Page 1

Земля Вода Повітря Вогонь Людина 20 жовтня 2010 року, № 7

3

стор.

ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ЕКОЛОГІЧНЕ ВИДАННЯ

ТОЙ, ЩО СПАЛЮЄ ТІЛО І МОЗОК

4

стор.

ЦЕ ЩЕ НЕ КАТАСТРОФА, ОДНАК...

7

стор.

www.ekoinform.com.ua

ЖИВІМО ПО СОВІСТІ

ПОДІЇ Грабують природу Понад 2 250 порушень природоохоронного законодавства виявлено з початку року на Буковині, найбільш суттєві з яких були у сфері охорони та використання рослинного світу. До адміністративної відповідальності притягнуто 399 порушників, шкода, заподіяна довкіллю, оцінюється у 2 340 тис. грн. Резонансні порушення природоохоронного законодавства цього року на Буковині виявлено на території кількох лісництв у придорожніх захисних смугах поблизу кількох населених пунктів. Типові порушення під час використання земельних ресурсів і надр: засмічення та забруднення земель, самовільне користування надрами. За результатами перевірок… 522 особи притягнуто до адмінвідповідальності. Аби запобігти несанкціонованій заготівлі гравійно-піщаних сумішей у заплавах і руслах річок Державною екологічною інспекцією створено рейдові бригади. Вони щоденно здійснюють перевірки на водних об’єктах. Особлива увага приділяється території найбільш ймовірного скоєння таких порушень – м. Чернівці, Кіцманський, Новоселицький, Герцаївський райони. Тільки впродовж ІІІ кварталу тут проведено понад 100 рейдових перевірок, результатом яких стало зменшення кількості випадків несанкціонованої вибірки гравійно-піщаних сумішей із русел річок.

Може, «Євро–12» допоможе?

Чисті метали – брудні відходи

Незадовільне зберігання відходів у Світловодську небезпечне...

Федір ВАДИМЕНКО

Н

езадовільне зберігання промислових відходів виробництва ВАТ «Чисті метали» (місто Світловодськ, Кіровоградська область) становить загрозу для навколишнього середовища і може призвести до виникнення надзвичайної ситуації техногенного характеру з непередбачуваними екологічними наслідками. Про це повідомили в прес-службі Головного управління МНС в Кіровоградській області за результатами планової перевірки підприємства. За даними МНС, на території ВАТ «Чисті метали» як відходи зберігається 6 250 кг трихлориду миш’яку в розчині соляної кислоти і 627 кг сполук ртуті. «Трихлорид миш’яку зберігається в окремому приміщенні, куди обмежений

доступ сторонніх осіб. Проте на підприємстві не змогли пред’явити необхідні документи про наявність і відповідність умов зберігання високотоксичної речовини. Під час обстеження 10 контейнерів було виявлено ознаки порушення цілісності двох із них. Виявлено сліди кристалічної речовини білого кольору і сліди розливу бурого кольору (ймовірно, соляної кислоти і хлориду миш’яку), решта контейнерів має ознаки впливу внутрішнього надмірного тиску», – повідомили в ГУ МНС. Ртуть, використовувана в технологічному процесі ВАТ «Чисті метали», документально не переведена в розряд небезпечних відходів, підприємством не визначена відповідальна особа за її зберігання. У приміщеннях з небезпечними відходами останнім часом не проводився аналіз проб повітря.

Ртуть блискуча і небезпечна відходами виробництва

ВАТ «Чисті метали» було приватизовано в 2008 році. Власник контрольного пакета акцій підприємства – ЗАТ «Ділові партнери» – обіцяв спрямувати 360 тис. грн. на ліквідацію небезпечних відходів, проте зобов’язання не виконав. Під час засідання обласної комісії з питань надзвичайних ситуацій і техногенноекологічної безпеки заступник голови Кіровоградської ОДА Віктор Серпокрилов повідомив, що ситуація навколо ВАТ «Чисті метали» виходить з-під контролю. «Зараз підприємство перебуває в стані санації, процедура банкрутства завершується в грудні цього року. Арбітражний керівник також не вживає заходів для належного зберігання небезпечних відходів», – відзначив В. Серпокрилов. Комісія ухвалила рішення рекомендувати Світловодському міськвиконкому підготувати проектно-кошторисну документацію і виконати роботи перезатарювання контейнерів із трихлоридом миш’яку, що перебувають в аварійному стані. Державній екологічній інспекції і обласній СЕС доручено стежити шляхом лабораторних аналізів за станом повітря і ґрунту в місцях зберігання речовин. Арбітражному керівнику банкрутством ВАТ «Чисті метали» наказано до 15 грудня ц.р. інвентаризувати й виконати всі заходи з вилучення, перевезення і знищення хімічних відходів. 

ВАТ «Львівський дослідний нафтомаслозавод», що вже близько тридцяти років зливає свої відходи до місцевих водних резервуарів, розташованих на його території, перешкоджає Міністерству охорони навколишнього природного середовища України розпочати роботи із запобігання екологічній катастрофі. Про це повідомляється на сайті Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. За їхньою інформацією, підприємство, яке офіційно визнане банкрутом, планує продати кислі гудрони, що накопичилися в процесі виробничої діяльності заводу. Тим часом забруднення триває: в резервуарах постійно фіксується зниження рівня рідини. Гудрони просочуються до підземних річок поблизу сіл Збиранка і Сороки (Жовківського району). Місцеві мешканці потерпають від забруднення криниць та повітря. Існує загроза витоку небезпечної речовини до річки Малахівка, яка впадає в річку Полтву. Територія підвищеного ризику лише за 10 км від Львова, де планується проведення матчів «Євро–2012». Наявність подібного об`єкта ставить під загрозу проведення європейського футбольного чемпіонату, повідомили у прес-службі. Мінприроди України готове приступити до екологічної експертизи резервуарів з метою визначення технологічного процесу ліквідації небезпеки. Аби уникнути додаткове забруднення площі біля гудронових озер, поблизу заводу необхідно негайно облаштувати майданчик для роботи спеціалістів. Процес збирання, транспортування та утилізації хімічної рідини має відбуватися під жорстким екологічним контролем спеціалістів. Мінприроди вимагає допустити своїх спеціалістів до резервуарів із кислими гудронами для термінового запобігання екологічній катастрофі. Питання львівських озер перебуває на особистому контролі міністра охорони навколишнього природного середовища України Миколи Злочевського.


2

20 жовтня 2010 р.

ТРИВОЖНИЙ СВІТ ПОДІЇ

Наступного року Україна має намір розпочати приватизацію енергетики Кабмін має намір до кінця 2010 року зняти мораторій на приватизацію об'єктів енергетики і підготувати приватизацію енергозабезпечуючих (обленерго) і теплових енергогенеруючих компаній. Відповідний пункт внесено до першочергових заходів на 2010 рік з реалізації основних положень Програми економічних реформ на 2010–2014 роки. Забезпечене суспільство, конкурентоздатна економіка, ефективна влада, затверджені розпорядженням Кабінету Міністрів №1725 від 23 червня. Окрім того, згідно з документом, Мінпромполітики, Мінпалевенерго, Мінвуглепром, Мінагрополітики, Мінтрансзв’язку і Мінекономіки повинні розробити програми реформування та розвитку стратегічних галузей або зміни до них із вказівкою термінів, умов і способів приватизації підприємств зазначених галузей. Нині державу в особі НАК Енергетична компанія України контролює чотири з п'яти теплових енергогенеруючих компаній і 14 із 27 обленерго. Як повідомлялося раніше, напередодні глава Фонду держмайна України Олександр Рябченко виступив за прискорення термінів приватизації чотирьох теплових енергогенеруючих компаній країни: Західенерго, Центренерго, Дніпроенерго і Донбасенерго. В той же час він зазначив, що поки що немає спільного розуміння, яким чином і які пакети акцій вказаних компаній будуть виставлені на продаж.

Де у світі найбільше дбають про екологію? Екологічна організація Climate Action Network опублікувала рейтинг держав світу за мірою їх участі в боротьбі з глобальним потеплінням. Учасниками рейтингу стали 56 держав, на долю яких припадає до 90% світових викидів вуглекислого газу, який вважають головною причиною перегрівання поверхні Землі. До п’ятірки кращих за цим критерієм держав увійшли Швеція, Велика Британія, Данія, Мальта і Німеччина. Держави колишнього СРСР розподілилися так: Латвія – 11-те місце, Литва – 17-те, Естонія – 30-те, Білорусь – 37-ме, Росія – 42-ге, Україна – 44-те, Казахстан – 52-ге. США – на 53-ій позиції. Гірші результати показали лише Саудівська Аравія (останнє, 56-те місце), Малайзія та Китай. Для порівняння: Франція – на 12-му місці, Японія – на 26-му, Польща – на 27-му, Іспанія – на 38-му, Іран – на 49-му, Канада – на 51-му.

Відновлення ґрунтів у лісах Колорадо

М

ісцева неурядова організація «Для лісів» та Лісова служба Сполучених Штатів Америки розпочали заходи щодо відновлення ґрунтів у лісах штату Колорадо, які були пошкоджені внаслідок розробки срібних копалень. Ці ліси були багаті на срібло, яке почали видобувати ще де-

кілька століть тому. Проте родовища майже вичерпані, а шахти закривають. Усього буде ліквідовано 23 тис. шахт і почнеться відновлення навколишнього середовища. Технологічним процесом відновлення ґрунтів займаються дві компанії Carbondale’s Flux Farm Foundation та Axe Trucking. Для

Природа і суспільство звільнення ґрунту від тяжких металів застосують біовугілля, яке є субстанцією зі згорілої біомаси. Його можна використовувати: для оздоровлення земель. Сировиною для біовугілля слугуватимуть пошкоджені дерева із західних лісів Колорадо. Фінансувати проект буде переважно неурядова організація «Для лісів», яка вже виділила 90 тис. доларів. Організацію заснував колишній мер міста Аспен Джон Беннет і наразі вона займається ліквідацією дерев західних лісів Колорадо, які постраждали від нашестя жуків-короїдів. Генеральний директор Flux Farm переконаний, що цей проект стане прикладом вдалого використання біовугілля для відновлення колишніх гірничовидобувних регіонів: «Це можливість зробити вагомий внесок у вивчення біовугілля». У разі успіху проекту, уряд планує застосовувати цей метод і надалі для відновлення ґрунтів інших гірничовидобувних районів. Крім того, відновлення місцевості готовий підтримати і департамент охорони здоров’я Аспена. Адже береги річки КаслКрик занадто пошкоджені ерозією і сповзають у воду. Відновлення ґрунтів та лісового покриву дасть можливість поступово розв’язати цю проблему. Роботу над проектом розпочали 10 жовтня зі святкової вечірки, але працівники серйозно поставилися до роботи, а геохіміки вже запропонували використовувати різні види біовугілля для окремих земельних ділянок. Згодом буде розроблено найефективніші суміші біовугілля.

