Page 1

СКАЗ №7-8 липень-серпень

2013

ЧИТАННЯ “СКАЗУ” ВИКЛИКАЄ ЗАЛЕЖНІСТЬ


10-13

Сергій Мартинюк

14-16

Америка така Америка

18-21

Мандри: дешево і круто

22-24

Поле бою – секонд-хенд

25

CoMMuna

38-39

Настрій

40-55

The best city.ua 2013

62-65

«У мене було гарне дитинство»

70-71

«Бон вуаяж»!

72-73

Капсула часу


Замки: зруйновані та покинуті:

«Колись їх будували, щоб мати надійний захист та затишок. Вибирали особливе місце та виривали навколо рови. Зводили могутні стіни, вежі, будували підвісні мости та шпилясті дахи. А всередині майстерно оздоблювали та декорували. Тепер замки та фортеці здаються свідками казкових подій, романтичних історій та карколомних битв.»

26-37

Нова реальність:

«Вона є. Нова, цифрова, чудова. А головне – реальна. Вона вже не настільки в нашому житті, як ми в її. Ця нова реальність наскрізь прошила стару, банальну та неактуальну. І ми вдячно полізли в її нетрі без остраху заблукати. Створили свої віртуальні образи, і понеслося.»

56-61

Любомир Левицький:

«Я завжди був творчою дитиною :). Змальовував усі шкільні зошити кадрами з голлівудських фільмів. Тоді я це робив, бо мене щось тягнуло до цього, але я не ставив перед собою у цій справі насправді ніякої цілі...»

66-69


.............................................. Головний редактор: Павло КИРИК

Літературний редактор: Галина КОПРОВСЬКА

Фото:

Анна-Лілія КОКОРА Ніна ПОЛІЩУК

Дизайн:

Павло КИРИК

Журналісти:

Галина КОПРОВСЬКА, Анна-Лілія КОКОРА Юля КАТИНСЬКА, Ольга ЗАВАДА, Андріана ЛЕЛЕ, Юля КАЗМІРЧУК, Христина КАЛИН, Павло КИРИК, Ірина СЕМЕРАК

.............................................. Наші контакти:

http://issuu.com/skaz.magazine http://vk.com/skazzz.magazine http://www.facebook.com/skaz.magazine https://twitter.com/skaz_magazine

.............................................. Розміщення реклами:

skazzz.magazine@gmail.com

.............................................. © Інтернет-журнал «СКАЗ» Видавець ГО «Медіа СКАЗ» Номер реєстрації 1404610

При публікації матеріалів обов’язкове посилання на журнал. Фото з обкладинки Анни-Лілії Кокори. В номері використано фотографії з інтернету.

..............................................

Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори публікацій. Редакція може не поділяти точки зору автора.

..............................................


анонси


соціальна реклама

6


7


Редакторська колонка

8


Ця казка почалася в липні. У сонячний літній день. Він був ніби одним з багатьох, втім став особливим для мільярдів людей по всій планеті. Це сталося 31 липня. В цей день народився Гаррі. У цей ж день народилася й письменниця Джоан Ролінґ. Деніел Редкліфф святкує ювілей 23 липня. Я народився також у другий літній місяць. Отак липневий таємничий ореол зв’язав нас навіки. )

нічого подібного не відчував – герої стали частиною життя.

У класі десь так шостому, коли на перерві я прийшов із їдальні в кабінет, то побачив однокласницю Оксану із книжкою в руках. Ми були тоді ще не знайомі. Справа ось в чім: наш клас на той момент тільки що об’єднали із двох інших із початкової школи. Ясно, ми з Оксаною були представниками різних таборів. Отож, я пам’ятаю, як мене ну простотаки магнітом тягнуло до тої обкладинки, до тих листків і, власне, до тієї Оксани. ) Та, маючи таку сором’язливу вдачу, я десь тричі пройшовся тудисюди, вагався, трясся і підбирав слова, перш ніж підійшов і запитав: «А що ти читаєш?» Вона вирячила на мене свої очі, потім подивилася на книжку і сказала урочистим голосом: «Гаррі Поттера»! Я попросив подивитися, Оксана передала мені книгу, немов святиню, і почала бомбувати мене розповідями про чарівний світ. Я мало тоді з того второпав, але бляклі спогади про дементорів та Азкабан залишилися в пам’яті – вони були намальовані на обкладинці третьої частини Поттеріанни, яку й читала дівчина.

Прикметно, що саме це захоплення стало ключем до найважливіших аспектів мого життя. Оксана, що відкрила мені чарівний світ, стала моїм найкращим другом на дуже тривалий час. Завдяки Гаррі я серйозно захопився літературою, став багато читати, і, врешті, писати своє. Йому ж і завдячую вибором професії. Якось у нашій районці опублікували статтю місцевого священика про те, що книги Джоан Ролінґ винні ледь чи не у всіх бідах людства. Тоді я, малий і зелений (у прямому сенсі слова – обмащений зеленкою:)), написав свою першу статтю. Це була відповідь-спростування. Так почалася наша відкрита полеміка. )

Я зі сміхом зараз пригадую, як я чекав сову з Гоґвортсу, як намагався зібрати «Німбус 2000» із гілок дерев, як варив зілля на кухні за рецептами Снейпа, як ми з однокласником Тарасом шукали вхід на алею Діагон. ) Ні, це точно не була просто література. Це була казка! )

Тепер усе стихло: книги дописані, фільми відзняті. В тренді опинилися усілякі «кровосісі». А я й досі після Різдва кожного року переглядаю усі фільми і перечитую улюблені моменти. ) Бо ця історія окутує затишком і спокоєм, повертає у дитинство і змушує вірити у дива. )

Є різні феномени слави та популярності. Багато із них після свого піку зазнають Десь так все й починалося: я підійшов до нищівної критики від колишніх фанів. Оксани і запитав, що вона читає. Тоді я Мені здається, що з Поттером такого ній подумати не міг, як міцно й надовго коли не станеться, бо він залишив надто мене поглине чарівний світ, як я чека- глибокий слід у нашому серці. Мабуть, тиму нових книг, а згодом і фільмів. Як вже назавжди. відчуватиму ностальгію на межі з депресією, коли все закінчиться. І, може, я вже не варю зілля на кухні та не збираю «Німбус 2000» (щоправда, Усе це було – круте дитинство, дорослі- досі чекаю на сову з листом:)), але осшання із Гаррі, Роном і Герміоною, із новне – залишати внутрішнє відчуття Луною, Северусом, Дамблдором, Добі, казки, вміти дивуватися. Словом, не бути Фредом і Джорджем, із Джині, Геґрідом маґлом! Бо це ж сумно, погодьтеся, жити та усіма-усіма! Втім, ці книги стали чи- в світі рутини. ) мось більшим, аніж просто літературою, більше, аніж історією. До того й опісля я w

9


базікало

На небосхилі сучасної української музики час від часу спалахують нові зірки. Ця зірка появилася чотири роки тому і досі продовжує яскраво горіти, даруючи світло, тепло й радість. Мова йде про луцький рок-гурт «Фіолет». Його учасники – п’ятеро талановитих хлопців – створюють якісний україномовний музичний продукт, виступають на концертах, фестивалях та благодійних акціях. Вони доводять, що наполегливою працею можна добитися успіху. «Фіолет» – яскрава смуга української музичної райдуги. А його лідер Сергій Мартинюк не просто хороший вокаліст, але дуже щира людина. Він розповів «СКАЗу» про ставлення до творчості, прихильників та соціальних мереж. – Як гурт «Фіолет» тлумачить свою назву? – Вже декілька років як відмовляємося від жодних однозначних тлумачень через велику їхню кількість. Одна з останніх і найбільш правдоподібних версій про походження назви гурту пояснює ситуацію тим, що «фіолетовий» – колір сексуально незадоволених людей. Мене така позиція влаштовує. В питанні творчості вічний голод хороший супутник щирості того, що ти робиш. – Сергію, чим для вас є творчість: роботою чи відпочинком? – Межі давно стерлися. Коли немає вихідних, коли репетиції по 3-4 години, тури і все інше, окрім кайфу від музики починаєш відчувати і фізичну виснаженість. Починаєш цінувати свою роботу. Морально, матеріально, інфернально. :) І все. Музиканти мене зрозуміють і без зайвих слів. Дурники ті, хто вважає, що заняття музикою – це розвага. – Чи є в учасників «Фіолету» власні прикмети, обряди чи традиції під час виступів? – Час від часу вони виринають з глибин нашого колективного підсвідомого, але в більшості ми не забобонні. Любимо свою справу. Звикли викладатися на всі сто, незалежно від того, граємо перед п’ятитисячною публікою чи перед десятком людей, як це було колись. Але добра прикмета напередодні концерту – якщо всі квитки викуплені чи ми граємо не першими. Це свідчить, що, як мінімум, нас почують! :) – Ми не закриті від них, і це важливо. Наскільки дозволяють можливості, спілкуємося в соцмережах, у концертні дні… Вони в нас особливі. Творчі. Голосисті. Віддані. Цікаві. Неординарні. Непередбачувані і рідні. Це відчувається, коли стоїш навпроти на концерті… Ці емоції – сміх, сльози часом, ще різні емоційні дикощі. Пробирає. Це, мабуть, тісно… Хіба ні?..

фото з архіву

– Наскільки тісне у вас спілкування з прихильниками?


Сергій Мартинюк:

«У музиці я однолюб»


базікало


– До якого фільму ви б хотіли написати світу. Мені видається, я ще десь там. І про це саундтрек? мають знати всі ті, хто час від часу питає в мене «Коли там одружуєшся?», «Коли – Не знаю… Перший, хто спав на думку – діти?». Не варто. Не варто, і все. Терренс Малік. Я би спробував щось епічне написати. Епічне і космічне. – Яким, на вашу думку, є вклад соціальних мереж у популяризацію вашої музики? – Яка музика грає у ваших навушниках у моменти щастя? – Коли ти поза ефірами топових FM і екранів ТБ, це ціла платформа для становлення тебе – Дуже різна, від старого джазу до каліфор- як потенційної зірки. Причому дуже реальна. нійського панку. Часто звучить Z – універ- Люди, музика, думки, комунікації, зустрічі, сальна музика на всі випадки життя. Та що спільноти… Ти – як на долоні, і стільки там казати, ця музика – це ціле життя. людей навколо. Навряд чи цим варто гребуНемає настроєвих речей. Немає поняття му- вати. Це дієво і доступно. Особливо в конзики-фону. Є співжиття з музикою, і все. тексті тих нитиків, які кажуть, що в Україні Вчишся слухати не тільки звуки, а й щось займатися музикою – це провальна лажа. між ними. – Як ви ставитеся до безкоштовного заван– Скільки у 21 грамі вашої душі грамів музики? тажування аудіозаписів з інтернету? – Всі 21… Десь поміж ними ще трохи поезії, кіно, книг та любові до всього хорошого. Але в конкретному випадку я однолюб. – «Фіолет» має досвід співпраці з іншими музикантами: Поліна Республіка, Сашко Положинський… Чого ви навчилися від інших? З ким плануєте співпрацювати надалі?

