Page 1

Поняття і склад збитків за цивільним законодавством України Здирок Марія Андріївна, викладач Стрийського коледжу Львівського національного аграрного університету В теперішньому суспільстві з виникненням нових суспільних відносин проблеми інституту відшкодування збитків набувають все більш істотного значення, створюються нові понятійні апарати для більш ґрунтовного з’ясування і вичерпного вивчення цього терміну, його сутності та змістового наповнення. Збитки в цивільному праві за своєю природою є неоднорідними і можуть виникати з неоднакових причин, тобто в їх структуру входять певні елементи, які пов’язані між собою і виключно у такому взаємозв’язку повною мірою відображається сутність та призначення цієї правової категорії. Думається, що аналіз внутрішньої будови збитків варто розпочати із з’ясування їхніх складових елементів; за Цивільним кодексом України ці елементи окреслюються наступним чином: по – перше, до них входять втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі; по – друге, до складу збитків включаються витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права;

по – третє, до складу збитків входять доходи, які особа могла б реально

одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. Думається, що таке формулювання являє собою схематично – структурний опис не лише складу, а й розміру збитків і саме за допомогою такого опису відображується і розкривається зміст збитків як правового явища. В цілому використання законодавцем даного визначення орієнтує на те, що величина несприятливого матеріального обтяження правопорушника відтворює внутрішню сутність, іншими словами смислове наповнення, збитків без якої неможлива об’єктивація назовні майнової відповідальності у формі відшкодування збитків.[1-c. 126-127.]


На основі вищенаведеного належить відзначити, що витрати потерпілого і ушкодження майна охоплюються поняттям «реальні збитки», а неодержані потерпілим доходи становлять упущену вигоду. Суттєво по іншому визначалась структура збитків в Цивільному кодексі УРСР 1963 року, в положеннях якого зокрема зазначалось, що під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата чи пошкодження його майна, а також неодержані кредитором доходи, які б він одержав, якби зобов’язання було виконане боржником. Якщо провести порівняльний аналіз законодавчих конструкцій визначення будови збитків, варто зауважити про наявність в них як спільних ознак, так й істотних відмінностей, тому, думається, встановлення таких розбіжностей може сприяти більш ефективному та ґрунтовному дослідженню і аналізу правової природи, а особливо – структури збитків. Взагалі в цивілістичній думці радянського періоду чи не вперше сформувались погляди щодо збитків як юридичної категорії – саме тоді почали розглядати поняття «збитки» з економічної, соціальної і правової позиції. Домінуючою стала позиція про поділ усіх збитків на позитивну шкоду (понесені витрати та втрату чи пошкодження майна) та неодержані доходи, які вже стало усталеним називати упущеною вигодою.[2с.307] Відмінність між цими видами збитків вбачалась, насамперед, у тому, що витрати, втрати чи пошкодження майна відображають той факт, що наявне майно не збільшилось, хоча б могло збільшитись у разі відсутності правопорушення.[3- с.98-99.] Щодо необхідних витрат, як в законодавстві, так і в науковій сфері це питання в силу своєї очевидності не розкривалось. Вважається, що під необхідними витратами для ліквідації негативних наслідків порушення права особи належить розуміти такі витрати, без здійснення яких неможливе відновлення порушеного права, тому вони повинні бути економічно обґрунтованими, раціональними і відповідати вимогам справедливості та розумності. Пряму дійсну шкоду становлять складають збитки, які заподіяні внаслідок умисного знищення, пошкодження, незаконного використання майна, фактичної недостачі продукції, приписування фактично не виконаних робіт. [4- с.622


Під прямими дійсними збитками розуміються реальні збитки у власному майні, які виникли в результаті загибелі, втрати майна, а також погіршення чи пониження його ціннісних якостей. Зважаючи, що як в науковій доктрині, так і практичній сфері існує достатньо багато неузгодженостей щодо упущеної вигоди, думається, варто зосередити увагу на дослідженні цього питання. Протягом багатьох років в юридичній літературі і судовій практиці виникали суперечності щодо доцільності існування інституту упущеної вигоди: мотивація базувалась на тому, що неодержаний дохід формулювався як майбутня шкода, яку важко або взагалі неможливо довести; окрім того існують значні труднощі в доказуванні їх розміру. Так, на думку А. В. Венедиктова, відшкодування упущеної вигодипризвелоби до того, що на балансіпотерпілогопідприємствавідневиконання договору з’явиласябипевна сума накопичень, яка бивідображала не дійсні, реальнідосягненняданоїгалузі народного господарства,

а

лише

результат

застосуваннядоговірнихсанкцій

при

відсутностідійсногонакопичення в соціалістичномугосподарстві. [5- с.215] В

цивілістичній літературі радянського періоду зустрічаються пропозиції

розглядати упущену вигоду двояко: так, зокрема, А. Первушин пропонував поділяти неодержані доходи на два види: 1) ті доходи, на отримання яких спрямовані необхідні витрати і одержання яких в реальності було забезпечено; 2) заплановані або очікувані доходи, які були б отримані, якби не було правопорушення. [6- с.12] Думається, що такий поділ є дещо штучним і не відповідає вимогам законодавства, тому як для визначення неодержаних доходів завжди враховуються заходи, спрямовані на їх реальне отримання. Крім того, аналізуючи запропоновану автором першу концепцію неодержаних доходів, доцільно звернути увагу на наступний фактор: якщо особа здійснює конкретні витрати в будь – якому випадку вона сподівається отримати позитивний результат у вигляді доходу, а якщо такі доходи мають характер запланованих або очікуваних, проте особа жодним чином не намагалась убезпечити їх отримання – відшкодування таких доходів взагалі унеможливлюється, оскільки, вважається, є елемент вини з боку особи, якій заподіяно збитки; до того ж такі доходи


