Page 1

Гроно День миру 21 вересня весь світ відзначав День миру. У цей день до нас у школу завітали гості – воїни, які виконували миротворчу місію в Іраку. Вони багато розповідали про свою службу. Нас дуже зацікавили розповіді про знедолених людей, яких миротворці захищають та про яких дбають, розвозячи воду та їжу. Потім ми мали змогу поставити свої запитання та отримали на них вичерпні відповіді. Ми зрозуміли, що мир – це найкраще, що є у світі. Мир потрібен кожній людині у різних країнах. Людина народжується, щоб жити, щоб працювати, щоб радіти мирному небу. Усе це можливо тільки в мирному житті. Після нашої розмови ми подякували миротворцям і попрощалися з ними.

№2 ЖОВТЕНЬ Ціна договірна

Вітаємо членів редколегії газети «Гроно» !!!

Богдана Бондаренко, 5 – В клас

СЬОГОДНІ У НОМЕРІ: У світі мистецтва - 2, 3 стор. __________________________ Шкільний євроклуб «Енігма» інформує – 4,5 стор. __________________________ Юні письменники – 6, 7 стор. __________________________ Наша історія – 8 стор. __________________________ У світі казки – 9-11 стор. __________________________ Малюють діти – 12 стор.


У світі мистецтва

2 18 жовтня розпочався концертний тур «Мій світ» відомого українського співака Павла Табакова у містах Західної та Центральної України. Потішив Павло Табаков і наших волинян сольним концертом, який відбувся 21 жовтня в музичнодраматичному театрі імені Тараса Шевченка. Окрім українських пісень,волиняни мали змогу почути пісні легендарного гурту « Квін» та французьку композицію про «Вічне кохання» під акомпанемент фортепіано. На біс Павло Табаков заспівав усіма улюблену пісню –«Ти моя». А драйвовість та майстерність музикантів запалювала кожного в залі. Павло-різностороння людина,адже він не тільки співак,він також музикант, композитор, аранжувальник .Життєвий шлях співака є насиченим та творчим: пере-мога в п’ятому сезоні телепроекту «Шанс», півфіналіст другого сезону «Україна має талант», учасник націо-нального відбору «Євробачення 2011». Але, безумовно, життя Павла Табакова змінила перемога у телепроекті «Голос Країни-2» в команді Діани Арбеніної. Головна риса Павла -наполегливість, сумлінна праця і віра у свої сили,яка принесла артистові славу.

Після драйвового та водночас ліричного концерту мені вдалось поспілкуватись з перемож-цем «Голос Країни-2» - Павлом Табаковим. -Вітаю вас, Павле у нашому місті. Чи вперше ви у місті Луцьку і які враження у вас від побаченого? -Я не вперше у місті, проте з сольним концертом ще не виступав у Луцьку. Місто мені сподобалось. Луцьк - старовинне, дуже енергетичне місто. Я багато де побував, і в Україні і в Європі, проте Луцьк одне з небагатьох міст, яке направду імпонує. У мене також мешкають тут друзі. На мою думку, волиняни кмітливі люди, які дійсно вражають. -Як змінилося ваше життя після перемоги у телепроекті «Голос країни»? -Перемога у телепроекті «Голос Країни»- це друга хвиля, яка спонтанно нахлинула на мене і змінила мою подальшу долю. Спершу була перша хвиля, а саме – перемога у телепроекті «Шанс». Отож я радію, що брав участь у цьому телепроекті, адже саме завдяки йому я маю все, що маю зараз. - Ви дуже талановита людина, пишете слова і музику до пісень, граєте на фортепіано, цікаво,з яким артистом ви хотіли б заспівати дуетом? -Безумовно, Стінг. Тільки він! - Поділіться планами на майбутнє:? -Прагну гарно провести тур, після нього чудово відпочити і створити новий альбом. Останній п’ятий компакт має назву «Мій світ». Чому саме ця назва є титулом альбому? - У першу чергу, це внутрішній мій світ, мої переживання та емоції. Прослухавши його, ви можете відчути легкість програної ноти і кожного створеного слова. Також у цьому альбомі зібрано всі записи за останні 5 років. В альбомі «Мій світ» існують також нові композиції. -Ваші побажання лучанам? -Будьте успішними і завжди бадьорими! З любов’ю, Павло Табаков. Анастасія Ніколаєва, 11 – А клас


