Page 42

Ãîëîâíèì çàâäàííÿì óêðà¿íñüêîãî ìèðîòâîð÷îãî ïåðñîíàëó â ñêëàä³ Òðåíóâàëüíî¿ ì³ñ³¿ áóëà ï³äãîòîâêà ñòàðøîãî ñåðæàíòñüêîãî ñêëàäó òà ïðîâåäåííÿ êóðñ³â øòàá³â áîéîâèõ ï³äðîçä³ë³â на трьох окремих військових базах Таджі, Даблін, Ар!Рустамайя, а та! кож у місті Багдад тренували Ірак! ську федеральну та нафтову полі! цію, навчали старших та молодших офіцерів, організовували підготов! ку іракських військовослужбовців у військових закладах Європи, були радниками при високопосадовцях оборонного відомства. Головним завданням українсько! го миротворчого персоналу в складі Тренувальної місії була під! готовка старшого сержантського складу та проведення курсів штабів бойових підрозділів. Іракське вій! ськове керівництво вважало най! швидше створення дієвого сер! жантського корпусу одним із пріо! ритетних завдань, тому рівень від! повідальності, що лягав на плечі наших співвітчизників, був, без пе! ребільшення, величезним. Одно! часно від професійної роботи офі! церів із синьо!жовтими прапора! ми на одностроях залежав і імідж усіх Збройних Сил України. «Þí³îí ²²²» — áåòîííèé «îàçèñ áåçïåêè» Військова база «Юніон ІІІ» у цен! трі «Зеленої зони», де розташував! ся штаб Тренувальної місії та де! кілька місій військ США, була справжнім містом у місті. Умовно її можна було назвати «оазисом без! пеки». Триметровий бетонний

паркан із вишками спостереження по периметру відгороджував біль! ше ніж півтори тисячі його тимча! сових мешканців від ймовірних небезпек — раптових обстрілів та проникнення терористів. Сотні ві! деокамер цілодобово спостерігали за околицями та кожним метром усередині бази. Навіть якби хотів усамітнитись, навряд чи знайшов! ся б закапелок, що не потрапляв у поле зору пильного електронного «ока». На в’їздах до бази — декілька постів, де цілодобово несли варту найманці. Цікавий факт, охорона подібних цій базі об’єктів військо! вого призначення в Іраку здійсню! валась через цивільні охоронні фірми. Вартову службу «тягнули» професійні охоронці угандійсько! го, перуанського чи фіджійського походження. Справу свою вони, як то кажуть, знали «міцно»: безком! промісно проводили обов’язкову перевірку документів та обшукува! ли автомобілі на наявність вибу! хівки. Але… навіть і сюди докочува! лось «відлуння» нещодавньої війни у вигляді підступних «сюрпризів». Наприклад, СВП (саморобні вибу! хові пристрої — прим. авт.), які по! тужним магнітом кріпилися до днища автомобілів, не були чимось рідкісним. Одного разу такий смертельний вантаж працівники Місії притягли із собою з виїзду. Поталанило — «подаруночок» не

спрацював. Коли почали розбира! тися, звідки взявся цей магнітний «сюрприз», з’ясувалося, що вони залишили свій позашляховик всього на декілька хвилин без наг! ляду на стоянці МВС Іраку, на тери! торії «Зеленої зони». Цього часу вистачило, щоби якийсь спритник приліпив «пекельну машинку» до броньованого «Suburban Ford». Ще один елемент оточуючого пейза! жу, який змушував не забувати про постійну небезпеку — десятки не! великих бункерів, обкладених мішками з піском, облаштованих по всій території «Юніону». Це — сховища на час ракетних обстрі! лів. Будівлі із замурованими цег! лою вікнами та нескінченні бетон! ні стіни, хоча і викликали гнітюче враження, але не раз рятували жит! тя військових. На території міста!бази було все, що потрібно для життя: перукарня, господарський магазин, інтернет! клуб, бібліотека, кафетерії. Техніч! ним обслуговуванням бази і забез! печенням провіантом її мешканців також переймалися приватні ло! гістичні компанії, що набирали персонал у Непалі, Індії та Пакис! тані. Існував і базар, де місцеві мешканці торгували продуктами харчування, господарськими това! рами та сувенірами. Жити військо! вим доводилося у невеличких жит! лових модулях, створених на ос! нові транспортних контейнерів. Якщо не зважати на обмеженість простору та спартанську обста! новку — жити можна. Всередині такого боксу — ліжко, робочий стіл, холодильник, шафа на одяг, кондиціонер та, головне, відок! ремлена душова кабінка. Адже ко! ли «за бортом» стовпчик термо! метра завмер на позначці плюс п’ятдесят за Цельсієм, лише часті водні процедури дозволяли збері! гати робочий тонус. Будні миротворців, які працюва! ли за бетонним парканом у самому серці Багдада, зовсім не були схо! жими на «героїчні» сцени з вій! ськових кінострічок. Жодних по! гонь, перестрілок, облав і засідок. Джерело адреналіну було дещо ін! шим. Семиденний робочий тиж! день заповнювали наради, нескін! ченна робота над документами, планування. Регулярними були ви! їзди із бази до міністерства оборо! ни — де тривали довгі робочі зус! трічі з іракськими посадовцями.

"Військо України"  

Журнал "Військо України"