взагалі не вважатимуться упущеною вигодою через відсутність неодмінного елементу для кваліфікації їх як неодержаних з правової точки зору. В сучасному суспільстві питання щодо доцільності існування такого виду збитків як упущена вигода не виникає, так як відшкодування таких доходів в сучасних економічних умовах вимагають інтереси та розвиток майнового обороту, поза тим проблеми щодо визначення їх розміру та його підтвердження достатніми аргументами залишаються актуальними й на даний час. Як свідчить практика, упущена вигода не часто стягується і це пов’язано, насамперед, з відсутністю чітко визначеного порядку її вирахування. Втім, сучасні методики дають змогу за допомогою судової фінансово-економічної експертизи визначити і документально обґрунтувати розрахунки втраченої вигоди.[7-с.233] Загалом до упущеної вигоди можна віднести всі доходи, які б одержала потерпіла сторона, якби зобов’язання було виконано належним чином (наприклад, прибуток не отриманий в результаті зменшення обсягу виробництва чи реалізації продукції, зміни асортименту виготовленої продукції, зниження її якості). З метою уникнення можливості пред’явлення недобросовісною стороною позовів про відшкодування упущеної вигоди, якої насправді немає, Цивільний кодекс України прямо передбачає, що при визначенні неодержаних доходів враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх отримання. Таке положення спрямовує на встановлення фактів, які б підтверджували, що кредитор дійсно планував отримати доходи і вживав усіх необхідних заходів для їх отримання. Якщо б дане положення було належним чином врегульовано в законодавстві, через те що лише декларативно закріплюється такий обов’язок, це б значно спростило процедуру визначення розміру такого виду збитків. В будь – якому випадку, враховуючи вимоги принципів добросовісності і розумності, кредитор повинен вжити заходів для зменшення збитків, а не пасивно спостерігати за тим, як вони збільшуються.[8-с.208] Думається, що розкриття змісту упущеної вигоди повинне здійснюватись саме через поняття «дохід», так як презюмується, що збільшення майнової сфери особи настає за будь – яких звичайних умов, але така впевненість не може мати абсолютного характеру, оскільки висока ймовірність того, що потерпіла особа отримає такий дохід, все ж прямо


залежить в тому числі і від сторонніх обставин, які можуть кардинально впливати не лише на розмір, а й взагалі на наявність такого доходу; таким чином ця вигода має виключно передбачуваний, а не достовірний, наперед відомий, характер. При цьому доведення розміру передбачуваного доходу викликає значні труднощі, інколи взагалі неможливе;

вирахування

з

такого

очікуваного

доходу

прибутку

видається

нераціональним, так як результат є недосяжним, а всі трактування, спрямовані на визначення його розміру не мають жодного значення. Саме тому, видається більш логічно обґрунтованим застосовувати поняття «дохід» як в науковій дефініції упущеної вигоди, так і в прикладній площині: у разі невиконання чи неналежного виконання зобов’язання за договором, потерпіла особа могла б сподіватися на одержання доходу. Крім того, в Цивільному кодексі передбачено можливість стягнення з порушника не лише тих витрат, які фактично особа зробила, а й тих, які вона мусить зробити для відновлення порушеного права і така норма є науково і практично вагомою, позаяк потерпіла особа на момент пред’явлення вимог до порушника може і не вчиняти дій щодо відновлення порушеного права, тому що законодавцем це визначено як право, а не обов’язок, окрім того потрібно враховувати ту обставину, що потерпіла особа в силу фінансової неспроможності не завжди має можливість

відновити порушене право

відразу після порушення зобов’язань іншою стороною. Використані джерела: 1. Крисань Т. Є. Склад збитків за цивільним законодавством України // III Міжнародна цивілістична конференція студентів і аспірантів: Тези доп. – 2008. 2. Победоносцев К. П. Курс гражданского права. – М.: С. Пб. – 1986. 3. Иоффе О. С. Обязательственное право. – М.: Юридиздат., 1999. 4. Савенкова О. В. Возмещениеубытков в современном гражданском праве// Убытки и практика их возмещения: Сб. статтей/ отв. ред. М. А. Рожкова. – М., 2006. 5. Венедиктов А. В. Договорная дисциплина в промышленности. – Л., 1935. 6. Первушин А. Всемерноохранятьсобственность. – «Советскаяюстиция», 1970. - №5. 7. Гончаренко В. Г. Експертизи у судовій практиці — К.: Юрінком Інтер, 2005.


8. Канзафарова І. С. Теорія цивільно – правової відповідальності. Монографія. – Одеса: Астропринт, 2006.

Поняття і склад збитків за цивільним законодавством України  

Юридичний журнал, №6/2012