НАПИС НА ТАРІЛЦІ же тоді, коли був літньою людиною, головним інженером фабрики, уже закінчивши МІЛП і почепивши блакитний інститутський ромб на одному лацкані, а золотий значок ветерана Комуністичної партії – на другому, Яша зрідка відрекомендовувався як Яків Олександрович, і в мене на стіні досі висить тарілка “Якову Олександровичу від співробітників цеху № 2”, хоча насправді він Ісакович, і це підтверджується ор денською книжкою “ЗНАК ПОШАНИ”, і урядовою те леграмою Наркомнафти, і, нарешті, паспортом на ім’я Якова Ісаковича, за національністю – єврея. Чому? Чому майстер художньої соломки зробив йо му інкрустацію на Олександровича? Цього я не ро зумів. Яша ніколи не казав, що він не єврей. Єврей. Усі знали, що дідусь – єврей. Яша був партійцем, національності не змінював, не міг, та й не хотів, по моєму. Яша стояв на ногах міцно, посідав, починаючи з 23 років, керівні посади, був комсомольцем висуван цем. Чого ж приховувати?! Та й від партії не приховаєш. Щоправда, зовні дідуня на єврея не скидався. Великий, гарний, як Жаров. Носик маленький, виточений... І прізвище, не на ман і не на фельд, таке собі немовби російське. Коли мовчав, не можна було сказати, що єврей. Коли говорив, підводила м’якість, “тихіше” – не “е”, а саме “є” на кінці, і ще слівця з цього мінімального євронабо ру (цімес, тухєс, шлимазл). Тоді, звісно. А коли мовчав – нічого. Та все ж Яшуня не соромився свого єврейства, не комплексував. Цим йому не докоряли. Понад те, в 18 років комсо мол урятував його від туберкульозу, відправивши на три місяці лікуватися до Ялти. В 23 – партія висунула Якова
У
82