Page 1

№7-8 ’2017

Олег ПЛАТОНОВ: Громадські ради повинні мати лише дорадчо-консультативні функції


Акваторія злагоди

ГАЛУЗЕВА УГОДА – ВАЖЛИВИЙ ТРИСТОРОННІЙ ЗАПОБІЖНИК ТРУДОВИХ СПОРІВ МІНІСТЕРСТВО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТК У І ТО Р Г І В Л І У К РА Ї Н И

У липні цього року вчергове було зареєстровано Міністерством соціальної політики України під № 46 від 10.07.2017р. «Галузеву угоду між Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, Асоціацією роботодавців торгівлі та комерційної сфери економіки України та Всеукраїнською профспілкою працівників і підприємців торгівлі, громадського харчування та послуг» з низкою додатків. Підписанти Галузевої угоди цим домовились про врегулювання системи соціально-економічних та соціально-трудових відносин щодо забезпечення соціальних гарантій, а також дотримання конституційних прав і свобод найманих працівників у їх взаємо-

відносинах з роботодавцями в галузі торгівлі, послуг та ресторанного господарства. Окрім цього, Галузевою угодою передбачено підготовчий розгляд пропозицій щодо кадрового забезпечення та професійної підготовки і погодження їх зі профспілковою стороною та стороною роботодавців і підприємців під час розроблення проектів законодавчих та нормативно-правових актів у галузі торгівлі, побуту та ресторанного господарства. Принагідно, варто зазначити, що Асоціація роботодавців торгівлі та комерційної сфери економіки України (АРТУ), утворена у 1996 році, була першим всеукраїнським об’єднанням роботодавців.

Саме за ініціативою АРТУ у партнерстві з Всеукраїнською профспілкою працівників і підприємців торгівлі, громадського харчування та послуг України у далекому 1997 році було також вперше в Україні утворено тристоронню галузеву Раду соціального партнерства в галузі торгівлі та, знову ж таки, вперше в історії українського соціального діалогу було підписано Галузеву угоду. Від урядової сторони і у складі галузевої Ради соціального партнерства, і в Галузевій угоді виступило Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків та торгівлі України. Саме тоді було закладено фундамент цивілізованого галузевого соціального діалогу між стороною роботодавців галузі, найманими працівниками в особі профспілкової сторони та державою в особі центрального галузевого органу виконавчої влади. Практика ведення переговорного процесу в галузі торгівлі між соціальними партнерами мала місце і в наступні періоди. Зокрема, в 2009 році. Буде вона продовжуватися і надалі. А тепер, пропонуємо увазі читачів ознайомитись з текстом нещодавно підписаної Галузевої угоди, яка повинна стати наріжним документом для опрацювання та підписання колективних угод між конкретними роботодавцями та профспілковими організаціями. Ксенія ПАЛІЄВА Продовження на стор. 20


ЯКЩО ЖИТИ – ТО ДЛЯ ЛЮДЕЙ! Колонка редактора

Журнал «РоботодавецЬ» №7-8 (162) липень-серпень 2017 року Над номером працювали: Шеф-редактор — Віктор Хмільовський Журналіст — Анатолій Яїцький Дизайн та верстка — Дмитро Бодашко Директор — Богдан Ільченко Фінансова служба — Ада Балацька

Передплатний індекс 09707 E-mail: robotodavets@ukr.net www.robotodavets.in.ua

Засновник: Спілка орендарів і підприємців України.

Свідоцтво про державну реєстрацію: КВ № 8171, видане 01.12.2003 р.

Видавець: ТОВ «УКЦІМ». Адреса редакції і видавця: вул. Григорія Сковороди, 5а, Київ, 04070, Україна. Тел./факс: 425-2149. Друк: ТОВ «Літера-Друк», вул. Зрошувальна, 5у, Київ, 02099, Україна

Позиція редакції не завжди співпадає за точкою зору авторів. За факти і цитати, а також за зміст реклами відповідають автори та рекламодавці. – матеріали, опубліковані під цією позначкою – на умовах реклами. Редакція лишає за собою право редагування матеріалів Рукописи не рецензуються і не повертаються. © При передруку посилання на журнал обов’язкове. Ціна – договірна. Замовлення №

Н А М И – З БУ Т И А Ц І К А В О ,

РЕДАКЦІЙНА РАДА: Вячеслав БИКОВЕЦЬ, в. о. президента Всеукраїнської асоціації роботодавців; Захарій ВАРНАЛІЙ, д-р екон. наук, професор; Павло ГАЙДУЦЬКИЙ (голова редакційної ради), д-р екон. наук, академік АКН НАУ; Сергій ЄРОХІН, президент Національної академії управління, д-р екон. наук; Олександр КІРШ, народний депутат України; Орест КЛИМПУШ, голова Федерації роботодавців транспорту України; Ігор КУХАРЧУК, голова ГО «Центр громадської активності «Синергія»; Костянтин МАРЧУК, віце-президент УСПП, заступник голови Об’єднання організацій роботодавців України; Олександр ПУХКАЛ, професор Національної академії державного управління при Президентові України; Сергій САВЧУК, національний координатор МОП; Олександр СУГОНЯКО, президент Асоціації українських банків; Іван ТИМОШЕНКО, ректор Європейського університету, професор; Віктор ХМІЛЬОВСЬКИЙ (шеф-редактор), Заслужений економіст України, канд. с.-г. наук.

НА М И

На обкладинці: Голова Громадської ради при Міністерстві економічного розвитку і торгівлі попереднього скликання Олег ПЛАТОНОВ (матеріал читайте на стор. 10)

З

ЗМІСТ

АКВАТОРІЯ ЗЛАГОДИ Галузева угода – важливий тристоронній запобіжник трудових спорів............................................... 2 КОЛОНКА РЕДАКТОРА Паралельні світи................................................................. 3 РЕФОРМИ Оксана ПРОДАН: «Справа не в концепціях, а в бажанні приймати рішення, що дадуть поштовх розвитку підприємництва»................................................. 4 Час роздавати подачки...................................................... 6 ГОЛОС ГРОМАДИ Демократизоване рейдерство......................................... 10 Цена отсутствия диалога................................................. 14 Резолюція х об’єднаного з’їзду спілки орендарів і підприємців україни та асоціації роботодавців торгівлі та комерційної сфери економіки україни.......... 16 АКВАТОРІЯ ЗЛАГОДИ Галузева угода між Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, Асоціацією роботодавців торгівлі та комерційної сфери економіки України та Всеукраїнською профспілкою працівників і підприємців торгівлі, громадського харчування та послуг............................... 20 ЗОНА РИЗИКУ Що нового у законодавстві про податкові борги?......... 26 За інформаційною завісою.............................................. 27 Як захиститися від небажаних податкових наслідків?.. 28 Как избежать обмана....................................................... 32 РИНОК ПРАЦІ Народ учений, а навичок – бракує.................................. 30 ВЛАДА І БІЗНЕС …А караван іде................................................................. 33 СТОРОНА РОБОТОДАВЦІВ Панацеєю для хворих реформа не стане....................... 34 ЗДОРОВ’Я РОБОТОДАВЦЯ Анализ, который спасает жизнь...................................... 35

П Р Е СТ И Ж Н О!

www.sopu.org sopu@mail.ru

ПАРАЛЕЛЬНІ СВІТИ Таке відчуття, що вже тривалий час в країні неначе у паралельних світах функціонують органи державної влади та місцевого самоврядування, політичні партії, українська економіка разом з національним бізнесом та громадянським суспільством і, нарешті, сама українська Держава у міжнародному вимірі. Нічим іншим, ніж паралельністю світів досить проблематично пояснити незбалансованість реальностей. Тут без застереження можна говорити про впевнене входження України в міжнародну спільноту та світову економіку, отриманий безвізовий статус з Євросоюзом, посилення військового комплексу, нарощування експортного потенціалу, втілення в практику економічних та соціальних реформ і багато чого іншого, починаючи з прибирання вулиць у зимовий період та ремонту міських і республіканських автомагістралей. Це з одного боку. З іншого - фактичною наявністю на території країни воєнного конфлікту, зовнішніх викликів та ризиків у міжнародній політиці, власне, внутрішніх політичних і суспільних чвар. Маємо надію, що ні в кого не виникне заперечень, що саме внутрішні чвари, особливо навколо використання бюджетних коштів, руйнують економіку. Просимо не сприймати ці думки, як суцільний «одобрямс» всього, що діється на державно-політичному олімпі і в регуляторній політиці. Але, чи не пора і громадянському суспільству, особливо його поводирям, взяти на себе хоча б частину відповідальності за соціально-економічну ситуацію в країні? Як відомо, саме у партнерстві роботодавців з найманими працівниками формується багатство нації у вигляді внутрішнього валового продукту, за умови законодавчого врегулювання державою балансу інтересів між ними. Звичайно, паралельність позицій зумовлюється самою природою взаємин у форматі так званого трипартизму, або ж, в його більш вживаній категорії, соціального діалогу: між урядовою стороною, профспілками та стороною роботодавців на національному рівні. Проте, той, хто претендує на право управляти державою, він повинен брати на себе і відповідальність в межах укладених угод. А державна влада та її топ-менеджери повинні нести відповідальність за ефективність регуляторної політики. Сторона роботодавців – за наповнення національної скарбниці та соціальних фондів. Профспілкова сторона – за партнерське ставлення найманих працівників до власності роботодавців, дотримання ними трудової дисципліни та якісного виконання своїх обов’язків. А що в реальності? Профспілки виступають лише критиком державної політики та обструкції роботодавців. Сторона роботодавців переймається внутрішніми «розборками» та «пред’явами» владі щодо великого бізнесу. Але ж за цим криється не прихований корпоративний егоїзм, спрямований на знищення собі подібних і надмірну політичну екзальтацію суспільного життя. Отак і формується наша дійсність в паралельних світах з розтягуванням на десятиліття традицій партійно-адміністративної системи державного управління радянської доби, коли фактичним власником засобів виробництва ексклюзивно була держава, керована політичною партією. Тож чи будуть держава та політикум рахуватися з такою «паралельністю», коли інформаційний простір перенасичений обструкцією влади і охаюванням політичних та владних персоналій. Нема проблем! Є факти – притягуйте до відповідальності. Та не варто так званим «лідерам громадянського суспільства» демонструвати синдром «попа Гапона» початку 20-го століття, втягуючи в свою чи чужу політичну борню пересічних платників податку у статусі «гарматного м’яса», коли «на манеже всё те же». Непоодинокі випадки деструктивності громадських рад при органах виконавчої влади, за домінування в яких йде борня корпоративно та ідеологічно пов’язаних між собою представницьких організацій. За що воюєте, шановні?! До речі, саме цим зумовлені окремі акценти Резолюції Х з’їзду Спілки орендарів і підприємців України та Асоціації роботодавців торгівлі та комерційної сфери економіки України (АРТУ) від 12 червня ц.р. та Угоди в галузі торгівлі, укладеної між МЕРТУ, АРТУ та галузевою профспілкою (читайте в номері). Тож шануймося, якщо ми того варті. Віктор ХМІЛЬОВСЬКИЙ

[№7-8 ’2017]

3


Про нові методи тиску на підприємництво, небезпечні нововведення в податковому законодавстві, реальні причини нелегального працевлаштування та шляхи реанімації «хворих» стосунків бізнесу і влади розповіла в редакції журналу «РоботодавецЬ» народний депутат України, голова Всеукраїнського громадського об’єднання малого та середнього бізнесу «Фортеця» Оксана ПРОДАН у спілкуванні з президентом Спілки орендарів і підприємців України Віктором ХМІЛЬОВСЬКИМ.

ОКСАНА ПРОДАН:

«СПРАВА НЕ В КОНЦЕПЦІЯХ, А В БАЖАННІ ПРИЙМАТИ РІШЕННЯ, ЩО ДАДУТЬ ПОШТОВХ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА» - На Ваш погляд, шановна Оксано Петрівно, яких суттєвих змін зазнала за останні три роки регуляторно-податкова політика щодо малого та середнього підприємництва? - Якісних змін, на жаль, не відбулося. З різних причин. Головна з них – світоглядна. Багато хто у владі, у великому бізнесі досі переконані, що підприємці – загроза їх становищу та джерело проблем. Бо вони надто самостійні, ініціативні, наполегливі, задають купу незручних запитань, створюють конкуренцію, та ще й на майдани виходять, коли влада переступає межу. Чиновники воліють, щоб люди залежали від них. Щоб вони чекали на субсидії, просили про пільги тощо. Так легше зберегти владу і нажити статків. Великий бізнес тяжіє до монопольних умов, які б дозволяли диктувати споживачам і якість, і вибір, і ціни. Через це малий бізнес утискають. Послідовно, крок за кроком, намагаються позбавити можливостей для роботи в Україні. Спочатку це була податкова «реформа» і спроба ліквідувати спрощенку від Яценюка. Не вдалося – ми відбили цей наскок і зберегли десятки та сотні тисяч робочих місць. У цьому році ввели касові апарати для «технічно складних побутових товарів» і продовжують шукати ключі до обмеження спрощеної системи оподаткування – включають цей пункт до меморандумів з МВФ, пропонують вилучити єдиний податок при введенні податку на розподілений капітал, ведуть активну антипідприємницьку інформаційну кампанію, намагаються розділити підприємців на окремі групи, щоб полегшити внесення змін до законів. Ініціаторам цих кампаній скажу одну річ: не витрачайте зайвих зусиль! 4

[№7-8 ’2017]

Сьогодні малий і середній бізнес – це 6,5 млн. робочих місць або 79% від усіх зайнятих. Це 59% доданої вартості. І те, що підприємці ослаблені війною, мобілізацією, збільшенням платежів та посиленням монополістів, не означає, що підприємницькі об’єднання знищені чи перейшли виключно на забезпечення «процесу». Підприємницькі об’єднання працюють, наразі в режимі енергозберігаючому, але завжди готові стати на сторожі тих, хто сам собі створив робоче місце. І з часів Податкового майдану 2010 року ми стали більш мудрими, досвідченішими та впевненими. - Чи можна взагалі говорити про існування в державі єдиної концепції податкової реформи з чітко визначеною метою і конкретними напрямами її досягнення, чи все обмежується «точковими» заходами? - Справа не в концепціях, а в бажанні приймати рішення, що дадуть поштовх розвитку підприємництва та економіки в України. Наведу простий приклад. В минулому році спільно з Мінфіном я працювала над проектом антикорупційних податкових змін. Кількамісячна робота завершилася підготовкою якісного документа. З його допомогою можна було перекрити багато корупційних лазівок. Але документ в процесі проходження всіх етапів «підтримки» вихолостили. На виході ми отримали зовсім інший закон, не той, який можна було б назвати комплексним антикорупційним, як був проект. - 24 травня Кабмін ухвалив Стратегію розвитку малого і середнього підприємництва до 2020 року, розроблену Мінекономрозвитку. Як Ви розцінюєте її вплив на економіку, соціальний стан громадян?

- Важко говорити про вплив, оскільки «стратегію» писали люди, далекі від реальної економіки. Швидше, заради звітності перед міжнародними організаціями. Я не чула, щоб хоч один підприємець або представник бізнесу підтримував цей документ. Автори стратегії, фактично, пропонують ліквідувати спрощенку. Вони вважають що «спрощена система оподаткування перешкоджає зростанню малого і середнього бізнесу». Цього достатньо, щоб зрозуміти рівень документа. У ньому немає конкретних вимірних цілей, лише абстрактні «створити умови», «популяризувати підприємницьку культуру», «посилити конкурентоспроможність». Ігнорується питання створення прозорих і конкурентних умов ведення бізнесу – для авторів «стратегії» такої проблеми не існує. У документі зазначено, що для розвитку мікро-, малого та середнього бізнесу внаслідок їх особливостей потрібно використовувати різні інструменти державної політики, але ці інструменти не пропонуються. У «стратегії» багато елементарних стилістичних та орфографічних помилок, вона готувалася в кабінетах. Перед схваленням цього документа ми повідомляли, що члени об’єднання «Фортеця» готові надавати свої пропозиції і брати активну участь у розробці стратегії. Наші базові вимоги полягали у тому, що це має бути не бюрократична відписка, а справжній план дій. З операційним планом, переліком необхідних законів і підзаконних нормативних актів. На жаль, чиновники зробили по-своєму і прийняли ще один документ для «галочки». - Чому так важко в Україні подолати проблему нелегального працевлаштуван-


Реформи ня? Це лише небажання роботодавців, як повсюдно стверджується, чи тут є провина й самих працівників та держави, як регулятора соціально-трудових відносин? - Корінь проблеми у тому, що держава не спроможна створити гідні умови для роботи і найму працівників. Раніше підприємець заплатив єдиний податок – і все. А сьогодні малий бізнес, як і великий, повинен вести весь облік найманих працівників. Один найманий працівник – це величезний додатковий набір документів, необхідність оббивати пороги державних установ, а з 1 січня 2017 року ще й драконівські штрафи по 96-320 тисяч гривень. Окрім того, підприємець та найманий працівник працюють в країні, де ледь не половина домогосподарств отримує субсидію, а отже зацікавлені в тому, щоб не легалізувати свої доходи. Ще страшнішим є те, що вже не перший рік розмір пенсії у людей, які були офіційними підприємцями, і у тих, хто взагалі не працював, не просто однаковий, а іноді на користь безробітних. Усі ці речі працюють в комплексі і їх неможливо вирішити тільки каральними методами, як сьогодні пропонує міністр соціальної політики. Ми повинні створювати достойні умови для людей, які працюють – і тих, які самі створюють робочі місця, і тих, які працюють за заробітну плату. - Яким чином проаргументуєте причини поширення нелегального працевлаштування, в тому числі і в зв’язку з підвищенням мінімальної зарплати та станом доходів підприємництва? - Ми заздалегідь попереджали про такі наслідки. Було очевидно, що внаслідок різкого підвищення мінімальної заробітної плати вдвічі зросте податкове навантаження на легальний малий і середній бізнес в Україні. Через це частина підприємців, особливо в селах і невеликих містах, де низька купівельна спроможність, припинять свою діяльність.

Цього можна було уникнути поетапним підвищенням мінімалки. Також ми пропонували при збільшенні мінімальної заробітної плати перерозподілити сплату податків і внеску від роботодавця до найманого працівника, що дало б розуміння людям, які великі податки вони сплачують з одного боку, а з іншого зробило б українського роботодавця конкурентнішим на ринку. Завдяки цьому вдалося б створювати умови для нових робочих місць, одночасно підвищити рівень доходів громадян і зберегти робочі місця. - Як розцінюєте наслідки організаційної реструктуризації Державної фіскальної служби України, насамперед, в частині якості сервісного обслуговування платників податку? - Сьогодні, якщо не говорити про ПДВ, частина великого бізнесу задоволена змінами обслуговування в ДФСУ. Але це, скоріше, виняток, що нагадує про незмінність існуючих роками правил фіскалів. Не сервіс, а вимоги залишаються у них в пріоритеті. Так, у 2015 році податкова міліція вела понад 1700 кримінальних проваджень щодо ухиляння від сплати податків. Одночасно повідомлення про підозру було вручено у 175 провадженнях, а до суду було передано лише 50. Тобто, податківці довели до суду менше ніж 3% кримінальних справ. Насправді, кримінальні справи – інструмент шантажу і тиску на підприємства. Як і обшуки з автоматами («маски-шоу»), виїмка документів та матеріальних цінностей, котрі через деякий час «губляться» та багато іншого. Тому про сервісне обслуговування навіть не йдеться. В уявленні фіскалів, платники податків – джерело їх особистого збагачення, а не люди, які дають їм роботу. Наслідком того, що ліквідована міліція продовжує працювати, а сервісна податкова вимагати є тільки збільшення недо-

віри платників податків, суспільства до фіскальної системи, до уряду. - Які Ваші узагальнюючі висновки стосовно ведення реєстру та блокування реєстрації податкових накладних? - Це неправомірні дії, і платники масово готують позови в суд. Після масового блокування реєстрації податкових накладних я звернулася до міністра фінансів Олександра Данилюка з вимогою припинити цю практику. Після схвалення змін до Податкового кодексу наприкінці грудня минулого року, уряд і Мінфін зобов’язані були до 1 квітня прийняти всі необхідні підзаконні акти для запровадження системи автоматизованого моніторингу. Після цього, з 1 квітня по 1 липня, мав діяти перехідний період, протягом якого автоматизований моніторинг здійснювався без фактичного зупинення податкових накладних. Однак, критерії оцінки ступеня ризиків, достатні для зупинення реєстрації, Мінфін затвердив лише 13 червня, а діяти вони почали з 20 червня. Відтак, «завдяки» чиновникам, перехідний період із трьох місяців скоротився до 10 днів. - Окресліть, будь ласка, можливі виклики та ризики для держави та бізнесу від запровадження податку на виведений капітал. Зокрема для малого бізнесу та дрібного підприємництва? - Я переконана, що ми, як країна, виграли б більше від запровадження механізму пришвидшеної амортизації основних засобів, ніж від введення податку на виведений капітал. Як може виглядати прискорена амортизація? Наприклад, для 4-ої, 5-ої і 6-ої груп основних засобів (а це машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилади, інвентар і меблі) – 2 роки (зараз 4-5 років). Для 3-ої, 7-ої, 8-ої та 16-ої груп основних засобів (будівлі та споруди, тварини, багаторічні насадження) – 4 роки (зараз 10-20 років). Прискорена амортизація стимулювала б власників підприємств інвестувати у виробництво, а не виводити гроші з країни. Зазначу, що у Мінфіні, разом з авторами ідеї податку на виведений капітал та експертами, вже доопрацьовано нову редакцію змін до Податкового кодексу, яку більшість експертів вважають цікавою для великого бізнесу. Викликом для всіх нас є збереження єдиного податку незалежно від того, що буде з податком на прибуток. Бо прозоре, безкорупційне адміністрування, а отже незалежне від фіскалів, є виключно в спрощеній системі, як у фізичних, так і у юридичних осіб. - Дякуємо, за цікаві коментарі та пропозиції!