Росія має плани на Арктику Т

ри роки тому російські дайвери встановили неіржавіючий прапор на морському дні Північного полюса і відтоді російський апетит щодо Арктики збільшується. Саме тому нещодавно в Москві відбувся міжнародний форум, на якому російські експерти висловили бачення лідерів країни щодо розвитку полярного регіону. Насамперед, росіяни планують скласти новий атлас Арктики, який буде включати детальний опис потенційно небезпечних районів. На сьогоднішній день Арктика цінна, перш за все, багатими запасами нафти та природного газу, яких, відповідно до досліджень геологічної служби США (липень 2010 року), виявилося втричі більше, ніж вважали раніше. Більшість із цих запасів міститься в «російській» Арктиці, що підігріває цікавість уряду країни до полярного регіону. Окрім того, росіяни становлять половину населення Арктики, а за Полярним колом розташовані доволі густонаселені міста Росії. «У «російській» Арктиці проживає 1,5 % населення країни, там виробляється 11% ВВП та 22% загальнодержавного експорту», – доповідав на форумі радник Президента Росії з питань екології Олександр Бедрицький. Крім Росії, ще сім інших держав володіють територіями в Арктиці. Це – Канада, Данія, США, Ісландія, Норвегія, Швеція і Фінляндія. Відповідно до норм міжнародного права жодна з країн не володіє географічним Північним полюсом або Північним льодовитим

океаном. Але Конвенція ООН з морського права надає право восьми країнам здійснювати свою юрисдикцію над водами океану до 12 морських миль від свого берегу. В окремих випадвах економічні зони сягають 200 морських миль у Північному Льдовитому океані. Росія – одна з перших країн, які прагнуть розширити свою юрисдикцію в Арктиці переважно шляхом здійснення наукових досліджень, щоб потім ініціювати повторний розгляд власної справи в Комісії ООН з континентального шельфу.

Мегавати від сонця

В

Україні запущено сонячну електростанцію потужністю 2,5 МВт зі 11 060 кристалічних сонячних модулів, як повідомляє прес-служба компанії Active Solar, яка побудувала її. Cтанцію спорудили біля с. Джерельне, що розкинулося приблизно за 3 км від м. Сімферополь. Електростанцію підключено до державної електромережі і вона має гарантований збут, відповідно до закону України про «зелений» тариф.

Електростанція вироблятиме 3228 МВт годин екологічно чистої енергії на рік, завдяки чому скоротяться викиди вуглекислого газу на 2615 т на рік. Електроенергії, що виробляється сонячною електростанцією, достатньо, щоб забезпечити електроенергією близько 1400 сімей. У найближчі місяці компанія планує завершити будівництво потужностей ще на 5 МВт на прилеглій ділянці. Загальна кількість встановлених сонячних модулів тоді

Нещодавно між Російською Федерацією та Канадою виникли суперечки щодо контролювання хребта Ломоносова, який проходить по дну Льодовитого океану. Міністр закордонних справ Сергій Лавров уже зробив заяву про те, що хребет є продовженням континентального шельфу Росії. Натомість Міністр закордонних справ Канади Лоуренс Кеннон назвав встановлення канадського суверенітету в Арктиці головним пріоритетом зовнішньої політики країни.

зросте до 30 700 шт загальною площею близько 15 га. У серпні Президент України Віктор Янукович заявив, що цього року в Україні буде введенно в експлуатацію одну з найбільших у Європі електростанцій, яка використовуватиме енергію сонця. Як підкреслив Президент, введення в експлуатацію електростанцій, які використовують альтернативні джерела енергії, зокрема вітер і сонце, є важливими заходами у рамках реалізації національних проектів з метою економічного розвитку України та проведення в державі масштабних реформ.


ПРОБЛЕМА

Природа і суспільство

Той, що спалює тіло і мозок Або чому треба заборонити усі види реклами тютюну Олег ЛИСТОПАД

Л

ісівники, як ніхто інший, знають небезпеку недопалка, а отже – куріння як звички, що спалила тисячі гектарів лісу. Не меншу пожежу розбурхує куріння і в людському тілі. А збитки, завдані курінням державному бюджету через витрати на лікування курців, цілком порівнянні із тими, що спричиняють пожежі в лісах. Щороку в Україні помирають сотні тисяч людей, лише в 2007 р. померло 760 тис. наших співвітчизників. Серед причин лідирують хвороби серця та онкозахворювання. Проте політики та журналісти замовчують те, що тютюн – один із провідних чинників цих хвороб. Держава мала б задуматися над страшним фактом: саме від хвороб, спричинених тютюнокурінням, передчасно помирає 100 тис. українців щорічно. Уже з 10–11 років українські підлітки стають затятими споживачами тютюну. Смертність в Україні вже багато років поспіль значно перевищує народжуваність. За післярадянські часи населення України скоротилося більш ніж на 6 млн. У середньому щороку нас стає на 330 тис. менше. Що ж може зробити держава для зменшення смертельного впливу тютюну на народ? Можна скористатися світовим досвідом: підвищення акцизів, повна заборона реклами тютюну, заборона куріння у громадський місцях, друк попереджень та інші види антитютюнової пропаганди тощо. Усі ці кроки впроваджуються дуже важко, та ентузіасти не складають зброї. Так, їм вдалося три роки тому довести урядовцям, що акцизи – не лише захист громадян він отрути, а й спосіб наповнити бюджет. Держава збагатилася на десятки мільярдів гривень, і тепер уже новий уряд також активно застосовує цей спосіб контролю з тютюновою епідемією. Ще один вагомий крок до заборони зовнішньої реклами тютюнових виробів вдалося зробити нещодавно, коли було ухвалено відповідний закон. Його статті щодо реклами набрали чинності з 1 січня 2009 року і стали першим кроком на шляху до повної заборони реклами алкоголю й тютюну. Через зниження рівня куріння відчутно знизився і рівень серцево-судинних захворювань (рак – хвороба, яка реагує на такі заходи повільніше). Успіхи українських борців за чисте від тютюнового диму повітря відзначені на світовому рівні. А нещодавно результати найбільшого дослідження поширеності куріння за всю історію України – «Глобальне опитування дорослого населення щодо вживання тютюну» (GATS) підтвердили – українці масово відмовляються від куріння. Поширеність щоденного куріння за останні 5 років в Україні суттєво зменшилась. Так, у 2005 році щоденно курило 62% чоловіків (від 15 років і старші), а в 2010 вже 45%. Ще більше за ці 5 років поменшало курців-жінок – їх кількість скоротилася майже вдвічі – з 17% до 9%. В абсолютних цифрах це означає, що курців стало менше на чотири мільйони!!! Хоча, коли бачиш, як мати чи батько обкурюють своє дитя, важко в це повірити, проте статистика – річ вперта. Просто процес відбувається нерівномірно в різних регіонах, та й звертати увагу на щось ми починаємо лише після того, як хтось акцентує увагу на тій чи іншій проблемі. Опитування також показало: ♦ Понад 90% населення України підтримує заборону куріння на робочих місцях; ♦ Понад дві третини (68%) теперішніх курців заявили, що зацікавлені у відмові від куріння; серед тих, хто будь-коли курив щодня, 26% вже стали колишніми курцями; ♦ Підтримка повної заборони реклами тютюну серед населення зросла від 49% у 2000 році до 70% у 2010 році; ♦ Лише 31% опитаних вважає, що куріння кальяну призводить до серйозних захворювань (тривожний сигнал!);

♦ Триває масштабна контрабанда цигарок із України: понад 40 мільярдів цигарок, які було законно продано в Україні, споживають курці за межами країни (це відповідь тим, хто каже, що збільшення акцизів збільшить контрабанду в Україну). Соціологічне дослідження GATS містить не тільки сучасну детальну інформацію щодо вживання тютюну в нашій державі, а й надає можливість побачити, як змінилася ситуація з тютюнокурінням в Україні за останні п’ять років та провести порівняння на глобальному рівні. Опитування проводилося в рамках співпраці Уряду України та ВООЗ як захід «Державної цільової соціальної програми зменшення шкідливого впливу тютюну на здоров’я населення в Україні на період до 2012 року». Ця Програма має посилити заходи з контролю над тютюном в Україні відповідно до положень Рамкової конвенції ВООЗ із боротьби проти тютюну та розробленим ВООЗ комплексом заходів MPOWER.