– Чесно кажучи, спокійно. Наша епоха така, яка вона є… Мажорам в мінус, молодим гуртам часто в плюс. Але я ще міркую над цим питанням, тому не готовий про нього говорити. – На яку з пісень хочете зняти наступний кліп? – «21 грам», «Вагомі слова»… і на дещо нове.

– Важко сказати відразу. Ми не ставили за мету чогось навчитися. Просто гарний досвід співдотику з іншими музичними всесвітами. :) Жінки це окремий космос… зірки, які вже сталися, окремі галактики. А ти поки шукаєш своє місце під сонцем і, як мала дитина, тішишся тому всьому і радієш самому факту, що маєш можливість перетинатися, спілкуватися і розділяти. Дуетів ще вистачатиме. Навіть у цьому році.

– Сергію, яка формула успіху для молодого рок-гурту в Україні?

– Все дитинство – велика радість пізнання світу і складності життя в ньому. Поки ще не засмітив себе досвідом, розчаруваннями і викликами дорослості. А яскраві спогади… перший знайдений білий гриб і радість від перших зароблених грошей від проданих суниць, коли почуваєш себе володарем все-

– Яким ви уявляєте «Фіолет» через 10 років?

– Не покладаючи рук, сердець, ніг, голосу і голів працювати на результат і не чекати, що прийде добрий дядько, продюсер, дасть грошей, ефіри і центнер слави. Своїми руками – XXI століття дозволяє. А ще важливий компонент цієї формули – щирість того, що ти несеш людям. Інакше не повірять. Не співатимуть. Не приходитимуть на кон– Сергію, який ваш найяскравіший дитя- церти. Не цілуватимуть. І не хотітимуть від чий спогад? тебе дітей. :) – Живим і таким ж сімейно збитим. Цього вистачить! Ну і бороди… Було би гарно, якби на той час ми були вже з бородами. sky in me


записки

14

Америка така Америка


П

еред тим, як відправитися в подорож, у нас є своє уявлення про місце майбутнього перебування, яке формується від прочитаного та побаченого в інтернеті, розповідей знайомих... До моди на поїздки в США я завжди ставилася скептично: для мене це не країна мрій та високоінтелектуальних людей, а багато непотрібної пластмаси типу айфонів, тупої реклами, ну і, звичайно, оголені жінки на подобі Памели Андерсон і журнал «Плейбой». Але трапилася можливість недовго пожити в цьому культурному штучному світі, і за два місяці перебування в ньому я можу зробити деякі висновки. В моєму уявленні люди в Америці ніколи не кидали сміття посеред вулиці і не валялися п’яні під сусідським парканом, як це модно робити в Україні. Справді, це є чиста правда, жодного гріха такого плану за американцями помічено не було... якби не один випадок. Коли мені вперше довелося їхати самій вночі в американському таксі, я не очікувала нічого цікавого та небезпечного. Але зі мною стався один випадок, який, напевно, у цій країні трапляється раз на тисячу машин. Жінка-таксистка весь час курила за кермом, а поруч сидів її п’яний у дрова коханець, який намагався співати «Світ хоум Алабама», відкривав вікна і верещав, потім ляскав мене по коліну і питав чи «Ду ю лайк зіс»? Я відповідала, що «Єс», від інших казусів подалі. В Україні жартують, що в нас за церковним календарем кожен день свято, тобто – привід випити. А в Америці, виявляється, цього і не завуальовують. Хоча й не п’ють до втрати свідомості, так як у нас, але легендарні танці на барній стійці я все-таки побачила. Чисто випадково знайшла в пляжному будиночку книжку, яка одразу нагадала мені про наш церковний календар. Вона має назву «Ідеальні напої на кожен випадок», як виявилося – всі вони алкогольні. А випадки, коли треба випити щось міцніше, бувають абсурдні до такої міри, що я ледь не впала з крісла після половини пляшки світлого пива, яке тут, з усієї поваги до цього напою, – бридотне.

Авторка книги Діана Свірдзинська з алкоголем, видно, експериментувати любить, адже одразу дає окремий для кожного напою рецепт, як зранку лікуватися від похмілля. Але пропорцій «Ідеальних напоїв на кожен випадок» не повідомляє, від гріха подалі. Отже, якщо ваш батько сповістив, що він змінив стать, то з цього приводу варто випити коктейль, що складається з шампанського та малинового лікеру, а оскільки він піниться, то подавати його варто з-за спини, коли «оновлений» батько дивиться вечірні новини, і кричати, щоб швидко пив. Після такого шипучого шоку він, можливо, зрозуміє всю суть свого вчинку і як родичі відреагували на його «сюрприз». Коли ви читаєте Хемінгуея, то авторка радить зробити коктейль з рому, лаймового та грейпрутового соку і ще якогось Мараскінового лікеру. Подейкують, що сам Ернест відкрив цей рецепт редакторам «Escuire» у 1950 році. Він сказав, що варто пити цей напій дуже повільно, по 3-5 шклянок вдень, і буде вам натхнення). У відомому пабі, що розташований на Манхеттені у парку Шекспіра, пропонують коктейль «Леді Макбет», до якого входить знову ж таки (!) шампанське та лимонний сік. Напевне, всі геніальні письменники обожнюють шампанське, адже навіть Юрко Винничук завжди впивається цим напоєм і радить споювати панну саме шампанським! Відходячи від теми високого та п’яних читань, перейдемо до буденності, бо її, очевидно, теж варто міксувати з алкоголем. Коли приходить перша розумна думка зранку, то пані Діана радить негайно змішувати абрикосове бренді з кальвадосом (одразу нагадує «Тріумфальну арку» Ремарка), джином, апельсиновим соком та гренадіном. Перед ланчем – горілку з журавлиною та лаймом, під час ланчу – джин з вермутом та апельсиновим соком плюс оливки (вони і є ланчем?), і пішло-поїхало аж до пізньої ночі, коли можете перекинути шклянку з ромом, цукром, молоком та мускатним горіхом. Після такого насиченого і продуктивного дня не гріх і поспати!

15


записки

16

Ще є рецепти на випадок, коли ви забули власне ім’я, перебуваєте в перукарні, переглядаєте серіал «Секс і місто», рецепти для першого дня весни, найхолоднішого дня зими, кризи середнього віку, другого весілля і багато інших радостей життя). Звісно, якби мій сусід вуйко Петро уздрів ці рецепти і назви інгредієнтів, то перестав би пити до кінця віку або пропив усю зарплату за два дні такого святкування. Але молодому поколінню варто все на світі знати, щоб не пропити мозок та рідну країну, поважати бабусин самогон і не змішувати пекельних коктейлів. Ми ж не панки, і не все з цього алкогольного переліку в житті треба попробувати, хіба ви екстремали, хіба ви в Америці).

Але з цим у США до 21 року все дуже строго: можна і у в’язницю доподорожуватися, і допробуватися. Не варто тішити себе ілюзіями, що у полісмена можна просто попросити вибачення за погану поведінку, і він пожаліє (хоча я і про таке багато разів тут чула). А от хабарів тут не беруть, не варто навіть пробувати, бо не зрозуміють, що ти маєш на увазі, і тоді вже точно не пожаліють. Така от алкогольна Америка з її «молдавськими» традиціями в цьому плані. А так – у пабах всі п’ють пиво, віскі, і – що я помітила – чомусь горілку, не нашу, а російську «Смірнов». Але вона тут з малинкою та іншими збоченнями цивілізації, які досі не зовсім зрозумілі для українців. текст, фото: Марина Мітла


анонси

17


досвід

18

Мандри дешево i круто


_________________

В очікуванні ЦЬОГО ми перебуваємо майже весь рік. Ми мріємо про ЦЕ вдень і вночі, особливо у важкі трудові будні. Без ЦЬОГО неможливо жити, бо ж так хочеться розслабитися… Це – банальна щорічна відпустка, або ж для когось канікули, які обов’язково треба проводити зі смаком та драйвом. Отож, як весело та дешево відпочити, скажімо, на морі? Спробуємо розібратися в цьому разом. Боятися вовка – в ліс не ходити А, точніше, в морі не поплавати… Не бійтеся їхати на відпочинок «дикунами», без заздалегідь оформлених турів через туристичні агенції, бо ціна відпочинку залежить від вашої самостійності… Ви знаєте, який неймовірний відсоток своїх тяжко зароблених грошей ви віддаєте доброзичливим тіточкам з солоденьким голосочком та пузатим дядечкам, що люб’язно допомагають вам спланувати та оформити туристичну путівку? За подібний сервіс ви переплачуєте близько 30% від загальної вартості послуг. До того ж, якщо ви самостійно продумаєте собі маршрут, забронюєте квитки на транспорт і місце проживання, то зможете розглянути безліч варіантів і при цьому знайти найвигідніший і найдешевший для вас. А туроператори не будуть особливо задумуватися над тим, на скільки схудне ваш гаманець.

Крим, Херсон, Одеса чи Маріуполь – ідеальне місце. Не треба морочити собі голову з візами, турбуватися за транспорт, та це й не так далеко… Стоп-стоп-стоп! От саме тут ви дуже помиляєтеся. Так, липень і серпень – найгарячіші місяці року, однак чи ви подумали про переповнені, брудні та ще й до того платні пляжі (а в таких курортних містах як Ялта, Алушта, Євпаторія та улюблена Затока вони недешеві)? Ви подумали про те, що вода давно не кришталево-чиста, що вам навіть ніде буде розвернутись у великій калюжі, не те щоб поплавати? Фрукти-овочі не такі вже й доступні простому смертному студентові, готелі – дорогі, а ціна майже завжди не відповідає якості. Та й добратися туди практично нічим: квитків на потяг немає, автобуси переповнені, залишається хіба що літак чи автомобіль… Хочете псувати собі відпочинок хамовитими водіями, непривітними офіціантами в ресторанах чи вічно незадоволеними адміністраторами в готелях? У нашій країні дуже своєрідний «сервіс», і всюди діє правило «клієнт завжди лох», перепрошую, «клієнт завжди правий».

Єдиний мінус самостійно спланованих подорожей – ви все вирішуєте самі: самі добираєтеся до місця призначення, самі організовуєте собі транспорт та екскурсії, самі вирішуєте проблеми, Як бути? Пропонуємо простий вихід – змініть які виникають під час перетину кордону чи в час та місце літньої відпустки. Скажімо, ви моготелі. Отже, давайте по-порядку. жете поїхати на море в травні, у вересніжовтні чи навіть у лютому, і ми вам ЧАС та МІСЦЕ гарантуємо чудову засмагу й тепле море! Наприклад, можна відвідати Кіпр чи Крит, МаЄ в нас такий стереотип: найкраще їхати на йорку або Канари, Туреччину, Гоа, море в липні-серпні у Крим (рідко хто нава- Шрі-Ланку, Єгипет… Повірте – ви витратите жується поїхати дикуном в Болгарію чи Ту- стільки ж, скільки під час літньої відпустки в реччину). Так-так, море вже достатньо Криму, і не будете псувати собі нерви з невміпрогрілося, розпочався так званий «вітамін- лим безпардонним персоналом і ласуватиний сезон», можна повалятися на гарячому мете дешевою та смачнючою їжею. Але це пісочку, добряче згоріти, щоб потім всі сусіди, буде лише за умови самостійно спланованого однокласники чи друзі повмирали від заздро- відпочинку. щів, яка у вас крута засмага.

