Page 89

ПРАВДА ПРО КРУТИ більшовики спрямували на ото! чення нашого правого крила, що дало б їм в руки ст. Крути, відтина! ло б нас від нашої бази, та умож! ливлювало їм цілковите оточення наших сил. В цій операції вони ма! ли аж надто достатні сили для ма! неврування. В цей момент я дістав повідомлення, що командир сту! дентської сотні поручник Омель! ченко поранений. Цю втрату бо! люче відчувалось, бо заступника його не було на місці. Та про це я довідався трохи пізніше, вільних же старшин у мене вже не було, ад! же половина вибула зі строю. Тут дуже придався б штаб сотника Тимченка, що мав тепер у себе ак! тивних старшин. О другій годині наше оточення розпочалося дуже солідно, із застосуванням усіх так! тичних правил. Наша гармата, встановлена на платформі на лінії Крути — Бах! мач, не могла під прямим кутом на схід протидіяти маневрові против! ника. Тоді я використав резерв. Вве! дення в бій нашої останньої сотні вирішувало, як ще довго можна бо! ронити наші позиції. Набагато численніша від нас сила против! ника прискорювала нам вирок, і тільки слабий темп його наступу дав можливість дотягти бій до 9!ї години вечора, коли!то настала темна, туманна ніч. У цім великім напруженні зв’яз! ковий юнак Валентин Атаманов! ський (студент університету Св. Володимира) подав мені телегра! му, з якої я довідався, що Шевчен! ківський полк з Ніжина виступив на з’єднання з наступаючими на нас більшовиками, себто наступає на нас із запілля. Атамановський був дуже відважний, і що було в нім найбільше цінне — це завжди прекрасний гумор. І в тодішню ви! рішальну хвилину він почав порів! нювати наш бій з боями під Полта! вою шведів і наших з москвинами... Та не було часу. Треба було йому сказати правду про наше станови! ще: наступ більшовиків не припи! няється, Шевченківський полк від! далений від нас двома годинами їз! ди, а повний поїзд наших поране! них бійців потребує опіки. Все, що лишилося, не мало можливості впродовж цілого дня через часті атаки противника хоча б наймен! шого перепочинку. Отже, мушу ви! вести їх із бою без дальших утрат у

людях і подбати, щоб за всяку ціну з’єднатися з Чорними Гайдамака! ми під командою Симона Петлю! ри — вони були вже на ст. Бровари, і там готували позиції. Атамановського послав я ще за! видна до студентської сотні з нака! зом про відступ на вказане їм міс! це. Цей відступ студентська сотня мала розпочати першою. Сотник Лощенко ще за дня мусив від’їхати. З від’їздом нашої гармати по цілому фронту посилився нас! туп противника. Скрізь відчувався приплив нових сил. Тут підкреслюю ту надзвичайну холоднокровність й уміння пану! вати над собою наших старшин і молодих вояків, у яких серця були наче зі сталі, і дух із граніту. Ту хо! лоднокровність, якої не зауважу! вав за час свого перебування на фронті під час світової війни се! ред старших добре вишколених солдатів. По студентській сотні ви! водив я з бою юнаків у такому по! рядку: друга, третя і четверта. Пер! ша сотня, що була в резерві, а всту! пила в бій о 2!й годині, стримувала противника, що намагався нас оточити, аж до повної темноти, потім рештки цього резерву від! ступили цілком з поля бою і при! лучилися до школи. Після бою не знайшов я в студентській сотні мо! го брата, хоча під час бою ране! ним він не був, бо не було його і в шпитальному вагоні. При доклад! нім особистім перегляді я довідав! ся, що немає цілої чоти студент! ської сотні, до 30 людей, хоч ко! мандир сотні все запевняв, що во! ни ось!ось підійдуть. Вислав я розвідку, затримав ешелон — та все було даремно. Про долю брата і його товаришів довідався я вже багато пізніше. Вони, відступаючи, очевидно, для скорочення дороги, пішли на світло, на ст. Крути, а там зі сходу надійшли якраз більшови! ки. Невдовзі розігралася кривава драма... їх не розстрілювали, а ко! лоли багнетами, що я ствердив уже в Києві, в час похорону, на своєму братові й його товаришах. Так скінчився бій під Крутами. Повна небезпек була наша доро! га відступу. Страшний день ще гу! дів у нас у вухах, а втрати у людях, що впали за свою державу, кликали до помсти. Втрати сягали: до 250 юнаків, од! на чота (до 30 людей) студентів і 10 старшин.

87

"Військо України"  

Журнал "Військо України"