Page 1

Земля Вода Повітря Вогонь Людина 21 серпня 2010 року, № 2(2)

2

стор.

ЧОМУ В КАРПАТАХ ВСИХАЄ СМЕРЕКА?

ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ЕКОЛОГІЧНЕ ВИДАННЯ

4

стор.

ПИТИ ЧИ БУТИ?

6

стор.

www.ekoinform.com.ua ТЕСТ НА ГРОМАДЯНСЬКУ ЗРІЛІСТЬ

ПОДІЇ МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ АБО ЯК ОХОРОНЯТИ ЛІСИ ВІД ПОЖЕЖ

За глобальним потеплінням – вогонь

В останнє десятиріччя у зв’язку з потеплінням клімату виникають лісові пожежі в різних куточках Землі

Тривала спека та порушення протипожежних правил спричиняють екологічні катастрофи в Росії та європейських країнах. На значних площах вогонь знищив ліси в Іспанії, Португалії, Франції, Греції, Болгарії, Сербії, Італії. Є чимало людських жертв, значних пошкоджень зазнали житлові та господарські об’єкти. Великі лісові пожежі з важкими наслідками стались у США, Канаді, Росії та в інших країнах світу. В українських лісах щороку виникає 3–4 тис. лісових пожеж, в результаті яких вогонь пошкоджує або знищує близько 3 тис. га лісів. Найбільш несприятливим був 2007 рік коли сталося понад 5 тис. пожеж на площі 12,7 тис. га.

У поточному 2010 році в лісах Держкомлісгоспу зареєстровано 1855 лісових пожеж на площі 1050 га. Середня площа однієї пожежі становить 0,6 га, що свідчить про ефективне їх гасіння, переважно на початковій стадії. Для порівняння: в Росії цього року виникло 27 тис. пожеж. Уражена вогнем площа становить 905 тис. га, середня площа однієї пожежі – 33 га. В Україні в лісах інших користувачів зафіксовано 460 пожеж на площі 5305 га, більшість у зоні Степу та Лісостепу. Найбільші лісові пожежі сталися в Луганській, Дніпропетровській та Харківській областях.

СПЕКА: УРОКИ ЛІСОВИХ ПОЖЕЖ

П

Василь ПЕРЕТЯТЬКО

ожежа для лісівників – це постійне випробування і професійного вміння, і сили духу. Чи можна уникнути пожежі? Про це ми говоримо із начальником Дніпропетровського обласного управління лісового та мисливського господарства Василем Клешнею. – Теоретично можна. Практично неможливо. Я працюю в лісовому господарстві понад сімнадцять років, а такої спеки не пригадую. Загорання лісу, пожежі в таку спеку неминучі, і ми готуємося до них. У нас діє лісова охорона, під наглядом 96 тис. га лісу, а з них 25 % – це хвойні насадження, які особливо пожежонебезпечні. Ліс у зоні Степу має виключне значення для клімату та для ведення сільського господарства. Лісівники щорічно не тільки заліснюють нові площі, а й прагнуть відновити втрачені внаслідок пожеж насадження.

– Хто ж господар лісу? – Життя показує, що господарем лісів має бути держава. І Президент України Віктор Янукович має слушність, коли говорить, що потрібний один господар усіх лісів. Про це свідчать і уроки лісових пожеж у Новомосковському та Павлоградському районах. В області 200 тис. га лісів, у нашому відомстві 96 тис. га. Не буду вдаватися до оцінок господарювання військових лісгоспів, але вогонь не зважає на межу, і горять наші українські ліси. Завдяки злагодженим діям лісівників, обласної влади з працівниками МНС у Дніпропетровській області та з військовими вдалося вчасно й оперативно ліквідувати пожежі у військовому лісництві та у Павлоградському лісгоспі. Високо оцінив злагоджену роботу працівників МНС, військових та працівників лісового господарства області виконувач обов’язків міністра з питань надзвичайних ситуацій Михайло Болотських. Було зупинено поширення великої лісової пожежі, що сталася у Павлоградському лісгоспі, й убезпечено житловий сектор міста Павлограда.

– Чому виникають пожежі? – Часто загорання в лісах, лісосмугах у спеку трапляються внаслідок безвідповідального ставлення людей до довкілля. Багатьох пожеж можна було б уникнути, аби люди в лісі вели себе як дбайливі господарі. Справді, гірко вчитися на власному лихові, однак нинішній рік свідчить про необхідність прийняття державної програми протипожежних заходів. У цій програмі слід передбачити нові підходи до виховання населення щодо правил протипожежної поведінки в лісі. Пожежі – це матеріальні і моральні збитки. Тепер аналізують уроки пожеж і в уряді, і на місцях у кожному лісгоспі. До нашої розмови приєднався директор ДП «Павлоградський лісгосп» Віталій Прохор: – Усі загорання ліквідовано. Ведеться цілодобове спостереження за лісовими масивами. Дивимося на вигорілий лісовий масив, поглядаємо з надією в небо, сподіваючись на довгоочікуваний дощ. А полювання на пернатих відміняється. Спека.

стор. 3

16 – 18 червня в м. Іркутську Російської Федерації відбулася міжнародна нарада з питань транскордонних лісових пожеж і співпраці під час їх ліквідації. На нараду, крім представників України, було запрошено керівників відповідних служб та фахівців з Білорусі, Казахстану, Китайської Народної Республіки, Монголії, США, Республіки Корея, а також представників міжнародних організацій лісового департаменту ФАО та Центру глобального моніторингу лісових пожеж. Делегацію України очолював заступник голови Держкомлісгоспу В.О. Червоний. Ініціювало проведення наради Федеральне агентство лісового господарства Російської Федерації, де щороку виникає значна кількість лісових пожеж на територіях, що межують з іншими державами. В останні десятиріччя Росія активно співпрацює з іншими державами у питаннях охорони лісів від пожеж. Адже лісові пожежі можуть безперешкодно поширюватися на територію суміжних країн. Тому питання обміну досвідом, укладання можливих угод щодо співпраці у цій галузі діяльності були надзвичайно важливими і корисними для всіх країн-учасників. Україна не стала винятком. На її території траплялися лісові пожежі, які поширювалися з території Білорусі та Росії (Чернігівська, Київська, Житомирська області). Головними темами наради були: ♦ організація спостереження за лісами та оперативного інформування про виникнення лісових пожеж; ♦ ефективна взаємодія сил і засобів під час гасіння пожеж та ліквідації їх наслідків на прикордонних територіях; ♦ створення умов для безперешкодного перетину кордону силами, які мають бути задіяні під час проведення протипожежних заходів; ♦ укладання міжнародних угод для врегулювання проблемних питань у сфері охорони лісів від пожеж. Як приклад було презентовано досвід співробітництва США, Канади, Австралії, та Нової Зеландії, між якими укладено угоди щодо взаємодії не тільки у вище зазначених питаннях, вони також проводять спільні навчання та заняття з підвищення кваліфікації кадрів на міжнародному рівні.


2

21 серпня 2010 р.

ПРОБЛЕМА ПОДІЇ

СВІТ ПЕРЕХОДИТЬ НА БІОПАЛИВО У найближчі 20–30 років біопаливо стане безальтернативним джерелом енергії для людства, замінивши всі інші. З таким прогнозом виступили фінські вчені на традиційних наукових читаннях, що відкрилися в Гельсінкі. На їхню думку, за допомогою технології виробництва біопалива, що ґрунтується на процесі фотосинтезу рослин, використовуючи лише 2% площі поверхні планети, земляни зможуть задовольнити всі свої енергетичні потреби. Як розказала професор університету міста Турку Єва-Марі Аро, сучасні дослідження націлені на створення можливостей для проведення штучного фотосинтезу і фотосинтезу мікроорганізмів, що дасть змогу значно збільшити використання сонячного світла для отримання біопалива. Виробництво біопалива шляхом фотосинтезу ґрунтується на отриманні цукру, як одного з кінцевих продуктів складного ланцюга реакцій. Цей цукор буде перероблено на біоетанол і використовуватиметься для заправки автомобілів. Крім цього, як відзначила Єва-Марі Аро, за допомогою генної інженерії можна змінити мікроорганізми так, щоб ті під час фотосинтезу вивільняли якомога більше водню, який надалі можна використовувати для виробництва електроенергії або як паливо. У тому самому напрямі рухається спільний колектив учених Швеції та Німеччини. Мікробіологи встановили, що деякі види бактерій світового океану використовують для росту енергію сонця. Учені з’ясували, що в організмі цих бактерій є унікальний пігмент протеїн, який уловлює сонячне проміння. Ген цього пігменту вчені США знайшли в ДНК багатьох мало вивчених морських бактерій ще в 2000 році. Але тільки тепер біологам із Вищої школи шведського міста Кальмар у співпраці з колегами з Ґетеборґу та іспанськими вченими вдалося експериментально довести, що сонячне світло стимулює ріст бактерій. «Саме цього ми не знали. Пігмент міг просто допомагати таким бактеріям орієнтуватися в просторі за світлом», – вважає дослідник з Кальмара Джерон Пінхассі. Аналогічний протеїн можна використовувати для штучного фотосинтезу під час екологічно чистого виробництва енергії, навіть якщо він і не поглинає вуглекислий газ, як під час звичайного фотосинтезу. Результати дослідження представлено в останньому номері наукового журналу Nature. «Це відкриття має велике значення для розуміння кругообігу вуглецю в природі і того, як енергія сонця потрапляє в ланцюги живлення, – додає Пінхассі. – Бактерії у верхньому шарі океану купаються в морі світла. Недивно, що еволюція пощадила мікроорганізми, які можуть використовувати світло як джерело енергії». Ще раніше було встановлено, що ціанобактерії (або синьозелені водорості) перетворюють енергію сонця на хімічну енергію шляхом фотосинтезу. Під час цього процесу вони поглинають величезну кількість вуглекислого газу і виділяють кисень. Більше половини всього кисню в атмосфері Землі виробляється саме таким чином.

