніх учасників подій. Книга розрахована на істориків, політологів, усіх, кого зацікавить запропонована тематика.

Посібник охоплює найбільш суттєві аспекти історії практичної і теоретичної педагогіки зарубіжних країн відповідно до програми «Історія педагогіки» для вищих педагогічних навчальних закладів України. Його вперше достатньо широко ілюстровано фотографіями, малюнками, структурно-логічними схемами, уривками з педагогічних тв��рів та документів. У виданні також уперше встановлено, де це можливо, взаємозв'язки зарубіжної та української педагогіки.

Видання містить поради, рекомендації, які саме слова та словосполучення варто вживати, щоб передати зміст. Застерігає від невдалого вживання тих чи інших лексем у певних значеннях, контекстах. Книга стане в пригоді всім, хто пише, виступає на радіо і телебаченні, готує і виголошує промови.

Ці та багато інших книжок українською мовою можна придбати у книгарні «Смолоскип» за адресою: Київ, вулиця Межигірська, 21 (поруч зі станцією метро «Контрактова площа»)


Ніна Кур’ята

Павло Коробчук

Родом з Одещини, мешкає в Києві. Народилася 1978 року. Як і чимало сучасних українських поетів, має журналістську освіту. Але вона в неї друга; перша ж — мікробіологія та вірусологія. Лауреатка літконкурсу видавництва «Смолоскип» за 2002 рік, лауреатка інших численних премій і відзнак. Авторка двох книжок «Вуличка гравію» (Одеса, 2000) та «Сіль і світло» (Київ, 2003). Після «періоду мовчання» зовсім нещодавно її вірші з’явилися в антології «Степ». Психологізм, емоції, зворушливість у поєднанні з ледь помітною іронією та надзвичайно гострим поглядом.

Народився 1984 року в Луцьку, тепер мешкає в Києві, навчався на відділенні сходознавства в Київському національному університеті імені Шевченка. Часом грає на барабанах у різних групах. Один з найвідоміших поетівдвотисячників і найуспішніших слемерів. Лауреат «смолоскипівського» літературного конкурсу в 2004 році. Автор п’яти книжок поезій, одна з яких («Кайфологія») є бібліографічною рідкістю, бо видавництво її майже не на­дру­к увало. Нещодавно дебютував як прозаїк із романом «Море для шульги».

Солоний морський диптих Частина 1 приїжджі кажуть що море чорне і мовчки на березі лущать насіння але що вони знають про кольори що вони знають про його смак про що вони думають коли по моїх венах тече сіль з моря моїх пращурів що вони знають ці товсті червоні жінки розморені спекою пофарбовані сонцем в червоне що вони знають розглядаючи ввечері білі відбитки своїх купальників на власному тілі вони думають море чорне а насправді коли я сиджу перед ним маленька беззахисна дівчинка що прийшла поговорити з життям навідати своє минуле і вгледіти краплю майбутнього я сиджу перед ним навшпиньки як перед велетенським левом лапи якого — хвилі воно має колір моїх очей точніше, це його колір адресований моїм очам моїми батьками які так і не дійшли згоди на кого я схожа менше що вони знають про сіль ці жінки коли вона проїдає ходи під моєю шкірою коли її кристали роз’їдають її мов хробаки а на ранок вона висвітлює порепані пори шкіра тонка мов пергамент і потріскана мов пустеля в засуху поки курортники сплять на чужих простирадлах під моєю шкірою ростуть і розгалужуються водогони яким дорога — вперед і нагору і ніхто не запитує про гранично допустимий тиск що вони знають про сон допоки їхні тіла облизані червоним язиком сонця нерухоміють у темряві що вони знають про ніч зорі якої падають мов стиглі груші в саду просто в пори моєї шкіри і топляться в морі Частина 2 спокуса скуштувати коштовного мускату гіркіша від цілої пригорщі найчорнішої меланхолії солодке і терпке гірчить у роті

тріпоче на язиці і тане як мед в молоці точніше в ріці яка є насправді сіль яку порозсипали наші пращури коли перепливали Всесвіт з одного берега на інший а коли перебрались ти зрозуміла що слід їхній на небі це та пуповина по якій протікає кров на наш берег Всесвіту а розгублені зірочки то лиш дрібки солі що лишаються на наших устах після тієї мандрівки

*** Плоди дозріють, насіння повні Наллються соком до першого снігу І лиш непевне передчуття повені Тебе утримуватиме від сміху І прийде вересень — холодний, чистий З таким пронизливим небом хоч плач І в сурми сурмитимуть небесні сурмисти Чи то пак один небесний сурмач Літак відірве від землі своє черево Вас заковтнувши мов хижа рибина Ти в пам’ять всотуватимеш кожне дерево Яким махатиме тобі батьківщина Скоро, скоро Різдво Христове Скоро народиться вже Ісус Що ви будете пити, панове Ті, коффі ор еппл джус Там теж є берег лівий і правий Там теж над річкою є мости Літак відірветься від тіні вправно І набере висоти

*** Цвіте як завше втисячне акація Як завше — біло-біло-золота Твоя біляморська цивілізація Зникає в моря на хребті хребта В піску конають скоєчки і мушельки І ніжку коле кардіум в піску І пісню хтось волає понад вушечком Немов останню пісеньку таку Кораблики у моря на потилиці Це так мій син придумав і сказав А раптом час піде назад і спиниться Не біля моря, а посеред трав З роси, води і навіть з калабатини Тоді бажали так бажали всі І у болоті корчилися гадини І бігав вовк страшний в своїй красі І замість прибережного камінчика Було каміння сіре і тверда Періщить дощ. Іде маленька дівчинка. Життя періщить. Дівчинка іде.

