Page 1

№4 (56) 10 червня 2010

ї №

From Russia with emotions: как празднуют дни факультета наши соседи Прямо накануне Дня факультета я узнал, что мне предстоит поездка в МФТИ. На самом деле туда должен был ехать экс-глава университетского НТСА Слава, но у него что-то не сложилось, и в последний день перед отъездом он решил найти себе замену. Я оказался в нужное время в нужном месте. Сперва о цели поездки. Физтех проводил Дни физика (празднества по расписанию растянулись на целую неделю), пригласив на несколько дней собратьев-физиков из разных вузов России и ближайшего зарубежья. Так, в наших рядах были: МГУ, МИФИ (ныне носящий мене благозвучное название НИЯУ МИФИ), РосНоУ (Российский Новый Университет), МАИ, физфак СПбГУ, БГУ, ХНУ. Киевская же делегация была представлена активистами Спілки Ініціативної Молоді (sim.org.ua), сборная из самых разных вузов (оказывается, в Киеве есть Международный Университет Финансов :) 13 мая Последние наставления перед поездкой от Славы. Встреча на вокзале со спутниками. Ничего особенного. 14 мая Раннее утро на Киевском вокзале. Кто вообще придумал поезда, которые прибывают задолго до открытия метро? Московское метро приятно удивило чистотой и крайне небольшим количеством рекламы. Проезд 26 рублей (~ 7 грн) – кусается конечно, но при масштабах Москвы – нормально. Полчасика в метро, полчасика в электричке – и мы где-то за МКАДом посреди леса. И это здесь находится самый крутой российский вуз? Общага… Удобства на этаже – это, конечно, ужасно, но за все 4 дня очереди под туалетом я не видел :) Первый обед. Дорого, однако. Если в нашей столовой можно нормально пообедать в пределах 20 гривен, то в любой столовой Физтеха обед обходился в 150-170 рублей. Роуминговые смски по 2 гривны быстро отбили желание их отправлять. Стартовый пакет (по-российски «комплект») в МТС мне без регистрации не продали, зато продали в Мегафоне. Ну и ладно, мне даже выгоднее это оказалось. Впоследствии российский номер очень выручал.

На наш первый день пребывания в физтехе был запланирован так называемый концерт гостей, где выступать должны были приехавшие команды. Но, как я уже писал, наша делегация была сборной, и никакого выступления у нас не было, и на концерте мы были лишь зрителями. Завершился первый день массовым «фуршетом» перед Новым корпусом Физтеха. 15 мая На этот день в МФТИ планировалась какаято программа, но Старший брат Физтеха в лице Физфака МГУ именно в этот день отмечал свой День физика. Посему утречком все приехавшие команды порулили на электричке в Москву. Я впервые увидел фрирайдинг (кто не с курсе: множество способов и методов бесплатного проезда в электричке) в действии, и был весьма удивлен масштабу сего действия. Ситуация, когда при появлении контролеров треть вагона подскакивает со своих мест и резко движется в противоположном движению контролеров направлении, считается вполне естественной и не вызывает ни капли ненависти и презрения у тех, кто за билеты платил :) И вот МГУ. Грандиозная сталинская высотка Главного Здания (240 метров, лишь недавно уступившая пальму первенства небоскребам Москва-сити), памятник Михайло Васильичу, ужаснейшей архитектуры свежепостроенное здание библиотеки, старающиеся перекричать друг друга химфак и физфак (химики тоже в этот день отмечали свой праздник). Обед в МГУ оказался почему-то на треть дешевле столовых Долгопрудного. В МГУ тоже был концерт гостей, выступали с теми же номерами те же команды. После концерта - традиционный фуршет на полянке. Российское пиво – УГ. Далее мы встали перед выбором: остаться на дальнейшие празднования в МГУ, на которые обещали Ляписа Трубецкого, либо же вернуться в Долгопрудный на Концерт хозяев, то есть самих физтехов. Мы выбрали второе и не пожалели. После концерта – феерическое (уж простите за тавтологию) фаер-шоу в исполнении физтеховцев. (кстати, занятие фаеризмом у них приравнивается к спортсекции). Ну и венчал второй день нашего пребывания в физтехе еще более грандиозный фуршет перед Новым Корпусом. Самые стойкие расходились уже под утро.

