№ 687 by RBgazeta

РЕКЛАМНИЙ ВІДДІЛ т. 067-404-24-62 e-mail: rbgazeta@gmail.com

Ш И Р О К О Ф О Р М А Т Н И Й

Д Р У К

•

в у л .

Б е ж і в к а ,

1 ;

т . :

6 - 6 9 - 0 4

№ 30 (687) 9 серпня 2019 р.

Газета заснована 26.03.2002 р.

№ 30 (687) 9 серпня 2019 р.

«ПРИЙШОВ СПАС — ГОТУЙ РУКАВИЧКИ ПРО ЗАПАС!» Серпень — останній місяць літа, місяць достигання багатьох видів плодів — Спасівка Спасівка або Спасич — одна із давньослов’янських назв мiсяця серпня. Оскільки у серпні вже достигало багато плодів, наші Предки вважали, що зі збором урожаю цих плодів вони будуть врятовані (спасенi) від голоду взимку. Опікувався дозріванням кожного плоду праукрaїнський Бог Спас — Сонячний Бог земного достатку. Тому й вшановували давні слов’яни його щоразу, коли збирали перший урожай того чи іншого плоду. Як тільки достигали, наприклад, яблука або збирали перший урожай меду, наш Предок нic ці продукти до священика (у давні часи — волхва або жерця), який освячував їх свяченою водою, клав яблука (або виливав трохи меду) у жертовний Вогонь як пожертву Богу Спасу за врожай, після чого господар влаштовував святкову братчину (колективне споживання їжі), під час якої споживалися ці продукти, а решту потім заготовлював на зиму. Досі було прийнято вважати, що Спас — християнське свято. Але ніде в християнських писаннях не знайдено такого імені святого чи мученика. Дні, якi збігаються з давньоукраїнськими святами Спасів, у християнстві присвячені «чесному животворящому Хресту» (1 серпня за старим стилем), «Преображенню Господньому» (6 серпня за ст. ст.), «Перенесенню із Едеси до

Константинополя нерукотворного образа Icyca Христоса» (16 серпня за ст. ст.). Як бачимо, ці християнські свята, докладно описані в Бiблiї та інших християнських книгах, ніякого відношення до свята врожаю не мають. Свята Врожаю, якi побутували з давнix-давен в ycix хліборобських кpaїнax, відзначалися урочисто, як прояв подяки Сонячному Богу за щедрі дарунки літа — плоди, ягоди, овочі, злаки, мед та ін. Ритуали освячення плодів побутували i в античній Греції, i в Римі, i в Малій Азії, i в Єгипті. У наших Прапредків обряди освячення плодів були відомі ще в часи Трипільської доби (кінець VI – початок III тисячоліття до н. ч.). Найкраще збереглися i дійшли до наших днів три найвеличніших свята Спасів: I-ий — Медово-маковий Спас або Маковій, або Спас на Воді, або Мокрий Спас; II-ий — Яблучний Спас або Спас на горі; III-ий — Хлібний Спас. Якщо не прив’язувати предківські дати освячень плодів до християнського юліанського календаря, який нині відстає від астрономічного на 13 днів, з’ясуємо, що предківківський Медово-маковий Спас припадає на 1 серпня. Це освячення меду й маку. 6 серпня — Яблучний Спас. Це освячення яблук, груш, квітів тa інших дарів саду. 16 серпня — Хлібний Спас — освячення i споживання жертовного короваю з нового зер-

на, вдячність Богам за щедрі дари, врожай. Перші овочі, квіти, мед та медові соти, мак, хліб з нового врожаю освячують piдними молитвами, пригощають ними близьких — таким є обряд початку споживання перших плодів. Тодi все піде, на здоров’я й нам — дітям i онукам Дажбожим. На Спасівку Душі Пращурів також вiдвiдують свої родини. Спом’янiмо їх добрим словом. Але, окрім цих Спасів, у народі збереглися й iншi назви, що дає можливість вважати — й iншi свята Спасів — Грибний Спас, Ягідний, Горixовий, Спас на полотні (мабуть, від дозрівання рослин, з яких виготовлялося полотно). А в давні часи їх, мабуть, було ще більше. Адже кожен овоч чи фрукт достигав у свій строк. За матеріалами народознавчих праць Галини ЛОЗКО

Б7

Ліц. №11242/10 від 24.12.10

Ліц. АВ № 214041 від 21.12.10 р.

№ 30 (687) 9 серпня 2019 р.

Попіднімали голови?

СУД ВІДКРИВ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ ЗА ПОЗОВОМ СИМОНЕНКА і КПУ ДО МІН’ЮСТУ Окружний адміністративний суд Києва відкрив провадження у справі за позовом Комуністичної партії України і її лідера Петра Симоненка до Міністерства юстиції, повідомляє пресслужба суду. За повідомленням, справу розглядатимуть за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. «Позивачі просять суд скасувати наказ Мін’юсту від 23 липня 2015 року, яким було затверджено правовий висновок комісії з питань дотримання закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборони пропаганди їхньої символіки» щодо невідповідності діяльності, найменування і символіки Комуністичної партії України вимогам вищевказаного закону», — нагадали в суді. Про надходження позову від Симоненка і КПУ в суді повідомили 23 липня. На цей час політична діяльність Компартії України заборонена наказами Міністерства юстиції як така, що не відповідає «законові про декомунізацію», хоча сама партія юридично не ліквідована і залишається в реєстрі партій України. 2015 року КПУ була заборонена рішенням Окружного адмінсуду Києва, але рішення суду про заборону партії досі не набуло чинності — розгляд її апеляційної скарги в Київському апеляційному адмінсуді був тоді ж зупинений в очікуванні на рішення Конституційного суду України за поданням групи депутатів щодо конституційності «закону про декомунізацію», на підставі якого її забороняли. 16 липня КСУ визнав конституційним «закон про декомунізацію». radiosvoboda.org

№ 30 (687) 9 серпня 2019 р.