лист моряка до доньки Давай мій голос не буде тобі нічого  промовляти. Ти просто слухай його, ніби це шум прибою. Моря, великі стихії, дозволяють нам   з насолодою маліти. Адже чим менша маса тіла, тим менша маса  болю. Мій голос давно не мав опори у вигляді  чужого слуху. Все, що мало бути промовлене, — кишіло  всередині грубими мазками. Адже спілкуватися з кимось, це так, ніби  наймати прислугу. Бо говоріння буває добрими мовами, а буває  й злими язиками. Хоч для порозуміння взагалі не обов’язково  говорити. Адже може бути достатньо пальців на  фортепіано. І тоді човни перетворюються в дереворити. І тоді медузи стають океаном. Те, що мені ввижалося за довгі роки  відсутності. У передсмертних агоніях, у полоні серед  рабів. Здавалося б, має вводити мене в ступор   і додавати скутості. Хай це піде зі мною на дно, ніби скрині   в дірявому кораблі. Я пишу тобі з берега, додаю до тексту  пальмову гілку. Тут найкраще видно, що земля кругла,   а точніше — арена. На цьому безлюдному острові. Тут все   як пігулки. Які скінчились, і відчуваєш, що в тіла   вийшов термін оренди. Я не переймаюся своєю молодістю через те,  що вона — друга. Не цураюсь знятого лахміття — бо був   у кожній із цих одежин. Замість юнацького поту виникає тактична  напруга. Кров набуває присмаку ожини. Перечитай цей лист на даху будинку, в якому  я так довго жив. Відчуй, як вітер нам обом тріпоче волосся,  ніби пророслі висівки. Всі кавернозні питання давно витекли   з моїх жил. Відповіді чекають тебе, як магазинні вивіски. Я за тобою скучив, так, як скучають пси   і пташата. Я пригощу тебе тутешніми фруктами,   не зриваючи їх зі стебел. Навіть якщо цій пляшці з листом все буде  заважати. Навіть якщо цей лист не допливе до тебе.

сварка закоханих в клубі «Фазенда» Яких тільки не буває банальних конфліктних  ситуацій, — думає коханець, докурюючи цигарку   на внутрішньому дворі. — Здається, я скурив би цілу плантацію,

аби не згадувати усіма нутрощами про безпідставні ревнощі і загальну паніку яку піднімають невдоволені чимось пані. Конфлікт — це причина, яка завжди потребує  наслідків. Іноді доходить до того, що люди не хочуть  одне одного впізнавати, щоб уникати незручних  мовчанок, насміхів, так як поношений одяг здають в секонд   на користь модного. Ось така буває у людських взаєминах  гравітація — колишні коханці при зустрічі можуть   і не привітатися. Я давно ображаюся так, ніби ображаюся   в старості. Коли розумієш, що для пробачень не так   і багато часу лишилося, що уже не зможеш вирости ні фізично, ні над собою. В старості знаєш,   що покарати найсильніше можна, коли пробачаєш, і наливаєш у спільну посудину вина або чаю. У закоханих посудина спільна, тому   і гріхи їхні — спільні. І якщо ти на щось таємно образився,   це теж іде у загальну касу, і як би ти цю образу  підпільно не приховував, — посудина розіллється і те де. І в злості забуваєш, що можна сучасний  Єрусалим ввімкнути — пісню бітлів, наприклад,  Єлоусабмарин. Та пані цього не розуміє, сидить собі   в напівтемному клубі «Фазенда» й ридає, а світломузика  пробує ці сльози витерти. Будь-які зусилля залагодити —  даремними виявляються, я вже мовчу про подальші  прогнози. Здається, найчастіше сексуальних партнерів втрачають жінки, які поводяться, мов пантери. Чоловіки не ридають, чоловіки клацають  запальничкою. Якщо жінка під час кожної сварки кричить,  ніби востаннє, то для чоловіка ці сутички є сумною звичкою, і він зобов’язаний терпіти їх у будь-якому  стані. Якщо для жінки сварка — щоразу сильний  вантаж, то чоловік розуміє, що стосунки сьогодні  носять вінтаж. Дехто вирішує сімейні сварки витягненням  сірника, Дехто мовчить, втікає, підлизується, навіть  радіє. Проте на ранок, так буває, кохання знову  виника. Я клацаю запальничкою, на мене конфлікти  уже не діють. Єдиний висновок з цієї історії, може, й не  дуже гарний, — я не скурю більше жодної цигарки.

Випуск 35 (листопад 2012)

Видавництво «Смолоскип»

цифрова версія

У наступному випуску

Літературний додаток до щомісячного часо­пису творчої молоді «Смолоскип України». Свідоцтво: KВ № 4040 від 15.02.2000

Телефон: (044) 425 23 93 Адреса: 04071, Київ, вулиця Межигірська, 21 Сайт:  www.smoloskyp.org.ua

http://www.smoloskyp.org.ua/ http://bookolyky.com.ua/

Цифрова гарнітура «Нат Ґротеск»

Микола Третяк про книжку «Неусвідомлення України» Володимира Сергійчука

Погляди авторів публікацій не завжди збігаються з точкою зору редакції.

Редакційна колегія: Ольга Погинайко, Ростислав Семків, Олег Коцарев

Ілюстратор Олена Павлова

Поезія Валерії Осипової та Богдана-Олега Горобчука


Знак №35