{' '} {' '}
Limited time offer
SAVE % on your upgrade.

Page 1


#3 БЕЗ ШАБЛОНІВ ПОЗА МЕЖАМИ ЧАСУ І ПРОСТОРУ МУЛЬТИТАЛАНОВИТИЙ КУРАТОР ЗАСТИГЛА ВIЧНIСТЬ «ВЧЕНОГО МОРЕНО»

Головний редактор Дмитро Мiлiчiхiн dm@suitvision.com Випусковий редактор Тетяна Грукаленко tn@suitvision.com Керiвник проекту Олександр Плащенко op@suitvision.com Верстка Олександр Середа Автори Марічка Алексевич Олег (Середа) Мосесов Юлiя Ткач Дарія Янковська Ольга Телипська

ПОКЛИК ВІЧНОЇ МЕРЗЛОТИ НЕЙРОННІ МЕРЕЖІ РАДІО & РОК ІСТОРІЯ БРЕНДУ ШЕФ-КУХАР, ЯКИЙ ПІЗНАВ ДЗЕН

Видавець Фізична особа-підприємець Плащенко О. М. Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації серiя КВ №22015-11915Р, видане Мiнiстерством юстицiї України вiд 18.04.2016

Адреса редакції 79005, Львiв, вул. Ш. Руставелi, 7 + 380 (50) 370 30 74 + 380 (67) 373 72 61 + 380 (97) 523 56 15 Друк Приватне підприємство «Мульти Арт» Львiвська обл., Жовкiвський район, с. Гряда, вул. Шевченка, 5 + 380 (32) 232 26 96 Наклад: 5 000 примiрникiв Журнал розповсюджується за адресами партнерських закладів, підприємств та організацій. Відповідальність за достовiрнiсть інформації несе рекламодавець. При наданні готових оригінал-макетів рекламодавець підтверджує, що даний макет відповідає вимогам законодавства України. В цьому випадку рекламодавець несе відповідальність за збереження прав третіх осіб і підтверджує, що використані в макеті знаки для товарів і послуг мають реєстрацію і дозвіл на розміщення та використання на території України, а всі рекламовані товари та послуги, що підлягають обов’язковій сертифікації і вимагають наявності ліцензії, сертифіковані і мають відповідну ліцензію. Також при наданні оригінал-макетів, що містять зображення фізичних осіб, рекламодавець підтверджує, що володіє всіма необхідними правами на розміщення таких зображень і це ніяк не обмежує прав третіх осіб. Автори публікацій вiдповiдають за достовiрнiсть фактів, власних назв та інших відомостей. Редакція може не поділяти точку зору авторів. Редакцiя залишає за собою право редагувати наданi тексти та матеріали. Передрук і будь-яке використання матеріалів можливі тільки з письмового дозволу редакції.


S.U.I.T 13

ВІД РЕДАКЦІЇ У цьому випуску «S.U.I.T vision» ми вирішили познайомити вас з людьми, тенденціями, місцями, які є дещо особливими, незвичними, небуденними, які залишають у нашій свідомості незабутні відбитки, викликають неабиякі нові почуття і навіть розширюють наш світогляд. Усе це про неординарність. Зустрівши незвичайну людину, ми, буває, намагаємось зрозуміти, що у ній такого особливого, чого ми не можемо знайти у себе? Мимоволі порівнюємо, приглядаємось, прислухаємось, можливо захоплюємось. Зрештою, дещо стає очевидним – у неординарної особистості в характері майже завжди проглядаються сміливість, азарт, часто бунтарство і зухвалість, допитливість та інтерес до життя. Іноді якась з цих рис переважає, іноді – увесь цей «букет» рясніє та іскрить своїми самобутніми фарбами. Часом нам здається, що цього навіть забагато, що така самовпевнена напористість порушує кордони нашого сталого існування, вражає і навіть шокує. Але, безумовно, така особистість притягує нас, як магніт, знову і знову дивуючи нас неформальністю мислення, оригінальністю і самобутністю, своєрідним баченням світу, здатністю бути не такою, як усі, і головне, сміливістю проявляти усі ці якості у вчинках, у творчості, у самовідданості своїм переконанням.

Прагнення до самореалізації – одне з головних устремлінь у творчих і неординарних людей. Неординарні здібності, швидше за все, є у кожного з нас. Просто в когось вони глибоко приховані, а хтось зміг розгледіти їх, відчути і скористатися ними. Що більш нетрадиційно мислить людина, то більш яскраві народжуються у неї ідеї: неординарний підхід робить багато дизайнерських рішень потенційними трендами, неординарність у дизайні дає можливість висловлювати своє бачення в особливому стилі і відрізнятися на тлі усталених течій і модних віянь. Саме таке бачення допомагає народжувати найкращi і вкрай необхідні людству винаходи. Непересічні особистості творять історію і назавжди залишаються у ній. Їхнє життя ніколи не буває порожнім, беззмістовним, безглуздим і нудним. Вони завжди у русі, завжди у процесі… І ще вони, зазвичай, чудові оповідачі, цікаві співрозмовники. Ми вирішили зустрітися саме з такими людьми, нашими сучасниками, зухвалість, невгамовний інтелект і азарт яких кидають виклик буденності й рутині, зневажають шаблони і кличуть у такий цікавий світ. Отже, follow them!


1

|

ПОГЛЯД ЗI СТОРОНИ


S.U.I.T 16

БЕЗ ШАБЛОНІВ

Текст: Ольга Телипська

Бути унікальним, не таким, як усі і водночас не прикидатись, а бути собою. Не боятися своїх почуттів, не ховатися під масками, не називати чорне білим і навпаки. Не прикриватись за епатажем, не шокувати заради популярності, не породжувати довкола себе штучні скандали, а бути бунтарем від природи, а не на вимогу публіки. Таких людей здається сьогодні через одного, але це лише

здається. Якщо придивитись, «унікальна більшість» «ходить голою», і лише одиниці можуть сказати: «Подивіться, а король голий!». Що керує цими екстраординарними об’ємними особистостями, яка їхня природа, чому несхожість йде в ногу з асоціальністю, і яку ціну треба заплатити за сміливість проявити свою істинну природу? Проведемо невеликий сеанс психоаналізу.


S.U.I.T 17

«Невиразне життя нормальної, середньостатистичної людини гірше, ніж смерть. І здається, що не існує ніякої можливої альтернативи. Освіта – просто обман. Те нехитре навчання, яке я дозволив собі, зробило мене більш підозрілим. Хто такі лікарі, юристи, науковці? Це люди, які добровільно позбавили себе волі думати і діяти як особистості». Ці слова належать легендарній особистості, наймаргінальнішому з усіх письменників – Чарльзу Буковскі. Саме він приголомшив літературний світ відвертою прямотою і безпринципністю в описах власного життя. Але при цьому його життя ніколи не було показним чи прикрашеним, воно було справжнім, без напускного лоску і брехливої ілюзії. Він зумів заглянути в саме нутро людського існування. Буковскі, мабуть, найяскравіший представник пограничної особистості, яка виходить не тільки за межі соціальних стандартів, але і за межі власного Я. У нашому суспільстві прийнято називати таких людей маргіналами, фріками, соціопатами та ін. Одним словом, усіх згребли під одну гребінку, забувши розібратись в природі кожного явища окремо. Сьогодні ж ми спробуємо пізнати феномен маргінальності (в хорошому розумінні цього слова). Уже два століття це поняття викликає наукові дискурси. Саме визначення (від лат. Margo – межа, грань, край; marginalis – перебувати на краю) з’явилося в 20-і роки XX століття в роботах американського соціолога Роберта Парка. Воно характеризує особистість, яка живе так і сповідує такі цінності, що відрізняються від загальноприйнятої норми (наприклад – контркультура). Такі особистості здатні змінити цей світ, вони більш тонко відчувають життя, їхній розум гостріший, тверезіший і проникливіший. Вони здатні побачити проблему, помітити взаємозв’язок, відкрити щось дивовижне і нове там, де звичайна людина бачить лише повсякденність і рутину. Найпривабливішим у них є те, що вони – джерело новизни і культурного зростання Пророки, бунтарі, засновники нових художніх течій – практично всіх їх не зрозуміли сучасники, вони стояли осторонь суспільних догм, вони – не такі як усі. А все тому, що вони – незалежні і вільні. Це і генії, і таланти, і навіть – месії, які порушують усталену норму життя. Кардинально вирізняючись від основної маси суспільства, вони шукали нові способи існування в світі. Звичайна людина занадто занурена у певну соціальну реальність, прагнучи зміцнити своє стабільне становище, тоді як людина, яка здатна збурити суспільство є альтернативою сталості і буденності. Її свідомість двоїста: вона водночас замкнута в собі, але при цьому відкрита для нових можливостей. Серед них: Христос, Будда, Конфуцій, Мухаммед, Галілей, да Вінчі, Мікеланджело, Ейнштейн, Фрейд, Черчилль, Ганді та ін. Такі постаті творять завдяки конфлікту, який їх роздирає; страхам, від яких втікають; комплексам, які руйнують і водночас поглиблюють. Найяскравіший з них, мабуть – Зиґмунд Фрейд, який подарував нам поняття сублімації, і будучи атеїстом, поділяв юдейську мораль про те, що секс «пристойний» тільки з метою дітонародження. Ще одне підтвердження двоїстості виняткових людей бачимо в Альберті Ейнштейні: будучи неправовірним євреєм, він очолював сіоністський рух, батько теорії відносності – не визнавав квантової механіки.


S.U.I.T 18

Постійне існування між двома крайнощами у таких особистостей може викликати різні комплекси: як переваги над іншими, визнання себе богообранним, так і неповноцінності, і навіть серйозні сумніви у своїй цінності як індивіда. Як приклад, знову слова Буковскі: «Коли трапляється погане – п'єш у спробах забути; коли хороше – п'єш, щоб відсвяткувати; коли нічого не трапляється – п'єш, щоб що-небудь трапилося. Всі ми потребуємо того, щоб піти від дійсності. Все швидко набридає або починає лякати. Прокидаєшся вранці, вилазиш з-під ковдри, сідаєш на ліжко і думаєш: чорт забирай, що ж далі?». Інший приклад двоїстості існування позаформатної особистості показує засновник буддизму – Будда. Сіддгартха Ґаутама попри сформоване вчення, яке б здавалось має базуватись на певних принципах, наголошував на тому, що людина має відмовитись саме від принципів: «Якщо людина дотримується принципу, то вона втрачає свободу і перетворюється на стереотип. Людина стає духовно обмеженою, і саме тоді починається конфлікт і протистояння. Прив’язаність людини до власної думки робить її рабом і є найбільшою перешкодою на духовному шляху. Якщо людину поглинули думки, то вона ніколи не досягне просвітлення». Одним словом, цей світ творять істинні герої, Гамлети свого часу, які живуть в постійній боротьбі з самими собою, але при цьому не бояться вийти за межі усталених суспільством порядків. І очевидно, що вони не завжди отримують і отримували з боку своїх сучасників позитивну оцінку. Як зазначає сучасний німецький філософ Вітторіо Гесле: «Велика людина є лихом, між іншим, не тільки тому,

що відкидає тінь на пошук ідентичності простим смертним; своїми моральними нововведеннями велика людина часто завдає шкоди традиційним цінностям і сприяє тим самим кризі ідентичності». Внутрішній чи соціальний конфлікт є неодмінною передумовою появи великих особистостей. Вони творці і водночас вандали. Вони створюють кризу ідентичності і породжують нову реальність, як пророки показують нам: якщо старі традиції не працюють, то час створювати нові.


S.U.I.T 19


2

|

ОСОБИСТІСТЬ

Дві особи, дві історії, одна спільна риса – прагнення жити насиченим життям. Повторити вчинок одного і встигнути навіть за думкою та ідеями іншого зможе далеко не кожен. Треба бути романтиком, мати мужність, самодостатність і надлюдську витримку в одному випадку, і творчий «свербіж», цілеспрямованість, неформатне мислення та невичерпну енергію – в іншому.


S.U.I.T 22

ПОЗА МЕЖАМИ ЧАСУ І ПРОСТОРУ Він з однаковим захопленням розповідає про свої вилазки у ліс по гриби, про ранкову каву у Росохах, про те, як насолоджувався тишею у відкритому океані і про гігантських китів, до яких міг дотягтись рукою. У свої 65 він сам на веслах перетнув Атлантичний океан. Через рік таким чином перейшов ще й Індійський. Сьогодні йому майже 80, а в очах і досі запалюється вогник, коли мова заходить про ще одну давню мрію – підкорити Тихий океан.


S.U.I.T 23

Інтерв’ю: Марічка Алексевич Фото: Леся Прокопчук, архів Марії Поліщук

Павло Резвой – так звати цього львівського екстремала. У ході своїх океанських мандрів чоловік встановив два рекорди Гіннеса: найшвидший весляр, який перетнув Індійський океан, і найстарший, хто коли-небудь перетинав океан. Але сприймає він це якось спокійно, як і своє дворянське походження, як і небезпечні експедиції на Памірі, як і те, що він і його син – єдині українці, які перейшли океан на веслах. Для нього це щось прогнозоване, щось, до чого він йшов. «Мені не треба було збиратись, я був готовий завжди», – спокійно і впевнено констатує він. Це Москва 1944 року, – показує на фото зі зображенням трьох діток. – Найвищий хлопець – я. Це було похмуре дитинство, у коротких штанцях, у довгих якось не прийнято було. Коли у сьомому класі переїхав до Львова – був єдиним у 6-й школі у таких штанях. Через це довелось доволі часто битись. І потім батьки таки погодились і купили мені штани нормальної довжини, – усміхається.


S.U.I.T 24

Прізвище Резвой з російської можна трактувати як «резвый» – «жвавий». Як корабель назвеш, так він і попливе. Погоджуєтесь?

Ви пройшли два океани. І двічі робили це наодинці. Подорожі тривали у середньому по 60 днів. Як вам вдалось не зійти з розуму від самотності?

Я не дуже «резвый», а мої батьки взагалі були спокійними. Першим прізвище Резвий отримав Терентій, бо хвацько танцював на якомусь царському балу. Так і пішло у нас. Спочатку було прізвище Резвий, але коли предки почали отримувати дворянство – змінили Резвий на Резвой. Оці всі Резвиє, – показує на портрети. Ще з порогу, у квартирі Павла Резвого мене не покидало відчуття, що я у музеї: високі стелі, великі вікна, з портретів оцінють нас дворяни Резвиє, здебільшого офіцери, у сервантах сотні книжок, карт, фотографій, на стінах – трофеї з азійських експедицій. І лише собачка Дюна час від часу своїм гавкотом повертає мене до розуміння, що ми у справжній, обжитій квартирі.

Тут допомогла радянська влада зі своїм жлобством. У нас, геологів, був дуже вбогий графік. Ми повинні були ходити по двоє. Завжди. За технікою безпеки. Але грошей платили мало. Або маленька зарплата, або ходи сам. І ми ходили по одному. Ця звичка у мене стійка, давня, десь із 1969 року. Кожного року ходиш сам-сам-сам. І це загартовує. І потім самотність вже не лякає. Це були ті часи, коли не було GPS, потрібно було на карті «прив’язатись» з точністю до 25 метрів. Потім відмалювати горизонти, які зв’язують гору. Тобто думати про щось інше часу не було. Але це цікаво, як гарний кросворд чи головоломка. То була робота, а це океан. Є якась різниця?

Ви до океану все життя геологом були. Це ж у прямому значенні цього слова приземлена робота – сидиш собі, у піску копаєшся… Е, ні. Уся моя геологічна робота проходила на Памірі. Це було дуже екстремально. Високогір’я жорстке. Понад 7 тисяч метрів. Постійна зміна погоди, можливість попасти під лавину. І цей екстрим став звичним. Тягнешся, бувало, на висоту більше 5 тисяч метрів, ще й з рюкзаком. Оце, – сміється, – мене і загартувало перед океаном.

Як вам сказати, в океані виникає певна культура спілкування себе зі самим собою. Треба вчасно зупинити якісь неприємні спогади і перемкнутись на щось інше. У мене у плаванні був порятунок – навушники і аудіокниги. Читати у морі неможливо через дрібне погойдування. А коли втикаєш собі навушники, у тебе плеєрочок – це дуже захоплює. А руки-ноги працюють автоматично. Дивишся курс, слухаєш книжки, слідкуєш за вудочкою. Це займає цілий день. Потім грамотно приготувати собі щось попоїсти. Меню продумуєш.


S.U.I.T 25


S.U.I.T 26

І хмари… Тут ми не помічаємо хмар. А там тільки вода і хмари. Хмари бувають дивовижно красивими, дивовижно цікавими. Кожного дня схід і захід сонця, вони завжди різні. Риби, птахи, неприємність у вигляді шторму, який треба з мінімальними втратами пережити. Думати про самотність, про нестачу спілкування не доводиться. А про глибину, яка була під вами, задумувались? Я завжди знав по карті скільки там глибини. Але іноді стрибну з човна поплавати-освіжитись, звісно, на шнурку. Пливеш, дивишся через маску донизу – вода спочатку прозора, потім синювата, а потім там унизу – чорна. І раптом згадуєш, що тут глибина 5 тисяч 200 метрів. І стає одразу неприємно, і хочеться нагору. Це внутрішнє, психологічне. І ще акул завжди трошки остерігаєшся. Якщо навіть бачиш тунця великого, думаєш: «А може я помилився? Може це акула?».

І вилазиш на борт. 65 років – і ви сам-один у відкритому океані. Що ви хотіли собі або комусь довести, вирушаючи у таку далеку і небезпечну мандрівку? Коли я вийшов на пенсію, а мені було тільки 55, ще й геологія «вмерла», спокійне життя почало мене вбивати, і тут підвернулось море. Мені дуже хотілось до моря. Та ще й син Теодор, перейшовши Атлантику, він же першим перейшов, розповідав, що натерпівся, від самотності настраждався, а я йому кажу: «Ти чого? Ми ж мужчини, тим більше Резвиє!» Ще й знайшлось багато охочих, які хотіли перевірити, чи зможу я це зробити. Я постарався. Пройшов навіть швидше за сина. І прийшов у повному порядку. І, чесно кажучи, ніяких особливих незручностей не відчував. Ці плавання принесли мені задоволення. Мені знову хочеться…


S.U.I.T 27


S.U.I.T 28


S.U.I.T 29

Ви двічі перетинали океан на самоті. А могли б у парі з кимось?

ємності, то один обов’язкво скаже: «Я ж говорив!» Нема нічого гіршого, мало не письмово спілкуються.

Ні. Надивився я. Майже усі парні веслярі до кінця плавання сваряться, іноді ненавидять одне одного, а сімейні пари навіть розходяться. Хіба знаю маму з сином, які пройшли і зберегли гарні стосунки. Син з товаришем довго будували човен, гроші збирали, через 4 дні товариш сказав, що не може далі, бо у нього морська хвороба, і бідний хлопець дзвонить мамі і каже, що нічого не вийде. Тоді мама залишила усі справи і сказала, що вона попливе із сином. І вони чудово перейшли океан. А зазвичай біда у тому, що завжди треба ухвалювати якісь рішення. До прикладу, в який бік плисти. Якщо раптом далі непри-

Але ви і не були повністю наодинці (натякаю на океанічну фауну). Ну так. В Атлантиці у мене постійно була компанія із рибспинорогів. Вони тримаються біля будь-яких предметів, які плавають, зіщипують з них водорості та інші мікроорганізми. А в Індійському океані ще й велика кількість риб-причеп. Ті мені просто заважали плисти. Пірнав, намагався прогнати – з одного борту проженеш, вони – на інший. Вперто човен не покидали, і дуже його гальмували, все ж таки десь дванадцять риб по 70 см.


S.U.I.T 30

А що з побаченого в океані запам’яталось найбільше? Перш за все, поєднання світла. Коли світло за хвилею, сонце оці гребені хвиль просвічує, і вони стають то індіго-синіми, то зеленими. Це те, що Айвазовський постійно на своїх картинах обігрував – хвиля, яка просвічується. Приголомшливо красиво. Дельфіни влаштовують якісь фантастичні вистави. Це вражає. А ще мені не щастило – штилів практично не було. Та однієї ночі був таки повний штиль, і коли я вийшов із каютки на палубу, відчуття було неймовірне – дзеркальна гладiнь океанська відображає зірки, і у тебе таке відчуття, що ти витаєш у сфері якійсь. Так похитаєш човен, хвильки підуть, розумієш, що все добре, – усміхається, – а так дивишся: зірки там – зірки тут, тут, тут. І тиша незвична. Це вразило мене до глибини душі. І ще спокій китів, повз яких я проходив. Гігантська туша, цілком байдужа, на тебе так оком кине і продовжує цідити воду, і «фууух» – випускає її в океан.

У мене поруч були кити, я міг простягти до них руку, але не робив цього, і, мабуть, правильно, тому що раптом злякається. Враження таке було, що ти проходиш через стадо великих корів. І запах від них… правда рибний. Мабуть, це найдивовижніші моменти. Є щось таке, що ви не зробили в океані і шкодуєте про це? Я був жахливо озброєний технікою. У мене була «мильничка» плівкова, нашвидкуруч куплена, – і все. Один фотоапаратик і маса речей, які хочеться відзняти! Погана коробка для плівки, через сирість частина плівок у мене «накрилась». Більше за все жалкую, що коли я плив над цими великими водами і вистрибував за борт у масці, бачив там несамовитої краси і коралові рифи, і піщані частини дна, і якихось риб неймовірних – от що можна було познімати! Маса! Пливеш сотні кілометрів, і там усе це міняється. Тільки знімай і знімай.


S.U.I.T 31


S.U.I.T 32

Ще дуже мало грошей було на телефоні, а завжди хочеться щось розповісти… Що відчуває людина, яка перетнула океан, а тим більше двічі, а потім повернулася додому? У мене виникло відчуття – яка маленька у нас Земна кулька. Я проїжджав колись через весь Союз на машині, доводилось. Так, великі простори, але океан, який розділяє пів земної кулі – це взагалі щось таке гігантське. І раптом виявляється, що за 50–65 днів можна його перепливти на веслах, і тоді тільки починаєш розуміти, що взагалі-то дуже мало простору у нас, до крайнощів мало. А коли вже й Індійський океан перейшов, 57 днів – і ти перейшов!.. Доволі неприємне це відчуття. Я заздрю людям, наприклад у Карпатах. У Сколому у мене є знайомі, ми виходимо з ними, а я їм кажу, що там, за тим схилом Турка починається. А вони мені: «Та ти шо, Павло! Що ти таке дурне говориш. Карпати – вони безмежні! І тут взагалі є такі місця де, може, і нога людини не ступала». Я їх не ображав. Я їм заздрив. Вони жили. як я у ранньому дитинстві. Я пам’ятаю, що кукурудзяне поле йшло для мене у нескінченність. Можна було трошки зайти, але дійти до краю було неможливо. А зараз, у результаті плавань, Земна куля стала для мене маленькою. Схоже почуття було у мене в Азії, де дуже «шкідливо» літати на гвинтокрилі. Коли ти машиною або кіньми з однієї долини потрапляєш в іншу – це далеко, це інший край. Тут з’являється гвинтокрил – і все це перетворюється на 15 хвилин польоту. І все одразу зближується і стає маленьким.

У Львові Вам зараз не тісно? Львів залишився тим самим, Карпати не стали іншими. Я намагаюсь старими масштабами думати. Зараз із задоволенням проводжу час за Самбором, у Росохах. Польща поруч. Може від того, що я вже старий і не так швидко ходжу, мені вистачає цього простору, щоб відчувати світ у відстанях. Душа хоче спокою? Я коли живу у Росохах, заварюю собі зранку філіжанку кави, виходжу на вулицю, сідаю якнайвище на гірці і п’ю каву. Так само, як там, в океані, це найкращий початок дня. А спокійно мені, коли я щось роблю. Зараз, наприклад, підв’язались різьбярства для мисливських трофеїв. Знайомий їх до Польщі возить продавати. А ще цього року я знайшов собі чудову роботу у Каліфорнії. Там були страшні пожежі, і треба було валити обгорілі дерева – ніхто не хотів, то я погодився! Добре, що хороші пили. Знаю, що ви плекаєте мрію про перехід Тихого океану. Гальмує все нестача фінансів. Уявімо, гроші знайшли, ви б і справді зараз наважились на таку подорож? Пильно дивиться на мене і каже: Якби у мене зараз була можливість вийти в океан, хоча мені вже під 80, я все ж таки пішов би.


