Issuu on Google+

Григорій Семенюк, Микола Ткачук, Ольга Слоньовська, М икола Сулима, Олександр Ковальчук, Олександр Ткачук, Надія Тимків

щуатсьюа ТЕРАТУРА \ І■

^ Підручник для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів Р ів е н ь с т а н д а р т у , а к а д е м і ч н и й р ів е н ь За загальною редакцією доктора філологічних наук, проф есора Г. Ф. Семенюка

Рекомендовано Міністерством освіти і н а у к и У к р а їн и

КИЇВ «ОСВІТА* 2011

ББК 83.34 У К Р6я721 У 45 Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (Н аказ від 16.03.2011 № 235) ВИДАМО ЗА РАХУНОК ДЕРЖ АВНИХ КОШ ТІВ. ПРОДАЖ ЗАБОРОНЕНО Н аукову експерти зу підручн ика проводив Інститут літератури ім. Т. Г. Ш ев­ ченка Н аціональної академ ії наук У країни; П еихолого-педагогічну експерти зу проводив Інститут педагогіки Н аціональ­ ної академ ії педагогічних наук У країни. Автори

розділів:

Григорій Семешок (доктор філол. наук, проф.). Ольга Слоньовська (канд. пед. наук, проф.) — «Г. Косинка*, «Остап Вишня*, *М. Куліш*, «О. Довженко*, «В. Симоненко», *Л. Костенко*; Микола Ткачук (док­ тор філол. наук, проф.) — «Дорогі одинадцятикласники», ♦Літератур­ ний процес в Україні у 20—30-х рр.», «Естетичне новаторство поезії 20-х рр.», *П. Тичина*, «Літературнийавангард20-х рр.*, «Київські нео­ класики*, «Є. Плужник», «Художні обрії прози 20—30-х рр.*, «В. Підмогильний*, «Розвиток драматурги і театру в 20—30-х рр.*, «Література в Західній Україні (до 1939 р.)«, «Б. -І. Антонич*, «Еміграційна літера­ тура», «Є. Маланкж*, «Українська література другої половини XX — початку XXI ст.», «І. Драч», *В. Стус*, «В. Шевчук», «Історична проза другої половини XX століття», «Українська драматургія 60—90-х рр.*, «Урок-підсумок*; Григорій Семешок, Микола Ткачук — «Українська література 1940—1950 рр.»; Микола Ткачук, Олександр Ткачук «О. Ту­ ринський», «І. Багряний», «Українська проза другої половини XX ст.»; Ольга Слоньовська, Олександр Ковальчук (доктор філол. наук, проф.) — «М. Хвильовий», «Д, Павличко»; Микола Судима (доктор філол. наук, проф.) — «М. Вінграновський», «Російськомовні поети в Україні»; Микола Ткачук, Микола Сулима — «Сучасна українська література»; Олександр Ковальчук, Микола Ткачук — «П. Загребельний»; Олександр Ковальчук, Надія Тимків (канд. пед. наук, доцент) — «Ю. Яновський», «О.Гончар», «ГригірТютюнник*. На обкладинці використано Ілюстрацію Георгія Нарбута «Поезія» Художник портретів письменників Микола К р и с а ч е н ко

-

І8ВМ 978-966-04-0822-7

© Г. Ф . Семеню к, М. П. Т качук, О. В. С лоньовська. М. М. Сулима. О. Г. К овальчук, О. М. Т качук, Н. М. Т и м ків, 2011 & В идавництво «Освіта*. 2011 Видавництво «Освіта*, худож нс оф ормлення. 2011

Дорогі одинадцятикласники! У цьому навчальному році ви продовж ите вивчення у к р аїн ­ ської літератури X X —початку XXI століття, Красне письм ен­ ство цього періоду утвердж увалось як національно-самобутнє і пройняте гум аністичним и духовними цінностям и. У центрі творів м итців слова — лю дина, ЇЇ світ, радощ і і страж дан ня, невдачі і перемоги, віра і надія. Саме лю динознавчий вимір, утвердж ення добра як дії, пош уки смислу буття героїв ви зн а­ чають пафос україн ської літератури цього періоду. В 11 класі ви ознайомитеся з літературним процесом в У кра­ їні, я к и й відбувався у складних умовах соціально-політичних подій, утвердження плю ралізм у естетичних поглядів, напрямів та заборон на вільний самовияв творчості митців слова. Перед вами постане яскрава картина національного відродження 20—30*х років XX століття, утвердження модернізму та його стильових течій: неоромантизму, символізму, імпресіонізму, експресіонізму, футуризму, авангардизму, неокласицизму, сюрреалізму та інш их. Художньо багатовимірною є творчість ♦ш істдесятників» та сучасних постмодерністів. Ви відкриє­ те для себе і літературу української діаспори, яка подається у підручнику в контексті єдиного художнього процесу. Д ізнаєте­ ся, що застосовуючи різні світоглядні системи і творчі методи, орієнтуючись на кращ і традиції рідної та світової літератур, українські письменники здійснили вагомі художні відкриття. Перед вами постануть духовні верш ини національного письменства. Ви пізнаєте українську словесність XX століття і як самодостатній естетичний феномен, і я к історичне явищ е. Оглядові розділи дають цілісне уявлення про ш ляхи розгортан­ ня літературного процесу, стильове і жанрове багатство крас­ ного письменства. У статтях про митців висвітлено ж иттєвий і творчий ш лях письменника, проаналізовано верш инні твори, визначено жанрову і стильову природу творів. Ці розділи сфор­ мують ваш і уявлення про закономірності становлення у кр аїн ­ ської літератури, розвинуть естетичний смак і навчать мислити. З а п и т а н н я і з а в д а н н я згр уп о ва н о в р у б р и к и : С ловникова робота — має на меті засвоєння літературо­ знавчих терм інів і понять, я к і поглиблю ю ть теоретичний рівень ваш ої освіти, розум іння літератури як процесу, де мають своє місце роди, ж анри, стильові течії. П і д с у м у й т е п р о ч и т а н е — передбачає закр іп л ен н я знань про ж иття і творчість письм енника, про ідейно-худож ній зміст програмових творів, особливості літературного проце­ су, стильові напрям и в українській літературі.

П о м ір к у й т е — розвиває ум іння учня аналітично м ислити, самостійно осмислю вати і логічно ви кладати свої судж еня. А н а л і з у є м о т вір — формує навички самостійно ан ал ізу ­ вати худож ній текст, проникати в його ідейно-тематичну, сю ж етно-ком позиційну та худож ню своєрідність. Робота в п а р а х — один учень ставить запитання інш ому, а після відповіді рецензує її, уточню є, доповнює. О дноклас­ ники стеж ать за діалогом, м ож уть поглиблю вати їхні су ­ дж ен ня. Т акий діалог навчає культури сп ілкуван ня, ум іння викладати м атеріал, стеж ити за повнотою відповіді, за необ­ хідності доповнюючи її, роз’ясню ю чи незрозум ілі аспекти твору сусідові по парті. Робота в г р у п а х — сприяє колективном у висвітленню про­ блеми, складанню й обговоренню найадекватніш ого варіан­ та відповіді, про що доповідає один з учнів від групи. М іж предм ет ні п а р а л е л і — розш ирю ю ть горизонт розумінVі ня українського письменства у з в ’я зк у з історичним и обста­ винами, у світовому контексті літературних явищ . М ист ец ька ска р б н и ц я — поглиблює розум іння худож ньо­ го твору у світлі сум іж них мистецтв — ж ивопису, м узики, театру, кіно, архітектури . Тпорчі з а вд а н н я — розвиваю ть творчі здібності учня. ї> У за га л ь н ю є м о ви вче н е — стисло викладений м атеріал у таблицях сприяє системному засвоєнню знань. ‘

П ер евір т е себе — запропоновані тести сприяю ть повторенню й систем атизації знань з літератури.

Отже, на вас чекає наполеглива, але цікава праця, як а фор­ мує уміння самостійно здобувати знання, орієнтуватися в ш и­ рокому морі словесності, розкривати свої філологічні здібності. Успіхів і натхнення вам! Авт ори

Українська література 1920—1ї)3() років Л ітературним процес в У країні у 20—30-х роках Як в нації вождя нема, Тоді вожді її — поети! Євген М а л а н ю к

У країнська література завж ди була тісно пов’язана з націо­ нальним буттям народу. Особливо міцніли ці зв ’язки в револю­ ційну чи перехідну добу, коли м іж новим та старим точилася боротьба не на ж и ття, а на смерть. Йдеться про першу третину XX століття. Тоді гостро постали проблеми гуманізму, сенсу ж и т­ тя людини, свободи, прогресу і справедливості. У пореволгоційні роки культура українського народу, мова якого в Російській імперії протягом кількох століть зазнавала жорстоких заборон, забуяла суцвіттям мистецьких талантів. Відбувся переворот в естетичній свідомості й художній культурі. У країнська літера­ тура стає модерною за змістом і формами, впевнено крокує під гаслами духовного оновлення й національного відродження. Естетична стратегія. П исьменники, що сповідували самодос­ татність мистецтва, розуміючи його як естетичний феномен, прагнули піднести українську літературу до європейського рівня. Створивши творчу студію «Урбіно* (від назви міста, де народився славетний основоположник європейського Ренесан­ су Рафаель), М и ко ла Х в и л ь о в и й перекинув місток м іж ук р аїн ­ ським відродженням 20-х років XX століття й італійським по­ чатку XVI століття. Д іяч і національного відродж ення ш укали нових стилів, манер та форм творчості, відкидали кайдани норм ативнос­ ті й консерватизм у. П ринцип розмаїтості став у 20-х роках не тільки гаслом, а й реальним ф актом . Н еокласики, н ап ри ­ клад, культивували класи чн у форму поезії, проте наповнену модерним м исленням , тоді я к М и х а й л ь Семенко і В алер'ян П о л іщ у к — вільну, верлібр. Митці заперечували натуралізм і народницький реалізм , прагнули наповнити мистецтво слова філософською глибиною, що мало піднести літературу на нові ідейно-мистецькі верш ини. Л ітературні угруповання. В жоден період історії розвитку мистецтва слова літературний процес не був таким складним і динам ічним , я к у 20-і роки. Х арактерною ознакою його була поява різном анітних літературних груп та орган ізац ій, я к і так чи ін акш е вираж али проблеми своєї доби. Митці об’єднувалися за спільним и світовідчуття ми, естетичними принципам и та певною політичною платфор��ою . Ч астина письм енників праг­ нула розв’язати соціальні й національні п и танн я, інш а — зосе­

редж увала увагу на естетичних проблемах. У бурхливому літе­ ратурному житті 20-х років окреслюються такі літературні орган і­ зац ії, як «Гарт» {спілка пролетарських письменників), «Плуг» (спілка селянських письменників), «Молодняк* (спілка молодих письменників), «АСПИС* (А соціація письм енників), «Ланка», «МАРС» (М айстерня революційного слова), «ВАПЛІТЕ» (Віль­ на академ ія пролетарської літератури), «Авангард», «Нова генерація* тощо. Ц і угруповання утвердж ували модерністські стильові напрями. С им воліст ські групи. Як ви вж е знаєте з 10 класу, симво­ лісти прагнули висловити індивідуальний емоційний досвід за допомогою символізованої мови. Вони заглиблю валися у вну­ тріш ній, ірраціональний світ, розкриваючи таємниці людського «Я» задопомогою метафор та образів-символів. Важливу роль від­ водили милозвучності, кольору, відтінкам, дбайливо дібраним словам, спроможним відтворити прихований внутріш ній світ. У Києві 1918 року символісти заснували ш колу «Біла студія*, видали збірник «Л ітературно-критичний альм анах*. Його редактором був поет-символіст Я к ів Савченко, Тут опри­ лю днили свої твори П а в л о Т и ч и н а , П а вло Савченко, Я к ів Савченко, Олекса Слісаренко, Д м ит ро З а г у л , М и ко ла Терещенко. У цьому ж році символісти утворили групу *Му.загет» (М узагет — грецький епітет А поллона й Діоніса я к проводирів муз) й видали однойменний альм анах. Естетичну платф ор­ му виклав Юрій Іванів-М еж енко у програм ній статті «Твор­ чість індивідуум а і колектив», у я к ій ствердж ував: «Творчий індивідуум т ільки тоді може т ворити, коли ви зн а є себе ви щою істотою над загалом * і не підлягає колективові, хоча й відчуває з ним свою н ац іо н ал ьн у сп оріднен ість. Це типово модерністська концепція мистецтва. Символісти групи «Гроно* видали альм анахи «Гроно» (1920), «Вир революції* (1922). Ф ут ур и ст сь кі угр уп о в а н н я . Ф у т у р и з м (лат ин. Л ііигищ — майбутнє) був відгалуж енням модернізму, ставш и одним із напрям ів авангардизм у. Його представники зая в л ял и , що творять «мистецтво майбутнього», заперечуючи його суспільну функцію та ідейний намір митця. ' І 1 ! | І І 6

М іж предм ет ні п а р а л е л і. М аніфест ф ут урист ів ск л а в іт алійський поет Ф іліппо М а р ін е т т і, оприлю днивш и його у паризькій газеті «Фігаро» 1909 року. Він заперечував кл а с и ч н у спадщ ину, з а к л и к а в м и т ц ів порвати з традиціями, стверджуючи, що нова доба вимагає створення нового т ипу людини, позбавленої моральних страждань, ніжності, любові. Т а к і ідеї п ід х о п и л и ф р а н ц у з Гійом А п о л л і н е р , ро сіяни Володимир М а я к о всь к и й , Ігор С еверянін, Велім ир Х л є б н ік о в , українець М и х а й л ь С ем енко та інші.

Пабло Пікассо. Авіньйонські дівчата. 1907

Пабло Пікассо. Портрет Вільгельма Уде. 1911

Перш у українську ф утуристичну організацію «Ф ламінго» створив М ихайль Семенко у 1919 році. До неї увійш ли Олекса Слісаренко, Гео П іку р у п і й , Володимир Я р о ш ен ко , худож ник А нат олій П е т р и ц ь к и й та інш і. Вони пропагували модернізм у мистецтві, видавали «Універсальний ж урнал», «М истецтво». Символами футуристів були ж овта л іл ія та ж овта блуза, яку згодом зам інили синьою , що мало вказувати на їхнє проле­ тарське походж ення. 1921 року С лісаренко утворює науковомистецьку групу *Комкосмос» (К ом уністичний космос), через рік перейменовану на «А с п а н ф у т * (А соціація панф утуристів). А ктивним и членами групи були М и х а й л ь Семенко, Гео Ш кур у п ій , М и х а й л о Я л о в и й , Олекса С лісаренко, Г р о К о л я д а , Андрій Чужий та інш і. У країнські панф утуристи засудж ували салонну бурж уазну культуру, проголосили руйнування м исте­ цтва, пропонуючи створити нове «метам истецтво», яке си н те­ зувало б різні галузі культури й спорту. О скільки футуристи засудили індивідуалізм я к міщ анство, вони відкинули і л ір и ­ ку я к «буржуазний» ж анр. На їхню дум ку, нова доба вимагає розвитку драм и, що й зумовило появу авангардного театру, творцем якого був Лесь К урбас. Ф утуристи оголосили д и н а­ мізм худож нім стилем нового мистецтва. 1927 року М ихайль Семенко утворив організацію *Иова генерація» й видавав до 1930 року під цією назвою ж урнал, котрий найбільш е європеї­ зував тогочасну у країнську літературу, пропагую чи під проле­ тарським и гаслами новітні худож ні стилі. Л івої орієнтації були харківські пролеткультівські о р ган і­ зац ії *Всеукраїнська федерація пролет арських письм енників 1 м и т ців* , *Ц ех к а м ен яр ів » (1918), я к і відкидали класичну спадщину. У країнський пролеткульт пе мав помітних худож ­ 7