3

У світі мистецтва А

ПІСНЯ

ЦЕ ДУША …

Нещодавно я мав змогу побувати на концерті Державного академічного Волинського народного хору. Давно не чув нічого подібного. Це дійсно чудовий колектив, який на найвищому художньому і мистецькому рівні презентує культурні та духовні традиції українського народу. Державний академічний Волинський народний хор був створений у місті Луцьку при Волинській обласній філармонії в 1978 році. Одним з організаторів та першим художнім керівником колективу був композитор, народний артист України А. М. Пашкевич. З 1989 по 1993 роки колектив працював під керівництвом відомого балетмейстера, заслуженого артиста України А. Й. Іванова. З 1989 року і по сьогоднішній день головним диригентом, а з 1993 року і художнім керівником Волинського народного хору є заслужений діяч мистецтв України Олександр Олександрович Стадник. Балетмейстер колективу — заслужений артист України Валерій Смирнов, хормейстер — Володимир Єфіменко, керівник оркестру — заслужений артист України Ростислав П’ятачук. У складі Волинського народного хору 36 артистів хору, 25 артистів балетної групи та 15 оркестрантів із середньою спеціальною та вищою освітою, серед яких 5 заслужених артистів України. У 2002 році за видатні досягнення у розвитку українського музичного мистецтва Волинському народному хору було надано статус академічного. За роки свого існування Волинським народним хором було проведено більше 3000 концертів як в Україні, так і за її межами. З 1978 по 1991 рік гастролі колективу відбулися в Росії, Казахстані, Узбекистані, Грузії, Естонії, Латвії, Литві, Азербайджані. З 1991 року постійними стали концерти Волинського народного хору за кордоном. Так, зокрема, гастролі відбувалися в Нідерландах (1992 р.), Греції (1993 р.), Німеччині (1994 р.), Естонії (1996 р.), Австрії (1997 р.), Італії (1998 р.), Білорусі (2001 р.), Литві (2003 р.), майже у всіх найбільших містах Польщі (1995-2009 рр.) З великим успіхом пройшли концерти Волинського народного хору в найкращих концертних залах Канади та США в 1999 та 2006 роках. Артистам аплодували жителі Торонто, Оттави, Монреаля, Баффало, Кінгстона, Детройта, Чикаго та інших міст Північної Америки. Волинський народний хор є також частим гостем столиці України як під час участі в мистецьких акціях, так і з сольними концертами в Національному Палаці культури “Україна”, останній з яких відбувся у травні 2009 року. Активна концертна та гастрольна діяльність Волинського народного хору, постійний глядацький успіх та широкий громадський резонанс після кожної презентації нових концертних програм зумовлені насамперед самобутнім та цікавим репертуаром, оригінальністю і своєрідністю звучання та чіткою і самобутньою режисерською побудовою самого виступу колективу, де українська народна пісня, танець, музика сплітаються в неповторний вінок вокально-хореографічних композицій, жанрових сцен, етнографічних картин а, іноді, і цілих народних вистав. Варто зазначити, що керівництво та артисти колективу сміливо йдуть на експерименти, в яких традиції жанру українського народного мистецтва намагаються органічно поєднати з сучасністю та світосприйняттям молодого покоління в чому на сьогоднішній день мають багато послідовників серед професійних та аматорських колективів України. Руслан Михалевич,

9 – В клас


Шкільний євроклуб «Енігма» інформує

4

Виїзне засідання Евроклубу Активний член шкільного євроклубу Енігма розповів як досягнути успіху. У Луцьку в межах проекту «Волинь читає дітям» талановитий школяр розповів про свій шлях до успіху. «Чи може школяр у 13 років щось знати про успіх? Як і скільки потрібно вчитись? Що потрібно для того, щоб реалізовувались мрії? Які книги потрібно читати?

