Page 1

Відомості

За віру Православну! За Неньку Україну!

ПРАВОСЛАВНОЇ Дніпропетровщини № 7 (09) липень 2012 р. РІВНОАПОСТОЛЬНИЙ ХРЕСТИТЕЛЬ НАШОГО НАРОДУ Якщо заглянути в історію, то побачимо, що християнська віра не була чимось новим для нашого народу. Україна-Русь, що знаходилась на перехресті торгівельних шляхів сходу, заходу і півдня, мала постійні контакти з сусідніми народами. У спілкуванні через політику і економічну співпрацю на Київську Русь поширювалась також і культурна та релігійна спадщина інших народів. Відомо, що першим апостолом на Київській Русі був св. апостол Андрій Первозванний, який, проповідуючи Христову віру в Причорномор’ї, зі своїми учнями через Корсунь дійшов до Київських гір і там встановив хрест на знак того, що ця земля скоро навернеться до Христа. В 9-му столітті св. брати Кирило і Методій проповідували Євангеліє на слов’янських землях, тож промені Божої науки вже тоді просвічували українські землі. Також і сусідні держави в той час приймали християнство. Вже у 854 р. болгарський володар Борис прийняв Христову віру, а за часів св. Володимира Болгарія вже мала державну Церкву, в якій проводились богослужіння слов’янською мовою. Крім цього, київські князі Аскольд і Дир, пішовши походом на Царгород, пізнали там Христову віру і в 867 р. охрестилися. Відомо також, що в Києві вже за часів князя Ігоря (945 р.) було багато християн, які мали свою церкву. В 947 р. охрестилася св. княгиня Ольга, бабця св. Володимира. Отже, св. Володимир, зростаючи у її вихованні, вбирав у себе ті християнські цінності, які потім стали вирішальними у його житті і у житті усього народу. Ставши володарем Київської Русі, св. Володимир відзначився не тільки як далекоглядний мудрий політик, але також як добрий батько свого народу. Добре відчуваючи стиль життя, ментальність людей, він приймає Христову віру у візантійському обряді. Найбільша його заслуга у тому, що він зумів об’єднати перші паростки християнства на Русі і вивести його на рівень державної релігії. Одружившись із сестрою грецьких князів Константина і Василія Анною, Володимир охрестився сам і пильно дбав про поширення християнства у своїй державі. Найперше охрестив своїх 12 синів в Києві

ПАМ’ЯТАЙМО

при джерелі на місці, яке зараз звуть Хрещатиком. Також на його приклад було хрещено всіх мешканців Києва. Про це згадує митрополит Іларіон: «Він наказав по всій своїй землі хреститися в ім’я Отця, і Сина, І Святого Духа ... щоб усі сталися християнами. ... І ні один чоловік не противився його благочестивому повелінню». Св. Володимира звемо також рівноапостольним князем. Це значить, що у своїй ревності в проповідуванні Христової віри він дорівнював апостолам. І справді, по своїм хрещенні св.Володимир дбав про поширення християнства у цілій державі, будуючи храми, засновуючи монастирі, стараючись про утвердження церковної ієрархії. Св. Володимир у всьому подавав добрий приклад. Так у 989 р. він приступає до спорудження церкви Успіння Пресвятої Богородиці, призначивши на її утримання десяту частину своїх доходів, тому ця церква стала називатись Десятинною. Після хрещення св. Володимир змінив своє попереднє життя. Своє багатство він жертвував не тільки на будову церков, а також на допомогу бідним, хворим і вдовицям. Важко знайти в історії таку величну постать як св. Володимир. Князь, володар, ревний апостол, милосердний батько, далекоглядний державний і церковний політик; він передбачив через віки силу Христової науки в нашій землі. Завдяки його мудрому провидінню Україна з вірою в Христа перейшла через усі тортури монголо-татарського лихоліття, більшовицько-комуністичного режиму, та інших, різного роду, завойовників. З тією ж вірою вона переможе усі незгоди і залишиться нескореною і вірною прикладу свого великого Апостола і Хрестителя св. Володимира. Дорогі в Христі! Сьогодні українська земля, хрещена св. Володимиром, потребує віднови своїх християнських обітів. Сьогодення багато чим подібне на дохристиянські часи перед св. Володимиром. На нашій рідній землі ще тепер стоять поганські «капища» – пам’ятники атеїстичним вождям. Народ поділений на політичні клуби, немов на удільні князівства, що ворогують між собою. Народом правлять «князі» із зруйнова-

РІЗДВО ІОАНА ПРЕДТЕЧІ

Різдво Іоанна, Пророка, Предтечі і Хрестителя Господа нашого Ісуса Христа було провіщене Пророком Ісаєю ще за 700 років до самої події: «Глас вопіющого в пустелі готуйте дорогу для Господа, вирівняйте в степу шлях для Бога нашого» (Іс. 40, 3), а прославив його Сам Господь, Який назвав Іоанна Ангелом і сказав, що з народжених від жінок не було більшого за Іоанна Хрестителя (Мф. 11, 10-11). Саме події цього Різдва, як попередні, так і наступні, змушують серце завмерти в трепеті сердечному. Осягнути розумом, і тим паче побудувати якийсь логічний ланцюжок в низці євангельських оповідей про цю подію неможливо, і тому невоцерковлений відчуває збентеження, атеїст скептично махає рукою, додаючи свій стандартний епітет: «Казки все це», а віруючий ... Віруючий, перехрестившись, читає молитву, яку йому підказує серце. Адже для нього – «Ти є Бог, що твориш чудеса», – цілком реальне і життєве. Віра зміцнюється на прикладах тих, хто маючи цю віру , сподобився осель Небесних, і тут Іоанн Предтеча, якого Сам Господь називав Ангелом, і є ідеал праведності в тілі людському, носієм ангельського духу, чистоти і досконалості. У пустелі Предтеча харчувався лише акридами і диким медом, одягався лише в одяг з верблюжого волосу, підперезувався шкіряним поясом, готуючи себе до свого високого служіння. Саме він – Іоанн, є початок чернецтва. Його слова були настільки сильні, що зворушували численних слухачів до глибини душі. Саме з нього бере початок місіонерське служіння і апостольське благовістя. Предтеча безстрашно звертав своє полум’яне слово проти гордих вдачею фарисеїв і саддукеїв, називаючи їх породженням єхидни. Уста праведника не стихали до самої мученицької кончини. Тут – джерело «віри до крові», тобто, мученицького подвигу сповідання Христа.