S.U.I.T 33


S.U.I.T 34

95-й наш юний рік… Весела компанія хлопців, з якими ми легко познайомились і разом шукали місце для відпочинку на озері. А потім раптовий дощ, від якого ми усі разом рятувалися і бігли на електричку, щоб дістатися назад до Львова. Дорогою безтурботно гомоніли. На моє кодове слово «U2», я почув правильну відповідь – «Red Hot Chili Peppers». І всю дорогу ми проговорили про музику. Дружньою компанією виявилися музиканти щойно створеної групи «Океан Ельзи». До того ж, з’ясувалося, що з одним із них – Денисом (Глінін, барабанщик, якого всі тоді називали Палич) – ми сусіди. А найбільш завзято обговорював зі мною світовий музичний простір Павло Гудімов. Веселий був час – через знайомих можна було за 2$ записати 3-годинну відеокасету зі супутникового ТБ. Чим я і користувався. Адже Iнтернету і кабельного не було. Паша з Паличем приходили до мене дивитись концерти «U2», «Pink Floyd», «Terence Trent D’Arby» та інших груп. Дружба з «океанівцями» продовжилась: ми разом міркували, які пісні можуть вибухнути, тягали апаратуру, на голому ентузіазмі намагалися влаштовувати концерти, часом, бувало, дивилися в напівпорожні зали районних клубів. Був період, коли «Океан Ельзи» не розпався тільки завдяки Павлу і Денису. Якраз тоді хлопці закінчили виші, отримали вищу освіту, треба було якось жити. Вакарчук пішов фізиком на кафедру в Університеті, Хусточка шукав заробітку. Але заряд енергії від Пашi і Палича був настільки міцний, що не дав музикантам розбігтися, хоча грошей в них, як і у всіх, було обмаль. Вони не уявляли собі майбутнього без групи. Та якраз підійшов час, коли український шоу-біз почав прокидатися, і музикантам запропонували переїхати до Києва. Це був 1997 рік. Продюсер Віталій Клімов, який запросив хлопців до столиці, вже мав досвід роботи із «Табула Раса». Так почалась історія злету команди… Але наші дружні стосунки залишилися. Перед від’їздом Гудімов навіть залишив мені першу електрогітару «Океану Ельзи», яку я інколи витягаю, щоб показати в черговому документальному фільмі про групу. Періодично спілкуючись із Павлом, я радів його успіхам і дивувався зухвалості та сміливості, завдяки яким він не боявся виходити на нові простори. І от тепер Павло – куратор українських і міжнародних мистецьких проектів, засновник культурного холдингу «Гудімов арт-проект» тощо. Я попросив його поговорити зі мною про те, як він проходив усі свої творчі етапи. Iнтерв’ю: Олег (Середа) Мосесов

Павло Гудімов. МУЛЬТИТАЛАНОВИТИЙ КУРАТОР, або МИСТЕЦТВО ВРЯТУЄ СВІТ


S.U.I.T 35

Фото: Олена Божко


S.U.I.T 36

Ландшафтний архітектор, музикант, композитор, співак, гітарист, галерист… Все це у тобі уживається легко? Що насправді було спочатку, в дитинстві? А що проявилося пізніше? Якщо згадувати дитинство… Воно у всіх людей є основою інтересів, особистості. Спогади, несвідоме, свідоме – все це накопичується. Буквально 2 роки тому, біля будинку, де я жив у Львові, я зустрів сусіда. Тепер вже колишнього. Він роки на 3 старший за мене. Була така собі нормальна дворова банда (сміх). Ми завжди чудили. Або обстрілювали в парку «Дружба» тих, хто засмагав, або палили «кастріки», або ми щось будували, або бігали, або щось збирали в садах (закритих, та не для нас). Тобто займалися звичайними дитячими справами. І ось він мені все це нагадав і каже: «Я дуже добре пам’ятаю кілька сцен з дитинства. Пам’ятаєш, як ми хотіли будувати музеї з тобою? Ти всіх нас смикав, щоб ми збирали експонати і відкривали музеї.» А я взагалі цього не пам’ятаю. Він сказав, що мені тоді було років 5 чи 7 і я носився із цією ідеєю постійно. І от вийшло, що він запам’ятав на все життя якісь мої дитячі нав’язливі ідеї. Але по факту воно так і вийшло. Моя основна мета – будувати музеї. Музеї не в плані традиційної будівлі з колонами, яка зустрічає нас охоронцями з тітоньками, що за нами дивляться. Музей – це дуже широке поняття. Для мене це покликання змінити парадигму нашої країни з побутової на культурну. Власне тим я і захоплююсь. Тобто і ця дитяча історія, і декілька десятиліть успішного музичного досвіду – це все є частини формування особистості. Для того щоб зрозуміти, чим ти хочеш займатися, ти іноді починаєш займатися чимось подібним і шукаєш свій формат. Тому в останні мої музичні роки в «Океані Ельзи» я вже займався арт-центром «Я Галерея». Для мене це стало пріоритетом. Саме коло спілкування з художниками, кураторами, мистецтвознавцями для мене стало пріоритетним. І перетягнуло мене з шоубізнесових кіл до більш елітарних, мистецьких. Трохи повернемося назад. Ти сам згадав «Океан Ельзи». І, фактично, ти є засновником команди. Бо ж ти, плюс Андрій Голяк, зібралися і вирішили створити групу. Потім прийшли всі інші, а Андрій пішов. Ну, це так коротко, щоб зараз не розписувати. Як ти зараз почуваєшся? Засновником? Не тільки «Океану», можливо чогось нового в українській культурі? Напевно мало є людей в Україні, які знають досконало історію створення груп «Клан Тиші» і «Океан Ельзи». Ти все знаєш і був живим учасником і свідком подій. Перша моя електрогітара повинна ще в тебе лежати? На якій записані майже всі твори «Клану Тиші» і перші записи «Океану Ельзи»? Е, не хвилюйся, бережу (сміх). Але, бачиш, ситуація полягає у тому, що завдяки величезній працездатності Славіка (Вакарчука – прим. ред.), це все живе. Тому що втомлюєшся займатися однією справою. Ну, чесно, 10 років – це вже був для мене абсолют! Я вже зробив все, що хотів. Сказав все, що хотів. Оскільки я не є віртуозним музикантом, який би міг розвиватися в якійсь інструментальній, експериментальній, джазовій музиці, то відчув, що досягнув музичного максимуму.


S.U.I.T 37

Відкриття проекту «Тіні забутих предків. Виставка» у Львівському палаці мистецтв Фотограф – Роман Шишак


S.U.I.T 38

Фото: Олена Божко


S.U.I.T 39

Потім ще інерційно займався групою «Гуд:мов», тому що мав багато музичного матеріалу, який хотів показати. Отже як я почуваюся засновником? Ти знаєш, чудово (сміх). Тому що, як показує досвід, бути засновником такого проекту, який далі продовжує своє життя і приносить тобі духовні дивіденди – це фантастично. Ну, тобто матеріал, який був зроблений, – він далі живе і працює. Круто! Повір мені, я був би радий зробити багато справ, які б жили й далі, після того, як я ними вже не буду займатись. «Океан Ельзи» вже багато хто ділить на етапи, я би навіть сказав, що скоріше треба ділити на склади: перший склад, другий, третій. «Океан Ельзи» того часу, коли я заснував з колегами групу і розвивав її, вже вписаний в історію сучасної культури. З іншого боку я, як людина, яка має те, що називається авторські права на той період, почуваюся досить впевнено навіть з точки зору документального оформлення свого статусу. Я зараз хотів би більше поговорити про твою сучасну діяльність, але кількох запитань про «Океан Ельзи» таки не уникнути, тож якій найприємніший спогад залишився з часів «ОЕ»? Ну, напевно, перше, що запам’ятається на все життя, – це коли молода група «Океан Ельзи», подавши на грант у центр Сороса, отримала невеликі гроші (хоча для нас тоді ці гроші були величезними), для того, щоб купити інструменти для перших закордонних гастролей. І тоді в моїх руках опинився Fender, японський Fender. Я був на сьомому небі. Я тобі скажу: це й дотепер одна з моїх улюблених гітар. І от такий, нібито маленький, але насправді дуже важливий крок, дав серйозний поштовх групі. У Юри Хусточки з’явилась бас-гітара, у Дениса – тарілки, у Славіка – мікрофон, в мене гітара, яку я дуже люблю. Проніс її через все своє музичне життя. Власне це і є щось неповторне. Скільки після того я не купував собі гітар, а в мене їх навіть не десяток, і більш круті нібито, ніж та гітара, але такого відчуття в мене вже не було. Ніколи. Про наступне питання ти вже частково говорив, але я хотів би зупинитися, можливо, на якихось психологічних аспектах. Ти вже відходив від «Океану», але ж свій бізнес почав паралельно? Йдеться про те, що останні десь роки чотири «Океану», коли ми вже переїхали до Києва, я зрозумів, що в мене є купа вільного часу, який я би хотів чимось заповнити. І, згадавши свою любов до дизайну, до мистецтва, я створив із Андрієм Гнатюком «Я Дизайн». На жаль, Андрій вже пішов з життя. Був дуже приємний дядько такий, хороша людина. І ми з ним зробили перший шоурум на Подолі, де з самого початку я запропонував показувати мистецтво. І потрохи ми почали демонструвати роботи художників, які і сформували моє певне розуміння сучасного українського мистецтва. Це Павло Маков, Ігор Янович, Олександр Сухоліт, Олена Бланк та інші. На той момент це був дійсно подарунок долі – знайомство з тими людьми, праця, перші роботи. Хоча, я розумію, що це були напівпрофесійні виставки, але, власне, це і стало переламним моментом. В тому сенсі, що я зрозумів: це середовище мене затягує безнадійно швидко. І вже коли я приїжджаю в якесь

місто на гастролі, перше, що я роблю, це зідзвонююсь із художнім середовищем, йду в музеї, шукаю щось для своєї бібліотеки і так далі. Тобто куди б я не приїжджав – у Лондон чи в Житомир, я проводив час з художниками або в музеях, в магазинах, які продавали книжки чи інші культурні продукти. Тобто я таке своєрідне перепрофілювання відчув набагато раніше, ніж вирішив завершити «океанівський» етап. Ти все ж таки отримав освіту, дотичну до дизайну, ти – ландшафтний архітектор. І в тебе вдома я завжди бачив альбоми, присвячені мистецтву. Тобто ти захоплювався цим з дитинства чи тільки в студентські роки виникло таке зацікавлення? Тут потрібно сказати, що мій дід так само був архітектором, і заохотив мене до багатьох речей. Перша гітара, акустична, яка була в групи «Клан Тиші» – це була гітара мого діда, яку він мені просто віддав. На додаток до своєї музичної, фотографічної, мистецької кар’єри, він мав дійсно успішну архітектурну кар’єру. У нас вдома завжди були альбоми. Я формувався на альбомах Пікассо ще коли мені було 3-4 роки. Ще до школи дід робив виставки моїх якихось там кубістичних картинок. І власне, з чого ми розпочали нашу розмову, з самого дитинства і був сформований мій світогляд мистецький. Тому, я думаю, що це – від діда, від баби, від мами. А якісь роботи діда збереглися у Львові? Так. Він проектував і вокзал Мостиськ, і житлові будинки у Львові на теперішній вулиці Генерала Чупринки. Всі знають його за однією розробкою, яка була відома у всьому Радянському Союзі, – це рельєф на пожежній стіні, рельєф з висунутою цеглою. Тобто він українські візерунки переводив у такі архітектурні рельєфи. Чому, як ти думаєш, твій рекорд, занесений у Книгу Гіннеса у 2005-му, не зміг допомогти музичній стороні твоєї кар’єри? (У 2005-му Гудімов побив світовий рекорд, занесений до Книги рекордів Гіннеса, знявши, змонтувавши і показавши в телевізійному ефірі за рекордно короткий час кліп на свою пісню «Коротка розмова». З моменту початку зйомок до презентації готового продукту минуло 3 години 28 хвилин. Попередній рекорд – 3 години 46 хвилин – належав британській групі Electric Soft Parade). Я чесно тобі скажу, це скоріше fun такий був, не пов’язаний безпосередньо з кар’єрою. Тобто ти не боявся вийти за рамки і кардинально змінити заняття музикою, з яким рано чи пізно тебе запрошували би на концерти, корпоративи, на мистецтво? Якби у мене було бажання, я би займався цим довше. В нас була класна група. Денис Левченко зараз грає в «Бумбоксі», а Слава Васильєв грає у різних джазових проектах. Всі – прекрасні музиканти. Справа в тому, що, як ще тоді казав Денис: «Я розумію, що твоя голова забита мистецтвом. І, напевно, на музиці ти зосередитися не зможеш». Так воно і сталося.


S.U.I.T 40

Тобто навіть колеги підштовхували тебе до того, чим ти зараз займаєшся? Так, вони все розуміли. Мало того, вони серйозно допомагали мені із «Я Галереєю», із адмініструванням. Підключав їх навіть до мистецьких проектів. А тепер уяви собі, що існують в цьому світі люди, які пам’ятають тебе тільки як музиканта. Тож поясни: хто зараз Павло Гудімов? Є арт-центри «Я Галерея», які, в принципі, і заварюють всю цю кашу, про яку ми говоримо. Арт-центр «Я Галерея» зроблений як такий величезний дослідницький лабораторний центр, який працює із сучасними художниками. Займається й минулим, реактивізує всі ці речі. І робить такі проекти, як, до прикладу, «Тіні забутих предків», який мали можливість побачити всі бажаючі у Києві та Львові. Це, до речі, проект створений спільно із film.ua. Він у такому синтезі перебуває. Плюс велика кількість музейних проектів, які після такої собі лабораторної презентації у «Я Галерея» в Києві, Дніпрі розходяться, розростаються експонатами, переходять у музейні проекти. І плюс видавництво «Артбук», що підтримує проекти, видає всілякі різні книжки. Спробуємо розкласти по поличках: існує ідея зробити виставку. Вона в режимі «Бета-версія» виставляється в «Я Галерея»… Або фрагментами. Вона не обов’язково виставляється. Вона тут розробляється. Якщо ти бачиш перспективу, то виставку, можливо, навіть більш масштабно, десь презентуєш, не обов’язково навіть у «Я Галерея»? Є ціла система, назвемо її «Гудімов Арт-проект». Це – частина культурного креативного холдингу. Тому що бізнесова складова це – «Я Дизайн»: мала архітектура, архітектура інтер’єрів, графічний дизайн – тобто сучасний дизайн. А все, що стосується мистецького напрямку, цей креатив і творчість… думаю, лише в майбутньому це буде приносити дивіденди. Тим не менше, вже зараз ми маємо базові, культурні досягнення, які запускають цілу систему перезавантаження української системи. З пострадянської – до європейської. Виставки – це те, чим я живу. Тобто, не школи, проекти, які супроводжують нас. Робота з художниками, робота в колаборації, робота зі створення якихось нових формацій. Наприклад, лекційно-презентаційна програма «Українська візуальна книга», потім законотворчість… Законотворчість? Ну, до прикладу, я – один зі співавторів Закону про Фонд культури України. Це – моє життя. У різних аспектах я займаюся культурними питаннями. Можеш сказати, що, в тому числі, твориш сучасну культуру України?

Я так і роблю. Так само, як і інші, до прикладу, Влад Троїцький. Так само, як і ще безліч людей, які займаються живими речами, а не просто спогадами, згадками. А в чому ти вбачаєш найбільшу перспективу культурного майбутнього України? Ну, до прикладу, в тому, що Україна відмовиться від якихось патетичних ідей відродження індустріальної чи сільськогосподарської країни і, все ж таки, почне займатися креативом. Тут величезний потенціал і талант. Тобто в майбутньому, я думаю, ми будемо роби-


S.U.I.T 41

Відкриття проекту «Тіні забутих предків. Виставка» у Львівському палаці мистецтв Фотограф – Роман Шишак

ти контент для великої частини світу. Але до того нам потрібно ще розібратися із багатьма питаннями, як-от із політичною стабільністю. Я вважаю, що Україна має всі потенціали для того, щоб створити феноменальну, креативну країну. Ну, от ти ж бачиш останніми роками феномен IT-бізнесу? Звичайно. Який показує, що у людей голови є. Такі ж перспективи існують у видавничому бізнесі, із виставковими центрами, анімацією. Тобто є серйозний потенціал для розвитку креативного класу.

Ти розумієш, яку ти провокаційну річ сказав: відмовитись від індустріального і сільськогосподарського минулого? Так, я вважаю, що це непотрібно. Це – руйнуючі речі. Як тобі долі людей, які не доживають до 60-ти? Найголовніше, потреби людей сильно змінилися. Нам не потрібно труїти землю. І пишатися тим, що ми маємо інвесторів, які вважають нас, грубо кажучи, країною четвертого світу. Ми маємо розібратися і працювати над екологією. Добре, тоді скажи, як це: відмовитись від сільського господарства? Хто буде нам хліб давати?


S.U.I.T 42

Ой, я тобі можу розповісти.

У чому ти ще вбачаєш перспективи?

Ти ж розумієш, я тебе провокую.

У нас повиннi знімати кіно більшість кіностудій світу.

Треба, щоб було лише екологічне сільське господарство. Не труїти землю. І тоді все буде добре. Ця ніша дуже важлива. До того ж, в України є такий величезний потенціал, в креативному розрізі, – туризм. Феномен Львова це показав. Єдине, що треба, розвивати ще культурний туризм, а не тільки гастрономічний. Йдеться про те, що вся Україна зможе стати туристичною Меккою за умови стабільності: політичної, економічної, ну і не треба забувати про питання безпеки.

Чому саме тут? В Україні прекрасні локації. І талановиті люди. І з працею над «продакшн» – все прекрасно. Можна знімати все, що завгодно. До того ж має розвиватися фестивальний напрямок. Він існує, але, вважаю, його потрібно розвивати ще більше, на міжнародному рівні. Далі, якщо ми говоримо про розвиток, підійдемо трохи з іншого боку. Це – зелена енергія. От, до прикладу,


S.U.I.T 43

щорічно, Івано-Франківську і так далі. Не забувай, що, окрім Києва, друга «Я Галерея» – у Дніпрі. А, якщо казати про закордон, звісно я завжди стараюся їздити в такі професійні чи напівпрофесійні подорожі: Франція, Німеччина, в Данії цього року був, вивчав дизайн, музейчики… Ти сам подорожуєш, чи тебе запрошують? Як коли. Запрошували Гетте-інститут, Французький інститут Марії Тулузи, інститути Данії. Як лектора, куратора? Так, це стосувалося професійної діяльності. Але інколи, звичайно, подорожую сам. У якості кого ти почуваєшся найкомфортніше: викладач, який читає лекції, куратор, який відкриває нові таланти, людина, метою якої є донести сучасне мистецтво? Все це можна об’єднати. Я почуваюся комфортно, коли я відчуваю себе арт-менеджером країни. Арт-менеджер країни – це звучить амбітно. А ти за професією працював? Ландшафтний архітектор щось спроектував? Звісно. 1–2 сади на рік я проектую, просто часу немає робити більше. Тобто і дотепер ти цим займаєшся? Більше того, я вже маю свій сад. І свою сім’ю – і це прекрасно. Ти – ландшафтний архітектор, музикант (і нещодавнє возз’єднання «Океану Ельзи» у «золотому складі» довело, що ти у формі), модератор, куратор, лектор. Яку би ти дав пораду людині, яка хоче стати успішною, у сучасній Україні?

Відкриття виставки Володимира Костирко «Transkvadrat» в Арт-центрі Павла Гудімова «Я Галерея» у Києві Фотограф – Володимир Денисенков

подивитись на досвід Данії, скандинавських країн. Та в нас купа земель, які стоять напівпорожніми. Використати їх зараз неможливо, можливо, років 200 повинно минути. Ставимо сонячні електростанції і продаємо зелену енергію. Територія в нас яка? Велика!

Тут саме питання і є відповіддю. У нас, напевно, мультидисциплінарний розвиток. Це важлива штука. Часто буває, що не завжди один ваш талант може прогодувати, а, навпаки, зовсім інший. І, власне, мультидисциплінарність особистості, тобто коли ти такий мультиталант, як-от Вуді Ален, чомусь відразу його згадую: чудовий актор, режисер, музикант і письменник, там ще багато талантів зарито і… відрито (сміх). Я вважаю, що ми зараз живемо в світі, коли ця поліфонія творча може проявлятися спочатку у внутрішньому пошуку всередині особистості, а потім виливатися у професійні дії. Тому ми живемо в середовищі мультиталантів. І, до речі, скажу, що мистецький світ всім тим наповнений.

До речі, про території. Ти розриваєшся, в тебе лекції, презентації. Де ти буваєш?

Тобто, спочатку пошук. Потім треба вчасно відпустити те, від чого ти не отримуєш задоволення, і триматися внутрішнього орієнтиру?

У рідному Львові я буваю дуже часто. Тут багато виставкових, комутаційних, дизайнерських проектів. Плюс я часто буваю в різних містах з якимось програмами, лекціями, виставками. У Карпатах, в Хмельницькому, в Чернівцях

У першу чергу, раджу всім ніколи не займатися тим, що їм не подобається. Приділяйте увагу тільки тому, що вас не руйнує, а будує як особистість. Займайтеся тільки тим, що є у колі ваших інтересів.


АТЕЛЬЄ +38 032 224-06-80 +38 068 199-199-0 www.roksolanabogutska.com info@roksolanabogutska.com


THOMAS SABO є одним з провідних світових брендів, що пропонує ювелірні вироби та годинники для жінок і чоловіків. Рушійними силами бренду є любов до моди з її мінливими тенденціями та неймовірне прагнення до створення інноваційних та виразних аксесуарів. Особливо прискіплива увага в дизайні трендових прикрас приділяється деталям, що робить прикраси класичними та елегантними або яскравими та різкими. Це, поряд з найвищими стандартами якості, є ключовими характеристиками світу THOMAS SABO. Виразний дизайн жіночих і чоловічих колекцій THOMAS SABO придбав культовий статус і став високо бажаним серед клієнтів по всьому світу.

Цілеспрямований, з чітким баченням стратегії та розвитку бізнесу, німець Томас Сабо заснував однойменну компанію в 1984 році. Досить швидко його ентузіазм перетворив молоду компанію на один з найуспішніших брендів срібних прикрас у німецькомовному світі. Вже на початку 1990-х років компанія представляла велику команду і зрілу концепцію бренду. Сьогодні THOMAS SABO відомий своїми неповторними колекціями стерлінгового срібла. В 2012 році THOMAS SABO вперше запрошує світових знаменитостей, таких як Кеті Перрі, Поппі Делевінь та Девід Гаррет, для своїх міжнародних рекламних кампаній. Посли представляють дві колекції: Glam & Soul (жіноча) і Rebel Heart (чоловіча). А вже в 2014 році, після запуску колекції Karma Beads, новими обличчями бренду стають топ-модель Джорджія Мей Джаггер і пілот Формули-1 Ніко Росберг. Кінець року відзначається появою вражаючої колекції прикрас із золота та дорогоцінного каміння.

Девіз “Make memories last” належить колекції Love Bridge, він закликає увічнити на браслеті або намисті особливі моменти за допомогою гравірувальної машини та зробити прикрасу унікальною та неповторною. Штаб-квартира THOMAS SABO знаходиться в мальовничому передмісті Нюрнберга в Німеччині, в сучасній будівлі, що оснащена за останніми технологіями, у тому числі і тими, що забезпечують дбайливе ставлення до природи. Переїзд компанії в 2016 році у цей офіс, збудований спеціально для THOMAS SABO, є важливою віхою для подальшого розвитку компанії.