16 мая Поскольку киевская делегация ни в каких действах не участвовала, нам было настоятельно порекомендовано проявить себя хоть в чем-то. Этим чем-то стала студенческая олимпиада по прикладной математике, которую как раз в эти дни проводил Физтех. Стыдно признавать, но ничего особенного я на той олимпиаде не осилил, что уже говорить о моих сокомандниках-гуманитариях. Кроме олимпиады, в этот день были запланированы еще какие-то развлекательные мероприятия и соревнования. Но поскольку для каждого члена киевской делегации эта поездка в Москву оказалась первой, предпочтение было отдано прогулке по некогда столице некогда нашей родины. К сожалению, с погодой в этот день нам не очень повезло, на Арбате мы попали под проливной дождь. Манежная площадь, Красная площадь, Кремль (экскурсия – 700 рублей, однако), Храм Василия Блаженного – достопримечательности из разряда must-see. Мне почему-то казалось, что Москва-река не сильно уступает по ширине Днепру. Но как же я ошибался! Если в самом узком месте (в районе пешеходного моста) Днепр сужается до километра, то Москва-река едва достигает 200 метров. И по 5 метров у обоих берегов занимает слой грязи и интерферирующих бензиновых пленок. Несмотря на то, что Москва изрезана сетью метро весьма густо, на деле топать до ближайшей станции, да еще и под очередным дождем оказалось неприятно. 17 мая В последний день нашего пребывания в Долгопрудном для киевской делегации была запланирована единственная официальная встреча с представителями администрации МФТИ и их органами самоуправления. Нам вкратце рассказали, насколько крут Физтех, насколько эффективно выделяются средства в рамках национальной программы «нанотехнологии», какие перспективы дает обучение в Физтехе. Предлагали также поступать в Киевское отделение МФТИ в магистратуру и приминать участие в физтехконференции, которая проводится в ноябре (если кому интересно: прием тезисов – в сентябре). Ну и все, быстренько собрали шмотки – и туту.


№4 (56) 10 червня 2010 Больше день ничем особенным не запомнился. Разве что на пути в Москву российские таможенники смотрели, что же мы

везем под полками в вагоне, а на обратном пути – нет. Видимо, вывозить из России нечего :)

18 мая Раннее утро на киевском вокзале. Кто вообще придумал поезда, которые прибывают задолго до открытия метро?..

«…Нам своє робить»: інтерв’ю з деканом факультету Ігорем Олексійовичем Анісімовим (Закінчення. Початок та продовження читайте в попередніх номерах від 13-го травня та 2-го червня) Є ж іще технікум зв’язку на бульварі Шевченка… З ним у нас ніколи не було контактів, вони більше співпрацюють з ДУІКТ (Інститут зв’язку), а ми більше з цими двома. Нещодавно ми з Олексієм Юрійовичем там були, познайомились із теперішнім керівництвом. Якщо нам дійсно вдасться відкрити напрям підготовки «радіотехніка», то один із реальних варіантів полягає в тому, щоб розробити спеціальну програму бакалаврам не за чотири, а за три роки, і брати випускників технікуму електронних приладів відповідних спеціальностей одразу на другий курс. Зараз це поширена практика, яка може в 2012-му році пом’якшити проблему. Може тоді розглянути співпрацю з регіональними навчальними закладами такого плану: в Харкові, Донецьку тощо? В Харкові і Донецьку є свої університети. Звичайно, Київський університет — і я не жартую — не має собі рівних, але якщо проаналізувати статистику, все ж таки найбільшу кількість абітурієнтів нам дає Київський регіон: місто Київ — в останні роки до третини студентів, Київська область і сусідні області: Чернігівська, якоюсь мірою Сумська, Черкаська, Вінницька, Кіровоградська, Полтавська — ті, які найближче до нас. Хоча студенти приїжджають дійсно звідусіль: від Криму, Закарпаття і Львова, і закінчуючи тими самими Донецьком і Луганськом, чи Херсоном або Одесою. Непогано, що і в інших містах є гідні університети: в Харкові — імені Каразіна, в Одесі — імені Мєчнікова… Ви абсолютно правильно говорите. Не може університет високого рівня існувати сам по собі, потрібне певне середовище, і дуже правильно, що університетське керівництво намагається налагодити стосунки, скажімо, з КПІ — нашим природним партнером, одним із найпрестижніших ВУЗів Києва. Якось так складається, що в мене особисто гарні стосунки із цілою низкою співробітників Харківського університету, в тому числі й серед керівництва. Я з великою повагою ставлюсь до цього закладу. Правда, коли вони пишуть, що Харків — це перша столиця, то це від незнання історії, першою столицею України, якщо вже так говорити, був Чигирин, потім інші гетьманські резиденції: Глухів, Батурин, Гадяч, Немирів. Знову ж таки, Українська Народна Республіка була проголошена в Києві, але це так, ліричний відступ. У Харківського університету є також великі проблеми, з абітурієнтами, в першу чергу, і з контингентом ще гірші, ніж у нас. Нещодавно, коли проходив Всеукраїнський студентський турнір, приїздив декан фізико-технічного факультету, він був вражений, сказав, що в нас просто ідеальне становище в плані вікового

