Page 1

Земля Вода Повітря Вогонь Людина 22 червня 2010 року, № 1(1)

4

стор.

ВОДОРЕГУЛЮЮЧА РОЛЬ ЛІСУ І ПАВОДКИ

ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ЕКОЛОГІЧНЕ ВИДАННЯ

5

стор.

«ЗЕЛЕНА» ЕНЕРГЕТИКА

6

стор.

www.ekoinform.com.ua ОДНІ РЯТУЮТЬ, ІНШІ НИЩАТЬ, А ХТО Ж ДАСТЬ РАДУ?

ПОДІЇ СТРАТЕГІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ Кабінет Міністрів України направив на розгляд до Верховної Ради проект Стратегії національної екологічної політики України на період до 2020 року. Прийняття Стратегії дозволить реалізувати домовленості України з ЄС щодо надання нашій країні бюджетної підтримки у розмірі 150 млн гривень. Ці кошти увійдуть як складова до Державного бюджету України і будуть спрямовані на виконання пріоритетних завдань Стратегії. Стратегія охоплює усі важливі аспекти природоохоронної та ресурсозберігаючої діяльності. Зокрема, це – осучаснення та адаптація українського екологічного законодавства до європейських стандартів; активний розвиток в Україні екологічно орієнтованого бізнесу; економічне стимулювання природоохоронної діяльності; підвищення ефективності використання бюджетних та позабюджетних екологічних видатків. Глобальним завданням, яке має виконати Стратегія, є підсилення ролі економічних інструментів у екологічному управлінні та розвиток інститутів практичної реалізації екологічної політики.

Природа хвора нашою байдужістю Інтерв’ю з головою Всеукраїнської екологічної ліги Тетяною ТИМОЧКО

Юрій РОЙ За статистикою 30 000 сільських населених пунктів не мають доступу до питної води. Це вже стає проблемою, яку місцева влада просто замовчує чи зводить такі факти до надзвичайних ситуацій місцевого рівня, хоч проблема давно переросла у загальнонаціональну. – Тетяно Валентинівно, запитання як голові Всеукраїнської екологічної ліги: розкажіть, будь ласка, яке місце і роль громадського екологічного руху у формуванні Стратегії національної екологічної політики? – У багатьох країнах світу важливу роль у поліпшенні екологічної ситуації й оздоровленні довкілля відіграють громадські організації, взагалі – громадянське суспільство. Тому, що без розуміння суспільством завдань національної екологічної політики її просто не можна ні сформулювати, ні реалізувати. В Україні, на жаль, довгий час не було такого документа, як Стратегія національної екологічної політики. Зараз його підготовлено, зареєстровано у Верховній Раді, і ми очікуємо, що депутати його схвалять.

Тетяна Тимочко Цей документ об’єднує все екологічне законодавство і регламентує політику держави у цій сфері. Стратегія національної екологічної політики – великий документ, який визначає не лише завдання Міністерства охорони навколишнього природного середовища, але й завдання усіх органів виконавчої влади, діяльність яких може мати негативний вплив на довкілля. Цей документ діятиме до 2020 року. Він супроводжується Національним планом дій з охорони навколишнього природного середовища, у якому зазначені терміни, виконавці, кошти, які потрібні для покращення довкілля. Громадські екологічні організації України і, зокрема, Всеукраїнська екологічна ліга брали найактивнішу участь спочатку у формуванні Концепції національної екологічної політики, яка була ухвалена у 2007 році, та у створенні Стратегії. І ми вважаємо, що сама участь громадськості може не

просто дати нову якість, але й наблизити цей документ до реальних потреб суспільства і, в першу чергу, природи. Ми можемо також говорити про роль громадських організацій у захисті природи щоденно і щохвилинно. Всеукраїнська екологічна ліга багато років веде боротьбу за збереження природних об’єктів, за створення нових об’єктів природно-заповідного фонду, припинення діяльності, яка шкодить довкіллю. Прикладів багато: це і боротьба за припинення роботи сталепрокатних заводів у Полтавській області і Білій Церкві; це відстоювання й збереження природних об’єктів національного парку «Гуцульщина», і створення національного природного парку «Голосієве»; це підготовка обґрунтувальних документів для створення нових національних парків. Наша організація багато зробила для того, щоб в Україні з’явились нові заказники місцевого і державного значення, національні та природні парки. На жаль, заповідні об’єкти не мають належного захисту. Йдеться про те, що їх межі не винесені практично на місцевості. Вони не мають державних актів і, користуючись цим, недобросовісні ділки від бізнесу або навіть чиновники місцевого чи національного рівня забирають території заповідників, що призводить до погіршення екологічної ситуації. Велику увагу громадські організації приділяють збереженню водних об’єктів. Проблема в тому, що Україна чи не єдина країна в Європі, яка використовує поверхневі води для питного водопостачання.

стор. 2

ЄВРОСОЮЗ ВИДІЛИТЬ УКРАЇНІ 35 МІЛЬЙОНІВ ЄВРО НА ЕКОЛОГІЧНІ ПРОГРАМИ Бенефіціантом програми стане Міністерство економіки України, яке розподілить отримані засоби відповідно до мети програми. Планується, що перші транші з програми Україна отримає вже у 2011 році. У той же час начальник Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Донецькій області Сергій Третьяков відзначив, що вирішення питання екологічних проблем України неможливе без розгляду проблем екології в Донецькій області, оскільки 38% викидів шкідливих речовин в атмосферу України припадає на територію Донбасу. «Мільйони євро, виділені Францією, Великобританією та іншими країнами було витрачено на реконструкцію кількох ТЕЦ і ліквідацію мартенівських печей на заводах «Донецьксталь» і «Азовсталь». Крім допомоги, що надійшла від інших країн, силами власників промислових підприємств Донбасу був створений Фонд навколишнього середовища, який щорічно збирає близько 25 мільйонів євро», – говорить Третьяков.


2

22 липня 2010 р.

ПРОБЛЕМА ПОДІЇ

Природа і суспільство

Природа хвора нашою байдужістю стор. 1

ТРИ ОБЛАСТІ НА МЕЖІ ТЕХНОГЕННОЇ КАТАСТРОФИ Складна екологічна ситуація склалася в зонах діяльності гірничо-хімічних підприємств на території Закарпатської, Львівської та Івано-Франківської областей. Про це повідомило Міністерство охорони навколишнього природного середовища на засіданні Держкомісії з техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій. У список екологічно шкідливих потрапили державне підприємство «Солотвинський солерудник» (Закарпатська область), Стебницьке державне гірничо-хімічне підприємство «Полімінерал», Роздільське державне гірничо-хімічне підприємство «Сірка», державне госпрозрахункове підприємство «Подорожненський рудник», Яворівське державне гірничо-хімічне підприємство «Сірка» (Львівська область), Калійний завод «Оріана», Домбровський кар’єр, рудники «Калуш», «Голинь» і «Ново-Голинь» (Івано-Франківська область). Існує реальна загроза забруднення річок Тиси, Дністра, Сяна. «Може бути зруйнована дамба на Дністрі, постраждати місто Стебник, водоканалізаційні мережі Дрогобича й Трускавця, залізниця «Київ – Трускавець», – підкреслив міністр.

В УКРАЇНІ ВОДА В 40% КОЛОДЯЗІВ НЕ ПРИДАТНА ДЛЯ ПИТТЯ В Україні у 40% колодязів з 41 592 обстежених питна вода не відповідає санітарноепідеміологічним нормам. Про це повідомив перший заступник міністра охорони здоров’я, головний санітарний лікар України Геннадій Рожков на прес-конференції в Кабінеті Міністрів. «Держсанепідслужба станом на 24 червня обстежила 41 592 колодязі й свердловини суспільного та індивідуального користування. Не задовольняє вимоги санітарного законодавства близько 40%, а в деяких областях показники дуже високі», – сказав Г. Рожков. Зокрема, головний санлікар наголосив, що в Кіровоградській області в 51% колодязів і свердловин вода не відповідає епідеміологічним нормам, у Миколаївській області – 61,1%, у Сумській – 59,3%, у Черкаській – 50%, у Донецькій – 72%, у Луганській – 56,2%, у Полтавській – 61,6%. 

– Наскільки є складною ситуація в Україні з питною водою. Чи, можливо, вона дещо драматизується у засобах масової інформації? – Ситуація справді складна. До прикладу, 70 відсотків населення України п’ють воду з річок басейну Дніпра. Це той басейн, куди скидають свої відходи найпотужніші підприємства металургійної, гірничодобувної, хімічної промисловостей та величезні комунальні підприємства, впливає також і чорнобильський фактор. А найбільше нас турбують комунальні господарства, які практично без очистки скидають стоки у Дніпро і його притоки. – Чи правда, що скоро «чистії води криничнії» у сільскій місцевості пити буде небезпечно для здоров’я людей, які там проживають і, до речі, не мають вибору джерел питної води? – Наша організація давно виступає з пропозицією підвищення штрафних санкцій до промислових підприємств – забруднювачів довкілля. Воно, це підвищення санкцій, має бути адекватним щодо наслідків забруднення водних об’єктів. Другою нашою пропозицією є те, що зібрані кошти потрібно спрямовувати на очищення водних об’єктів. Взагалі, в Україні стан питного водопостачання критичний. Якщо в містах через водопровідні мережі населення має принаймні доступ до якісної технічної води, а у великих містах – і до бюветної, а забезпечені люди можуть вживати пляшкову воду чи застосовувати дорогі фільтри, то в сільській місцевості ситуація набагато гірша. Від індустріальних районів країни, де приповерхневі води давно забруднені відходами виробництва, процес деградації ресурсів питної води просувається в центральні і північні області України. Вода стала непридатною для пиття в половині криниць Полтавщини, Сумщини, Черкащини, Кіровоградщини. Ми маємо дуже серйозно, на державному рівні поставити питання про питне водопостачання, зокрема в сільській місцевості. – Яка природа забруднення джерел водопостачання у сільській місцевості? – У першу чергу це пестициди, нітрати, які не завжди раціонально використовуються працівниками сільськогосподарського виробництва. У сільській місцевості часто побутовими відходами завалені яри, лісосмуги, прибережні зони. Полігонів для сміття там практично не існує. Тому ці несанкціоновані сміттєзвалища дають фільтрат, який потрапляє у приповерхневі води. Проблеми з питною водою є і в містах, адже очистка води хлоруванням також шкідлива. Це шлях до підвищення захворюваності, в першу чергу – дітей. І саме тому в Україні один з найвищих відсотків смертності дітей віком до року. Це показник, який нам дає інформацію не лише про здоров’я мами, а й взагалі про стан довкілля. Чим мама дихає, яку воду п’є, які продукти споживає... Якщо ми говоримо про участь громадських організацій у прийнятті рішень, то я можу сказати, що саме Всеукраїнська екологічна ліга підняла питання про поводження з генетично модифікованими організмами і їх використання у продуктах харчування, зокрема маркування продукції з ГМО. Ми витратили три роки, щоб така постанова була ухвалена. Але зараз до абсурду доведена ситуація, коли позначку про відсутність ГМО ставлять на продуктах, у яких їх не може бути в принципі.