На ці та інші запитання знає відповідь семикласник однієї із шкіл міста Луцька, активний читач Волинської обласної бібліотеки для дітей, активний член шкільного євроклубу Енігма , волинський учасник літнього освітнього проекту «Школа успіху – 2013» Фонду братів Кличків – Віталій Цицик (на фото)» Зокрема, хлопець розповів про навчання в звичайній школі та участь в освітньому проекті «Школа успіху»: тренінги, відвідування майстер-класів відомих людей, про те, як підлітки не тільки вдосконалювали свої навички в обраному ними напрямку, а й активно відпочивали. Зустріч із Віталієм Цициком відбулася 8 жовтня в обласній бібліотеці для дітей, що на проспекті Волі, 37. Довідка Волинська обласна бібліотека для дітей із 2012 року здійснює проект «Волинь читає дітям» (в рамках Національного проекту «Україна читає дітям»), метою якого є відродження традиції читання у колі української родини; розвиток, зацікавленість у користуванні друкованою книгою як джерелом знань, заохочення до систематичного читання, залучення до бібліотеки нових користувачів. Основою проекту є зустрічі з відомими людьми краю – політиками, письменниками, видавцями, журналістами, спортсменами, представниками всіх гілок влади тощо. Роль книги у становленні їх як особистості, фахівців, спогади та враження про першу прочитану книгу або про героїв, які вплинули на їх життєвий вибір — тема розмови з школярами. За словами Віталія Цицика, він не вважає себе унікальним, а просто цілеспрямованим. «Щоб чогось досягти, треба просто цього захотіти й не лінуватися щось робити», - наголосив хлопчик. Віталик розповів гостям бібліотеки, евроклубівцям із свого рідного навчального закладу та гімназії №4, про відпочинок у таборі «Школа успіху», зустрічі з відомими людьми, які там відбувалися. До слова, Віталій Цицик займався за напрямком «Журналістика», тож найбільше йому запам’ятався візит телеведучої Катерини Осадчої. Принагідно школяр подякував своїм батькам, вчителям та друзям за підтримку на шляху до успіху і порадив присутнім бути цілеспрямованими в досягненні своєї мети. За традицією, гостю проекту «Волинь читає дітям» працівники бібліотеки вручили грамоту і подарунок – книги. До слова, у бібліотеці можна було оглянути малюнки Віталія Цицика, а також взяти книги, які він як досвідчений читач порадив дітям.


55

Шкільний єврклуб «Енігма» інформує

Луцьк –місто європейське.І усі жителі підтримують єпейський стиль, або принаймні прагнуть цього. Ось що наші євроклубівці помітили по дорозі на виїзне засідання до Волинської обласної бібліотеки для дітей.


6

Юні письменники Морський бриз Море… Воно весь час змінюється: то голубе, то зелене, то спокійне, то у срібних бризках піни… Безкрає, далеке та близьке, безкінечно притягуюче погляд! Хвилі то відступають, то знову підбираються до ніг… Прекрасне, вічно прекрасне море… Красива та недосяжна бездонна та неозора стихія! Море також створене Все – премудрим Богом, а морський бриз народжений із вітру, сонця та любові, - тому наша душа так прагне до спілкування з цією величною природною довершеністю… Морський бриз лоскоче щоки, очищає серце, робить світлими помисли, заповнює божественним сяйвом весь життєвий простір. Душа, ніби білокрилий птах, лине у духовні простори, купається у лазурній блакиті, парить над водою, танцюючи з морським бризом. Розум просвітлюється, совість – спокійна та чиста, душа радісна та світла, а внутрішньому погляду відкривається духовне небо, де все гармонійно…