♦ Зробити помітнішими повідомлення щодо ризиків, пов’язаних із вживанням тютюну (включаючи куріння кальяну, сигар та інших тютюнових виробів), через медичні попередження на упаковках, інформаційні стенди в освітніх закладах та закладах охорони здоров’я, інші інформаційні заходи; ♦ Удосконалити законодавство з метою заборони реклами тютюну в точках продажу, в Інтернеті та в будь-яких інших місцях. Експерти переконані, що в результаті виконання вищезазначених заходів рівень захворюваності та смертності серед населення України зменшиться ще більше. Щодо конкретних заходів, які тепер на часі (тобто, якщо деталізувати рекомендації), то уряд має нарешті, як передбачається ухваленим Верховною Радою законом, прийняти постанову про друк на пачках цигарок малюнків, що ілюструють наслідки куріння (як в багатьох країнах Європи). А сама ВР має прийняти давно зареєстрований закон про ПОВНУ заборону реклами тютюну. Йдеться про заборону просування тютюнової продук-

«2006 року Верховна Рада України ратифікувала Рамкову конвенцію ВООЗ із боротьби проти тютюну, після чого в Україні почали цілеспрямовано впроваджувати всебічні заходи контролю над тютюном, – говорить Ігор Поканевич, керівник Бюро ВООЗ в Україні. – Саме після цього було внесено зміни до законодавства щодо підвищення акцизних податків на тютюнові вироби, врегульовано питання щодо спрямування залучених коштів на першочергові заходи та програми з охорони здоров’я, забезпечення захисту від впливу тютюнового диму, заборонено деякі види реклами тютюну тощо», – додає пан Поканевич. Голова Коаліції громадських організацій та ініціатив «За вільну від тютюнового диму Україну», колишній міністр охорони здоров’я України Микола Поліщук наголошує: «Дані Глобального опитування щодо вживання тютюну в Україні загалом збігаються з результатами інших опитувань і підтверджують суттєве зменшення поширеності тютюнокуріння серед населення України. Це скорочення стало результатом проведення в Україні заходів, які довели свою ефективність і в інших країнах». Однак зупинятися на досягнутому не варто. Зробити треба ще так багато, ще стільки душ треба визволити з тютюнового рабства! Тому в звіті про результати опитування міжнародні експерти дали рекомендації нашій країні: ♦ Створити систему моніторингу для оцінювання ефективності заходів із контролю над тютюном та рівня вживання тютюну; ♦ Удосконалити національне законодавство та нормативні акти, аби розширити перелік місць, звільнених від тютюнового диму, та посилити контроль виконання прийнятих актів; ♦ Створити комплексну національну систему діагностики та лікування залежності від тютюну;

ції, а також спонсорування тютюновими й алкогольними компаніями масових заходів з метою реклами своєї продукції тощо. Приклад того, як тютюнові магнати (до речі, майже 100% цигарок виробляють транснаціональні корпорації, поповнюючи кишені закордонних товстосумів) використовують спонсорство для просування своїх виробів – гастролі однієї з популярних молодіжних груп. «Перепусткою» на концерти цих продажних музикантів були дві пачки цигарок певного виробника. І не важливо, чи виповнилося вже 18 років бажаючим послухати музику – охоронці без отруйного зілля слухачів не впускали. За результатами огляду політики щодо обмеження тютюнокуріння в 28 європейських країнах, повна заборона на рекламу і пропаганду тютюнової продукції є важливою складовою ефективної державної політики щодо зменшення тютюнокуріння. У країнах, де всі форми реклами тютюну заборонені, як-то: Франція, Нова Зеландія, Норвегія та інші, кількість курців значно зменшилась. Проведені опитування свідчать, що переважна більшість громадян України підтримує заборону алкогольної і тютюнової реклами. Така повна заборона необхідна для зменшення темпів «підсаджування» української молоді на «легальні» наркотики (тютюн і алкоголь). У Великій Британії закон про повну заборону вводили трьома етапами – у 2002 році заборонили традиційні форми тютюнової реклами, у 2003-му – стимулювання продажу тютюнових виробів і спонсорування тютюновими компаніями місцевих спортивних заходів і протягом 2004–2005 років заборонили тютюнову рекламу в торговельних точках та «розширення бренду» (використання відомих марок для реклами тютюнових виробів). Кожен етап введення закону супроводжувався суттєвим зниженням впливу тютюнового маркетингу на молодь. Хочеться вірити, що й в Україні знайдуться політичні сили, які поставлять надійний заслін на шляху отрути, яка вбиває нашу націю.

3

20 жовтня 2010 р.

Колонка мораліста

ДЕ ЧИСТО? Павло СЕРГІЄНКО

Х

тось колись придумав гасло «Чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять!». Інша крайність, це коли нікого ні до чого не закликають, але діють за принципом: чисто там, де прибирають! Ось це гасло хоч і замовчується, але є керівним для більшості. І для тих, хто прибирає (влади, комунальних служб, керівників підприємств і установ…), і для тих, хто безбожно смітить. Проведіть опитування, наприклад, курців, які кидають недопалки не в урни, а під бордюри, на тротуари, газони, в квітники. Не менше 90% їх вам скаже, що там двірники повинні прибирати, їм, мовляв, за це гроші платять! І що, буде після цього чисто? Та якщо так мислитиме і діятиме кожний двоногий індивід, то для наведення хоча б відносної чистоти треба буде, щоб за всіма нами цілоденно ходили персональні прибиральники з мітлою і совком. Тобто половина працездатного населення працюватиме в економіці та інших галузях, а друга половина після неї прибиратиме. Я щоранку, добираючись на роботу через Московську площу в Києві, бачу, що через півгодини після її підмітання вона стає схожою на свинюшник. Ефект від прибирання дуже короткочасний. То який же вихід із ситуації? Відповідь банальна: десь посередині. Чому не може бути абсолютно достатнім друге (чисто там, де прибирають!), думаю, шановні читачі, ми з’ясували. Ну, а перше не може бути абсолютною істиною хоча б тому, що прибирати треба …завжди! Хоч би й ніхто не смітив. Бо є дощ, сніг, град, який оббиває листя на деревах, вітер, який розносить пил, осінь з чарівним падолистом і т. д. Але й заперечувати ці гасла як неправильні ми не можемо. Вони, я б сказав, правильні, але недостатньо правильні. Щоб людина не смітила, гасел і закликів мало, її треба відповідним чином виховати: в сім’ї, у школі, в колективі… Та й сама вона, якщо можна так сказати, повинна самовиховатись. Щодо прибирання, то його в сучасних умовах необхідно розуміти як комплексний економічний процес. Припустимо, ніхто не смітить і всі відходи люди ще й сортують, а потім викидають в сміттєві баки. І що, цього достатньо, якщо й навіть усе потім транспортувати в спеціально відведені місця? Звичайно, ні. Бо це ще питання, що для матінки-природи гірше: коли сміття вкриває землю рівномірно чи коли воно концентрується на величезних площах? Останнє, по суті, й відбувається в Україні. Отже, крім банального прибирання і сортування побутових відходів життєдіяльності людини, яких стає дедалі більше, потрібен комплекс заходів з їх утилізації і захоронення, переробки або знищення, рекультивації земель і т. ін. Без перебільшення, сьогодні, якщо ще й врахувати проблему промислових відходів, це має бути на першому місці у сфері державної економічної політики. А висновок такий: чисто там, де прибирають і де не смітять! Якщо дотримуватимемось цього принципу, то, як співає в одній зі своїх пісень М. Поплавський, «буде все в порядку!» Якщо ні, то істиною стане інший відомий слоган: чисто там, де нас, людей, немає.


4

20 жовтня 2010 р.

ПРАВИЛА ЖИТТЯ

ЦЕ ЩЕ НЕ КАТАСТРОФА, ОДНАК… Микола ПУГОВИЦЯ

Т

ой день аж ніяк не святковий. Його не знайти в жодному календарі. І тому є причина: його неможливо передбачити. В останні роки він настає значно раніше, ніж у кожен попередній. Йдеться про День надспоживання. Міжнародна екологічна організація Global network footprint протягом кількох десятиріч скрупульозно підраховує, скільки людство використовує за рік водних, лісових, рибних та інших ресурсів. І щоразу доходить до сумних висновків: ми споживаємо дедалі більше. А в природи залишається дедалі менше сил, аби задовольнити непомірно зростаючі апетити «гомо сапієнс». Учені, експерти підраховують, наприклад, скільки випиваємо за рік води і скільки відтворює її за цей час природа. Результати не на користь останньої відзначаються ще з 1986 року. І так не лише щодо води. Багатства, даровані природою, не безмежні.

ПОДІЇ На Закарпатті вовки дедалі частіше загризають свійських тварин

На полонині Канч у Міжгірському районі Закарпаття блискавка вбила чотирьох коней. Ще п’ятьох тварин того самого дня загризли вовки. «Жителі нашого села виганяють коней влітку на полонину, – розповів мешканець Синевирської Поляни Федір Калинич. – Щодва дні виходять перевіряти, як пасуться тварини. Цього літа близько 100 коней вигнали в урочищі Красне Поле на полонину Канч. Коли ввечері господарі піднялися в гори, побачили серед табуна чотирьох мертвих тварин. Електричний розряд вразив одночасно їх усіх». Трохи далі чоловіки побачили рештки від загризених вовками молодих лошат. «Вовки зараз дуже знахабніли. Раніше тільки взимку їли тварин, тепер почали й улітку забігати на полонини та до села. Околицями Синевирської Поляни тепер гуляють три вовчі зграї», – сказав Калинич. За словами чоловіка, кілька років тому поблизу села блискавка смертельно вразила отару овець. У Польщі, Греції, Румунії вовки занесені до Червоної книги. Єдині країни, де масово винищують вовків, – Росія та Білорусь. На людей вовки в Україні нападають приблизно 15 разів на рік. Для порівняння, собаки – 30 тис. разів щороку. В Україні живе сірий європейський вовк. Найбільше їх – на Поліссі та в Карпатах.

