Page 1

Рома н Ку шнір

Історії і притчі

для особистісного зростання Частина друга:

Архітектура Всесвіту «Коло»

Дрогобич, 2015


ББК 88.37 УДК 159.923.2 К 96

Кушнір Р.

К 96 Історії і притчі для особистісного зростання. Частина друга: Архітектура Всесвіту / Роман Кушнір. – Дрогобич : Коло, 2015. – 192 с.

ISBN 978-617-642-219-8 У продовженні першої книги «Історії та притчі для особистісного зростання» зібрані 136 повчальних історії з найрізноманітніших сфер людської діяльності, об’єднані ідеєю опису «архітектури Всесвіту». В книзі висвітлюються теми ставлення до себе і до інших, до конфліктів і до навчання, до багатства і до часу, з коментарями і поясненнями автора. Рекомендується всім, хто прагне розвитку і хоче досягнути більшого.

ISBN 978-617-642-219-8 ББК 88.37 УДК 159.923.2 © Роман Кушнір, текст, 2015


Від автора Краса, так само як і мудрість, знаходиться не зовні, вона народжується в очах того, хто дивиться, і у вухах того, хто слухає. Розуміння такої базової підвалини архітектури нашого Всесвіту дає ключ до зміни чого тільки заманеться. Фактично це секрет, що дозволяє нам сформувати у своєму житті яку завгодно Реальність. І тільки той, хто не просто володітиме таким ключем, але і користуватиметься ним, отримає доступ до розуміння того, як влаштований світ навколо. Притчі, які написані у цій книзі, хоч і дуже ретельно підбиралися, не відкриють вам нічого нового. Адже всі таємниці життя є на поверхні й необхідно тільки почати ними користуватись. От наприклад, хіба хто не знає, що для якісного життя потрібно небагато, а лише образу пробачити, недоказане досказати, недолюблену людину долюбити, недодякуване подякувати, недороблене доробити (або признатися чесно, що і робити не збираєтесь), обіцяне виконати, свої секрети розповісти, очікування не очікувати? Знаємо. Але хто так живе? Хто не лише так розуміє, але і переживає світ навколо? Часто люди роблять одну велику помилку, яка не дозволяє їм пізнати архітектуру Всесвіту: вони намагаються його зрозуміти замість того, щоб просто відчути і пережити! Той же, хто намагається до всього докопатись і зрозуміти, схожий на чоловіка, який ріже курку, що несе золоті яйця, аби загарбати собі все наперед. Знання рецепту торта не робить його смачнішим, так само і розуміння законів та засад не робить людину щасливішою.

3


Архітектура Всесвіту побудована так, що кожен із нас безпосередньо впливає на всі процеси у своєму житті! Варто лише прийняти, що: • по–перше, немає нічого зайвого! Кожна людина, листочок, камінчик чи навіть найменша комашка навколо – все на своєму місці. Все «розставлено» так, як і має бути. Кожен, наче ваш співробітник виконує саме те завдання, яке і має, незалежно від того, чи грає «добру» або «погану» роль; • по–друге, те, що ви думаєте про інших і з яким виразом обличчя дивитесь і що говорите про них, те саме, один до одного, думають і так само ставляться до вас! Жодної думки немає, щоб не повернулася. Жодної–жоднісінької! Повне дзеркало! Бджоли летять на мед, а мухи не на мед. Ставайте квітами, а не намагайтеся змінити мух, бо і притягуємо ми тих, із ким готові бути; • по–третє, якщо ми робимо якусь дурницю, Всесвіт обов’язково звертає нам на це увагу через труднощі чи проблеми, через конфліктних людей чи непорозуміння на роботі. Навколо чимало підказок – ними необхідно лише користуватися; • по–четверте, всі події теперішнього мають основу в минулому і створюють повторення у дальшому майбутньому. Силу впливу того, що відбулося, можна лише посилити або послабити. Один кинутий у воду камінь дає десяток концентричних кіл; • по–п’яте, вся система регулюється автоматично: все, що потрібно, залишається, а все що зайве, відмирає: чи то стосується ідей і концепцій, чи то галузей і людей. Ніхто нічим не керує – система вирівнює саму себе! А тепер, знаючи це, скажіть: як після того не захоплюватися світом навколо? Як не радіти кожній миті спілкування зі знайомою і незнайомою людиною? Як не відчувати щастя від переживання листочка, що пролітає повз, чи краплини, що стікає по склу? Як після того не хотіти управляти своїми думками і самоусвідомлюватись? Як? – Дуже просто: намагатися все зрозуміти й обміркувати замість того, аби сприймати і розчинятись у тому, що відбувається навколо. Художник може написати картину, але рідко котрий глядач може її пережити. Художник може намагатися пояснити, що зображено на картині, і в якому стилі вона написана, і чим керувався автор, і про що він думав, але в будь–якому випадку гля-

4


дач не зможе пережити її так, як зробив автор. Так само і світлина з найгарнішого місця на планеті нічого не скаже тому, хто не відвідав це місце, як би майстерно не була зроблена фотографія. Ми всі художники, а життя навколо – велике полотно, і тільки коли ми його відчуваємо, то існуємо. Пояснювати, класифікувати і раціоналізувати означає втікати від Реальності. Думати може і робот, про свої усвідомлення можна розповісти словами, а от переживання по–іншому як пережити не вдасться. Тож закликаю до переживання притч і відчування історій більше, аніж до просто прочитання і розуміння їх. Писати притчі і тим більше коментувати їх – завжди виклик, бо схоже на те, щоб ставити у театрі Гамлета, – вже стільки митців це робили, що вас очікує або непересічний успіх, або повний провал! Тож рушаємо у цю незвичну мандрівку всередину себе разом! І нехай нам вдасться відчути і пропустити крізь себе якомога більше!

5


Ця книга присвячується всім, хто робить себе, а разом з тим і світ навколо кращим.

6


СТАВЛЕННЯ ДО СЕБЕ

7


С ТА В Л Е Н Н Я ДО С Е БЕ

Проблема

О

дного разу до вчителя підійшла молода дівчина, яка давно у нього займалася: – Вчителю, я так довго вчилась і стільки всього практикувала, але ось нещодавно я не стрималась і зірвалась, таке враження, що ця проблема відкинула мене на декілька місяців. Невже це все намарне? – Ні, вся твоя робота над собою принесла дуже багато користі. Бо якщо би ти не практикувала те, що практикувала, і не знала те, що знаєш, та проблема взагалі би зруйнувала тобі життя.

Ми ніколи не знаємо, як би було насправді, якби колись раніше ми чогось не довідалися про себе, не практикували ту чи іншу техніку спілкування, не пробували би тренувати себе у різних умовах. Ми маємо можливість побачити тільки один сценарій власного життя, і майже ніколи нам не відкриваються альтернативи. Однак скоріш за все, якщо людина попередньо готувалась і вчилась, то труднощі, які вона переживатиме у своєму житті, будуть меншими і слабшими, аніж якщо б вона не займалася роботою над собою. Тож завжди пам’ятайте: жодна виконана вправа чи зусилля над собою не минули намарно – вони зміцнили ваш фундамент усередині.

10


С ТА В Л Е Н Н Я ДО С Е БЕ

Сонце

О

дин чоловік надто сильно жалівся на своє життя: йому було неприємно з навколишніми людьми, і він називав їх різними лайливими словами, йому не хотілося жити у своїй країні і він називав її задрипаною, йому не подобалася робота і він займався нею через силу. Врешті його почало дратувати навіть сонце, яке то занадто сильно гріло, то, навпаки, було надто мляве, і він навіть це хотів змінити. Так він прожив усе життя і не зрозумів, що сонце належало всім, а йому потрібно було змінювати лиш те лайно, що він носив у своїх думках.

Нам належить саме те, про що ми думаємо. І часто, маючи можливість вибрати все, людина вирішує залишатися з нічим. Кожна наша думка обов’язково повертається до нас і реалізується у житті, кожен вчинок чи слово, яке ми випустили з себе, наче у дзеркалі, відіб’ється у нашому майбутньому. Те, з яким виглядом ви дивитеся на інших, визначає, з яким виглядом Всесвіт дивиться на вас. Той, хто бачить у всіх навколишніх людях будд, той сам є буддою, а той, хто всіх прирівнює до купи лайна, сам такий! То що у цьому світі належить вам? Про що ви думаєте?

16


С ТА В Л Е Н Н Я ДО С Е БЕ

Гр іх

Д

о одного Мудреця прийшов чоловік, який тяжко побивався і мучився гріхом далекого минулого. Він вважав, що саме через оту помилку минулого не зміг ані реалізувати себе професійно, ані створити сім’ю. – Чи пробачить Бог мій гріх? Чи зможу я хоч колись очиститися? За що мені випала така лиха доля? – допитувався він усіх і вирішив запитати це і у Мудреця. – Не хочу говорити про твій гріх, бо його вже немає, – відповів Мудрець. – Як так? – не зрозумів чоловік, – він був свято переконаний, що його гріх – це щось очевидне. – Кидайте свої гріхи і йдіть далі. Бог уже давно вам пробачив. Ваш найбільший гріх – несіння свого минулого гріха, аж дотепер.

Самокопання і ота добровільна мука нічого, окрім страждань, собі й іншим не приносить. Жодного полегшення і послаблення, ніякої користі, абсолютна безглуздість. Розмірковування про гріх – теж гріх. Це спонукання до гріха. Багато хто не хоче такого визнавати, оскільки звик до самобичування як до способу заспокоєння, але це такий непевний метод, що породжує у житті людини лише нові й нові труднощі. Навіть якщо ви вчинили щось зле у минулому, пробачте собі, не носіть у тілі важкий і великий гарпун. Бо надмірне згадування про гріх – це милування ним, а отже і спонукання до повторення, а не до праведності. Наскільки сильно треба чухати рану, щоб вона загоїлася? Хіба її не треба залишити у спокої?