– Чи є в Україні достатня база для перевірок продуктів на вміст ГМО? Часто можна почути, що закон прийнято, а перевірити продукти можна хіба що у столиці та великих містах. Наскільки правдивою є така інформація? – У нас немає наукової бази для створення ГМО, але система лабораторій контролю в Україні вже існує. Вона діє в системі Держспоживстандарту і є достатньою. Інша справа, що ще не врегульовано багато питань. Зараз ми розпочинаємо новий етап заходів, спрямованих на створення в Україні контролю за використанням ГМО від поля до столу. Від рослини, яка росте на полі, від тварини, яку годують продуктами з цієї рослини, – до столу споживача. На жаль, в Україні дуже багато високопоставлених лобістів ГМО. Саме тому Екологічна ліга проголосила курс на повну заборону генетично модифікованих організмів. Україна має стати країною без ГМО. Досвід такий існує. – А які країни вже відмовилися від споживання генетично модифікованих продуктів? – Це понад 15 країн Європи. У 2005 році 58 суб’єктів Європи – це країни, міста, провінції, інші адміністративні території, які об’єдналися в асоціацію, – підписали Берлінський маніфест. Спочатку цих учасників було 131, зараз – більше 300. Це Скандинавські країни, Греція, Іспанія. Зони без ГМО дуже швидко поширюються в Європі, навіть у США, країні, яка лобіювала ГМО, в окремих штатах встановлено жорсткі обмеження для маркування. Уряд Канади, наприклад, заборонив використання двох сортів кукурудзи. Тобто, навіть у тих країнах, які були безмежним полем для ГМО, поширюється рух проти споживання цієї продукції. Отже, у світі є розуміння шкідливості і пролонгованих наслідків від вживання такої продукції. – Чи достатня законодавча база в Україні для успішної діяльності громадських екологічних організацій? – В Україні у 1999 році була ратифікована конвенція «Про доступ до інформації, участь у прийнятті рішень та доступ до правосуддя». Скорочено вона називається Орвуська конвенція. Ця конвенція була підписана міністрами європейських країн у Данії, в місті Орвусі. У цьому ж році її ратифікувала Україна. Ця конвенція стала складовою українського законодавства. В Україні, відповідно до цієї конвенції, екологічна інформація не може бути закритою. Вона є доступною для всіх громадян. Згідно з цією конвенцією, громадські організації можуть брати участь у прийнятті, формуванні і підготовці будь-яких рішень, які впливають або можуть впливати на довкілля.

Відповідно до цієї конвенції, всі громадські організації мають доступ до правосуддя. Тобто мають право вільно відстоювати свої позиції в суді у разі, коли не можуть домовитися з владою. У 2004 році з ініціативи саме громадських екологічних організацій була ухвалена постанова Кабінету Міністрів № 1378, яка прийняла два важливі документи – «Положення про громадську раду при центральному органі влади» і «Порядок проведення консультацій з громадськістю». Ці два документи дають чітко регламентоване право і механізми участі громадськості в обговоренні і прийнятті відповідних рішень. Але участь у цих радах колишніх чиновників свідчить про низький рівень громадянського суспільства в Україні. – Наскільки є важливим інформування громадськості про стан і проблеми навколишнього природного середовища, спричинені діяльністю людини? – Для подолання екологічних проблем дуже важливі екологічна освіта й інформування населення, та, взагалі, підвищення рівня природоохоронної свідомості й культури людей, які приймають рішення, і звичайних громадян. Сьогодні ми ще можемо спостерігати випадки прийняття рішень на дуже високому рівні про будівництво об’єктів на заповідних територіях, знищення десятків гектарів зелених насаджень. Тобто низький рівень екологічної свідомості людей, які ухвалюють рішення, і простих громадян призводить до погіршення екологічної ситуації. Тому всі екологічні організації, і наша зокрема, надають великого значення інформуванню населення через засоби масової інформації. І, звичайно, у періодичних виданнях екологічного профілю. На жаль, таких видань ще не дуже багато. Наша організація видає журнал «Екологічний вісник» вже десять років, реферативний журнал «Екологія» – 15 років, «Бібліотечку Всеукраїнської екологічної ліги». Хороші журнали «Надзвичайна ситуація», «Безпека життєдіяльності», «Рідна природа», але таких видань небагато в Україні, і вони несуть на собі велике ідеологічне навантаження – доносять до людей правдиву, фахову інформацію, думку громадськості. Це можливість для людей прочитати і зробити власні висновки, подумати над важливими питаннями. Інформування людей є дуже важливим. На жаль, через різні обставини державою виділяється на це мало коштів. У нас немало соціально-екологічної реклами, а системної екологічної інформації ще мало. А тому ми вітаємо вихід у світ нового видання екологічної тематики – газети «Природа і суспільство» та вбачаємо його корисним, своєчасним і потрібним.


З ПЕРШИХ ВУСТ

Природа і суспільство

3

22 липня 2010 р.

Ліси України: стан, проблеми, перспективи Справа за реальними діями Валентина МАКСИМЕНКО Впродовж найближчих десятиріч у всьому світі очікується зростання глобального попиту на продукцію лісового господарства та екологічні послуги. Не є винятком й Україна. Яким же потенціалом щодо цих ресурсів володіє наша держава у порівнянні з іншими країнами і якою має бути державна політика у галузі лісового господарства. Про це наша розмова з Головою Держкомлісгоспу М. Х. Шершуном.

Микола Шершун

– Почнімо, Миколо Харитоновичу, зі статистики. На якому місці за площею лісів знаходиться Україна серед країн Європи? – Україна посідає восьме місце в Європі, хоча лісистість становить лише 15,7 відсотка від території держави. Те, що площу лісів потрібно збільшувати, незаперечна аксіома. Адже низька лісистість призводить до ерозії ґрунтів, виснаження річок тощо. В Україні на сьогодні під впливом водної та вітрової ерозії перебувають близько 20 млн га сільгоспугідь, щороку площа деградованих земель зростає на 80–90 тис. га, втрати родючого ґрунту сягають понад 500 млн т. Саме такі негативні тенденції і обумовлюють потребу збільшення площі захисних лісових насаджень та полезахисних лісосмуг. Це не відомча, а загальнодержавна проблема. За розрахунками науковців, площа лісів у державі повинна займати 20% її території. Аби досягти такої лісистості, маємо створити ще понад 2 млн га нових лісів, із них у степовій зоні, де найбільша площа сільгоспугідь, – 1 млн га. – Але ж деякі громадські екологічні організації заявляють про те, що й нині в степу садимо забагато лісу. Хто правий тут? – Доведення рівня лісистості до науково обґрунтованого в межах степу не загрожує знищенню місцевих біоценозів, а навпаки – при правильному розташуванні лісокультурних об'єктів, у тому числі лінійного типу, вони сприятимуть поліпшенню екологічної ситуації в регіоні. Реалізація цього напряму передбачається не за рахунок залісення рівнинної частини степу, а шляхом виконання робіт зі створення захисних насаджень і полезахисних смуг на деградованих, малопродуктивних та інших землях. – Миколо Харитоновичу, кожного разу, коли Карпатський регіон потерпає від повеней, у засобах масової інформації однією з причин стихійного лиха називають порушення водорегулюючої функції лісів внаслідок нераціонального і безсистемного вирубування лісів у попередні роки. Наскільки коректними із фахової точки зору є ці заяви? – Такі висновки базуються лише на припущеннях і не враховують дійсного стану лісонасаджень і результатів наукових досліджень щодо водорегулюючої ролі лісів. Ліс може регулювати кількість опадів лише до певної величини. Але після перезволоження ґрунтів така здатність стає мінімальною. Щодо розмов про надмірне вирубування лісів, то потрібно сказати, що у 80-ті роки в Карпатах рубали п’ять мільйонів кубометрів деревини на рік, зараз три мільйони, що складає 50% річного приросту. Сьогодні, коли уряд вперше комплексно розглядає наслідки повені в Карпатах, акцентуючи на потребі системного вирішення проблем з метою зменшення впливу способу рубок на водорегулюючі функції лісів, ми на основі європейських засад ведення лісового господарства підготували, а уряд затвердив нові правила рубок головного користування в гірських лісах Карпат. Майже в три рази зменшені площі лісосік. У жодному лісгоспі Карпатського регіону не вирубували лісу більше, ніж дозво-