ПАНТЕЛЕЙМОНУ КУЛІШУ — 200 РОКІВ: НЕЮВІЛЕЙНІ ДУМКИ З ПРИВОДУ ЮВІЛЕЮ Народе без пуття, без чести і поваги, Без правди в письменах, завітах предків диких, Ти, що постав єси з безумної одваги Гірких п’яниць та розбишак великих!

Це початкові рядки з Кулішевої поезії «До рідного народу, подаючи йому український переклад Шекспірових творів». Українське громадянство довго не могло забути і пробачити йому цих слів. Для українців вони звучали гостріше, дражливіше, ніж Шевченкові: «Славних прадідів великих правнуки погані» або Франкові: «признаюся в тому гріху, що його багато патріотів уважає смертельним моїм гріхом: не люблю русинів». Мало хто таким запальним словом звертався до свого народу. А ще менше має право так звертатися. Куліш таке право виборов своєю щоденною працею на ниві української культури. Саме завдяки йому вона зробила великий крок у своєму поступі. Завдяки йому вона стала модерною, а відтак завдяки йому — зрозуміло, не тільки йому, — ми сьогодні є такими, якими є.

Людина ренесансного типу Куліш був людиною ренесансного типу. Україна в ХІХ столітті потребувала таких людей. Багато доводилося робити вперше. • Писати українську історію України, і писати її українською мовою, писати українською історичний роман, і знову таки, писати його як белетризовану історію України, збирати скарби народної словесності й видавати їх, і робити це з великою пошаною до народу. • Творити нову парадигму мислення, розвиваючи й збагачуючи свою ідентичність, закладаючи в неї модерні підвалини. • Творити нову літературу і критику, розробляти літературний канон, перекладати

«Чорна рада» повна назва «Чорна рада. Хроніка 1663 року» – перший історичний роман українською мовою, вперше виданий повністю Пантелеймоном Куліше у 1857 році

• Пантелеймон Куліш (1819–1897) – український письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, редактор, видавець.

«Граматка» Пантелеймона Куліша — перший україномовний буквар. Книга була видана в 1857. Буквар Куліша відкрив серію україномовних підручників для початкової освіти, що з’явилися в Східній Україні протягом 1857–1862 років. Обсяг «Граматки» – 149 сторінок

світових класиків (передусім Шекспіра) і книгу книг — Біблію, щоб долучити свій народ до світової скарбниці. А водночас — розвинути й поглибити можливості української мови, піднісши її на новий щабель. Урешті полемізувати щодо шляхів національного розвитку. І робити це пристрасно, завзято, безкомпромісно, не раз ідучи проти мейнстріму громадської думки, прирікаючи себе на нерозуміння і на несприйняття, й навіть і на вороже ставлення. Його шлях був далеко не лінійний, сповнений протиріч, які віддзеркалювала доба і які, зрозуміло, теж зумовлювалися характером «гарячого Куліша». У пошуку бриніла думка, вирували почуття, і що нині видається «непослідовністю» або «відступництвом» — було певною закономірністю розвитку. Попри полярні оцінки, наприклад, ролі козацтва в українській історії від захоплення до негації, яка вкорінилася у ньому в зрілому віці, попри різкі, не раз скандальні розходження з багатьма людьми, які ще вчора були приятелями, Куліш був напрочуд постійний в одному. Він усе своє життя працював задля, за його словами, «рятівної для майбутнього української ідеї». А початок тої фрази, адресованої панночці Ганні фон Рентель, був такий: «Кращого від українців в ідеї нема нічого». Куліш був перший, хто в концепт «Україна» вкладав модерний зміст. Його поема «Україна», «Книга о ділах народу українського і славного війська запорозького» (1843), історико-популярний трактат «Повість про український народ» (1846), «Чорна рада», де повсякчас наголошено на проблемі української єдності — ці тексти мали неабиякий вплив на сучасників. Варто нагадати знамениті слова Куліша,

Видане у 1869 році у Львові «Святе письмо або вся Библия Стаpого и Hового Завіту pусько-укpаінською мовою пеpеложена» у перекладі Пантелеймона Куліша

звернені до історика Миколи Костомарова ще 1846 року: «Чому Ви кажете, що Ви не українець? Що Ви тільки з гуманістичної ідеї крутитесь між нами. Ми Вам даємо право на громадянство. Тим більше, Ваша мама українка. Я не можу Вас любити так, як люблю, якщо не вважаю українцем». Такого роду цитат можна було б навести чимало. Коли пам’ятати усе це, стає не дивно, чому за совєтів Куліша таврували націоналістом і піддавали обструкції. Бо він ним і був. Кулішеві з пам’яттю про нього не пощастило, як не пощастило усім нам, його нащадкам. Сімдесять років національну пам’ять вихолощували, припаровували, розкладали на чорно-білі кольори протиставлень, щоб укласти їх у прокрустові ложа совєтських ідеологем. Плоди того ми пожинаємо досі. Але Кулішеві не пощастило не тільки в совєтській Україні, а й у діаспорі. Лише одинокі інтелектуали, такі як Юрій Шевельов або Євген Маланюк, зуміли належно зрозуміти й поцінувати Куліша. Він був незручний для потрактування і в себе вдома, де панувала комуністична ідеологія, і за кордоном, у вільному світі.

