04.05.2012
№18 (457)
Тижневик «ЕХО» Тижневик «ЕХО» Нові Санжари
Редакційна
Про дурного Грицька і розумних дядьків Мій старший колега Ігор Філонеко часто згадує це прислів’я. «Свисни, Грицьку, ти дурніший!» — кажуть у народі. Це прислів’я дуже гарно підходить і до нашої щоденної журналістської роботи, і до життя в Україні загалом. Прикладів цьому достатньо. Перший — і найбільш часто вживаний — це прийом молока у селах. Скільки пам’ятаю, селяни завжди скаржились на збирачів молока. «Будь ласка, приїдьте — подивіться. І за копійки приймають, і гроші нерегулярно виплачують, і жирність пальцем вимірюють!». Ми, як правило, приїздимо, дивимось, пишемо. Як правило, констатуємо очевидне. Так, дійсно, ціна у 1,50–1,60 за літр молока настільки низька, що не відбиває селянинові навіть собівартості утримання корови. Але збирачі платити більше не хочуть. Пояснюють це тим, що їм це економічно невигідно. Проте за деякий час це ж молоко з’являється на полицях магазинів, але по ціні у 5–6 разів більшій. Ми про усе це пишемо. Але збирачам молока від наших публікацій — ні холодно, ні спекотно. Влада на такі матеріали теж реагує неохоче. Виходить, що результату — нуль цілих нуль десятих. Єдині, хто може реально вплинути на ситуацію, — самі власники корів. Але для цього потрібно щось зробити. Наприклад, об’єднатися усім селом і створити молочний кооператив. Домовитися, що ніхто по 1,50 молока не здасть. І разом поставити збирачам умову про підняття ціни. Зазвичай, люди відмовляються від такого варіанту з прозаїчних причин. «Ага! Я не понесу здавати, а сусідка понесе! У мене молоко скисне — куди я його діну? Так хоч по 1,50 здам». На цьому розмова закінчується. Об’єднуватися і захищати себе самостійно селяни категорично не хочуть. По-перше, тому що не вірять у ефективність будь-якого об’єднання як такого. По-друге, вперто чіпляються за оті самі «руб п’ятдесят», не розуміючи, що просто так ціну на молоко їм ніхто не підніме. У принципі, ситуацію з ціною на молоко можна спроектувати і на політичну ситуацію в країні загалом. З року в рік українці терпляче чекають, доки хтось розумний прийде до влади, наведе в Україні порядок і зробить її процвітаючою європейською державою. При цьому усьому ті ж самі українці вперто не хочуть ходити на вибори. «А для чого? Все одно від мого голосу нічого не залежить». Ця позиція дуже зручна. Адже коли минають чергові вибори і життя у країні не покращується, а погіршується, ці люди спокійно кажуть: «А я за цю владу не голосував!» Так і триває з року в рік. Дурні Грицькі їздять по селах і пишуть статті про бідних селян, ходять на вибори і голосують, як свідомі громадяни. А розумні дядьки сидять і чекають. А раптом завтра зміниться влада і підніметься ціна на молоко?
www.exo.in.ua
Äåíü ïàì’ÿò³ ïðî êàòàñòðîôó 26-го квітня новосанжарці традиційно вшановують ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС. На урочистому мітингу представники влади говорять про допомогу чорнобильцям, а самі ліквідатори — про свої проблеми. Урочиста колонна рухається від центру селища до скверу, де розташований пам’ятний знак жертвам Чорнобиля. У колоні — держслужбовці, працівники районних установ, учні та педагоги Новосанжарського НВК. Попереду з прапором та вінками йдуть новосанжарці, які були ліквідаторами аварії на ЧАЕС. — А кого це ховають? — цікавиться чоловік, що стоїть на зупинці навпроти магазину «Водограй», у перших учасників ходи. — Сьогодні — день Чорнобиля! — А-а-а, а я думав — помер хтось, — байдуже відповідає дядько. Колона підходить до скверу. Люди вишиковуються по обидва боки від пам’ятного знака. У очі кидається доріжка, яка веде до пам’ятника. Вона висипана свіжим гран відсівом. Починається мітинг. Селищний голова Андрій Река розповідає про страшну трагедію, яка трапилася 26 років тому на Поліссі, про новосанжарців, які разом з іншими боролися з радіаційною загрозою. Голова районної ради Володимир Левицький читає присутнім рядки з листа Героя Радянського Союзу Володимира Правика. Майже вбитий страшною дозою опромінення, мужній чоловік писав підбадьорливі листи своїй дружині. Подвиг таких людей не може не викликати поваги. Перший заступник голови райдержадміністрації Володимир Тараненко говорить про сьогодення ліквідаторів. — Ми робимо все можливе, аби
покращити ваше життя, — запевняє Володимир Федорович. Найбільш емоційним видається виступ заступника голови районної організації «Союз Чорнобиль України» Миколи Ганжі. Він, як один із ліквідаторів тієї страшної аварії, і сьогодні не може зрозуміти — як же вона могла статися? — Може, тому, що керували нею не наші, а люди з Москви? А може, тому, що трапилася помилка персоналу, який не був належно підготовленим? — запитує Микола Іванович. «Правильно, правильно» — хитають головами кілька жінок, які слухають виступ. — Але якщо до аварії призвела помилка персоналу, то чому тоді 26, 27, 28 квітня місто Прип’ять жило своїм спокійним розміреним життям?! Чому влада приховувала факт аварії від людей?! — дивується і обурюється водночас Микола Ганжа. Далі він говорить про те, що необхідно покращити медикаментозне забезпечення колишніх ліквідаторів. Але відзначає, що, завдяки районній раді, чорнобильці стали отримувати більше санаторно-курортних путівок. Завершує свій виступ Микола Ганжа нагадуванням про непрості взаємовідносини чорнобильців та держави. — Третині з нас доводиться звертатися до суду, щоб переглянути розмір пенсії! Після мітингу присутні покладають квіти до пам’ятного знака. А новосанжарський священик отець Дарій проводить панахиду по усіх, хто загинув від дії «мирного атому», який вийшов з-під контролю. Тому чоловіку, який стояв біля зупинки, можна було відповісти: «Сьогодні ніхто не помер. Але двадцять шість років тому сталася біда, від якої померло багато людей. Це Чорнобиль. І про нього треба пам’ятати…» Володимир ПАРШЕВЛЮК
Шановні мешканці Новосанжарського району! ЦОС №5 проводить передплату усіх періодичних видань на ІІ півріччя 2012 року. У будь-якому поштовому відділенні ви можете оформити передплату на всі районні, обласні, всеукраїнські чи закордонні видання.
Звичайно ж, не забудьте передплатити і тижневик «ЕХО»! 3