Page 1

Університетська кафедра – найкращий тераріум! Якщо ви студентка або студент – прочитайте цю книжку і посміхніться. Якщо ви вже закінчили свій факультет – прочитайте і замисліться. Але якщо ви викладаєте, навчаєтеся в аспірантурі чи ще в якийсь спосіб занурені (або були занурені) в саму гущу життя української вищої школи, на вас чекають особливі відчуття. Кажу це як колишній викладач і аспірант. Адже в книжці «Факультет» жваво, весело і переконливо перед читачами постають найсмішніші та найприкріші недоліки наших університетів, академій та  інших флагманів вищої освіти: від кумівства і хабарництва до системи плагіату та приниження студентів. Ні, не буду огульно зводити наклепи – далеко не всі виші такі, як зображений у «Факультеті» (сподіваюсь). Але щось із цієї книжки напевно ж трапляється мало не в кожному закладі. Особливо найголовніше – специфічний дух пострадянської установи, котра іноді працює з невідомою метою. Штампує дипломи? Викачує гроші зі студентів? Організовує теплі місця для «своїх» людей? Допомагає розбудовувати корупційні зв’язки? 7


Усього потроху. Пригадується визначення вченим Сергієм Цирелем пострадянської зайнятості як «діяльності, що перешкоджає звичайному життю, та ще більш масштабної діяльності для подолання цих перешкод». Читаючи книжку Дарини Березіної, я згадував і  випадки, свідком яких був сам, про які чув чи навіть брав у них участь. Від просто забавноабсурдних до не таких уже й безневинних. Викладач журналістського менеджменту, який дає завдання студентам виміряти площу стін за допомогою лінійок і шаликів. Академік, який каже: «Я пошукав у Яндексі, що таке структуралізм – так там зовсім не те написано, що в тебе в дисертації». Співробітниця відділу аспірантури, яка не розуміє, як можна поїхати за  кордон без їхнього дозволу: «у вас же на кордоні спитають нашу довідку!». Дипломи, що їх пишуть не самі студенти – а лише в кращому разі самостійно їх захищають. Купюри, що салатними листками стирчать із сендвічівзаліковок… Дарина Березіна й собі попрацювала не один рік викладачкою, тож має що розповісти. Взяти хоч би її героїв (цікаво, чи впізнають у  них себе прототипи)! Лаборантка Свєтік, що капостить викладачам, зверхньо дивиться на 8


відвідувачів, фарбується під Бритні Спірс і щиро мріє про дорогого породистого песика. Декан, замучений поганим травленням, – він приймає всі правила гри «перешкоджань звичайному життю і подолання цих перешкод», але як людина розвинута насправді все розуміє. Молода викладачка, якій совісно, проте вона ніколи в житті не наважиться піти проти течії. Завідувачка кафедри, сповнена зневаги, хабарів і  мови «à la Азіров». Чи інша викладачка, яку завжди змушують працювати за інших. І,  нарешті, яскрава, талановита, трохи надміру ідеальна «новенька», котра спалахне кометою в  сірому кафедральному небі, не прийме тихтаки правил гри, працюватиме всерйоз, її полюблять студенти, зненавидять колеги – і,  звичайно ж, вона майже відразу залишить університетські стіни. Хоча в теорії саме вона й мала б займатися вищою освітою, саме вона й уміє навчати, а не тільки приймати заліки. Невже нікого з характерів мешканців умовного «університетського тераріуму» ви не впізнали? Ну, то у «Факультеті» є й інші персонажі, різні типажі, ласі до «данини» від життя (хтось бере її хлопчиками-студентиками, хтось готівкою, тут уже suum cuique, і спасибі, що не Jedem das Seine). 9


Тільки не подумайте, що книжка Дарини Березіної – картонна одновимірна агітка, присвячена тавруванню викладачів-хабарників, інших несвідомих осіб, які спекулюють на труднощах і окремих недоліках періоду ринкової трансформації нашого суспільства й далі за текстом. Ні, жодного нудного повчання! Власне, переконливість і типовість сюжетів і героїв молодої письменниці гідно врівноважується динамізмом роману. А відтак, маємо не суху дидактику, а іскристу сатиру, сміх з  дрібними сльозинками на очах. І персонажі «Факультету» – більшість із них вийшли ефектними, об’ємними і при цьому зовсім не банальними, ба навіть не в усьому однозначними, не чорно-білими. Впевнений, в особі Дарини Березіної ми бачимо авторку, котра має талант змальовувати психологію людей. А це саме те, чого останніми роками особливо активно почали вимагати від української літератури критики. У  рецензіях і оглядах навіть з’являється загрозливе та гучне словосполучення «психологічний реалізм». Попри деякий присмак «єфремовщини» в таких вимогах, важко не погодитися, що вміння працювати з  цією матерією будь-якому авторові (а його читачам і поготів) піде лише на користь. 10


І «психологічного реалізму» в якнайздоровішому значенні цього словосполучення, здається, у тексті Березіної чимало. Як воно буде далі – побачимо. А що ще було б непогано побачити – так це екранізацію «Факультету». Опуклі характери, стрімкий і без «зависань» сюжет, актуальність (на тлі постійних розмов про реформи освіти й  дивакуватих спроб втілення цих реформ, переконаний, їй, актуальності, нічого не загрожуватиме ще не рік і не два). Усе сприяє! Може, це був би серіал? Тоді ми б дізналися продовження цієї історії. Уявляю, як у  майбутньому на цій скаженій кафедрі, наприклад, змінилась ієрархія – і що, якби гору взяла тихенька Олеся, на якій дотепер усі їздили? Але поки фільм іще не зняли, потрібно читати книжку. Щоб було з чим порівняти. Щоб було з чого посміхнутися. Щоб пам’ятати про те, чого не мало б бути в нашому житті. І – last but not least – окрема приємність «Факультету» в тому, що він представляє молоду українську літературу Південної України. Адже Дарина Березіна народилась і живе в Миколаєві. Цей регіон дотепер, як видається, комунікативно дещо відокремлений від літературного процесу решти країни. А тому кожна нова 11


книжка з Півдня робить ширшою і повноціннішою картину «геолітературного» різноманіття нашої прози. Олег Коцарев

12

Олег Коцарев: Університетська кафедра – найкращий тераріум!  

Передмова до видання: Березіна Дарина. ФАКУЛЬТЕТ : Соціально-психологічний роман. Серія «Лауреати “Смолоскипа”. 2017, 240 с. ISBN 978-617...