19


досвід

Віза, дорога, житло На щастя, ми живемо не в СРСР, і отримати візу в нас вже не так складно, як раніше. Все, що для цього потрібно: закордонний паспорт і незаплямована візова біографія, тобто відсутність депортацій та інших порушень проходження візового кордону. Крім того, у три десятки країн ми вже можемо їхати без візи, і ще у двадцяти країнах процедура отримання візи спрощена. Отже, для отримання туристичної візи потрібно: паспорт, ваучери для поселення в готель, заброньовані квитки на транспорт, довідка про доходи (однак її вимагають не завжди) і 35 євро. Якщо ж ви студент – ВІЗА БЕЗКОШТОВНА! Просто з переліком документів подаєте копію студентського квитка або довідки про навчання. Зазвичай на візу треба чекати від шести робочих днів до двох тижнів. Звичайно, ви можете робити візу через посередників – туроператорів, турагентів чи через інші «конторки», але їх послуги платні – від 200 гривень і вище плюс вартість візи. Але навіщо платити більше? Житло, тобто номери та апартаменти в готелях, можна забронювати за допомогою інтернету. Але використовуйте лише перевірені сайти. Не бійтеся – ніхто вас не «кине». Просто вибираєте готель, бронюєте і оплачуєте в банку. Те саме з квитками на транспорт, особливо на авіатранспорт. Ви можете скористатися, до прикладу, послугами дешевих авіаліній. Дешевші вони не через те, що літаки старі чи небезпечні, не хвилюйтеся. Економлять такі авіалінії за рахунок їжі та ліміту багажу. Наприклад, ви можете взяти з собою на борт лише 10 кілограм багажу безкоштовно. Крім того, вартість квитка залежить ще й від періоду замовлення: якщо ви замовляєте квиток, припустимо, за 3-4 місяці до подорожі, то є вірогідність, що переліт обійдеться дешевше, ніж переїзд на автобусі. Таке правило діє і з бронюванням готелю: раніше замовляєте – дешевше платите.

в оману за допомогою таких супер-пропозицій, а довірливі туристи «ведуться» на все, що їм скажуть, не знаючи навіть, що ж воно таке, ті «горящі» тури, і чому вони раптово запалали і здешевіли. «Горящі» путівки – це путівки, які вимагають негайної реалізації. Не набрали потрібної кількості туристів, вільні місця у транспорті тощо. Для того, аби зрозуміти механізм роботи «палаючої» путівки, треба розібратися в роботі туристичних компаній: 1. Туристичні агенції й оператори – не одне й теж. Туроператори – компанії, що виробляють туристичний продукт і реалізують його. Турагенції – посередники між туроператорами та клієнтами, тобто вони купують готовий продукт в туроператорів і перепродують його. Здогадуєтесь, у кого дешевше купувати тури? 2. «Палаючі тури» – це переважно екскурсійні, а не відпочинкові тури. І саме туристичні агенції продають ці «палаючі» путівки. Не розрахували можливостей продажі, замовили забагато путівок у туроператорів, а клієнтів не набрали. От саме для того, аби не працювати «в мінус» турагенції продають тури за собівартість. Але пам’ятайте, що такі путівки не горять вічним вогнем, а лише за кілька днів до виїзду або й навіть годин, в іншому випадку – така пропозиція є просто рекламним ходом. Тож якщо ви легкі на підйом і хочете зекономити, то цей варіант саме для вас, однак у вас вже має бути діюча віза, інакше ви витратите чимало коштів для термінової візи. З власного досвіду…

Коли на дворі ще падав сніг і тріщали безжальні лютневі морози, ми вже думали про те, де б нам похлюпатися у морі та засмагнути після довгої зими. До канікул ще було далеко, а сил терпіти сірі будні геть не зосталось. Спочатку ми запалились ідеєю полетіти до улюблених країн наших співвітчизників – Єгипту або Туреччини, але банальність такої ідеї і не така вже й невинність цін відлякали нас. ЗаНе все те золото, що блистить і горить хотілося чогось екзотичнішого і так, щоб не дуже дорого було. Таким чарівним місцем на Ще один спосіб зорганізувати собі дешевший карті світу виявився острів у Середземному відпочинок – купити «горящу» (палаючу?) морі – Кіпр. Забронювали квитки на сайті депутівку, тільки важливо при цьому не обпек- шевих польських авіаліній, подбали про ретись. Туристичні агенції часто вводять людей зервацію апартаментів на чотирьох осіб теж

20


через інтернет і чекали омріяної дати. А потім була маршрутка зі Львова до пішохідного переходу у Шегинях, перетин кордону, десятихвилинна подорож автобусом до Перемишля в Польщі, п’ять годин у поїзді до Кракова, очікування в аеропорту, переліт і… вуаля! Ми у Пафосі, чарівному місті, що розкинулося на березі Кіпру. Десять казкових днів пролетіли, як один, і все, що залишилось для нас, – це чудові спогади і непогана засмага. Ось кілька практичних порад, як зробити ваш відпочинок неповторним та незабутнім: 1. Сам собі не пан – відпочивайте великими компаніями, замовляючи не готельні номери, а апартаменти. Обіцяємо добру економію. 2. Не бійтесь авантюри: повірте – добиратися до Кракова, а звідти летіти на Кіпр чи в будьяку іншу точку планети вдвічі дешевше, ніж з нашої неньки – України. 3. Бути студентом – вигідно: зробіть собі міжнародний студентський – знижки так і посипляться вам на голову! Головне, не ховайте його далеко в гаманець. 4. Не порівнюйте ціни на громадський транс-

порт! Маршрутні автобуси, метро, трамваї дорожчі за кордоном, ніж у нас. А що? Громадський транспорт розрахований не на туристів, а на населення, тому й відповідає середній заробітній платі. 5. Це ж стосується цін на продукти. Дещо може бути дешевше, дещо дорожче. Так, наприклад, хліб буде коштувати 3 євро, а кілограм лимонів 30 центів. Це чудово, хіба якщо ви плануєте схуднути і весь час на відпочинку харчуватися фруктами і овочами. 6. Чарівне Duty Free. При перетині кордону обов’язково відвідайте ці магазинчики і купіть собі щось там замість того, аби спускати гроші на неякісні китайські сувеніри. 7. Не бійтеся! Всюди є люди, майже всі говорять англійською, німецькою, російською мовами. В разі форс-мажорних обставин зверніться, і вам допоможуть. «СКАЗ» бажає вам гарного відпочинку! текст: Анжеліка Тан, Li.Lit. фото: Li.Lit.

21


підслухане

22

_________________

Мабуть, таке траплялося з кожним. Нова річ у товариша була такою гарною та оригінальною, що неможливо було стриматися й не запитати «Де купив?» І, напевно, всі тихенько заздрили, коли товариш байдуже відповідав: «Знайшов на секонді за 10 гривень.»

Секонд-хенд (у дослівному перекладі – «друга рука») – це мережа магазинів по всьому світі. На початку свого існування це були здебільшого точки гуманітарної допомоги з розвинених та успішних країн. Але тепер секондхенди стали справжньою індустрією. Вони пропонують як уже вживаний одяг, так і нові, ще неношені, речі, які не продали за кордоном.

Такі магазини є навіть у найменшому українському містечку. Вони користуються популярністю серед середньостатистичних громадян й вважають себе гігантами на ринку одягу й взуття. Назви відповідні – «Секонд-хенд Бомба», «Євро секонд-хенд», «Планета секонд-хенд» тощо. У світі одягу «з других рук» свої неписані правила. Тож, відправляючись на пошуки ексклюзивної «шмотки» у секондхенд, треба бути вправним мисливцем, щоби не стати чиєюсь жертвою. А «приманки» таки є – хоча б великі плакати з написами «товар на вагу», «одяг з Європи», «щотижневе оновлення товару»… Але ми ризикнемо.

Поле бою

секонд-хенд


Черга за щастям Четвер. Здається, звичайний день. Але ж ні – в найближчому секонд-хенді сьогодні завіз нового товару. Ціна будь-якої речі – 79 гривень за кілограм. Відкриття о 9 ранку. Вирушаємо за покупками!

розгорталися зі швидкістю світла, за лічені секунди.

Раз – троє чоловіків налітають на вішалку з джинсами, одним ривком знімають всі і кидають поруч на підлогу. Два – двоє жінок моментально зривають всі сорочки, кидають на підлогу. 8:50. Натовп під дверима магазину помітний Три – півсотні людей наосліп зривають одяг і здалеку. Хоч до відкриття ще десять хвилин, кладуть у величезні пакети. люди тиснуться до дверей, топчуться впритул одне до одного. Стаю в кінці цієї імпровізова- – Не ламайте вішалок! – кричить жінка, яка ної черги. Переді мною більше сорока людей. працює в магазині. Але її не чують. Вішалки Їх можна поділити на три категорії. на підлозі, одяг на підлозі, люди бігають з одного кінця в інший. Перша: молоді дівчата та хлопці, які прийшли шукати на «секонді» якусь круту фірмову річ На перший погляд ця ситуація може скидатися за смішну ціну. Друга категорія: жінки серед- на масовий психоз. Але насправді це детально нього віку, які прийшли по сорочку для чоло- продумана операція. Щоб отримати хоч щось, віка, шорти для сина і, якщо пощастить, ще потрібно спочатку взяти якомога більше, а тоді щось до оселі. Третя категорія: чоловіки се- стати в куточку й перебрати все нахапане. реднього та старшого віку і такі ж жінки, роль яких поки що залишається в таємниці. Так і роблять. Жінки й чоловіки, які змели всі джинси й сорочки на підлогу (це вони – третя Очолює цей загін охоронець магазину, що категорія, найбільше штовхалися в черзі), змушений витримувати тиск натовпу й стри- охороняють купу свого одягу та поспішно його мувати двері. переглядають. Щось кладуть у пакети, решту вішають назад. Складається враження, що 8:55. Охоронець відчиняє двері, але за ними речі вони будуть перепродувати – надто баще одні – ґратовані. Починається штовха- гато беруть. Люди чекають, коли якісь джинси нина, чоловіки опиняються спереду. Люди чи сорочка повернуться на своє попереднє досі підходять, я вже не в кінці черги, а майже місце, але купу на підлозі не чіпають. посередині. Попри напружену обстановку, жінки гомонять про свої справи, усміхаються. Чоловіки ретельно перевіряють кишені у штаЗрештою, надворі літо, світить сонце, почина- нах. Мабуть, перед тим ці кишені так само реється новий день… тельно перевіряли працівники магазину, а перед ними ще хтось. Мабуть, думають, що 9:00. Двері досі зачинені, людей усе більше, там можна щось знайти. охоронець проявляє лицарську мужність та неабияку терпеливість. Пам’ятаєте, якого розголосу в 2011-му набула історія, тісно пов’язана зі секонд-хендом? 9:03. І раптом – справді, як грім серед ясного Десь на Волині мати купила для свого синанеба! – двері відчиняються, охоронець швидко студента поношені джинси і знайшла в мавідстрибує в сторону, потік людей прорива- ленькій кишені… 100 євро, загорнуті в ється і мчить в приміщення секонд-хенду. записку. «Невідомий друже з України! Я – ніМчить, не помічаючи сходинки на своєму мецький студент Вальтер, як і ти, засуджую шляху, спотикається, але зі всіх сил мчить війну. Вона забрала мого діда Йоганна, який далі, ніби спортсмен на фінішній прямій. служив у вермахті. Загинув він на вашій землі. Дарую тобі джинси, знаю, що у вас не таке Що впало – те пропало добре життя…» Потік людей протиснув мене крізь двері і заніс всередину приміщення. А далі події

Історія схожа на казку. Але іноді навіть казки втілюються в життя.