«Протягом року, – пояснює ситуацію, а водночас і принцип Дня надспоживання завідувач лабораторії екобезпеки Національного авіаційного університету Ярослав Мовчан, – біосфера Землі відновлює воду через дощі, повітря – через фотосинтез рослин. Однак існує ліміт відновлення – цього року, за підрахунками експертів, ми вичерпали його 21 серпня, тобто використали всі природні ресурси, вироблені планетою поточного року. Відтоді споживаємо воду з підземних джерел, які не підживлюють дощі, викидаємо в повітря вуглекислий газ, який дерева не встигають переробити… Ми доторкаємося до запасів, котрі вже неможливо відновити, тобто до кінця року житимемо в борг у природи. Хоча це ще не катастрофа, але якщо нічого не змінювати, то не за обрієм той час, коли нам більше не буде що пити і чим дихати». Починаючи з 1986 р., коли людство вперше переступило річний ліміт, дата перевищення норми споживання повільно наближається до початку року. Проте якщо в попере-

дні 2008-й і 2009-й вона зміщувалася плавно (це було відповідно 23 і 25 вересня), то в 2010-му – різкий стрибок до 21 серпня. «Отже, період споживання ресурсів людиною скоротився ще на один місяць, – робить висновок Ярослав Мовчан. – Якщо й далі процес триватиме такими темпами, то через два десятиріччя природа не зможе забезпечити навіть мінімуму, потрібного нам». Зрозуміло, що жителів планети що не рік, то більшає. Всі вони потребують їжі, води – і це є однією з причин надспоживання. «Але не слід перекладати все лише на зростання народонаселення, – каже голова Національного екологічного центру Ігор Сіренко. – Не менше зло містить культ споживання, що його насаджують виробники продуктів, аби набивати власні кишені. Це стосується не тільки купівлі великих машин або нових будинків. Це й звичка раз на рік міняти мобільні телефони або писати на папері лише з одного боку, а потім викидати його… Дуже мало експертів у світі усвідомлюють, що нині

Природа і суспільство «Зелений» щоденник продуктивна спроможність Землі підтримується штучно. Переважна більшість політиків і бізнесменів не зважають на вичерпність викопних ресурсів і вважають, що технічний прогрес зможе розв’язати будь-які екологічні проблеми. Проте якщо людство не змінить розкішний стиль життя й не почне економити буквально на всьому – існує ймовірність, що за життя ще теперішніх поколінь екологічні проблеми переростуть у гуманітарні й нам доведеться боротися за місце під сонцем». Сумна перспектива, чи не так? Передусім треба вчитися економити і вчити цього дітей. Здається, це так просто: не купувати більше їжі та одягу, ніж потрібно, щоб потім їх не викидати; вимикати світло в кімнатах, де не перебуваємо; відключати воду в душі, коли намилюємося; сортувати сміття; пересісти з автомобіля на велосипед… Правила, справді, прості й усім відомі. Чому ж не додержуємо їх, не вимагаємо того від рідних і близьких? Чи досі вважаємо, що вода, земля, повітря – то навічно?

Не кидаймо брудом у болото Кілька років тому я почув по радіо: військові Швейцарії запропонували один із аеродромів, що не використовується, перетворити ... на болото. І це не викликає подиву: Європа відчула наслідки багатовікової денатуралізації довкілля, тому неабиякі кошти готова вкладати і вкладає у відтворення зруйнованих екосистем.

А

що Україна? В Україні вже навіть набуто певного, хоча й куцого, досвіду ренатуралізації – на Закарпатті. Значні низовинні площі області здавна називали «краєм боліт», але з приходом радянської влади ті болота змішали з брудом, вважаючи їх безглуздям – тож до кінця 1970-х років від них не залишилося й сліду. – Ще студенткою я багато чула про найбільші водно-болотні угіддя регіону – Чорний Мочар – у межиріччі Тиси й Латориці, – каже доктор біологічних наук, завідувачка Міжвідомчою комплексною лабораторією наукових основ заповідної справи Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАНУ та Міністерства охорони навколишнього природного середовища України Тетяна АндрієнкоМалюк. – Займалася ними моя дорога наставниця Єлизавета Модестівна Брадіс. То були незвичайні болота. Проте я вже їх не застала. Тетяна Леонідівна закінчила біологічний факультет Київського університету. Коли навчалася на третьому курсі, Єлизавета Брадіс, професор Інституту ботаніки, підшукувала собі ученицю. Вибір упав на неї... «Ви не боїтеся боліт?» – спитав завідувач кафедри ботаніки, професор Олексій Липа. – «Не боюся, бо я їх ніколи не бачила». – «Тоді надам вам шанс облазити всі болота України». І стали гумові чоботи й брезентова куртка таким самим атрибутом її одягу, як ситцевий халат чи домашні капці. На все подальше життя. Якби тепер була жива Брадіс (портрет її завжди висить над робочим столом Андрієнко-Малюк), вона, безумовно, пишалася б своєю ученицею, котра стала лауреатом високої міжнародної премії природоохоронної організації «Рlantа Europa» («Рослинний світ Європи») «Срібний листок» – за збереження рідкісних рослин, а також лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки.

– Я навчалась у Єлизавети Модестівни, потім стала її аспіранткою. Вона першою серед учених України виступила за охорону боліт, проти їх осушення. Ми, молоді, допомагали їй. Тоді, на початку 1970-х, болота мали негативний імідж. Та ми не звертали уваги і продовжували вивчати ці «комори сонця», ці колиски річок. А тепер уже й меліоратори визнають, що то була помилка – осушення боліт... Так, роль водно-болотних угідь у природі важко переоцінити, надто за сучасних умов, коли відбувається загальне потепління клімату і виникає дефіцит прісної води. Вони виконують функції регулювання гідрологічного режиму. Це найважливіші осередки біорозмаїття. Болота – це ще й літопис природи, бо болотний торф – перша ланка в ланцюгу перетворення рослинної речовини на кам’яне вугілля. Якби не було їх, навряд чи ми дізналися б, скажімо, що в Гренландії та на Шпіцбергені колись дуже давно ... росли магнолії і пальми. А вони нині входять до числа екосистем світу, над якими нависла загроза – насамперед, у зв’язку з осушенням і забрудненням. Протягом останніх десятиліть міжнародні екологічні організації почали дедалі більше турбуватися про збереження водно-болотних угідь у найрізноманітніших їх проявах (долини та дельти рік, болота, перезволожені землі, торфовища, озера, ставки, водосховища, риборозплідні водойми тощо). З цією метою 2 лютого 1971 року в іранському місті Рамсарі 81-ою країною було підписано Міжнародну конвенцію, відому як «Рамсарська Конвенція». Відтоді 2 лютого відзначається як Міжнародний день захисту водно-болотних угідь. Україна приєдналася до конвенції 29 жовтня 1996 року. Та не компенсувати вже тієї шкоди, якої завдала екосистемам кампанія меліорації 1960–1980-х років. На тому ж Закарпатті болота займали в цілому незначну площу, проте і їх осушення відчутне: зросла небезпека виникнення катастрофічних паводків, збідніло біорозмаїття. За даними доцента кафедри зоології біологічного факультету Ужгородського університету Людвіга Потіша, край полишають окремі види рідкісних птахів, які зазвичай там оселялися. Область лежить на шляху інтенсивної міграції пернатих, серед яких три чверті – з Червоної книги, але вберегти їх дуже складно. На думку вчених, екологів, слід

Доктор біологічних наук, професор, болотознавець Тетяна Андрієнко-Малюк створити транскордонні природоохоронні об’єкти, надати загальнодержавного значення реанімованим Дийдівським болотам. Їх три, відновлених після безглуздої меліорації: Став, Дийдівський Міц і Товар в околицях села Дийда Берегівського району. Оголошені заказниками, невдовзі були облюбовані численним птаством. Лебідь-шипун, велика біла, мала та руда чаплі, червонокнижні лелека чорний, скопа, білоока чернь, рідкісні в краї бекас, травник, широконіска, бугай... Так-так, той самий бугай, який перебуває під особливою охороною в країнах Західної Європи. У Великій Британії, наприклад, територію, де гніздяться три пари цих птахів, обгородили сіткою та виставили охоронців (!), аби ніхто не потурбував їх. На Товарі теж помічено три гнізда бугая. Однак не помічено охорони. Хоча про що це я?.. Три відновлені болота площею менше 90 га – це перші ластівки, які погоди, звісно, не роблять. – Були спроби й на Поліссі ренатуралізувати водно-болотні угіддя, – каже Тетяна Леонідівна. – За рахунок іноземного фінансування відновили болота у районі Кримно – одного з Шацьких озер. Створили на болотах нові національні природні парки, серед яких слід назвати, насамперед, «Прип’ятьСтохід», заповідники, заказники... А найголовніше: добре те, що майже повсюдно згорнули осушення. Як мовлять, лихо не без добра. ...Не кидаймо брудом у болото. Не ганьбімо, не бруднімо добре ім’я його – цієї надзвичайно вразливої екосистеми на межі суходолу та водойм, незамінної складової живої природи. Микола ПУГОВИЦЯ


Природа і суспільство

ПРАВИЛА ЖИТТЯ

Зовсім не мандрівка вихідного дня Рось має право стати перлиною Черкащини Анна КАМЕНСЬКИХ

Н

е секрет, що в цей напружений час майже неможливо дозволити собі відпустку тривалістю понад 10 днів. Я вже не кажу про 20 чи 30 днів. Максимум, що вкладається в графік роботи, це день-два вихідних. Ці лічені дні відпочинку можуть бути просто спонтанні, але можуть бути заплановані. Тоді до них подумки готуєшся увесь тиждень, складаєш плани… Проте, як це часто буває, приїхавши на омріяний берег Дніпра чи Росі, подих перехоплює не від краси, а від куп сміття та бруду, недопалених вогнищ, мертвої зони на місці «ліжбищ» відпочивальників і справжніх сміттєзвалищ у прилеглих до річки кущах та ярах. Одне слово – жах! Тоді, звісно, вже не

до відпочинку. Ось і повертають люди з берега до найближчого пивного закладу, готелю чи просто додому. Залишаються лише ті, хто, знаючи манери наших горе-туристів, завбачливо взяв із собою граблі, лопати та пакети для сміття. Проте, навіть прибравши місце та зібравши сміття, подіти його ніде. Ось і транспортується воно в інше місце, на радість котам та собакам... Такий відпочинок можна жартома назвати активним, якби не було так сумно. Яскравим прикладом такого відпочинку були наші минулі вихідні. Вирішили ми з сім’єю відвідати чудове місце, створене природою в нашому Черкаському краю, в селі Буки Звенигородського району. Неодноразово я бачила його в рекламних роликах різних туристичних компаній та чула про нього від друзів. Наш маршрут проліг через омріяний з дитинства краєвид річки Рось у Богуславі. Її бурхливі води омивали зеленувате, відшліфоване століттями, каміння. Чистий, хоча й зарослий берег річки, надихав на чудову мандрівку.