Традиція прославляти Іоанна Хрестителя в дні його народження і мученицької кончини склалася ще в перших християнських громадах. І ми знаємо , що не терпить лукавий тих, хто словом і ділом не жаліючи життя свого за будь-яких обставин залишається вірним Христу. Велике – лукавому не підвладне, але бентежити, лякати і вносити розбрат, плутанину і сумніви він може. Тим більше, що пройшов велику практику справ подібних, як у старозавітні, так і в наші часи. Боротьба з Богом, основна ставка «ворога світу цього» – не припиниться до часів останніх, і в тому, що ця битва через наші міста, села і душі проходить – сумнівів немає. Християнство прийшло в Русь поганську і ідея «милосердного Бога» нашими предками сприйнялася практично відразу, але не можна сказати, що Дажбог, Перун та інші «боги», скинуті рівноапостольним Володимиром у Дніпро, відразу зникли із душ наших пращурів. Язичницькі традиції миттєво не переб’єш, та й у православному християнському досвіді не було прийнято викошувати все дотла. Деякі народні традиції просто наповнювали новим духовним змістом, і вони самі собою поступово приходили у відповідність з християнськими нормами. Так було і при встановленні свята Предтечі Господнього Іоанна. Необхідно було знищити в народі язичницьку традицію, пов’язану з розгнузданістю моралі, ворожіннями і поклоніння стихіям природи. Концентрувалися ж всі ці дохристиянські забобони і вірування в кінці червня, під час літнього сонцестояння, коли небесне світило дня після досягнення піку своїх сил, робить перший поворот на зиму. У цей день наші предки-язичники і святкували Івана Купала, для них це була сама містична ніч в році. Встановлення свята Різдва Іоанна Предтечі в цей день (хоча за часовим відрізком між Різдвом Претечі і Спасителя воно цілком відповідає євангельській розповіді) дозволило

ною свідомістю і мораллю. Церква розбита на конфесії, множаться секти. Правдиве світло Христове з труднощами пробивається крізь мряку чужих нашому народові забобонних традицій. Християнські чесноти милосердя і любові замінені поняттями конкуренції і ненависті. Сімейні традиції і подружня любов руйнуються розпустою. Молодь повертається до поганства, якого ще не було в дохристиянській добі Київської Русі: пияцтво, наркоманія, содомські гріхи. Зруйновані храми ще не відбудовані і немає бажаючих віддати десятину, щоб хоч щось зробити, щоб якось піднести Україну з руїни. Св. Володимир хрестив Україну. Хрестив на покаяння, подібно як св. Іоан Хреститель. Що маємо робити ми, сьогоднішні християни? Перш за все чинити покаяння. Нам сьогодні випала місія покути за гріхи. Не дивуймося, що так тяжко нам вдається політична і економічна відбудова держави. Наші терпіння є певним процесом очищення від бруду безбожництва. Разом із тим берімось до віднови віри Христової в Україні. Треба руйнувати ідоли безбожництва і будувати Храми. Утверджувати науку Божу в школах і в суспільстві. Сьогодні маємо боротися з новітнім ідолопоклонством – різного роду сектами. Подібно, як св. Володимир, охрестивши Київську Русь, сповнив її блаженствами Христового Євангелія, ми повинні знову христианізувати свою державу, утверджуючи в ній євангельські блаженства. Вже традиційно 28 липня клір і прихожани всіх єпархій Української Православної Церкви Київського Патріархату приїздять до Києва на святковий молебень, присвячений Хрещенню Руси-України святим рівноапостольним князем Володимиром Великим. Закликаємо всіх віруючих приєднатися до паломництва в золотоверхий Київ, щоб спільно помолитися за нашу багатостраждальну Українську державу, її розвиток та процвітання. Для уточнення інформації можна звернутися до парафіяльного священика або до очільниці паломницької служби єпархії матушки Наталії (телефон вказаний на 4 сторінці часопису). Прес-центр Дніпропетровскої єпархії

залишити добрий паросток, прибравши язичницький кукіль. І свято було прийняте нашим народом, хоча старовинні вірування відмирали досить довго. Але лукавий в черговий раз підметушився ... На дворі час «толерантності та гуманності», і як результат – сплеск найнижчого, до елементарного рівня простого, що не потребує ні розуму, ні знань вірування знову розквітло. Причин цьому безліч, але головна з них – духовна безхребетність, бажання отримати задоволення тілесне з мінімумом витрати як розуму, так і сил. У ЗМІ, незалежно від їх політичного нахилу і джерел фінансування, лише згадки, що православні 7 липня «відзначають» свято Іоанна Хрестителя, а далі – суцільний Іван Купала з розглядом практик ворожіння, купальськими вогнищами, характеристикою 12 трав для вінків, формами і технологіями виготовлення «оберегів» і тексти замовлянь. Мета одна: зробити з православного свята, дня пам’яті і молитви, чергове свято похоті. Біда в тому, що до цього сучасного неоязичництва постійно залучаються діти, які за яскравими вбраннями, вогнищами та іграми не бачать того, хто цим управляє. І все ж, на тлі «купальських святкувань» не потрібно стверджувати про одночасне сповідання християнства і язичництва. Із давніх язичницьких обрядів наш народ зберіг лише музичний пісенний та танцювальний елемент – хороводи, пісні, ігри. Виконувані обряди поки не носять яскраво вираженого релігійного характеру. Це лише продовження народної естетичної традиції. Імена більшості язичницьких богів забуті, а решта – Купала, Лада, Ярило – сприймаються більшістю, як ігрові персонажі. Але пам’ятати треба православному, що безперервні старання лукавого надати інше значення цьому дню можуть образити того, хто колись потряс серця людські проповіддю Покаяння і своїм полум’яним закликом приготував шлях Самому Богу. Ієрей Сергій Нарольський


2

№ 7 (09) липень 2012 р. ЛІТОПИС На Дніпропетровщині постане ще один храм

19 травня, у суботу, в селі Шевченко Дніпропетровського району відбулася непересічна подія. Селище невеличке, але дуже мальовниче та гостинне. За всю його історію храму там не було, а вже майже рік часу стараннями священика Івана Семенчука жителі можуть приходити на Богослужіння у пристосоване приміщення. І цього дня відбулася для села історична подія – в село, на запрошення настоятеля, прибули священики, щоб спільною, соборною молитвою освятити хрест під будівництво нового типового храму. Дійство очолив канцлер єпархіального управління прот. Віталій Лопушанський у співслужінні духовенства району. Також були освячені і встановленні два хреста при в’їзді і виїзді із села. Богомольців, попри суботній день, прийшло чимало, серед присутніх був і сільський голова Попов Сергій Андрійович та депутати із районної ради. Навіть і не потрібно було придивлятися, щоб побачити вогники радості , які поломеніли в очах жителів села. Після священнодійства місцевий вокальний колектив «Горлиця», а також школярі подарували гостям та односельчанам чудовий концерт, який відбувся у актовому залі школи. Від імені духовенства до присутніх звернувся отець Віталій, який подякував громаді та настоятелю за чудовий гостинний прийом, побажав Божого благословення та успіхів у подальших трудах та будівництві храму і вручив активістам благословенні єпархіальні грамоти.

Молилися за жертв політичних репресій Згідно указу президента України від 2007 року, 3-тя неділя травня вважається днем пам’яті жертв політичних репресій. Цього року – це 20 травня. На запрошення влади, у пам’ятних заходах взяла участь і Дніпропетровська єпархія Української Православної Церкви Київського Патріархату. Після церемонії покладання квітів, у якій взяли участь представники влади, опозиції, політичних партій та громадських організацій, духовенство Єпархії відслужило панахиду за спокій душ репресованих синів українського народу. Поминальну молитву очолив канцлер єпархіального управління протоієрей Віталій Лопушанський, також він у своєму слові закликав присутніх до братерської любові, щоб не повторювалися помилки минулих літ, а під омофором Пресвятої Богородиці і Божим благословенням ми змогли будувати світле та благополучне майбутнє нашої Батьківщини.