Новий день життя Світанок… За чарівною хмариною ховається ніч, а на землю спускається рожевий ранок. Я люблю зустрічати перші спалахи пробудження нового дня. На обрії з’являється багряно-червона смуга, яка трохи згодом стає оранжевою і схід поступово рожевіє. Ніби з-під ковдри випливає над горизонтом величне сонце. Воно забарвлює нічний небосхил, гасить зорі… На обрії спалахують сонячні промені, від дотику яких прокидається природа: листя розгортає свої долоні до світла, покриваються рум’янцем ягоди, виблискує зеленим килимом трава, щебечуть птахи, копошаться комахи, вмиваються срібною росою квіти, тане легкий туман. Все навкруги наповнюється трепотом ранкових сонячних спалахів. Я посміхаюся від радості, зустрічаючи новий день життя…

Осінній дощ На вулиці дощ… Зверху, з безмежності, з хмар крапає дощ… Так і ми плачемо: коли боляче та гірко на душі, коли за сльозами прагнемо сховатися від проблем; коли боляче від зради, насильства, розпачу, або… від щастя та любові. Згадується дитинство… На вулиці дощ… Крапельки падають мені на щоки, я піднімаю долоні вверх, а босими ногами стою на мокрій траві, танцюю в калюжі, хитаючись з однієї сторони в іншу, під ритм падаючих краплинок. Вгорі – небо брудно-сіре, надуте, як кулька, яка щоразу лопає… новими порціями теплого дощу, такого рясного, що й світу білого не видно! Жодна кумедна хмаринка не прилине. А дощ ще й шумить. Падають краплинки донизу, залишаючи за собою маленькі доріжки – сліди їхнього існування, які перетинаються, переплітаються, як і наші людські життя. Ми також схожі, як краплі дощу, але по-різному живемо. Велика краплинка, що котиться донизу, це – людина з великою, щирою та світлою душею. А он краплинка хотіла зачепитись за дерево, але залишила по собі лише маленьку плямку. Ніби людина, «покинута Богом». Хотіла втриматися за останню ниточку на цьому світі, але й вона обірвалася. Багато людських життів – краплинок зривається в… нікуди. Приємно уявляти, що ти – людина – краплинка. І так хочеться залишити після себе слід на землі – чистий, прозорий, безвинний… Краплинка, ще одна… Та їх мільйони падають на землю і зникають вже від першого промінчика сонця. Таке коротке їх життя. Чому ж тоді люди не радіють, що живуть на цьому світі? Чому не задумуються над тим, для чого створені Богом? Яка головна ціль людського життя? Чи хоч раз збагнули, що, можливо, це хтось із вічності плаче за наші гріхи так гірко… Чимало людей проживають веселе та безтурботне життя дощової краплинки, від якого не лишається й сліду… Я плачу від щастя, бо йде дощ… Він заховає мої гірки сльози. На листочках тремтять краплі дощу, даруючи мені надію, що після того, як він закінчиться, - на небі з’явиться веселка, щоб витерти заплакану душу. Я людина – краплинка, я так люблю життя! Природа вже посміхається і тихо мені шепоче, що відповіді на мої запитання принесе наступний дощ. Хто придумав, що осінь дощами холодними плаче? Вона з душ наших літа безпечного просто змиває гріхи! Ганна Соломко, 9 – А клас, мал. Уляни Благовірної, 7 – А клас