лялося розрахунковою лісосікою. Заготівля деревини ведеться з поступовою заміною деревостану. За порушення правил рубок встановлені жорсткі санкції. Нормативно виділені окремі захисні зони в лісових масивах вздовж водних об’єктів, біля автомобільних доріг, інші особливо захисні ділянки, в яких обмежуємо лісокористування. Всі постійні лісокористувачі, а на сьогодні в Карпатах вони відносяться до сфери управління різних міністерств та відомств, повинні забезпечувати своєчасну і якісну очистку від залишків та відходів деревини на ділянках у водоохоронних зонах. – Нещодавно уряд звітував про перші 100 днів своєї роботи. Який внесок Держкомлісгоспу в економіку країни за цей час? – Минулої весни працівники галузі створили 43,3 тис. га лісів, у тому числі нових – 22,5 тис. га. Крім того, очікується додатково близько 10 тис. га нових лісових насаджень природного поновлення, створених завдяки системному проведенню відповідних лісівничих заходів. Кілька слів про інші показники. Обсяг реалізації продукції становив 1,6 млрд грн, до відповідного періоду минулого року він зріс на 34%, причому не лише за рахунок виходу ліквідної деревини. На 12% збільшився і випуск продукції переробки деревини. Продуктивність праці на підприємствах галузі зросла на 29%, а середньомісячна заробітна плата працівників збільшилась на 36% і складає 1805 грн. Це, безперечно, позитивна динаміка, але бачимо чималі резерви та можливості для втілення певних нових підходів на шляху розвитку галузі. У чому суть нововведень, що запроваджуються у лісовій галузі? У впровадженні інвестиційно-інноваційної моделі розви-

тку, в модернізації всіх напрямів діяльності та господарювання. Першочерговий акцент робимо на реалізації стратегічних напрямів ведення лісового господарства, а саме на переході до державно-приватної форми партнерства в лісогосподарській діяльності. Йдеться не про приватизацію лісу, а про залучення бізнесу до окремих видів лісогосподарських робіт та впровадження окремих інвестиційних проектів. Наприклад, уже практикується співпраця з малим і середнім бізнесом з виконання лісогосподарських операцій на лісозаготівлі, вивезенні деревини, догляді за насадженнями. Близько 53% лісозаготівельних робіт і 6% лісових операцій наразі виконують суб'єкти підприємницької діяльності, що дало змогу додатково залучити в галузь майже 130 млн грн. Для подальшого зменшення собівартості лісогосподарських операцій і

Очікуваний результат – прозорість і прогнозованість у роботі зі споживачами, оптимізація цін, зростання споживання деревини внутрішнім товаровиробником. Розроблено й реалізуються заходи щодо встановлення взаємовигідного партнерства з провідними деревообробними підприємствами країни, їхнє залучення до фінансування лісогосподарських програм. А це інвестиції в модернізацію лісозаготівель, розробку важкодоступних лісових ресурсів, будівництво лісових доріг. Важливим напрямом реформування є впровадження єдиної державної системи електронного обліку деревини. Розуміючи, що інакше подолати розкрадання та незаконний обіг її в державі не вдасться, ми максимально прискорили цю роботу. І все ж. Головна мета реформування галузі – підвищення соціальних стандартів, умов

відповідно витрат на них господарств планується поточного року забезпечити виконання 70% лісозаготівельних та 30% інших робіт саме підприємцями. Завдяки цьому можна зекономити до 50 млн грн і направити вивільнені кошти на інвестиційні програми та соціальні виплати. По-друге, акцент зроблено на підвищенні ефективності лісогосподарського виробництва за рахунок раціональної розробки деревини, тобто забезпеченні максимального виходу ділових сортиментів особливо цінних порід, а також за рахунок безвідходного виробництва, тобто використання лісосічних відходів як сировини для біопалива. Вже маємо перший економічний результат: лише за два місяці другого кварталу цього року завдяки рішучим змінам у сортиментній структурі лісозаготівель змогли наростити реалізацію деревини в 1,5 раза й оптимізувати експортні ціни. По-третє, в галузі нагромадилось чимало об'єктів (цехів, дільниць, складів, кордонів тощо), економічна доцільність використання яких потребує перегляду, адже подальше утримання деяких з них на балансі підприємств призводить до збитків. Найближчим часом завершимо інвентаризацію основних фондів та обладнання і по кожному виявленому низькоефективному об'єкту сформуємо відповідні пропозиції для потенційних інвесторів.

праці та життя трудівників. Плануємо розпочати галузеву програму будівництва житла для фахівців. У нас є ресурси, є працьовиті люди, котрі цілком заслуговують на увагу та соціальну підтримку. Отже, справа за реальними діями.

– Очевидно, й шляхи протидії тіньовому ринку опрацьовуються? – В галузі є розуміння, що саме від повноти реалізації наших конкурентних переваг, від пріоритету внутрішнього ринку над експортними поставками сировини залежатиме стійке економічне зростання. Відтак з червня на протидію тіньовому ринку повернулись до аукціонів – перейшли на реалізацію деревини виключно через біржові торги.

– Ваше інтерв’ю буде надруковано у першому номері газети «Природа і суспільство» – виданні, яке започатковується для того, щоб наблизити проблеми навколишнього природного середовища, лісового господарства зокрема, до людини і суспільства, газеті, яка буде розповідати про здобутки, людей, їхні добрі справи – битиме на сполох, коли виникатиме потреба у громадському резонансі на те чи інше явище або подію. Наскільки, на вашу думку, є актуальним такий проект і що б ви побажали новому виданню? – Перш за все хотів би побажати великих творчих здобутків колективу газети у їхній нелегкій, але такій потрібній справі. Принагідно хотів би наголосити, що видань, які б професійно висвітлювали екологічну тематику і складні взаємини природи і суспільства в Україні з її екологічними проблемами, не так вже й багато. Люди дуже швидко переконуються, що за кожний непродуманий крок, недбалість, безгосподарність природа віддячує нам катаклізмами. Стає очевидним, якщо ми не змінимо свого ставлення до природи, екологічні проблеми вийдуть на перше місце і стануть проблемами самого існування людини. Тому суспільство мусить опановувати нову культуру як природу розуміти, любити, захищати і відтворювати. Провідне місце у цій важливій справі належить засобам масової інформації. Будемо сподіватися, що і газета «Природа і суспільство» буде на висоті.


4

22 липня 2010 р.

СТИХІЯ

ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК ДО УВАГИ ГРОМАДЯН ТА ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ПРИРОДООХОРОННОГО СПРЯМУВАННЯ 26 серпня 2010 року за ініціативи Держкомлісгоспу України планується проведення виїзного засідання колегії та розширеної наради з питання комплексного ведення лісового господарства в Карпатах – як елементу сталого розвитку регіону: стан, проблеми, перспективи. У нараді візьмуть участь керівники обласних рад Карпатського регіону, представники науково-дослідних і наукових установ та навчальних закладів, представники громадських організацій. Передбачається обговорити ряд актуальних питань, таких як: – екологізація ведення лісового господарства; – розвиток лісової інфраструктури; – перспективи розвитку малого і середнього бізнесу; – соціальні питання лісового сектору; – рекреаційно-туристичне використання лісів тощо. Організатори запрошують до широкого обговорення екологічних проблем Карпатського регіону всіх небайдужих людей. Пропозиції або зауваження (з обов’язковим зазначенням прізвища, імені та по батькові, поштової адреси) з цих питань можна надіслати до 20 серпня 2010 року на електронну пошту sylvic@dklg.gov.ua, або до 10 серпня на поштову адресу Держкомлісгоспу: вул. Шота Руставелі, 9-А, м. Київ, 01601

ДІЇ ВЛАДИ МИКОЛА АЗАРОВ: «УРЯД РОЗРОБИТЬ ПРОГРАМУ ІЗ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ВІД СТИХІЙНИХ ЛИХ» Кабінет Міністрів України розробить комплексну системну програму із захисту населення і територій від стихійних лих. Про це сьогодні на нараді з питань комплексного протипаводкового захисту території України заявив Прем’єр-міністр України Микола Азаров. Програма повинна бути розроблена на період 5– 7 років. Микола Азаров підкреслив, що проблему стихійного лиха, зокрема паводки, не можна розглядати як локальну, тому що під затоплення потрапляє близько 27% території України, на якій проживає третина населення країни. А ефективна система протидії надзвичайним ситуаціям технологічного й природного характеру дотепер не створена. При цьому Прем’єр-міністр підкреслив, що державою виділяються значні кошти на протипаводкові заходи, а керівники на місцях не завжди належно контролюють те, як вони використовуються. «Держава виділяє величезні кошти на протипаводкові заходи, а з іншого боку – центральні й місцеві органі влади закривають очі на варварське вирубування лісів, дерев, низьку якість гідротехнічних споруд, незаконний видобуток піщано-гравійної суміші, що призводить до непередбаченого посилення плину на водних артеріях», – відзначив Микола Азаров. Прем’єрміністр поставив завдання перед головами обласних державних адміністрацій розібратися в цій ситуації та поінформувати уряд. Разом з тим, Микола Азаров додав, що на ліквідацію наслідків паводку в західних регіонах України у 2008 році були виділені величезні ресурси у розмірі 4,8 мільярда гривень. «В 2008 році було виділено 4,8 мільярда гривень. Куди пішли ці гроші – невідомо. Як кажуть, вода змила всі сліди. І країна знову зіштовхнулася з невирішеними проблемами: дороги й мости не витримують натиску води; захисні споруди не рятують ні від води, ні від зсувів. І постраждале від повені житло відновлюється на колишньому місці», – підкреслив Прем’єр-міністр. Голова уряду нагадав, що під час його нещодавньої робочої поїздки до Чернівецької області, що постраждала від повені, були виявлені ганебні корупційні дії чиновників на місцевому рівні.

Природа і суспільство

Водорегулююча роль лісу і паводки На територію Карпат припадає 32 відсотки негативних метеорологічних явищ України Василь ОЛІЙНИК, доктор сільськогосподарських наук, завідувач кафедрою лісознавства Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника Катастрофічні паводки є притаманним для Карпатського регіону стихійним явищем, пов’язаним передусім із екстремальними метеоумовами. За обставин, що складаються при них, гідрологічна роль лісу не вирішальна, оскільки паводкоформувальні опади є значно більшими за максимальну водорегулювальну місткість лісових екосистем. Повністю запобігти цьому явищу неспроможна навіть 100% лісистість водозборів. Світовий досвід показує, що один долар інвестицій у профілактичні заходи зберігає сім доларів витрат на відновлювальні роботи після проходження стихії.