Природа і суспільство

Чому в Карпатах всихає смерека і що робити? За чотири роки втрачено майже третину зелених «красунь»

Валентина МАКСИМЕНКО В останні десятиріччя спостерігається зниження життєвості ялинових лісів. На схилах Карпат відбувається масове всихання насаджень ялини. На жаль, цей негативний процес поступово наростає, охоплюючи дедалі більшу територію. Складається критична ситуація. Чому масово всихають ялинові ліси? Що робити з відмерлими деревостанами ялини, як на їх місці відтворити молоде покоління лісу? Про це ми розмовляємо з директором Українського науково-дослідного інституту гірського лісівництва Василем Парпаном. – Василю Івановичу, Ви працюєте в Карпатах майже 40 років, пройшовши шлях від молодшого наукового співробітника до директора інституту. Автор понад 270 наукових праць, монографій та нормативних документів, знавець Карпатського лісу. Прошу Вас розповісти громадськості про стан ялинових, або як кажуть у Карпатах, смерекових лісів. Вони всихають і складається враження, що це має катастрофічний характер. Смерека всихає... Чому? Що робити? – Справді, смерекові ліси – це окраса Карпат. Їх вважають символом цих гір. В лісовому покриві Карпат на їх долю припадає майже 40% площі. Ці ліси мають важливе економічне, екологічне та соціальне значення для регіону. Корінні мішані з буком і ялицею смерекові ліси ростуть на висотах 800–900 м до 1100–1200 м над рівнем моря. А вище до самих полонин ростуть переважно чисті, або з незначною кількістю кедра європейського смерекові ліси. Лісорослинні умови цих двох підпоясів різні. Перші характеризуються відносно багатими умовами – деревостани є мішаними стійкими і продуктивними. Другий підпояс розміщений переважно у бідних лісорослинних умовах. Є ще інші смерекові ліси – так звані похідні смерічники. Вони створені шляхом посадки смереки в умовах, де має рости бук або ялиця. Таку «смерекоманію» розпочато в Карпатах, так само як у Центральній і Західній Європі, в середині ХІХ ст., і вона тривала до 1960-х. Розрахунки були на потреби в будівельній деревині. Смерека справді швидкоростуча порода і в умовах бучин і яличників у 40-50 років має запас стовбурової деревини близько 500600 м3, тобто вдвічі більше, ніж у бука чи ялиці. Така економічна стратегія привела до того, що в сучасному лісовому покриві Карпат майже 180 тис. га, або 10% площі зайнято похідною смерекою. Наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. похідна смерека на бучинах і яличниках виявилась нестійкою до кліматичних факторів, почала пошкоджуватись хворобами, шкідниками і поступово всихати. Ось такий стан справ із смерековими лісами Карпат. – Василю Івановичу, розкажіть про масштаби і причини всихання смерічників Карпат? – Нині слід говорити про причини всихання як похідних, так і корінних смерічників Карпат. Переконаний, що сучасні проблеми, як доводять науковці, виникли давно. Перші симптоми захворювання саме смерекових деревостанів зафіксовано ще наприкінці ХІХ ст. Нині, як констатують учені, всихання лісів набуло масштабів епідемії, котра охопила не лише територію українських

Василь ПАРПАН Карпат, а й усієї Європи. У сусідніх державах цю проблему долають шляхом переформування смерекових лісів у мішані. Українські фахівці продовжують дискусії як щодо самої проблеми, так і щодо причин всихання лісових насаджень та шляхів порятунку смерекових деревостанів. За даними досліджень на моніторингових пробних площах об’єднання «Західлісозахист» з 2006 по 2010 роки частка всихання дерев смереки зросла від 8 до 28%. За таких умов необхідно призначити вибіркові або суцільні санітарні рубки, як необхідний оздоровчий захід. Цікаво, що всихають не тільки похідні, а й корінні смерічники. На Івано-Франківщині із 177 тисяч корінних смерічників 4,7 тис. всихає, або 2,7%, а із 39,4 тис. похідних – всихає 3,7 тис., або 9,4% за площею. Схожа ситуація на Чернівеччині та Львівщині. Найбільші масштаби всихання похідних смерічників на Безкидах, де необхідно негайно застосувати санітарно-оздоровчі заходи. – А тепер, Василю Івановичу, розкажіть докладніше про причини всихання дерев смереки та що робити із всохлими смерічниками? – Досі, на жаль, немає єдиної думки. Науковці називають кілька причин, які «підкосили» смереку. Це природні та антропогенні причини. До природних належать абіотичні (кліматичні і едафічні, або ґрунтові) та біотичні (поширення збудників кореневої гнилі – кореневої губки та опенька). В уражених насадженнях формуються стійкі хронічні вогнища масового розмноження короїдів та інших стовбурних шкідників. Антропогенні фактори – це невчасне проведення санітарно-оздоровчих заходів через відсутність доріг, застосування невмілого господарювання та «варварських» способів лісоексплуатації. І це можна вважати першопричиною масового всихання смерічників. Спочатку – похідних, а тепер уже й корін-

них. Наукові дослідження Інституту гірського лісівництва, Інституту екології Карпат, Лісотехнічного національного університету, Лісозахисного підприємства «Західлісозахист» підтверджують, що зниження імунітету та ослаблення насаджень смереки відбувається через глобальне потепління клімату, техногенне забруднення атмосфери і ґрунту та через лісогосподарську діяльність. Такі негативні процеси в смерекових деревостанах регіону різко активізувались після засушливого 2003 року. І це найбільше стосується всихаючих смерічників, які ростуть у ялицевих і букових лісах. Через це похідні смерекові лісостани стали потенційно вразливими до дії кліматичних (відсутність дощів та високі температури повітря в період вегетації) та біотичних (кореневі гнилі, комахиксилофаги, фітонематоди) чинників. Дерева фізіологічно ослаблені, відбувається активація розвитку патогенних організмів (фітопатогенних грибів, комах-фітофагів). Отож погіршення стану ялинників відбувається через комплексну дію екологічних чинників. Ослаблення та всихання похідних смерічників зумовлене переміщенням смереки в невластиві для неї природно-кліматичні умови. Першопричиною сучасного плямистого всихання корінних смерічників, як показали цьогорічні експедиційні дослідження інституту, є їх ріст в умовах високогір’я на малопотужних кам’янистих ґрунтах. У таких умовах смерека має неглибоку кореневу систему, яка охоплює каміння, покрите моховою подушкою. За високих температур на крутих схилах південних експозицій мох втрачає вологу, а коренева система підсихає, що знижує імунітет смереки та спричиняє її відмиранню. А щодо питання, що робити із всохлими смерічниками, то відповідь однозначна. Потрібно проводити санітарно-оздоровчі заходи, використовуючи чинні нормативні документи, розроблені Інститутом гірського лісівництва і затверджені в установленому порядку Державним комітом лісового господарства України. Необхідно також розробити спеціальний нормативний документ щодо ведення лісового господарства в усихаючих смерічниках. До цього документа має бути включена низка важливих організаційно-оздоровчих, лісівничих, лісокультурних та інших заходів, на які наголошують лісознавці-екологи. Насамперед, це проведення вибіркових або суцільних санітарних рубок у похідних смерічниках, сприяння природному і штучному відновленню широколистяних порід; бука, явора, ільма, черешні, з домішкою ялиці і смереки; удосконалення організаційних норм лісоексплуатації з використанням повітряно-трельовочних установок; підтримання будівництва лісових доріг; організація постійного моніторингу за санітарним станом смерекових лісостанів; розширення спеціалізованих науково-дослідних робіт; впровадження феромонів та інших біологічних і хімічних методів боротьби зі шкідниками і хворобами смереки.


СТИХІЯ

Природа і суспільство

Вогонь – це страшно, але ми маємо бути до цього готові Рекордна за всі часи метеорологічних спостережень спека і розгул «вогняних ураганів» у сусідній Російській Федерації спонукали вітчизняних чиновників до швидкого реагування й не менш рішучих дій

13 серпня «пожежну» прес-конференцію провів голова Держкомітету лісового господарства Микола Шершун. – Ситуація складна і в лісах вона ускладнюється тим, що поблизу лісових масивів масово та безконтрольно випалюють стерню та степову рослинність. Найскладніша ситуація на півдні та сході країни і вкрай загрозлива на Луганщині та Запоріжжі. Це надзвичайно небезпечно, оскільки в окремих випадках у разі виникнення штормових вітрів (15–20 м/с), фронт вогню становить декілька кілометрів. Це дуже страшно, коли вогонь стає некерованим і знищує на своєму шляху все живе. І це підтвердила ситуація 12 серпня, коли зі степу пожежа поширилась на селище Урало-Кавказ у Краснодонському районі Луганській області, де згоріло чотири будинки. Згорів також один житловий будинок і шість хлівів у селищі Шах-

та-5. Вітер розносить вогонь, який поширюється на лісові масиви, де з ним надзвичайно важко боротися. Станом на 13 серпня від вогню постраждало близько 900 га державних лісів. Майже третина насаджень обпалена лише низовим вогнем і могла б відновитися… якби Бог дав дощу. В інших користувачів лісу і степу втрати більші – понад 5 тис. га. Оперативність реагування на пожежі порівняно з минулими роками стала мобільнішою та більш згуртованою завдяки співпраці різних відомств. Це стало можливим завдяки тому, що проблема пожежної небезпеки в державі безпосередньо контролюється Президентом України та Урядом. У переважній більшості випадків (85%), – запевнив Голова Держкомлісгоспу, – з поже-

жами справляються працівники лісового господарства. Лише коли не можуть подолати вогонь самі, просять допомоги в МНС. Він подякував службовцям цього міністерства, а також МВС за плідну співпрацю. Микола Шершун вважає, що нашу ситуацію з тією, що склалася в Росії, порівнювати ще, слава Богу, не доводиться... але нині, без перебільшення, вона дуже складна. При цьому було зазначено, що на відміну від Росії, в Україні збережена вертикаль управління лісовим господарством, що дає можливість контролювати ситуацію в лісах та діяти оперативно. Загалом в Україні для охорони лісів від пожеж задіяно понад 22 тис. працівників лісової охорони, 1,5 тис. тимчасових спостерігачів на вежах і постах, а також по шість вертольотів Мі-2 і літаків Ан-2. Уряд передбачив необхідне фінансування на ці заходи. Останнім часом у засобах масової інформації говорять про слабке протипожежне оснащення вітчизняних лісівників. – Мені сумно слухати таку критику, – сказав М. Шершун. – Так стверджують ті, хто не знає стану справ. Маємо 660 пожежних автомобілів, нехай не всі сучасні, як того хотілося б, але всі на ходу і виїжджають у разі потреби. Лісогосподарське відомство веде технічне переоснащення протипожежних підрозділів. Замінюють парк пожежних автомобілів. Перевагу надають так званим модулям, які встановлюються на повнопривідні автомобі-

3

21 серпня 2010 р.

