Page 1

Вище професійне училище № 29 смт Володимирець

Історично-літературна композиція

Підготувала викладач історії Гузовата Наталія Олексіївна

1


Тема: Забуттю не підлягає. Мета: Ознайомити учнів з трагічною сторінкою історії українського народу 19321933рр., з’ясувавши причини голодомору та його наслідки; розвивати в учнів вміння працювати з додатковою літературою та аналізувати історичні джерела, вміння виступати перед аудиторією; сприяти вихованню непримиренності до насилля, повагу, турботу, співчуття до людей, які перенесли на своєму життєвому шляху важкі роки голодомору; навчити вшановувати пам'ять людей, що загинули в часи сталінського режиму; виховувати в учнів особистісні риси громадянина України, патріотизм на основі особистісного усвідомлення досвіду та уроків історії. Форма проведення: історико-літературна композиція. Оформлення кабінету: на столі - розламана черства хлібина, поруч кетяг калини, пучок колосків, чорна стрічка, запалена свічка. Хід заходу. 1 Організаційний момент Вмикається мелодія М. Скорика (вимкнене світло в кабінеті, на дошці випливають слова епіграфу уроку). В допомозі викладачу є двоє учнів, які мають слова ведучих. Епіграф: Не розуміли руки ті, Що так творили зле безбожно На світі можна знищить все Та пам'ять знищити не можна. Викладач: Наш обов’язок сьогодні - зберегти пам’ять про всіх невинно закатованих під червоним прапором, пам’ять про тих, хто не дожив, пам’ять про тих, хто не долюбив, пам’ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути! Тому сьогодні ми проводимо акцію приурочену тяжкій і скорботній 82 річниці голодомору в Україні. Вказується мета заходу. Вірш «Стіни плачу» (декламує учениця) Не звільняється пам’ять, відлунює знову роками. Я зітхну... Запалю обгорілу свічу. Помічаю: не замки - твердині, не храми Скам’янілий чорнозем - потріскані стіни плачу. Піднялись, озиваються в десятиліттях З далини, аж немов з кам’яної гори надійшли. Придивлюсь: «Вкраїна 20-те століття» І не рік. А криваве клеймо: ”Тридцять три”. Викладач запалює свічку і починає вступне слово. 2


Вступне слово викладача: Страшні тридцяті роки ХХ століття. Скільки горя та страждань принесли вони нашому народу! Люди змушені були пройти через знущання з боку влади, зраду близьких, злиденність, та постійний страх. Занадто багато випробувань випало на їх долю, і сьогоднішня наша розповідь - про одне з них, голод 1933 року, що отримав страшну назву «Голодомор». Учениця Житницею називали Україну упродовж багатьох століть. Але, по-хижацьки грабуючи; їй не давали жити. 1933 рік став найчорнішим у літописі багатостраждальної української землі. У світовій історії не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав тоді на долю України - однієї з найродючіших країн світу. Учень: Трагічний 1933 р. ознаменувався не тільки найстрашнішим голодом в історії нашого народу, а й приходом до влади фашистів у Німеччині, країні що відігравала, одну з головних ролей у Європі. В один рік сталися найбільші трагедії XX століття. Вулицями найвідоміших міст Німеччини, шикуючись у колони крокували, «нові над люди» зі свастикою на рукавах готові за першим покликом фюрера підкорити собі весь світ. Учениця: І чи не в ці самісінькі хвилини здригалася Україна, дорогами якої торохкотіли вози і тачки, везучи на цвинтар скошених голодом людей,- донедавна кремезних чоловіків трударів, жінок-господинь і, що найболючіше дітей - майбутнє країни. Викладач: Не сьогодні це сказано: час народжуватися і помирати, час руйнувати і час будувати, час розкидати каміння і час збирати його, час мовчати і час говорити. Час говорити! Хай ці слова правди народжені після десятиліть без слів’я, ляжуть першим каменем у підмурок всенародного пам’ятника трагічної історії українського народу. Учениця зачитує вірш: ... Люди біднії в селі, Неначе злякані ягнята позамикались у хати та й мруть... сумують комини без диму, а за городами та тином могили чорнії ростуть. Гробокопателі в селі Волочать трупи ланцюгами ... і засипають без домовини. Дні минають. Минають місяці. Село навіки замовкло, оніміло... Викладач: Що ж криється за страшним словом «голодомор»? Учениця: працюючи з довідниками та словниками радянських часів, щоб визначити походження поняття «Голодомор», я не знайшла в них такого слова. Є «голод», яке трактується як відсутність продуктів харчування у зв'язку з неврожаєм або іншим стихійним лихом, та «голодування» - випробування голодом на протязі довгого часу або вкрай погане харчування. Отже, Голодомор - поняття зі всіх боків складне: і за суттю, і за змістом, і як історичне явище, і як словниковий термін. У граматиці воно складається із двох складників: «голод» і «морити», які буквально означають «морити голодом 3