Куліш залишається «архівним письменником» Не те, щоб нині ми не знали про Куліша. Ні. Йдеться про те, що він досі належно не осмислений і не введений в новітній канон наших героїв. І навіть як слід невиданий. Кулішів доробок — колосальний. Лише одинокі діячі нашого минулого можуть зрівнятися з ним у кількості і якості написаного, в універсальності піднятих тем і розмаїтості видів творчості. Це — Іван Франко, Михайло Драгоманов, Михайло Грушев-

ський, Микола Костомаров. Мабуть, і все. За приблизними підрахунками, Кулішів доробок мав би становити близько 40 грубих томів. Натомість найповніше видання його поезій було здійснено ще 1908 року. Або інший показовий приклад. Найвагоміша історична праця Куліша — тритомна «История воссоединения Руси» – значно перероблена й доведена до семи томів, досі залишається в рукопису. Історики пишуть праці про Куліша, аналізують його доробок, а центральну працю не видано. Це хіба тільки в нас таке можливо. Або не менш вражаючий приклад. Чи не найбільші інтелектуали ХІХ століття — Драгоманов і Куліш — півтора десятки років активно спілкувалися між собою. Але їхнє листування теж залишається неопубліковане, а це пару десятків довжелезних і неймовірно цікавих та інформативних листів. Ситуація з Кулішем, коли він, за влучним і, на жаль, досі актуальним означенням Віктора Петрова, залишається «архівним письменником» (мовляв його доробок значною мірою не введений у публічний простір), не є якась особлива. Практично вся наша класична літературна спадщина — це видання сорока, п’ятдесяти і навіть 60-літньої давності з усіма прикметами, притаманними тій епосі, коли вони були здійснені. І найсумніше, що тепер немає сил зробити краще. Прірва між потребами й забезпеченням тих потреб збільшується. Наука в суспільстві не в пошані. Не в пошані й інтелект, що доводить приклад Куліша. Суспільству більше до вподоби ідоли, ікони, стяги. Це прямий шлях до програшу країни як держави в конкурентному й наступальному світі. Маємо усвідомити, що 200 років Куліша нам дано не тільки для того, щоб вшанувати його пам’ять і поговорити про нього, про його творчість і діяльність. • Це дуже добра нагода через Куліша краще пізнати своє минуле і зрозуміти себе самих. • Нагода порушити теми й проблеми, які колись і тепер стоять викликом перед українським суспільством. • Це можливість поговорити про Кулішеве середовище — Шевченка, Костомарова, кирилометодіївців загалом, про громадський рух 1860-х і російські утиски українського слова. Про європейський вектор розвитку України та про її медіальність на азійському шляху. Про нашу ідентичність, про дискусійну роль козаччини в нашому минулому та міфологічну героїзацію цього феномену. Джерело: litgazeta.com.ua

№ 30 (687) 9 серпня 2019 р.

У БОРИСПОЛІ ПІД ЧАС РЕМОНТУ ТЕПЛОМЕРЕЖІ БУЛИ ВИЯВЛЕНІ АРТЕФАКТИ МИНУВШИНИ Залишки старовинного фундаменту, посуду, кахлів тощо були виявлені під час ремонтних робіт тепломережі, що проводилися днями під стінами ЗОШ № 1. Відразу ж цей факт неабияк сколихнув бориспільську громадськість. Взагалі ідея провести археологічні розкопки на місці давнього городища, що в центрі міста, поки його геть не забудували, витає в повітрі вже близько двох років. Процес гальмується внаслідок відсутності певного фінансування. А тут ще й траншеї розкопали для труб і дещо знайшли… На своїй ФБ-сторінці працівники Бориспільського державного історичного музею відреагували на факт знахідок біля першої школи так: «Стосовно ситуації з територією ЗОШ № 1, де при проведенні робіт, пов’язаних з ремонтом тепломереж були віднайдені фрагменти цегляної кладки, фрагменти кераміки та скляних виробів тощо. Оскільки та територія є історично цінною для міста Борисполя (саме в тому районі була розташована Михайлівська церква, проходили міські укріплення), нами було здійснено заходи із залучення фахівців-археологів Київського обласного центру охорони і наукових досліджень пам’яток культурної спадщини. Очікуємо їх у середу-четвер. Тільки після цього можна буде говорити, що було на тому місці і якого періоду ці знахідки. Наразі працівники КПТМ «Бориспільтепломережа» засипали траншею, але пообіцяли, що поки не будуть укладати асфальтне покриття на цьому місці». В. ОШУМОК Фото зі ФБ-сторінки Бориспільського державного історичного музею

СЕЛЯНКА З БОЛОТНІ

ЦЕ матеріал про велику українську художницю Марію Примаченко, котрий увійшов до моєї мемуарної книги «З пам’яті дзеркала», що з’явиться друком у видавництві «Ярославів вал» на початку вересня. Чистолиця, задумлива, а тому й небалакуча Марія Оксентіївна спильна міряє поглядом мого звинувачувача, який несподівано приголомшив мене. Марія Оксентіївна, терпляче перечасувавши бурхливий словопотік Григорія Абрамовича, рішуче каже: «Чого це ви на хлопчину напали?! Що він вам поганого зробив?! Не дозволю в моїй хаті на нього нападати!..» Мєстєчкін ураз присмирнів, однак усе дивиться на мене вовком. А я ніяк не можу дорозумітися причини його гніву. Я чув про нього, але ніколи з ним не бачився. Ніде не наступив йому на ногу, а він бештає мене, мовби я вчинив щось погане. Мені заледве двадцять. Я кореспондент київської обласної молодіжної газети «Молода гвардія». Я, наївний, пишаюся своїми газетними екзерсисами, вірячи в те, що вони — вже майже класика. Хто з нас не переходив цього стану, коли ти, зелений і бундючний, мов молодий індик, віриш у свою творчу всеможність?! Коли все на світі видається тобі простим і зрозумілим, як табличка множення.Обертаюся поглядом пам’яті на ту мізансцену в хаті Марії Примаченко і маю двоїсте відчуття. З одного боку, мені соромно за тодішню мою самовпевненість, а з другого, оживає задавнена, думалося, зовсім забута глибока образа на того миршавенького дядечка, що ні з сього, ні з того накрив мене мокрим рядном. А перед тим усе було так. Я тоді дуже захоплювався так званим наївним народним мистецтвом. Знав імена, біографії і твори Ганни Шостак-Собачко, Тетяни Пати, Марфи Тимченко, Марії Буряк, читав про петриківські розписи, Ніко Піросманішвілі, Никифора Дровняка, Івана Ґенералича, Анрі