Н

а думку екологів катастрофічність паводків у Карпатському регіоні зумовлюється передусім нераціональною господарською діяльністю, зокрема змінами в рослинному покриві та надмірними рубками лісу. Такі погляди базуються на припущеннях і не враховують провідних факторів формування паводків, тобто метеорологічних умов, рельєфу і ґрунтів. Не враховуються також стан лісів, обсяги лісокористування та і, зрештою, результати спеціальних наукових досліджень. Певною мірою вони є шкідливими, оскільки, роблячи ставку на ліс як головний регулятор стихії, відкидаються більш дієві методи захисту, зокрема гідротехнічні. Тому з’ясування причин формування стихії та опрацювання заходів протидії становить як теоретичний, так і практичний інтерес, що має важливе державне значення. Довготривалі дослідження паводкоутворення показали, що головним його фактором є метеорологічні умови, особливо величина опадів. Зазвичай паводки набувають максимальної руйнівної сили під час дощів величиною понад 200–300 мм. Це може також відбутися і при менших зливах (120–150 мм), які випадають на перезволожені або замерзлі ґрунти зі слабкою водопоглинальною здатністю. Досить важливим чинником підсилення паводків є гірський рельєф. У Карпатах на спадисті та стрімкі схили з інтенсивним формуванням стоку води припадає близько 75% загальної площі. Гірські ґрунти характеризуються високою щебенистістю та невеликою потужністю (0,3–1 м), що також не сприяє затриманню вологи на схилах. Під час формування паводків у лісових екосистемах позитивне значення відіграє водоутримувальна здатність лісового намету, підстилки і ґрунту. В багатих лісорослинних умовах вона може сягати 130– 150 мм, але здебільшого її показники становлять 40–80 мм. Тому ліс добре регулює опади величиною до 60–80 мм. При такому зволоженні об’єми паводків у лісі в 1,5–3 рази менші, ніж на польових угіддях. Однак при збільшенні опадів цей процес значно слабне у зв’язку із насиченням вологою лісової системи. Як правило, ліс вичерпує свої можливості водорегулювання при 2–3-денних рясних опадах величиною 160–200 мм, а також зливах добовою

величиною 100–120 мм. Це є типовим для перезволожених періодів року. За таких метеоумов паводковий стік лісу наближається до стоку безлісних ділянок. Довготривалі лісові експерименти показали, що різні способи та обсяги рубання лісу неоднаково змінюють паводковий режим. При зайнятості лісових водозборів суцільними зрубами до 30–35% зміни паводків невеликі, але при подальшому збільшенні вирубок вони різко зростають. Негативні гідрологічні наслідки поступових рубок удвічі менші від наслідків суцільних рубок, а вибіркових – відповідно, менші в 4–10 разів. Принагідно зауважимо, що в 50-ті роки ХХ ст. надмірне застосування суцільних рубок, які охопили понад 30% площ гірських басейнів, спричинило збільшення максимального стоку води в річках майже в 1,5 раза. Вплив сучасних вирубок лісу на формування паводків у загальнорегіональному аспекті неістотний. Нинішні обсяги лісозаготівель на 10–15% менші від розрахункової лісосіки. Частка невідновлених зрубів на водозборах гірських потоків зрідка сягає 10–18% від їхньої площі, а на річкових басейнах, як правило, не перевищує 2–3%. Проведення таких обсягів рубок без суттєвого зниження лісопокритої площі та з одночасним відновленням зрубів не створює загрози для гідрологічного режиму рік. Лише на окремих ділянках суцільного рубання із застосуванням наземного трелювання може локально виникати поверхневий стік води та ерозійні явища. Виникає запитання: чому при позитивній гідрологічній ролі лісу і незначних обсягах рубок у горах виникають руйнівні явища? Дослідження свідчать, що їх утворення пов’язане з рядом причин, передусім метеорологічних. Згідно з даними метеослужби, за кілька діб атмосферні опади найбільших стихій 1969, 1998, 2001 і 2008 років сягали 200–300 мм (2–3-місячні норми). Такі дощі значно більші за гранично можливу водорегулювальну місткість лісових угідь. Паводкоутворювальна роль великої кількості опадів, як уже зазначалося, посилюється в теплий період року попереднім перезволоженням ґрунту, а в холодний сезон – його промерзанням. Такі ситуації сприяють 2–3-кратному збільшенню паводків, порівняно із періодами звичайних метеоумов. На Закарпатті гідрологічна ситуація погіршується і в зв’язку із приуроченням екстремальних опадів до холодного сезону, під час якого водорегулювальні функції домінуючих тут букових лісів ослаблені, що викликається їхнім безлистяним станом та фізіологічним спокоєм. Специфіка попередньої погоди та надмірна кількість опадів зумовлюють формування руйнівних паводків на річках незалежно від рівня залісеності їхніх водозборів.

Неабияка роль у інтенсифікації паводків належить іншим господарським факторам, зокрема – прокладанню через лісові масиви нафто-газопроводів, ліній електропередач та автодоріг із підрізанням схилів, перевантаженістю долин річок транспортними магістралями, а також масовою забудовою їхніх заплав без достатнього гідротехнічного захисту та іншим. Загалом, катастрофічні паводки є притаманним для Карпатського регіону стихійним явищем, пов’язаним передусім із екстремальними метеоумовами. За обставин, що складаються при них, гідрологічна роль лісу не вирішальна, оскільки паводкоформувальні опади є значно більшими за максимальну водорегулювальну місткість лісових екосистем. Повністю запобігти цьому явищу неспроможна навіть 100% лісистість водозборів. Разом з тим, слід враховувати, що на початку кожної стихії лісовий покрив здатний поглинати 15–30 мм вологи (10–25% атмосферних опадів), що уповільнює швидкість формування паводків і супроводжуючих їх ерозійно-селевих процесів. Виникає запитання: що робити, як посилити роль лісу в запобіганні стихії? Наукові дослідження свідчать, що у цьому відношенні необхідний комплекс заходів, який би включав: підвищення лісистості гірських водозборів до 65–70% (зараз пересічна лісистість Карпат становить 59% і по окремих водозборах коливається від 10 до 87%), підняття верхньої межі лісу, яка за агрокультурний період знижена на 100–200 м, створення захисних насаджень вздовж річок і потоків, віддання пріоритету несуцільним вибірковим і поступовим рубкам перед суцільними та інші. Об’єднати в єдину систему ці заходи можна шляхом ведення господарства по водозборах річок і потоків, для кожного з яких встановлюється оптимальна лісистість, вікова і породна структура лісів та призначаються господарські заходи, які не спричиняють негативних наслідків. Оскільки ліс не в змозі самостійно подолати стихію, то важлива роль у захисті від неї належить гідротехнічним засобам – підпірним стінкам, дамбам, водоскидним лоткам, дренажним системам. Світовий досвід показує, що один долар інвестицій у профілактичні заходи зберігає сім доларів витрат на відновлювальні роботи після проходження стихії. Наприкінці слід зазначити, що повністю уникнути негативних стихійних явищ у гірських умовах із допомогою лісу і гідротехнічних засобів неможливо, оскільки такі процеси є важливим геологічним фактором омолодження гірського ландшафту. У цьому відношенні необхідна адаптація людини та її діяльності до катаклізмів і зменшення антропогенного пресу на гірські системи.


ТЕХНОЛОГІЇ

Природа і суспільство

«Зелена» енергетика Біоенергетика в Україні

Дмитро ДЕРОГАН Ми й досі не використовуємо як джерело енергії ні повітря, ні воду, ні сонце АЛЬТЕРНАТИВНІ ДЖЕРЕЛА ЕНЕРГІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ В УКРАЇНІ Запасів енергії, що природа накопичувала сотні мільйонів років, вистачить лише на кілька сотень років. Отже, єдиний спосіб змусити людину перейти на більш екологічно чисті джерела енергії – це прийняття на державному рівні та на рівні світової спільноти низки регулюючих актів, котрі б обмежили видобуток паливних ресурсів. Але ряд держав (перш за все це держави Перської затоки) і не збирається обмежувати таким способом свої прибутки. Отже, основний тягар по збереженню енергії лягає на розвинені держави Північної Америки та Європи. Все більше і більше вчених шукають якомога рентабельніші джерела, котрі б використовували відновлювані ресурси і котрі б змогли хоча б частково замінити паливні. ВІТРОЕНЕРГЕТИКА Із нетрадиційних джерел енергії кращі в порівнянні з вітроенергетикою, економічні результати можуть забезпечити лише ГЕС середньої та великої потужності, та й то не завжди. У тих країнах, де в собівартості враховуються повні витрати, тобто на функціонування АЕС і ТЕС не надається відкритих і прихованих субсидій чи дотацій із державного бюджету, як це робиться в Україні, економічні результати свідчать на користь вітроенергетики. Так, в США собівартість електрики, виробленої на АЕС, становить 10–11 центів/кВт годин, ТЕС – 9–10 центів/кВт годин, ВЕС – 4–5 центів/кВт год. Середньорічний приріст світової вітроенергетики становить в середньому 26– 27% і є найвищим у порівнянні з іншими джерелами енергії. На кінець 2005 року загальна потужність світового вітроенергетичного парку досягла 59 322 мВт, за 30 років розвитку вона зросла майже у 30 тис. разів. Приріст потужності світового парку ВЕС за 2005 рік становив 11 769 мВт (25%). За подібних темпів приросту в 2010 році потужність світового парку ВЕС перевищить 70 тис. мВт, що дозволить забезпечити електрикою близько 300 млн ч. населення. ГІДРОЕНЕРГЕТИКА Використання енергії потоків води теж відоме віддавна. Досвід багатьох країн доводить, що використання потенціалу малих річок на малих та міні-ГЕС допомагає виріши-

