Page 1

Земля Вода Повітря Вогонь Людина 17 вересня 2010 року, № 3-4

2

стор.

ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ЕКОЛОГІЧНЕ ВИДАННЯ

СПРАВА ЖИТТЯ

4

стор.

НЕ ЗАВЖДИ СРІБЛО – «ЗОЛОТО»

6

стор.

www.ekoinform.com.ua КОЛИ ЛІС І ЖИТТЯ – СИНОНІМИ!

ПРАЦІВНИКАМ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ

Ç Äíåì ïðàöiâíèêà ëiñó! ПРАЦІВНИКАМ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ Щиро вітаю працівників і ветеранів лісового господарства з професійним святом – Днем працівника лісу. Щоденна сумлінна, наполеглива й невтомна праця багатотисячного загону трудівників галузі покликана виконувати надзвичайно важливу й відповідальну суспільну місію – плекати й примножувати зелене багатство країни, гарантувати екологічну безпеку людей, домагатися гармонійної взаємодії суспільства й природи. Сьогодні на вас покладено масштабні й амбітні завдання: збільшувати лісистість території країни, розширювати розмаїття рослинного й тваринного світу, оберігати екологічну привабливість лісів, запроваджувати сучасні методи ведення лісового господарства. В епіцентрі невідбутних проблем галузі – ефективне використання лісових ресурсів та

ШАНОВНІ ДРУЗІ! Щиро вітаю вас з Днем працівника лісу. Ви стоїте на сторожі здоров’я легенів планети – лісів, забезпечуючи щоденною невтомною працею надійний захист сільськогосподарських угідь, екологічну безпеку держави й охорону довкілля. Переконаний, що й надалі лісівники України будуть всебічно сприяти гармонійному співіснуванню суспільства й природи, робитимуть гідний внесок в економічний розвиток країни та збереження її природних багатств. Ліс – це безцінний дар. Його охорона та примноження – високе покликання усіх працівників лісового господарства.

ШАНОВНІ ДРУЗІ! Щиро вітаю з Днем працівника лісу.

корисних властивостей лісу, боротьба з самовільними вирубками, пожежами, шкідниками, піднесення матеріальної бази лісової науки й освіти до сучасного європейського рівня. Верховна Рада України постійно тримає у полі зору актуальні питання розвитку лісового господарства, працює над удосконаленням законодавчої бази щодо покращення державного управління й фінансового забезпечення галузі, піднесення суспільного статусу та соціальної захищеності її працівників. Від усієї душі зичу вам і вашим родинам міцного здоров'я, добра і благополуччя, плідних звершень в ім'я розквіту держави, на благо нинішнього й майбутніх поколінь українського народу. З повагою Голова Верховної Ради України Володимир ЛИТВИН

Нині перед вами стоять надважливі завдання: впроваджувати сучасні методи ведення лісового господарства, не допускати самовільних вирубок, забезпечувати захист лісів від пожеж, боротися із шкідниками, розвивати науковотехнічну базу лісової галузі. Наснаги вам у досягненні цієї мети! Бажаю усім працівникам та ветеранам лісового господарства щастя, добра та достатку, міцного здоров’я та невичерпної енергії на благо України.

Охорона лісу – високе покликання працівників лісового господарства. Спрямовуючи зусилля на зміцнення лісового фонду України, його відновлення та ефективне використання, лісівники роблять вагомий внесок у захист земельних угідь та поліпшення стану довкілля, забезпечують потреби суспільства у різноманітній лісовій продукції. У цей день ми вшановуємо й тих, хто докладає зусиль до раціонального використання лісових ресурсів – фахівців лісової та деревообробної промисловості. Сьогодення ставить перед вами непрості завдання – незважаючи на складну економічну ситуацію, забезпечити технічне переоснащення галузі та підвищити рівень конкурентоспроможності її продукції на світовому ринку. Переконаний, що працівники лісової галузі робитимуть все для того, щоб ліс став джерелом добробуту й екологічної безпеки українців, прикрашав нашу рідну землю та був збережений для наступних поколінь. Бажаю вам міцного здоров’я й наснаги у важливій роботі. Миру й благополуччя вашим родинам. З повагою Президент України

З повагою Прем’єр-міністр України Микола АЗАРОВ

Віктор ЯНУКОВИЧ


2

17 вересня 2010 р.

ЗІ СВЯТОМ

Природа і суспільство

ПЛЕКАТИ ЛІС – СПРАВА ЖИТТЯ Дорогі колеги-лісівники, ветерани лісової галузі!

Ç

глибокою пошаною звертаюся до вас – тих, хто всі свої силу, енергію, час і душу віддає лісівничій справі, береже і примножує лісові багатства рідного краю. Саме вам висловлюю свою безмежну подяку і найщиріші вітання з професійним святом – Днем працівника лісу! Це свято тих людей, кому на долю випала благородна професія – плекати нові ліси. Я пишаюся тим, що в нашій галузі працюють досвідчені фахівці, що кожен із нас завжди пам’ятає про своє високе покликання – залишити нащадкам облагороджену лісами землю. Наша галузь – одна з небагатьох у країні, яка робить стабільний внесок в її економіку, демонструє високий потенціал і широкі перспективи розвитку. Ми чітко визначили свої пріоритети і маємо неухильно їх дотримуватися. Найважливішим із них завжди було і є збільшення лісистості нашої держави. Упевненим кроком до цього стало створення ще 43 тис. га лісів, з яких 22 тис. га – це нові лісові насадження. Ми маємо великі перспективи для втілення поставлених Урядом завдань, нових підходів господарювання. Це – розширення співпраці з підприємцями при виконанні лісогосподарських робіт, впровадження європейського досвіду та перехід на єдину державну систему електронного обліку деревини. Усі ці завдання і реформи були б нереальними без вашої відданості, наполегливості й невтомної праці. Слава вашим натрудженим рукам, що не знають втоми. Ваша робота заслуговує глибокої пошани та вдячності суспільства. Тому головним завданням вважаю підвищення рівня життя та умов праці трудівників лісу. Для цього ми робимо все можливе. З нагоди свята хочу особисто звернутися до кожного лісівника. Дорогі колеги, із власного досвіду знаю всі труднощі нашої професії. Терниста і звивиста ця стежка, але, одного разу ступивши на неї, справжній лісівник уже ніколи не зупиниться, не повернеться і не пожалкує про свій вибір. То ж бажаю вам правильних рішень на перехрестях долі, міцного здоров’я, миру, злагоди у ваших родинах. Нехай доля усміхнеться вам щасливими днями, а ваші добрі справи відгукнуться в серцях людей повагою і щирою подякою. З повагою Голова Державного комітету лісового господарства України

Микола ШЕРШУН

Українську землю неможливо уявити без поліський лісів і степових дібров, без смерекових Карпат та кримських крутосхилів в ошаті лісів. Усе це зроблено руками трудівників лісової галузі, які 19 вересня відзначають своє професійне свято – День працівника лісу. Про стан та проблеми лісового господарства, роль лісу під час глобальних змін клімату на планеті наша розмова з Головою Державного комітету лісового господарства України Миколою Шершуном.

– Миколо Харитоновичу, сьогодні ми спостерігаємо і вже відчуваємо наслідки змін клімату. Людина, яка своєю діяльністю порушила природну рівновагу, тепер має допомогти самій природі. Яку роль у цьому процесі відіграє ліс? – Це вже визнаний факт, що в природі відбуваються кліматичні зміни. Вчені остаточно ще не визначились щодо причин цього процесу – це наслідки антропогенного впливу чи циклічних змін у житті планети. Та головне, що ці зміни відбуваються і вони позначаються на нашому житті. Ми вже впродовж останніх трьох років спостерігаємо таке не типове для наших природних зон явище, як тривалі посухи. І якщо раніше в нас найпосушливішим був серпень, то в останні роки тривалість цього періоду збільшилась до двох, а подекуди трьох місяців. Ще в 2004 році в Аргентині на X Міжнародній конференції щодо змін клімату обговорювали вплив змін клімату на довкілля. Зокрема, і про роль лісу, як головного еколого-стабілізуючого компонента. Ліс виділяє понад 50% кисню на нашій планеті та поглинає вуглекислий газ. Один гектар лісу вловлює на рік до 70 т пилу і засвоює близько шести тонн вуглекислого газу. І, мабуть, не випадково, Генеральна Асамблея ООН поточний рік оголосила «Роком біорізноманіття», а наступний рік – «Роком лісів». Чимало країн світу докладають значних зусиль задля збільшення площ лісових насаджень. Тому роль лісів не можна недооцінювати. – А скільки лісів щорічно висаджують в Україні? Які першочергові шляхи розвитку галузі? Ми щорічно висаджуємо лісів на площі в 1,7 – 1,8 разів більшій, ніж вирубуємо, і це пріорітет затвердженої Кабінетом Міністрів Державної цільової програми «Ліси України» на 2010–2015 роки. Попри кризові явища, ця програма в основному виконується. Існують звичайно, певні проблеми, але, попри труднощі, в цьому році ми маємо посадити 26,5 тис. га нових лісів. Тобто лісів, що створюються на землях, які не використовуються у сільськогосподарському виробництві. Весною працівники галузі посадили 43,3 тис. га лісів, зокрема нових – 22,5 тис. га. Крім того, очікується додатково близько 10 тис. га нових лісових насаджень природного поновлення, створених завдяки системному проведенню відповідних лісівничих заходів. Практикується співпраця з малим і середнім бізнесом з виконання лісогосподарських операцій на лісозаготівлі, вивезенні деревини, догляді за насадженнями. Близько 53% лісозаготівельних робіт і 6% лісових операцій наразі виконують суб'єкти підприємницької діяльності, що дало змогу додатково залучити в галузь майже 130 млн грн. Підвищується також ефективність лісогосподарського виробництва за рахунок раціональної розробки деревини.