Руссо. Пробував писати якісь статті про це. І коли в музеї Шевченка відкривалася виставка Марії Примаченко, я, звичайно ж, був там. Уважно переслухав усіх промовців. А потім надрукував у газеті статтю з таким (як потім зрозумілося, геть невигадливим) заголовком: «У дивнім барвосвіті Марії Примаченко», котрим дуже пишався. Статтю похвалили на редакційній летючці і навіть почепили вирізку з нею на «червоній» дошці. Була в ті — вже глухі для сьогодні — часи така метода підтримувати дух творчої конкуренції в редакційних колективах — визнане за краще опинялося на «червоній» дошці, а професійний брак — на «чорній». І раптом тут мистецтвознавець Григорій Мєстєчкін звинувачує мене в хто зна яких гріхах. Мовлялечки, є дві теорії, що пояснюють народне малярство — наша, радянська, і західна. Так от, нашу, радянську, представляє він, а я (сам того анітрохи не відаючи) опинився в фарватері шкідливої західної теорії. Отак усе доктринував цей спритник, намагаючись спопелить мене благородним гнівом, але трохи погамований Марією Овксентіївною, яка спокійно, але рішуче його осадила, і він урешті присмирнів. Усе ж таки в своїй хаті Примаченко — головна. І нічого йому зі своїм статутом пхатися в чужий монастир. Якби я не був тоді такий збентежений, то навіть запишався б собою: виявляється, я інтерпретую народне мистецтво в дусі серйозних наукових концепцій, хоч і не маю про них зеленого уявлення! Бо ж геть у тому не едукований. А Григорій Абрамович своїм рентгенно проникливим поглядом прозирнув у мій текст і категорично ту особливість діагнозував. Мабуть, я ніколи не здогадався б про справжню причину мєстєчкових ескапад на мою адресу, бо ж усе там було так архісерйозно аргументовано, а я, жовторотий неофіт газетного писаризму, навіть не підозрював, що є суворий поділ сфер впливу й одчайдушна оборона свого «доступу до приватизованого тіла».

Я вийшов із хати покурить і наткнувся на сина Марії Оксентіївної Федора, якому поскаржився на Мєстєчкіна. І той мені пояснив: Григорій Абрамович просто одганяє мене від матері, як одганяє він усіх інших конкурентів. Він, мовляв, не хоче ні з ким ділитися тим, що має. На мій здивований погляд Федір пояснив: Мєстєчкін пише про матір у газетах, а за те забирає в неї кожну третю роботу — в нього вже зібралося на цілий музей. Аж тоді до мене почало дещо доходити. Я, примітивний ідеаліст і романтик, уявити не міг, що цей маститий мистецтвознавець (так він обмовився про себе) славословить видатну мисткиню не через свою філантропійну любов до мистецтва, а ось так, як майже благородний мародер, оббираючи її. До речі, сучасні читачі, певно, вже не дуже уявляють, що тоді за будь-яку писанину, оприлюднену друком, платили доволі непоганий гонорар. А Григорій Абрамович мав подвійний — якщо не потрійний — зиск. У нього були свої мотиви дбати про славу Марії Примаченко. Росла її слава — росли ціни на її картини. І на ті, котрі стали його власністю. Потім до мене вже доходило: ту або ту картину Примаченко він продав зарубіжному туристові, ще якусь дав як хабар високому чиновникові. Мій колега в «Молодій гвардії» Ярослав Голець, який по шию поринув у тему народного мистецтва і знався чи не з усіма малярами, розповідав мені чимало таких подробиць про столичні приватні колекції і про Мєстєчкінові підприємницькі операції. Але задля справедливості треба сказати. Григорій Абрамович справді багато писав про народних майстрів, і що це допомагало їм зміцнитися статусно. Вони — хто більше, хто менше — ставали популярними. Наприкінці шістдесятих і в сімдесятих навіть почалася справжня мода на них. Отож, дбаючи про себе, Мєстєчкін і йому подібні (ясна річ, що він був не один такий), дбали про митців. Було в одному явищі дві користі. Тож є підстави не надто звинувачувати їх за той меркантилізм. Вони також по-своєму служили мистецтву. Чи, принаймні, митцям. Бо сприяли утвердженню й популяризації їхніх імен. Каюся, я не був великодушним до Григорія Мєстєчкіна. Познайомившися зі мною в такий незвичний спосіб, він унадився до редакції «Молодої гвардії» зі своїми опусами. Тримався зі мною так, ніби й не було в нас отого ексцесу в Бо-

лотні, коли він спробував улаштувати мені ідейну екзекуцію, від якої мене оборонила Марія Оксентіївна. Ще й сказала, що буде рада мене в себе бачити. Але повертаюся до опусів професійного мистецтвознавця Мєстєчкіна, котрими він почав мене засипати в «Молодій гвардії». Я мав можливість жаданої сатисфакції. Оскільки Григорій Абрамович був безнадійно російськомовний, а українською тільки заробляв на хліб і до хліба, то вона в нього була навіть не дерев’яна, а ще гірша. Його речення на папері нагадували купи соломи, скиданої вилами. Речення були і плоскостопі і з них повсюдно стирчали устюки росіянізмів. Отепер уже я йому велемовно вичитував, тикаючи в усі дивогляди. Він приречено дякував, але щоразу вмудрявся попрохати мене, щоб я «пройшовся по тексту професійною рукою», а його вдячність буде матеріально відчутна. Я кількаразово відмітав цю тему, і вона незабаром зникла. Майже переписував його твориво, і статі про наших народних майстрів незрідка з’являлися в газеті. І важлива подробиця: саме «Молода гвардія» ініціювала висунення Марії Примаченко на здобуття Державної премії мені Тараса Шевченка. І ця премія була їй присуджена. При цій нагоді треба сказати про особливість того часу, котра чимало чого пояснює. Те, що назвали хрущовською політичною відлигою, тоді ще не скінчилося, хоча вже бралися симптоматичні заморозки. Але ще була сила позитивної інерції. Ще з’являлися книжки реабілітованих Миколи Зерова, Павла Филиповича, Михайла Драй-Хмари, Ґео Шкурупія, у пресі чимало мовилося про бойчукістів. Ще не позвільняли з роботи україноцентричних істориків Апанович, Компан, Брайчевського, ще друкували сміливих критиків Дзюбу, Світличного, Сверстюка. Ще не вірилося, що незабаром усе це скінчиться. Що оригінальний фільм Володимира Савельєва про Марію Примаченко як про до містичного незбагненний український феномен буде заборонений, бо в ньому пильнувальники за ідеологічною цнотою побачать рецидив українського націоналізму. Навіть глорифікація народної художниці видалася небезпечною для служок режиму. Здається, більший вияв ідіотизму просто важко уявити. Можливо, хтось із сьогоднішніх читачів навіть не повірить у це. Бо ж проти такого протестує тверезий глузд. Але годі бу-

