Page 1

Земля Вода Повітря Вогонь Людина 10 листопада 2010 року, № 9

4

стор.

ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ЕКОЛОГІЧНЕ ВИДАННЯ

5

ХІМІЧНИЙ СНІД

стор.

НА ВІДПОЧИНОК – ДО СЕЛА

6

стор.

www.ekoinform.com.ua ГРИБИ ВЛАСНОРУЧ

ПОДІЇ

Нова екологічна політика

Хортиця

На захист національного заповідника Олександр ІВАННІКОВ

Я

кщо Заводський район Запоріжжя вважати серцем індустріального міста, то острів Хортиця, що в центрі міста, – його душа. Тут можна чудово відпочити від міської метушні. На його відносно невеликій площі можна побачити практично всі види ландшафту нашої країни, різноманітна там флора й фауна. Проте це не все. Острів Хортиця – ще й історико-культурний пам’ятник України.

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС

Здається, цього достатньо, щоб зрозуміти, що о. Хортицю не можна вважати просто територією міста. Раніше так і було. Хоча острів і не мав ніякого статусу, але його масово не забудовували. А щоб не втратити перлину природи й історії, 6 квітня 1993 року Президент України Леонід Кучма підписав постанову № 254 про «Створення Національного заповідника «Хортиця» з метою збереження пам’ятних місць, пов’язаних з історією Запорізького козацтва та природного середовища». У заповідник, окрім самого острова, було

49734

включено розташовані поруч острови й скелі, а також урочище Вирва на правому березі Дніпра. Із самого острова планували вивести сторонні організації, відселити мешканців житлових будинків і, взагалі, передати його землі із комунальної власності міста державі в особі Національного заповідника. Вчені і спеціалісти повинні були відтворити природно-історичне середовище козацьких часів, підготувати для огляду численні пам’ятники острова, обновити експозицію музею.

стор. 3

ХТО ПЕРЕДПЛАЧУЄ, ТОЙ ВИГРАЄ ПРИЗ ОТРИМАЄ КОЖЕН ДЕСЯТИЙ!

Екологічна газета «Природа і суспільство» влаштовує розіграш корисних для кожної людини ПРИЗІВ. Учасником лотереї стане кожен, хто надішле ксерокопію квитанції про передплату газети «Природа і суспільство» на 2011 рік. Будьте уважні! Першим 100 учасникам надається надзвичайно великий шанс виграти. Приз отримає кожен десятий! Вартість призів ДОРОЖЧА ЗА ЦІНУ РІЧНОЇ ПЕРЕДПЛАТИ. Головний приз – ПОТУЖНИЙ НОУТБУК. Також можна виграти інші цінні призи. Лотерея проводитиметься відкрито. Про вручення виграшів буде повідомлено на сторінках газети. Газету «Природа і суспільство» можна передплатити у будь-якому відділенні зв'язку «Укрпошти». Вартість передплати на 12 місяців 36 грн. 84 коп. Копії передплатних абонентів прохання надсилати на поштову або електронну адресу редакції з позначкою «РОЗІГРАШ»: 01601, м. Київ, вул. Ш. Руставелі, 9-А, газета «Природа і суспільство» E-mail: info@ekoinform.com.ua

27 жовтня 2010 року в рамках проведення Міжнародного екологічного форуму «Довкілля – 2010» відбулася міжнародна науково-практична конференція «Національна екологічна політика в контексті європейської інтеграції України». Від імені Міністра охорони навколишнього природного середовища України М. Злочевського на конференції з доповіддю виступив заступник Міністра І. Макаренко. «Складна екологічна ситуація в Україні потребує негайної розробки та прийняття нової національної екологічної політики», – заявив заступник Міністра. Чиновник підкреслив, що «сьогодні виникла потреба в новому стратегічному документі, в якому було б враховано сучасні соціально-економічні та суспільно-політичні процеси на глобальному, регіональному і національному рівнях, а також який відповідав би інтересам українського суспільства». Проект Закону України «Про Стратегію національної екологічної політики на період до 2020 року», який перебуває на розгляді Верховної Ради України», – важливий політичний документ, який визначено пріоритетним заходом діяльності з питань співробітництва між Україною та ЄС і є важливою передумовою підписання Угоди «Про асоціацію між Україною та ЄС». Західні партнери підтримали стратегічну мету України щодо асоціації з Європейським Союзом, підтверджену Прем’єрміністром України Миколою Азаровим під час представлення в парламенті проекту Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики». Прийнято рішення про надання Європейською комісією бюджетної підтримки природоохоронному сектору України в розмірі 35 млн євро та міжнародної технічної допомоги. Необхідність формування та впровадження національної екологічної політики випливає з ряду міжнародних зобов’язань України. Реалізація ефективної екологічної політики – обов’язкова умова досягнення Цілей розвитку тисячоліття (Світовий саміт тисячоліття, ООН 2000 р.), виконання плану впровадження рішень Всесвітнього саміту зі сталого розвитку (Йоганнесбурґ, 2002), Екологічної стратегії для країн Східної Європи, Кавказу та Центральної Азії, прийнятої на Київській конференції міністрів охорони навколишнього середовища «Довкілля для Європи» (Київ, 2003), а також положень міжнародних глобальних та регіональних конвенцій у природоохоронній сфері та протоколів до них, стороною яких є Україна.


2

10 листопада 2010 р.

ПОДІЇ

Природа і суспільство

Норвегія допоможе Гайяні зберігати ліси Уряд Норвегії готовий надавати матеріальну допомогу іншим країнам заради збереження благополуччя всього населення Землі. В найближчий час Норвегія надасть південноамериканській республіці Гайяна щонайменше 8 мільйонів доларів для збереження лісового покриву країни, який відіграє неабияку роль у поглинанні двуокису вуглицю з навколишнього середовища. А протягом наступних 5 років Норвегія вділить Гайяні ще 250 мільйонів доларів на збереження тропічних лісів, але, в свою чергу, остання мусить дотримуватися суворих правил ведення лісового господарства, висунутих Норвегією. Відповідні правила закріплені в угоді, яку в Лондоні підписали президенти обох країн, а головна їх вимога – збільшення заліснення території країни та моніторинг стану лісового покриву. До того ж уряд Гайяни взяв на себе зобов’язання проводити відкриту політику в галузі лісового господарства по відношенню до міжнародної спільноти. Подальша грошова допомога становитеме 30 мільйонів доларів, 4 з яких використають на демаркацію землі, а решта піде на впровадження екологічно-безпечних джерел енергії. Зокрема будуть закуплені сонячні батареї для забезпечення енергією сільських будинків. Також згодом відбудеться трансформація в сфері послуг та веденні торгівлі. Для виконання цих зобовязань Гайяні доведеться відкоригувати внутрішнє законодавство. Управлінням коштами Норвегії та питаннями підзвітності будуть займатися Світовий банк та Міжамериканський банк розвитку.Також як засіб контролю та співробітництва будуть проводитися багатосторонні консультації зі стратегії збереження тропічних лісів.

Відкритий діалог На відеозв'язку – працівники державної лісової охорони

дним із основних питань, що обговорювалися на колегії, були підсумки господарсько-фінансової діяльності підприємств галузі за дев’ять місяців 2010 року. Про результати роботи лісгоспів та основні напрямки діяльності лісівників на перспективу доповідав Юрій Марчук. Він наголосив на забезпеченні раціонального використання деревини для отримання більшої кількості якісних та високоцінних сортиментів, на пріоритетності поставки деревини на внутрішній ринок,

на збільшенні ефективності використання державних коштів. Начальники низки обласних управлінь лісового та мисливського господарства доповіли про результати виконання поставлених перед ними завдань за 9 місяців. Загалом по Держкомлісгоспу забезпечено ріст продуктивності праці. Зросла також середньомісячна зарплата працівників, зокрема за вересень вона становила 2282 грн. «За 9 місяців наші підприємства внесли 820 млн грн. власних коштів на розвиток лісового господарства», – зазначив Юрій Миколайович. За підсумками роботи Перехідний Прапор Держкомлісгоспу України залишився у Тетерівському лісгоспі. Найкращим обласним управлінням лісового та мисливського господарства стало Житомирське, отримавши Перехідний Штандарт від переможця півріччя – Сумського управління. Останнє втрималося на позиціях лідера, посівши третє місце. Другим стало Рівненське управління лісового та мисливського господарства. Наголосивши на позитивних результатах роботи підприємств галузі за зазначений період, доповідач звернув увагу учасників колегії на необхідність подальшого посилення охорони лісів від самовільних рубок та розв’язання питання переробки відходів деревини. Про підсумки пожежонебезпечного періоду 2010 року доповів заступник Голови Держкомлісгоспу Віктор Червоний. Було зазначено, що в цьому році вдалося досягти рекордно мінімальної кількості лісових пожеж за останні 6 років – 2318 випадків пожеж на площі 1215 га. Середня площа однієї пожежі не перевищувала 0,5 га. «До 90% лісових пожеж ліквідовано силами наших підприємств», – зазначив Віктор Олександрович. Однак у випадках надзвичайних ситуацій залучались під-

України у Вінницькій області. «Раніше проблема вирішувалася несистемно, кошти виділялися епізодично. Тепер стратегія Мінприроди – повне очищення території країни від непридатних пестицидів до 2012 року. Вже до кінця 2010 року ми плануємо очистити територію чотирьох областей та міста Севастополь», – зазначив представник Мінприроди. Зібрані пестициди запакують у спеціалізовану тару та відправлять до Польщі для утилізації фірмою SARPI. Склади, на яких зберігалися небезпечні речовини, буде знезаражено спеціальним розчином.