Пріоритетом галузі є підвищення соціальних стандартів, умов праці та життя трудівників. Середньомісячна заробітна плата у серпні цьго року склала 2 тис. гривень. Плануємо також розпочати галузеву програму будівництва житла для фахівців. У нас є ресурси, є працьовиті люди, які заслуговують на увагу та соціальну підтримку. – А які проблеми виникають у лісівників степової зони, адже за специфічних кліматичних умов виростити ліс там нелегко? – Справді виростити ліс у степу складно. Я хотів би нагадати, що Дмитро Іванович Менделеєв був не лише великим хіміком, а й в душі лісівником. І коли він приїхав до Великого Анадолу, де було створено перше в Україні степове лісництво, і побачив, як важко виростити ліс у степу, сказав: «Выростить лес в степи – равнозначно защите Родины». Отож це не лише складно, а й надзвичайно важливо. За розрахунками наших учених, щоб зупинити чи хоча б мінімізувати процеси деградації земель, у степу має бути не менше 9% лісів. Посухи останніх років суттєво впливають на приживлюваність культур і багато саджанців гине. Тому ми застосовуємо сучасні технології у лісовирощуванні – це вологонакопичувачі та стимулятори росту рослин. У цьому році ми прийняли галузеву програму з розвитку лісонасіннєвої справи, якою передбачається розширення мережі розсадників і лісонасіннєвих плантацій і поступовий перехід на вирощування сіянців за допомогою сучасних технологій. – Миколо Харитоновичу, а які особливості ведення лісового господарства у Карпатському регіоні? – Усі знають, що людина нічого розумнішого за природу не придумала. Тому нам, лісівникам, потрібно природні можливості території і природні можливості деревної породи гармонійно поєднати. Ведення наближеного до природи лісівництва передбачає заміну деревостанів без особливих змін їх функцій. І щоб територія постійно була під лісом. Тобто впроваджується поступовий і вибірковий спосіб заготівлі деревини. Якщо ще нещодавно ми мали 60% суцільних рубок, то тепер їх значно менше. У Карпатах існує ще одна проблема. Це всихання похідних смерічників. Ми маємо на сьогодні 36 тис. га лісу, де насадження серйозно уражені. 10 млн м3 деревини в Карпатах – це вже сухостій. Ми тільки в минулому році знизили вік стиглості цих дерев. Тому ця проблема стала ключовою для обговорення на розширеній серпневій виїзній колегії Державного комітету лісового

господарства за участю віце-прем’єра В. А. Слаути, голів та заступників голів облдержадміністрацій Карпатських областей, науковців, екологів, громадськості. Ми залучили всіх, хто має відношення до цього. Звичайно, проблеми в Карпатах не лише в похідних смерічниках. Найбільше стиглих лісів (53%) – у Карпатах. Найстаріші ліси – це також Карпати і Крим. Якщо середній вік насаджень по Україні – 55 років, то в Закарпатській області 84 роки і 24% стиглих і перестиглих деревостанів, тоді як по Україні цей показник 16–17%. Майже на половині площі лісів обмежене лісокористування, багато територій віднесено до природного заповідного фонду. Наприклад, щорічний приріст деревини в Карпатах ми використовуємо на 49 %. У Європі цей показник 70 і більше відсотків. Але навіть за бажання таких показників ми не можемо досягти через відсутність достатньої кількості лісових доріг. Адже впровадження сучасних технологій і техніки без доріг неможливе. За останні роки ми принципово поміняли підходи до будівництва лісових доріг. Для цього використали австрійський досвід. Спочатку їхні фахівці і техніка в нас працювали, а потім ми почали будувати самі. Ми відійшли від традиційних для нас принципів будівництва: вздовж річок, улоговин тощо. Тепер дороги прокладаються по гірській частині, так, як це робиться в європейських країнах. Важливим напрямом є застосування еколого-безпечних технологій під час заготівлі деревини. Та для цього потрібна спеціальна техніка, яку ми в недалекому майбутньому сподіваємось отримати від вітчизняних виробників. Повітряно-трелювальні установки, які для цього застосовуються, можна використовувати не лише в Карпатах, а й на Поліссі у заболоченій місцевості, у лісостеповій зоні у балках, ярах, інших важкодоступних місцях, де потрібно проводити лісогосподарські заходи. Однак, попри проблеми, міжнародні експерти загалом високо оцінюють ведення лісового господарства в Україні. – На завершення, що Ви побажаєте лісівникам України з нагоди професійного свята? – Хотів би привітати лісівників з прийдешнім професійним святом. Побажати всім здоров’я, щастя, родинного тепла, благополуччя, достатку. Щоб лісівники – люди, які присвячують своє життя лісовій галузі на увесь період трудової діяльності – свої знання і досвід віддавали майбутньому Українського лісу. Розмову вів Юрій РОЙ


СТИХІЯ

Природа і суспільство

Відповідальність в оренду не передаси Віктор Парфенюк Масштаби пожеж та їх наслідки в Україні були не такими катастрофічними, як у Російській Федерації. Чому так? Як вдалося унеможливити схожий розвиток подій?

Н

ині можна зробити попередні висновки щодо наслідків пожежонебезпечного періоду 2010 року. Якщо пригадати минулі роки, то цей весняно-літній сезон за погодними умовами та можливою небезпекою був одним із найскладніших. З початку року в лісах галузі сталося 2032 пожежі, якими пошкоджено 1,1 тис. га лісонасаджень. Більшість лісових пожеж (90%) були ліквідовані в початковій стадії силами лісгоспів. Їх кількість, у порівнянні з аналогічним періодом 2009 року, зменшилась у 2 рази, пройдена вогнем площа – в 4 рази. Підрозділи МНС залучалися, як правило, при загрозі розширення пожежі на площі понад 5 га. Цього року вони брали участь у гасінні 213 пожеж (10% від їх загальної кількості) переважно в Донецькій, Запорізькій, Київській, Луганській, Сумській, Харківській, Дніпропетровській областях та в м. Севастополі. Фахівці, які знають про проведені реформи у сфері лісоуправління і лісокористування в Росії, однією з причин низького рівня організації охорони тамтешніх лісів від пожеж називають відсутність ефективної структури управління лісовим господарством. На відміну від України, в Росії відсутня державна вертикаль управління (від центрального органу до лісгоспу), яка відповідальна за проведення попереджувальних протипожежних заходів у лісах, своєчасне виявлення та гасіння лісових пожеж. Функції лісоуправління в Росії, по суті, передані на рівень суб‘єктів Федерації, а повноваження центрального органу на державному рівні виконує Федеральне агентство лісового господарства

у складі Міністерства сільського господарства. Лісгоспи, які раніше виконували функції постійних лісокористувачів і здійснювали комплекс попереджувальних протипожежних заходів у лісах та виконували інші роботи, пов‘язані з охороною і відтворенням лісів, ліквідовано. Обов‘язки щодо здійснення цих заходів покладено на орендарів, які більше дбають про отримання прибутків від використання лісових ресурсів, аніж про захист лісу від пожежі. Контроль за діяльністю орендарів з боку агентства лісового господарства є неефективним, оскільки цей орган не має спеціалізованих служб на місцях із відповідними повноваженнями. Авіаційна охорона (патрулювання) лісів значно скорочена, а наземна охорона лісів (будівництво лісових пожежних станцій, створення мережі спостережних пунктів, веж) не розвивається.

В Україні Держкомлісгосп, як центральний орган виконавчої влади з питань лісового господарства, підпорядкований безпосередньо Уряду, має чітку вертикальну структуру, відповідні спеціалізовані підрозділи. Підвідомчі лісогосподарські (лісомисливські) підприємства виконують функції постійних лісокористувачів, права і обов‘язки яких чітко визначено Лісовим кодексом України 2006 року. Кожен підрозділ виконує певні завдання, передбачені Правилами пожежної безпе-

На передньому краї авіаційної охорони лісів від пожеж

О

дин із пріоритетних напрямків у комплексі заходів з охорони і попередження лісів від пожеж, а також оперативної локалізації місць загоряння у лісових масивах у пожежонебезпечний період, є авіаційне патрулювання лісів силами Української бази авіаційної охорони лісів. Із 1991 року, після створення Укравіабази нею керує Андрющенко Микола Іванович, – який чимало зробив для її становлення, комплектації та організації роботи авіаційної служби. Авіаційна база нині складається з 22 авіаційних підрозділів на базі вертольотів і легких літаків, укомплектованих десантно-пожежними командами. Завдяки впровадженню диспетчерської служби організовано систему оперативного зв’язку. Нині авіаційна охорона лісів в Україні здійснюється на площі близько 4 млн га, зокрема в Автономній Республіці Крим та дванадцяти об-

Микола Андрющенко ластях, де існує найвищий ступінь пожежної небезпеки в лісах. Повітряні судна патрулювали 2,1 тис. льотних годин. У дні з польотами було виявлено від 60 до 90% лісових пожеж, з них близько 40% гасили авіадесант-

3

17 вересня 2010 р.