17


С ТА В Л Е Н Н Я ДО С Е БЕ

Друга сторона

О

дин чернець отримав завдання ткати частину якогось великого килима золотими нитками. Днями і ночами цілими роками він робив усе саме так, як йому показували, але хоч за роботу і постійно хвалили, він бачив у ній лише мішанину золотих ниток. Врешті не втерпівши він сказав, що не може більше займатися тим тканням, адже не розуміє і не бачить жодної користі від своєї роботи, а лише переводить дорогоцінний матеріал. Тоді наставник повів його в іншу кімнату, де показав неймовірної краси килим. – Хто це зробив? – спитав чернець. – Це твоя робота, – відповів наставник, – ти просто весь час бачив її з іншої сторони, там, де видно самі лише нитки. Як часто ми ходимо незрячими, не бачачи цілого полотна Життя, а відволікаючись лише на нитки, що стирчать у різні боки. Як важко тоді людині щось робити, адже вона не бачить результатів своєї роботи. Тому–то часто люди і не мають здобутків, бо, не вміючи бачити ціле, надто швидко відмовляються від продовження своєї роботи. Чим би ми не займалися, варто пам’ятати: ми невід’ємні елементи великого проекту життя, і наскільки би рутинною і монотонною, беззмістовною і неважливою не здавалася нам діяльність, її слід продовжувати, причому виконувати найкраще як тільки можемо. Хтозна, ймовірно, по тій бруківці, яку ми кладемо, має пройти не спотикнувшись людина, що змінить світ, причому ніхто не знає, коли саме це відбудеться, тому потрібно ставитися до кожного покладеного каменя як до найважливішого у долі цілого людства. І це стосується будь-якої діяльності, чим би ми не займалися: чи то би водили трамваї, чи торгували у крамниці, чи крутили гайки, чи співали пісні. Той, хто бачить ціле, живе у важливому.

18


С ТА В Л Е Н Н Я ДО С Е БЕ

Чудеса

О

дин Майстер виступав перед своїми учнями, а також перед іншими присутніми, хто прийшов послухати його розповіді. Однак один слухач завітав із наміром посперечатися. – Те, що ви розповідаєте, – це добре, але не має нічого спільного з мудрістю. От вчитель, у якого я вчився, міг бути на одному березі ріки і писати крейдою по камінні, а напис з’являвся на камені з іншого берега ріки, а також він вмів одним лиш поглядом запалювати вогонь, а також чути, що відбувається за три кілометри від нього! А що з того всього вмієте ви? У залі запала мовчанка, кожен хотів послухати відповідь Майстра на такий виклик. – Може, твій вчитель і є чудовим фокусником, – спокійно відповів Майстер, – але це не те, що має яку завгодно цінність. Важливо навчитись їсти, коли ти голодний, пити, коли спраглий, і йти спати, коли сонний. Це і є шлях до просвітлення.

Ми надто часто очікуємо від мудрих людей фокусів, вони мають за долі секунд нас здивувати чи навіть вразити. І відповідно, забуваємо: найбільша мудрість завжди полягає у тому, щоб дихати, коли дихаєш, говорити, коли говориш, думати, коли думаєш, і їсти, коли їж. Життя потребує від нас не фокусів, а лише присутності у ньому.

25


С ТА В Л Е Н Н Я ДО С Е БЕ

Чарівна паличка

М

айстер запитав учня: – Що би ти зробив, якби мав чарівну паличку для зміни людей? – Змінював би всіх! – нетерпляче відповів учень, – давав би більше впевненості невпевненим і забирав би її у самовпевнених, надихав би лінивих і трохи «опускав на землю» зазнавак; а ще робив би спокійнішими неспокійних і веселішими меланхолійних … – От тому-то ти чарівної палички поки не отримаєш! – відповів Майстер, бо той, хто прагне змінювати інших, не змінивши себе, стає небезпечний як для інших, так і для самого себе.

Ми надто багато хочемо змін зовні, не виправдавши їх змінами всередині. Тому-то часто і не отримуємо доступу до секретів та ресурсів Всесвіту, отих «чарівних паличок», до яких насправді лише рукою подати. Той, хто бачить причину в інших, дивиться не в ту сторону і є або шарлатаном, або самодуром. Зміна світу навколо через призму зміни себе – це єдиний спосіб перезавантаження, при якому, не створюючи труднощів іншим, ми формуємо кращих себе. Скеруйте свої чарівні палички всередину себе – і ви переконаєтесь, як вони подіють назовні.

28


СТАВЛЕННЯ ДО ІНШИХ ЛЮДЕЙ

29


СТАВЛЕННЯ ДО ІНШИХ ЛЮДЕЙ

Вегетаріанець

О

дин чоловік перестав їсти м’ясо, став вегетаріанцем. І ось одного разу на бенкеті, коли подавали смачну м’ясну страву, він, здивувавши всіх, не відмовився від неї, а з’їв добрячий шматок. – Хіба ти більше не вегетаріанець? – здивувалися його друзі. – Вегетаріанець, – відповів чоловік. – А що, ти не зміг стриматися? – допитувалися далі. – Міг, як і всі попередні рази, але пару раз у рік я свідомо їм м’ясо. – Навіщо? – дедалі більше дивувалися друзі. – Щоб не зазнаватись і не почати відчувати кращість за інших людей.

Якщо наші благі дії викликають зверхність щодо інших, то вони зовсім не благі. І не допомагають людині, а лише шкодять. Багато хороших звичок ми культивуємо не для того, щоб зробити себе кращими, а для того, щоб відчувати себе на фоні інших добрішими, щирішими чи чеснішими або працьовитішими. А це вклад у власну гординю. Придивіться уважно: дуже мало хто любить пунктуальність, більшість люблять боротися з непунктуальністю, мало хто любить чистоту і порядок – більшість просто борються з брудом. Як же часто ми робимо щось, аби виглядати кращими на фоні інших… А все це лише псує наші взаємини з самими собою й іншими. Час від часу переставайте робити те, чим пишаєтесь і що робить вас кращими, і дайте шанс й іншим людям відчути себе добрими, а самі робіть так, як вам дуже не подобається в інших. Профілактично. Щоб не зазнаватися.

30


СТАВЛЕННЯ ДО ІНШИХ ЛЮДЕЙ

Черевик

О

дин філософ вирішив продемонструвати, як мало люди розуміють один про одного. Він зняв один черевик із ноги і спитав присутніх: Який цей черевик? – Новий і модний, – вигукнув перший. – Чорний і шкіряний, – описав другий. – На шнурівку, – помітив третій. – 43–го розміру, – вгадав наступний. Отак описували черевик учасники, аж доки не вичерпали такі варіанти, а філософ не промовив: – А й справді, звідки вам знати, що він мене тисне?

Ми так часто оманюємося зовнішньою формою і власними проекціями на реальність, що просто–на–просто забуваємо зрозуміти чи бодай подумати про відчуття іншої людини. Займаючись механічним, забуваємо про персональне. Думаємо про об’єкт і втрачаємо з поля зору суб’єкта, що ним володіє чи користується. От, наприклад, дивимося на заможну людину і міркуємо, як їй добре живеться. А насправді не помічаємо, як її багатство стало її тягарем, як тисне на неї у прийнятті щоденних рішень, як, вчепивши свої пазурі, змушує працювати дедалі більше і виснажливіше, занедбуючи і сім’ю, і свій внутрішній світ. Так само можуть тиснути і краса, любов, оптимізм, які на перший погляд відривно від конкретної людини виглядають на суцільні радості життя. Не обманюйтесь очевидним – ми ніколи не знаємо, що саме «тисне» людину.

31


СТАВЛЕННЯ ДО ІНШИХ ЛЮДЕЙ

Запитання

О

дного Мудреця запитали: – А як зрозуміти те, що ви кажете: людина може бути і м’якою, і твердою водночас, і доброю, і злою? Мудрець підійшов до свічки у напівтемній кімнаті й запалив її: – А як ця кімната може бути заповнена водночас і світлом, і темрявою?

Ми надто часто хочемо вибрати одну з крайностей і, як наслідок, потрапляючи в її тенета, починаємо біполярний світ сприймати однополярно. Тиранія «чи» переслідує нас: замість того, щоб вибирати «і … і ….», ми женемося за вибором тоді, коли він безглуздий, натомість часто уникаємо, коли він необхідний. Людина не є якоюсь одною, вона не стіл і не двері, а динамічна складова Життя. На конкретний період часу вона таки набуває певної форми, але не варто нею обманюватися, бо все–таки не форма задає зміст, а зміст створює форму. От, наприклад, ми бачимо непунктуальну людину, яка спізнилася на зустріч, але, разом з тим, відволіклися від того, що ця людина затрималася на роботі, бо хотіла вчасно завершити проект – тобто бути пунктуальною в іншій ситуації. Або, наприклад, ми перебуваємо поруч із людиною, яка нестерпно поводиться, але, цілком можливо, її намір полягає у тому, щоб мати змогу трохи більше отримувати і віддавати любові, тобто бути доброю. Якщо почати розмірковувати над мотивами і намірами вчинків, обов’язково виявиться, що вони добрі! Наша кімната заповнюється тим, чим ми її заповнюємо. Перемикач завжди всередині кімнати. Кімната ж іншої людини заповнена тим, що ми у ній готові розгледіти.

39


СТАВЛЕННЯ ДО ІНШИХ ЛЮДЕЙ

О

Заслуга

дин багатий чоловік дуже старався і допомагав поширенню буддизму в Китаї. Одного разу він спитав Майстра, дуже шанованого і поважного старця: – Що я заслужив своїми діяннями для своїх наступних життів? – Абсолютно нічого! – відповів Майстер. – Як? А який же тоді основний принцип священного писання, що ми поширюємо? – Воно ніяке не священне, – спокійно відповів Майстер. – А хто ж тоді ти, що стоїш зараз переді мною? – здивовано спромігся учень на ще одне питання. – Я не знаю, – відповів Мудрець. Надто часто ми шукаємо вдячності за заслуги, однак будь–яке діяння з метою щось отримати є насправді гачком, а не рибою. Тобто стати добрими для того, аби потім заявити про свою доброту, рівносильне тому, щоб бути злим. Особливо якщо це стосується духовної сфери, така людина радше занапащає себе, аніж рятує. Окрім того, надто серйозне ставлення до будь-яких текстів, якими б священними вони не видавалися, – заперечення Святості. Адже нею наділена людина, а не книга. Так само надмірне захоплення яким–небудь Майстром – втеча від вчення, бо ніхто, окрім вас самих, не може провести і пройти за вас шлях усередину. Багато хто хоче займатися саморозвитком, але насправді мало кому це потрібно, адже це ніколи не легкий шлях, а завжди дорога, повна поневірянь із незрозумілим завершенням. Фактично готовність віддати все, що маєш, в обмін на фікцію. Тож навіть, коли ви вирішили товаришувати з Мудрістю, добряче подумайте, навіщо воно вам потрібно. Адже саморозвиток, як і будь-яка зміна форми, – це мука і страждання. Тож, можливо, краще залишити все «як є»?