23


підслухане

Мамо, я шопоголік Поки перекупники розгортали свою купу речей на підлозі, інші люди теж даремно не гаяли часу. Вони працювали за трохи іншою схемою: спочатку складаєш речі в пакет, потім передивляєшся, вибираєш щось і йдеш міряти. Пакет потрібно носити зі собою, інакше його хтось може забрати. Тоді секонд-хенд може перетворитися на поле бою. – Не лізьте у мій пакет! – А чого ви його на підлогу поставили? Я думала, що там якась матерія. Альтернатива шарпанині чужими пакетами – мирні переговори по-дипломатичному: – Ви будете це брати? – Так. – Шкода…

прозорою перегородкою, щоби поміряти наосліп вибрану річ. У приміщенні магазину повітря пахне продезінфікованим одягом та необдуманими рішеннями. Тут немає місця роздумам а-ля Гамлет: «Брати чи не брати?» Не може бути жодних вагань: потрібно брати, інакше візьме хтось інший. Брати, бо дешево. Брати, щоб потішити свою шафу новим елементом гардеробу. І можна цю річ потім ніколи не знайти серед моря подібних речей та продовжувати скаржитися на вічне «у шафі нема місця» та «я не маю що одіти».

…Перші покупці виходили зі секонд-хенду вже за лічені хвилини, інші тільки приходили. У магазині все ще залишалося повно речей та повно людей. Але я досі переконана, що треба мати талант, потрібно бути вправним мисливцем, щоби серед цього балагану, штовханини Покупці в секонд-хенді поводяться неро- та мільйона різноманітних речей вибрати зумно. Хапають все підряд, рідко нормально щось, що вартуватиме захвату та запитання оглянуть річ, яку купують. Десятки шопого- «Де купив?» ліків риються в ящику із вживаною білизною, стоять у черзі до примірочних з текст, фото: sky in me


заклад

_________________

Вдома не сидиться? Надворі надто спекотно чи, може, періщить дощ? Хочете кудись піти, але набридли стандартні забігайлівки? Знайомтеся із першим і наразі єдиним львівським антикафе – «КоММуною».

У закладі можете поласувати какао, пограти в настільні ігри, скористатися комп’ютерами з доступом до інтерету, почитати книгу та просто зарядитися позитивним та затишним настроєм. Місце чудово підходить для роботи фрілансерів, творчих зустрічей, майстер-класів, конкурсів та усіх, хто хоче відпочити від набридливого персоналу :)

Особливість закладу: ви платите не за послуги, а за час, протягом якого перебуваєте всередині. Вдень за 15 хвилин в «КоММуні» платите 5 гривень, за 1 годину – 20 (кожна наступна – В «КоММуні» перш за все – святий вільний 16 грн.) Вночі 30 хвилин вартують 5 гривень. простір клієнтів :)

фото з архіву

CoMMuna

25


прийшов.побачив.написав.

26

Замки

зруйнованi та покинутi


Колись їх будували, щоб мати надійний захист та затишок. Вибирали особливе місце та виривали навколо рови. Зводили могутні стіни, вежі, будували підвісні мости та шпилясті дахи. А всередині майстерно оздоблювали та декорували. Тепер замки та фортеці здаються свідками казкових подій, романтичних історій та карколомних битв. В них панує дух історії, величі та сили. «Єдиний, хто не втомлюється – час», писала Ліна Костенко. Старовинні оборонні споруди були сучасниками минулих епох, свідками розвитку історії та швидких змін. Сьогодні вони вже не виконують свого прямого призначення, не дарують захисту та затишку. Тепер замки та фортеці – переважно похмурі покинуті руїни. Над ними поглумився час. Вони постраждали внаслідок воєн та природних стихій. Україна, яка завжди вважалася країною селян, має у своєму розпорядженні багато унікальних оборонних та фортифікаційних споруд. Могутні будівлі, які колись витримували навалу ворогів, переважно пустують. Небагато замків отримують друге життя. Та й ті, що отримують, стають у кращому випадку приміщенням для галерей, музеїв чи сувенірних крамничок. Їх рятують хоча б частково – реставрують одні-дві кімнати, відкривають експозицію та запрошують туристів. А ремонт інших приміщень надовго заморожується. До них належать Острозький, Підгорецький, Жовківський, Мукачівський замки й багато інших. Але хоча б їхню частину вдасться зберегти для майбутніх поколінь. А є такі, що незабаром зрівняються зі землею. На карті України позначок «руїни» значно більше, ніж позначок «замки, фортеці та оборонні споруди». Мабуть, тому, що останні без постійного ремонту й реставрації нищаться дуже швидко. А фінансування пам’яток архітектури в нашій державі просто ніяке. Я не заперечуватиму, що в руїнах теж є своя романтика. Іноді розвалена стіна, завалена стеля і порослі чагарниками приміщення можуть вразити більше, ніж ідеальний порядок. До зруйнованих та покинутих замків хочеться потрапити вже хоча б тому, що скоро їх може не стати. І, хоч туди не возять туристів та не проводять екскурсій, цим старовинним спорудам, без сумніву, є що розповісти. То чому б їх не послухати? Пропонуємо вашій увазі абсолютно різні – і за зовнішнім виглядом, і за географічним розташуванням – замки, які сьогодні стали руїнами або пустують та стоять «на замку» й теж перетворюються на руїни. Це лише малесенька частина з того, що в нас є, і того, що потрібно рятувати. Знайомтеся!

27


прийшов.побачив.написав.

фото з архіву

Поморянський замок

28


Розташування. Львівська область, Золочівський район, село Поморяни; Історія. Замок у Поморянах побачив світ у ХVI столітті. Відтоді до сьогодні він прожив надзвичайно бурхливе життя. У нього було близько десятка власників, він декілька разів стримував турецьку навалу, потерпів від пожежі та воєн, зазнав реконструкції та перебудов. Цей замок був улюбленим місцем відпочинку польського короля Яна Собєського, він приділяв немало уваги та коштів його укріпленню. Але після смерті короля споруда почала втрачати вигляд фортеці й руйнуватися. Пізніший власник Еразм Прушинський у 1789 році відбудував два крила замку — південне та східне — та розібрав північне і західне. В 1876 році замок перейшов у власність Романа Потоцького, чий син Єжи ремонтував його після руйнацій Першої світової війни та перетворив на гарну садибу. Під час Другої світової та в повоєнні роки Поморянський замок мав різних господарів: там розташовувалася Підстаршинська школа ОУНР, жили гестапівці, працював райком КПУ і навіть професійно-технічне училище. В приміщенні планували провести реконструкцію і розмістити там Всеукраїнський будинок пристарілих для творчих працівників. Але не так сталося… Сучасний стан. Після стількох перебудов і довгого періоду занепаду Поморянський замок втратив свій первісний вигляд і сьогодні перебуває в аварійному стані. Збереглися два двоповерхові крила: східне із круглою вежею та південне з галереєю. Будівля продовжує руйнуватися – у стінах появляються нові тріщини, обвалилася частина даху. Місцеві жителі дармовий «будівельний матеріал» використовують у своїх цілях. Замок зникає на очах, і влада бачить єдиний шлях вирішення проблеми – віддати його в концесію на 49 років. Якщо буде що. Поморянський замок розташований посеред селища. Вхід – вільний. Піднявшись розваленими сходами й відчинивши важкі парадні двері, ви потрапляєте на поріг кімнати другого поверху. Ще один крок вперед – і ви лежатимете на підлозі першого поверху, бо на другому поверсі підлоги вже нема. Натомість є багато сміття. І неподалік ще декілька зруйнованих, покинутих будівель. Цей замок поки що радо приймає відвідувачів, хоча їх тут небагато.

29


прийшов.побачив.написав.

фото Галини Копровської

Хустський замок

30


Розташування. Закарпатська область, місто Хуст; Історія. Хустський замок почали будувати ще далекого 1090 року з практичною метою: він мав стати угорською королівською фортецею для захисту соляного шляху з Солотвина і прикордонних районів. Його побудували на високій горі, з якої відкривався чудовий вигляд на околиці. Тодішній турецький мандрівник Евлія Челебі так згадував цю фантастичну будівлю: «Мури його високі і товсті, і своєю могутністю він схожий на фортецю Іскандер, бо висота його вже сягає неба». Як не дивно, могутні мури зруйнували не вороги, а блискавки під час бурі в 1766 році. Одна з них влучила в порохові склади – і ремонт був вже зайвим. Гарнізон перевели до Мукачева. А через 32 роки буревій пошкодив останню башту Хустського замку. Попри те, що від будівлі мало що залишилося, влада тоді не подбала про її збереження. Навпаки – місцевій громаді дали дозвіл розібрати східну стіну на будівельне каміння. Тож уламки замку стали частиною церков та офіційних споруд у Хусті. Сучасний стан. Хустському замку пощастило: за декілька кілометрів від нього розташована мальовнича Долина нарцисів. Тож ті, хто приїжджає милуватися квітами, часто піднімається на вершину гори до руїн. На початку травня – в пору цвітіння нарцисів – тут немало туристів. Знищені стіни впевнено тягнуться до неба, хоча вже зовсім поросли деревами та кущами. Але навіть руїни ще пам’ятають колишню велич замку і зберігають її в старих, майже тисячолітніх, каменях. Якщо додати до звичайного погляду трішки уяви – можна побачити обриси колишніх кімнат і приміщень, які перетворилися на лабіринт з розвалених мурів. Хоча замок ніколи не стане таким, яким він був до знищення, навіть його руїни варті уваги. А ще з висоти Хустського замку можна побачити панораму міста, річку й навколишні гори.

31


прийшов.побачив.написав.

фото Галини Копровської

Клеванський замок

32


Розташування. Рівненська область, Рівненський район, селище міського типу Клевань; Історія. Перші відомості про цю старовинну фортецю датовані ще 1475 роком. Село Клевань належало князям Чорторийським, і саме вони звели в ньому фортецю. Замкові мури, які в деяких місцях були завтовшки 3,8 метрів, омивала течія річки Стубли. Будову замку завершили в 1561 році. Його родзинкою вважали дві муровані вежі та цегляний міст-віадук. Споруда швидко втрачала свою оборонну функцію, і в приміщенні відкрили єзуїтську колегію. У 1817 році розібрали східну стіну, а будівельні матеріали використали для будівництва польської гімназії на території замку. Під час Першої світової війни в Клеванському замку діяв військовий шпиталь, після Другої світової в приміщенні розмістилося ПТУ. Замок був свідком зміни політичних режимів, він довгий час пустував, його руйнував час, стихії та людські руки. І до сьогодні могутні мури перетворилися на руїни. Сучасний стан. Сьогодні на території Клеванського замку збереглася дві старовинні кам'яні вежі, фрагменти мурів та міст. А також побудовані в ХІХ столітті корпуси колишнього духовного училища, в яких вже завалився дах. Попри те, що замок стоїть неподалік дороги і його видно з траси, він не отримав нового життя за роки незалежності України. Тут планували побудувати готель, але поки що розмови залишаються розмовами. Щоб замок остаточно не зник з лиця землі, ним опікуються волонтери зі спортивно-патріотичної організації. Фортецю відвідують туристи, які полюбляють особливі місця, бо неподалік Клеваня в лісі є популярний Тунель кохання. А місцеві мешканці випасають біля замкових мурів кіз. Славетна споруда стала жертвою вандалів – її старі стіни обписують примітивними написами. В руїнах гніздяться птахи та ростуть кущі. Уламки замку подекуди завалені сміттям, і запитання, чи поверне він собі колишню могутність, залишається риторичним.

