Лауреати «Смолоскипа»
Єлизавета Жарікова
МУРАХИ ЙОГАННА СЕБАСТЬЯНА Збірка поезій
Київ «Смолоскип» 2021
УДК 821.161.2’06-1 Ж34
Це не просто поезія. Це вірші, наполохані голубами на Поштовій набережній. Вірші, які народилися там, де щойно розтанула музика. Прозорі та невагомі, вони розлітаються під вечірніми ліхтарями, повільно розтинаючи травневе повітря своїми тільцями. Вірші Єлизавети Жарікової завжди про історію поза точним і структурованим, завжди про потужний голос крізь веремію тиші. Коли Ліза говорить, що «…без цього безглуздого кроку крізь дим я не можу йти далі», то ні, не помиляється. Мистецтво і є кроком крізь дим. Тільки безглуздим — у сенсі помежів'я реальності та позасвіття. А кращої подорожі й не вигадаєш.
У книжці використано ілюстрації Ірини Сажинської. Публікуються з дозволу художниці
ISBN 978-966-1676-31-1 (Серія)
© Єлизавета Жарікова, 2019
ISBN 978-617-7173-46-4 (ТОВ «Смолоскип»)
© Ірина Сажинська, оформлення 2021
ISBN 978-966-1676-99-1 (МБФ «Смолоскип»)
© «Смолоскип», 2021
розділ
7
підшкірні мурахи що люблять Йоганна Себастьяна цього старого підсліпуватого контрабандиста що перевіз через найміцніший кордон тонни любові сипучої рідкої тягучої мов нуга з домішками чорних скоцюрблених пауз я знаю де ваш мурашник жуки-пожежники в костюмах супергероїв зчепленці по двоє й троє — жертви дитячих експериментів проповідники дистильованої весняної любові — я знаю що ви робите в моїй голові сьогодні моє серце прокинулось сонечком божою дійною корівкою порахуй цятки на його крилах не жахайся все-бо добіжить кінця: музика що обертає наш світ хрущі що гудуть у траві сміх лопотливого листя на якому мурахи випасатимуть тлю
8
напівсліпий музикант лише розставить акценти підчистить партії й задоволено всміхнеться складаючи наші партитури до величезного нотного архіву і по двохсотрічнім забутті хтось розгорне дрібно поцятковані аркуші а там ми взялися за руки: я вхопила за горло рожеву ноту півонії ти обережно виймаєш комашинку паузи з мого волосся і місто розпрямляється після довгого сну в незручній позі і дрібні мурахи біжать по сірому асфальту його затерплих рук
9
треба бути достатньо порожньою достатньо лункою аби добре звучати в таких умовах на цьому грибному повітрі під втомленими руками що занадто добре знають ритм і летить він чуєш летить забуваючи про силу тяжіння над святим цілопаленням осені куди я несу свій біль закутаний в теплий шалик мов сонне дитя і летить він чуєш летить над моїм і твоїм голосом над усіма голосами мов перестрашений звір я виходжу в простір унюхуюсь в осінь пахне прілим гірким теплом пахне тонким рожевим небом схожим на шкіру з якої скоро зроблять барабан аби добре звучати в таких умовах достатньо лункою треба бути чуєш достатньо порожньою
10
я не знаю скільки разів ще спросоння вдягатиму сорочку навиворіт але не буду битою скільки ще разів їстиму в цьому домі цукерки за царство небесне не знаю скільки ще розминатиму затерпле сумління до мурах по осінньому небі живу наче відстаю від потягів що рушають до міст куди тепер нема до кого їхати не знаю скільки ще тягнутимуться з-під повік колії аж до останньої станції звідки прилітають невеликими зграйками відлуння зими яку ми насправді так і не пережили живу наче боюся що зараз застануть за чимось стидним страшно вночі задушитися ланцюжком від хрестика
11
…і сушені очі горобини розбризкані обабіч вулиці і обведені білою крейдою кроки на майданчику розпливаються розмиваються ніби місце злочину проти дитинства можна відмити осіннім дощем ніби заглядаючи в кінець книжки ще не знаєш що аркуш з відповідями вир-ва-но і так красиво дзвенить голова яка передчуває погоду небо якому підшукують епітети так красиво дзвенить відлітання відлітання відлітання
12
розмалювали вікна в актовій залі щоб дітям було радісно щоб діти не відчували як кінчається кисень катався туди-сюди стереозвук гавкоту потім тріснув зелений виплюнув кавунну душу розкидав насіння чорне по сірому а світло скінчилось раніше сонце прийшло п’яне сіло посеред столу почервоніло і відвернулося і чого всі так довго і стоять на зупинці і чекають зрячих щоб відвели додому