Issuu on Google+

Публіцистика

Публіцистична збірка публіцистичних праць студентів факультету журналістики

За сприяння Інституту Тавтології

“Все в цьому житті публіцистика...” А.П.Безрук


1

О

Публіцистика 2012

О простых радостях типичного студента

студенческие годы… Кто не грешил в возрасте от первого до последнего курса – кому не снились ночью грозные преподаватели и нетронутые индивидуальные работы; кто хоть раз не пытался нелегально проникнуть за дверь студенческого общежития? Самые романтичные, самые захватывающие года! И только не вздумай говорить, что ты учился от первого до последнего дня. Что заглядывал хоть раз в библиотеку и даже брал там книгу. Ты знаешь, что такое систематический каталог? Фантазер. Мама у тебя библиотекарь, вот ты и умничаешь! Никто не идет в университет, чтобы зубрить ненужную информацию – это все давно знают: от ректора до гардеробщицы с фиолетовыми волосами. И никто, слышишь?! Никто не будет заставлять тебя лишние часы сидеть на ненужных парах. Ведь твое время – ценность, которую тебе помогут сохранить все: начиная от Министерства Табачника и заканчивая родным вузом. Правда вот если делать все

это в открытую, многие могут подумать, что таким образом ухудшается качество образования…или, что контрактники переплачивают за количество учебных дней. Ну много завистников и склочников на пути становления вчерашнего школьника в работоспособную специализированную единицу.

Слава Богу, есть много способов потоптаться по учебному процессу, не сделав никого виноватым! О как сладки завывания дрели под распахнутыми окнами аудиторий после полудня. И главное, как ладно вплетаются в эту композицию удары молотка. Спасибо всем ремонтным работам, которые

не успели закончить в срок! Благодаря настойчиво льющемуся индастриалу во все уголки аудиторий расслышать занудные речи преподавателей тебе не удастся. Не об этом ли ты мечтал – лекция как бы есть и, как бы ее нет. И что, что у тебя голова потом болит? Не от мыслей же. Переболит. Но что такое отдельные счастливые пары в сравнении с целыми, добросовестно прогулянными днями? ЗНО – три буквы, вселяющие в твое сердце радость и трепет. Ведь каждый год ты знаешь наверняка, что, несмотря на неумолимо закрывающиеся модули и близость сессии у тебя есть пятерка-шестерка законных выходных. Как не успеваешь из-за «дома рассмотрите три плана и пришлете доклад мне на почту» сдать индивидуалку? Темнота – друг молодежи, а для студента еще и 8 дополнительных часов для всех домашних заданий. Учись, студент!

Катерина Свириденко


2

Публіцистика 2012

мовне питання

Коли до чергового Дня української мови факультет філології (історія заповідала йому страждати цим) завішує стіни ватманами «до дати», я згадую картину класиків соц-арту Меламіда й Комара «Явлєніє Христа мєдведю». Там (на картині) є все, що – згідно з суспільними уявленнями – має демонструвати ідеальна картина: гарний пейзаж, діти, Спаситель та ведмідь (точнісінько як з обгортки цукерки). Ватмани філологів – хоч і складаються з геть інших елементів (калина, солов’ї, вусатий – або, якщо автори хочуть бути оригінальними – безвусий і молодий Шевченко) - нагадують точно такий самий естетичний об’єкт. Нечесно, звісно, отак «жечь глаголом» філологів. Мабуть, це жорстокий деканат робить з них коників, відібравши попередньо плєд та кота. Чесно - буде сказати, що більшість східних українців користуються не українською, а консервами української. І ватмани на це жодним чином не впливають. Мова не про суржик (якому, звісно, заповідане гаряче лінгвістичне пекло). Східна українська не має акценту. Це «книжна» мова, вивчена на 45-хвилинних уроках, розмежованих російськомовними перервами. В неї немає смаку, немає жодних індивідуалістичних проекцій. Це свого роду есперанто, штучний витвір,