Кошти на знешкодження непридатних пестицидів виділено з Державного фонду охорони навколишнього природного середовища України. Загальна вартість робіт становить 1,4 млн грн. Довідка. Безконтрольне накопичення непридатних до використання пестицидів в Україні розпочалося в 1970-х роках після заборони до використання кількох видів пестицидів. Неодноразово змінювалися власники складів пестицидів. Це призвело до втрати документації, руйнування складів, тари й пакувальних матеріалів. На кінець 2009 року кількість непридатних до використання пестицидів та агрохімікатів на території України становила 21,058 тис. т. Загальна кількість складів перевищує 3 000. На території Вінницької області на початок 2010 року за даними інвентаризації налічується 788,062 т непридатних та заборонених пестицидів, які зберігаються на 272 складах. У вересні 2010 року в рамках програми Міністерства охорони навколишнього природного середовища на 2010–2012 роки з очищення України від небезпечних відходів було вивезено 109,7 т пестицидів з Київської області та 77,2 т з трьох районів Херсонської області.

Валентина МАКСИМЕНКО 2 листопада на базі студій селекторних нарад Укртелекому відбулась селекторна нарада з фахівцями лісової галузі всіх областей України. Це був відкритий діалог, в якому взяло участь близько 2 тисяч чоловік – від лісничого, директора лісгоспу – до начальника обласного управління. Нарада проходила під головуванням першого заступника Голови Держкомлісгоспу Юрія Марчука. У засіданні також узяли участь Василь Шевчук, Голова Президії Всеукраїнського товариства охорони природи, та Юрій Самойленко, Голова української екологічної асоціації «Зелений світ». Наказом Голови Держкомлісгоспу Миколи Шершуна їх введено до складу членів колегії, що стало знаковим для зближення діяльності громадських екологічних організацій та лісівників.

О

Мінприроди України вивезе з Вінницької області 70 т пестицидів 26 жовтня 2010 року Державне підприємство «Національний центр поводження з небезпечними відходами» при Міністерстві охорони навколишнього природного середовища України розпочало ліквідацію складів непридатних пестицидів у Барському та Літинському районах Вінницької області. Протягом 7 днів планується провести відбір та затарювання 70,4 т пестицидів на території шести селищних рад. В.о. начальника Держуправління охорони навколишнього природного середовища у Вінницькій області Ілля Дяконович зазначив, що «вивезення 70 т непридатних пестицидів із території області – це лише перший крок. Протягом 2011–2012 рр. Мінприроди в рамках програми з очищення території України від небезпечних відходів планує повністю ліквідувати на території області токсичні склади». За словами директора ДП «Національний центр поводження з небезпечними відходами» при Мінприроди Андрія Любимова, роботи будуть виконані спеціалістами «Наццентру» за допомоги загону МНС

розділи МНС та МВД, співпрацю з якими необхідно удосконалювати, відпрацьовуючи ефективність взаємодії на спільних командних навчаннях у лісах. Варте уваги питання системної результативної співпраці працівників державної лісової охорони з місцевими органами влади, особливо щодо вжиття необхідних заходів у запобіганні сільгосппалів. У цьому питанні необхідне удосконалення нормативної бази. Нагальною проблемою є відсутність наукових підходів до гасіння лісових пожеж та їх запобігання. У галузевих наукових інститутах не має не тільки лабораторій, а й відповідних фахівців, тоді, як у європейських країнах науковці ґрунтовно працюють над розв’язанням цієї проблеми. Певним зрушенням стало започаткування спільно з російськими колегами проекту з вивчення природи пожеж в українських лісах і відпрацювання відповідних прогнозних моделей. Про посилення кадрової роботи та будівництво житла для працівників галузі доповів Юрій Марчук. Зокрема Юрій Миколайович зауважив, що необхідно забезпечити неперервність професійного розвитку кадрової сфери, оптимальне поєднання досвідчених і молодих працівників, розробити обґрунтовану програму підготовки резерву кадрів в усіх галузях суспільної діяльності. Базою подальшого економічного піднесення галузевого виробництва має бути передусім збереження та розвиток людського потенціалу на всіх рівнях. Він звернув увагу на поліпшення умов життя і праці лісівників, навчання майбутніх фахівців, а також необхідність створення центру підвищення кваліфікації фахівців галузі для східних областей країни. Власним досвідом і методами розв’язання проблеми з цього питання поділилися начальники Волинського, Луганського, Донецького обласних управлінь лісового та мисливського господарства. В обговоренні питань порядку денного взяли участь інші керівні працівники обласних управлінь, директори лісгоспів та лісничі.

У колодязях Вінниці хром 28 жовтня СЕС м. Вінниці, за зверненнями мешканців приватних будинків, які проживають у Староміському районі по вул. Аграрній, Примакова, Тихій та Тупик Тихий, було проведено лабораторні дослідження якості питної води з їхніх криниць і встановлено, що концентрація хрому у воді 10 криниць становить 0,72-7,81 мг/куб. дм (перевищення ГДК у 14-156 разів, допустима концентрація — 0,05 мг/куб. дм ). Постраждалих немає. Мешканцям будинків організовано підвіз питної води. Міська влада вживає заходів щодо виявлення джерела забруднення та підведення питної води до будинків від централізованої водогінної мережі.


ПРОБЛЕМА

Природа і суспільство стор. 1

Хортиця

На захист національного заповідника Утім, держава ні про який Національний заповідник протягом багатьох років не думала. Натомість відбувалася прихована і відкрита приватизація об’єктів і земель острова. Таким діям несвідомих осіб сприяли прогалини в законодавстві, особисті зв’язки в міськвиконкомі (донедавна земля була повністю в його власності) та інертність у діях колишньої адміністрації Національного заповідника. Через це туркомплекс «Хортиця» став елітним «Островом розваг» із сауною, казино. В урочищі Вирва якась приватна фірма, що має відношення до Укррічфлоту, побудувала базу відпочинку з тенісним кортом – і це на рештках давніх археологічних пам’яток. Чимало проблем створює також житловий сектор. Через перебування на території заповідника постійно та тимчасово проживаючих, існують проблеми із забрудненням навколишнього середовища. Представники «Водокнаналу» вже давно висловлюють пропозицію винести аварійні споруди на правий берег. Але справа за фінансуванням такого заходу з боку міськвиконкому, в якого коштів на це ніколи не знаходиться. Окрім неузаконених мереж, забруднюється острів стихійними сміттєзвалищами. З деякими підприємствами й організаціями міська влада якось домовляється про відселення, а ось із мешканцями Хортиці складніше. Серед них чимало таких, які хочуть приватизувати своє житло. Літні люди висловлюють намір дожити до смерті і бути похованими на Хортиці. В цьому питанні є певні проблеми. Офіційно діючий цвинтар давно закритий, але покійників підзахоронюють у могили до їхніх родичів. Крім того, на острові діє ще 2 несанкціонованих кладовища. Це стало для відносно невеликого острова проблемою. Водночас апетити в бажаючих придбати землю на острові чималі. В перших рядах були і деякі представники місцевої влади. Було навіть створено ВАТ «Дирекція острова Хортиця» з контактним телефоном Запорізької облдержадміністрації. На щастя, далі створення товариства справа не пішла. Втім, були й нові спроби. Через рік дехто Тартаус і Кулієв, як представники італійської фірми «Чималай», звернулися до колишнього міського голови Запоріжжя О. Поляка з пропозицією відкрити на Хортиці вільну економічну зону «Міст». Фірма пропонувала побудувати мостовий перехід чомусь обов’язково через острів. У комплексі мали бути аквапарк, аквапалац, автозаправні станції, торговий дім, готель тощо. «Чималай» просив за це «дещицю» – земельні ділянки для розміщення цих об’єктів. Ясна річ, що після появи такої інфраструктури не те, що про заповідник, про сам острів говорити не довелось би. На щастя, колишньому директору «Хортиці» Г. Кропивку вистачило розуму відмовити «італійцям». Він добре знав, що як-не-як, а Національний заповідник входить до об’єктів Мінкультури і в разі чого, з нього спитають. Утім, О. Поляк притримувався іншої думки і був пе-

ють, що «все путьом», і жодної загрози острову, то громадські орагнізації Запоріжжя і, звісно, самі працівники заповідника завжди були протилежної думки. Головну тривогу викликає те, що на відміну від попередньогоплану, на острів зробили з'їзд з магістралі. Добре розуміючи, що відкрито такий спротив не подолати, міська влада вирішила вдатися до хитрощів. Усі підготовчі заходи щодо будівництва мостових переходів проводилися таємно і нахабно. Передусім, ніяких об’яв про намір будувати автомагістраль на шпальтах місцевих газет надруковано не було. А громадські слухання фальсифікували. Щоб не було небажаних учасників на слуханнях, цей захід проходив у незручний для людей час – в обідню перерву. Роль громадськості виконували відряджені керівниками організацій та установ їхні підлеглі. Щоправда, про слухання представникам громадскості все ж вдалося дізнатися. Проте таких було так мало, що їх поодинокі «незручні запитання» «не почули». Цікаві також деталі. Наприклад, чому для будівництва траси виділено 80 га землі, якщо навіть при стометровій ширині дорога займає не більше 30 га? Начальник управління капітального будівництва міської ради

3

10 листопада 2010 р.