Місце для пікніка Лісівники Волині обладнують місця для відпочинку туристів Оксана ЛІСОВА

У

же відгомоніло літо.., але у волинських лісівників клопотів не меншає. Та й «Євро–2012» не за горами. Аби любителі пікніків на природі не блукали лісом у пошуках затишної місцини, а гості Волині могли зупинитися, перекусити і зручно відпочити у затишку дерев, лісівники подбали про облаштування зон відпочинкових. Відтак, і собі простіше наглядати за територією, і відпочивальникам добре, – адже там на них чекають охайні альтанки, місця для розведення багать, санітарні зони. Загалом у Державному лісовому фонді, який підпорядковується Волинському обласному управлінню лісового та мисливського господарства понад 60 рекреаційних пунктів. Ця цифра не остаточна, адже робота над забезпеченням цивілізованого відпочинку триває. Кипить робота у Маневицькому районі: будують альтанки із соснового бруса. Прегарно буде і… зручно! А облаштовані раніше рекреаційні пункти (а найбільше їх на території КаміньКаширського, Ковельського, Ківерцівського, Колківського, Любомльського, Маневицького, Турійського, Цуманського лісгоспів та Шацького навчально-дослідного лісогосподарства) щороку оновлюють, ство-

рюючи нові вигоди для волинян. Зауважимо, що відпочивати у рекреаційних зонах лісового господарства можна абсолютно безкоштовно. А от на те, аби прибрати залишки надто активного пікніка, потрібні чималі кошти, та й на облаштування самих місць рекреації також. Проте попри все облаштування рекреаційної зони – це один із заходів охорони й захисту лісу. Як свідчить практика, вони обходяться і лісівникам, і природі значно дешевше, ніж стихійні місця відпочинку. Останні завдають шкоди ґрунтовому покриву, порушують хід природного поновлення деревних і чагарникових порід, а головне – призводять до забруднення навколишньої території побутовими відходами та масових ушкоджень дерев під час заготівлі відпочивальниками дров. Це вже давно усвідомили працівники ДП «Старовижівський лісгосп», тож тепер у кожному його лісництві для забезпечення регульованої рекреаційної діяльності побудовано з десяток пунктів відпочинку. Справжньою окрасою старовижівських лісів, яка нині милує око як наших земляків, так і гостей поліського краю, став нещодавно збудований рекреаційний пункт «Теремки». На нього звертають увагу всі, хто проїжджає через перехрестя у с. Буцин на трасі Брест–Ковель. Це місце було вибране не випадково, адже воно зручне, затишне і людне. – До цього тут стояли альтанки, – каже директор ДП «Старовижівський лісгосп» Петро Сахарук. – Хоча вони були збудовані

Пейзажі за вікном наповнювали душу гордістю за благодатні землі. Різкі повороти дороги оминали круті яри, численні ставки та озера. Знайти омріяне місце вдалося лише скориставшись нашим народним навігатором «язик до Києва доведе». Жодного вказівника. Та що там вказівника – знаків на поворотах не було. Чисте поле, дорога – і ми. Куди їхати? Праворуч чи ліворуч? Дякуючи Богу, нам поталанило. Поїхали праворуч і потрапили прямо до «раю на землі». Вузький потічок пробивався поміж велетенських кам’яних глиб зеленавим вужем і скочувався у водну гладь маленького озерця. Потім знову бурхливо перекочувався по валунах і стихав у наступному плесі. Здавалося, милуватися можна годинами. Навіть жаб’ячозеленава вода не псувала враження. Відпочивальників було небагато. Визначившись із місцем, вирішили зупинитись біля руїн стародавнього млина чи фортеці. Мабуть, то був млин, бо неподалік лежало кілька кам’яних жорен. Проте не так сталося, як гадалося. Майданчик, вибраний нами для місця паркування, був повністю завалений сміттям, а в середині руїн можна було відкривати завод з переробки сміттєвих відходів. Отож довелося нам сфотографуватись біля поодиноких чистих ділянок. Та й то були змушені відводити об’єктиви від «гламурних» написів фарбою на камінні. Звісна річ, про гарний настрій було забуто, зосталось лише сісти в автомобіль і повернутись на свій, такий же загиджений, берег Дніпра. Благо, що він значно більший, а відтак ще залишились місця, придатні для відпочинку. Проте щось таки нас зупиняло. Не вірилось, що таке сміттєзвалище біля мосту так вразило моїх друзів і операторів телебачення. На щастя, добре розігрітий (схоже, оковитою) місцевий хлопець повідав нам, що далі є місця, від яких ми просто «ох…м». Тому проїхавши близько 200 км, нам нічого не залишалось, як дослухатися поради, щоб справді не «ох…ть» від мандрівки. Отож вирішили ми перевірити інформацію. І ми про це не пошкодували. Побачене нас вразило. Я сумніваюсь, що можна знайти слова, щоб описати побачене… Розітнуті навпіл тендітною смужкою річки кам’яні глиби. Велетні з суцільного каменю розступилися, щоб дати дорогу ніжній Діві. Ма-

лише кілька років тому, проте ми вирішили провести капітальну реконструкцію. За допомогою звернулися до підприємця Олександра Савчука, котрий вже давно спеціалізується на виготовленні будинків із оциліндрованого бруса. Із нашого матеріалу наші працівники зробили каркаси альтанок. «Виросло» п’ять невеликих хатинок. У народі такі називають теремками, тож, не дивно, що й пункт назвали так само. До кожної із них доріжки вимостили гравієм. Неподалік – туалет, місця для вогнища, стоянки автомобілів. Залишилося облаштувати дитячий майданчик із гойдалками. Крім того, встановлено стенди з правилами поведінки в лісі, інформацією про отруйні та неотруйні гриби, птахів та звірів, поширених в Україні... Завдяки зусиллям працівників Буцинського лісництва на чолі з лісничим Анатолієм Гаврилюком рекреаційний пункт «Теремки» став, мабуть, найгарнішим на всій ділянці дороги від Луцька до Ратного. – Навпроти рекреаційного пункту все літо мешканці найближчих сіл продають туристам ягоди та гриби. Для забезпечення санітарних норм незабаром тут буде споруджено лавки та торговельні стелажі, – каже Петро Сахарук. За словами Петра Мойсейовича, лісгосп вже виділив потрібні для цього матеріали Буцинській сільській раді. Поліська у свою чергу має виготовити місця для торгівлі дарами природи біля озера Пісочне. Це піде тільки на користь мешканців району і слугуватиме ще одним доповненням для створення привабливості для гостей, котрі проїжджають нашою територією. Отож хотілося б, аби люди, які вирішили поїхати до лісу, пам’ятали про правила поведінки, дбали про рідну природу та її збереження і… цінували працю лісівників!

5

20 жовтня 2010 р.

Ворота замку в Корсунь-Шевченківському льовничі каньйони ніби з американських фільмів про індіанців. Псували пейзаж лише зруйновані стіни маленької ГЕС часів НЕПу. Проте, якби ці руїни були відреставровані під міні-готель, вони б лише доповнили цей краєвид вигодами цивілізації. Дорога додому хоч і була трохи знайома, однак ми таки заблукали. І, знаєте, були цьому дуже раді. Вже сіріло, коли ми виїхали знову до кам’янистих берегів Росі, але вже в Корсуні. Об’єктив фотоапарата фіксував все нові й нові пейзажі, а серце сповнювала радість та щира вдячність людям, які так дбайливо ставляться до Росі. Ми не помітили жодного папірця чи пляшки. Місто охайне і вражає чистотою. Засмутило лише одне – на території музею Великої Вітчизняної війни відкрили нічний ресторан. Це якось збентежило і навіяло на роздуми: у декого мораль затьмарили гроші … Згадуючи цю подорож, я щоразу переконуюсь, що там необхідно побувати кожному. В таких місцях відчуваєш велич природи і розумієш, чого вартий. Під враженням від побаченого і пережитого я вирішила зробити крок назустріч нашій природі. Я закликаю об’єднатись усім черкащанам – від селянина-фермера до губернатора – заради порятунку і відродження Росі, її берегів, її кам’яних перевалів, її божественної краси. Я – пропоную створити громадську організацію «Рось», яка зможе на рівні держави опікуватись берегами Росі і реанімувати перлину Черкащини.


6

20 жовтня 2010 р.

ТЕХНОЛОГІЇ

Природа і суспільство

Всевидячий телевізійний «сторож» Телевізійна система у одному з лісгоспів Рівненщини чітко бачить лісові масиви на відстані до 35 км.

Володимир КОМАРОВСЬКИЙ

У

Соснівському лісгоспі, якому невдовзі виповниться 70 років, одному із перших у системі Держкомлісгоспу змонтували спостережну телевізійну систему ВПК-1200. Роман Банацький, головний лісничий підприємства, згадує цьогорічне літо і немилосердну спеку, що, нагадаю, спричинила спустошливі пожежі в лісах Росії та багатьох інших країн: – Це тут, на землі, де можна сховатися в якусь тінь, спека обливала потом, дошкуляла абсолютно всім службам. А уявіть себе в ролі пожежника вартового! Що вам треба піднятися, наприклад, на спостережну 42-метрову вишку в Жовтневому лісництві, і там під палючим сонцем вісім годин оглядати лісові масиви, аби вчасно виявити можливу пожежу. Це не просто важко, це нестерпно важко! Але берегти ліс від пожеж – теж наша робота. Комусь її треба виконувати. Тепер, коли нам допомагає спостережна телевізійна система, виконувати цю роботу набагато простіше. Ходіть зі мною, побачите на власні очі, як усе відбувається. Ні, ми не вирушили до спостережної щогли в Жовтневе лісництво, як я сподівався, а перейшли з кабінету головного лісничого до іншого, де облаштувався лісовий відділ. Роман Павлович, передусім, показує через вікно базову вишку «Київстару», що підні-

мається на 50-метрову висоту неподалік від приміщення лісгоспу. – Ми домовилися з оператором мобільного зв’язку, – пояснює потому, – щоб змонтувати на ній наше обладнання. Отримали «добро». Камера спостереження нашої системи працює в діапазоні оптичного збільшення від 4 до – уявляєте? – 83 разів! Тобто забезпечує найвищу чіткість зображення, яка необхідна для розпізнавання диму чи дрібних об’єктів. Та система не тільки має високі оптичні можливості, а й дає можливість програмувати рух камери та об’єктива. Можна також записувати зображення в режимі реального часу з телекамери на комп’ютер, щоб згодом обробити його і виготовити фотографії. Головний лісничий сідає на місце оператора спостереження, вмикає систему, і за