День Святого Духа У наступний за П’ятдесятницею понеділок - свято на честь Святого Духа. Воно було встановлене Церквою в протидію вченню єретиків, що відкидали Божество Святого Духа і єдиносущність Його з Богом Отцем і Сином Божим. Святий Дух - Третє Особа (Іпостась) Святої Трійці, істинний Бог, єдиносущий і рівнославний Отцю і Сину. Цього року день Святого Духа припадає на 4 червня. У цей день на запрошення настоятеля із архіпастирським візитом Преосвященнійший Симеон єпископ Дніпропетровський і Криворізький відвідав Свято-Духівський храм міста Дніпропетровська та очолив у ньому святкову Божественну літургію. Йому співслужили: канцлер єпархіального управління прот. Віталій Лопушанський, благочинний Правобережного округу міста Дніпропетровська прот. Михаїл Стіньо, настоятель прот. Ярослав Малерик, прот. Юрій Мельниченко та духовенство єпархії. На малому вході Архіпастир відзначив отця Ярослава Малерика черговою Церковною нагородою – правом носіння хреста з прикрасами. Також за Богослужінням владика звершив ієрейську хіротонію диякона Петра Валігурського. А закінчення Служби Божої був звершений хресний хід, під час якого архієрей окропив присутніх, територію та стіни храму святою водою. Після проповіді керуючого Єпархією, вихованці недільної школи подякували гостям святковими віршами. Богослужіння закінчилося уставним многоліттям.

З ЦЕРКОВНОГО КАЛЕНДАРЯ

СЛАВНИХ І ВСЕХВАЛЬНИХ ПЕРВОВЕРХОВНИХ АПОСТОЛІВ ПЕТРА І ПАВЛА

12-го липня православні християни відзначають день пам›яті двох великих християнських подвижників – святих первоверховних апостолів Петра і Павла. У них були різні життєві шляхи, але, прийнявши християнство, вони стали в рівній мірі Божими угодниками. Церква особливим чином виділила це свято, підкресливши його значення для кожного з нас. Церковний рік – це не хаотичне нагромадження свят і постів. Церковний рік – це ціла поема, що розповідає про перетворення людської душі, про перемогу над гріхом і смертю, про спасіння людського роду від влади диявола. Але, щоб по-справжньому зрозуміти цю поему, її треба пережити власним життям. Так в чому ж сенс настільки особливого, незвичайного виділення свята святих апостолів Петра і Павла? Чому пам’ять про цих людей, що жили дві тисячі років тому, так сильно впливає на нашу душу і надихає на християнське життя? Ким були ці двоє людей, двоє святих апостолів, що зробили небувалий вплив на світову історію? Прославляючи їх в один день, Церква, здається, хоче нагадати нам про різноманітність людських характерів і шляхів, що ведуть до Бога. Обох апостолів називають первоверховними, але і першість у них зовсім не однакова. Петро був одним з най-

ближчих учнів Христа при Його земному житті, а Павло взагалі не мав ніякого відношення до євангельських подій. Він почав проповідувати набагато пізніше, і навіть не був «офіційно затверджений» в ролі одного з дванадцяти апостолів. І все-таки ми можемо порівняти в найзагальніших рисах ці дві долі. Апостоли Петро і Павло були протилежні багато в чому: неграмотний простий рибалка Петро і наймудріший Павло, який отримав чудову освіту та знав кілька мов. Петро був одружений, а Павло незайманий. Петро був наближеним учнем Господа, а Павло ніколи за життя Ісуса не бачив і навіть з апостолами дуже мало спілкувався. І в той же час долі їх схожі… Порівнювати двох апостолів, які згодом були названі первоверховними, можна довго й докладно, зазначаючи спільне та відмінне в житті кожного з них. Але краще за все дати слово їм самим, щоб вони сказали нам, що це таке – бути першими серед апостолів. Петро: «Тож благаю між вами пресвітерів, співпресвітерів та свідків Христових страждань, співучасників слави, що повинна з’явитися: пасіть стадо Боже, що у вас, наглядайте не з примусу, але добровільно по-Божому, не для брудної наживи, а ревно, не пануйте над спадком Божим,

але будьте для стада за взірець. А коли Архипастир з›явиться, то одержите ви нев›янучого вінка слави.» (1 Петра 5:1-4). Павло: «... обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з племени Веніамінового, єврей із євреїв, фарисей за Законом. Через погордливість я був переслідував Церкву, бувши невинний, щодо правди в Законі. Але те, що для мене було за надбання, те ради Христа я за втрату вважав. Тож усе я вважаю за втрату ради переважного познання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа, ... Кажу так не тому, що я вже досягнув, або вже вдосконалився, але прагну, чи не досягну я того, чим і Христос Ісус досягнув був мене» (До Филип’ян 3:5-8, 12). Богонатхненне повчання святих первоверховних апостолів Петра та Павла і нині є для нас цінністю, і залишиться великою цінністю до кінця часів. Це такий духовний скарб, який ніколи не застаріє і не вичерпається, незважаючи на всю велич і новизну завоювань людського розуму. Приклад ж їх святого життя, їх духовний досвід завжди буде дбайливо зберігатися в церковних переказах і передаватися з роду в рід. Будемо ж просити прославлених нині святих апостолів, щоб вони допомогли нам прийняти їх настанови розумом і серцем та послали небесну допомогу у виконанні їх у нашому житті. Амінь Прот. Михаїл Стіньо

ВАРТО ЗНАТИ

СТАВЛЕННЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ ДО КРЕМАЦІЇ

З найдавніших часів у християнській Церкві утвердилось благоговійне ставлення до тіл померлих, по слову апостола Павла: «Тіла ваші є храм Святого Духа, що живе у вас» (1 Кор. 6,19). Тільки після революції 1917 р., під впливом атеїстичної пропаганди, почала широко розповсюджуватися практика спалення тіл, причому спочатку як знущання над померлими, а вже потім на законних підставах. Тепер кремацію здійснюють під різними приводами, часто навіть по заповіту померлого. Безумовно, це нововведення чуже християнській Церкві і явно суперечить глибоко молитовному чину поховання померлих православними християнами. Для східного містицизму тіло людини – в’язниця, яку треба спалити після смерті для звільнення душі. Тіло християнина – храм Духа Святого, який буде відновлено після воскресіння. Тому померлих родичів ми не кидаємо у вогняну безодню, а кладемо в могилу. Звичайно, померлі постануть з мертвих, щоб не сталося з їхніми тілами після смерті. Але для їх родичів такий спосіб поховання більшою мірою може символізувати лише безнадійність і безвихідність. Скільки перед Православною Церквою і православною богословською думкою не поставало питання про кремацію, воно неодмінно вирішувалося негативно, хоча ніяких прямих загальноцерковних ухвал не було. Християнська Церква успадкувала біблійну традицію поховання в землю – інгумацію, засновану на словах Бога,