Юні письменники Подорож Віри

7

Маленька іграшкова киця стояла на підвіконні, дивилася на сонячний теплий Луцьк і міркувала: - Як мене звати?Для чого я потрібна?Навіщо ці люди принесли мене сюди? Потім вона вирішила дослідити навколишній світ. Спочатку невпевнено крокувала, але потім відчинила лапкою вікно і вистрибнула на двір. На ґанку першого ж будинку вона на лавочці побачила тигрицю.Таку ж, як сама. -Підкажіть,будь ласка, мадам, як вас звати?-запитала мала. -Тигра,.-сумно провадила та. -А чи можете мені сказати, де Ви знайшли таке гарне ім'я? -Ім'я не шукають.Його мають дати.І взагалі, прямуй до своєї домівки і займайся своїми справами. -Але ж у чому тоді сенс мого життя? -Мандруй додому.У цій подорожі ти його можеш пізнати. Адже у кожного він різний. -Велике вам дякую за пораду . Але ж чому ви такі сумні ? Що трапилося? -Я сама дала собі ім'я. Не хтось. Отже, я безіменна. Мала спочатку задумалася та хотіла піти.Але на виході повернулася і мявкнула: -Я вам його дам!Будьте..Нілою!До побачення!- Тигриця посміхнулася і знову непорушно почала дивитися у небо. Та лишень безіменна іграшка вийшла з подвір'я,як почувся радісний сміх. А за ним у відповідь пролунало: -А я тобі дам першу букву імені.Це буква *В*.Ти вірна своїм друзям.Навіть новим! Пішла маленька іграшка назад.Та,здається,не туди звернула і заблукала у підвалі найкращої школи міста—першої.Там вона зустріла Мишку. -Здрастуйте!Перепрошую,чи можу я вам чимось допомогти? - мявкнула кицька. -Дякую,малечо.Скажи,який сенс мого життя - їсти сир і тікати від людей? Спочатку *В* хотіла щось сказати,але згадала слова мудрої Ніли і відповіла: -Пізнавай світ і дізнаєшся. - Спасибі!Дослухаюся до твоєї порадиіТа як тебе звати? -В. -В? Чудернацьке... -Та,ні. Це його перша буква. А інші мені мають дати друзі.Я їх ще встигну знайти! -Знаєш,я вважаю,що ти мені дуже допомогла і ми можемо бути друзями.Тому нехай другою літерою буде:*і*.Адже ти просто ідеальна подруга! -Ой,дякую...Скажіть, можете підвезти мене до універмагу?3дається,десь там мій дім... Тварини довго прямували одна біля одної до центру міста.Коли подруги прийшли до магазину, вони попрощалися і розійшлися по своїх дорогах. Новоспечена *Ві* попрямувала до затишної нірочки,яку тільки що побачила біля Центрального універмагу. Лишень вона зайшла усередину,пролунало несміливе: «Тав!3абиррррайся звідси. Це моя ніррррочка!» -Ви хто?-злякано озирнулася кицька, світячи своїми очима в непроглядну темряву. -А хто ви?-злякана голівка цуценя і лапка із сірником появилася з темного куточка діри. -Я Ві.Шукаю друзів,щоб знайти ім 'я та сенс життя.Будемо друзями? -Дрррузями?Ну добррре. Раптом пролунав страшний звук.Собака відсахнулася,.а іграшкова *нявкалка* почала вибачатися: -Вибачте, це мій живіт.Я просто дуже зголодніла... -Ну ррраз ми друзі, то я дам тобі повечеррряти. Заходь сюди. Кицька зайшла у той темний куток і побачила шикарний стіл і всіх своїх нових друзів:Нілу, Мишку та Песика, якого, виявляється, звали Рекс. Рекс дав іграшці третю букву імені *Р*.Просто хотів, щоб про нього теж якась згадка лишилася.Буква Р буде нагадувати його, адже він Рекс. -А знаєш,-сказала Ніла,-ми думали і дали тобі останню букву *А*.Ти ангельский та прекрасний друг.Кожному б такого! -То мене звати..В..І..Р..А.Віра? -Так!Адже ти Віррила у те,що тобі дадуть твою назву і це здійснилося!Тому ти й Вірра. Пррравда?- запитав Рекс. -Так,ми попоїли,а тепер вийди хутчіш на вулицю і - вставила своє слово Мишка. Іграшкова компанія вийшла надвір. Там їх побачила маленька Дівчинка, підібрала і віднесла додому. Віра уже думала,що раз ця дівчинка її забрала, їй доведеться жити у неї і ніколи не вертатися до тієї теплої затишної квартири.Та як тільки дитина відчинила двері до кімнати, Віра побачила той самий вазон, меблі, вазу, підвіконня... -Це моя хазяйка!Так!-спохопилася кицька,а її друзі,які тепер жили з нею, раділи також. І тут раптом Віра зрозуміла сенс СВОГО життя. -Сенс мого життя, це ви, любі друзі, моя домівка і сім'я!-виголосила вона. Ось так за допомогою небезпечної подорожі, іграшкова істота зрозуміла усе і відповіла на усі питання, які її хвилювали. Але тепер вона не самотньо дивиться надвір, а грається з Нілою, Мишкою і Рексом. А її хазяйка Лариса, радіє, що й у неї є такі хороші іграшки, а до неї у гості приходять найкращі друзі у світі! Зараз Віра уже не грається, вона повчає Ларису і її друзів, що не можна тікати з дому за будь яких причин, а потрібно допомагати та шанувати друзів і тоді зовсім скоро вони допоможуть тобі. Олександра Неділенько, 6 – Б клас