ріжцям, і гостям міста. Нарешті, щоб не було з’їзду з нового моста на острів. Про те, яка нинішня ситуація в Національному заповіднику я поцікавився в його генерального директора Максима Остапенка: – Нам вдалося пояснити представникам влади, що острів справді цікавий з точки зору природи, історико-культурного розвитку, туристичного потенціалу. Нині вона розуміє, що Національний заповідник повинен розвиватися, а в Мінкультури він є одним із місць обов’язкового відвідування високоповажними гостями, починаючи з Президента України. Щодо земельно-майнових та інших питань, тут складніше. Чимало законів самі собі суперечать. Питання володіння власністю вступає в протиріччя з багатьма моментами Закону про охорону природи, культурної спадщини. Через це хоча режим охорони заповідника повинен бути жорсткий, але на території є близько сорока інших об’єктів. Якщо бази відпочинку, пансіонати ще можна розглядати як рекреаційну зону, то з житловими будівлями, які побудовані самозахватом, ми не можемо миритися. Звертаємося до суду, але такі справи розглядаються нескінченно. Закони не пояснюють, як вирішувати цю проблему. Тому деякі громадя-

Прадавнє язичницьке капище реконаний, що мостові переходи через Хортицю вкрай необхідні (Преображенський міст вже тоді планували поставити на капремонт). Мовляв, вони ніякої шкоди довкіллю не завдадуть. Через рік після пропозиції «Чималая», тобто 2002 року, інший голова Запорізької облдержадміністрації і тепер теж колишній – Євген Карташов, а також колишній міністр культури та мистецтв Ю. Богуцький підписали «Концепцію розвитку Національного заповідника «Хортиця» (хоча на той час фактично самого заповідника не було). За нею планували побудувати ті ж самі мостові переходи, «мережу об’єктів» розважально-комерційного призначення – іподром, стадіони, аквапарк, гольф-клуб, ресторан, кафе тощо. Загалом, місцева влада намагалася роздати 234,3 га з 2359,3 га землі острова Хортиці. Сюди входила передача острова Байда у власність власникам «Запоріжсталі» – двом громадянам чи то Ізраїлю, чи Канади і одному нашому олігарху. Хіба це не цинізм – віддати о. Байда, де археологи відкрили першу Запорозьку Січ, яку заснував князь Байда-Вишневецький ще в 16 ст.?! Варто лише розчистити засипані землею місця розкопок, захистити їх від атмосферних опадів – і маєш музей під відкритим небом: рештки укріплень першої Січі і землянки, в яких жили козаки. Як відомо, 2004 року розпочалося будівництво мостових переходів поряд із Преображенським мостом за державні кошти. Якщо спочатку це повинні були бути мости місцевого призначення, то з часом вони «перетворилися» на транснаціональну магістраль. Мовляв, в Україні давно виникла потреба в сучасних дорогах, а ця магістраль буде з’єднувати Захід із Півднем. На зведення потрібно було витратити 1,9 млрд грн. з держбюджету і здати його в цьому році. Але через те, що кошти надходили нерівномірно і не в повному обсязі, будівництво цього об’єкта затягнулося. Тепер йдеться про те, щоб, дай Боже, здати об’єкт 2014 року, про що запевняв на той час виконуючий обов’яки міського голови О. Кальцев. Щоправда, ці строки викликають сумнів, адже на добудову потрібно ще 4 млрд грн. Утім, коли саме здадуть їх, неважливо для дирекціїї Національного заповідника. Скоріше, це відстрочка тієї біди, що насувається на острів. Якщо місцеві чиновники вважа-

І. Сухомлин, у розмові зі мною пообіцяв, що якщо землі будуть зайві, їх повернуть. А у відповідь на моє зауваження, що відстань від мостів до житлових будинків повинна становити не менше 100 м, здивувався. Він зазначив, що в такому разі буде установлено спеціальні протишумні щити. А ось щодо головного, як захистити мешканців житлових будинків від вихлопів газу численних автомобілів, не сказав жодного слова. На думку голови Запорізького міського Міжнародного товариства прав людини М. Фурсенка, дії місцевої влади підлягають під статті Кримінального кодексу України. Хоч би там що, а статус заповідника на Хортиці ніхто не скасовував. Із приходом до влади «народного» Президента з’явилася надія і в захисників Хортиці. Сподівалися, буде врятовано Національний заповідник від будівництва на його землях транснаціональної магістралі. Проте оточення В. Ющенка виявилося антинародним. Його кум, П. Порошенко, ще до виборів закладав у Державний бюджет кошти на зведення транснаціональної магістралі через центр міста і Хортицю. Отож коли Президент видав розпорядження про призупинення будівництва мостів, воно не спрацювало. Робоча група мала вивчити варіанти будівництва мостових переходів через Дніпро в інших місцях і не зробила цього. Натомість у середині вересня 2005 року було підписано Меморандум, за яким мости зводили б через заповідник. Серед підписантів були такі поважні на той час особи: виконуючий обов’язки прем’єр-міністра Ю. Єхануров, перші заступники міністра культури і туризму В. Корнієнко, економіки – С. Романюк, фінансів – А. Аксюта, транспорту – В. Бондар, охорони навколишнього середовища – С. Лизун та інші. Із 20 членів робочої групи Меморандум не підписали лише голова комітету Верховної ради з питань культури і духовності Лесь Танюк та віце-президент Запорізької міської асоціації Святослав Щербина. Одне слово, після появи цього документа В. Ющенко дав розпорядження Кабміну продовжити будівельні роботи на острові. Отак група чиновників добре постаралася для земляків. Тепер питання стоїть про те, як мінімізувати шкоду Національному заповіднику, щоб можна було відпочити і запо-

ни розглядають Хортицю як адміністративну одиницю. Начебто вона може вирішити питання з власності на землю. Але це історикокультурний центр і науковий об’єкт, який покликаний займатися питаннями вивчення, популяризації і збереження об’єктів, а не такими адміністративно-господарськими питаннями. У нас і так вистачає клопотів. Ми не можемо реалізувати напрямки зі збереження спадщини, історико-культурних пам’яток, музейної сфери і рекреації без державної програми і фінансування, яка розглядається у Кабміні України. Є низка невирішених питань щодо лісу. Заповіднику підпорядковано 1500 га лісу, а 765 га його належить ДП «Запорізьке лісо-мисливське господарство». – Необхідно розмежувати землі комунальної і державної власності. До цього територія всієї Хортиці належала місту. Національний заповідник за Держактом є користувачем землі. Акт отримували в міськраді з додатком, що на острові є й інші користувачі, які перебувають у правових стосунках не з дирекцією заповідника. Тому договори оренди вони укладають із міськрадою і їй платять податок на землю. Одне слово, адміністрація заповідника не має повноважень контролювати використання земельних ділянок іншими землекористувачами. Саме тому, з ними вирішувати питання дуже складно. А хто повинен відселяти з острова мешканців несанкціонованих владою будівель, не знає ні міськрада, ні вищі органи влади. В усякому разі це повинні робити не ми – Держакт ми маємо на певну ділянку землі. І не місцева влада, бо селища не перебувають на балансі міста: до поселень офіційно не підведено воду, каналізацію, електрику. Мабуть, за цільовою програмою це повинна зробити Запорізька обласна рада, а кошти отримати з державного бюджету. Можливо, тоді буде виділено землі в натурі і узаконено межі кожного об’єкта. Розв’язання цього питання може спростити прийняття законодавчою владою семи поправок до Земельного кодексу. Тобто лише тоді, коли буде встановлено межі між комунальною і державною землею на острові, управління землею острова і контроль за її використанням буде здійснюватися державою в особі облдержадміністрації.


4

10 листопада 2010 р.

ПРАВИЛА ЖИТТЯ

Хімічний снід

Діоксини – суперекотоксиканти ХХІ століття Інна РОЙ

Д

о великої групи хлорованих вуглеводнів, що їх називають діоксинами, входять 75 власне діоксинів (поліхлорованих дибензодіоксинів), 135 різних фуранів (поліхлорованих дибензофуранів) і 209 поліхлорованих біфенілів (ПХБ). 7 діоксинів, 10 фуранів і 12 ПХБ – надзвичайно токсичні для всього живого – від бактерій до ссавців. Ці 29 сполук мають подібну біологічну активність, що обумовлена спільним механізмом дії – діоксиноподібні сполуки (ДПС). Проте найчастіше використовується просто слово діоксин. Діоксин настільки токсичний, що його гранично допустима концентрація мізерна: 10-12 г (0,0000000000001 г) на кілограм речовини або літр рідини.

Джерела діоксину Яловичина - 37 Масло - 24 Молоко - 18 Курятина - 13 Свинина - 12

Діоксини погано розчиняються у воді і трохи краще в органічних розчинниках. Тому ці речовини – хімічно дуже стійкі сполуки. У навколишньому середовищі вони залишаються незмінними десятки, а то й сотні років, період напіврозпаду поліхлорованих дибензо-р-діоксинів становить 102–139 років; поліхлорованих дибензофуранів 29–79 років. Діоксини – сполуки рукотворні, їх сміливо можна назвати екологічним брудом, що утворюється під час виробництва пестицидів і гербіцидів; виробництва целюлози в процесах відбілювання, що передбачають хлорування; під час лиття сталі, міді, алюмінію, переплавки лому заліза; у процесах нафтопереробки; під час спалювання автомобільної оливи і бензину; при порушенні правил захоронення промислових відходів (неповне спалювання при недотриманні температурного режиму тощо). Виявляється, що за певних умов потенційним джерелом діоксинів може бути хлорована водогінна вода. А нині одним з основних джерел викидів цих токсичних сполук в атмосферу є сміттєспалювальні заводи. Попри локальне утворення діоксинів, їх поширення в навколишньому середовищі носить глобальний характер. Діоксини можна виявити в будь-якій частині світу практично в усіх середовищах. Найвищі рівні забруднення цими сполуками виявлено в грунтах і харчових продуктах, особливо в молочних, м’ясі, рибі та молюсках. Незначні рівні фіксуються в рослинах, воді та повітрі. Грунт став основним депо діоксину в природі. Діоксини надзвичайно стабільні в цьому середовищі та зберігаються переважно у

