Issuu on Google+

Юрій Комельков: галерист, лікар, видавець Санторіні. Жити серед мистецтва Ян Ріск — художник-ідіот


Головний редактор

Софія Бугакова

Заступник головного редактора Арт-директор Помічник головного редактора Редактор номера

Софія Бугакова Софія Бугакова Софія Бугакова Софія Бугакова

Дизайнер

Софія Бугакова

Рекламний відділ Коректор

Софія Бугакова Софія Бугакова

Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації Серія КВ № 123456-1234Р від 27.12.2009 р. Над номером працювала Софія Бугакова і ще багато людей, які побажали зберегти анонімність. У номері використані фотографії: Я. Ревіної, С. Бугакової, Reuters, Markus Tretter, Blaise Adilon, Jon Reid, Rose Etherington, en.wikipedia.org, Draftfcb. Адреса редакції та видавця: Україна, 04119, Київ, вул. Волоська, 8/5 підвал 4 корпусу E-mail: s.bugakova@gmail.com Редакція матеріали не рецензуює і не повертає, має право їх редагувати і скорочувати. Всі права захищені. Передрук матеріалів тільки з письмового дозволу редакції. Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець. За зміст публікацій, достовірність фактів, власних імен та цитат відповідає автор. На обкладинці: Balloon Dog (Blue), 1994-2000, Tulips, 1995-2004 by Jeff Koons. Фото © Markus Tretter.


Допитливий читач може поцікавитись, чому саме чоловік із рельсою в голові відкриває першу шпальту першого номеру нашого журналу? Чому не інший арт-об’єкт? На те є кілька причин. По-перше, для того, аби зробити такий журнал, треба мати неабияку в голові рельсу. По-друге, це треба також для того, аби його читати. По-третє, рельса тут – символ шляху, свободи руху та творчого пошуку. Також матеріали тут організовані за так званим „рельсовим принципом” – де лягло, там і є. А просидівши за версткою кілька днів поспіль відчуття таке, ніби в голові їздить поїзд. Та це нічого, тепер результат перед вами. Мистецтво. Всі погодяться, що його має бути багато, але головне - в різноманітті! Мистецтво при бажанні можна бачити щогодини, щохвилини ним захоплюватися. Отож, шановні читачі, помічайте мистецтво навколо себе і радійте з того. Я бажаю вам щасливого Різдва та якомога більшого зростання ваших внутрішніх рельсів в новому році. Головний редактор Софія Бугакова


Події в світі. Анонси арт-заходів, що відбуваються або скоро відбудуться. Ліонська бієннале. Віртуальна реальність в Ліверпулі. Події українського мистецького середовища. Christmas&Jazz, Альберт Уотсон. Розмови з людьми мистецтва. Юрій Комельков: галерист, лікар, видавець. Мистецтво і дизайн. 4 речі, без яких ви майже не зможете прожити. Незнайомі (забуті) імена. Художник Ян Ріск. Реклама = мистецтво? Мексиканський художній музей Тамайо. Альтернативи. Монументальне граффіті. Мистецтво в історії та архітектурі. Острів Санторіні.


16.09.09-03.01.10 Скористайтесь останньою можливістю відвідати 10-ту ювілейну бієннале у Ліоні „The Spectacle of the Everyday”. Для тих, хто не встиг ще з 16 вересня завітати на подію, це прекрасна нагода відвідати Францію у час новорічних свят. Для відвідувачів виставка відкрита до 3-го січня нового року.