звернених до нашого праотця Адама: «… земля ти і в землю відійдеш» (Бут. 3, 19). У християнстві з давніх часів місця поховання називали усипальницями, звідки успіння – сон тіла. Для будь-якого християнина, учня Ісуса Христа, питання поховання вирішується дуже просто: Господь наш Ісус Христос як був похований? – ось і я в цьому (як і у всьому іншому) повинен наслідувати Його приклад. Звичайно, якщо родичі просять про відспівування небіжчика перед кремацією, священики їм не відмовляють. Але ми, православні, розглядаючи цю проблему нашого суспільства, можемо тільки позаздрити ясності й твердості мусульман та юдеїв. Мусульмани заявляють: «Іслам і кремація – питання несумісні. Цей дикий язичеський звичай чужий нам і є для мусульманина абсолютним гріхом, що суперечить основним постулатам ісламу. Оскільки людина – найкраще і найвище творіння Господа, її треба поважати як за життя, так і після смерті». Юдеї з цього приводу не менш категоричні: «Іудаїзм заперечує кремацію і не допускає ніяких компромісів в цьому питанні. Тора абсолютно однозначно наполягає на забезпеченні природного процесу». В Європі спалювання тіл в крематоріях починається в другій половині 18 ст., коли в 1873 р. професор Бруно Брунетті розробив першу в світі кремаційну піч. Вона була продемонстрована на міжнародній виставці у Відні, а перші крематорії були збудовані в Мілані в 1875 р. Незабаром були засновані численні суспіль-

ства кремації в Цюріху, Лондоні, Парижі. По свідоцтвам сучасників, тіла небіжчиків спалювали переважно запеклі атеїсти. Відразу після Жовтневого перевороту всі пекельні сили намагаються поширювати звичаї та обряди антицерковного змісту. У 20-ті роки радянська влада почала готуватися до будівництва крематоріїв у всіх великих містах країни, неначе після руїни Світової та Громадянської війн нічого було відбудовувати. Про це свідчить велика кількість проектів «Кремаційної архітектури», що збереглися в архівах багатьох видатних архітекторів того часу. Колумбарії повинні були замістити кладовища, а крематорії зайняти місце церков. Світло християнства завжди протистояло мороку язичницьких помилок. Вчення Церкви про людину містить глибоко шанобливе відношення до людського тіла та плоті, на якому засновано шанування святих мощів, останків родичів і взагалі всіх єдиновірців. Кладовища завжди шанувалися як місця святі, бо на них поховані християни. освячені благодаттю і таїнствами Церкви, навіки сполучені своєю плоттю з Тілом і Кров’ю Господа. Якби християнство дозволяло кремацію або інші штучні руйнування тіл покійних, то у нас не було б мощів святих угодників Божих. Коли є бажання зберегти заповідану Богом традицію – знаходяться можливості, коли такого бажання нема – знаходяться виправдання й посилання на «життєві обставини», що перешкоджають цьому. Протоієрей Орест Юнак

ПЕЧЕРНЕ СВІТЛО

НАЧАЛЬНИК ВСІХ РУСЬКИХ ЧЕНЦІВ

Ми, православні християни, глибоко шануємо угодників Божих. В кожній нашій оселі поруч з образами Спасителя та Богородиці присутні ікони святих, перед якими ми приносимо молитви Господу Богу. Нині – 10 (23) липня – Свята Українська Православна Церква прославляє великого подвижника Божого нашого краю, преподобного Антонія Києво-Печерського. Преподобний Антоній народився в 983 р. у невеличкому містечку Любеч неподалік від Чернігова. З дитинства він відчув потяг до Господа і ще зовсім юним подорожував по святим місцям. В ченці Антоній був пострижений в одному з Афонських монастирів, які вразили його святістю та благочестивими подвигами ченців. Прийнявши Ангельський образ, Антоній одержав від ігумена благословення на життя в печері, висіченій в скелі над морем. Але Бог покликав його до Русі, де вже в той час була поширена християнська віра.

Прибувши до Києва, він довго шукав пустельного місця, і зрештою оселився в печері над Дніпром, яка була колись викопана варягами. Слава його святого життя швидко привабила до нього багатьох жадаючих християнського подвигу. Чимало людей, шукаючих спасіння в чернецтві, виривали собі печери навколо його помешкання та приймали постриг. Святий Антоній, поставивши над ними ігумена Варлаама, дав їм своє святе благословення, а сам вирив собі нову печеру, де і слугував Господу 16 років до свого успіння. Це місто зараз відоме як Ближні Антонієві печери. Слава великого схимника Преподобного Антонія дедалі зростала. Бог прославив його даром чудо творіння і ясновидіння. У

1073 р. Преподобним Антонієм була закладена церква на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Цього ж року 23 липня 90-річний старець відійшов до Господа. У печерах Преподобний Антоній прожив понад 56 років. Літописець Нестор називав його великим із славних святих землі Руської. Після смерті великого подвижника святі мощі його стали благодатним джерелом зцілень для віруючих. Преподобний Антоній став повік незабутнім для нас не лише тому, що був засновником руського православного чернецтва, але й за те, що він повік є великим незабутнім духовним світочем і великим подвижником для нашого народу на всі часи. І зараз, в скрутну годину й хвилини радощів ми благаємо великого святого землі нашої: «Преподобний отче Антонію, моли Бога за нас.» Амінь. Ієромонах Герасим (Чех)


3

№ 7 (09) липень 2012 р. СВІТІ ЖОНИ

КНЯГИНЯ ОЛЬГА

Радісно празнуємо у світлому дні твоєї святої смерти, Ольго богомудра, засилаючи молебну пісню до Христа, що вінчав тебе вінцем нетлінним (Канон святої Ольги) На небосхилі святих Христової Церкви, наче зорі, сяють різні святі українського народу. Поміж ними особливим світлом святости ясніє княгиня Ольга, пам’ять якої відзначаємо 24 липня. «Повість временних літ» величає Ольгу такими словами: «Вона предтеча християнської землі, як рання зірниця перед сонцем і як зоря перед світанком... Вона перша від Руси ввійшла в царство небесне, тому руські сини хвалять її як начальницю, бо й по смерті вона молить Бога за Русь». Свята Ольга це перша християнка на великокняжому престолі Києва, перша просвітителька й учителька християнської віри в Русі-Україні. Її хрещення створило широкий шлях до християнізації нашої держави. Після смерті свого чоловіка, князя Ігоря († 945), Ольга довгі роки сильною рукою правила великою державою від імені свого малолітнього сина Святослава. «Нікому з володарів, — каже історик Наталія Полонська-Василенко, — не присвятив наш літопис стільки уваги, як Ользі, що протягом двох десятиріч виступає в авреолі мудрости й жіночого чару» (Історія України, Т.І, с. 101). Велика мудрість святої Ольги виявилася і в тому, що вона прийняла християнську віру і саме цим сильно піднесла авторитет свій і своєї держави в очах Візантії та християнських володарів Західної Європи. «Княгиня Ольга, – вважає історик Микола Чубатий, – стоїть дійсно на перехресті релігійної та культурної історії Руси-України» (Історія Християнства на Руси-Україні, Т.І, с. 186). Наша Церква у богослуженні свята величає Ольгу такими похвалами: «Наче сонце, засяяла нам твоя преславна пам’ять, Ольго богомудра, мати князів руських, Христова мізинице... Ти наша велич і похвала, Ольго богомудра, бо тобою ми визволилися від ідольського обману... Сильна наче львиця, одягнена силою Святого Духа... Чиста наставнице закону й учителько Христової віри, прийми похвалу від недостойних рабів, і молися до Бога за нас, що свято празнуємо твою пам’ять». Були різні спонуки, щоб схилити святу Ольгу прийняти християнську віру. Це передусім політичні, культурні й торговельні відносини Руси з християнською Візантією та християнськими державами Заходу. Уже за часів князя Олега († 912) були в Києві й на Русі варяги-християни, а за князя Ігоря вони мали свою церкву святого Іллі в Києві. У цій церкві християни-дружинники, підписуючи мирний договір з Візантією 944 року, присягали князеві Ігореві, чоловіку Ольги. Ольга бачила також чесне і високоморальне життя християн у Києві. Тож нічого дивного, що і в неї з’явилося бажання стати християнкою. Проф. М. Чуба-