33


прийшов.побачив.написав.

фото з сайту: http://explorer.lviv.ua

Старосільський замок

34


Розташування. Львівська область, Пустомитівський район, село Старе Село; Історія. Старосільський замок має п’ятикутну форму і є найбільшим за площею на Львівщині(2 гектари). Його побудували в XVI столітті князі Острозькі за участі архітектора Амброзія Прихильного. Спочатку фортеця виконувала свою функцію – зупиняла турецьку навалу на шляху до Львова. В 1648 році Старосільський замок захопили війська під проводом Богдана Хмельницького, всі укріплення були зруйновані. Проте після відновлення фортеця стала ще могутнішою. Наступні власники мало цікавилися долею замку, і він поступово почав втрачати свої оборонні функції та занепадати. А останній господар замку Альфред Потоцький, який володів ним до 1939 року, перетворив колись могутню твердиню… в пивоварню. Далі замком вже ніхто не опікувався, і він перетворився на руїну. Сучасний стан. Сьогодні зруйнована фортеця все ще вражає своєю величчю. Всередині, в оточенні високих кам’яно-цегляних мурів, появляється відчуття захищеності. Але це тоді, коли там пусто. Бо на території замку влаштували імпровізоване пасовище, там іноді проводять з’їзд байкерів, відпочивають місцеві жителі. Неподалік однієї з веж Старосільського замку пролягає залізнична колія, і, коли їде потяг, мури здригаються від гуркоту і немовби гудуть. У 2010 році на території замку проводили фестиваль "Захід". Пізніше його передали в концесію на 49 років. Новий власник обіцяв до 2015 року ввести об'єкт в експлуатацію як туристично-відпочинковий центр, але реставраційні роботи досі не почалися. Залишається загадкою те, чи матиме Старосілький замок нове життя.

35


прийшов.побачив.написав.

фото Галини Копровської

Свірзький замок

36


Розташування. Львівська область, Перемишлянський район, село Свірж; Історія. Цей середньовічний замок заснували ще в далекому 1484 році. Його розташування надзвичайно вигідне: замок стоїть на горі, а навкруги – стави, болота та рови. До XVII його укріплювали, перебудовували та зміцнювали. І споруда виправдала свої очікування – не раз витримувала турецьку облогу та відлякувала ворогів. Але й неодноразово «піддавалася» своїм: під час польсько-української війни в 16481654 роках замок не раз здобували козацькі загони. Пізніше фортецю вже не використовували за призначенням, вона втратила свої оборонні функції і навіть довгий час стояла пусткою. Попри це, для кінематографа Свірзький замок ще знадобився: у його стінах знімали кілька яскравих епізодів фільму «Д’Артаньян і три мушкетери». Саме в цьому замку наївну Констанцію-Алфьорову труїла підступна Міледі-Тєрєхова. В 1977 році пам’ятку хотіли переобладнати під будинок творчості для Всесоюзної спілки архітекторів. До 1993 року реконструкцію приміщень завершили на 72%, але фінансування припинилося. За двадцять років замок поволі знову перетворюється в руїну. Сучасний стан. Нині стан Свірзького замку, як і більшості замків в Україні, не найкращий. Незмінними збереглися тільки зовнішні стіни, а від колишнього ремонту всередині не залишилося й сліду. Розчищені від завалів кімнати досі тримають у чистоті, але в них то гниють стіни, то провалюється стеля. На подвір’ї замку стоїть закинута криниця. Доказом того, що ця фортеця – ще не остаточна руїна, є те, що зазвичай вона стоїть на замку. Але потрапити туди можна. Володимир Мандзяк, який опікується замком, радо впускає туди відвідувачів. Щоби тримати приміщення в порядку, він йде навіть на більше: вже декілька разів за його підтримки проводиться благодійна акція «Ніч у Свірзькому замку». Кожен охочий може заночувати у середньовічній фортеці за 100 гривень при умові допомогти прибрати замкову територію. Минулого року добровольці зібрали п’ять тисяч гривень, які витратили на розчистку дощових стоків та латання дір на даху. Надалі планують проводити благодійні ночі ще частіше, щоб провести хоча б мінімальний ремонт. Доля Свірзького замку ще хитається на шальках терезів. Це ще не руїна, але вже й не повноцінна оборонна споруда. Можливо, колись і в ньому відкриють музей, сувенірну крамничку, й сюди їздитимуть захоплені туристи. Але фортеця, яка ще залишається однією з найкраще збережених ренесансних пам’яток України, бореться за своє життя. Бореться маленькими справами небайдужих людей, які можуть раз на рік приділити декілька годин хорошій справі. На території України чимало руїн замків, фортець, оборонних споруд. Значно більше, аніж відреставрованих пам’яток. Але українців більше. І якщо кожен з нас насправді вважатиме ці замки своїми та берегтиме їх – разом ми зможемо не просто зберегти те, що вже маємо, але й побудувати нову країну.

37


настрій

Коли сонце високо у небі лагідно припікає своїми промінцями, як ніколи хочеться відпочивати. Зануритись у тепле море або ж вдихнути пахощі гірських Карпат. Та, якщо доля вам цього літа не всміхнулась, і ви стали заручниками обставин, в’язнем задушливих кабінетів і вулиць шумного міста, то пора нарешті вирватись із пасток і провести час для себе.

Пропоную вашій увазі тур «all inclusive на дому» з триразовим інтелектуальним харчуванням, п’ятизірковим готелем з краєвидом на голлівудські фільми та безкоштовні мандрівки в часі та просторі, у яких гідом буде ваша уява. Почитати Юрко Покальчук «Озерний Вітер» Хоч Юрко Покальчук й асоціюється у нас з романтично-еротичними текстами, але в легенді «Озерний вітер» автор вирішив усіх здивувати й утримався від свого звичного стилю письма. Царівна О живе на дні озера поліської пущі і кожної осені з першими заморозками вона після святкового банкету засинає до весни, до теплих промінчиків, які прогріють землю і проникнуть аж до дна озера. Вже кількасот років Царівна О прокидається і виходить з води, окутана своїми довгими косами. Але це літо буде незвичним, бо приготувало Царівні О зустріч з коханням, яке змінить її звичний ритм існування. Марія Матіос «Нація» Ще одна порція народної літератури від любительки Гуцульщини Марії Матіос. Цього разу вона під однією обкладинкою зібрала історію цілого народу, яку зобразила через життєві долі окремих людей. У цій книзі є все: і вірші, і розповіді, і навіть заповіт. У ній також ціла скринька емоцій: кохання і ненависть, біль та смуток, радість, щастя, відчай і надія. Розгорнувши першу сторінку, ви переживатимете кожну історію як власну, бо майстерність передавати почуття у Марії Матіос є справжнім даром. Подивитися Якщо вдома нудно, а дні здаються вічністю, пропоную серіал, який прекрасно скорочує час і неймовірно засмоктує. Серіал «Друзі» (Friends, 1994 р.) Сім сезонів гумору, розваг і дружніх стосунків. Кожен герой по-своєму унікальний, смішний та дотепний. Вони доповнюють одне одного, створюючи чудовий коктейль позитивних емоцій. Навіть сумні моменти, які переживають головні герої, подані глядачеві через гумористичну призму. Тож не лишається нічого, окрім як сміятися.

38


«Спуск» (The descent, 2005р.) Дрібка пікантного перчику до сірого повсякдення або інший бік медалі під назвою «відпочинок». Компанія жінок вирішує розважитись і прокласти шлях в одній із туристичних печер. Усе складається дуже весело. Спуск пройшов без зайвих проблем, пригода обіцяє бути вдалою, поки жінки не зрозуміли, що печера досі невідома, і вони приречені стати першопрохідцями. Послухати Арсен Мірзоян «Ґудзики» (2011 р.) Перший альбом «простого хлопця» Арсена Мірзояна, до якого ввійшло одинадцять авторських пісень. З перших нот відчутно, що в кожну пісню дебютного альбому Бабурка вкладає емоцію та серце. Голос пробирає до глибини душі, і не важливо, чи це лірична композиція, чи хулігансько-весела, дещо смішна, пісня. Якщо Мірзоян допоможе вам помріяти і політати десь у пухнастих хмарках, то гурт «ВВ» по-справжньому повеселить вас, збадьорить і прожене по ваших жилах щось народне. Воплі Відоплясова «Закустика» (1993 р.) Другий альбом, який з’явився на світ у культовому паризькому клубі «Ше Піф» під час виступу «ВВ». До нього ввійшло дев’ять веселих та народних пісень, приправлених авторством Олега Скрипки з братами по гурту. «Закустика» включає у себе запальні народні мотиви, поєднані з сумною народною лірикою. Посмакувати Щоб створити настрій і атмосферу відпочинку на природі, розведіть багаття під нічним небом, усіяним зірками. Коли язики вогню наберуть сили, киньте в нього нафаршировану салом і шматком помідора картоплю в мундирах. Обгорніть ретельно все шматком фольги та киньте в жар. Картопля з салом дасть ідеальний букет смаку, до якого обов’язково головною спецією повинен бути димок багаття. Поки головна страва готуватиметься, можна посмажити сосиски. Якщо ж у вас немає місця, де можна розвести багаття, то все це можна запекти у духовій печі. А на кінець, для затвердження атмосфери з’єднання з природою, обов’язково заваріть трав’яного і духмяного чаю з м’яти, суниць та карпатських трав. Якщо ж ви надаєте перевагу морю, купіть собі будь-яких морепродуктів, одягніть купальник і виходьте засмагати (хоча б на балкон!) під літнім сонечком зі склянкою освіжаючого напитку з льодом. Одріка Віхар