лі й оснащені мотопомпою високого тиску та спеціальною насадкою, яка забезпечує максимальне розпилювання вогнегасної рідини за декілька хвилин. Це надзвичайно важливо під час гасіння лісових пожеж в умовах бездоріжжя та дефіциту води на Півдні, Південному Сході, в Криму та інших регіонах. Крім того, на наявних спостережних вежах встановлюють сучасні телевізійні установки з 32-разовим наближенням, що надає змогу в радіусі 15 км постійно спостерігати за лісовими масивами. Уряд під час підготовки бюджету на наступний рік виділить необхідні кошти на закупівлю протипожежної техніки та обладнання для виявлення лісових пожеж. Серйозною проблемою є недостатня мережа доріг в лісах, тому надзвичайно важливо реалізувати програму з будівництва протипожежних доріг і водойм. Питання щодо відновлення цих програм Голова Держкомлісгоспу поставив на засіданні РНБО. Його підтримав Президент України. Микола Шершун повідомив, що розробляються доповнення до чинного законодавства щодо посилення відповідальності за лісові підпали: – Ми готуємо пропозиції, щоб уже у вересні-жовтні внести зміни до закону... І посилити відповідальність, принаймні, разів у десять. У багатьох областях України у зв’язку з високою пожежної небезпекою в лісах призупинені всі види лісогосподарських робіт. У зв’язку з цим у багатьох підприємств галузі відсутні обігові кошти. Тому може виникнути проблема з придбанням паливномастильних матеріалів для пожежної техніки. І зараз в галузі, – підкреслив Микола Шершун, – працюють над розв’язанням цієї проблеми. Наш кор.

За глобальним потеплінням – вогонь ЛІСИ ЛУГАНЩИНИ ВОГНЮ НЕ ВІДДАМО!

стор. 1

З

ІЗЮМСЬКИЙ ЛІСГОСП: БИТВА З ВОГНЕМ

Максим ЩЕРБАКОВ

аяви вчених про всесвітнє потепління вже не здаються фантастичними здогадками. Про це можна судити з аномальної спеки, яка саме цього року стала «небажаним подарунком» майже для всієї Європи. Завітала вона і в Україну, і, як уже пересвідчилися жителі нашої країни, візит її затягнувся – майже все літо термометри фіксують 40 °С. Від такої температури потерпають майже всі: населення, тварини, природа. Кожен українець бореться з нею по-своєму: одні п’ють багато води, інші – не відходять від кондиціонерів та вентиляторів, деякі – взагалі рідко виходять з оселі, аби убезпечитися від гарячого повітря. Улітку луганські лісівники особливо пильні. А цього року тим паче, адже Луганський обласний центр Гідрометереології присвоїв області п’ятий, найвищий клас пожежної небезпеки. Додати до цього жорсткі кліматичні умови степової зони Донбасу – засухи, що супроводжуються сильними східними

вітрами, і майже відсутність опадів. Тож маємо порохову бочку. Однак це не єдина причина великої кількості пожеж. Наплив великої кількості безвідповідальних відпочивальників у ліси області, 46% з яких хвойні, створюють дуже високу пожежну небезпеку. Попри виконання комплексу протипожежних заходів у Державному лісовому фонді Луганської області все одно виникають великі пожежі. Одна з таких сталася 28 липня на території Новоайдарського та Сєверодонецького лісомисливських господарств. Битва із вогнем тривала майже дві доби. На його ліквідацію Луганським ОУЛМГ було направлено 20 пожежних машин, 13 тракторів, 11 одиниць автотракторної техніки, 60 пожежників з ранцевими вогнегасниками і понад 150 робітників із лопатами. Однак сили були не рівні: через високу температуру повітря (40 °С) і посилення вітру вогонь охопив 200 га лісу. Ситуація була дуже складною. Під час пожежі навіть згорів пожежний автомобіль, на якому лісник Охтирського лісництва Зімбіцький О.С. доставляв лісову охорону для ліквідації осередків пожеж.

Подальше залучення техніки і людей з інших лісомисливських господарств було неможливе, бо в цей час 7 підприємств ліквідовували ще 14 пожеж. Вогняний смерч повернув до табора відпочинку школярів та села Пурдівка. В цій критичній ситуації тільки завдяки злагодженим діям начальника Луганського ОУЛМГ В.І. Янченка та заступника начальника управління В.В. Шевченка, які надали на подолання вогню пожежну техніку ДП «Новоайдарського ЛМГ» і лісової охорони, полум’я вдалося зупинити на підступах до села. Держкомлісгосп України та МНС направили на допомогу Луганщині пожежні підрозділи лісової охорони та МНС із Донецької та Харківської областей. Завдяки злагодженим діям керівників Луганського облуправліня лісового господарства, Головного управління МНС та МВС у Луганській області, 29 липня о 19 годині пожежу було локалізовано. Всього до ліквідації пожежі було долучено 692 людини і 86 одиниць техніки.

5 серпня 2010 року о 15 год 28 хв пожежний спостерігач на вежі в селі Яремівка доповів лісничому Студенецького лісництва, що на території кварталу 138 він бачить дим. Лісничий відразу вислав пожежний автомобіль, трактор із протипожежним плугом та чотирьох працівників лісової охорони. На місці пожежі старший майстер лісу В. Г. Лобко побачив, що горить молодий ліс. Пожежа виникла за кілометр від села Студенки. Зважаючи на велику швидкість вітру та невелику висоту насаджень, пожежа майже відразу перейшла у верхову. Директор Ізюмського лісгоспу А. В. Павленко поінформував про пожежу районний відділ МНС, голову райдержадміністрації, керівництво районного відділу МВС. На гасіння пожежі було направлено п’ять пожежних автомобілів лісгоспу, три пожежні автомобілі районного управління МНС, три трактори з протипожежними плугами. Керівництвом обласного управління лісового та мисливського господарства також звернулось до СТГО «Південна залізниця» з проханням надання пожежний поїзд: пожежа виникла поряд із залізничною колією. По лісництвах було оголошено про збір людей на гасіння пожежі. Ситуація ускладнювалася тим, що з міста Ізюма, де знаходилися основні сили пожежогасіння лісгоспу і МНС, до місця пожежі було близько 30 км, тому першими прибули на гасіння пожежі пожежні автомобілі Артемівського, Червонооскільського та Студенецького лісництв. Через велику швидкість вітру, пожежа швидко поширювалася, в т.ч. і верхова. Аж ось вітер змінив напрям, і верхова пожежа повернула в бік села. О 16 год 42 хв силами працівників лісгоспу та МНС пожежу було локалізовано. Володимир ШАПОВАЛОВ


4

21 серпня 2010 р.

ПРАВИЛА ЖИТТЯ

Природа і суспільство

Контролюючі органи та споживачі по-різному оцінюють якість, запах, смак та присмак водогінної води Юрій ЧОРНЕЙ Уявити сьогодні Чернівці без черг за привозною водою вже майже неможливо. Те, що ще кілька років тому сприймалося як дивовижа, поволі перетворюється на невід'ємний атрибут нашого буття.

З

атяжні морози, що впали цього року на голови вже відвиклих від суворих зим буковинців, змусили багатьох із них зробити те, чого вони не робили вже тривалий час. А саме: скуштувати на смак воду з водогінного крана. Не знаю, чи існує офіційна статистика щодо забезпечення мешканців обласного центру питною водою з альтернативних джерел водопостачання, але те, що чимраз більше чернівчан віддають перевагу саме їм, стверджувати можу напевно. То дурниця, що платити усім нам доводиться двічі. Один раз за воду з централізованого водогону, яка годиться хіба що на вмивання та миття посуду, а вдруге – купуючи її на розлив, так би мовити, для внутрішнього вживання. Основний аргумент на користь того, щоб усе-таки розкошелитися – металічний присмак водогінної води, який ще довго після її пиття залишається у роті, а ще – незабутній сморід хлорки у чашці навіть найдорожчого чаю… Освіжити у пам’яті ці вже трохи призабуті відчуття буковинцям якраз і «допомогла» вже згадана вище негода, через яку припинилося підвезення питної води до їхніх осель. МЕРТВА ДЛЯ ЖИВИХ? Якісні властивості водогінної води, яку називають питною, чітко прописано не лише морально застарілим радянським державним стандартом «ГОСТ 2874-82. Вода питьевая. Гигиенические требования и контроль за качеством», а й дещо новішими, проте так само недосконалими, вітчизняними Державними санітарними правилами і нормами «Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарського питного водопостачання» (скорочено – ДСанПіН 383-96). Останніми, до слова, до вже традиційного переліку загальних, хімічних і мікробіологічних параметрів, яким має відповідати вода, щоб мати право називатися питною, запроваджено ще кілька нових, яких не містив ГОСТ 2874-82. Загалом таких показників набралося з добрих півсотні. (У світі воду вже давно оцінюють за 150 параметрами). Останнє робить українські вимоги, що їх висувають до якості питної води, схожими на європейські. Схожими, але не ідентичними... Вітчизняні чиновники не були б собою, якби, зробивши крок вперед, одразу не пройшли два у зворотному напрямі. Відтак наказ Головного державного санітарного лікаря України одразу призупинив введення в дію деяких нових показників, бо на проведення всіх цих аналізів в країні банально не вистачає коштів. Вкладати кошти в майбутнє своїх громадян держава як гарант їх здоров'я, схоже, не поспішає. Запровадження в Україні стандартів розвинених країн світу очистки побутових і промислових стічних вод, якості питної води лише за приблизними підрахунками неурядових експертів потребувало би суми, рівної річному бюджету країни зразка 2000 року. І взагалі: звідки тій якісній питній воді взятися, якщо виконання положень комплексної програми «Питна вода Чернівецької області до 2020 року», згідно з інформацією управління ЖКГ ОДА, починаючи з 2006 року, з Державного бюджету взагалі не фінансувалося? Загалом, починаючи з 2006 року, на її виконання з

ПИТИ ЧИ БУТИ?