мить на величезному цифровому моніторі з’являється ідеально чітке кольорове зображення. – Ось дивіться, проглядається наш гараж, – пояснює. – А це міст через Случ, по ньому якраз рухається якась машина, бачите? Зараз я наближу зображення, ми її побачимо ближче. Ага, це свої, наш КамАЗ із причепом, в нього нарощені борти, везе в Костопіль, на ТОВ «Свиспан Лімітед», паливну тріску. Ми щомісяця відправляємо споживачам до 300 кубометрів. Он і час висвічується: 11.30. А тепер я вам покажу, що діється далі, приміром, у Губкові. Це – пилорама, від нас до неї три кілометри. Дорога, подвір’я, будівлі – все, мов на долоні, правда? А це – друга, їх у Губкові діючих дві. Я навмисне показую ці об’єкти, бо наша телесистема багатофункціональна, в пожежоне-

Головний лісничий Роман Банацький демонструє в дії спостережну телевізійну систему

Дороги, що ведуть у майбутнє Нові технології і трохи хімії дають можливість «зварити» шляхове покриття хоч із сокири Олександр ІВАННИКОВ

П

ро те, що наші дроги «не так» прокладаються і так само «не так» ремонтуються говорити зайве. Досить вийти на будь-яку вулицю, щоб побачити, вибоїни і ями. Тому питання якості прокладання доріг для нашої країни нині дуже актуальне. Власне, вихід із такого складного становища може бути у використанні передових технологій, які пропонує, зокрема, американська компанія «Екороудс». Вона прийшла на український ринок після отримання грамоти Укравтодора на міжнародній спеціалізованій виставці «АвтоДороЕкспо» у Київському виставковому центрі «АККО». На думку президента компанії Сергія Гулея, технології, які пропонує «Екороудс», слід вважати революційними. Адже використовується новітній технологічний продукт – органомінеральний стабілізатор-пластифікатор «ECOROADS» із універсальною якістю одночасного впливу на ґрунт як пластифікатора, ферментувального модифікатора і стабілізаторазакріплювача ґрунтового полотна дорожніх покриттів усіх категорій. За його допомогою можна будувати дорогу практично з того, що лежить під ногами: глини, суглинку, піску, супіску, щебеню. Використовується також подрібнене і старе ґрунтове або асфальтове покриття. Таким чином за допомогою грейдера і бульдозера з підніжного матеріалу, який пройшов ґрунтовий аналіз у НДІ ДержДора, створюєть-

ся одноманітна маса і робляться спеціальні відвали. Потім у ґрунтову суміш вводиться стабілізатор-пластифікатор, який, розбавлений водою в автоцистерні, розбризкується по поверхні дорожнього полотна. Доки не нанесено полімерний шар, важливо, щоб протягом 3-5 днів його не намочило дощем і не експлуатувалося. Нарешті, формується плита, яка за технологічними характеристиками близька до бетону. Вона покривається шаром, знятим зі старої дороги (асфальтом, асфальтобетоном, бітумно-щебеневим покриттям). Залежно від категорії дороги товщина полотна може бути різною. В сільській місцевості достатньо 15–20 см. Та навіть при такій товщині, покриття витримує навантаження у 10 т на вісь. Такі до-

роги селу конче потрібні, оскільки з розвитком бізнесу в цій місцевості по них можуть їздити 20-тонні фури. Як бачимо, технологія надійна. А розроблена вона в лабораторії корпорації «Stucco & Construction Materials». Уперше її застосували під час проведення військової операції «Буря в пустелі» в Кувейті. Тоді аеродром було побудовано лише за три дні. Утім компанії не поспішала виходити на український ринок, бо потрібен був час на багаторічні випробування й адаптацію продукту. До того ж, чекали стабілізації економіки в Україні. Щоправда, за цей час встигли використати цей фермент у деяких середньоазіатських країнах пострадянського простору, в Грузії й Африці в 2003–2007 роках. Працювати в Україні змусило поквапитися проведення чемпіонату з футболу «Євро–2012». Компанія проклала поки що близько 5 км експериментальних ділянок доріг. Зокрема 1 км дороги для змагань з авторалі в с. Маринівка Іванівського району Одеської області. 800 м – у Сімферополі, де крім цього отримали замовлення на обладнання і ремонт доріг 273 вулиць. 1,5 км доріг провели до котеджного містечка в Донецькій області, а також у селах Рівненської та Дніпропетровської областей. 4 тис. кв. м під автостоянку було закладено на Московській площі у Києві. До речі, у столиці чверть доріг перебуває в жахливому стані, половина потребує реконструкції. Асфальтування Московської площі показало, що технології можна використовувати в найскладніших умовах. Ґрунти на цій місцині дуже близькі до води підземної річки Либідь. Є місця, де товщина становить лише півметра. Крім того, там містяться каналізаційна колекторна, 12 комунікаційних мереж і 19 люків, станція метрополітену. Ось чому рити траншеї глибоко не можна було. А технологія компанії якраз не передбачає проводити земляні роботи.

безпечний період її використовують для виявлення вогнищ загоряння лісу, а відтак весь рік – для охорони лісу від крадіїв і браконьєрів. А це Случ. Був якось улітку випадок: удосвіта один соснівський любитель дармової рибки спіймав сома, а камера це зафіксувала. Через кілька днів стрілися випадково, питаю, як там сом, чи смачний був. Він обімлів, бо ж був переконаний, що тоді його не бачила жодна жива душа... І побачене, і почуте вражає, що й казати. Карта з нанесеною квартальною сіткою лісгоспу та індикатор азимуту напрямку камери дають можливість оперативно й точно визначити координати потрібної точки чи об’єкта, а відтак так само оперативно реагувати. Тобто, якщо це пожежа – піднімати на колеса мобільну бригаду, якщо лісокради чи браконьєри – лісову охорону. Цікавлюся, в що обійшлася така досконала телесистема спостереження. У відповідь чую: 50 тис. грн. – комплект обладнання, ще в 15 тис. – програмне забезпечення. – Немалі гроші! – кручу головою. – Немалі, – погоджується Роман Павлович. – Одначе візьміть до уваги, що телесистема вивільнила сім пожежників сторожів, ми законсервували чотири наші спостережні вишки. Економія на заробітній платі з нарахуваннями становить 51 тис. грн. Це означає, що практично за один сезон система себе окупить. А що вона може, ви вже знаєте. Це воістину всевидяче око. Для ілюстрації наведу ще один показовий приклад. Якось улітку горіли сільськогосподарські угіддя за 30 км звідсіля, на території Рокитнівського району, який межує з Березнівським, і камера телеспостереження це чітко зафіксувала. Ми оперативно зв’язалися з рокитнівськими колегами, а вже вони потурбувалися, щоб вогонь було приборкано.

Президент «Екороудс» Сергій Гулей переконаний, що дороги за такою технологією довговічні – прослужать від 7 до 15 років. Тоді як нинішні, за звичайною старою технологією, – вистачає на 2–3 роки. Крім того, завдяки ферменту, експлуатаційні витрати зменшуються вп’ятеро. Адже маса, скріплена пластифікатором, набуває вигляду плити і напрочуд еластична. Підтвердженням слугують приклади, коли під час зсувів у Північній і Південній Америці полотно доріг не розсипалося, а суцільним монолітом відходило вбік. Вартість дороги залежить від її категорії, складності виконання робіт і кількості використання ферменту. В гірській місцевості або місцях зсувів використовують ще й металоконструкції. Такі дороги побудовано в Грузії, які і досі слугують автомобілістам. Якщо говорити про сільські дороги, як про найдешевший варіант будівництва, то 1 км завширшки 8 м коштує 70 тис. доларів. Це в три рази дешевше, ніж при традиційному варіанті. Максимальна вартість прокладання доріг – у випадку будівництва автомагістралей, автобанів – від 900 тис. до 2,5 млн. доларів. До чемпіонату «Євро–2012» слід прокласти 1250 км. Якщо нині за день нову дорогу завдовжки 1 км і завширшки 8 м прокладають 7–10 робітників із використанням спеціальної техніки, то побудувати таку дорогу нинішніми темпами компанії надалі не вдасться. Тому потрібно підготовлювати ще більше спеціалістів. Поки що тих, хто проходить навчання на базі 5 підприємств дорожньої галузі, небагато. Якщо до укладання доріг підключаться ще й робітники Укравтодора та інших організацій, то робочої сили, можливо, вистачить, щоб устигнути все зробити. У всякому разі компанію «Екороудс» буде включено в проект будівництва доріг Укравтодором в Україні в 2012 році.


ЛЮДИНА

Природа і суспільство

Живімо по совісті

Іван СКРИПКА Є люди, які приваблюють до себе увагу гучними фразами та щедрими обіцянками, а волинські лісівники належать до тих, хто завойовує серця людей добрими справами. Про таких у народі кажуть – живуть по совісті.