ніх досягнень і 1924 року припинив своє існування, але його роль перебрали на себе ВУАПГІ (В сеукраїнська асоціація пролетарських письм енників), ВУСГІII (В сеукраїнська спілка пролетарських письм енників). Помітною була організація «Гарт* (1923— 1925), назву яко ї утворено від слова «гартованці», запозиченого з роману Володимира В и н н и ч ен ка «Б ож ки», в яком у так називалося товариство робітників. «Гарт» очолив відомий поет Василь Е л л а н -Б л а к и т н и й . Серед перш их членів «Гарту» були Кость Гордієнко, Іван Д н іп р о в с ь к и й , Олександр Д овж енко, М а й к Й огансен, О лександр К о п и л е н к о , Іва н К у л и к , Володимир Сосюра, П авло Т и ч и н а , М и к о л а Х в и л ь о в и й та інш і. У статуті оприлю дню валося, що пролетарські митці пош ирю ватимуть комуністичну ідеологію, користуватим уться українською мо­ вою я к знаряддям творчості, пропагую чи активну роль мисте­ цтва у вихованні читача. Від письм енників вимагалося оспіву­ вати сучасність, писати твори, які б у масах ви кли кал и настрої бадьорості й ж иттєздатності. П латф орму орган ізац ії виклав Василь Е л л а н - Б л а к и т н и й у статті «Без маніфесту». П ролетар­ ських письм енників — «м ист ецький авангард переможного к л а с у * — м ала об’єднувати м арксистська ідеологія, так звана *класова позиція*. В естетиці надавалась перевага зм істу над формою. Це був спрощ ений погляд на роль мистецтва в суспіль­ стві, зумовлений утилітарним його розум інням як потреби дня. У 1926 році, коли «Гарт» розпався, М икола Хвильовий утво­ рив літературну організацію ВАПЛІТЕ. «Ваплітяни* боролися проти політизації літератури, за високу письменницьку м ай­ стерність і відкидали більш овицькі командні методи організації літературного процесу. ВАПЛІТЕ організувалась як академ ія, і така назва, на думку її творців, зобов’язувала серйозно ставитись до творення нового мистецтва. Вони закликали митців глибоко освоювати класичну спадщ ину, дотримувались непримиренної позиції щодо неуцтва, халтури, графоманства, що заполонили пролетарську літературу. Під цією ж назвою видавали ж урнал. Організацію очолили М и к о л а Х в и л ь о в и й , М и х а й л о Я л о ви й , Олесь Д о світ н ій . До неї входили М икола Бажан, Олександр Довж енко, Григорій Епік, М а й к ІІогансен, Григоріи Коцюба, Олександр К о пиленко, М и к о л а К у л іш , Аркадій Любченко, Юрій С м о ли ч, Володимир Сосюра, П авло Т и ч и н а та інші. Вна­ слідок переслідування партійними органами ВАПЛІТЕ на почат­ ку 1928 року саморозпустилася. На інш их позиціях стояли учасники літературної орга­ нізації «Плуг*, що виникла у Х аркові в березні 1922 року та об’єднала селянськи х письм енників. Її очолив байкар і про­ заїк Сергій П и л и п е н к о . До «Плуга» входили Д м и т р о Бедзик, 8

Володимир Г ж и ц ьк и й, А ндрій Г оловко, Н а т а л я З а б іл а , В а ­ силь М и н к о , Іван Сенченко, П а вло Усенко та інш і. Видавали ж урнал «П лужаннн» (1925— 1927), а також часопис «Плуг» (1928— 1932). «П луж ани» заявили про своє баж ання зм альо­ вувати ж и ття нового села, критично ставились до мистецтва минулого, захи щ али м арксистську тезу про перевагу змісту твору над його формою. Вони проводили масові вечори («поне­ ділки»), на я к и х обговорювали нові м истецькі явищ а. «Л анка* (1 92 4 — 1929) — об’єднання київських письм ен­ ників, я к і вваж али себе ланкою м іж культурою минулого і майбутнього. До нього входили Валер'ян П ід м о г и л ь н и й , М и х а й л о Івчен ко , Борис А н т о н е н к о - Д а в и д о в и ч , Григорій К осинка, Євген П л у ж н и к та інш і. Вони відкидали ідеологіч­ ну тенденційність м истецтва, спиралися на кращ і традиції світового письменства, репрезентували високохудожні твори. Оприлюднювали свої твори в ж урналі «Ж иття й револю ція*. До організації «М олодняк» (1926— 1932) входили Сергій Воскрекасенко, Іван Г о н чар енко, Ярослав Г р и м а й л о , Сава Голованівський, Борис К о вален ко. Петро К о лесн ик, Олександр К ор н ійчук , Степан Криж анівський, Терень М асенко, Леонід П ервом ай ськи й, Леонід С м іла н сь ки й , Анат олій ІІІиян та інш і. Вони видавали ж урнал «Молодняк» (1927). «М олодняківці» оголосили себе «бойовим загоном пролетарського ф ронт у». Тут не обійшлося без вульгаризації мистецтва: ідеологічно витрим а­ не римоване гасло ставилося вище ліричного вірш а; романтика оголош увалася чужою «справі пролетаріату *. їхній ідеології тиску прагнули протистояти митці «Ланки» та група письменників МАРС {Василь Д е с н я к , Іван Ле, М и ко ла Терещ енко, Юрій Я н о вс ьки й , Ф елікс Я к у б о в с ь к и й , Володимир Я рош енко). Спілка письм енників «Західна У країна» (1925— 1933) об'єднала вихідців із Західної У країни. 1933 року їх усіх було репресовано; тіл ьки кіл ька з них, пройшовши сталінські концтабори, виж или (Володимир Гж ицький, М и к о л а Марфісвич, Федір М а л и ц ь к и й ). Д воколійність літературного процесу. Розвиток української літератури не можна повно осягнути без врахування її р із­ номанітності та умов ф ункц іон уванн я. Вона творилася як У радянській У країн і, так і в Західній У країн і, окупованій Польщею, у П ідкарпатській У країні, що перебувала під владою Чехо-Словаччини, на Б уковині, де правив уряд Рум унії, у Ф ранції, Н ім еччині, А м ериці, адж е чимало письм енників були змуш ені через складні політичні обставини покинути б атьк ів­ щину. Проте й на чуж ині вони творили літературу, яку н ази ва­ ють емігрантською . Я кщ о в У країні внаслідок ком партійного диктату література не могла вільно й повноцінно розвиватися. 9

то митці з діаспори не втрачали з в ’я зк ів з класичним и тради­ ц іям и і писали твори на такі теми я к і в умовах радянського тоталітарного реж им у не могли з'я в и т и ся . Вони поруш ува­ ли морально-духовні й ф ілософ ські проблеми лю дського бут­ т я, я к і виходили за рам ки творів соцреалізм у. Таким чином, формувався своєрідний «двоколійний* літературний процес, який витворив єдину українську літературу XX століття. Літературне життя на західноукраїнських зе м л я х у 20—30-х роках XX століття тако ж характери зується різноманітністю угруповань, стильових течій, естетичних платформ. У Львові 1922 року виникла група «М итуса», куди увійш ли Василь Б абинський, Олесь Бабій, Роман К у п ч и н с ь к и й , Юрій ІІІкрум е л я к , Левко Л е п к и й . Назва символізує незнищ енність і нездоланність поетичного слова. У Галицько-В олинському літописі згадується співець М итуса, який загинув, але п о гля­ дів своїх не зр ік ся, і його пісня залиш илася в пам ’яті народу. Слово вчораш ніх Січових стрільців мало так само продовж ити їхню боротьбу за незалеж ну У країну, але вж е засобами мисте­ цтва. В естетичному плані вони стояли на засадах символізму. На поетику символізм у орієнтувалися й представники гру­ пи «Логос» (1923— 1931), що видавали ж урнали «Поступ» і «Дзвони», Існували об’єднання модерністів й авангардистів — «Листопад», «Дажбог», однойменний ж урнал останньої групи редагували поети Богдан Ігор У Інтокич та Богдан К р а вц ів. Естетичну платформу ви клав Антонич у статті «По цей бік б а­ рикади», проголосивш и ш ирокий діапазон худож ніх ш укань. «П разька ш кола* — так називаю ть укр аїн ськи х поетів міжвоєнного д вад ц яти л іття, що творили у П разі та Подєбрадах (Юрій Д а р а г а н , Леонід М осендз, Євген М а л а н ю к , Олекса Ст ефанович, Олег О льж ич, Олена Т е л іг а , Галя М а зур ен к о , Оксана Л я т у р и н с ь к а , Іва н І р л я в с ь к и й та інш і). Свої твори вони друкували в ж урналі «Вісник* (1933— 1939), яки й редагував Д м ит ро Д о н ц о в . Значну роль у розвитку української літератури відіграли письм енники, які м еш кали у В арш аві. Євген М а л а н ю к , Н аш а л я Л іви ц ь к а -Х о ло д н а 1929 року об’єдналися в групу «Танк», згодом до неї увійш ли Леонід М осендз, П а вло Ч и р сь к и й , П авло З а й ц е в , Юрій Л и п а та інш і. Свої твори вони опри­ людню вали в ж у рн алі «Ми* (1933— 1937). їхню естетичну платформу виклав М и х а й л о Р у д н и ц ь к и й в есе «Європа і м и», орієнтую чи м итців на естетичні й гуманістичні цінності. Згубне втручання ко м п ар тії в літературний процес. Повно­ кровному розвиткові мистецтва слова переш кодж ала ідеологія більш овиків, я к і прагнули підпорядкувати собі духовну сферу. П исьм енників поділяли на «пролетарських* і «попутників*, 10

«бурж уазних». «П ролетарські» письм енники свідомо обме­ ж увалися соціальною проблематикою , зображ енням класової боротьби. Х удожнє осмислення яви щ дійсності було замінено партійно-догматичним й спрощ еним баченням ж и ття. Герої таких творів ставали рупорами класових ідей, яким підпоряд­ ковувалися думки і почуття. Ідеологічна «чистота» у їхніх діях витіснила відтворення складного внутріш нього світу особи. Натомість високом истецькі твори класи ків і сучасників оголо­ ш увалися «бурж уазним и*, ворож ими. П исьм енники з «Гар­ ту», «П луга», «М олодняка» творили пролетарську літер ату ­ ру, тобто політизоване й декларативне мистецтво, літературу відкритої класової спрям ованості, що культивувала переважно громадські й політичні ідеї. Так звані «п о п у т н и к и » (термін Льва Троцького) — митці «Л анки», неокласики, ваплітяни продовжували кращ і традиції класичної літератури. Тим часом ком партія вела невпинний наступ на високо­ художнє національне мистецтво. П ісля розгромних статей м арксистсько-ленінських кри ти к ів талановитих митців аре­ ш товували, судили, розстрілю вали або висилали на Соловки чи Колиму. В часи сталінізм у близько 500 українських письм ен­ ників було знищ ено в таборах. Тому літературно-м истецький рух 20-х — початку 30-х років, для якого характерне високе духовне піднесення, називають «Розст ріляним відродж енням ». У романі «Третя Рота» Володимир Сосюра проникливо сказав про м итців, я к і стали жертвою сталінського терору: «Чесними й чистими очима дивлят ься на нас із вічності, повними сліз і любові до народу, за як и й вони п іш ли в безсмерт я*. Це М и к о л а Х в и л ь о в и й , М и к о л а К у л і ш , Лесь К урбас, Григорій К о с и н к а , М и к о л а Зеров, М и х а й л о Д р а й -Х м а р а , П авло Ф и л и п о в и ч , Дмит ро Ф а ль к івс ь к и й , М и х а й л ь С еменко та інш і. П о-більш овицьки ідеологічно витрим ана зрнмована фраза оголош увалася вартісніш ою за класичний твір. Відбувалася підміна понять. Під сумнів ставилася доцільність класичних літературних ж анрів, існували теорії відмирання роману, л ір и ­ ки, трагедії, комедії я к нібито «буржуазних» форм мистецтва. Поступово політика централізації літературного ж иття при­ звела до ліквід ац ії творчих об’єднань і створення єдиної С п ілки п и сь м ен н и к ів радянської Укра'іни (1934). Творчість стала регламентованою, письменники оспівували «героїку» праці робітників і селян, показували їхнє «класове* чуття і ненависть до всього, що не сприймалося ком уністичним реж имом. У твер­ дж ували єдиний метод літератури — соціалістичний реалізм. Соціалістичний р е а л і з м — підпорядкований ідеології пар­ ти метод (напрям ) у літературі. Базувався на позаестетичних засадах: партійність (ідейність) я к критерій класової доктрини 11

м арксизм у; народність, пролетарський інтернаціоналізм (не­ хтування національним и особливостями мистецтва), п р и к р а­ ш ання дійсності, м іф ологізація та уславлення радянської в л а ­ ди та її вождів. Л ітературна дискусія 1925— 1928 років. У складних умовах наступу компартії на духовно-національне відродження й творчу думку виникла літературна дискусія, в ході якої поруш увалися проблеми традицій і новаторства, ставлення до класичної спад­ щ ини, ш ляхів розвитку нового мистецтва. Але головним було виріш ення питання: бути чи не бути українській літературі як самобутньому мистецькому явищ у в контексті світового духов­ ного розвитку. Розпочав дискусію ЗО квітня 1925 року Микола Хвильовий памфлетом «Про сатану в бочці, або про графоманів, спекулянтів та інш их «просвітян» на сторінках газети «Культу­ ра й побут*. Це була відповідь тим силам, я к і дискредитували мистецтво слова, пиш учи примітивні й банальні твори. М икола Х вильовий свої погляди ви клав у ци клі памфлетів «Камо грядеш и?» («Куди йдеш ?*, 1925), «Думки проти течії* (1926), «Україна чи Малоросія* (1926), окресливш и програму українського відродж ення. Він зак л и к ав м итців орієнтува­ тись на культуру Європи з її гум аністичним и трад иц іям и , а не на пролеткультівську літературу Росії, відмовитися від малоросійського провінціалізм у, розвиватися самобутньо. А дже російські ЛЕФ (Лівий фронт), РАПП мали вплив і на українські орган ізац ії, насадж ували антиестетичні тенденції, нігілістично ставилися до української культури та мови. На дум ку Хвильового, почало відбуватися четверте від­ родж ення лю дства. Здійснити його стара Європа уж е не могла. Це збагнув нім ецький філософ Освальд П Іп енглер у трактаті « П рисмерк Європи *. Хто ж його здійснить? Т ака м ісія випадає У країні, бо вона розташ ована між Азією та Європою, Заходом і Сходом й увібрала в себе їхні культурні з в ’язк и . О скільки У країна, я к і азійські народи, була пригноблена вікам и, то з початком відродж ення вона всю свою нагромадж ену енергію, творчі сили віддасть лю дству. В У країні у 20-і роки виник новий стиль відродж ення — ром антика вітаїзм у. О тж е, у к р аїн ­ ські митці, вваж ав Х вильовий, будуть перш ими заспівувачам и «азіатського ренесансу* в мистецтві, їхній стиль — активний романтизм — стане основним у час українського відродж ення. Виступи Х вильового торкалися не тільки проблеми л ітер а­ тури, розвитку стильових напрям ів, а й культури загалом , ідеології, вреш ті пи танн я, як виж ити українській н ац ії в меж ах СРСР, як зберегти свою національну й духовну само­ бутність. Ці виступи письменника підтримали науковці, полі­ тики, вчителі, інж енери, митці. Протилежну позицію зайняла 12

ком уністична влада. У дискусію втрутився Йосип С т а л ін , написавш и лист «До тов. К агановича Л. М. та ін ш и х членів ЦК КП(б)У» від 26 к вітн я 1926 року, в яко м у виправдовував б ільш овицьку експансію в У кр аїн і, звинувачую чи М и к о л у Х в и л ь о в о г о в нац іо н ал ізм і. З розгром ним и статтям и , сп р я ­ мованими проти духовного відродж ення У кр аїн и , ви ступи­ ли вітчизн ян і партійні ф ункціонери, спрям увавш и свої удари проти «хвильовизму» я к нібито соц іал-нац іон алістнчного ухилу в п артії. Д и скусія а естетичної площ ини перейш ла в політичну. П очалися політичні звин уваченн я, навіш ування яр л и к ів «ворогів народу*. У таки й спосіб л ітературн у д и с к у ­ сію було си лом іць згорнуто. С л о в н и ко в а робота. Запам'ятайте новий термін.