3

|

НЕВІДОМИЙ СВІТ

Повна протилежність таким звичним і вподобаним нами місцям – де теплі моря, обпалені сонцем піски, яскрава зелень, шум барвистих багатолюдних міст. Немов світ перевернувся з ніг на голову…


S.U.I.T 50

Çàñòèãëà âi÷íiñòü « â÷åíîãî Ìîðåíî » Текст: Юлiя Ткач

Є такі місця на нашій планеті, побачивши які людина не може стримати емоцій, взагалі забуває про логіку і раціональність мислення, не може розмірковувати, а може лише захоплено дивитися-дивитися-дивитися, щоб це видовище у всій своїй величності вкарбувалося в пам’ять! Так, коли дивишся на льодовик Періто-Морено, не ймеш віри власним очам: не може бути, щоб крижані скелі були настільки високими, а лід мав таке яскраве, біло-синє забарвлення. Величезні льодові гори, які постійно скригочуть та гуркотять, ніби гігантська споруда, що тріщить по швах. Час від часу величезні брили льоду відколюються від тіла льодовика й падають в озеро, в якому, власне, шлях Періто-Морено й закінчується, а з гігантського фонтану бризок піднімається величний айсберг, створюючи неймовірний гуркіт, багаторазово посилений потужним відлунням! І через кілька хвилин в озері виникає маленьке льодовикове цунамі…


S.U.I.T 51

КРИЖАНА ПАТАГОНІЯ Аби побачити, як народжується айсберг, нема потреби їхати на Північний полюс, в Антарктиду або в Гренландію. Для цього достатньо відвідати країну, яка до снігу, здавалося б, не має жодного стосунку – Аргентину. Саме тут, в аргентинській частині Патагонії, простягається величезне льодовикове поле, яке вважається третім за величиною льодовиковим плато в світі. Розташоване крижане поле на території національного парку Лос-Гласіарес на південному сході провінції СантаКрус. Льодовики займають тридцять відсотків території ЛосГласіарес, при цьому раніше їх було значно більше й

виходили вони далеко за нинішні межі. Дослідники запевняють, що сто тисяч років тому площа Патагонського льодовикового крижаного щита сягала 480 тис. км2, а сам він був на схилах усіх патагонських Альп. Наразі від щита лишилося дві частини: більша за розмірами розташована на півдні, де власне, й є парк Лос-Гласіарес, менша – на півночі Патагонії. На території парку налічується сорок вісім великих льодовиків й понад триста маленьких. Найбільшим льодовиком вважається Упсала, довжина якого становить 60 км, ширина – 8 км, а загальна площа 902 км2. Трохи менше за розмірами –В’єдма. На жаль, як і багато інших льодовиків, тануть вони з великою швидкістю. Наприклад, Упсала щороку зменшується на двісті метрів.

Фото: Liam Quinn


S.U.I.T 52

І все ж крижані поля величезні – «язики» їхніх льодовиків з одного боку сповзають в тихоокеанські фіорди в Чилі, а з іншого, в Аргентині, – в озера, з яких річки течуть в Атлантичний океан. Швидкість руху льодовика – близько двох метрів на добу. Тобто кожен день звідкись із туману приповзає два метри свіжого льоду. Але за якимось хитрим вселенським задумом кожен день від краю льодовика відколюється в середньому два метри льоду. Таким чином, льодовик ніби стоїть на місці. Патагонські льодовики унікальні: аби їх побачити, не обов’язково підніматися високо вгору. Майже усі вони починаються на висоті 1,5 тис. метрів над рівнем моря, а деякі спускаються майже до підніжжя гори, зупиняючись на позначці 200 метрів від підошви схилу. У природі усе

розмірено і зрозуміло – вітер, що рухається з Атлантичного океану, перетинаючи материк, наштовхується на одну, але дуже значну перешкоду: височезні Анди, висота яких подекуди сягає майже семи тисяч метрів. Це призводить до різкого гальмування повітряних мас, внаслідок чого на західні схили гір виливається величезна кількість дощу. Тож коли вітер перетинає гори, вологи у хмарах майже не лишається, а з другого боку Анд спостерігається інша картина. Гори тут не такі високі (їх висота становить дві-три тисячі метрів), опадів мало. Регіон має холодний й дуже сухий клімат: рясні дощі лише в квітні й травні, сніг випадає тільки у серпні в горах, а середньорічна температура коливається в межах +7°С. Це сприяє формуванню величезного льодовикового поля й не дозволяє кризі танути надто швидко.


S.U.I.T 53

КРИШТАЛЕВА ПРИРОДА ПЕРІТО-МОРЕНО Хоча Періто-Морено не є найбільшим льодовиком Патагонії, все одно він дуже великий й надзвичайно старий – вік льодовика перевищує 300 тис. років, площа становить 250 кв.км. Висота крижаних скель над поверхнею води сягає 60 м, а підводна частина в деяких місцях перевищує 500 метрів. Але цей нібито застиглий крижаний гігант не стоїть на місці, а рухається зі швидкістю два метри на добу, зі стоїчною регулярністю і з гучним гуркотом в синє озеро сповзають величезні льодяні брили-айсберги, найменші висотою з двоповерховий будинок. Назва льодовика перекладається як «вчений Морено» або «експерт Морено», він названий так на честь дослідника Франсіско Паскасіо Морено. І дивлячись на криш-

талеві гори льодовика, починаєш заздрити людині, яка побачила його першою! Всі, хто хоч раз бачив Періто-Морено, згадують про його дивовижні барви, які постійно змінюються залежно від сонячного світла, хмарності. Сам лід кришталево білого кольору, який в місцях розломів скель набуває яскравого синього забарвлення. За ясної сонячної погоди льодяні кристали стають блакитними, похмурого дня набувають ультрамаринових вiдтiнкiв. Коли крижані брили падають у холодні води, лід перевертається, й перед захопленими поглядами повстає його нижня частина волошкового кольору. Періто-Морено вважається найвідомішим льодовиком патагонських Альп. За виглядом льодовик нагадує величезну застиглу річку, довжина якої

Фото: Kerry O’Connor


S.U.I.T 54

становить 30 км, ширина – 5 км, що рухається у східному напрямку, постійно підживлюючись талими водами. Льодовик унікальний: у наш час, коли майже усі льодовики планети щорічно зменшуються й незабаром можуть зникнути з лиця Землі, Періто-Морено росте. Щодня важкий, злежаний сніг створює два метри нового льоду, завдяки чому льодовик щорічно просувається по схилах на сімсот метрів. Але при цьому від крижаних скель щодня відколюються брили льоду й з бризками падають у водоймище, в яке впирається льодовик, створюючи маленькі, великі й гігантські айсберги. З огляду на ці обставини, вважається, що Періто-Морено є незмінним за розмірами льодовиком: він не зростає, але й не зменшується, а його площа залишається майже незмінною впродовж дев’яноста років.

ЯК НАРОДЖУЄТЬСЯ АЙСБЕРГ Можливо, льодовику вдалося б продовжити свій шлях по схилу гори, якби не величезна водойма, що зупинила

його рух назавжди. Справа в тому, що Періто-Морено впирається в озеро Лаго-Архентіно, що розташоване на висоті 187 метрів над рівнем моря. Це дуже глибока прісноводна водойма, площа якої сягає майже 1,5 тис. км2. У своїй найширшій частині озеро має 20 км. Ця водойма настільки велика, що зупиняє не лише Періто-Морено, а й також Упсалу та деякі інші льодовики. Оскільки Періто-Морено постійно рухається вперед, крижаний потік не зупиняється на узбережжі озера, а йде далі. Таким чином він поступово розрізає Лаго-Архентіно навпіл, створюючи природну дамбу. Іноді льодовик так «розганяється», що повністю перекриває зв’язок між частинами озера, це призводить до підйому води на десятки метрів. Далі у води є два варіанти – або влаштувати катастрофічне видовище з проривом греблі і змиванням всього живого навколо, або проточити в льодовику печеру і пустити потік води туди. Коли тиск на крижану греблю виявляється настільки сильним, що вона не витримує й ламається, брили льоду розміром з багатоповерховий будинок, починають рухатися одночасно. Величезні криги злітають у повітря, аби


S.U.I.T 55

Фото: Steven dosRemedios

Фото: Douglas Scortegagna


S.U.I.T 56

Фото: Lisa Weichel

за кілька секунд зі страшним гуркотом впасти у звільнені від полону бурхливі води Лаго-Архентіно. Вода, що залишилась у південній частині, починає атакувати крижану скелю, пробиваючи собі дорогу доти, доки у ній не з’явиться канал, достатньо великий для того, аби надлишок води з південної половини озера зміг потрапити у північну. Звідси звільнена маса води спрямовується далі, до Атлантичного океану, захоплюючи крижані глиби. Таке дійство, яке аргентинці називають «La ruptura», повторюється тут із різною частотою – від одного разу на рік до менш ніж одного разу за десятиріччя, щоразу настає несподівано й приголомшує усіх навколо. Подивитися на крижане диво можна з довгого оглядового майданчика, який «висить» перед гігантською білою горою. Аби чисельні відвідувачі не знищили крижаного покрову, уздовж краю льодовика на стовпах побудовані спеціальні доріжки для туристів. Для тих, хто хоче погуляти околицями, передбачені пішохідні маршрути. Деякі з них ведуть повз водойму та вздовж краю Періто-Морено, але є й такі, що розташувались на відстані. Усі маршрути дають змогу роздивитись льодовик з різних ракурсів.

Фото: Nico Caramella


S.U.I.T 57

А можна на катері впритул підійти до крижаних скель, спостерігати на максимально близькій відстані, як час від часу в озеро падають брили льоду розміром з дво- або триповерховий будинок, як вони перевертаються, зіткнувшись зі скелею. За відгуками, враження неймовірні! Дивовижне відчуття – опинитися всередині могутнього айсберга. Для цього потрібно підійти до льодовика на човні, надіти на ноги альпіністські кішки і зануритись у крижану печеру. Все завмирає перед величчю цієї кришталевої краси. І коли перехоплює подих, коли логічно мислити стає неможливим, відкривається інше бачення себе, свого місця у цьому світі, у цьому безкінечному і такому незвіданому Всесвіті.

Фото: Steven Newton

Фото: ravas51


S.U.I.T 58

ПОКЛИК ВІЧНОЇ МЕРЗЛОТИ Текст: Юлiя Ткач

Шпіцберген… Місце, де панує холод та білі ведмеді. Тут сонце не заходить за обрій півроку, й стільки ж часу панує темрява. Це земля закутаних у снігову ковдру рівнин, шпилястих гір, глибоких фіордів і вічної криги. Влітку, коли царює сонце, прокидається тундра і суцільно покривається дикими квітами. Повітря наповнюється ледь помітним дзвоном – так співають припорошені крижаною крихтою фіорди. У якийсь момент звук повисає в повітрі, а потім, не втримавшись, розсипається і падає в море, і тоді піднімають свої сонні голови моржі… Виходить білий ведмідь – визнаний громадянин тутешніх місць, побачивши якого усі затамовують подих, символ природної краси, чистоти та неприступності цих білих островів. І ще гігантські льодовики, від яких щопівгодини відколюються величезні айсберги, починаючи свій рух безкрайнім океаном. А потім знову тиша, приголомшуюча тиша...


S.U.I.T 59

Фото: Thomas Woodtli


S.U.I.T 60

Фото: calflier001

СУСІД ПІВНІЧНОГО ПОЛЮСУ Архіпелаг Шпіцберген – це ворота в Арктику – якщо рахувати від крайньої точки, Північний полюс розташований менш ніж за тисячу кілометрів. Тому літаком дістатися до нього можна за якихось півтори години. Назву архіпелагу дав голландець Вільям Баренц, з огляду на рельєф островів: Шпіцберген означає «Шпилясті гори». Щоправда, гори тут невисокі: найвищою вважається пік Ньютон, висота якого сягає 1 712 метрів. Норвежці, яким власне й належить Шпіцберген, називають архіпелаг Свальбардом, що означає «Студений край»: льодовики займають більше половини території островів. Простягається архіпелаг за полярним колом у Північному Льодовитому океані, оточений з усіх боків морями: тут їх одразу три – Баренцове, Норвезьке й Гренландське. Тому не дивно, що більше половини території архіпелагу й вісімдесяти відсотків морських територій навколо нього входять до складу різних заповідників й природних парків. Офіційно архіпелаг належить Норвегії, але згідно з Паризьким договором про Шпіцберген 1920 року, що дозволяє будь-якій країні займатися тут господарською ді-

яльністю, архіпелаг відкритий для всіх. Сюди не потрібна віза, тут відсутні кордони і митниця, а на товари немає податків. Будь-який емігрант може приїхати на архіпелаг і залишитися тут жити за умови, що у нього є гроші або робота. Основні заняття населення – видобуток вугілля і екзотичний туризм. Країнам, що свого часу боролися за право володіння північними островами, дозволено вести на цих землях розвідувальні роботи та видобувати корисні копалини (кам’яне вугілля й деяке напівкоштовне каміння). До таких країн належать США, Велика Британія, Італія, Японія, Норвегія, Нідерланди та Росія. Свого часу усі вони прагнули заволодіти архіпелагом й розташовували тут свої поселення. Найгостріша боротьба точилася між Норвегією та Росією. Архіпелаг привернув до себе пильну увагу недарма. Перш за все, він розташований надзвичайно близько до Північного полюсу, тому велика кількість полярних експедицій починалася саме звідси. Крім того, у водах поблизу архіпелагу мешкає чимало риби та морських тварин, а риболовля завжди користувалася попитом. Ще одна причина: кам’яне вугілля, що було знайдено у цих землях наприкінці дев’ятнадцятого століття. Наявність


S.U.I.T 61

Фото: calflier001


S.U.I.T 62


S.U.I.T 63

корисних копалин у зоні вічної мерзлоти вчені пояснюють тим, що у часи, коли відбувалось формування покладів вугілля (360–285 млн років тому), архіпелаг був у районі екватора. А в північних широтах опинився у зв’язку з повільним рухом літосферних плит. На схилах льодовиків Ларс і Лонг’їр можна знайти безліч скам’янілостей з відбитками силуетів рослин і тварин, вік яких становить від 40 до 60 мільйонів років. Їх кількість настільки велика, що знайдене дозволяється вільно вивозити з Шпіцбергена. Суперечки за землі архіпелагу точилися б й донині, якби в Росії не стався переворот. Норвегія скористалась ситуацією та вмовила інші країни визнати за нею право володіння архіпелагом. Натомість обіцяла не перешкоджати морському промислу, видобуванню вугілля, науковій діяльності. З усіх країн, що підписали угоду, наразі лише Росія підтримує свою присутність на території архіпелагу. Але її участь у розвитку регіону вкрай мала, видобутку вугілля вона майже не проводить, а у селищах, що їй належить, мешкають та працюють археологи, геологи, біологи, географи.

ПРИБУЛЬЦІ ТА АБОРИГЕНИ Архіпелаг складається з трьох великих та чималої кількості дрібних островів. Найбільшу територію займає острів Західний Шпіцберген – майже 40 тис кв. км. Тут знаходиться найкрупніше місто архіпелагу – Лонг’їр, населення якого становить близько двох тисяч осіб.

Взагалі населення архіпелагу – 2 500 прибульців з 31 країни, що проживають в двох поселеннях – норвезькому (міжнародному) Лонг’їрі та російському Баренцбурзі. Це єдине російське поселення, де мешкають люди, а також добувається вугілля. Щоправда, на материк воно не йде: вугілля використовують на потреби міста, тоді як більшість мешканців (якщо не зважати на науковців), працюють, аби видобувати вугілля. У такому замкненому колі люди живуть впродовж багатьох десятиліть. Мешканці Лонг’їру та Баренцбургу майже не спілкуються між собою: поселення розташовані далеко одне від одного, транспортне сполучення налагоджено погано. Інколи ходить автобус, взимку можна використати їздових собак. Та й ціни у цих поселеннях вкрай різняться. Лонг’їр – надзвичайно дороге місто. Насамперед, це найпівнічніше у світі поселення. Тут офіційно зареєстровано близько ста п’ятдесяти найпівнічніших об’єктів у світі: аеропорт, музей, храм, будинок культури, університет, де студенти вивчають арктичну біологію та геологію. До початку дев’яностих років минулого століття майже усе життя мешканців Лонг’їру було сконцентроване навколо видобутку кам’яного вугілля. Сьогодні ж майже увесь видобуток ведеться на Свеагрува – третьому за величиною острові Шпіцбергена. Тому вулиці (а їх тут цілих три!) майже порожні, і місцевих мешканців вдень обмаль. Та й ті на вулицях довго не затримуються, й швидко повертаються у приміщення – зимно. Натомість у місті багато приїжджих: тут зупиняються полярники, що їдуть на Північний полюс, туристи. У Лонг’їрі


S.U.I.T 64

побудований один з найбільш незвичних готелів у світі: усередині він нагадує шахту. Справжнє ж корінне населення Шпіцбергена – це білий ведмідь. Їх тут мешкає більше 3 000. Полярний ведмідь – король архіпелагу. Ця царствена тварина вагою до 800 кілограмів не знає собі рівних. Його стрибок сягає дванадцяти метрів. Одним ударом могутньої лапи він може зняти з людини скальп. Але попри усі ці страхи, полювання на ведмедів заборонене й вбивати їх дозволяється лише у межах самооборони – ці тварини занесені до Червоної книги. Тому ведмежі шкури, якими декоровані магазини Лонг’їру, переважно завезені з материку. Білий ведмідь – небезпечний, тямущий і надзвичайно рухливий звір – сьогодні майже не заходить в поселення, але іноді його приваблюють сміттєві ящики або комори з припасами. Ось чому дитячі садочки та інші споруди в поселеннях нагадують фортеці, а багато хто й донині не зачиняє двері будинків, аби в разі чого можна було швидко сховатися від ведмедя. Та й виходити за межі населених пунктів без рушниці не рекомендується. Тому якщо не маєш зброї, а погуляти околицями хочеться, бажано (й потрібно) взяти рушницю напрокат.

«ТЕПЛА» ЗИМА ХОЛОДНОГО КРАЮ На Шпіцбергені зимно: постійно дмуть холодні вітри, а в липні майже ніколи не буває тепліше за +6°С. Проте взимку, як на такі широти, тепло: температура повітря майже ніколи не опускається нижче за -25°С. Цій особливості Холодний край зобов’язаний одному з відгалужень теплої течії Гольфстрім, що проходить вздовж архіпелагу. Воно також є причиною того, що море довкола островів не замерзає. При цьому, не зважаючи на величезні обсяги води навколо, на архіпелазі спостерігається низька вологість, невелика кількість опадів й чимала кількість ясних, сонячних днів. Ще одна особливість Шпіцбергена: надзвичайно довгі день та ніч, які змушують губитися у часі мандрівників, повністю збиваючи в них внутрішній будильник. Поляр-

ний день триває 127 діб з квітня по вересень, ніч трохи менше – 120 днів з листопада по лютий. І саме тоді в усій красі тут можна побачити ще одне диво – Полярне сяйво, яке виблискує у небі та відбивається у воді різноманітними барвами й чудернацькими фігурами.

ЗЕМЛЯ ВИКЛЮЧНО ЖИВИХ Унікальною особливістю Шпіцбергена є вкрай низький вміст мікробів, пилу та паразитів у повітрі та ґрунті. Низька біологічна активність середовища забезпечує високу збереженість органіки й штучних об’єктів та споруд. Тому корабель, який море викинуло на узбережжя кілька століть тому, ще й донині в ідеальному стані (якщо так можна сказати про жертву морських стихій): дерев’яного корпусу гниль не торкнулась. Така особливість клімату вплинула на те, що цвинтарі на Шпіцбергені відсутні. Є один віддалений для раптово померлих – жертв природних катаклізмів, відчайдушних авантюристів або просто невдах. А взагалі ховати померлих тут не дозволяють. Виняток роблять лише для людей, що зробили значний внесок у розвиток архіпелагу. Та й ховають не тіло, а прах в урні: він не пахне. Поховані тіла не розкладаються, а муміфікуються, і з часом замерзла земля виштовхує їх назовні. Запах привертає до себе увагу білих ведмедів, які розкопують могили, а згодом можуть навідатися й у місто. Отже, ті, хто планує гідну старість і респектабельну смерть, відправляються заздалегідь на материк. У Лонг’їрі навіть діє закон, який забороняє вмирати на території міста. Тому якщо людину вразила тяжка хвороба або стався нещасний випадок з потенційно летальним результатом, пацієнта негайно переправляють літаком або катером в іншу частину Норвегії – на материк. Якщо ж людина у місті все ж таки вмирає, померлого також везуть на «Велику землю».

Фото: Kitty Terwolbeck


S.U.I.T 65

Фото: Kitty Terwolbeck


S.U.I.T 66

Фото: Frode Ramone

СХОВИЩЕ СУДНОГО ДНЯ Завдяки особливому клімату, політичному статусу, а також вічній мерзлоті Західний Шпіцберген був обраний Світовим сховищем насіння, так званим Сховищем Судного Дня. За задумом авторів, які прорахували усі варіанти розвитку людської історії, сховище має являти собою щось на зразок банківського приміщення з камерами, у яких кожна держава може розмістити дублікати насіння зі своїх національних фондів. Отже, якщо на батьківщині рослини станеться катастрофа, що знищить усе навколо, завдяки збереженим зернам флору можна буде відродити. Ідею підхопили міжнародні фінансові фонди й вклали у неї разом із норвезьким урядом майже 10 млн доларів. Будівництво почалося в 2006 році, а вже в 2008-му Сховище Судного Дня прийняло першу партію насіння.

Сховище розташоване на 120-метровій глибині і на висоті 130 м над рівнем моря, аби його не зачепив потенційний всесвітній потоп, який здатні спровокувати талі льоди Арктики та Антарктики. Шпіцберген є поза зоною сейсмічної активності, тому землетруси залізобетонному бункеру не загрожують. Незважаючи на те, що сховище розташоване поза комфортними для людини зонами проживання, воно не надто сильно віддалене від густонаселених центрів цивілізації, тому навіть у випадку транспортного колапсу дістатися до нього буде нескладно. Сховище Судного Дня обладнане вибухобезпечними дверима й шлюзовими камерами. Зерно зберігається завдяки холодильним камерам, які працюють на вугіллі, що добувається на острові. За критичних обставин в нагоді стане й вічна мерзлота: навіть якщо обладнання вийде з ладу, повинно пройти, принаймні, кілька тижнів, аби температура підвищилася на 3°C.

Фото: Frode Ramone


S.U.I.T 67

Насіння зберігається у запечатаних конвертах, які, в свою чергу, впаковані в пластикові чотиришарові пакети у контейнерах на металевих полицях. Температура -18°C й обмежений доступ кисню забезпечують низьку метаболічну активність й уповільнюють старіння насіння. Людям «з вулиці» потрапити сюди неможливо – це закритий об’єкт. У кожної країни в сховищі є своя секція, працювати у якій можна лише з офіційного дозволу

владних органів держави-«вкладника». Тому туристи можуть лише милуватися фасадом й дахом будівлі, які декоровані сталевими трикутниками різних розмірів, що відбивають світло, а також дзеркалами з підсвічуванням. Впродовж полярної ночі мережа з двохсот оптоволоконних кабелів забарвлює сховище в зеленуватоблакитні та білі барви, створюючи неймовірно красиве видовище.

Фото: Frode Ramone


S.U.I.T 68

МІСТО-ПРИВИД Ще донедавна в російському селищі Піраміда на Шпіцбергені мешкало з тисячу людей. Але одного дня час тут зупинився... Важко повірити, що лише двадцять років тому у стінах цих будинків лунав дитячий сміх, проводились концерти, вирощувались нетипові для клімату рослини, й був навіть розбитий сад. Тут були побудовані добротні багатоповерхові будівлі, басейн, бібліотека, теплова електростанція, штучні озера, зимовий сад та інші промислові і соціальні об’єкти. Зараз це законсервоване шахтарське місто, в якому ніхто не живе, справжнє місто-привид. Активне будівництво в поселенні тривало тридцять років, аж доки керівництво компанії «Арктиквугілля» не дійшло висновку, що видобуток вугілля себе не виправдовує й вимагає чималих витрат. Вплинуло на рішення закрити

шахту й те, що на ній з сімдесятих років тривала (й понині триває) пожежа, на локалізацію якої пішли величезні кошти. Останньою краплею стала авіакатастрофа у серпні 1996 року, під час якої загинуло 130 пасажирів, більшість з яких – місцеві шахтарі… Останні люди покинули місто у 1998 році, а побудована інфраструктура, в яку була вкладена чимала сума, виявилась нікому не потрібною. Люди, коли покидали селище, брали з собою найцінніше. А те, що вони по собі лишили, збереглося й донині – мародерів на Шпіцбергені немає. Трест «Арктиквугілля» й губернатор архіпелагу у лютому 2011 року домовились про спільне підтримання деяких будівель селища Піраміда. Тому місто добре збереглося. А живуть тут кілька доглядачів, птахи, та інколи забрідають білі ведмеді. І поруч із залишками цивілізації панує надзвичайна краса й незаймана природа царства снігу та льоду.