[№7-8 ’2017]

5


Спілкуватися з відомою людиною завжди цікаво, а якщо вона ще й думки висловлює нестандартні – тим паче! Міркування Юрія ЄХАНУРОВА, колишнього прем’єр-міністра України, саме такі. Він був міністром економіки і міністром оборони, главою Фонду держмайна, головою парламентського комітету з промислової політики і підприємництва. Досвід і знання цієї людини дають право назвати його експертом найвищого рівня. Своїми думками про сучасну економіку України, роль бізнес-спільноти у становленні нашої держави Юрій Іванович поділився у розмові з шеф-редактором журналу «РоботодавецЬ», президентом Спілки орендарів і підприємців України Віктором ХМІЛЬОВСЬКИМ.

ЧАС РОЗДАВАТИ ПОДАЧКИ – Юрію Івановичу, хто винуватий у тому, що в Україні немає цивілізованого капіталізму? – Запитання, звичайно, цікаве… Почав аналізувати і зрозумів: я винуватий! Якщо подивитися у ретроспективі, то я почав будувати капіталізм і… кинув. За фахом я – будівельник. Потім мене спрямували на Фонд держмайна. Я пропрацював там 2,5 роки. Щось зробив: малу приватизацію, сертифікатну… А коли пішов звідти, то перестав займатися власністю взагалі. І виявилося, що ніхто потім нею більше не займався! Ну, системно. Я подумав: а хто мав би займатися? Пройшовся по прізвищах усіх і зрозумів, що я повинен був… тим. Це вже зараз мені, як професору економіки, зрозуміло… (сміється). Але якщо й зараз подивитися на мій робочий стіл, то там лежать мінімум шість книжок на тему капіталізму, посткапіталізму. Такі ось речі… Чому не працюють гроші в Україні? Адже 100 мільярдів доларів у поза банківською системою в країні є. Чому з їх допомогою не реанімують нашу економіку? Утворилася нова ліга приватних підприємств оборонного комплексу, яка успішно співпрацює з держав6

[№7-8 ’2017]

ним сектором оборонного комплексу. Ми їм допомагаємо, чим можемо. Ще одна тема – об’єднання територіальних громад. У чому зараз проблема? З тією публікою, яка перебуває зараз у Верховній Раді та в Уряді, немає ніякої стабільності. Ну, наприклад, якого біса причепилися до тих людей, які ганяють машини з литовськими та польськими номерами? Це що – олігархат ганяє ці машини? Ні, люди, які якось хочуть вижити, якусь копійку заробити. Навіщо їх узагалі чіпати? Навіщо створювати у суспільстві напругу? – Ну, це, мабуть, й тому, що є зацікавлені громадські об’єднання, імпортери… Це, до речі, проблема наших суспільних відносин і взаємин між суб’єктами бізнесу, коли один одного валить… – Тут треба вийти на якісь речі, які об’єднують. Ось що у нас є спільного? З цього слід розпочинати. А далі ми б пішли з розумінням того, що ми різні. Спільні речі треба спільно обговорювати. За одним столом ми зможемо розібратися. – Юрію Івановичу, ми, до речі, з 2002 року маємо Національний клуб лідерів об’єднань підприємців. А у ньому є єдиний почесний член – Юрій Іванович

Єхануров. Можливо, настав час зустрітися і обміркувати цю тему, щоб не наламати дров і не відштовхувати колег? – Згоден. Нам потрібно те, що об’єднує всіх. Звичайно, здорова конкуренція – тільки на користь суспільству. Але спочатку те, що нас об’єднує – інтереси середнього підприємця, середнього виробника, якого ми повинні захищати. Тут постає інше питання: де взяти ресурс для роботи? Адже все суспільство фактично посадили на субсидії. Коли більше половини населення перебуває на такому гачку влади, майбутнього у такої країни не може бути. Це хибна річ. І ми, підприємці, повинні в цьому плані попрацювати, щоб дати людині можливість заробити. І ще одна проблема – пенсійна реформа. Треба забезпечити людині можливість відкладати кошти на майбутнє. А ця проблема не вирішується. Те, що зараз називають пенсійною реформою – це шлях у нікуди, поки немає накопичень. – Накопичення для чого? Щоб згодом їх роздеребанити і зробити пенсіонера ще біднішим? Чи реформувати пенсійну систему так, аби людина могла реально назбирати кошти на майбутню старість?


Реформи – Я працюю в університеті і розповідаю студентам про пенсійні фонди. Наприклад, пенсійні фонди Німеччини побудували величезні зони відпочинку в Туреччині. Якщо наші люди їдуть у Туреччину й купують путівки в ці зони відпочинку, то вони годують таким чином німецьких пенсіонерів. Звісно, що туркам теж щось дістається. В США також є чимало пенсійних програм, які весь час удосконалюються. Там порядок такий: якщо ти, як працівник даного підприємства, вклав якусь суму, то роботодавець теж вкладає суму на твій рахунок, але трошечки меншу. Причому ця сума виводиться за межі оподаткування. – Реально народний капіталізм виходить… – Так, звичайно. Дуже важливо, щоб підприємницьке об’єднання своє слово теж сказало. Розвиток цих фондів – це ресурс для модернізації економіки. І ще одна тема: про середніх та малих. Ще з часів СРСР ми звикли до того, що має бути щось величезне, і створюємо інвестиційні структури «імені Каськіва». І щоб проект був не менше мільярда. Щоб уже як красти, то красти. Щоб потім жити на островах і ховатися від українського правосуддя. Що ж виходить? Місяць тому зустрічався з хлопчаком. Його звуть Андрій. Разом з друзями він придумав експресаналіз якості харчових продуктів. Якщо треба негайно дізнатися: якісний товар чи ні, на це піде лише 15 хвилин! Звісно, це не детальний результат великої лабораторії, яка буде такий аналіз тиждень робити. Але погодьтеся: лише 15 хвилин і ви маєте реальне уявлення про продукт, що вас цікавить. Так от, п’ятеро хлопчаків почали ходити Україною і розповідати про свій метод. Ходили всюди, і в результаті – нічого. Залізли в Інтернет, побачили, що в США оголосили конкурси стартапів. Андрій подав туди заявку. З усього світу відібрали 1500 стартапів. Хлопцям написали: «Опишіть свій проект детальніше». Вони передали свої пропозиції й потрапили вже до меншої групи – близько 500 учасників. І за рахунок сторони, що приймає, поїхали в Америку. Взяли перше місце! Отримали грант і почали розкручуватися. Повернулися до України такі задоволені. А тут вони нікому не цікаві… Нещодавно талановиті юнаки знову, як переможці, отримали грант: на право протягом двох місяців працювати у швейцарських лабораторіях для того, щоб удосконалити свої розробки. Я запитав у Андрія: скільки треба вкласти, щоб він накрив усю Україну своїм експрес-аналізом? Це ж для бізнесу дуже потрібно. А він каже, що йдеться про великі гроші – 700 тисяч доларів.

Ось і виходить, що сотні мільйонів доларів і гривень понадавали новоутвореним інвестиційним структурам, буцімто державним. І де хоч один результат? Жодного! Одні обіцянки… А потім ще й керівництво цих інноваційних фондів зникає… І, на жаль, люди, які їдуть сьогодні працювати за кордон, себе в Україні не бачать. Треба все робити, щоб ці мізки не виїжджали за кордон. Дати їм можливість працювати вдома. Ми ж недаремно входимо до четвірки країн, де найкращі айтішники. Чому все це відбувається? Відповідь, знову ж таки, буде пов’язана з політикою. Хто фінансує політичні партії? Тільки так званий олігархат? Якщо партія пройшла в парламент на гроші того чи іншого олігарха, то вони й замовляють музику. Ось і ходимо по колу… А дві третини населення не вірять жодній партії, яка представлена в парламенті. – Яка може бути альтернатива у цьому політично-бізнесовому договорняку? – Можливо, й парадоксально прозвучить, але скажу так: треба перенести цей договірняк на більш низький рівень. Колись, за часів першого Президента України Леоніда Кравчука, був експертно-консультаційний орган – Державна дума України. Я тоді писав: якщо в Україні буде 900 кланів чи фінансових груп, то ми будемо щасливою країною. Вони будуть конкурувати між собою, і ми будемо отримувати нормальні результати. А якщо буде 9 кланів, то ми почнемо загнивати. Тож, маємо те, що маємо – 9. І той монополізм, який зараз є – найбільша біда. Це я кажу як професійний економіст. Вихід який? Об’єднані територіальні громади. Те, що вимагав Майдан-2: децентралізація і можливість бути територіальним громадам економічно самодостатніми і самостійними. За розрахунками в Україні мало утворитися десь 1200 таких територіальних громад. Зараз реально виходимо десь на 2200. На жаль, важко українцям домовитися один з одним. «Те село ми не будемо брати – вони там бідні, нещасні, а тих ми не любимо»… І так далі. Зараз територіальні громади отримали ресурси. Кошти їм виділяються напряму з Державного бюджету, оминаючи райони і області. Парадокс у чому? Я мав розмову з міністром фінансів, він каже: не всі територіальні громади вміють використовувати кошти. Зависло вже декілька мільярдів гривень, які не використовуються. Вони не вміють правильно розпланувати роботу. Не розуміють, що проекти потрібні, але за них треба платити. – Мабуть, їх цьому мав хтось навчити? – Ми знову чекаємо – хтось. Так, дер-

жава завжди в чомусь винувата й зобов’язана. А ми сьогодні говоримо про роль підприємців та їхніх об’єднань. З моєї точки зору, зараз потрібно, щоб підприємці йшли у владу. Раніше я такого ніколи не говорив, та й інші тільки останнім часом почали про це відкрито говорити. Підприємці повинні йти до місцевих територіальних громад і ставати господарями свого краю. Треба вчитися опрацьовувати проекти й реалізовувати їх. Підприємці для цього найбільше підходять, бо вони – люди розвинені, ініціативні. Територіальні громади сьогодні можуть стати досить цікавими для малого і середнього бізнесу. Це – найперша реформа, яку треба робити. Як можна здійснювати медичну реформу, запроваджувати госпітальні округи, коли невідомо як сформуються територіальні громади? Спочатку треба створити територіальну громаду, а вже потім думати про те, яку школу закриватимемо, а яку розвиватимемо далі. Це я вже кажу про освітню реформу. Тобто, за яку реформу не візьмися, вона все одно натикається на децентралізацію. Ну, й зрозуміло, треба реформувати професійну державну службу, від якої підприємці сьогодні дуже потерпають. Треба вчити людей, голів новообраних територіальних громад і депутатів. Необхідно вчити новий професійний апарат чиновників. Навчання для України стає питанням №1. Закликаю підприємців йти у владу на місцевому рівні. Щодо ресурсів. Власність в Україні недокваліфікована. Скажімо, є завод, а земля під ним – то окрема розмова. Говориш з іноземним інвестором і він не розуміє: як можна купити об’єкт і не купити землю під ним? Власність має бути правильно «упакована». Об’єкт і земля під ним – це один ресурс, єдиний комплекс. До речі, це стосується також і викупленої комунальної нерухомості, земля під якою «підвішена»… І поки ця проблема не вирішиться – капітал не працюватиме. Настав час передати все управління земельними ресурсами Фонду державного майна. Вся власність, яка є державною чи комунальною, має бути в одних руках. І щоб вона йшла одним пакетом. А що відбувалося у нас? Житловий фонд приватизувався окремо, земля окремо, вся інша власність – теж окремо. То ж що маємо на сьогодні? Сотні тисяч гектарів землі виявилися нічийними. Вони знаходяться між сільрадами, районами та областями, перебувають у віданні відомств. Виникає чимало проблем, коли починають нарізати кордони громади. Війна за межі громад ще попереду. – Ви торкнулися певних аспектів сучасних реформ. А як Ви оцінюєте [№7-8 ’2017]

7


реформи в цілому? Яка Ваша критично-аналітична оцінка змін, що відбуваються сьогодні в економіці? – У мене підхід такий: оцінювати роботу влади, уряду треба за індексом глобальної конкурентоспроможності. Цей індекс щороку виписується по кожній країні напередодні Давоського форуму. Україна, на жаль, займає 85 місце. За останні два роки країна перейшла з 78 на 85 місце. А ми колись мріяли про те, що маємо бути у тридцятці… Багатьох речей можна було б уникнути. У принципі, суспільна згода на реформи є, але потрібна десь політична воля, а десь – наступ на інтереси кланів, які сьогодні у владі. А це нині, практично, неможливо. Стосовно уряду, моя точка зору така: не стріляйте в піаніста, він грає як може. Від нього мало що залежить. Послухайте всіх народних депутатів, які виступають по телеканалах. Критикують усі, ніхто не каже: я, як голова такого-то комітету, відповідальний за те, що провалюється цей напрямок. Я – головний відповідальний, тому, що у нас парламентсько-президентська країна. Як колишній голова парламентського комітету з промислової політики і підприємництва, добре розумію цю відповідальність, але всі ж вони хочуть лише критикувати… У них завжди хтось винний, тільки не вони. Немає відповідальності за владу, яку ми передали

8

[№7-8 ’2017]

парламенту. Він не реалізовує цю владу. Перший та другий Майдани – це була боротьба середнього класу, середньої буржуазії за владу. Але вийшло так, що не вони взяли владу. Пам’ятаєте, як у Маркса: поки пролетаріат бореться на барикадах, велика буржуазія займає коридори влади. Отож, люди Майдану й кажуть: ми не несемо відповідальність за тих людей. Тому потрібна нова влада у вигляді нового парламенту і технократичний уряд. Щоб уряд не займався політиканством. – Сьогодні уряд ставить вимоги перед парламентом приймати ті закони, які вважають за потрібне міністри… А народні депутати тим часом лобіюють цікаві для них законодавчі проекти і виторговують собі преференції… – Так, піраміда перевернута. Має правити парламент, а уряд має виконувати те, що вимагає парламент. Оскільки цей парламент, відверто скажемо, професійно нездатний управляти країною, то уряд вимушений на себе брати ініціативу. Люди з нього ж спитають. Так, це ненормальне явище. Суспільство від цього втрачає. Треба відверто говорити про недоліки. Наприклад, ми не можемо зараз забезпечити Україну газом власного виробництва. Але протягом року ми наростимо два мільярди кубометрів газу. У наступні – ще три. А що маємо на сьогоднішній

день? Поділені свердловини між впливовими групами. В результаті – нічого не маємо. Якщо показують, що на 200 мільйонів кубів збільшили видобуток, то це викликає лише гіркий сміх. Тому, що у нас працюють десь 800 свердловин, а на такій само території у США – 22800. У нас, коли починають розбиратися кому належить та чи інша свердловина, з’ясовується, що якійсь бабусі. А її онучок, з опозиціонерів, чекає, коли настануть кращі часи. Тим часом, свердловина не працює. – Що робити сьогодні представникам бізнесу (підприємцям, роботодавцям), аби реально впливати на формування державної політики, насамперед, в економіці? – Моя точка зору наступна: бізнес має йти у політику місцевого рівня, бути депутатами об’єднаних територіальних громад. Там депутати не звільнені, вони працюють і голосують. Тобто, вони реалізовують свої інтереси і тих, хто їх обрав. Стосовно ж центральної влади, то у нашій Конституції сказано, що не може бізнесмен бути депутатом, членом уряду, президентом. Цю вимогу Конституції України треба виконувати, а не робити вигляд, що виконуємо. Це питання буде одним із ключових у найближчі 10 років. На місцевому рівні бізнес не створює великих проблем, а, навпаки, – сприяє розвитку громади. На центральному рівні


Реформи спосіб мислення бізнесу зовсім інший, і тут він уже хоче того чи ні, працює на свої інтереси, на інтереси своєї галузі, свого підприємства. Ми бачимо це сьогодні. – Як Ви розцінюєте процеси, що відбуваються в середовищі роботодавців на національному рівні і до чого це може привести? Чи є сьогодні, з Вашої точки зору, реальний соціальний діалог та його якісні на ваш погляд показники? – Ця проблема була завжди. І якщо раніше вона гостро обговорювалася, зараз трошки стихла. Але єдності немає і соціального діалогу теж. Та тут є дві речі. Перша стосується Трудового кодексу. У 2003 році я, як голова комітету Верховної Ради, довів його до процедури третього читання. Ми навіть їздили в Женеву, щоб нас мирили з профспілками. І тоді з 12 розбіжностей по 10 була прийнята позиція сторони роботодавців. По одному пункту було прийнято компромісне рішення і одне – в редакції профспілок. Треба було приймати остаточно цей закон, але почалася революція і було вже не до цього. Тему Трудового кодексу протягнули ще на десяток років. І досі немає основного документа, навколо якого можна будувати відносини. По-друге, принципово змінилися обставини для такого діалогу. Вже немає тієї кількості великих підприємств, як раніше. Їх стало значно менше. І зараз крупні структури, наче виноградне гроно – корпорація. Не буде уже й об’єднаного пролетаріату. Це вже тема не ХХІ століття. Та й профспілки втратили будь-який вплив. У погоні за власністю, яка залишилася у спадщину від радянських профспілок, вони кинули напризволяще працівників, а самі вчепилися у власність. І ця власність тримає їх ще на плаву, а цей океан величезний. Вони не відображають інтереси найманих працівників. – Але влада активно завжди використовувала профспілки в своїх політичних інтересах… – Звичайно. І так було, і так є, і так буде. – А яким же чином змінити цей алгоритм, якщо до влади добирається вузька група надбагатих людей? Вони користуються своїм статусом для лобіювання власних інтересів. – Невелика поправка щодо лобіювання. Наш олігархат не лобіює свої інтереси, він їх диктує. Ситуація зміниться лише тоді, коли у нас буде середній клас. Коли виросте наша національна буржуазія і зрозуміє, що її інтереси, які вимагав реалізувати Майдан (перший і другий), нереалізовані. Сьогодні інтереси України співпадають з інтересами середнього бізнесу. Якби ми реалізували інтереси середнього бізнесу, Україна почала б

швидко розвиватися. Ми не можемо цього зробити, оскільки олігархат серйозно «закрив» цю тему зверху. – Потужній середній клас не утвориться сам собою… – До 2008 року середній клас зростав досить серйозно. Мені здається, що з початку треба розставити політичні крапки… – Хто їх розставить? – Приклад треба брати з американців. Стаття 241 нового закону про санкції, який набрав чинності 2 серпня 2017 року, вимагає від Міністерства фінансів США разом з національною розвідкою і державним секретарем скласти список російських олігархів, які близькі до влади, а також їхніх дружин та чоловіків, братів і сестер, дітей та інших наближених осіб. По-друге, скласти список їх власності за кордоном. Усе це має бути зроблено до 28 січня 2018 року. Ми всі говоримо про олігархат якось розмито. Маємо претензії до когось визначеного? Давайте говорити про конкретних осіб. Тому, що про люстрацію помололи язиками і забули. – І невинних, у тому числі, повикидали з роботи… – Так. Що вийшло? Сотні тисяч ділових людей, які зі східних регіонів, з Донбасу виїхали в центральну Україну, працюють не на повну силу, бо бояться як будуть до них ставитися. Має бути вичерпно короткий список тих, до кого є претензії, політичні. Усі інші – вільні. Живіть, працюйте. Створюйте робочі місця. А так виходить, що вони всі у «підвішеному» стані. Діючий владі це вигідно, адже для того, щоб робити чи щось відкрити, вони повинні ходити і ділитися. Ми повинні звільнити бізнес. – Але ж хто звільнить, якщо має звільняти той, хто і тисне на бізнес? – Коли прийшов новий парламент, ми подивилися його перші засідання, і це був такий жах. Кого ми обрали? Рівень їх досвідченості, професіоналізму… Була дискусія з цього приводу: Боже, що сталося? Що нам робити усім? І кожен для себе вирішив: кожен на своєму робочому місці має зробити все, що він може. Що я зробив? Створив школу політичних лідерів. Набрали громадських активістів і почали вчити. Я просто вдячний колегам, з якими працював протягом усіх цих років, жодний не відмовився як волонтер прочитати лекції. Уже два роки на Подолі ми навчаємо цих людей. І 59 осіб уже пройшли цю школу. У листопаді почнемо черговий курс. Але тих, хто вже пройшов навчання, ми не полишаємо. На початку жовтня зберемося і будемо проводити щомісячні дискусії. У цих людей вже є рівень, адже вони прослухали людей, які в Україні є знаковими, які створили себе самі, закладали підвалини нашо-

го суспільства. Ну й плюс – наша з вами громадська робота. При всіх міністерствах і комітетах Верховної Ради (особливо тих, що пов’язані з підприємницькою діяльністю), громадських радах, місцевих органах – усюди присутні наші представники. Звичайно, ми розуміємо, що цього недостатньо. Але це ж, усе-таки, реалізація громадської думки і донесення її до відома влади. Щоб потім не казали, що з ними не розмовляли, коли прийде година відповідальності. – Як Ви розцінюєте роль національної платформи громадянського суспільства Форуму Східного Партнерства у розбудові самого громадянського суспільства та євроінтеграційних процесів в Україні? – Коли закінчився Майдан, то декілька людей пішли у владу, а велика група – на фронт. Це кращі люди, які захищали Україну. Ще була чимала група волонтерів, які допомагали фронту і всередині країни серйозно працювали. Щодо групи «мозкового центру» Майдану – частина її почала активно працювати, її помітили, виділили людям гранти. Тепер вони всі вишикувались і працюють на ті гранти, роблять те, що їм скажуть. Вони їздять по регіонах, рекламують себе, їм добре. Ті, що пішли у владу – їм теж добре. Усім іншим – якось не дуже. Стосовно євроінтеграції. Тема побудови Європи в Україні – дуже непроста справа. Якщо 55% населення отримує субсидії, то вони за визначенням не є самодостатніми. Влада ставить людей у таку ситуацію, що ти – нещасний, бідний. Ми тобі допомагатимемо, то ж сиди і не рипайся. Ось тобі пайка – гризи. Ми не зможемо побудувати з самого початку демократію так, як вона вибудовувалася в Європі. Там на першому етапі демократії лише кілька тисяч людей мали право голосу. І таким чином створювався парламент. Потім тільки власники могли голосувати, а далі дійшли до того, що голосують усі. Ми не можемо зараз дати задній хід, не можемо заборонити голосувати ні старшим людям, ні тим, хто перебуває поза суспільством. Це – нереально. Завдання еліти, яка виховується зараз, – повести за собою людей. Нинішні актори політичного театру так люблять народ, так набили руку, що у народу очі округлюються, і він йде за ними. Через півтора роки – вибори, тобто настає період любові до народу. Які тут реформи?! На часі чергові подачки і розповіді про свою любов до України, щоб цей народ знову тебе обрав… Підготував Анатолій ЯЇЦЬКИЙ

[№7-8 ’2017]

9


В умовах лібералізації суспільних відносин та подальшого розвитку України як демократичної держави, особливої актуальності набувають необхідність вдосконалення нормативно-правового підґрунтя для впровадження різноманітних форм участі громадськості в публічному адмініструванні. Однією з форм такої участі стало створення інституту громадських рад при органах виконавчої влади – важливого інструменту неформальної участі громадян в прийнятті органами центральної державної влади та місцевого самоврядування управлінських та регуляторних рішень, а, і насамперед, експертної оцінки їх ефективності та якості, переконаний очільник Громадської ради при Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України попереднього скликання Олег ПЛАТОНОВ.