складу викладачів. У них середнє покоління геть відсутнє, в нас все ж таки хтось є. І з Ігорем Олександровичем Гіркою, деканом фізико-технічного факультету, і з Миколою Олексійовичем Азарєнковим, проректором з навчальної роботи, ми займаємось схожою наукою — всі плазмісти, зустрічаємось на профільних конференціях, у нас спільне бачення багатьох проблем. Не може бути один гарний університет серед болота, має бути середовище конкурентне, щоб не опускати планку. Тобто ви вважаєте, що таке середовище в Україні існує? Як кажуть, песиміст — це добре поінформований оптиміст. Я вже говорив, що на мою думку, сфера освіти переживає кризу, і це повною мірою стосується і вищої. Із непрямих спостережень складається враження, що переважна більшість із цих близько дев’ятисот університетів, які існують в Україні — просто точки торгівлі дипломами, де не дають реальних знань, де іспити і заліки виставляються за хабарі по заздалегідь встановлених цінах, і таке інше. Я недарма говорив про наш університет, про Харківський — небагато у нас є університетів, справді гідних цього імені. Тому я як декан намагаюсь теж підтримувати на факультеті нормальну обстановку в тому сенсі, щоб не опускати планку, хоча не виходить, чесно кажучи — 127 боржників після сесії, двадцять відрахованих. Не сто двадцять — ми ж не можемо відрахувати кожного п’ятого, це ж у першу чергу ми виженемо всіх контрактників, а ті, хто залишаться, перейдуть на бюджетні місця. А вже йшла мова про те, що розвитку університету практично нема. Нас і так згадують представники «дружніх» факультетів, кажуть, що в нас є факультети-донори і факультетиакцептори. Зрозуміло, що ми потрапляємо до числа акцепторів. Спасибі нинішньому керівництву університету — скільки я раніше виступав, принаймні двічі особисто виступав на вченій раді університету, з пропозиціями, щоб керівництво допомогло у придбанні хоча б практикумів для загальних курсів. На жаль, це не було почуто, відповідь була одна: ви повинні заробляти гроші, і на ці гроші купувати. Але немає таких джерел. Тому я дуже ціную позицію нинішнього керівництва університету: два останні роки ми отримували приблизно по мільйону гривень на обладнання. Причому ці кошти були витрачені не на те, щоб купити один унікальний прилад, ми в першу чергу витратили на загальнофакультетські практикуми, першочергово — для кафедри електрофізики, практикуми загальної фізики. Меншою мірою, але принаймні модернізували практикуми із радіоелектроніки, повикидали нарешті осцилографи 63-го року випуску, і дещо підтримали кафедру медичної радіофізики, яка була в найгіршому стані серед інших, оскільки це нова кафедра, і там не залишилося обладнання від попередніх часів. Тому ми останнім часом хоч щось робимо в цьому напрямку, хоча там