39


подія

The B cIT

20

40


BEST TY.ua

013

41


подія На три дні випасти зі звичного життя і повністю зануритися в музику – це щастя. 72 години бути на одній хвилі із тисячами інших людей, яких нехай більше ніколи і не побачиш – це щастя. 47520 хвилин безперестанку сміятися, розмовляти і співати пісень – це щастя. Прогримів найбільший Open Air в Україні – The best city і став рідним домом для понад сімдесяти тисяч меломанів, об'єднав їх, зарядив нестримною енергетикою і пообіцяв продовження наступного року. Черги Фестиваль відбувся неподалік Дніпропетровська у парку «Новоселиця». Вдало вибрана локація створила атмосферу незалежної країни на ці три дні, справжнього музичного королівства. Дивувалися водії через напівперекриту трасу для зручності курсування спеціальних фестивальних автобусів, а також безпеки відвідувачів. Черги перед входом, певно, були грандіознішими, аніж в радянські часи у Макдональдс. Пропускові білети двічі перевіряли, а охорона шманала рюкзаки. Втім, коли заходиш всередину, то відразу відчуваєш ту особливу атмосферу – вона ніби застигла в повітрі, золотиться під сонцем і синім небом. Хочеться не просто іти – підстрибувати! :) Побут На фестивалі, як і годиться, безліч палаток із сувенірами, їжею тощо. Але придбати будь-що можна лише за фестивальні гроші – фести, на які можна обміняти звичайні гроші в спеціальних пунктах, біля яких, знову ж таки, утворювалися довжелезні черги. Проживати відвідувачі мали змогу в самому Дніпропетровську в хостелах та готелях або в наметовому містечку, правда за додаткову оплату. Особливо ж винахідливі та ощадливі напинали намети просто обабіч доріг, за територією фесту. На The best city були душі, біотуалети, пункти медичної допомоги, два пляжі, кінотеатр під відкритим небом, гойдалки, прес-центр, відбувалися конкурси, майстер-класи, реконструкції битв. І, безсумнівно, основне наповнення фестивалю – чо-

42

тири сцени, головна з яких стояла в центрі музичного міста. Відвідувачі На The best city 2013 приїхало понад 70 тисяч людей різного віку та статі, національності та кольору очей: школярі і студенти, молоді сім’ї з малими дітьми та олдскульні бабусі-дідусі. А ще першого ж дня Книга рекордів України зафіксувала найбільшу колону із мотоциклів – 1540 байкерів проїхалися дорогою до фестивалю. Погода Було неймовірно спекотно, під сценою рятували спеціальні освіжаючі розпилювачі. Зранку усі прокидалися ще перед сьомою від нестерпної задухи в наметі. Періодично хтось дивився у небо, шукаючи ознаки наближення дощу, на який хотілося молитися. І небесна вода пролилася :). А останнього дня було навіть штормове попередження! Їжа Єдиний вагомий недолік фестивалю – захмарні ціни на їжу та напої. За маленький хот-дог потрібно було викласти 25 гривень. За порцію рису чи першого блюда – від 30 гривень. Їжа із натяком на м'ясо – від 50 гривень. Найдешевше пиво можна було знайти за десятку лише першого дня. Вже другого воно стало по 15-20 гривень. Щоб харчуватися на фестивалі усі три дні, потрібно було викласти чималу суму. Проте, винахідливий народ і тут не розгубився – якщо пройтися 15 хвилин трасою, то натрапиш на пиріжкову із адекватними цінами.


43


подія

Музика

щив температуру повітря. А закривав другий день космічний «Мумий Тролль». Ілья ЛагуДень 1. Відкривали фестиваль на головній тенко виглядав не менш дивакувато, втім, безсцені українці «ТНМК», потрохи збираючи перервно усміхався багатотисячній публіці. розкиданий натовп. За ними у яскравому одязі виступили ВВ із Олегом Скрипкою, який День 3. Українська «Мотор’ролла» відкривала увесь час жартував та гасав по сцені. «Ночные останній фестивальний день. За ними вийшла снайперы» із Діаною Арбеніною вийшли на готичненька «Lacuna Coil» із Італії. Гурт сцену та відразу дали рок-н-ролу. Під час «Сплин» потішив відомими мотивами, тексти вступу до «Столица» співачка несподівано ви- хітів співали усім натовпом. Почало темніти і конала уривок з української пісні «Скрипаль», музика стала важчою – на сцену вийшли підтримавши потрібний ритм гітарою, чим «Enter Shikari» з Британії. Рокери влаштували викликала загальний захват. «Guano Apes» із справжній дестрой, залишивши після себе Німеччини вели на сцені себе розкуто і при- розпашілу юрбу, що починала скандувати гострасно. Вокалістка Сандра Насіч скаржилася ловних хедлайнерів фестивалю – легендарний на спеку і закликала слухачів знімати свої гурт «Scorpions». Чекати довелося близько гофутболки :). Хедлайнерами першого дня був дини. Увесь цей час падав дощ, розпочиналася британський гурт «Hurts». Водночас ніжна та справжня гроза. Та публіка і не намагалася експресивна музика, чарівний вокал Тео Хат- втекти від примх природи. Хтось кутався у дочкрафта доводили слухачів до екстазу. Музи- щовик, хтось ховався під карематом, а хтось канти навзаєм дякували вдячній публіці і навпаки футболку зняв, щоб повністю відчути признавалися їй у любові. пристрасне сплетіння музики та дощу. Врешті, рокери вийшли. Гроза все ще тривала, але про День 2. Першими вийшли на сцену два укра- неї вже всі забули. Незабутнє шоу культового їнські гурти. Спочатку маловідомий «Lumiere» – гурту, шикарні гітарні партії, славнозвісний переможець відбору серед молодих команд. За вокал та божевільне барабанне соло – усе це ними позитивний і драйвовий «Kozak System». було, було насправді, тисячі людей сплелися в Опісля виступали російські рокери. «Дель- єдиному музичному екстазі. фин» був мовчазний, але співучий. Вибиваючи ритми на електро-барабанах, Андрій Лисіков На три дні випасти із життя і зануритися в океан немов повністю занурився в себе, не звертаючи із музики – це дійсно щастя. А ще справжнє щастя уваги на те, що діється на фестивалі. Опісля ви- знати, що воно нас очікує і наступного року :). ступили Льова і Шура з «Би-2», потішивши публіку улюбленими старими хітами. Скан- текст: wolfram дальний та викличний «Ленинград» ще підви- фото: Нінка Вітамінка

44


45


подія

День 1

46

Ночные Снайперы


47


подія

День 1

48

Hurts


49


подія

День 2

50

БИ-2


51


подія

День 3

52

Сплин


53


подія

День 3

54

Scorpions


55


фото Анни-Лілії Кокори

тема номеру


тема номеру

_________________

На полицях припадають пилом старі альбоми із пожовтілими світлинами – таких зараз уже немає. Зараз вони, ці альбоми, виглядають інакше – невелика піктограма, назва та обкладинка – все вміщається в екран комп’ютера, телефону, планшета. Колись альбоми акуратно клеїли, відбирали найвдаліші знімки. Зараз завантажують усі підряд. Старі фотокартки показували найріднішим, берегли їх, передавали з покоління в покоління. Тепер будь-хто може зазирнути у приватне життя іншої людини. Втім, не таке воно вже й приватне. Наше покоління не знає, що це таке. Більше того – усіляко тягнеться до публічного способу життя. Вона є. Нова, цифрова, чудова. А головне – реальна. Вона вже не настільки в нашому житті, як ми в її. Ця нова реальність наскрізь прошила стару, банальну та неактуальну. І ми вдячно полізли в її нетрі без остраху заблукати. Створили свої віртуальні образи, і понеслося. Аккаунти та блоги найбільше манять у свої інтернет-глибини користувачів, і саме вони стали наріжним каменем інтернет-залежності. В 2008 році її офіційно визнали хворобою, визначили симптоми, критерії діагностики та методи лікування. За статистикою, половина користувачів всесвітньої павутини не уявляє повноцінного життя поза «онлайном». 54% опитаних віком від 13 до 23 років проводять в мережі від 1 до 3 годин щодня, 31% – від 4 до 6 годин. З кожним роком у соціальних мережах реєструються все молодші користувачі, проводячи перед монітором дитинство. Якщо вдуматися, то сучасність починає нагадувати сюжет так і ненаписаної антиутопії. Нова реальність стає дедалі реальнішою. Ми вже її не лише бачимо у різнокольорових пікселях на екранах моніторів. Ми можемо до неї доторкнутися на сенсорних пристроях. Електронні книги заміняють паперові. І нехай вони економлять місце в рюкзаку та на полиці, і гроші, і дерева не вирубують, але ж… вони не пахнуть…

затишно, цікаво та весело. Там можна бути щасливим і реалізованим. Можна бути черепахою, не вилазячи із панцера, щоб не наражати себе небезпеці зовнішнього світу. Ця реальність – наша утопія. Дарма що «анти». Реаліті-шоу Телевізійні проекти із позначкою «реаліті» завжди користувалися у глядачів виключним успіхом. Чи не в кожному домі прикипали очима до екранів телевізорів, щоб підглянути за життям інших. Те, про що колись тільки здогадувалися, бачили випадково крізь вікно чи підслуховували, зараз стало цілком очевидним. Глядачі, здається, свято вірили у правдивість того, що їм показують, що сценарію нема, а програму пише саме життя. Дехто із старшого покоління і досі так думає: їм показують записані судові справи із карколомним сюжетом, гадалки розслідують загадкове вбивство, а холостяк знаходить кохання усього свого життя. Робочого матеріалу для цих проектів ніколи не бракувало – спочатку манили легкі гроші, а згодом – банальне бажання слави. І хоча реаліті-шоу ще тримають свої позиції, можна зробити припущення, що вони вже дихають на ладан. Просто зараз у них гарячка, тому й подих такий швидкий та імпульсивний.

Нова реальність виховала нове покоління, якому Ця нова інтернет-реальність така реальна, потрібні нові шоу. Телевізійний формат не така солодка, така прекрасна. Це бункер, де зможе втамовувати апетити аудиторії. Їм вже

58


мало просто спостерігати за життям незнайомої людини. Їм хочеться підглянути за знайомими та ще й себе показати. Пасивного спостереження недостатньо, кожен хоче бути у вирі подій.

а тицяє в кнопки, твітить, постить фото в Facebook. Оце хворобливе бажання відобразити все, що нас оточує, і стає основою для роздумів, що утворюється новий вид реаліті-шоу, де кожен з нас – його учасник.

І ось вона, панацея – її дарує нова реальність – соціальні мережі. Новий формат реаліті-шоу. Тільки ось якого воно формату – неясно. Американські журналісти розглядали теорію, що Facebook був ідеєю ЦРУ. Адже навіщо збирати інформацію про людей, якщо ті самі її принесуть на блюдечку. Втім, більшість сприймає соціальні мережі у розважальному ключі, не замислюючись про небезпеки та наслідки.

В Twitter ми пишемо про свої думки, Вконтакті чи Facebook легко прослідкувати наші особисті дані, друзів та родичів, фотографії, захоплення, місця роботи, навчання тощо. Туди ж або в Instagram ми охоче заливаємо особисті фотографії, читаємо під ними коментарі, рахуємо лайки – ну чим вам не привід відчути себе публічною особою, популярним учасником нового шоу. В Ask.fm нас засипають запитаннями – ось вам і новітня форма прес-конференції. На Youtube постійно заливають свої відеорепортажі аматори. Блогери пишуть свої суб’єктивні нежурналістські репортажі – так звані зразки нових медіа. Часто офіційні видання поширюють неправдиву інформацію, посилаючись на пости в соціальних мережах. Є навіть ресурси, що спеціалізуються суто на фейкових новинах.

Нова реальність має шалений ритм, вона оновлюється з кожним кліком, за нею годі встигнути, якщо хоч на хвилину поміняти статус на «оффлайн». Тому багато хто постійно намагається бути в мережі, вдома – з ноутбуку, в дорозі – з телефону, на роботі чи в університеті – з планшету. Головне – не зникати з нової реальності.