ПОДІЇ

ки в лісах України та іншими нормативними документами Держкомлісгоспу. Виконання профілактичних попереджувальних заходів у лісах, своєчасне виявлення загорянь та оперативне реагування на них – головні завдання лісгоспів та святий обов‘язок кожного працівника державної лісової охорони (лісників, майстрів лісу, лісничих, спеціалістів і керівників лісгоспів). Безпосередньо охорону лісів від пожеж в галузі здійснюють 307 лісогосподарських підприємств, у складі яких функціонує 1617 лісництв та 285 лісових пожежних станцій. На оснащенні є 660 пожежних автомобілів, близько 2 тис. тракторів з ґрунтообробним обладнанням, понад 5 тис. переносних мотопомп і ранцевих лісових вогнегасників, інший пожежний інвентар. Поступово проводиться заміна застарілих технічних засобів на більш сучасні і мобільні. Спостереження за лісовими масивами здійснюється з 562 пожежно-спостережних пункти, з них близько 400 веж, в т.ч. вже 40 обладнано телевізійними системами, які дають змогу виявляти загоряння на відстані 25–30 км. В АР Крим та 12 областях із повітря контролюється близько 4 млн. га лісів. Авіапатрулювання здійснюється відділеннями Української державної бази авіаційної охорони лісів Держкомлісгоспу з використанням літаків Ан–2, вертольотів Мі–2 і Ка–26 та надлегкого літака НАРП-1. На даний час в умовах обмеженого бюджетного фінансування значно посилено наземне спостереження за лісами. З першого і до останнього дня пожежонебезпечного періоду питання охорони лісів від пожеж перебуває під постійною увагою керівництва Держкомлісгоспу. Здійснюється координація дій усіх підвідомчих підрозділів цілодобово залежно від ситуації. Користуючись нагодою, хочу висловити подяку всім працівникам державних лісогосподарських підприємств та їх структурних підрозділів за те, що в складний час сумлінно оберігали ліси, здійснювали цілодобове чергування, докладали всіх зусиль, щоб не допустити поширення вогню на суміжні території, житлові та інші об‘єкти. А також щиро вітаю з професійним святом – Днем працівника лісу. Віктор ПАРФЕНЮК, начальник управління державної охорони лісів Держкомлісгоспу

ні команди на початковій стадії. Для виявлення осередків загоряння в лісових господарствах у пожежонебезпечний період здійснюється цілодобове чергування працівників державної лісової охорони, які координують свою роботу з авіаційними підрозділами та бортовими машинами, що ведуть авіапатрулювання. Завдяки високому професіоналізму, організаторським здібностям та таланту керівника, Андрющенко М.І. зумів ефективно організувати цьогорічне авіапатрулювання силами Української бази авіаційної охорони лісів у вкрай складний пожежонебезпечний літній період, не допустивши значних загорянь у лісових масивах Держкомлісгоспу. За багаторічну плідну працю в галузі лісового господарства, вагомий особистий внесок в організацію і забезпечення охорони лісових насаджень України від пожеж та з нагоди професійного свята – Дня працівника лісу – колегія Держкомлісгоспу вийшла з клопотанням перед Президентом України про присвоєння Андрющенку М.І. почесного звання «Заслужений лісівник України». Наш кор.

ЛІСОВІ ПОЖЕЖІ ТА ПРОБЛЕМИ ЛІСОУПРАВЛІННЯ В РОСІЇ

П

ожежі залишили без даху над головою 2210 росіян, згоріло 1875 осель. Залишається загроза поширення вогню на населені пункти в Нижньогородській, Володимирській і Воронезькій областях, а також у Мордовії. Та пожежа вже не загрожує ядерному центру в Сарові. Дмитрій Медведєв пропонує наказувати чиновників та змінити Лісовий кодекс. Губернаторів, які не можуть налагодити роботу лісового господарства у своєму регіоні, буде звільнено. Про це сказав Дмитрій Медведєв на нараді з розвитку лісової галузі. Та це не єдиний висновок – вирішено, що Лісовий кодекс потребує доопрацювання. – У нас не маленька європейська країна – нагадав Медведєв, розповідаючи про важкий стан лісової галузі. – Я вже прийняв рішення по передачу Рослісгоспу Уряду. Якщо цього буде мало, я залишаю за собою право радикально змінити цю структуру. Від моменту передачі повноважень щодо ведення лісового господарства з федерального центра в суб’єкти федерації ситуація в галузі в більшості регіонів погіршилася. І це поряд з тим, що минулого року на «лісові» статті було витрачено 15 млрд рублів, з яких понад 2 млрд виділено на охорону лісів від пожеж. – Я хочу зрозуміти: багато це чи мало? І чи варто передавати повноваження федеральному центру, якщо регіон не справлятиметься з профілактикою і гасінням пожеж? – звернувся Медведєв до нового голови Рослісгоспу Віктора Маслякова. Чиновник відразу повідомив, що грошей не вистачає, система розміщення держзамовлення під час гасіння пожеж себе не виправдала (пожежі гасили випадкові організації, які не мають навіть ліцензій), а регіональна влада іноді заважала відомству працювати. – Щоб відновити знищені ліси, в найближчі три роки треба висадити понад півтора мільярди саджанців, – пояснив Масляков – Під час інспекції в регіонах ми зіткнулися ще й з проблемами... – Якими, називайте! – відразу попросив Медведєв. – Ну, наприклад, у Нижньогородській області процесами гасіння взагалі ніхто не керував, а губернатор (Валерій Шанцев) пред’явив нам претензії, що ми, нібито, заважаємо йому керувати. – пояснив Масляков. – Та ми все одно направили туди людей, і з’ясувалося, що в області відсутня система виявлення пожеж і керівництва пожежогасінням. І це при тому, що регіон економічно стійкий... Власне, саме після цього прозвучала фраза президента про те, що за допущені промахи будь-який російський регіон може позбутися частини повноважень, а чинний губернатор – свого крісла. Щоб цього уникнути, слід насамперед повернути в регіони протипожежні сили й засоби, залучити до роботи громадськість і зайнятися нарешті екологічною культурою. Загалом висновки з того, що сталося цього літа, мають бути основою для поправок у Лісовому кодексі. Президент доручив уряду детально проінспектувати всі його норми. Крім того, пропонується створити ефективну службу лісового фонду.


4

17 вересня 2010 р.

ПРАВИЛА ЖИТТЯ

БЕЗ ВИНИ ВИННІ ... Сторінками історії українського лісівництва

П

ісля жовтня 1917 року стару систему організації й управління було зруйновано. Навесні 1920 року для керівництва лісовим господарством України було створено Всеукраїнське управління лісами (ВУПЛ) у складі Наркомзему УРСР. Очолювали його видатні вчені, професори О. Г. Марченко, В. Я. Гурський. Б. О. Шустов, О. І. Колесников та інші. Вони намагалися стабілізувати ситуацію в лісовому господарстві, розробити відповідні нормативні й законодавчі документи, захистити лісничих від сваволі місцевих органів влади. Проте тоталітарний режим, сувора централізація, диктат планових органів і репресії надзвичайно притлумили творчу лісівничу думку. З кінця 1920-х років настав період бездумного виконання розпоряджень та інструкцій вищих органів влади. Лісівники боялися стати на захист лісу, бо це негайно оберталося репресіями. Вкрай негативно вплинули на стан лісового господарства масові репресії 1937–1938 років. Вони не оминули тоді жодного лісництва і лісгоспу, інституту і науково-дослідної станції. В архівах досі зберігається багато судово-

слідчих справ на працівників лісової галузі. А за які «гріхи» їх репресували можна дізнатися на прикладі Київського лісотехнічного (з 1936 року лісогосподарського) інституту. Тоді в цьому навчальному закладі арештували викладачів кафедри лісових культур та студентів. Чекісти вигадали в КЛТІ підпільну повстанську організацію. Професорів звинуватили в підготовці вбивства керівників компартії України Косіора і Постишева. Директора інституту В. М. Крутовського звинуватили у вихованні студентів у націоналістичному дусі та «... свідомому занижуванні навчального процесу з метою випуску малокваліфікованих спеціалістів...». Завідувача кафедри лісових культур Р. Т. Кравченка звинуватили в прищеплюванні студентам антимеханізаторських тенденцій, використанні петлюрівсько-націоналістичної термінології (Кравченко, один із небагатьох викладачів інституту, читав лекції українською мовою), а також у шкідництві під час проведення науково-дослідних робіт (у Боярському навчально-дослідному лісгоспі заклав дослідні лісові культури з участю екзотів). «Антирадянська» пропаганда Кравченка полягала в тому, що він стверджував: «Яровизація, яку ніби-то відкрив Т. Д. Лисенко, була відома з 1840-х років». 28 вересня 1960 року Р. Т. Кравченка реабілітували. Типовою для 1930-х років була справа професора Г. Г. Звади, 1892 року народження, уродженця села Раштовки Подільської

НЕ ЗАВЖДИ СРІБЛО –

«ЗОЛОТО»

Посріблення води: корисно чи шкідливо?

