Гострозорий хлопчик

“дорівнює”, танчики з вибухами, а головне – матюки, які спеціально вирізалися ножичком, глибше, та виступали як шрами чи окопи, згладжені двадцять років потому. У деяких місцях, колупаючи нігтями чи зішкрібаючи шар за шаром, можна було докопатися до небесно бла китного шару, яким мрійливий директор намагався обілити чорну душу школи. Однак, як показали пізніші дослідження, це виявилося безнадійною утопією. Копіткі дитячі ручки, прикладені до парти, перетворю вали її на посібник з історії та фізичної географії, зі сму гастим рельєфом, блакитними озерами й височинами, а також старими матюками, акуратно наведеними ново модною кульковою ручкою. Власне кажучи, кулькова ручка варта окремої роз повіді. Винайдена підступним американським імпері алізмом, вона спричинила класове розшарування та не здоровий ажіотаж. У декого з’явилися чотири й навіть п’ятиколірні ручки, а в Одесі на товкучці якийсь моряк далекого плавання продавав ручку на 40 кольорів; що було, безумовно, якимсь сіамським перекрученням. До того ж вона псувала почерк, бо не дозволяла про водити лінії різної товщини. Тому її просто категорично заборонили, та кулька котилася, а чорнильниці тягати було тоскно, і, врешті решт, самі вчителі почали вистав ляти оцінки червоною кулькою. Із плином часу її офіційно дозволили, але тільки де яким відмінницям із гарним почерком, та згодом – і всім іншим, ручки з металевими перами поступово ви мерли та зникли, щоб через багато років відродитися й заблищати золотим пером, подарованим дідусем щасли вому абітурієнтові. Кулькова справді витиралася дуже погано. Лише со да, помножена на бритву та пасту для чищення унітазів, давала певний ефект.

115