верхніх шарах на глибині 2-5 см. Їх поглинають рослини і грунтові організми, а потім з овочами і фруктами, а також через інші ланки ланцюгів живлення – організм птахів і тварин – діоксини потрапляють в організм людини. Особливістю ДПС є їх здатність до біоакумуляції та ліпотропність – накопичення у великій кількості в жировій тканині організму. Діоксини нерозчинні у воді. У модельних дослідах із внесенням радіоактивно міченого діоксину в личинки комарів його концентрація була в 9000 вища, ніж у воді. Далі по ланцюгу живлення споживачі личинок комара – риба чи водоплавний птах, а потім споживачі риби отримують концентрації діоксинів у десятки тисяч разів вищі за рівень його в навколишньому середовищі. Таким чином концентровані молочні продукти (масло, сир), м’ясо великої рогатої худоби, яйця і м’ясо птахів, морепродукти та річкова риба можуть містити високі концентрації ДПС. Враховуючи основний шлях переміщення діоксинів та ДПС у природі: джерело => проміжні ланки => людина => грудне молоко матері => новонароджена дитина, – саме остання виявляється основним споживачем цих супертоксикантів, оскільки на кожному етапі ланцюга живлення відбувається багатократне наростання концентрації токсикантів. Як відомо, ДПС притаманна ліпотропність, тобто вони концентруються в клітинах організму, що збагачені ліпідами – жировій тканині, печінці, головному мозку, нирках, легенях і, відтак, у грудному молоці, жирність якого 3,5–3,8%. Отже, основний контакт людини з діоксинами відбувається при споживанні забруднених харчових продуктів. Цим шляхом населення отримує до 95% ДПС. Інші 5% людина отримує з повітря і з пилом і дуже мало з питною водою, Механізми встановлених біологічних ефектів діоксинів досить складні і представляють ряд послідовних явищ на молекулярному рівні, що призводять до зміни в регуляції роботи генів і в життєдіяльності клітин. Більшість ДПС діють, насамперед, на ендокринну систему, руйнуючи її – ендокринні дизруптори, переривачі. Подібним руйнівникам властива гормоноподібна дія, але не будучи істинними гормонами, вони порушують нормальну роботу системи. Гормони досить потужні біологічні сполуки, які діють як хімічні посередники, регулюють обмін речовин, репродукцію, ріст, розвиток, поведінку тощо. Виявлено три шляхи, якими дизруптори можуть втручатися в роботу ендокринної системи. Перший шлях ґрунтується на тому, що деякі з ДПС зв’язуються з тим самим білковим рецептором, що й природні гормони, блокують його і при цьому не виявляють гормональної дії. Такі агенти називають блокаторами. Типовий приклад, вплив ДДТ на розвиток самців крокодилів. Так, у алігаторів озера Акопка у Флориді, забрудненого ДДЕ (основним похідним метаболітом ДДТ), внаслідок блокади статевого гормону тестостерону, необхідного для правильного статевого дозрівання самців, спостерігалося недорозвинення статевих органів. Інший шлях – імітаційний. Прикладом сполукиімітатора дії естрогену (жіночого статевого

Викид діоксину сміттєспалювальним заводом Молоко від 6,7 до 24 пікограмів на грам жиру

Яйця - 4

Повітря - 2

Масло

10

Материнське молоко 20-30 пікограмів на грам жиру

М'ясо

Молоко

Пил - 1 0

гормону) є диетисильбестрол – синтетичний естроген. Так, у дівчаток, матері яких застосовували з метою запобігання небажаної вагітності цю сполуку, спостерігається підвищена частота захворювання раком статевих органів. А поліхлоровані біфеніли також імітують дію жіночого гормону естрогену. За даними досліджень, опублікованих у медичному журналі «Pediatrics», раннє статеве дозрівання в дівчаток, ймовірно, пояснюється використанням естрогеновмісних засобів догляду за волоссям і тілом, а також забруднення навколишнього середовища хімічними речовинами, що діють подібно до естрогену. Нарешті, третій шлях порушення ендокринної системи пов’язаний із тим, що сполуки ДПС не імітують і не блокують природні гормони, а ініціюють, тобто запускають фальшиві реакції організму, неконтрольований ріст клітин, зміни обміну речовин, які супроводжуються утворенням нехарактерних речовин, відмінних від продуктів нормальних реакцій. Такі агенти називають тригерами. Таким чином у результаті контакту людини з діоксинами внаслідок промислових викидів, забруднення харчових продуктів або при промислових аваріях спостерігаються порушення імунітету, дисфункції щитоподібної залози та інших гормональних систем; ураження шкіри, волосся, нігтів; системні ефекти – розлади травлення, фіброз печінки і підшлункової залози; неврологічні ефекти – головні болі, втрата слуху, смакових відчуттів та нюху, порушення зору, слабкість у нижніх кінцівках, болі у м’язах та суглобах; порушення репродуктивної функції; психічні ефекти – порушення сну, депресія, напади невмотивованого гніву та ін. В останні роки з’явилися дані, що ДПС можуть спричинити прискорене старіння організму. Проте гостра токсичність діоксинів та споріднених їм сполук, серед яких є сполуки, що отруйніші за ціанід, стрихнін і кураре, – це не головна їх дія. Набагато суттєвіша небезпека, пов'язана з їх кумулятивною дією (здатність накопичуватись в організмі людини та тварин) і віддаленими наслідками. Насамперед, це ризик розвитку онкологічних захворювань, мутагенні та тератогенні ефекти – народження дітей із вродженими вадами. Діоксини накопичуються в організмах майбутніх матерів, у грудному молоці, ушкоджуючи статеві функцiї ще ненароджених дітей, руйнуючи імунну систему, призводячи до так званого «хімічного» СНІДу. Як не гірко це визнавати, але через забрудненість навколишнього середовища та продуктів харчування повністю уникнути контакту з діоксинами неможливо. Проте реально зменшити потрапляння отруйних речовин до організму можна. Насамперед, треба намагатись вживати екологічно чисту їжу й купувати тільки сертифіковану продукцію. Можна також перейти переважно на рослинну їжу – в ній діоксинів набагато менше, тому що в рослинах майже немає жирів. А найефективніший доступний метод профілактики та контролю впливу – спалювання забруднених матеріалів, сміття та промислових відходів при температурних режимах 1000°С і вище. То, може, надія на здорове життя все-таки є?

Шляхи потрапляння діоксину до організму

Риба - 8

Вода - 0

Природа і суспільство

1–2 пікограмів Пікограмів на день 20

30

Трава від 1 до 50 пікограмів

Щоденна доза, що отримує організм на кілограм маси тіла

150–400 пікограмів


ПРАВИЛА ЖИТТЯ

Природа і суспільство

5

10 листопада 2010 р.

Марія Пуговиця

У Грузії здійснюють новий проект розвитку сільського господарства, який передбачає сприяння зеленому туризму та популяризацію екологічно чистої продукції Марія ПУГОВИЦЯ, Київ–Тбілісі–Київ к ми вже повідомляли в попередньому числі газети, група фермерів – членів Асоціації органічного руху України – побувала в закавказьких колег. Окрім знайомства із секретами органічного виноградарства та виноробства, наші аграрії мали можливість познайомитися з організацією відпочинку з екологічним відтінком у грузинському селі. Уже знайомий нам фермер із села Цинандалі Микола Миколаїшвілі, котрий вирощує виноград, виробляє живе вино та активно співпрацює з Асоціацією біологічних господарств Елкана, розповів: – Багато туристів на Кавказ приїжджає. Цікавляться історією, культурою, нашим життям. Мешкають як в агроготелях, так і в сім’ях. Допомагають збирати виноград, переробляти його, вчаться готувати грузинські страви. Ось і в мене жила американка, котра на два роки приїхала викладати в школі англійську мову. Навчає дітей і сама вчиться – всьому тому, що робимо ми. Дуже сподобала вона наш край. Селом Цинандалі, як і всією Кахетією, не захоплюватися не можна. Тут чудово зберігся маєток поета, бойового генерала, відомого грузинського діяча початку ХІХ ст. Олександра Чавчавадзе, який височить на березі річки Кісісхеві. У будинку – інтер’єр, меблі, особисті речі князів. Оселя потопає в зелені, адже стоїть серед парку. Цю ландшафтну перлину в англійському стилі створював сам Чавчавадзе. Тут завжди багато молоді, сюди приїздять фотографуватися ті, хто стають на рушник щастя. Гостей краю манять і винні підвали – розмірами, наповненням. Закладав їх теж князь. Нині в підвалах зберігається 16 тис. пляшок вина ХІХ – початку ХХ ст. У палаці ми не лише смакували неповторним трунком, а й слухали розповідь про організацію зеленого туризму з органічним забарвленням співробітниці Елкани Лели Хартишвілі. – Зацікавлення відпочинком на селі зростає, – констатувала вона. – З’являються нові форми туризму, його називають сільським, аграрним, фермерським, зеленим… У Грузії напрям виник років чотири-п’ять тому. Чисте довкілля, працююче село, домашні тварини, гостинність – ось ресурси, які створюють туристичний попит. Органічне сільське господарство є додатковим компонентом, завдяки йому сільський туризм стає привабливішим. Адже чисте харчування – це здоров’я. Коли йдеться про дітей, то перше, що хочуть знати батьки, які везуть їх за місто, чи є там біологічно чиста продук-

Я

На відпочинок – до села ція. Та й фермери розуміють, що вони відповідальні за екологію, а органічне виробництво якраз і передбачає екологічну чистоту. Водночас таке виробництво дає можливість фермеру отримувати додатковий прибуток. Що може запропонувати село туризму? Відновлення фізичних і духовних сил, харчування живими продуктами, набуття нових знань і досвіду, задоволення різних рекреаційних потреб. А що туризм може дати селу? Це й розвиток інфраструктури, додаткові робочі місця, зростання соціальної та екологічної самосвідомості, зниження рівня бідності та сезонної міграції, розвиток самих господарств. – Із 2006 року Елкана почала здійснювати новий проект розвитку сільського господарства, який передбачає туристичну діяльність й популяризацію місцевої, зокрема органічної, продукції, – вела далі Лела Хартишвілі. – У семи районах вибрали півсотні фермерських родин, серед них і власників сімейних готелів, і виробників чистих харчів та напоїв. У міні-готелях зазвичай є до десяти спалень, гарні умови, всі вигоди. На додачу давні традиції сільського господарства, місцева здорова кухня, захопливі екскурсії.