тий про мотив Ольги прийняти Христову віру каже: «Немає сумніву, що її вроджена інтелігенція обсервувати світ, окружаючий Русь, та її зносини з християнами, яких у Києві було багато, особливо варяг, довели її поволі на шлях до християнства» (Цит. твір, с. 174). Дата хрещення Ольги до сьогодні не розв’язана. У літописі сказано, що Ольга хрестилася в Царгороді 955 року. Грецькі джерела широко описуючи її побут у Царгороді в 955-957 роках, нічого не згадують про її хрещення. Таку важливу подію, як хрещення володарки Руси вони не могли б оминути мовчанкою. Більшість істориків вважають, що Ольга охрестилася в Києві в 954-955 роках і вже як християнка була потім з великим почтом у Царгороді. Християнська віра сильно вплинула на особисте життя Ольги і її оточення. Тепер вона творить багато справ милосердя. У деяких документах сказано, що ніби це вона збудувала в Києві церкву святої Софії і дала гроші на будову церкви святої Тройці у Пскові. У 959 році вона посилала послів до німецького короля Оттона І. Західні літописи стверджують, що княгиня просила в нього єпископа і священиків. Старання Ольги навернути і свого сина Святослава на християнську віру не увінчалося успіхом. У Повісті временних літ читаємо: «Ольга живучи зі своїм Святославом, навчала його потреби охреститись, і він того не притримувався, ані не приймав до своїх ушей... Ольга часто говорила: «Я, мій сину, Бога пізнала і радуюся, коли ж і ти пізнаєш, то пічнеш радуватися». Він же не звертав уваги на те, кажучи: «Як я можу новий закон прийняти один? А дружина моя почне з цього сміятися». Вона ж говорила до нього: «Коли ти охрестишся, всі будуть робити те саме». Він же не послухав матері, творячи звичаї поганські. Одначе Ольга таки любила свого сина Святослава говорячи: «Нехай буде воля Божа. Коли Господь схоче помилувати мій рід та руську землю, хай вложить їм у серце навернутися до Бога, як і мені дарував Бог». І не кажучи, молилася за свого сина кожної ночі й кожного дня, виховуючи сина до його мужеськости та росту». Хоча не вдалося Ользі навернути сина, але все-таки її вплив на нього був великий. «Одне Ольга осягнула, — завважує історик М. Чубатий, — а саме, що її син Святослав був толерантний до християн і лояльний до неї, як до своєї матері. Крім розходжень у вірі в инших справах до самої смерти був він добрим та відданим сином. Ольга ж справу його навернення, як ми читали в Повісті, віддала вповні на Божу волю» (Цит. твір, с. 182). Немає сумніву, що Ольга, ставши християнкою, хотіла, щоб і її народ прийняв Христову віру, однак, з огляду на тодішні політичні обставини в державі, вона не наважилась приступити до загального хрещення своїх підданих. Це зробив її внук святий Володимир Великий. Про християнське життя Ольги свідчить її остання воля, де вона просить, щоб її по-

ховали за християнським звичаєм і на гробі не справляли поганської тризни. Померла вона у глибокій старості 969 року, маючи близько 75 років. Святий Володимир Великий близько 1000 року переніс тіло Ольги до новозбудованої Десятинної церкви за київського митро­полита Леонтія (992-1008). Монах Яків пише, що в труні було віконце, через яке можна було побачити нетлінне тіло Ольги. Під час нападу монголів мощі Ольги сховали під руїнами Десятинної церкви. Митрополит Петро Могила, відбудовуючи 1635 року невелику церкву на місці Десятинної, віднайшов мощі святої Ольги, вони зберігалися там до XVIII ст. За наказом московського Святішого Синоду їх переховали, але місце нікому не відоме. Після смерті княгиню Ольгу тривалий час не канонізували, оскільки на її гробі не діялися чуда, що є умовою канонізації. Ані літописець, ані монах Яків нічого не згадують про святкування пам’яті святої Ольги, хоч обидва говорять, що при перенесенні її мощей за Володимира Великого її тіло було нетлінне. Культ святої Ольги і відзначення дня її смерті існували в нашій Церкві ще до приходу монголів. Здається, також, що і чуда діялися, бо її ім’я було поміщено у список святих приблизно XII ст. Про святкування пам’яті Ольги ще в домонгольській добі довідуємося з трьох збережених списків сербського Прологу з XIII-XIV століття. Ті списки переписано з болгарського тексту, який відписали з руського оригіналу. У них подано життєписи руських святих київської області, що їх свята були встановлені ще до нападу монголів. Серед тих святих є також життєпис княгині Ольги, який закінчується словами: «Ольго, не переставай молити Бога за тих, що почитають день твого упокоєння». Згаданий сербський Пролог подає день смерті Ольги 11 липня. Не можна з певністю сказати, чи окрема служба на честь святої Ольги вже була в домонгольській добі, бо до нас з того часу нічого не дійшло. Теперішня служба її свята походить з середини XV ст. Московський цар Іван Васильович у 1557 році вислав до царгородського патріарха Іоасафа пом’яник руських великих і удільних князів. У ньому немає імені Ольги серед імен князів і княгинь, яких поминали на молебнях як святих, але воно засвідчене серед імен тих, яких треба було поминати на панахидах. Постать святої Ольги, як володарки, кількома словами влучно охарактеризував М. Грушевський: «Держала сильною та зручною рукою державну систему й не дала їй ослабнути ні розвалитися». Вона наладнала дипломатичні відносини з двома наймогутнішими імперіями Європи, представниками культури Середньовіччя. Хрещення Ольги, яке залишилося її приватною справою, дало підстави називати її «світанком перед сонцем», а сучасникам її внука Володимира казати, що вона була «наймудрішою серед чоловіків». Протоієрей Михаїл Хабло

ЛІТОПИС Добра традиція нашої єпархії 27 травня, ввечері 7-мої неділі після Пасхи у Свято-Петро-Павлівському храмі міста Дніпропетровська був відслужений перший, після пасхальної перерви, акафіст до Пресвятої Богородиці, який очолив канцлер єпархіального управління прот. Віталій Лопушанський, якому співслужило духовенство єпархії. Вже майже 2 роки священики Дніпропетровського району у недільний вечір соборно служить акафіст Цариці Небесної по черзі у кожному храмі. Більшість акафістів очолює Правлячий Архієрей нашої Єпархії – єпископ Симеон. Ця добра традиція Дніпропетровської єпархії стала новим подихом в життя кожної парафії, адже віруючі можуть частіше бачитись та спілкуватись із своїм архіпастирем, молитись у присутності великої кількості духовенства та на самих собі відчути міць та красоту Православної віри. P.S. З розкладом акафістів можна ознайомитись у правому блозі нашого сайту та в газеті.