46


СТАВЛЕННЯ ДО ІНШИХ ЛЮДЕЙ

Добрі стосунки

Ю

наку, який хвалився чудовими стосунками з батьками, Мудрець порадив піти проти їх волі, тобто зайнятися діяльністю до душі, але проти якої були батьки, а також переїхати в інше місто, покинувши свій звичний спосіб життя. – Ніколи б не подумав, що стільки прикрого про себе почую, – сказав через деякий час засмучений учень, – я ж думав: у нас все так чудово і я завжди можу розраховувати на їх підтримку. – Доки ми йдемо чужим шляхом і протоптаними іншими дорогами, доти не можемо зрозуміти, які насправді взаємини з найближчими маємо. Варто лише крок зійти з добре вимощеної дороги і почати торувати свій іноді тернистий шлях, як ми одразу зрозуміємо справжній рівень наших взаємин.

Добре коли все добре. Але справжність пізнається у тих умовах, в яких важко. Взаємини перевіряються спротивом, а не постійною згодою. Звісно, це не ціль і навіть не засіб, а просто тимчасова необхідність, проте ніколи не пізнаєте ціну справжності, доки не підете проти чиєїсь волі. Ми часто обманюємось і живемо в ілюзії, що у стосунках із іншим усе прекрасно, але насправді поводимось як боягузи, що глибоко всередині переживають за те, аби відповідати уявленням інших людей про себе і, як наслідок, так ніколи і не починаємо формувати нових граней взаємодії. Плекайте внутрішній бунт, але не сам по собі і не як форму боротьби невідомо за що, а радше як постійну готовність іти своїм шляхом, навіть якщо він розходиться з шляхом важливих і близьких вам людей. Добрі взаємини не можуть бути подарунком, а лише наслідком спільно докладених зусиль.

50


ПРИТЧІ ПРО РОБОТУ У КОЛЕКТИВІ 51


ПРИТЧІ ПРО РОБОТУ У КОЛЕКТИВІ

Добрий багатій

Ж

ив собі багатій. Був він дуже працелюбним і добрим. Відповідно, і сам багато що здобув, і з іншим радо ділився. Не існувало у селі людини, яка б не отримала від нього чи то якийсь дорогоцінний подарунок, чи то допомогу в часі, коли необхідно. Та одного разу той добрий чоловік захворів, важко йому було і лежав він самотній, та ніхто не спішив відвідувати. Врешті коли прийшов найкращий товариш із сусіднього села, добрий багатій сумно промовив: – Невже я не заслужив того, щоб у часі, коли мені важко, прийшли інші? Я ж нічого не потребую, але навіть їх присутність допомогла би мені. На що розумний товариш відповів: – Ти зробив багато добрих вчинків, і тепер односельчани не приходять, бо думають, що вимагатимеш від них повернення боргів. От і уникають тебе.

Безглуздо людині, яка робить добрі справи, очікувати на віддяку. Бо чим більше добра вона вчинить, тим менше намагатимуться повернути. Навпаки, її уникатимуть, бо нещирі люди міркуватимуть власними категоріями: небажанням повернути борги чи віддячити. Тому направду ніколи не варто пов’язувати свої добрі справи з подякою від інших: по–перше, це справді робить їх зобов’язаними, а по–друге, чим більше очікуємо віддяки, тим менше її матимемо. Та й зрештою «добра справа» повноцінна сама по собі, щиро вчинена, їй не потрібні милиці на ім’я «віддяка». Тому ніколи не дивуйтеся, що ті, для кого ви зробили найбільше, ніколи не приходять більше до вас, а ті, чиє життя змінили на краще, забувають. Людині важко нести ментальний борг, от вона і намагається якнайшвидше його витіснити – забути про того, хто зробив їй добро. Якщо ми пам’ятатимемо це, то і віддаватимемо легше, і сприйматимемо «невдячну» поведінку радше як норму, а не як виняток.

58


ПРИТЧІ ПРО РОБОТУ У КОЛЕКТИВІ

Дві доньки

О

дин чоловік мав двох доньок. І от настав час їх видавати заміж. Дівчата були і гарні, і добрі, тому швидко знайшлися і чоловіки, які їх засватали. Роз’їхалися доньки з батьківського дому і поживали собі у мирі та злагоді. З часом вирішив батько якось відвідати своїх дітей, відправився у мандри і завітав до першої доньки, що вийшла заміж за гончаря. Посиділи, поговорили про те та про се, а наостанок донька і каже: – Молися, татку, тільки щоб найближчим часом не було дощу, бо чоловік випік дуже багато глечиків і поставив їх сушитися на сонці. Якщо не випаде дощ, то ми їх добре продамо і матимемо чималий прибуток. Попрощалися гарненько, та й пішов батько до другої доньки, яка була замужем за фермером. І з тою дочкою мило побесідували про життя, а наостанок вона теж мала прохання до батька: – Молися, тату, щоб у найближчі дні випав рясний дощ, бо чоловік посадив капусту, і коли не буде дощу, то пропаде увесь урожай, а коли буде, – ми добре продамо те, що вродить, і матимемо чималий прибуток. Зажурився тоді чоловік: ех, як же так зробити, щоб і одній доньці допомогти, і другій не зашкодити? У нашому житті ми часто отримуємо ситуації, при яких і туди гаряче, і сюди боляче. Особливо це стосується колективної роботи. Бо те, що є благом для одного, стане шкодою для іншого, а те, що може створити труднощі комусь, для інших буде лише можливостями. Мабуть, грамотна робота і полягає у тому, щоб дотримуватися розумної середини і, не впадаючи у крайнощі, робити своє. Оця байка Езопа також мала би нам нагадати, що всім не вгодиш і, мабуть, і не потрібно. А ще з одного боку, дощ падатиме незалежно від нашої волі, тож немає чим перейматися – у житті достатньо робити те, що є у сфері нашого впливу, а окрім того, довіряти, що так, як буде, так є на краще.

59


ПРИТЧІ ПРО РОБОТУ У КОЛЕКТИВІ

Мишоловка

С

іра мишка жила у сараї на великому дворі й підслухала, як господиня розповідала сусідці про те, що купила нову мишоловку і скоро позбудеться всіх мишей у клуні. Зажурена мишка пішла до своєї подруги – рябої курочки – і розповіла їй усе почуте. Треба щось робити! – жалібно сказала мишка. Але як відповідь почула: вибач, подруго, але це не моя справа. Мишка пішла до корови з пропозицією якось допомогти їй, але і корова відмовилася: звісно, гарно з тобою гратися, але мишоловка мене не стосується, роби собі, що знаєш. Не маючи у кого попросити більше допомоги, мишка вирішила перечекати пару тижнів у полі. Тим часом господиня поставила оту нову мишоловку і взялася за якусь свою роботу. Так минуло декілька днів. І ось господиня, випадково забувши про те, де стоїть мишоловка, сама наступила на неї. Сильно поранила палець, і він так розболівся, що скоро й ходити не могла. Кожного дня ставало дедалі гірше і гірше, вже навіть думала: скоро помре. Лікар порадив як єдиний засіб зробити курячий бульйон і годувати господиню. Тож жінка його послухала і пустила під ніж рябеньку курочку. Врешті потрохи бульйон таки допоміг, і на радощах, що вона знову здорова, господиня вирішила зробити бенкет, а для того, щоб мати чим гостити всіх, хто прийде, зарізати корову. Отак буває, коли ми, живучи в одному колективі, відмовляємося вирішувати проблеми один одного.

64


С ТА В Л Е Н Н Я ДО С Е БЕ

Проблема

О

дного разу до вчителя підійшла молода дівчина, яка давно у нього займалася: – Вчителю, я так довго вчилась і стільки всього практикувала, але ось нещодавно я не стрималась і зірвалась, таке враження, що ця проблема відкинула мене на декілька місяців. Невже це все намарне? – Ні, вся твоя робота над собою принесла дуже багато користі. Бо якщо би ти не практикувала те, що практикувала, і не знала те, що знаєш, та проблема взагалі би зруйнувала тобі життя.

Ми ніколи не знаємо, як би було насправді, якби колись раніше ми чогось не довідалися про себе, не практикували ту чи іншу техніку спілкування, не пробували би тренувати себе у різних умовах. Ми маємо можливість побачити тільки один сценарій власного життя, і майже ніколи нам не відкриваються альтернативи. Однак скоріш за все, якщо людина попередньо готувалась і вчилась, то труднощі, які вона переживатиме у своєму житті, будуть меншими і слабшими, аніж якщо б вона не займалася роботою над собою. Тож завжди пам’ятайте: жодна виконана вправа чи зусилля над собою не минули намарно – вони зміцнили ваш фундамент усередині.

10


С ТА В Л Е Н Н Я ДО С Е БЕ

Смерть крамаря

К

оли помирав старий єврей–крамар, він зібрав своїх родичів і, щоб попрощатися з усіма, кволо

почав питати: – Сара, ти тут? – Так, я є! – Добре. – Мойша, ти тут? – Так, тут! – Добре. – Роза, а ти є? – Так, є! – Добре. – А, Абрамко, тут? – Так, я є, дідусю! – А хто ж тоді у крамниці залишився?