S.U.I.T 69


S.U.I.T 70

ІНША ЗАГАРТОВАНА ЄВРОПА ЗЕМЛЯ Текст: Марічка Алексевич


S.U.I.T 71

Тут не бігають натовпи туристів, сюди не їдуть, щоб поніжитись на сонечку, небагата природа та й архітектура на островах своєрідна. Натомість тих, хто все ж дістався сюди, Фарери зустрічають монументальною красою приспаних вічними туманами скель та гротів, непохитною силою океану і природною натуральністю у кожному міліметрі. Ці вісімнадцять островів неначе спеціально хтось загубив у холодних водах Атлантики, щоб можна було приїжджати сюди і насолоджуватись спокоєм та самозаглибленням.

Фото: Ulrich Latzenhofer


S.U.I.T 72

Подейкують, що першими жителями Фарерів були монахи з Шотландії, які почали заселяти Фарерські острови ще у VI столітті. Вже тоді ці землі в холодних північних водах приваблювали аскетів своєю відлюдністю і задумою. За 2 000 років на Фарерах змінилось мало що: тут, як і раніше, постійно дмуть суворі вітри, 280 днів у році все окутане ковдрою з туману і весь час моросить дощ. А ще, коли дивишся на безлісі заспані пейзажі Фарерських островів з літака, то може здатись, що острови пливуть океаном – оптичний обман створює тепла течія Гольфстрім. Іноді тут навіть виникає полярне сяйво. Над островами зазвичай стоять важкі, свинцеві хмари, а омивають їх такі ж води Атлантики. Це справді гіпнотизуюче видовище.

ТОРКНУТИСЬ ХМАР Фарерські острови мають вулканічне походження, відокремлені один від одного глибокими і вузькими фіордами. Через арктичний морський клімат дерев тут майже немає, їх засаджують штучно у спеціально відведених зонах. Скелі на Фарерах постійно обдувають північні вітри, вони майже не бачать сонця, натомість у ті рідкісні моменти, коли сонце таки сягає цієї землі, все довкола перемінюється: зі свинцевого перетворюється на насичене яскраво зелене, а океан вже не виглядає таким грізним, коли гребені його хвиль делікатно просвічує сонце. Північна загартована природа – це однозначно перше, за чим варто їхати на Фарери. Серед природних творінь,


S.U.I.T 73

Фото: Tobias Akerboom

обов’язкових до відвідин на тутешніх островах – гора Слатаратінда на острові Естурой. Вона є наймістичнішим місцем на Фарерах. Місцеві кажуть, що життя людини після сходження на цю гору ніколи не буде колишнім. Довкола тебе там тільки мгла, яка поглинає кожен звук. Здається, що можна торкнутись хмар. Тут, на висоті, починаєш розуміти свою мізерність, і якось по-іншому сприймати світ довкола себе. Не менш містичним є «Палець відьми» – унікальна природна композиція з каменю, заввишки у 350 метрів, відома під назвою «Trоllkonfingur». А ще надовго запам’ятаються найвищі скелі країни, їх висота становить 882 метри. На північному краї острову Ейстюрой гребені скель Рісон та Келлінґін стирчать просто з води.

КРАЇНА ТУНЕЛІВ Втім, аскетична природа Фарер ще не означає, що острови відмовляються від благ цивілізації. На найвіддаленіших з них завжди є електрика, телефонний зв’язок та Інтернет. А ще у жодній країні світу на одного жителя не припадає стільки кілометрів тунелів, як на Фарерах. Півстоліття тому єдиним засобом пересування фарерців були човни. А щоб дістатися від одного села до іншого, доводилося долати стрімкі гори та глибокі ущелини. За словами самих острів’ян, це лише зблизило нечисленну громаду Фарерських островів. Тепер життя цьому дружньому народові спростили тунелі, а якісні дороги серпантинами обмотують гори. Є тут готелі і хостели, бари і ресторани, заклади швидкої їжі, а також туристичні центри.


S.U.I.T 74

Фото: Finnur Magnusson


S.U.I.T 75

ІНШІ ЄВРОПЕЙЦІ Загальна площа 18-ти Фарерських островів рівна двом з половиною площам Києва. Цифра, як для цілої країни, погодьтесь, невелика. Менше тут хіба що населення. Місцеві усміхаються: шанс зустріти на Фарерах вівцю майже у двічі вищий, ніж зустріти людину. І справді, на 50 тисяч населення Фарерських островів припадає 70 тисяч овець! Вони розгулюють собі пагорбами, пасуться у долинах, біля трас – усюди. З фарерської назва островів так і перекладається – «Овечі». Дороги на островах бувають настільки пустельні, що можна пройти кілька кілометрів і не зустріти жодної людини. Столиця Фарерів – Торсгавн є найменшим столичним містом у світі – тут проживає лише 19 тисяч населення. Як і в столиці, так і в інших містах та селах на Фарерах переважає зріле населення, адже молодь дедалі частіше біжить за життям на великій землі. Натомість, холодна, далека, північна краса Фарерських островів щоразу більше манить шукачів «вічного». За версією Pinterest Фарери увійшли у десятку найпопулярніших туристичних маршрутів цього літа. Відносно мала заселеність, а також помірний субарктичний клімат з середньою температурою у липні + 11°C, у січні – не більше + 3°C, та ще й постійні тумани-тумани-тумани і мряка всюди штовхають на думку, що фарерці мабуть дуже схильні до депресій. А виявляється – ні! Більше того, вони щасливі від того, що живуть у таких кліматичних умовах. Вони зізнаються, що мислять іншими категоріями, час для них тече по-іншому і цінності, очевидно, острів’янське життя диктує зовсім інші, аніж життя на великій землі. У

фарерців навіть є приказка: «Якщо фаререць знає, що він буде робити у четвер через півроку, то він щасливий». Щастя фарерців полягає у розміреності життя, у його спокійному плині, коли можна багато думати. Такий спосіб життя характеризує усю країну, хоч Фарери сьогодні є автономним районом Королівства Данії, але живуть вони, по суті, своїм власним спокійним та самозаглибленим життям.

ТРАВ’ЯНІ ДАХИ І НАЙСТАРІШИЙ БУДИНОК У ЄВРОПІ Архітектура на цьому віддаленому клаптику Європи на перший погляд нічим не примітна: дерев’яні будиночки, відрізняються хіба за кольором, один в один схожі, чи то звичайних селян, чи то прем’єр-міністра. Дивує і зачаровує тільки те, що дахи цих будинків густо засаджені травою. Трав’яні покрівлі – це ще вікінгська традиція. У давнину такі насадження використовували для того, щоб зберегти у домі тепло під час довгої холодної зими. Тепер такі псевдоельфійські будиночки не лише зберігають тепло, а й манять своєю незвичністю туристів. Мають Фарери і ще одну причину для гордості – саме на Фарерських островах розташований найстаріший будинок у Європі, він відсвяткував уже тисячоліття! Розташована будівля у найвідвідуванішому селі островів – Кьєркюбор. До наших днів збереглися автентичні фундамент і стіни дому. Зараз у будинку міні-музей, тож можна зайти і подивитись як жили фарерці 1 000 років тому. Острів’яни дуже пишаються, що змогли вберегти таку пам’ятку. Ще б пак!

Фото: Macbre


S.U.I.T 76


S.U.I.T 77

КОНЦЕРТИ У ПЕЧЕРАХ

РАЙ ДЛЯ РИБАЛОК

Вирізняються Фарери і своїм музичним життям. Ця маленька країна проводить кілька щорічних фестивалів сучасної і класичної музики. А ще тут живе унікальний, відомий у світі композитор Крістіан Блек. Він грає на музичних інструментах, які сам вигадує. На великі свята послухати його приїжджає сама королева Данії. Концерти музикант любить давати просто у гротах. Якщо вам пощастить попасти на його творчий вечір, то тоді висота печери, краплі, що падають у воду, тихе биття води о скелі і звук незвичних музичних інструментів надовго залишать у вас відчуття того, що ви були втаємничені у якийсь дуже давній фарерський обряд.

Фарери – справжній рай для рибалок, адже ця місцевість вважається однією із найрибніших на Землі. Море довкола островів найбільше багате на тріску, пікшу, водиться тут гринда і косатка. Мабуть важко знайти місцину, де настільки бюджетно можна поласувати чорною ікрою і рибою, яка живе у тутешніх багатих океанських водах. Фарерців ще з дитинства привчають, що вудочка – це невід’ємна частина їхнього життя, саме риболовля колись врятувала фарерців від голодної смерті. Втім, є ссавці, які тепер потребують порятунку від самих фарерців. Мало хто може спокійно спостерігати за тим, як тубільці, продовжуючи традицію предків, у великій кількості вбивають

Фото: Tobias Akerboom


Фото: Tobias Akerboom


S.U.I.T 79

гарпунами мирних дельфінів. Таке дійство відбувається щороку і є не зовсім зрозумілим, якщо не шокуючим для нетутешніх. Та фарерці у відповідь багато кому можуть закинути полювання на оленів, ведмедів, крокодилів. Його ж теж дехто вважає звиклою річчю, рівно ж, як і для цих північних людей нормальною практикою є полювати на дельфінів. Рибний промисел, до слова, як і вівчарство уже багато століть дає основний дохід острів’янам. А на берегах островів живуть великі зграї морських птахів – чайки, кайри, тупики, загалом – понад 300 видів! На деяких з них фарерці також полюють. Із свійських тварин на островах вивели фарерського поні, корову, гуску і, навіть, фарерську качку.

СУХИЙ ЗАКОН Попри певні негуманні традиції, за своєю ментальністю фарерці доволі люб’язні та довірливі люди. Місцеві не замикають своїх будинків, а ще, знайшовши чийсь гаманець, вони обов’язково повернуть його господареві.

На Фарерах майже немає злочинності. За ґрати на кілька днів на островах можуть посадити хіба що за водіння у нетверезому стані. Але це буває вкрай рідко, адже жінки, отримавши право голосу, одразу ж подбали про заборону купівлі алкоголю на островах, бо до цього острів’яни посправжньому спивались. Зараз алкоголь продають лише у спеціалізованих магазинах, і коштує це задоволення не дешево. Дістатися до Фарерських островів можна на поромі або літаком, найчастіше авіарейси літають сюди із Данії, автономною частиною якої вони є. Та для цього потрібна данська віза з обов’язковою відміткою про дозвіл в’їзду на острови. Природа Фарер дуже своєрідна, тому відпочивати сюди їздять порівняно не часто. Справжній відпочинок тут знайдуть ті, хто полює за красою не кричущою – тропічною, а північною – мовчазною, первісною. Стримана велич цих загублених між Норвезьким морем та Атлантичним океаном островів – це саме те, що потрібно тим, хто сумує за відчуттям свободи і перезавантаження від міста, від людей і може навіть від себе самого.


S.U.I.T 82

«ЯКЩО ХОЧЕШ ЗРОБИТИ ЩОСЬ ДОБРЕ, ЗРОБИ ЦЕ САМ» Фердинанд Порше

Україна залишається одним із найперспективніших автомобільних ринків світу. Мабуть найяскравішим свідченням цього стало відкриття у Львові п’ятого ювілейного Порше-Центру в країні. Київ, Харків, Одеса, Дніпро а тепер і Львів. В українській сім’ї Порше-Центрів багатообіцяюче поповнення. Як зазначає директор з продажів Porsche у Центральній та Східній Європі – Крістіан Штекель – те, що у Львові відкрився Порше-Центр свідчить, що компанія покладає великі надії на бренд Porsche в Україні. Загальні інвестиції у «Порше Центр Львів» становлять 2,5 млн євро. Це інвестиції у безпеку клієнтів та у високу якість виконаних робіт. Загальна площа дилерського центру – 1 548 м2. Виставкової зали – 551 м2. Підготувати кадри допоміг офіційний імпортер автомобілів Porsche в Україні – ТОВ «Віннер Імпортс Україна, Лтд». Голова Правління групи компаній «Віннер» в Україні, Генеральний директор товариства Петро Рондяк переконаний в успіху нового Порше-Центру: Чесно кажучи, ми з нетерпінням чекали початку роботи цього центру. Ми дуже раді привітати п’ятий ПоршеЦентр в Україні у нашій сім’ї Порше-Центрів. У нас є коледж, де ми навчаємо кадри. І ми тут є для того, щоб допомогти людям, які працюють у цьому центрі. Я думаю, що це буде феноменальна річ.

Усю серйозність справи, за яку він взявся та відповідальність перед клієнтами Porsche розуміє і директор «Порше Центр Львів» Артур Щур: На нас покладена неймовірна місія – задовільнити потреби найвибагливіших клієнтів. Саме для цього ми і збудували цей дилерський центр. Його звели за найновішими стандартами, за концепцією Porsche. Стосовно архітектурної концепції – «Порше Центр Львів» є певним чином унікальним, тому що така конструкція є тільки у нас – у Львові, та в Австралії. А пишатись львівському дилерському центру є чим! У спеціальній кімнаті для конфігурації автомобіля можна ознайомитись із ексклюзивними кольорами, відчути на дотик матеріали оздоблення та побачити графічну модель вашого майбутнього автомобіля. Транспортна доступність автоцентру дозволяє ефективно випробувати демо-парк автомобілів під час тест-драйвів. Подбали у Львові і про сервісний центр. Якщо раніше щасливим власникам Porsche доводилось долати сотні кілометрів, щоб пройти обслуговування у Києві, то тепер


S.U.I.T 83

це можна зробити і у культурній столиці України – Львові. Загальна площа сервісного центру у «Порше Центр Львів» – 454м2. Він готовий прийняти до 7 автомобілів у день. Дилер, безпосередньо з власного складу, забезпечить усіма запчастинами, які можуть знадобитись під час обслуговування автомобіля. Загалом ж, головним акцентом Porsche і в Україні, і у світі залишається створення успішних та привабливих моделей й послуг для своїх клієнтів. Минулого року продажі Porsche у світі зросли на 19%. Що доводить – спортивні машини ніколи не втрачають своєї актуальності. Втім, Porsche не спочиває на лаврах, компанія уже взяла орієнтир на майбутнє – підготувала у «Порше Центр Львів» інфраструктуру для продажу та сервісу електромобілів. Для власників гібридних автомобілів діє сервіс заряджання батареї від зовнішньої електромережі. Зникає питання про те, як та де заряджати своє авто, адже людина, яка, до прикладу, купує Porsche Cayenne, отримує разом з ним підзарядну станцію. Porsche ніколи не гналося за модою. Дилерські центри Porsche завжди залишаються актуальними та вишукани-

ми, а все тому, що компанія намагається створювати їх позачасовими. Дилер бачить в особі своїх клієнтів не лише партнерів, а й добрих друзів компанії. Тож засновники «Порше Центр Львів» зробили усе, щоб їхній дилерський центр повністю дотримувався цієї концепції.

Порше Центр Львів Відділ продажів: 79032, м. Львів, вул. Дж. Вашингтона, 8 тел./факс: +38 (032)256-03-56 пн–пт: 10:00–19:00 сб: 10:00–15:00 нд: вихідний Відділ сервісу та запчастин: 79032, м. Львів, вул. Дж. Вашингтона, 8 тел./факс: +38 (032) 256-03-56 пн–пт: 09:00–18:00 сб: 09:00–15:00 нд: вихідний


4

|

РОЗУМНІ ТЕХНОЛОГІЇ

У майбутнє зі швидкістю думки.


Чи можуть машини думати, як ми? Про властивості штучних нейронних мереж вголос заговорили більше 70 років тому, однак лише технологічний стрибок останніх років дозволив застосовувати їх на практиці. Програми, які вміють «думати» і «навчатись» уже здатні діагностувати рак, попереджати інфаркт міокарда, навіть визначати потенційних неплатників у банках. А почавши писати музику і малювати картини, штучні нейронні мережі взагалі замахнулись на сферу, яка дотепер вважалась результатом виключно людських можливостей.


Текст: Марічка Алексевич

НЕЙРОННІ МЕРЕЖІ


S.U.I.T 88

Створюючи штучні нейронні мережі, вчені брали за основу роботу нашого мозку, адже він, по суті, є природною сукупністю нейронів, які постійно взаємодіють. Штучні нейронні мережі, звісно, куди простіший механізм, ніж наш мозок, однак «навчається» він за тим самим принципом, що і його природний аналог. Можливість навчання – це одна з ключових переваг нейронних мереж перед традиційними алгоритмами. Штучна нейронна мережа може правильно працювати навіть тоді, коли деякі дані відсутні, неповні чи є спотвореними. Вони використовують приклади з реального світу, щоб виділити основні закономірності і отримати розуміння того, як він (світ) функціонує. У людей це працює за схожим принципом. Скажімо, людина бачить пінгвіна, їй кажуть, що це пінгвін, потім вона бачить ще кілька прикладів цих неймовірних істот і намагається зрозуміти, що саме робить пінгвіна пінгвіном (форма, колір). Утім, штучні нейронні мережі не є всемогутніми. Пояснює керівник відділу штучного інтелекту та аналізу даних у SoftServe Юрій Мілованов: «Концептуально, основною ідеєю штучного інтелекту (і нейронних мереж як його часткового випадку) є вирішення задач, які досить легко даються людині (виділення

візуальних об’єктів, розуміння людської мови, керування автомобілем тощо). У той самий час, цей механізм може мати труднощі з задачами, які традиційний комп’ютер вирішує за долі секунд (операції над великими числами, складні фізичні прорахунки). В ідеалі, штучний інтелект мав би об’єднувати ці два світи».

МИ ВЗАЄМОДІЄМО З НИМИ У ПОБУТІ Штучні нейронні мережі вже не один рік успішно працюють у тих сферах, до яких має приналежність майже кожна людина. Це не є щось таке, що вип’ячується, тому часто ми навіть не здогадуємось, що взаємодіємо із ними у побуті. Саме завдяки штучним нейронним мережам Facebook впізнає нас на фотографіях. На їх основі працює голосовий персональний помічник у телефонах Аndroid та Apple (Siri), а також система «Розумний Дім» NEST. Google використовує нейронні мережі у розробці першого у світі самокерованого авто. У деяких банках США штучні нейронні мережі застосовують для обчислень у системах управління кредитними ризиками. Там вони допомагають ефективно провести


S.U.I.T 89

розрахунки і точно встановити потенційних неплатників. Також в Америці вчені розробили нейронну систему, яка розпізнає злоякісні тканини і допомагає діагностувати рак молочних залоз. В Англії нейромережі працюють для попередження інфаркту міокарда та інших серцево-судинних захворювань.

БІЗНЕС-ПОМІЧНИКИ Такий винахід, як MetaMind допомагає у просуванні бізнесу. Мережі «машини» вміють розпізнавати образи, аналізувати текст і визначати цільову аудиторію для оголошень, таким чином вони прогнозують переваги клієнтів і автоматизовано вводять дані з використанням фотографій. Натомість Ripjar використовує нейронні мережі у системах інформаційної безпеки. Вони обробляють тексти, написані автентичною мовою, аналізують дані компанії поряд з даними, отриманими з соціальних мереж, а також із новин та інших джерел інформації. Ці системи здатні «читати» тексти більш ніж 160-ма мовами світу!

ВІД СЕРЙОЗНОГО – ДО КУРЙОЗНОГО Штучним нейромережам знайшли навіть дуже кумедне застосування – аспірант Стенфордського університету спробував за допомогою нейронної мережі з’ясувати, чому деякі селфі популярніші за інші. Він навчив нейронну мережу розпізнавати «хороші» і «погані» світлини на прикладі двох мільйонів селфі, завантажених з Інтернету. Нейронна мережа з’ясувала, що користувачам соціальних мереж більше подобаються селфі жінок. Найпопулярнішими є фото дівчат з довгим волоссям, із злегка нахиленою головою. Мережа низько оцінила фотографії з поганим освітленням. Крім того, нейромережі «не сподобалися» групові селфі. Цікаво, що у топ-100 «хороших» селфі не виявилося жодного чоловічого.


S.U.I.T 90

МИТЦІ ЗІ ШТУЧНИМ ІНТЕЛЕКТОМ Поступово штучні нейронні мережі перебираються навіть у сферу мистецтва, здавалось би, недоторкану, залежну виключно від людських талантів. Йдеться насамперед про шалено популярну фотоаплікацію Prisma. Побачивши світ на початку червня, сьогодні вона є одним із 10 найпопулярніших додатків для iOS у 47 країнах світу. З кінця липня у Prisma з’явився додаток і для Android. На основі фотографій у смартфоні фотоаплікація створює правдоподібне мальоване зображення у стилі понад 30 відомих художників. Prisma використовує нейронну мережу, яка творить на основі фотографії зовсім нове зображення. «Машина» зчитує схему вашого фото, потім зчитує принципи схем творів об-

раного художника – і творить третє, комбіноване зображення. Найближчим часом користувачі зможуть випробувати технологію Prisma і для обробки коротких відеокліпів. Очевидно, що це дуже очікуване оновлення, враховуючи те, що користувачі iOS за два місяці існування додатку встановили його понад 16 мільйонів разів! Інший приклад зазіхання «машин» на мистецтво, уже на музичне, наводить Data Scientist Тетяна Гладкіх : «“Машина” LSTM навчилась писати музику. Нейронна мережа вміє отримувати характерні патерни з творів відомих імпресіоністів, що дозволяє їй створювати нові художні твори в аналогічному стилі. Фактично, машина стає здатною творити як людина, для цього достатньо лише мати матеріал для навчання».


S.U.I.T 91

Втім, запитання про те, чи можуть штучні нейронні мережі творити нарівні з людиною експерт вважає відкритим: «Як сам матеріал, так і його інтерпретація, оцінка якості отриманого результату (з естетичної точки зору), лежать в сфері впливу людини. І чи можна, в такому випадку, приписувати нейронній мережі наявність творчого начала? Крім того, не слід забувати, що нейронні мережі у їх нинішній реалізації, є лише нашою інтерпретацією когнітивних функцій людського мозку, його спрощеною моделлю, і тому все, чого поки вдалося досягти в цій галузі – це реалізація досить складного інструменту, який може бути використаний на додаток до вже існуючих, які міцно увійшли у наше життя». Поки одні сприймають такі «машини» як гарну забавку, інші вже охрестили їх як зазіхання на хліб насушний митців. Істина, мабуть, як завжди, десь посередині.

Хай там як, а нейронні мережі є зараз топ-темою у сфері штучного інтелекту. Вони стають надійними помічниками, і, разом з тим, штовхають на роздуми про те, що робить людину людиною, що таке справжнє мистецтво і де воно бере свій початок, які процеси можна довірити «машині, яка вміє навчатись», а які слід обов’язково виконувати самотужки. Практичне застосування штучних нейронних мереж кличе за собою переоцінку людських можливостей та людських амбіцій. Із залученням штучних нейронних мереж, за умови мудрого їх використання, людина може звільнити себе від постійного контролю і праці у процесах, що займають надто багато часу, який можна використовувати для свого розвитку. Звісно, усвідомлення того, що ви довіряєте виробничий процес «машині» викликає певний дискомфорт. Втім, це відчуття завжди супроводжує людину, коли вона знайомиться із чимось новим...


