Page 87

ПРАВДА ПРО КРУТИ провадив сотник (капітан) Тим! ченко. Сотник Тимченко не мав ніякого війська і навіть, щоб сформувати собі якийсь відділ для свого штабу, просив у начальника школи стар! шин. Для цього і був призначений сотник Микола Богаєвський, що став начальником штабу в сотника Тимченка. Між двома командирами виник! ло непотрібне непорозуміння: з одного боку був сотник Носенко, представник генерального штабу і начальник школи, а з другого — сотник Тимченко, протегований політичною партією як командую! чий військами адміністративного району Чернігівщини. 22 грудня 1917 року мене як ко! мандира куреня Юнацької школи покликав до себе командуючий військами отаман Капкан. Він наказав мені від’їхати негай! но до Бахмача з наказами для обох згаданих вище начальників. Після одержання двох секретних паке! тів, я спитав командуючого вій! ськами, чи не міг би я вислати ці накази якимсь молодшим старши! ною. На це дістав таку відповідь: «Ви призначаєтесь комендантом оборони Бахмача. Більшовики наступають з Харкова і Полтави. Головні сили Муравйов провадить на Бахмач — Київ. Забирайте реш! ту Юнацької школи. Потяг на ст. Київ — Товарний уже готовий. На поміч — трудно чекати». З цим я ві! дійшов. Щедро наділений повноважен! нями з настановою за всяку ціну не віддати Бахмача, щоби не допусти! ти більшовиків до Києва, з глибо! ким смутком і жалем (тоді ще не знав до кого) вертав я до школи. Брав мене в свої обійми невимов! ний жаль. Молодий цвіт нашої ар! мії — юнаків — кидали в майже безнадійну ситуацію, тоді як серед шаліючої анархії десятки тисяч озброєного, випробуваного в боях вояцтва безжурно демобілізували! ся: його не зуміли завчасу, вико! ристовуючи для цього національ! не піднесення, взяти в карби вій! ськової дисципліни, а навпаки, на мітингах деморалізували наклику! ванням до поділу землі. Тепер лише ідейні горстки стали до боротьби за рідний край. Ввечері 23 грудня я вже був у Бах! мачі. Начальник школи сотник Но! сенко від’їхав з Бахмача вдоволе!

ний. Сотник Тимченко хотів, щоби школа підлягала йому, на що я не міг погодитися, маючи наказ ко! мандуючого військами. Я лише заз! начив, що в справах адміністрацій! них буду йому підлягати, як зайде потреба, справи ж бойового харак! теру, згідно з наказом, вестиму сам. Для охорони нашого лівого крила в напрямі на Чернігів вислав я сот! ника Семирозума з чотою юнаків. На Святий Вечір — 24 грудня 1917 р. — в напрямі на Гомель я вислав від школи передову заставу. Після незначної сутички ми зайня! ли ст. Доч, при тому двох більшо! вицьких вояків взяли до полону. У нас були легко поранені 2 юнаки і старшина. Від полонених дові! давсь я, куди і як наступають вій! ська Муравйова. В напрямі до ст. Воржба школа також увійшла в бойову стичність з більшовиками. Ст. Бахмач і місто залишилися за нами. Треба зазна! чити, що в залізничному депо Бах! мач було до 2 тисяч затруднених при верстатах робітників, пере! важно росіян. Про їхній настрій просив я в сотника Тимченка ін! формації. Тимченко був у них на мітингу і сказав мені, що нема страху: робітники оголосили ней! тралітет. Однак важко було вірити в їхню нейтральність, а мати у себе в найближчім запіллі 2 тисячі озб! роєних робітників не належало до приємності. На цій підставі я й приступив до перегрупування

Юнацької школи, не припиняючи бойового зв’язку з противником. Незадоволення сотника Тимчен! ка з цього мого рішення виявилося в його від’їзді з цілим штабом на ст. Крути. Однак звідти він повідомив, що йде нам на поміч піша дивізія; пізніше виявилося, що замість ди! візії, прийшло кілька поїздів, зала! дованих возами. Школа скориста! ла з цього й поповнилася набоями з ешелонів. Очевидним було, що Київ не мав резервних військових частин. Така ситуація, а до того ще й во! роже налаштоване населення, яке косим оком дивилося на «інтеле! гентів»!юнаків, безперервні су! тички з більшовиками впродовж більше як місяця — все це дуже по! гано відбилося на настроях шко! ли. Частина юнаків — то були діти з!під селянської стріхи, з неуста! леним ще світоглядом і тільки ін! туїтивно відчували вони правоту наших змагань. Це давало ще можливість держати курінь у ра! мах дисципліни. Активність противника збільшу! валася; під його натиском наші пе! редні частини відступили, тільки вже не через Бахмач, а через пе! редмістя його, бо робітники, з наб! лиженням більшовиків, виступили активно, збільшуючи і без того пе! реважаючого нас у багато разів во! рога. Мені нічого не лишалося, як тільки приступити до оборони

Ðîçòÿãíåí³ ïî ë³í³¿ çàâäîâæêè 3 ê³ëîìåòðè, ìè, â îáîðîí³ â ³ì’ÿ íàøî¿ äåðæàâíîñò³, âñòóïèëè â íåð³âíèé á³é

85

"Військо України"  

Журнал "Військо України"

Advertisement