Ми керуємося у своїх думках старими звичками. Тобто так само, як мислимо у найпростіших побутових речах, так само і часах глобальних змін і переходів. Лише тренування й усвідомлення своїх думок у затишному міжчассі між проблемними станами дозволяє змінювати ставлення до себе, так само, як тільки ми і хочемо. Хто все життя думав про торгівлю, думатиме про неї і на смертному одрі, і у часі сімейних криз, хто був скнарою, і у часі смерті торгуватиметься за кожну свічку. Наше мислення є чи не єдиною константою, від якої можемо відштовхуватися для розуміння себе і світу навколо. І тільки думаючи, про що думати, тобто усвідомлюючи власні думки, ми отримуємо шанс на повну зміну себе, свого життя і Всесвіту навколо.

24


С ТА В Л Е Н Н Я ДО С Е БЕ

Чудеса

О

дин Майстер виступав перед своїми учнями, а також перед іншими присутніми, хто прийшов послухати його розповіді. Однак один слухач завітав із наміром посперечатися. – Те, що ви розповідаєте, – це добре, але не має нічого спільного з мудрістю. От вчитель, у якого я вчився, міг бути на одному березі ріки і писати крейдою по камінні, а напис з’являвся на камені з іншого берега ріки, а також він вмів одним лиш поглядом запалювати вогонь, а також чути, що відбувається за три кілометри від нього! А що з того всього вмієте ви? У залі запала мовчанка, кожен хотів послухати відповідь Майстра на такий виклик. – Може, твій вчитель і є чудовим фокусником, – спокійно відповів Майстер, – але це не те, що має яку завгодно цінність. Важливо навчитись їсти, коли ти голодний, пити, коли спраглий, і йти спати, коли сонний. Це і є шлях до просвітлення.

Ми надто часто очікуємо від мудрих людей фокусів, вони мають за долі секунд нас здивувати чи навіть вразити. І відповідно, забуваємо: найбільша мудрість завжди полягає у тому, щоб дихати, коли дихаєш, говорити, коли говориш, думати, коли думаєш, і їсти, коли їж. Життя потребує від нас не фокусів, а лише присутності у ньому.

25


СТАВЛЕННЯ ДО ІНШИХ ЛЮДЕЙ

Золота курка

Ж

ив собі чоловік і мав він курку. І от із якогось часу почала та курка нести золоті яйця – по одному в день. Спершу здивувався, а потім дуже зрадів чоловік. Він продавав яйця і швидко багатів. Але в якийсь момент стало йому мало по одному яйцю в день. Він почав ходити за куркою і спостерігати, де саме вона любить класти яйця, аби закрити її у тому місці, годував її вдвічі більше і говорив їй частіше, що йому треба більше яєць. Однак яєць більше не стало. Тоді чоловік вирішив, що може забрати всі яйця, які має знести курка за один раз, – тож він взяв ніж і розрізав курку. Більше у нього золотих яєць не було. Ціле завжди краще, аніж щось половинчасте і фрагментарне. Людина такою якою вона є (цілісна) краще, аніж вона ж розкладена по частинках: на звички, особливості, стани й ознаки. То, може, не варто завжди аж так розділяти? Ймовірно, є сенс усе, що навколо, сприймати у комплексі, цілісним, таким як є, не докопуючись до причин, бо, вловивши один аспект, можна втратити цілу суть. Так, наче задивившись на краплю бруду на склі автобуса, не побачити краси за його вікном. Від того, що ви знатимете рецепт торта і його інгредієнти, він смачнішим не не стане. Адже і торт треба відчути і посмакувати, а не «розуміти». Окрім того, часто нас збиває з пантелику неприборкана потреба заглянути наперед, бажання отримати щось раніше, аніж воно у природний спосіб прийде до нас, ми хочемо щось зрозуміти замість того, аби просто насолоджуватись і переживати відчуття. Життя – це таємниця, і її деколи навіть не варто намагатися зрозуміти, бо щось все одно для нас залишиться прихованим: життя достатньо просто відчути!

35


СТАВЛЕННЯ ДО ІНШИХ ЛЮДЕЙ

Запитання

О

дного Мудреця запитали: – А як зрозуміти те, що ви кажете: людина може бути і м’якою, і твердою водночас, і доброю, і злою? Мудрець підійшов до свічки у напівтемній кімнаті й запалив її: – А як ця кімната може бути заповнена водночас і світлом, і темрявою?

Ми надто часто хочемо вибрати одну з крайностей і, як наслідок, потрапляючи в її тенета, починаємо біполярний світ сприймати однополярно. Тиранія «чи» переслідує нас: замість того, щоб вибирати «і … і ….», ми женемося за вибором тоді, коли він безглуздий, натомість часто уникаємо, коли він необхідний. Людина не є якоюсь одною, вона не стіл і не двері, а динамічна складова Життя. На конкретний період часу вона таки набуває певної форми, але не варто нею обманюватися, бо все–таки не форма задає зміст, а зміст створює форму. От, наприклад, ми бачимо непунктуальну людину, яка спізнилася на зустріч, але, разом з тим, відволіклися від того, що ця людина затрималася на роботі, бо хотіла вчасно завершити проект – тобто бути пунктуальною в іншій ситуації. Або, наприклад, ми перебуваємо поруч із людиною, яка нестерпно поводиться, але, цілком можливо, її намір полягає у тому, щоб мати змогу трохи більше отримувати і віддавати любові, тобто бути доброю. Якщо почати розмірковувати над мотивами і намірами вчинків, обов’язково виявиться, що вони добрі! Наша кімната заповнюється тим, чим ми її заповнюємо. Перемикач завжди всередині кімнати. Кімната ж іншої людини заповнена тим, що ми у ній готові розгледіти.

39


СТАВЛЕННЯ ДО ІНШИХ ЛЮДЕЙ

О

Заслуга

дин багатий чоловік дуже старався і допомагав поширенню буддизму в Китаї. Одного разу він спитав Майстра, дуже шанованого і поважного старця: – Що я заслужив своїми діяннями для своїх наступних життів? – Абсолютно нічого! – відповів Майстер. – Як? А який же тоді основний принцип священного писання, що ми поширюємо? – Воно ніяке не священне, – спокійно відповів Майстер. – А хто ж тоді ти, що стоїш зараз переді мною? – здивовано спромігся учень на ще одне питання. – Я не знаю, – відповів Мудрець. Надто часто ми шукаємо вдячності за заслуги, однак будь–яке діяння з метою щось отримати є насправді гачком, а не рибою. Тобто стати добрими для того, аби потім заявити про свою доброту, рівносильне тому, щоб бути злим. Особливо якщо це стосується духовної сфери, така людина радше занапащає себе, аніж рятує. Окрім того, надто серйозне ставлення до будь-яких текстів, якими б священними вони не видавалися, – заперечення Святості. Адже нею наділена людина, а не книга. Так само надмірне захоплення яким–небудь Майстром – втеча від вчення, бо ніхто, окрім вас самих, не може провести і пройти за вас шлях усередину. Багато хто хоче займатися саморозвитком, але насправді мало кому це потрібно, адже це ніколи не легкий шлях, а завжди дорога, повна поневірянь із незрозумілим завершенням. Фактично готовність віддати все, що маєш, в обмін на фікцію. Тож навіть, коли ви вирішили товаришувати з Мудрістю, добряче подумайте, навіщо воно вам потрібно. Адже саморозвиток, як і будь-яка зміна форми, – це мука і страждання. Тож, можливо, краще залишити все «як є»?

46


ПРИТЧІ ПРО РОБОТУ У КОЛЕКТИВІ

Ворона і заєць

О

дин заєць спостеріг, як на високому дереві сиділа ворона. Лисиця підійшла під то дерево, пробувала ворону заманити вниз, але та навіть не ворухнулась і лисиця пішла геть. Далі підійшов вовк і так само спробував виманити ворону, але та була наче закам’яніла і вовк пішов геть. Як же добре отак сидіти і нічого не робити, і нікуди не втікати, і щоб ні лисиця, ні вовк тебе не чіпали, – подумав заєць, – мабуть, весь секрет у тому, аби завмерти і не ворушитися! Натхненний такою думкою, заєць вийшов з-за кущів і застиг, наче вкопаний. Неподалік пробігала лисиця і, побачивши зайця, не звернула увагу, що він завмер, схопила його та й з’їла! Мораль проста: аби сидіти і нічого не робити, треба сидіти дуже високо.

Чимало людей, надивившись кіно, повірили у те, що до них, наче до головних героїв, прийде щастя і успіх ні з того ні з сього, що можна вирішити хронічні проблеми, які накопичувалися роками, впродовж сорока хвилин і що є десь країна, в якій із крану течуть стодоларові банкноти і де кожне загадане бажання моментально здійснюється. Ілюзія породжує ілюзії. І замість того, щоб жити у Реальності й приймати її виклики, людина шукає чужий досвід, який би дозволив «нічого не робити і все мати». Ті, хто можуть дозволити собі зараз високо сидіти і не звертати увагу на всіляких вовків та лисиць, колись, будьте певні, чимало трудилися, аби цього досягнути. Вони пройшли свій шлях, а вам доведеться пройти свій, і, звісно, щось із чужого досвіду можна і варто використати, але основним завжди будуть ті зусилля, а швидше надзусилля, які ви зробите над собою для того, аби стати тим, ким прагнете бути. Справді, можна «нічого не робити і все мати», але це не секрет і не фокус, це дуже тривала у часі робота над собою.

67


ПРИТЧІ ПРО РОБОТУ У КОЛЕКТИВІ

Осел і кінь

Н

а одному господарстві жили собі осел і кінь. І от одного разу господар нав’ючив їх мішками з картоплею і погнав через гори і долини в інше село. Трапилося так, що на гірській дорозі ослик підвернув ногу і йому було дедалі важче йти. – Понеси один мій мішок, – попросив ослик коня. – Ти що, мені й без твого мішка важко, – відмовив кінь. Ослику ставало дедалі важче. – Конику, друже, понеси два мішки, – попросив ослик, а решту я якось уже сам дотягну. – Ти що, не матиму сили на твої мішки, – знову відмовив кінь. Зрештою ослик геть знесилився і просто-таки розлігся посередині шляху. Господар взявся його лупцювати і сварити, та все марно. Зрозумів господар, що це нічого не дасть. Зняв із осла всі його мішки і переклав на коня. Після того допоміг ослику піднятись і вони неквапом пішли далі. – От бачиш, – сказав осел коневі, – не схотів ти допомогти мені ані мішок нести, ані два, а тепер мусиш усе сам нести.