RIGO 23 Gauche droite, 2009

Societe Realiste EU Green card lottery: the lagos file, 2006-2009

Як мистецтво повсякденність народилась у 50-х разом з „Тишею” Джона Кейджа, з Анною Холпрін, Річардом Раушенбергом та танцювальним театром Джадсона, з Террі Райлі, Ла Монте Янгом та Джорджем Мациюнасом. Це було давно. У західному світі спектакль народився з греками і трагедією. Ренесанс перетворив його на перспективу, ситуаціоністи – на ідеологію. Це було давно. Спектакль та повсякденність встановлювали темп для людської цивілізації з давніх давен, а сьогодні вони стали основами глобалізованої художньої практики. Сьогодні, відклавши в сторону меркантильні угоди, естетичні питання, універсальність і релятивізм, проблеми центру і периферії, конфлікти між культурними епохами, і боротьба за владу у всіх її проявах, повсякденність залишається центральним питанням. Тьєрі Распей, арт-директор бієннале biennaledelyon.com Фото: Blaise Adilon

Adel ABDESSEMED Serie de 11 photographies, 2005-2009


18.12.09-21.02.10 З 18 грудня до 21 лютого 2010 у Ліверпулі (Велика Британія) FACT (Foundation for Art and Creative Technology) триває виставка під назвою Space Invaders: Art and the Computer Game Environment, яка, за задумом авторів, демонструє все більш розмиті межі між простором відеоігр та реальним світом. Свої роботи тут представляють Марк Ессен (США), Білл Віола (США), Blast Theory (Велика Британія), Майкл Йохансон (Швеція) та багато інших. Об’єкт Райлі Хармона (США) What It Is Without the Hand That Wields (2008) – це пов’язаний з відомою стрілялкою Counterstrike механізм. Інсталяція реагує на віртуальну смерть гравця, виливаючи на стіну невелику кількість штучної крові, і таким чином матеріалізуючи віртуальні вбивства. Amagatana (2009) японського художника Ючіро Кацумото виводить розширену реальність на новий рівень, перетворюючи повсякденний об’єкт, а саме парасольку, на самурайський меч. Коли гравець размахує нею, сенсор в парасольці вимірює силу розмаху та створює звук уявних схрещених лез. Чао Фей, один з найперспективніших молодих художників Китаю, представляє відеоінсталяцію COSplayers (2004). COSPlay, скорочено від „Costume Play” („Костюмована гра”). Автор зосереджується на цьому популярному азійському тренді, оживляючи віртуальні битви руками героїв косплеїв, одягнених в костюми своїх улюблених бійців з комп’ютерніх ігор та аніме. fact.co.uk/2009/space-invaders Фото: Douglas Mason, Ars electronica


21.12.09-07.01.10 Фонд сприяння розвитку мистецтв презентує різдвяну виставку „Christmas&Jazz”. Серед різноманіття авторів та жанрів робіт ви знайдете подарунок на будь-який смак. Подарункові живопис, графіка і скульптура можна знайти в Києві за адресою: вул.Фролівська, 1/6. Серед авторів відомі сучасні художники: Темо Свірелі, Леонід Бернат, Петро Буряк, Ігор Єлісєєв, Владислав Шеришевський, Валерій Шкарупа, Ганна Надуда, Марина Талюто, Яков Басов, Владислав Грицюк, Оксана Мєдвєдєва та багато інших. Фото: foundart.org.ua М.Шаповаленко „Літо”

Т.Свірелі „Зима”

Б.Єгіазарян „Флейта”


16.12.09-19.01.10

Мавпа з револьвером, Нью-Йорк, 1992

Галерея Brucie Collections (вул. Артема, 55б) подарувала киянам можливість побачити фотографії всесвітньо відомого Альберта Уотсона у виставці під назвою „Фетиш”. З 1976 року в портфоліо Уотсона більше 250 обкладинок для Vogue, 40 обкладинок для Rolling Stone, числені роботи для Vibe і Time Magazine, а також безліч портретів відомих персоналій, які вже майже перетворились на ікони. Photo District News назвали Уотсона одним з 20 найвпливовіших фотографів всіх часів разом з Річардом Аведоном та Ірвінгом Пенном. В Україні персональна виставка Уотсона проводиться вперше. bruciecollections.com