Освята єпархії в Донецьку На запрошення Високопреосвященного архієпископа Донецького та Маріупольського Сергія Донеччину відвідав Першоієрарх нашої Церкви – Святійший Патріарх Філарет. 10 червня, у Неділю Всіх Святих, Патріарх Філарет звершив чин освячення побудованого на честь святого праведного Філарета Милостивого храму та нового приміщення Донецького єпархіального управління. А після цього очолив у ньому Божественну літургію. Його Святості співслужили: митрополит Білгородський і Обоянський Іоасаф, митрополит Хмельницький і Кам’янець-Подільський Антоній, архієпископ Донецький і Маріупольський Сергій, архієпископ Сімферопольський і Кримський Климент, єпископ Харківський і Богодухівський Лаврентій, правлячий архієрей нашої Єпархії єпископ Дніпропетровський і Криворізький Симеон, єпископ Слов’янський Всеволод та духовенство з єпархій. Також владика Симеон брав участь у ряді інших заходів присвячених до цієї дати, які проводила Донецька єпархія. Того ж дня архіпастир повернувся на Дніпропетровщину

ПРАВОСЛАВНІ СВЯТА

СТАРОДАВНЄ СВЯТО

Собор святих славних і всехвальних 12 апостолів Христових – стародавнє свято. Свята Церква, вшановуючи кожного з 12 перших апостолів у різні пори року, з давніх часів встановила загальне святкування їм на наступний день після пам’яті первоверховних апостолів Петра і Павла. Грецьке слово «апостол» означає «посланник, слуга», тобто апостоли були посланцями, слугами Христа. Ще вони називалися учнями Христовими, бо були найближче до Нього і більше всіх слухали Його святе вчення. Спаситель обрав їх на служіння людям, коли Сам виступив на служіння роду людському – за три роки до Своєї хресної смерті. Щоб відкрити світу Свою всемогутність, Христос обрав і наділив чудовою силою майже всіх апостолів з бідних, незнатних родин. Будучи покликані до апостольства, вони залишили своїх рідних, свої домівки і заняття і невідступно слідували за Учителем. За Його велінням вони проповідували по містах і країнах, охоче розділяючи з Ним всі позбавлення і страждання. Імена 12 апостолів в Євангеліях перераховані в оповіданні про їх обрання та посланні на проповідь (в Діян 1:13-26 цей список повторюється, за винятком імені Іуди Іскаріота, який замінюється жеребом на Матфея). Проте виділення учнів Христа відбувалося досить тривалий час. Першими до апостольства були покликані Андрій, Іван, Яків, Симон (наречений Петром), Пилип і Нафанаїл (Ін. 1:35-49), з яких принаймні Андрій та Іоан колись були учнями Іоанна Хрестителя (Ін. 1:35 – 40). Хоча перебування з Христом вже пробудило в них віру в Нього (Ін. 2:11), після першої зустрічі з Учителем вони ще на деякий час повертаються до своїх звичних справ. Продовжуючи займатися рибальством, майбутні апостоли, як і інші учні, бачили чудеса Господа в Галілеї, чули Його проповідь (Лк. 4:315:1). Переломною подією, після якої рибалки перетворилися в «ловців людей», з’явився чудовий улов риби (Лк. 5:2-12). Вони вирішили «залишити все» і слідувати за Вчителем. З безлічі учнів Господь пізніше поповнив число Своїх перших апостолів до дванадцяти, які

аж до арешту Христа вже не відлучалися від Господа, від Якого навчалися і готувалися до наступного виходу на проповідь. Остаточне обрання апостолів сталося, коли вустами ап. Петра (Мф. 16:16) була сповідана їх загальна віра в Христа як Сина Божого. Однак і після цього Спаситель повинен був зміцнювати їхню віру. В Євангеліях описані приклади маловір’я апостолів (Мф. 14:25-31; 16:8; 17:20; Мк. 4:37-40), нерозуміння ними слів і справ Христа (Мф. 15:15-16; 26:7 -13; Лк. 9:45; 18:34; Ін. 12:16). Розуміючи вчення про Царство Боже як про земне царство Ізраїлю (Мк. 10:32-37), вони ставлять питання про людські привілеї, які можна отримати, слідуючи за Господом (Мф. 20:20-24; Мк. 9:33; Лк . 9:46). Слабкість їх віри доходить до того, що в момент арешту всі вони залишають Месію (Мф. 26:56; Ін. 16:32), а Петро тричі відрікається від Нього (Мф. 26:69-75). Один з дванадцяти навіть став зрадником. Навіть після Воскресіння Христа деякі з них ще сумніваються (Мф. 28:17), продовжують по земному розуміти вчення про Царство (Дії 1:6). І ці вказівки Священного Писання на недосконалості і людську слабкість навіть обраних учнів Господа говорять про те, що тільки з Божою допомогою і силою Духа Святого людині дано перемагати свою гріховну природу і знаходити істинне знання Бога. Остаточно апостоли стали тими, ким Христос «вловив всесвіт» (тропар П’ятидесятниці), лише отримавши в день П’ятидесятниці у вигляді вогненних язиків дар Святого Духа, Який «навчив їх усьому» (Ін. 4:26). Силою Його вони і робили справу свого служіння до самої смерті. Подібно до свого Божественного Вчителя апостоли випробували безліч лих і скорбот під час просвіти язичників – і встояли в цих випробуваннях. Майже всі апостоли Христові закінчили свою страдницьку життя мученицьки. Святий Андрій Первозванний, який проповідував Євангеліє нашим предкам, був розп’ятий на хресті, також як і Петро, Яків Алфеїв, Юда Яковів та Симон Зилот. Святі апостоли Павло і Яків Заведеїв були обезголовлені, Фома – проткнути списом. Один