ДЕМОКРАТИЗОВАНЕ РЕЙДЕРСТВО

Р

оль громадських рад у сучасному суспільстві покликана надати можливість кожному члену суспільства через різноманітні об’єднання донести свою думку та прагнення щодо розробки та реалізації державної політики. Адже тільки у діалозі можна знайти конструктивні рішення та оптимальні шляхи для розв’язання актуальних державницько-орієнтованих задач. Долучення представників громадськості до царини державного управління сприяє підвищенню рівня ефективності діяльності суб’єктів публічної адміністрації, індикатором якої є рівень задоволення суспільства рішеннями та діяльністю публічної адміністрації щодо забезпечення, насамперед, її добробуту та соціальних гарантій. Участь представників громадських об’єднань у діяльності громадських рад, зокрема організацій підприємців, є наочним прикладом правовідносин з реалізації ними своєї активної адміністративної правосуб’єктності, тобто виступають не об’єктом адміністративно-правового регулювання, а активно взаємодіють з органами

10

[№7-8 ’2017]

публічної адміністрації, впливаючи на їх управлінські рішення. Громадські ради – не нове для України явище. Їх традиційна функція – доводити до центральних органів виконавчої влади та місцевих адміністрацій оцінку громадськості на ініційовані та напрацьовувані ними проектні регуляторні пропозиції та впливати на них задля суспільної користі. Завдання громадської ради – стати дієвим комунікативним майданчиком між виконавчим органом чи органом самоврядування та громадськістю. Громадська експертиза та відпрацювання конкретних дій відповідного центрального органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування для подальшої імплементації в практику. Будь-яка цивілізована держава повинна забезпечувати громадянам право на участь в державному управлінні країною чи територією поза виборами у форматі консультацій. Вірогідно, що саме з метою розбудови демократичного суспільства, забезпечення гласності, відкритості та прозорості в діяльності органів влади, залучення громадян до участі в управлінні державними справами Ка-

бінетом Міністрів України (КМУ) була прийнята Постанова від 3 листопада 2010 р. № 996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики», згідно з якою оновлювалися існуючі на той час процедури проведення консультацій з громадськістю, а також формування та діяльності громадських рад. Громадська рада при міністерстві, іншому центральному органі виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, Київській та Севастопольській міській, районній, районній у мм. Києві та Севастополі держадміністрації с тимчасовим консультативно-дорадчим органом, утвореним для сприяння участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики. У своїй діяльності громадська рада керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також Положенням про громадську раду, розробленим на основі Типового положення, передбаченого Постановою КМУ №996.


Голос громади

Створення громадських рад виходить з прямої норми Конституції України частини першої ст. 38: «Громадяни мають право приймати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнських та місцевих референдумах, вільно обиратися та бути обраними в органи державної влади та органи місцевого самоврядування». У цьому зв’язку, при формуванні нового складу громадських рад часто виникають конфліктні ситуації як щодо їх кількісного складу, так і представницького складу з пов’язаними інтересами учасників. Постановою КМУ № 996 передбачено, що кількість членів ради не може перевищувати

35 осіб (це стосується громадських рад при всіх без винятку органах центральної влади!). Звичайно, з юридичної точки зору обмеження кількості членів громадської ради вписується в існуючі нормативні рамки, але це безумовно звужує конституційне право на участь громадськості у формуванні та реалізації державної політики. Адже обмеження «не більше 35 осіб», виглядає як «прокрустове ложе» і по своїй суті є втручанням держави в свободу самовизначення громадськості. Окрім того, на практиці це створює передумови фактично для рейдерського захоплення громадських рад

представниками різних організацій, пов’язаних між собою особисто чи корпоративно. Звичайно, що в такому разі вони, керуючись власними політичними чи корпоративними мотивами або інтересами своїх замовників, зацікавлені в обмеженій кількості членів ради. Це спрощує застосування різноманітних політтехнологічних маніпуляцій для формування «корупційних схем-прокладок» де-факто. Не слід виключати, що аналогічні прецеденти можуть утаємничено ініціюватись і окремими керівниками органів виконавчої влади для забезпечення системи «одобрямс» щодо регуляторної діяльності їх відомств. Тож не дивно, що переважна частина громадських рад функціонує не прозоро. Хоча є випадки, коли саме за ініціативою керівників відомств, наприклад при Державній фіскальній службі України, до складу громадської ради увійшли усі особи, рекомендовані ініціативною групою з її формування. А це – 100 осіб. При цьому, такий склад позитивно впливає на системний та конструктивний діалог, дієвість та ефективність роботи громадської ради тому, що дає можливість охопити проблематику широкого загалу громадськості. В той час, коли формування громадської ради при Мінсоцполітики набуло скандального розголосу з судовими позовами. [№7-8 ’2017]

11


Останній подібний прецедент стався під час формування громадської ради при Мінекономрозвитку 26 липня поточного року. На Установчих зборах було обрано 35 членів з 69 заявлених. Цей результат поділив учасників установчих зборів навпіл. Обрані вважають рішення установчих зборів легітимним і здійснюють різноманітні заходи щодо підтримки своєї позиції. Решта претендентів на членство у громадській раді не погоджується з рішенням установчих зборів, наголошуючи, що при формуванні нового складу ради при Мінекономрозвитку відбулась змова (в формі утворення «штучної» більшості голосів при схваленні або відхиленні певних рішень) окремих представників громадськості, які так чи інше пов’язані між собою. Під час установчих зборів були порушені певні процедури... На адресу ініціативної групи з цього приводу надійшли чисельні скарги та звернення. У Постанові КМУ №996 не прописаний механізм оскарження рішень та не зазначена апеляційна процедура. Тому на позачерговому засіданні ініціативної групи для залагодження ситуації, що сталася, всі присутні члени ініціативної групи висловились за продуктивну роботу на користь економіки України і було прийнято рішення рекомендувати Міністерству

12

[№7-8 ’2017]

прийняти до складу громадської ради включити всіх присутніх на установчих зборах представників громадянського суспільства (69 осіб), давши змогу всім бажаючим працювати на користь суспільства і держави. В порядку реагування на таке рішення 8 серпня перший віце-прем’єр-міністр економічного розвитку і торгівлі Степан Кубів видав наказ, яким було включено до складу громадської ради всіх присутніх – 69 учасників установчих зборів. Ще раз повертаючись до містичної цифри «35 осіб» – це найбільш складне питання. Для реалізації демократичних прав та свобод громадськості необхідно застосовувати більш гнучкий підхід, що базується на визначенні самими органами виконавчої влади рівня репрезентативності інтересів суспільних груп, на які поширюється діяльність органу виконавчої влади, та які представлені на установчих зборах з формування громадської ради. Що, зрештою, і було продемонстровано Мінекономрозвитку, зважаючи на завдання, які покладені на відомство, а також забезпечення та дотримання конституційних демократичних прав і свобод громадян, за умови максимального залучення громадськості до діалогу з відомством, щодо їх участі у формуванні та реалізації державної політики.

Повертаючись до ситуації, що склалася при формуванні громадської ради при Мінекономрозвитку, виникає наступне питання – 35 чи 69 осіб, в чому неможливість конструктивної роботи? Свого часу Міністерство юстиції України, при обговоренні проекту постанови КМУ, якою було запроваджено обмеження «не більше 35 осіб», обстоювало свою позицію багаторічною практикою «коли громадські ради у своєму складі нараховують 100 і більше членів, а участь у засіданнях рад бере інколи менше п’ятдесяти відсотків від загального складу їх членів, що зумовлює, зокрема, низьку організаційну спроможність таких громадських рад, провокує внутрішні конфлікти, відсутність кворуму та, як наслідок, низьку ефективність роботи громадської ради та її взаємодії з відповідним органом виконавчої влади». Однак, самими громадськими радами напрацьовано багато легальних інструментів за допомогою яких можливо очистити громадську раду від «випадкових пасажирів», які планують не активно працювати, а розглядають цю вертикаль громадянського суспільства лише як додатковий бонус для підвищення особистого статуту. Тож нагальна потреба в підвищенні ефективності діяльності громадських рад безумовно є. Формування громадської ради при Мінекономроз-


Голос громади

витку це не виняток, не випадкова проблема, вона продемонструвала невідповідність регуляторного унормування діяльності дорадчих органів Постановою КМУ №996 реаліям сьогодення. Органи виконавчої влади повинні звертати належну увагу на діяльність громадських рад, і самі представники громадських об’єднань, повинні працювати не з метою підвищення власного іміджу, покращення репутації їхніх громадських об’єднань чи як добратися до «бюджетного корита». Проблема потребує комплексного вирішення, розроблення та впровадження програми розвитку діяльності громадських об’єднань як провідних представників громадськості у взаємодії з органами публічної адміністрації. Є потреба і в удосконаленні нормативно-правової бази формування та діяльності громадських рад в Україні. Громадські ради при органах виконавчої влади – це не самодостатні інститути громадянського суспільства, а дорадчо-консультативні утворення при органах влади. І їм повинна бути притаманною лише експертно-консультативна, а не представницько-лобістська функція. Давно варто опрацювати єдину систему щодо формування, функціонування та ефективності діяльності цього інструмента громадянського суспільства. Важливо при цьому підіймати значущість у діалозі з владою реальних та структурованих пред-

ставницьких інститутів громадянського суспільства, особливо в царині господарської діяльності. Лише спільними зусиллями, використовуючи вже існуючий інструментарій, наприклад – Раду голів громадських рад (попередньо обговоривши стан проблем на громадських радах), можливо вдосконалити всі процеси, що пов’язані з функціонуванням інституту громадських рад. Закликаємо всіх небайдужих до вирішення питання налагодження конструктивного діалогу між владою та громадськістю, враховуючи всі стандарти демократичного суспільства і діючи суто в інтересах України. Необхідно змінити редакцію Постанови КМУ №996 з урахуванням норм закону про центральні органи виконавчої влади та регламенту КМУ та щодо редакції типового положення про громадську раду. Опрацювати прозорі організаційно-правові критерії представництва громадських організацій для відбору їх представників до участі у складі громадських рад. Зобов’язати керівника органу виконавчої влади щодо надання громадській раді для експертного висновку усіх без винятку проектів регуляторних рішень та програмно-планових напрацювань. Надати право очільнику органу виконавчої влади затверджувати персональний склад громадської ради без його кількісного обмеження з числа

представників громадських організацій відповідного статусу та організаційно-правової відповідності. Для прозорості проведення роботи з законодавчими та нормативно-правовими актами створити реєстр зацікавлених сторін, яким би відправляли проекти в стадії обговорення. Визначити ексклюзивні експертно-консультативні повноваження громадських рад без представницьких функцій, обмеживши їх право звернення, в тому числі і членів громадських рад, до політичного керівництва держави. При цьому чітко визначити функції громадської ради в межах координації дій зацікавлених сторін у їх взаємодії з органом виконавчої влади. Це далеко не повний перелік пропозицій, які можуть і мають осучаснити долучення громадян до участі в управлінні державними справами. Але пропозиції і надалі залишатимуться лише пропозиціями «в довгій шухляді», якщо органи влади не підтверджуватимуть діями готовність до відвертих діалогів, які назріли. Хотілось би, щоб такі діалоги велися, і велися в дусі пошуку справедливих рішень.

Від редакції: В наступному номері маємо надію розмістити думку опонентів.

[№7-8 ’2017]

13


Интересная тенденция: одобренные общественностью действия правительства, как правило, работают на пользу бизнеса, а принятые кулуарно решения властей зачастую идут тому же бизнесу во вред, и вместо того, чтобы поднимать международный рейтинг Украины, отбрасывают его назад. В чем это выражается рассказывает глава Общественного совета при Государственной фискальной службе Украины (ОС при ГФСУ), генеральный директор Аудиторской фирмы «Эксперт» Дмитрий АЛЕКСЕЕНКО.

ЦЕНА ОТСУТСТВИЯ ДИАЛОГА Принятая «Стратегія сталого розвитку «Україна – 2020» ставит перед страной весьма амбициозную цель: к 2020-му году мы должны войти в первую тридцатку рейтинга Мирового банка «Doing Business». Для этого необходимо обгонять по рейтингу несколько государств каждый год. Почему же принимаемые регуляторные решения приводят к падению показателей? Кто в Украине «двигатель реформ»? Так сложилось, что последнее время именно общественность предлагает реформы, направленные на реализацию «Стратегії сталого розвитку…». Их цель – уменьшение налогового пресса, сокращение времени, требуемого на обслуживание налогов. Это позволит Украине поднимать рейтинг Paying Taxes (легкость уплаты налогов), который является частью рейтинга Doing Business. В результате, НДС теперь возмещается по прозрачному механизму, что стало возможным благодаря законопроекту №3357 «О внесении изменений в Налоговый кодекс Украины о налоговой либерализации», разработанному рабочей группой (в том числе с участием членов ОС при ГФСУ – аудитора Татьяны Шевцовой и юриста Александра Шемяткина) во главе с народным депутатом Украины Ниной Южаниной. Но… «Двигателем реформ» провозгласил себя Минфин, ставя это в заслугу себе. В правительственный законопроект «перекочевали» и нормы о едином «прозрачном» реестре, хронологическом порядке возмещения НДС, электронном кабинете плательщика, налог на выведенный капитал и снижение ставки единого социального взноса (ЕСВ). 14

[№7-8 ’2017]

Благодаря снижению ставки ЕСВ мы обогнали 31 страну в рейтинге Paying Taxes. Эффекта детенизации зарплаты это не дало, а снижение сборов компенсировалось поднятием минимальной зарплаты (МЗП). Хотя повышение МЗП увеличило базу налогообложения, что породило всплеск проверок и штрафов. Неслучайно, оно не обсуждалось с общественностью. Что же касается налога на выведенный капитал, то рабочая группа, изучив эстонский опыт, выделила эту идею в отдельный законопроект, адаптировав его к украинским реалиям. Положение о налоге на выведенный капитал также включила Ассоциация налогоплательщиков в свой проект либерального Налогового кодекса Украины (НКУ). Сейчас Минфином оценивается эффект от этой реформы. Новый налог позволит решить многие вопросы по уменьшению налоговой нагрузки на работающие предприятия в соотношении с прибылью, предотвращению оттока капитала и повышению инвестиционной привлекательности страны. Это существенно повлияло бы на позиции Украины в рейтинге Paying Taxes. Ведь, чтобы подняться в этом рейтинге, необходимо увеличивать прибыль предприятий, снижая налоговую нагрузку. Кстати, Грузия приняла решение о переходе на налог на выведенный капитал в прошлом году, а в этом году такое решение приняла Латвия и с 1 января 2018 года перейдет на данный налог. К сожалению, Минфин не успел до 1 июля подать этот законопроект на рассмотрение Верховной Рады. В результате, бюджетная резолюция на будущий год составлена на старой налоговой базе. Если уж мы затронули тему переходных положений Закона Украины «О вне-

сении изменений в Налоговый кодекс Украины об улучшении инвестиционного климата в Украине», то, к сожалению, спустя месяц после окончания срока их реализации, практически все позиции провалены. Ведь, кроме разработки и внесения законопроекта о налоге на выведенный капитал, правительство до 1 июля должно было: - провести независимый аудит баз данных ГФС (рабочая группа создана лишь в конце июня); - разработать порядок мониторинга баз данных ГФС; - разработать программное обеспечение для полноценного функционирования электронного кабинета; - разработать и внести в Верховную Раду законопроект о внедрении единого счёта для уплаты налогов и сборов. Проект Закона о внедрении единого счёта рассмотрен Кабмином, но тоже не внесён в Верховную Раду. Что касается аудита и мониторинга баз данных, на последнем своём заседании ОС при ГФСУ, не дождавшись публичной презентации, принял решение обратиться к Минфину с запросом о результатах аудита баз данных ГФСУ для понимания системных нарушений при подготовке предложений по сервису «Электронный кабинет плательщика». В ответе – «отписка»: мол, результаты аудита будут предоставлены исключительно Кабмину. Пока члены ОС при ГФСУ вынуждены не только разрабатывать предложения, но и «проталкивать» их государство, к сожалению, особых шагов к сотрудничеству не предпринимает. Более того, часто кажется, что наше правительство больше слушает представителей международных донорских структур, Американской торговой палаты и Европейской


Голос громади бизнес-ассоциации. Так, что можно быть спокойными за интересы представителей глобального крупного иностранного бизнеса. Но мнением украинской общественности не мешало бы тоже интересоваться. Совмещение несовместимого Два года общественность требовала реформирования таможенной системы. Была создана рабочая группа по реформированию таможенной службы под председательством премьер-министра, куда вошли представители Минфина, ГФСУ. Мы просили включить туда также и представителей общественности на этапе разработки концепции, поскольку это неизбежно должно было повлиять на взаимоотношения бизнеса и налоговой службы. Но нет – рабочая группа работала тайно, до конца нам не отвечали, никаких наработок не показывали… И, наконец, 29 марта на заседании Каб­ мина презентовали некую концепцию, которая предусматривала создание трех юридических лиц: первое – таможня, в которую должны были влиться все региональные отделения, второе – налоговая служба и третье – «надстройка» над ними – фискальная. И все это подчиняется Минфину. Эта концепция была подвергнута резкой критике на совместном заседании ОС при ГФСУ и Общественного совета при Минфине как несоответствующая Таможенному кодексу. Такая структура будет способствовать неправомерным действиям таможенников. А также усложнится процедура обжалования действий таможенных инспекторов. Согласно нововведениям, это будет можно делать только в Киеве. Нетрудно представить, какой поток жалоб туда пойдет и каково будет в нём разобраться. Насколько это усложняет коммуникации с бизнесом – также очевидно. Кроме того, это не пойдет на пользу работе самой службы – руководителю в Киеве придется решать не только кадровые вопросы по каждому отделению, но и организационные, и хозяйственные. Объём документооборота тоже резко увеличится. Придется «раздуть» центральный аппарат до невообразимых размеров. Вероятно, и киевские суды не сидят без дела в ожидании наплыва исков со всей Украины? Такая концепция могла появиться только потому, что не было диалога с общественными организациями. В результате, сами представители ГФСУ высказали свои замечания на заседании Кабмина, где было принято решение не публиковать постановление до учета замечаний. Теперь Минфин решил обсуждать план реализации данной концепции с общественностью. Не саму концепцию,

а только её реализацию! Но какой смысл обсуждать реализацию документа, который еще не опубликован? По убеждению общественности таможенная служба должна осуществлять свою деятельность отдельно от фискальной и не в составе ГФСУ. Такой гибрид уже был в лице Министерства доходов и сборов. Это оказалось неработоспособным: некоторые функции просто отмирали, не было четкой кадровой вертикали и представительства, нарушилось взаимодействие и на международном уровне. Происходит фискализация функций таможни в то время, когда её главная задача – не пропустить через границу контрабанду, оружие, наркотики и т.д. Пример сотрудничества Тем не менее, взаимоотношения ОС при ГФСУ с институтом власти можно назвать положительным примером сотрудничества хотя бы на примере введения системы блокировки налоговых накладных. Изначально она была задумана для того, чтобы ликвидировать «скрутки», уменьшить количество проверок и прочих спорных вопросов с ГФСУ. В течение полугода велась разработка соответствующих критериев блокировки налоговых накладных Минфином, профильными департаментами ГФС и членами Общественного совета. Уже в результате работы системы в тестовом режиме существенно снизилось число предприятий, попадающих в «группу риска». Работа продолжается и когда система заработала в полную силу. ОС при ГФСУ фактически является коммуникационным мостиком между налоговиками и налогоплательщиками. Так, что непонятно: почему концепцию реформирования ГФСУ решили не обсуждать с общественностью. Членов совета не включили в рабочую группу по ее разработке. В результате, местным подразделениям оставили только сервисные функции. Если раньше владелец предприятия в небольшом городке обслуживался в местном отделении ГФСУ, то теперь по сколько-нибудь серьезному вопросу ему приходится обращаться в областной центр. Областным подразделениям ГФСУ тоже существенно увеличилось количество дел. Особенно «повезло» предпринимателям и работникам фискальной службы столичного региона. В целом, следствием таких реформ нагрузка с мест переместилась на высший уровень. Мировой банк, международная аудиторская компания «PriceWaterhouse Coopers» и разработчики рейтинга «Doing Business» отметили, что с внедрением системы электронного администрирования НДС затраты времени на ее обслуживание у малого и среднего биз-

неса возросли. А время, потраченное на составление отчетности, является весьма важным критерием при его определении. Чем быстрее проходит этот процесс – тем выше у страны место в рейтинге. Если раньше можно было раз в месяц сдать отчетность, то теперь необходимо сидеть часами и ждать, когда придет вторая квитанция о получении отчета. А в 20 числах каждого месяца система вообще «ложится» и приходится ждать уже не часы, а сутки. Понятно, что проблемы чисто технические, но бухгалтерам приходится ночевать на работе… Малый бизнес – враг или опора? Ориентация государства идет только на крупный бизнес: тысяча крупных предприятий, в основном естественные и структурные монополисты, дают 70% поступлений в бюджет. Стоит ли говорить, что такого показателя нет ни в одной европейской стране? По заграничным рекомендациям МВФ ГФСУ создала «Офис крупных плательщиков налогов», в котором налогоплательщиков обслуживают «персональные консультанты». Генеральный прокурор недавно запретил проверки крупных плательщиков без его визы и даже выложил соответствующее постановление на сайте Генпрокуратуры. Практически, каждый месяц мы видим встречи крупного иностранного бизнеса то с руководством ГФСУ, то ещё с кем-либо из правительства. Все так называемые «реформы от Минфина» осуществлялись с одобрения представительств иностранных торговых палат и бизнес-ассоциаций. В это время три последних года не заседал Совет предпринимателей при КМУ, три года КМУ не собирал председателей общественных советов при центральных органах исполнительной власти… На средний и малый бизнес, который должен являться костяком экономики, никакого внимания: то ли с точки зрения правительства их нет и быть не должно, то ли это этакий вредный социальный элемент, с которым нужно бороться. Принятая стратегия развития малого и среднего предпринимательства до 2020 года – не более, чем общие фразы, которые не дают ответа, станет ли МСБ движущей силой экономики в обозримом будущем. Тем временем, наблюдается массовый уход МСБ «в тень», подальше от государства и его распростёртых объятий. Такой подход приводит к снижению позиций Украины в тех самых рейтингах, на которые мы так ориентируемся. Малый и средний бизнес – это наиболее социально активная часть населения. Не хотелось бы, чтобы игнорирование его голоса опять привело к массовым протестам. [№7-8 ’2017]

15


Спілка орендарів і підприємців України Асоціація роботодавців торгівлі та комерційної сфери економіки Українии

РЕЗОЛЮЦІЯ

Х ОБ’ЄДНАНОГО З’ЇЗДУ СПІЛКИ ОРЕНДАРІВ І ПІДПРИЄМЦІВ УКРАЇНИ ТА АСОЦІАЦІЇ РОБОТОДАВЦІВ ТОРГІВЛІ ТА КОМЕРЦІЙНОЇ СФЕРИ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ 12 червня 2017 р.