ло шукати тверезого глузду в часи комуністичної інквізиції. Та ще й в Україні, де чи не в усьому марився злополучний націоналізм. Отож хвора уява ідеологічних експертів або побачила небезпечний зміст у фантастичних квітах і звірах Марії Примаченко, або ж уявила, якою диверсією може стати створення в Україні культу особи майстрині народно-декоративного розпису, коли її ім’я зазвучить у нас так, як, скажімо, ім’я Піросмані в Грузії. До речі, ім’я Марії Оксентіївни таки справді ставало культовим. До неї, в глухе село, щоб побачити її, поговорити з нею їхало багато українських інтелектуалів. Юрій Щербак розповідав мені, як збиралися вони з професоркою Тетяною Чернишовою (дружиною Андрія Білецького) до Примаченка, й буквально останньої хвилини їм щось перебило поїздку. Щербак навіть нещодавно це згадував і назвав незустріч із Марією Примаченко, чиїм мистецтвом, він безмежно захоплений, однією з великих втрат свого життя. Абсолютно далека від усіх ідеологічних віянь і тенденцій культурного життя в маленькому сільці Болотня за Іванковом, Марія Оксентіївна не надто прагнула довідатися, що там конкретно відбувається у Києві, Москві, Парижі чи Лондоні. Вона жила життям селянки, але з поправкою на свій незбагненний талант, котрий піднімав її душу над суєтним щоденням. Їй досить було розуміти, що в цьому світі зла значно більше, аніж добра і що їхня одвічна боротьба калічить людей. Приблизно такі її міркування записав я після котрогось приїзду до Болотні. Вона не виголошувала якихось філософем — вона інколи думала вголос і коротко висловлювала те, що в неї на душі й на умі. Марія Оксентіївна не ганила недосконалий світ — вона вважала, що інакше в ньому не може бути. Бо світ просто створений таким, і ніхто ніколи його не переінакшить. А людина, в якої є совість (бо багато так і народжується без неї), сторониться зла, стає в обороні від нього своїх рідних. Перечитуючи свої тодішні хапливі нотатки про зустрічі з мисткинею дуже шкодую, що не мав із собою диктофона й навіть на думку мені не спадало позичити його в когось, щоб записати Марію Оксентіївну. Так, я вже тоді розумів, з якою видатною особистістю звела мене доля, але справжній масштаб Примаченко виразно мені побачився вже з дистанції пам’яті. Всоте допевнився: зустрівшися з великим упритул, не відразу можеш розгледіти його масштаби. І тільки дистанція часу увиразнює, вияскравлює та вимасштабнює його. Продовження на стор.

№ 30 (687) 9 серпня 2019 р. НЕРУХОМІСТЬ

ПРОДАЮ ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ

ПРОДАМ БДЖОЛОСІМ’Ї т.: 050-100-37-37 ПРОДАМ МЕД, 1 л = 130 грн У приміщенні Ветаптеки за адресою: Київський шлях, 79-а

0,10 га під будівництво в с.Сеньківка. Центр села, висипана дорога, світло і газ біля ділянки, вулиця заселена. Є фундамент і будівельний паспорт. Власник. Т. 067 734 95 80.

ПРОДАМ • земельна ділянка с.Сеньківка 0,1 га, • зем.ділянка Бориспіль, вул.Мечнікова 16, 0,1га • зем.ділянка Бориспіль вул.Мистецька 27, 0,1га Т. 050-569-74-94, 050-662-30-57.

Продам. Земельні ділянки. Бориспіль вул. Тополева(права частина міста) 10 сот під будівництво, можливість підключення електрики, можливе розширення на 20 або 30 сот. Ціна 7500 у.о/за 10 сот. 063 471 78 11 Бориспіль. Саксаганського 10 сот, світло поруч.Ціна:5000 у.о. 063 471 78 11 Бориспіль,вул.Менделеева 10 соток під будівництво, рівний, асфальт 60 метрів,світло. Ціна: 6500 у.о. 063 471 78 11 Бориспіль,провулок Котовського 6 соток,до центра 10 хвилин пішки, під забудову,рівний,високій,приватизований.Ціна:8000у.о. 063 471 78 11 Бориспіль вул.Булгакова 10 соток під будівництво,кутовий, світло поруч, приватизований. Ціна:10000 у.о.Тел.: . 063 471 78 11 Будинок. Продам Будинок в селі Дударків приватизований, газ,світло,19 соток землі під забудову,в центральній частині села,тиха вулиця. Ціна: 14000у.о. Торг.Тел.: 063 471 78 11 Здам Здам кімнату в 2-х кімнатній квартирі в Борисполі,на підселення, район зупинкі Орбіта, в квартирі є пральна машинка,газ колонка,меблі.Ціна:1500грн.+лічильники.Тел.: 063 195 58 74

Здам кімнату в гуртожитку район 35км,напроти ТРЦ Аеромол.В кімнаті є меблі, сан.вузол, душ, гаряча вода., бойлер. Для хлопця або чоловіка.Ціна:3000грн.+світло. Тел.:063 195 58 74 Здам кімнату в приватному будинку,район 4-ої школи, для дівчини або жінки, всі зручності,меблі,холодильник.Ціна:3000грн.за все.Тел.:063 195 58 74 Здам 1 кімнатну квартиру в Борисполі,район Проміня,бойлер,меблі,холодильник,пральна машинка. Ціна: 3600грн.+комун. Тел.:063 195 58 74 Здам півбудинку в Борисполі район Вокзала 2кімнати,зручності на вулиці. Ціна: 2000грн. Тел.:093 722 93 84 Здам кімнату в приватному будинку, в В.Олександрівці, для двох дівчат або жінок, всі умови для проживання,меблі.Ціна:1500грн. Тел.: 063 195 58 74 Найму Житло для порядних людей,гарантуємо оплату та бережне ставлення до житла.Тел.:063 195 58 74 Куплю Житло у господаря. Тел.:063 195 58 74 Земельну ділянку у господаря. Тел.: 063 195 58 74

Приватні оголошення

Продам дитячу коляску, дитяче ліжко. Тел.: 067-778-07-11 Продам б/в кольоровий телевізор. Тел.: 067-944-48-07.