теж проблем вистачає. Простенький приклад: все для проплати другого мільйону було готово ще в листопаді. Це ті кошти, які університет заробив. Тим не менше, казначейство проплатило ці гроші лише в лютому. Тобто ті гроші, які університет сам заробив, просто забрали і не віддавали. Спасибі, що врешті-решт віддали. Це, мабуть, пов’язано із виборами… Не повинно бути таких проблем. Коли гроші, зароблені сферою освіти, витрачаються на вибори — це банальний бандитизм, хто б це не робив. Це лише припущення, хтозна, як воно насправді було. До речі, бюджет так досі не прийнято… (інтерв’ю від 8 квітня — прим. ред.) Так, дійсно, і сьогодні на засіданні була про це розмова, навіть Кабмін не прийняв ще проект бюджету. Тобто нині як країна, так і університет живе за минулорічним? Абсолютно правильно. В першу чергу від цього страждає сфера науки, наша науководослідна частина університету. Простенький приклад ректор наводив: на Восьме березня усім жінкам дали премії, всім, крім тих, які працюють в науково-дослідному секторі, оскільки це інше джерело фінансування, гроші ці виділяє міністерство, фактично третій рік ця сума заморожена, її ледь-ледь вистачає на зарплатню штатним співробітникам НДЧ, протягом всього минулого року вони отримували її із затримками, приблизно в районі двох тижнів. Нам обіцяють, що у зв’язку з отриманням університетом статусу дослідницького повинно різко збільшитись фінансування наукової сфери. Проте фінансування ще не збільшили — обіцяли з 11-го року, а тепер невідомо, зате прийняте рішення, що будуть перевіряти, чи ми гідні цього звання. В перекладі простою мовою: грошей ще не дали, а вже намагаються їх відібрати. Перейдемо до більш приземлених питань: як вже пішла мова про зміну обладнання, то ходять чутки про зміну дощок в аудиторіях на пластикові. Були такі розмови. Приходили до нас представники певних фірм, визначились у тому, які дошки нам потрібні. Заради справедливості відмітимо, що дошки, по яких пишуть крейдою — такого вже ніде немає, і дійсно здоров’я людей від куряви страждає, не кажучи вже про бруд. Мене особисто дратує, коли на столі в аудиторії лежить шматок крейди або ганчірка, якою з дошки витирали — все це опиняється на одязі і так далі. Але мені здається, що це не ключове питання. Навіть у школах вже стоять такі дошки, я питав — хвалять. Основні питання вичерпані, у вас є ще щось додати чи побажати читачам? Хочу додати побажання. Я думаю, що із всього, що я вам розповів, ви зрозуміли, що команді, яка працює на факультеті, працювати