Мовні консерви ладний лиш на те, щоб дотримуватись Закону про мови. Східна українська – лінгвістичний парадокс. Її тримають в хаті «про всяк випадок», як таку собі язичницько-сакральну консерву. І викинуть би, та чи не буде гірше? Коли ж хтось інший пропонує інновації в українській, любителі консервів раптом вибухають: що, що, вони сказали «автівка»? «прем’єрка»? Сталіна на них нема! Нашій українській катастрофічно не вистачає органічності. Це явище просте й невловиме, як чудо. На львівський вулиці дядько кинув тітці "о, то пані вже у чоботях!" – і це було

ліпше за всі ватмани, скільки їх є, за всю шароварщину з її калиновим і солов’їним чадом. Отож – чи пропоную я суцільну еміграцію на «духовний Захід»? Не пропоную. На заході достатньо своїх проблем. Нам - для початку достатньо відмовитись од консервованого світогляду. Якось отак, через силу, відрвати від себе соц-арт шевченківського епігонства, і подивитись, чи залишилось ще щось. Раптом воно нам сподобається?

Анастасія Косодій


3

Публіцистика 2012

Там, де ромашковий чай вже не діє… Нас, на факультеті журналістики, старанно вчили гарно писати. Наші думки мусять бути аргументованими і підтвердженими, факти мусять бути збалансованими і актуальними, а головне: бережи нас Музо від суб’єктивізму! Ніяких «мене бісять», «я так сказала», «вірте мені як нікому» в журналістському тексті бути не може!!! Це продовжувалось 4,5 роки! Скоро фінал…Мабуть, оця публіцистична збірка, що ти, любий друже, тримаєш в руках – остання наша творча робота в стінах університету, в межах навчальної пари. Так от, подумалось мені, любий друже, що треба в цей останній раз відірватись… Не те, щоб з під мого пера виходили професійні тексти, але ж я щиро намагалась втиснути себе в рамки об’єктивності і переконливості. Думаю, дуже символічно буде, закінчити навчання публіцистичним матеріалом де немає місця ні аргументам, ні переконанням, ні фактам, а лише суцільному суб’єктивізму, примітивізму, власним емоціям. Як довго я чекала цього (злий сміх за кадром). Розповідатиму в цьому матеріалі про те, що мене дратує. Мене дратує отой електричний дзвоник в другому корпусі, від якого щелепи зводить, коли під ним опинишся. Люди добрі, хто є володарем тієї пекельної кнопки, та у нас є годинники! Припиніть це, прошу вас! І представники коледжу, що скрізь деруться без черги, штовхаються і голосно висловлюються не літературною мовою теж мене дратують. Стоїш ти зі своїми 2,25 грн. за чайком в бухветі, а перед тобою 5 десятикласників замовлять піцу, без черги! До речі, 2,25 за пакетик чаю і 200 грамів кип’ятку – мене теж дратує. Я за порядок і акуратність. Звичайно ж, не можна запхатись в читальний зал з купою торб, одягом, як на вокзал, але чим вам не вгодила моя одна сумочка?! Ну звісно ж, я наб’ю її під саму зав’язку вашими бібліотечними книжками (які у вас за спиною знаходяться, і щоб до них дістатись треба через ваш стіл перелізти і через Вас, пані бібліотекар). Ага, украду штук десять, а ви і не помітите. Не університет, а Всеукраїнський з’їзд клептоманів. В бібліотеку йдеш і шкодуєш, що ти не еволюціонував раніше в чотирирукого мутанта, бо треба з собою нести увесь вміст сумки, саму тільки сумку лишивши в гардеробі. В СІЗО легше потрапити, ніж в читальний зал, Форт Боярд…нічого не вдієш.