• І 1 1 І 1 і І І | і | І І ! І Ґ \ 1 1 | І I

Ф ! | | | | | *

А ва н г а р д и зм (ф ранц. ауапІ-£апіе — передня лава) — тип художнього мислення і спосіб зображення дійсності, що виник у перші десятиліття XX століття, підкреслюючи експериментальні, новаторські пошуки в мистецтві. Головні ознаки авангардизму: відмова від реалістичного змалю вання світу, заперечення традиційних форм художнього зображ ення, суб’єктивізм , прагнення до застосування незвичайних, навіть антиестетичних вираж альних засобів. Мав р із­ ні напрями: футуризм акцентував увагу на мовотворенні, експресіонізм — на емоційності, безпосередності сприйнят­ тя, сюрреалізм — на підсвідомості, кубізм — на геометричних формах. До авангардистів належ али французи Гійом А п о л л ін е р , Л у ї А р аго н, П оль Елю ар, росіяни Володимир М а я к о в с ь к и й , Велімир X лсб ніков, українці М и ха и л ь Се­ менко, Валер'ян П о ліщ ук . Художниками-авангардистами були П абло Пікассо, Жорж Брак, Джакомо Б а лла та інші. П ідсум уйт е прочит ане. 1. Під якими гаслами розвивалася українська література 2 0 —30-х років XX століття? 2. Назвіть літературні групи й організації 20-х років, схарактеризуйте їхні естетичні платформи. Представники яких груп модернізували українську літературу доби? 3. Які питання поруш увалися в літературній д искусії 1925— 1928 років? З ’ясуйте основні естетичні орієнтири, визначені М иколою Хвильовим, аргументуйте свою дум ку цитатами із його памфлетів. 4. Щ о таке «соціалістичний реалізм»? 5. Які характерні ознаки авангардизм у? Поміркуйт е. 1. З'ясуйте особливості українського відродження 20-х років порівняно з класичним Ренесансом. 2. Чому українських письм ен­ ників цієї доби називають митцями «Розстріляного Відродження»? 3. В чому виявлявся згубний вплив компартії на розвиток національної культури? Чому поділ письменників на «пролетарських» і “ попутників» був штучним? 4. Які питання, порушені в літературній д искусії 2 0 —30-х років XX століття, актуальні для нашого часу? 5 .3 яких причин розвиток Українського письменства відбувався в умовах двоколійного процесу? Де, окрім радянської України, розвивалась українська література?

13

Н і | I

М ист ецька с к а р б н и ц я Розгляньте картини Пабло П ік а с с о ' Авінь­ йонські дівчата*, -П ортрет Вільгельма Уде» (с. 7), написані в річищ і кубізму. Які враження вони викликають у вас? З якою метою художник вдається до геометричних фігур, світлотіней у зображ енні портретів-7 Порівняйте реалістичні портрети художників та авангардні Пабло Пікассо. Щ о їх зближ ує і що відрізняє?

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУ РИ Л а в р і н е н к о Ю. Розстріляне Відродження: Антологія 1917— 1933. — К., 2007. Л у ц ь к и й Ю. Літературна політика в радянській Україні 1917— 1934, — К„ 2000. К о в а л і в ІО. Літературна дискусія 1925—1928 рр. — К., 1990.

Естетичне новаторство поезії 20-х років Х удожні пош уки поетів. У країнська ліри ка 20-х років дивує багатством талантів, розм аїттям стильових течій і форм пое­ тичного моделю вання думок і почуттів лю дини. П аралельно й у складном у поєднанні розвиваю ться імпресіонізм (Василь Ч у м а к , В асиль Е л л а н - Б л а к и т н и й , М и к о л а Х в и л ь о в и й ), символізм (М и кола Ф іл я н с ь к и й , Я к ів Савченко, П авло С ав­ ченко, Д м и т ро З а г у л , Володимир Я р о ш ен ко , М и к о л а Терещ енко, Андрій Головко), експресіонізм (Тодось О сьмачка), неоромантизм (Володимир Сосюра, Юрій Я н о вс ь к и й , М а й к Й огансен, О лекса Б ли зь к о ), неокласицизм , ко нст рукт и візм (В а лер’я н П о л іщ у к ), ф ут уризм та інш і модерні течії. Поезія естетично освоювала досягнення м итців світу, завд яки своїй мобільності обіймаю чи чільне місце в українській літературі. Відбувався інтенсивний процес тематичного оновлення лірики та її жанрових форм. Передусім поети зосереджують увагу на героїко-романтичному оспівуванні української національної революції, на внутрішніх процесах народження нової особистості, свідомого українця, захисника незалежної Вітчизни. Непо­ вторний образно-емоційний сплав переживань людини в добу революції та громадянської війни відтворили Іван К у л и к («Мої коломийки»), М а йк Йогансен («Д’гори»), М икола Бажан («17-й патруль»), П авло Т и ч и н а , Володимир Сосюра та інші. М ожна виділити д екілька тенденцій у розвитку поезії. Н а­ самперед це л ір и к а , я к а поглиблено аналізує складні процеси внутріш нього світу особистості, породжені бурхливими подіями часу (П авло Тичина, Володимир Сосюра, Євген П луж ник, М и­ кола Б аж ан , Володимир С відзинський, Максим Рильський). Виокремлю ється л ір и к а гр о м а д я нсь ка , політично спрям ова­ на, культивована пролетарським и поетами, я к і створювали абстрактно-символічний образ класу, звісно робітничого, зосе­ реджуючи увагу на психології маси. Пролеткультівці взагалі за­

кликали до знищення лірики. Василь Е л ла н -Б л а к и т н и й пропо­ нував створити мистецтво «масового героїзму*. Внаслідок таких уявлень, за словами Олександра Білецького, замість яскравих героїв постає ^багатоголовий герой: спаяний єдиною психологією, прагненнями,волею — колектив, група». Спираючись на традиції української та європейської поезії, П авло Т и ч и н а , Євген Л л уж н и к , Володимир Свідзинський, То дось Осьмачка, неокласики звернулись до філософського осмис­ лення буття людини. Розвиваються ж анри сонета, медитації, вірша рефлексії, вірша пейзажу, вірша портрета, елегії. У 20-х роках лірика тяж іл а до філософського трактування тих проблем, що мали виріш альне значення для історичної долі українського народу. Зокрема, митці поруш ували вічні теми свободи й неволі, ж иття і смерті, людини і всесвіту, особи й колективу, про­ те розв’язували їх по-сучасному. В поезіях Рильського щирий ліризм поєднується з осмисленням духовної суті сучасника, у Баж ана інтелектуальна енергія — з бароковою вигадливістю, у Свідзинського природа трактується як невід’ємна частина гармонійного буття людини у Всесвіті. Екзистєнційні мотиви буття і смерті як забуття осмислював П луж ник. Інтенсивно розвивається ур б аніст ичн а поезія, я к а в XIX сто­ літті м айж е не культивувалась в українській літературі. М итці (передусім футуристи) оспівують індустріалізацію країни, наприклад, вірші про Д ніпрельстан створили Володимир Сосю­ ра, П а вло Ф и л и п о в и ч , Василь М и с и к , Андрій П а н ів, М и х а и л ь Семенко та інш і. Відгомін грандіозного будівництва в країні відлунює в «Будівлях» М и к о л и Бажана. «Ніагарі» Івана К у л и ­ ка, «Геліополісі* Д м ит ра З а г у л а , «Харкові» П а вла Т и ч и н и . Естетично багатовимірною окреслю ється урбаністична поезія неокласиків, де образ міста розгортається через філософську опозицію зодчество — руїна. У їхн іх візіях (лат. уізіо — зір, образ, бачення) Київ поставав я к вічне світове місто, я к центр духовності й краси, місто-храм (вірш і М и х а й л а Д р а й - Х м а р и , М иколи Зерова, П а в л а Ф и л и п о в и ч а ). А рхітектура міста окреслю ється внутріш ньо цілісною як символ культури, що промовляє про націю крізь віки й тисячоліття. Н авіть традиційна для української поезії пейзаж на ліри ка зазнає оновлення, набуває осмислення тема людини і приро­ ди. Розвивається м а р и н іст и ч н а л ір и ка , в я к ій тема моря не просто символізує долю людини у складних хвилях часу, як це було в романтиків першої половини XIX століття, а стає образом світобудови, лоном усього живого. У 20-і роки до теми моря звер­ талися Рильський, П луж ник, Д рай-Х мара, П оліщ ук, Близько. Звеличуючи морську стихію , вони по-філософськи осмислюють світ людини й морське царство, їх конфронтацію й гармонію.

Особливого розквіту на ґрунті української поезії досягає в ер л іб р у творчості М и х а й л а С ем енка , В а лер'яна П о л іщ у к а , Гро П ік у р у п ія , Олекси б л и зь к а. М айже кож ен поет 20-х років звертався до цієї форми, надзвичайно популярної тоді в Європі. Верлібрами написані авангардні твори М и х а й л я Сем енка. У «Поемі повст ань» він за к л и к а в мит ців: «Поети, зривайт е м ет р! Ляж те під колеса революції*. Я к і нім ецькі аван гар д и ­ сти, Семенко прагнув наповнити слово додатковим и см исла­ ми: фрази розташ овував у графічні конструкції, вдавався до акростихів, різн их комбінацій слів, бажаю чи кольором узи­ кою, барвами і звукам и викликати певні суб’єктивн і почуття. Виникає новий ж анровий різновид — л ір и чн а поема. Сюжет у ній розгортається я к потік суперечливих роздумів і переж и­ вань ліричного героя: «В електричний вік*, «Поема моєї сестри» М и к о л и Х вильово го, «ГалІлей», «Канів» Євгена П луж ника. У поемі «Галілей» порушується проблема вибору людиною місця н ж итті. Герой твору замислюється над тим, чи потрібно інтелігентові втручатися у складні суперечності доби, а чи кращ е обрати тактику вичікування; чи має право гуманіст пройти повз зло? Ліричний герой поеми П луж ника — це новітній Галілей, тому й займає активну позицію, утверджуючи добро як діяння. Поеми 20-х років увібрали в себе тривож ні ритми часу, лекси ку й фразеологію революційного міста, народну пісню, револю ційні гімни й М арсельєзи; у них відкрито взаємодію ть конкретно-реальний, умовний і романтично-символічний п ла­ ни зм алю вання героя й часу. Великий вплив на характер ш у­ кань українських поетів мала поема «Золотий гомін» П а вла Т и ч и н и , я к а увібрала велич і трагізм української національної революції. Цю лінію продовж ив у ліроепічній поемі «Червона зима* Володи­ мир Сосюра (1898— 1965), активний учасник револю ційних подій в У країні. Побачене й переж ите автором лягло в сюжетну основу твору, визначило його пафос. Поему проймаю ть не тільки бадьорі інтонації ліричного оповідача, а й трагічні нотки. Н азва твору символічна: від смертей, пролитої крові зим а стала червоною. Б агряна барва наскрізна у творі. Я к і колись, у добу козацтва, бійцям , я к і від ’їж д ж аю ть на війну, дівчата приш иваю ть червоні стрічки — символ дівочої вірності й Володимир Сосюра. батьківщ ини. Н аціональний колоФото. 1923 рит домінує у творі: наприклад, біля

еш елонів бійці співаю ть народну пісню «Ч ум ак*. П омітних худож ніх відкриттів поет досяг в історичних поемах «Тарас Трясило*, «М азепа*, де поруш ив про­ блему держ авотворчих зм агань у к р а­ їнського народу. Класичною довершеністю, високим ін­ телектуалізмом відзначаю ться філософ­ ські поеми М и к о л и Бажана (1904—1983) «Розмова сердець*, «Гофманова ніч», «Гетто в У м ані*, «С ліпці*. «Ч исло*, «Смерть Гамлета*. Поет зумів почути _ г . ... . Микола бажай перегукн історії та сучасності, художньо побачити актуальне у поезіях минулого. Поема «Розмова сердець» характеризується дискусійністю, викриттям імперської ідеології. У цьому світлі Б аж ан розглядає гоголівський ком п­ лекс роздвоєння — *двох душ», так звану українську мєншовартісність, типову для людини поневоленої нації. Відгриміла револю ція, впала ненависна ім перія, але комплекс роздвоєної душі оживає знову: психологічно його важ ко подолати. Ге­ роя поеми переслідує тінь минулого, його рабський страх, його двійник. Врешті, герой перемагає двійника в ім ’я майбутнього У країни. Поему «Сліпці*, оприлюднену в ж урналі «Ж иття й революція» (1931), згодом друкувати заборонили. У ній з вели­ ким знанням історичного матеріалу змальовано побут лірників XVIII століття, майстерно відтворено колорит епохи, дух часу, навіть специфічний словник лірників, Поет показав себе *м а й ­ стром карбованого слова*. Певними деталями автор натякає на національну поразку українців після знищ ення Запорозької Січі Катериною II. На цьому тлі Баж ан показує двох лірників — старого й молодого, порушуючи тему митця і мистецтва, його ролі в суспільстві. Старого кобзаря звели­ чують рани і всеохопна мудрість, але він не відзначається активною позицією. Н а­ томість молодий лірн и к протестує, хоче *здолати, пробитися, вийт и я к муж, а не мученик!..* Виникаю ть прозорі алю ­ зії (натяки на певний літературний твір, образ чи історичну подію) до сучасної Бажанові дійсності: *незрячі жебраки*, що *бачили багато* і грали на ярмарках борцям за волю У країни, тепер грають сучасним Кочубеям й іншим перевертням. Імпресіонізм «перш их хоробрих». Я скравим метеором на небосхилі Василь Чумак 2

У к р . Л І Т . . 1 1 К Л . , П і М Є КЬ Г Т Я И Д . « К А Л -

17

новітньої поезії засяяла постать молодого й самобутнього пое­ та Василя Ч ум ака (1901 — 1919), розстріляного денікінцям н в Києві. Він увійш ов в українську літературу єдиною збіркою «Заспів» (1919), Ц я к н и ж к а, за словами крити ка Бориса Я кубовського, «назавжди залиш ит ься в нашому письменстві першим квітом ранньої весни революції*. Василь Ч ум ак — та­ лановитий поет-імпресіоніст, яки й формувався під впливом Олександра Олеся, поетичного короля сердець його покоління. Збірка пройнята космічними образами, героїзацією под­ вигу окремої людини й народу, адж е митець вірив в ідею світової революції й відродження У країни як держ ави. Т рип­ тих «Червоний заспів» відтворює атмосферу революційного підпілля, в яком у перебував і сам поет як член У країнської партії соціалістів-револю ціонерів (УПСР). Автор майстерно використовує алітерацію : «риємо — риєм о — риєм о / землю, неначе крот и*, градацію образів, яскраві метафори: «сіємо — сіємо — сіємо / буйні червоні цвіт и*, тобто революційні ідеї визволення, які сіють борці і я к і зійдуть бурями, м аками й вог­ нями. К ритик Андрій Х в и л я гак писав про цей вірш: «Коротко. Одрубко. Все сказано. Тут — непереможна сила, незлам на воля. Чумак бурхливий, блискучий, я к революція, в своїх поезіях, що оспівували «єднання брат ніх заліз*. У країнську національну революцію Ч ум ак прославив у вірш ах «Кобзареві», «Заклик», «Гетьсум ніви», «Закордони», «П існіпом сти».