ІННОВАЦІЇ – ДЖЕРЕЛО КОМФОРТУ СУЧАСНОГО БУДИНКУ Інновації стрімко проникають у всі сфери життя суспільства (наука, виробництво, освіта). Кожен з нас тим чи іншим чином, стикається з ними. Ігноруючи їх, ми ризикуємо залишитися осторонь від сучасних тенденцій та втратити можливість покращити якість нашого життя. Та чи все сучасне та модне варте нашої уваги? Можливо варто «перечекати» епоху буму на інновації та не брати участі у загальній ейфорії? Спробуємо розібратися. Мова піде про те, що нам ближче та зрозуміліше за все – наш дім. Всі ми намагаємось забезпечити комфортні умови проживання, мінімізуючи шкідливий вплив, який побутові прилади можуть чинити на нас, наших близьких та довкілля. Тому встановлення сонячної системи або теплового насоса – це не тільки засіб з підвищення енергоефективності системи опалення будинку, а й можливість піклуватися про чистоту навколишнього середовища для майбутніх поколінь. Найголовніше питання, яке постане перед кожним, хто планує використовувати інновації – на якому обладнанні варто зупинити свій вибір? Ефективність роботи сонячного колектора або теплового насоса залежить, в першу чергу, від того, де та з якою метою ви плануєте їх використовувати. На південному сході України традиційно більш сонячна погода, ніж, наприклад, у західній частині нашої країни. Враховуючи це, варто розглянути можливість встановлення сонячної системи (геліосистеми). Плануючи бюджет придбання та установки такої системи, варто брати до уваги витрати на додаткове обладнання, яке буде забезпечувати потреби усіх членів родини. Компанія Vaillant, що має багаторічний досвід роботи з інновацій-

ним обладнанням, радить використовувати сонячну систему auroSTEP, яка здатна забезпечити гарячою водою сім’ю з трьох осіб. Останнім часом велику популярність отримують теплові насоси. Принцип їх роботи базується на використанні безкоштовного тепла, що міститься у повітрі, воді, ґрунті, та трансформації його в енергію, придатну для опалення й гарячого водопостачання. Нещодавно у продажу з’явилися теплові насоси flexoTHERM/flexoCOMPACT, які здатні працювати на основі будь-якого з трьох доступних джерел відновлювальної енергії. Ця універсальність значно спрощує процес проектування, установки та експлуатації теплонасосної системи. Таким чином, інноваційне обладнання, що характеризується екологічністю роботи, дає можливість отримати енергонезалежність, про яку стільки говорять останнім часом. Додатковим аргументом на користь встановлення теплового насоса є його багатофункціональність. Наприклад, тепловий насос flexoTHERM/flexoCOMPACT може влітку працювати на охолодження приміщення, виконуючи функцію кондиціонера. http://www.vaillant.ua


S.U.I.T 93

ГЛОБАЛЬНА МЕРЕЖА БІЗНЕС-ШКІЛ ДЛЯ ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ

MINIBOSS® ЗАНЯТТЯ ПО СУБОТАХ! ДІТИ – це сенс нашого життя, радість, щастя і наше майбутнє! І ми, як люблячі батьки, хочемо, щоб вони були щасливими та успішними. Хоча поняття «щастя» та «успіх» кожен може трактувати по-своєму. Для одних – це робота «без ризиків», для інших – це «популярна професія» (програміст, стиліст тощо). І все це комусь може видатися «стабільністю». А в результаті спостерігаємо, що багато випускників вузів стають безробітними. Багато все ж знаходять роботу, але виявляється, що з усім своїм багажем здобутих знань можуть займати лише найнижчі посади. І тут доводиться починати все з нуля, вчитися реального життя і ходити на безліч додаткових тренінгів, щоб отримати щось конкретне, корисне, що дозволить ступати вище кар’єрними сходами. І, на жаль, поняття «покликання» і «улюблена справа» можуть так і залишитися далекими. Чи намагаємося ми як батьки підрахувати фактичну інвестицію в успіх дітей: грошову і почасову? Ні. Таку картину ми спостерігаємо у 97% випадків. У звичайних школах діти вивчають теорію. Широкий світогляд – це важливо. Але теоретичні знання ще не гарантують успіху! Що ж не так? Дітям у 21 столітті потрібні усвідомлене лідерство, практика, розвиток творчої винахідливості та підприємницького мислення. Це те, що вирізняє успішних від неуспішних, щасливих від нещасливих. Справжнє щастя – знайти себе, займатися улюбленою справою, заробляти на цьому!

А для цього дітям вкрай потрібна бізнес-освіта, лише завдяки ній можна розкрити таланти і конвертувати їх в успіх. І починати навчання потрібно вже з шести років. Саме у цей період у дитини проявляється максимальний інтерес до світу, сприйняття знань і типів поведінки. Але в повною мірою здібності дитини можуть і не розкритися без спеціального освітнього процесу, турботи і наставництва вчителя. Саме тому створені Бізнес-школи MINIBOSS – світовий бренд номер один у сфері бізнес-освіти для дітей і підлітків. Лише тут усі заняття відбуваються в ігровій формі, на них діти розкривають свої таланти, підприємницьке мислення, навчаються бути самостійними і досягати успіху. Cистемна і багаторівнева програма навчання включає 8 курсів: ази економіки і бізнесу, сімейна, ринкова, корпоративна економіка, генерація ідей, винахідництво, управління містом, профорієнтація. Знання, вміння і навички, отримані у школах MINIBOSS, дають можливість кожній дитині знайти покликання, стати особистістю, творцем, досягти найбільших вершин у кар’єрі та самореалізації. Тепер і у Ваших дітей з’явилася можливість навчатися бізнесу, психології лідерства, виявляти і розвивати свої таланти – у Міжнародній освітній мережі MINIBOSS BUSINESS SCHOOL у Львові. Ми будемо навчати та виховувати дітей разом і станемо вам другою сім’єю, як і для тисячі наших випускників! ЗАПРОШУЄМО ВАС У СУБОТНЮ БІЗНЕС-ШКОЛУ! вул. Промислова 50/52, тел.: 093-103-18-18 Офіційний сайт: www.miniboss-school.com Фейсбук: www.facebook.com/MINIBOSS.Lviv


Красиві доглянуті зуби – це особлива прикмета того, що людина не втратила смак до життя. Ви помічали, як відкрито і щиро радіють і сміються люди, які впевнені не лише у своєму статусі, але й у своїй зовнішності? І насамперед вони не бояться «показати зуби» у буквальному сенсі цього словосполучення – на відміну від тих, хто свою усмішку ховає. Так, красива посмішка – це привабливо, це життєстверджуюче, це естетично. Ця естетична сторона напряму пов’язана з нашим здоров’ям, з усім руховим апаратом людського організму. ІДЕЯ ГАРМОНІЙНОГО РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ Дозволимо собі порівняти наше обличчя з фасадом будівлі. І порівняння з архітектурою тут невипадкове. Архітектура – це точність, гармонія, закон золотого перетину. Так само і в людини: будь-який невеличкий «перекіс» тягне за собою безліч проблем. А найменший збій в геометрії положення зубів може підточити усю основу «будівлі», тобто нашого організму. Наслідки цього можуть бути різноманітні: це може призвести до проблем з опорно-руховою

системою, появою міжхребцевих гриж, обвисання м’язів обличчя, хронічного головного болю, хропіння і навіть депресії! Стає зрозумілим, що суто стоматологічні проблеми – це лише верхівка айсбергу. Команда клініки «Перфект-Дент» та її засновниця, а фактично, осердя колективу, рушій інноваційного погляду на стоматологію Мирослава Дрогомирецька, професор, доктор медичних наук, головний ортодонт МОЗ України, протягом багатьох років повертають своїм пацієнтам здоров’я, впевненість та красу.


На сьогодні основим є командний підхід: лікарі-ортодонти, остеопати, ортопеди, хірурги, терапевти працюють як одне ціле. Ці спеціалісти здатні відновити усмішку, а також, розуміючи тісний зв’язок між зубо-щелеповою системою та організмом в цілому, запобігти негативним наслідкам або виправити вже наявні. Метою їх роботи є краса людини, краса її усмішки, відкритість її сміху, приємним «побічним ефектом» чого стають здоров’я та смак до життя.

ANTI AGE СТОМАТОЛОГІЯ В КЛІНІЦІ ЕСТЕТИЧНОЇ СТОМАТОЛОГІЇ МИРОСЛАВИ ДРОГОМИРЕЦЬКОЇ «ПЕРФЕКТ-ДЕНТ» Все йде, все минає… З віком, в силу багатьох причин, зуби стираються і висота прикусу знижується. В результаті, положення нижньої щелепи переміщується назад, промальовується подвійне підборіддя, обличчя виглядає старішим. Проте варто підняти висоту прикусу – обличчя змінюється, знову виглядає виразнішим і молодшим. Естетична стоматологія сьогодні є одним із найпрогресивніших трендів у світі в своїй галузі. Тепер відомо, що асиметрія носогубних складок і мімічних м’язів, опущені куточки рота і багато інших нюансів нашого обличчя, які добавляють років, далеко не завжди пов’язані з природним процесом старіння. Часто це є впливом неправильно-

го положення зубів. Такі спеціалісти як ортодонти, ортопеди та інщі фахівці, які задіяні в процес лікування, здатні не лише створити привабливу усмішку, але й забрати з нашого обличчя з десяток (!) зайвих років, що може позбавити від думок про пластичну хірургію. «Важливо розуміти необхідність системного підходу. Наприклад, грамотний косметолог, побачивши асиметрію носогубних складок, спочатку відправить вас до стоматолога, який поверне зубам правильну позицію. Адже косметологія – це тюнінг, шліфування, але не капітальний ремонт. Усі фактори зі сторони зубо-щелепової системи, які добавляють нам роки, на сьогоднішній день можуть бути скореговані», – каже пані Мирослава. Наші зуби – це наш і тільки наш безцінний природний матеріал. Цей тренд завжди буде у моді. Зазвичай, саме нашу гарну усмішку, коли ми відкрито демонструємо наші білосніжні зуби, не зможуть затьмарити жодні перли, з якої би морської глибини їх не дістали. «Ваша здорова та індивідуальна усмішка завжди з вами, і, якщо вона вам пасує, то з моди ніколи не вийде», – вважає Мирослава Дрогомирецька. – «З одного боку, мені, звичайно, хочеться пропагувати загальну культуру догляду за зубами. З іншого – хочеться показати, що  естетика зубів має набагато більш помітний вплив на враження від людини, ніж будь-яка ультрамодна річ».

Львів, вул. Тершаковців 1-Б, тел.: (067) 2-750-749; (032) 275-07-49 perfectdent.com.ua


5

|

ІСТОРІЯ БРЕНДУ

У всіх, буквально, на слуху і перед очима – незвичні, нестримані, провокативні. Та, насамперед, – чесні, відверті і демократичні. Що на першому місті – бренд чи люди, які його створили?


S.U.I.T 98

Iнтерв’ю: Олег (Середа) Мосесов


S.U.I.T 99

Сергій Васильович Кузін свого часу зробив майже неможливе. У максимально короткий термін людина, яка була відома лише у вузьких колах, змогла полюбитися українцям та вивести свою улюблену радіостанцію «ROKS» у лідери українського ринку. Звичайно, не без допомоги команди професіоналів. Але, здається мені, що успіх «тримається», власне, на харизмі Сергія Васильовича (нехай пробачать мені прихильники Соні Сотник, її я теж люблю). Всі три освіти Сергію Васильовичу знадобилися: диплом Вищої радіо-школи у Сіетлі, журналіста у Львівському політучилищі та військового, після завершення мінського ВІЗРУ (вище інженерне зенітно-ракетне училище). І навіть досвід «весільного музиканта» він пригадав. Про все це, і не тільки, я збирався з ним поговорити. Вірив, що ми як колеги, швидко порозуміємось, але реальність перевищила всі очікування. Спілкуватися із гуру українського радіоефіру виявилося не тільки просто, а й захоплююче і вкрай приємно.


S.U.I.T 100

Доброго дня! Привіт! Як так сталося, що з вашою появою, Radio ROKS швидко стало популярним? Були якийсь передумови? Що стосується Radio ROKS, воно, звичайно, не виникло незвідки. Станція взагалі-то існувала з 93-го року. Московські пацани, такі, як Туз, Подріга, тоді ще Стьопа Строєв та інші, зробили її з мовленням із Норвегії. На мій превеликий жаль, розкидало їх по всій території колишнього СРСР, і «ROKS» якийсь час транслювався тут, в Україні, в середині 90-х. Потім там відбулись пертурбації. Років 7 чи 8 стан-

ція була жива, але «Radio ROKS» транслювало виключно засідання Верховної Ради України. Керувала якась пані похилого віку. І от 9 років потому ми просто читали формат Файнера та дійшли висновку, що треба робити рокстанцію, і достатньо велика кількість потенційних слухачів «прийде на неї». А що стосується мене і Соні Сотник, якщо пригадати ті роки, 93-й – 95-й: Соня взагалі один із перших радійників в Україні. Вона стартувала з «Мюзік Радіо». Тоді Gala Радіо і «Мюзік» були першими комерційними радіостанціями. У Києві, принаймні, в мене інформації по Львову немає. Ну і я теж приїхав до України в 3-му році (2003-му – прим. ред.) А до того вже років 15 працював на радіо і в Белорусі, і за кордоном, в Данії, до прикладу. Тому, в якомусь сенсі можна сказати, що успіх був очікуваним. Тобто


S.U.I.T 101

успіх у тому сенсі, що до такого формату, до такого радіо, слухачі були готові. Залишалася одна дрібниця: зробити це поняття «готові» таким, яке відповідало би їх очікуванням. Щоб вони отримали той рок, який їм потрібен. Ну і вирахували, є достатньо зрозумілі «софти» і власний досвід, що це музика кінця 60-х, 70-х, 80-х, яка була адресована від самого початку чоловікам «від 40-ка», які просто фізично не могли слухати шансон. А також психологічно і навіть фізіологічно. І слухали або західний rock в авто і вдома, чи не слухали радіо взагалі. Тому на «ROKS» «прийшли» люди, які до того не слухали радіо взагалі, це був найбільший сегмент, тому що на ФМ-хвилях не було в принципі їх музики: The Yardbirds, Cream, Led Zeppelin, Deep Purple… У мене таких знайомих багато, які не слухали радіо взагалі, а потім ввімкнули «ROKS» і сказали: «Все, ми вже у тебе не будемо просити записувати нам музику. Є «ROKS». Можна дискутувати на тему, чого має бути менше, чого більше. Питання програмування ефіру і так далі. Ви ж, як радіоведучий, розумієте… Звичайно. Друга частина аудиторії «тиснула» на якісь кнопки на радіо і знаходила для себе ну… достатньо прийнятний компроміс. Вони могли, люблячи рок, пам’ятати фестивалі Сан-Ремо, тому що це було частиною їх молодості і «на бєзрибьє і ж*па соловєй». (Сміх). А коли з’явився «ROKS», і вони до нас підтягнулися. Ну а потім вся ця справа почала обростати історіями сімейними, історіями атмосферними, емоційними. І зараз ми маємо не тільки, зрозуміло, рейтинги, а й певну групу людей, які асоціюють себе із станцією напряму. Вони навіть називають себе «Камтугеза», за аналогією із ранковим шоу, і збираються на пікніках, і ми зустрічаємося та їздимо з ними; це наші із Сонею off-line виходи. От так все і сталося. Я не готовий давати всьому цьому оцінки. Просто хочеться, щоб це тривало і тривало. Для мене це далеко не перша радіостанція, для Соні – також. А зійшлись ми на тому, що нарешті працюємо на радіостанції, яка внутрішньо, емоційно співпадає із тими цінностями, які пропонує нам та музика, яку ми крутимо. З музикою зрозуміло. А як стався прорив із ранковим шоу «Камтугеза»? Після вашого навчання у Сіетлі, чи випадкова знахідка, чи «цегла на голову впала»? Чи ви все прорахували заздалегідь? Ну, шоу придумували заздалегідь. Старий, свої битви радіо виграє зранку. Тому, звичайно, на радіо важка артилерія (та всі інші види) повинні йти тільки зранку. Якщо людина зранку ввімкнула станцію і залишилася на ній, то, за нечастим винятком, дуже рідко перемикає хвилю. Тому, безумовно, із самого початку ми кинули всі свої сили на те, щоб створити «правильний рок-н-рольний ранок». Ну а все інше – це питання штормів, брейнів (brainstorming – мозковий штурм, прим. ред.). За таким-от круглим столом хтось брякнув «Камтугеза» (алюзія на пісню «Come Together» (Пішли Разом) гурту «The Beatles», написаної Джоном Леноном. – Прим. ред.). І ми подумали: клас, пішли разом!

Тобто це – не ваша ідея. «Лицарі за круглим столом» зібрались і вирішили? Так. Безумовно, саме слово «Камтугеза» кинув не я. Це був… Я навіть зараз точно не можу пригадати хто, напевно, Віталік Дроздов, якщо не помиляюся, директор «Хіт-ФМ». Так в чому ж секрет? Чому «Камтугеза» стала в короткий термін топовим ранковим шоу? При тому, що на широкий загал, для всіх радіослухачів України, прізвища Кузін і Сотник були майже невідомі? Ви були новачками для більшості пересічних слухачів. І тут, зненацька, – зірки! Як це сталося? Я звідки знаю? (сміх). Я ніколи це питання не досліджував. Впевнений, якщо б ти аналогічне питання задав собі – теж не зміг би відповісти. Просто я працюю в ефірі загалом 17 років. Тобто я ж не прийшов у «Камтугеза» молодим, зеленим DJ-єм. Я ранкові шоу в ефірі роблю з кінця 90-х. Тут річ в тому, що це були інші формати різних станцій, в інших країнах. Соня теж працювала багато років. Ми досить довго «притиралися» одне до одного. Розумієш… команда перемогла в чемпіонаті країни. Починають питатися: як це сталося? Можна йти двома шляхами. Ретельно, пунктуально і буквально «розпедалювати» об’єм тренувань. Там, хто скільки робив фізичних вправ, духовно збагачував, емоційно підіймав? А все разом – це і є «правильне радіо». Ми обидвоє – самодостатні, ми обидвоє різні, ми обидвоє розуміли, що на цій станції неможливо буде працювати в режимі: «солодкий», «яблучний» та «журавлинний». Тут обов’язково повинні бути моменти якогось схрещення списів, сперечань. І, Слава Богу, що ці суперечки щирі. Тільки завдяки цьому, можливо, щось і відбувається. При чому, я абсолютно нормально ставлюся до людей, які зі мною не згідні. В мене навіть «пунктик»: я завжди додаю ІМХО («In my humble opinion» – «на мою скромну думку». – Прим. ред.). Претендую тільки на дві речі в житті: по-перше, щоб я завжди міг висловити свою думку. А потім я вислухаю інше «але»! Без спроб узагальнення. Це стосується і музики, і життя та й взагалі всього. А от займатися таким серйозним, скрупульозним аналізом? Ну, от розумієш, в нас на шоу працює набагато більше людей, аніж ви чуєте в ефірі. Нас продюсують, нас «штовхають» через мережу, нас «піарять». І це робота, величезна робота. Хтось просуває через телевізор, хтось через «нарубку», хтось через Facebook. Створюється емоційне поле і ми повинні відповідати тим цінностям, які самі оголошуємо. Включаючи помилки і так звані «лажі». Отже, претендуємо тільки на те, що ми щирі. За таку кількість років ми вже давно викорінили найголовнішу проблему DJ-їнгу от цього радійного: намагатися стверджуватися за рахунок радіослухача. Я абсолютно точно знаю, що є велика кількість людей в Україні, які краще за мене розбираються в тому чи іншому сегменті рок-музики, в датах випусків тих чи інших альбомів. Про переваги (чи навпаки) тієї чи іншої частини музичної рок-культури можна сперечатися нескінченно. Просто мені щось подобається – я це говорю вголос. Хтось зі мною сперечається нехай. І я потрохи проектую якісь свої … божевільні – не божевільні, фрікові – не фрікові ідеї на дійсність і світобудову. Тому що рок дозволяє це робити. А інші поп-станції – це «носій фонового прослуховування», це те, що дозволяє


S.U.I.T 102


S.U.I.T 103

відволіктися на певний час від своїх проблем. А «ROKS» все ж таки претендує на те, щоб прислуховуватися до того, що співають хлопці. І соціальних речей багато в рок-музиці. Хтось там за «совок» писав, що це – музика протесту. Хоча, я із цим категорично не погоджуюся. Я вважаю, що рок-н-рол з’явився на базі того, що чоловіки хочуть «тьолок з бальшими сіськами». Все інше – «панти для приєзджих». Всі ми брали до рук гітари у своїх перших під’їздах, щоб сподобатись Свєткє з другого. Тому що тоді не було грошей, але й не було цинізму, не було лицемірства. Ти повинен був або з мостів стрибати, або квіти на балкони в зубах таскати, або на гітарі грати, витискуючи сльозу із довірливої Зіни, і так далі. Це – моя думка. Я вважаю, що рок-н-рол – це кохання в найбільш глобальному і, вибач мені, найбільш пафосному сенсі. Я – фанат Вудстока і всього, що із цим пов’язано.

безумовно, був «копняк» з боку Адміністрації Президента, тому що інакше, як через «підж*пники», вони спілкуватися не вміють. Слава Богу, що я встиг поїхати геть і все таке. Там… довга історія, трагічна. Я відмовився знімати з ефіру свої інтерв’ю з американським, італійським, англійським послами. Мене це КДБ Білорусі змушувало знімати, я відмовлявся, тоді вони сказали: «Все, чувак, планка запала, через три місяці…»; дійшло до певної межі. Ну от так. А інше питання, що коли у 40 років залишаєшся без ніх*ра, коли ти був «Персонами», мав улюблену роботу і все таке… Виклик? Так. І, Слава Богу, хоча ні, я в Бога не вірю. Слава мені, і моїм друзям, дякую, що все це вдалося подолати. Коли я прийшов в Україну, спочатку був «Хіт ФМ», потім «Рускоє Радіо», «Kiss»… і пішло. Тоді у нас в холдингу було три станції, тепер вже шість. Ввімкнули додатково «Мелодію», «Relax», «ROKS».

Але ж існують різні напрями…

Тож, все ж таки виклик?

Рок-н-рол – це рок-н-рол. Він буває хорошим або поганим. Це на мій погляд. Все інше – другорядна і третєрядна форма сифілісу. Там монгольський рок, французький і так далі… (сміх)

Безумовно, це був виклик. І я з тобою абсолютно погоджують, що задля того, щоб досягнути нових висот, обов’язково треба час від часу перебувати поза «зоною комфорту». Це як у Шварценеггера: «Be Hungry» («Залишайся голодним»). Ніколи не вийде успішної людини з «тьолки», яка «качає» губи. Вона тупо сита. А треба бути голодною. Треба надзвичайно хотіти реалізуватися в професії і рухатися в цьому напрямі. Якщо ти пройшов через всі ці фази в ефірі: «щоб сподобатись тьолочкам», чи там: «Я – зірка, бо мені 5 чоловік листи написали», а потім ще в тебе хтось й автограф попросив. Якщо ти все це правильно прожив, зрозумів і виходиш на цю межу, розуміючи, що розкидуєш такий собі невидимий плащ… От коли ця вуаль опускається, і ти розумієш, що ти – її частина. Ті, хто тобі пишуть, додзвонюються, з якими спілкуєшся; ти легко їх уявляєш, розумієш. Це і є наш радіооргазм. Зрештою, заради цього вся ця фігня і відбувається… Ну і, звичайно, не думати про «бабки». Тому що це – шлях у нікуди.