Мене дратує, коли кидають сміття просто поряд з собою, ще й в приміщенні. Люди, хоч вигляд зробіть, що ви 3 секунди перед тим шукали очима смітник! Мене дратує, що роман «Жовтий князь» Василя Барки викинули зі шкільного підручника. Ну ви гляньте яка турбота. Мабуть, це зробили, щоб не розхитувати несформовану психіку дитинки, не мучити її жахливими картинами Голодомору. Залишилось ще прибрати деякі травмуючі епізоди з підручників по історії України і все, більше нічого не буде ображати і лякати українських школярів. Але підручник з історії – не проблема, він і раніше успішно переписувався, тому наша турботлива влада впорається з цим знову. Мене дратує, що з уроків фізкультури прибрали фізкультуру. Пам’ятаєте, коли прокотилась хвиля дитячих смертей під час занять в школі, нас просто позбавили кросів і нормативів. Це ж нащо? Щоб взагалі ослабли. Наче говорять поміж слів: «повмирайте вже дітішечкі». Їжаку ж зрозуміло, що треба реформувати уроки фізкультури, якось так грамотно зробити, щоб діти і не перенавантажувались, але ж і не захляли остаточно. Мене дратує Ірина Фаріон, що раптово стала популярніша, ніж Кондратюк, після відвідування дитсадку, де порадила дітям, яких звуть «Міша», а не «Михайлик» «їхати до Московії». А ще Фаріон виступає за покарання дітей, які вживають русизми у мові. Наприклад, школи з українською мовою викладання забезпечені україномовними підручниками на 60-80%. Тоді як школи з російською мовою викладання забезпечені на 100%, а подекуди навіть понад. Як в таких умовах 5-ти річна дитина може свідомо мислити себе Михайликом, а не Мішою. Варто було Ірині Фаріон спрямувати свій гнів спочатку проти міністра освіти, або когось іншого причетного до забезпечення шкіл

цими підручниками, а вже потім радити дитині їхати з її іменем до «Московії». Ще дратує, коли у нас в усьому винна екологія. Те що все місто пасивні чи активні курці – то пусте. В тому, що волосся випадає винна труба в заводському районі. Звичайно ж, зеленаво-жовто-сіра смуга на горизонті здоров’ю не сприяє, але ж і ми шаурму і мівіну їмо частенько, та ще й «смокчем коє-что табачное», як казав дехто. Треба просто відірвати свій енергонакопичувач від крісла/стільця/дивана і піти побігати, погуляти, походити. Вже ж давно доведено, що екологія нам шкодить десь на 10%, все інше – наша їжа, звички, спосіб життя та емоції. А ще дратує, коли люди кажуть, що всі попи товсті. Та серед них стільки ж товстих, стільки і серед інших людей! Я от бачила колись гладкого пенсіонера, тому роблю висновок: пенсіонери забагато їдять, життя у них надто гарне…Ну це ж безглуздя, погодьтесь. А ще дратує та категорія людей, яка здатна серед натовпу впізнати відьму чи енергетичного вампіра. Мабуть у таких людей є спеціальний прилад: «вампіровідьмо-вловлювач12». Заболить у такої людини голова, вона до лікаря не піде, вона подивиться довкола гарненько і хто перший на очі трапиться – той і ворог людства, вампірюга! А ще дратує, коли людина каже «ти тільки не ображайся, але…» – останнім часом ця фраза, наче дозвіл на знущання. Сказав її і все, не зважай, що в мене вже сльози на очі навернулись і нижня губа тремтить. Давай, добивай мене, друже, ти ж попередив, тому все норм.! А ще я сама себе дратую, коли мене щось дратує… А тепер мене ще й тавтологія дратує. А тепер мене дратує слово «дратує»… Таня Нехай


“Публіцистика”. Видання студентів ЗНУ

Головний редактор, засновник, упорядник і просто гарна жінка: Людмила Чернявська Журналісти: Катерина Свириденко, Анастасія Косодій, Тетяна Нехай, Лариса Івшина, Ігор Кондратюк, Володимир Яворівський, Леонід Якубович та інші.

Верстальник: Кварк фон Експрес Художник: Ван Гог, Іван Айвазовський Ідейний натхненник: натуральна львівська кава. Запоріжжя, 2012 (за 4 дні до кінця світу...)


Публіцистика