ти проблему поліпшення енергопостачання численних споживачів. Найбільш ефективні малі ГЕС, створені на існуючих гідротехнічних спорудах. В Україні налічується понад 63 тис. малих річок. Їх гідроенергетичний потенціал складає 30% від загального технічного потенціалу всіх річок України. На території України незадіяні ресурси гідроенергії менші від ресурсів енергії вітру, але цінні нижчими затратами та можливістю регулювання часу вироблення електроенергії. Мала ГЕС в Європі споруджується за 8–10 місяців, термін її окупності 3–4 роки. Найбільші можливості щодо розвитку малої гідроенергетики має Карпатський регіон. Тут будівництво ГЕС має об’єднуватися з реалізацією протиповеневих заходів. ГЕОТЕРМАЛЬНІ РЕСУРСИ Потенціал геотермальних ресурсів найбільшою мірою залежить від глибини залягання шарів з високою температурою. На території України (в Криму, Прикарпатті й Закарпатті, у східних і приморських областях) на глибинах, доступних для буріння свердловин, є багато родовищ зі сприятливими умовами для вилучення геотермальної енергії. За оцінками Інституту технічної теплофізики (ІТТФ) НАН України, на глибині 2–4 км від поверхні ґрунту є геотермальні ресурси, достатні для рентабельного та повного забезпечення потреб у теплі комунальної галузі України. ЕНЕРГІЯ СОНЦЯ Найбільш масштабно у світовій практиці нині використовується технологія нагріву води в сонячних колекторах. Щороку в Європі в експлуатацію вводиться близько 3 млн м2 пласких сонячних колекторів, що еквівалентно тепловій потужності 1,5 тис. мВт. Сонячний плаский колектор – це теплоізольований теплообмінник проточного типу. У такому колекторі вода може нагрі-

ватися до 95°С. Колектори цього типу є найбільш поширеними і доступними за ціною. В країнах ЄС рекомендують застосовувати їх у комбінації з тепловим насосом. Існують колектори інших типів. Так, вакуумні колектори можуть нагрівати теплоносій до 250°С влітку і не менше 35°С взимку, навіть при захмареному небі. ЕНЕРГІЯ БІОМАСИ Надзвичайно важливим для України є масштабне застосування рослинної біомаси як через пряме спалювання, так і через конверсію її на біогаз, біодизель, генераторний чи піролізний газ, що можуть виступати ефективними замінниками природного газу, вугілля, моторних палив, інших нафтопродуктів і первинних енергоносіїв. Щорічний приріст біомаси на Земній кулі сягає більше 80 т на людину. Найбільшої уваги заслуговує перетворення біомаси та органічних відходів на біогаз, оскільки в цьому випадку, окрім палива, виробляються цінні органічні добрива, вкрай необхідні для збереження гумусу в українських чорноземах. Отриманий біогаз може використовуватись як для газифікації сіл, так і в якості моторного палива для роботи малих ТЕЦ електричною потужністю до 1 мВт, чого достатньо для забезпечення електрикою близько 4 тис. чоловік. Для виробництва дизельного пального можна використовувати також відходи нафтопереробки, відпрацьовані моторні мастила, шлаки очистки каналізаційних стоків, фільтрати полігонів побутових відходів, пластикові пляшки, гумові покришки та інші горючі побутові й промислові відходи, щорічний вихід яких в Україні досягає 50 млн тонн. МЕТАН В ЕНЕРГЕТИЧНИХ ЦІЛЯХ Зважаючи на проблему забезпечення газом та надзвичайно болючу для України

Солотвинський солерудник Катастрофічний тягар чи перспективний бізнес-проект? Ганна ТАРКАНІЙ Проблеми, пов'язані з ДП «Солотвинський солерудник» та розташованих у смт Солотвино республіканською і обласною алергологічною лікарнями, вже кілька років поспіль залишаються одними із найболючіших для Закарпаття. А на останній сесії депутати Закарпатської облради звернулися до Президента, Кабміну і Верховної Ради з проханням визнати ситуацію в Солотвині проблемою державного рівня.

Фахівці солерудника заявляють про загрозу техногенної і екологічної катастрофи. Це пов’язано з шахтами, де до лютого 2007 року видобували сіль і на базі яких працюють підземні відділення алергологічних лікарень. Небезпеку підтвердив і міністр охорони навколишнього природного середовища на нещодавньому засіданні Державної комісії з техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій. Мешканці селища побоюються карстових проваль. Загроза пов’язана з деформаціями земної поверхні на відпрацьованих площах шахти № 8, над якою перебуває 23 вулиці селища, 329 будинків, залізнична станція, поліклініка, лікарня, 2 середні школи, частина автошляху державного значення. Щодо лікарень, то справдилися найгірші прогнози: підземні відділення, рятівні для

астматиків і алергиків, закрито. На шахті № 8, яка діяла ще до початку літа, вийшла з ладу система водовідведення, а в умовах сильних опадів вода почала прибувати і до шахти (до 280 куб м/год) Мешканці селища також звернулися до Президента Віктора Януковича і Кабінету Міністрів із проханням виділити кошти на порятунок селища й унікальних лікувальних закладів, єдиних в Україні алергологічних лікарень. У Солотвині проводилися численні наради за участі представників міністерств, виїзна сесія обласної ради, тут побували і Віктор Ющенко, і Віктор Янукович, проте необхідних грошей (а це кількадесят мільйонів) досі не виділено. До слова, нова шахта коштуватиме у межах 300 тисяч гривень за 1 метр (лікування хворих проводилося на глибині 300 метрів).

5

22 липня 2010 р.

проблему безпеки шахтарів Донбасу, а також оздоровлення довкілля згаданого регіону, вкрай важливо негайно розпочати прискорене освоєння ресурсів метану вугільних родовищ. На шахтах Донбасу більше 90% аварій і смертей шахтарів викликані вибухами метану. За різними оцінками, його обсяги складають 3–25 трлн м3. Навіть якщо задіяти ці ресурси на 50%, то й за нинішнього невиправдано високого рівня споживання природного газу Україна зможе забезпечувати себе повністю впродовж 400 років. Важливим є використання метану відпрацьованих нафтових свердловин, супутніх газів нафтовидобування, техногенних горючих газів, когенерації. Усі ці ресурси нині не використовуються. Без належного законодавчого регулювання масштабного використання цих енергоносіїв не відбудеться. Розвиток альтернативних джерел енергії в Україні знаходиться у зародковому стані, однак, як і в ситуації з вітроенергетикою, ми маємо непоганий потенціал для розвитку сонячної енергетики. Сьогодні в країні налагоджене власне виробництво високоефективних кремнієвих сонячних батарей із ККД до 20%. А необхідні для комплектації систем електропостачання системи керування, акумуляторні батареї й інвертори, що перетворюють постійний електричний струм у змінний, виробляються в сусідній Росії. Хоча 90% комплектуючих до сонячних батарей сьогодні експортується за кордон, наявність високотехнологічного виробництва дозволяє говорити про можливість виробництва сонячних батарей власного виробництва, що значно здешевить їхню кінцеву вартість. Тим більше, що своєрідний фундамент у розвиток альтернативних джерел енергії вже закладений – це Закон про стимулювання використання альтернативних джерел енергії. Закон встановлює спеціальний коефіцієнт «зеленого» тарифу для електроенергії з використанням різних альтернативних джерел енергії, на який множиться звичайний тариф для споживачів другого класу напруги на січень 2009 року. У випадку енергії сонячного випромінювання, відповідно до закону, коефіцієнт має три можливих значення: для наземних об’єктів електроенергетики — 4,8, установлених на дахах будинків, будинків і споруд із величиною встановленої потужності понад 100 кВт – 4,6, а менш 100 кВт, а також установлених на фасадах будь-якої потужності – 4,4. Закон установлює «зелений» тариф на строк до 1 січня 2030 року. Отже, широкомасштабне впровадження альтернативних джерел енергії в Україні дозволить зробити суттєвий крок у зменшенні енергетичної залежності країни, охороні довкілля та створенні умов для входження країни до європейської спільноти. Для надання Україні гідного місця в виробництві та розподілі нових відновлюваних джерел енергії в майбутньому потрібно вже сьогодні підтримати науково-технічні розробки в нових сферах (воднева енергетика, використання газогідратів Чорного моря та ін.) та підвищення економічних та технічних характеристик видів АПЕР, які вже використовуються.

Депутати Закарпатської обласної ради при обговоренні питання Солотвина запропонували повністю ліквідувати державне підприємство. Начальник управління агропромислового розвитку Закарпатської ОДА Іван Паук заявив, що лише у такому разі область може розраховувати на повне державне фінансування консервації шахт та проведення необхідних заходів для екологічної безпеки селища і прилеглої території. Натомість опоненти такої точки зору, зокрема депутат Василь Мейсарош, заявляють, що ліквідація ДП «Солотвинський солерудник» — це усунення конкурента донецького підприємства «Артемсіль». Водночас місцеві мешканці та працівники солерудника впевнені, що за фахового управління цим об’єктом, він міг би стати прибутковим бізнес-проектом — для держави чи для інвестора.


6

22 липня 2010 р.

ПРАВИЛА ЖИТТЯ

ЛІСІВНИКИ ВОЛИНІ ЗАПОЧАТКУВАЛИ РЕГІОНАЛЬНУ ПРОГРАМУ ЗБЕРЕЖЕННЯ ТА ВІДТВОРЕННЯ ЗУБРІВ

Природа і суспільство

Одні рятують, інші нищать, а хто ж дасть раду? Єдиній у Європі гірській популяції зубрів на Буковині загрожує повторне вимирання Анна ГАРГАЛЯ Згідно з інформацією Чернівецького обласного управління лісового та мисливського господарства, за даними останньої таксації на початок 2010 року на території Чернівецької області налічувалося 57 зубрів.

