Page 44

Ïîíàä 50 îô³öåð³â-óêðà¿íö³â îòðèìàëè íåîö³íåííèé äîñâ³ä ðîáîòè ó áàãàòîíàö³îíàëüíîìó ñåðåäîâèù³ Авер’янов. Не приховував керівник Місії свого здивування, дізнавшись, що арабську мову, якою підполков! ник Осьмірко розмовляв при ньо! му із іракськими офіцерами, той вивчив самостійно за півроку ро! боти у Таджі... «Êàòþøà, ³íêàì³íã!!!» Щотижня на закритих зібраннях працівники Тренувальної місії ін! формували щодо жахливої статис! тики атак на військові колони, по! відомляли про загибель іракських військовослужбовців, цивільного населення, охоронного персоналу. Розвідники попереджували про випадки спроб викрадення людей, називали номерні знаки та марки сумнівних автомобілів. Неоднора! зово на в’їзді до «Зеленої зони» і на! віть в самій зоні, терористи підри! вали автомобілі повні вибухівки. Але найбільший ризик для життя військових у Іраку становили «неп! рямі вогневі атаки» — обстріли ре! активними снарядами чи міномет! ними мінами калібрів 107 або 122 мм. Сліди цих «подарунків», що прилітали із різних районів Багда! да, з великих і малих відстаней бу! ли помітні по всій військовій базі. Зазвичай терористи запускали снаряди з примітивних самороб! них установок — дошка під 45!гра! дусним кутом, два цвяхи, що слугу! вали направляючою, мобільний

телефон як дистанційний детона! тор. Але, незважаючи на те, що на! дійність та точність «катюш» (так натовці називали ці системи) була далекою від ідеалу, терористи вже непогано «пристрілялися» і влуча! ли в об’єкти «Зеленої зони» з 8!10 кілометрів. До того ж атаки велися не поодинокими снарядами, а зал! пами, як правило, від п’яти до п’ят! надцяти ракет чи мін. Бувало і на! багато більше. Так, у червні 2011 року, після тижневого мовчання, на голови миротворців у Таджі об! рушилися більше ніж півсотні 122! міліметрових ракет… Система оповіщення — основою якої були аеростати, оснащені ка! мерами спостереження, — засікши пуск, вираховувала ймовірну точку його попадання та одразу ж пере! давала попереджувальний сигнал на гучномовці. «Інкамінг, інка! мінг!» — буквально розривалися динаміки, попереджаючи про по! чаток ракетної атаки. Це повідом! лення означало, що залишалося п’ять!сім секунд, аби сховатися у бетонному бункері. Якщо ж до ук! риття далеко, єдиний спосіб убе! регтися від уламка ракети — прос! то лягти на землю. А інколи систе! ма, що засікала ракети у повітрі, спрацьовувала лише після першо! го вибуху. На початку 2011 року обстріли відбувалися із помітною регуляр!

ністю — три!чотири рази на тиж! день. Найчастіше на світанку або глибокої ночі. Спекотний клімат накладав свій відбиток навіть на «графік» злочинної діяльності неп! римиримих. Ті вивозили свої «ка! тюші» на позиції у недовгі години передранкових прохолодних суті! нок. Давали залп і зникали у заплу! таних лабіринтах вулиць. Лише наприкінці року, коли США розпо! чали остаточне виведення своїх військ із країни, «інкамінгів» стало набагато менше. Óêðà¿íåöü — ïðèçåð ìàðøó «Äàíêîí» Позаслужбовий час військовос! лужбовців Тренувальної місії не був багатим на емоційні події. Пе! реважно заповнювався він трену! ваннями у спортзалі. Час від часу військовослужбовці організовува! ли змагання з футболу, волейболу чи інтелектуальні вікторини. У від! починковому центрі можна було переглянути фільм чи взяти книгу. Там стояло і декілька стареньких столів для більярду, пінг!понгу та настільного футболу. Популярні артисти і співаки, які раніше час! тенько відвідували американських військових у Іраку, в 2011 році вже стали рідкісним явищем… Тому марш!кидок «Данкон Ірак 2011» виявився довгоочікуваною подією для багатьох військовос! лужбовців Місії. «Данкон» — тради! ційне змагання, яке з 1972 року ор! ганізовують миротворці з Данії для своїх колег. Двадцятикілометро! вий марш у повному військовому спорядженні стає справжнім вип! робуванням власних сил та волі для кожного військовослужбовця. І медаль, яку отримують перемож! ці маршу, завжди є предметом ве! ликої гордості. Багдадський «Данкон» вперше за історію подібних змагань усклад! нили додатковими завданнями, які учасники виконували на кон! трольних точках. Та правила цієї чоловічої забави невблаганні. Окрім невпинного напружування м’язів, учасників за! бігу на «чекпойнтах» очікувало ін! телектуальне випробовування. Пи! тання прості, але несподівані. Так, наприклад, доводилося демонс! трувати знання з воєнної історії, розраховувати об’єми води у фон! танах, «на око» визначати вагу вій! ськового спорядження, довжину

"Військо України"  

Журнал "Військо України"

Advertisement