Клод Моне. Враження. Схід сонця. 1872

18

Василь Чумак зумів відбити настрої й почуття тогочасного інтелігента, котрий ж иве в умовах жорстоких духовних і соціальних зрушень, змальовуючи його роздвоєність, хитання й сумніви в доцільності кровопролиття: «Дві душі: одна шукає бурі, / струн ш алених на бандурі... /А друга... друга — блакит ний спокій / вдалині, де степ широкий, / т анки мрій тремтячих, ніжних-ніжних, / в ш ат ах білосніжних* («Дві душі»). У поетиці імпресіонізму написано вірш «Офіра», що його Василь ЕлланБ л а к и т н и й назвав *шедевром української поемі*. Водночас вірш є своєрідним поетичним кредо Чумака. Тут окреслено місце поета під час революції: писати іі малювати потрібно не чорнилом, а власною кров’ю, віддаючи свій хист справі революції: «Кожну хвилю краплю крові місту; / скло вітрин і тротуари сповнить ярим змістом*. Назва твору символічна: у християнстві «офіра» означає «жертва». Боротьба за волю і прекрасне майбутнє вимагає жертовності власного «Я» в ім ’я загального. Так учи­ нив митець, герой твору, принісши в офіру своє ж иття й вірячи в поступ людства. Імпресіоністичними мазками змальова­ но психічний стан ліричного героя, хворого на сухоти. Його всюди переслідують видіння крапель власної крові та багряної революції, що зливаю ться воєдино. Сум та безнадія охоплю­ ють хворого: чи не марними є жертви? Проте в останні хвилини ж иття ліричний герой вірить, що *Казка. Близько. Йде...*. Витонченістю почуттів і художньою майстерністю виріз­ няється поезія «Сьогодні ходив на могилу матусі», в якій оспі­ вано ніжну синівську любов до матері. Для імпресіоністичного стилю Чумака характерними є стислість, «рубаність висло­ ву*, прості непоширені речення, за допомогою яких відтворено мінливість вражень ліричного героя, легкими мазками окреслено навколиш ній світ. Цим досягається й емоційність твору. Звідси — поетична стихія, злива метафор і порівнянь, густа конденсація думок і почуттів («Обніжок», «Травень», «Ти — жаль», «Конва­ лії», «Погром»). Поезія Чумака відзначається високою вольовою напругою, енергією, бойовими закличними гаслами. В асиль Е л л а н - Б л а к и т н и й (1894— 1925) увійш ов в у кр аїн ­ ську л іри ку збіркою «Удари молота і серця» (1920). Це був активний діяч УПСР, членів яко ї називали боротьбистами — від назви газети «Боротьба», яку він редагував. То була партія національного спрям ування. Семінаристом Василь ЕлланБ лакитни й відвідував знам ениті суботи у М и х а й л а К о ц ю б и н ­ ського, на я к и х читав свої поезії: «В ж ит т і горю... Ж и т т я люблю — / І лоскіт см іху й терпкі сльози, / І кожну радощинку п ’ю, / Я к сонце п'є ранкові роси*, Поет навчився тонко через ритмомелодику передавати мінливі душ евні стани, поєднувати в цілісність образи-символи й звукопис вірш а. 2*

П ісля револю ції л ір и к у Елл а н аБ лакитного сповнюють мотиви бороть­ би, дії, ж иттєствердж ення: «Ні слова про спокій! Н і слова про втому! / Х а й марші лунаю т ь бадьорі й гучні...*. Вірш «Вперед» будується на поетиці окличних речень, риторичних питань, що підсилює дію й розкриває ріш учість ліричного ге­ роя змінити старий світ: *Вмремо, — а здобудем кЛючі від ж иття*. У збірці «Удари молота і серця* ліричний герой Василь окреслюється як полум’яний револкь Еллан-Блакитний піонер, максималіст, колективіст, що промовляє за всіх пролетарів, поєднаних «плечем до плеча*, чиї *очі горять, я к вістря меча». Герой гостро відчуває закостенілість мислення поневоленої людини, рутинність міщ анської психології, які заважають скинути к ай ­ дани неволі. Його мовлення схвильоване, полемічне, побудова­ не я к серія ударів по ворогові. Метафора «удари молота* історії в такт з «ударами серця* передає світорозуміння революціонера: «Муром затято обрій. / Вдарте з розгону: р раз„ / М и — тільки перші хоробрі, / Миіьйон підпирає нас* («Удари молота»). Прав­ да, у ліриці Еллана-Блакитного неповторний духовний світ індивіда розчинено в масі, замість особи — соціальні типи. Це зу­ мовило художні ирорахунки у створенні образу творця революції: знеособленість, спрощення духовного світу людини. Е ллан-Б лакитний пише поезії-марсельєзи, м арш і, гімни револю ції, в як и х риторично Й декларативно, але аф ористич­ но відбито дух доби, соціальне й національне пробудження мас («П ісля «Крейцерової сонати», «Б астилія*, «Канонада»). На очах ліричного героя розігрується велике дійство револю ції. Його душ а озивається голосом сурм и, барабанним боєм, бага­ тоголосими хоралам и. В автобіографічній поезії «До берегів» органічно сплелися неоромантика й ім пресіонізм . Поезія будується на антитезі: затиш кові, спокою протиставляю ться безупинний рух вперед, неминучість боротьби, втіленої в образах човна й чайки . Я к крещ ендо, звучить заклю чний рядок вірша: «Вперед! Завжди вперед несіть мене, вітрила*. Поетові імпонує імпресіоністична стилісти ка, що передбачає безпосереднє відтворення хвилинних враж ень, коротка, «руба­ на» ф раза, ритм ом елодика, що базується на мінливості темпу, прийомі умовчування, застосуванні пауз. Л ір и ка символістів, інтенсивно розвивалася символістська стильова течія. Її репрезентували брати П а вло і Я к ів Савчепки, Д м ит ро З а г у л , М и к о л а Т е р е щ е н к о , Володимир Ііоби20

л я н с ь к и й , Олекса Слісаренко. Основним тропом був символ — стійка метафора. В українських ліриків саме символ став принципом узагальнення; його призначен­ ня — відкрити сутність світу ідей і мрій. Образи-символи натякаю ть на приховану, містичну сутність явищ . ГІоетн-символісти збагатили лірику розмаїттям рефлексій, навіювань, інтуїтивних здогадів, гри на багатозначності слова. Олександр Білецький вважав, що український символізм розш ирив ідейний обшир поезії, підніс на новий щабель техніку вірш ування. я к|в Савченко М икола Зеров назвав «зорею плеяд и * Я кова Савченка (1890— 1937), автора збірок «Поезії* (1918), ♦Земля* (1921). У його творах фігурують абстрактні образи привидів, змій, дикої сили, почерпнуті з традиції романтиків. Поезії цього символіста мелодійні й художньо досконалі: *Він вночі прилетит ь на шаленім коні, / І в вікно він постука залізним мечем. / Ти останнюю к а зк у докажеш мені / І заллєш ся плачем* (« Н едано*). Естетична концепція дійсності Якова Савченка ірреальна: за світом явищ , які людина бачить, ховається справжній світ, невідомий і таємничий. П окликання поета — збагнути його та відкрити читачам. Савченкове Невідоме нагадує античний Фатум: людина безсила перед невідомим, віддана на поталу космічним силам, але їй дано передчуття, внутрішній голос. Появу віршів Савченка спричинили передчуття катастрофи, Перша світова війна, що закінчилась революцією. Його поезія — відлуння глобальних змін. А тому улюблений колір митця — чорний, що покриває навіть стихію вогню і сонця: *Три кольори в житті було, / В трьох кольорах уся земля. / В двох кольорах горіло Зло, { А третій мій. А в третім — я. / / І третій — чорний, я к агат. / Я вмер уже — і ним свічусь. / 1 третій — блиск страш­ них Свічад. Що мертвий я тепер дивлюсь» («Три кольори*). Л ірика Савченка відбивала тривожні настрої мас, адж е рідна У країна стікала кров'ю у вирі революції та громадянської війни. Поетові вона здається пустелею, а тому він хоче пробудити її *криком труб*, «брязчанням арф». Револю ційний світ постає перед митцем як гігантський потік, як розщ еплений Всесвіт, що нищ ить народи й Землю. Трагізм доби особливо виразно передано в поезії «Христос отаву косить*, я к а перегукується із *Скорбною м ат ір 'ю * Тичини. У Савченка біблійний сюжет відтінює трагічну долю У країни. До селянина приходить Х ри­ стос і допомагає йому косити, прагнучи зам інити полеглого у 01

бою сина. Цей образ символізує найвищ у правду народу, який жертовно бореться за свободу: «Упав муж ик на т оріш ніх по косах: / Аж сто зірок цвіт е! / Г лянув: Х рист ос от аву косить / І копиці кладе. (} Г л я н у в прострелено: хт о се? / Чи ти, мій синочку, чи Ти, Христосе, / Обірваний, босий? / Х т о се? / Ой, зацвіли в ст еп ах слова зоряно. / Ой. за п а ла в см ут ок нив. / / Д а вн о вже людське поле зорано, І А ти й отави не скосив...* Я ків Савченко став жертвою сталін ських репресій. 1 листо­ пада 1937 року його розстріляли. У країнські символісти розш ирили зображ ально-вираж альні мож ливості мистецтва слова. В їхн ій ліри ці слово було не стільки поняттям , що безпосередньо називало річ, скільки образом, яки й ви кли кав певні асоціації, бентеж ив своєю багатозначністю та прихованим змістом. Л іри ка футуристів. Європеїзували у країнську л ір и ку й ф утуристи. Оновлюючи її вираж альні засоби, вони прагнули *ви п ус т и т и слова на в о л ю » (М и х а й л ь Семенко), звільнити вірш від збігів фрази та вірш ованого р ядка, щедро творили нові слова. Зам ість впровадж еної ром антикам и, символістами та імпресіоністами евф онії (милозвучності), вони вводили в поезію дисонанси (різноголосність), застосовували вільні асоціації, щоб передати ритми нової доби. Найталановитішим поетом-футуристом був М и х а й л ь Семенко (1892 —1937). Він проголосив деструкцію (руйнування) форми, епатаж (скандальна витівка). Заслугою поета було звернення до урбаністичних мотивів. Митець творив алогічну мову, надмірно вж ивав приголосні, намагаючись передати хаос індустріального міста. Класичним зразком такої поезії є вірш «Місто»: «візники — люди / трамваї — люди / автомобілібілі / бігорух рухобіги... диму сталь / палят ь / пах / п ахка / пахітоска / дим синій / чор ний ди / м.,.* Поет був найпослідовнішим митцем-футуристом, невгамовним руйнівником класичних форм вірша і поетики. У збірках «Прелюд* (1913), -«Дерзан­ ня*, «Кверофутуризм * (1914) (лат. кверо — ш укати) переваж ає метафорична гра понять та образів, хоча н аявн і й еле­ менти символістської поетики. П ісля револю ції М ихайль Семенко здійснює ф утуристичну революцію в мистецтві, видає десятки книг: «П ’єро здається», ♦П ’єро кохає», *П ’єро мертвопетлю є», «Дев’ять поем» (19 1 8 — 1919). Він з а ­ повзявся зруйнувати селянську основу української поезії, протиставляю чи їй Михайль Семенко урбаністичні мотиви. Зам ість споконвіч-

мої української мрійливості й лагідності Семенко запроваджує «голосну маніфестацію нервової душ і* (Юрій Лавріненко), поетизуючи прозу щ оденності, індустріальний пейзаж . Він стає співцем автомобілів та локомотивів, задим лених міст. Зм альо­ вуючи м іський пейзаж , поет робить його динам ічним , зм ін ю ва­ ним відповідно до руху автомобіля, в яком у їде герой твору. В ци клі «Дев’ять поем» митець перегукується із збіркою «Містаспрути» Е м іля Ве рх ар на , змальовую чи образ старого світу і народж ення нового. М онументальна постать ліричного героя втілю є м іц ь і си л у н ароду, щ о в и зв о л я є т ь с я . У 1937 році М ихайль Семенко був репресований і розстріляний. Отже, поезія 20-х років XX століття характеризується модерними худож нім и стильовим и течіям и й напрям ам и, новаторськими засобами зм алю вання духовного світу лю ди­ ни. О новилася проблематика й ж анровий репертуар л ір и ки , застосовувалися я к традиційні прийоми моделю вання ж и ття, так і новітні, авангардні, що синтезувалися в неперехідні я в и ­ щ а культури. На ж ал ь, модерні художні пош уки та естетичні відкриття з наступом культу особи Сталіна були ж орстоко перервані, а твори м итців українського відродж ення заборонені й оголош ені ш кідливи м и, класово ворожими.

! | |

♦ | I | | | | | | | | | *

Підсумуйт е прочит ане. ^ О кресліть мотиви, жанрову специф іку й характер стильових шукань в українській ліриці 20-х років. Які м и с­ тецькі течії і напрями цього періоду ви знаєте? Які модерні віяння доби відтворив Георгій Нарбуг в ілюстрації «Поезія» (на обкладинці)? 2, Розкажіть про художні пош уки поетів-ф утуристів. З якою метою вони вдавалися до епатажу? Наведіть приклади. Поміркуйте 1 З'ясуйте роль поезії символістів в утвердженні модер­ нізму в українській літературі Які духовні цінності утверджували символісти? 2. Що вас привабило в імпресіоністичній ліриці «перших хоробрих■•? Розгляньте картину Клода М он е «Враження. Схід сонця- (с. 18). Чим співзвучна лірика Василя Чумака та Василя Еллана-Блакитного з полотном Моне? Доберіть цитати з творів поетів для підтвердження своєї думки. Котрий з творів Василя Чумака, Василя Еллана-Блакитного вам найбільше імпонує? 3. Чим вам подобається лірика Якова Савченка? Чому поету вірші "Христос отаву косить** звернувся до біблійних мотивів, зображуючи громадянську війну а Україні? У чому полягає своєрідність поезії «Христос отаву косить» Якова Савченка? Чому подібні твори викликають захоплення у читачів? 4, Щ о було позитивного й негативного у творчій практиці футуристів? Аргументуйте відповідь уривками з їхніх творів, тезами дослідників. 5. Які почуття викликає у вас лірика Семенка?

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Б а ж а н М. Михайль Семенко / / С е м е н ко М. Поезії. — К., 1985. К о в а л ів Ю. Арфами, арфами... / / Атом серця. Українська поезія першої половини XX століття. — К., 1993.

Павло Тичина (1891 — 1967) Поете, любити свій край не є злочин, Коли це для всіх! (Павло Тичина) П авло Тичина — найпом ітніш а по­ стать в україн ській та світовій поезії XX століття. Він збагатив мистецтво слова новими художніми відкриттями, ж иттєствердною концепцісю буття як д іян п я. Спираю чись на націон аль­ ну традицію , зокрем а філософію Гри горія Сковороди та поезію бароко, митець синтезував народнопісенні, класичні й найм одерніш і худож ні засоби, витворивш и неповторну к а р ­ Павло Тичина. Фото. тину світу, сповнену життєлю бства. Початок 50-х років Багатий образний світ, гуманістичні ідеали, розм аїтий ж анровий репертуар поезій, витончене ві­ рш ування забезпечили П авлові Тичині світову славу перш о­ рядного поета. «Син У країни, її чорнозему, її безкрайнього степу* (Свген М а л а н ю к ) Павло Григорович Тичина народився 23 січня 1891 року в селі Піски Бобровицького району Чернігівської області в багатодіт­ ній родині дяка. Його батько, Григорій Тимофійович, пиш ався своїм козацьким походженням. За спогадами поета, у їхній хаті на стіні висіла картина «П ереяславська рада», на якій з лівого боку зображено занорож ця-полковника Тичину, предка роду. В «Автобіографії* Павло Григорович писав: «Батько мій з нижча го духовенства: він був сільським дячком і водночас учителем грамоти*, мав чудовий голос. Він прищеплю вав учням доброту, чесність, правдолюбство, наполегливість у досягненні мети, лю ­ бов до рідного краю, рідної мови і пісні. У родині панував культ книги: вечорами діти вголос читали твори Тараса Ш евченка, Бо риса Г р ін чен ка , М иколи Гоголя, Леоніда Глібова. Мати майбут­ нього поета, Марія Василівна, кохалася в народних піснях, була вродливою, лагідною, працьовитою, письменною. Родина Тичин була великою (семеро синів та шестеро дочок) і ж ила скрутно. Григорій Тимофійович, прагнучи дати синам освіту, влаш тову­ вав їх у церковні хори, що давало змогу навчатися в духовному училищ і та семінарії, де учнів утримували за церковний кошт. 24