Збереження, відновлення та охорона зубра в Україні – це загальнодержавна проблема, яка потребує об'єднання зусиль владних структур різного рівня, природоохоронних організацій, науковців, практиків лісового та мисливського господарств, громадськості. Потребує ця проблема і значних державних коштів. Реалізацію регіональної програми збереження та відтворення зубрів розпочали лісівники Волині. Зважаючи на те, що кожний регіон нашої держави має свої особливості і можливості щодо мешкання зубрів, у Волинській області розроблений проект регіональної програми по збереженню та відновленню цих звірів. Він враховує пропозиції робочої групи Міжнародного союзу охорони природи, а також план дій щодо збереження та відновлення зубра. Першим важливим кроком стало поповнення тутешнього поголів'я зубрів двома молодими самцями, яких привезено з Вінничини, Як розповів начальник обласного управління лісового та мисливського господарства Богдан Колісник, новоселів розміщено у Звірівському лісомисливському господарстві, де було заздалегідь збудовано вольєр площею 45 гектарів. Тварини нині почуваються добре. Згідно з договором між Звірівським та Хмільницьким лісомисливськими господарствами волиняни мають отримати ще три молоді самки. Гроші на їх оплату, а вартість однієї тварини становить 15 тисяч гривень, лісівники заробили самі. На Волині за останні десятиліття кількість зубрів з кількох сотень скоротилася до 16 тварин. Тому, за словами Богдана Колісника, успішне виконання регіональної програми збереження та відтворення зубра, що занесений до Червоної книги України, дасть можливість не лише запобігти зникненню патріарха лісів на Волині, але й відтворити стадо, зміцнити його генетичний потенціал.

ДО ЦЬОГО ДОКЛАЛИ РУКУ ЛЮДИНА І… ПРИРОДА 2010-го єдиній у Європі гірській субпопуляції зубрів, яка мешкає на території Чернівецької області, не поталанило. Для реліктових велетнів рік розпочався з двох трагедій. З інтервалом у кілька місяців у лісах Буковинського високогір’я було виявлено частини туш двох зубрів. З того, що від них лишилося, було зрозуміло, що вони стали жертвою браконьєрів. Браконьєрів не простих. Проте в одному із двох випадків винного знайшли (ним слідство оголосило простого сільського дядька), хоча у те, що йому вдалося вбити могутню тварину ледь не зі звичайного дробовика, не повірили навіть діти. ЗАВЕЗЕНІ НА БУКОВИНУ ЗУБРИ НЕ БОЯЛИСЯ НАВІТЬ СОБАК – Реакліматизації зубрів на Буковині бере початок 1970 року, коли в угіддя високогірного Чемернарського лісництва завезли 19 зубрів біловезько-кавказької генетичної лінії, – розповідає заступник начальника Управління охорони навколишнього природного середовища Чернівецької області Володимир Солодкий. – Згідно з топонімічними даними, зубри мешкали на Буковині до початку ХІХ століття. Про це свідчать назви урочищ та потоків, зокрема у Сторожинецькому районі, – Зубровиця, Зубринець, Зубрівка. Ймовірно, саме тому впродовж 1971–1976 років одинадцять зубрів перейшли з мисливського господарства «Буковинське» Вижницького району в аналогічне господарство «Зубровиця», що на Сторожинеччині, бо добре почувалися на землі предків. Вирощені у вольєрах, завезені на Буковину зубри були майже ручними. Вони зовсім не боялися людей, тому їх цілком можна було назвати домашніми тваринами. Зубри були дуже спокійними, вони виходили з лісу до населених пунктів, їли сіно з копиць, кукурудзу, картоплю, гарбузи на городах і навіть не боялися собак. Зубри трималися біля узлісь, годувалися на сінокосах. У зимово-весняний

період харчувалися з колгоспних силосних ям, поруч з якими інколи мешкали. Одне слово, реакліматизація зубрів відбулася успішно. Їхня популяція зростала, досягши піку 1994 року, коли, за даними В. Солодкого, в області налічувалося 225 особин зубра. ДИКИМ БИКАМ ЗАГРОЖУЄ ВИРОДЖЕННЯ Й БЛИЗЬКІСТЬ ЛЮДИНИ Могутній звір, самець якого може вирости до тонни (хоча, як стверджує головний мисливствознавець мисливського господарства «Зубровиця» Сергій Чистов, найбільший зубр, упольований під час селекційних відстрілів, важив 650 кг), не має природних ворогів. Зубри тримаються стадом, тому не бояться навіть найбільшої вовчої зграї. Немає достовірних даних і про те, що бодай одного зубра вдалося вполювати ведмедю, лише балачки. Хто справді є ворогом зубрів – то це людина і хвороби. – У перші роки перебування зубрів на Буковині вони почали хворіти на так званий тваринний сифіліс, некротичний баланопостит – захворювання сечостатевих органів самців, розповідає В. Солодкий. Причиною захворювання, внаслідок якого гинув навіть приплід, був контакт зубрів із домашніми тваринами, зокрема, вівцями. Іншими суттєвими причинами зменшення буковинської популяції зубрів є імбридинг, тобто довготривале спаровування тварин всередині популяції (по-простому – виродження), та інтенсивна господарська діяльність у лісі. Лісорозробки, будівництво кар’єрів та нерегламентоване відвідування місць розселення зубрів залишають для тварин дедалі менше місця. Тим паче, що нинішні зубри – дев’яте-десяте покоління завезених у 70-ті роки – зовсім не схожі поведінкою на попередників. Вони цілком дикі, обережні й обходять людину де-

сятою дорогою. Зачувши підозрілий звук чи запах зубри тікають інколи на десять кілометрів углиб лісу. РЯТУВАТИ ВЖЕ МАЙЖЕ НІКОГО З цієї причини сьогодні надзвичайно складно полічити популяцію зубрів. Зробити це можна лише взимку по слідах тварин на снігу. Згідно з інформацією Чернівецького обласного управління лісового та мисливського господарства, за даними останньої таксації на початок 2010 року, на території Чернівецької області налічувалося 57 зубрів (два з котрих з тих пір офіційно стали жертвою браконьєрів). Щоправда, контрольні дані Державної екологічної інспекції зменшують цю цифру до 26 голів. – У будь-якому разі, зубри на Буковині знову на межі вимирання, – констатує кандидат наук, доцент біологічного факультету Чернівецького національного університету Володимир Череватов. – Для самовідтворення їхня популяція має налічувати не менше ніж 100 особин. Вчені та екологи б’ють на сполох. Наразі спільно з Всесвітнім фондом великих травоїдних тварин вони реалізують перший проект із захисту зубрів. Насамперед, потрібно здійснити їхню ретельну паспортизацію. Другим кроком має стати поповнення популяції тваринами з інших регіонів. Що також є дуже складним завданням, – зізнається В. Череватов. – Окрім того, що для цього потрібні чималі кошти, є інша проблема. На відміну від зубрів, які мешкають у вольєрах, цілком дикі буковинські зубри можуть не прийняти чужаків до своїх стад, а проконтролювати процес їхньої асиміляції майже неможливо. Незважаючи на це, захисники лісових велетів не втрачають оптимізму. Головне – щоб допомога зубрам не запізнилася, бо через рік-два рятувати вже буде нікого.

«ЗЕЛЕНИЙ» ЩОДЕННИК

Міжнародний рік біорізноманіття

ДАЙМО ЇМ ШАНС ЖИТИ Микола ПУГОВИЦЯ Ідучи на роботу, біля Інституту зоології, що на столичній вулиці Богдана Хмельницького, побачив незвичну рекламу. «Ми вирізаємо їх з нашого життя» – написано на кожному білборді. Таку назву має інформаційно-просвітницька кампанія, організована Всеукраїнською громадською організацією «Асоціація природоохоронних те-

риторій України» та підтримана представництвом Організації Об’єднаних Націй в Україні. Стартувала вона напередодні Всесвітнього дня охорони навколишнього природного середовища і триватиме до кінця року, який ООН проголосила Міжнародним роком біологічного розмаїття. Мета акції – привернути увагу громадськості до потреби збереження рослинного й тваринного світу. Адже ще ніколи біологічні види не вимирали так швидко, як тепер. На підтримку акції в усьому світі проводяться численні громадські та медійні заходи, приєднується до них і Україна. Чотири рідкісні тварини й одна зникаюча рослина «вийдуть» на вулиці із закликом до всіх нас перестати «вирізати» з життя безцінні види флори та фауни. У 2002 р. в Йоганнесбурзі (ПАР) на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку керівники країн планети домовилися до 2010 р. зна-

чно знизити темпи втрати біорозмаїття. На замовлення ООН міжнародні експерти нещодавно провели оцінки поточного його стану й констатували: екосистеми, що підтримують життя та благополуччя на Землі, перебувають на межі колапсу. Світ не виконав раніше окресленого завдання скоротити темпи втрати природного багатства. Не є винятком тут і наша держава. Червона книга України за останні 15 років потовщала майже на третину. Опинилися на межі існування або вже зробили крок за цю межу, скажімо, такі відомі птахи країни, як беркут, орел-могильник, сокіл-сапсан, чорний гриф, білоголовий сип, стерв’ятник, пугач, степовий журавель, дрохва, хохітва. Цей сумний список можна продовжити – він надто довгий у Червоній книзі. А птахи теж хочуть жити. Як і інші види живих істот.


ЛЮДИНА

Природа і суспільство

Хранитель лісової хати В гостях у «лісової» людини Іван КУГНО Дім, домівка, хата... Михайло Антонович Прилуцький – природолюб, журналіст і літератор (літ. псевдонім – М. Лісовий) – у це поняття вкладає свій, філософський, зміст. Уже багато років він з родиною мешкає в Києві у звичайній квартирі на Оболоні. Але є житло, яким він дуже дорожить і в якому намагається бувати якомога частіше. Заінтриговані численними розповідями, вирушаємо в недалеку від столиці Житомирщину і ми – троє його давніх знайомих.