м. Київ

Делегати Х об’єднаного з’їзду Спілки орендарів і підприємців України та Асоціації роботодавців торгівлі та комерційної сфери економіки України, підтримуючи проголошений Президентом України курс на економічні реформи з метою забезпечення сталого соціально-економічного розвитку країни, запровадження принципів гідної праці, суспільного діалогу та свободи бізнесу, відзначають поступальні кроки влади щодо лібералізації державної регуляторно-податкової політики, сервісного обслуговування платників податку, поступове запровадження в практику пропозицій бізнесової громадськості. Зокрема, у 2015 році урядовим рішенням була утворена «Рада бізнес-омбудсмена». На наше переконання, серед інших чинників, що цьому передували, було і рішення попереднього, IХ об’єднаного з’їзду Спілки орендарів і підприємців України та Асоціації роботодавців торгівлі та комерційної сфери економіки України, в резолюції якого йшлося: «Звернутися до Президента України з проханням: «Для забезпечення контролю за дотриманням органами державної влади та місцевого самоврядування конституційних прав та економічних свобод власників бізнесу та оперативного зворотного зв’язку між Главою Держави та підприємницькою громадою, запровадити інститут Уповноваженого Президента України з питань підприємництва в Україні, як незалежного омбудсмена, з регіональними представництвами». Статус цієї інституції, начебто, незалежний, проте, її діяльність опосередковано пов’язана з Кабінетом Міністрів України (КМУ). У наглядовій раді присутні лише представницькі організації великого та транснаціонального бізнесу. В черговий раз представники громадських організацій малого та середнього бізнесу (МСБ) лишилися за межами суспільного діалогу та громадського контролю за правомірністю регуляторно-адміністративної діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування. Тож глава держави і надалі обмежений у можливостях безпосереднього контролю за дотриманням конституційних прав і свобод громадян щодо підприємницької діяльності. Змінами до податкового законодавства та в результаті постійного діалогу з бізнесом майже знято з порядку денного проблеми з відшкодуванням податку на додану вартість. Як позитив у роботі фіскальних органів слід відзначити просвітницьку активність з приводу змін податкового законодавства Головного управління фіскальної служби у м. Києві при загальному недопрацюванні у цьому сенсі в багатьох інших регіонах країни. Проте органи виконавчої влади фактично лишили без уваги низку інших рекомендацій IX з’їзду. Перш за все, йдеться про те, що регуляторно-законодавчі та підзаконні акти приймаються з порушенням положень Закону України «Про засади державної регуляторної політики в сфері господарювання» без участі гро16

[№7-8 ’2017]

мадськості. Ситуацію ускладнює формальність переговорного процесу при прийнятті важливих законодавчих соціально-трудових та соціально-економічних регуляторних рішень, зокрема: - втручанням держави в діяльність соціальних партнерів, яка на законодавчому рівні взяла на себе функцію регулятора в частині визначення репрезентативності сторін соціального діалогу та їх учасників; - сумнівною достовірністю щодо підтвердження репрезентативності соціальних партнерів; - фактичним функціонуванням сторін соціального діалогу в алгоритмі бізнесово-політичного холдингу картельно-олігопольного типу; - монополізацією окремими всеукраїнськими об’єднаннями організацій роботодавців представницьких повноважень усієї підприємницької громадськості в переговорному процесі – системі з урядовою та профспілковою сторонами у форматі соціального діалогу (трипартизму). В результаті, відбувається лише його імітація та «підкилимова» боротьба між суб’єктами сторони роботодавців на національному рівні за зони впливу на регуляторні та політичні рішення влади в інтересах великого бізнесу. І це за умов сумнівної легітимності «організацій роботодавців», коли їх утворення, як інститутів громадського суспільства, на відміну від профспілок, навіть не передбачено Конституцією України; - неконституційністю та дискримінаційністю окремих положень Законів України «Про організації роботодавців та їх об’єднання, права та гарантії їх діяльності» та «Про соціальний діалог в Україні» щодо організацій МСБ, що користується найманою робочою силою, та їх об’єднань в частині участі у переговорному процесі з владою та профспілками у складі сторони роботодавців. Окремі постанови цих Законів самі по собі є порушенням прав і свобод, передбаченими статтями 9 та 15 частини другої статті 22 та частини четвертої статті 36 Конституції України, а також низки постанов Конвенції № 87 Міжнародної Організації Праці (МОП) при ООН «Про свободу асоціації і захист права на організацію», ратифікованої Україною. Зазначені обставини вже спричинили нездорову конкуренцію в стороні роботодавців на національному рівні, що негативно позначається як на якості самого соціального діалогу, так і на ефективності Генеральної, галузевих, регіональних та колективних угод, що, в свою чергу, деструктивно впливає на регуляторну політику та соціальну стабільність в країні. А низька компетентність чиновників стосовно європейських практик соціального діалогу стримують в умовах децентралізації державного управління економічний розвиток країни. Неефективність соціального діалогу посилюється впливом монополій та олігархічного капіталу на прийняття політичних та владних регуляторних рішень, що призводить до незбалансованості реформ у частині запровадження «європейських» тарифів на енергоносії та рівнем інвестицій в людський капітал.


Голос громади Продовжується практика безкарності контролюючих органів, внаслідок неправомірних рішень яких або їх бездіяльності підприємці несуть збитки. Перепоною для започаткування нового бізнесу громадянами є проблемність його ліквідації та неможливість призупинення діяльності без подання податкової звітності. Продовжується практика комерціалізації дозвільно-ліцензійних органів, коли створені або «кришовані» чиновниками комунальні чи приватні комерційні структури, фактично є монополістами з надання переддозвільних, експертних чи адміністративних послуг. Прикладом цього є діяльність такого монополіста, як енергопостачальні компанії. Проблемою є оформлення права на користування прибудинкової земельної ділянки необхідної для обслуговування об’єкту приватизованого нерухомого майна та отримання на неї кадастрового номера. Це особливо яскраво проявляється у столиці та інших мегаполісах країни. Законодавчі рішення щодо реформування власності, орендних відносин та податкової політики частіше мотивовані корпоративними інтересами окремих політичних груп, а не державними інтересами. Дискримінаційні ознаки для орендарів містять в собі положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в частині визначення розміру орендної плати та тривалості чинності договорів оренди, пріоритетного права орендаря на їх пролонгацію та приватизацію орендованого майна. Держава та органи місцевого самоврядування переклали на бізнес здійснення усіх підготовчо-погоджувальних процедур з питань: - оренди державної та комунальної власності; - оформлення відведення, оренди чи викупу земельних ділянок; - розробки землевпорядної документації на державні та комунальні землі для передачі в оренду чи для викупу суб’єктами господарської діяльності. Це породжує низький рівень довіри між владою та бізнесовою громадськістю, поглиблюваний непрозорістю регуляторної політики, що суттєво гальмує економічні реформи в умовах, коли серед підприємницького загалу має місце ідеологічна, корпоративна та політична розпорошеність, відсутні ефективні комунікації між його секторальними складовими, що стримує формування консолідованої, державницько-орієнтованої позиції у діалозі з владою. Порушуються принципи рівності сторін та відповідальності, в наслідок адміністративних (дискримінаційних) засад у взаєминах держави та органів місцевого самоуправління з бізнесом. А низький рівень оплати праці в економіці, невідповідність рівня доходів громадян динаміці зростання тарифів та неконкурентоспроможної продуктивності праці порівняно з країнами ЄС, спричиняє скорочення купівельної спроможності та зниження життєвого рівня громадян, спад ділової активності МСБ, тоді як монополісти, зокрема, в галузі енергетики, лише збільшують прибутки. Тож, вимагаючи від бізнесу, насамперед малого та середнього, бути соціально відповідальними – детінізувати зарплати, бути прозорими, сплачувати податки, держава та суспільство повинні делегувати бізнесу реальні можливості впливати на законодавчо-регуляторні урядові рішення при формуванні регуляторно-податкової, фінансово-інвестиційної, соціально-трудової та соціально-економічної політики, насамперед, у системі соціального діалогу – трипартизму. Лишаються незахищеними права власності, культивуються рейдерські захоплення бізнесу, що стримує інвестування в економіку країни. Низький рівень інвестицій в людський капітал та оплати праці стимулює еміграцію кваліфікованих трудових ресурсів та призводить до дефіциту кваліфікованих робітників у промисловості, що унеможливлює відродження конкурентного виробництва та вихід

національного бізнесу на європейські ринки. Як наслідок, нарощується гострий дефіцит кваліфікованих робітників у багатьох галузях економіки за відсутності державного регулювання у вирішенні цієї проблеми. Регуляторні рішення з легалізації заробітної плати (ЗП) за умови мало не вдвічі тотального зниження розміру Єдиного соціального внеску з 1 січня 2016 року для всіх категорій суб’єктів господарювання не призвело до детінізації ЗП. Зате створило суттєві фінансові преференції для «великого» капіталу та транснаціональних корпорацій з високими ЗП та спричинило колосальний дефіцит Пенсійного фонду. Тоді, як наступне підвищення мінімальної ЗП вдвічі (до 3200 гривень) торкнулося лише МСБ і призвело до згортання підприємництва, зростання безробіття та «тінізації» зарплат. Фактично, не діють Рада підприємців при КМУ, сформована в непрозорий спосіб в 2013 році, та регіональні ради підприємців. Громадські ради при органах виконавчої влади, утворені власне з дорадчо-консультативною метою, інколи використовуються їх очільниками з метою політичного тиску на інститути влади чи лобіювання своїх корпоративних та політичних інтересів. При цьому, посадовці часто розглядають ради як ексклюзивні громадські об’єднання, дискримінуючи цим громадські організації підприємців. Міжнародна донорська підтримка окремих громадських інституцій з локальної тематики без можливості залучення до реалізації таких проектів широкої громадськості призводить до нездорової конкуренції серед громадських бізнес-асоціацій. Низька результативність реформ у системі судочинства та відсутність застосування судами презумпції неправомірності рішень суб’єктів владних повноважень в податкових спорах з платниками податку, внаслідок чого судові рішення з питань господарського та адміністративного права можуть прийматися не прозоро, а судові рішення на користь бізнесу органами влади часто не виконуються. В результаті – Україна продовжує займати 80-ті місця в рейтингу Doing Business, рівень зростання ВВП є скоріше номінальним, а рівень «тіньової економіки» все ще загрозливо високий, іноземні інвестори не поспішають вкладати інвестиції в українські проекти, а громадяни України продовжують виїжджати з країни в пошуках кращої долі. Виходячи з викладеного та: - зважаючи на необхідність забезпечення стійкого розвитку українського суспільства, що визначено порядком денним Організації Об’єднаних Націй (документ «Перетворення нашого світу: Повістка дня стійкого розвитку 2030» (2015 р.), зобов`язання України в рамках виконання Угоди про Асоціацію Україна – ЄС; - об’єктивно оцінюючи проблеми із здійсненням соціальноекономічних реформ; - спираючись на вимоги підприємницької громадськості щодо забезпечення економічних свобод та удосконалення регуляторно-податкової політики; - усвідомлюючи, що принципове покращення економічної ситуації в Україні можливе лише за умови налагодження суспільної злагоди, залучення інвестицій в людський капітал, застосування мотиваційного регуляторно-податкового законодавства, спрямованого на детінізацію господарської діяльності та заробітної плати, створення нових робочих місць, забезпечення рівноправних партнерських довірливих відносин між владою, бізнесом та різними сегментами суспільства, учасники з’їзду, відзначаючи, що регуляторно-податкова та дозвільно-ліцензійна система в царині господарської діяльності та земельних відносин є головним чинником тінізації економіки та стримування реального розвитку економіки, вважають за необхідне: I. Для налагодження взаємної довіри між владою та бізнесом – звернутися до Кабінету Міністрів України з пропозицією: [№7-8 ’2017]

17


1. Внести зміни до Законів України «Про організації роботодавців та їх об’єднання, права та гарантії їх діяльності» та «Про соціальний діалог в Україні» в частині: 1.1. Приведення їх у відповідність до положень Конституції України та Конвенцій Міжнародної Організації Праці №87 та №98, ратифікованих Україною. 1.2. Поширення соціального діалогу на інститути громадянського суспільства у форматі «соціальний діалог+» стосовно впливу на державну соціально-економічну та соціально-трудову політику. 1.3. Запровадження алгоритму представницького визначення репрезентативності сторін соціального діалогу та їх учасників без адміністрування державними органами виконавчої влади. 1.4. Надання права, так званим не репрезентативним організаціям роботодавців і їх об’єднанням, громадським організаціям підприємців та їх об’єднанням відповідного статусу, які користуються найманою робочою силою та статутами яких передбачена участь у соціальному діалозі, представництво і захист інтересів роботодавців, брати участь у колективних переговорах з урядовою та профспілковою сторонами з підготовки та підписання угод на всіх рівнях. 1.5. Забезпечення балансу інтересів між різними сегментами економіки (великий, середній, малий бізнес) шляхом забезпечення їх квотної участі в органах соціального діалогу. 1.6. Залучення роботодавців до реалізації соціально-економічних та соціально-трудових проектів та програм винятково через їх організації та об’єднання організацій роботодавців відповідного рівня. 1.7. Врегулювання соціальної відповідальності сторони роботодавців на національному рівні за наповнення бюджетів усіх рівнів та фондів соціального захисту населення в межах укладеної Генеральної угоди. 1.8. Формування моделей соціального діалогу на регіональному та місцевому рівнях на тристоронній основі (влада, сторона роботодавців, профспілки), які би активізували роль організацій підприємців та роботодавців у розробці і реалізації програм сталого розвитку в умовах децентралізації влади. 1.9. Заборони державним службовцям та народним депутатам, екс-державним службовцям протягом 3-х років після звільнення з державної служби, екс-народним депутатам протягом 3-х років після завершення депутатських повноважень, лідерам та членам колегіальних органів управління політичних партій очолювати громадські організації та громадські спілки, організації роботодавців та їх об’єднання, зосередивши роботу на виконанні своїх службових обов’язків. 2. Внести зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 3.11.2010 р. N 996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» щодо недискримінації інститутів громадянського суспільства при утворенні громадських рад при органах виконавчої влади та місцевого самоврядування, а також унормування їх діяльності винятково в експертній царині стосовно законо- та нормотворчої діяльності органів виконавчої влади, при яких вони утворені. 3. Домогтися балансу інтересів соціально відповідального бізнесу, виконавчої влади та суспільства при проведенні соціально-економічних реформ: 3.1. Застосуванням принципу презумпції неправомірності рішення суб’єкта владних повноважень в податкових спорах з платниками податків внесенням змін до Господарського кодексу України та регуляторно-податкового законодавства з метою унеможливлення довільного трактування окремих правових норм, усунення протиріч з іншими нормативно-правовими актами. 3.2. Посиленням відповідальності посадових осіб за їхні дії у випадку нанесення шкоди майну та збитків суб’єкту господар18

[№7-8 ’2017]

ської діяльності, особливо в період проведення перевірок, та за їх бездіяльність у протидії рейдерству. 3.3. Поширенням принципів спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності на нерентабельні суб’єкти господарювання всіх форм власності з одночасною оптимізацією механізмів її функціонування і унеможливленням зловживань для мінімізації бази оподаткування та відмивання коштів юридичними особами, у тому числі державними та комунальними підприємствами та організаціями; 3.4. Забезпеченням прозорості процедури застосування штрафних та адміністративних санкцій до суб’єктів господарювання, з урахуванням адекватності порушень та фінансово-адміністративної відповідальності за них, спрощення адміністрування податків та недискримінації платника податку у взаєминах з контролюючими органами. 3.5. Непритягненням до відповідальності платника податку та ненарахуванням штрафних санкцій за вперше виявлені порушення положень податкового законодавства за наявності його згоди сплатити податковий борг не пізніше ніж протягом 90 днів. 3.6. Дотриманням принципів сервісного консалтингу та презумпції невинності платника податку щодо податкового боргу в разі виявлення податкових зобов’язань, зумовлених бюрократичним затягуванням реєстраційних та регуляторно-дозвільних процедур. 3.7. Незастосуванням штрафних санкцій платнику податку за несвоєчасну сплату податкових зобов’язань за наявності заборгованості перед ним відповідних бюджетів за виконання держзамовлення (надання послуг та продаж товарів) у розмірі такої заборгованості. 3.8. Удосконалюванням системи блокування податкових накладних (ПН) в частині захисту права сумлінних платників податків на підтвердження податкового кредиту в Єдиному реєстрі ПН, виходячи з презумпції невинуватості платника податку, та запобігання відволіканню обігових коштів суб’єктів господарювання. 4. Забезпечити підтримку національного товаровиробництва та розвиток МСБ шляхом: 4.1. Виконання всіма гілками державної влади та органів місцевого самоврядування положень Закону України «Про засади державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності» щодо обов`язкового проведення консультацій та громадського обговорення з профільними представницькими організаціями підприємців та роботодавців щодо доцільності ініціації, розробки проектів регуляторних законодавчих та нормативно-правових актів. 4.2. Затвердження переліку товарів – локомотиви, електромобілі, трамваї, електробуси, тролейбуси, автобуси, транспорт для міського господарства, техніка для комунальних потреб та інші товари, що мають стратегічне для держави значення, виробництво яких стимулюється державою. 4.3. Запровадження преференцій щодо сплати ПДВ та земельного податку та для підприємств-резидентів України, що виробляють стратегічні товари для держави за кошти державного чи місцевого бюджетів. 4.4. Звільнення на 10 років від сплати ввізного мита та ПДВ високотехнологічного обладнання та обладнання для виробничих ліній, що імпортується українськими підприємствами для виробництва стратегічних товарів за умови відсутності в країні виробництва його аналогів. Альтернативний варіант: зниження розміру відповідних платежів з наданням податкової розстрочки терміном до 3-х років. 4.5. Скасування ввізного ПДВ чи зниження його до 5% на імпортовану сировину (метал, нафту тощо) чи комплектуючі, необхідні для власного виробництва, за умови відсутності аналогів у національних виробників. 4.6. Зниження суми сплати податку на прибуток в розмірі інвестицій на розробку інноваційної продукції.