У

Ратнівському районі, що на Волині, у депутати районної та обласної рад ідуть сильні, досвідчені лісівникинародники, які користуються авторитетом та повагою не лише серед колег, а й у пересічних ратнівчан. Саме через це Народна партія висунула їх у депутати. Серед них Віталій Адамук – директор Державного підприємства «Ратнівське лісомис-

ливське господарство» та Іван Михалевич – лісничий Гірниківського лісництва цього самого підприємства. Обох неодноразово обирали депутатами сільських рад, а Івана Федоровича – ще й депутатом трьох скликань райради. Це свідчення їхнього авторитету, довіри людей. А рівень професіоналізму можна з’ясувати за результатами діяльності підприємства, територія якого становить 28 811 га державних лісів. Створена лісонасіннєва база – 27,9 га постійних лісонасіннєвих дільниць сосни і дуба, 72,5 га резерватів, 26 га плюсових дерев, що задовольняє потреби в поліпшеному лісонасіннєвому матеріалі. У розсаднику протягом минулого року вирощено 3,5 млн штук сіянців деревних і чагарникових порід. Лише в цьому році відновлено лісу на площі 140 га, зокрема створено нових лісів на

Люди чесної праці 7 га. Проведено рубок формування та оздоровлення лісів на території 338 га (заплановано – 330). Окрім ведення лісового господарства, підприємство займається переробкою деревини. Основна продукція – пиломатеріали та заготівля палетів. Обсяг реалізації продукції за дев’ять місяців нинішнього року – 7845 тис. грн., що становить 98 % до попереднього року. Особливу увагу надають лісівники збереженню і відтворенню мисливської фауни. Тож підприємство ДП «Ратнівське лісомисливське господарство» – серед найкращих в області. І в цьому – неабияка заслуга його директора Віталія Адамука, лісничого Івана Михалевича, усього колективу підприємства. Серед лідерів і Михайло Михалевич, лісничий Замшанівського лісництва ДП «Ковельське лісомисливське господарство», депутат двох скликань районної ради, неодноразовий депутат сільської ради. Його поважають, йому довіряють, на нього покладаються. Михайло Михалевич балотується кандидатом у депутати від Ратнівської райорганізації Народної Партії до обласної ради. Підприємство, яке він очолює, стало найкращим серед лісництв краю за всіма показниками. Під його керівництвом працює колектив професіоналів, котрі добре знають свою справу, добросовісно виконують обов’язки зі збереження, охорони й відтворення лісу та лісової фауни. Щорічно працівники господарства висаджують дерева на площі 25 га, заготовляють лікарські рослини, насіння, доглядають за лісовими культурами на площі 230 га. Як член виконкому районного осередку, Михайло Михалевич бере активну участь у житті парторганізації, адже він – надій-

Мелодія Сколівських Бескидів Світлана СНІГУР

Василь Ярославович Бандерич народився в чарівному бойківському краю, де зелені смереки своїми верхівками сягають хмар і застигають у щирих поцілунках з небом. Мелодія його душі співзвучна з мелодією Сколівських Бескидів. – Це людина, до якої можна звернутися будь-коли, – кажуть співробітники з НПП «Сколівські Бескиди» про свого директора, – він вислухає тебе в кабінеті, в лісі, вдома, і навіть на дорозі,… допоможе розв’язати проблеми, при потребі запропонує допомогу. Як же прийшов у лісову сферу Василь Бандерич? Інакше й бути не могло. Народився в сім’ї лісівника Ярослава Дмитровича Бандерича. – У хаті завжди пахло лісом, ялицею, ягодами, грибами, запашними травами. Діти з нетерпінням очікували тата з роботи. Часто з доброю усмішкою приносив ще й козубок чорниці чи суниці, кілька грибів, якусь незвичайну квітку чи травинку… Любили діти і з батьками, і самі ходити в гори по дари природи, любили слухати цікаві історії та розповіді про минувшину, легенди Карпат… А малий Василько завше цікавився татовою професією. Ще школярем, бувало, ходив із ним до лісу на роботу. Знав, як багато важить ліс для людини. Мрія дитинства стала дійсністю, коли після закінчення Шацького лісотехнічного технікуму прийшов на роботу у Сколівське лісництво. Починав із майстра лісу. Робота відповідальна і нелегка. Та він був не новачком – не раз трудився з батьком у лісі, та й практику пройшов. Одразу добре зарекомендував себе. Молодого спеціаліста полюбили в лісі робітники. Поважали за знання справи, якою займався, за те, що чемно ставився до людей, толерантно розв’язував проблеми. На роботі все ладилося. А коли бувало важко, на допомогу приходив наставник, лісничий Роман Миколайович Дяків, який навчав азам лісової роботи і, зви-

ний боєць партії, який завжди займає виважену позицію, вміє знаходити аргументи під час зустрічей із людьми: порадить, допоможе, підтримає. До його думки прислухаються. І ось яка точка зору Михайла Михалевича як народника: – Наш район – дотаційний. Парадокс: усі хочуть пройти в бюджетну комісію райради й ділити кошти. Проте район так розвиватися не буде. Потрібно навчитися заробляти гроші. Якщо в районі 50% сільськогосподарських земель, зрозуміло, що в депутати повинен прийти аграрій, якщо 37% заліснення – лісівник, 4% водойм і до 7% – водогосподарник, і т. д. Мають з’явитися люди, які зможуть проаналізувати стан справ у цих галузях, а ще – бізнесмени, які вкладають гроші, створюють робочі місця, залучають інвестиції. Буде робота – будуть і відрахування, тоді й бюджет поповниться. Наш район – сільськогосподарський, і годувальниця – земля. А як ставимося до землі – те й маємо. У цьому напрямку слід рухатися. Щоб люди працювали, мали збут вирощеної продукції, гроші. Прийшовши до влади, робитимемо все заради народу, його добробуту, процвітання району. Повага, авторитет, приклад народників районного осередку Ратнівщини, зокрема Віталія Адамука, Івана Михалевича та Михайла Михалевича засвідчують, що на місцевому рівні ідеї та програми Народної партії розуміють і підтримують. Адже в щоденній роботі в районі її реалізують досвідчені, самодостатні й послідовні професіонали та патріоти, які живуть по совісті і яким не байдужа доля свого краю і народу, доля України.

Природні парки України

До парку завезено коней гуцульської породи

чайно, батько-лісівник, який завше був найбільшим авторитетом і наймудрішим учителем. Зростав, як спеціаліст, як керівник Василь Ярославович. Аж ось пропозиція – йти працювати головним економістом у Сколівський держлісгосп. Спершу вагався, бо закінчував лісогосподарський факультет. Але, як кажуть у народі, не святі горшки ліплять. Василь Ярославович вісім років працював економістом. – Але тягнуло ближче до лісу. Я постійно відчував, що ніби не в своєму соку варюся. Отож пропозицію Славського держлісгоспу – йти працювати головним лісничим – зустрів із радістю, – згадує нині Василь Ярославович. – На роботі все ладилося, вдавалося. Опісля таку саму посаду посів у Сколівському держлісгоспі. Чимало нагород отримав висококваліфікований спеціаліст. Але найбільша з них – це повага людей, з якими працював і працює нині… У лютому 1999 року указом Президента України з метою охорони, збереження та відтворення природних комплексів, організації рекреаційної діяльності, науково-дослідницької та екологопросвітницької діяльності, було створено Національний природний парк «Сколівські Бескиди», директором якого став Михайло Коха-

7

20 жовтня 2010 р.

нець. Помічником до себе запросив ревного природолюба Василя Бандерича. – Саме в Національному природному парку Василь Ярославович найповніше може реалізувати себе як творчий працівник і дослідник, – відгукується про нього колишній колега по роботі, головний лісничий Сколівського держлісгоспу Василь Миколайович Дмитрів. – Ще працюючи в нас, постійно старався впровадити в роботу щось нове. Вивчав стару практику лісівництва… З юних років захоплювався мисливством. Його хобі – збирати атрибути лісового господарства, старовинні знаряддя праці… Захоплення керівника передалося його співробітникам. Аби повернути з небуття надбання мудрих предків-лісівників та мисливців, долучитися розумом і серцем до самобутньої духовної і матеріальної культури, зокрема мисливства, з його ініціативи при НПП «Сколівські Бескиди» створено музей. Його відвідують школярі, місцеві жителі, туристи, дослідники… А ще, – доповнює свою розповідь Василь Миколайович, – Бандерич не лише чудовий спеціаліст. Він веде активну громадську та наукову діяльність, захоплюється поверненням у Карпати рідкісних рослин, наприклад тиса ягідного. Любить сам спостерігати за тим, як росте і приживається

ця рослина в наших горах. Співпрацює із зарубіжними науково-дослідними та природоохоронними організаціями, завдяки чому НПП «Сколівські Бескиди» виграє чимало грандів. НПП «Сколівські Бескиди» видно чимало цікавої літератури. У підготовці проектів і матеріалів до книжок, альбомів, буклетів завше брав участь Василь Ярославович. П’ять років тому директор Національного парку «Сколівські Бескиди» Михайло Коханець очолив Славський держлісгосп. Без вагань керівництво Державного комітету лісового господарства України та Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства довірило національний парк Василеві Бандеричу. І ось уже п’ять років він на цій посаді. Парк і далі займається відновленням та збереженням рідкісного рослинного і тваринного світу Карпат. Цікаво, що на всіх об’єктах керівник буває сам. Цікавиться, пропонує, радиться із спеціалістами та вивчає їхні думки. Не забуває Василь Ярославович, якого він роду. Часто їздить у Довжки, де на порозі рідного гнізда зустрічав його батько – Ярослав Дмитрович, а нині – сама матуся Параскевія Прокопівна. У стінах рідного дому зустрічається з сестрами Оксаною та Іриною, їхніми сім’ями. Не забуває Василь Ярославович рідну школу. При потребі допомагає. З повагою згадує найкращих наставників Віру Василівну Бандерич, вчительку початкових класів, та Анастасію Василівну Бандерич, класного керівника… До речі, у Бандеричів – сім’я лісівників. Дружина Степанія Іванівна – інженер виробничого відділу Сколівського держлісгоспу. Син Михайло – лісничий. Своєю працею, своїми знаннями, своїми вчинками, розумом і добропорядністю, внеском до загальнонародної справи, своїм правильним вибором місця в житті Василь Ярославович заслужив авторитет і повагу в районі, області, в Україні.


8

20 жовтня 2010 р.

