Page 1

27

Літературний додаток до щомісячного часопису творчої молоді «Смолоскип України»

Вільно конвертований час Роман? За обсягом — приблизно: більше, ніж достатньо для сучасного роману, менше, ніж пасувало би до класичних уявлень. За усталеним уявленням, у якому роман широко розгортає історії багатьох персонажів, «Хронос» Тараса Антиповича (подарункова на вигляд книжка молодого автора) — не роман. Але хто зараз пише подібні твори? Звісно, знаходяться диваки. Втім, якщо згадати мікро-романи Юрія Тарнавського, необхідний романний мінімум є. «Хронос» анонсовано як роман фантастичний. Футурологічний. Якщо фантастика не конче має асоціюватися з науково-популярною літературою, то футурологія натякає на прогнозування імовірних подій. Що ж може трапитись у майбутньому (а отже, ще не трапилось)? «У студії з’явився висохлий, як мумія, професор». Автор, пропонуючи свою анти/утопічну конструкцію майбутнього, іде за Олдосом Гакслі: наука нині, в наші новітні часи, з’являється, наче бог із машини, виключно в студії. В телевізійному, повторюваному, серіальному шоуформаті. Професор Койфман, худорлявий, майже двометровий на зріст учений без імені, з харизматичним похитуванням довгої сивої чуприни, відшукує записаний в людському організмі ліміт життя. Кожному, як ми знаємо, відміряно рівно стільки, скільки — й не більше. Втім, де знаходиться дивовижна скрижаль, стек, заповнений замість байтів хвилинами, достеменно невідомо. Натомість винахід має вишуканий

промисловий дизайн: хрономат — пристрій, подібний до пістолета. Зі зручною, треба сподіватись, ергономічною ручкою і табло, на якому й відображається в зручному (часовому) форматі, скільки з тіла списано коду чи то викачано якогось темпорального гумору. Час — нова валюта, дорожча за каміння чи метал. Час — новий ключ до подолання страху перед смертю. Час, зрештою, об’єктивна даність, придатна для обміну, потлачу. Спроможний бути власністю, час буде тепер тільки нею. Його можна вкрасти, але неможливо висипати в річку: об’єктивний (і небезкінечний) час потребує свого суб’єкта, на певний час утраченого та постійно відшукуваного. Суб’єкт залежить від часу, і водночас він його визначає. Відкриття Койфмана (яке озвучує концепцію Антиповича) є дещо недемократичним: для людини час один, завжди однаковий, для іншої живої істоти він суттєво інший. Ця відмінність дозволяє сучасникам персонажів роману нарешті побачити справжніх русалок і кентаврів. Отже, час — це не тільки універсальна валюта. Це й ключ, що відкриває тісні й задушливі двері тілесності. Відомо, що на сцені завжди перебувають лише актори, слухняні маріонетки. Відтак за кулісами неодмінно є сірий Карабас Барабас, ляльковик, що смикає за ниточки дієвців у фарсі про теорію змови. Ляльковий уряд, продажні дисиденти-мутанти, бездушні грабіжники, що конвертують награбований скарб у матеріальні

