Page 85

СОБОРНІСТЬ ТА СВОБОДА Не війська УНР вторгнулись в ро! сійські землі, а війська РРФСР йшли в Україну, до речі, всупереч пересторогам ряду українських більшовиків, які ще недавно разом з УЦР, а потім і Директорією боро! лись за інтереси українства. Підда! ючи (небезпідставно) критиці дії українських державних та військо! вих провідників у зв’язку з пораз! ками на фронтах, не можна не зва! жати і на те, що воєнна ситуація бу! ла не на користь УНР. Вона не прагнула до війни, не мала розбу! дованої армії, відповідної інфрас! труктури, стрункої системи коман! дування, розробленої стратегії і тактики оборони краю. І головна причина такого стану полягала не в розбіжності поглядів або особис! тих якостях чи помилках тогочас! ного українського керівництва, хоча вони дійсно мали місце. Адже як наприкінці 1917 р., так і в 1919–1920 рр. історія не відвела для розбудови армії необхідного часу, умов і матеріальних засобів. Українізовані військові частини, воєнізовані громадські структури, які підтримали, наприклад, Дирек! торію, не становили єдиного ціло! го, залишались у підпорядкуванні своїх командирів і отаманів. Ос! танні нерідко піддавались облуд! ній демагогічній агітації, вчиняли свавільні дії, а то й переходили на бік противника. Часу та й відповід!

Ìîãóòí³é ³ìïóëüñ, íàäàíèé ñîáîðíîñò³ é óêðà¿í³çàö³¿ âèçâîëüíèìè çìàãàííÿìè â 1917-1921 ðð., âæå íå çìîãëè ïîâí³ñòþ ïåðåáîðîòè ÷óæ³ óêðà¿íñòâó ñèëè них можливостей для створення організованої військової структу! ри і командування вже не було. Водночас з браком досвіду, прора! хунками при захисті здобутої волі катастрофічно позначалась неста! ча часу. Проблеми оборони краю довелось вирішувати нашвидку! руч, в ході воєнних дій, що вже бу! ли нав’язані противниками. Армія УНР була слабо озброєна, відчува! ла гостру нестачу найнеобхідні! шого. «Вона, за свідченнями сучас! ників, була дуже часто голодна і завше у своїй більшості обірвана та боса». Різке зменшення чисельнос! ті збройних сил УНР, окрім соці! ально!політичних причин, було пов’язане і з небаченою за масшта! бами епідемією тифу, яка букваль! но викошувала лави українських вояків. Світло на її витоки, на думку деяких дослідників, могла б проли! ти експертиза зразків тифозної си! роватки, які зберігаються в архіві Бактеріологічного інституту в Па! рижі. Такий підхід виглядає право! мірним і у зв’язку з тим, що навіть закуплені на українські гроші у Франції й Італії медикаменти су! сідні держави не пропускали в Ук! раїну. Не спрацьовує і просте порів! няння чисельності ворогуючих сторін, бо в такому випадку поза увагою залишається якісний склад, виучка і роди військ (артилерія, наприклад, здатна із значної від! стані на третину винищувати лави ворога навіть при відсутності без! посереднього бойового контакту інших підрозділів). Російські ра! дянські війська спирались до того ж на опановану Раднаркомом Ставку колишнього Верховного головнокомандування з її заздале! гідь розробленими планами, нала! годженими оперативними зв’язка! ми, вишколеним офіцерським корпусом, чимала частина якого перейшла на службу новій владі, з підпорядкованими їй величезни! ми складами зброї та іншого спо! рядження, значними людськими і фінансовими ресурсами, включа! ючи золотий запас колишньої ім! перії. І така ситуація тривала про!

тягом всього часу воєнних дій в Україні. Інші їх учасники — біло! гвардійці, польські, румунські, французькі інтервенти спирались на практично необмежену під! тримку всіх країн Антанти. Без та! кої іноземної допомоги жодна з військово!політичних сил всере! дині України не мала б шансів на успіх в боротьбі проти відроджен! ня нації. Та й взагалі після віднов! лення УНР до втручання інших держав військових дій в наших землях не було і ніхто з україн! ських політичних структур не зби! рався їх починати. Непростими і досі недостатньо, на нашу думку, дослідженими є проблеми страждань мирного на! селення у той воєнний час. Відпо! відальність за них несуть керівни! ки, хоча в тій мірі, в якій їм були підвладні сили, що коїли безчинс! тва. Йдеться про єврейські погро! ми, безсоромне приниження, гра! бування і нищення українців, без! церемонні розправи з тими з них (а це тисячі і тисячі людей різних національностей), які тільки здава! лись підозрілими різним урядов! цям і самозваним владолюбцям. Нагальною є потреба детально висвітлити і зрозуміти на основі документальних даних і без запо! літизованості такі варварські події, визначити, що і коли відбувалось як здійснення відповідної політи! ки, а що і коли — як стихійні або просто кримінальні вчинки, обу! мовлені впливом шовіністичних поглядів, чорносотенних традицій чи темних мародерських схиль! ностей учасників безчинств. Все ж могутній імпульс, наданий соборності й українізації визволь! ними змаганнями в 1917–1921 рр., вже не змогли повністю переборо! ти чужі українству сили. Досвід і уроки української революції того часу, зокрема і Акт злуки УНР та ЗУНР, стали історичним надбан! ням народу в боротьбі за своє визволення. Âîëîäèìèð ØÅÂ×ÅÍÊÎ, äîêòîð ³ñòîðè÷íèõ íàóê, ïðîôåñîð, çàñëóæåíèé ïðàö³âíèê îñâ³òè Óêðà¿íè

83

"Військо України"  

Журнал "Військо України"

Advertisement