ДИВОСВІТ

Іронічне перо

Пегас Г. У. МОРИНА

С

тояло собі місто. І як усі міста, що себе шанують, мало ринковий майдан. Широкий такий, навколо будинки, а в центрі – фонтан. І пам’ятник коню. Хто і навіщо встановив його? За легендою, жив у місті відомий і дуже заможний чоловік, який над усе любив коней. Особливо жеребця, що передчасно загинув. На згадку про нього господар розпорядився встановити пам’ятник. Монумент став свідком різноманітних подій. І війни, і революції, і мирних літ… Мітинги, барикади лякали його своїми дикуватими емоційними сплесками й надривними криками «Ура!». Іноді він потерпав від бруківки, куль і пляшок із запалювальною рідиною. У такі моменти йому велося незручно. Та він вистояв. В один із періодів затишшя, напередодні Дня міста, його навіть відреставрували й пофарбували в бронзовий колір. Тепер на майдані життя фонтанувало: намети з торговельними ятками, кафе, вуличні художники, музики, фотографи, жебраки… Кишів майдан жебраками, камуфльованими прохачами і псевдоінвалідами, які розмахували милицями, проганяючи один одного з прибуткових місць. Цигани традиційно гадали за системою «яйце на каблучку», зрозуміло, золоту, щоб надати афері серйозності та шляхетності. Ятники умудрялися продати півкілограма за кілограм при допомозі полімерних гир... Жив в одному з будинків, що стояли навколо майдану «Ринковий кінь», так назвав його простолюд, двірник. Свої обов’язки він виконував бездоганно. Мав заповітне бажання – стати великим поетом. Але те, що він писав, було графоманством. І ось якось під час глибокої замріяності (його звичайний стан) йому здалося, що це не просто кінь на п’єдесталі, а справжній Пегас із крильми. Якось він ширяв на ньому і почув вірші з космосу. Спочатку «Неприветливое утро»: Просыпается утро Росой умыто. Смотрит будто Немного сердито. Згодом з’явилися інші вірші, і все доладнішими ставали рими, образність, метафоричність. Їх почали друкувати, про автора вже говорити як про великого поета сучасності. Він звільнився з двірників і переключився винятково на творчість. Так би мовити, все стало на свої місця. Уранці за звичкою поет поглянув у вікно на свого натхненника Пегаса, щоб подумки привітатися з ним й отримати заряд натхнення. І яке ж було його здивування… пам’ятника на місці не було. А з’ясувалось таке. Нові українці – покоління прагматичних – вирішили: реформувати то вже реформувати. По-перше, мотивували вони, навіщо пам’ятник коню, можна ж комусь іншому поставити. По-друге, бронза – кольоровий метал, а за нього можливо одержати великі гроші. Взяли вночі й тишком-нишком демонтували пам’ятник. Зі зникненням Пегаса в поета зникло натхнення. Його охопив глибокий траур. Та найсмішніше в цій історії те, що пам’ятник виявився не бронзовим, а лише пофарбованим бронзовою фарбою, його виготовили зі звичайного цементу. Уявляєте подив тих, хто надумав нагріти на цьому руки. А наш поет поклявся, що після видання «космічних поезій», на одержаний гонорар поставить пам’ятник Пегасу.

ВСЕУКРАЇНСЬКА ЕКОЛОГІЧНА ГАЗЕТА «ПРИРОДА І СУСПІЛЬСТВО» Передплатний індекс: 49734 Тираж – 41 600 прим.

Природа і суспільство

Хотинська кіномодель

Популярна Україна

Пройти стежками Робін Гуда й Айвенго можна і не покидаючи власної країни Іван ПЕТРІВ Мандрівникові, шанувальнику українських замків та фортець, після відвідування міста-фортеці Кам’янцяПодільського варто заїхати до Хотина. Це не дуже далеко, якихось 20 кілометрів.

Х

отин – місто не лише відоме, а й давнє, в 2002 році відзначило 1000-ліття. Приблизно в 993–1001 роках великий Київський князь Володимир остаточно підкорив східних хорватів і тиверців. Одним із центрів князівської влади став хотинський замок, споруджений на рубежі Х–ХІ ст. на скелястому виступі між каньйоном Дністра і вузьким дугоподібним руслом струмка, який огинав цей мис із західного і північного боків. Перші укріплення були дерев'яноземляними. Їх основу становив земляний вал, зміцнений зрубними конструкціями. До нашого часу вони не збереглися. У ХІІІ ст. за наказом князя Данила Галицького в Хотині замість дерев'яної побудували кам'яну фортецю, яку згодом неодноразово реконструювали і розширювали, руйнували завойовники і знову відбудовували хотинці. Наприкінці ХIV ст. Хотин увійшов до складу Молдавської держави. Побоюючись, з одного боку – Польщі і з другого – Туреччини, воєвода Молдавії Стефан ІІІ Вели-

кий, який правив у 1457–1504 роках значно розширив кордони фортеці. Руками кріпаків було зведено мур завтовшки 5 м і заввишки 40 м. У фортеці було викопано глибокі підвали, спеціальні підземні приміщення для воїнів. Усе подвір'я фортеці вимостили кам’яними плитами. Археологи виявили керамічний водогін до річки, завдовжки майже кілометр. Це свідчить про високу культуру місцевих будівничих. Фрагменти водогону, каналізаційних труб експонуються у Хотинському музеї. Скарб монет ХІІ–ХІІІ ст., знайдений у Хотині в 1889 році, потрапив до Ермітажу у Санкт-Петербурзі. В ньому понад тисяча монет, які походять із Верхньої та Нижньої Саксонії, Тюрингії, Чехії, Угорщини та інших західноєвропейських країн. Дослідники вважають, що певний час через місто проходили жваві торговельні шляхи. Хотинська фортеця – одна з найкраще збережених оборонних споруд того періоду в Європі. Природно, що вона стала «реквізитом» у зйомках багатьох популярних художніх фільмів: «Захар Беркут», «Балада про

Українська лайка – яка і звідки? Анатолій ПОКРИШЕНЬ

І

сторичні джерела підтверджують: здавен дипломатичне листування в Україні, навіть із найлютішими ворогами, завжди велося толерантно. Документи свідчать, що навіть лайка суттєво відрізнялася від тогочасної північносусідської. Ненормативна лексика, як відомо, залежить від становища людини в суспільстві і кола її спілкування. Уважно вчитайтеся в мелодійні твори Миколи Гоголя «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», «Тарас Бульба», «Вій» – і ви будете вражені, побачивши чепурненькі, у вишневих садочках прибрані всередині білі хатинки, багаті базари, щедротні столи, гарно вбраних чубатих козаків, заможних працьовитих селян, в охайних вишиванках малечу, усміхнених чорнобрових панночок. Зверніть увагу, з якою повагою звертаються вони один до одного. Хіба ж не тому, що кожен з них – шанована особистість. А змальовані мудрим полтавчанином нечисленні українські п’янички – то виняток, для приспання «увлеченных Россеей» тогочасних бєлінскіх, добролюбових, валуєвих і «нинєздравствующіх» проханових, леонтьєвих та жириновських, щоб тішилися собою і

ЗАСНОВНИК: Державний комітет лісового господарства України ГОЛОВА РЕДАКЦІЙНОЇ РАДИ М.Х. Шершун

не заважали знайомити читачів із пречудовою Україною, і також для науки всім «землячкам»: що ми за народ такий, серед якого вони живуть. Тепер запитання: чи могли ці люди брутально ображати і принижувати один одного? Чи могло бути оте дійство, змальоване сином переселенців, живописцем І. Рєпіним? Порівняймо вищенаведене з поведінкою «івашек і петрушек» Петра Великого і його «сумасброднейшего, всешутейного и всепьянейшего собора» з червононосими «патріархом» та ігуменями, чи з героями п’єси «На дне», роману «Мать» класика радянської літератури і «буревестника революции» М. Горького, або з поезіями «поета революції» В. Маяковського «Радоваться рано» і «Той стороне», де товариш закликав палити твори світової слави, висаджувати динамітом музеї, палити власних батьків, щоб горіли на святі революції, як смолоскипи. У середньовіччя люди в Україні жили за нормами християнської моралі, яка вважала лихослів’я гріхом і мала чималий вплив на суспільство. Чинили українці як передбачали норми поведінки шляхетськоселянського, лицарського та іншого середовища. Того, хто діяв усупереч цим правилам, вважали «від лукавого».

РЕДАКЦІЯ: Редактор В.В. Максименко Відповідальний секретар І.І. Кугно Дизайн та верстка Р.І. Новіков

доблесного лицаря Айвенго», «Три мушкетери», «Стріли Робін Гуда» та ін. Довідка. Хотин – місто районного підпорядкування, центр Хотинського району Чернівецької області. Розташований на правому березі Дністра, в середній його течії. До обласного центру Чернівці – 65 км. Населення 12 тис. чоловік.

Це пізнавально Як свідчать документи, образливим тоді було називати когось «грачом», «помелом», «кичем», «лютим», «ригою», «шкірею», «брехуном», «харею», «корчемником». Адже ці слова асоціювалися з прихистком волоцюг – корчмою, де процвітало пияцтво, злість, «шкірилися зуби», грали в кості або в карти, що ставило під загрозу майно і здоров’я людей. Лайливими були слова «лисий» і «лис». (Ще й нині ми використовуємо вислів «дідька лисого» і пам’ятаємо з дитинства про відьмівські зборища на Лисій горі). Тут, мабуть, вплинула співзвучність слів «лисий» – «лис», а тогочасна народна свідомість пов’язала лукавство і хитрість саме з цим звіром. «Лисицею» також називали кайдани, дибу і ланцюг, до якого прив’язували грішників. Та найбільш принизливою лайкою було слово «пес». Мабуть, тому, що уявлення народу пов’язувало вовка і собаку з нечистю і ототожнювало їх із підземним світом. Саме на собак оберталися відьми і чародії; у подобі псів приходили песиголовці та моровиці до людей. Дуже образливим вважалося звинувачення у віроломстві, безчесті і зрадництві. На таких казали «кат», «нецнота!» (безчесний) та «здрайца» (зрадник), адже кодекс честі передбачав протилежну поведінку людини. Звідки пішов мат? Доти, коли почався масовий призов молодих людей із України до лав армії Російської імперії та «ісправлєніє» сотень тисяч людей по тюрмах від зарази «хуторської» культури, звичний нині «мат» не траплявся.

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Видавничий дім «ЕКО-інформ» м. Київ, вул. Ш. Руставелі, 9-А Тел.: (044) 235-31-36 info@ekoinform.com.ua www.ekoinform.com.ua

Друк: ТОВ «Новий друк» м. Київ, вул. Магнітогорська, 1 Свідоцтво Міністерства юстиції України про державну реєстрацію друкованого засобу масової їнформації Серія КВ № 16802-5474Р від 15.07.2010 р.

"Природа і суспільство" №7-2010  

Газета "Природа і суспільство" Экология и общество

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you