Альфред Хічкок, Лос Анжелес, 1973

Крісті Турлінгтон, Нью-Йорк, 1990 Наомі Кемпбелл, Палм Спрінгс, 1989


Розмовляла Софія Бугакова Фото Яни Ревіної

Юрій Олександрович Комельков – людина трьох професій і власник галереї «Триптих» (від гр. «складений втроє») на Андріївському узвозі – розповів “Nicho” про сучасне українське мистецтво, галерейний бізнес та своє хоббі – колекціонування мистецтва. NICHO: Наскільки мені відомо, «Триптих» – це одна із перших приватних галерей у Києві – її було відкрито 1989 року. Ви були власником з моменту заснування галереї? Юрій Олександрович: Ні, ні… Пізніше, у дві тисячі… другому чи першому. NICHO: Щось змінилось у діяльності галереї за весь цей час? Ю.О.: Ну, змінилось все. Змінилась команда, змінився сам «Триптих». Від старого «Триптиха» залишились лише стіни. Був повністю зроблений ребрендинг, повністю переплановане приміщення, пристосоване для галерейної діяльності. Раніше це було просто приміщення, я його повністю переобладнав. Змінилась філософія галереї, стратегія поведінки на ринку, підходи до артФрагмент з картини О. Сухоліта „Часи час ів”, 2000, полотно, олія


бізнесу. NICHO: Я знаю, що Ви за професією лікар… Ю.О.: Так, перша освіта у мене медична, я на відмінно закінчив медичний інститут. Довгий час працював у Київському науководослідному інституті ортопедії і травматології, у відділенні хірургії хребта. Закінчив я свій медичний шлях в Швейцарії, в Давосі. В країні почався дефолт, тому клініка, де я працював, розпалась. У мене була друга заочна освіта, яка допомогла мені успішно розвинути Олександр Сухоліт. Батько з сином, 2000, полотно, олія. новий бізнес. Реклама, видавництво, поліграфія… до мене звернулась «Гончарі»… І я прийняв а потім вже і арт-бізнес. мистецтвознавець Зоя рішення, що цей проект NICHO: Чому Ви зацікавились мистецтвом? Чегусова з проектом «200 треба реалізовувати. Для імен». Тоді він, може, і того, аби проект був Ю.О.: Я давно ним успішним, цікавився. його треба ...я подумав: Коли працював лікарем, то „А чому б не придбати галерею?”. просувати, і для цього менше цікавився, Так був придбаний „Триптих”. потрібні певні звичайно. Коли механізми. вже почав не так називався… Це Тому прийшла така думка займатися власним був проект, пов’язаний – «А чому б не придбати бізнесом, видавницькою з професійним галерею?». Так був справою і поліграфією, декоративним мистецтвом. придбаний «Триптих». от тоді до мене почали В «Триптиху» я З цього арт-проекту звертатись художники. познайомився з розпочалась моя діяльність Спочатку я допоміг Ігорю Гуріну, російському провідними художниками на арт-ринку. України по текстилю, по NICHO: Скільки художнику, потім мене звела доля з Олександром склу, кераміці в тому числі. виставок на рік проводить Тоді ще існувала галерея галерея? Сухолітом. Потім


Ю.О.: Мінімум двадцять чотири на рік. І два-три виїзда на міжнародні ярмарки та виставки. NICHO: На які? Ю.О.: Ми постійні учасники Московського манежу. Це форум формату «Триптиха»… сучасне мистецтво, не contemporary, а саме сучасне мистецтво, представлене з усіх країн світу. Там беруть активну участь європейські галереї, американські. Також окрім виставок ми видаємо літературу – каталоги робіт художників. Вже видано багато, зокрема, у Марчука – два каталоги, у Криволапа – два каталоги, каталоги у Буднікова, Бабака, Владімірова, Єлісеєва, Берната, Малих. NICHO: Чи займаєтесь Ви благодійною діяльністю? Ю.О.: Певним чином займаюсь. Наприклад, представити проект «200 імен» на рівні ЮНЕСКО на власні кошти – це певною мірою благодійність. Треба було презентувати каталог-альбом, провести величезну виставку в «Українському домі» для всіх учасників проекту –

Ю.А. Комельков на презентації фотоальбому „Кадр за кадром. Кіра Муратова”

це 200 художників, 2000 робіт. Потім цей проект відвезти в Париж, штабквартиру ЮНЕСКО, там орендувати площу… Достойно представити свою країну, потім експонувати цей проект в культурному центрі при посольстві, приїхати в Голандію, потім в Бельгію… Напевне, це деякою мірою і є благодійність. А таких проектів було багато. NICHO: Чи є у «Триптиха» якісь критерії, за якими обираються його художники?