людей». Яке глибинне значення криється уже в одній назві того лиха, що спіткало Україну на початку 30-х років XX століття! Учениця : У радянські часи все, що стосувалося тієї страшної сторінки нашої історії, було під суворою забороною. Селяни вмирали від голоду в ситуації цілковитої інформаційної заборони. Газети захлинались повідомленнями про успіхи соціалістичної індустріалізації та колективізації. Слово голод заборонялося вживати навіть в документах партійних комітетів, які мали гриф «Цілком таємно». У всі наступні роки згадка про голод 1933 року каралася 58- статтею Карного кодексу (антирадянська пропаганда). Необережно мовлене слово могло запроторити людину в концтабір. Викладач: Численна українська діаспора в Канаді і в США калатала в усі дзвони, щоб донести правду про голодомор до світової громадськості. Однак до українців довго не прислухалися. Тільки на 50-у річницю голодомору світова громадськість звернула увагу цій темі. В США президент Р.Рейган підписав розпорядження про створення спеціальної комісії для виявлення причин голоду і виділив кошти для її роботи. В 1987 році Володимир Щербицький тодішній партійний керівник України вперше визнав факт голодомору, але визнавши причиною – існування неврожаю. 28 листопада 2006 року за пропозицією Президента України В. Ющенка Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», в якому заявлено: «Стаття 1. Голодомор 1932-1933 років в Україні є геноцидом українського народу. Стаття 2. Публічне заперечення Голодомору в 1932-1933 років в Україні визначається наругою над пам'яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності українського народу і є протиправним». На сьогоднішній день 13 країн на державному рівні визнали Голодомор 1932 - 1933 років в Україні актом геноциду українського народу. Отже, завдяки зусиллям українських та зарубіжних істориків , голодомор перестав бути «білою плямою» української історії. Учень: В 2007 році в рік 75 річниці відбулось наймаштабніше вшанування голодомору. По всій Україні і на багатьох континентах світу було запалено поминальні свічі. Такі вшанування, зокрема Поминальна панахида та акція «Запали свічку» відбуваються і в наступні роки. Викладач: Я впевнена у тому, що і ви не стоїте осторонь цього всенародного заходу. Учениця: На десятиліття можна засекретити архіви. Можна раз, в друге та в третє переписувати історію... Та з пам’яттю народу нічого не вдієш. Після заборони, утисків, принижень людської гідності вона оживає, відроджується. З правдою нічого не вдієш! Учень : А правда така... 30-ті роки. Соцзмагання. Хлібозаготівля... Світовий ринок переповнений хлібом, ціни падають, а на Україні люди помирають з голоду, і основними причинами цьому була сукупність національно-політичних та соціальноекономічних чинників: - непомірні для селян хлібозаготівлі; - надмірний хлібний експорт; - небажання колгоспників працювати в громадському господарстві; - конфіскація владою продовольчих запасів; - економічні прорахунки. - необхідність знищення українського селянства як свідомої національної верстви, яка загрожувала імперським інтересам Москви. 4