Х

атина стоїть майже як у казці: до лісу – передом, до річки Тетерів – задом. Невеликий вигін перед садибою охороняють трьохсотрічні красені-дуби. Під деревами – «гарнітур» для відпочинку. Стіл і стільці зроблені з дубових чурбанів. Хто на чию територію вдерся – ліс у двір до людини чи людина у володіння Берендея – відразу й не скажеш. Господар, як завжди, радий гостям, заочно знайомить нас зі своїми сусідами: у двір часто забігають білки, зайці, куниці. У купі каміння живе ласка. Іноді приповзає гадюка. Про вужів вже і говорити годі. На дуб у дворі, пробитий блискавкою в 1946 році від верхівки до самої землі, завжди прилітає зелений дятел. А всього родичів цього «барабанщика» тут нараховано п’ять видів. Якось через щілину у фундаменті під підлогу однієї з кімнат будинку залетів бджолиний рій і там зимував. До речі, на випадок голодної зими для зайців, кабанів, сойок на городі й у саду, як це заведено здавна, завбачливий господар завжди залишає дещицю врожаю. ЗІ СПОГАДІВ ГОСПОДАРЯ У хаті в часи мого дитинства стояла зрубана сосонка (хоча це був не Новий рік). На ній у дуплі жила білка, яка вільно бігала на вулицю, на сусідні дуби, і поверталася до дупла. Коли не могла потрапити в будинок, стукала клямкою дверей, як дзвоником. Великої різниці між своєю хатою і лісом, гніздом лісовим, я не почував. Ми усі вийшли звідти: з природи, з городу, із гнізда, де народилися, тому не було чіткої межі між природним середовищем і звичайним житлом. Може, саме тому мої зовсім неписьменні батьки були надзвичайно поетичними натурами. Розповів якось тато: «Оце іду з поля дорогою через ліс, коли щось мені прямо в груди: «Бух!». Бджола. Здалеку до свого вулика летіла, меду на себе, пилку набрала, а донести не подужала. Змертвіла... Я приніс її на долоні додому і під яблунею поховав». До старої батьківської хати, складеної на поліський штиб з обтесаних квадратом соснин, Михайло Антонович приточив велику світлу веранду. Коли в це приміщення через довгий ряд шибок заглядають золоті осінні промені, воно ніби світиться теплою жовтизною нефарбованої деревини. На прибульців з мегаполіса, затруєних машинним димом, які вперше потрапили до цієї по-справжньому чистої місцини, незабутнє враження справляє те, ЯК ПАХНЕ БУДИНОК. Неповторна суміш духу старого житла, що зберігає пам’ять про колишніх мешканців, з пахощами живиці. Зрубані десятки років тому сосни і донині «плачуть» бурштиновими сльозами. ЗІ СПОГАДІВ ГОСПОДАРЯ Крім мене в селі є ще люди, яких тягне до родового гнізда. Але то щось інше. Для мене хата, це не город. Це місце натхнення і міркувань. Це весільні фото батька і матері на стіні. Дружки батька всі, як на підбір, у високих смушкових козацьких шапках. Когось із них репресували. Інші загинули у Другій світовій.

Михайло Прилуцький Я відчуваю дух свого роду, яким наповнений будинок, і дух який довкола нього. Я хворію, в прямому сенсі цього слова, коли два тижні не буваю у своїй хаті, не бачу дубів. Приїжджаю і по черзі всіх їх обіймаю. Сусіди дивляться і вже не дивуються. Моє прагнення: знайти яку-небудь найменшу дрібничку і зберегти. Ось металеве путо для коня, що закривалося на замок. Побоюючись конокрадів, тато закривав на ключ коня. Або бабусині сковорідка, ще дівоча прядка і рушники… А оце нещодавно знайшов кам’яні жорна. У голодному 47-му ми, четверо дітлахів, крутили їх руками і мололи жолуді з наших дубів, а мама пекла нам з тої мукимуIки давкі коржики. Хочу, щоб хата жила своїм життям. Щоб я міг привести сюди онучку і сказати: «Дивися, Даринко!» Щоб вона доторкнулася до живої плоті поколінь. Після знайомства з будинком, приїжджим пропонують підкріпитися. Стомлені з дороги гості розташовуються на веранді за столом, на довгій старовинній лаві. Господар обіцяв здивувати поліською кухнею за бабусиними рецептами. В меню заявлено: тушковані овочі (у чавунець кладеться все, що є на городі), картопля, варена без води на невеликій кількості соняшникової олії, а також дарунки річки його дитинства. Сьогодні вона була щедрою: на столі з’являється повна таріль червоних раків і на додачу пара величезних окунів, спійманих Михайлом Антоновичем голіруч у корчах Тетерева. І от, стіл накритий. Для завершення композиції не вистачає якоїсь домінанти. Вона з’являється в центрі стола у вигляді високої сулії з жовтуватою настоянкою трав: зубрівки, звіробою, чебрецю, калгану та іншого, що довкіл «проізростає». Пучки цього мало знайомого городянам зілля сохнуть на горищі. Господар – гості зрозуміли це вже потім – виявився не тільки відмінним кухарем, але й професійним режисером. У розпал обіду в двір зайшов, ніби випадково, сусід. У ру-

ках він тримав миску, наповнену чимось дуже схожим на смажені млинці з печінки. – Спробуйте, будь ласка, справжньої поліської страви, – скромно запропонував чоловік «випадковим» гостям. «Печінка» виявилася грибними котлетами з незвичайним і ніжним смаком. Селянин охоче поділився секретом приготування страви: гриби перемолоти м'ясорубкою, для пластичності додати трішки борошна і яйце, для смаку – спецій. Яких саме? Всі за столом так захопилися їжею, що ніхто слів старого поліщука не запам’ятав. А жаль... ЗІ СПОГАДІВ ГОСПОДАРЯ Може, у мені вмер великий кулінар? Дуже люблю накривати стіл, придумувати страви. Мою бабусю в селі називали Бабою-смачихою. Тепер так кличуть старшу сестру. За кулінарні здібності бабусю взяли куховаркою в сторожку хазяїна тутешніх лісів, відомого магната і мецената пана Терещенка. Правда, у цій сторожці знаменитий «старий українець» побував один-єдиний раз, ще в 1903 році, коли приїхав у лісову глухомань на автомобілі «Рено». Для цього спеціально дорогу проклали. Вона дотепер краща лісова дорога і називається Автомобільною. Проте сільські бабусині страви панові дуже сподобалися. За кулінарну творчість він навіть коштовним подарунком її нагородив. А онук став передавати її знання через газету, коли був головним редактором «Зеленого світу», тижневика «Житичі», вів рубрику «Кулінарні звички бабусілісовички». На галявині перед будинком мистецька штука – складене пірамідою каміння. Звичайними ці каменюки здаються тільки на перший погляд. Оплавлений у вулканічній топці Землі кремній нагадує фантастичні фігурки, а на облизаному водою піщанику збереглися відбитки молюсків і риб, які жили мільйони років тому, коли на цьому місці бушував океан. Чоловік побачив у камені щось незвичайне, узяв із собою – й от у будинку

7

22 липня 2010 р.

оселилася нова душа. Камені для Прилуцького – ще одна нитка зв’язку з природою. На його думку, вони одухотворені – як ліс, птахи або зоряне небо. А деякі рідкісні знахідки зберігають інформацію, залишену на них далекими предками або навіть неземлянами. Головний персонаж і головна тема Михайла Прилуцького – публіциста, прозаїка і поета – Ліс. У рядках повісті «Чорний вік пречистої берези», у поетичній книжці «Світе мій, зелений» і в збірці оповідань «Кохання глухого Леля» читається біографія автора. Спогади дитинства поєдналися в душі письменника з поліськими легендами, сповненими містики і трепетної поваги до лісової живності. І от на світ з’явилися казки. Герої цих казок колись жили поряд з автором, як, наприклад, персонаж казки про Чоловіка-Вужа. Він колись давно приповз у стару лісову хату і став хлебтати молоко з миски, з якої діти їли, сидячи на підлозі. І ніхто його не проганяв. А коли маленький Михайлик виріс, він у знак особливої вдячності придумав і «посватав» Вужу в дружини красиву дівчину. У текстах Михайла Прилуцького є рядок з визначенням життєвого креда: «КРАСА ВРЯТУЄ СВІТ, ЯКЩО МИ ВРЯТУЄМО КРАСУ». Початок 90-х років. Незалежність України, як здавалося тоді, відкриває необмежені можливості для здійснення найсміливіших планів і проектів. У 1990-му один з лідерів української екологічної асоціації Михайло Прилуцький створює газету «Зелений світ». З циклом лекцій на екологічні теми він виступає в Чехословаччині, Канаді, у Франції (у ЮНЕСКО), де був обраний членом Всесвітньої асоціації журналістів, письменників, екологів. Про звичку завжди бути в гущині життя тепер красномовно нагадує тоненька книжка віршів «Світе мій, зелений». На її жовтуватих сторінках – автографи багатьох відомих політиків: Чорновола, Жулинського, Зайця, Ємця... і дата 12.07.96 р. Цей день, вірніше ніч, коли приймалася Конституція країни, увійшла в історію під назвою Конституційна. Нардепи провели її, читаючи поезію Михайла Прилуцького. Не суди мене, Лісе, строго І на слово мені повір: Я не винен, що ця дорога Завела мене в людський вир. Завела мене, закрутила Між усяких: чужих, своїх... Чи дали вони мені крила? Чи забрали у мене їх?... Увечері невелика тісна компанія зібралася біля каміна. Шкура лося, кинута на підлогу, густа і темна, майже ведмежа, додає приміщенню романтичного духу. Що може бути краще, ніж сидіти біля живого вогню і слухати розповідь про те, як велося колись. ЗІ СПОГАДІВ ГОСПОДАРЯ У частині хати, де зараз камін, був хлів. На Поліссі так будували: і люди, і живність мешкали через сіни, під одним дахом. В одній частині хати тримали корову, коня, свинку, курочок. В іншій – жили господарі. Коли народжувалося теля, його забирали до людей. Світ людей і тварин був дуже тісним, майже єдиним цілим. Коли хлів побудували окремо, попросив у батька дозволу зробити в колишньому приміщенні для худоби кімнатку відпочинку. Тоді, на початку 60-х років, не було ще такого поняття: камін, до того ж у сільській хаті. Що підштовхнуло до цього? Швидше за все, інтуїція. На цьому місці раніше стояв будинок моїх предків. Я почував, що вогнище повинне бути саме тут. Не грубка, у якій теж палахкоче живий вогонь, а первісне вогнище, як тисячі років тому, задовго до появи грубки. Родове вогнище. Є в Михайла Прилуцького мрія: в подяку лісові за подароване натхнення та в пам’ять про батька-лісника влаштувати у своїй хаті Лісовий музей. Наповнити подвір’я атрибутами життя лісових людей, завести коней, висадити навколо місцеві дикорослі кущі та рослини. Посадити навколо хати свій ліс із саджанців від терещенківських дубів – то вже мамин заповіт...