№4 (56) 10 червня 2010 достатньо непросто. Ми намагаємось якось змінити ситуацію, щоб факультет усе ж розвивався. За ті роки, що я працюю на посаді декана — жодного поганого слова не хочу сказати про своїх попередників, я вдячний і за науку, і за те, що вони зробили для факультету — крім того, про що йшлося в нашій розмові – ми ввели на молодших курсах групи за рейтингом. Мені здається, що це життєво необхідна річ, враховуючи ту диференціацію рівня знань вступників, з якою ми стикаємось. Але не можна сказати, що всі проблеми вирішені. По-перше, складається враження, що досі не всі викладачі зрозуміли, що в сильних та слабких групах треба працювати по-різному, що повинні бути різні комплекти задач, потрібен різний стиль викладання тощо. Об’єктивно ми зіткнулись із такою проблемою, що в умовно кажучи слабких групах замість того, щоб намагатись якось надолужити брак знань, немала частина студентів живе переконанням «всіх не відрахують» і відверто ігнорують навчання. Я не знаю, як цю проблему правильно розв’язувати. Я розумію, що у певної частини студентів виникають комплекси якоїсь меншовартості — мені здається, це абсолютно неправильно. Важко вчитись у нас на факультеті, особливо без повноцінної середньої освіти. Переважно саме такі й потрапляють у слабкі групи. Але якщо працювати, не гуляти, намагатись надолужити, то досвід показує, що на третьому, скажімо, курсі рівень уже вирівнюється, якщо регулярно працює людина — і в магістратуру такі потрапляють, і в аспірантуру потім. З іншого боку, ми не будемо миритися з тим, що студенти ігнорують процес навчання — відраховували і будемо відраховувати тих, хто не хоче вчитися. Тих, хто хоче, але їм важко — підтримували і будемо підтримувати й надалі. Тих, хто відверто плює на навчання — на факультеті тримати не будемо. Ще один важливий момент: другий рік уже, незалежно від того, яку мову діти вчили в школі, на факультеті вони вивчають англійську. Я глибоко переконаний, що для нашої спеціальності людина, яка не знає цієї мови — не фахівець. Це може подобатись чи ні, але основна література з фізики, з електроніки, з комп’ютерних наук, врешті-решт — англомовна, це мова конференцій. Що ще треба пояснювати, якщо Український фізичний журнал слідом за польським або чеським перейшов тільки на англійську, тільки англійською статті друкуються. Тому на факультеті праці наших конференцій видаємо англійською мовою, зараз наш журнал «Вісник Київського національного університету. Радіофізика та електроніка» перевели на англійську мову. Якщо подивитися останній номер, там тільки меморіальна стаття про Івана Івановича Конділенка надрукована українською, решта матеріалів англійською, так буде й надалі. Ми намагаємось робити певні зміни на факультеті, не зміни заради змін, а зміни, орієнтовані на те, щоб справді в Європу інтегруватися, і підвищити рівень по можливості, і щоб студентам було цікавіше вчитися. Було б легше і приємніше працювати, якби в цих питаннях ми відчували підтримку студентського самоуправління. Я розумію, що повернення до тих часів, коли ми з Олексієм Юрійовичем були

студентами, немає і не може бути, коли був студентський деканат, що займався боротьбою з двієчниками; той самий комсомол, де розбирали на зборах випадки, коли студент переходив вулицю, де немає пішохідного переходу, і приходив папір на факультет; чи в когось у гуртожитку пляшку горілки знаходили. Але, тим не менше, хотілося б, щоб студенти брали більш активну участь у житті факультету, щоб діяльність наших студентських організацій, в першу чергу я маю на увазі Студентський Парламент, не зводилась до організації розваг — я розумію, що й це потрібно, і не маю жодних заперечень — але є якісь більш серйозні питання життя факультету. Мені здається, не така вже й погана форма раніше була — будівельні студентські загони, і зараз, коли мова йде про те, щоб якоюсь мірою ремонт в гуртожитку організувати силами студентів, мені здається, це крок у правильному напрямку. Раніше така практика була, проте гроші за це виплачувалися з великою затримкою, через це на пару років від будівельних загонів відмовились, бо не було бажаючих. Звісно, такого не повинно бути, це неподобство, але в нас немає можливості факультетські гроші на це виділити, через те, що їх реально немає. Ми в першу чергу б’ємось над тим, щоб обладнання модернізувати. І в цих умовах виділяти кошти, яких не так багато, на ремонт гуртожитку — мені здається, це неправильно, ми втратимо суть факультету, який завжди займався підготовкою експериментаторів. Тому треба шукати інші шляхи розв’язання цього питання. Самі студенти зацікавленні в тому, щоб цю систему налагодити. Тому це одна із тих областей, де органи студентського самоуправління можуть принести реальну користь. Як ви ставитеся до ідеї, так би мовити, «шефства», щоб студенти других-третіх курсів за певне заохочення на кшталт додаткових балів проводили б заняття для молодших колег, що не демонструють високої успішності? За радянських часів таке в школах практикувалося. І в університеті таке практикувалось. Сама ідея мені дуже імпонує, але я не настільки гарно уявляю собі психологію теперішнього студента, щоб зрозуміти, що може бути реально стимулом для цього. Ставити бали з курсу математичної фізики за те, що студент пояснює елементи матаналізу своєму молодшому товаришу, мабуть, теж не зовсім правильно. Я як декан завжди готовий оголосити подяку за таку роботу тощо, але це майже все, що я можу зробити. Якщо представники того самого студентського самоуправління придумають якісь стимули для цієї ідеї — це абсолютно нормально, так завжди було і зараз навіть є. Все ж таки, невже в гуртожитку сусід по блоку не допоможе молодшому — це нормальні людські стосунки, так воно й повинно бути. В цьому плані у нас на факультеті взагалі більш «душевні» стосунки. Я це розумію, ціную і намагаюсь саме такий стиль підтримувати. Ми завели таку практику останні кілька років, коли за підсумками сесії відмінників чаєм пригощаємо в деканаті —