Ну і все ж повернемося до успіху… Як в нас все це вийшло? Та фіг його знає (сміх). Я тобі можу, як топ-менежер, 5 годин читати лекції про радіопрограмування, новинні колії, тощо. Але все ж таки в ранковому шоу, безумовно, на «костяк», на систему, на каркас жорсткий, якій підпорядковується радіозаконам, повинна бути насаджена зверху от ця віньєтка у вигляді двох живих людей . Ким ми із Сонею, Слава Богу, і є. Виправ мене, якщо я неправий. Але для мене ваш успіх – у безумовній щирості. Коли я спілкувався із Сонею, вона підкреслила, що ніколи не розповідає тобі заздалегідь, про що буде йтись в ефірі. Бо ж їй потрібна твоя незаангажована реакція, твій щирий сміх…

Це – духовний світ. Тільки так! Тебе свого часу з Білорусі «вибили». Це правда? Так. Психологи кажуть: щоб досягнути успіху, треба вийти із «зони комфорту». Чи був для тебе переїзд до України такого роду поштовхом? Можна навіть сказати «копняком» під зад? Напевне… Ну, по-перше, в Білорусі на той момент, коли мене «вишибли», я досягнув всього і вся. Я був не просто співробітником на радіостанції, я був її співзасновником. «Альфа радіо»? Так. До того ще були роботи. У мене був клуб в центрі міста (Мінськ – прим ред.). Кілька разів я був «Персоною року». Мешкаючи в Білорусі, я перемагав в українських і російських фестивалях реклами. Ще тоді їздив за системою «Інтерньюз» тренувати українських радійників, років п’ять. Тому «копняком» це точно не було. Хоча… ну як… це,

Стопудово! Вони будуть, якщо ти будеш працювати. От і все. Давай поговоримо про розвиток твого успіху, маю на увазі продюсерство. З Ерікою контракт завершився, але досвід був успішним? Я так розумію, ви були друзями? Ми й залишилися друзями. Я – не прихильник всіх цих «мексиканських драм». Вона мені дуже сподобалась і подобається дотепер. На мій погляд, в Еріки – один з «найфірмовіших» голосів в Україні. Вона неймовірно витягує, відтворює, «мелізмирує» звук (вокальний прийом – прим ред.). «Чорні гланди», як я це називаю. Ми відпрацювали 5-річний контракт від «нуля» до «нуля». Але вирішили з різних причин не продовжувати. Вона себе бачить зараз в іншій музиці. Я цю музику щиро не розумію. Якщо вже вона хоче йти своїм шляхом, то нехай більше не слухає якихось продюсерів, ніяких дядьків розумних, музредакторів попсових радіостанцій. А «валить», те що валиться з її серця. Якщо це вийде добре, то – знайде свого слухача. Ваня Дорн тому приклад: його ніхто не брав на радіо,


S.U.I.T 104

і де ті люди, які його не брали? Тому я би не перебільшував роль радіо у всіх цих штуках. Я глибоко переконаний, що жодну, по-справжньому кльову пісню, народна любов не обділила. Були там колись ротації чи ні. А майбутнє? Продюсерський досвід був у мене і до того. Просто мені фізично важко на це розпорошуватися. Я тішуся зараз з того, що сам граю тут з хлопцями. (Сергій Кузін випустив сольний диск – прим ред.). Багато репетицій живих. У Львові теж кілька разів виступали. Тому я сказав: «Еріка, я в цьому не шарю. Давай далі сама». Як тобі вдається «виходити за рамки». Адже ти живеш філософією «Радіо ROKS», але, водночас, залишаєшся директором «Русского Радио»? Коли у мене свого часу про це запитали, я відповів: «В мене в крові тече героїн» (сміх). Я знаю, що ти не вживаєш. Насправді, я так давно слухаю музику, що у мене жодних протиріч немає. Я глибоко переконаний, що і у поп-музиці безліч прекрасних знахідок. Більше того, якісь яскраві речі, умовно кажучи, якоїсь Lady GaGa, мені подобаються більше, аніж відсотків 40 так званого «гавно-рока», який періодично змушений слухати. Тобто протиріч не виникає? Ну, є ж Shakatak, чи там Pat Metheny, я не знаю, John Coltrane, купа музики. Це – не рок. Але – це Музика. І уживається все це в мені абсолютно нормально. Так, рок я люблю, а поп-музику, зрозуміло, я не люблю. Але, поважаю і вмію відрізнити, на мій погляд, … Якісну? Так, якісну музику від неякісної. Це не так вже й складно. Тим більше в мене на роботі гігантська кількість людей, які знаються на цьому краще, ніж я. І цього я абсолютно не боюсь. Чого і бажаю нашій владі: оточувати себе людьми не відданими, а професійними. Як тільки в нас це здійсниться на всіх рівнях – то буде вдаватися все і всюди. Людина успіху, на твій погляд, завжди повинна «рвати кігті» чи працювати тільки тоді, коли є натхнення? Я… Я не знаю. Я не вивчав статистику щодо успішних людей. Я можу сказати тільки за себе. Я не знаю, чи я успішний, але точно можу сказати, що щасливий. От, щиро. Як на загал, при всіх своїх тарганах, я проживаю щасливе життя. «І в школі, і вдома», як то говориться. В мене ніколи не виходили ексклюзивні, селективні вибірки. Я п***ячу все своє життя. В мене на 10 зусиль, розумових чи фізичних, два вірних, решта – в сміттєвий кошик. Я вмію тільки так. Хтось вираховує. Я не вмію. Гребу собі і гребу по життю. Тобто, головне – не зупинятись?


S.U.I.T 105


S.U.I.T 106

100 відсотків. Найголовніше – хотіти. Якщо є бажання – треба шукати можливість реалізації. Коли зникають бажання, коли зникають відчуття мрій, коли зникають сни про якісь чарівні штуки – тоді х*рово. Тоді починається от це сумне депресивне ниття. От ця вся «зрада». Я зараз не в політичному, а в ментальному сенсі. Мовляв: «Я – невизнаний. Всі ви, козли, мене не любите» (сміх).

Ти був радіоведучим, продюсером, директором радіостанції. А в 50 таки, з гітарою в руках, вийшов на сцену. Наскільки я знаю, виштовхнула Соня Сотник? Сказала: вистачить вже тут пісні «в шухляду» класти. Абсолютно вірно. А ким ти ще був у житті?

І? Я тоді собі кажу: «Так, мудак, знову лажа. Давай робити по-іншому». Мені так простіше і, найголовніше, це нікого не стосується. Це точно мої таргани, з якими впоратися маю тільки я.

У мене є шикарний досвід. У театрі я грав Брошана в п’єсі «Вечеря з недоуком». У мене був рік щастя. Я кайфував. А який це був театр?


S.U.I.T 107

Це був Малий Театр у Мінську. Цілий сезон, рік, я відіграв. На спектаклях був і Андрій Кончаловський з дружиною, з Юлічкою (Висоцькою – прим ред.), яка у мене свого часу на радіо працювала. Я багато через себе пропустив. У мене працювали і Юля, і Вадік Галигін, і Діма Шепєлєв – все це мої DJ-ї (сміх). Зрештою, Діму я сюди й привіз. У кіно кілька разів знімався… Взагалі, я колись сказав, що у своєму житті спробував все, окрім гомосексуалізму і керування державою, тому що це речі схожі і для мене нецікаві. А все інше, добре чи погане, я робив. А є якась одна мрія, яка ще не здійснилась? О, так! Є! А чого одна? Є кілька. Я хочу зробити шикарну дівчачу рок-групу. «Пающіє труси»?

Колись за радянських часів ти приходив, демонстрував диплом про вищу освіту, і тебе брали на роботу. У твоєму випадку освіта в Сіетлі допомогла? В Україні – так. Коли я прийшов влаштовуватися на роботу і вивалив на стіл всі свої дипломи: і рекламні, і фестивальні, і радійні гран-прі, і премію Попова восьмиразову, і дипломи з Америки, і Штатівські інші відзнаки – все це, звичайно, вплинуло на те, що в тендері на директора я переміг. Але… і все (сміх) Провокативне запитання наостанок: коли розвалиться ранкове шоу «Камтугеза»? Я не думаю, що воно розвалиться. Можливо, життєві сили завершаться. Ми просто здохнемо в ефірі, і все. І нехай весь світ за цим спостерігає (сміх). Я не знаю, я не хочу про це думати.

Ні. Щоб грали. Не «сіськотряску». Я ще хочу в кіно, я ще хочу в театр, а ще хочу працювати на радіо! Жодного відчуття рутини від того, що я щодня роблю на радіо, я не маю. Єдиний конфлікт із світом – це прокидання о п’ятій ранку. Але це триває дві з половиною хвилини і, вважаю, на фоні 24 годин це не так вже й багато.

Я теж не хочу, щоб це сталося.

А ще я знаю, що ти грав на весіллях?

Безумовно.

Так. Це було абсолютно фантастично, весело. Одночасно я вчився у військовому училищі, тобто був військовим, і всі ці роботи були для мене «самоволками». Найбільш яскраві спогади це, напевно, коли я грав на клавішних, і періодично приходив «вбитий» гість і, не в змозі вже розмовляти, звуками намагався пояснити, яку наступну пісню я маю виконувати. «Ну от цю пісню ти знаєш?» – «Яку?» – «Ну от цю!». І я розумів, що якщо зараз не вгадаю – він мені носа зламає. А так все було стандартно, весело, у барабани горілку ховали, що залишалася, в інші інструменти – їжу. Плюс гонорар. Ну, це окремо треба говорити, згадувати. Було стандартне життя весільного музиканта. Самі напивалися, як свині. А хто хотів контролювати гроші – грав на клавішних, бо там хоча б одна рука була вільна… щоб гроші взяти (сміх). Відповідно треба було бути трохи тверезішим (зараз Сергій Васильович вже багато років не вживає алкоголь – прим ред.).

«Камтугеза» – це вже тепер величезна сім’я. Організовуються пікніки «Камтугези». Ти із Сонею їздив у зону АТО із концертами підтримувати наших бійців. Як виросла така сім’я?

Як ти вирішив, що треба їхати до Сіетла і отримувати освіту у радіомовленні? Просто мені захотілося дізнатися, як влаштоване радіо глобально. Я ще застав час до того, як почали складати послідовність пісень, так звані «плейлисти». Грали з аудіокасет. А я з бобін ще дискотеки крутив. Ну от, ти пам’ятаєш. І просто дізнався, що є «Вища радіошкола» в Сіетлі. Подав заявку, пробивався, і поїхав. Це було усвідомлене бажання отримати профільну освіту. Хотів читати книжки про радіобізнес, яких в Штатах було багато, на зрозумілій мові. Хотілося стати розумним у цій області і фахово аналізувати інформацію.

Дякую. Тобто «Камтугезу» можна вважати твоїм найулюбленішим проектом?

Пікніки організувались спонтанно. Слухачі, які вигравали в нас в ефірі призи, почали приходити на радіо з нами фотографуватися, потім знайомитися один з одним. Потім ми їх всіх запросили на нашу вечірку, де ми грали і де ми пропонували грати їм. Потім вони всі перезнайомилися і почали вже нас запрошувати на свої пікніки, куди ми із задоволенням ходимо. Це вже окрема спільнота, насправді, не навколо нас вже все це крутиться, у них там свої стосунки. І це – прекрасно. А що стосується АТО – у нас із Сонею двох думок не було. Ми всю цю ситуацію однаково сприйняли і поїхали туди взагалі першими. До нас там ніхто не виступав. Навесні 2014-го року були у наших розвідників, у три дні як анексованому Криму. І потім вже їздили на БРДМ-ах з виступу на виступ. Ми не бачимо себе поза цим, тому що там наші друзі і… я не знаю, як це пояснити. Ми не волонтери, у професійному значенні цього слова. У нас немає банківських карт, на які ми збираємо гроші. Ми збираємо все самі, хтось допомагає. І не виступаємо у великих залах, де можна виставити серйозну апаратуру. Є переносний комплект, який вміщується в будь-який джип. Другий напрямок – це Фроловське, центр допомоги переселенцям, а якщо бути більш конкретним – дітям. Ми намагаємося відшукати багатодітні родини. Ну і шпиталі, звичайно. В АТО нас сприймають, як своїх, а ми їх – як героїв, хоча не зізнаємося. Як сказав там один мій друг: «Одне засідання Ради в Авдєєвці – і всі потрібні закони були б прийняті за раз, всі закони планети». Їздимо вже два з половиною роки і будемо їздити скільки треба. Та маємо надію, що побачимо їх якось в іншому одязі, у невимушеній атмосфері із дружинами й дітьми, і з коктейлями у руках.


S.U.I.T 108

ІСТОРІЯ БРЕНДУ Текст: Дарія Янковська

Коли стоїть редакційне завдання написати про незвичний і нетрадиційний бренд, не задумуєшся, хто це буде, оскільки відповідь одна: Vetements. Звичайно, незвичними, нетрадиційними та провокативними можна назвати і Viktor&Rolf, і Maison Margiela, і Alaїa, і Comme Des Garçons та багато інших, особливо японських та бельгійських брендів, проте ми живемо у 2016-му і стали свідками історії про те, як незвичність та провокація принесли своїм творцям приголомшливий успіх – і це історія Vetements.


S.U.I.T 109


S.U.I.T 110

Vetements сьогодні – культовий бренд у світі моди, який збирає схвальні відгуки критиків та редакторів, панує у фотозвітах з тижнів моди та гардеробах модних інсайдерів. У чому ж секрет успіху? Дизайнер Vetements Демна Гвасалія привніс у моду естетику бідних районів пострадянських 90-х, відтворивши одяг студентів ПТУ і гопників, зробивши його наймоднішим і найкрутішим. Тут тонкий баланс на межі антиестетики та кітчу, проте Демна Гвасалія сьогодні – креативний директор одного з найшанованіших люксових брендів Balenciaga, а Vetements відкриває тиждень Haute Couture у Парижі, хоча не має стосунку до високої моди. Бренд створений досить недавно – у 2014 р. Його творцями стали брати Демна і Гурам Гвасалія, грузини за походженням, що зібрали анонімну команду з 8 людей (тепер з 13-ти), імена яких досі не розголошуються. Дизайнер Демна Гвасалія закінчив Королівську академію мистецтв в Антверпені і працював у Maison Martin Margiela та Louis Vuitton, перш ніж розпочати роботу над створенням влас-

ного бренду. Перша колекція була представлена у березні 2014 і одразу ж розпродана у 80 магазинах по світу. Vetements – переможці престижної премії для дизайнерів LVMH Prize. Всього за три сезони бренд став одним із найпопулярніших у стріт-стайл хроніках, речі Vetements тепер одягають знаменитості, такі як Ріанна та Каньє Уест. У жовтні 2015 р. Демна Гвасалія був призначений на посаду креативного директора Balenciaga, що засвідчило його топові позиції серед світових дизайнерів і максимально високу репутацію у світі моди. Vetements у перекладі означає «одяг», і дійсно – це просто одяг. Одними з найпопулярніших речей бренду стали абсолютно прості худі з написом Vetements і футболки з написом DHL. Основною ідеєю бренду є свобода – від трендів, сезонів, віку, гендеру, а також стандартів краси, гармонії та пропорцій. Джерела натхнення – урбаністика, вулична мода, скейтери, клубна культура та пострадянські 90-ті. Це простий одяг без претензії на елітарність, але з дуже непростими цінами. Речі Vetements виконуються


S.U.I.T 111


S.U.I.T 112


S.U.I.T 113

з простих матеріалів, часто з вінтажних речей інших брендів, їх характеризують гіперболізовані об’єми, boxy-силуети, деконструкція, і зведені у вершину піраміди асиметрія і оверсайз. У колекціях Vetements – сорочки та жакети гігантських розмірів, коротесенькі шорти і спідниці, височезні ботфорти, а також сукні у квіточку, джинси, худі та брючні костюми, і навіть фартухи з клейонки часів СРСР. Ці речі диспропорційні, що ставить їх на межу антиестетики через дуже незвичні для сприйняття форму та розміри одягу. Бренд пропонує і класичні речі, але вони обов’язково містять якийсь незвичний елемент, «дефект» – асиметрію, чи брак однієї з частин – щось, що не є стандартним.


S.U.I.T 114


S.U.I.T 115

Найцікавіше, що естетика Vetements з призначенням Демни Гвасалія креативним директором перейшла у Balenciaga. І тепер у колекціях модного дому, що є символом елегантності та паризького шику, ми бачимо прийоми та методи Vetements – цей практичний одяг, який дійсно можна носити, має нетипові форми та перебільшені об’єми, завдяки яким звичайні жакети, сукні, пальта виглядають досить дивними і диспропорційними. Vetements у статусі офіційного гостя відкривав Тиждень високої моди у Парижі в липні 2016. Це шоу порушило всі канони – крім того, що колекція ready-to-wear демонструвалася на тижні Haute Couture, показ відбувався в універмазі Galeries Lafayette під час робочих годин, а сама колекція весна/літо 2017 була колаборацією з 18 брендами – Brioni, Levi’s, Comme des Garçons Shirt, Reebok, Dr. Martens, Manolo Blahnik та ін., кожний з яких створював речі, на яких спеціалізується, проте за ескізами Демни Гвасалія. Vetements досягли величезного успіху у світі моди, фактично бунтуючи проти її стандартів і створюючи антимоду, у цьому їх незвичність. Демократична мода, яка коштує недемократично дорого – це і є Vetements.


Здавалося би, що таке шкарпетки та колготки? Щось таке буденне, звичайне, швидкоплинне… А чи зауважували ви, скільки у цій звичній деталі нашого повсякденного одягу емоцій і життя? Яскраві, строкаті, полосаті шкарпетки роблять радісним наш настрій, викликають бажання пробігтися; тонкі та м’які, ті, що ідеально облягають стопу, дають відчуття впевненості у своїй елегантності. А витончені панчохи або колготки без жодної зморшки на нозі – це взагалі довершеність! Прозорі панчохи – класика, що дарує прекрасній половині людства постійне тактильне відчуття другої шкіри, робить ніжки ідеальними і жодної хвилини не дає забути про свою жіночність. На щастя, ми живемо у період панчішно-шкарпеткової розмаїтості, із якої можемо обирати будь-які вироби за своїм смаком. Але ще донедавна такого «щастя» на наших теренах не було, хоча… була одна фабрика, що здебільшого задовольняла наші безмежні потреби в шкарпетко-панчохо- колготках. Червоноградська панчішно-шкарпеткова фабрика, а сьогодні фабрика «Дюна-Веста» – це підприємство з історією, зі справжньою чесно напрацьованою історією, якою можна відверто пишатися, і спершись на яку, впевнено йти далі в прогрес, в інновації, в сучасне і яскраве, в усіх змістах, майбутнє. Яскраве тому, що в процесі ребрендінгу «DUNA» почала співпрацювати з сучасними і відомими в країні дизайнерами для створення модних колекцій, які «розфарбували» шкарпетки в феєрічні кольори, оздобили різноманітними візерунками – тобто розпочали новий яскравий етап у житті компанії. Цього року офіційно побачила світ перша капсульна колекція у співпраці з дизайнером Андре Таном. 15 стильних моделей «DUNA by Andre Tan» презентують на Українському тижні моди, а всі охочі зможуть їх вільно придбати у фірмових магазинах «DUNA» та в бутіках Андре Тана. «Зі всіх компаній в Україні, а ми оголосили тендер досить давно, за якістю нам підійшли вироби тільки компанії “Дюна-Веста”. Лише вони змогли зробити нам класні шкарпетки з мерсеризованої бавовни, які відповідали всім нашим вимогам з дизайну і якості», – прокоментував вихід нової колекції дизайнер Андре Тан. «Ми хочемо дати нашим клієнтам фірмову бездоганно якісну продукцію, зробити для них ідеальні шкарпетки, які стануть довершенням образу, стильним аксесуаром, щоб доповнити їхню індивідуальність. Усміхатись, вдягаючи яскраві шкарпетки зранку, – це хороший настрій на весь день», – каже Софія Вишневська, керівник відділу маркетингу. На осінньому показі Lviv Fashion Week 2016 бренд «DUNA» доповнить образ дизайнерського одягу Катерини Кароль. Дизайнер із задоволенням вирішила одягнути на ніжки своїх моделей панчохи «DUNA». Результат колаборації цих двох харизматичних брендів заслуговує на увагу по справжньому вибагливої публіки Lviv Fashion Week.


S.U.I.T 118

НОВИЙ БРЕНД З УКРАЇНСЬКОЮ ДУШЕЮ

За версією фешн-видання Vogue і газети The New York Times українська вишиванка визнана трендом у світовій моді 2015 року. Етнічний стиль – це вже не просто стиль моди, це характерна риса нашого часу. Модельєри розуміють, що вишивка – це спосіб зробити річ яскравішою, наповнити енергією і надати унікальності простим за формою моделям одягу. Вишукані сукні, сорочки, прикрашені вишивкою, з’являються у гардеробі все більшого числа модниць. Вони універсальні, пасують багатьом і досить практичні. Щоб мати стильний вигляд достатньо одягнути вишиванку з джинсовою спідницею. Отже тепер експерти моди зацікавлено стежать за нововведеннями в українському одязі. Тиждень моди – Lviv Fashion Week, що вже шостий рік поспіль відбувається у Львові, запровадив традицію щоразу знайомити львів’ян та гостей міста з новими дизайнерами, новими тенденціями українського модного простору, відкривати нові імена, багато з яких, завдяки Львівському тижню моди, стали відомі не лише українським прихильникам моди, але й далеко за межами нашої країни. І недарма ми заговорили про етнічні мотиви. Цього року Генеральним партнером Lviv Fashion Week стане компанія «Галичанка», модною фішкою якої є пошиття сучасного одягу з елементами української вишивки, одягу, який вигідно відрізняється від інших своєю незвичайною стилістикою і формою виконання. Керівник компанії «Галичанка» – Павло Мільчарек – людина невгамовної душі, яка не може не створювати. Павло є ентузіастом своєї справи, романтиком, який цінує красу, любить свою країну та її традиції, і прагне довести світові, що українська вишивка гідна найвищого подіуму. «“Галичанка” – це перш за все український бренд. Ми створюємо колекції одягу, що є інноваційними за своєю суттю, створені в авангардному стилі з використанням національних елементів», – говорить Павло. Безперечно, треба рухатися вперед, не зупинятися на досягнутому. Але хто сказав, що треба залишити в минулому усе, що набуто нашим народом? Недарма кажуть:

«Усе нове – це добре забуте старе», і залежить як ви це «старе» відновите. Дизайнери зі світовими іменами із задоволенням зверталися до етнічних мотивів і створювали неперевершені колекції одягу, які отримували найвище визнання у світі високої моди. Їх наслідували, їх відтворювали… Першим провідником етнічного стилю у світ високої моди став французький модельєр Ів Сен-Лоран, який одним із перших продемонстрував елементи етнічного стилю – тогочасного стилю хіпі – на подіумі iменитому дизайнерові вдалося популяризувати етніку серед найвищих верств суспільства. Величезний внесок у становлення етно-стилю вніс японський дизайнер Кензо, який незмінно експериментував з формами, матеріалами і яскравими відтінками. Нарівні з мотивами інших народностей він також використовував і слов’янську вишивку. Приклад своїх видатних колег наслідував і Жан-Поль Готьє, який називає етніку сполучною ланкою між традиціями і новими модними тенденціями. Як вважає сам Жан-Поль: «Етніка повинна стати певною свіжою кров’ю, яка дасть нове життя модним напрямам». Стильне і оригінальне вбрання у етнічному стилі як і раніше не втрачає своєї актуальності в світі моди. Цей стиль несе з собою свободу, різноманіття, природність, яскравість. Творчі особистості, які не бояться показати свою індивідуальність, поділитися своїм настроєм, зазвичай уміють жити в гармонії з навколишнім світом і самими собою. Свою індивідуальність Павло Мільчарек разом із своєю командою проявляє в геометричних візерунках української вишивки, сплітаючи старовинні традиції з сучасними швидкоплинними та практичними формами, і отримує якісний професійний результат, який відповідає вимогам і часу, і душі. І можливо новим відкриттям цьогорічного осіннього Lviv Fashion Week буде власна колекція Pavlo Milcharek, з вираженою індивідуальністю, з прагненням не зупинятися, не втратити натхнення і рухатися у потоці стрімкого сучасного і такого цікавого життя.


6

|

КУЛІНАРНИЙ ТРЕНД

Мистецтво, філософія, краса внутрішнього та зовнішнього світів, вишукана їжа – усе в одній тарілці…


S.U.I.T 122

ШЕФ-КУХАР, ЯКИЙ ПІЗНАВ ДЗЕН Iнтерв’ю: Марічка Алексевич

Юрій Ковриженко про їжу як мистецтво

Юрій Ковриженко – шеф-кухар Ресторану Авторської Кухні Vintage Nouveau, свого часу вивчився на скульптора, потім пішов в офіціанти, виріс до директора закладу, а тоді звільнився і повернувся до мистецтва. Потім знову кинув усе, пішов на пошуки себе. І знайшов… у буддизмі, який допоміг йому переосмислити свої погляди на кулінарію.

Юрій говорить чітко і впевнено, багато усміхається. Його як шефа хвилює те, що в Україні низька культура споживання, делікатно торкається теми про рівень кваліфікації українських кухарів та лише злегка окреслює свої кулінарні плани. І, мабуть, розмова видалась би доволі академічною і стриманою, якби в якийсь момент з-під рукава його шефського кітеля не виглянуло татуювання.

«Енцо» – вічний рух. Ієрогліф, який означає «Дзен», ще є очі Будди… Усі мої татуювання – це дзен. Бо я є дзенбуддистом.