Лютий 2012

Рецензія цінності — у майбутньому, яке переповідає автор, змінилося все, крім людської природи з її низькими пристрастями і жадобою до комфорту. Де ж знаходиться цей умовний уряд? В Україні? А може, й деінде. Погляньмо на імена: (професор) Койфман, (асистент) Фредерік, (актор) Торнтон, (його дружина) Марта, Максимільян Приблизно так виглядає умовно-серед­ньо­ (на прізвисько Булшіт), (його брат) Грегор, (зло- вічний плебс у романі Стругацьких «Важко бучинець) Марк Патон, (недорозвинений робіт- ти богом». У середньовічній літературі людину ник) Боло, (майстер) Катон, (хлопчик) Данко, теж лякали стражданнями, які неминуче хова(його мати) Лайза, (його батько, нині страусо- лися за пишним декором із утілених спокус. пітек) Артур, (гейші) Лі та Рі, (режисер) Матей, Але, змінившись одного разу, цей футуро(священик) Теодор, (підпільники) Олаф, Коба, логічний світ ніби пішов навзаводи в напрямДавид, (стриптизерка, мутантка) Аврора, (бар- ку чи то від того, «як має бути», чи то до того, мен, мутант) Буцефал, (копач) Базиль, (дирек- «як є насправді». Вихоплюючись із будь-яких тор цвинтаря) Захар, (медсестра) Діана, (му- спроб контролю, рухаючись, наче вода, що рве танти) Циклон, Йойо, (школярі) Романо, Анетта, греб­лю, він і сам розколюється, втрачає на си(художник) Дімон Хрест. лі і ось-ось зникне під власною вагою і втомою. Якщо в подібному називанні спробувати Йому не уникнути загибелі? Ні. Йому не униквбачати якийсь шифр, то ключем має стати нути порятунку — карколомно морального. саме останній з переліку — прозорий переки- Безмежно етичного. Імперативного, такого, що день (для тих, хто не вловив схожість у звучанні спонукає до висновків, які з необережною безз іменем Демі­ен Хьорст, описано цілу концепту- посередністю висловлюють персонажі ледь не альну виставку), єдиний з начебто українським в кожному розділі. іменем «чужоземний» в цьому ряду ніби натяТакого від автора нового століття, звісно, ні­ кає нам, що й решта імен — лише маски. хто не очікував. У цьому сенсі «Хронос» — це Люди майбутнього схожі на всіх інших література шоку. За яким, напевно, має віднайлюдей, залучених в  ролі стада до етико- тись і катарсис. Та пережити його можуть лише полемічної літератури. Вони живуть пристрас- ті, хто дочитає до останньої сторінки. тями і страждають тільки тоді, коли їх добряче оперезати палюгою. Інакше ніяк. Микола Леонович

В. Молочко

Володимир Єрмоленко

Брати Капранови

Атлас вчителя

Оповідач і філософ Вальтер Беньямін та його час

Щоденник моєї секретарки

Київ, ДНВП «Картографія», 2010 (328 с.) Ціна: 290 грн.

Київ, «Критика», 2011 (280 с.). Ціна: 40,50 грн.

Київ, «Гамазин», 2011 (400 с.) Ціна: 57 грн.

Географічний атлас вчителя — комплексне картографічне видання, що відображає теми загальної географії і картографії, характеризує при­родні умови та ресурси, населення та економіку світу і України, представляє материки і океани, країни та регіони світу (їхню характеристику, зміни чисельності населення та економічну ситуацію). Карти атласу доповнює текстова та графічна інформація. Видання містить словник термінів, покажчик географічних назв, що вживаються в атласі.

Книжку присвячено творчості Вальтера Бе- Він має все — дружину-телеведучу, красунюньяміна (1892–1940) — одного з найвпливові- коханку, бізнес на бюджетних грошах, вплиших філософів XX століття. В центрі авторової вових друзів та парт­нерів. Він — типовий предуваги — образи оповідача, фланера та колек­ ставник так званого «естеблішменту», чи то ціонера, теми міського простору та його транс- «еліти». Подорожуючи таємними коридорами формацій, феномени пам’яті й апокаліптичного влади та грошей, він не забуває фіксувати для очікування, поняття аури та аналогії. При цьому нас із вами правдиву картину того, що відбувадослідник намагаєть­ся зробити «фотознімок» ється там. Але одного разу світ навкруги рапцілої епохи, насамперед німецької та фран- том починає руйнуватися — настає час великоцузької гума­н істки, літератури та мистецтва, го бізнесового та політичного переділу, гаряче інтелектуального побуту 1920–30-х років. літо 2004-го...

Януш Корчак

Вільям Мак-Ніл

Микола Хвильовий

Пригоди короля Мацюся

Піднесення Заходу Історія людської спільноти

Вибрані твори Упорядник Ростислав Мельників

Переклад з польської Б. Чайковського. Київ, «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2011 (534 с.). 43,50 грн.

Київ, «Ніка-Центр», 2011 (960 с.). Ціна: 128,50 грн.