Голос громади 4.7. Звільнення від сплати ПДВ авансів за товари, що виробляються українськими підприємствами в рамках укладених договорів за кошти державного чи місцевого бюджету, оскільки додана вартість утвориться після виготовлення відповідної продукції і ПДВ буде сплачено після її відвантаження та повного розрахунку. 4.8. Запровадження терміну «життєвий цикл товару» при здійсненні публічних закупівель. 4.9. Встановлення додаткових критеріїв оцінки пропозицій учасників тендерів у Законі України «Про публічні закупівлі» відмінних від ціни: наявність власного виробництва в Україні, створення нових робочих місць, локалізація виробництва в Україні тощо. 4.10. Запровадження обов’язку замовника при розробці тендерної документації та укладенні договорів у публічних закупівлях враховувати необхідний цикл виготовлення продукції, та передбачати дату поставки такої продукції виходячи з часу, який необхідний для її виготовлення та поставки, з дня укладення відповідного договору із замовником без прив’язок до бюджетного року. 4.11. Врегулювання змінами Закону України «Про Державний бюджет України» та скасуванням ч.2 Постанови Кабінету Міністрів України № 117 від 23 квітня 2017 року «Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти» використання коштів, отриманих як передоплата за договорами, укладеними за результатами публічних закупівель, у наступному бюджетному періоді. 4.12. Скасування примітки до Додатку 1 Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489. 4.13. Спрощення процедури присвоєння земельним ділянкам кадастрового номера шляхом покладення обов’язку отримання кадастрового номера на місцеві органи Держгеокадастру з встановленням чітких термінів та відповідальності – без отримання всіляких дозволів і погоджень органів місцевого самоврядування. 4.14. Встановлення розміру орендної плати за користування земельними ділянками меншим за земельний податок для мотивації суб’єктів господарювання до узаконення своїх прав на користування земельною ділянкою на засадах оренди. 4.15. Спрощення адміністрування (скорочення часових та ресурсних витрат) та скорочення процедур ліквідації (банкрутства) суб’єктів господарювання. 4.16. Забезпечення недоторканості приватної власності та недопущення рейдерства. 4.17. Врегулювання участі підприємницької громадськості у демонополізації економіки стосовно природніх монополій. 5. Розвиток інфраструктури підтримки підприємництва за напрямками: 5.1. Інформування в сфері доступу до підприємницьких ресурсів: - державних та міжнародних пільгових програм кредитування (мікрокредитування); - оперативної інформації щодо поточного стану та прогнозування розвитку ринків (галузей економіки); - баз даних інноваційних проектів та НДДКР; - орендних площ, нерухомості та техніки (лізинг); - державних (регіональних, муніципальних) програм з підготовки та перепідготовки персоналу, лізинг персоналу тощо. 5.2. Залучення організацій підприємців та роботодавців до реалізації програм з підвищення поінформованості бізнесу щодо доступу до підприємницьких ресурсів із використанням недержавних друкованих та електронних ЗМІ. 5.3. Розвиток регіональних мереж технопарків (технополісів) з наданням пільгового режиму використання їх інфраструктури підприємствами для інноваційної діяльності.

5.4. Консолідація державних ресурсів, спрямованих на підтримку регіонального підприємництва на основі єдиного координаційного органу (наприклад, на базі агенцій регіонального розвитку) з метою запобігання їх розпорошенню. 5.5. Розвиток інфраструктури підтримки малого бізнесу (індустріальні та технологічні парки, бізнес-інкубатори, бізнес-центри, програми пільгового кредитування тощо), як чинника соціальної стабільності та зменшення безробіття в регіонах. 5.6. Підтримка startup-проектів підприємців, МСБ та винахідників. 5.7. Розвиток логістичної та комунікативної інфраструктури, передусім на територіях пріоритетного розвитку. 5.8. Фінансова підтримка НДДКР, стимулювання співпраці науки та МСБ. 5.9. Опрацювання державної програми «Інноваційна спрямованість розвитку МСБ в Україні» з преференціями суб’єктам малого бізнесу в разі впровадження ними інноваційних технологій та вироблення інноваційного продукту. 6. Стимулювання інвестицій в людський капітал шляхом: 6.1. Посилення координації бізнесу ( їх громадських об`єднань) з освітніми закладами, центрами зайнятості щодо підвищення кваліфікації та перепідготовки кваліфікованих кадрів, зниження дефіциту робітничих та інших професій на ринку праці. 6.2. Налагодження ефективного “зворотнього зв`язку” між роботодавцями, закладами освіти та державою для створення баз даних перспективних випускників закладів професійно-технічної освіти та ВНЗ, а також баз виробничої практики, передусім у сферах постіндустріальної економіки, можливостей проходження практики за кордоном тощо. 6.3. Забезпечення реальних мотиваційних соціально-економічних умов для роботодавців щодо: • надання першого робочого місця молодим спеціалістам; • надання виробничої практики студентам з подальшим оформленням на роботу; • забезпечення пільгового режиму оподаткування при впровадженні інноваційних технологій з утворенням високотехнологічних робочих місць. 6.4. Формування дієвої системи навчання та перенавчання підприємців за підтримки держави (державної служби зайнятості) та участі організацій роботодавців і підприємців. 6.5 Проведення навчання підприємців за кошти бюджетів на регіональному рівні у зв’язку із законодавчими змінами із залученням до цієї програми громадських об`єднань підприємців та роботодавців. 7. З метою посилення участі членських організацій Спілки орендарів і підприємців України та Асоціації роботодавців торгівлі і комерційної сфери економіки України в реалізації економічних реформ: 7.1. Схвалити Програмні положення діяльності Спілки орендарів і підприємців України та Асоціації роботодавців торгівлі і комерційної сфери економіки України на 2017 – 2020 рр. 7.2. Рекомендувати регіональним організаціям підприємців та роботодавців долучатися до роботи громадських рад при органах виконавчої влади та місцевого самоврядування, а також брати участь у діяльності Української національної платформи громадянського суспільства Форуму Східного партнерства та Платформи громадянського суспільства Україна-ЄС, утвореної згідно з Угодою про Асоціацію Україна-Євросоюз. 7.3. Членам Спілки орендарів і підприємців України та Асоціації роботодавців торгівлі та комерційної сфери економіки України активізувати роботу щодо створення обласних та місцевих міжгалузевих та галузевих організацій роботодавців відповідно до Закону України «Про організації роботодавців та їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності» для участі у переговорному процесі за Законом України «Про соціальний діалог в Україні». [№7-8 ’2017]

19


МІНІСТЕРСТВО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТК У І ТО Р Г І В Л І У К РА Ї Н И

ГАЛУЗЕВА УГОДА

МІЖ МІНІСТЕРСТВОМ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ І ТОРГІВЛІ УКРАЇНИ, АСОЦІАЦІЄЮ РОБОТОДАВЦІВ ТОРГІВЛІ ТА КОМЕРЦІЙНОЇ СФЕРИ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ ТА ВСЕУКРАЇНСЬКОЮ ПРОФСПІЛКОЮ ПРАЦІВНИКІВ І ПІДПРИЄМЦІВ ТОРГІВЛІ, ГРОМАДСЬКОГО ХАРЧУВАННЯ ТА ПОСЛУГ Київ

2017 рік

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ 1.1. Галузева угода (далі – Угода) укладена між Міністерством економічного розвитку і торгівлі України (далі – Мінекономрозвитку, або Сторона), Асоціацією роботодавців торгівлі та комерційної сфери економіки України (далі – Роботодавці, або Сторона) та Всеукраїнською профспілкою працівників і підприємців торгівлі, громадського харчування та послуг (далі – Профспілка, або Сторона). 1.2. Угода укладена відповідно до Законів України “Про колективні договори і угоди”, “Про соціальний діалог в Україні”, положень Генеральної угоди про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин в Україні (далі – Генеральна угода) та інших нормативно-правових актів. 1.3. Повноваження Сторін визначено законами України, Статутами та іншими нормативно-правовими актами. 1.4. Сторони визнають Угоду як чинний акт соціального партнерства, яким регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин та забезпечення конституційних прав і гарантій працівників і роботодавців. При цьому Угода розглядається Сторонами як основа для ведення колективних переговорів в організаціях і на підприємствах, а її положення є обов’язковими і мінімальними для врахування суб’єктами, що перебувають у сфері дії Сторін. Угода не обмежує підприємства установлювати за рахунок власних коштів у колективних договорах додаткові гарантії, трудові та соціально-побутові пільги. 1.5. Угода набирає чинності з дня її підписання і діє до укладення нової або перегляду цієї Угоди. 1.6. Угода відкрита для приєднання інших репрезентативних об’єднань роботодавців і профспілок сфери торгівлі, ресторанного господарства та послуг. 1.7. Для ведення переговорів щодо укладення Угоди і підведення підсумків її виконання утворюється комісія з рівної кількості представників від кожної із Сторін. 1.8. Мінекономрозвитку у триденний строк з дня підписання Угоди Сторонами подає її на повідомну реєстрацію до Мінсоцполітики. Сторони роботодавців і профспілки у двотижневий строк з дня реєстрації Угоди доводять її до відома відповідних підприємств. 20

[№7-8 ’2017]

1.9. Сторони рекомендують підприємствам укладати колективні договори або вносити зміни та доповнення до них до 1 березня відповідного року, з дотриманням умов, норм і положень, визначених законодавством та Угодою, а також сприяють створенню умов для ведення переговорів з укладення колективних договорів відповідно до законодавства. 2. СПРИЯННЯ РОЗВИТКУ ТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ І ПІДПРИЄМНИЦТВА Сторони спільними діями сприяють стабільності й розвитку підприємств галузі та підтверджують, що підвищення ефективності їх діяльності, конкурентоспроможності є надійним джерелом підвищення добробуту працівників. Мінекономрозвитку зобов’язується: 2.1. Надавати підтримку підприємствам галузі для їх розвитку шляхом формування та реалізації державної політики у сфері внутрішньої торгівлі. 2.2. У межах компетенції вносити на розгляд Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади пропозиції до проектів державних програм соціально-економічного розвитку щодо розв’язання проблем галузі. 2.3. Надавати інформаційно-методичну допомогу суб’єктам підприємницької діяльності галузі у налагодженні ділових контактів на внутрішніх та зовнішніх ринках розвитку їх діяльності. 2.4. Проводити за участю соціальних партнерів моніторинг соціально-економічного та технічного розвитку підприємств, їх конкурентоспроможності та інноваційної діяльності, використання передового досвіду у сфері менеджменту, управління якістю продукції, маркетингу, забезпечення соціально-економічних потреб працівників, ринку інвестицій. 2.5. Інформувати соціальних партнерів щодо прогнозів розвитку галузі та стану реалізації запланованих заходів. 2.6. Удосконалювати нормативну базу з питань внутрішньої торгівлі. 2.7. Забезпечити дотримання процедури погодження із соціальними партнерами проектів нормативно-правових актів із соціально-економічних питань внутрішньої торгівлі і підприємницької діяльності. Розглядати проекти законів, нормативно-правових актів з урахуванням пропозицій Профспілки та Роботодавців.


Галузева угода 2.8. Сприяти активізації кредитування підприємницької діяльності з дотриманням положень Закону України “Про державну допомогу суб’єктам господарювання” (підпункт 1.24.2 пункту 1.24 Генеральної угоди). 2.9. Забезпечувати подальшу дерегуляцію підприємницької діяльності шляхом скорочення документів дозвільного характеру, розширення застосування декларативного принципу, лібералізації процедур здійснення нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (пункт 1.35 Генеральної угоди). Мінекономрозвитку та Роботодавці зобов’язуються: 2.10. Сприяти представникам Профспілки представляти інтереси трудових колективів у стосунках з роботодавцями. 2.11. Сприяти запровадженню на підприємствах програм та стандартів соціальної відповідальності бізнесу з дотриманням положень Закону України “Про державну допомогу суб’єктам господарювання”. 2.12. Відстоювати інтереси галузі в умовах виконання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони. Про соціальні наслідки євроінтеграції інформувати соціальних партнерів. 2.13. Проводити за участю Сторін семінари, наради, консультації, громадські обговорення регуляторних актів з найбільш актуальних питань діяльності організацій торгівлі, харчування, сфери послуг та підприємництва. Профспілка зобов’язується: 2.14. Сприяти роботодавцям у реалізації заходів, спрямованих на підвищення ефективності роботи підприємств. 2.15. Проводити роботу щодо формування у працівників ощадливого ставлення до власності суб’єктів господарювання, раціонального використання ними матеріально-технічних ресурсів, сумлінного ставлення до трудових обов’язків. 2.16. Сприяти зміцненню виробничої та трудової дисципліни на підприємствах. 2.17. Утримуватися від організації акцій протесту, страйків за умов виконання Сторонами зобов’язань і норм Угоди, колективного договору. 3. ЗАЙНЯТІСТЬ ТА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ПРАЦІВНИКІВ ВІД БЕЗРОБІТТЯ Сторони домовилися: 3.1. У разі виникнення об’єктивних причин, через які неминуче звільнення найманих працівників з ініціативи роботодавців, забезпечити проведення звільнення за умови попереднього (не пізніше ніж за три місяці) письмового повідомлення відповідних профспілкових організацій про причини та терміни проведення звільнення, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, а також про заходи, які спрямовані на працевлаштування працівників, які підлягають вивільненню. 3.2. Не допускати звільнення працівників без забезпечення їм погашення всіх боргів з виплати заробітної плати. 3.3. Рішення про умови використання на підприємствах іноземної робочої сили приймати тільки за узгодженням з профспілковим комітетом. 3.4. У разі звільнення працівників одночасно з проведенням розрахунків з виплати заробітної плати видавати на їх запит безкоштовно довідки, необхідні для призначення пенсій. 3.5. Не допускати підміни трудових договорів угодами цивільно-правового характеру в разі наявності у штатному розписі підприємства відповідних посад за умови, що робота має постійний характер. 3.6. Надавати переважне право на працевлаштування на підприємстві працівникам, які були вивільнені з цього підприємства на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

3.7. Проводити підвищення кваліфікації працівників підприємств не рідше ніж один раз на п’ять років, а також проводити професійну перепідготовку та підвищувати кваліфікацію працівників у періоди їх неповної зайнятості та для працівників, які перебувають під загрозою вивільнення. Сприяти відновленню наставництва (пункти 1.32, 1.36, 1.44 Генеральної угоди). 3.8. Впровадити систему підтвердження результатів неформального професійного навчання за робітничими професіями (пункт 1.37 Генеральної угоди). 3.9. Не допускати безпідставного переведення працівників на роботу на умовах неповного робочого часу. У разі запровадження на підприємствах галузі умов неповного робочого дня з об’єктивних причин – не допускати обмеження трудових прав працівників, зберігати за ними права, пільги та гарантії, передбачені колективними договорами. 3.10. Працівникам, попередженим у встановленому порядку про звільнення на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, протягом останнього місяця перед звільненням надавати на їх прохання для пошуку нового місця роботи вільний час на умовах, установлених колективним договором, але не менше ніж 8 годин на тиждень з оплатою згідно з тарифною ставкою (посадовим окладом). 3.11. Передбачати у фінансових планах підприємств кошти на професійну перепідготовку та підвищення кваліфікації з віднесенням їх на витрати підприємства. 3.12. Визначати в колективних договорах категорії працівників, які підлягають атестації та періодичність її проведення. Роботодавці зобов’язуються: 3.13. Співпрацювати з органами державної служби зайнятості з метою консультування, навчання вивільнюваних працівників з питань законодавства про працю і зайнятість, можливостей самореалізації на ринку праці та навчання основам підприємницької діяльності. Мінекономрозвитку зобов’язується: 3.14. Розвивати галузеву систему кваліфікацій, незалежне її підтвердження, розроблення професійних стандартів, у разі необхідності надавати пропозиції Мінсоцполітики щодо внесення змін до національного класифікатора ДК 003:2010 “Класифікатор професій”, затвердженого наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 № 327 (пункт 1.40 Генеральної угоди). 3.15. Переглянути з урахуванням нових професій і посад Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників, випуск 65, затверджений наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України від 30.11.1999 № 918. Профспілка зобов’язується: 3.16. Уносити в разі потреби відповідним органам виконавчої влади та роботодавцям пропозиції щодо перенесення термінів, тимчасове припинення або скасування заходів, пов’язаних з масовим вивільненням працівників. 3.17. Надавати членам профспілки безкоштовну правову допомогу, проводити консультації з питань зайнятості, у разі потреби представляти інтереси членів профспілки для захисту їх трудових прав у судових органах. 4. НОРМУВАННЯ ТА ОПЛАТА ПРАЦІ Сторони домовилися: 4.1. Установити: 4.1.1. Мінімальну тарифну ставку (оклад) за просту некваліфіковану працю за повністю виконану норму робочого часу в нормальних умовах праці в розмірі, не меншому за прожитковий мінімум, визначений для працездатних осіб на 1 січня календарного року (Закон України “Про оплату праці”). 4.1.2. Мінімальну тарифну ставку робітника І розряду за повністю виконану норму робочого часу в нормальних умовах праці [№7-8 ’2017]

21


в розмірі не нижче ніж 110 відсотків прожиткового мінімуму, визначеного для працездатних осіб на 1 січня календарного року (пункти 2.4, 2.5 Генеральної угоди.). 4.2. Перелік і розміри доплат та надбавок до тарифних ставок, окладів і посадових окладів працівників, підприємств, установ і організацій, що мають міжгалузевий характер, установлюється згідно з додатком 1. 4.3. Рекомендувати підприємствам під час укладання колективних договорів передбачати працівникам такі доплати: за перемогу в конкурсі професійної майстерності, за звання “Майстер-кухар”, “Майстер-кондитер”, “Заслужений працівник сфери послуг України” тощо. 4.4. Тарифні коефіцієнти співвідношень окладів і ставок працівників галузі установлюються згідно з додатком 2. Перелік професій робітників, яким встановлюються кваліфікаційні розряди, визначено додатком 3. 4.5. Форми і системи оплати праці, розміри тарифних ставок, окладів, надбавок, доплат, премій, інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат установлювати в колективних договорах з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, Генеральною угодою та цією Угодою. 4.6. Здійснювати заходи щодо збільшення частки основної заробітної плати в структурі фонду оплати праці до 64 % (пункт 2.19 Генеральної угоди). 4.7. Розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижче за розмір мінімальної заробітної плати, установленої законодавством. При обчисленні розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру не враховуються доплати за роботу в несприятливих умовах праці та підвищеного ризику для здоров’я, за роботу в нічний та надурочний час, роз’їзний характер робіт, премії до святкових і ювілейних дат. Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою від законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, проводиться доплата до її рівня, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати (Закон України “Про оплату праці”). 4.8. Для працівників підприємств, що виконують роботи, не властиві основній діяльності галузі, умови оплати встановлюються в колективних договорах з дотриманням норм і гарантій, передбачених галузевими угодами тих галузей, до яких ці роботи належать за характером виробництва, але не нижче гарантій, установлених цією Угодою. Роботодавці зобов’язуються: 4.9. Підвищувати заробітну плату працівникам у разі зростання фінансових показників. 4.10. У періоди між підвищенням розмірів заробітної плати проводити індексацію заробітної плати на умовах, установлених колективними договорами, та відповідно до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”. 4.11. Заробітну плату в грошовій формі виплачувати у строки, передбачені колективними договорами. 4.12. Забезпечувати своєчасну і в повному обсязі виплату заробітної плати працівникам на підприємствах (пункт 2.23 Генеральної угоди). 4.13. За наявності заборгованості з виплати заробітної плати інформувати профспілкові організації про надходження коштів на рахунок підприємства та напрями їх використання (стаття 45 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, стаття 251 Кодексу законів про працю України). 4.14. Заробітну плату працівникам за весь час щорічної відпустки виплачувати не пізніше ніж за три дні до початку відпустки. У разі припинення трудового договору (угоди) виплату всіх належних працівнику грошових коштів здійснювати в день звільнення. 4.15. Надавати відповідно до колективних договорів та угод, за результатами атестації робочих місць додаткові до встанов22

[№7-8 ’2017]

лених законодавством компенсації працівникам, якщо вони зайняті на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці, з урахуванням пропозицій профспілки. 4.16. Запровадження, зміну і перегляд норм праці проводити з обов’язковим ознайомленням працівника не пізніше як за один місяць, а про зміну умов праці – не пізніше ніж за два місяці до їх проведення та погодження з профспілкою. Обов’язковим при цьому є економічне обґрунтування таких змін. 4.17. Зміни форм і систем оплати праці, преміювання, установлення надбавок та доплат працівникам, а також їх розмірів на підприємствах проводити за погодженням із профспілковими комітетами. 4.18. Забезпечувати на підприємствах гласність внутрішніх положень про оплату праці, у тому числі про преміювання, доплати, заохочувальні виплати тощо, включати їх як обов’язкові додатки до колективних договорів. 4.19. У разі застосування на підприємствах, в організаціях усіх форм власності альтернативних систем оплати праці (безтарифної, грейдової та ін.) установлювати нижню межу оплати за кваліфіковану працю не нижче ніж розмір тарифної ставки робітника I розряду відповідно до пункту 4.1 Угоди. До розроблення та впровадження систем оплати праці на підприємствах обов’язково залучати представників профспілки (пункт 2.21 Генеральної угоди). Профспілка зобов’язується: 4.20. Здійснювати громадський контроль за додержанням законодавства про оплату праці, у тому числі за своєчасністю її виплати. Надавати консультації та правову допомогу найманим працівникам у захисті своїх прав, представляти інтереси членів профспілки у комісіях з розв’язання трудових спорів та в судових органах. 4.21. Ініціювати питання притягнення до відповідальності керівників підприємств за систематичну невиплату заробітної плати. 4.22. Проводити навчання профспілкового активу з питань організації, оплати та нормування праці, індексації грошових доходів та компенсаційних виплат. 5. ОХОРОНА, УМОВИ ПРАЦІ ТА ВІДПОЧИНКУ Сторони домовилися: 5.1. Трудові відносини у сфері праці та відпочинку будувати на засадах дотримання державних гарантій і договірного регулювання. 5.2. Забезпечувати тривалість робочого часу не більше ніж 40 годин на тиждень. 5.3. Запроваджувати скорочену тривалість робочого часу із збереженням заробітної плати для жінок, які мають дітей віком до 14 років, або дитину-інваліда без зменшення оплати праці (пункт 2.81 Генеральної угоди). 5.4. Установлювати тривалість робочої зміни понад 8 годин, але не більше ніж 12 годин, лише в порядку, визначеному правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективними договорами за погодженням з профспілкою. 5.5. Під час підсумованого обліку робочого часу застосовувати обліковий період (місяць, квартал, півріччя, рік) лише в разі наявності графіка роботи працівника на весь обліковий період. 5.6. Під час підсумованого обліку робочого часу вважати надурочним час, відпрацьований понад норму тривалості робочого часу за обліковий період. 5.7. Не вилучати з робочого часу працівників час приймання їжі, якщо за умовами виробництва працівник не має права відлучатися з робочого місця та використовувати час обідньої перерви на свій розсуд. Перелік таких робіт у цьому випадку визначається колективними договорами. 5.8. Робочий час і час відпочинку працівників установлювати правилами внутрішнього трудового розпорядку, що додаються до колективних договорів.