різних джерел передбачалося виділити майже 250 млн грн., реально ж передбачені програмою роботи було профінансовано не більше, ніж мільйонів на… 20. Визнавати прямий зв'язок між неякісною питною водою та хворобами людей влада офіційно не поспішає. Це для ООН понад 50 (!) % пацієнтів усіх лікарень у світі – люди, чиї хвороби так чи інакше пов'язані з брудною водою. (Див. цьогорічну доповідь ООН з нагоди Всесвітнього дня води «Нездорова вода?»). При вивченні стану здоров'я населення в залежності від якості води, яку воно вживає, науковцями ДП НДІ медикоекологічних проблем спільно з вченими Інституту екогігієни і токсикології ім. Л.І. Медведя та Буковинського медичного університету в 2006–2008 рр. було обстежено 327 дітей та дорослих Чернівців. «Проведені дослідження показали, що хронічна патологія частіше зустрічається в осіб, які вживають воду з надмірним вмістом нітратів. Однак вона не є специфічною, а різниця у захворюваності населення статистично недостовірна», – йдеться у щорічному офіційному звіті про стан навколишнього природного середовища в Чернівецькій області. Чи не звідси заспокійливі реляції всіх контролюючих служб – від СЕС до структури Держспоживстандарту – щодо відповідності якості питної води чинним в країні нормативам. СМАК ВОДИ Окрім власне комунальних підприємств, які надають споживачам таку послугу, якість питної води контролюють санітарноепідеміологічні станції. У Чернівцях, наприклад, де споживачів, які централізовано отримують питну водогінну воду, налічується найбільше, – це акредитовані відомчі лабораторії КП «Чернівціводоканал», міськ- та облСЕС. Раз на рік їхню роботу контролюють також фахівці територіального підрозділу Держстандарту. Якщо за відповідністю ГОСТу та правилам і нормам питної води, що централізовано подається буковинцям, стежать переважно самі працівники водоканалів, обласної санепідемстанції та територіального підрозділу Держстандарту, то стан хімічного забруднення поверхневих вод області фіксують фахівці Держекоінспекції та Держуправління охорони навколишнього природного середовища в Чернівецькій області. Левову частку води – майже 70% – для внутрішнього, так би мовити, вживання українці беруть саме з відкритих, а відтак незахищених від усілякого роду забруднень, водойм. Наприклад, більшість буковинців, які користуються таким дивом цивілізації, як централізоване водопостачання, також вживають воду з Дністра та Пруту. Здійснити аналіз та оцінити якісний стан

відкритих водних об'єктів можуть також фахівці Дністровсько-Прутського басейнового управління водних ресурсів Держкомітету України з водного господарства та Чернівецького обласного центру з гідрометеорології. Відбір питної води для дослідження на залишки хлору, запах води при температурі 20 та 60 градусів за Цельсієм, її кольоровості та каламутності здійснюється раз на 10 днів. Для цього в Чернівцях визначено 10 контрольних точок. Місця забору води вибрано таким чином, щоб якомога ширше охопити розподільчу водогінну мережу, якою користуються городяни. А відтак у переліку є об’єкти – школи, аптеки, лікарні й навіть колишній Будинок побуту, розташовані у різних районах міста. А ще воду на дослідження беруть з резервуарів чистої води у Чернівцях, а також у селах Шубранець та Вікно, з яких вода качається у Чернівці. Насосні станції у Магалі, Рогізній та Білій також перебувають під пильною увагою санепідеміологів. Проби з об’єктів трьох згаданих видів доставляються для лабораторних досліджень паралельно – незалежно одні від одних. Методи визначення смаку, запаху, кольоровості та каламутності питної води розписано у документі під назвою «ГОСТ 3351-74. Вода питьевая. Методы определения вкуса, запаха, цветности и мутности». До слова, останні дві цифри у шифрі державного стандарту – рік затвердження методики. І хоча у 2007 році її частково змінили, можете собі лише уявити, які печерні стандарти, порівняно з країнами ЄС, стоять на сторожі нашого з вами здоров’я. Наприклад, смак води визначають (увага!), набираючи до рота малими порціями, де затримують її 3-5 секунд, не ковтаючи. Згідно з документом, запах, смак і присмак питної оцінюється у балах, кольоровість – градусах, а каламутність – мг/дм3. Безпечною для вживання вважається питна вода, якщо її запах і смак оцінено не більше, ніж у 2 бали. Кольоровість не перевищує 20 градусів, а каламутність 1,5 мг/дм3. Відтак відгонити вода може земляним, хлорним запахом або запахом нафтопродуктів, а на смак бути солоною, кислою, лужною чи мати металічний присмак. Головне, щоб не більше, ніж на 2 бали. Згідно зі стандартом – ці запах чи смак споживачі відчувають тільки у тому разі, якщо на них звертають їхню увагу. У разі ж, якщо вони самі, без жодної підказки, легко визначають неприємний запах чи смак, до того ж негативно відгукуються про воду – така вода вважається вже не питною. Хоча за п’ятибальною системою оцінювання такій воді виставляють лише трієчку. І лише та вода, яку споживачі відмовляються пити, заслуговує вищих оцінок – 4 і 5 балів. Порогові концентрації визначають за допомогою

психофізичного закону Вебера-Фехнера: інтенсивність відчуттів пропорційна логарифму інтенсивності подразника (в даному випадку – концентрації речовини у воді). Встановлено, що приємні смакові відчуття підвищують гостроту зору і частоту скорочень серця, а неприємні – понижують. Таким чином інтенсивність відчуттів в 1 бал є пороговою концентрацією даної ознаки. При цьому враховується захисна реакція організму – відчуття відрази при неприємних смакових відчуттях. Не втомлюючи більше читачів цією захоплюючою кухнею, варто лише додати, що згідно зі здійсненими лабораторними дослідженнями чернівецька питна водогінна вода отримала наступні оцінки: запах, смак і присмак – 0, залишковий хлор 0,3 – 0,5 мг/дм3. Тобто, все у межах норми. Чи так це насправді? Кожен може пересвідчитися самотужки. Для цього достатньо, набравши з-під крана води, спочатку її понюхати, а відтак скуштувати. Та спробуйте тут щось комусь довести. Це саме в цьому разі вам швидко нагадають, що на колір і смак товариш не всяк. Тож нехай собі санепідеміологи й далі оцінюють її запах та смак на нуль балів, що мовою державного стандарту означає «запах, смак і присмак не відчуваються». А те, що питання актуальне, засвідчує ситуація кількарічної давнини, коли працівники обласної гідрометеослужби необачно оприлюднили результати обстеження забраних проб води з річок Прут (нижче Чернівців) і Сірет, згідно з якими вміст деяких шкідливих речовин у річках значно перевищував допустимі норми, зокрема токсичної міді – у 200 разів. Яких лише аргументів не використовували тоді відповідальні чиновники, щоб угамувати тривожний переполох, здійнятий з цього приводу обласними ЗМІ. У хід пішло все: від допущених при виведенні цифр помилок – до нібито неправомірного використання нормативів, придатних хіба що для оцінки якості води рибогосподарських водойм. У Пруті ж рибу вже давно не відтворюють, а тому підходити до неї з завищеними вимогами якості безпідставно, – заспокоювали тоді громадськість «фахівці». А даремно, адже споживати воду буковинцям доводиться саме з цієї відкритої водойми. Власне, ця обставина чи не найбільше змушує замислитися над тим, чи не пора окрім запровадження нових Державних стандартів якості питної води, замість затвердженого ще 1982 року ГОСТу 2874 та інших нормативно-правових документів, що регулюють це питання, також змінити саму методику проведення лабораторного аналізу питної води. Бо чому так виходить, що рибі – смерть, а чернівчанину – саме пити, переконливо пояснити навряд чи хтось зможе?


ПОСТУП

Природа і суспільство

Євродорога в гори Розбудова мережі шляхів у гірських лісах Володимир КОРЖОВ, кандидат технічних наук, УкрНДІгірліс Для карпатських лісів з їх великим ресурсним і рекреаційно-туристичним потенціалом характерний невисокий рівень транспортної доступності, що пов’язано з низькою густотою транспортної мережі. Густота доріг у карпатських лісах у 4-7 разів менша, ніж у країнах Східної та Центральної Європи, де наявність двох кілометрів доріг на 100 га лісової території є нормальним явищем. Починаючи з 2007 року, обсяги дорожньо-будівельних робіт, виконуваних у лісових підприємствах Карпатського регіону значно зросли. За три останніх роки (2007– 2009) там побудовано майже 340 км лісових автодоріг. Обсяг виконаних будівельномонтажних робіт становить понад 94 млн гривень. Однією з особливостей гірських лісових автодоріг є необхідність застосування принципів ландшафтного проектування під час планування трас, що дає можливість забезпечувати вписування елементів дороги в складний рельєф гірської місцевості, не знижуючи цінності самих ландшафтів. Необхідно зазначити, що більшість доріг збудовано на схилах гір, подалі від долин гірських річок. Завдяки цьому можна знизити вартість дорожньо-будівельних робіт, що пов’язано зі зменшенням капітальності і кількості водопропускних чи укріплювальних споруд (мостів, труб, підпірних стінок, берегозахисних споруд). Траси доріг – це звивисті лінії з незначною довжиною прямих ділянок. Аби подолати значний перепад висот на дорогах влаштовують серпантини.