Для тих, хто йде спільною дорогою життя (чи то сімейний шлях, чи партнерство у бізнесі), немає понять «моє» і «твоє», а є лише «наше». Той, хто відмовиться все зрозуміти, дуже скоро нестиме вантаж усіх труднощів за двох. То що ви зробите вже зараз, аби спростити життя тим, із ким ідете поруч? Чи не відмовляєтесь або не визнаєте труднощів близької людини? Хіба досі не зрозуміли, що тільки у колективі, де є взаємопідтримка і взаємодопомога, реально дійти до високих цілей?

78


ПРОБЛЕМИ У ПОРОЗУМІННІ

79


ПР ОБ Л Е М И У ПО Р О ЗУМ І ННІ

Наступний чоловік

Д

о Ходжі Насреддіна прийшла за порадою одна жінка. – Чоловік мене б’є, порадь, що робити, я вже подумую про те, аби втекти від нього. – А це твій перший чоловік? – спитав Ходжа. – Ні, це вже третій: з першим ми жили душа в душу, він завжди мені допомагав і дуже цінував мене, але, на жаль, рано помер. – А як було з другим? – Другий мав важку вдачу і міг іноді прикрикнути, а з часом почав дуже сильно лаяти й ображати, кричати на мене при інших людях, і ми розійшлися. – Ну, тоді тобі не можна втікати від свого теперішнього чоловіка, бо, якщо втечеш і знайдеш наступного, то він тебе просто вб’є. Цінуй того, з ким живеш зараз.

А й справді: завжди може бути гірше – тож краще цінувати те, що є зараз. З іншого боку, люди просто так прикрими і злими не стають – їх формує оточення, а якщо це наші рідні й близькі, то і ми самі. Якщо хочемо когось змінити, варто почати змінювати себе. Якщо ви побачили бур’ян (хибну думку, злий намір, незнання) на своїй грядці – варто виполоти його з корінням, а також зрозуміти: швидше за все ви самі його там засіяли. Коли ви хочете різких і категоричних змін, то задумайтеся: з чого ви взяли, що далі буде краще? Далі стане лише гірше! Не сприйміть це як песимізм. Це просто заклик насолоджуватися тим, що є Зараз. Тут.

81


ПР ОБ Л Е М И У ПО Р О ЗУМІННІ

Дружина Мудреця

Д

о Мудреця прийшов чоловік, якому ніяк не вдавалося знайти порозуміння з дружиною. – Знаю, що у вас чудові взаємини, розкажіть, як це вдалося. Бо я скільки не намагаюся змінювати свою дружину, а мені все не вдається і не вдається. – Кохана, – покликав Мудрець дружину, – накрий, будь ласка, стіл, у нас гість. Поклади наше найкраще вино і зготуй гуску. – Ти маєш на увазі ту, яку ми мали приготувати на неділю на великий бенкет, а вино те, що ми чекали відкрити на чергову річницю нашого весілля? – Так, сонечко. – Добре, любий. Не промовивши ні слова більше, дружина взялася до готування. – От коли ваші взаємини будуть такими, що дружина ні в чому не перечитиме тобі, а ти не створюватимеш ситуацій, у яких їй доведеться тобі перечити, тоді приходь до мене і ще раз постав своє запитання. Іноді відповідь має передувати запитанню. Немає правильних порад, є лише такі, які ми самі приготували для себе і готові їх неухильно дотримуватися. Безглуздо змінювати іншу людину, доки ми не змінилися самі. Адже людина поруч – це дзеркало нас самих. Коли нам не подобається відображення, то зміна рами ні до чого не призведе. Стосовно чоловіків і жінок для хороших взаємин чоловікам варто постійно питати себе: чи відчуває дружина, що я ніколи не попрошу її про таке, чого вона не може або не схоче мені давати; тоді їй буде спокійно і вона в усьому дослухатиметься вас. А жінкам варто перепитувати себе: чи відчуває мій чоловік, що я послухаю його, чого би він не просив? Коли так, тоді його Его вдоволене і він не проситиме жінку нічого, чого би вона не хотіла чи не могла зробити.

84


ПР ОБ Л Е М И У ПО Р О ЗУМ І ННІ

Наречена

О

дин парубок надумав женитися. Був він хлопець і гарний, і працьовитий, тож і чимало дівчат погоджувалися піти з ним під вінець. Але хлопець дуже поважав і любив своїх батьків, тому постійно радився з ними. І щоразу, яку б дівчину він не приводив додому, вона все не подобалася мамі. Та була не надто господарська, а та не така культурна, одна не вміла вишивати, а ще одна якась надто смаглява на лиці. Одним словом: усі їй не підходили. Сина вже добряче це почало журити, і він попросив вибрати для нього наречену. Мама й погодилася. Не знаємо, чи довго чи недовго вона вибирала, а таки знайшла дівчину, яка б мала ідеально підійти сину. І ось настав довгоочікуваний момент, і син привів дівчину додому і познайомив із батьками, і потім ще раз спитав їх думки. Виявилося, що, влаштувавши маму, дівчина шалено не сподобалася … батькові. Коли надто розраховуєте на схвалення своїх дій іншими людьми, будьте готові, що, вдовольнивши когось одного, роздратуєте іншого. Всім догодити неможливо, тому доведеться робити власний вибір і нести за нього особисту відповідальність, а також бути готовим до конфліктів із тими, кому видаватиметься: він має право вам щось рекомендувати. Такі конфлікти – це невід’ємна частина життя, і ані лякатися, ані особливо захоплюватися ними не варто. Окрім того, притча має ще один підтекст. У батьків хлопця якийсь задавнений конфлікт, адже мама вибрала дівчину, яка скоріш за все дуже схожа на неї, а, відповідно, батько, знаючи, чим це загрожує, не бажає такої долі для свого сина. У будь-якому разі кожен міряє своєю лінійкою і має свої орієнтири, тому найкраще – прислухавшись до думки інших, вчинити так, як найкраще б влаштовувало вас, адже це ваше життя!

85


ПР ОБ Л Е М И У ПО Р О ЗУМ І ННІ

Оті ліпші

В

одному селі відкривалася новозбудована церква, і високого ієрарха, який ось-ось мав виїжджати на освячення, мало не в дверях зупинив прихожанин: – Отче, я з того села, де ви сьогодні освячуватимете церкву, і хотів би наголосити: про священика, якого ви нам залишаєте, ширяться не найкращі чутки, кажуть, що може хильнути зайвого на бенкетах. То, може, б ви знайшли нам когось ліпшого? – Ех, де тих ліпших взяти? – забідкався ієрарх. А й справді: де тих ліпших взяти? – міркує майже кожен керівник. І часто таки доводиться працювати з кращими з гірших, закривати очі на одні, незручні для нас сторони, аби бачити інші, більш приємні. А що робити? «Ліпші» на дорозі не валяються, їх доводиться або створювати з «гірших», або залучати за великі гроші.

Люди навколо, особливо у сталих колективах, якнайкраще віддзеркалюють одне одного, тобто для зміни інших нам потрібно змінюватися самим. Не варто чекати, що до неідеальних і недосконалих нас влаштується на роботу хтось бездоганний у навиках, працелюбний і творчий. Бо навіщо ми здалися такій людині? Що можемо запропонувати, окрім своїх проблем і внутрішніх непорозумінь? Щоб працювати з «ліпшими» й отримувати їх у своє життя, потрібно спершу самим «тими ліпшими» ставати.

97


ПР ОБ Л Е М И У ПО Р О ЗУМІННІ

Мавпа і горіх у глечику

М

авпа побачила глечик і запхала всередину руку, щоб дослідити його вміст. На дні глечика лежав великий горіх. Як же закортіло мавпі скуштувати його! Мавпа схопила горіх, але, спробувавши витягнути його назовні, застрягла у вузькій горловині глечика. Спробувала знову – рука, яку вона ледь протиснула без горіха, з горіхом застрягала у горловині. Як же їй не хотілося відпускати такого доброго на дотик горіха, та скільки спроб вона не робила – все марно. Отак, не бажаючи відпустити горіх і не маючи змоги разом із ним витягнути руку з глечика, і досі ходить та мавпа з глечиком на руці. Так само часто живуть і люди. Вони взяли на себе якусь непотрібну емоцію і носяться з нею, не здатні ані відпустити, ані використати. Займаються самобичуванням, розмірковуванням про свою провину чи, живучи у постійному жалю до себе, так ніколи і не звільняються від гніту минулого. Непотрібні люди, минулий досвід, зневіра і невпевненість, зайва інформація – стільки всього заважає жити! Здавалось би: просто відпусти руку – і все! Але людина ходить із глечиком на руці, вчепившись за той горіх, наче він є єдиним сенсом її життя. То що ви робите з такими «горіхами»? Наскільки легко вмієте їх відпускати? Чи не несете, як більшість, із собою у майбутнє чимало такого мотлоху? Добряче перегляньте, що маєте у руках, можливо, саме воно сковує вас і його треба відпустити і піти далі вільними? Для того, аби знову повноцінно насолоджуватися життям, достатньо дуже мало: просто відпусти руку! Безглуздо жити у радісних, але не здатних до реалізації мріях, негативних емоціях, приємному самобичуванні, коли навколо вирує життя і ми можемо, «просто відпустивши руку», бути готовими пригоршнями приймати все, що воно нам дає.

100


ЦІЛІ І ЇХ ДОСЯГНЕННЯ

101


ЦІЛІ І ЇХ ДОСЯГНЕННЯ

Тривожний пасажир

О

дин чоловік, сидячи в купе поїзда, після кожної зупинки нервово поглядав на свій годинник, а потім деякий час зосереджено дивився у вікно. – Не можете дочекатися своєї станції? – врешті не втримавшись запитали його сусіди. – Ні, я вже давно проїхав свою станцію, але мені так зручно тут сидіти і такий чудовий краєвид за вікном.