Це у вас квіти? Ні, – усміхається, – це сакура – символ швидкоплинності часу. А на цій руці у мене риба. Карп – символ довголіття. Тут має бути ще один. Тобто сім’я, два карпи, які пливуть в одному напрямку, поміж ліліями. Лілія – то є достаток у японській філософії, довголіття, краса. Є ще ієрогліф

Мама Юрія свого часу пробувала себе у багатьох практиках, тож син змалку разом з нею крутився у світі різних філософських поглядів. Йому до рук спочатку потрапила Біблія, потім – Коран, а далі була наука про буддизм. Потім на деякий час усе приглушилось, щоб повернутись вже з новою силою і геть змінити його життя. Після того, як Юрій пішов з ресторанного бізнесу, він сподівався повернутись до скульптури, але криза 2008 року внесла свої корективи, тож і там не склалось. Юрій знайшов сангху в Україні, так називають спільноти у буддизмі, поїхав у французький монастир у пошуках себе. Але у дзені дармувати не доводиться.


S.U.I.T 123

Фото: Олег Денисенко


S.U.I.T 124

Фото: Євген Кудрявцев

Мене влаштували на чистку картоплі та цибулі, тож я знову опинився на кухні. Після цього почався стрімкий розвиток. Звісно, Юрій не одразу розгледів щось високе у кулінарії. Розуміння того, що кухня – це його справа прийшло після того, як у ньому утвердилась свідомість буддиста. Спочатку було важко. Але треба просто сприймати життя таким, як воно є. Кожен день ти встаєш, йдеш на роботу, не намагаючись аналізувати, бо аналіз – одразу розподілення світу на темне і світле, ріжеш цибулю, миєш

зеленину – то є просто робота. Вона не є крутою, вона не є брудною. Так само і шефство – це просто робота. І у якийсь момент я зрозумів, що отримую задоволення просто від того, що я чищу картоплю. До цього моменту я любив готувати. Не більше. Я не придивлявся до продуктів. Зараз я вже маю можливість насолоджуватись красою продуктів. Ти береш помідор – це ж витвір мистецтва, особливо помідори жовті, «Чорний принц» або «Буйволяче серце». Кожен продукт несе у собі красу. Я сприймаю продукти в іншому форматі. Як художник сприймає фарби, коли він бачить глибину якогось кольору, так само і в мене.


S.U.I.T 125

…Я сприймаю продукти в іншому форматі. Як художник сприймає фарби, коли він бачить глибину якогось кольору…

Страви Юрія Ковриженка – це не буденна їжа. На тарілці вам подають справжнє мистецтво, гастрономічні шедеври. Навіть, на якийсь час замислюєшся, чи можна це їсти, а може лише споглядати? Я вважаю те, що я роблю, мистецтвом. Тому що я за фахом скульптор, я не шеф, не кухар. В принципі, кухарська справа і мистецтво, вони дуже поруч ходять. Ця самопожертва роботі, ти маєш цим жити. Жоден митець не буде ходити на роботу з кривим обличчям. Скульптори йдуть у свої майстерні і творять там, бо їм це подобається. Вони живуть цим. Так само і кухарі, якщо ти реально цим живеш – йдеш на роботу з відчуттям натхнення. Я взагалі вважаю кулінарію мистецтвом. Є їжа те, що називається на щодень, а є їжа як мистецтво. Їжа як мистецтво, створена для того, щоб дарувати людям емоцію, нові відчуття, і, відповідно, щоденною вона бути не може. Людина приходить у ресторан, щоб відчути якісь нові смаки, отримати нові враження від їжі. А метою щоденної їжі є просто наситити організм, щоб він функціонував. Якщо щодня людина буде відчувати ті ж самі емоції, тоді ця їжа перетвориться на щоденну. Мистецтво завжди має викликати емоцію, це його покликання, так само як і висока кухня. Юрій і сам їжу високої кухні споживає дозовано, здебільшого у подорожах, а вони у нього, до слова, займають майже сімдесят відсотків часу. У мандрах він полює за емоціями, новинками, а між тим встигає розробляти нові подачі у своєму ресторані, і кожні три місяці – нове меню. Дуже важливо підібрати команду, з якою тобі буде комфортно, і яка буде тебе розуміти. У нас настільки сильна команда, що ми відчуваємо одне одного спиною. І я сміливо можу сказати, що шеф без команди – ніщо. Мої хлопці – це мій тил. Завжди є 5–6 днів, коли я можу вискочити, але між ними є 2 тижні, за які ми встигаємо все зробити для того, щоб кухня функціонувала так, як має бути. На сьогодні, Юрій Ковриженко є одним із перших, хто завіз в Україну культуру їстівних квітів, зараз він активно вивчає мохи, рослини, м’ясо диких тварин, щоб впровадити це у їжу. І, головне, не боїться, що гості ресторану, в якому він працює, не зрозуміють такої кухні.


S.U.I.T 126

Фото: Леся Прокопчук


S.U.I.T 127

Власники ресторану, у якому я працюю шеф-кухарем, не бояться розвивати культуру і привносити щось нове. Вони були одними з перших, хто відкрив винний магазин у Львові. Тоді, шість чи сім років тому, Львів усі сприймали як пивне місто, я сам як турист їздив до Львова пити пиво. А за ці роки місто дуже розвинулось у винному плані. У мене на цю тему є улюблена дзенська притча: «Був ставок, у якому жили жабенята. Дуже-дуже багато жабенят. Цей ставок був оточений високими горами. І якось жабенята вирішили, що живуть вже сотні років у цьому ставочку, треба врешті подивитись, що там є за цими горами. Вони почали лізти, щоб вилізти за кордони свого світогляду. Одне втомилось – залишилось. Друге – те саме, третє… всі потрохи відсіювались. А одне жабенятко просто собі лізло-лізло-лізло. Йому всі кричали: “Куди ти лізеш? Все одно не долізеш! Гора така висока, а ти таке маленьке!”. Воно ж продовжувало лізти. Йому кричали услід: “Дурне!”, – а воно не зупинялося. І ось це жабенятко долізло до піку гори і побачило весь світ, і пішло туди… А секрет був у тому, що це жабенятко було глухим».

чай ті, хто кричать вам у спину – це ті, хто заздрять, або самі не можуть досягти того ж. Тому я не боюся експериментувати, робити щось нове. Оце відчуття не боятись бути іншим Юрій виховував у собі і обстоював ще з самого дитинства. Він ріс спокійним, тихим хлопчиком, улюбленою його іграшкою був пластилін, через це мама згодом і віддала його у художню школу, – і ось це мистецтво тепер повернулось вже у кулінарії. Але у шкільні роки довелось пережити несприйняття і агресію від однолітків, які його не розуміли. Зате тепер він вже не боїться нікого і нічого, сміливо говорить в очі, що думає, і через це, – усміхається, – багато хто його недолюблює. Але додає: «Якщо тобі плюють у спину, отже – ти попереду». А ще шеф Ковриженко не звик ховати за сімома замками свої напрацювання. У нього і на цей випадок є своя мудрість.

Бути глухим до чужих суджень?

Я не боюся, що у мене вкрадуть якийсь рецепт, я сам його можу дати. Не боюсь, що вкрадуть подачу, бо я зроблю нову. Саме тому, що ми змінюємо меню кожних три місяці, мені не страшно, що у мене хтось щось візьме. Заради Бога, візьміть, я завжди знатиму, що я перший.

Точно. Ми маємо не орієнтуватись на когось. Якщо ми впевнені у своїй правоті, якщо ми впевнені у тому, що ми робимо – ніколи не маємо слухати інших людей. Бо зазви-

Юрій часто говорить про таке поняття, як «душа кухні». Душа української кухні йому видається старою, і в цьому Юрій Ковриженко бачить певну свою місію.

Фото: Євген Кудрявцев


S.U.I.T 128

Це старець, який спав під час радянських часів, зараз він прокинувся, але він дуже старий, немічний, у ньому нема сили. Він не живе, він доживає. Мені здається, якщо у людському розумі відімре прототип шароварщини, от тоді вже повномасштабно народиться нова душа української кухні. Вже зараз це починається: нові гастрономічні тенденції, вивчення українських продуктів – це найважливіше. Адже основа кухні – це завжди національний продукт країни. Те, що росте і те, що роблять в Україні, ті ж самі воли українські, популяцію яких зараз намагаються повернути в Карпатах, треба відчути цей первозданний продукт, те, з чого все починалось. Тому мені зараз цікаво йти в ліси і розуміти те, що їли наші предки, мені цікаво вивчення їстівних диких рослин, мохів, дерев. Для мене дуже важливо, щоб та їжа, яку я роблю, відповідала тому, що я навчився у світі і тому, що я хочу передати Україні. Щоб Україна виходила у міжнародні рейтинги ресторанів, щоб українська гастрономія стала еталоном і викликала гордість. Мистецька їжа, – вголос роздумую я. – Але ж митці дуже часто не задоволені своїми витворами, їм здається, що вони могли б ще краще-краще-краще. Вас такі думки не переслідують? От це і є те, що дає дзен. Він дає можливість сприймати кожну закінчену страву як початок нової, не аналізувати, не ділити на чорне і біле. У наш час люди просто забувають жити. В нашій країні багато людей за межею бідності, і вони проживають усе своє життя у намаганні щось заробити. Думки про це витісняють звичайне бачення світу. Наприклад, подивитись на небо, яке воно глибоке, блакитне, неосяжне. Люди дуже рідко підіймають голову вгору… Але ваша улюблена справа приносить вам гарні дивіденди. Чи змогли б ви з таким самим захопленням говорити про блакить неба і цінність миті, якби ви опинились у числі тих українців за межею? Я це бачив. У нас було дуже скрутне становище у сім’ї. Дійшло до того, що вираховували копійки, щоб купити хліб. Я це дуже добре пам’ятаю. І я дуже ціную те, що маю зараз, і я дуже багато працюю, щоб так було і далі. Я і в той час часто підіймав голову, дивився у небо. Можливо якраз через те, що я був всередині незадоволений тим, чим я займався на той момент, від того і було нещастя.

Фото: Леся Прокопчук


S.U.I.T 129

Фото: Євген Кудрявцев

Фото: Євген Кудрявцев


S.U.I.T 130

Я дуже дякую долі за тих, людей які допомогли мені все пройти. Особливо дружині, яка відбула зі мною всі кола пекла до мого становлення особистого. Ми одружились, коли у мене були пошуки себе на кінцевому етапі, і коли були якраз найскрутніші часи. Тоді пройшла вже болісна зміна, і я розумів, що точно не повернусь до менеджерства, але, по інерції, намагався за то чіплятись, і мене розривало. Доля мене любить, бо я, все-таки, займаюсь тим, від чого я отримую задоволення. Коли людина знаходить те, чим їй накреслено долею займатись, то тоді все йде дуже швидко і добре, бо ти стаєш як поїзд на колію, і та колія несе тебе. А коли ти займаєшся не тим, що твоє, то це як сидіти у човні і намагатись гребти по гравію. Шукати і вникати – два ключові інструменти успіху для шефа, – вважає Юрій Ковриженко. – Водночас, – пояснює він, – небажання це робити стає каменем спотикання. Треба шукати, а не сліпо копіювати. Треба шукати першоджерела, або речі, яких ні у кого немає, влаштовувати собі регулярний мозковий штурм, треба втілювати найнеймовірніші речі. Саме так народжуються нові ідеї, нові ресторани, саме так народжуються переможці.


S.U.I.T 131

Фото: Євген Кудрявцев


7

|

ПОРТАЛ

У цього океану немає дна, цей процес всепоглинаючий, це найзахоплюючі мандри – подорож до нашого глибинного Я.


У ГЛИБИНІ ПІДСВІДОМОСТІ УСІ ЧАРІВНИКИ Останнім часом дуже модним стало говорити про підсвідомість, згадувати підсвідомість всує, оперувати цим словом, як розмінною монетою, у будь-яких випадках: «У глибині підсвідомості я знала, що він не прийде». – «Звісно, на рівні підсвідомості я здогадувався, що вони не оцінять мій проект». – «Підсвідомість мені підказувала, що це буде нудна зустріч». І таких прикладів безліч. А й дійсно, в реальності і зустріч виходить кепська, і проект не приймають, і хлопець якось не дуже спішить на таке очікуване мною побачення… То може щось у підсвідомості виправити? Чи може для початку розібратися, що воно таке, і чому її «прогнози» справджуються?


S.U.I.T 137

Багато з нас знає про існування підсвідомості, але не всі знають, що вона робить і як ми її використовуємо. Правда у тому, що сила підсвідомості може бути для нас потужним союзником, якщо вміти керувати нею. Але якщо її не приборкати, вона може завести наше життя зовсім не туди, куди, як вважаємо ми, нам хочеться. Підсвідомість – не уявне поняття. Це наша абсолютно реальна невід'ємна складова. Підсвідомість схожа на суперкомп'ютер, призначений для того, щоб всіляко допомагати нам у нашому житті. Усе життя ми програмуємо свою підсвідомість нашими сформованими звичками і переконаннями. Як і будь-які інші дії, думки, які часто повторюються, теж стають звичкою. Між звичкою чистити зуби і звичкою думати про себе якимось певним чином немає принципової різниці. Повторення породжує звичку. Ці психологічні звички накладаються на те, що ми чуємо від значущих для нас людей (до прикладу, наших батьків), і на наш власний життєвий досвід, створюючи неймовірно складну систему переконань, яка допомагає нам розуміти навколишній світ і жити у ньому. Підсвідомість не займається процесом мислення. Це не входить в її обов'язки. Вона також не розуміє різниці між вигаданим і реальним. Будь-яка думка, яка повторюється знову і знову, будь-який візуальний образ, який ми створюємо і постійно програємо у своїй свідомості, – все це стає складовими «операційної системи» нашої підсвідомості. Її завдання – зберігати, упорядковувати та інтерпретувати дані з домінуючих думок, а далі залучати або допомагати нам створювати обставини, відповідні образам і думкам, які ми закріпили, тобто запрограмували у підсвідомості, і доводити до автоматизму наші уявні та інші звички. У ролі програміста виступає свідомість. Це творча складова, яка думає. Але... на свідомість діють фільтри, породжені нашими переважаючими думками, які зберігаються у підсвідомості. І багато з того, що закріплюється або програмується у підсвідомості, можна віднести до недоброякісного програмування. Наприклад, це звичка говорити собі, що я не можу чогось зробити, не можу чогось мати, що не заслуговую на щось і так далі. Якщо повторювати це досить часто, так, що це стане частиною нашого програмування, ми, самі того не бажаючи, будемо створювати ситуації, які відображають ці думки. Підсвідомість, як і комп'ютер, не виносить рішення про те, чого можна досягти, а чого не можна. Але свідомість оцінює ситуацію і каже: «Ти не можеш цього зробити або цим володіти», – ґрунтуючись на результатах програмування, що зберігаються у підсвідомості! Таким чином ситуація перетворюється на замкнене коло. У підсвідомості існує безліч світів, і всі вони борються за нашу увагу. Усе те, на що не спрямована наша увага, для нас не існує. Завдяки підсвідомості для нас існують одразу три світи – два внутрішніх й один зовнішній. Внутрішні – світ досвіду і світ мрії. Зовнішній – світ нашої реальності. Людина душевно здорова, коли всі три світи гармонійно поєднуються. Їй подобається жити, вона із задоволенням мріє і кожен день радіє своєму успіху.

Якщо у внутрішньому світі гору бере світ мрій, і в реальному світі ці фантазії реалізувати неможливо, людина впадає у депресію, а у важких випадках повністю переселяється в уявний світ. Звідси постійні невдачі, поразки, розчарування. Якщо світ досвіду – життєвий досвід зі всіма його поразками, перемогами, нашим вихованням, соціальною адаптацією тощо – надто нестабільний, то людина схожа на листок на вітрі. Її постійно кидає і крутить – то удача, то поразка. Зовнішній світ здається їй рулеткою, вона відмовляється будь-що робити, вважаючи себе іграшкою у руках обставин. І нарешті, якщо людина досягла усього, чого прагнула, але перестала мріяти, то енергія життя вичерпується і людина починає тягнути одноманітне і нудне існування. Три світи людини становлять її світогляд. У здорової людини: світ мрії – здатен реалізуватися; світ досвіду – вдалий і зрозумілий; зовнішній світ – гідний того, щоб у ньому жити. Прямих шляхів у житті немає. Бажання виконувати можна, але для цього потрібна вправність, кмітливість, методика і система. Свідомість – лише маленька верхівка айсберга. Вся сила в підсвідомості. Але викликати цю силу непросто. Придумати і вирішити ми можемо що завгодно, та навіть палець не ворухнеться, поки не отримає вказівки від рухового нейрона. А до нього від мозку шлях не близький і лежить через підсвідомість. Якою дорогою поїде гонець, і який дідько його на шляху налякає – невідомо. Щоб навести порядок у підсвідомості, спочатку потрібно визначитись, які штампи ми використовуємо найчастіше. Потім збудувати шаблони так, щоб підсвідомість у потрібний момент рухалася у потрібному напрямку. А потім підсвідомість зробить все сама. Існують такі собі пускові кнопки підсвідомості. Глибоко всередині нашої душі ми можемо думати про себе усе, що завгодно: що я і хороший, і умілий, і що у мене грандіозні плани. Але насправді кожен день ми робимо те, що потрібно від нас іншим людям. Вони просто використовують нас без нашого відома. Як це відбувається? Для того щоб жити і діяти, потрібна енергія. Можна вважати, що людина – це маленька енергетична установка. «Кнопки» направляють енергію в потрібне русло. Людині легше зробити те, що від неї вимагається, якщо у неї є достатня для цього кількість енергії. Тому управляти людиною легко. Скеруйте її енергію в потрібну сторону, і вона зробить усе, що вам потрібно. Для цього лише треба зачепити її за живе – намалювати таку привабливу картинку, щоб захотілося мчати за нею. Або навпаки, настільки жахливу, щоб в паніці від неї тікати. Важливо тільки, щоб ці картинки діяли на підсвідомість. Свідомо людина не піде на те, що їй шкодить, а підсвідомість легко обдурити. Адже саме підсвідомість керує поведінкою. Тому людина буде слухняно виконувати все те, на що націлена підсвідомість, хоча сама може бути категорично проти цієї дії. На рівні свідомості це виглядає так. Ви розумієте, що вам потрібно щось зробити, але робити це не хочеться (тобто немає енергії), а щось інше вам чомусь захотілося зробити, і ви це робите, хоча розумом усвідомлюєте, робити це було не варто.


S.U.I.T 139

Якщо людина не вміє поводитися зі своєю підсвідомістю, вона миттєво перетворюється на маріонетку. Збагнути, що нею керують, вона не може. Свідомість занадто перевантажена інформацією. Нечутно спрацьовує «кнопка», і ваша поведінка змінюється. А ви потім дивуєтеся: «І що це на мене найшло?» Змінити стан речей можна, тільки детально розібравшись з тим, як саме символи впливають на нас. Чому іноді якесь слово, картинка або річ починають набувати над нами містичної влади? Будь-який образ може стати символом чого завгодно. Достатньо скористатися уявою. Загальний принцип маніпуляції символами завжди один: потрібно взяти реальне переживання людини і пов'язати його з деяким символом. А потім від імені символу можна пророчо вимовити: «На тобі зурочення». Все, на ситуацію поставлено штамп, і людина переселяється у вигаданий світ, де всім її успішним життєвим ситуаціям «пороблено». У нас є тільки один шлях перестати бути маріонеткою – побачити за розхожими штампами живе життя. Перш за все треба визначити у підсвідомості шаблони, якими ми користуємось, усвідомити їх, проконтролювати свої домінуючі думки, на яких фокусується наша увага, і … створити ефективні підсвідомі реакції. Енергія наших думок може впливати – і впливає – на матерію. Ми залучаємо у своє життя те, на чому фокусуємось, про що найбільше думаємо. Більшість наших дій і слів – це результат обробки даних, які зберігаються у підсвідомості. Так, це полегшує життя.

Подумайте, як складно було б, зав'язуючи шнурки, щоразу думати, як це зробити, як відбувається цей процес? Ці уявні зусилля автоматизувались. Звертаючи увагу на свій внутрішній діалог, ми отримуємо інформацію, необхідну для управління своєю свідомістю. Якщо обставини нас не влаштовують, причина в тому, що ми думали і відчували так, як вказувала нам наша свідомість, і в результаті прийшли до того, що маємо. Коли ми усвідомлюємо природу свого внутрішнього діалогу, ми можемо перепрограмувати себе і докорінно змінити хід свого життя. Найефективнішим способом змінити вектор підсвідомості є заміна слів, що ми використовуємо. Цей прийом здається примітивним, але дає абсолютно фантастичний ефект. Як тільки ви помічаєте, що реагуєте не так, як вам хотілося б, міняйте слова, якими ви описуєте ситуацію. Зайві штампи вносять у душу плутанину. Етнографи, які вивчали дикi племена, з’ясували, що аборигени кроку не можуть ступити вільно. Їх з усіх боків оточують ритуали, традиції, табу: місця, де не можна ходити; дні, коли не можна працювати, слова, які не можна говорити. Може тому вони і лишилися примiтивними племенами? Візьміть своє життя у свої руки і зробіть його радісним, енергійним і щасливим. Позбавтеся зовнішнього управління. Домагайтеся того, чого хочеться вам. Для цього вам потрібно стати єдиним цілим зі своєю підсвідомістю, зрозуміти, чому підсвідомість реагує так чи інакше, а потім навчитися самим переводити підсвідомість у потрібний стан.


S.U.I.T 140

НОВА СВІДОМІСТЬ У «ПСИХОЛОГІЇ ДОГЛЯНУТОСТІ» «У двадцять років жінка має обличчя, яке дала їй природа, у тридцять – яке вона зробила собі сама, у сорок – те, на яке вона заслуговує». Так у свій час говорила ікона стилю, людина, яка зробила переворот у світі краси та моди у ХХ столітті – легендарна Коко Шанель. Цей закон і справді діяв донедавна. Але тепер, навіть у двадцятирічному віці, у зв’язку із екологічними проблемами, надмірно швидким ритмом життя і харчуванням «на ходу», жінки не завжди мають те обличчя, яке мали б мати природно у свій вік.

«Основна із вимог успішності, за якою складають перше враження про людину, – це доглянута зовнішність. І тут вже як косметолог-практик можу зауважити, що й модний одяг, і макіяж є маскою, під якою не завжди ховається високий рівень доглянутості. ХХІ століття – це час, коли треба не лише змиритись з тим, що нові технології змінюють наше життя, це час, коли треба їх вміти застосовувати для того, щоб самим змінюватись на краще», – переконана головний лікар клініки «Персона Люкс», провідний фахівець естетичної медицини – Білик Леся Євгенівна.


S.U.I.T 141

Клініка «Персона Люкс» успішно допомагає українцям «повернути обличчя» ось уже 20 років! За цей час вона утвердилась у галузі естетичної медицини як заклад, який гуртує досвідчених, відповідальних, орієнтованих на результат медиків, місією яких є задовільнити усі естетичні запити своїх клієнтів. Довіра і взаєморозуміння об’єднують лікарів клініки, що є важливим чинником у їхній роботі. У клініці працюють виключно професіонали з медичною освітою. Це принципово. Цей факт підкреслює усю серйозність та відповідальність, з якою ставляться до своєї роботи засновники клініки. Здорові зуби та здорова шкіра – це найпромовистіша візитівка у всі часи, це наш найдорожчий «матеріал»! Це те, що не скриєш за найкращим брендовим одягом та косметикою, і це те, що буде говорити про ваше здоров’я, Леся Євгенівна з цього приводу каже, що «наша шкіра – це одяг, який ми постійно носимо. Одяг ексклюзивний, найдорожчий, який потребує ретельного догляду». Саме тому фахівці клініки протягом двадцяти років не зупинялись на досягнутому, впроваджували інноваційні технології, і на сьогодні розробили повний комплекс естетичної медицини, який задовільнить потреби пацієнта із найделікатнішими потребами. Широчезний спектр послуг дозволяє зробити підхід до кожного клієнта не лише індивідуальним, але й комплексним, при цьому не виходячи за межі однієї клініки. Термоліфтинг, аквапілінг, біостимуляція, міостимуляція, ультразвук, LPG-масаж, мікродермабразія, діамантпіл, пресотерапія. Естетична косметологія, лазерна косметологія, корекція фігури, лікування випадіння волосся, чоловіча косметологія. Естетична стоматологія. І це ще не повний перелік. Серед десятків інших затребуваних процедур у клініці варто виділити програму детоксикації – процесу нейтралізації і виведення з організму токсичних речовин. Суть програми полягає у комплексному очищенні організму від шлаків і токсинів, нормалізації обмінних процесів і мікроциркуляції крові, внаслідок чого шкіра стає ніжною, свіжою, підтягнутою. «Часто буває так, що зовні люди приблизно однакової комплекції, схожого ритму життя, приблизно однакового стилю харчування і начебто однаковою у косметологічному плані проблемою. Однак навіть така схожість не дозволяє нам узагальнювати причини їхнього дискомфорту, кожен конкретний випадок потребує детального вивчення, – пояснюють фахівці клініки. – Адже зовнішні показники – це лише одна із складових, які характеризують стан нашого здоров’я і узагальнювати їх жоден компетентний лікар не може». Фахові спеціалісти з усією відповідальністю оцінюють кожен конкретний випадок, вони не обіцяють миттєвих результатів, які, до слова, не рідко миттєво і повертають пацієнта у вихідну точку, але фахівці клініки обіцяють, що результати їхньої роботи ви відчуєте, їх побачать ваші близькі, це результати, які будуть підкріплені часом. Серед своїх ключових завдань медики «Персона Люкс» вбачають творення у своїх пацієнтів «нової свідомості», коли люди не допускають захворювань, а разом із фахівцями працюють над їхньою профілактикою. Тут на допомогу приходить функціональна медицина, особливістю якої є те, що вона спрямована не на лікування симптомів захворювання, а на усунення дисбалансів в організмі лю-

дини, які це захворювання викликали. Це наука, яка пропонує засоби, що дозволяють людям повністю розкрити і використовувати їхній потенціал. Важливо зазначити, що фахівці клініки не лише здійснюють профілактику захворювань, їх усунення, а й ведуть комунікацію із пацієнтами після їхнього одужання і, серед іншого, вчать правильно доглядати за шкірою в домашніх умовах, зважаючи на вік, тип шкіри, стиль життя, фізичні та матеріальні можливості клієнтів.