Галузева угода 5.9. Щороку надавати працівникам відпустки, установлені згідно із законодавством. Щорічні додаткові відпустки надавати працівникам відповідно до Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 № 1290. Конкретна тривалість щорічних додаткових відпусток установлюється колективним або трудовим договором: за роботу із шкідливими і важкими умовами праці залежно від результатів атестації робочих місць та часу зайнятості працівника в цих умовах (стаття 7 Закону України “Про відпустки”), а відпусток за особливий характер праці – залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах (стаття 8 Закону України “Про відпустки”). Додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникам пільги і компенсації (у тому числі додаткові відпустки), не передбачені законодавством, роботодавець може за свої кошти (стаття 7 Закону України “Про охорону праці”). 5.10. Роботу працівників у вихідні та святкові дні погоджувати з профспілкою та компенсувати згідно із законодавством. 5.11. Не допускати примушення працівників (без їх згоди) до: переходу на роботу з неповним робочим часом за відсутності змін в організації виробництва та праці; подання заяви про звільнення у зв’язку із скороченням чисельності без відпрацювання двомісячного строку з дня попередження про наступне вивільнення; подання заяви про звільнення за згодою сторін у разі проведення фактичного скорочення чисельності працюючих на підприємстві. 5.12. Рекомендувати включати до колективних договорів: комплексні зобов’язання щодо здійснення заходів з охорони праці, оздоровлення працівників; забезпечення своєчасного проведення атестації робочих місць з метою розроблення та реалізації організаційних заходів щодо поліпшення умов праці працівників, а також для визначення їх права на надання пільг, доплат і компенсацій за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; щорічне збільшення витрат на поліпшення умов праці; спрямування коштів на охорону праці в обсязі не менше ніж 0,5 відсотка фонду оплати праці за попередній рік; навчання та перевірку знань з охорони праці спеціалістів, службові обов’язки яких пов’язані з організацією безпечного ведення робіт в торгівлі та ресторанному господарстві, не рідше одного разу в три роки; збереження середнього заробітку працівникам під час проходження обов’язкових медоглядів, інструктажів, перевірки знань та інших випадків звільнення працівника від основної роботи за ініціативою організаторів робіт. Роботодавці зобов’язуються: 5.13. Надавати безперешкодний доступ до робочих місць представникам профспілки для здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю та охорону праці, соціально-економічних прав працівників. 5.14. Залучати за потреби позаштатних технічних радників (експертів, фахівців) для кваліфікованого розгляду окремих аспектів безпеки і гігієни праці. 5.15. Не допускати притягнення до відповідальності працівників унаслідок вчинених ними дій щодо захисту своїх прав з питань охорони праці або працівників, які відмовилися від виконання роботи чи залишили роботу та мали достатні підстави вважати, що вона становить безпосередню і серйозну небезпеку для їх життя чи здоров’я або життя чи здоров’я інших людей.

Профспілка зобов’язується: 5.16. Забезпечити громадський контроль за додержанням законодавства про працю та з питань охорони праці. У разі виявлення порушень уносити роботодавцям подання про їх усунення. 5.17. Здійснювати надання безоплатної правової допомоги з цих питань. Представляти в разі потреби трудові та соціально-економічні права та інтереси членів профспілки у судових та інших органах державної влади та місцевого самоврядування відповідно до законодавства. 5.18. Забезпечити участь представників профспілки в розслідуванні нещасних випадків на виробництві. 5.19. Брати участь в атестації робочих місць, у вирішенні конфліктів з питань умов і охорони праці, у роботі комісій з перевірки знань з охорони праці, у заходах з охорони і умов праці, які проводять соціальні партнери. 5.20. Здійснювати контроль за видачею закладами охорони здоров’я документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність членів профспілки. 6. СОЦІАЛЬНІ ГАРАНТІЇ Сторони домовилися: Рекомендувати підприємствам та організаціям: 6.1. Згідно із статтею 44 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” передбачати відрахування профспілковим комітетам на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу в розмірах, передбачених колективними договорами, але не менше ніж 0,3 відсотка фонду оплати праці. 6.2. Унесення з урахуванням економічних можливостей підприємств до колективних договорів додаткових порівняно із законодавством соціальних пільг та компенсацій, а саме: матеріальна допомога потерпілому в разі тимчасової втрати працездатності через нещасний випадок на виробництві, крім допомоги через тимчасову непрацездатність, у розмірі втраченого заробітку за період непрацездатності; одноразова допомога сім’ям працівників, загиблих на виробництві; одноразова допомога сім’ям працівників, померлих від загального захворювання або нещасного випадку в побуті, а також відшкодування (повне або часткове) витрат на поховання; матеріальна допомога працівникам з зв’язку з переходом на пенсію у розмірі не менше ніж 10 відсотків установленої місячної тарифної ставки (окладу) за кожний рік роботи на підприємстві; матеріальна допомога працівникам у разі звільнення у зв’язку зі змінами в організації виробництва та праці; матеріальна допомога працівникам на оздоровлення під час надання чергової відпустки в розмірі встановленої місячної тарифної ставки (окладу); одноразова винагорода до особистих ювілейних дат працівників; щомісячна матеріальна допомога жінкам, що перебувають у відпустці для догляду за дитиною; одноразова допомога особам, звільненим із Збройних Сил України, які повернулися працювати на підприємство; повна або часткова оплата лікування працівників у стаціонарі, запровадження медичного страхування працівників та їх сімей; додаткова відпустка із збереженням середнього заробітку у випадках одруження, народження дитини, поховання не менше ніж три календарних дні; часткова компенсація витрат на утримання дітей працівників у дитячих дошкільних закладах, перебування в оздоровчих дитячих таборах (центрах), на придбання путівок у санаторії та бази відпочинку; матеріальна та інша допомога ветеранам праці, людям похилого віку, малозабезпеченим та іншим вразливим категоріям осіб. [№7-8 ’2017]

23


6.3. Представляти інтереси трудових колективів в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування, брати участь у підготовці проектів документів щодо внесення змін до законодавства з питань посилення соціального захисту найманих працівників та надання їм пільг. 7. СОЦІАЛЬНИЙ ДІАЛОГ Сторони домовилися: 7.1. З метою подальшого розвитку соціального діалогу проводити попередні консультації та переговори під час підготовки проектів законів України, галузевих програм та інших нормативно-правових актів з питань соціально-трудових відносин, які є предметом цієї Угоди. 7.2. Запрошувати соціальних партнерів для участі в роботі колегій, нарад Мінекономрозвитку, засідань Асоціації роботодавців, Всеукраїнської профспілки торгівлі з розгляду соціально-економічних питань, надавати один одному наявну статистичну та іншу інформацію з питань, які є предметом цієї Угоди та колективних договорів. 7.3. Оперативно вживати заходів щодо усунення передумов виникнення колективних трудових спорів (конфліктів), у випадку їх виникнення прагнути врегулювати спори без зупинення робочого процесу шляхом проведення переговорів і примирливих процедур вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) згідно із Законом України “Про колективні договори і угоди”, а також цією Угодою та колективними договорами. 7.4. У виключних випадках на період подолання фінансових труднощів окремими підприємствами строком не більше як шість місяців у колективних договорах цих підприємств застосовувати норми, нижчі від норм цієї Угоди, але не нижчі від державних норм і гарантій. Рішення про термін їх запровадження повинно бути прийняте на зборах (конференції) трудового колективу за участю представників роботодавця і профспілкового комітету після обговорення наведених роботодавцем аргументів і заходів щодо наближення такої норми до рівня, установленого цією Угодою, та дати запровадження норми. Якщо таке рішення зборами (конференцією) трудового колективу не прийнято, на підприємство поширюються норми цієї Угоди. 7.5. Надавати методичну та практичну допомогу роботодавцям і профспілковим комітетам з питань експертизи проектів колективних договорів на їх відповідність законодавству, вимогам Генеральної угоди та цієї Угоди. Сприяти проведенню підприємствами колективних переговорів та обов’язковому укладенню ними колективних договорів. 7.6. Проводити погоджувальну політику щодо зміцнення та створення нових профспілкових організацій та організацій роботодавців. 7.7. Забезпечити реалізацію прав і гарантій діяльності профспілки та її організацій, визначених Законом України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, іншими законодавчими актами, Генеральною угодою, колективними договорами, зокрема: 7.7.1. Відповідно до законодавства про працю та профспілки, колективного договору створювати належні умови для діяльності профспілки. 7.7.2. Надавати профспілковим організаціям, профспілковим представникам відповідно до умов колективного договору в безоплатне користування приміщення з усім необхідним

обладнанням (у тому числі оргтехнікою), зв’язком, опаленням, освітленням, транспортом, прибиранням, проводити за рахунок коштів підприємства, організації ремонт приміщень, оргтехніки, меблів. 7.7.3. Перераховувати щомісяця безоплатно на рахунок профспілки внески із заробітної плати працівників на підставі їх письмових заяв та у терміни, визначені колективним договором. Роботодавець не має права затримувати перерахування зазначених коштів (стаття 42 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”). 7.7.4. Сприяти створенню і діяльності профспілкових організацій на підприємствах і в організаціях галузі. 7.7.5. Згідно з колективним договором забезпечувати виборним працівникам первинної профспілкової організації всі соціальні виплати та гарантії за рахунок коштів організації. 7.7.6. Надавати звільненим профспілковим працівникам по закінченню терміну їх виборних повноважень попередню роботу (посаду) або за згодою працівника – іншу рівноцінну роботу (посаду) (стаття 252 Кодексу законів про працю України, стаття 41 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”). 7.7.7. Згідно з колективним договором надавати вільний час із збереженням середньої заробітної плати для участі в консультаціях і переговорах, виконання інших громадських обов’язків в інтересах трудового колективу, для участі в роботі виборних органів профспілки, навчання профспілкового активу членам виборних профспілкових органів, не звільненим від основної роботи (стаття 41 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, стаття 252 Кодексу законів про працю України). 8. ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ І КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ УГОДИ 8.1. Кожна із Сторін, що уклали Угоду, не може під час її дії в односторонньому порядку припинити виконання взятих на себе зобов’язань. 8.2. Доповнення і зміни до Угоди протягом терміну її дії можуть бути внесені за згодою Сторін. Пропозиції щодо змін і доповнень подаються Сторонами в письмовій формі не пізніше ніж за один місяць (про зміни умов праці – за два місяці) до їх уведення в дію. Про згоду внести зміни Сторони повідомляють письмово. 8.3. У разі зміни структури управління та реорганізації Сторін, що уклали Угоду, вона має чинність з урахуванням усіх змін. 8.4. Стан виконання Угоди розглядається за підсумками року на засіданні спільної робочої комісії, про що складається протокол. 8.5. Кожна із Сторін має право звертатися до іншої Сторони (Сторін) з інформацією про виявлені нею порушення положень Угоди, ініціювати проведення консультацій щодо виконання положень Угоди. Зазначене звернення є обов’язковим для розгляду відповідною Стороною. Сторона, яка отримала інформацію про виявлені факти порушень положень Угоди, у мінімально можливий строк, але не більше ніж 30 днів, інформує іншу Сторону про результати розгляду. 8.6. Ця Угода підписана у трьох примірниках, які зберігаються в кожної із Сторін і мають однакову юридичну силу.

Угоду підписали: Перший віце-прем’єр-міністр України – Міністр економічного розвитку і торгівлі України С. І. Кубів 24

[№7-8 ’2017]

Почесний президент Асоціації роботодавців торгівлі та комерційної сфери економіки України В. М. Хмільовський

Голова Всеукраїнської профспілки працівників і підприємців торгівлі, громадського харчування та послуг Т. Д. Ясько


Галузева угода Додаток 1 до Галузевої угоди

ПЕРЕЛІК І РОЗМІРИ ДОПЛАТ ТА НАДБАВОК

до тарифних ставок, окладів і посадових окладів працівників, підприємств, установ і організацій, що мають міжгалузевий характер Найменування доплат і надбавок

Розміри доплат і надбавок ДОПЛАТИ

За суміщення професій (посад)

доплата одному працівнику не обмежується максимальним розміром і встановлюється в межах економії фонду заробітної плати за тарифною ставкою і окладом суміщуваної посади працівника

За розширення зони обслуговування або збільшення обсягу робіт

розмір доплати одному працівнику не обмежується і визначається наявністю економії за тарифними ставками і окладами, які могли б виплачуватися за умови дотримання нормативної чисельності працівників

За виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника

до 100 відсотків тарифної ставки (окладу, посадового окладу) відсут-нього працівника

За роботу у важких і шкідливих та особливо важких і особливо шкідливих умовах праці

за роботу у важких і шкідливих умовах праці – 4, 8 і 12 відсотків тарифної ставки (окладу) за роботу в особливо важких і особливо шкідливих умовах праці – 16, 20 і 24 відсотки тарифної ставки (окладу)

За інтенсивність праці

до 12 відсотків тарифної ставки (окладу)

На період освоєння нових норм трудових затрат

підвищення відрядних розцінок до 20 відсотків підвищення тарифних ставок до 10 відсотків

За керівництво бригадою (бригадиру, не звільненому від основної роботи)

доплата диференціюється залежно від кількості робітників у бригаді (до 10, понад 10, понад 25 осіб) конкретний розмір доплати визначається галузевими (регіональ-ними) угодами залежно від розміру ставки розряду, присвоєного бригадиру якщо чисельність ланки становить більше ніж п’ять осіб, ланковим встановлюється доплата в розмірі до 50 відсотків відповідної доплати бригадира

За роботу у вечірній час – з 18 до 22 години (при багатозмінному режимі роботи)

20 відсотків годинної тарифної ставки (окладу, посадового окладу) за кожну годину роботи в такий час

За роботу в нічний час

35 відсотків годинної тарифної ставки (посадового окладу) за кожну годину роботи в цей час НАДБАВКИ

За високу професійну майстерність

диференційовані надбавки до тарифних ставок (окладів) робітників: III розряду – 12 відсотків; IV розряду – 16 відсотків; V розряду – 20 відсотків; VI і вищих розрядів – 24 відсотки тарифної ставки (окладу)

За класність водіям легкових і вантажних автомобілів, автобусів

водіям: 2-го класу – 10 відсотків; 1-го класу – 25 відсотків установленої тарифної ставки за відпрацьований водієм час

За класність машиністам електро-возів, тепловозів, електропоїздів, до 25 відсотків установленої тарифної ставки за відпрацьований дизель-поїздів машиністом час За високі досягнення у праці

до 50 відсотків посадового окладу

За виконання особливо важливої роботи на певний термін

до 50 відсотків посадового окладу

Примітка. Додатки 2 та 3 до Галузевої угоди можна знайти на нашому порталі www.robotodavets.in.ua

[№7-8 ’2017]

25


Зона ризику

Створюючи заборгованість перед бюджетом, платники податків фактично самовільно отримують кредит від держави. Причому така операція, на відміну від стандартного кредитування, не є добровільною з обох сторін. Тож, держава поставлена перед фактом непогодженого використання суспільних коштів, – наголошує в. о. заступника начальника ГУ ДФС у м. Києві Леся БРИЦЬКА.

ЩО НОВОГО У ЗАКОНОДАВСТВІ ПРО ПОДАТКОВІ БОРГИ? Податкова заборгованість є проблемою соціально-економічною, адже заборгованість зі сплати податків створює брак бюджетних надходжень, що веде до скорочення потенційних можливостей держави здійснювати вкладення в економіку та нарощування людського капіталу. Останнє є одним із чинників розвитку деформацій ринку у масштабах країни та послаблення національних позицій у міжнародній конкуренції. Наявність податкової заборгованості у будь-якому розмірі – це негативне суспільне явище, що порушує права всіх громадян, позбавляючи державу джерел фінансування їхніх потреб. Що ж робити, аби зменшити податкову заборгованість суб’єктів господарювання? З одного боку необхідно проводити роз’яснювальну роботу стосовно актуальних змін законодавства, які регулюють ці питання, розповідати про наслідки та відповідальність, з іншого – удосконалювати механізми й підходи роботи підрозділів, що покликані ці борги скорочувати. Закон України № 1797 від 21.12.2016 р. «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» ввів деякі новації в питаннях, пов’язаних із податковим боргом. Податковий борг є ніщо інше, ніж несплачена у встановлені Податковим кодексом строки узгоджена сума грошового зобов’язання. Структура податкового боргу складається із грошового зобов’язання, штрафних санкцій і пені. Згідно зі змінами у законодавстві, запровадженими Законом № 1797, змінилось визначення поняття пені, під якою мається 26

[№7-8 ’2017]

на увазі сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов’язань у встановлених випадках та несплачену у встановлені законодавством терміни. На сьогодні пеня нараховується у разі несплати: при нарахуванні суми грошового зобов’язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки; при нарахуванні суми податкового зобов’язання, визначеного контролюючим органом у випадках, не пов’язаних з проведенням перевірок; при нарахуванні суми податкового зобов’язання, визначеного платником податків або податковим агентом. Для розрахунку пені використовується величина річної облікової ставки Національного банку України, що діє станом на кожний календарний день прострочення у його сплаті, включаючи день погашення податкового боргу. Крім того, згідно із законодавчими змінами, нарахування пені здійснюється на суму грошового зобов’язання (включаючи суму штрафних санкцій). Раніше нарахування пені здійснювалося на суму податкового боргу. Серед важливих новацій – збільшення мінімальної суми податкового боргу (з двадцяти до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), менше якої податкова вимога не надсилається. Трикратне збільшення законодавчо закріпленого мінімального порогу суми податкового боргу, нижче якої не застосовуються заходи стягнення, спрямоване на послаблення адміністративного тиску на платників податків. Серед позитивних новацій для платників – започаткування реєстру заяв про розстрочення або відстрочення сплати грошових зо-

бов’язань. Згідно зі змінами обов’язок щодо супроводження такого реєстру покладено на Державну фіскальну службу України. Вказаний реєстр знаходитиметься у відкритому доступі, щоденно оновлюючись, розміщуватиметься на офіційному веб-порталі ДФС України. Стосовно удосконалення роботи підрозділів фіскальної служби з погашення податкового боргу, то необхідно зазначити, що в ДФС відбулась оптимізація структури територіальних органів. На рівні податкових інспекцій залишилися виключно сервісні функції, а всі інші перейшли на рівень Головного управління ДФС у м. Києві. Саме тому всі підрозділи погашення податкового боргу в податкових інспекціях столиці були приєднані до підрозділу в Головному управлінні ДФС у м. Києві, де створено єдине Управління погашення податкового боргу. Очікується, що у своїй діяльності об’єднаний підрозділ з погашення податкового боргу поліпшить якість взаємодії з платниками податків, зекономить їхній час при погодженні та прийнятті рішень, оптимізує взаємодію з органами державної влади, покращить контроль за ефективністю використання працівниками робочого часу.

Довідково. За 2016 рік до бюджету, в рахунок погашення податкового боргу, спрямовано 1 млрд. 222 млн. гривень, що на 253 млн. (або на 26 %) більше, ніж за 2015 рік.


Зона ризику

Останнім часом над Україною спостерігається інформаційна завіса, яка не дає адекватно сприймати реальність. Ми бачимо лише те, що нам показують. Якусь викривлену, вигадану дійсність. Ця інформаційна завіса й надалі приховуватиме від суспільства справжню суть подій, якщо ми будемо дивитися на світ крізь її призму, стверджує директор департаменту Першого правового центру Святослав ДУБИНА.

ЗА ІНФОРМАЦІЙНОЮ ЗАВІСОЮ Що заважає Україні бачити реальний стан речей і розвиватися? Перше – самі українці. Проблема у тому, що ми вважаємо, ніби світ обертається навколо України. Тому ми сидимо і чекаємо. І, разом з тим, спостерігаємо, як у західних державах приходять до влади нові політичні еліти, які, на наш превеликий подив, не піклуються про проблеми пересічного українця. А хто вам сказав, що іноземні лідери будуть дбати про нас та наше процвітання? Я не чув, щоб у своїх передвиборчих кампаніях лідери провідних країн це обіцяли. Звичайно, їхні та наші інтереси можуть збігатися, чом би й ні? Та вони переймаються лише економічним зростанням своїх країн та добробутом своїх громадян, крапка! А українці повинні самі дбати за свою країну та її майбутнє. Друге – відсутність критичного бачення. Щоб рухатись вперед, потрібно з’ясувати, де ми знаходимось. Лише твереза оцінка стану речей, критичне ставлення до реалій нашого політичного і суспільного життя та пошук людей, які спроможні діяти на благо держави та суспільства, дадуть можливість зрушити ситуацію на краще. Де ми є? Не буду перелічувати численні світові рейтинги, де Україна впродовж тривалого часу пасе задніх. Наведу лише одну цифру: ВВП України в загальносвітовому масштабі складає лише 0,17%. Це рівно стільки, скільки Німеччина виробляє за 72 години! Нашу країну за територією можна порівняти з Францією, але наш ВВП в 22 рази менший. І, до речі, в 4 рази менший ніж у сусідньої Польщі. Уряд пропонує прийняти бюджетну резолюцію на три роки, згідно якої реальний ВВП упродовж цього періоду складатиме 3% і не перевищуватиме інфляцію в 7-6-5% відповідно. Виходить, що країна взагалі не намагається розвивати економіку до рівня Європи! Замість цього наші «слуги народу» в Brioni приїжджають до західних лідерів, які вдягнені куди

скромніше, і просять черговий транш чи позику, бо попередню вже... Третє – наші політики. Ще Грушевський казав свого часу: «Проблема України в тому, що нею керують люди, яким вона не потрібна».   Пояснюю. Чиї вимоги виконує влада? Ми постійно чуємо, що влада працює над завданнями, які ставлять зовнішні гравці: західні політики, міжнародні організації та донори. Але в них є свої конкретні бенефіціари. Візьмемо МВФ. Хто є основними бенифіціарами МВФ? Країни з найбільшим економічним потенціалом, які роблять великі внески в цю організацію. Це США, Німеччина, Велика Британія, Франція та Японія. Вони можуть отримати кредит по першому ж проханню. Україні ж готові надавати кошти тільки після того, як ми виконаємо певні вимоги. Які ж завдання перед нами ставить МВФ та Європа? Провести земельну реформу. Та тут постає питання: хто і на яких умовах зможе придбати ту землю? Якими будуть правила купівлі-продажу, хто їх встановлюватиме і під кого? Зараз 70% землі належить державі. І саме цю землю хочуть збути з молотка. Пам’ятається, як розпродавали державні підприємства. Людям роздали фантики у вигляді ваучерів, які за безцінь скупили декілька осіб, – так звана тодішня «еліта» України, і через доступ до державних кредитних коштів всі ці підприємства перейшли у власність сьогоднішніх олігархів, а в минулому – червоних директорів та комсоргів! Тепер ми змушені довірити МВФ і беніфіціарам МВФ розподілити 70% державної, а за Конституцією – народної землі! Далі пенсійна та медична реформи, вимоги відмінити заборону на експорт лісу кругляку, що так необхідний європейським виробникам меблів, і ще безліч вимог, що випливають з інтересів беніфіціарів МВФ із західних країн. Чи можемо ми довірити нашу країну людям, що за три роки  «рішучих реформ» втратили довіру суспільства? Чи можемо ми довіряти свої гроші парламентарям, дивлячись на чергове шоу у Верховній Раді?