8

22 липня 2010 р.

ДИВОСВІТ

ІРОНІЧНЕ ПЕРО

Консерватор Сергій ГАЙДУК Семен Зудін відрізнявся від більшості людей практично всім. Те, що більшості не подобалось, йому було до душі. Приміром, він із задоволенням дивився набридливу своєю тривалістю телевізійну рекламу. Семен, навпаки, знаходив в ній багато корисного для себе. То обирав нову марку пива, то дегустував горілку, щоб переконатись в правдивості супроводжуючого її слогана. Він не звертав уваги ані на попередження, ані на заборони лікарів про небезпеку для здоров’я людини чіпсів, всіляких солоних анчоусів, рибок, сухариків та інших «делікатесів». Він поглинав їх у великих кількостях, запиваючи декалітрами пива. При цьому він знав, що зазначені продукти харчування шкідливі для організму людини. Однак це його не зупиняло. Ніяких ГМО, консервантів, барвників, стабілізаторів Семен не боявся. Зудін пояснював свою упертість тим, що він належить до консерваторів, тому що йому близькі принципи англійської консервативної партії торі. Мовляв, його організм за все життя звик до хлорованої води, то навіщо його привчати до чогось нового. Цим же пояснювалась його любов до консервів та інших продуктів тривалого зберігання. Якось Зудін все ж сильно отруївся якоюсь ковбасою й потрапив до лікарні. Йому надали медичну допомогу, діагностували, промили шлунок й виписали додому. При всій схильності до аналізу, цього разу Семен жодних висновків для себе не зробив. Крім поганих аналізів та невтішних діагнозів у вигляді жовчнокам’яної хвороби, гастриту, ішемічної хвороби серця та низки інших не менш небезпечних хвороб. Він продовжував експериментувати над своїм колись міцним організмом. Курив, пив горілку, пиво, енергетичні напої, їв не зовсім здорові продукти. Одного разу знайомі Зудіна дізналися про експеримент, який проводитиме один авторитетний медичний центр. Тема дослідження медиків – зміни організму людини після місячного харчування продуктами швидкого приготування. За участь в експерименті пропонувалась солідна грошова винагорода. Приятелі повідомили про це Семена. Він без довгих вагань підписав усі необхідні документи й стартував першим з 10 учасників проекту. Він дійшов до фіналу. Вісім учасників з кожним тижнем вибували з проекту через погане самопочуття. На останньому етапі й у Семена почалися помітні негаразди з організмом. Його замучила діарея, з’явився висип по всьому тілу, головний біль. Лікарі змушені були зняти його з експерименту. Після проекту Семен довго лікувався від різних хвороб. Одержаних за друге місце грошей Зудіну не вистачило на курс лікування. Довелось позичати у приятелів. Нині він дотримується порад дієтологів, харчується виключно свіжими натуральними продуктами і всіх попереджає про шкідливість консервів та інших не зовсім «здорових» продуктів харчування. А ще він кинув курити, вживати спиртні напої й дивитись телевізійну рекламу.

Природа і суспільство

«Стоїть собі при дорозі, розмовляє з полем...» Диво природи

Євген ЦИМБАЛЮК Угілецька тополя «обійшла» 1300-літнього юзифенського дуба у претендентстві на перемогу в конкурсі «Національне дерево України», а заодно претендує на звання найстарішої тополі не тільки в Україні, а й у Європі.

З

поміж десятків унікальних дерев, які ростуть на Рівненщині, перемогу в обласному етапі Всеукраїнського конкурсу «Національне дерево України» здобула тополя, розташована біля села Угільці Гощанського району. Їй природознавці віддали перевагу навіть у порівняння з відомим юзефинським дубом, якому понад 1300 років. Всеукраїнський конкурс «Національне дерево України», як зазначає один з його організаторів, директор Київського екологокультурного центру Володимир Борейко, започаткований для того, щоб привернути увагу людей і місцевої влади до таких унікальних пам’ятників історії, якими є старі дерева. Отож Рівненщину у конкурсі «Національне дерево України» представляє тополя (тополя біла – Populus alba), що росте у селі Угільці Гощанського району. Її вік становить приблизно 410–430 років, і як для тако-

НЕВІДОМА УКРАЇНА

РОСІяни з Хрещатика

Н

Іван КУГНО

е все Хрещатик, що у Києві. Он лише на Черкащині їх не менше двох. У самих Черкасах – вулиця з такою назвою, а ще є село. Оцей Хрещатик – всім Хрещатикам Хрещатик. Лежить він у гирлі річки Рось. Будинки переважно цегляні, руйновища старого і не побачиш, вулиці асфальтовані... За селом шумить своїми трубами, що на перекачувальній станції вилізли на поверхню, магістральний газопровід...

ВСЕУКРАЇНСЬКА ЕКОЛОГІЧНА ГАЗЕТА «ПРИРОДА І СУСПІЛЬСТВО»

РЕДАКЦІЙНА РАДА: Голова редакційної ради М.Х. Шершун

№ 1 (1) вихід у друк 22.07.2010 р.

РЕДАКЦІЯ: Редактор В.В. Максименко Відповідальний секретар І.І. Кугно Літературний редактор О.Б. Степанюк Дизайн та верстка Р.І. Новіков

ЗАСНОВНИК: Державний комітет лісового господарства України

го виду дерев – цей вік є рекордним. Наразі проводяться дослідження – чи угілецька тополя не найстаріша серед тополь в Україні, а то й у Європі? Загалом наукові дослідження щодо цього дерева розпочалися у 2007 році, коли відомі на Рівненщині природоохоронці Леонід Рокунець та Юрій Грищенко провели спеціальну експедицію в Угільці. – У подальшому часі унікальною тополею зацікавилися спеціалісти Інституту ботаніки, – розповідає учитель географії Бу-

гринецького агротехнічного ліцею, автор багатьох краєзнавчих книг Леонід Рокунець. – Наразі про неї зібрано чимало цікавого матеріалу, і недарма тополя (яку, між іншим, у селі називають осокорою) нині опинилася у числі найпомітніших дерев України. Вражають її параметри. Приміром, в обхваті вона має 9 метрів 60 сантиметрів. Діаметр стовбура становить майже три метри. Висота – 27 метрів. Розвивається тополя доволі гарно – має густе зелене шатро. Водночас на ній – два дупла. Одне з них, до речі, ще в часи Великої Вітчизняної війни слугувало своєрідним спостережним пунктом. Звідси чатували, чи не наближається до села ворог. А коли передрікалася якась небезпека, то щосили дзвонили у металеву рейку, яка висіла біля дупла. Більш давні перекази стверджують, що цю тополю облюбували для затінку козаки Богдана Хмельницького, які брали участь у Берестецькій битві. Зважаючи на природні реалії, сесія Бугринецької сільської ради, до складу якої входить село Угільці, прийняла рішення про впорядкування території довкола ботанічної пам’ятки. Наразі до угілецької тополі тягнуться й туристичні маршрути. Робиться навіть прив’язка тополі до Євро-2012. Річ у тім, що дерево росте неподалік від траси Київ–Чоп, якою на футбол прямуватимуть іноземні вболівальники. Отож, чому б їм «по дорозі» не поцікавитися найстарішою тополею України, пройнятися її красою та древнім духом?!

Але принадність цього місця в іншому. Рось надзвичайно мальовнича саме тут, де кількома рукавами впадає в Дніпро. Йдеш сільським берегом і бачиш: люди тут живуть з риболовлі, бо що не крок, то припнутий човен. Чи багато в Україні залишилося місць де люди будують дерев’яні човни-плоскодонки? А тут ніби човновий заповідник... Літнім ранком, ще до сходу сонця, від невеличкої турбазки на березі відпливають «моторки» відпочивальників. Природа тут ніби створена для туризму, підтверджують місцеві, – вода в річці ще чиста. Хіба що коли-не-коли вище за течією (там і Корсунь, і Біла Церква) хтось зіллє якусь гидоту... ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Видавничий дім «ЕКО-інформ» м. Київ, вул. Ш. Руставелі, 9-А Тел.: (044) 235-31-36 info@ekoinform.com.ua www.ekoinform.com.ua Друк: ТОВ «Новий друк» м. Київ, вул. Магнітогорська, 1

Про героїчне минуле нагадує гранітний обеліск. У 1943 році неподалік села Хрещатик переправлялися через Дніпро воїни 13 стрілецького корпусу 52-ї армії. Який слід залишать сучасники? На березі в сосняку з’явився глухий чорний паркан, відпанахано шмат досі громадського берега. Селяни один в одного перепитують: «Не знаєте, хто то будується?» Люд хрещатицький, видно з доглянутих городів і акуратних садиб, трудолюбивий. Біля одного двору рекламна вивіска «Перукарня «У РОСІянки». Так ось, виявляється, які вони, справжні росіяни! Дістатися до Хрещатика можна з Канева водою, наприклад, на байдарці, або ж з Черкас – чотири рази на день приходить автобус. Передплатний індекс: 49734 Тираж – 5 000 Свідоцтво Міністерства юстиції України про державну реєстрацію друкованого засобу масової їнформації Серія КВ № 16802-5474Р від 15.07.2010 р.

"Природа і суспільство" №1-2010  

Газета "Природа і суспільство" Экология и общество

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you