Н

ині вже ні для кого не секрет, що іони срібла мають бактеріостатичні та бактерицидні властивості. Саме ж срібло – важкий метал, до того ж доволі небезпечний. У СанПіН (Санітарні правила і норми) срібло належить до другого класу небезпеки. Офіційно встановлено, що срібло у воді так само небезпечне, як свинець, кобальт, кадмій, миш’як, ціанід. Ці елементи отруйні, належать до того самого класу небезпеки і мають ті самі рівні ГДК (гранично допустима концентрація). Срібло, як типовий важкий метал, повільно виводиться (до 50 днів) й окрім того має здатність накопичуватися в організмі. При тривалому накопиченні срібла можуть з’явитися ознаки аргірозу – отруєння сріблом. Останнє може спричинити тривале вживання посрібленої води з лікуваль-

ною метою. Отруїтися можна також працюючи зі сполуками срібла. Коли цей важкий метал відкладається в шкірі, розвивається професійна хвороба ювелірів, яка є наслідком фотохімічного відновлення іонів срібла. У хворих спостерігається зміна кольору райдужної оболонки очей та очного дна, пігментація слизових оболонок та шкіри, яка стає сірувато-голубуватого відтінку. Розвитку хвороби сприяє нестача в організмі вітаміну Е та селену, а також дія сонячного випромінювання. За умови дії останнього шкіра, насичена іонами срібла, «засвічується» як фотографія. Пігментація шкіри та слизових, як правило, розвивається дуже повільно і з’являється через 10 і більше років після постійного впливу срібла на організм. Можливий і швидший розвиток аргірозу, наприклад, під час інтен-

Природа і суспільство

З 1924 р. А. П. Ліждвой працював головою Чернігівського повітового виконавчого комітету та до 1927 року начальником Чернігівського губернського лісового управління. У 1933 році його призначили директором КЛТІ, а в 1936 році начальником управління Головлісоохорони при Раднаркомі УРСР. Він активно відроджував лісове господарство республіки, організовував лісгоспи та лісництва. Плідна робота А. П. Ліждвоя була перервана безпідставним арештом 2 серпня 1937 року. Його звинуватили в тому, що він член підпільної повстанської організації. Андрія Петровича Ліждвоя розстріляли 24 жовтня 1937 року. Реабілітували 9 серпня 1957 року

Андрій Петрович Ліждвой (1893–1937)

губернії, з 1915 року члена партії есерів, в 1917–1918 рр. члена РСДРП (б), 1920– 1922 рр. члена Української комуністичної партії (боротьбистів), з 1924 по 1934 рік – члена КП(б)У. У 1934 році його виключили з партії і зняли з педроботи за «троцькістсько – націоналістичну діяльність». Арештували Зваду і ще 36 осіб, переважно викладачів вузів, у жовтні 1935 року. У висновку по справі Г. Г. Звади чекісти записали. що він у лекціях допускав фальсифікацію вчення Маркса – Енгельса – Леніна – Сталіна, а також історії ВКП(б). 21 жовтня 1936 року Зваду і всіх арештованих разом із ним засудили до розстрілу з конфіскацією майна.

1 вересня 1956 року Зваду і його колег реабілітували. Для виправдання масових репресій чекісти вигадували неіснуючі підпільні повстанські, монархічні, націоналістичні та шкідницькі організації. Ті, хто попадав в лабети чекістів, після неймовірних катувань змушені були підписати сфабриковані катами протоколи допитів. У тій величезній кількості судово-слідчих справ, вивчених мною в архівах, не було жодних документальних і речових доказів вини арештованих. Звинувачувальні вироки їм базувалися на самообмовах і лжесвідченнях.

сивного лікування препаратами срібла, які вживають у значних дозах. Разова доза в 10 грамів AgNO3 (6,35 г у перерахунку на срібло) розцінюється ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров’я) як летальна. Визначити рівень, з якого починається розвиток хвороби, досить складно, але після тривалих досліджень, проведених у різні роки, лікарі зробили висновок, що аргіроз виникає через накопичення в організмі в середньому грама срібла. Щодо сполук срібла, то їх фізіологічна роль вивчена мало. За даними ВООЗ срібло, зазвичай, в організм потрапляє у невеликій кількості – 7 мг/добу. Впливи дефіциту срібла ніде не описано. Жодне із серйозних наукових джерел не відносить срібло до життєво важливих біоелементів. Срібло, так само як інші важкі метали, як-от мідь, олово, ртуть, здатне в малих концентраціях (починаючи з 2х10-11 моль/л) спричиняти бактерицидну дію – олігодинамічний ефект (під час взаємодії іонів срібла з протоплазмою бактеріальної клітини остання гине через порушення метаболізму, а саме обміну речовин). Проте, за даними ВООЗ, виражений бактерицидний ефект (здатність гарантовано вбивати певні мікроорганізми) спостерігається при концентрації іонів срібла 150 мкг/л, при допустимій нормі для питної води – 50 мкг/л. При концентрації 50–100 мкг/л іони срібла мають лише бактеріостатичну дію, тобто здатність затримувати ріст і розвиток мікроорганізмів. Зазначимо, що бактеріостаз – процес відновлюваний і після припинення діючого чинника ріст і розвиток бактерій відновлюється. Виняток може бути у випадку довготривалої бактеріостатичної дії. До того ж, іони срібла вбивають не всі бактерії. Чимало мікроорганізмів, наприклад спороутворюючі бактерії, більш стійкі до їх впливу. Цей факт, до речі, став причиною певного розчарування користувачів фільтрів та установок для очищення води. Деякі виробники таких фільтрів у якості бактеріостатичного агента додавали у вугілля срібло. Проте така практика має обмежений ефект. Вважається, що наявність у таких фільтрах срібла вибірково допускає ріст стійких до срібла бактерій. Тому використання таких пристроїв доцільне лише для пит-

ної води, яка вже відповідає мікробіологічним нормам. Посріблення води вже достатньо давно використовується як бактеріостатичний агент при тривалому зберіганні питної води на морських суднах, під час космічних польотів та в деяких авіакомпаніях. При зберіганні такої води необхідно дотримуватись певних умов. По-перше, вода має бути чистою з мікробіологічної точки зору – відповідати нормам за кількістю бактерій. По-друге, потрібно виключити будь-яке потрапляння у воду нових бактерій, і, по-третє, воду слід зберігати в темному місці, бо від світла можливе випадання осаду та зміна кольору води (сполуки срібла чутливі до світла – це явище використовують у фотографії). Отже, у концентраціях, дозволених чинними нормативами – 50 мг/л за українським СанПіН – срібло у воді має бактеріостатичний ефект, тобто здатне призупинити ріст бактерій. Тому посріблення можна застосовувати тільки як засіб продовження терміну зберігання питної води. Посріблену воду з концентрацією іонів срібла в межах чинних нормативів можна вважати безпечною. Перевищення нормативу може спричинити дисбактеріоз та отруєння іонами срібла. Інформація щодо фізіологічної необхідності посріблення води не виправдана, оскільки не поліпшує хімічних та фізіологічних показників води.

Павло ВАКУЛЮК

Інна РОЙ


СУСПІЛЬСТВО

Природа і суспільство

5

17 вересня 2010 р.

ТВОРЧІСТЬ ЮНИХ ПРО ДОРОСЛУ ПРОФЕСІЮ Підсумки ІІІ (заключного) етапу конкурсу «Людина та ліс»

Авторами найкращих творів на лісівничу тематику стали: Ірина Турчин, учениця 8 класу Бережанської ЗОШ № 1, яка свій зворушливий твір присвятила ветерану лісівничої справи; семикласник Костянтин

У

же п’ятий рік поспіль Всеукраїнський конкурс «Людина та ліс» у рамках Акції «Майбутнє лісу в твоїх руках» користується популярністю серед школярів усієї держави. Він не лише дає можливість дітям висловити власні думки щодо важливості лісів для життя на планеті, а й допомагає виявити обдаровану молодь і залучити її до співпраці з лісівниками. Ось і цього року серед робітпереможниць обласного етапу змагання обирали найкращі. Майже кожна з них, попри рівень майстерності виконання, мала цікаві особливості. Хтось вигадав повчальну казку, дехто відзначився в поетичній творчості, навіть малюнки говорили більше, ніж слова. Кожна дитина зуміла виявити індивідуальний підхід до завдання, передати власне бачення природи в житті людини, переконати у дбайливому ставленні до неї. А відтак, головна мета конкурсу успішно реалізована.

Спадок старого лісника Твір учениці 8-А класу Бережанської ЗОШ №1 Ірини Турчин, що зайняв перше місце у конкурсі «Людина і ліс» Присвячується ветерану лісівничої справи, ліснику Нараївського лісництва Василю Семеновичу Глубішу

«П

рийшов прощатися з тобою, друже. Пробач, не можу більше захистити», – з такими словами підійшов старий лісник спочатку до старезних прадідів-дубів, що потріскували під подихом весняного вітру сухою корою, потім до ялин, кленів, до всіх тих красенів і красунь струнких, із зеленим вбранням на гіллі, а накінець дошкандибав до своїх немовляток, саме так лагідно називає він маленькі пагінці дерев. Не окріпли ще їхні стовбури, то й клоняться під ніжним подихом теплого весняного дня, спочатку до чорної земельки, а тоді до золотистої сонячної діжі, краєчок якої ледь-ледь визирає з-за вже дорослих дерев. І вклоняється лісник усім низько-низько. Шорсткою, зморщеною рукою, лагідно, як уперше, торкається гілок, листків, стовбурів. Утретє прощається. і хоч сили вже не ті, та не може покинути ліс в біді. Він знає кожне дерево, кожна травинка в його лісі чекає на допомогу, підтримку, ну хоча би на лагідне слово людини. Вже б давно передав ліс у надійні руки. Та де їх узяти? Достатньо просто знайти? Чи розумітиме ця людина ліс, а ліс цю людину? Чи не зламає він молоденьких саджанців, які недавно лиш посадив, чи не зріже батькового клена, дідового дуба?