ПРОДАЄТЬСЯ БУДИНОК Продам житловий будинок в селі Кучаків (Кірове ) Бориспільського району Київської області, без комісії, до Борисполя 8 км. Житлова площа 88 кв.м., наявна кухня, прихожа, 5 кімнат, с/в, ванна. Будинок з євроремонтом, опаленням, газом, світлом, водопостачанням. Матеріали стін - цегла, будинок утеплений, на вікнах встановлені подвійні склопакети (дерев’яні) та решітки на вікнах на першому поверсі, на полу покладений дерев"яний паркет. Наявний гараж, колодязь, погріб під будинком. Ділянка біля будинку 65 соток, рівна, чиста, повністю обгороджена забором. Власник. Ціна договірна.

Тел. (066) 665-70-04.

ПРОДАМ БУДИНОК

Продам диван рівний, сучасний дизайн 4800 грн. Т. 097 2084800. Продам килим 3 х 4 м, шерсть 100%, в хорошому стані, 4 500 грн. Килим 3 х 2 м - 3 500 грн. Т. 097 2084800. Продам клітку велику для тваринки , ціна договірна (096)7592275.,гарний стан. Продам каву розчинну JACOBS MONARCH 400грам - 150 гривень). тел. 050-419-22-18. Продам каву розчинну Nescafe Gold 35 грам - 20 гривень). тел. 050-419-22-18. Продам лобове скло на Москвич 2140.- 490 гривень, тел. 050-419-22-18. Продам відрa пластикові 5 літрів з кришкою, для продуктів і води - 15 грн.тел. 050419-22-18. Продам квітку Алое 2- роки і 1.5- роки. Т. 0675020803. Продам мясо нутрій. Забій під замовлення . тел. 0675099417. Строгальний станок з фрезами для столярних робіт, електродвигуни 3-фаз. 2,8кВт та 1,2кВт пост. струму. Велосипеди Украина та розкладний дамський. Новий німецький акардеон Horch,баян Креминне. Мотоцикл ИЖ Ю-3 з коляскою не на ходу з документами,крило на колесо нове та коляски з рамами К-750 і МТ,запчастини до К-750 і МТ. Лобові стекла до авто Жигули ,нові диски коліс для авто Москвич. Ціна договірна т.096-76922-26 , т.6-88-16. Куплю фризер для морозива б/в. т. 066 339 36 34. Продам: стаціонарний телефон, банки (3л, 1л, 0,5л), шкіряні туфлі (чол.), чоботи 40-42 р., килими (2,5х1,5 м; 3,5х3 м), посуд (великий і малий - хрустальний і простий), штори 3,5х2,5 на вікно, люстра, 2 тахти, кухня. господарські сумки (великі), матрас, радіо, брюки, светри,жіночі чобітки 39-41 р. Недорого. Т. 6-79-16; 063782-48-58. Продам швейну машинку Zinger, стругальний станок 380 В, швейну машинку 22-го класу. Т. 6-79-18, 066-671-69-08.

від господаря, м. Бориспіль. 4 кімнати, кухню, ванну, туалет, а також господарські побудови, сарай, гараж та інше. Земельна ділянка 10 соток + 5 соток в користуванні. Ціна 50000 у.о. Тел.: 095-430-55-10.

ПРОДАМ ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ 0,12 га, Держакт, с. Городище, Бориспільського району. Ціна договірна. Т. 096-392-99-02. Увага! 19.08.2019 року о 10-00 представником ТОВ «АВТ ІНВЕСТ» буде проводитись підпис акта погодження меж з власниками суміжних ділянок за адресою: м. Бориспіль, вул. Головатого, 73-а. Просимо власників суміжних ділянок бути присутніми. У разі відсутності суміжних землекористувачів Акт встановлення меж буде вважатися погодженим. 13.08.2019 року о 11-00 відбудеться винесення меж земельної ділянки в натурі, згідно № 955933, виданий Соколову Юрію Борисовичу за адресою: Київська обл., Бориспільський район, с. Займище, вул. Лугова. Просимо у вказаний час прибути власників суміжних ділянок Кіреєву О.О. (Сисоєву О.О.), Гончарук Д.В., Гончарук Н.В., Дьячкова В.В. Бориспільський РВВ КОФ ДП «Центр ДЗК» просить суміжних землевласників та землекористувачів і Голову правління ГО СТ «Калина» бути присутніми при встановленні та погодженні меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. Карплюк Олені Петрівні за адресою: Київська обл., Бориспільський район, Гнідинська сільська рада ГО СТ «Калина» діл. 15/16, 16.08.2019 р. о 10:00.