Учениця: Насильницька колективізація призвела до кризи сільськогосподарського виробництва в Україні. Селяни, примусово об’єднані в колгоспи, були не зацікавлені в результатах своєї праці, оскільки за свою роботу майже нічого не одержували. Вироблена продукція діставалася в основному державі, яка ставила нереальні плани норми хлібозаготівлі. Зрештою в 1930-1931 рр. дезорганізація й деградація колгоспного виробництва позначилася не стільки на поставках державі, скільки на матеріальному становищі селян, які опинилися без будь-яких запасів продовольства. Учень: Унаслідок безгосподарності та небажання селян працювати за безцінь на державу (було засіяно лише половину посівних площ), в багатьох районах кампанія із сівби та збору врожаю 1932 року фактично була зірвана. Від червня до жовтня 1932 року з колгоспів та одноосібників удалося витиснути 132 млн пудів хліба, тобто половину скороченого порівняно з попереднім роком плану. Але сталінському керівництву цього було замало. 7 серпня 1932 року ВЦВК і РНК СРСР прийняли постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної власності». Згідно з нею розкрадання майна колгоспів прирівнювалося до розкрадання державного майна й каралося розстрілом, а за «пом’якшуючих обставин» - позбавленням волі на строк не менше ніж десять років. За рік дії постанови було засуджено 54 тис. осіб, із них 2 тис. осіб - до вищої міри покарання. У народі ця постанова дістала назву «Закону про п’ять колосків». Викладач: Чи була того року весна, чи прилетіли до знайомих осель довірливі лелеки? Чи співали у вербах над річкою солов’ї? Учениця зачитує вірш «Великдень» В очах калини дума невесела, Ліхтарик слова піднесу до віч ... в очах калини - дума невесела, У чорних рамах - тихі білі села, ліхтарик слова піднесу до віч Берези замість поминальних свіч. в тернових вінцях українські села, І тіні... тіні... легіони тіней, і біль наш замість поминальних свіч. Що хлібця просять. А його нема. Зерно у купах пріло під дощем Безумна мата валку перестріне, Кудись у море, в безвість, за границю, Та вимолить хоч крихітку зерна.... Щоб насадити скрізь цей наш Едем, Сміється вождь у хаті на портреті Немов виріскуючи із криниці, До цих примар - «страшніших від біди». Переливаючись рідким вогнем, Сів на порозі спухлий тридцять третій Текло струмками золото пшениці. Зі жмутком зеленим лободи Ми тільки бачили той тьмяний блиск, Весна... Великдень. Янголи зчорнілі. Тоді дурні Грицьки і Опанаси В саду хрущі над вишнями гудуть. Вмирали, як у зиму комарі. Нема душі у зболеному тілі Тоді по селах їлось людське м’ясо Подибала в небесну каламуть. І хліб пекли з розтертої кори Під церквою, що без хрестів та дзвонів, Дивилися голодні діти ласо І світлий день, тихо споночів, На спухле тіло мертвої сестри. Хлоп’ятко кволе на хмільнім ослоні Так ми, хоч і покинули печери, Їсть з кулачка прозорого хрущів В двадцятім віці стали людожери.

5


Викладач: Давайте спробуємо мовою фактів із спогадів очевидців відчути трагізм ситуації, в яку було втягнуто український народ. Спираючись на матеріали підручника та досліджені матеріали перенесемось у 30 роки... Ось які спогади залишили очевидці: Анастасія Максимівна Кучерук, жителька с. Судачівка Чуднівського р-ну Житомирської обл.: «На світі весна, а над селом надвисла чорна хмара. Діти не бігають, не граються, сидять на дворах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена лицем до землі, лиця майже нема, самі зуби зверху. Сидить дитина і чогось гойдається всім тілом: назад, вперед, скільки сидить, стільки й гойдається. І безконечна одна пісня напівголосом: їсти, їсти, їсти. Ні від кого не вимагаючи, а так, у простір, у світ — їсти, їсти, їсти…». Учень: Петро Макарович Соловищук з села Луки Дашівського р-ну на Вінниччині: «Батько кладе на тачку моїх два брати і сестру, везе на цвинтар. Розгріб лопатою мамину могилу, розгорнув рядно, поклав їх туди ж, до мами. Батько почав лопатою кидати землю в яму, а я собі руками. А тоді помер і батько… І так від моєї родини ніякого сліду - ні могили, ні хреста. Тільки імена» Учениця: Люди пухли від голоду, вимирали цілі села. Наступила голодна зима. Хліба не стало вже до Нового року. Голодуючі сім’ї їли кукурудзяні качани, стебла, просяне лушпиння, стручки акації, сушену солому, трави, гнилі кавуни і буряки, а також м’ясо домашніх тварин і дохлих коней. А тисячі пудів хліба пріли, гнили на сусідніх з голодуючими селами залізничних станціях та елеваторах під пильною охороною міліції та чекали відправки до інших країн в якості гуманітарної допомоги. Учень: Нестерпне горе, біль і розпука матерів, які у відчаї страчували своїх дітей. Так, за спогадами очевидців, жінка помила дітей, натопила маковинням, закрила лядку, «і до ранку всі діти померли». Спіте, діти, спіте любі, Натопила маковинням. І не просинайтесь, Затулила лядку й комин Вже не буде мучить згуба, і в тумані темно-синім Забере вас пташка райська. Заспівала колискову. Спіте міцно, спіте діти Спи синочку, горе-паску Янгол Божий на порозі Засинай... навіки доню, Вже не буде їсти хтітись, то твоя остання ласка І не будуть пухнуть нозі. З материнської долоні... Учениця Пограбовані, зламані голодом і жорстокістю влади, люди вже не намагалися шукати вихід. У слабших, вразливіших натур виникав безконтрольний хворобливий стан. Це не моральна категорія, ні, це була тяжка хвороба, зумовлена голодом. З’являлась моторошна байдужість до мук ближнього, були й випадки канібалізму, скоєні в стані повного відключення кори головного мозку. Ледь прийшовши до тями, ці люди у відчаї накладали на себе руки, або назавжди втратили розум. 2-а учениця. Про Нього й Неї згадувать несила. Грицьку одбило ноги на війні… Отож Оксана день у день носила Його і до колбуду, й до рідні. Та якось… Ледь живі узріли Гриця:

Сам викотивсь, як пень, через поріг. Нажерся й виліз на осоння гріться, Вчинивши нишком людоїдський гріх… Над морем Чорним чайка голосила. І в берег бились хвилі день при дні: 6


«Нема Оксани, що Грицька носила, Нема… ані на лаві, ні в труні…». Учень: Почало поспівати жито на городах, люди теребили незрілі колоски і варили кашу. Дозріли вишні, а незабаром дали по 6 кг борошна з колгоспу, і це була сумна і важка радість. Деяким людям не допомогло ні борошно, ні молоко, і вони вмирали було вже пізно. Живі почали відходити від голоду, і це був жах. Поверталася свідомість, а з нею вся гірка дійсність того, що було. По селах чулися відчайдушні крики, на цвинтарі голосили жінки, а чоловіки прикопували трупи, ставили дерев’яні хрести. Життя поверталося повільно, тяжко. Голодомор 1932 - 1933 рр. - страшна трагедія в історії нашої держави. Голодомор забрав мільйони людей. Невідома навіть точна цифра. Щоб не повторилися такі події, ми повинні знати і пам’ятати про них. Учениця зачитує вірш Надмогильні хрести, Надмогильні хрести, Ніби зведені руки в небо... Господи, нам прости, Господи, їм прости, Тим, що в муках пішли до тебе. Дай їм хліба й води, Вдосталь хліба й води, Щоб забули страшні наруги. Боже, не доведи, Боже, не доведи, Щоб той мор повторився вдруге. Надмогильні хрести, Надмогильні хрести По усій по моїй Україні, А під них - за село Сім мільйонів лягло , А під ними - тіла їх тлінні.

Надмогильні хрести, Надмогильні хрести Розмовляють і стогнуть , і плачуть Господи, захисти, Од лих усіх захисти Нам славну праматір козачу. Землю дай засівати, Землю дай прикрашати Словом, ділом своїм, душею Бо нам жити не роки, Бо нам жити віки Милуватись й гордитися нею. Надмогильні хрести, Надмогильні хрести, Ніби зведені руки в небо... Господи, нам прости, Господи, їм прости, Тим, що рано пішли до тебе.