8

Наша історія З руїн і попелу 28 жовтня

1944 року завершилося визволення Закарпатської України. Битва за визволення України, що тривала довгих 22 місяці й складалася з ряду великих операцій, в яких брало участь до половини живої сили й бойової техніки всіх діючих радянських Збройних сил, стала одним з найважливіших етапів на шляху до перемоги. 13 вересня 1945 року Надзвичайна державна комісія повідомила про матеріальні втрати від війни. Лише прямі збитки внаслідок руйнувань, пограбувань державного, кооперативного та особистого майна оцінювалися в 679 млрд. крб.. (у довоєнних цінах). А з урахуванням воєнних видатків і втрат від припинення промислового і сільськогосподарського виробництва в районах, що перебували під нацистською окупацією, вони досягли 2 трлн. 569 млрд.куб. Ця фантастична цифра більш ніж у 14 разів перевищувала всі прибутки державного бюджету СРСР за 1940р. Було втрачено 30% національного доходу СРСР, загинуло близько 30 млн. його населення. Протягом 1941-1944 рр. смертоносна хвиля воєнних дій двічі прокотилася по території України, де загинуло 3,9 млн. мирних жителів, 2,2 млн. було силоміць вивезено до Німеччини; 10 млн. чоловік втратили притулок. На руїни було перетворено 714 міст і селищ міського типу та понад 28 тис. сіл України, 16,5 тис. промислових підприємств, 18 тис. лікувальних установ, майже 33 тис. колгоспів, радгоспів, МТС. В Україні залишилося лише 19% довоєнної кількості промислових підприємств. Тільки прямі збитки, завдані господарству України, становили 285 млрд.крб. Ця сума вп’ятеро перевищувала асигнування УРСР на будівництво нових заводів, фабрик, залізниць, електростанцій, шахт, радгоспів, МТС та інших державних підприємств протягом усіх трьох довоєнних п’ятирічок. Загальна сума втрат, яких зазнали населення й господарство України, становила майже 1,2 трлн. крб. Галина Цицюра, учитель історії.

Цікава та повчальна зустріч Нещодавно учні 6 – В класу зустрілися з ветераном Другої Світової війни Іваном Макаровичем Глущуком. Він розповів про своє важке дитинство, яке пройшло у таборі партизан. Ветеран не закінчив початкової школи. Розповідь Івана Макаровича була цікавою, ми захоплююче слухали про випадки з його партизанського життя. Молодий воїн допомагав партизанам у боротьбі з ненависним ворогом. Добре, що серед нас є люди, які можуть розповісти про героїчну боротьбу нашого народу. Їх потрібно поважати і пишатися ними. Учні 6 – В класу


9

У світі казки

Жив-був комп’ютер … Одного разу злий вірус заразив нашого друга.