У 1898— 1899 роках Павло навчався у початковій земській ш колі. Великий вплив на нього мала вчителька Серафима М иколаївна М орачевська, я к а помітила і належно оцінила неабиякі вокальні дані, абсолютний м узикальний слух, феноме­ нальну пам ’ять дякового сина. Здібний хлопець співав у дитячому хорі, захоплю ­ вався творами українських письменників. З 1900 по 1907 р ік П авло Т ичина навчався у Ч ер н ігів ськ ій духовній бур­ сі, а т а к о ж сп івав у Т роїцьком у хорі, заробляю чи собі на ж и т т я . Разом з Григо рієм В ер ь о вко ю брав участь у конц ертах симф онічного оркестру, чудово грав 0 юнацькі роки. Фото на к л ар н е ті та гобої1. П родовж ив н а­ вчання ю нак у духовній сем ін ар ії, я к у зак ін ч и в 1917 року. В еликою подією в ж и т т і Т и чи ни було знайом ство з М и х а й л о м К о ц ю б и н с ь к и м , я к и й запросив його до участі в л ітературн и х «суботах*. Тут зустр іч ал ася творча м олодь, обговорю валися л ітературн і новини, ш л я х и розвитку модерного м истецтва. Н а ц и х «суботах* П авло Т и чи н а зачитував свої вірш і, зокрем а сильне враж ен н я на слухач ів сп рави ла поезія « Р о зк аж и , роз­ каж и м ені, п о л е...* . У стар ш и х к л асах сем ін ар ії П авло Т и чи н а навчався м ал ярства у відомого ж и в о п и сц я і поета М и к о л и Ж у к а . Духовною основою світогляду П авла Т и чи ни була ф ілосо­ ф ія Григорія Сковороди, творчій постаті якого він присвятив поему-симфонію «Сковорода*, що стала верш иною розвитку ф ілософської поеми в у к р аїн ськ ій літературі XX століття. Поет оригінально переосм ислив філософію «серця* лю бомудра, успадкував ідею бож ественної одухотвореності лю дини і всьо­ го сущ ого. С півзвучним и Т ичині були ідеї лю диноц ентризм у, ун іверсалізм у м ислення і гум аністичної ко н ц еп ц ії Сковороди. ^ М іж предм ет ні п а р а л е л і Н а ф орм ува н ня т ворчої осо ▼ бистості Т и ч и н и в е л и к и й в п л и в с п р а ви л а духо вна м у зи к а , І а також твори ком позит орів М и х а й л а Г л и н к и . О лексан | дра Д а р го м и ж с ь к о го . Людвіга ван Б е т х о в е н а . Фридерика І ІІІопена. Ріхарда В агнера. П ет ра Ч ай ковсько го . М и к о л и | Р им сько го -К о р са ко ва , О лександра С кр я б ін а , М и к о л и Ли~ | сенка. П оет збирав фольклорні взірці, що у в ій ш л и до к н и ги | «Н ародні пісні у з а п и с а х П а в л а Т и чи ни ». Він чудово грав на І фортепіано, к л а р н ет і, бандурі, писав м у зи к у . 1 Г о б о й — духовий музичний інструмент, за висотою звуку середній між флейтою і кларнетом. 25

П ерш і вірш і «Сине небо зак р и л о ся...* , «Під моїм вікном* П авло Тичина написав 1906 року, коли помер його батько. Із 1906 по 1916 роки тривав ранній період творчості поета, відбувалися його невтомні худож ні пош уки, ф орм ування особистості м итця. Він в и явл яв себе то я к співак, то я к диригент хору в Ч ернігівсько­ му Н ародному домі, то як актор, виконую чи на сцені ш кільного театру ком едійні ролі у водевілях М ар ка К р о п и вн и ц ьк о го . За порадою М и х а й л а К оцю бинсько го Т ичина почав інтенсив­ но працю вати над поетичним словом. Відомий новеліст розвинув у молодого поета естетичний см ак до сим волістської м илозвуч­ ності, музичного симф онізму і колористичної гами вираж ення почуттів. До своїх учителів Т ичина зараховував і О лександра О леся, в поетиці якого йому ім понували м узичне відтворення душ евних станів героя, відтінків настроїв, а тако ж зм алю вання емоційно-інтуїтивного, настроєвого враж ення. П авло Тичина я к л ір и к ф орм увався поступово, продовж ую чи тр ад и ц ії Тараса Ш евч енка , Лесі У к р а їн к и , Іва н а Ф ранка. 1910 року Тичина опублікував вірш «Що місяцю зіроньки каж уть*, де звучать філософські мотиви ж и ття-го р ін н я, душ ев­ ного багатства лю дини, я к а м уж ньо переборює всі негаразди. ^ М іж предм ет ні п а р а л е лі. П ост упово формується оригі пальна поет ика П а в л а Т и чи ни , я к а розвивалася у річищі § європейського модернізму. М и т е ц ь пр ислухаєт ься до потуж і н и х голосів В олт а В іт м е н а , Е м іл я В е р х а р н а , П о ля Верлена, | Райнера М ар ії Р іл ь к е , які в и з н а ч и л и хар акт ер ест ет и ч н и х І іиука н ь молодого м и т ця. Закінчивш и семінарію , Павло Тичина 1913 року вступив на економічне відділення Київського комерційного інституту. Вод­ ночас працю вав технічним секретарем у редакції ж урналу «Світ­ ло*. помічником керівника хору в театрі М и к о л и Садовського. Він поринув у літературно-м истецьке ж и ття Києва, прагнучи служ ити музам: поезії, м узиці, ж ивопису. Поет усвідомлю ­ вав себе учасником українського національного відродження: *Б л а к и т ь мою душ у обвіяла. / дуіиа моя сонця намріяла, / душа причаст илася кротості трав, / — Добридень! — я світ у сказав». З початком П ерш ої світової війни закри ли україн ські газети, ж урнали , видавництва. П авло Григорович повернувся до Ч ерні­ гова і працю вав у земстві, м айж е півроку прож иваю чи у Володи мира С а м ій л ен к а . В ж урналі «Основа* (1915) були оприлюднені вірш і «Душа моя — послухай!*, «Як не горю — я не ж иву*, що є своєрідним епіграфом до всієї творчості Т и чи н и : «Я м ер т ви х всіх палю, палю. / Огнем своїм ж ивих я грію. / І я к я вм ру — не розу мію: / ж и т т я моє — / одвічнеє!..» Поет відбив ідеали органічної єдності лю дини зі світом та косм ічним и ритм ам и, заперечуючи м іщ анське ж ивотіння загалу. Водночас у його поезіях звучать а н ­ тим ілітаристські та гром адянські мотиви ( «Дух народів гори ть*). 26

Восени 1916 року Павло Т ичина повернувся до Києва і продовжив навчання в ком ерційном у інституті, а також п р а­ цював у театрі М и к о л и Садовського. У виставі «Про щ о тирса ш елестіла* Спиридона Ч еркасенка він зіграв роль к озака. П авло Григорович познайом ився з композитором Кирилом С т еценко м , талановитим режисером-реформатором Лесем К у р б а со м , під впливом якого написав драм атичну поему «Д звінкоблакитне*. М іж п р ед м ет н і п а р а л е л і 2 2 січ н я 1 9 1 9 року президент Ц е н ­ т ра льної Ради М и х а й л о Г р у ш е в с ь к и й на Софійській пло щ і | у Києві проголосив Ч ет верт ий універ са л про незалеж ніст ь І У країнської Н ародної Р ес п уб лік и . П авло Т ичина оспівав перемогу н ац іон альн о-визвольної боротьби, н азвавш и револю цію в У кр аїн і *золот им го м оном * в однойм енній поемі. Образ н ац іо н ал ьн о ї револю ції поет з м а ­ лю вав у поезіях «На м айдані» та «Я к упав ж е він з к о н я » , де зобразив револю ціонера, борця за н езал еж н у У країн у. У 1917— 1922 роках П а в л о Т и ч и н а , Лесь К у р б а с , Д м и т р о З а г у л , Юрій М еж енко, Я к і в С а вченко , О лекса С л іса р ен к о , Володимир К о б и л я н с ь к и й тво р ять си м волістський м и стец ь­ кий рух. У цій атм осф ері побачила світ перш а зб ірка поезій Т ичини «С онячні кларнети * — еп охальн е яви щ е у новітній у к р аїн ськ ій л ітер ату р і. М итець худож ньо синтезував стильову палітру си м волізм у, ім п ресіон ізм у, у кр аїн ськ о ї народної тво р ­ чості, поетичної тр ад и ц ії, зокрем а бароко. П лідним для Тичини був 1920 рік: вийш ли збірки «П луг», ♦Замість сонетів і октав», у я к и х відбиті роздуми над к атастро­ ф ічними подіям и новітньої історії, вболівання за долю У країни. Поет не сп рийн яв «звірств» представників нової влади <*Прок л я т т я всім, х т о звіром став!*). Вірш і Тичини відтворили його тугу за красою і правдою, розпач за втратою лю дяності. П ерш і збірки Тичини принесли йому ви зн ан н я у світі. П ольський письм енник Я ро слав І в а ш к е в и ч назвав автора «Золот��го гомону* генієм , що бачить м айбутнє, стильова палітра якого в и ткан а з мовних і почуттєвих дж ерел у кр аїн ськ о ї народ­ ної сти хії та літературної культури ф р ан ц у зьки х і російських символістів. Ч еські дослідники визнали Т ичину *найбільш им ліриком сучасного с л о в 'я н с т в а * . А н глій ськи й к р и ти к Джон Ф у т назвав Т ичину най м у зи кал ьн іш и м ліри ком у світі. Восени 1920 року Т и чи н а разом з капелою К и р и л а С т еценк а здійснив гастрольну конц ертну м ан д р івку П равобереж ною У країною , в результаті чого з ’я ви л ась у н ік ал ь н а повістьЩ оденник «П одорож з капелою К и ри ла С теценка». З 1923 по 1934 роки П авло Т и чи на м еш кав у Х аркові, то д іш ­ ній столиці У кр аїн и , де зосередилося політичне й культурном истец ьке ж и т т я респ убліки. П р ацю вав у ж у р н а л і «Черво-

97

ний ш л я х * , вступив до м истецької сп іл ки «Гарт». Згодом його, перш ого з у к р аїн ськ и х пи сьм енн иків, обира­ ють у д ерж авні органи: членом Х ар­ к івсько ї м іської ради, кандидатом у члени В сеукраїнського центрального виконавчого ком ітету. П оет хотів бачити У кр аїн у щ ас­ ливою , сонячною , освіченою , ек о н о ­ мічно розвиненою . Спостерігаю чи гіркі реалії панування більш овиків, він написав: «Стріляють серце, стрі ляю т ь душ у — нічого їм не жаль*. Велике душ евне потрясіння переж ив П авло Т ичина у к вітн і 1923 року: О бкладинка збірки його брата, с в я щ ен и к а Євгена Т и ч и ­ «Замість сонетів і октав» н у , було заареш тован о і звин увачено 1920. Художник Л есь в том у, щ о вів б огослуж ін ня у к р а ­ ЛОЗОВСЬКИЙ їнською мовою. П авло Григорович зробив усе м ож ливе, щоб зберегти ж и т т я братові. Б іл ьш о ви ц ь к і лідери п р и скіп л и во став и л и ся до творчості Т и чи ни: у 1927 році голова Р ад н ар ко м у У кр аїн и В л а с Ч убар у газеті «Комуніст* назвав вірш « Ч и стила мати картоплю » *н а ц іо н а л іс т и ч н и м о п іє м * за те, щ о м итець правдиво зм ал ю ­ вав епізод голоду в роки гром ад ян ської війни . Ц е була не єдина спроба б іл ьш ови к ів «перевиховати* і «залучити» геніального поета до когорти р ад я н ськ и х п и сьм ен н и ків, співців нової доби. Збірки «Вітер з У країни* (1924), «Ч ернігів» (1931) заверш и ли перш ий ет ап творчості П авл а Т и чи ни. Д руги й ет ап творчості (1 9 3 2 — 1940) засвідчив нове обличчя поета. Н аступ тоталітарного реж и м у на національну культуру, масові репресії невинних лю дей, суворий д и к тат партії в галузі літератури зум овили обм еж ення свободи творчості м итців, від я к и х вимагалося оспівувати більш овицьки х вож дів, викривати так зван их «класових ворогів», «ш пигунів», п ри краш ати соці­ алістичну дійсність. За таки х обставин Т ичина був змуш ений писати тенденційні вірш і. Побачили світ збірки «П артія веде* (1934), «Чуття єдиної родини» (1938), «Сталь і ніж ність* (1941). П убліцистичність і декларати вн ість визначаю ть тональність по­ езій , наповнених скором инучим и гаслам и, а тому позбавлених худож ніх відкриттів. Трет ій ет ап творчості П авл а Тичини при п ад ає на 1941 — 1956 роки. Під час війни поет ж ив спочатку в Уфі, згодом — у М оскві, а в листопаді 1943 року повернувся у звільнений Київ. П рацю вав міністром освіти У країни до серпня 1948 року. В роки 28

війни відбулося оновлення духовних сил м и тц я. Поет присвятнн свій тал ан т

перемозі над ф аш и зм ом : писав публі­ цистичні статті, вір ш і, в я к и х осудив ан ти гум анн у сутність нацизм у. К ниги «Ми йдемо набій* (1941), «День настане» ( 1 9 4 3 ), «Я утверж даю сь* (1943), ♦Пе­ рем агать І ж ить!» (1944) сповнені оп ти м ізм у, високості д у х у і героїзм у народу. Боротьба з фаш измом в образнофілософ ськом у осм исленні поета постає як одвічна боротьба гум ан ізм у й антилю дяності, добра і зл а, ж и ття і см ерті. Зн аковим став вірш «Я утверж даю сь». Від імені У країн и м итець за я в и в про Павло Тичина. безсмертя свого народу та його нем и ну­ Ф о то початку 30-х років чу перемогу над ворогам и: «Я єсть н а ­ род, якого правди си л а / ніки м звойована ще не бума. / Я к а біда мене, я к а чума косила! — / а сила знову р о зц віл а » . У 1953— 1958 роках Павло Григорович був Головою Верховної Ради УРСР. П исьменник Юрій З б а н а ц ь к и й у спогадах відзначив лю дську простоту і мудрість Т ичини, яки й сіяв добро і лю дяність, був «безмежним, я к океан, м ін ли ви м , я к небо, добрим і л аскави м , я к со нячний промінь, нещ а дним , б езком пром існим до ворогів і т аким м 'я к и м та лю дяним , т а ки м довірливо-ніжним додрузів*. Четвертий етап творчості охоплює 1957— 1967 роки, позначений активною громадською діяльністю П авла Тичини: обирався депутатом Верховної Ради УРСР, брав активну участь у літературному ж итті. Поет знав старогрецьку, ф ранцузьку, німецьку, вірменську, баш кирську мови. Він переклав у к р аїн ­ ською твори митців із багатьох мов, збагатив національну куль­ туру духовними цінностями інш их народів. Оприлюднив збірки «Зростай, пречудовий світе», «До молоді мій чистий голос* та інші, в я к и х переваж ає гром адянська т е м а т и к а . З н ак о в а зб ір к а «Срібної ночі» пройнята ф ілософськими мотивами, роздумами про ж и ття і смерть, вічне і минущ е. Р адян ська влада, зм усивш и визначного поета писати тен ­ денційні вірш і на *злобу дня», спрям увавш и творчість П авла Тичини у потрібний ідеологічний формат, щедро обдаровувала його преміям и та орденами. П ричини трагедії генія в умовах тота­ літаризм у висвітлив В а си ль С т ус у праці «Феномен доби. Схо­ дження на Голгофу слави*. Він розкрив об’єктивн і і суб’єктивн і Чинники знеособлення таланту м итця: гірка реальність буття народу в умовах тоталітарного реж им у, особливості характе­ ру поета, лю дини мрійливої, ніж ної, беззахисної, я к а творила 29

в умовах духовної неволі. Д р ам а­ тизм долі Тичини полягав у тому, що його «репресували* визнанням. *Покара славою — одна з н а й н о в іш и х і н а й еф е к т и вн іш и х форм боротьби з м ист ецт вом *, — писав Василь Стус. Отож потрібно історично правдиво ви­ світлю вати і постать П авла Т ичини, і його долю , характерн у для покоління м итців, я к і ж и л и в умовах антилюПавло Тинина. Малюнок дяного реж и м у, об’єктивно оціню ва­ О лександра Довженка ти його творчий доробок, вдумливо вивчати худож ньо досконалі поезії, пройняті гум аністичним пафосом, ж иттєствердж енням . А дж е спадщ ина м и тц я — без­ смертна і посідає видатне місце у світовому письменстві. П омер П авло Григорович 16 вересня 1967 року, похований на Б айковом у кладовищ і в К иєві.