Дорожньо-будівельні работи проводяться як підрядним методом, так і силами лісових підприємств, які здійснюють будівництво лісових доріг переважно за власні кошти. За умови будівництва лісових доріг за бюджетні кошти, залучаються, із застосуванням тендерних процедур, будівельні організації різних форм власності і відомчої підпорядкованості. Головні умови залучення їх до роботи – це наявність сучасної техніки і кваліфікованих працівників, а також досвід будівництва доріг у гірській місцевості. Необхідно підкреслити, що, попервах, складні умови будівництва і відсутність спеціалізованих організацій для будівництва лісових доріг, а також високі вимоги до якості цих доріг, спричинили необхідність використання іноземних фахівців, зокрема робітників. Саме тому до роботи на контрактних умовах залучались австрійські екскава-

торники, які використовують відпрацьовану в Альпах технологію настилання земляного полотна, що ґрунтується на застосуванні однієї землерийної машини – сучасного екскаватора. За допомогою екскаватора, оснащеного змінними ковшами, проводиться весь комплекс робіт щодо настилання земляного полотна, включаючи транспортування деревини із розрубаної під дорогу просіки. Це дає змогу розв’язувати одночасно три завдання: прибирати сучки, гілки і вершини дерев із траси дороги; екскаватор під час проходів ущільнює ґрунт гусеницями; дерева укладаються вздовж готової ділянки земляного полотна, яким може проїхати лісовозний автомобіль для транспортування круглих лісоматеріалів. Вивезять деревину, отриману під час прорубування просіки, по земляному полотну, прокладеному екскаватором. Одночасно з виконанням землерийних ро-

5

21 серпня 2010 р.

біт ковшем екскаватора також корчують пні. Під час цього обов’язково викопують канави чи кювети. Екскаватор також вирівнює й ущільнює укоси земляного полотна та профілює його поверхню. Переваги такого методу оцінили також українські будівельники, які почали широко застосовувати його під час будівництва лісових автодоріг. Це дає можливість забезпечувати якість дорожньобудівельних робіт за мінімального впливу на лісове середовище, зниження їх трудомісткості, високу продуктивність праці та істотне зменшення кількості застосовуваних машин і механізмів. Тепер для розв’язання вище зазначених проблем і з метою створення належної технічної бази та покращення виробничих потужностей державних лісових підприємств Держкомлісгоспом України реалізовано організаційно-фінансові заходи, в результаті яких підприємства галузі отримали понад сімдесят одиниць сучасної дорожньобудівельної техніки (екскаватори, бульдозери, автосамоскиди, подрібнювальні ковші для екскаваторів). Загальна вартість отриманої техніки 40,5 млн гривень. Звичайно, ефективне використання цієї техніки потребує кваліфікованого персоналу. Тому в 2009 році на базі Національного лісотехнічного університету України проведено навчання екскаваторників, які отримали знання щодо вимог до параметрів лісових автодоріг і раціональних методів будівництва. І нині у Карпатах на будівництві лісових доріг уже працюють сучасні екскаватори, керовані українськими операторами. Дороги, які будує лісова галузь – це головні артерії стабільного розвитку інфраструктури підприємства та ще й запорука підвищення соціального і економічного рівня Карпатського регіону в цілому. Важливим є розширення можливостей для розвитку зеленого туризму, адже люди матимуть можливість комфортно діставатися до найвіддаленіших куточків природи. Народна мудрість твердить, що дорога має вести до храму – дороги Карпат ведуть до лісу, а ліс – то є храм природи.

Любите лісовий туризм? Їдьте у Судак! Як лісгоспу заробитти на туризмі? Максим ГОЛОВАНЬ Богом дана Криму природа сама підказала лісівникам зайнятися рекреаційною діяльністю. І судацькі лісівники досягли в цьому напрямку значних висот, впевнено утримуючи лідерські позиції по Криму і подаючи приклад іншим лісівникам України.

Р

екреація – надання послуг для відпочинку людей – передбачає обов'язкове вкладання грошових коштів, а відтак надання послуг на платній основі. З року в рік деякі відвідувачі мальовничих природних заповідників Криму цікавляться: «На що потім витрачають ці гроші?» Та, віддавши на пропускному пункті 12–20 гривень, люди бачать, за що вони платять. – Ми прагнемо не лише до лідерства, а й до об'єктивності підходу щодо ведення лісового господарства – говорить директор Судацького лісомисливського господарства, заслужений працівник лісового і мисливського господарства Криму Анатолій Ензель (див. фото). Анатолій Володимирович походить із лісівничої династії – дід Павло Севастьянович працював у Судацькому лісгоспі у 1930-х роках, батько – Володимир Павлович був лісником у цьому лісгоспі у 1944–1992-х роках, а сам Анатолій Ензель почав трудовий шлях у 1981 році майстром лісу Комсомольського лісництва Судацького лісгоспу. – Безумовно, рекреація – основне джерело доходу нашого підприємства.

Анатолій Ензель У нас функціонує 8 рекреаційних об'єктів, що працюють повною мірою, і з кожним роком покращуються. Лісгосп почав займатися розвитком рекреаційної інфраструктури в 1998 році, на початковому етапі дохід становив 36 тис. грн. Коли я в 1999 році прийшов працювати сюди директором, то висунув цей напрямок на перший план: уже через рік дохід зріс до 150–160 тис. грн. Про результати «десятирічки» можете судити самі: в 2009 році сума надходжень від ведення рекреаційної діяльності перевищила 1,5 млн грн. Відпочивальники мають розуміти, що обладнана рекреаційна ділянка – це не просто гарний куточок лісу, за який ми беремо плату, це, передусім, велика облаштована територія, в яку щорічно вкладаються чималі кошти, не кажучи вже про людей, які охороняють цю мальовничу природу. Стаття 47 Закону України «Про природнозаповідний фонд України» проголошує: отри-

мані гроші є власними засобами підприємства і направляються на проведення природоохоронних заходів. Але якщо опустити законодавчу норму, можна сказати простіше: практично всі гроші витрачають на підтримування на цих територіях чистоти й порядку. За бюджетним запитом минулого року ДП «Судацьке лісомисливське господарство» отримало лише 20% бюджетних коштів. В умовах серйозного бюджетного недофінансування рекреація дає можливість підприємству не лише триматися на плаву, а й складати плани на майбутнє, виконуючи поставлені завдання зі збільшення лісистості країни. Ось приклад: у 2009 році судакці посадили 30 га нових лісів, з яких 60 тис. грн. на створення нових насаджень дав держбюджет, а 89 тис. грн. довелося шукати самостійно. Загалом близько 1,5 млн грн. лісгосп віддав державі у вигляді податків і платежів різних форм. Проте вивезення сміття – не єдина турбота тамтешніх лісників. – Маркування туристичних стежок, установка нових сміттєзбірників, виготовлення інформаційно-агітаційних знаків про правила поведінки на території наших рекреаційних ділянок, благоустрій території, обладнання перилами та іншими захисними спорудами небезпечних ділянок маршрутів – ось неповний перелік того, що потребує грошових вкладень – пояснює головний бухгалтер підприємства Ліля Абдураманівна. – Щороку доводиться щось додавати, зміцнювати, причому власними силами. У заказнику «Новий Світ» люди давно стали професіоналами своєї справи, вони працюють там уже не перший рік. Так, начальник рекреаційної ділянки, заслужений працівник лісового і мисливського господарства Кри-

му Гошкар Гасимов працює на підприємстві вже 15 років. Раніше він був лісником, тепер ми ввели для нього таку посаду, і він добре справляється зі своїми обов'язками. У його підпорядкуванні грамотні помічникимайстри лісу: Валентин Петров, Едік Гасанов, Олександр Карасьов, Ігор Китаєв. Не без гордості судакці говорять про те, що їм удається не лише забезпечувати роботою 92 особи за штатом і винаймати на пожежонебезпечний період 15 пожежниківсторожів, а й упродовж останніх п'яти років будувати житлові та виробничі об’єкти для співробітників. За цей час було побудовано лісовий кордон, введено в експлуатацію комфортабельний готель «Караджа», на 12 місць, побудовано 4-квартирний будинок для сімей фахівців підприємства і будинок для головного лісника. Погодьтеся, в сучасних непростих фінансових умовах в це важко повірити, але факт залишається фактом. Що ж притягує людей на роботу до лісгоспу? Мабуть, насамперед, це стабільність. Люди вчасно отримують зарплату, забезпечені спецодягом, мають службовий автотранспорт, і як би не банально це звучало, справді люблять ліс і прагнуть зберегти його для наступних поколінь. Попри всі труднощі, судакці дивляться в майбутнє з оптимізмом. Завдяки поліпшенню російсько-українських відносин, туристи знову поїхали до Криму, і це не може не тішити. До вище сказаного можна додати ще один важливий штрих. Робота підприємства з наданням послуг у сфері рекреації і туризму оцінена на найвищому рівні. У 2009 році Судацькому лісгоспу в рамках міжнародної програми захисту прав споживачів було видано сертифікат визнання «Знак якості».


6

21 серпня 2010 р.

СУСПІЛЬСТВО

Природа і суспільство

Тест на громадянську зрілість Олександр ЮРЧАК, незалежний експерт з питань стратегічного маркетингу Українське суспільство повільно, але вперто долає шлях розвитку від посттоталітарного до демократичного. На цьому шляху важливо, щоб громадяни навчилися бути відповідальними за свої вчинки і власну долю і, що не менш важливо, вміли об’єднувати зусилля для захисту спільних інтересів.

Д

ругі (повторні) громадські слухання, які відбулися в липні в Каневі Черкаської області з приводу будівництва в місті зернового терміналу підприємством «Нібулон» закінчились перемогою прихильників будівництва. Переважна більшість присутніх висловилась за будівництво, тоді як лейтмотивом попередніх слухань був лозунг «НІ промисловому будівництву в Каневі».