Боїться дідусь за свою «дитину» й «онучат». Не за тих, що вже давно випурхнули з батьківської оселі у широкий світ, а за тих беззахисних, що міцно приросли корінням до рідної землі. У небезпеці вони не втечуть, а лиш приймуть муки, як чесні, доблесні воїни. Отак і повернувся, ведучи за собою думки, дідусь додому. «Може весну ще протягну якось і про ліс подбаю», – думає, – «а тоді...» Сумно стає в такі моменти у невеликій хатинці. Заболіло серце старого лісника. Такі потрібні зараз сили покинули його. Ось вже декілька днів не чути стукоту і брязкоту дверного іржавого замка. У лісі тихо-тихо, мабуть, почули дерева тривогу, стихли пташині пісні. Через декілька днів приїхав до дідуся на відвідини онук. Раз постукав у двері, вдруге, та ніхто не відчинив, лиш почулося за дверима слабке: «Допоможи, допоможи..» Якась невідома сила оволоділа в той момент онуком, здавалося, худорляве тіло зможе пройти через будь-які перешкоди, і двері піддалися. Хворий, немічний дідусь лежав посеред кімнати на холодній, струхлявілій підлозі і знову, проте голосніше, благав: «Допоможи...» Внук переніс його на ліжко, вкрив картатим теплим пледом. – Допоможи, допоможи! – продовжувались благання. – Як ще допомогти тобі, рідненький? Хлопець нічого не розумів. – Лісу, лісу допоможи... Потім сталося те. що змусило молоде серце здригнутися не від болю, а від розпачу. Старий лісник впав обличчям до підлоги, на коліна перед хлопцем, схопив за білі руки і неначе марив, хоч очі були широко розплющені, і ясним поглядом дивився на онука. – Я зустрів тут справжнє життя, зустріну, мабуть, і смерть. Та не боюсь її. Більше бо-

Ясковець із Рудниківської ЗОШ, що підкорив журі своїми по-дитячому щирими і відвертими міркуваннями про лісівничу роботу; Світлана Павлівська, вихованка гуртка «Юні дослідники-краєзнавці» при Півнянській ЗОШ, яка яскравими образами описала людину і ліс у поезії. Серед юних живописців найталановитішою визнано п’ятирічну вихованку Генічеського дитячого дошкільного закладу «Теремок» Таю Пуніну з малюнком «Дівчинка з собакою». Хіба лише на дещицю поступився їй у майстерності третьокласник Олександр Іванець із Куцурубської ЗОШ Миколаївської області зі своєю роботою «Збережемо матінку-природу». І вже вкотре почесне третє місце виборюють художники з Полтавщини. Цього разу своє «Зелене диво» представила на конкурс Ганна Бесараб, учениця 4 класу Великосорочинської ЗОШ, вразивши членів журі вправністю пензля та оригінальністю мислення. Винагородою фіналістам, як і раніше, стануть цінні подарунки. А організатори конкурсу ще раз упевнилися, що лише діти вміють так по-особливому бачити й відчувати природу. Отож, якщо вірити юним талантам, майбутнє лісу в надійних руках. Марина ЛИСИЦЯ

юсь, щоб не втоптали у багно мій ліс. Діти, онуки – я дав їм все, що лише міг. Тут солоні краплі покотились між сухими зморшками і дідусь продовжив: – А що буде з моїм лісом – другом і розрадником? Багато думав, і досі мучить це мене, але я вирішив – тільки ти можеш віддати йому частинку душі, так, як зробив колись я. Почуття переповнювали лісника, та він не промовив ні слова більше і заснув. Тісно стало юнакові у хатинці, душа розривалася, серце стукало чимраз швидше і швидше. Чому дідусь просить про це? Як допомогти лісу? Мене чекає життя у галасливому товаристві людей, а не дерев. Думки переливались через край і він вибіг через розчинені двері в ліс. Торкнувся ненароком старого дуба, що посадив прадід-лісник. Давно-давно це було, а дуб пам’ятає. Зашелестів зеленими дрібними листочками, змахнув старим гіллям – і заплакало юнакове серце. Потім підійшов до дужого клена. Його посадив дідусь-лісник, що зараз благає про порятунок свого лісу. Онук не пручається, він вже піддався цій красі і не вимагає жодних пояснень. Хлопцеві співають дзвінкоголосі пташки, зелені віти дерев, зелень вітає його. Береза хвилюється довгими вітами і запах цвіту обвиває тонкою пеленою. Ліс полонив його. Онук ішов усе далі вузькою стежкою, а вітер гойдав старе гілля і листя шелестіло услід. Цей ліс – дідове життя. Якщо юнак любить дідуся, полюбить і ліс. Побіг хлопець чимдуж до хатинки, до дідуся, схопив за руку і промовив рішуче: – Я залишаюся. Востаннє йде прощатися старий лісник із рідним лісом. Він знає: ліс у надійних руках, бо поруч новий лісник – його онук.

Найкращі у професії та спорті

С

портивні команди-переможці обласних змагань майже всіх трудових колективів підприємств лісової галузі України з’їхалися на Рівненщину в місто Березне, аби показати свою майстерність на Всеукраїнській галузевій спартакіаді працівників лісового господарства. Впродовж двох днів вони випробовували себе в армреслінгу, гирьовому спорті, перетягуванні канату, міні-футболі, волейболі, стрільбі з пневматичної гвинтівки. Місто Березне цьогоріч обрали для проведення фінальних змагань невипадково. Адже тут у Березнівському лісовому коледжі готують фахівців своєї справи – майбутніх лісівників, крім того цей навчальний заклад має гарну спортивну базу. Цьогоріч Всеукраїнська галузева спартакіада проводиться вчетверте за роки Незалежності. Прикметно, що перша спартакіада теж була на Рівненщині у Березному. Осіння погода сприяла Спартакіаді, тому урочисте відкриття розпочалося парадом усіх спортивних команд-учасниць. Приймали парад голова Верховної Ради України Володимир Литвин, голова Державного комітету лісового господарства України Миколи Шершун, голова ЦК профспілки працівників лісового господарства Степан Кривов’язий, столичні гості та представники місцевої влади. Голова Верховної Ради Володимир Литвин звернувся до учасників змагань із вітальним словом. Користуючись нагодою, привітав лісівників з професійним святом, і висловив сподівання, що невдовзі весь ліс України матиме одного господаря. Нині він розпорошений між різними відомствами, які подекуди до вирішення його проблем підходять за залишковим принципом. Спікер також попередив спортсменів, що цьогоріч виставляти власну спортивну команду на галузеві змагання лісівників його відмовив Микола Шершун. Однак наступного року вона обов’язково буде і без нагород не поїде. Перемоги найсильнішим побажав і голова Державного комітету лісового господарства України Микола Шершун. Він наголосив, що лісівники завжди шанували здоровий спосіб життя, адже без цього в лісі ніяк. Отож керівництво Держкомлісгоспу України та управління на місцях займаються популяризацією спортивно-масової роботи серед працівників галузі. За підсумками Спортакіади, І місце виборола команда Миколаївського, ІІ місце – Волинського, ІІІ місце – Рівненського обласних управлінь лісомисливських господарств. Світлана ГОРОШКО


6

17 вересня 2010 р.

ЛЮДИНА

Природа і суспільство

Коли ліс і життя – синоніми!

П

ісля низки осередків займань і особливо великої пожежі, що сталася в 1996 році на території Кремінського лісомисливського господарства, за ініціативи директора Кремінського ЛМГ Олексія Івановича Латиніна в лісгоспі було створено механізовані бригади – мобільні групи. Ці підрозділи, створені на базі машин УАЗів, займаються пошуком та локалізацією пожеж. Вони виявилися просто необхідними і дуже важливими засобами в боротьбі з потенційними та вже наявними пожежами. Не дивно, що після Кремінського нововведення мобільні групи почали з’являтися майже по всій Україні. Кожна така група складається з п’яти – семи чоловік. За словами директора Кремінського ЛМГ Олексія Івановича Латиніна, їх створення в лісомисливському господарстві себе виправдало. Завдяки таким підрозділам набагато швидше вдається виявити місце займання, легше до нього дістатися та вчасно локалізувати, що врештірешт призводить до зменшення кількості «вогняних звірів». У Кремінському ЛМГ таких підрозділів одинадцять. Складаються вони з п’яти– семи чоловік кожний. Керівником одного з таких підрозділів працює Олексій Миколайович Стаховський – людина, для якої ліс і життя –синоніми. Якщо про гарного футболіста кажуть: «Народився з м’ячем», то про нашого героя можна сказати: «Дізнався про ліс ще будучи в лоні матері». Народився водій лісового господарства, як себе скромно називає Олексій Миколайович, у Донецьку. Коли він був ще немовлям, родина переїхала до Херсону. Проте перебування Стаховських на півдні країни виявилося недовгим. Батьків запросили до невеличкого, однак дуже мальовничого найзалісненішого регіону Луганської області – Кремінної. Там батько працював