£ а

П ідсум уй т е прочит ане. 1. С характеризуйте родинне оточення і й ого роль у становленні творчої особистості Павла Тичини. 2. Чим були прикм етні роки навчання м айбутнього поета в Чернігівській духовній семінарії? Який вплив на ф ормування м олодого поета мав Михайло Коцюбинський? З, Розкажіть про роль музики в ж итті й творчості митця. 4. Якою бачив Павло Григорович революцію та гр ом а дян ську війну в Україні? 5. О кресліть етапи творчості поета, 6. Якою була участь поета в сим волістськом у м истецьком у русі? 7. Щ о ви знаєте про театральну, ф ольклорну діяльність Тичини? Яке значення для Тичини мала його гастрольна концертна м андрівка Правобережною Україною? 8. На­ звіть зб ір ки раннього періоду творчості Тичини. У чому виявляється їх м од ерністський характер? 9. Які твори поет написав у роки війни? 10. У чом у полягав драм атизм творчої о собистості поета? Робота а парах. Простежте злети і падіння Тичини, зумовлені часом. Як ви оцінюєте складний шлях шукань митця? Щ о у вас викликає захоплення, а що — болісні роздуми над долею митця в антигуманному суспільстві?

Поміркуйт е. 1. Знайдіть у статті усні портрети поета. Порівняйте їх із фотограф іями Павла Тичини та з малюнком Олександра Довженка Зробіть висновки. 2. Які риси характеру Тичини вам найбільше ім пону­ ють? 3. Яке значення для ф ормування світогляду митця мала ф ілосо­ фія Григорія С ковороди? Чому перші збірки принесли поетові визна­ ння у світі? Наведіть висловлювання літературних критиків про лірику митця. 4. За яким критерієм слід оцінювати долю геніального митця?

С онячний кларн ети зм П авл а Тичини Л ітературознавець Юрій Л а вр ін ен к о назвав творчу м ане­ ру письма Тичини кларнеш измом , розуміючи його як «україн ський варіант міжнародного символізму, а потім і я к власно го синт езу поетичного стилю*. Сучасників поета і майбутні ЗО

читачів бентеж ать оригінальна філософія м итця, його незвичне світосприймання. У своїх естетичних ш уканнях автор «Сонячних кларнетів» поєднав символізм із поетикою неоромантизму, імпресіонізму, експресіонізму. У неоромантизмі його приваблювали вольові та героїчні поривання особи, борця за свободу та національне відродження народу, романтичний ідеал прекрасного, непересічна, сильна духом лю дина, контраст­ ність у змалю ванні світу, елементи таємничості. В імпресіонізмі йому імпонували асоціативний з в ’язок образів, суб’єктивність, витончене моделю вання м інливих, миттєвих враж ень, настроїв, а в експресіонізмі — емоційне вираж ення світу, охопленого катастрофізмом, застосування масш табної образності. Загалом у європейському модернізмі П авлові Тичині імпону­ вала ідея самоцінності, суверенності, незалежності мистецтва слова, особливо ідеал «абсолютної поезії», поза��олітичної позиції, що прозвучала у творах французького символіста Стефана М а л л а р м е . Проте український поет не наслідував його, а прокладав свій ш лях у поезії. Він витворив оригінальний «кларн е т и ч н и її» варіант модерного стилю , що базується на духовнофілософському струмені в ліриці доби. Цій меті митець підпоряд­ ковував музично-поліфонічні багатопланові образи-символи. У своїй художній практиці Тичина здійснив заповіт П оля Верлена: «Найперше — м узи ка у слові!», запровадив, за словами Юрія Лавріненка, «тичинівськии панритмізм ( всеохоплювальний р и т м ) цілості, починаючи від серця поета і аж до всього універсуму безмежної різноманітності с віт ів». Автор «Сонячних кларне­ тів» відкрив естетику музичного ритму в мистецтві слова, зро­ бивши його генератором у моделюванні картини світу, почуттів, переживань ліричного героя. Вдавався Тичина до синхронного відтворення різних почуттів-смислів, сполучення в образі кольо­ ру, звуку, запаху, дотику, символів, алегорії. Витончена л ак о ­ нічність зумовила вдосконалення поетом системи вірш ування: спираючись на народнопісенний ритм, він вибудовує оригінальну віршову структуру, вклинюючи в неї класичний ямб, поєднує дактиль з хореєм, застосовує верлібр, що зумовило рідкісну музикальність поезій м итця. Василь Барка назвав Павла Тичину «хліборобським Орфеєм», адж е його творчість сповнена символі­ кою і віруваннями прадавніх українців. Павло Тичина у своїх естетичних ш уканн ях вдавався до модерної поетики, постійно експериментував зі словом. Його образи виникали на основі візуального та музичного світоспри­ ймання. П оезія «Ви знаєте, я к л и п а ш е л е с т и т ь » (1911) — Шедевр української лірики. Її ритмічний малюнок увиразнюється тристопним анапестом, двома ш естивіршовими строфами з перехресним та суміж ним римуванням, а також звуковою гамою, п о к о л ін н я

31

що досягається за допомогою алітерацій та асонансів. Зм альова­ на в ній картина відбиває космічний вимір духовності народу, ліричного героя зокрема. У фольклорі та українській літературі образ м ісяця знайш ов багатогранне втілення: «Ои не світи, міся ченьку...>>, «Ніч яка. Господи! М іся чна, зоряна: / Ясно, хоч голки збирай... / В и й д и , коханая, працею зморена, / Хоч на х ви л и н о ч к у в га й » (М и х а й л о С т а р и ц ь к и й ). Ви, напевно, пригадуєте, що образ місяця, місячної ночі, вечірньої зорі оспівано у творах М иколи Гоголя, Тараса Ш евченка, Івана Ф ранка, Лесі Українки, Олек сандра Олеся. Н аш народ наділяв ці образи певною знаковістю: вони стали енергетичними феноменами духовного світу людини. Твір побудовано на засадах діалогізму: ліричний герой звертається до уявного співрозмовника, оповідаючи про свою схвильованість чудовою місячною ніччю і збентеж еність силою почуттів до дівчини. Через сприйняття закоханого зображено поетичну атмосферу української ночі, осяяної срібною палітрою м ісяця, увиразненої духм яним запахом липи та її тихим ш е­ лестом, озвученої співом солов’я та щ ирим голосом героя: «Ви знаєте, я к л и п а ш елестит ь / У місячні весняні ночі? — / Ко­ хана спить, кохана спить, / ГІіди збуди, цілуй їй очі. / Кохана спить... / Ви чули ж бо: т а к л и п а ш елест ит ь*. Отже, мила за­ снула, не може відповісти взаємністю на почуття ю нака, від чого він не знаходить собі місця. Застосовано прийом художнього паралелізму: природа, краса літньої ночі відтінює світ почуттів ліричного героя, його духовне багатство. У світовій поезії та м алярстві образсп лячої красуні — ш ироко вж и вани й сю ж етний мотив. У творі Тичини спляча м ила ще дуж че вабить до себе героя, в и к ли к ає цілу гаму почуттів. В нутріш нє «я» радить закоханом у розбудити її поцілунком , знайти своє щ астя. В ітаїстичним пафосом вірш П авла Тичини перегукується з * Ч арам и ночі» Олександра Олеся, У річищ і символізм у Тичина наділяє ніч чарівною магією , що захоплю є у свої ч аклунські обійми дум ки і почуття ю нака. Поет ак ц ен ­ тує на нерозривній єдності лю дини і природи, я к а у творі персо­ ніф ікується. Д опомагаю ть змоделю вати картин у весняної ночі звертання («Ви знаєте, я к л и п а щ елест ит ь / У місячні весняні ночі?»), три кратн і повтори («кохан а спить*), кільцева ком позиція строф, тобто повернення в кін ц істр о ф и до її початку. П рийоми сугестії спонукаю ть ч и тач а вслухатися у мелодію вес­ няної ночі, ж и ття і всесвіту, в мелодію душ і героя: «Ви знаєте, я к с п л я т ь старі гаї? — / Вони все бачать крізь т ум ани, / Ось місяць, зорі, солов'ї... / «Я т вій», — десь чують дідугани. / А солов'ї!.. / Та ви вже знаєт е, я к сп л ят ь гаї!» Ц я система образів формує у читача уявленн я про неповторну красу української ночі, на тлі якої розквітаю ть світлі почуття любові. 32

Збірка «Сонячні кларнети» (1918) — унікальне явищ е у ліри ц і. Ц ією книгою , за словами Д м ит ра П ет личка, розпочався ренесанс української поезії. У центрі збірки — вічна тема правдош укання м итця. Тичина пов’язував мистецтво слова з духовним ж иттям лю дини, її гуманістичними цінностями. Проблематика книги охоплює так і універсальні проблеми буття, як матерія і дух, лю дина і світ, ж и ття і смерть, сутність лю дини і творчості, природа і кохання. Вірш і Тичини пройняті ж и ттє­ любством, радістю очікування, ю нацьким и надіями. Водночас худож ній світ забарвлений драм атичним и нотами. Назва книги відбиває філософію віт аїзм у, тобто ж иттєствердж ення, сим волі­ зує світову гармонію , радісний гімн природі. Відкривається збірка поезією «Не Зевс, не П ан, не Голуб Д у х * , я к а є своєрідною увертюрою до сонячно-кларнетичної симфонії ж и ття, квітування природи. Поет вдається до біблій­ них та міфологічних образів, ліричний сю ж ет вибудовує на антитезі: пітьмі протиставлено сяю чі світи гал акти ки , тиш і й мертвій закостенілості — течію « м узичн оїріки* . Х удож ня к ар ­ тина світу формується з трьох складни ків, що заявили себе в кос­ мічних концепціях минулого: олім пійська, яку символізує Зевс; орфічна (творча), я к у втілює грецький бог П ан, винахідник со­ пілки; християнська, що її персоніфікує Голуб-Дух. Л іричне Я, написане по-символістськи з великої літери, означає Людину нової доби, я к у пробудили глибокі соціальні й космічні зруш ен­ ня. їй відкривається велика таєм ниця природи і ж и ття. У своїх ш уканн ях смислу буття ліричний герой Тичини приходить до пантеїзму, тобто обожнення природи та її явищ . с в іт о в ій

П а н т е їз м (грец. рап — все і £ео$ — бог) — філософське вчен­ ня, що ототожнює Бога з природою. П антеїсти Бенедикт Спіноза, А рт ур ІІІопенгауер та ін ш і вваж али , що все на світі є частиною Бога, що лю дські душ і — вияв божественності істоти. Для П а вла Т и ч и н и божественне начало втілю ється в космосі, частиною якого є д овкілля і лю дина. Поет звеличує духовно багату особу, силу людського розуму, що дає змогу осмислити світ і себе в ньому. Д ля Тичини ліричний суб’єк т рівновеликий Всесвіту, спроможний пізнати його безм еж ж я й відродитися. В останній строфі ліричне напруж ення сягає апогею: герой оповідає про своє оновлення і відродження Всесвіту, в яком у «акордились п ланет и * — враж аю ча метафора, яка увиразню є філосо<І>ську ідею поезії і розкриває не страх людини перед при­ родою, а осягнення її гармонії та краси, в я к ій панують Сонячні Кларнети — ідеальний світ м узики, ритму, кольору. У вірш ах «Гаї ш ум лять», «Ой не кри й ся, природо, не к р и й ­ ся», «П астелі», «Енгармонійне» поет вдало поєднав засоби Музичного та образотворчого мистецтва. Ц і твори об’єднує З Укр • л іт., 11 кл., Ріденьстянд. аклл.

оо

Василь Касіян. Спомини. (Три віки). 1925

Сандро Боттічеллі. Весна {фрагмент). 1477

«космічна» ідея свободи та гарм онії. Н іж н и м и , ак вар ел ьн и ­ ми ф арбам и поет умалю вав у «П о с т е л я х * неповторні картини природи, У перш ій пастелі зображ ено чарівний ранок, який бентеж ить своєю свіж істю , чистотою. К азковий мотив зай ч и ­ ка нагадує читачеві дитинство. Все тут наповнено звукам и, ф арбами: тьм яно-сріблястий зай чи к лапкою відкри ває біло­ сн іж н і вії ром аш ок, з-під я к и х золотом сяє око. Раптом цю ідилію поруш ую ть тривож ні ноти: *А на сході небо пахне. / П івн і чорний п ла щ ночі / В огняним и н и т к а м и сточують, / сонце...*. П оєднання чорного і червоного кольорів передає боротьбу добра і зла, світла і пітьм и. Д оверш еність м алю нка увиразню ється кільцевим обрам ленням — пробіг з а й ч и к . Як пробіг зай ч и к , так пробігає неповторне дитинство. У наступних строфах в алегоричном у образі літнього д н я відтворено лю дську зрілість, на яку випадає молодість, розквіт любові і статечнос­ ті, праці і народж ення дітей та їхнього виховання. У пейзаж н ій ліри ці Тичини природа — дж ерело ж и ття , натхн ен н я, творчос­ ті, нових поривань до безкінечності духу. « А р ф а м и , арфами...*. Л іричний герой Тичини органічно поєднаний з природою, П барвами і звукам и. Він виконує на арфі натхненний гімн весні, юності, красі внутріш нього світу духовно багатої лю дини. Так зм альовується м рійливий, спосте­ реж ливий, обдарований і ніж ний душ ею, дещ о ідеалізований герой — носій лю дяності, утверджувач краси. У художньому світі поезії спостерігається органічне злиття асоціацій, обра­ зів різного плану: ж ивописних, слухових, дотикових, нюхових (запахи квітів, лугу, поля, саду, лісу). Естетичну насолоду чи ­ тачеві дає змістова та ф ормальна доверш еність вірш а, музич34

ність і ж ивописність у зм алю ван­ ні образів: «Арфами, арфами — золот ими, голосними обізвалися гаї / С амодзвонними: / Йде весна / З а п а ш н а , / К віт ам и перлам и / З а ко си ч ен а » . Ч арівн ий портрет у країн ської дівчини-весни н ага­ дує образ уквітчан ої весни на полотні італій ського ху д о ж н и ка доби В ідродж ення Сандро Б о т т іч е л л і. Д ля ви раж ен н я ідей­ ного задум у Т ичина вдається до несподіваних еп ітетів, авторсь­ ких неологізм ів: у нього арфи самоісакЛевітан. Весна дзвонні, думи ніж нот онні. ВагаВелика вода. 1897 тою є кольорова п алітра: п ерлам у­ тровий, сріблясто-сірий відтінок «квітів-перлів* поєднується з блакитно-небесною та жовтою барвам и, ож ивлю ю ть цю к ар ти ­ ну «поточки я к дзвіночки, жайворон як золот ий з переливами ». В українській міфології ж айворонок символізує прихід весни. У народному обряді зустрічі весни дівчата виходили в поле з ви­ печеними з тіста ж айворонкам и (золотими), закликаю чи весну подарувати щ едрий урож ай, принести щ астя. Л іризує оповідь звертання героя до весни, я к а в його очах уподібнюється Л аді — богині світової гармонії, краси та любові, родючості, я к у наш і предки зображ ували з пш еничним колоссям та весняними квітам и. Таке величання Л ади наявне у народних веснянках: «Благослови, м ат и, / Ой мат и Лада, мат и, / Весну з а к л и к а т и !» . Проте в ж иттєрадісну картину буяння весни влива­ ються застереж ливі інтонації: «Буде бій / Вогневий! / Сміх буде, плач буде / П ерламут ровий»; «Ой одкрий / Колос вій!». Поет передбачає грізні випробування, що постануть перед Україною У зв’я зк у з суспільними катаклізм ам и . Щоб відтворити величну картину весни, її ритмічну ходу, поет застосовує різнометричні стопи, чергуючи д актиль з хореєм. П оезія «А рфами, арфами» своєю м узичною тональністю перегукується з вірш ем «Б лакитна Панна» М и к о л и Вороного. А кадем ік О лександр Б іл е ц ь к и й звернув увагу на різницю в трактуван ні музичності обома поетами: у Тичини з великої кількості звукових образів складається к ар ти н а зовніш нього світу, сповнена ж и ття м , багатою палітрою кольорів, світла. У Вороного кольорово-м узична гама дещ о однотонна, переваж ає тільки блакитна ф арба, хоча образ запаш ної весни так само привабливий, символізує радість пробудженого кохан н я. з*

35

С л о в н и к о в а робота 1. З апам ’ятайте поданий термін.