А вартість проживання значно менша, ніж у звичайних готелях… У фермерів з’явилася можливість представити свій туристичний або сільськогосподарський продукт і винести його на ринок реалізації. Наприклад, приготувати чурчхелу, розфасувати чай, горіхи, сир, варення… Турист, перебуваючи на фермі, купує ці продукти. Елкані не байдуже, наскільки задоволені фермери новим видом діяльності, які інвестиції вони можуть вкласти у справу, тому проводимо статистичні дослідження, аби зафіксувати приблизні прибутки, визначитися з планами на перспективу. Позаминулого року дохід був невеликий, десь у межах 28 млн ларі, але якщо взяти до уваги серпневі події й ситуацію в країні, то він усе ж чималий. Торік отримали значно вагоміші результати. І все ж головне для нас те, що у фермерів зростає відповідальність за природу, за збереження довкілля, зростає поінформованість щодо органічного господарювання й, відповідно, збільшується кількість екологічних господарств… На доповнення до сказаного зауважу, що в рамках проекту «Розвиток села і сільського туризму» Елкана займається розробкою

Гостей краю манять винні підвали

Коментар

Голова правління Федерації органічного руху України Євген МИЛОВАНОВ:

Г

рузія приділяє значну увагу розвитку органічного руху в країні. У цьому мали змогу переконатися учасники 2-ї Міжнародної конференції «Розвиток органічного сектора в Центральній\Східній Європі та країнах Середньої Азі», яка відбулася торік у Тбілісі. Переконалися в цьому й українські фермери, члени нашої федерації, котрі побували в своїх закавказьких колег. Узяли вони участь і у «винному турі» в один із наймальовничіших куточків країни – Кахетію, про що, зокрема, розповідає автор нарису Марія Пуговиця. Недаремно Елкана до програмної діяльності включила проект «Розвиток

села і сільського туризму» – багате культурне і біологічне розмаїття, сила-силенна пам’ятників старовини, давні традиції виноробства створюють у цій країні благодатні передумови для розвитку зеленого туризму. Поширенню органічної продукції значна увага приділяється й на державному рівні. Так, минулого літа в Тбілісі відбувся 33-й Міжнародний конгрес виноградарства та виноробства – вже вдруге після 1962 року. Добре відомо, що Грузія, як батьківщина понад 500 сортів винограду, – чудовий приклад існуючого взаємозв’язку між традиціями та інноваціями, що збагачує як виноградарство, так і виноробство. Учасники конгресу ділилися думками також із приводу різних аспектів розвитку органічної винної галузі.

стандартів продукції й обслуговування, організовує тренінги, допомагає отримувати мікрокредити, контролює стан обслуговування на місцях, здійснює маркетингову діяльність. Як результат, у власників сільських готелів з’являється можливість додаткових прибутків, у виробників органічної продукції – ринки збуту її. Загалом програма сприяє поліпшенню соціально-економічних умов селян. Повернувшись до Києва, я відчула, що часточка моєї душі залишилася на землі Сакартвело. Досі сняться ті гори, річки, виноградники, чайні плантації, цитрусові сади, пам’ятники історії, архітектури, культури… Хіба можна забути поїздку до кафедрального собору Алаверді? Чи до містечка Гремі, де на самому вершечку гори – купольний храм і дзвіниця, до Мцхети… О, Мцхета, давня столиця Грузії!.. Це найпрекрасніший, на мою думку, куточок країни. Там зливаються дві річки – Кура та Арагві, там височіє на краю стрімкої кручі монастирський храм Джварі (в перекладі з грузинської – хрест). Ще Михайло Лермонтов оспівав його у поемі «Мцирі»… Тож я кажу на прощання: «До побачення, Сакартвело!»

Що то за обід без традиційного грузинського шашлику

До делегатів з вітальною промовою звернувся Президент країни Михайло Саакашвілі, котрий під час виступу зробив особливий акцент на важливості розвитку органічного сільського господарства. «Грузія, – зазначив він, – мусить уникати помилок, зроблених іншими країнами, які дозволили в себе ГМО, зважаючи на їхню відносно низьку ціну. На місце конвенційного виробництва має прийти органічне виробництво, яке є не лише здоровішим, а ще й користується шаленим попитом на світових ринках». ВІД РЕДАКЦІЇ. В одному з найближчих номерів газети ми розповімо про те, як розвивається та які перспективи органічного руху в Україні.


6

10 листопада 2010 р.

ТЕХНОЛОГІЇ

Колонка мораліста

Батіг і пряник

Гриби власноруч Щоб не ризикувати життям – гриби краще вирощувати самому

Павло СЕРГІЄНКО

Ц

ей вислів відомий дуже давно. Таким принципом керувались усілякі там царі, королі, диктатори й завойовники, щоб утримувати в покорі підлеглих як окремих людей, так і цілі народи. Оскільки з народами та підкореними країнами справитись було нелегко, то до них ще й застосовували інший не менш відомий принцип: розділяй і володарюй. Батіг – це покарання за якусь провину або, як нерідко бувало, щоб інші боялись, чи просто за те, що на світі живеш. А пряник – нагорода за якийсь подвиг, добре діло, добросовісне виконання службових обов’язків тощо. Правда, багатьох нагороджували тільки за те, що такими щасливими вродились або були с…, вибачте, блюдолизами. Потім настали наші новітні часи, майже всі гуманізувалися, тож слова «батіг і пряник» почути можна нечасто. Та й хто їх озвучуватиме, коли ціла армія юристів і правознавців понаписувала дисертації про те, що покарання за вчинене правопорушення – це не скільки покарання винного, як такий собі профілактичний захід, що зупиняє інших потенційних правопорушників і оздоровлює загальну ситуацію? Коли «великі» спеціалісти з управління персоналом співають оди нагороді як заохоченню до нових добрих вчинків і трудових звершень, стверджуючи, що це заохочення буде особливо ефективним, якщо гармонійно поєднувати моральні й матеріальні стимули? Розвій наукової і практичної думки з цього питання пішов далеко вперед. Он на автошляхах уже як років зо п’ять понаставляли щитів із написом «Спасибі (дякуємо) за чисті узбіччя!» Якийсь там водій ще нічого доброго для придорожнього ландшафту не зробив, а йому вже дякують. Мабуть, за те, що не насвинячив до того, як уздрів такий напис, а після тим більше цього не зробить – пробуджена совість не дозволить! Який результат – знаємо всі: за останні роки сміття на наших автошляхах стало ще більше. Отже, такий пряник не діє. Як не діють і пряники, так би мовити, натуральні – премії за благоустрій і тому подібне. Про батіг і говорити не варто: безсовісні індивіди його не бояться! Бо, по-перше, як ми з’ясували в попередньому матеріалі, його мало хто застосовує, а по-друге, дуже вже він слабкий. Народні обранці не хочуть конфліктувати з виборцями, міліція не хоче влазити в природоохоронну сферу, тільки державні інспектори з охорони природного середовища ще якось тим батогом помахують – штрафи виписують. Правда, як сам знаю і як пишуть ЗМІ, в багатьох випадках на фіктивних осіб, щоб не ускладнювати собі життя. То в чому ж справа, запитає зацікавлений читач? Що, не вистачає батога? Немає його гармонійного поєднання з пряником? На що відповім: так, батога справді не вистачає, тому й пряник стає несолодким. Але, образно кажучи, зауважу: батогом треба бити, а пряником нагороджувати тільки тих і всіх тих, хто заслуговує першого або другого! При цьому треба знати, що в загальній системі заходів, яка б спонукала всіх нас берегти довкілля, батіг і пряник разом не повинні перевищувати десяти, максимум п’ятнадцяти відсотків і що батогу відводиться менша роль – відсотків так на п’ять, не більше. Свій погляд на те, що має становити 85%, без чого батіг і пряник малоефективні – як у нас в країні зараз – висловлю в наступній публікації. А сьогодні, на прощання, шановний мій читачу, прошу тебе і я: не засмічуй Україну, в ній ще жити нашим дітям, внукам і правнукам!