намагаємось, щоб навчання носило характер людських стосунків. Мені здається неправильним, коли все в житті зводиться до грошей, і за будь-що намагаються проставити суму прописом. Хоча, звичайно, це теж суттєва складова життя, але я переконаний, що гарний викладач ніколи не працює за зарплату, тому що всі різновиди роботи врахувати неможливо. Всі книжки, підручники, посібники, які ми пишемо — ніхто за це ані копійки не платить. Інша річ, що пару років тому різко підвищили вимоги до отримання наукових звань доцента і професора. Обов’язково вимагають для доцента, щоб був хоча б у співавторстві посібник, обов’язково з грифом міністерства, наприклад. Спочатку стали говорити, щоб назва відповідала назві кафедри — абсурд повний, потім не менше ніж сто сторінок на співавтора, потім тираж не менше трьохсот примірників. Таке враження, що кожен раз в режимі імпровізації придумуються нові вимоги. Для професора вимога — одноосібний підручник з грифом міністерства, і обов’язково три захищені аспіранти. Ніколи такого не було. Після того, як ці вимоги були введені, мені здається, на факультеті жодна людина не отримала звання. Ще зрозуміло, коли б ці вимоги були висунуті, скажімо, одночасно з триразовим підвищенням платні — ясно було б, за що боротися, мається на увазі доплати за ці звання. А так — на рівному місці. Я голова підкомісії з прикладної фізики науково-методичної комісії вже в сфері вищої освіти — іде вал цих книжок. Зрозуміло, всі хочуть бути доцентами і професорами. Якість їх така, що в багатьох випадках не задовольняє мінімально потрібним вимогам. Кафедр загальної фізики існує десятки, мабуть, навіть більше. Наприклад, в Києві: є кафедра загальної фізики в будівельному інституті, точно є в аграрній академії, є подібна кафедра в авіаційному університеті і так далі. І всі вони починають клепати спрощені курси загальної фізики, злегка орієнтовані на відповідну проблематику. Кому це потрібно? Замість того, щоб написати одну, але гарну книжку. Ну, не одну — п’ять, десять. Мої колеги сходять кривавим потом, рецензують усе це. Будемо сподіватись, що рано чи пізно якісь зміни будуть, але ці сподівання не перший рік вже існують… Як Некрасов писав: Жаль только — жить в эту пору прекрасную Уж не придется ни мне, ни тебе. Але, з іншого боку: «Блажен, кто посетил сей мир / В его минуты роковые»… Мені більше до вподоби китайське прокляття: «Щоб ти жив у часи змін». Але так чи інакше, якщо вже перейшли на поезію, то я найчастіше згадую Тичину: Тож нехай собі як знають – Божеволіють, конають, — Нам своє робить… На цій ліричній ноті завершимо, тем для розмов ще вдосталь, отже це не в останній раз, дякуємо за ваш час. Звісно, будемо розмовляти.