Ю.О.: В будь-якій країні існують відомі художники, топ-10, топ-20, другий, третій ешелон… і є молоді художники. «Триптих» працює для них усіх, але його виставковий план прописаний на рік вперед. Тут представлені, в основному, топхудожники. І з кожним роком кількість цих художників збільшується. Це один критерій. Другий критерій – це професійність та майстерність худоника. «Триптих» відкриває багато нових імен.


Наприклад, невизнаний художник, потрапивши до «Триптиха» одразу змінює свій статус. Статус росте. «Триптих» активно працює, активно «просуває» художників. Загалом, формат галереї унікальний – тут є виставковий і поствиставковий простір, який більше цікавить колекціонерів. Там представлені роботи художників, які експонувались Олександр Сухоліт. Та, що біжить, 2000, полотно, олія. протягом року. Роботи деяких художників художнику – галерея? «Триптих» проводить коштують дуже багато. Ю.О.: ДНК складається з демократичну політику А висока ціна потребує двох ланцюжків. Галерея і в цьому плані. Націнка більше часу для прийняття нашої галереї найменша художник – це і є молекула рішення про купівлю. ДНК. серед усіх галерей Києва. Люди вирішують місяцьNICHO: Чи є у Вас Деякі галереї роблять два, а сама виставка триває націнку 100 і більше улюблений художник? Чи, набагато менше. Цей відсотків. Ми на це ніколи може, два-три? простір призначений Ю.О.: У мене їх не не підемо. Це зручно саме для таких робіт. два-три, а дуже багато. всім, бо роботи краще Людина може прийти, Сухоліт, напевно, продаються. Жадібність у поспілкуватись з роботою цій професії недоречна. найулюбленіший. Він ще раз і прийняти прекрасний скульптор, Скупий платить двічі, а рішення. графік та живописець. «Триптих» – не скупа NICHO: Який відсоток Особливо в ранньому галерея. Тому рівень від продажу картини періоді творчості. У мене продажу у нас дуже отримує галерея і скільки як раз велика колекція високий. залишається художнику? NICHO: Як Ви вважаєте, його творів саме раннього Ю.О.: Про це ніхто періоду. Деякі періоди хто кому більше потрібен ніколи не говорить, але Марчука. Я його дуже – галереї художник, чи


люблю, не всього, щоправда, але є періоди його творчості, які мені дуже подобаються. Безумовно, Криволап. Особливо пізній. Бо він довго шукав і, мені здається, він себе знайшов. Бабак… Він художник не комерційний, але

європейським? Ю.О.: Є різні критерії оцінки. З точки зору цін сучасних художників, то так, наш ринок наближується до європейського. Звичайно, ми не досягли рівня світових зірок, роботи яких продаються за

„Люди зрозуміють, що сучасні художники дуже скоро стануть класиками, і на їхні твори вишикуються черги”. потужний. NICHO: Як давно Ви займаєтесь колекціонуванням? Ю.О.: Більше десяти років, напевно. NICHO: Ви не рахуєте вже, напевно, свої експонати. Чи все ж-таки знаєте, скільки творів у Вас в колекції? Ю.О.: Більше тисячі робіт. Я думаю, це багато. NICHO: А чи є у Вас улюбленці серед експонатів? Ю.О.: Я ж назвав уже. Той же самий Сухоліт. У мене дуже багато його робіт. NICHO: Як Ви оцінюєте сучасний стан українського артринку порівняно з