Природа і суспільство

Іван УСЦЬКИЙ

Б

ільшість їстівних грибів – лісові гриби. Проте, як не дивно, не так вже й багато лісогосподарських підприємств, де заготівля та переробка грибів є предметом господарської діяльності. І хоча основним завданням лісогосподарських підприємств є вирощування та охорона лісу, гриби можуть і повинні становити важливу статтю їх прибуткової діяльності. 1999 року промисловий збір грибів, мабуть вперше в Україні, було запроваджено на Волині. 2005 року Закарпаття зібрало близько мільйона гривень лісового збору, Рівненщина – понад 700 тис. грн., Волинська область — близько 375 тис. грн. Основні експортери українських дикорослих грибів – Італія, Німеччина, Польща, Литва, Австрія, Білорусь, Франція та інші країни. Основою «грибної» діяльності лісогосподарських підприємств є заготівля дикорослих грибів. Ціни на дикорослі гриби в країнах ЄС у кілька разів вищі, ніж ті, за якими їх заготовляють українські грибники. Так, оптові ціни для цих грибів у Німеччині становлять 5-15 євро за кілограм. У Польщі ціна на лисички становить 3,6-5 євро за кілограм. На Буковині, яка щороку експортує понад 200 т білих грибів, італійські фірми платять заготівельникам за кілограм грибів першого ґатунку 10-15 грн., дещо нижча за якістю продукція йде по 5-7 грн. На Івано-Франківщині збір грибів почали оподатковувати. Загалом збір та переробка грибів справа прибуткова. Серед традицій ведення домашнього господарства в Україні немає вирощування грибів. Їх не вирощували – їх збирали. У Китаї та Кореї вже в VI ст. вирощували гриб АУРІКУЛЯРІЮ ВУХОПОДІБНУ, яка має ще назву Вухо Іуди. Так його називали в Західній Європі, бо цей гриб часто знаходили на старих кущах бузини, на якій, як вважалося, повісився Іуда Іскаріот. У наших лісах цей гриб трапляється досить часто, його можна знайти на старих повалених листяних деревах (бузина, дуб, клен, вільха). Ростуть гриби невеликими щільними групами. Проте через не дуже привабливий вигляд їх в Україні ніколи не збирали. М’якоть гриба хрящувата і драглиста. Під час посухи гриб висихає, а після дощу відновлює драглисту консистенцію. Нині у продажу можна знайти ці гриби (імпортовані з Китаю) у висушеному вигля-

АУРІКУЛЯРІЯ ВУХОПОДІБНА ді під назвою «Чорний гриб». У середині ХІІ ст. серед паризьких садівників поширилась практика вирощування ШАМПІНЬЙОНІВ, з давніх-давен відомих в Україні як печериці. В перекладі з французької «шампіньйон» означає просто «гриб», без будь-якої видової належності. Перші методичні вказівки щодо вирощування шампіньйонів видав у 1600 році агроном-літератор Олів’є. Поступово вирощувати шампіньйони почали в усій Європі. В Росії в журналі «Економічний магазин» у 1778 р. було опубліковано статтю агронома А. Т. Болотова, в якій він ділився досвідом вирощування цих грибів у підвалах. У 1861 році в Петербурзі було 10 шампіньйонних теплиць, а до 1900 року їх налічувалося вже близько сотні. ГЛИВУ ЗВИЧАЙНУ (рос. – «вешенка»), яку здавна вживали в їжу практично в усіх Європейських країнах, почали вперше культивувати у Німеччині в роки Першої світової війни. В якості посівного матеріалу були сухі розтерті плодові тіла, які вносили в отвори, просвердлені у пнях свіжезрубаних листяних деревах. Промислове культивування гливи почалося в 1960-х роках після того, як було встановлено, що цей гриб непогано росте і на інших субстратах рослинного походження, зокрема на соломі, зерні тощо. Перша ферма з вирощування гливи з’явилась у Голландії лише 25 років тому. Нині потужні підприємства з вирощування гливи створено в Італії, Франції, Іспанії, Швейцарії. Тепер відомо вже понад 30 різних сортів цього гриба, що відрізняються формою плодових тіл, смаковими якостями, урожайністю та режимами вирощування. В Україні глива звичайна трапляється в лісі на пеньках, буреломах, ослаблених та мертвих деревах осики, тополі, берези, липи, вільхи та інших, переважно, м’яколистяних деревах. СТРОФАРІЯ КІЛЬЦЕ-ЗМОРШКУ­ВА­ ТА, або КІЛЬЦЕВИК, маловідомий в Україні гриб. Його почали культивувати в недалекому минулому – на початку 1960-х ро-

ГЛИВА ЗВИЧАЙНА

ків. У ті часи в Берлін-Карлсхорсті селяни на закинутому аеродромі заклали картопляні бурти і накрили їх соломою. Навесні бурти розкрили, а землю та солому розкидали. Через деякий час на цьому місці з’явилося багато грибів, які селяни прийняли за шампіньйони. Ці гриби з’являлися там щорічно. На них звернув увагу німецький міколог Бруно Хеннінґ. Саме він встановив видову належність цього гриба і почав його вирощувати. Він вивів різні сорти строфарії, які суттєво відрізнялись від природних аналогів. Технологію промислового вирощування цього гриба було розроблено в 1969 році в НДР. Його почали культивувати також у Польщі, Угорщині, Англії та Австралії. Ентузіасти та любителі в Україні теж вирощують цей гриб. Перевага кільцевика, або строфарії, в тому, що його вирощування не потребує спеціальної підготовки субстрату – досить лише тримати його у вологому стані. Цей гриб стійкий до коливань температури і вологості, отож його вирощують також на грядках.

Події

В Україні розпочинається війна із сміттям Робоча група «Національні проекти» комітету з економічних реформ при Президенті України пропонує побудувати комплекси з переробки твердих побутових відходів (ТПВ) у рамках проекту «Чисте місто» у 20 містах країни. Про це говориться в презентації проекту. Зокрема будівництво комплексів пропонується здійснити протягом чотирьох років. Для здійснення пілотних проектів за програмою планується з 20 бажаючих міст відібрати 10. На даний момент для здійснення пілотних проектів вибрано Ялту (Крим), Київ, Львів, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Запоріжжя й Одесу.

Завдяки реалізації проекту планується побудувати нові сучасні комплекси термічної переробки та утилізації ТПВ, розв’язати проблеми забруднення навколишнього природного середовища і припинити нагромадження сміття на існуючих полігонах. Підприємства з переробки й утилізації ТПВ планується створювати у формі державно-приватного партнерства. Бюджет проекту становить 5 млрд грн. На полігонах накопичилося понад 30 млрд т відходів і щорічно зростає на 1 млрд т, при цьому утилізується тільки 5–8% відходів. Відповідно до презентації, найбільші претензії з боку екологів тепер стосуються Київського полігона ТПВ № 5 (Підгірці, Київська область), Львівського полігона ТПВ (Львівська область), Ялтинського полігона ТПВ (біля Гаспри, Крим), Ларинського полігона ТПВ (Донецька область) і Миколаївського полігона ТПВ (Велика Корениха, Миколаївська область). Тепер загальна площа 770 полігонів для зберігання ТПВ в Україні становить 3 тис. га й більшість із них працює в умовах перевантаження, а 80–90% не відповідають вимогам екологічної безпеки.

Завершився міжнародний екологічний форум «Довкілля – 2010» У Києві завершився Міжнародний екологічний форум «Довкілля – 2010», який проходив з 26 по 28 жовтня у Міжнародному виставковому центрі. За три дні роботи Форуму відбулися міжнародні науково-практичні конференції, пройшов бізнес-форум, круглі столи, наукові секції, виставки на природоохоронну тематику. За словами координатора Форуму, Міністра Кабінету Міністрів України Анатолія Толстоухова, «Міжнародний екологічний форум «Довкілля – 2010» – це логічний крок, який демонструє щире прагнення України до продовження формування збалансованого розвитку нашої держави». Міністр охорони навколишнього природного середовища України Микола Злочевський зазначив, що практика проведення подібних форумів сприятиме подальшому розвитку в Україні екологічно орієнтованого суспільства та плідній співпраці нашої країни зі світовим товариством із питань охорони довкілля.


ЛЮДИНА

Природа і суспільство

Микола Козлов: «жити без лісу просто не вмію…» Марина ХАРИТОНОВА

Д

авати деревам життя – справа благородна і відповідальна. Мабуть, найбільше заслуговують на пошану і вдячність людей ті, хто власноруч садить ліси – лісничі, лісокультурниці, майстри лісу. Такі, як Микола Іванович Козлов. Уродженець села Худоліївка, що на Полтавщині, Микола Козлов пропрацював у лісовому господарстві понад 30 років. Любов до лісу проніс через усе життя, щодня віддаючи йому силу, енергію, натхнення. Ще 19-річним юнаком зрозумів, що ліс – то його доля. Військова частина, в якій служив Микола, стояла серед лісових насаджень. Так затишно було йому там, що з лісом залишився на роки. Після закінчення Полтавського сільськогосподарського технікуму керівних кадрів, районне керівництво мало намір призначити його парторгом у селі Погребняки, але він тоді сказав: «Е-е, ні. Я буду в лісі». Ці слова стали найважливішим рішенням у його житті, бо, не довго вагаючись, закінчив Чорноліську лісну школу, аби з лісом не розлучатися. Починаючи з 1978 року Микола Іванович працював лісником Семенівського лісництва ДП «Лубенський лісгосп». 2005 року його перевели на посаду майстра лісу цього лісництва. За віддану працю, високу відповідальність був неодноразово нагороджений Почесними Грамотами, Знаком за бездоганну службу в лісовій охороні України. Повагу колег і односельчан Микола Козлов заслужив не лише сумлінним ставленням до роботи. Він вкладав у свою працю душу, завжди керувався високими ідеями збереження і примноження лісового багатства. «Найскладніше в нашій справі, – говорить Микола Іванович, – це пожежі. Серце крається, коли бачиш, як горить ліс, а ти не в змозі допомогти». Та й доглядати за ним тре-