лише святий Іоанн Богослов помер мирно, хоча і він за життя зазнав безліч страждань: його кидали в кипляче масло, томили в ув’язненні. Тепер вони удостоєні високої честі на небі – оточують престол Божий, а на страшному суді Христовому, сидячи на дванадцяти престолах, будуть разом з Господом судити всіх людей, живих і мертвих. Петро Першоверховний – перший єпископ римський. Проповідував в Нікеї, Сирії, Мал. Азії, Сицилії, Коринті, Іспанії, Карфагені, Єгипті, Британії. У 67 р. в Римі розп’ятий вниз головою. Св. мощі – в Римі. Пам’ять 29 червня. Андрій Первозванний, брат Петра, проповідував у Візантії, Фракії, Македонії, Мал. Азії, Аланії, Криму, Причорномор’я, на Русі. Коло 62 р. в Патрах розп’ятий на хресті у вигляді літери Х. Частина голови в Амальфі. Пам’ять 30 листопада. Яків Заведеїв, брат Іоана Богослова, проповідував в Іспанії. Коло 44 р. усічений мечем в Єрусалимі за царя Ірода Агріппи I. Пам’ять 30 квітня. Іоанн Богослов, євангеліст, проповідував в Мал. Азії, Єрусалимі, Ефесі, на о. Патмос. На поч. II ст. (коло 106 р.) мирно спочив в Ефесі. Пам’ять 8 травня і 26 вересня Філіп проповідував у Сирії, Мал. Азії з ап. Варфоломієм; Греції, Аравії, Ефіопії, Фрігії. Розіп’ятий вниз головою в Гієраполі (Фрігія) в I ст. Св. мощі в храмі 12-ти Апостолів (Рим); рука – у Флоренції. Пам’ять 14 листопада. Варфоломій проповідував в Сирії, Мал. Азії (з ап. Філіпом); Індії, Вел. Вірменії. У I ст. язичниками в Баку розп’ятий вниз головою (здерли шкіру, відрубали голову). Частина св. мощей в Римі. Пам’ять 11 червня і 25 серп. Фома проповідував в Індії, Парфії, Мідії, Персії. У I ст. мученицьки помер в Індії, пронизаний 5-ю списами. Св. мощі в Індії, в Едессі, в Константинополі, рука – в Угорщині. Пам’ять 6 жовтня. Матфей (колишній митар Левій), перш. євангеліст (41). Проповідував в Македонії, Сирії, Персії, Парфії, Мідії, Ефіопії. У 60 р. в Африці розп’ятий на землі і спалений людожерами. Пам’ять 16 листопада. Яків Алфеїв, брат ап. Матвія, проповідував в Едессі, Юдеї, Газі, Півд. Палестині, Єгипті. У I ст. розіп’ятий на хресті в Єгипті. Пам’ять 9 жовтня. Юда Яковів, або Фаддей, – брат Господній по плоті. Був в Юдеї, Галилеї, Самарії, Ідумеї, Аравії, Сирії, Месопотамії, Персії. У Вірменії коло 86 р. розп’ятий на хрес-

ті, пронизаний стрілами. Пам’ять 19 червня. Симон Зилот проповідував у Єгипті, Мавританії, Лівії, Нумідії, Киринеї, Абхазії. У I ст. в Абхазії розп’ятий на хресті. Пам’ять 10 травня. Матфій обраний в число 12-ти замість Іуди Іскаріота. Проповідував в Юдеї, Колхіді, Македонії. Коло 63 р. побитий камінням в Юдеї. Голова в Римі, частина мощей в Трірі, Павії. Пам’ять 9 серпня. Вище йшла мова про перші 12 апостолів, яким присвячений сьогоднішнє свято. Євангеліст Лука повідомляє також про те, що Господь «обрав і інших 70 учнів і послав їх по двох перед Себе до кожного міста та місця, куди сам хотів іти» (Лк. 10:1). Причина появи цього кола обраних учнів наводиться в наступному вірші: «Жнива великі, та робітників мало; тож благайте Господаря жнива, щоб робітників вислав на жниво своє» (Лк. 10:2). Церква вшановує їх 4/17 січня як Собор 70 апостолів. Ще пізніше, через кілька років після Вознесіння Господа, Їм був покликаний на служіння Савл, що став апостолом Павлом. Але незважаючи на таке пізнє покликання і на винятковість обставин, при яких він став благовісником, апостол Павло разом з Петром іменується Церквою як первоверховний. Не було тоді ні одного народу, якому б не благовістили святі апостоли (а пізніше їх наступники). Палестина, Сирія, Месопотамія, Італія, Греція, Вірменія, Індія, Персія, Великобританія, Єгипет, Ефіопія і багато інших країн були оголошені їх вченням, підкріплені чудесами. У цьому ряду стоїть і Руська земля, яку відвідав і благословив апостол Андрій Первозванний, особливо шанований за це Українською Церквою. Згадуючи близькість апостолів до Господа, їх великі труди і страждання на славу Божу заради нашої святої віри, багато святих послідовників намагалися наслідувати їх, якщо не в просвітницькій апостольської діяльності, яка не для всіх була доступна, то, в усякому разі, в жертовному служінні Богу . Особливо ми шануємо святих, яких Церква величає рівноапостольними – в їх числі св. рівноапостольного Володимира, Хрестителя Русі. Не так вже й багато було в перший час учнів Христових, але, за допомогою Божою, вони своїм вченням перемогли весь світ і затвердили засновану Господом Церкву. «На всю землю піде мовлення, і в кінці вселенної слова їх». Ігумен Філарет (Солошенко)


4

№ 7 (09) липень 2012 р. ВІТАЄМО

Із Днем народження:

4 липня – 75 років протоієрею Петру Сауляку, настоятелю храму Святого Архистратига Божого Михаїла села Чаплі Дніпропетровського району; 5 липня – 54 роки ієрею Петру Валігурському, клірику Свято-Духівського храму м. Дніпропетровська; 5 липня – 49 років протоієрею Михайлові Смачило, настоятелю храму Святого Архистратига Божого Михаїла м. Дніпропетровська; 13 липня – 62 роки диякону Григорію Саприкіну, клірику Свято-Покровського храму м. Нікополя; 19 липня – 47 років протоієрею Миколі Марчуку, благочинному Солонянського району; 20 липня – 33 роки ієрею Володимиру Мокрусі, настоятелю СвятоПантелеймонівського храму села Орлівщина Новомосковського району; 24 липня – 38 років протоієрею Олександру Агаркову, настоятелю храму святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії м. Кривий Ріг; 26 липня – 25 років ієрею Артему Логвінову, настоятелю храму святителя Іова Борецького села Усть-Кам’янка Апостолівського району; 26 липня – 39 років протоієрею Віктору Рожаловському, настоятелю храму святої мучениці Олександри села Олександрівка Широківського району.

РОЗКЛАД СПІВУ АКАФІСТІВ,

які звершуються у храмах Дніпропетровської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату 8 липня (акафіст до Пресвятої Богородиці) – храм Різдва Пресвятої Богородиці Дніпропетровський район, с. Олександрівка, вул. Колгоспна, 1а; 15 липня (акафіст до Пресвятої Богородиці) – храм первомученика і архідиякона Стефана, Дніпропетровський район, с. Степне, вул. Леніна,28; 22 липня (акафіст до Пресвятої Богородиці) – храм преподобних Антонія та Феодосія Києво-Печерських, м. Дніпропетровськ, вул. Рилєєва, 36. Наші храми завжди відкриті для богомольців. Запрошуємо взяти участь у спільній молитві, бо це – розмова з Богом. Вона необхідна для нас так само, як повітря і їжа. У нас все від Бога і немає нічого свого: життя, здібності, здоров’я, їжа, – все це дає нам Господь. Тому в радості і смутку, при потребі чи з подякою, ми повинні звертатися саме до Бога. Молитва дозволяє відчути радість присутності Бога в нашому житті.