СУТЬ КОНФЛІКТУ Ініціатори подібних зібрань дуже часто використовують форми провокацій, щоб приховати суть питання і швидше досягти мети. До слухань добре підготувались – основна маса в залі була спеціально «мобілізована». Достатньо було вийти до мікрофона комусь із опонентів будівництва, як із залу починались вигуки та коментарі: «козли», «гнилая интеллигенция», «хватит умничать», «закрой рот», «пошел отсюда». Ці та схожі репліки говорять самі про себе і про те, яка публіка зібралась у залі. За цими слуханнями можуть бути чергові, потім ще одні і т.д. – в Україні нам є в кого вчитись, і наша псевдодемократія справді не має меж. Отож варто розібратись по суті – чи вигідне це будівництво громаді, чи ні. Якщо вигідне, то чим саме, як це вписується в загальну перспективу розвитку міста. А те, що це конфлікт інтересів, який сягає далеко за межі Канева, сумнівів немає. Суть лежить на поверхні і вона проста. Лідер вітчизняної зернопереробки, маючи на меті покрити територію України зерновими терміналами через кожні кілька сотень кілометрів, вибрав місто Канів для чергового терміналу. Канів може стати стратегічним активом компанії. На відміну від степових терміналів, у Каневі є Дніпро – транспортна артерія, звідки зерно Київщини та Черкащини можна направляти в Чорне море і далі на експорт. Крім того, тут міст, який зв’язує лівий та правий береги Дніпра, готовий фарватер, підведені комунікації (зокрема залізниця), дешева та кваліфікована місцева робоча сила. А ще промисловий майданчик якраз у потрібному місці, що залишився з часів будівництва ГЕС, про який легко домовитися з власниками. Отож бери і будуй. З іншого боку – проблемка. Згаданий проммайданчик міститься в охоронній території Шевченківського національного заповідника. Заборона будь-якого промислового будівництва підкріплена двома указами Президентів України. Місто Т. Г. Шевченка є символом та духовною скарбницею українства, тому промисловий термінал та по-

Генеральний директор «Нібулону» О. Вадатурський представляє... токи барж майже навпроти Тарасової гори можуть сподобатись хіба що любителям індустріальних краєвидів у стилі соцреалізму, але не добропорядному українцю, який шанує традиції. Крім того, місто роками «настроюється» на розвиток туризму як пріоритетного напрямку – хоча ще нічого, правда, для цього не робить. АРГУМЕНТИ ТИХ, ХТО «ПРОТИ» І ТИХ, ХТО «ЗА» Від початку дискусія велася переважно в «екологічній» та «законодавчій» площинах. Екологічна тема підняла аргументи та контраргументи щодо алергії, відходів, шуму, інших видів забруднень і, зрештою, зовнішнього вигляду. Законодавча тема апелювала до законів і розпоряджень щодо можливості будівництва саме в цьому місці. Однак постановки питання у вказаному вище контексті, – «яким чином та наскільки… відповідає інтересам міста», фактично, не було. Адже не можна вважати відповіддю на це запитання обіцянку створення близько 100 робочих місць та несформульовані в кількісному та якісному аспектах наміри інвестора щодо соціального та інших напрямів розвитку. Таким чином, супротивники будівництва, педалюючи «екологічну» тему, значно полегшили розробку контр-аргументації менеджерам «Нібулону». Навряд чи це було зроблено свідомо, – скоріше просто через брак інформації та сумнозвісний досвід із «шампіньйонами та курми». Зовсім інші почуття та міркування викликає теза «Нібулону»: «Ми – це розвиток». Тим більше в Канівському контексті. Стратегічним планом розвитку Канева від 2005 року саме туризм визначено як пріоритет №1. Цей напрямок, підтверджений, до речі, вже планами до 2015 року, є ключовим і для районної адміністрації. Місцева влада в черговий раз заявила про це на двох конференціях 10-11 червня поточного року, які об’єднали теми туризму, інфраструктури та сталого розвитку. СПРАВЖНІ ПИТАННЯ ПОКИ ЩО «ПОЗА КАДРОМ» Власне, а чи є в нас альтернатива «Нібулону»? Канівці згадують про грандіозні про-

екти розважальних комплексів, аквапарків тощо, для яких теж знаходились інвестори. І які забезпечували сотні робочих місць і загальний розвиток всієї інфраструктури. Варто подивитись, як впливають на розвиток регіонів інвестиції в Камянець-Подільському чи як підняв весь малий та середній бізнес карпатського регіону Буковель. Щоправда, в Каневі інвестори кудись зникли. Але, можливо, справа в умовах для таких інвесторів? Чи справді ці умови та робота з інвесторами в Каневі на належному рівні. Уявімо собі в центрі нинішньої суперечки сучасний туристично-розважальний комплекс. То чому віддати перевагу? На які критерії опиратися? Що дасть більший внесок у розвиток туристичної та міської інфраструктури? Що, зрештою, дасть місту більше робочих місць? Продовжувати подібний список серйозних запитань можна ще довго, але… Поперше, з цього питання потрібна чітка позиція і громади, і місцевої влади. Поки що немає ні того, ні другого. По-друге, викликає подив замовчування чи «з’їзджання» прихильників та представників «Нібулону» з подібних складних питань – наприклад, із теми доріг. Що буде з дорогами в Каневі – як під час будівництва, так і під час експлуатації терміналу? В те, що вантажівки не будуть йти з правого берега через місто і ГЕС до елеватора на лівому, може повірити хіба що дитина. Отож, яким чином та хто буде підтримувати стан доріг у належному стані? Всі ці пострадянські роки, дороги – це лихо Канева і, на жаль, вони чомусь гірші, ніж деінде в Україні. І чи взагалі місту потрібні ці транспортні потоки? Подібні запитання мають пряме відношення як до розвитку туризму, так і до розв’язання звичайних побутових проблем жителів міста. Ці питання важливі і те, що громада їх не ставить у повному обсязі, а інвестор на деякі вже поставлені не відповідає – щонайменше, насторожує. І проблема тут не в тому, що поки що немає проекту в інвестора. Проблема, на мій погляд, в іншому, – інвестор, насправді, не дуже й переймається інтересами громади, тим більше, що сама громада не спроможна чітко та зрозуміло донести до нього свої пріоритети розвитку. Всі ці розмови про екологію – це повернення в минуле, – як у контексті існуючого досвіду, так і в контексті ознайомлення з сучасними технологіями. Насправді ж потрібно говорити про майбутнє – і не про 100, та навіть нехай і тисячу робочих місць, – а про те, чи є «Нібулон» справді тим вибором, який забезпечить громадянам та місту їхнє гідне, здорове та забезпечене майбутнє з урахуванням усіх критеріїв вибору та сумісності з загальною стратегією розвитку. А для цього потрібно самим відповісти на ці складні запитання (ще раз чи спочат-

...а громада не сприймає

ку?) – куди йдемо, чого хочемо та як ми плануємо це зробити, – тобто виробити ці самі критерії та стратегію. Дбаючи про своє місто і пам’ятаючи, що це місто є справжнім символом для тисяч українців цілого світу. Менеджерам «Нібулону» та іншим потенційним великим інвесторам слід підкорегувати свої піар-ходи і вчитися вибудовувати відносини на інших принципах, з дотриманням необхідного балансу інтересів. ПІДСУМОВУЮЧИ… Правильно сказав на останніх слуханнях канівець Іван Забродський. «Чому ви ставите питання, що канівська громада категорично «проти» будівництва «Нібулону»? Справді великі інвестори тепер потрібні як ніколи. Питання тільки у взаємовигідності інтересів. Зустрічна пропозиція громади до «Нібулона» вже прозвучала на попередніх слуханнях: «Ми вам раді, але не в самому Каневі». А нині обидві сторони продовжують запеклу боротьбу, розколюючи громаду Канева на два протилежні табори. Однак краще було б перевести цю боротьбу в конструктивний діалог, в дискусію про розвиток міста та регіону, опрацювати всі елементи можливої взаємовигідної співпраці. Громаді та владі необхідно переглянути свою стратегію, пріоритети розвитку та політику роботи з інвесторами. Це суперважливо, як у загальнополітичному контексті, так і з точки зору ведення цих перемовин. Поважають сильних, які знають, чого хочуть. І хочуть не тільки в своїх особистих інтересах. В іншому випадку – «лохотрон» за повною програмою. А на що інше заслуговує така громада? Отож потрібно вести дискусію, а не боротьбу. Дискусію, яка базується на чіткому розумінні власних (тобто громадських) інтересів. І вести цю дискусію прозоро, відкрито, конструктивно та з дотриманням елементарних правил взаємоповаги. Здається, таке бажання в даному випадку мають обидві сторони, принаймні, це декларується як з боку місцевої влади, так і з боку власника «Нібулону». От як би ще можна було уникнути явних маніпуляцій, постійних натяків та підозр, дешевих «понтів», якими постійно підживлюють частину публіки, і що успішно використовують заангажовані «ініціативні групи» та «ведучі» подібних слухань і на що, на жаль, «ведуться» інші. Але хіба все це можливо в Україні? При тій культурі і тому стані речей, які ми бачили на «повторних» громадських слуханнях? А може, спробуємо? Це й буде нашим тестом на зрілість – зрілість переконань, зрілість планів на майбутнє, зрілість у вмінні відстоювати власні інтереси, поважаючи при цьому партнера.