Микола Козлов зі своїми вихованцями на заняттях у лісі: «…Він помітить без рентгену, де і що кому болить…» ба вміти. Не кожен може зрозуміти, як ви«Якось, – згадує лісник, – рятували з діростити його здоровим і гарним. А Микола тьми лося, який потрапив у трясовину. Ледве Іванович знає. І за плечима в нього вже сотні витягли, бідак». А пізніше поблизу того місгектарів лісів, посаджених власноруч чи під ця рятівник знайшов на дереві ріг того самойого пильним наглядом. го лося. «Мабуть, мені на згадку залишив, За покликом серця Микола Іванович як подяку», – посміхається Микола Іваноуже понад 25 років працює в Худоліївсько- вич. Він уміє прищепити дітям любов до приму шкільному лісництві. Досі він залиша- роди, до всього живого, бо сам щиро любить ється незмінним наставником і взірцем мо- ліс і свою роботу. лодого покоління лісівників, передаючи їм Приємно, що йому в роботі допомагазнан­ня й досвід. ють усі, до кого б не звернувся: його помічУ лісі Микола Іванович побудував буди- ник Павло Вакуленко, учителі місцевої шконочок для занять із дітьми, і щоразу возить ли Віктор Костяний, Марія Кривенко, родиїх туди на своїй Зорьці (на фото). На уро- на Бавариків, лісничі Сергій Трохименко та ках школярі разом з керівником садять ліс, Микола Шинкарьов, директор Лубенськодоглядають за ним, майструють шпаківні, а го лісгоспу Роман Сендзюк, головний ліснивзимку прорубують ополонки, щоб рибі лег- чий Володимир Тихович, завуч Лубенського ше дихалось. А ще збирають жолуді, насіння лісотехнічного коледжу Володимир Рева. Зарізних дерев. «Цього року вже зібрали 1103 вжди підтримує його й обласне керівництво. кг жолудів», – звітує Микола Іванович про Це, насамперед, головний лісничий Полтаввиконану роботу. щини Анатолій Даниленко і завідувач сек-

ДЕ ПЛУГ ПРОЙШОВ, ТАМ НЕ РОСТЕ КОВИЛА Микола ПУГОВИЦЯ

Хіба тільки до матеріальної вигоди зводиться суть незайманої цілини – маленького острівця серед широких просторів? Там оселиться численне птаство – найкращий помічник людини в боротьбі з шкідниками рослин. Там збережуться рідкісні та цінні види степового різнотрав’я. Там пізнаватимуть живу природу діти. Туди можна буде просто прийти, аби відвести душу, помилуватися ковиловим морем, послухати його багатоголосся.

К

оли Валентин Іванович на початку 1970-х років вперше приїхав у Єланецький район, довго не міг отямитися від подиву після ознайомлення з господарством, яке йому належало очолити. Побачив степ, сухий, жорсткий і лише подекуди добрий та ласкавий. Поодинокі лісосмуги – оце й усе зелене багатство. В селах Калинівка, Новоолександрівка, Уральське зелені було негусто – акація. Наче інших порід не існувало. Мав радгосп на підвищенні так звану непродуктивну площу – близько 500 га. Сяким-таким пасовищем служила – під тонким шаром ґрунту залягали вапняки. Місили її з ранньої весни вівці, корови, чим ближче до осені – тим більше витолочували рослинність. Першого року роботи Садовський не раз завертав туди. Залишав машину в долині, а сам пішки обходив німі володіння. Треба

було підібрати якийсь ключик до них. Ні сіна там не накошували, ні худобу не напасали. У директора визрівав план... Проте не для того він облюбував окраєць забутої (інакше й не назвеш) землі, аби добути з нього додаткові кормові одиниці: степ народжений природою не тільки для людини, для одомашнених нею тварин, а й для звіра, пташки, комашки. Де їм селитися? На полях, які щедро поливаємо хімією, які за сезон десятки разів мережать гусениці, колеса тракторів, комбайнів? Зможе спокійно пташина чи звір за таких умов вивести потомство, вигодувати його? Де плуг пройшов, там не гніздиться стрепет. І не росте ковила. А чи багато в нас незайманих земель? Не дивно, що не побачити, не почути стрепета в полі. Не зустріти дрофи. І звірина, і птаство мають право на землю під ясним сонцем. Знайти їм безпечне місце зобов’язана людина. Отож Валентин Іванович і шукав. Нічого ліпшого для цього, ніж випас на вапняках, не бачив. Головне, тієї землі ніколи не лоскотав лемешами плуг, тому жевріла надія на відродження справжнього ковилового степу. А щодо впровадження заборони пасти там худобу, косити трави то розумів, буде не легко. Та коли підготувати сільчан, переконати їх, захопити ідеєю мати заповідник дикої природи... Радився з науковцями Асканії-Нової, подовгу обмізковував ідею зі спеціалістами радгоспу – вони зрозуміли директора з півслова. Вирішили винести план на загальні збори. І що ж?

7

10 листопада 2010 р.

тора лісовідновлення Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства Наталія Гриневич. Їм усім щиро дякує Микола Козлов через наше видання, бо й справді, вони підтримують і допомагають в його роботі. А найперший помічник для Миколи Івановича – це його дружина Надія. Вона завжди поруч, підтримує чоловіка в його захопленні. «Знаєте,тепер буває, що й не пускаю його на роботу, – зізнається пані Надія, – бо ж здоров’я в нього вже не те, що колись. Але він все одно не слухається – біжить у ліс». Часто хворів на запалення легенів після гасіння лісових пожеж чи від складних умов праці, бо робота в лісі – м’яко кажучи, не курорт. У мороз чи спеку трудився. Одначе він не скаржиться і ні про що не шкодує, бо понад усе любить свою справу. Із 2008 року Микола Іванович уже на заслуженому відпочинку, та досі не зраджує свого найліпшого друга, з яким пліч-о-пліч пройшов через усе життя. «Доки стане сили, ходитиму в ліс, бо жити без нього просто не вмію», – без зайвого пафосу говорить Микола Іванович. І, може, для когось ці слова здадуться банальними, та він і справді живе й дихає лісом, і щасливий, що колись обрав саме цей шлях, назавжди пов’язавши свою долю з охороною і відновленням природи. Ось які вірші складають про свого вчителя школярі Худоліївського шкільного лісництва: Незвичайний наш наставник, мудрий, чесний чоловік, І шкільне лісництво наше не покине він повік. Любить він дітей, природу, досвід їм передає. Все, що знає, все розкаже. Де такий лісник ще є? Ось посаджені берізки, там дубочки і сосна. Кожен день Козлов обходить територію сповна. Оглядає кожен стовбур, наче лікар Айболить, І помітить без рентгену, де і що кому болить.

«Зелений» щоденник Пропозицію селяни сприйняли скептично. Гаразд, ліси, ставки – то зрозуміло. А заповідник... Для радгоспу... Навіщо він? Тим паче, що заради нього доведеться відмовитися від хоч і бідненького, та все ж гарантованого пасовища. Ні-ні... Дебати тривали довго. Ентузіасти створення заповідника на чолі з директором підготувалися до них серйозно: корови, вівці не залишаться без кормів, але хіба тільки до матеріальної вигоди зводиться суть незай­ маної території – маленького острівця серед широких просторів? Там оселиться численне птаство – найкращий помічник людини в боротьбі зі шкідниками рослин. Там збережуться рідкісні та цінні види степового різнотрав’я. Там пізнаватимуть живу природу діти. Туди можна буде просто прийти, аби відвести душу, помилуватися ковиловим морем, послухати його багатоголосся. Збори прийняли одностайне рішення: «Колектив радгоспу вважає за потрібне оголосити 90 га цілинного степу заповідною зоною. Беремо на себе добровільні зобов’язання щодо охорони всього живого (рослин, тварин) у даному районі...». Тоді ж обговорили пропозицію побудувати Будинок природи, посадити дендропарк. З тих пам’ятних зборів почався літопис відродження природи господарства. Що не весна – то нові барви з’являлися на палітрі степу. Заграв ковилами та тюльпанами, людину зустрічав не гнітючим мовчанням, а дедалі голоснішим і багатшим хором птахів, джмелів, жуків, котрим ніщо вже не заважало розмножуватися. Коли заповідна земля набрала первісного вигляду, задумались у радгоспі: чому б не водитись звірам, які колись себе там вільно почували. Знову вирушив директор до Асканії-Нової, а коли повернувся, попросив позвозити з усієї округи

залишені електриками бездоглядні стовпипасинки. Придбали металеву сітку, обгородили 70 га степу, і невдовзі там уже гуляли два бізони, три лані, чотири туркменських кулани, а ще – плямисті олені, муфлони. Що ж до лисиць, зайців, бабаків – тих «запрошувати» не треба: освоїлися ще до того, як обгородили територію. – Хтось інший обов’язково розорав би цю землю, – сказав я Садовському, коли ми тоді зустрілися. – А ви он і для бізонів, куланів потіснилися... – Не тільки заради них створили заповідник, – відповів. – Господарству він ще й як потрібен. Бо відчуваю: не завжди правильно поводимося із землею. Минуть роки, і ми побачимо власні помилки, зрозуміємо, де наламали дров. Аби було з чим порівняти, повинні, ні, просто зобов’язані зберегти цю ділянку первозданного степу. За нею можна вивчати, як розвивається степ, як формується його ґрунтовий покрив, умови життя рослин і тварин. Я мрію про той час, коли заповідник стане базою для розробки наукових основ раціонального використання ґрунтів, флори та фауни Степу. З цією метою й Будинок природи звели, там можна зосередити наукову роботу... Слова Валентина Івановича виявилися пророчими. У березні 1994 року було видано указ Президента України про резервування в Правобережному степу республіканської заповідної зони «Єланецький степ», а ще через два роки заповідну землю (третина її – ковиловий степ!) оголосили заповідником. А тепер на хвильку уявімо: три десятиліття тому замість Садовського прийшов би у Калинівку директором хтось інший – з когорти тих, для кого головне молоко, м’ясо, вовна...