БЕЗКОШТОВНІ ПРИВАТНІ ОГОЛОШЕННЯ НАДСИЛАЙТЕ НА ЕЛЕКТРОННУ ПОШТУ:

rbgazeta@gmail.com

Продам будинок в с. Дівички, Переяслав-Хмельницького району, з усіма зручностями, євроремонт, сад, город, 50 соток, є гараж, веранда, поруч чисте озеро, канал, ліс, Дніпро, ціна договірна. Т. 066-130-76-89. Продам 3 ділянки по 25 соток під забудову будинку або дачі в селі Сошників. Поряд всі комунікації: вода, електроенергія, газ. Поряд ліс, Дніпро, два озера, річка Карань. Екологічно чиста територія. Поряд лісництво. Ціна договірна. Власник: Т. 050-919-76-99, Галина. Продам земельну ділянку 10 соток м. Переяслав-Хмельницький (район КПП). Пакет документів. Господар. тел. 067-686-48-02, 066-604-06-50. Ділянка в м.Бориспіль 8 сот вул. Незалежності, 24. Господиня. Телефонуйте (096) 410-44-04. Здам врем"янку.,недорого ,недалеко від 3 школи ,меблі,газ.балон,холодильник.,вода і душ,.туалет на вулиці для чоловіків або пари 2000 грн (050)7142390.,без посередників. Підселення в кімнату ,меблі.,холодильник ,інтернет,с/в в будинку 1500 грн для чоловіків,р-н соцмістечко.(096)7592275,без посередників. Зніму квартиру в районі 3 школи. Для себе. Тел. (067) 5384171. Продам земельну ділянку по вул. Білоозерська, кутова, комунікації поруч. Торг. Т. 099-211-6115. Продам будинок, с. Іванків, 102 кв.м, великий сад, 26 соток землі, електрика, вода, каналізація. Ціна 32000 у.о. / 840 000 грн. Торг. Т. 099-211-611-5. Продам: зем.ділянка с.Сеньківка 0,1 га, зем.ділянка Бориспіль, вул.Мечнікова 16, 0,1га, зем.ділянка Бориспіль вул.Мистецька 27, 0,1га, 2-х кімнатна квартира Бориспіль вул.Головатого 7 2-й поверх площа, 48,5 м2. Т. 050-569-74-94, 050-662-30-57. ЗДАМ город, 35 соток. Т. 6-79-16. Продам земельну ділянку під забудову в с. Рогозів, 19 соток, по вулиці світло, газ - 80 м, ДА, власник. Т. 096-361-58-16. Продам земельну ділянку в с Любарці 15 соток під забудову кадастровий номер земельної ділянки 3220884801;01;009;0206 110 000 грн по вул Шовковична 1 (050)7142390 господар.

ГЛОБАЛЬНЕ ПОТЕПЛІННЯ НЕСЕ НЕБЕЗПЕКУ ЛЮБИТЕЛЯМ КУПАТИСЯ Коли надворі стоїть жара, здається, найліпший спосіб освіжитися — зануритися в річку, море чи басейн. Але вчені попереджають, що глобальне потепління несе з собою нову небезпеку. З підвищенням температури у водоймах пов’язане стрімке розмноження небезпечних мікроорганізмів, таких як бактерії Vibrio vulnificus, амеби Naegleria fowleri та паразит Cryptosporidium. Наприклад, бактерії Vibrio vulnificus в основному живуть в солених озерах і харчуються плоттю. Цього літа в США було зафіксовано один смертельний випадок, а другий чоловік провів майже два тижні в лікарні у зв’язку з зараженням цією бактерією. Як кажуть медики ураження цією бактерією схоже на обмороження. Спочатку з тіла витягуються життєво необхідні речовини, а потім відбувається відмирання тканин. Це може призвести до сепсису і, навіть, смерті. Особливо небезпечна ця інфекція для дорослих з ослабленим імунітетом. Інша небезпека — це амеба Naegleria fowleri. Вона харчується мозком. «Вона буквально це робить», — каже професор клі-

тинної біології в університеті Джоржиї Денніс Кайл. Якщо вона потрапляє в організм при ковтанні, то не несе з собою небезпеки, оскільки швидко гине в шлунковій кислоті. Але небезпечно якщо потрапить в ніс. Чоловік з Північної Кароліни помер після того, як заразився цією хворобою цього місяця в аквапарку. Ще один паразит Cryptosporidium, може викликати серйозні розлади шлунка, стійкий до хлорки. Тому може розповсюджуватися в басейнах. Щоб убезпечити себе від цих мікроорганізмів, спеціалісти рекомендують не пірнати без спеціальних зажимів для носа, не заходити у воду з відкритими ранами і мати на ногах взуття щоб не поранитись, адже подряпини і рани дуже привабливі для інфекцій. Якщо після купання ви помітили припухлості на тілі, треба терміново звернутися до лікаря. На жаль у зв’язку з потеплінням росте кількість випадків зараження і вони рухаються на північ. zvidusil.in.ua

№ 30 (687) 9 серпня 2019 р.

ПРОДАМ ШИФЕР зелений, б/в, 30 листів. Недорого. Т. 050-353-67-94. Продам 2шт, ломи б/у міцні 1.30см, 500 грн 1 шт. тел 0506591203. Продам ел.кабель.алюміневі, 3х10х6мм17.3м та 3х6х4мм-23м ціна кожного по 380 грн тел 0506591203. Продам кабель АВВГ 3-35+1*10-120м. Гнучкий кабель АВВГ 3*50+1*25-50м. тел. 068121-02-75. Куплю ЛИСТОВИЙ метал можна і б . в. 0936530703. КУПЛЮ ШЛАКОБЛОК можна і б. в. 0936530703.

Продам розкладний монітор 5 дюймів в авто, та камеру заднього виду «бабочка», стан новий. Т. 097-344-59-86. Продам човен ПВХ,новий 2019р,плотність матеріалу- 850 г/м2(Корея), розміри-250х115, балон- 30 см., вантажність- 200 кг., два гермовідсіки, ручки для переноски,леерний канат, вага15 кг., повна комплектація(весла,насос,сланьковрик,ремкомплект,сумка,документи), гарантія три роки. Виробник Україна(Дніпро). тел: 050 547 21 82. ПРОДАМ КОЗЛІКА. 3 місяці. Ціна договірна. т. 067–969–82–77. Продам нутрій: молодняк 2-3 міс., підрощений молодняк 4-8 міс. Самки та самці. Племінні самці. Стандартні, перламутрові, білі. тел. 0675099417.