Допоможіть врятувати Владика Яроша 10 років! На початку травня 2012 Владик захворів – думали проста кишкова інфекція, а виявилося не все, так просто. В Обласній дитячій лікарні м. Дніпропетровська за результатами обстеження поставили страшний діагноз «Лімфома Беркітта, IV стадії. Хлопчик був переведений до Києва центр ДОГ і ТКМ НДСЛ «Охматдит». Позаду у Владика перший курс хіміотерапії, а попереду ще 4. Мама Марина перебуває з сином у стаціонарі, а на тата Сергія – пошук медикаментів, донорів та коштів. Це дуже складно в чужому місті, де немає ні родичів, ні друзів. Всі кошти родини пішли на перший курс хіміотерапії і донорів. Ця дружна і міцна сім’я бореться за життя і здоров’я свого єдиного сина, але без Вашої допомоги їм не обійтися. Будь ласка, підтримайте їх! Реквізити для надання допомоги в гривні: Найменування Банку: АТ Сбербанк Росії Номер рахунку: 26203017220336 МФО: 320627 ЕДРПНОУ 3079411899 Призначення платежу: Для зарахування на карту № 26250015220336, Ярош Сергій Олександрович моб. тел. 093-562-50-41 Благодійний внесок на лікування Владислава Яроша. (картка відкрита на батька хлопчика) Найменування Банку: Приватбанк Номер рахунку: 29244825509100 МФО: 305299 ОКПО 14360570 Призначення платежу: Для зарахування на карту № 4405885017912988, Ярош Наталія Володимирівна Благодійний внесок на лікування Владислава Яроша (картка відкрита на тітку хлопчика)

РОЗКЛАД ПАЛОМНИЦЬКИХ ПОЇЗДОК НА ЛИПЕНЬ 2012 РОКУ 18 липня – паломництво до Свято-Успенської Почаївської Лаври 17 липня, о 16:00 год. – зустріч паломників біля пам’ятника Петровському на Вокзальній площі та виїзд із Дніпропетровська. Програма поїздки: • Божественна літургія у Свято-Успенському соборі обителі; • Поклоніння мощам преподобних Іова та Амфілохія Почаївських; • Вшанування чудотворної ікони Божої Матері «Почаївська»; • Поклоніння чудотворній стопі Божої Матері; • Відвідання печери преподобного Іова Почаївського; • Відвідання Свято-Духівського монастиря (колишній скит обителі); • Відвідання могили преподобного Амфілохія Почаївського (монастирське кладовище); • Відвідання жіночого монастиря праведної Анни; • Купання в чудодійному джерелі; • Та багато чого іншого. Вартість поїздки – приблизно 550 грн.

28 липня – паломництво до святинь м. Києва 27 липня, о 23:00 год – зустріч паломників біля пам’ятника Петровському на Вокзальній площі та виїзд із Дніпропетровська. Програма поїздки: • Божественна літургія у Володимирському патріаршому кафедральному соборі (на Божественній літургії будить молитися всі ієрархи нашої Церкви та численні паломники з різних областей України); • Участь у хресному ході та спільний молебень за Україну на Володимирській гірці (молебень очолить патріарх Філарет); • Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра та інші святині. Вартість поїздки – 300 грн. Зареєструватися та отримати детальну інформацію про поїздки можна у голови паломницької служби матушки Наталії (тел.: 0974532301).

ОГОЛОШЕННЯ У Дніпропетровську, по вул. Короленка, 25, працює єпархіальний оптово-роздрібний склад-магазин. Тут можна придбати церковне начиння, ікони, священичі ризи, богослужбову та іншу духовну літературу тощо. Магазин працює з понеділка по п’ятницю, з 09 до 17 год; в суботу – з 10 до 16 год; неділя – вихідний. Вхід до склад-магазину – із двору. Довідки за телефоном: (056) 374-73-51. У Дніпропетровську при Свято-Петро-Павлівському храмі працює майстерня з пошиття богослужбових риз, в якій виготовляється на замовлення: ієрейське облачення (грецький та російський крій), стихарі дияконські та паламарські, ряси та підрясники (грецький та російський крій) та багато іншого богослужбового та церковно-текстильного начиння. В асортименті широкий вибір кольорів та візерунків. Детальну інформацію можна отримати за тел.: (096) 207-67-70 та (099) 35-59-756. При єпархіальному управлінні працює паломницька служба «Паломник-Дніпро», яка займається організацією прощ святинями України та зарубіжжя. Всіх бажаючих на власні очі побачити красу православного світу, просимо звертатись до очільниці служби монахині Наталії за телефоном: (097) 453-23-01.

Шановні читачі, дороги брати і сестри! Не використовуйте наш часопис у господарських цілях. Якщо газета Вам вже не потрібна – передайте її ближнім або в бібліотеку

БЛАГОДІЙНУ ДОПОМОГУ НА ДРУК ГАЗЕТИ МОЖНА НАДАТИ ЗА ТАКИМИ РЕКВІЗИТАМИ: «Управління Дніпропетровської Єпархії УПЦ Київського Патріархату», ЄДРПОУ 23024635 п\р 2600336812352 у ПАТ «Діамантбанк» МФО 320854 адреса банку: 04070, м. Київ, вул. Контрактова площа, 10а ЄДРПОУ 23362711

Відомості

За віру Православну! За Неньку Україну!

ПРАВОСЛАВНОЇ Дніпропетровщини Друк: ТОВ «САЛВЄЙ», м. Дніпропетровськ Наклад 2000 примірників. Замовлення № 1234 Розповсюджується безкоштовно.

Засновник Дніпропетровська єпархія Української Православної Церкви Київського Патріархату. Реєстраційне свідоцтво ДП №1693-431Р від 05.11.2010 р.

«Відомості Православної Дніпропетровщини» щомісячна церковна газета.

Літературний редактор, коректор ігумен Філарет (Солошенко)

АДРЕСА РЕДАКЦІЇ: 49070, м. Дніпропетровськ, вул. Пушкіна, 3/4 Контактні телефони: (056) 767-20-90; (094) 910-90-90 е-mail: eparh.presa@gmail.com сайт: cerkva.dp.ua

Листування з читачами тільки на сторінках газети. Відповідальність за достовірність інформації несуть автори. Редакція може не поділяти позицію авторів публікацій. Рукописи не рецензуються та не повертаються. Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів. При використанні наших публікацій посилання на «Відомості православної Дніпропетровщини» обов’язкове.

ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР ієрей Сергій Нарольський

Вісті Православної Дніпропетровщини (09)  

Щомісячний часопис Дніпропетровської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you