Жив-був комп’ютер. Справжній друг усієї сім’ї.

Він пошкодив йому мозок і серце

Наш комп’ютер захворів.

Уся сім’я кинулася рятувати друга. Купили супер-диск. Він знищив вірус.

Наш комп’ютер знову запрацював. Ми зраділи. З надійним другом зручно жити!

Тарас Романюк, 2 – Б клас


У світі казки

10

Жив був комп’ютер Спочатку він був дуже самотній, великий і неповороткий. Займав територію у кілька кімнат і мріяв, щоб коли-небудь комп’ютер був у кожного. З часом, завдяки наполегливості дослідників і винахідників, а зрештою, і самого комп’ютера, почали масово з’являтися його прямі нащадки – персональні комп’ютери. Вони були менші за розміром, але проворні і завзяті. Радів старий комп’ютер, що його родичі були в кожній домівці. Потім комп’ютери стали спілкуватись між собою завдяки всесвітній павутині. А сьогодні мрія старого комп’ютера майже здійснилась. Завдяки розвитку технологій ноутбуки, нетбуки, КПК, смартфони стали незамінною частиною нашого життя. Мрії збуваються! Богдан Мартинюк, 2-В клас

Жив був комп’ютер Жила-була дівчинка Оленка. На день народження їй подарували персональний комп’ютер. Він був у великій коробці. Дівчинка вирішила з ним ближче познайомитись. Тут Оленка почула, що хтось стукає. - Стук-стук. Хто тут живе? - Це я, Оленка. А ти хто? - Я – Комп’ютерна Миша. - Заходь, будемо дружити. Знову почулося: - І я хочу з вами дружити. Я – Клавіатура! Наступним вийшов з коробки Монітор. Він схожий на телевізор. Дівчинка зраділа й спитала: -А хто з вас найголовніший? З коробки почулися якісь звуки. - Це я найголовніший. І звуть мене Системний Блок. Уся важлива інформація знаходиться в моїй голові. - Постав нас усіх поруч, і ми будемо тобі в усьому допомагати! Вона так і зробила. Дякую вам усім, - сказала Оленка, - я буду про вас піклуватись, адже тепер ми справжні друзі! Аліса Ільчишина, 2-В клас


11

У світі казки

Казка про мій комп’ютер Жив-був хлопчик Миколка. Він мав найкращого друга – комп’ютера. Коля любив грати в ігри, дивитись мультики, кіно. Але не любив доглядати свого друга. Дуже рідко він його чистив. Одного разу, увімкнувши комп’ютер, хлопчик розхвилювався, тому що комп’ютер не запрацював. Миколка подумав, що той захворів. Він почав з шафи діставати теплі речі, щоб укрити товариша. Потім пішов на кухню, щоб приготувати чай з лимоном. Поставив чашку з чаєм біля комп’ютера, щоб тепло зігріло товариша, але й це не допомогло. Тоді давай викликати швидку допомогу, але й там чомусь хлопця не зрозуміли. Пізніше з роботи прийшли батьки й пояснили, в чому причина і як насправді потрібно доглядати за технікою. Вони викликали майстра-лікаря. Він поставив діагноз – у комп’ютера вірус з інтернету. Лікар полікував комп’ютер. Тепер Микола з товаришем дружить більш обережно. Захар Кундеус, 2-Б клас