8

10 листопада 2010 р.

ДИВОСВІТ

Природа і суспільство

Правда і таємниці древлянської столиці

Сергій ГАЙДУК На стрімчастих скелях берегів звивистого Ужа, серед густих поліських дібров, за 150 км від Києва розкинувся прадавній Коростень, що на Житомирщині. Це місто має понад тисячолітню історію.

В

ідома легенда, як 945 року, у відповідь на утиски під час збирання данини, мешканці Коростеня на чолі з князем Малом повстали супроти київського князя Ігоря, перебили його воїнів, а самого князя прив’язали до верхівок двох нахилених дерев й розірвали. За давньоруським літописом «Повість врем’яних літ», помста дружини Ігоря – княгині Ольги, була не менш жорстокою. Ольга спали-

Гілкотерапія Ц ілющі властивості для здоров’я людини мають плоди, квітки і зелені листки, й сама деревина або кущі. Вони містять безліч вітамінів і, головне, зберігають їх узимку. Ними можна лікуватися або проводити профілактику від захворювань. Потрібно лише знати, які саме дерева та кущі від якої хвороби зарадять, і правильно їх застосовувати. З них можна робити суміш і варити чай.

ВСЕУКРАЇНСЬКА ЕКОЛОГІЧНА ГАЗЕТА «ПРИРОДА І СУСПІЛЬСТВО» Передплатний індекс: 49734 Тираж – 41 800 прим.

ла дерев’яне місто, випустивши птахів з прив’язаним до лап тліючим трутом. Після жорстокої розправи княгині Ольги, згадки про Коростень зникають з літописів надовго. Відомо, що в XIV ст. цей край належав Великому князівству Литовському. Наприкінці сторіччя литовський князь Ольгерд за віддану службу подарував ці землі своєму воїну з Брянська – Тереху. 1586 року заможній магнат Прокопій Мержевицький, одружившись із однією з спадкоємниць Тереха, став власником маєтку Іскорость й домігся від польського короля надання селищу статусу міста. 22 травня 1589 року Сигізмунд III дарував Іскорості Магдебурзьке право, хоча містечко було лише невеличкою фортецею для захисту від татарських нападів.

Чимало таємниць міста ще й донині залишаються не розгаданими. Зокрема міф про те, як після прийняття хрещення 957 року в Царграді княгиня Ольга оселилася в Іскоростені. На руїнах одного з городищ за її наказом було збудовано високий терем, у якому вона жила самітницею, шукаючи розради в молитві та праці. Неподалік від терема Ольга звела церкву. Це був перший християнський храм, збудований до хрещення Русі в Києві. Місцина, де стояла церква, донині в народі називають – «святьє». Внизу під кручею, Ольга облюбувала місце для купання. Тепер там на одному з каменів встановлено пам’ятну табличку. Неподалік, метрів за двадцять – скеля. Під нею розвідано давні підземелля з входами та виходами далеко за річкою. Ймовірно, що ці печери прокопали мешканці городища, щоб ховатися від ворогів.

Шановні читачі! В цій рубриці ми розповідатимемо про цілющі властивості рослин. Адже будь-яка рослина, навіть крихітна, має унікальні властивості. На жаль, на противагу нашим предкам, ми перестали дослухатися до природи і відчувати її. Проте нам від пращурів залишилася у спадщину рідна природа, і гріх нею не скористатися. Не секрет, що з пізньої осені і аж до перших теплих весняних днів людині дошкуляють численні хронічні хвороби. Однак хімічними ліками тривалий час лікуватися не можна, від цього можуть бути ускладнення та інтоксикація печінки. Тож у підрубриці «Гілкотерапія» ми порадимо, як можна собі зарадити за допомогою гілок різних дерев і кущів.

Лікувальні властивості мають також кора і коріння. Найбільше сили в корі маленьких кінцівок гілочок. Наприклад, узимку гілочки малини, ожини усувають приливи у жінок, лікують нервову систему. Від застуди зарадять гілочки калини, верби. Від грипу – смородини, від цукрового діабету – шовковиці. Виразку шлунка, аденому простати, запальні процеси сечового міхура, сечовивідників, уретри лікує чай із вишневих гілочок. А якщо розболілася голова, почало нити в потилиці, болить шия, що є ознаками остеохондрозу, якщо порушений сольовий обмін і потерпає верхня частина тіла, за що в організмі відповідають нирки, також допоможе груша. Ліки з груші виготовляють так. Треба взяти чверть (10–12 см) однорічної гілки груші, подрібнити її, залити літром холодної води, настоювати годину. Потім поставити на слабкий вогонь, довести до кипіння (не більше 1–2 хвилин). Після чого посуд треба обгорнути і настояти, доки напій стане теплим. Вживати як чай. Груша почистить судини від холестиринових бляшок, кришталик ока і пролікує катаракту. Як відомо, восени–взимку загострюються хронічні шлунково-кишкові захворювання, що призводить до підвищення кислотності, порушення функції підшлункової залози тощо. В нагоді стануть гілочки порічок, тобто червоної або білої смородини (не чорної!). Відрізни-

Однак слід пам’ятати, що на відміну від квіток та листя, ліки з гілочок слід готувати довше залежно від твердості. Отож їх заливають окропом, тримають кілька хвилин на водяній бані або слабкому вогні. Такий відвар слід обгорнути і настоювати 2–4 години. Деякі гілочки заливають холодною водою, настоюють годину, а потім ставлять на слабкий вогонь на 10–15 хвилин. Після цього обгортають і настоюють ще чотири години. Лише тоді гілковий чай допомагає.

ЗАСНОВНИК: Державний комітет лісового господарства України ГОЛОВА РЕДАКЦІЙНОЇ РАДИ М.Х. Шершун

РЕДАКЦІЯ: Редактор В.В. Максименко Відповідальний секретар І.І. Кугно Дизайн та верстка Р.І. Новіков

Популярна Україна 1935 року на цьому місці було розпочато велике секретне будівництво. Об’єкт «Скеля» повинен був стати пунктом управління особливого призначення Західного фронту (велася підготовка до війни – Авт.). Основні роботи проводив будівельний батальйон, очолюваний генералом Карбишевим. Споруду будували абсолютно автономною, із власним опаленням, каналізацією, вузлом зв’язку. Завершили будівництво 1937 року. Цікаво, що коли 1986 року з ємностей, знайдених на об’єкті, злили ще до війни залиту в них воду, вона виявилась на диво чистою. «Скелею» так і не встигли скористатись, бо восени 1941-го місто зайняли гітлерівці. 1986 року «Скелю» почали ремонтувати. Споруду передали в підпорядкування установі Цивільної оборони. Фахівці, що займалися реконструкцією, зіштовхнулися з багатьма загадками. По-перше, майже жодних даних про споруду в архівах не було виявлено. Довжина приміщень у «Скелі», що підлягали реставрації, становила 106 м, там було 28 кімнат. Вузол зв’язку був діючим. Проте відремонтували лише середній поверх, а факти вказували на існування ще двох – верхнього та нижнього. Третій поверх, власне підземелля, вірогідно, міститься на рівні річки, хід до нього затоплений. Після війни, 1947 року сталася ще одна історія, пов’язана зі «Скелею». До неї випадково потрапило троє дітей. Знайшли їх на третій день за два кілометри від об’єкта. Можливо, саме після того випадку вирішили замурувати нижній та верхній поверхи. 2005 року Коростень відсвяткував 1300-ліття. Нині Коростень – місто обласного підпорядкування, районний центр, вузлова залізнична станція, могутній індустріальний центр України. Десять років тому, простивши княгиню Ольгу, коростенці власним коштом звели кафедральний храм Різдва Христового. Немає в Україні та за її межами людей, які б не чули про знамениту коростенську білосніжну порцеляну чи бурштинову каніфольну смолу, рідкісні граніти тощо. Отож у тих, хто побуває в древлянській столиці, залишиться багато гарних вражень.

Природа лікує ти можна за запахом – порічки пахнуть набагато слабше за смородину. Гілочки цієї рослини знижують кислотність, усувають запальний процес, ерозії в шлунку, запобігають утворенню виразки 12-палої кишки. Ліки з порічок виготовляють так. Столову ложку подрібнених гілочок залити 2 склянками холодної води, настоювати від 30 хвилин до години. Потім посуд поставити на вогонь і варити до кипіння. Можна прокип’ятити 5–7 хвилин, потім обгорнути, настояти, доки охолоне. Вживати по півсклянки 4 рази на день. Лікує гіперацидний гастрит, гастродоуденіт. Якщо кислотність понижена, шлунок опущений, травлення погане, потрібно вживати відвар з гілочок чорної смородини. Його готують так само. Єдине застереження: гілочки дерев треба брати подалі від автодоріг та залізниці, ліній електропередач, заводів, фабрик і сміттєзвалищ. Найкраще в лісі – там, де не чути півня, а в місті – у глибині парку. І – для діабетиків є певні обмеження. У наступних номерах ми розповімо про лікування гілками інших дерев та кущів вже в алфавітному порядку.

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Видавничий дім «ЕКО-інформ» м. Київ, вул. Ш. Руставелі, 9-А Тел.: (044) 235-31-36 info@ekoinform.com.ua www.ekoinform.com.ua

Підготовлено за публікаціями народного цілителя Наталі ЗЕМНОЇ (ЗУБИЦЬКОЇ)

Друк: ТОВ «Новий друк» м. Київ, вул. Магнітогорська, 1 Свідоцтво Міністерства юстиції України про державну реєстрацію друкованого засобу масової їнформації Серія КВ № 16802-5474Р від 15.07.2010 р.

"Природа і суспільство" №8-2010  

eco, news, forest

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you