10.05.2013
№19 (509)
яку тренує місцевий листоноша В’ячеслав Суботін. Футболістам на святі відводять окрему частину свята. Їх запрошують на сцену і нагороджують грамотами. Усі юнаки підіймаються за нагородами у новій іменній формі, яку подарував команді директор ПП «Лавіта» Віктор Клюшник. Подарував цілком заслужено, адже хлопці у цьому році стали чемпіонами у другій лізі міні-футбольного чемпіонату. Від імені команди за подаровану форму дякує «сірий кардинал» лелюхівської команди Ігор Романець. І вручає Віктору Клюшнику футбольний постер із зображенням «Вороної». — Це щоб ви не забували, що у вас під опікою завжди є вісімнадцять-двадцять хлопців! — пояснює Ігор. Коли усі футболісти повертаються у зал, на сцені залишається самотній капітан команди Сергій Браташ. Для нього організатори готують особливий сюрприз. Із-за куліс виходить його дівчина Женя Науменко, яка дарує хлопцеві народний танок. На завершення якого цілує у щоку. Кращий бомбардир другої ліги (66 голів у 24 матчах) від несподіванки розгублюється, але потім стає на одне коліно і дякує коханій за несподіваний подарунок. Пишаються у Лелюхівці не лише футболістами. Тут є і заслужені волейболісти, і боксери, і силачі. Але особливою гордістю села, безумовно, є нещодавній чемпіон Європи з пауерліфтингу Віталій Касьяненко. Він коротко, по-спортивному розповідає землякам про те, як здобув почесний титул. — Поїхав до чеського міста Прага, де проходив чемпіонат Європи. І посів перше місце! Наостанок Віталій вітає земляків зі святом, а молодшим мешканцям села бажає займатися спортом і дотримуватися здорового способу життя.
Тижневик «ЕХО» Тижневик «ЕХО» Нові Санжари Апогеєм свята стає традиційне виконання неофіційного (чи офіційного?) гімну Лелюхівки «Ворона, Ворона, моя рідна сторона!». Співає її Віталій Яценко. Усі в залі встають. Дехто підспівує, дехто — підтанцьовує. Завершують свято, як і годиться у хліборобському краї: до залу виходять дівчата у вишиванках, які роздають глядачам коровай. Лунає остання пісня. Віталій Рой дякує
працівникам культури, самодіяльним аматорам сцени, учням місцевої школи за чудовий концерт. А глядачі сидять на своїх місцях. І ніхто не поспішає розходитись. І це після майже трьох годин концерту! Утім, найбільш запальних іще чекають дискотека та народні гуляння. Козацьке село Лелюхівка святкує свій день народження. Володимир ПАРШЕВЛЮК
І танцювальні номери — для усіх глядачів
«Я вдячна чоловікові за те, що він своєю кров’ю прибавив мені пенсію!» НЕВЕСЕЛІ СПОГАДИ 29 квітня у Новосанжарському територіальному центрі відбулася літературно-музична година під назвою «П’є журавка воду» за участю ветеранів, вдів війни та учасників «Університету третього віку». — Усе далі відходять грізні і важкі роки Великої Вітчизняної війни, але не згасає пам'ять про тих, хто не шкодував своєї крові, свого життя. Кожен із нас поділяє думку, втілену в словах: ніхто не забутий, ніщо не забуте, — цими словами ведучої Оксани Червоної розпочався захід. До слова запросили Марію Сиротко, яка зачитала вірша «Память советскому солдату» та розповіла зворушливу історію про радянського солдата, який врятував німецьку дівчинку, винісши її з палаючого будинку. — На честь цього героїчного вчинку у Берліні встановили пам’ятник солдату, який тримає на руках маленьку дівчинку. У будьяку пору року цей 4 метровий монумент на одну третину завалений живими квітами, — розповіла жінка. Чимало віршів на військову тематику прозвучали у виконанні Тамари Гур’євої, Миколи Нарищенка, Віталія Чепіжного. У кожному з них ішлося про людей, на чию долю випало нелегке випробування — війна. Більшість присутніх втирали сльози, напевно, впізнаючи у героях віршів якщо не себе, то когось із близьких. Коли запросили до слова Любов Бігдан, вона прочитала власного вірша про хитрого ведмедика, присвятивши його наймолодшим учасникам свята. У свою чергу учні Новосанжарського НВК, учасники вокального колективу «Посмішка», вітали ветеранів, вдів та дітей війни піснями. На продовження заходу поділитися спогадами про війну запропонували тим, кому особисто довелося пережити роки лихоліття.
www.exo.in.ua
Раїса Бровко розповіла, що війна забрала у неї батька. І тоді ще зовсім маленькій Раї з мамою довелося власноручно відбудовувати господарство. — Я знаю, як насправді жили вдови війни. Ті, що партійні були, то, може, і не зрозуміють, а в моєї мами коса з рук не випадала, — пригадує жінка, стримуючи сльози. У Марії Лексіної дитинство також асоціюється з війною. — Пам’ятаю, як ми з сусідськими дітьми побігли гратися, аж тут один хлопчик гукає, вказуючи на небо: «Дивіться, щось блищить!» То був радянський літак, який скинув листівки. Ми їх підібрали, читаємо, а там написано, що розпочалася війна, — ділиться спогадами жінка. Вона вважає, що підростаюче покоління дуже мало знає про буденне життя людей під час Великої Вітчизняної війни. — Я при нагоді завжди намагаюся розповісти дітям про ті часи. Оце нещодавно сиджу на лавочці, а поряд хлопці малі граються, я їх позвала, кажу, щоб перепочили. Вони посідали біля мене, так я їм і про літаки, і про «катюші», про солдатів розповіла. Один хлопчик від мене йти не хотів. «Розкажіть ще, бабусю!», — прохав, — розповіла Марія Лексіна. Зінаїда Дігтяр з болем згадує, як війна забрала в них з чоловіком найкращі молоді роки. — Мій чоловік Григорій Дігтяр пішов служити в армію 17-річним юнаком. Потім розпочалася війна, з якої він повернувся 25-річним чоловіком. Його немає вже 8 років, але я йому безмежно вдячна за те, що він своєю кров’ю прибавив мені пенсію. Зараз замість 900 гривень я отримую 1500, — розповідає жінка. Наостанок директор територіального центру Петро Кирчатий від імені всього колективу привітав присутніх із Днем Перемоги. Оксана ЛЕВЧЕНКО
7