НЕ КОСМЕТОЛОГІЄЮ ЄДИНОЮ Ф.Г. Ранєвська якось висловилася: «Якщо хворий дуже хоче жити – лікарі безсилі». Якщо людина психологічно налаштована бути здоровою – вона подолає всі перешкоди. Цей постулат не завжди усвідомлюється і приймається на віру. А між тим – це запорука успіху на шляху до гармонії. Саме тому «Персона Люкс» впровадила ще один метод до комплексного лікування – організація і проведення психологічних практик, йога-турів, турів зі здорового харчування, оздоровчі й просто життєдайні поїздки у Карпати у приватний будинок «Персона Люкс», де усе налаштоване на відпочинок і психологічну розгрузку, вирішення проблем, пов’язаних з хронічною втомою. «Досягнення клініки “Персона Люкс” грунтуються на професіоналізмі, на досвіді, прогресивному мисленні, – впевнено говорить Леся Білик. – До нас йдуть за високим рівнем саме лікарського підходу до косметології. Ми цим пишаємось. І продовжуємо активно розвиватись».


8

|

S.U.I.T SPECIAL

Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації серiя КВ №22233-12133Р, видане Мiнiстерством юстицiї України вiд 05.08.2016.


КОКТЕЙЛЬНА ОСІНЬ 29–30 жовтня 2016 року в Києві відбудеться найбільший барний фестиваль Східної Європи – BAROMETER International Bar Show. 24 бари з різних міст, майстер-класи від кращих бартендерів зі світовими іменами, відкриті дегустації та тераса з популярними ресторанами – в останній вікенд жовтня КВЦ «Парковий» перетвориться на епіцентр барної культури. Шотландська компанія William Grant & Sons, партнер фестивалю, пропонує добірку коктейлів на міцній основі із осіннім характером. Насолоджуйтесь вдома чи у барі, обираючи напої під будь-який настрій.

Hendrick’s gin Мабуть найбільш неординарний напій серед усіх! Творці бренду ставили перед собою мету зробити «найнезвичайніший джин у світі». І дійсно, у Hendrick’s є кілька особливостей. По-перше, він виробляється шляхом «одруження» спиртів, вигнаних у різних перегінних кубах, що допомагає майстру дистиляції знайти ідеальний баланс між легкістю та глибиною смаку. А по-друге, вже після дистиляції у Hendrick’s додають натуральну есенцію з пелюсток болгарської троянди і м’якоть бельгійських огірків, що, власне, й наділяє його особливим ароматом і робить несхожим на жоден dry gin. Щоб відволіктись від щоденних справ, візьміть 50 мл джина Hendrick’s, додайте до нього 100 мл тоніка або лимонаду зі смаком троянди, і не забудьте кинути туди тонкий слайс свіжого огірка.

Monkey Shoulder Цей скотч із зухвалим характером ставить під сумнів класичні традиції споживання віскі. Він виготовляється шляхом змішування тільки солодового віскі з трьох відомих дістіллерій Спейсайду і розливається у дизайнерські пляшки з трьома латунними мавпочками, які символізують ці три компоненти. Monkey Shoulder дозріває у бурбонних бочках з американського дуба, а потрійний солод надає скотчу багатого смаку й наділяє відмінною рисою – універсальністю: скотч прекрасно «звучить» як у коктейлях, так і у чистому вигляді. На домашній вечірці спробуйте приготувати Boulevardier №3, змішавши у рівних пропорціях Monkey Shoulder і червоний вермут «Кампарі» у келиху олд-фешн, наповненому льодом.

Drambuie За легендою, рецепт свого улюбленого напою принц Чарльз Едвард Стюарт передав главі клану, який врятував його у середині 18-го століття. У 1893 році «еліксир» прославився на весь світ під ім’ям Drambuie, у 1916 р. став першим лікером, допущеним до двору Палати Лордів, а через 10 років він з’явився й у стінах Букінгемського палацу. До моменту скасування Сухого Закону у США Drambuie вже був популярним на Східному узбережжі, завдяки своїй здатності відмінно поєднуватися із забороненими в Америці алкогольними напоями, «ховаючи» у собі їх аромат. Це стало передумовою для створення коктейлю Rusty Nail у 60-х роках у Нью-Йорку. Приготувати культовий коктейль можна й самостійно – достатньо взяти 75 ml віскі Monkey Shoulder, 25 ml лікеру Drambuie та перемішати, додавши цедру лимона.

Sailor Jerry Spiced Rum Рецептура цього рому заснована на історичних традиціях моряків 18-го століття, які вживали напій як частину бортового раціону, іноді витримуючи його у бочках зі спеціями. Ром названий на честь татуювальника Нормана Коллінза на прізвисько Sailor Jerry, який вважався одним із кращих майстрів свого часу й винахідником стилю «олдскул» у татуюваннях. Його протеже був сам Дон Ед Харді, а роботи відрізнялися чистотою ліній і смаком. Етикетка рому прикрашена символом майстра – зображенням гаїтянської дівчини. Особлива увага у виробництві напою приділяється натуральності компонентів. Спеції у рецептурі дають м’який смак і аромат, у верхніх нотах якого – ваніль і кориця. Щорічно фахівці шотландської компанії-виробника William Grant & Sons подорожують на Кариби, обирати кращі зразки рому, які, змішуючись разом, утворюють унікальний бленд Sailor Jerry Spiced Rum. Згадувати теплі моменти літа можна у парі із коктейлем South Seas. Візьміть по 2 частини рому Sailor Jerry і червоного вина, ½ частину лимонного фрешу, збовтайте, додайте содову воду зі смаком лимон-лайму і прикрасьте лимонною цедрою. Фруктові і квіткові нотки або відтінки східних спецій – обирайте коктейль за смаком. Cheers!


Завдяки поєднанню рідкісних французьких сортів винограду, сучасних європейських технологій, наполегливої праці та любові українських виноробів компанії «Вінтрест» в 2015 році на світ з’явилась нова торгова марка вина Grande Vallée. Це справжні французькі вина українського виробництва, які можна спробувати у львівських ресторанах. Grande Vallée перекладається з французької мови як «Велика долина» – це історична назва регіону, де розташований завод «Вінтрест» та його виноградники. Це надзвичайно мальовниче місце, тому компанія планує розвивати тут етнотуризм, проводити для гостей дегустації та спеціальні тури на виноградники. А це 650 гектарів, засаджених виноградом французької селекції таких відомих сортів, як Шардоне, Каберне, Мерло, Трамінер, Совіньйон, а також вишуканих та дуже рідкісних для України сортів групи Піно (Піно Блан, Піно Меньє, Піно Нуар, Піно Грі і Піно Фран). Вирощувати ці сорти в умовах українського клімату непросто, однак якщо правильно вивчити всі особливості грунту (терруар), працювати з селекційними інститутами та – найважливіше – професіоналами своєї справи, результат перевершить очікування. «Вінтрест» співпрацює з європейськими еннологами, які добре знають особливості французьких сортів винограду і роблять все можливе для того, щоб виноградники росли і приносили врожай, незалежно від того, розташовані вони на території Франції чи України.

ВИНО, ЗРОБЛЕНЕ З ЛЮБОВ’Ю Перша партія вин Grande Vallée була розлита в 2015 році в кількості 100 тисяч пляшок, але уже наступного року компанія планує випуск 500 тисяч пляшок. На сьогоднішній день це виключно сухі сортові вина, але в майбутньому планується збільшення лінійки за рахунок виробництва витриманих та ігристих вин. Головна особливість та гордість Grande Vallée – це на 100% власна сировинна база і холодний розлив. Виноградники розташувались максимум в 20 хвилинах їзди від заводу, тому окислення продукту не відбувається на жодному з етапів циклу виробництва вина. Якість стоїть в основі філософії бренду. Так, рожеві вина Grande Vallée виробляються з червоних сортів винограду так званим «білим» способом, а не шляхом купажу білих і червоних сортів. Засновники Grande Vallée – спадкові винороби – ставлять перед собою масштабну мету – розвинути в Україні культуру споживання вина. Саме тому для кожного з ресторанівпартнерів пропонують супровід: бренд-менеджери і сомельє Grande Vallée навчають персонал протягом двох-трьох тижнів, а також допомагають гостям обрати краще вино до страв. Крім того, спеціально для ресторанів компанія створила послугу Private Label – оформлення пляшок у фірмовому стилі замовника. «Ми робимо виключно якісний і чесний продукт» – команда Grande Vallée. Grande Vallée – вино, зроблене з любов’ю.


НАШI ПАРТНЕРИ АВТО ТОВ ЗАХІДНО-УКРАЇНСЬКИЙ АВТОМОБІЛЬНИЙ ДІМ м. Львів, вул. Дж. Вашингтона, 8 032 251 20 23 mercedes-benz.lviv.ua ТОВ «НІКО-Захід» м. Львів, вул. Липинського, 50Б 032 298 95 55 fiat-niko.lviv.ua; mitsubishi.lviv.ua Audi Центр Львів м. Львів, вул. Липинського, 54Д 032 297 12 97 audi.lviv.ua ТОВ «Захід Моторс» м. Львів, вул. Липинського, 50Б 032 297 62 97 mazda-lviv.com.ua АВТОЦЕНТР «РIК АВТО» м. Львів, вул. Щирецка, 36 (ТВК Південний) 032 295 88 88 rikauto.com.ua Тойота Центр Львів «Діамант» м. Львів, вул. Кульпарківська, 226 032 224 42 22 toyota.lviv.ua ТОВ «Велет Авто» м. Львів, вул. Липинського, 50В 032 294 31 31 ford.lviv.ua Автомобільний центр Hyundai м. Львів, вул. Липинського, 36 032 242 49 42 hyundai-lviv.com Компанія Ярда м. Львів, вул. Володимира Великого, 1 032 255 06 06 citroen.lviv.ua VW, «Алекс Сo» м. Львів, вул. Городоцька, 306 032 232 35 17 alexco.lviv.ua HONDA, BMW «АРІЯ МОТОРС» м. Львів, вул. Городоцька, 306 032 232 35 25 aria.lviv.ua, bmwlviv.com SUBARU м. Львів, вул. Липинського, 36 032 2 444 900 era.lviv.ua BRP центр Львівська обл., Пустомитівський р-н, смт. Солонка, вул. Лугова, 1А 098 037 33 74; 050 965 55 57 brp.lviv.ua Peugeot Центр «Ілта Львів» м. Львів, вул. Збиральна, 2А; м. Львів, вул. Чайковського, 2А 032 229 51 61; 032 229 51 91 peugeot-lviv.com Scoda Автотрейдінг м. Львів, вул. Промислова, 52Б 032 294 92 94 autotrading.lviv.ua Автомийка SPA Auto м. Львів, вул. Дністровська, 16Б 068 741 84 95

«Citadel Inn» Hotel & Resort м. Львів, вул. Грабовського, 11 032 295 77 77 citadel-inn.com.ua RUDOLFO HOTEL м. Львів, вул. Вірменська, 4 032 236 80 00 rudolfo.com.ua

LH hotel & spa м. Львів, пл. Петрушевича, 1 032 295 60 36 lhhotel.com.ua

КРАСА ТА ЗДОРОВ’Я DELUXE HOTEL «КУПАВА» м. Львів, вул. Комарова, 17 032 245 05 66 kupavahotel.com VINTAGE BOUTIGUE HOTEL м. Львів, вул. Староєврейська, 25/27 032 235 68 34 vintagehotel.com.ua готель RAMADA LVIV м. Львів, вул. Городоцька, 300 032 243 00 10; 067 320 44 77 ramadalviv.com.ua Edem Resort & SPA Львівська обл., Перемишлянський р-н, с. Стрілки 067 314 65 12 edem-resort.com.ua LEOPOLIS HOTEL м. Львів, вул. Театральна, 16 032 295 95 00 leopolishotel.com

Євроспорт спорткомплекс м. Львів, пл. Петрушевича,1 032 276 33 27 eurosport.lviv.ua стоматологічна клініка VILLA LOUISA м. Львів, вул. Пекарська, 55 098 605 44 49 villalouisa.com.ua Caramel м. Львів, вул. Героїв Упа, 72 067180 88 81 Студія краси «Mon-Real» м. Львів, пр. Чорновола, 67Б 032 243 79-49 monreal.lviv.ua Клініка естетичної стоматології «Перфект-Дент» м. Львів, вул. Ак. Тершаковців, 16 032 275 07 49 Центр естетичної косметології «Персона Люкс» м. Львів, вул. А. Богомольця, 3 032 275 11 16; 067 38 08 025 personalux.com

КАФЕ ТА РЕСТОРАНИ IBIS STYLES LVIV CENTER м. Львів, вул. Шухевича, 3 032 254 67 67 Ibis.com KAVALIER BOUTIQUE HOTEL м. Львів, вул. Старознесенська, 70 032 242 39 99 kavalier.com.ua SWISS HOTEL м. Львів, вул. Князя Романа, 20 032 240 37 77 swiss-hotel.lviv.ua ASTORIA HOTEL LVIV м. Львів, вул. Городоцька, 15 032 242 27 01 astoriahotel.ua NOBILIS HOTEL м. Львів, вул. О. Фредра, 5 032 295 25 95 nobilis-hotel.com.ua NOTA BENE м. Львів, вул. Поліщука, 78А 032 234 90 90 notabenehotel.com PANORAMA LVIV HOTEL м. Львів, пр. Свободи 45 032 225 90 00 panorama-hotel.com.ua

ГОТЕЛІ ATLAS DELUXE HOTEL м. Львів, пр. Шевченка, 27 032 261 47 64 atlasdeluxe.com

ART-HOTEL «MODERN» м. Львів, пр. Шевченка, 28 068 709 99 33 modern-arthotel.com

TAURUS HOTEL м. Львів, пл. Князя Святослава, 5 032 255 44 51 hotel-taurus.com

кав’ярня GLORY CAFE м. Львів, пл. Міцкевича, 1 032 297 02 97 домашній ресторан ГАЛУШКО м. Львів, вул. Дудаєва, 16 099 173 77 99 galushko-consulting.com ФЕЛІЧІТА ЛЬВІВ м. Львів, пл. Міцкевича, 1, готель «Жорж» 067 361 28 28 grandpersona.com.ua Tante Sopfie м. Львів, вул. Друкарська, 6А 098 095 81 29 tantesophie.lviv.ua ШЕКСПІР м. Львів, вул. Любінська, 144 032 295 52 95 shekspir.lviv.ua Ресторан побачень DEL PESTO м. Львів, вул. Костюшка, 6 032 255 00 80 delpesto.com.ua КАФЕ №1 м. Львів, пл. Катедральна, 5 032 242 33 69 kumpelgroup.com ШТРУДЕЛЬ ХАУС м. Львів, вул. Шевська, 6 032 294 82 06 kumpelgroup.com ресторан ГОЛОДНИЙ МИКОЛА м. Львів, вул. Стрийська, 352 (виїзд з міста) 098 229 22 22 kumpelgroup.com АМАДЕУС м. Львів, пл. Катедральна, 7 032 235 63 16


S.U.I.T 149

ЧОРНИЙ КІТ ресторан-паб м. Львів, вул. Героїв Майдану, 4 032 244 42 40

CELENTANO Ristorante м. Львів, вул. Шухевича, 3 032 254 67 55

Blackwood. Coffee & Burger м. Львів, вул. Л. Українки, 21 067 670 86 55

ВЕЧІРНІЙ ЛЬВІВ ресторан м. Львів, пр. Свободи, 26 067 321 00 77 vechirniy-lviv.com.ua

SHOCO пекарня-кондитерська м. Львів, вул. Ак. Сахарова, 44 098 757 11 44

СОУС м. Львів, пл. Ринок, 29 098 936 68 58

кафе CENTAUR м. Львів, пл. Ринок, 34 032 235 55 12 centaur.lviv.ua

Лаунж-бар «La Vie» м. Львів, вул. Вірменська, 4 063 43 573 43 lavie-lviv.com

Ресторан-музей «Сім поросят» м. Львів, вул. С. Бандери, 9 032 297 55 58 7piggies.com.ua ресторан ПРАГА м. Львів, вул. Ак. Гнатюка, 8 032 260 24 42; 067 253 35 05 Ресторан імпровізацій ГРУШЕВСЬКИЙ м. Львів, вул. Шевченка, 28 098 676 46 00 cinemajazz.com.ua ЦУКЕРНЯ кондитерська м. Львів, вул. Староєврейська, 3 032 235 69 49 cukiernia.com.ua Компанійський ресторан ПАНСЬКА ЧАРКА м. Львів, вул. В. Винниченка, 3 032 235 53 91; 097 205 48 41 charka.com.ua

ресторан Mons Pius м. Львів, вул. Л. Українки, 14 032 235 60 60 monspius.lviv.ua Шампанерія X&X м. Львів, вул. Л. Українки, 29 032 235 81 63 champagneria.lviv.ua Ресторан Тарон м. Львів, пл. Кузневича, 16А 032 237 70 35 taron.lviv.ua DELICATEKA м. Львів, вул. Друкарська, 11 098 572 63 11

РЕСТОРАЦІЯ БАЧЕВСЬКИХ м. Львів, вул. Шевська, 8 098 244 44 44; 032 235 71 81 kumpelgroup.com

SOWA cafe м. Львів, вул. Староєврейська, 40 098 634 90 46

КОРОЛІВСЬКА ПИВОВАРНЯ м. Львів, вул. Староєврейська, 9 (вхід з пл. Ринок, 18) 032 236 80 80 royal-brewery.com

ATLAS артистична кнайпа м. Львів, пл. Ринок, 45 032 235 81 88

кав’ярня СВІТ КАВИ м. Львів, пл. Катедральна, 6; м. Львів, пл. Ринок, 30 032 297 56 75 svitkavy.com

Winston Churchill Pub м. Львів, вул. Гнатюка, 4 032 255 39 99 FASHION CLUB м. Львів, вул. Підкови, 1 032 235 87 06

ПАЛЯРНЯ «СВІТ КАВИ» м. Львів, вул. Кульпарківська, 59 032 295 20 77 svitkavy.com

MON CHEF м. Львів, вул. Городоцька, 15 050 372 82 91 monchef.com.ua

TARTUFO TRATTORIA м. Львів, вул. Під Дубом, 7Б, ТЦ Forum Lviv 063 264 04 65; 068 885 47 36 tortufo.lviv@gmail.com

Мистецько-мілітарна ресторація БРУДЕРШАФТ м. Львів, вул. Вірменська, 16 032 235 42 43, 050 822 04 12

BUBBLE WAFFLE м. Львів, вул. Театральна, 20; м. Львів, вул. Під Дубом, 7Б, ТЦ Forum Lviv bubblewaffle.com

ресторацiя на Ринку «ЧЕСНЕ М’ЯСО» м. Львів, пл. Ринок, 28 068 439 43 96 honestmeat.com.ua

МАГАЗИНИ ТА БУТІКИ АРТА дизайнерське ательє м. Львів, вул. Фредра, 6 067 592 77 45 LESIA SEMI м. Львів, вул.Гнатюка, 4 067 674 84 79 lesiasemi.com ТЦ «Роксолана» м. Львів, пл. Соборна, 14 098 658 57 40 roksolana.ua САЛОН ОДЯГУ STEFANO LOMPAS Львів пл. Соборна, 14, ТЦ «Роксолана»; вул. Під Дубом, 7Б, ТЦ «Форум» MONTBLANC м. Львів, вул. Під Дубом, 7Б, ТЦ Forum Lviv 032 295 85 88 TUMI м. Львів, вул. Під Дубом, 7Б, ТЦ Forum Lviv 032 295 85 88 tumi.com Ювелірний Бутік «Колекція» м. Львів, пр. Шевченка, 15 067 672 93 99 jbk.com.ua Food & Wine м. Львів, вул. Ак. Сахарова, 43 067 670 80 96 Країна Вин м. Львів, вул. Зелена, 48; м. Львів, вул. Героїв УПА, 78 067 373 72 23; 067 373 32 21 Винний магазин «WINETIME» м. Львів, пр. Чорновола, 45 032 244 88 00 winetime.ua

JUST м. Львів, вул. Під Дубом, 7Б, ТЦ Forum Lviv; вул. Староєврейська, 6

Алкомаркет «Поляна» м. Львів, вул. Січових Стрільців, 2 032 240 30 03 polyana.ua

With Friends м. Львів, вул. Куліша, 31 068 465 90 07; 095 415 05 83; 032 253 41 26

Панська Гора Львівська обл., Пустомитівський р-н, с. Сокільники, вул. Зубрівська, Кільцева дорога panska-gora.com.ua

Торгова галерея «Опера Пасаж» м. Львів, пр. Свободи, 27 032 245 20 36; 032 295 8812 operapassage.com

Пивна ресторація Кумпель м. Львів, пр. Чорновола, 2Б 068 998 99 95; 032 229 51 77 kumpelgroup.com; м. Львів, вул. В. Винниченка, 6 068 998 99 94; 032 242 17 80 kumpelgroup.com

Кафе «Ратуша» м. Львів, пл. Ринок, 1 032 297 55 65; 097 997 55 65 ratusha-cafe.virtual.ua

MAESTRO м. Львів, вул. Лазнева, 3А 032 255 00 16; 067 310 48 47 maestro.lviv.ua

FAMILIA WOK & Pasta м. Львів, проїзд Крива Липа, 9 098 175 77 87 ЯПІ м. Львів, пр. Свободи 6/8 032 235 69 72, 067 674 45 15 yappi.lviv.ua CELENTANO Ristorante м. Львів, вул. Галицька, 1 032 236 72 60 egoisty.com

44 Tarte & Flambe Bar м. Львів, пл. Ринок, 44 Libraria м. Львів, вул. Л. Українки, 12 067 726 49 24 Delizia м. Львів, вул. Л. Українки, 27 097 374 28 32 Music Lab м. Львів, вул. Братів Рогатинців, 27 032 294 87 15

Лемберг центр м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 176 032 255 10 03 lemberg.ua

БУДІВЕЛЬНІ КОМПАНІЇ Лев Девелопмент м. Львів, вул. Хмельницького,10 097 394 00 44 Авалон м. Львів, вул. Реміснича, 37, (з пр-ту Чорновола) 032 259 00 04; 067 32 32 041 СБ груп м. Львів, вул. Героїв УПА, 73; вул. Сахарова, 7 096 952 22 22 sb-group.com.ua


Profile for S.U.I.T vision

S.U.I.T vision 03 october 2016  

S.U.I.T vision 03 october 2016  

Profile for s.u.i.t
Advertisement