Пенсіонер запрошує одиноку жінку, яка хоче мати надійного друга по життю: м. Бориспіль, вул. Панфілова (Пречистенська), 42. Микола Данилович.

№ 30 (687) 9 серпня 2019 р.

СЕЛЯНКА З БОЛОТНІ Закінчення. Поч. на стор.

Нині нічого не чути про те, як заглухла в Іванківському районі ідея школи Марії Примаченко. Тоді, наприкінці шістдесятих і на початку сімдесятих, у ЗМІ часто згадувалося про те, що на Іванківщині успішно діє школа народно-декоративного розпису Марії Примаченко. Пам’ятаю навіть дві чи три виставки її «школярів» у районному будинку культури. Були там роботи Федора Примаченка і небоги Марії Оксентівни юної Каті Ющенко, на яку покладали серйозні надії. Здається, вона навіть мала свої виставки в Києві. Але де вона сьогодні і що з нею сталося, я не знаю. Хтось із розумних іванківських учителів розповідав тоді мені, що завдяки Марії Примаченко та її учням тут народиться феномен на взір славетних петриківських розписів (за назвою села на Січеславщині, де впродовж століть культивується народне мистецтво й імена петриківських майстрів та їхні твори знані — принаймні, так було раніше — навіть поза межами України. Не склалося. Очевидно, як воно ведеться, є на те об’єктивні та суб’єктивні причини. Смерть Марії Оксентівни — то як загибель планети, довкола якої оберталися супутники. І, гадаю, духовне зубожіння наше, спричинене всіма соціальними штормами, що підстерігали нас, — також одна з причин занепаду багатьох таких цінних проектів. Школа народного декоративного мистецтва Марії Примаченко — то ностальгійний спогад про нашу нездійснену прекрасну надію. Як модно тепер висловлюватися, не в тренді сьогодні народне мистецтво. Надто воно складне для духовно й інтелектуально зледащілої нашої людини, яку тягне на щось легше й зрозуміліше, як, скажімо, «95-ий квартал». Ніякої тобі роботи душі і ніяких ребусів для інтелекту. Поп-культура (якщо це можна назвати культурою!) завоювала здеградовані маси. У кого ж це вистачить цікавості й витерпу напружено вдивлятися в широкі колірні плями, контрастні й гармонійні поєднання тонів, орнаментальні форми? Хто напружить розум, щоб розшифрувати філософські алегорії цих сюжетів, у яких зображено злі й агресивні почвари, котрі уособлюють усе те, що знищує світло в людській душі? Хто задумається над провіденційністю бачення буцімто простої сільської жінки з глухого села, яка сама не задумувалася звідки в неї той дар, і чому вона бачить та розуміє те, чого не бачать і не розуміють інші? Люди — дуже самовпевнені створіння. Вони переконали себе, що їм дано геть усе на світі розуміти й пояснити. Але від їхньої самовпевненості тих метафізич-

них загадок, які лишаються без відповіді, навколо нас не меншає. Одна з таких загадок — вона, Марія Примаченко. З нею часто зустрічалася, писала про неї статті, робила телепередачі моя добра приятелька — допитлива й талановита Людмила Лисенко В останні роки Людмила чомусь випала з інформаційного й культурного простору. В «Енциклопедії сучасної України», де вміщено біографічну довідку про Лисенко, я прочитав, що вона нині мешкає на Хмельниччині (звідки вона родом) і працює над романом-трилогією про Марію Примаченко «Гріхи в раю». Хочеться дочекатися цього твору, в котрому, вірю, будуть і генеалогічні «розкопки» Примаченків (а як же інакше?!), і фактографія її життя, що тривало вісімдесят вісім з половиною років. Знаю, що Людмила має багато зафільмованого з буднів загадкової селянки з Болотні. (Подумавши про це, відразу ж згадав її тихий, рівний голос та ще очі Марії Оксентіївни, якій дано нелегку ношу відчувати і все розуміти. Мабуть, нестерпно важко таку ношу втримувати…) Мій друг Володимир Панченко, який не втомлюється їздити Україною в пошуках усіх сакральних місць, добрався й у призабуту сьогодні Болотню, щоб уклонитися там могилі Марії Примаченко та постояти на старому дворищі, котре пам’ятає свою тихомовну господарку та її дбайливі руки. І, слухаючи Володимира, мені подумалося: якби я був поетом, я написав би вірш про жінку, яка народилася і вмерла в своєму селі, обступленому не дуже родючими полями і рідкуватими перелісками. Вона певно, й не думала, що її з її картинами чекали всі Рими, Флоренції, Парижі й Лондони. Вони була дуже домашня істота і неохоче, ба навіть стривожено полишала (тільки кілька разів) село. А її картини вільно полинули в світ. Не випадково ж на полотнах Примаченко — стільки птахів. Бувають — але, певно, рідко — такі парадоксальні долі. Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ (прочитано на сторінці автора у ФБ)

ШКОЛА УКРАЇНСЬКОЇ РІДНОЇ ВІРИ ОГОЛОШУЄ ПРО НАБІР СЛУХАЧІВ У вересні 2019 року у Борисполі поновлюються навчальні курси Школи Української рідної віри Метою Школи є, насамперед, духовна освіта українців, які бажають усвідомити себе Дажбожими онуками, відчути той споконвічний зв’язок поколінь, який було давно втрачено. Завдання Школи: ознайомлення слухачів з основами рідного дохристиянського світогляду Предків українців, поширення правдивих знань з етнічної історії та духовної (релігійної) культури українського народу. До навчальних курсів входить вивчення Велесової Книги, ознайомлення з основами рідного Богознавства, загального релігієзнавства, українського народного обрядознавства й звичаєвості. Періодика занять: двічі на місяць. Навчання безкоштовне. Слухачами зараховуються українці від 14 до 50 років. Зарахування на курси Школи відбувається після очної співбесіди зі вступником на підставі його письмової заяви про вступ та документів, що посвідчують особу. З Положенням про Школу Української рідної віри можна ознайомитися під час співбесіди. Тел. приймальної комісії: 093-677-51-27. E-mail: symargl@ukr.net