мільйон і більше доларів. Другий критерій – це якість. Тут відбулись якісні зрушеня, бо народ став краще розбиратись. Почали розуміти, де професіонали, де – ні. Як і на будь-якому ринку тут діє попит і пропозіция. Попит раніше був дуже низький. І тому процвітав вуличний Андріївський узвіз: дешеві роботи, банальні сюжети – пейзажики, квіточки, натюрмортики і так далі. Зараз свідомість людей переорієнтовується відповідно до етапів становлення нашого суспільства. З’являється новий прошарок суспільства – середній клас, з’являються багаті

люди, інтелектуали. Інтелектуали замислюються над тим, що вони купують і навіщо. Звідси і успіх деяких наших художників. Не всіх, звичайно, але вже є пару десятків досить успішних. Їхні роботи вже починають колекціонувати, навіть іде боротьба за купівлю їхніх творів. Був великий сплеск на антикварному арт-ринку, проте він потроху згасає, бо кількість підробок набагато перевіщує кількість оригіналів. Багато хто повертається в бік сучасного мистецтва, розуміючи, що це буде справжній витвір мистецтва. Україна породила дуже багато видатних художників. Зашкалюють ціни на український авангард, хоча з того часу пройшло навіть менше століття. Люди зрозуміють, що сучасні художники дуже скоро стануть класиками, і на їхні твори вишикуються черги.


Nicho пропонує вашій увазі кілька яскравих дизайнерських речей, художню цінність яких майже неможливо піддати сумніву. Майже... Цей прекрасний затишний кухонний набір на DMY Berlin представив молодий колектив швейцарських дизайнерів Postfossil. Звісно, всі матеріали, з яких зроблені миска для фруктів та ваза, нетоксичні, натуральні, майже їстівні. І мінімалізм, я вважаю, – це завжди мудро. Фестиваль дизайну Берлін DMY був заснований в 2003 році з метою популяризації актуальних тенденцій дизайну. Сьогодні про фестиваль знають у всьому світі. До Берліну приїжджають молоді дизайнери з усього світу, щоб показати свої нові ідеї. Для них це хороша можливість не лише показати, а й знайти інвесторів для виробництва кінцевого продукту. Знову ж таки на німецькому дизайнерському ярмарку IMM Cologne (Кельн) презентував свої витвори дизайнер Філіппе Негро. Колекція складається з різнокольорових оббитих м’якою тканиною крісел, які можуть приєднуватись одне до одного. Навіщо ж їх приєднувати – дизайнер не придумав.


Graham & Green – це сімейний бізнес, якому в цьому році виповнилось 34. Для Антонії, Джемі та Луїзи дизайн – їхня пристрасть, вони пропонують стильні та вишукані речі, які можна придбати в їхніх „successful lifestyle stores” та інтернеткрамницях. Якщо ви не успішні в житті, то краще навіть не задивляйтесь. Вішалка може свідчити лише про виняткову успішність кухні, а таке орієнтальне дзеркало – про успіх спальні або коридору.

Сьогодні Ehrman асоціюється у розвиненої частини світу з якісними наборами для вишивання, що користуються попитом всюди. Більше 25 років Ehrman були піонерами у цій сфері дизайну (у вишивці себто) і досі продовжують задавати тон. Ця мила подушечка з вишитою фольклорною собакою (Folk Dog, так і називається) від дизайнерки Джанет Хей (читай „Марія Приймаченко”) коштує всього лише 70$. Тому, любі дівчата, вчіться вишивати!


Автор: Софія Бугакова

Я художник. А ми iдiоти.

Деяких художників незаслужено не знають чи забувають. Чому так відбувається – хто зна, але прогалини в своїх знаннях треба заповнювати в будь-якому випадку. В цьому номері ми заповнимо прогалину в нідерландському мистецтві.