Теремок Купили дівчинці Оленці комп’ютер. Привезли додому, розпакували всі коробки, а як зібрати – не знають. Вирішили викликати майстра. Залишили всі частини комп’ютера на столі, а самі пішли. От підібралася мишка до системного блоку. - Тук-тук, хто в теремочку живе? - Я – Процесор – пристрій для обробки інформації! - Я – Оперативна Пам’ять – зберігаю всю інформацію з якою працює комп’ютер! А ти хто? - Я – Комп’ютерна Миша – пристрій для введення інформації. - Підключайся до нас, такий помічник нам треба! - Тук-тук, хто в теремочку живе? - Я – Процесор, я – Оперативна Пам’ять, а я – Миша. А ти хто? - А я – Монітор – відображаю інформацію, з якою працює комп’ютер. Дозвольте до вас підключитись. - Звичайно! А слідом за ним підключилися і Клавіатура, і Модем, і навіть Принтер. Стали вони жити-поживати дружно і мирно. Наступного ранку прийшов майстер збирати комп’ютер і очам своїм не повірив: комп’ютер до роботи готовий. Диво та й годі! Дмитро Кренц, 2-Б клас


12

Гроно

Малюють діти

Сьомого грудня – день святої Катерини З цього дня у природi зазвичай починалися лютi морози. В народi казали: ”Як Катерина по воді, то Різдво по льоді”; “Якщо на Катерину холодно — то буде голодно”. Свято Катерини було найбільшим і найзнаменнішим серед численних жіночих свят українців. Давним-давно в наших предків то було свято Долі з молодіжними обрядодiйствами та забавами, але з поширенням християнства на нього наклалося свято Катерини, яка вважається заступницею шлюбу та наречених. Пiд Катерину та на Андрiя гадають на коханих. Дiвки ворожать про свою долю, вагiтнi жiнки моляться про легкi пологи, навіть парубки загадують на майбутнiх жiнок. Свято Катерини можна вважати найбільшим і найзнаменнішим серед численних жіночих свят. Сподіваючись на допомогу святої Катерини, жіноцтво просило її про щасливий шлюб, злагоду в сім’ї. В самий же день свята дівчата ворожили і закликали долю. Вранці, до схід сонця, дівчина йшла в садок і зрізала гілочку вишні. В хаті ту гілочку ставила у пляшку з водою і чекала на свята Маланки. Якщо до Маланки вишня розів’ється і зацвіте — добрий знак, то й доля дівоча цвісти буде. Засохне гілочка без цвіту — кепська ознака. Увечері дівчата сходилися до однієї хати і варили спільну вечерю — борщ і кашу. Приходили хлопці – починалися розваги. Після опівночі, перед тим, як заспівають перші півні, дівчата брали миску з вечерею, обгортали її новим рушником і йшли “закликати долю”. Кожна з дівчат вилазила по черзі на ворота, тримаючи в руках вечерю, і тричі гукала: “Доле, доле, йди до мене вечеряти!” Якщо в цей час заспіває півень, “доля обізвалась”, якщо ж ні – то “Доля оглухла, не чує мого голосу”. Журиться дівчина й проклинає долю: “Щоб ти зозулі не чула, блуднице моя!” Гірше, коли зірка з неба впаде — погасне доля. Хоч Катерини вважається більше жіночим святом, святом саме жіночої долі, але й парубки на нього зважали. Напередодні Катерини вони постили, щоб Бог послав їм добру і гарну жінку.

Малюнки Юлії Мелянюк, 9 – В клас

Малюнок Уляни Благовірної, 7 – А клас «ГРОНО» - орган Луцької спеціалізованої школи І – ІІІ ступенів №1 Засновник: Луцька спеціалізована школа І – ІІІ ступенів №1 Редактори: Наталія Коржова, Анастасія Ніколаєва Редактор номера: Наталія Коржова Комп’ютерна верстка, дизайн: Наталії Коржової Над номером працювали: Олена Гушинець, Руслан Михалевич, Олександра Неділенько, Ганна Соломко, Галина Цицюра, Анастасія Ніколаєва, Інна Кінах Адреса редакції: м.Луцьк, вул..Богдана Хмельницького, 4 Реєстраційне свідоцтво ВЛ 182 від 3 червня 2002 року Тираж 100 примірників Ціна договірна

Жовтень  
Advertisement