Чимало людей уже давно пропустили свою зупинку – не зробили те, що варто, не сказали те, що слід, не зійшли там, де потрібно. От і їдуть у потягу далі, хоча вже давно не у ту сторону. Наше життя насправді дуже схоже на дорогу. Ми завжди маємо вибір: рухатися далі чи залишитись у тому зручному стані, в якому перебуваємо. Більшість людей знаходять собі добрі й затишні схрони у вигляді шкідливих звичок, соціально толерованих залежностей, старих спогадів, минулих фантазій: роблять що завгодно, тільки б не піти кудись далі до нового і незвіданого. А й справді, нове і незвідане може передбачати надто багато проблем, а старе, яке б воно не було, вже звичне і ми до нього більш-менш готові. Окрім того, сучасні технології дають чудовий спосіб втечі в ілюзії: потрібності, значимості, красоти, впевненості… Соціальні мережі, мобільні гаджети, телевізори з необмеженою кількістю каналів і комп’ютери з доступом до Інтернету, що може допомогти у всьому що завгодно… Які чудові способи втечі від реальності, яка неймовірна картинка за вікном, що змінюється за одним лише лусканням пальців! Мало кому вистачає сили робити правильні пересадки: віддавати те, з чим звикся, і йти до нового, до чого покликаний, але той, хто все ж готовий зійти з поїзда, таки зможе насолодитися неповторною і величною Реальністю.

104


ЦІЛІ І ЇХ ДОСЯГНЕННЯ

В’язень

О

дин в’язень п’ять років підряд робив підкоп під своєю камерою. Вдало маскував усе, і врешті наблизився той день, коли він побачив світло не з-за ґрат! Яка ж була радість! Кілька днів він провів на волі, насолоджуючись усіма можливими благами життя. Але потім зрозумів, що чогось бракує… Врешті чоловік сам прийшов під стіни тюрми і попросився назад. Через деякий час він вирив підкоп під іншою камерою. Та, звільнивши себе, знову не зміг надто довго насолоджуватися волею і повернувся у в’язницю. Все повторилось і втретє. Нарешті чоловік зрозумів: найбільше, що йому подобалося робити і що йому потрібно, – це рити підкопи.

Дивно якось звучить історія, але насправді вона правдива: справді, був собі один утікач, який постійно повертався до в’язниці, аби знову робити підкоп. Але загалом це лише алюзія на наше щоденне життя – ми, намагаючись знайти схрон чи якесь сховище–пристанище, врешті розуміємо, що воно нас не влаштовує, і починаємо шукати нового, аби врешті знову повернутися до свого вихідного стану і … почати все спочатку. А може, постійний підкоп і втеча (чи дорога до чогось) і є ціллю Життя? Може, людина саме і живе для того, щоб постійно утікати зі схронів, які намагаються її затягнути своєю комфортністю і стабільністю. Мабуть, така втеча – це все ж набагато краще, аніж життя у тюрмі. Продовжуючи порівняння: життя – тюрма, і люди часто замість того, щоб прагнути волі (а це єдина умова для звільнення!) хочуть налаштувати свій побут – краще облаштуватись у в’язниці тіла.

110


ЦІЛІ І ЇХ ДОСЯГНЕННЯ

Капелюх

Н

а прийом до відомої психотерапевтки прийшла мама з п’ятирічним сином. Вона поскаржилася на проблему: після того, як батько пішов із дому і зник у невідомому напрямі, син усюди носив з собою його капелюх. Врешті у садку дитину почали брати на кпини, виховательки не хотіли допускати до занять, дорослі здивовано оглядалися, коли малюк просто гуляв на вулиці, а мама постійно жила у стані стресу, адже щомиті бачила річ, яка нагадувала їй про колишнього чоловіка. Після серії довгих психотерапевтичних сеансів наша героїня врешті-таки знайшла вихід із ситуації і ... переконала хлопця замінити капелюх батька на олівець, яким він писав, і ховати його в штанах! Усі залишилися задоволені: мама більше не бачила спогадів про чоловіка, у садку сина знову приймали до колективу, дорослі більше не оглядалися на дитину здивовано.

Давайте поміркуємо: якщо інші люди перестали бачити проблему, то чи вирішена вона насправді? Це дуже показовий приклад нашого ставлення до залежностей і труднощів, своїх й інших людей: доки я того можу не помічати, доти все о’кей і я вважаю, що жодної проблеми немає. Але тільки-но людина стає достатньо чутливою, аби бачити, що глибинно нічого насправді не змінилося, status quo автоматично порушений, маятник вийшов із рівноваги – тепер на це потрібно якось реагувати! Порозгортайте осіннє листя – ви знайдете у ньому багато цікавого і неочікуваного.

111


ЦІЛІ І ЇХ ДОСЯГНЕННЯ

Друзі

Б

ули собі двоє друзів. Вони щотижня на вихідних збиралися і грали у гольф. Один був директором страхової компанії, а інший мав мережу автоцентрів. І ось одного разу директор страхової компанії довідався, що друг застрахував увесь автопарк своєї мережі у їхнього конкурента. Як же він розлютився! Наступного разу, зустрівшись як зазвичай на полі для гольфу, він із обуренням спитав колегу: – Чому ти не застрахував свої автомобілі у мене? – Я й не догадався про це, адже ти ніколи мене про це не просив!

Не варто думати, що інша людина може читати наші думки чи бажання. Для того, аби хтось щось вчинив, допоміг чи зробив бажане нам, про це потрібно сказати. Як же багато людей обманюються вірою в те, що можна порозумітися з іншими «без слів», і твердженням про те, що хтось розумітиме щось за замовчуванням. Ніхто не повинен передбачати ваші бажання і потреби, бо ніхто не приходить у цей світ, аби вдовольняти ваші інтереси. У кожного своя неповторна роль і визначне завдання. І коли ви хочете, щоб воно хоч якимось чином співпадало з вашими цілями, то скажіть про це! Він/вона має догадатися, що я від нього/неї хочу, бо це очевидно, – дорога у нікуди.

118


ПРИТЧІ ПРО СТАВЛЕННЯ ДО ЧАСУ 119


ПРИТЧІ ПРО СТАВЛЕННЯ ДО ЧАСУ

Те, що люблю

П

ослухавши одного чоловіка, який розповідав про свою улюблену роботу і про те, як він отримує задоволення від того, чим займається, одна зі слухачок, важко видихнувши, сказала: – Як вам добре, коли ви займаєтеся тим, що любите! – Ні, – уточнив промовець, – ви не зовсім правильно мене зрозуміли: я просто звик любити те, чим займаюся!

Які зовсім різні погляди на речі. У першому випадку людина мусить знайти своє призначення і свою діяльність, і своє покликання, і завжди може сказати, що її робота «напрягає» чи втомлює, бо просто ще не знайшла свого. А у другому випадку відповідальність за наше життя повністю залишається на нас самих і не дає варіантів для відмовок, адже треба любити те, що робиш! Це дуже справедливий підхід, адже орієнтує на те, щоб навчитися любити, а не на те, щоб шукати ілюзорну діяльність, яка буцімто підійде нам за замовчуванням. Тож ніколи не шукайте формат, коли любите ви чи не любите залежить від того, чим займаєтесь, а краще знаходьте такий, коли ви вчитеся любити те, що робите. Любов (до чогось чи когось) – це не те, що є або чого немає від самого початку, а таке, що потрібно виплекати у собі. Тому ніколи не кажіть, що не любите (того, що робите, чи когось), а краще признайтеся: ви не доклали достатньо часу і зусиль, аби полюбити. (І не кажіть, що не хочете докладати до того час чи зусилля, а чесно признайтеся: ви не вмієте цього зробити – вчитися любити.)

122


ПРИТЧІ ПРО СТАВЛЕННЯ ДО ЧАСУ

Найкращий час

–М

айстре, підкажіть, коли найкращий час почати реалізовувати свій задум? (про новий бізнес, взаємини, мандри, про те, щоб досказати недоказане, відкрити секрет чи почати будувати будинок (допишіть своє чи викресліть зайве). – Ти запізнився – він уже був! – відповів Майстер. – Коли? – Вчора! – І що, вже більше такої нагоди не буде? – допитувався учень. – Буде. Сьогодні! – Але у мене на сьогодні заплановані важливі поточні справи. То коли вдала нагода з’явиться потім? – Окрім сьогодні, іншої вдалої нагоди у тебе вже не буде.

Ніколи не буде кращої кон’юнктури на ринку, аніж сьогодні, для того, щоб розпочати бізнес. Ніколи не буде кращої нагоди, аби розповісти все, що маєте розповісти, аніж зараз. Ніколи не матимете кращого настрою для тієї роботи, яку давно замірювалися зробити, окрім того, який маєте саме зараз. Ефективна людина про це знає і використовує. Неефективна шукає найрізноманітніші відмовки і пояснення, основним серед пантеону яких є «завтра». Але у кожного завтра є своє завтра. І для того, щоб насправді почати діяти, не варто вдивлятись у даль, очікуючи якнайкращого моменту, він найімовірніше вже зник за горизонтом, тож краще вирушати просто зараз, аби встигнути його наздогнати.

123


ПРИТЧІ ПРО СТАВЛЕННЯ ДО ЧАСУ

Робота без м’яча

У

роздягальню до футболістів зайшов власник клубу з якимось чоловіком. – Це ваш новий тренер, – представив чоловіка власник, – він велика людина і допоможе нашій команді виграти чемпіонат. Після таких слів власник покинув роздягальню, а тренер розпочав своє знайомство: – Я вивчив досьє кожного і знаю, що у вас чудові показники. Тож навіщо я тут і у чому бачу своє завдання? В середньому кожен із вас володіє м’ячем на полі всього лиш чотири хвилини, і я не можу навчити вас, як краще тим м’ячем управляти, це ви знаєте і без мене, тож сконцентруюся на тому, аби навчити, що краще робити в інші 86 хвилин, а завдяки роботі без м’яча ми станемо найкращою командою!