І 1 і | і | І

В іт а їзм ( л а т и н , уііаіі.ч — ж иттєвий) — учення про ж иттєву силу, про якісні відмінності ж ивої і неживої природи. Щ е античні філософи наділяли ж иві організми особливою, нематеріальною ж иттєздатністю . У перш ій половині XX століття виникла стильова течія в мистецтві, що пропагувала рух ж и ття, динам іку, оптимістичну кон­ цепцію світу і лю дини. Особливо яскраво вітаїзм виявив і себе в українськом у модернізмі і знайш ов теоретичне ї обг рунтування у статтях М и к о л и Х в и л ь о в о г о під назвою | «ром ант ика в іт а їзм у * я к стиль нової доби відродження. І Йому притаманні такі ознаки: утвердж ення ж иттєздатності І нації, незнищ енність волелюбного духу народу, оспівування 1 ж иттєвості героя, поклоніння творчим началам буття. | §

2 .У чому виявляється вітаїстична концепція Павла Тичини? А ргум ентуйте свої дум ки прикладам и з йо го поезій.

-*

П ідсум уйт е прочит ане. 1 Щ о сф ормувало кл арнетизм Павла Ти­ чини? Які ідеї Стефана Малларме \ Поля Верлена імпонували йому? 2. Якого значення надавав Тичина зоровим , слуховим, м узичним та символічним образам ? Як він їх синтезував? 3. С характеризуйте проблем атику «Сонячних кларнетів” . О кресліть художні відкриття митця. 4. У чому полягає сво єрідність пейзаж ної лірики раннього Тичини? Аргум ентуйте свої міркування відповідним и цитатами.

| | | | I

а л із у є м о твір. 1. Щ о приваблю є вас у поезії «Арфами, арфами...» Й _А нПавла Тичини? Яка ідея утвердж ується у творі? С характеризуйте о б ­ ! | 1 1 ! | I

раз ліричного героя. Якими ф арбами замальовується дівчина-весна? 2. Яка роль міф ологічних мотивів у творі? За д о пом огою яких художніх засобів створено образ українки-весни? 3. Щ о сим волізує образ жайворонка? 4. Чим Тичинин о браз весни нагадує язичницьку б о ги ­ ню Ладу? 5. З'ясуйте естетичну ф ункцію епітетів та неологізм ів у вірші поета. 6. У чому полягає особливість віршування твору? Яку роль відіграє віршування у цілісном у сприйм анні твору?

Й

М ист ецька с к а р б н и ц я . 1. Розгляньте ф рагм ент картини Сандро Боттічеллі «Весна» (с. 34). У якому алегоричном у образі худож ник втілив весну? Які озн а ки весни відтворив художник? Чим цей о браз перегукує ть ся з поезією Тичини? П роцитуйте відповідні рядки. 2. Опишіть картину Іс а ка Л е в іг а н а Весна. Велика вода» (с. 35). Щ о її збл иж ує з віршем Тичини «Арфами, арфами...»? Щ о таке акварель? Якими ф арбами змальовано образ весни в обох митців? 3. Як сам е на цих картинах і в пейзаж них поезіях Тичини виявляється ідея вітаїзму? 4. Розкрийте ф ілософ ський зм іст картини Василя К а с ія н а «Спомини. (Три віки)» (с. 34), проведіть паралелі з образам и у «Пастелях» Павла Тичини.

I | І | І | | і

М |. Творча робота. Проведіть паралелі між віршами «Арфами, арфами...» Павла Тичини, «Блакитна Панна» Миколи Вороного й картинами «Весна» Сандро Боттічеллі та «Весна Велика вода» ісака Левітана

36

У зага л ь н ю єм о в и в ч е н е .

Таблиця ознак кларнетизму Павла Тичини Р итм ом е­ лодика

Стильові ознаки

Образна система

Ритм укр а ­ їнської на­ родної п іс­ ні, м узич­ ний ритм у поєднанні з кольоро­ вим зо б р а ­ женням. М илозвуч­ ність.

С имволізм 3 рисами нео­ романтизму, ім п р е сіо н із­ му та е кс ­ пресіонізму. Традиція бароко, є в р о ­ пейського та українського модернізму.

Поєднання образів ко ­ льору, звуку, запаху, д о ­ тику. Біблійні та міфологічні образи. Ме­ тафоричні, ф ольклорні та символічні образи.

Художній світ Косм ізм , панритм ізм, гармонія лю ди­ ни й природи, о бож ­ нення краси. Самоцінність лю дського «Я», мистецтва. О спі­ вування національ­ н ого відродження, героїзм у полеглих за свободу.

Геніальний співець українського відродж ення» (В а си л ь Варка) П авло Тичина оспівав духовне і національне відродж ення народу, його волелю бність і держ авотворчу роль. Поет брав участь у багатотисячном у м ітингу на Софійській площ і під час проголош ення незалеж ності У країн и . Тоді у всіх церквах Києва одночасно забили у дзвони: У країною пош ирився зо ло т и й го мін свободи. П ереж ивш и глибоке потрясіння від цієї радісної події, м итець зм алю вав її у поемі « З о л о т и й г о м і н * (1917), передавш и піднесений настрій народу від урочистої а к ц ії. У назві твору майстерно поєднано звук і колір, віддалені асо­ ціації: мідні дзвони стають золотими (у переносному значенні), адже провіщають золотий гомін волі — незалежність У країни, яка для народу є найдорожчою, золотою. Тема твору — змалю ван­ ня масштабності великої події в ж итті У країни, внаслідок якої здійснюється споконвічна мрія багатьох поколінь про незалежну держ аву, народ стає учасником творення нової історії Вітчизни. М іж п редм ет ні п а р а л е л і . П рот е незабаром У країна опини^ лася перед суворими випробуванням и. 25 грудня 1917 року | в Х а р к о ві радянську вла ду проголосили б іл ьш о ви ки , заявив І ши, що визнаю т ь У країнську республіку я к федеративну | част ину Російської радянської соціаліст ичної республіки | і з а к л и к а л и вести боротьбу з Ц ент р альною Радою. Т ак | почалася громадянська війна, що т ривала три роки. У січ| ні 1918 року Червони армія на чолі з генералом М и х а й л о м | М уравйовим н а ст уп а л а на Київ. К о м андування української | армії послало їй назустріч гайдамаків, а також декілька і сотень к и ївсь к и х гім назист ів. Бої були нерівні. В оточення 37

| | і

пот рапив загін із 300 гімназистів, які мужньо оборонялися і всі за г и н у л и біля ст анції Крути. Тридцять героїв Крут було перепоховано на Аскольдовій могилі в Києві. Ц і події л ягл и в основу поезії Тичини « П а м ’я т і т р и д ­ ц я т и » (вперш е опубліковано у газеті «Нова Рада* у березні 1918 року, я к у поет редагував). Любов до Б атьк івщ и н и , само­ пож ертва молодих патріотів заради її свободи вразили П авла Тичину. Ідея твору — утвердж ення патріотизм у і гум анізм у, осудж ення ж орстокості, терору, класової ненависті. За ж анром це — вірш -реквієм . Його проймає скорботно-патетична тон аль­ ність: поет Із глибоким сумом оповідає про загибель *мучнівукраїнців, / С лавних, молодих». Тичина їх сприйм ає я к *укра їнський цвіт», еліту народу. Поет усвідомив драм атичний ш лях У країни: «Ло кривавій по дорозі / Н ам іти у світ*. Яскраві епітети (с л а в н и х , молодих), метонімія (зрадника рука), біблійні образи, зокрема Каїна — символу вбивці, кровопролиття і підлої зради — вимальовують драматичну картину братовбивчої війни. Поет майстерно застосував кільцеву композицію, опозиційні пари, антитезу: чудовій природі, красі світу {*К віт не сонце, грає вітер / І Д ніпро ріка») протиставлено образи пролитої кро­ ві, зради: «На кого завзявся Каїн? / Боже, покарай! — / Понад все вони лю били / Свій к о хан ий край». У цих р ядках утвердж у­ ється патріотична ідея: любити Вітчизну, віддати за її свободу ж и ття — це найвищ а етична і духовна цінність лю дини. «О дчиня йт е двері» (1918). Павло Тичина був великим гу­ маністом. Він з болем у серці змалював драматизм подій в Україні, крах ілюзій мирного розв’язання складних питань доби. Д ля Тичини революція була засобом втілення мрії народу про свободу, справедливе суспільство, достаток. Проте незабаром революція показала інший бік свого обличчя: жорстокість, кровопролиття, голод. Змальовані у вірші картини дивують сво­ єю емоційною силою. За жанром це — поетична мініатюра, в якій імпресіоністичними й експресіоністськими образами відтворено драматичні події доби: революція постає в образі нареченої, що перегукується з картиною Ежена Д е л а к р у а «Свобода на бари­ кадах*. Ліричний оповідач закликає відчиняти двері й зустрічати наречену —• «голубу б лаки т ь», що символізує святість, чистоту, величність, красу. П рекрасна мить: усе завмерло, притихло. Всі в очікуванні: що принесе довгождана на речена-революція. Митець застосовує прийом контрасту: *Одчинились двері — горобина ніч! / Одчинились двері — / Всі ш ля хи в крові!» Омріяна революціянаречена стала небезпечною для ж иття людини, залила рідну зем­ лю невинною кров’ю. І тільки дощ оплакує зруйновану Вітчизну, яку покрила чорна ніч горя. Багатогранний образ революції постаєз поезії «Дума про трьохбратів*, в якій використано здобутки 38

Ежен Дєлакруа. Свобода на барикадах. 1850

поетичного епосу і зображено перемогу національно-визвольної боротьби. Ритм та внутріш ня рима є важ ливим складником все­ бічної конкретизації почуттів і настроїв героїв.

| | ! І ! | 1 І | | ! | І

Робота в п ар ах 1. Які роздуми викликає у вас поезія «Одчиняйте двері»? Яка н тема та ідея? Чому революцію змальовано в образі наречемої? З'ясуйте роль контрастів у розгортанні ліричного сю жету вірша. Що символізує образ голубої блакиті? Прокоментуйте пуант вірша: «Одчинились д вер і — горобина ніч! / Одчинились д в е р і —/ Всі шляхи в крові!» У чому полягає пафос твору? Опишіть картину Ежена Д є л а к р у а С в о бода на барикадах^. Кого зображено у центрі полотна? Якою постає революція у вірші Тичини? Щ о спільного між образом революції у вірші й на картині? 2. Які роздуми викликає вірш «Пам’яті тридцяти»? До якого жанрового різновиду лірики він належить? Щ о лягло в основу ліричних переживань поета? Коли і де відбувалися згадані у вірші події? Щ о вам відомо про історичні обставини цих подій? Які художні засоби використав митець, оспівуючи подвиг юних героїв? У чому виявляється дієвий гум анізм Тичини? Яким він бачить шлях України у своєму поступі? Яка патріотична ідея утверджується у вірші? Чим повчальна ця поезія?

| І і

М ист ецька с ка р б н и ц я 1. Прослухайте записи пісень “ Балада про Крути» Павла Д в о р с ь ко г о , «Кленова балада» Анатолія М ат війчука (у виконанні Оксани білозір), "О стання станція — Крути» Володимира Д е м ч е н ка . Якими мотивами ці пісні співзвучні з поезією «Пам’яті тридцяти» Тичини? У чому полягає загальнолю дський пафос цих творів?

V

*Я Наші «чі п ам ’ятаю , як музику, як спін* (П авло Тичина) Тичина був наділений мистецьким даром відтворювати ш и­ року гаму переживань і почуттів ліричного героя. Він оспівував 39

світле почуття кохання, звеличую чи його я к одну з найш ляхетніших рис людини. У вірш ах «З кохання плакав я ...* , «Не дивися так п р и в іт н о .*, «Подивилась я сн о ... *, *0 люба Інно... * ніж ність почуттів, душ евна краса людини змальовую ться багатогранно. До ш едеврів ук р аїн ськ о ї л ір и к и належ и ть поезія «О п анно Інно...*, в я кій синтезовано ж ивописність образів з м узичним їх звучан н ям . У Тичини космос — оркестр, буття — м узика, слух — очі м итця. Твір побудовано як монолог ліричного ге­ роя, що складається з двох октав (восьм ивірш ів) з ям бічним и рядкам и. Змальовую чи Інну та її сестру, поет майстерно засто­ совує називні (короткі) речення, прийом ум овчанн я, логічні, психологічні й ритм ічні паузи, а так о ж звукопис (ал ітер ац ії та асонанси), повтори, що увиразню ю ть образи коханих: «О панно Інно! / Я — сам. Вікно. Сніги... / Сестру я В а ш у т а к лю бив — / Д и т и н н о , злот оцінно. / Любив? — Д авно. Ц в іл и луги * . М и­ тець окреслю є стан самотності героя («Я — са.и»), показує світ, звуж ен ий до обш иру вікна і білих снігів, передає страж д ан н я ю нака від нерозділеного ко х ан н я, що підкреслю є білий колір снігів — символ забуття і втрати. В аж ливим ком позиційним прийомом розгортання ліричного сю ж ету є антитеза: холодним снігам проти ставляється весняне квіту ван н я лугів, час, коли розквітало кохан н я. Відтворюючи складний внутріш ній світ героя, митець зм альовує його у стані екзи стен ц іал ьн о ї туги за прекрасним , коли *любові у см іх к в іт н е р а з — ще її т л ін н о * . У таком у ста­ ні душ евного сум ’я тт я і кр и зи лір и чн и й герой звертається до панни Інни як до останньої д у ш і, що м ож е врятувати його. П роте герой сум нівається, чи насправді він «д и т и н н о , злот о цінно* кохав її («Любив*?), а чи інш у. Ц ю дилем у р о зв ’язано у другій строфі: *Я В а ш і очі п а м ’ятаю, / Я к м у з и к у , я к спів*. Л іри чн и й герой перебуває у стані психологічного роздвоєння: він розм овляє з юною Інною , а йому зд ається, щ о перед ним по­ стала її сестра. Своєю палкою лю бов’ю він наділяє панну Інну, як а в и к л и к ає н и зку асоціацій: пригадується зим овий вечір, тиш а, си дять двоє зак о х ан и х («М и*). У своїй у яві л іри чн ий герой воскреш ає образ м илої та її д вій н и ка — панну Інну. Вну­ тріш ній кон ф л ік т і душ евне н ап р у ж ен н я ліричного героя у ви ­ разню ю ть о п ози ц ії чужий / рід н и й («Я В ам чужий — я знаю. / А хт ось кричить; т и рід ну ст рів»), а т ак о ж почуття роздво­ єння («Сестра чи Ви?*), що відтворю є особливу ауру н авк о ­ ло образу Інни: «І рапт ом — небо... шепіт гаю... / О ні, то очі Ваші. — Я ридаю. / Сестра чи Ви? — Л ю бив...* Гама почуттів героя відтворю ється через зорові вр аж ен н я , що переходять у м узичні (очі, я к м у з и к а , я к спів), а слухові переходять у зорові, щ о нагадую ть очі м илої. 40

діл £5 1 1 1 І ! І і 1 \ І

М истецька скарбниця. Поезія «О панно Інно...» співзвуч на з панно М и х а й л а Ж ука «Біле і чорне», що складається з трьох частин. Воно написане в річищі поетики символізму. Ліворуч до глядача посміхається соняш ник в оточенні чор нобривців і майорів, праворуч — гвоздики, кукіль, синюха, оксамитові братки. Контрастною до н и х є центральна част ина полотна: зоране поле і два ангели. Сюжет пов'язаний з міфом про Орфея, який своєю грою на сопілці пробуджував мерт вих зі сну. В образі чорного ангела змальовано семіна риста П авла Тичину, який чудово грав на сопілці. Звуки мелодії та клуби хмар від неї ли нут ь до неба, у вічність. В образі білого ангела зображено тендітну ніжну дівчину, яка побожно склала руки на грудях, в портреті якої відтворено \ риси Поліни Коновал, в я к у був закоханий юний поет. \ Молодша сестра Поліни називалася Інною. Білий колір на пан | но символізує тугу, розпач і розлуку. Художник підсвідомо відІ чув, що кохання П авла і П оліни є неподільним і нежиттєвим. Отже, в інтимній ліриці Павло Тичина відтворив суперечливі думки й почуття закоханого, його духовне багатство. До худож ­ ніх відкриттів належ ать глибокий психологізм, уміння показати роздвоєння душ і героя, цікава суб’єктна організація: у поезії д і­ ють к іл ька ліричних «я* та «інш а*, до як о ї апелює поет. Художній світ Павла Тичини — неповторний універсум, у якому органічно поєдналися буремні глибини історії та сучаснос­ ті У країни, поетичне обожнення природи і людини, макрокосмос і мікрокосмос душ і. Він один із перш их у світовій поезії зм алю ­ вав космічні виміри духовного світу особи і народу, динамічні зміни й оновлення буття. А втор «Сонячних кларнетів* постає перед читачем я к геніальний м узикант і диригент космічного

М ихайло Жук. Біле і чорне. Панно

11

оркестру всесвітньої гарм онії, краси. У складном у XX столітті П авло Тичина був модерною лю диною нового типу, уособивши духовного гром адянина всесвіту, що м іцно спирається на рідні духовні д ж ерела, дорож ить ним и. У цьому і полягає загально­ лю дське значення його творчості, ;Л, = = | н | | | І ;

Р о б о та в групах. 1. Прочитайте виразно вірші «Ви знаєте, як липа ш елестить” , «О панно Інно...». Яка тема та ідея о б ’єднує їх? Д о якого різновиду лірики вони належать? 2. Хто з українських поетів змалював о браз ночі і закоханих на її тлі? Яке значення художнього паралелізму в розгортанні ліричного сюжету вірша «Ви знаєте, як липа шелестить. ..»? Яким змальовано ліричного героя? Про щ о свідчить м онолог юнака і опис ним української ночі? У чому виявляється вітаїстичний пафос твору? З, З'ясуйте автобіограф ічні мотиви вірша <>0 панно Інно...» та художню ф ункцію антитези. Який екзистенціальний м отив звучить у вірші? Яке значення художніх засобів у відтворенні почуттів закохано­ го юнака? 4, Які духовні цінності утвердж ує поет у цих віршах?