лісником, потім лісничим, а мати – бухгалтером у лісовому господарстві. У районному центрі чотирирічний Олексій «остаточно й безповоротно» закохався в ліс. Він жив у будинку Серебрянського лісництва, ходив до Кремінської школи і проводив увесь свій вільний час у лісі, уважно вивчаючи роботу батьків та милуючись лісом. «Ліс – це щось неймовірне, незвичайне. Кожна людина може знайти в ньому щось для себе, щось своє. Ліс завжди сповнений звуками, сповнений життям. Як його можна не любити?» – здивовано запитує Олексій Миколайович. Після такого опису, так і хочеться, хоча б на деякий час, внести поправку в пісню і заспівати: «Як тебе не любити, ліс, мій ліс!» Життя – річ швидкоплинна. Не встигнеш обернутися, як ти вже дорослий, з’являються нові можливості, однак перед тобою постають і нові завдання. Доводиться робити вибір: «Куди далі?» Інколи вибрати нелегко. Наш герой, закінчивши Лисичанське гірське училище та попрацювавши на шахті в Кремінній, пішов до армії у повітрянодесантні війська. Однак служба виявилася набагато серйознішою, ніж він собі уявляв. Замість гумових куль та імітації спецзавдань все виявилося… справжнім. Стрілянина, кров, хаос – Олексія направили на виконання інтернаціонального обов’язку до Афганістану. Відслужив півтора роки в Середній Азії і отримав багато нагород, серед яких нагорода «От благодарного афганського народа», «Воїну інтернаціоналісту за війну в Афганістані», «За заслуги 2 степени», «Захисник Вітчизни», нагорода «80-летие воздушно-десантных войск», а також «70-летие вооруженных сил СССР». Повернувся зі служби, дякуючи Богові і власним навичкам, живим і неушкодженим. Тепер перед Олексієм Миколайовичем «по-

Олексій Стаховський стало» два варіанти продовження кар’єри: робота на шахті або праця в лісовому господарстві. «Довго вибирати не довелося, знав, що шахта – це не моє», – згадує керівник мобільної групи. Не довго розмірковуючи, Олексій Миколайович обрав свій життєвий шлях. Із 1989 року він розпочав свою лісогосподарську діяльність. Спочатку працював водієм директора ЛМГ, а в 1996 вже році рятував Кремінські ліси від страшного вогню, що нищив усе на своєму шляху. Через рік саме відбулася реформа в лісгоспі. З’явилися мобільні групи, а безстрашного рятівника викликали до Києва, щоб вручити почесну відзнаку МНС України. «Олексій Миколайович – дуже відповідальна людина. Любов до лісу в нього в

ДОСТОЙНИЙ НАГОРОДИ Є чим пишатися: і своєю роботою, і сином

Б

агата полтавська земля на талановитих і працьовитих людей. Серед них і лісничий Малоперещепинського лісництва Борис Дмитрович Циганчук. Заслужений працівник сільського господарства України, відмінник лісового господарства він присвятив себе служінню лісу, назавжди пов’язав з ним свою долю. Талановитим спеціалістом, мудрим керівником і наставником проявив себе Борис Циганчук на посаді лісничого Малоперещепинського лісництва, яке очолює з 1984 року. За його керівництва збудовано та здано в експлуатацію пункт переробки деревини, лісопожежну станцію, гаражі та контору лісництва. Розширено і реконструйовано постійний лісорозсадник площею 1,3 га, поблизу якого створено штучну водойму. Завдяки цьому вперше в області введено в дію автоматичну поливну систему. А ще створено тисячі гектарів лісових культур. Підсумовуючи свої досягнення, Борис Дмитрович, посміхаючись, скромно відпові-

Борис Циганчук із сином дає: «Так, садок я посадив...» Мільйони висаджених дерев – такий ось Циганчуковий «садок». Власним прикладом демонструє він необхідність наполегливого й сумлінного ставлення до будь-якої роботи, тому

поважають його не лише колеги, а й односельці. Уже понад 25 років поспіль Бориса Дмитровича обирають депутатом сільської ради. Він завжди намагається допомогти: транспортом, матеріалами для ремонту, дровами малозабезпе-

крові. Заради лісу він удень і вночі готовий виїхати на завдання, що вже неодноразово робив, показуючи приклад для молоді», – резюмував директор Кремінського ЛМГ Олексій Іванович Латинін. І справді, він – зразок для наслідування, беззаперечний авторитет на роботі і водночас справжній товариш, з яким хоч в огонь, хоч у воду! «У цей важкий для країни час в умовах дефіциту бюджетних коштів на перший план виходить людський фактор. Олексій Стаховський – це та людина, про яку кажуть, що вона справді на своєму місці. З ним дуже легко та приємно працювати. Одним словом, справжній професіонал своєї справи», – характеризує свого колегу лісничий Комсомольського лісництва Євген Проскурін. Справді, в роботі керівника мобільної групи людський фактор відіграє важливу роль. Якось навіть курйоз трапився. Спостережна вежа виявила осередок займання в одному лісництві, однак вогонь спалахнув зовсім в іншому. І тільки завдяки досвіду, інтуїції та високому професіоналізму працівників групи вдалося зупинити потенційно велику пожежу. А коли настає зима, наш герой без діла також не сидить. Його швидкий, маневрений УАЗ «летить» на боротьбу з браконьєрами та лісопорушниками, яких завдяки мобільним групам із кожним роком стає менше. «Інколи під час патрулювання вдається поєднати роботу з моїм хобі – мисливством. Тільки не подумайте, що я браконьєр: маю всі ліцензії. Та й не так вже й легко підстрелити прудконогого, який поки що залишається моєю найбільшою здобиччю», – каже Олексій Миколайович. Отож, бажаємо Олексію Миколайовичу Стаховському міцного здоров’я й удачі в нелегкій справі збереження нашої флори і фауни. Вітаємо його та всіх працівників лісової галузі країни з Днем працівника лісу і сподіваємося, що на захисті лісу будуть стояти справжні професіонали своєї справи, такі, як наш герой… P.S: …син якого, сподіваємося, продовжить династію Стаховських, адже вже навчається на факультеті лісового господарства. Максим ЩЕРБАКОВ

ченим односельцям та ветеранам галузі. «Більше б таких керівників», – кажуть про Циганчука його односельці. Характеристика хоч і коротка, але, погодьтеся, вичерпна. Щодня він приходить на роботу із задоволенням і почувається щасливим, бо знає: тяжка праця, клопоти і проблеми обов’язково себе виправдають. Адже все, що він робить – потрібне людям. Віддана праця талановитого лісівника стала прикладом для сина, який продовжив лісівничу династію Циганчуків і працює в лісовому господарстві. Борис Дмитрович прищепив синові любов до лісу, і той пішов його стежкою, назавжди запам’ятавши батьківські слушні поради, настанови, заповіти справжнього лісівника. То ж батькові є чим пишатися: і своєю роботою, і сином. Так важливо розуміти мову трав і дерев, чути їх поклик, уміти допомогти, відчувати кожним порухом серця той часто незрозумілий, але завжди дивовижний світ природи. Цим даром наділений від Бога Борис Циганчук. Його праця, якій присвячує душу, безцінна. Нелегке те завдання. Напевно, він це робить для нас, тих, кому не байдужі ліси і парки, чисте свіже повітря, здорове майбутнє. Марина ХАРИТОНОВА


ЛЮДИНА

Природа і суспільство

У СТРОЮ ВЕЛИКОАНАДОЛЬЦІ

Зупинятися та перепочивати немає часу

П

очатком створення лісу в Пологівському районі Запорізької області можна вважати 1969 рік, коли було організовано Пологівську лісомеліоративну станцію, до складу якої ввійшли лісництва Пологівського, Оріхівського, Куйбишевського, Гуляйпільського районів та Новополтавський лісовий розсадник у Чернігівському районі. А перше велике лісове насадження на території Пологівського району було закладено на території Чапаєвської сільської Ради в Солошиній балці. Поступово, рік за роком, безліса балка перетворювалася на лісовий масив площею 235 га. За даними лісовпорядкування 1980 року площа земель лісового фонду Пологівського лісництва становила 314 га, а до 2010 року площа лісництва зросла до 3,4 тис. га. «Приємно бачити плоди своєї праці» – говорить Ганна Іванівна Кучер – лісничий Пологівського лісництва, яка 40 років працює в лісовому господарстві. Спочатку, з 1970 року, була помічником лісничого, а з 1978 року і донині – лісничим.

Трудовим колективом лісництва під керівництвом Ганни Іванівни створено понад 1000 га захисних лісових культур, 813 га полезахисних лісових смуг, 1350 га яружнобалкових лісових насаджень. Де б не побачив на території району захисну смугу чи лісове урочище – все це створено, дбайливо доглянуте невтомними руками трудівників лісництва на чолі з Ганною Іванівною Кучер. «Як у тій казці, – жартує Ганна Іванівна, – Чиє то поле? – маркіза Карабаса». У 1996 році Указом Президента України за значний особистий внесок у розвиток і підвищення ефективності лісогосподарського і промислового комплексу України, вагомі трудові здобутки Г. І. Кучер присвоєно Почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства України». У 2001 та 2010 році її ім’я занесено на районну Дошку Пошани. У 2003 році присвоєно звання «Лісничий першого класу». У 2004 році рішенням Колегії Міністерства Аграрної політики України нагороджено трудовою відзнакою «Знак Пошани».