Наші досягнення й успіхи – це ніколи не результат роботи у часі, коли людині все вдається, коли гарний настрій і чудова погода за вікном, коли все розгортається згідно з планом і тішать як найближчі люди, так і просто оточуючі, а у тому, що відбувається, коли не все добре: коли над взаєминами нависли чорні грозові хмари, у бізнесі ініціативу перехопили конкуренти, а ще, коли навколо відбувається низка важливих подій, на які ви не впливаєте, – отоді проявляються справжній талант і навики людини. І тільки футболіст, що вміє грати без м’яча, перемовник, що все пояснить без слів, оратор перед порожнім залом можуть показати справжню майстерність. Тому, навчаючи себе грамотній роботі у міжчассі «володіння м’ячем», ми здатні здобути такі бажані й очікувані результати.

124


ПРИТЧІ ПРО СТАВЛЕННЯ ДО ЧАСУ

Кіт

В

чені провели експеримент. Вони запустили ситого кота у велику порожню кімнату з мишею. Кіт поганявся за мишею і, спіймавши її, придавив лапою, але не вбивав, а відпустив. Вчені запустили ще одну мишу – кіт поганявся за ними і зловивши відпустив. У кімнату запустили ще десяток мишей. Тепер кіт полював ще по-іншому: він наче завмирав, а потім швидко біг до миші, яка була якнайдалі до нього. Далі з іншого кутка кімнати знову вибирав найскладнішу здобич і так, доки геть не знесилювався, тренував свої мисливські навики, які, можливо, не потрібні йому в поточний момент, але точно знадобляться у майбутньому Ми багато чого здатні навчитись у живої природи, адже, виявившись її частиною, маємо можливість отримувати найкращий приклад, який точно підійде і нам. Життя – це постійне тренування – ймовірно, ми ніколи і не застосуємо отриманих навичок, але тренуватися і бути готовими до найрізноманітніших ситуацій таки варто. Тільки той, хто, незважаючи ні на що, постійно готує себе до нових викликів, стає справжнім Майстром життя. Ніщо так добре не характеризує людину, як кількість і якість навиків, здобутих упродовж часу, в якому могла би дозволити собі байдикувати. На жаль, сучасні умови дозволяють «розслабитися», не перейматися безпекою і вміннями завтрашнього дня, і людина з приспаною пильністю (сита і у комфортних умовах) втрачає своє глобальне призначення – тренуватися на випадок найрізноманітніших непередбачуваних обставин. Саме завдяки відточеним навикам ми дожили до цих днів, тож варто продовжувати невпинне тренування себе кращих і постійної підготовки до нових викликів, які даруватиме нам життя.

125


ПРИТЧІ ПРО СТАВЛЕННЯ ДО ЧАСУ

Порожні руки

П

омер один чоловік – благочестивий він був. Дуже дбав за те, щоб нічого поганого не зробити, нікому кривди не вчинити, кривого слова не сказати, в їжі ніяких надмірностей не мати, спиртним не зловживати, на роботі все, що кажуть, виконувати, по житті нікому не заважати … І от зустрівся він із Богом і, розказуючи про своє життя, врешті похвалився: – Боже, дивися з якими чистими, незаплямованими нічим лихим руками я прийшов до Тебе! – Так, – відповів мудрий Бог, – але ж вони порожні!

Небагато користі з нас, коли ми проходимо через життя з порожніми руками: нічого не створивши, ніяк не відзначившись, нічого не намагаючись змінити у кращий спосіб. Навіть якщо ми не заплямували їх нічим, то тут нічим хвалитися: в невмілого руки не болять. Набагато достойніше життя у людини, яка попри усвідомлення марності своїх зусиль все ж закочує рукави і приступає до роботи, не боїться ані бруду, ані поту. Її здобуток зазвичай буде гідний того, щоб назватися людським! Радість життя не у чистих руках, а у наповнених добрими справами.

130


ПРИТЧІ ПРО СТАВЛЕННЯ ДО ЧАСУ

Спів птаха

–Ч

и варто робити добрі справи, адже насправді за великим рахунком це нічого не змінить і нам за те віддяки не буде? – запитав хтось Мудреця. У той час на дереві неподалік виспівував соловей. – Чи питає цей птах перед тим, як співати, скільки йому заплатять? – спитав Мудрець. І продовжив: він співає, бо має співати. Але за свій спів може бути певен, що знайде собі пару і разом вони зів’ють гніздечко, де матимуть маленьких пташенят. А пшениця на полі також родитиме просто так, тому птахи матимуть її доволі. І вода у струмочку бігтиме, незважаючи ні на кого і ні на що, і птах завжди матиме можливість із нього напитися. І сонце світитиме і зігріватиме їх, не питаючи, яку подяку за це отримає. Так і ти: не питай про чиюсь вдячність, а роби те, що маєш робити і в якнайкращий спосіб. Все, що має бути твоєю віддякою, саме тебе знайде.

Коли людина робить те, що має робити, так, як і має це робити, то може бути певна у тому, що отримуватиме всю можливу віддачу від Всесвіту. Наше призначення – не змінювати світ, а робити належне – зміна світу відбувається як наслідок, а не як причина. Тому не варто питати про винагороду – навколо стільки всього отримуваного задарма, що ми і так живемо у розкошах, наче королі, тож годі нарікати і на несправедливість: кожен отримує згідно зі своїм служінням. Хто має більше, служить краще, хто менше, – гірше. І якщо ми хочемо отримувати кращу винагороду, то і служити, вкладати себе маємо більше і краще. Кожному знайдеться те, що він потребує, нехай лиш віддає те, що потрібно іншим.

138


ПРИТЧІ ПРО БАГАТСТВО І ГРОШІ 139


ПРИТЧІ ПРО БАГАТСТВО І ГРОШІ

Притча про блазня

Б

ув собі на службі у короля блазень. Він справно виконував свої обов’язки: смішив короля, коли той був у поганому настрої, робив різноманітні кумедні дурниці, чудив на кожному кроці й за п’ять років заслужив у нього невеликий будиночок. Блазню було мало – він ще краще і з більшими зусиллями почав виконувати свою роботу і за наступний десяток років уже мав маєток, як і найбагатші аристократи країни. Та от біда: незважаючи на багатство, еліта суспільства не сприймала його по-іншому, аніж блазня. Минуло ще кілька десятків років перед тим, як, вдало виконуючи свої функції, блазень заробив у короля ще й найкращі поля, пасовища і ліси країни. Тепер блазень був просто казково багатий, однак його й далі діймала думка, що з ним спілкуються тільки як із блазнем. Скоро він заслужив ще й палац – такий самий, як і у короля. … Але це нічого не змінило: його вважали за блазня і не сприймали по-інакшому. Навіть коли він помирав, до нього ставились як до блазня.

Мораль цієї притчі проста: скільки б людина не мала грошей і якими б багатствами не володіла, якщо вона живе, як блазень, то і залишиться ним до смерті. Вислужування заради багатства, блазнювання перед іншими, намагання здаватися кимось замість того, аби бути собою, карається неприйняттям іншими. Які б здобутки не мала людина, якщо вона при цьому не йде своєю стежиною у житті, позбавлена важливих цілей, не створює нових цінностей, не є королем свого внутрішнього королівства, то все життя так і залишатиметься блазнем.

158


ПРИТЧІ ПРО НАВЧАННЯ

159


ПРИТЧІ ПРО НАВЧАННЯ

Комплімент

О

дного учня Майстер при всіх похвалив за те, що той дуже розумний і логічний. Учень надзвичайно втішився і ходив серед колег загордившись. – Тобі немає чим пишатися, насправді Майстер похвалив тебе за гарно прибрану клітку!

Наш розум – клітка, а логіка – порядок у ній. Коли людина намагається жити тільки логікою, то розбудовує кімнату, не маючи ніякого фундаменту! То яка різниця, скільки всього людина знає, коли тримає це все на такій хиткій основі, що може у будь-який момент завалитись і погребти її під собою? Велика клітка чи мала, гарно обставлена чи ні – хіба це важливо, якщо радість життя приходить до нас не через розум, а через відчуття? Розум людини часто є її найбільшим ворогом. Адже, користуючись ним як інструментом, людина може заперечити що завгодно і логічно відстояти будь-який поточний стан у своєму житті. Скільки навколо розумних, але нещасливих людей! Розум усе пояснить і, навіть коли людина нещасна, то допоможе їй це обґрунтувати! Як часто люди самі переконують себе у тому, що їм же і шкодить. Наприклад, якоїсь справи не можна зробити чи вчора був поганий день, чи комусь зле живеться в сім’ї.., а з іншого боку, що все добре тоді, коли направду потрібні зміни. Не розбудовуйте собі зручні й охайні клітки – виходьте назовні!

160


ПРИТЧІ ПРО НАВЧАННЯ

Закритий рот

М

айстер пропонував учням бути максимально відкритими до всього, що відбувається навколо: до емоцій інших людей, до їх світоглядів, до дій природи, до погодних явищ, до прохань про допомогу і до образ, до похвал і критики … абсолютно до всього, що трапляється з нами у житті. Закликав приймати все, бути наче водоймою, в яку втікають усі можливі струмки. – Але ж якщо бути аж таким відкритим – перепитався один із учнів – то з голови повтікають і всі наші думки? – Для того, щоб думки не тікали, достатньо просто закрити рот, – відповів Майстер.

У житті важливі вчинки, дії. Не за словами Час судить людину, а за тим, що вона після себе залишила. Натомість порожні розмови позбавляють сили. Направду ми рідко коли можемо відчути себе такими вичерпаними, як після балачки, що не мала ані сенсу, ані глибинності, ані бодай гарної форми. Той, хто частіше закриває рот, завжди поводиться розумніше, аніж той, хто відкриває його з будь-якої незначної причини. Світ навколо дає нам усю потрібну для існування і розвитку інформацію, тож навіщо паплюжити її описами, зайвими поясненнями і пустопорожніми розмовами?