№4 (56) 10 червня 2010

Вы сказали…

Редакторская колонка Редколлегия воспользовалась правом поменять материал, заявленный в анонсе, и потому вместо отчета о самоуправлении решила опубликовать рассказ о поездке в Москву на празднование дня физика. Это, как минимум, не скучнее. Ну что, студент, сессия? Может, не особо есть время на чтение газет, разве что скоротать минутку в ожидании своей печальной или не очень участи под кабинетом… Касательно собственно газеты. Да, в этом семестре было мало выпусков, и, как говорится, то густо, то пусто. Как будет дальше — прогнозировать не возьмусь. За лето наверняка появятся какие-то новые идеи, осенью — новые люди, и это издание как минимум еще год существовать будет. Не хочется говорить, что «как-то», хочется, чтобы хорошо. Есть материалы, с которых начинать новый семестр, есть кое-какие соображения, что можно изменить в формате и верстке. Буду рад, если вы что-нибудь подскажете или посоветуете. Что ж, будем прощаться до осени. Спасибо, что читали, а некоторым — еще и за то, что писали и подбрасывали идеи, пусть в следующем семестре оных будет побольше. Успешной сессии, кому нужно — удачи, но только на нее полагаться не нужно, не за тем вы на РФФ поступали. Высыпайтесь перед экзаменами — это так, из личного опыта. Побольше вам сил для последнего рывка; тем, кто выпускается — достойно устроится на работу или в аспирантуру. А после — обязательно хорошенько отдохните. Следующий семестр будет как минимум не проще. Пусть ваше лето станет ярким и запоминающимся, проведите его так, как хочется, и чтоб в конце августа вам уже хотелось снова на факультет . Пока! С уважением, главред

Изречения преподавателей РФФ Стиль и орфография сохранены  

                     

РФФ.Live©: Почесний редактор — Макс Січ Головний редактор — Володимир Ткаченко From Russia — Антон Владика Web – Максим Анісімов Технічна підтримка – О.Ю. Нечипорук RFF.Live@gmail.com ICQ 271479158 Редакція може не поділяти думку автора і не несе відповідальності за зміст статей.

Для того, щоб підписатися на електронну розсилку РФФ.Live просто надішліть листа на адресу RFF.Live@gmail.com з вашого е-мейлу, в полі „тема” зазначивши „підписка”.

     

Так... Все, напала гнітюча тиша З емпіричною функцією розподілу ви майже справились. Хтось один зробив на контрольній і ви гарно її розтиражували Ми не знаємо про ядро, але думаємо про нього. Лінза є, і за неї варто боротись, бо вона є елемент, який виконує просторове перетворення Фур'є У математиків позначення дуже часто ну просто ідіотські. Кто смотрит на это (уравнение на доске) и ему плохо? Це з серії: поміряйте довжину мого волосся і скажіть, коли я посивію Лазерні системи використовуються рідше. Ну туман – и кончилась война. Ну хто ще історію диф.рівняннями опише… Ну ви всі все зрозуміли і вже не слухаєте Ця функція, насправді, не така вже й дурна Програміст – це гарний випускник середньої школи А я лінюсь. Не тільки ж студенти мають лінитись. Кожен атом дає один електрон у загальне користування Хвороблива непрацездатність Без експоненти взагалі нема життя у фізиці Вам треба медаль вручить - за упорное молчание Сумління замучило, то ви спеціально червоне одягли, щоб не так помітно було? Ну ви ж знаєте, що таке бабський колектив. Я вибачаюсь, дівчата, я вас дуже люблю. Хто-небудь бачив кристал розміром із Всесвіт? Коли не можете перекласти – переходьте на латинь Ентропія - це, взагалі, міра безладу. Я дивлюсь, що ентропія нашої аудиторії досить велика Тепер я буду вам признаватись, що тут написано Але математики можуть задурити голову кому завгодно… «Мехматівська математика» - то в нього лайка така. Регулярный – это не интересный. Заходячи до аудиторії до дзвінка: - Ну що, начебто, добрий день… Это всѐ просто, так что вперед все за пятѐрками За що я люблю женщин, що вони усе роблять розумно. Тепер ми можемо не зоологічно відповісти, а строго математично довети.

#56

Easy

Medium

Успешной сессии и приятного отдыха!!!

Issue #4 (56)  

The last issue this term: report about a journey to Moscow, ending of interview with dean of faculty.