на фоні „Космічної завіси” (182x182 см), 1984


Ян Хендрик Ріск народився на в Дордрехті (Нідерланди) 21 червня 1932

року, був другим з восьми дітей в родині. Його батько був шкляром, який в молодості хотів стати художником, проте сувора протестантська родина стала тому на заваді. Тому до малювання Яна активно заохочував його батько. З чотирнадцяти років він почав займатись цим серйозно, часто відвідуючи місцевий музей. Молодий Ян зацікавив директора музею, який і допоміг хлопцю отримати стипендію благодійного фонду для навчання в Роттердамській академії мистецтв. У 1952 році після завершення навчання Ріск вирішив за прикладом старшого брата Тео (прям біографія Ван Гога!) податись до Австралії, відмовившись від можливості подальшого навчання в Мюнхені. Він оселився в містечку під назвою Хобарт, але спочатку активно працював в шахтарських містах на західному узбережжі. Деякий час він подорожував по сільським районам, заробляючи на життя малюванням Робота над цією картиною зайняла у Ріска 2 роки. портретів. Після повернення „Червоний велетень”, атомічна серія, 454x203см, 1978-1980, до Хобарту він знайшов полотно, олія. студію і зміг зосередитись на Синтією Мак’Олей і того ж року на ній одружився. своєму мистецтві. Пізніше У 1963 році родина переїхала до Амстердаму, де Ріск Ріск відвідав Мельбурн, арендував величезну студію. Тут він почав працювати познайомився з директором Національної галереї Вікторії, над великими абстрактними роботами, використовуючи суміш з алюмінієвого пилу і цементу, і створюючи який придбав у нього ранню одні з найбільших картин, що їх коли-небудь бачили абстрактну картину „Осінь” (1954) для колекції. Ян потоваришував з „З усім, що стосується фігуративного світу, багатьма австралійськими художниками, разом з ними покінчено. ...сьогодні художник потрапляє проводив виставки. Свою в інший вимір. Цього не повинно було першу сольну виставку статися, але світ розвивається в такому відкрив у галереї „OBM” у 1958 році. напрямку: автомати, механізми і комп’ютери В 1960 він познайомився всюди.” з майбутньою дружиною


У малих роботах Ріска тонкі заломлені та прямі лінії схожі більше на різнокольорові дроти в складних панелях електронних схем. Починав Ріск свій творчий шлях у час панування абстрактного експресіонізму, а потім і поп-арту, що не могло не віддзначитись на його творчості. Проте свою власну манеру витримав. Сучасне мистецтво прямотаки захлинається від комп’ютерної графіки, у Ріска полотна наближені до такої грубої графічності, але, на відміну від 1-2 годинного мистецтва миші та клавіатури, робота тут триває місяцями. У своєму інтерв’ю амстердамській газеті Ріск говорить: „Малювати оголену

„Червоний велетень”, 1978-1980

в Нідерландах (наприклад, „Апокаліпсис” (15х2,75 м),1964). Пізніше до нього приєднались троє художніків, з якими вони створили групу під назвою Barokke Abstractie і відкрили кілька виставок під цим ім’ям. У 1965 Ріски повернулись до Австралії, бо Синтія дуже сумувала за домом. Оселилися Strands Of Ocre, полотно, олія, 51x51см, вони на цей раз у спектральна серія, 1985-1986 Сіднеї, де Ян став одним з перших, деяких його робіт не може не хто почав робити прінти на вражати. Великі абстракції, тканині. Він мав дуже багато де тисячі крапель глянцевої замовлень з усієї Австралії, олійної фарби ретельно але не хотів обмежуватись вплетені в складні хроматичні лише цим, тому знову поля бісером інтенсивних повернувся до живопису. кольорів. Шматочки фарби У 1973 році вони знову виглядають трохи навіть переїхали, на цей раз до моторошно через свою Франції. Через 20 років однорідність. Його картинам його шлюб розпався, і зараз притаманна жорстка, навіть він знову живе в Австралії зі клаустрофобічна щільність. своєю подругою Маргарет Везеролл, колишньою моделлю відомого австралійського художника Нормана Ліндсея. Ріск любить писати олією. Його можна легко впізнати за його власною неймовірно деталізованою, майже орнаментованою манерою, коли нашарування коротких мазків створює неповторну динаміку на полотні. Похмура тональність