Усе це – частини великої, найбільшої в світі Соціальні мережі породили нове явище в ін- нової програми, нового реаліті-шоу, де сховаформаційному просторі – зараз чи не кожен тися майже неможливо, де розгорнуті всі інтернет-користувач став репортером, новітнім книги, де стіни зі скла, де всі слова гіпертексжурналістом, який не ставить за мету прожи- туальні, де, щоб дізнатися про людину особивати життя, а намагається зафіксувати його – сту інформацію, потрібно пару кліків. Ми всі в фотографії чи короткій текстівці. На музич- граємо у цю гру, не знаючи ім’я ні режисера, них концертах іноді доходить до абсурду – ні сценариста. значна частина слухачів не дивиться на сцену,

59


тема номеру

Приватності нема Існує міф про анонімність в інтернеті. Це породило навіть цілу поведінкову реакцію серед користувачів мережі – безвідповідальність за свої дії, впевненість у своїй віртуальній усемогутності та вседозволеності. В Інтернеті кожен може бути як янголом, так і демоном, міняти маски, образи, погрожувати кривавою розправою чи обіцяти позолочені гори, інкрустовані діамантами. Мережа створила свій специфічний гумор, сленг, героїв та навіть цілий міфологічний світ із тролями та іншими цікавими істотами. Та найважливіше те, що серед цих, зазвичай малолітніх, користувачів атрофовується відчуття відповідальності «за свій базар». Образити когось у мережі – раз плюнути за попутнім вітром. Мало хто вірить у наслідки своїх дій в мережі. Ніхто не цікавиться правилами користування, елементарною безпекою. До нас, як і багато чого іншого, уявлення про інтернет-павутину доходить у спотвореному вигляді, і ми надто просто у ній плутаємося, не віримо, що існує загроза у вигляді отруйних павуків.

В 2010 році на щорічній конференції хакерів «Hackers On Planet Earth» в Нью-Йорку виступив Стівен Рамбам, приватний детектив, власник детективного агентства у США. У своїй доповіді він сказав: «Більше нічого не видаляється, не стирається й не забувається. Нічого з того, що ви розмістили в мережі, ні твіту, ні блогу, ні смс, ані веб-сторінки, навіть якщо ви видалили її через 15 секунд після публікації, ви вже не зміните. Нічого. Як тільки ви щось розмістили – все всмоктується в систему, індексується, прив'язується до вашого імені, і я можу це отримати. І ви вже не заженете джина назад у пляшку».

частіше буває, з ким спілкується, з ким зустрічається чи одружена. Приватності немає. Нема й анонімності, в яку досі наївно вірять багато інтернет-користувачів. Соціальні мережі – просто рай для шахраїв, злочинців та збоченців. Спам, поширення неправдивої інформації, віруси, пропаганда та реклама, викрадення кодів та паролів – це лише дрібка із переліку того, чим займають кібер-злочинці. Найелементарніший приклад: ви пишете, що їдете на відпочинок у своєму блозі, і грабіжник знає, що ваша квартира порожня. Педофіли в соціальних мережах та на сайтах знайомств отримують взагалі незбагненну волю для дій. Втім, ті ж шахраї неодноразово були вичислені міліцією за допомогою соціальних мереж. Реалітішоу, у яке перетворилося наше життя, дало багато козирів і правоохоронним органам, і злочинцям. Питання в тому, хто швидше витягне карту. Як бути Нова реальність поступово витісняє стару. І ми забуваємо, що вона – єдина справжня. Можливо, хтось скаже, що викладені тут думки є надто суб’єктивними, або що в автора параноя. Втім, якщо ми рано чи пізно таки навчимося безпечно користуватися інтернетом, щоб не попастися на чийсь гачок, то повернути відчуття справжнього неповторного життя скоро буде запізно. Бо несила буде просто насолоджуватися моментом – рука потягнеться, щоб зазнимкувати його і опублікувати на своїй сторінці. Чи потрібно робити із свого життя реалітішоу? Заради чого? Щоб відчути себе щасливішим? Комусь потрібним, значним, цікавим? Щоб не відчувати себе самотнім, бо завжди серед тисячі друзів хтось світитиметься онлайн? Навіщо ж так хворобливо виставляти своє життя на загал, коли його потрібно просто прожити.

Зараз більшість соціальних мереж під час реєстрації вимагають номер мобільного рахунку. В анкеті користувачі вказують не лише свої ім’я та прізвище, а й інші осо- «Будь фільтром, а не губкою» бисті дані. Скласти досьє на людину, що «Добре бути тихонею», Стівен Чбоскі зареєстрована в соціальній мережі, не складно. Можна дізнатися, де вона най- wolfram

60


61


біля тебе

«У мене було гарне дитинство»

62


_________________

Ви викинули свої дитячі іграшки на смітник? Даремно, з них міг би вийти непоганий музей. Василь Глушковський прикрасив подвір’я свого будинку старими іграшками, і тепер воно очолює рейтинги найцікавіших маловідомих місць Львова. Його називають Двором або навіть Музеєм забутих і покинутих іграшок. Але пан Василь називає творіння своїх рук лагідно – подвір’ячком. У 52 роки він вирішив подарувати іншим таке дитинство, якого не мав сам, і став відомим на всю Україну. Про забавки, дітей та Двір покинутих іграшок говоримо із його засновником Василем Глушковським. «Ідея зробити такий двір виникла по-простому: жив, бачив, що там твориться безлад і тому подібне, все травою заростає. Коли у мене з’явилися внуки, я вирішив, що пора навести порядок, якусь гойдалку поставити, щоб діти погойдалися, якусь пісочницю зробити, ще щось. І так усе почалося. Починав створювати двір ще роки чотири тому. Тоді я поставив першу гойдалку. Потім пісочницю, тоді фонтанчик, карусельку, драбинку... Потім почав зносити іграшки, щоби діти мали чим бавитися. І так потрошки я створив таке подвір’ячко, як воно є зараз. Іграшки повиносив з дому, від друзів, у родини трохи взяв. Перед тим вони були в когось у підвалі, в когось на балконі, хтось у селі в коморі тримав. Хтось вже в смітник викидав, бачу – в пакеті іграшки лежать. Кажу: «Не викидай, дай я подивлюся» – і забрав. Приніс усе, поставив, щоб мені подобалося, так, як воно має виглядати. Десь якусь картинку повісив, десь старий сервант примістив, там дзеркало повісив, там радіолу поставив. Там навіть серп висить, дерев’яна рахівниця, старовинні іграшки. Багато чого я маю такого, що ще не виставив туди. Для того треба ще трохи часу, і щоб ніхто не крав того. Бо багато що забирають собі, комусь подобається…

63


біля тебе

Багато чого забрали. Колесо таке крутилося – забрали. Орел стояв, подвір’я оглядав – теж не стало. Якби я знав, хто це зробив, я б його покарав, або він би назад приніс. Але не злапав за руку – значить, не знаю, хто то зробив. Але це святе, не можна забирати, коли то все для дітей. Там ніхто навіть з дорослих не заходить, так щоб посідали на лавочку і гульбанку влаштували. Вони знають, що на подвір’ї не можна, а далі, біля гаражів – можна посидіти. Взимку я іграшок теж не забираю, вони так вигулькують з-під снігу: хто руку наставив, хто голову. Я хіба трошки сніг познімаю, але стараюся не рухати, і воно все таке ох, загадкове! Таке цікаве! А що, поховаю – будуть пусті полички. А так там якийсь чебурашка виглядає з-під снігу, там ще якась лялька очі наставила, там ще когось притрусило. Маленьку якусь іграшку взагалі засипало, не видно, поки сніг не розтане. Воно і взимку гарно виглядає. А що я буду ховати? Хай буде, як є. Мені подобається все, як воно є і взимку.

64

Я доглядаю те подвір’я. Квіти посадив, треба їх щоразу підлити, пісок треба свіжий привозити, сміття хтось викидає, треба його прибрати і винести. Коли я у Львові, я щодня на подвір’ячку. Встаю зранку і дивлюся, що де порозкидано. Поправляю, ставлю на місце, поливаю квіти, і тоді аж йду на роботу. Коли їду у відрядження, і мене довго не буде вдома, то кажу дітям дивитися за подвір’ям. У дворі граються всі, хто хоче. Нікому не забороняється бавитися. Але я прошу дітей або батьків, якщо є, щоб вони побавилися і поставили все своє на місце, щоб я не бігав, то все не переставляв кожний раз. Хоча я сам вже не бавлюся, мені приємно подивитися, як там граються діти, як вони возяться самокатом з гірки, чи на машинці, чи на велосипеді. А я хіба можу присісти біля їхньої пісочниці, показати, як ліпиться пасочка, пояснити, яка вона має бути.


Можу з ними трошки м’ячика покопати на площадці біля подвір’я. У мене там для них все є. У мене в дитинстві практично іграшок не було. Моє дитинство пройшло в селі. Біля моєї хати річка протікала, така долина гарна була. У мене були корова, коні, гуси, качки, білка, зайчики, лисички. Сороки літали, ворони. Отакі живі іграшки. Я це все спостерігав, бачив, я спілкувався з ними. У мене то було в душі. А з іграшок – хіба велосипед, або лижі та ковзани взимку. У мене було гарне дитинство на природі.

На дверях є скринька для пожертв. Але там не написано «Кидай, будь ласка!» Там просто є зображення грошей, стрілочка. Хто має бажання, хто відвідує, то іноді щось кинуть: хто 5 гривень, хто 10, 20, хтось копійки, а хто нічого. Це суто символічно, бо треба щось купити, помити, і піску привезти всипати. Це при бажанні.

Я ще багато чого хотів там сотворити, але що там ще сотвориш? Там вже місця нема щось ліпити, а ліпити все на купу – не пасує. Можна змінити інтер’єр, але він і так під старовину задуманий. Бочка стара стоїть, довгий деДо мене щодня приходять мінімум 5-7 груп, рев’яний крокодильчик моє подвір’я догляфотографують. Я деколи з ними спілкуюся. дає, на ньому ще іграшка їздить, теж пильнує, Були і з Білорусі, і з Росії. Приїжджають з різ- орел стоїть, оглядає все. У мене просто дитяча площадка, ніяких інших тем, ні політики, них міст України. нічого. Є історичні картини: козаки кудись Подвір’я називають Двором забутих або поки- від’їжджають, мама сина відпроваджує, щоб нутих іграшок. Хоч діти ним ще бавляться, дитина дивилася й бачила, що то наше, украале вони такі вже старовинні, не теперішні. їнське. Здається, у Львові такого дитячого Такими тепер ніхто не бавиться, тепер вони двору, як у мене є, нема більше ніде.» покинуті, я думаю, що назва пішла з цього. текст, фото: sky in me

65


кава.чай.

Любомир Левицький:

фото з архіву

«Моя робота – це високооплачуване хобі» 66


Майже ніколи ми не вживаємо словосполучення «українське кіно». Мабуть, просто через те, що ніхто його не береться знімати та вкладати у подібні проекти сили й здоров’я. Та, на щастя, не виродилися на рідній землі ентузіасти, що змушують заговорити про вітчизняний кінопродукт та ще й подивитися на нього. Саме цим і займається Любомир Левицький – професійний історик-археолог та відомий кліпмейкер, який прославився в Україні тим, що зняв перший український трилер «Штольня». У вересні відбудеться прем’єра ще одного його дітища – стрічки «Тіні незабутих предків». Це молодіжний український трилер, в якому актори дійсно розмовлятимуть українською мовою. До того всього, головним оператором фільму став не хто-небудь, а сам Марк Еберлі, відомий за фільмами «Сутінки» (знімав усі швидкісні пересування вампірів), «Небесний форсаж», «Приречений рейс», «Гордий американець» та інші. Про це і багато іншого нам вдалося поспілкуватися з режисером. – Любомире, ваша робота та творча діяльність були мрією із самого дитинства і ви наполегливо йшли до неї чи це просто збіг обставин?