Незвичайні й дивовижні пригоди хлопчика- «Піднесення Заходу» — головна праця відомого короля описав видатний польський педагог, сучасного історика Мак-Ніла. У книзі всесвітня лікар і письменник Януш Корчак. історія розглядається як єдине ціле й робить­ся Малий Мацюсь ще не вмів ні читати, ні пи- спроба її інтерпретації на ґрунті концепції взасати, коли після смерті короля-батька йому ємопроникнення культур. довелося посісти королівський трон. Від друга Мак-Ніл дослідив розвиток індивідуальних він дізнався, що багато дітей його королівства суспільних і культурних тради­цій, але особливу живуть дуже бідно. Щоб поліпшити їхнє життя, увагу зосередив на процесах, за допомоги яких Мацюсь створив дитячий парламент. Король- навички та технології поширювалися від однієї реформатор Мацюсь вирішив припинити всі культури чи одного народу до іншої. війни, і це не сподобалося іншим королям...

Серія «Розстріляне Відродження». Київ, «Смолоскип», 2011 (1038 с.). Ціна: 45 грн. Видання має на меті комплексно представити постать автора — батька новітньої української прози та ідеоло­га Розстріляного Відродження. До тому увійшли най­кращі зразки поезії, прози, публіцистики, епістоля­рію письменника. А також ключові рецепції його доробку й відповідна бібліографія.

Улюблені видання

01 Василь Стус. Вибрані твори «Смолоскип», 2012 (45 грн.) 02 Ірина Жиленко. Homo feriens. Спогади Київ, «Смолоскип», 2011 (80 грн.) 03 Василь Симоненко. Вибрані твори Київ, «Смолоскип», 2011 (45 грн.) 04 Юлія Стахівська. Гусінь (8 грн.) 05 Українське дошкілля. Київ, «Смолоскип», 2011 (35 грн.) 06 Ігор Гирич. Київ в українській історії Київ, «Смолоскип», 2011 (30 грн.) 07 Українська літературна газета. Числа 1-2, 2012 рік (4 грн.) 08 Олександр Дробаха. Царство Катерини Київ, «Смолоскип», 2011 (10 грн.) 09 Олеся Омельчук. Літературні ідеали українського вістниківства Київ, «Смолоскип», 2011 (30 грн.) 10 Данута Сосновська. Університет на роздоріжжі історії Київ–Львів, «Смолоскип», Центр гуманітарних досліджень, 2011 (10 грн.) 11 Туве Янсон. Країна Мумі-тролів (Томи 1–3) Львів, «Видавництво старого Лева», 2011 (43,50 грн.) 12 Віктор Білінський. Країна Моксель (Т. 1–3) Київ, Видавництво ім. Олени Теліги, 2010 (по 67,50 грн.) 13 Всесвіт. Числа 11-12, 2011 (40 грн.) 14 Добра листівка (5 грн.) 15 Роберт Музіль. Людина без властивостей (Томи 1–3). Київ, Видавництво Жупанського, 2010–2011 (по 54 грн.) 16 Улас Самчук. ОСТ (Томи 1–3) Тернопіль, «Джура», 2005–2006 (по 40 грн.) 17 Олекса Слісаренко. Вибрані твори Київ, «Смолоскип», 2011 (45 грн.)


Вікторія Наріжна

Катерина Калитко

Дніпропетровськ. Одна з центральних постатей літературного середовища цього міста. Належить до організаторів проекту арт-галереї «Чорна ящірка». Пише поезію та прозу. Перекладає з англійської (зокрема, таких авторів, як Керрола і Льюїса). Смолоскипівська лауреатка 2003 року за збірку віршів «Думки. Марення. Пейзажі». Мабуть, ця назва найкраще характеризує і саму поезію Наріжної. Це досить статичні — аж до монументальності — картини або замкнуті на себе сюжети, наснажені жвавою риторикою, алюзіями і не позбавлені афористичності.

Вінниця. Лауреатка «Смолоскипа» за поетичну збірку «Портретування асфальту», авторка ще трьох поетичних та однієї прозової книжки. Перекладає з балканських мов. Схоже, перекладацтво не минулося без наслідків і для її оригінальної поезії — нинішня добірка, наприклад, спов­ нена, подекуди аж занадто, південних, орієнтальних і подібних досить екзотичних мотивів, як для нашої літературної традиції. Трохи похмура елегійність, міфологічний масштаб, екзистенційна тривожність вирізняють вірші Калитко серед творів багатьох інших «двотисячників».