„Малювати оголену натуру, що лежить на дивані? Та ви що?” натуру, що лежить на дивані? Та ви що? З усім, що стосується фігуративного світу, покінчено. Я вважаю, що сьогодні художник потрапляє вже в зовсім інший світ. Цього не повинно було статися, але світ так розвивається: автомати, механізми і комп’ютери тепер всюди. Ми, художники, чи знаємо, що таке цей світ? Століттями мистецтво було провісником майбутнього і ми створювали щось нове, а зараз ми зіткнулися з найскладнішими машинами та неймовірними відкриттями. Так що сьогодні може запропонувати художник?” Його точні, але заплутані кольорові схемикартини були придбані рядом провідних галерей світу, у тому числі для Національної галереї Австралії. Влітку цього року він брав участь у виставці Intensely Dutch разом з 14 нідерландськими художниками, які разом з

Фото: Джон Рейд

ним зробили свій внесок у післявоєнне європейське мистецтво. Зараз його роботи можна придбати на онлайн-аукціонах (від 2,2 тис. доларів). Так чому ж Ян Ріск такий маловідомий зараз? „Якщо йдеться про піар, то це не до мене”, каже він у інтерв’ю The Sydney Morning Herald. „Я художник. А ми – ідіоти. Справді, ми просто діти. Я вважаю, що нехай мої роботи говорять за мене”. Останні його картини, продані за 30 тис.$, перебувають, в основному, в приватних колекціях Європи та Америки. „Але я не хочу більше грошей”, говорить Ріск. „Я ніколи не був матеріалістом. Якби був, я ніколи б не став художником”.


Фото: en.wikipedia.org

Tamayo Art Museum (Мексика, Мехiко)

Проект нової будівлі Фото: Rose Etherington

Зараз в експозиції музею роботи сучасних художників з різних країн і самого Руфіно Тамайо, з постійної колекції музею. Мета музею – „створення умов збагачення досвіду та розвитку критичного мислення для громадськості”. Є плани щодо створення нового приміщення музею. У 2009 році конкурс на будівництво виграла

Мексиканський музей сучасного мистецтва Тамайо (Museo Tamayo de Arte Contemporaneo), розташований в Мехіко, був відкритий у 1981. Призначався він спочатку для художньої колекції, яку збирали протягом життя, а потім подарували країні відомий мексиканський художник Руфіно Тамайо і його дружина Ольга. Архітектор музею – Теодоро Гонсалес де Леон.

Фото: Rose Etherington

Проект нової будівлі

архітектурна група Bjarke Ingels та Rojkind Arquitectos. Це буде хрестоподібна будівля з великим оглядовим майданчиком на даху і прекрасним видом на місто. museotamayo.org


Фото: Draftfcb

Фото: Draftfcb

Рекламне рішення мексиканського рекламного агентства Draftfcb для музею Tamayo de Arte Contemporaneo. Повідомлення, скоріш за все, звучить приблизно: „У вас зірве дах в нашій експозиції”.


Монументальне зникаюче мистецтво Стріт-арт – явище надзвичайно динамічне і недовговічне, точніше, миттєве, промайнуло якесь вуличне дійство і все, зафіксувати його можна хіба що на плівку. Навіть найбільш «стійкий» в часі напрямок стріт-арту – граффіті, мистецтво хоч і монументальне, та все ж зникає: розписану стінку можуть обштукатурити, будинок з розмальованим фасадом можуть знести, та й сама картинка піддається руйнівному впливу середовища. Але вуличних художників це не зупиняє. Вже багато років всі міста світу піддаються стихійному несанкціонованому оформленню своїх фасадів. А граффіті, тим часом, давно характеризується як легітимний арт-напрямок, графітчики стали відомими людьми, сформувалися стилі, придумали спеціальні фарби. Індустрія й досі напівлегальна, незважаючи на те, що багато робіт стають пам’ятниками міської культури. У Нью-Йорку деякі особливо видатні стіни охороняються державою і є популярними туристичними об’єктами. В Україні граффіті в масових проявах почалося не так давно – наприкінці 90-х. До того все «парканне мистецтво» обмежувалося сакраментальним словом з трьох букв. Хлопці, які захопилися культурою репу і хіп-хопу, не могли не звернути увагу на граффіті. І почалося. При майже повній відсутності інформації та матеріалів, ентузіасти почали випробовувати свої сили на найближчих стінах. Малювали крейдою, пензлями,