– Що вас надихає?

– Я завжди був творчою дитиною :). Змальовував усі шкільні зошити кадрами з голлівудських фільмів. Тоді я це робив, бо мене щось тягнуло до цього, але я не ставив перед собою у цій справі насправді ніякої цілі... Також звичайно писав сценарії до шкільних КВК і був членом команди.

– Ви щаслива людина?

Потім настав час себе шукати, але я не знав, ким я є і ким хочу стати. Мама хотіла, щоб я був дипломатом, так як помічала, що я легко міг владнати навіть найсерйозніші конфлікти таким чином, що всі сторони залишались задоволеними. Але дипломатом я себе не бачив, так само як і художником, хоч я досить непогано малюю :). Одного звичайного дня я просто зібрав до купи все те, що вмію, і у мене вийшла професія режисера та сценариста. Звичайно, щоб робити жанрове кіно в Україні потрібен талант підприємця та стратега :).

– Що сьогодні є найголовнішим для вас у житті?

– Чи є у вас кумири-режисери?

– Саму легенду я почув від старенького дідуся під час чергової поїздки в Карпати. Перед тим, як розказати мені одну із найстаровинніших легенд, той чоловік взяв з мене обіцянку, що я її передам «в люди». От так і зародилась ідея «Тіней…» :).

– Кумирів я собі ніколи не створював, щоб не прожити за когось таке саме життя, але є майстри, у яких я вчусь, і чиї роботи для мене є взірцями. Це Стівен Спілберг, Майкл Бей, Гор Вербінскі та Роберт Родрігез.

– Мене в житті надихають три речі – це музика, моя дружина та мій маленький син. – Так, я вважаю себе щасливою людиною, бо маю дорогу мені сім'ю, а моя робота – це швидше високооплачуване хобі, ніж робота. Хоча кіновиробництво я би назвав однією із найважчих професій. – Дуже важливим є саморозвиток, адже тільки через нього я зможу подарувати щось людям та близьким. А найголовніше – це стати тим, ким бачить мене Творець. – Цієї осені відбудеться прем’єра вашого нового фільму «Тіні незабутих предків», що вже самою своєю назвою викликає чималий інтерес. Як зародилася ідея, що лягла в основу сюжету фільму?

67


кава.чай.

68


А назва з’явилася сама собою після того, як я дізнався, що народився в один день із Коцюбинським :). Також хочу зауважити, що фільм немає ніякого зв’язку ані з твором Коцюбинського, ані з роботою Параджанова.

– Відомо, що зйомки фільму проходили у Західній Україні. Як реагували колоритні місцеві жителі на знімальний процес, і чи не знайшли ви серед них нових зірок українського кінематографу?)

– Чи не боїтеся ви, що вашу стрічку охаракте- – З місцевих жителів у нас знімалися тільки ризують спробою українців зняти якусь «аме- старожили. Це було в одній сцені, де ми відтворювали 910 рік. риканщину» розважального характеру? – Не пам'ятаю в історії України проектів, які б могли називатись американщиною :). А якщо чесно, то для мене буде компліментом зробити фільм за якістю хоча б на 50 відсотків наближеним до голлівудського хіта :). Адже американська школа – це найкраща школа кіно в світі, і нехай хтось заперечить цей факт :).

– Чи вірите ви у містичні речі та магію? – Так, звичайно. Я вивчаю Кабалу. А це одна із наймістичних течій у світі.

– Кажуть, що з людьми, які певним чином заглиблюються в потойбічну реальність, починають траплятися дивні речі. Можливо, під – Чи складно було підібрати акторів для фільму? час зйомок фільму в Карпатських горах були спроби атак на вас міфологічних чудовиськ чи – Так, це було справжнім викликом. Нам до- ще чого? велось зробити багатотисячний кастинг, щоб знайти молодих акторів, які б одночасно були – Ні, у нас все було в порядку, і ніхто не покрасивими, талановитими і мали хоч міні- страждав від злих духів :). Напевно, тому, що мальний досвід у кіно. Також ми запровадили проект отримав благословення священиків нову фішку – онлайн-кастинг. У співпраці зі декількох різних конфесій та релігій. сайтом SAY-TV ми дали можливість кожному жителю країни спробувати себе. Так ми Анжеліка Тан знайшли одного з головних героїв.

69


тро-ло-ло

«Бон вуаяж»! _________________

Вони – грози придорожніх «забігайлівок» і заправок на трасі. Коли вони їдуть дорогою, всі ями намагаються сховатися, а Україна раптом покривається автобанами і хайвеєми. У них є страховки, аптечки, сталеві нерви, мінімум 10 термосів з кавою і міні-холодильник для подорожей. В «бардачку» їхньої заправленої та помитої в дорогу машини знайдуться будь-які можливі документи, починаючи із закордонних паспортів та завершуючи сертифікатами із ЗНО. Вони – «суперподорожувальники». Вища раса, новий виток еволюції, «homoподорожовіс», версія «Людина, що подорожує» 2.0. А от Свєта до них не належить… Як багато хто здогадався, це історія про Свєту. Свєта не любить сидіти на вікні й пити какао (чи що ВОНИ там п’ють – всі знають, про кого йде мова), вона любить сидіти на задньому сидінні авто і «споживати» вітер змін, вбирати у себе всі перипетії життя, що бушує навколо, та «поглинати» пригоди, що так і просяться на її … (це історія з відкритим фіналом). Дехто назве Свєту нефартовою, хтось скаже, що вона сама напросилася, але всі зійдуться

70

на тому, що Свєта бачила більше, ніж «чувачок» з обкладинок книжок серії «Я пізнаю світ». Бо так, як його пізнала Світланка, йому навіть і не снилося.Свєта ще дуже юна, і її чекає довгий та звитяжний шлях, але поки вона побувала там, де побувала, й побачила те, що побачила, а саме... «Не заканало» – моменти в ході подорожі (не намагайтеся повторити у реальному житті):


Угорцям іноді «заходить». Чесно. Їх може відверто і безкомпромісно заклинити. Таке стається тоді, коли українсько-угорський кордон перетинає Свєта. Бо саме вона потрапляє у той короткий відтинок часу, коли на митниці утвердили «нєчто», згідно з чим, треба мати «нєчто» (якісь папірчик), який треба показати на кордоні, й тоді «нєкто» дозволить тобі проїхати. Але спочатку її чекають 3 незабутні години у черзі, в автомобілі, який має бути «незаведеним», а, отже, про кондиціонер доведеться забути. Забути до того моменту, коли Свєта виїде з митниці в бік України, з «поверненням» у паспорті, після ще трьох годин сидіння в псевдокамері із противною «венгеркою», яка любить розглядати чужі телефони, та словником нецензурної лексики на стінах, а папірця у Свєти, звичайно ж, не було. Потім Свєту не захочуть пропустити на кордоні й словаки, бо в неї якийсь дивний гачок у закордонному паспорті стоїть тепер.

Іспанцям так само іноді «заходить». Ні, насправді «заходить» Свєті. А взагалі-то – її татові. Батько Світлани любить екстрим, його звати Руслан й він постійно випробовує свою тачку на витривалість (хоча насправді він випробовує нерви своєї дружини). Руслан любить пересуватися на машині і перебувати «на ізмєні», коли машина помирає від спраги при 40-градусній спеці й просить краплю бензину, а заправок-цілющих джерел все нема й нема. Машинка «дотягує» до заправки, але на останньому горбі вона «здає» і «здає взад». Чи вниз? Епілог: Свєта починає пхати машину, яка (о, диво!) не зовсім піддається і продовжує котитися. Свєта усвідомлює, що вона – не Вірастюк, і заробляє – саме так – травму на все життя. Після епілогу: ну, ви зрозуміли.

З тієї ж опери: Свєта їде через Польщу по сукню для випускного, коли на кордоні їй повідомляють, що в неї віза дійсна з наступного місяця. Чим ти дивилася, Свєто?

Гарна виходить анафора. Тепер черга італійців. «Бонджорно, Джузеппе. В нас тут троє турісті стоятті на вуллицці й чекатти автомеканіко, бо забутті ключеллі в машинеччі, а вона взятті й захлопнутиссі». Перший Епілог: Свєта пішла на випускний у весільній день на лижах в Італії, вечір суботи, Свєта з сукні старшої сестри, яка брала участь в «Зва- батьками п’є якийсь малоалкогольний напій жені та щасливі», але не пройшла, бо не змо- на безплатній дегустації під супермаркетом й гла пролізти в двері студії. З неї, тобто зі чекає «спасітєля», який не факт, що відчиСвєти, довго сміялися, й вона заробила травму нить машину, але постарається. Якщо приїде. на все життя. І якщо вони не «закоченіють». Епілог після епілогу: це, на щастя, неправда. Я маю на увазі епілог. Французам іноді теж «заходить». Коли? Саме так! Тоді, коли Свєта у французькому готелі приходить на французький сніданок, а офіціанти-французи приносять їй капучино замість чорної кави та яєчню з помідорами замість омлету з цибулею.

Авторський відступ: Наголошую: перший день на лижах в Італії. Так от, лижі й одяг в багажнику, машина зачинена, а в готель вони ще не заїхали, бо треба було спочатку зайти в магазин! This is Sveta.

Епілог-Епілог: Найгірше в цих історіях – це те, що вони базуються на реальних подіях. Найкраще, що Свєта ще багато де не була, а, отже, інші нації поки що можуть спокійно виЕпілог: У Свєти алергія на помідори, з нею дихнути. Але тільки поки що. Бо Свєта притрапляється анафілактичний шок і вона за- йде по вас. робляє травму на все життя. Після епілогу-епілогу: Чесно. Епілог після епілогу: це, на щастя, теж вигадка. Але не трагічна історія із неправиль- Мінерва Чорнило ним замовленням.

71


експеримент

_________________

Кожен день неповторний. Кожна хвилина – інша, такої вже не буде. Секунди тікають і кануть в лету. І ця мить, яку ми проживаємо, скоро буде навіки забута втрачена… А ось і ні ) Ми вирішили зафіксувати назавжди спогади і думки випадкових прохожих! Вигадуємо легенду: якась там наукова академія проводить дослід «Капсула часу». Просимо взяти участь в експерименті, написати записку для майбутнього покоління, спогади про сьогоднішній день і запевняємо, що відкриють капсулу аж через 1000 років. Отож, зараз надворі 3013 рік. Ми урочисто завершуємо дослід і витягуємо записки на світ Божий :)

часу

Капсула wolfram, sky in me

72


73


© Інтернет-журнал «СКАЗ»


СКАЗ №7-8(липень-серпень 2013)  

Інтернет-журнал, збірка авторської писанини, журналістських матеріалів, спогадів і снів.

Advertisement
Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you