Танець

Про риб і людей

пори року

плем’я танцює спини їм лиже імла в жодному м’язі й суглобі не скуті їхні тіла босі п’ятки роблять планеті непрямий масаж ядра і планета летить крізь простір забувши про страх

якщо розітнути рибину щойно зняту з гачка сильніше запахне морем якщо розітнути мене що тримає рибину в руці полине жахливий сморід це тому що я їм бекон яйця сир і курей на грилі а рибина їсть лише море в той момент коли море проходить її навиліт

плем’я танцює в чорних кучерях застрягли зірки сивий шаман молитвами годує багаття з руки плем’я танцює п’ятки за миттю викрешують мить плем’я танцює планета летить

Муки творчості ніяк не знаходиться слово крихке крамольне карамельне мов ключиця п’ятнадцятирічного підлітка потай побачена в автобусі за коміром білої шведки п’ятнадцятирічного підлітка який ніколи не стане капітаном і правильно навіщо йому з такими очима з такими губами з такими крихкими ключицями море ламає і не такі ключиці об скелі об нудьгу і об статутні відносини

Подорож набиваючи шлунки неситі дорогами як спагеті ми нічним женемо серпантином між колін у німих бескидів на віддалені перевали виходять мрійливі єті й проводжають сумирними поглядами сяйво наших болідів і під зорями-інфузоріями обійнявши амебо-ефебів ми хиляємо джин без тоніка на узбіччях гірських маршрутів а коли опівночі випнеться повний місяць у чорнім небі ми стріляєм шампанського залпами підбиваючи пухлих путті вранці рикнуть мотори сонно позіхнуть боліди дверима сонця схід на друзки розіб’ється в окулярів невсипних стеклах і ми знов помчимо шляхами що не хочуть вести до Рима наші січні палкі мов липні наші липні печуть мов пекло

Бібліотекарка вона працює в бібліотеці. у туфлях своїх на пласкім ходу ковзає легко між стелажами, як біла ведмедиця на льоду. тендітною ручкою (кігтистою лапою?) з полиць запилюжених і нудних вона виловлює, мов з ополонок, привиди нагло померлих книг. виловлює і жере їх, мов рибу, чорним плямкає язиком, просотується від волосся до п’яток забутим, нечитаним їхнім смаком, витирає пальці об спідницю картату, хапливий закінчивши перекус, та йде видавати студентам підручники на перший семестр, перший курс.

Офіціантка я жартую вона завмирає наче риба за скляним екраном акваріуму чи ні мов русалка у пливкому акваріумі озера чистого гірського озера з чарівних казок на її обличчі не написано нічого крім тривожної жаги зрозуміти мій жарт та й ця жага живе лише в акваріумах (озерах?) її очей може русалки не мають почуття гумору а може русальською мовою жарти звучать інакше а може крізь скло акваріуму крізь товщу озерної води звуки долинають до неї геть спотвореними й нічого не зрозуміло вона завмирає і лише течія ворушить її волосся її обличчя в цю мить казково прекрасне я жартую і мені знову соромно за мій безцільний жарт

лубок oh so cold

Десь є землі з теплим дощем і зеленими вже деревами, Безпечальні широкі вулиці, до моря вузенькі сходи. Думаю, рай – це знати: більше ніхто не помре, Якесь майбутнє існує і – де ти зараз знаходишся. Що ти бачиш з вікна. І що взагалі ти робиш. Вичищаючи мозок від запитань, як сад від сухостою, Навіть дивуюся: стільки прожити з цією хворобою. Шкіра під сонцем, втім, швидко стає золотою, Ми усе ще буваємо схожі на Божих дітей, Очі у нас веселі, тільки от губи прокушені. Кожна маленька ранка – привід залізти в душу. Але я не збиралася. Я взагалі не про те, А про рай. Там дощ В сад прокрадається тихо. Я впізнаю навпомацки сонне твоє тепло. І, власне, цього достатньо. Ти куриш в пітьмі, ти дихаєш. На вогник твоєї цигарки злітаються НЛО.