автомобільною фарбою, лазили по Інтернету, щоб подивитися, що і як. Врешті-решт, домоглися успіху – результати їхніх творчих потуг тепер доступні кожному. Спочатку попереду всієї планети був Харків (таким він і залишається), «контркультурна столиця» України. Харків’яни першими стали їздити до колег до Росії, проводити граффіті-фестивалі, пояснювати міській владі, що граффіті – це не хуліганство, а мистецтво. Нині сильні «граффіті-школи» існують в Києві, Одесі, Миколаєві, Чернігові, на Західній Україні. З’явилися і свої справжні «зірки», що працюють у різних стилях з красивими і не дуже назвами «бомбінг», «райтинг», «уєбізм» тощо. Деякі з них

У нас ще занадто багато сірих стін, які так і просяться під балончик.

graffiti.org.ua

займаються не лише чистим мистецтвом, а й оформлюють інтер’єри, розписують нічні клуби, займаються іміджевої рекламою і проводять виставки. Але основний «вуличний» напрям все одно залишається незаконним. Але дуже веселим і прикольним. У нас занадто багато ще сірих стін, які так і просяться під балончик. А міліціонерам, які тебе застукали за творчістю, завжди можна пояснити, що краса врятує світ. Кажуть, це доступне навіть для розуміння міліціонерів.


Мінойська фреска з Санторіні.

Санторіні. Жити серед мистецтва. Фото Софії Бугакової

Церква в місті Акротірі.

Здавалося б, про яке мистецтво може йтись на острові, який за площею трохи більше „Епіцентру”? Ще на ньому до 13 століття не жили люди. А ще він зараз вважається Грецією, і в нього дивна назва. Історія Санторіні – це історія вулкану. 3500 років до н.е. тут сталося катастрофічне виверження вулкану і три чверті острова занурилися в море. Також в результаті виверження величезна хвиля (100 -200м) обрушилась на північне узбережжя Криту. Наслідком цунамі стала загибель мінойської цивілізації. Археологічні знахідки стародавньої цивілізації дають вченим підстави вважати, що Санторіні – вцілілий залишок міфічної Атлантиди. У період еллінізму острів, завдяки своєму стратегічному розташуванню, став базою, де починались військові кампанії спадкоємців Олександра Великого. Назву „Санторіні” острів отримав від


Вулиці містя Ія.


Мінойська фреска з Санторіні.

церкви Св. Ірини, яку іноземні мореплавці називали „Santa-Irini”. У 1830 р острів став частиною грецької держави. До початку 20 століття тут процвітали судноплавство, текстильна промисловість, вирощування помідорів і виноробство. Перехід з вітрильників на пароплави і перенесення фабрик з острова на континентальну Грецію дуже сильно вплинули на економіку острова. Після землетрусу 1956 сталася економічна катастрофа і значне скорочення населення. Наприкінці 70-х тут почав розвиватися туризм, даючи нарешті острову надію на економічне відродження. Зараз Санторіні – один з найбільш привабливих для туристів грецьких островів. З материкової Греції, з Криту та інших прилеглих островів на Санторіні організовують круїзи, туристи мають можливість провести на острові

цілий день і повною мірою насолодитися незвичайним пейзажем, самобутньою архітектурою, познайомитися з унікальними пам’ятками на місцях археологічних розкопок. Серед традиційних сувенірів з Санторіні можна назвати місцеве вино і боби, кераміку, майстерно стилізовану під найдавніші критські зразки. Білосніжні будинки, синє море, зелень трави і червона застигла лава – все це кольори цього неймовірного острова.

Маслини на вулиці м. Ія.


Славетні вітряки Санторіні. Місто І

Будтнок в місті Ія.

Віслюк, на якому за 6 євро можна спуститись до порту м. Фіра (851 сходинка).



Nicho Magazine