КРИМСЬКИЙ ГОРЕЦЬ Лісник Володимир Рубайло про життя на плато Ай-Петрі

Ч

и змогли б ви все залишити, відмовившись від більшості благ цивілізації, і піти жити в гори? Якщо на це у вас немає внутрішньої установки, то вже через тиждень будь-хто з вас занудьгує і втече назад до людей. А герой цієї публікації – лісник Ялтинського гірського лісового природного заповідника Володимир Рубайло пішов на цей крок свідомо. Як ніхто інший він знає, як досягти висоти. Ось уже 25 років він усамітнено живе на своєму кордоні «Воронцовка», що на плато АйПетрі на понад кілометровій висоті над рівнем моря. Ми побували в гостях у незвичайного і дуже товариського кримського горця. ПРО ПОРУШНИКІВ, ЛИХИХ І НЕ ДУЖЕ За чверть століття роботи Володимир Рубайло перебачив немало. Після важких 1990-х у людей змінилось саме сприйняття як лісників, так прямої функції заповідника. – Раніше слово «заповідник» щось-таки для людей важило. Сюди не можна – то не можна. А тепер хочуть ходити, де кому заманеться, мотивуючи це тим, що ліс –надбання загальнонаціональне. Воно-то спільне, та тільки раптом щось трапиться, обері-

гати і рятувати ліс будемо лише ми. Звичайних людей зрозуміти можна: до моря зараз не підійти, всі пляжі платні і закриті, а заповідник являє собою режимну територію і ялтинці ніби опинилися в резервації. На літо оголошується пожежонебезпечний період, прохід–проїзд заборонено. Та з’явилось чимало так званих крутих, які демонструють вседозволеність, ігноруючи державну лісову охорону. Простих людей розуміємо, але зазвичай не чіпаємо. А ось зі злісними порушниками боремось інакше: в конфліктних ситуаціях викликаємо оперативну бригаду нашої служби охорони природно-заповідного фонду, укомплектовану колишніми спецназівцями. І захмелілі відвідувачі лісу відразу вгамовуються. Оперативна бригада виконує завдання з охорони лісового і мисливського фонду всього заповідника і здійснює цілодобове чергування на плато Ай-Петрі. Іноді залучаємо до охорони заповідника співробітників спецпідрозділу МВС «Беркут» – і на знахабнілих громадян це також справляє враження. Хто був у Криму на плато Ай-Петрі, той знає: по-іншому протистояти нахабніючій крутизні тут не можна. І Володимиру Омеляновичу це добре відомо. Його обхід площею

Ганну Іванівну нагороджено також Почесним Знаком за 10, 20, 30 та 40 років бездоганної служби в Державній лісовій охороні . «Усе склалося як склалося, – розповідає Ганна Іванівна. – Уродженка Полтавської області. Закінчила Великоанадольський лісовий технікум у Донецькій області, а працюю у Запорізькій. Трудовою книжкою хвалитись нічого – вона в мене тоненька і лише з одним записом. Вийшла заміж, народила та виростила разом з чоловіком двох доньок, які подарували нам четверо онучок. Так що і дітей народила, і дерево посадила. Та зупинятися і перепочивати немає часу. Плануємо

7

17 вересня 2010 р.

в наступному році закласти ще 100 га лісових культур із головними породами дуб, сосна, акація, посадковий матеріал яких, попри тяжкі погодні умови цього літа, виростили в контрольованому середовищі. Не забуваємо і про озеленення населених пунктів – вирощуємо саджанці. Трішки займаємося сільським господарством – сіємо пшеницю, соняшник» . Багато часу й зусиль Ганна Іванівна приділяє вихованню молодого поколінню. Жодна Акція «Майбутнє лісу в твоїх руках» не пройшла без її участі. Завжди у вирі подій, завжди невгамовна. І як у пісні з її молодості: «Мы в строю Великоанадольцы, И мила нам Родины краса. С нами дружит небо, дружит сонце. Мы растим зеленые леса…» Микола ЛУГІНІН

Ганна Кучерта її юні помічники

444 га прилягає до території торгового комплексу і канатної дороги «Місхор. Ай-Петрі», місць, які відвідуються цілодобово. Ця зона має площу близько п’яти гектарів і належить Левадійській селищній раді, а за огорожею вже починається заповідник. Підприємці набудували там шалманів. Займаються прокатом коней і верблюдів: влаштовують свій бізнес, не дуже замислюючись щодо наслідків для природи. Зі створенням служби охорони заповідника чітко контролюється ситуація з приборкання браконьєрства. Останній характерний випадок, – як відзначає Володимир Омелянович, – був наприкінці 1990-х. Троє молодих ялтинців призвичаїлись їздити в заповідник або через його територію за свіжиною. То оленя підстрелять, то кабана. Діяли браконьєри організовано і професійно: єгері знаходили лише залишки вбитих тварин. Нахабам таланило, і якийсь час вони уникали покарання. У ті часи не було шлагбаумів, співробітники заповідника почали ставити на дороги системи шипів. Почалась «війна шипів» між порушниками і єгерями. На розставлені металеві кілки наривались і ті, і ті. За браконьєрами встановили професійне стеження, вивчили схему їх пересування. Якось молодики заскочили на перевірений маршрут. Браконьєрів пропустили і дали можливість вполювати оленя, оскільки потрібно було спіймати на гарячому. А коли вони вночі завантажені олениною повертались, дорогу їм перекрив БТР з прожекторним пристроєм. Порушники спробували зникнути, та їхню машину зупинили, і браконьєрів арештували. Суд виніс вирок, але невдовзі було оголошено амністію. Так людям з нездоровою мисливською пристрастю вдалось уникнути правосуддя, однак урок вони запам’ятали. МАЛЕНЬКИЙ СІРНИК – ВЕЛИКА БІДА За час існування заповідника (з 1973 року) ялтинці справді пережили кілька вогняних катастроф. Так, у серпні 2007 року була нестерпна спека. Дощ по-зрадницьки обминав Велику Ялту цілих півроку. Багато хто чув історію про харківського туриста, який забрався на південний схил Ай-Петрі і заблукав у горах. Для визначення свого місця перебування горе-скелелаз розпалив для рятувальників сигнальне багаття. Велетенська пожежа тоді знищила сотні гектарів заповідного лісу, пожежний інвентар і службовий автомобіль. А найбільшою втратою стали люди: у боротьбі з вогнем загинув лісник

заповідника Володимир Тарєєв із дружиною Ларисою. Володимир Рубайло досі пам’ятає зловісний танок вогню на горі Іограф у серпні 1998 року. На ліквідацію пожежі було кинуто 5500 осіб, 33 пожежних автомобілі, дев’ять бульдозерів, вісім одиниць авіації. Боротьба з вогняною стихією тривала більше десяти діб. Червоний півень охопив 100 га, на 4,5 га виникла верхова пожежа. А з верховим вогнем, коли він, ніби кішка, перестрибує зі стовбурів дерев на гілля зі швидкістю до 60 км/год, жарти погані. – У нас на тій пожежі група лісівників потрапила у складну ситуацію. Тоді наші хлопці поїхали на «Москвичі» до вогнища загоряння. Аж раптом піднявся сильний вітер, і виникла верхова пожежа. Вони заїхали в тупик, де дорога переходила у стежку, а шлях назад уже відрізав вогонь. Лісників урятувала лише кам’яна круча, з якої вони спустились униз. «Москвич» згорів, а разом із ним ще одна пожежна машина. На краю скель фронт вогню зупинився, але чоловіки отримали різного ступеню опіки – розповідає Володимир Рубайло. – До речі, не всі знають, що на пожежі легко можна отримати отруєння чадним газом. А ще під дією температури часто вибухають патрони і снаряди, залишені на кримській землі після війни. «БЕЗ РОБОТИ В ЛІСІ Я ВЖЕ СЕБЕ НЕ УЯВЛЯЮ» Рубайло – досвідчений лісівник. Він не раз потрапляв у складні ситуації, з яких, здавалося б, уже не вибратись. Якось у негоду, кинувши лижі, Рубайло пішки блудив у пошуках кордону. На щастя, Бог милував, все закінчилося добре. З бесіди зі стражем лісу робимо висновок: він займається лише тією справою, до якої лежить душа. У вільний час Володимир Рубайло збирає лікарські трави і гриби. І для душі, і матеріальна підтримка. Адже сутужно прожити на 800 грн. зарплати, самі розумієте. Гриби – у прямому сенсі – головний продукт харчування лісника. Розуміється на лікарських травах, має літературу з народної медицини, а ось власну оздоровчу систему ще не придумав, називаючи себе чоботарем без чобіт. Попри пенсійний вік, Володимир Рубайло постійно в русі, бо розуміє, що в цьому життя. А без роботи в рідному лісі він уже себе не уявляє. Максим ГОЛОВАНЬ


8

17 вересня 2010 р.