Викладач: Щоб приховати правду про голод на Україні була дана вказівка спростовувати свідчення про голод, які з’являлись на Заході, і не допускати ніякої допомоги з боку іноземних держав. Крім того, робилися заходи, щоб відомості про голод не потрапили за кордон. Навколо міст, які постачалися продовольством, установлювалися воєнні кордони, які не пускали голодних селян. У пасажирських поїздах, що йшли з-за кордону, на вікна накладалися спеціальні щити, які не давали пасажирам побачити, що відбувається за вікнами, виходити на проміжних станціях було заборонено. У закордонній пресі поширювалися статті, які заперечували голод. Але незважаючи на ці заходи, до світової спільноти доходили відомості про дійсне становище в Україні. Жителі прикордонних з Україною областей Польщі зібрали сотні тон пшениці, але їх затримали на кордоні, не впустили в Україну. Навіть у гітлерівській Німеччині 7


«Товариство допомоги голодуючим німцям Радянського Союзу» стало надсилати на Україну посилки та грошові перекази, але політвідділи тих місцевостей, куди вони надходили конфісковували їх. Цікаво, щоб спростувати повідомлення про голод у СРСР радянське керівництво не припиняло імпортувати за кордон хліб. Тільки в 1932 році було вивезено 5,2 млн. тон. Учениця: До теми голодомору українські письменники зверталися неодноразово. У своєму романі «Жовтий князь» Василь Барка реально відтворив події голодомору 1933 року, оскільки бачив голод на власні очі, багато чув про нього від інших. У 1933 році він їздив до брата на Полтавщину і був вражений страшною трагедією селянства. На Кубані, де жив тоді письменник із сім'єю, також був голод. Переживши поневіряння, напівголодне існування, йому вдалося розкрити читачеві безодню людського горя й відчаю, реалістично відтворити страхітливу хроніку страждань українського народу. Роман Уласа Самчука «Марія», написаний страшного 1933 року - твір великої життєвої й художньої правди. Його посвята: «Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932-1933» звучатиме вічно, як прокляття тим, хто довів мільйони людей до голодної смерті. Останні хвилини життя Марії - це й останні рядки повісті. «Ніч. Без початку і кінця ніч. Ніч вічності... Холонуть засохлі вуста... Западають груди... З напруженням рветься останній нерв... Серце робить останній удар». Учень: Цей рік став випробуванням для нашої країни. Він коштував мільйони життів. Кількість прямих і непрямих жертв Голодомору точно встановити на сьогодні досить важко. Між істориками тривають дискусії, скільки саме людей загинуло: 5, 7, 9, чи може й 10 млн. осіб? Але так чи інакше йдеться про мільйони безневинних жертв. За спільною заявою делегації 65 держав - членів ООН від 7 листопада 2003 року вказано «Великий голодомор 1932-1933 років в Україні забрав життя від 7 до 10 млн. невинних жертв». Учениця: Для порівняння: сучасне населення Данії складає 5,2 млн. осіб, Австрії 8 млн. Болгарії 8,5 млн., Бельгії 10 млн. Тобто під час Голодомору зникла ціла європейська країна. А взагалі, то є страшні цифри: в Україні від Голодомору вмирало 17 людей щохвилини, тисяча - щогодини, майже 25 тис. - щодня. Найтяжче постраждали від голодомору Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська області. Учень: Кажуть, смерть однієї людини це - трагедія, а смерть тисяч або мільйонів - це статистика. Жахлива статистика. Світ мав би розколотися надвоє, сонце перестало б світитися, земля перевернулася б від того, що було на ній на початку 1930 років. Але світ не розколовся, і ми зі своїми тривогами, сподіваннями, надіями ходимо по безлічі доріг, що пролягли по цій землі. Серед них дорога пам’яті. Пізнавши історію своєї країни, ми більше ніж за 80 років знову ступаємо на неї. Учениця: Кажуть, що історії властиво повторюватись, наше завдання, щоб таких трагедій ніколи більше не було. Коли ми усвідомимо, що було з нами колись, ми зможемо не допустити жахливих повторень у майбутньому, яке будувати нам. Дуже багато горя прийшлося винести нашому народові, який, як ніхто інший, заслужив право на велике і безмежне щастя. Вчитель : Тож пом’янімо сьогодні великомучеників нашої тяжкої історії - мільйони українських селян, жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору. Сьогодні запалимо свічки та пом’янімо усіх. Не їм це потрібно, а нам. Звучить пісня О. Білозір «Свіча» 8

Profile for pps1962

Гузовата Н.О. Історико-літературна композиція „Забуттю не підлягає“  

Гузовата Н.О. Історико-літературна композиція „Забуттю не підлягає“  

Profile for pps1962
Advertisement