Issuu on Google+


З КПІ в серці! Ми щиро сподіваємося, що принаймні одна листівка потрапить в руки наших міністерських „рульових”, передаємо їм вітання та просимо не перевищувати своїх повноважень стосовного нашого Університету. У вас „вишукані” плани стосовно КПІ: зважені, з безліччю підстраховок (внутрішніх та зовнішніх), аби все однозначно було за вашими сценаріями, одним словом – хтось на славу попрацював. Все б нічого, але ваші розчудові плани не враховують, очевидно, одного дрібненького нюансу – будь-якого опору з боку багатотисячного колективу. КПІ – це коли ти вільний у своїх думках, поглядах, власних рішеннях та виборі. КПІ – це коли ти гордий тим, де навчаєшся, з ким приходиш до кампусу, з ким вітаєшся щодня, хто навчає тебе, кожною перемогою і навіть поразкою. КПІ – це коли в серці вогонь, а в голові спокій, мета та холодні рішення. КПІ – це коли при всіх ваших можливостях МИ не по ваших зубах і баста!

Ситуація Більшість студентів вже чули про те, що скоро в Університеті мають пройти вибори ректора, контракт М.З. Згуровського з міністерством завершується 1 листопада. Тут варто згадати організаційний ланцюжок, читачі можуть перевірити його, переглянувши Статут КПІ та статтю 39 Закону України „Про вищу освіту”: спершу міністерство оголошує конкурс, тоді відбуваються вибори ректора конференцією трудового колективу, далі міністерство затверджує кандидатуру. Здавалося б все доволі прозоро і чітко. 7 років тому конкурс на посаду ректора було оголошено завчасно – 28 вересня (хоч посада і не була вакантною на цей момент), що дало можливість провести всі необхідні процедури в обумовлені терміни та без будьякої шкоди для Університету. Сьогодні ж все шкереберть.

Стратегія Чого не знає більшість студентів нашого Університету – це те, що міністерство все ніяк не оголосить конкурс, мотивуючи це тим, що він оголошується на вакантну посаду (сумнівний факт, бо представити закон чи кодекс, де для посади ректора фігурувала би характеристика „вакантна” міністерство не може, ми довго шукали і також не знайшли). Вакантною посада стане з 1 листопада, але якщо вибори не провести до цієї дати, то з нового місяця в Університету не буде ректора, що неможливо. Отже, міністерство планує призначити виконуючого обов’язки, проблема тут полягає тільки в тому, що міністр не має затвердженого механізму для цього. Вже згадана стаття Закону України „Про вищу освіту” чітко визначає два моменти, коли міністерство може призначати виконуючого обов’язки і жоден з них не стосується ситуації, що складається з подачі міністерства. Таким чином ми приходимо до висновку, що міністерство свідомо йде на порушення встановлених норм, очевидно, результати того варті. Далі виникає питання з кандидатурою на цю посаду: можна поставити „чужого”, а можна обрати когось зсередини. Певні, що на міністерство працюють хороші аналітики і вони вже прийшли висновку, що безпечніше буде поставити когось зсередини. Отже, ця людина має бути вже відома в нашому Університеті, аби коли обрали її ні в кого не виникло сумнівів, що все гаразд і міністерство не намагається


З КПІ в серці! втручатися у внутрішню політику Університету (читачам варто поглянути Указ Президента України № 289/95, де дуже вагомими є перші 3 пункти). Паралельно будуть відбуватися спроби дискредитувати КПІ, як установу. Перевірка КРУ, що була влітку, звісно ж була плановою, от тільки штрафів нам спробували написати на 160 мільйонів, далі був незалежний аудит і, оскільки, загальними і принциповими цінностями Університету є чесність та прозорість, приходимо до висновків, що штрафні санкції не було за що застосовувати, що й було відзначено у відповідний час на Вченій та Адміністративній Радах КПІ та задокументовано. Ми також щиро впевнені, що наша адміністрація не залишається бездіяльною за таких обставин, але й розуміємо, що вони значно обмежені в своїх маневрах, бо змушені дотримуватися встановлених правил гри: аби не скомпрометувати себе мусять бути дипломатичними. Міністерство ж може собі дозволити змінювати ці правила за бажанням, адже малоймовірно, що хтось його за це притягне до відповідальності.

Причини Що стосується причин, то ми можемо лишень висловлювати здогади, що ґрунтуються на інформації зібраній з різних джерел. Тому одразу ж підкреслюємо, що фактів представити в даній категорій, на жаль, нема можливості, проте оцінюючи все вищезазначене і враховуючи, що для таких „незграбних” дій міністерство мусить мати неабиякі стимули, ми вважаємо за можливі причини наступні: перша (і вона, на нашу думку, є найвагомішою) мала місце ще задовго до початку даного протистояння. Подейкують, що нашому КПІ зробили земельні пропозиції: базу „Політехнік” потрібно відчужити, на території за корпусом ФІОТу, де розташувалася автомийка, має вирости нова „свічка”, ВІТІ мусить переїхати повністю на територію кампусу, а їхній корпус на Московській потрібно відчужити, ну і „найприємніше” – на місці нашого парку, має вирости новий торгово-розважальний центр. Очевидно, що дані пропозиції не знайшли підтримки в нашого ректора (згідно Статуту КПІ, саме ректор є розпорядником майна та коштів Університету), тож він став людиною „не своєю” вже на той час. Ну і друга причина – скоро вибори і потрібно, аби КПІ проголосував „вірно”, а „не своя” людина тут не потрібна. Принаймні, ми впевнені, що саме цю причину „світять” у владних коридорах, як пояснення своїх дій. Офіційних документів, котрі б це підтвердили, нам не вдалося роздобути, проте ми віримо цим чуткам відсотків так на 98.

П е р со н а л і і А ось тут вже й ми вимушені гратися в „дипломатію”: негоже КПІшникам тицяти пальцями на когось і кричати: „Злодії!”, не маючи ґрунтовних доказів. Тому скажемо як є: вся ця епопея є ніщо більше, ніж розплановане рейдерство. Присутні і солідні бізнес інтереси, і люди з портфелями, котрі вміло і всіма силами лобіюють ці інтереси. Дуже важко прогнозувати, що буде далі. Зрозуміло лишень одне – „нас чекають важкі часи, коли кожному доведеться робити вибір між тим що легко, і тим що правильно.”



БоЯН