ДИВОСВІТ

Природа і суспільство

ІРОНІЧНЕ ПЕРО Вертолітно-польовий роман

Н

астя підгортала картоплю на своєму городі. В цей час над полем пролітав гелікоптер повітряно-пожежної інспекції. Пілот Микола виконував обліт місцевості з метою своєчасного виявлення займань. Тобто, як кажуть, був на бойовому посту. Ось він помітив спершу спину дівчини, а коли вона, піднявши голову, подивилися на небо, побачив обличчя, приховане солом’яним капелюшком. Її головний убір з висоти нагадував великий самотній соняшник. На дворі стояв червень, отже, ще не час для його цвітіння. Микола подивився у бінокль й побачив вродливу дівчину. Русі локони, що виглядали з-під капелюшка, сині, як небо, очі, чуттєві вуста і приємна посмішка миттєво зачарували пілота. За два дні наш герой знову приступив до чергування. Прихопив букет польових квітів, але не побачивши Соняшника, як назвав дівчину, спустив їх долу на її грядку і продовжив політ. Він завжди мріяв зустріти саме таку дівчину. І щоб закохатися в неї з першого погляду, і щоб укласти з нею шлюб на все життя в небі. До зустрічі з Соняшником любив над усе на світі небеса, а тепер у нього з’явилась ще одна любов – чарівна незнайомка. По обіді Настя вийшла на город, знайшла букет і здогадалася, від кого він. Серед квітів були ромашки – її улюблені квіти. Витягнула одну з них і почала гадати, відриваючи пелюстки. Суджений, не суджений, суджений, не суджений… суджений. Полегшено зітхнула. Вона все життя мріяла стати дружиною льотчика. Микола на крилах кохання та лопатях гелікоптера прилітав неодноразово. І щоразу, коли дівчина була на городі, на спеціальному тросі з карабіном опускав корзину, в якій були цукерки, тістечка й обов’язково букет квітів. Настя натомість наповнювала її полуницею, йоштою та смородиною. Коли Соняшника не було, Микола спускався низько до землі й залишав на грядках квіти та подарунки. Щоправда, падаючи, цукерки розліталися навсібіч і їх важко було знайти. Та ще лопаті гвинтокрила створювали завихрення і ламали рослини. Минув місяць, а суджений не з’являвся. Вертольоти, правда, пролітали, та жоден не зависав над городом Насті. Отож вона припинила задивлятися в небо, і вже не сподівалася на продовження залицяння вертолітника. Ні цукерок, ні солодощів, ні квітів, тільки морква, томати й інші овочі на городі. Та згодом вертоліт з’явився, з нього вилетіла канатна драбинка, по якій почав спускатися пілот. Зістрибнувши на землю, він подарував Насті букет білих троянд, назвався Миколою і запропонував їй руку та серце. – А де ж ти був, Колю? – спитала Настя після невеличкої паузи. – Я був у гарячій точці. Горів ліс, довго гасили, – відповів він. Настя назвала своє ім’я і сказала «Так». – За три дні будь готова, – радісно крикнув Микола й поліз нагору драбинкою. У призначений день Настя в ошатній сукні сиділа на лавці в очікуванні Миколи. Раптово під’їхало шикарне авто якогось іноземного виробництва, з нього вийшов Микола у парадній формі льотчика. – Настуня, візьми паспорт. – А навіщо? – Поїдемо подавати заяву на реєстрацію шлюбу. За місяць Микола з Настею святкували весілля. Місцевий священик обвінчав їх під час спуску на парашутах. Отець після довгих вмовлянь усе ж відважився стрибнути разом із молодятами, щоб провести обрядодію. Отож союз молодята оформили в небі, а, отже, їхні бажання та мрії збіглися. Сергій ГАЙДУК

Кам’янецька дивина

Спільною волею влада і підприємці перетворили історичну руїну на туристичну перлину До 1990-х років Кам’янецьПодільський був індустріальним містом, в якому діяло 40 промислових підприємств. Коли постало питання, в якому напрямку розвиватися далі, провели опитування місцевого населення, яке й визначило подальшу долю історичного міста – провідною галуззю обрали туризм.

Я

к Кам’янець став одним із провідних туристичних центрів України? Заступник міського голови Кам’янця-Подільського Олег Демчук

Лариса ЗЕЛЕНЕНКО, фото Івана КУГНА

Осінній лик Світовида Обряд, що шанує вогонь і тепло, якраз до сезону

Осіннє рівнодення є однією з чотирьох енергетичних точок року – (весняне й осіннє рівнодення, зимове та літнє сонцестояння), які споконвіку відзначалися людською спільнотою як свята природної сили.

Ц

ьогоріч за календарем рідновірів (колом Сварожим) осіннє рівнодення, або Світовид, відзначають 25 вересня. У космічному вимірі осіннє рівнодення є початком астрономічної осені, час, коли в природі настають тиша і спокій, які сприяють зосередженості, схильності до медитативних розмірковувань про красу і гармонію Світу. У народній пам’яті русинів-українців прадавня, природна обрядовість осіннього циклу свят збереглася досить непогано. Хоча, щоправда, обрядовість, пов’язана із зимовим та літнім сонцестояннями – відповідно Коляда (у християнстві замінено на Різдво Ісуса Христа) й Купало (у християнстві – народження Івана Хрестителя), та весняним Рівноденням (прихід весняного СонцяЯрили, Благовіщення), збереглася у більш розлогому вигляді. Від прадавнього слов’янського звичаю святкування осіннього рівноден-

ВСЕУКРАЇНСЬКА ЕКОЛОГІЧНА ГАЗЕТА «ПРИРОДА І СУСПІЛЬСТВО»

ГОЛОВА РЕДАКЦІЙНОЇ РАДИ М.Х. Шершун

№ 3-4 вихід у світ 17.09.2010 р.

РЕДАКЦІЯ: Редактор В.В. Максименко Відповідальний секретар І.І. Кугно Дизайн та верстка Р.І. Новіков

ЗАСНОВНИК: Державний комітет лісового господарства України

пояснює, що туризм став рівноцінною галуззю економіки міста. Щоб досягти цього, міська влада не лише сама добряче потрудилася, а й знайшла спільників – бізнесменів, громадські організації, жителів міста. За кількістю пам’яток історії та архітектури Кам’янець займає третє місце в Україні після Києва та Львова. Спочатку пам’ятки привели до належного стану, залучивши бюджетні кошти. Загалом на реставрації пам’яток було освоєно 20 млн. грн. Починаючи з 2005 року (рік прийняття Стратегічного пла-

ну розвитку міста) для популяризації міста влада виділяє кошти. У 2008 році, наприклад, ця сума становила в перерахунку 130 тис. доларів. І хоча в 2010 році на маркетинг виділено лише 25 тис. грн. з міського бюджету, бренд міста від цього не потерпає. На імідж Кам’янця працюють також численні об’єднання – готельєрів та рестораторів, екскурсоводів, фестивальна агенція, асоціація туристичних фірм, Подільська гільдія ремісників тощо. У місті постійно відбуваються масові заходи – фестивалі, конкурси. Це унікальна можливість заявити про себе, оскільки до міста прибувають щороку близько 250 тис. туристів. Директор фестивальної агенції «Ратуша» Дмитро Назарик не без гордості розповів, що практично в кожному фестивалі безпосередню участь беруть представники міської влади. Вони чудово вписуються в образи, наприклад, середньовічних лицарів. Кам’янець претендує на звання столиці фестивалів. Один із найвизначніших – повітроплавання. А ще є «Травневий», «Тера Героїка», старовинних автомобілів, водних видів спорту, ралі та інші. Період фестивалів – унікальна можливість популяризувати місто, яку використовують і влада, і бізнесмени, і громада. Створена в місті Спілка орендодавців житлової та комерційної площі пропонує для гостей міста житло на вибір – від недорогого у приватному секторі до розкішних апартаментів по півтори тисячі гривень за добу. Кам’янець називають містом культури та історії. А ще – містом скарбів. Кожен, хто там побував хоча б один раз, захоче повернутися знову – там справді є чимало скарбів, нерозкритих таємниць і повчальних історій з минувшини і сьогодення.

ня до нас дійшов неймовірно красивий обряд, котрий називався Святом свічки, або Весіллям свічки, який широко відзначали навіть уже після впровадження християнства. Основою його було обрядове запалення вогню в домівці від освяченої свічі (світильника). Цей вогонь господарі мусили принести додому з храму (капища) і запалити ним домашню свічу, або ще більш древній посвіткабицю – вмістилище для дерев’яної скіпки, якою освітлювали помешкання. «Женіння свічки» відзначали з великою пишнотою як у місті так і на селі. Так, у Києві, ремісничі братства влаштовували цілонічні вистави при світ-

лі свічок, а вдень виносили на ринок велику воскову свічку та людиноподібну ляльку й урочисто «вінчали» їх з усіма весільними обрядами. Цього дня молодь ворожила «на долю», що також було відголоском прадавніх звичаїв. Обряди вшановування домашнього вогню духовно налаштовують людину на прихід осені, коли ми більше часу перебуваємо при штучному освітленні, спонукають відчувати Природу, що неодмінно покращує наше душевне й тілесне здоров’я. Ще один із прадавніх обрядів осіннього рівнодення – випікання короваю з пшениці сьогорічного врожаю, як символ добробуту й достатку. В давнину громада обрядово випікала велетенський коровай у людський зріст. Якщо за ним не видно було жерця, котрий славив Богів за врожай, то наступний рік мав також бути врожайним. Предки присвячували осіннє рівнодення Сивояру – осінньому Сонцю, або Світовиду Чотириликому, Божеству, котре, крім усього іншого, уособлювало чотири сонячних вияви – зимове, весняне, літнє та осіннє. Тепер прихильники прадавнього слов’янського Звичаю русинів-українців відзначають Осіннє Рівнодення як Свято Світовида. Осіння пора якнайбільше годиться для медитацій, оздоровчих духовних вправ та самоспоглядання, завершення поточних справ і планування майбутнього. Мирослав і Мирослава ЗУЄНКО

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Видавничий дім «ЕКО-інформ» м. Київ, вул. Ш. Руставелі, 9-А Тел.: (044) 235-31-36 info@ekoinform.com.ua www.ekoinform.com.ua Друк: ТОВ «Новий друк» м. Київ, вул. Магнітогорська, 1

Передплатний індекс: 49734 Тираж – 5000 пр. Свідоцтво Міністерства юстиції України про державну реєстрацію друкованого засобу масової їнформації Серія КВ № 16802-5474Р від 15.07.2010 р.

"Природа і суспільство" №3\4-2010  

Газета "Природа і суспільство" Экология и общество

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you