Цього року вони розподілять 730 млрд. грн. з держбюджету, сформованого з наших податків та платежів! Політики не мають ані плану, ані бажання вирішувати проблеми, які стоять перед Україною та загрожують існуванню нашої держави як такої. А це, насамперед, відсутність реальних реформ. Потім: за даними Global Financial Integrity близько 11 млрд. дол. в рік виводиться з країни, а для нинішнього бюджету ця сума складає 40%! Тобто, коли ми сплачуємо податки, тарифи та робимо пожертви на війну, хтось у цей час краде ті кошти та перераховує на власні рахунки за кордоном! Здається, Україна досі існує як держава на політичній мапі тільки завдяки незламаному духу українців. От, наприклад, заробітчани минулого року перерахували в Україну близько 4 млрд. дол. І це за офіційними даними. За неофіційними, сума становить близько 7 млрд. Захід змусив наших політиків створити НАБУ, НАЗК, провести е-декларування серед держслужбовців. Для чого це було зроблено? Звичайно ж не тому, що на Заході переймаються процвітанням України і очікують, що такі нововведення кардинально змінять щось в країні. До прикладу візьмемо е-декларування. Нас постійно тримають в інформаційному полі, мовляв, погляньте скільки чиновники та депутати задекларували майна! Та це ніщо у порівнянні з тим, скільки вони не задекларували, а тим самим офіційно позбавились права власності. І більше всього їхніх статків знаходиться за кордоном у вигляді офшорних рахунків, рухомого та нерухомого майна, золотих батонів, картин, акцій компаній. І така ситуація вигідна для Заходу, тому що в будь-який момент західні політики зможуть позбавити наших можновладців цих статків. І знову інформаційна завіса. Тож кожен може відхилити інформаційну завісу і побачити реальну ситуацію. Люди повинні стати вільними від своїх оман і завірянь політиків, вільними у своїй свідомості та відповідальними за майбутнє своєї Держави!.. [№7-8 ’2017]

27


Незважаючи на структурні зміни в Державній фіскальній службі України, мораторію на податкові перевірки, податківці продовжують активно працювати над забезпеченням донарахувань до держбюджету. Про це свідчать численні позови проти «митарів». Як відстояти свої права у суді? Як захиститися від небажаних податкових наслідків? На ці та інші запитання відповідає адвокат Лариса АНТОЩУК — керівник практики з вирішення податкових спорів компанії KPMG в Україні.

ЯК ЗАХИСТИТИСЯ ВІД НЕБАЖАНИХ ПОДАТКОВИХ НАСЛІДКІВ? Ахтунг! Штрафи «прогнозують»… – Ларисо Петрівно, загальновідомо, що податкові перевірки дуже рідко закінчуються нічим. Якщо контролерам не вдається знайти реальні порушення податкового законодавства, їм доводиться описувати в акті перевірки спірні порушення або «притягувати їх за вуха». А все для того, щоб виконати «план 28

[№7-8 ’2017]

донарахувань». Які є процедури оскаржень таких актів? – Насамперед варто проаналізувати податкові повідомлення-рішення (ППР), якими донараховуються податкові зобов’язання із ПДВ, податку на прибуток чи ПДФО. По суті, йдеться про індивідуальні рішення суб’єкта владних повноважень (податківців) щодо конкретних суб’єктів господарювання. При цьому варто нагадати,

що органи ДФС також видають роз’яснення, нормативно-правові акти, про які у нас говорять доволі рідко. Що стосується оскарження ППР, то ця процедура передбачає два варіанти: адміністративне (звернення зі скаргою до вищої інстанції ДФС) та судове, тобто подача позову вже за процедурою адміністративного судочинства. – Свого часу у додатку до держбюджету була така графа:


Зона ризику «Надходження від штрафів та фінансових санкцій» (код 230000). Наприклад, у держбюджеті-2002 сума цих донарахувань передбачалася у розмірі 104 млн грн. Фактично, податківці щороку планували кількість подібних порушень із боку бізнесу. Тепер такої чітко фіксованої цифри немає, але негласні вказівки, напевно, залишилися. Чи означає це, що і сьогодні контролюючі органи приходять на підприємства саме з метою донарахування коштів до державної казни? – Така тенденція, на жаль, простежується й досі. У держбюджеті ще й досі «живе» пострадянський атавізм. Звичайно, неможливо передбачити суму донарахувань через штрафні санкції. Проте, якщо такі суми все ж таки прогнозуються, то повинні бути й відповідні планування. Достеменно підтвердити або спростувати цей факт не можу. Але наголосила б на одному із ключових факторів успішного спору з органами ДФС – чітке й обґрунтоване заперечення на податкове повідомлення-рішення. У разі звернення до суду варто вказувати на обставини, які не були встановлені під час перевірки, а також спростовувати перекручення і довільне трактування контролерами норм податкового законодавства. І, звичайно ж, доказова база. – Поясніть, будь ласка, ще один момент: згідно із п. 86.7 ПК у разі незгоди з висновками, викладеними в акті перевірки, платник податків має право подати свої заперечення після отримання акта (довідки). Водночас законодавство не передбачає можливості оскарження самого акта перевірки. Як у таких випадках отримати правову оцінку акта та рішень податкової? – Акт є службовим документом. У ньому інспектор фіксує всі порушення, які, на його думку, вчинив суб’єкт господарювання в податковому обліку. Такий акт перевірки використовується контролюючими органами як доказ, причому єдиний: саме на нього посилаються податківці, обґрунтовуючи свою позицію в суді. Доволі часто у таких актах набір цитувань із законодавства із традиційно коротким висновком: мовляв, порушено таку-то норму Податкового кодексу, що призвело до заниження такого-то податкового зобов’язання чи завищення такої-то суми податкового кредиту. Якщо платник

податку не згоден із висновками акту, то він має право подати заперечення протягом п’яти робочих днів із дня отримання акта (п. 86.7 ПК). Заперечення краще подавати через канцелярію органів ДФС або поштою (дата відправлення – дата штемпеля на конверті). За результатами розгляду заперечення і висновками акту (протягом 10 днів із моменту вручення акту) готуються ППР (одне чи декілька – залежно від суми донарахувань). Ось це ППР і є підставою для звернення до адміністративного суду та проведення публічно-правових спорів між владою і бізнесом. Отже, в суді оскаржують або ППР, або нормативно-правовий акт суб’єкта владних повноважень (наприклад, ДФС), або певні дії контролюючих органів. «Детально аналізуйте акти» – Можете навести приклади незаконних дій органів ДФС? – Варто говорити не лише про дії, а й про бездіяльність – вони теж оскаржуються в рамках адміністративного процесу. Прикладом оскаржуваних дій може бути незаконність проведення податкової перевірки або, скажімо, поширення недостовірної інформації про підприємство, чи самостійне внесення змін до облікової картки платника податку, системи електронного адміністрування ПДВ. Прикладом бездіяльності може бути невнесення змін до облікової картки платника податку або незабезпечення відшкодування ПДВ і т.п. Аби припинити такі дії чи визнати бездіяльність органів ДФС незаконною, представники постраждалих підприємств повинні звернутися до суду. – Що робити в разі отримання податкового повідомлення-рішення? – Перш за все, не треба забувати, що податкове зобов’язання вважається узгодженим уже після 10 днів (з дати отримання ППР). Якщо ППР не оскаржено, то на 11-й день вважається, що із таким податковим зобов’язанням підприємство погодилося. У такому разі контролюючі органи можуть списати суми податку, накласти адміністративний арешт на майно чи рахунки в банках (останнє майже не відбувається). У зв’язку із цим діяльність підприємства може бути заморожена. Аби цього не сталося, на дії контролерів потрібно реагувати в строки, визначені законодавством.

З досьє редакції

Антощук Лариса Петрівна – адвокат, керівник практики з вирішення податкових спорів компанії KPMG в Україні. Закінчила Національний університет «Острозька академія» (правознавство), Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі (міжнародне право). Спеціалізується на питаннях оподаткування та розмитнення. Представляє інтереси клієнтів в адміністративних та господарських спорах. Розвиває інститут податкових консультантів в Україні. Детально аналізуйте акти, визначайте, наскільки безпідставними є вказані порушення. Закономірно, якщо суб’єкт підприємництва розуміє, що рішення про донарахування є справедливе, то він не витрачатиме час на судову тяганину та кошти на судовий збір. Коли ж ідеться про двозначність трактування норми закону, чи невірне встановлення обставин контролером, то доцільно оскаржити ППР до вищої інстанції ДФС або подавати позов до суду. При цьому можна скористатися практикою Європейського суду з прав людини, яка теж є джерелом права в Україні. У разі незгоди з результатами перевірки є доцільним викласти свої зауваження (або принаймні вказати про намір їх подачі), і лише після цього підписувати акт перевірки. В акті повинні зазначатися лише достовірні обставини, а не припущення контролерів. Відмова підписати акт перевірки не гарантує, що ППР не буде видано, і тим більше не звільняє платника податків від сплати грошових зобов’язань, визначених органом ДФС. – Як правильно оформити позовну заяву? – Вимоги до позовної заяви містяться у статті 106 Кодексу адміністративного судочинства. У заяві зазначають такі дані: найменування адміністративного суду, ім’я позивача, його адресу (поштову та електронну), телефонний номер, зміст позовних вимог, перелік документів та інших матеріалів. Свою позицію треба чітко обґрунтувати, посилаючись на норми законодавства та інші нормативно-правові акти. Викладені аргументи та обставини мають спростовувати необґрунтовані висновки акту. Тобто [№7-8 ’2017]

29


Зона ризику потрібно довести, що даний акт не є достовірним доказом для цілей адміністративного судочинства. Відповідно, потрібно надати свої докази. Адміноскарження чи судовий позов? – Наскільки ефективною може бути спроба адміністративного оскарження шляхом звернення до вищої інстанції ДФС? Може, все-таки краще не гаяти час і відразу звернутися до суду? – Якщо вірити офіційним заявам, то органи ДФС сьогодні повністю або частково задовольняють 40% звернень підприємців. На практиці трапляються й доволі прикрі наслідки адміністративного оскарження. Так, під час одного адміністративного оскарження міські органи ДФС зобов’язали районних інспекторів донарахувати підприємству додаткові податкові зобов’язання. Таким чином, суб’єкт господарювання був змушений через суд оскаржувати вже не одне, а два ППР. Ще одна неприємність для бізнесу може бути пов’язана зі збільшенням пакету документів, наданих під час адміністративного оскарження. Сам факт отримання додаткових документів є підставою для повторної позапланової перевірки та проведення нових донарахувань контролюючим органом. Отже, адміноскарження може призвести до негативних наслідків для самого підприємства. А ось під час судового позову такі несподіванки не виникають. Акт податкової перевірки є основним доказом, на підставі якого виноситься податкове повідомлення-рішення про визначення грошових зобов’язань платника податку. Аргументовані заперечення на такий акт є дуже важливою ланкою у всьому процесі оскарження податкового повідомлення-рішення. З акта перевірки необхідно виписати всі суперечності, перекручення та безпідставні твердження, описки, математичні помилки, щоб порівняти їх з об’єктивними даними, наведеними у своїх запереченнях. – За статистикою, наведеною на одному із Ваших семінарів, зарубіжні суди скасовують значно більше рішень контролюючих органів, аніж українські. Так, у Німеччині цей показник перевищує 70 % усіх поданих оскаржень. Невже німецькі податківці працюють гірше від наших? 30

[№7-8 ’2017]

– Ця статистика показує, наскільки серйозно зарубіжні суди ставляться до публічно-правових спорів. При цьому не можна забувати ще один момент: у нас майже кожне друге підприємство веде спори із податківцями, тоді як за кордоном дуже мало підприємців звертаються до суду. І там суди не такі завантажені, як у нас. Крім того, зарубіжні фіскальні органи і бізнесмени знаходяться в іншій площині – площині співпраці. А в Україні бізнес все ще перебуває під постійним адміністративним тиском. На мою думку, 80–85 % донарахувань, здійснених вітчизняними податківцями, – це «надумані» порушення з метою наповнення державного бюджету. І, як правило, в Україні від незаконних донарахувань найбільше страждають прозорі суб’єкти господарювання. – У яких випадках адмінпозов вважається позовом майнового характеру, а в яких – немайнового? У чому різниця? – Раніше більшість колег стверджували, що оскарження ППР є позовом немайнового характеру, оскільки оскаржується рішення суб’єкта владних повноважень і не мають чіткого грошового визначення. Проте в грудні 2012 року з’явився лист ВАСУ з посиланням на практику Європейського суду з прав людини. Зокрема, йшлося про справу (від 14.10.10 р.) «Щокін проти України». Під час її розгляду судді дійшли такого висновку: оскільки ППР пов’язані із збільшенням грошових зобов’язань платника податків, вони впливають на його майновий стан. Отже, ці спори є спорами майнового характеру. Пізніше щоправда лист ВАСУ був відкликаний. Але на практиці суму судового збору у випадку оскарження ППР все-таки рахують як для спору майнового характеру. Із 01.09.2015р. розмір судового спору становить 1,5% від так званої ціни позову (без верхньої межі). Ціна позову визначається як сума усіх сум, вказаних у ППР (як донарахувань та штрафних санкцій, так і знятих збитків чи податкового кредиту з ПДВ). З поправкою на Європу – Які можуть бути нюанси щодо участі у процедурі адміністративного оскарження? – Якщо платник податку виявив бажання взяти участь у розгляді своїх заперечень до акту перевірки, орган ДФС зобов’язаний пові-

домити про місце і час проведення такого розгляду. Повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з моменту отримання від нього заперечень (але не пізніше, ніж за чотири робочих дні до дня розгляду). Такі заперечення є невід’ємною частиною акта (довідки) перевірки. – Сьогодні українські суди часто враховують позицію Європейського суду з прав людини? – Протягом останніх п’яти років у судах з’являється все більше справ, пов’язаних із застосуванням практики Європейського суду. Ці справи стосуються не лише захисту майнових прав осіб, правомірності дій державних органів, а й питань індивідуальної відповідальності під час донарахувань. Наприклад, податкові зобов’язання компанії А нараховують через проблеми, які сталися не в компанії Б (прямого контрагента), а в компаніях В, Г, Д чи навіть Е. Фіскальні органи формулюють акти таким чином, що підприємство виходить має відповідати за другу-третю компанію по ланцюжку операцій (не за операції із прямим контрагентом), котрий не визнав свої зобов’язання перед бюджетом або не оформив належним чином відповідні документи. І завдяки практиці ЄСПЛ вдається підсили позиції в частині відсутності солідарної відповідальності. – Чи повинен бухгалтер звертатися до юридичних фірм у разі виникнення судових спорів? Чи все-таки він може самостійно оборонятися від податківців? – Краще все-таки заручитися підтримкою досвідченого адвоката. Адже у справі виникають деталі або процесуальні особливості, на які бухгалтер, зазвичай, не звертає уваги. Скажімо, неправильне оформлення документів для подання позову може призвести до того, що підприємство пропустить строки оскарження ППР або отримає донараховане податкове зобов’язання, оскільки не знало, що треба було своєчасно повідомити органи ДФС про свої наміри щодо судового спору. Свої проблеми треба довіряти професіоналам. Моя особиста думка: чим якісніше компанії готуватимуться до захисту своїх інтересів у судах, тим швидше відбудуться зміни в нашому суспільстві, а отже, й поліпшаться відносини між фіскальними органами та бізнесом. Розмову вів Валентин Ковальський


Ринок праці

Хоча народ український освічений, та йому бракує навичок, необхідних для успішної роботи в сучасних економічних реаліях. Такий висновок за результатами дослідження «Навички для сучасної України» зробили керівник програми людського розвитку банку Фон ЗАО та економіст Абла САФІР.

НАРОД УЧЕНИЙ, А НАВИЧОК – БРАКУЄ На відсутності у претендентів на робоче місце необхідних навичок зауважили 70% опитаних керівників підприємств, але при цьому лише 58% зазначили, що кандидати не мають спеціальних знань, потрібних для роботи. Чи нема тут суперечності? Насправді – ні, бо проблема ширша за просте професійне навчання. Професійні навички і навички для роботи – не одне й те саме До переліку необхідних для роботи навичок, окрім суто професійних, включаються ще й так звані когнітивні (здатність до розумової діяльності, в тому числі й складної – критичне, творче мислення, здатність до аналізу, вміння знаходити вирішення проблем) та соціоемоційні (вміння поводитися в колективі, керувати емоціями, злагоджено працювати в команді, уникаючи конфліктів). Ці навички, на думку авторів дослідження, формуються насамперед у родині – «домашньому навчальному середовищі». Втім, і школа не повинна стояти осторонь, її завдання – не просто напхати голову дитини знаннями, мов кабачок фаршем, а навчити бути членом суспільства. В закордонних фільмах доволі часто бачимо, як проходять заняття в їхній школі: там мало переймаються тим, щоб учні сиділи рівненько і слухали вчителя. Навпаки – вчитель заохочує учнів самостійно мислити і висловлювати свою думку, відсидітися за чужими спинами до кінця уроку навряд чи комусь вдасться. Оце і є виховання когнітивних та соціоемоційних навичок. Наявності таких навичок вимагає кожен роботодавець незалежно від того, яку роботу має виконувати працівник, навіть найпростішу і мало оплачувану. Адже бригада землекопів за відсутності соціоемоційних навичок може пересваритися через дрібниці так само легко, як команда топ-менеджерів… Система, яка не навчає Щоправда, дослідники зауважують: базові когнітивні навички в українців доволі високо розвинені. Більшість дорослого населення має достатній рівень функціональної грамотності, співставний із країнами ЄС, а кількість людей із вищою освітою за світовими стандартами велика. Але при цьому система освіти занадто складна. Величезні кошти витрачаються даремно. Вища

освіта та система професійного навчання не завжди формують і розвивають навички, потрібні на сучасному ринку праці. Йдеться як про когнітивні та соціоемоційні навички, так і про технічні. Саме брак відповідних навичок серед випускників навчальних закладів є основною перешкодою під час їхнього працевлаштування, і провина за це лягає на навчальні заклади. Система формальної освіти та навчання не відповідає сучасним викликам зокрема тому, що потерпає від неефективного управління внаслідок роздробленості сфер відповідальності. Це заважає наблизити зміст навчання до потреб роботодавців. Крім того, фінансування професійно-технічної освіти не ґрунтується на чітких критеріях ефективності. Втім, частина провини за такий стан речей лежить і на самих роботодавцях: можливості професійного навчання поза межами формальної освіти дуже обмежені. Мало яка компанія оголошує про набір учнів, більшість вимагає не лише кваліфікованих працівників, а й із досвідом роботи. Варто зауважити: для старших людей, чий досвід роботи великий, але вже не повністю відповідає сучасним вимогам, навчання без відриву від виробництва є єдиним способом удосконалити свою кваліфікацію і так втриматися на ринку праці. Лише кожна п’ята фірма з ключових галузей економіки має налагоджені контакти з професійними навчальними закладами. Щоправда, підприємці покладають провину за відсутність взаємодії саме на керівництво закладів. Тут варто ще зауважити: бракує навчальних програм, узгоджених із поточною ситуацією на ринку праці, та інформації про цю ситуацію для самих студентів, аби вони могли обрати правильні пріоритети у навчанні. Вихід – комплексний Тож слід впроваджувати єдину політику структурних змін управління освітою у зв’язці з удосконаленням змісту навчальних і освітніх програм, розвивати інформування про ситуацію на ринку праці. Удосконалення потребує і трудове законодавство, яке в існуючому вигляді обмежує інвестиції у навчання працівників та створення нових робочих місць, сприяючи поширенню неформальної зайнятості, неповної зайнятості і заборгованості із виплати зарплат.