Фото Анатолія Дмитренка

Як будівництво елеватора підприємства «Нібулон» розділило населення міста на два табори, але спонукало до об’єднання


ЛЮДИНА

Природа і суспільство

Атомний полюс Миколи Хрієнка Іван КУГНО Гостей дому пан Микола знайомить зі своїми найнадійнішими друзями – посохами. Вони майстерно вирізьблені гострим ножем і всі однакового зросту, бо в поході на них покладалася важлива місія – служити підпірками для намету. Їх число відповідає кількості походів. З ними пройдено всю Україну по діагоналі від північного заходу до південного сходу, а також на північ і на південь. 738 кілометрів шляху пролягли через Чорнобильську радіоактивно забруднену зону. Але «справою життя» без перебільшення слід вважати серію походів «Українці за Уралом». ЛЮДИ У перший похід мандрівник Микола Хрієнко вирушив 26 березня 1997 року, шостий завершив у вересні 2000-го. Пішки в різні пори року пройдено від села Кошари Шацького району на Волині до села Холодне Новоазовського району Донецької області. Поганих людей на довгому шляху не зустрічав. Правда, якось нічний напад на намет біля села Аврамівки на Дніпропетровщині додав адреналіну в кров. Вискочив з мисливським ножем зовні, став, готовий до бою. Але драма, не розпочавшись, закінчилась комедією. Як з’ясувалось, бідака шукав кума, який десь запропав після спільної вечері простонеба. Почув хропіння в посадці. Пішов на звук, аж раптом перечепився об розтяжку намету. Коли йшов від Світловодська до Синельникового, якийсь голова колгоспу не пустив переночувати, навіть не захотів дивитися документів. Хоча міг би прилаштувати журналіста до якоїсь бабці. Ситуація повторилася на рибстані дорогою з Києва до Світловодська. Сторож побоявся відчинити незнайомцеві. Та мандрівник не ображається, адже Україною тиняється чимало всіляких «маніяків». – Легше йшлося Поліссям, – ділиться спостереженнями Микола, – там усі добре розуміють природу і бачать перехожого наскрізь. Місцеві мисливці та рибалки за шаром пилу й поту на обличчі запросто скажуть хто перед ними стоїть. А от мешканці центральних областей, степовики з більшою недовірою ставляться до прийшлого. Не тому, що недобрі, певно, не вміють визначити: чи це лиха людина, чи справжній журналіст. ДОВКІЛЛЯ І ПРИРОДА Перед початком чергового етапу походу в географічній енциклопедії України мандрівник прочитав: «Верхів'я Прип'яті знаходиться біля села Голядин Шацького району Волинської області». Великим було розчарування, коли з'ясувалося, що ні джерела, ні красивого озерця там, де колись починалась річка, вже нема. Зникла і сама Прип’ять. Перші 90 кілометрів меліоратори спрямили і перетворили на дренажний канал. Це завдало великої шкоди Поліссю. Тепер «покращені» землі заростають бур’янами і вивітрюються. Друга біда, помічена в дорозі мандрівником: на Черкащині штучні моря щороку проковтують 2–3 метри дніпровських берегів, «відгризають» шматок за шматком від пасма мальовничих Канівських пагорбів. Київщина, Кіровоградщина і та ж таки Черкащина потерпають від біди третьої – вирубування найцінніших порід лісу – ясена, дуба. Розорювання берегів до краю води завдає подвійного лиха: змивається дорогоцінний родючий шар – гумус – і замулюється русло. На Донеччині довелося рятувати двох дітлахів-раколовів. Застрягли посеред річки в глибокій муляці: втопитися вони не могли, але комарі заїли б.

Душу мандрівника зігріли картини заповідного Хомутівського степу. На верхівці прадавнього скіфського кургану вдихав пахощі реліктових трав, а в далині, як слід од реактивного літака, хмара куряви, здійнята автомашиною, і одинокий орел чи кібчик повис у високому небі. Мабуть, саме там спало на думку якомусь філософу: відкритий горизонт робить людину розкутою. СТРАХ Два з половиною роки роботи в штаті чорнобильського прес-агентства допомогли журналістові подолати страх. Піднімався на вершину 150-метрової вентиляційної труби четвертого блоку, проходив під зруйнованим реактором, разом із водолазами занурювався до водозаборів системи охолодження третього і четвертого блоків, двічі сходив на покрівлю «саркофага»... Пан Микола каже, що радіації не боїться. Та усвідомлює: вона знищує людину. А це змушує вдаватися до захисту. У поході через забруднені території зупинятися безпечніше на природних підвищеннях: весь радіоактивний бруд дощі змили в низовини. Перед виходом на маршрут детально вивчає карту місцевості з рівнями радіації. У покинутих селах, якщо там є люди, можна облаштуватись і в наметі. А в безлюдних місцях, зізнався Микола, немає бажання зупинятися, і навіть з’являється якась тривога – не хочеться лягати на землю, хоча знаєш, що рівень радіації там незначний. Радіофобія, притаманна кожній людині, підсилюється, коли бачиш цілковите запустіння. Ніде не видно ні копиці сіна, ні сліду корови, не дзенькне біля криниці відро. Все завмерло. Зона.

У селі Новий Мир Народицького району мандрівникові серед ночі дуже захотілось стати Давидом Копперфільдом: зависнути між небом і землею, тільки б не торкатись отруєної поверхні. У село він зайшов, аби зустрітися з Володимиром Людвиговичем Жанковським, який називав себе представником Президента в Новому Мирі. Довго блукав у темряві, став гукати, загавкали собаки, прийшов дід, і обидва надзвичайно зраділи один одному серед повного безлюддя. Наступного разу мандрівник здійснив похід з центра Зони, від об’єкта «Укриття» північним слідом чорнобильського радіоактивного викиду до Брянської області Російської Федерації. Він пройшов пішки близько 400 кілометрів містами Чорнобилем, Славутичем, закопаним у землю селом Копачі. – Є полюси географічні, магнітні, холоду, недоступності, а тепер є ще й Атомний полюс, який я пишу з великої літери, – пояснює журналіст, – в цьому місці зібрано понад 100 тонн непідконтрольного людині уранового палива, змішаного вибухом із будівельним сміттям. Туди не можна послати когось наказом редактора. А моя доля і сенс життя – ходити саме туди. Мандрівки без пригод і ризику для життя, мабуть, неможливі. Два рази Хрієнко потрапляв в автокатастрофи. Один раз на Сахаліні, другий – у Якутії. У першому випадку допомогло те, що мандрівник сидів позаду й упирався руками в переднє сидіння, а то б вилетів з кабіни через лобове скло. Другого разу, авто, що вискочило назустріч, випадково налетіло на камінь і, перевернувшись, перелетіло через машину, в якій їхав Микола.

7

21 серпня 2010 р.

На Чукотці під його собачою запряжкою обломився сніговий козирок. І люди, і собаки мало не зірвалися з кручі. – Висота була метрів 18, упали б ми прямо в штормове море. Собаки рвали лапи до крові, ми з усіх сил їм допомагали. Вибралися, і тільки тоді я відчув страх. Поки штовхали нарти, було не до того. Іншого разу, коли на мосту під моїми ногами розповзлися колоди, мене як струмом ударило: адже на спині рюкзак масою понад 30 кг, а внизу ріка, – пригадує Микола. – А в тайзі в мене з карабіна золотошукачі стріляли. Таке відчуття було, що куля маківку обпекла. Потім сказали: «Хотіли перевірити, дійдеш ти до Чукотки чи ні. Ми про тебе по радіо чули». І кинули три пачки грошей, мовляв, зарплату одержали, гуляємо. ЗА УРАЛ Досвід мандрів Україною послужив доброю основою для наступної серії експедицій «Українці за Уралом». Під час першого етапу цього проекту, який тривав із 7 липня 2004 до 11 лютого 2005 року, дослідник подолав 27 тис. км – від Києва через Урал, Алтай, Хакасію, Західний і Східний Сибір, Далекий Схід, Якутію, Колиму й Чукотку до мису Дежньова, а разом із дорогою назад, в Україну, весь пройдений шлях дорівнює довжині екватора Землі – 40 тис. км. У другому етапі, який розпочався у червні і завершився у жовтні 2007 року, Микола Хрієнко зібрав надзвичайно цікавий матеріал про життя наших земляків-українців та корінних народів на Камчатці, Сахаліні, Командорських і Курильських островах. Загальна довжина маршруту – 33 тис. км. І ось найсвіжіша новина. 30 червня 2010 року Микола Хрієнко повернувся з Російської Федерації, де він завершив останній довготривалий дослідницький маршрут, який пролягав територією між Полярним колом і береговою лінією Північного Льодовитого океану від мису Дежньова і селища Уелен (Чукотка) до Мурманська, що на Кольському півострові. З пригорщ вражень від почутогопобаченого в зауральських і північних походах, Микола Хрієнко вперто намагається створити широке полотно про життя українців на просторах Сибіру і Крайньої Півночі. У планах – видання книжки, фотоальбому та врешті-решт – фотовиставка «Українці за Уралом. ХХІ століття».  ЗАРУБКИ НА ПОСОХУ «Коли йдеш пішки, зрівнюєшся з людьми: баба несе мішок з травою, а я рюкзак. Але «з рюкзака» видно більше, ніж з вертольота». «Завжди існує конфлікт між мандрівником і дорогою. Її неможливо побороти (пройти) – вона нескінченна». З біографії журналіста і мандрівника Миколи Хрієнка Родом із Кіровоградської області (село Ново-Липове, де народився, було затоплено в 1956 році під час спорудження Кременчуцької ГЕС). Працював у газетах «Молодь України», «Радянська Україна», «Сільські вісті», «Вісник Чорнобиля», «Голос України», інформаційному агентстві УНІАН та в пресагентстві Чорнобильської АЕС. Висвітлював події на фронтах Кавказу. Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Здійснив 24 піших і лижних походи (з них 19 – одиночних) загальною довжиною 6178 км. Нагороджений орденом Миколи Чудотворця – за визначний внесок у примноження добра на Землі, орденом Української Православної Церкви Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня і двома золотими медалями за перемоги в журналістських конкурсах. Заслужений журналіст України.


8

21 серпня 2010 р.