Здрастуй, сніже. Ти сиплешся в очі м’яко. На покручених пальцях старого саду Конгрегація птаства. Я тобі рада. Я стою і кличу тебе на ім’я. Дике людство, як птаство, гуртує сніг. Тулять спину до спини і важко кашляють. І столітні грубќи, облицьовані кахлями, Гріють зграї родинні всю довгу ніч. Вечорами всідаються коло печі Вісім юних дружин і одна вдова, І сімейні портрети у стилі печворк Глухо лускають по найтемніших швах. А жінки собі усміхаються широко, Віддають усі таємниці за так. А вагітна – праворуч – аж золота, Ще й погорда така, хоч парсуну пиши. Вісім літ по війні, мов короткий день. У жінок нетутешньо прозорі лиця. Дві – Марії, а решта – як янголиці. Їхні янголи сплять: хто в небі, хто де. Ранок сонний, як вмерзлий у кригу човен. Через річку ще стежки не протоптали. Янголята взувають великі чоботи, Що належали їхнім старшим братам.

 * * *

змова дерев

Трохи пам’яті, пам’яті. Море ділиться на моря. Протоплазма густішає. Це щорічний обряд: Я втікаю в пітьму, нову нарощую шкіру. Я стаю на ноги, повторюю звичне «Вірую». Всі народжують хлопчиків – може, справді війна. Я гострю свої зуби, я здавна звір-одинак. Як гаряча земля, я приймаю у лоно зерно, Проростають із нього солдатики – і виявляються сном. У Колхіді вино, у Кіммерії хліб, Серце, як зуб зміїний, отруту пускає вглиб. Кличе голос з-за моря – вітер гасить слова, Але він ще тримає, як древня іржава кітва, На мілині любові, по-старому затятої. Стільки пам’яті, пам’яті. Море до краю життя.

І скажу тобі так: ці дерева вкрадуть наші сни. Вогке дно і грузьке у тутешніх сердець та містечок. А дерева не сплять. Ми виходимо в сад, і вони Нас безлистими пальцями мовчки хапають за плечі.

 * * * А ми йдемо, і хтось по нас доношує Ці чорні дні, ці тижні високосні. А ми йдемо з піснями – все коротшими, – Де просіддю стає вчорашня просинь. Ждемо, коли ж нарешті перекинеться Із гостинця у річку п’яна осінь, І медом потечуть підземні винниці, І промені розсиплються, мов коси. І листяні дими, немов хвости, Аж поза браму тягнуться за нами. Я ще могла би снитися: прийти, І відчиняти власними ключами

Темні пазурі гострі і рани на тілі тонкі. Проростають крізь нас ці дерева й не гояться з віком. Це ж бо ми, це ж бо ми, що взяли собі їхніх батьків На ліжка і комоди, на мисники, двері та вікна. В дерев’яному ліжку із різьбленням у головах, Що його п’ятий рік доїдає настирливий шашель, В казанкові грудей перемішую ребрами кашель І кажу:  — Утікай, Через сад, де висока трава, До ріки... Але пізно. Вартує на березі човен. Дерев’яний хребет Йому річка ламає і студить. Я хотіла би знати в обличчя те дерево, що Крізь холодний туман припливе І наступить на груди.

Цей дім, де вчора надкусила яблуко, Де так боліла в тебе під ребром. Та тінь іде за мною – не моя, І ти залижеш слід мій, як тавро.

Випуск 27 (лютий 2012)

Видавництво «Смолоскип»

Надруковано ТОВ ПК «Інтерекспресдрук»

У наступному випуску

Літературний додаток до щомісячного часо­пису творчої молоді «Смолоскип України» Свідоцтво: KВ № 4040 від 15.02.2000

Телефон: (044) 425 23 93 Адреса: 04071, Київ, вулиця Межигірська, 21 Сайт:  www.smoloskyp.org.ua

Адреса: Київ, вулиця Сім’ї Сосніних, 3 Наклад 1000 примірників. Замовлення № 153

Цифрова гарнітура «Нат Ґротеск»

Рецензія Дарини Солодкої на книжку «Соломонова червона зірка»

Погляди авторів публікацій не завжди збігаються з точкою зору редакції.

Редакційна колегія: Ольга Погинайко, Ростислав Семків, Олег Коцарев

Типограф Микола Ковальчук Ілюстратор Олена Павлова

Поезія Галини Ткачук та Олени Михайленко

ЗНАК #27  

Літературний додаток до часопису творчої молоді «Смолоскип України» (лютий 2012)

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you