Ефективним заходом стимулювання навчання працівників на робочому місці є запровадження інвестиційних програм підтримки підприємців, що створюють нові робочі місця. Натомість вже вжиті 2013 року заходи стимулювання у вигляді відшкодування єдиного соціального внеску (ЄСВ) оцінюються критично: після їх запровадження рівень безробіття в країні так і не знизився. В той самий час, на рівень зайнятості в Україні впливає нежиттєздатна пенсійна система. Ці два чинники взаємопов’язані. Крім того, якщо проблема зайнятості – комплексна, то до її вирішення необхідно залучити потенційних шукачів – студентів, учнів ПТУ тощо. Писати резюме – не професійна навичка До роботи з кадрами має долучитися і вітчизняна наука. Малі та середні підприємства взагалі не мають якихось методичних рекомендацій з добору кадрів, більше покладаються на інтуїцію та життєвий досвід, що не завжди виручає. Адже лише одна людина з чотирьох дійсно вміє розбиратися в інших людях. Натомість крупні компанії мають професійних менеджерів по кадрах, але ті в основному користуються західними методиками без урахування національного менталітету. А різниця менталітетів інколи дуже дається взнаки: західна людина звикла до всяких тестів та анкет. Натомість українському громадянину питання, пропоновані менеджером західного вишколу, можуть здатися безглуздими, а то й образливими. У ЗМІ є безліч рекомендацій, як треба відповідати на запитання анкет та заповнювати резюме, але ж роботодавець бере на роботу фахівця не із заповнення анкет та написання резюме? Якщо ж менеджер надто вже ретельно дотримується рекомендацій, розроблених далеко за межами України, інколи претендент вважає, що потрапив на допит до гестапо, і прагне лише одного – скоріше втекти… Вітчизняні соціальні психологи цим не переймаються, але лише тому, що не мають відповідного завдання на державному рівні. Коли ж навчальні програми та вимоги під час прийому на роботу будуть хоча б частково узгоджені між собою, багатьох проблем вдасться уникнути. Підготував Володимир КОЛЮБАКІН


Зона ризику

О том, что такое экономическое мошенничество, какие форми и виды оно приобретает в современном мире, а также как с ним бороться рассказал журналу «РоботодавецЬ» кандидат экономических наук, сертифицированный аудитор, оценщик и управляющий активами, управляющий партнер аудиторской компании Juscutum audit Сергей ПОЛИЩУК.

КАК ИЗБЕЖАТЬ ОБМАНА Мошенничество было и остается одной из основных бизнес-проблем XXI века, которая не дает покоя собственникам компаний по всему миру. Потери компаний от этого явления оцениваются по разным прогнозам от 7% годового оборота. Это огромные цифры и сегодня ни один международный экономический форум не обходит вниманием тему борьбы с этим явлением. Глобализация экономики требует общих и единообразных подходов к защите активов собственника вне зависимости от локации бизнес-деятельности.

В той или иной степени рискам мошенничества подвержен любой бизнес. Однако его масштабы и проявления зависят от типа бизнеса, сложности организационной структуры, а также от среды. Чем больше компания, тем большие могут быть риски, а значит, требуется больше усилий по построению эффективной системы защиты. Мошенничество проявляется в трех ипостасях: 1.Хищение активов. 2.Коррупция. 3.Манипуляции с отчетностью.

Диаграмма 1. Европа

Незаконное завладение активами

Украина 72% 73%

24%

Взятки и коррупция

60%

Мошенничество на закупках

7% 23%

Бухгалтерские манипуляции

24% 30% 23%

Киберпреступность

17% 0%

10%

20%

30%

40%

50%

60%

Диаграмма 2.

Методы выявления мошенничества в компаниях,2016 3% 25%

41%

Подсказка Внешний аудит Внутренний аудит Прочие 31%

32

[№7-8 ’2017]

70%

80%

Диаграмма 1 показывает динамику основных видов мошенничества в Украине по сравнению с Европой в 2016 году. Для успешной борьбы с этими видами мошенничества необходимо понимание их глубинных движущих сил. Дональд Р. Кресси выдвинул гипотезу, впоследствии названную «Треугольником мошенничества»: «доверенные лица становятся «преступниками на доверии» в том случае, если начинают испытывать финансовые затруднения, о которых не могут говорить публично, возможным выходом считают совершение тайных финансовых махинаций и способны применять к своему поведению в данной ситуации объяснения, позволяющие примирить представления о себе как об облеченных доверием лицах и как о пользователях вверенных средств или имущества». Так, мотивация относится к потребности, ведущей к мошенничеству, возможность – к ситуации, способствующей возникновению мошенничества, а самооправдание – к объяснению причины совершения нечестного поступка мошенником. Мировая практика противодействия внутрикорпоративному мошенничеству движется в направлении следующих ориентиров: 1. Рост корпоративной культуры 2. Раннее выявления рисков мошенничества и создание эффективной системы внутреннего контроля. 3. Расследование фактов мошенничества и минимизация последствий. Оценка роли корпоративной культуры в вопросе предупреждения мошенничества в Украине и в европейских странах значительно отличается. Так, если каждая вторая европейская компания считает честность и порядочность залогом успешного функционирования и процветания, основой корпоративной этики, то многие национальные компании не верят в силу таких деклараций. Текучесть кадров, отсутствие общих целей и климата в коллективе – первые индикаторы рисков мошенничества. Таким образом, недостаток внимания к уровню корпоративной этики становится слабым звеном, влекущим совершение противоправных деяний. Этому


Влада і бізнес пытаются противостоять путем создания службы безопасности. В итоге, борются с последствиями проблемы, а не с ее корнем. Эффективная система внутреннего контроля призвана, в первую очередь, противостоять возможностям для возникновения мошенничества. Условно такую систему можно разделить на две части: регламентно-организационная и учётная. Отсутствие соответствующих документов, в том числе должностных инструкций, делает непонятной степень результативности и ответственности того или иного сотрудника. Согласно Дональду Р. Кресси это и есть создание возможностей для мошенничества. Вторая составляющая системы внутреннего контроля – это качество бухгалтерского учета. Не секрет, что учет в Украине в большей степени ориентирован на удовлетворение фискальных вопросов, а финансовая отчётность и ее качество отходят на второй план. Пренебрежение учетной функцией всегда чревато рисками мошенничества. Большинство руководителей убеждено: контролируя деньги, они контролируют все. И не важен размер дебиторской задолженности, наличие неликвидных товаров и запасов, суммы налогов, титульные активы и их ответственное лицо... Финал очевиден. Игнорирование учета всегда приводит к возможностям для совершения противоправных действий. Избавление от мошенничества европейские компании видят в привлечении независимого аудитора и активизации службы внутреннего контроля. Подтверждение тому – данные глобального отчета по мошенничеству за позапрошлый год «Global Fraud Report 2015» (диаграмма 2). В нем определены три ключевых метода, позволяющих выявить факты мошенничества: 1. Информация от осведомителя 2. Внешний аудит 3. Внутренний аудит. Институт аудита является универсальным решением для бизнеса, позволяющим ему не только идентифицировать потенциальные риски мошенничества, но и выстроить систему внутреннего контроля в компании таким образом, чтобы минимизировать такие риски в будущем. Именно система внутреннего контроля во многом является тем философским камнем, который обеспечивает сохранность активов, предупреждает искажения и ошибки в учете, дает точную и достоверную аналитику для собственников. Таким образом, вопрос упреждения мошенничества в компаниях тесно связан с построением и функционированием системы внутреннего контроля. Без такой системы начинается борьба с последствиями проблемы мошенничества, а не с ее причиной. Вспомним слова Б. Франклина «Одна унция профилактики ценнее фунта лечения».

Громадянське суспільство, зокрема підприємці були вражені результатами є-декларування політиків та посадовців. Їх статки за різними підрахунками в декілька разів більші за іноземні інвестиції та гуманітарну допомогу, на яку претендує країна, вважає виконавчий директор Кіровоградського обласного відділення УСПП Сергій БЕДЗАЙ.

...А КАРАВАН ІДЕ Чому ж в країні не вдається провести належні економічні реформи? Насамперед тому, що в органах державної влади та місцевого самоврядування не бракує осіб з очевидним конфліктом інтересів, які поєднують державну службу з приватним бізнесом. Держслужбовцям на часі зрозуміти, що їм ніколи не переконати суспільство, і передусім підприємців, щодо своїх державницьких чеснот, маніпулюючи їх свідомістю. Високопосадовці повинні бути прикладом для інших? А це велике питання! Відтак, на що слід звернути увагу. Аморальність окремих дій чиновників все більше провокує конфлікти та розмежовує суспільство. Незрозуміло, яку логіку передбачали у високих кабінетах при встановленні «космічних» посадових окладів окремим категоріям осіб, які працюють у силових структурах, судах, державних та монопольних утвореннях, пояснюючи це начебто матеріальним заохоченням від запобігання та недопущення мотивації до корупційних дій. Якщо виходити з цієї логіки, то необхідно підвищити матеріальне заохочення всім крадіям, грабіжникам, казнокрадам, щоб ліквідувати спокусу до матеріального збагачення. Позаяк і перші, і другі в даному разі мають однаковий діагноз – схильність до незаконного збагачення. Для більшості з них стало очевидним: колосальна розбіжність у розмірах посадових окладів не вирішує проблеми службових зловживань та є аморальною по відношенню до інших громадян. Отже, сьогодні в державі стало великою загрозою – поглиблення правового безсилля. Головні причини з яких: провали примусового нав’язування підприємцям права на свою діяльність; тіньовий сектор економіки шукає подальший притулок для того, щоб не сплачувати податки, а також лишається проблемним питання для бізнесу, яке гальмує економічні реформи – власність на землю.

Сьогодні порушення законів мають не поодинокі випадки, а стають масовими; у даному разі будь-яка влада стає безсилою. Коли сила закону втрачає дієвість, у кожного підприємця з’являється стимул слугувати лише своїм інтересам, не звертаючи увагу на формальності та санкції. Наприклад, у Кіровоградській області станом на 1 січня 2017 року припинили свою діяльність 7151 суб’єкт підприємницької діяльності. Звертають на себе увагу примарні короткострокові перспективи на ринку праці. Так, станом на 1 січня 2017 року попередня чисельність населення області становить 965756 осіб, у тому числі 583008 працездатного віку, а кількість фактично зайнятого населення – 376,0 тис. осіб. Цікаво б знати, як обліковується і чи є хоч якась перспектива подальшого працевлаштування більше як 207 тис. громадян нашої області, якщо врахувати, що фактичних вакансій в центрах зайнятості було розміщено лише 1525 одиниць. До цих проблем додаються непомірні штрафні санкції для роботодавців за одного неофіційно працевлаштованого працівника (до 320 тис. грн.). Вкрай слабка ланка державних управлінців, яка не в змозі провести дієві реформи. Складається враження, що вороги економічних реформ сьогодні краще самих реформ. Тож-бо, громадські професійні об’єднання уже достатньо знають дані проблеми та вносять пропозиції, щоб розраховувати на ефективне просування реформ. Однак «гавкіт собак» хтось повинен почути, а головне – діяти. Ми повинні нарешті вийти за межі традиційних дебатів про власність, застиглу на протистоянні. Власність і підприємництво – це дещо більше, ніж просто володіти майном. Вони повинні стимулювати думки, перетворюючи «омертвілий капітал», активи таким чином, аби з ними можна було працювати та створювати додану вартість. [№7-8 ’2017]

33


Сторона роботодавців Реформування медичної галузі, яка реально потребує змін, не залишає байдужим жодного українця. Навколо цього питання постійно точаться дискусії. Причому, здебільшого чутно осуд, а не схвалення. Чому ж проти урядових ініціатив негативно налаштована більшість медичної спільноти, розповідає голова ради Української федерації роботодавців охорони здоров’я, екс-заступник Міністра охорони здоров’я України Володимир ЗАГОРОДНІЙ.

ПАНАЦЕЄЮ ДЛЯ ХВОРИХ РЕФОРМА НЕ СТАНЕ Якщо спробувати проаналізувати запропоновані законодавчі акти, пов’язані з реформою системи охорони здоров’я та забезпеченням населення лікарськими засобами і медичними послугами, то навряд чи вистачить одного дня. Можу впевнено сказати одну-єдину річ: з точку зору юристів та правознавців жодні норми, які введені в так званий державний гарантований пакет медичних послуг, ні в один чинний законодавчий акт не вкладаються! Між тим, сьогодні про цей гарантований пакет говорять так натхненно, наче сам документ стане панацеєю для всієї системи охорони здоров’я. А про хворих, до речі, в цій медичній реформі майже не згадується. Чи гарантує щось «гарантований пакет»? Це поки що важко зрозуміти. В експертному середовищі вважають, що поняття державного «гарантованого пакету» ще не скоро наповниться конкретним змістом, адже повний перелік медичних послуг та ліків, які гарантовано може отримати пацієнт, передусім залежить від рівня фінансування. Тому не дивно, що його досі ніхто не бачив. Тут великі надії покладають на Національну службу здоров’я, яка виконуватиме функції розподілу коштів на первинну медичну допомогу. Однак цього не вдасться зробити доти, доки не буде внесено змін до бюджетного кодексу. Наразі хотілося б зрозуміти, звідки Національна служба здоров’я отримає гроші, якщо додаткових страхових внесків запроваджувати не будуть, а бюджетні кошти на місця держава спрямовує шляхом медичної субвенції? Що таке державна гарантія? Є дві складові охорони здоров’я: перша – це те, як ми живемо, що їмо, в яких умовах працюємо, як опікуємося збереженням свого здоров’я, друга – наскільки державна політика сприяє цьому. От написано про платні послуги: «До таких послуг належать: робота лікаря первинної ланки поза робочими годинами, послуги спеціалістів без направлення, окремі види діагностичних чи лікувальних послуг, забезпечення лікарськими засобами. Функціонує офіційна система співоплати за такі послуги». В чому суть цієї нової системи? Частина вартості медичних послуг надходитиме з бюджету, а решту 34

[№7-8 ’2017]

будуть сплачувати хворі зі свого гаманця. Між тим, сьогодні ми всі знаємо, що більше ніж 60% населення живе за межею бідності. То про яку співоплату можна взагалі говорити? А з документів, представлених на наш розгляд, бачимо: реформатори вважають, що коли вони перекроять лікарів і лікарні, то щось зміниться. Ні, якщо будуть такі демографічні показники, які є зараз, то навіть ідеальна медицина не врятує ситуацію. Приклад тієї ж медичної системи Сполучених Штатів Америки, на яку нинішні реформатори орієнтуються, не переконливий. Вона складна, забюрократизована. І з точки зору вкладених ресурсів і соціально-економічної ефективності – дуже невдала. Європейці говорять: «Ви можете вчитися у нас»… І є чому вчитися! Але не треба бездумно копіювати – не потягнемо! Тому що у нас інші умови! Таємничі закупівлі Що стосується закупівлі лікарських засобів: це пропонують робити через міжнародні організації. Але ж ми, в тому числі і сама пані Супрун, вже знаємо, що з цього вийде! Почитайте статутні документи міжнародних організацій, зокрема ООН, МООЗ. Там завжди останнім пунктом написано: організація не бере на себе відповідальність за результати реалізації тих чи інших проектів. Ще 2015 року ми перерахували за кордон мільйони гривень, проте повністю обіцяні поставки не виконані. І вже ніяк не можна вплинути на закордонних постачальників. Цього року ми також забезпечені лікарськими засобами лише на 15% від потреби. Коли ж депутати зажадали від в. о. міністра охорони здоров’я України Уляни Супрун звіту про виконання контрактів з міжнародними організаціями, вона публічно заявила, що це – комерційна таємниця. Яка може бути комерційна таємниця, коли йдеться про використання коштів державного бюджету! А якщо пані Супрун доручать реалізацію нею ж задуманої реформи, то результати теж будуть комерційною таємницею? Чому не вийде обіцяне Тепер поговоримо про механізм відшкодування вартості лікарських засобів. У постанові Кабміну – 34 позиції. Враховані лише деякі захворювання, а де ж решта, яких переважна більшість? «А це за раху-

нок місцевих бюджетів»... Але якщо людина «підсіла» на лікарські засоби, то як виживати пацієнтам, коли поставки життєво необхідних препаратів розтягуються на рік – півтора? Досі не всі хворі отримали обіцяне їм ще у 2015 році. Додамо: економія бюджетних коштів за рахунок державних цільових програм, які запровадив попередній прем’єр-міністр, призвела не лише до різкого скорочення їх фінансування, а й до згортання самих програм. Тепер кілька слів про госпітальні округи. Округ створюється розпорядженням Кабінету Міністрів, але він не вписується в структуру виконавчої влади. А госпітальні ради? Теорія відносності Ейнштейна простіша для сприйняття, ніж положення про госпітальні ради, яке написали «реформатори». І взагалі, що за ініціатива створювати громадську організацію розпорядженням уряду? Це все одно, що видати розпорядження про відкриття самоврядної організації сексуальних меншин… Авторам реформи слід було б проаналізувати, чому протягом останніх п’ятнадцяти років так і не вдалося запровадити державний гарантований пакет медичних послуг? Безперечно, серед головних причин – недостатнє фінансування, слабка матеріальна база, дефіцит кадрів на первинному рівні. На жаль, усі ці складові медичної кризи нікуди не поділися, а кадровий дефіцит лише загострився. Чи може реформа за таких умов бути успішною, а державний «гарантований пакет» справді гарантувати доступність медичної допомоги? Запитання риторичне. Аби реформа була дійсно реформою, а не її імітацією, треба вжити низку заходів, зокрема негайно провести спеціальне засідання Кабінету Міністрів щодо розгляду стану системи охорони здоров’я за участі всіх зацікавлених сторін (а найперше медиків, чиєї думки взагалі ніхто не питав); створити при Кабміні експертну раду за участю урядовців, народних депутатів та профспілок; під час проведення медичної реформи чітко розмежувати повноваження, обов’язки, міру відповідальності місцевих та центральних органів влади. А крім того – доручити Міністерству охорони здоров’я провести ґрунтовний соціально-економічний аналіз стану охорони здоров’я в нашій державі з урахуванням попередніх реформ та спрогнозувати можливі ризики на підставі економічного аналізу й планування.


Здоров’я роботодавця Перефразируя известную фразу: «В здоровом теле – здоровый дух», можно смело утверждать: будет здоровым работодатель – будет социально ответственный бизнес, будут достойные условия труда, будет здоровой и экономика! Ведь, как правило, с болезнью собственника бизнес приходит в упадок. Страдают семьи сотрудников, оставшихся без работы. Лидируют в списке болезней, от которых украинцы умирают или становятся инвалидами, сердечнососудистые заболевания. К сожалению, о здоровье большинство из нас начинает думать лишь тогда, когда захворает. Хотя коварный недуг может давно блаженствовать в организме. Особенно это касается деловых людей. Они редко задумываются о своём здоровье. А оказывается, всего лишь несложный и недорогой анализ крови и консультация профессионального специалиста могут помочь многим предотвратить инфаркт и инсульт, уверена врач-кардиолог высшей категории Анна СОЛОЩЕНКО.

АНАЛИЗ, КОТОРЫЙ СПАСАЕТ ЖИЗНЬ Оказывается, есть такой анализ, сделав который можно не только спасти себе жизнь, но и качественно изменить свои следующие 30-40 лет. Мой 15-летний опыт работы врачом инфарктного отделения показывает, что в 75% случаев человек попадает к нам по «скорой помощи» – и это его первое (!) обращение к кардиологу. И врач вынужден бороться с уже сложившейся катастрофой, а не заниматься ее профилактикой. А ведь профилактика всегда проще, дешевле, приятнее для пациента, чем любое лечение. Поэтому сегодня мы отмотаем подобный сценарий на 10-20-30 лет назад и представим, что человек прочитал эту статью в Интернете, пришел к опытному кардиологу, который назначил ему всего один анализ – липидограмму. Анализ этот

Від редакції. Започатковуючи рубрику «Здоров’я роботодавця», журнал «РоботодавецЬ» має надію в наступних випусках видання запропонувати читачам статті від Анни СОЛОЩЕНКО з популярно описаними процесами, що відбуваються в організмі «сердечників», на які умовно здорова людина не звертає уваги.

стоит 200 гривен, сдать его в лаборатории займет 10-15 минут, а в итоге список заболеваний, которые могут не наступить, будет насчитывать не один десяток «болячек». И возглавляют этот список инфаркт и инсульт – чемпионы по инвалидности у нас в стране, да и во всем мире. Чудо, способное предотвратить инфаркт Стоит отметить, что в Украине врачи зачастую назначают липидограмму только в случаях, когда пациенты предъявляют жалобы на боли в области сердца, одышку, повышенное давления или аритмию. У такого больного проблемы с липидограммой уже не один год, и именно эти проблемы привели к подобным симптомам. Так почему бы не назначить этот простой и недорогой анализ на десять лет раньше? Мой опыт подсказывает, что ответ может быть только положительный. Давайте немного поговорим о том, что же это за чудо-анализ. Липидограмма состоит из показателей общего холестерина и его фракций, т. е. составляющих. Среди них – один дружественный показатель: липопротеиды высокой плотности. Они содержатся в морской рыбе и защищают нас от атеросклероза. И три показателя «плохого» жира – триглицериды, липопротеиды низкой и очень низкой плотности, которые приходят к нам

Справочно:

Анна Витальевна СОЛОЩЕНКО 15 лет работает в инфарктном отделении №2 Александровской кинической больнице города Киева. Практиковала в частных лечебных учреждениях (Украинсконемецкая клиника, клиника «Инго»). в составе животной пищи. Последний показатель – индекс атерогенности, – всего лишь показывает соотношение «плохих» и «хорошей» составляющих. Чем же плох «нехороший» холестерин? Он имеет свойство откладываться на стенках сосудов, образовывая атеросклеротические бляшки, и сужать просвет сосудов. А эти бляшки в будущем и являются причиной всех сердечнососудистых заболеваний. Сюда можно отнести не только крайние проявления (инфаркты и инсульты), но и такие проблемы, как снижение зрения и памяти, ухудшение потенции и работы почек, боли в ногах при быстрой ходьбе, да и сам процесс старения организма. Опытный врач также расскажет вам, какие состояния ускоряют процесс отложения холестерина в стенках сосудов. В первую очередь, это курение, повышенное давление и повышенный сахар в крови. В завершение хочу сказать: опыт развитых стран, где назначают липидограмму всем здоровым людям после 35 лет, показал: как простые и «дешевые» шаги могут продлить продолжительность и улучшить качество жизни миллионов людей. В следующий раз мы продолжим эту тему, и я расскажу вам, откуда берется холестерин и как его снизить. [№7-8 ’2017]

35


Robotodavez 7-8 2017  
Robotodavez 7-8 2017  
Advertisement