162


ПРИТЧІ ПРО НАВЧАННЯ

Про уважність

М

айстер дуже любив своїх учнів, але деколи скаржився, що вони неуважні й не концентруються на головному. Тож одного разу він приніс банку з дивною на вигляд і з неприємним запахом сумішшю. – Це кислота – сказав Майстер – але я покажу вам: коли мати сильну віру, що вона не заподіє вам шкоди, то так і буде. З цими словами він вмочив палець у банку й облизав його. Минуло кілька хвилин, а Майстер як був у жвавому настрої, так і залишився. – Хто ще має достатньо сильну віру, аби повторити те, що я зробив? Вийшло кілька сміливців. І от вони один за одним занурювали палець у банку і кривившись облизували. Було видно, що кислота виявилася їм не до смаку. Коли всі, хто хотів, спробували, Майстер підсумував: – Це дуже похвально, що ви наважилися на такий експеримент. Але дякуйте Богу, що у банці не кислота, а звичайні помиї, бо через свою неуважність ви не помітили: я змочував один палець, а облизував інший. Тільки коли ми уважні й звертаємо увагу на потрібне – можемо вчитися. Як багато разів Майстри життя пояснювали нам щось важливе, але ми, відволікаючись чи то погодою за вікном, чи то власними переживаннями, втрачали основну суть. У справжній майстерності сила завжди у деталях і нюансах, і навіть мінімальна втрата спостережливості може не дозволити нам потім виконати все «як належить». Хто займається танцями, бойовими мистецтвами, вивченням іноземних мов чи загалом будь-яким навчанням, знає, наскільки важливо слідкувати за кожним рухом і словом Майстра. Ніколи не втрачайте пильність, коли вчитесь, адже справа не у бездумному повторюванні, а у правильних і усвідомлених вчинках.

164


ПРИТЧІ ПРО НАВЧАННЯ

Спільне навчання

К

оли вчителю дякували за навчання, він лише казав: – Немає за що дякувати: я вчусь у вас, так само, як і ви у мене. Бо учень народжує вчителя. І Шлях у нас спільний. – Чому ви так часто наголошуєте, що не відіграєте ніякої ролі у нашому житті? – допитувалися учні Майстра, якому багато у чому завдячували. – Щоб ніхто з вас не переоцінював моєї ролі. Я лише роблю те, що і маю робити. Ви змінюєтеся не через мене, а через готовність до змін.

Тренер/вчитель/наставник насправді нікого не вчить! Його робота полягає лише у тому, щоб бути достатньо містким, аби вмістити світогляди всіх своїх учнів. Перемішуючи світогляди, вчитель не може дати, і лише учень може взяти все йому потрібне. Вчитель натомість працює радше як провідник – лише пропускає через себе те, що відчуває, не затримуючи і не додаючи нічого від себе. Намагається не генерувати, а лише формувати середовище для змін. Тому і подяки зазвичай цінує, але не приймає: бо чи варто птахові пишатися, що він співає, як би гарно не звучав його спів для інших. Це те, що він і так має робити, бо створений для цього.

165


ПРИТЧІ ПРО НАВЧАННЯ

Учні

–У

вас багато учнів? – запитали якось одного відомого Майстра. – Якщо ви про тих, хто приходить мене послухати, – то дуже багато; а якщо про тих, хто вчиться – то десяток.

Як же багато людей приходять за формою. Шукають інформацію, диплом, сертифікат, друзів, спосіб провести час, займаючись «модною» діяльністю… І як мало тих, хто готовий насправді переймати знання: неупереджено і від цього не менш наполегливо напрошуватися на новий досвід, пробувати й експериментувати не заради регалій чи визнання, а лише тому, що визнає знання у своєму житті як цінність. Інформацію сприймати легко – з неї можна посміятися, її можна записати і закинути, нею можна поділитися з іншими й отримати собі від них кілька додаткових балів, її можна відкласти у довгу шухляду, «до кращих часів» … А от знання так підлаштувати не вдасться – воно кричить: ти тепер знаєш – тож виконуй! Зобов’язує до правильних вчинків, а отже і до постійних незручностей, бо робота над собою – це суцільна незручність. Знання вимагає дії, без пошуку винятків і можливостей дозволити собі відмовку. Тому мало хто готовий за ним приходити. Людині набагато легше сказати «я вже це чув, бачив і знаю», аніж почати використовувати все те, що буцімто знає. Тож рекомендую жити за принципом: жодної інформації, тільки знання!

173


ПРИТЧІ ПРО НАВЧАННЯ

Світло на світлі

В

читель казав: – На світлі світла не видно, світло видно у темряві. – Що це означає? – питались учні. – Легко вчити того, хто хоче вчитися. Вчіть тих, кого вчити важко. – Чи тобі не набридає те, що ти робиш: постійно пояснюєш одне і те саме, відповідаєш на однаковісінькі запитання, а учні твої як не розуміли того, так і не розуміють, а коли розуміють, то приходять нові, з якими все потрібно розпочинати спочатку? – спитали у Майстра. – Меч гостриться об каміння. Однакова відповідь на соте таке саме питання буде краща, аніж перша, – відповів Майстер.

Не варто Вчителеві ділити і дозувати своє знання між тими, хто, на його думку, більш і менш достойний для цього. Джерело не відрізняє, кому давати напитися: доброму самарянину чи розбійнику, вмілому чи неуку. Та і ви не визначайте обраних кращих і «всіх інших». Не вам вибирати, кого Життя направляє вам у науку. Якщо ваше завдання вчити і ви маєте знання, то злочин його приховувати, хто би за ним не прийшов. І часто саме так, як троянда проростає крізь камінь, так і вчителеві варто допомагати змінюватися тим, хто до нього прийшов. Навіть якщо доведеться роздавати гіркі пілюлі, Особливо якщо доведеться роздавати гіркі пілюлі. Бо лікар, який роздає солодкі пігулки, називається наркоторговець! Те, що нам важко застосувати – ось справжні ліки!

177


Подяки Дякую всім, хто долучився до цієї книги на етапі її фізичного створення, а також на всіх історичних етапах формування матеріалів для неї. А також заздалегідь вдячний тим, хто прочитає і використає те, що у ній написано. Без Вас ця книга б не відбулась. А ще я особливо вдячний своїй дружині Дані і донечці Олесі, які тренували мене нагадуванням про  потребу цінувати і насолоджуватись кожною миттю, проведеною разом, і при цьому не забувати досягати раціонально поставлених цілей. Саме у такі моменти пізнається істинний і вишуканий смак життя.

Дякую!

181


ЗМІСТ ВІД АВТОРА 3 СТАВЛЕННЯ ДО СЕБЕ 7 Втеча 8 Професія 9 Проблема 10 Розуміти інших 11 Два покійники 12 Злочинець у раю 14 Сонце 16 Гріх 17 Друга сторона 18 Допомога хлопчика 19 Нечестивий лицар 20 Все у твоїх руках 21 Просвітлення 22 Справжня мовчанка 23 Смерть крамаря 24 Чудеса 25 Темперамент 26 Пояснення 27 Чарівна паличка 28 СТАВЛЕННЯ ДО ІНШИХ ЛЮДЕЙ 29 Вегетаріанець 30 Черевик 31 Чужа доля 32 Щасливий 34 Золота курка 35 Десять мішків золота 36 Порятунок 38 Запитання 39 Те, що ззовні 40 Блискавка 41 Бешкетниця 42 Мовчанка 43 Супермаркет 44 Подарунок 45 Заслуга 46 Найкраще насіння 47 Птах у клітці 48 Добрі стосунки 50

182

ПРИТЧІ ПРО РОБОТУ У КОЛЕКТИВІ 51 Нове стадо 52 Не з того калача почав 54 Монетка 55 Хто як солить 56 Добрий багатій 58 Дві доньки 59 Метелик 60 Дурний хлопець 62 Мишоловка 64 Мудреці та слон 66 Ворона і заєць 67 Безногий і сліпий 68 Тиша 69 Жартівник 70 Птаха у клітці 72 Чого ви тут? 74 П’ять ченців 76 Осел і кінь 78 ПРОБЛЕМИ У ПОРОЗУМІННІ 79 Вітер і квітка 80 Наступний чоловік 81 Брудна постіль 82 Твій і мій черевик 83 Дружина Мудреця 84 Наречена 85 Краса 86 Лялька 88 Сварки 90 Хто правий? 92 Не наш клієнт 94 Кривди 95 Любов чоловіка і жінки 96 Оті ліпші 97 Подарунок 98 Мавпа і горіх у глечику 100


ЦІЛІ І ЇХ ДОСЯГНЕННЯ 101 Лабіринт 102 Тривожний пасажир 104 Годувальник мавп 105 Гарячий камінь 106 Запитання під дулом автомату 107 Лотерейний квиток 108 Швидкість 109 В’язень 110 Капелюх 111 Камінь на дорозі 112 Ілюзія 113 Прохання 114 Обов’язок 116 Друзі 118

ПРИТЧІ ПРО БАГАТСТВО І ГРОШІ 139 Щедрість бідняка 140 Стріли 141 Несправедливість 142 Навчання у барана 143 Сусідська молитва 144 Золоті браслети 146 Життя без мобільного телефону 148 Пожертва 149 Багатство 150 Побажання 151 Спокуса 152 Віслюкам до смаку 154 Татова година 156 Притча про блазня 158

ПРИТЧІ ПРО СТАВЛЕННЯ ДО ЧАСУ 119 Коробка сірників 120 Гнилі персики 121 Те, що люблю 122 Найкращий час 123 Робота без м’яча 124 Кіт 125 Те, що й завжди 126 Закономірне і відповідальне 127 Вчорашня порада 128 Про двох лицарів 129 Порожні руки 130 Звички 131 Радість дії 132 Іграшка 134 Воротар 136 Цвіркун 137 Спів птаха 138

ПРИТЧІ ПРО НАВЧАННЯ 159 Комплімент 160 Секрет 161 Закритий рот 162 Запитання 163 Про уважність 164 Спільне навчання 165 Навчання 166 Луки і пістолі 167 Молитва 168 Набожний чоловік 169 Меч майстра 170 Пошук Бога 171 Найкращі ліки 172 Учні 173 Смерть Майстра 174 Подяка голодного 176 Світло на світлі 177 Експеримент 178 Дитяча безпосередність 179 Щоб бути мудрим 180

183

Історії і притчі  

Роман Кушнір, Історії і притчі для особистісного зростання. Частина 2 Архітектура Всесвіту

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you