ДИВОСВІТ

Природа і суспільство

Постане біблійний сад В Чернівецькому національному університеті закладуть перший в Україні сад біблійних рослин

ЧАРИ ВОЛИНСЬКОГО ЛІСУ Кожен із нас сприймає красу природи посвоєму. І бачимо ми кожен своє. Черпаємо здоров’я, настрій, натхнення. Саме волинський ліс для багатьох вітчизняних художників став тим поштовхом, який спонукав стати за мольберт. І постали пейзажі дивовижні на полотні… Любити треба вміти... Аби навчити любити волинський ліс, ще раз нагадати про його велич, про те, що наше майбутнє залежить не тільки від людей, які той ліс створюють, а й від кожного, Волинське обласне управління лісового та мисливського господарства взяло на себе сміливість організувати виставку «Волинський ліс очима художників». За сприяння управління культури було зібрано полотна більш ніж 20 митців. І нарешті в галереї будинку Волинської обласної ради урочисто відкрили виставку, присвячену всім залюбленим у волинські ліси. У колекції представлено роботи Народного художника України Олександра Байдукова, Заслуженого художника України Леоніда Литвина, членів Національної спілки художників України Світлани Байдукової, Олени Бурдаш, Світлани Костукевич, Зиновії Рубан, Михайла Савицького, Оксани Тарасенко, Леоніда Хведчука, Оксани Ядчук-Мачинської, Богдана Ясинського, а також Ігоря Лукановського, Володимира Гадьо, Юлії Гетьман, Леоніда Корольчука, Наталії Мелесь, Євгена Панагайби, Оксани Перепечі, Миколи Пивовара, Зоряни Рубан-Головчук, Петра Собка, Іванни Узун, Леоніда Українця, Наталії Чухрін. Тут було представлено роботи учасників численних пленерів, що їх для художників організовував голова Ковельського відділення Українського фонду культури Геннадій Сарапін. Разом із картинами відомих авторів виставлено твори початківці з не менш цікавими ідеями. Заступник голови Волинської облдержадміністрації Святослав Кравчук наголосив на актуальності події: «Нас змусили замислитись, яка суть людини і як маємо ставитися до природи. Сподіваємося, що відвідувачам виставки захочеться посадити дерево або принаймні зробити зауваження тому, хто його ламає». Мистецтвознавець Зоя Навроцька, яка фактично була ведучою дійства, зробила екскурс у минуле та сьогодення мистецького життя. Вона, а художники її підтримали, побажала, аби ця виставка відкрила перспективу для майбутніх пленерів та розвитку живопису на Волині. На відкритті можна було поспілкуватися з митцями. Наприклад, художниця Зиновія Рубан прийшла разом зі своєю «лісовою школою»: картини виставляють її донька Зоряна Рубан-Головчук, учениці Оксана Перепеча та Наталія Чухрін. Наставниця визнала цінність робіт та назвала колекцію своєрідною арттерапією. І художники, і лісівники сподіваються, що їхня любов передасться усім глядачам, котрі відвідають виставку полотен волинських художників. Оксана ЧУРИЛО

У

Юрій ЧОРНЕЙ

тексті Біблії, виявляється, немає жодної ботанічної назви ні самого дерева, ні плода, скуштувати який лукавий змій-спокусник підбив спочатку Єву, а відтак та – вже свого легковірного Адама. Принаймні саме це стверджують автори ошатного видання «Рослини Святого Письма та перспективи створення біблійного саду», яке нещодавно побачило світ у чернівецькому видавництві «БукРек». Щобільше, на роль цього плода, окрім, власне, яблука, віддавна також претендують рідкісний сорт хурми і навіть… айва. Реалізація сміливого задуму потребувала не лише часу – для написання монографії авторам знадобилося більше року, а й поєднання зусиль одразу чотирьох науковців з різних галузей знань. Адже у книжці проаналізовано не лише теологічне значення та біологічні особливості рослин, які згадуються у Святому Письмі. Біблійна зелень тут також вписана у культурно-історичний контекст існування людства. Відтак не дивно, що «батьками» книжки стали не тільки біологи Світлана Руденко та Степан Костишин, а й філолог Оксана Івасюк і богослов протоієрей

всім інші маслини, ніж ті – з біблійного Гетсиманського саду, під якими дві тисячі років тому воїни схопили Спасителя. Проте чернівецький сад все одно матиме усі шанси стати матеріальним, земним уособленням саду духовного. Таким собі взірцем співіснування людини і природи. Загалом для реалізації цього грандіозного проекту авторами рекомендовано 106 видів рослин. Щоправда, не всі з них зможуть вижити у відкритому грунті. Тому частину доведеться вирощувати у контейнерах та оранжереях, а до саду виносити тільки на літній період. Деякі рослини, яким буде особливо важко прижитися у наших широтах, замінять на близькі до них місцеві види, а особливо рідкісні привезуть із ботанічних садів Ізраїлю та Єгипту. Відтак уже у коротко-, а не довгостроковій перспективі, як образно висловився один із авторів книжки протоієрей Микола Щербань, на території колишньої Резиденції митрополитів постане Біблійний сад. Тут поруч ростимуть алое та будяк кучерявий, бук і біла верба, виноград та їстівний каштан, європейська маслина і осот польовий, пшениця й часник, троянда дамаська і яблуня ягідна. А ще, цей сад обіцяє стати місцем, де буятимуть найкращі з усіх можливих запахів. І нехай для його закладки потрібно п’ять років, а плоди з деяких посаджених у саду дерев побачать хіба що нащадки нинішніх поколінь, за справу братися все одно варто. Адже на те він і називається Біблійним, щоб ще раз нагадати людині про її роль і місце у цьому світі. Як, власне, й про те, що вона вже одного разу втратила.

ПОПУЛЯРНА УКРАЇНА

Унікальний Карадаг Неподалік багатолюдного пляжу – кордон відомого заповідника

К

Юрій РОЙ

арадагський природний заповідник, якому в серпні цього року виповнилося 31 рік – унікальний куточок південно-східної частини Кримського півострова. 120–150 млн років тому територія заповідника була зоною активної вулканічної діяльності. Площа заповідника – 2874,2 га, з яких 809,1 га – акваторія Чорного моря. Найвища точка гірської групи Карадагу – гора Свята – 576 м над рівнем моря. Поряд із вулканічними утвореннями (хребти Карагач, Хоба-Тепе, Магнітний, Кок-Кая, гора Свята) розташовані залишки давніх рифових масивів (хребет Сюрю-Кая, гори Балали-Кая і Легенер). Візиткою Карадагу, яку відвідують тисячі туристів, стала оспівана в легендах і переказах скеля-острів Золоті ворота. Щоб зберегти для наступних поколінь цей неповторний куточок природи і захистити унікальну флору та фауну, у 2001 році комплекс рослин і тварин заповідника постановою Кабінету Міністрів було оголошено національним надбанням України. А водно-скельний комплекс Карадагу в 2004 році внесено до переліку водно-болотних

ВСЕУКРАЇНСЬКА ЕКОЛОГІЧНА ГАЗЕТА «ПРИРОДА І СУСПІЛЬСТВО»

ГОЛОВА РЕДАКЦІЙНОЇ РАДИ М.Х. Шершун

№ 2 (2) вихід у світ 21.08.2010 р.

РЕДАКЦІЯ: Редактор В.В. Максименко Відповідальний секретар І.І. Кугно Дизайн та верстка Р.І. Новіков

ЗАСНОВНИК: Державний комітет лісового господарства України

Микола Щербань. Власне самі рослини, згідно з книгою Буття, Господь сотворив на три дні раніше, ніж оселив на Землі людину. Як би там насправді не було, але існування людини без рослин, вочевидь, неможливо. Чого, зауважте, не скажеш про сам рослинний світ. У книжці проаналізовано 75 видів рослин, посилання на які, на думку авторів, були найбільш значущими з теологічного погляду. (Загалом, за різними підрахунками, у Біблії згадується від 100 до 120 різних рослин). Невід’ємною частиною книжки стала розроблені науковцями практичні поради щодо перспектив вирощування у наших кліматичних умовах тієї чи іншої згаданої у Біблії рослини. А відтак книжка дає не лише наукове, а й суто практичне підгрунття для закладання у Чернівцях так званого Біблійного саду. До слова, першого на теренах України. Як запевнив ректор Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича Степан Мельничук, принципове рішення щодо створення такого сакрального саду ухвалено. Щобільше, до процесу залучено архітекторів, потенційних меценатів тощо. Ймовірно, хоча останнє слово тут за фахівцями, сад буде закладено на території поблизу VI корпусу університету, яка за радянських часів належала військовій кафедрі. (Раніше також висловлювалась ідея щодо закладення нових дерев у вже існуючому ботанічному саду або на землях поблизу стародавніх Шипинців, де вже кілька тисячоліть тому існувало потужне землеробське трипільське поселення – ровесник єгипетських пірамід). Тепер тут замість гармат буятимуть, наприклад, оливкові дерева. І нехай це будуть зо-

угідь міжнародного значення (Ремсарська конвенція). Із 1176 вищих судинних рослин Карадагського природного заповідника НАН України виділено 53 рослини, які ростуть лише у цій місцевості, близько сотні рідкісних і зникаючих видів. У Червону книгу України занесено 80 видів рослин, у Європейський червоний список – 33 види, в Червоний список міжнародного союзу охорони природи (МСОП) – 19 видів, у списку Бернської конвенції – 8 видів, 23 види внесено в Міжнародну конвенцію СІТЕС. ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Видавничий дім «ЕКО-інформ» м. Київ, вул. Ш. Руставелі, 9-А Тел.: (044) 235-31-36 info@ekoinform.com.ua www.ekoinform.com.ua Друк: ТОВ «Новий друк» м. Київ, вул. Магнітогорська, 1

Так само багата й різноманітна фауна заповідника, яка нараховує понад 5400 видів, з них 135 занесено до Червоної книги України, у списку Боннської конвенції – 75 видів, Бернської конвенції – 196 видів, конвенції СІТЕС – 53 види, у списку МСОП – 22 види, у Європейському червоному списку – 29 видів. На території заповідника водиться 32 види ссавців, 236 видів птахів, 9 видів плазунів, 4 види земноводних, 232 види павуків тощо. Відкриття і дослідження нових видів і родів живих організмів триває. Передплатний індекс: 49734 Тираж – 5000 пр. Свідоцтво Міністерства юстиції України про державну реєстрацію друкованого засобу масової їнформації Серія КВ № 16802-5474Р від 15.07.2010 р.

"Природа і суспільство" №2-2010  

Газета "Природа і суспільство" Экология и общество

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you