< ^ > У за г а л ь н ю є м о в и в ч е н е .

Таблиця естетичних уподобань Павла Тичини Жанрові особ­ ливості творчості

Кредо

Елегії, «Без медитації, чистоти поетичні творити мініатюри, тр��дно. / послання, без твор­ ронделі, чості — н е ­ пісні, п о ­ ма життя»; «Надходь­ еми, д р а ­ матичні те, поети, етюди, п о ­ демократ ії езії в прозі, совість, веснянки, демократ ії вість!» колискові, казки, о п о ­ відання

ї І і

Л ітер атур ­ ні за хо ­ плення Тарас Ш е в ­ ченко, О лександр Олесь, Л еся Українка, Іван Ф ранко, М икола Вороний, О лександр Блок, Стефан Малларме. Поль Верлен, Артюр Рем~ бо, Томас Стернз Еліот

Мистецькі інтереси Грав на кларнеті, бандурі, арфі, лірі, роялі; з а ­ хоплювався творам и ко м п о зи то ­ рів Івана Березовського, М иколи Леонтовича, Кирила Стеценка; ж ивописців М ихайла Ж у­ ка, Миколи Бурачека

Світогляд

С пирався на “ філософію серця» С ко­ вороди: кордоцентризм , духовне ба­ гатство душі І ї ї КОСМ ІЧНИЙ

вимір, трактування лю дини як бож ествен­ но о д ухотво­ реної п р и р о ­ ди, пантеїзм, вітаїстичну концепцію життя.

П ідсум уйт е прочит ане. 1. Назвіть твори Тичини, присвячені тем і ко ­ хання. На чиї поетичні традиції він спирався в інтим ній поезії? Наведіть приклади. 2. Який душ евний стан ліричного героя відтворено у вірші «О панно Інно...»? Ним він зумовлений? Який основний мотив вірша? Як його розвинув М ихайло Ж у к у панно «Біле і чорне» ( с .41)?

Ку| А н а л із у є м о твір 1 Щ о збентеж ило вас у поезії «О панно Інно...»? 2 Як Уг розгортається ліричний сюжет твору? В якому стані перебуває герой? 42

г I ї | | і І І | |

3. Яку худож ню ф ункцію відіграє антитеза, прийом психологічного роздвоєння свідом ості персонажа? 4 У чому полягає своєрід ність ком пози ції вірша? 5 .3 якою метою застосовано часово-просторові зміщення подій? 6. Продем онструйте на прикладах, як м айстерно поет поєднав кольорові образи з музичним їх звучанням. 7. Які рядки є кульмінацією ліричного сю жету? 8. З'ясуйте виражальну роль засобів звукопису, повторів, ж ивописних асоціацій. 9. С характеризуйте образи Інни та її сестри. 10. Д оберіть поетичні рядки, яким и можна підписати панно Михайла Ж ука 'Біле і чорне». Щ о сим волізую ть ці два кольори на панно? Чиї образи уособлю ю ть білий і чорний ангели?

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ К л о ч е к Г. «Душа моя сонця намріяла»: Поетика «Сонячних кларнетів» Павла Тичини. — К., 1986. О л ь ш е в с ь к и й І. Павло Тичина. Таїна життя і творчості. — Луцьк, 2005.

м Перевірте се б е . ■ І. Виберіть один правильний варіант відповіді. І | | | = | | | | | | I | і | I

1. Перш а збірка поезій Павла Тичини має назву: а) «Замість сонетів і октав»; б) «Вітер з України»; в) «Сонячні кларнети»; г) «Плуг». 2. Кларнетизм Тичини уперш е виявився у збірці; а) «Чернігів»; б) «Плуг»; в) «Сонячні кларнети»; г) «І рости, і діяти». 3. «Горобина ніч! / Одчинились д в е р і — В сі шляхи в крові!» — це рядки з вірша Тичини: а) «Там тополі у полі»; б) «Дума про трьох вітрів»; в) «Одчиняйте двері»; г) «Квітчастий луг». 4. «Я ТВІЙ», — де сь чують дідугани. / А солов'ї!.. / Та ви вже знаєте, як сплять гаї!» — це рядки з поезії: а) «Пастелі»; б) «Енгармонійне»; в) «Я стою на кручі»; г) «Ви знаєте, як липа шелестить». 5. «Стану я, гляну я — / скрізь поточки як дзвіночки, жайворон як золотийя — це рядки з вірша Тичини: а) «Десь надходила весна»; б) «Гаї шумлять»; в) «Закучерявилися хмари»; г) "Арф ами, арфами...», 6. «Кохана спить, кохана спить, / Піди збуди, цілуй їй очі» — ці рядки належать; а) Олександрові Олесю; б) Іванові Ф р ан ку; в) М иколі Вороному; г} Павлові Тичині.

= II. Виберіть два чи більше правильних варіантів відповідей: І 1. Національне відродження України Тичина оспівав у творах: а) «На майI дані»; б) «Золотий гомін»; в) «На могилі Шевченка»; г) «Арфами, арфами...». | 2. У вірші «О панно Інно...» виявилися такі ознаки кларнетизм у: а) реа! лістична типізація образу; б) єдність ж ивопису і м узи ки в образі; в) роі мантичне узагальнення; г) милозвучність, обож нення краси. І 3. Ідеєю поезії «Одчиняйте двері» є: а) заклик д о боротьби зі злом і | кривдою ; б) утвердж ення ге ро їзм у народу в боротьбі за свободу; | в) осудження братовбивчої війни в Україні; г) прославлення вимріяної | нареченої-револю ції. | 4. Поезія «Ви знаєте, як липа шелестить...» належить до лірики: а) пей! зажної; б) філософської; в) інтимної; г) гром адянської. = 5 .У поезії «Арфами, арфами...» в образі весни змальовано: а) уквіт| чану віночком дівчину; б) українську богиню Ладу; в) весну-Україну; І г) блакитну панну-мрію .

43

| | | 1 |

| і 1 І | ї

6. Для змалювання образу коханої в поезії «О панно Інно...» застосовано такі художні засоби: а) ж ивописність образів із музичним їх звучанням; б) оксим орон; в) антитеза; г) метафора. 7. Твір «Пам'яті тридцяти» за жанром — це: а) медитація; б) балада; в) вірш -реквієм ; г) вірш-епітафія. III. Письмово доведіть або спростуйте одну з тез: а) Павло Тичина належав до м итців «Розстріляного відродження»; б) у віршах Тичини «наречена» — це омріяна і жадана революція, це вільна Україна» (Дмитро ПавличкоУ, в) «Сонячні кларнети» — кн ига мажорних тонів, книга р адісного сприйняття життя особистістю , звільненою від усякого гніту» (О лександр Білецький).

Літературний авангард перших десятиліть XX століття Я к європейські, так і ук р аїн ськ і м итці ц ієї доби розвивалися під гаслами новаторства, творення «мистецтва майбутнього», я ке відповідає духові часу, його ритм ові, а отж е, «справі рево­ лю ції», що принесла свободу народу. В так ій атмосфері ф орм у­ вався м истецький напрям а в а н г а р д и з м . А в а н г а р д и з м (ф ранц. ау ап І-£ ап іе — передня лава) — тин художнього мислення і спосіб зображ ення дійсності, який виник у перші десятиліття XX століття, підкреслю ю чи експе­ рим ентальні, новаторські пош уки у мистецтві. Головні ознаки авангардизмі/: відмова від реалістичного зм алю вання світу, заперечення традиційних форм художнього зображ ення, суб’єкти візм , прагнення до застосування незвичайних, навіть антиестетичних ви раж альних засобів. Мав різні напрями: фут уризм акцентував увагу на мовотворенні, експресіо­ нізм — на емоційності, безпосередності сп ри й н яття, сюрреа лізм — на підсвідомості, кубізм — на геометричних формах. До авангардистів належ али ф ранцузи Гійом А п о л л і н е р , Л у ї А р а го н , П оль Е л ю а р , росіяни Володимир М а я к о в с ь к и й , Белі мир Х л е б н їк о в , Ігор С еверянін, українці М и х а и л ь С ем енко , Валер'ян П о л і щ у к та інш і. Серед худож ників авангардистами були П абло П ікассо,Д ж аком о Б а л д а та інш і. Н айвидатніш им різьбярем-кубістом був українець Олександр А р х и п е н к о , про якого видано монографії всіма мовами світу. Помітним явищ ем в Україні була літературно-мистецька група «Авангард» (1926— 1930), я к у очолив поет Валер'ян П о ліщ ук . До неї увійш ли Гео К оляда, Раїса Т роянкер, Леонід Чернов та інші. П оліщ ук назвав авангардизм «конструктивним динамізмом, або спіралізмом», оскільки, на його погляд, нове мистецтво розвивається ніби по спіралі. У деклараціях авангар­ дисти проголосили «тісний з в ’язок мист ецт ва з індустріаліза­ 44

цією*, відкидаючи міщанство, про­ світництво, хуторянство я к «пе режиток м и н у л о г о * у творчості. Вони сповідували «європеїзм у художній поетиці», яка зводилася до культу форми: їх цікавило не стільки змістове наповнення твору, скільки ф ормальна о рган ізац ія тексту. В альм анасі «Авангард* брали участь україн ськ і м итці (О лек­ сандр С орока, М и к о л а М а й с ь к и й , Д ж аком о Балла. Леонід Чернов, Ра'іса Т р о я н к ер ), Дівчинка, яка бігає російські (Ігор С ельвінський , Кар­ на балконі ній З е л ін с ь к и й ) і нім ецькі (Ио ганнес Б ехер), що мало засвідчити свропейськість авангарду. В річищ і авангардизму писали твори М а й к Йогансен, Олекса Б ли зько та інш і. П редставники українського авангарду сповіду­ вали так і ідеї: у мистецтві головним є не зміст, а форма, п о кл и ка­ на вразити, розбудити свідомість читача, його ш видку реакцію . Важливим для твору є незвичайність, яскравість змальованих героїв, їхня виняткова поведінка, незвичайний спосіб мислен­ ня. Авангардисти добирали засоби творення картини світу, що негайно впливали на читача, глядача чи слухача. Вони йш ли на поруш ення форми, естетизуючи не тільки позитивне начало, а й змальовували негативне, неестетичне у ж итті, щоб у такий спосіб уразити публіку, викликати певну незгоду чи сприйняття явищ а. Значний внесок у європеїзацію української літератури здійснили ф ут ур и ст и , представники одного із напрямів авангардизму. Ф у г п у р и з м (л а т и н . їи іи гш п — майбутнє)буввідгалуж енням модернізму, ставш и одним із напрям ів авангардизм у. Його представники зая в л ял и , що творять «мистецтво майбутнього», заперечую чи його суспільну ф ункцію та ідейний намір м итця, і ставили за мету розм іщ анення лю дини та доби. М аніфест футуристів написав італійський поет Ф іліппо М а р ін е т т і, оприлюднивш и його у паризькій газеті «Фігаро* 1909 року. Він заперечував класичну спадщ ину, зак л и к а в м итців поривати з традиц іям и , ствердж ую чи, щ о нова доба вимагає створення нового типу лю дини, позбавленої м оральних страж дань, ніж ності, любові. Т акі ідеї підхопили ф ран цуз Гійом А п о л л інер, росіянин Володимир М а я к о в с ь к и й , українец ь М и х а й л ь С еменко та ін ш і. Ф утуристи інтенсивно розробляли тему індустріального пейзаж у та урбаністичні мотиви. Оновлюючи вираж альні засоби мистецтва слова, вони прагнули *в и �� у с т и т и слова на волю* ( М и х а й л ь С ем енко ), звільнити 45

вірш від збігу ф рази та вірш ованого р яд к а, щедро творили нові слова. Зам ість впровадж еної ром анти кам и, символістам и та ім пресіоністам и евфонії (милозвучності), вони вводили в поезію дисонанси (різноголосність), застосовували вільні асоці­ ац ії. Все це мало, на їхн ій погляд, передати ритми нової доби. «Королем футуропрерій* називали Гео (Григорія) Ш курупія (1903— 1937), У його перш ій збірці «П сихетози» (1922) перева­ ж ал а м одерністська урбаністична л ір и к а. Поет залю бки вико­ ристовував верлібр, дисонанси» й несподівані рими, не визнавав розділових зн а к ів , вваж аю чи це ознакою «револю ційності*. У поезії «Семафори* Гео Ш курупій зм алю вав скривавлену й спалену рідну країну. Він персоніф ікував семафори, що *руки прост ягн ули до неба з одчаю*. Його «я* зл и л о ся з колективним «ми», тобто тим и, хто бачить майбутнє: т ільки ми бадьорими р у к а м и , / зриваючи м ’я т у и р у т у / пісень / йдемо по з а л із н и х ш л я х а х ! / / Т іл ь к и нам одкрит о / семафори в м айб ут нє!..* Друга збірка «Барабан» (1923) відбила сподівання м итця на оновлення ж и ття , його віру в духовну силу лю дини нової доби. Водночас це була м аніф естац ія розриву з трад и ц іям и й кан о н а­ ми, навм исне, без естетичних потреб н агнітан ня прозаїзм ів, епа­ таж читачів незвичним словом і л ам ан н ям класи чн их строф. У збірках «Ж арини слів* (1925), «Для друзів, поетів, сучасників вічності* (1929) особливо цікавою є м арин істи чн а л ір и к а. Тут Гео Ш курупій — неором антик, що прославляє морські мандри і пригоди («П існя зарізаного кап ітана*). Т рагічно заверш и ло­ ся ж и ття поета: його в грудні 1934 року було заареш товано і розстріляно 25 листопада 1937 року на С оловках. Н айпом ітніш им з-пом іж ф утуристів був організатор цього руху М ихайль Семенко.

Михаиль Семенко (1892— 1937)

М ихайль Семенко прагнув підне­ сти у к р аїн ськ у поезію до європейських верш ин. Його х у д о ж н і ш у кан н я були постійним и. Будучи модерністом, він екс­ перим ентував я к зі зм істом , так і з фор­ мою худож нього твору, написавш и понад двадцять кн и г, серед я к и х л ір и к а посідає провідне місце. Він створив модерні ліро* епічні поеми, драми («Л Іліт*, «М аруся Б огуславка*), прозові твори, щ о і нині не втратили своєї худож ньої цінності. 46

«Ритми цілком інш ої м узики» ( М и х а й л ь Семенко) М ихайло Васильович Семенко народився 31 грудня 1892 року в селі Кпбинці на П олтавщ ині (згодом він підписував свої твори я к М ихайль). Його батько працю вав у волосній управі писарем. М ати, М арія П р о с к у р ів н а , була українською письменницею , авторкою повістей та оповідань «Від сіна до соломи», «Пані п и ­ сарка». Тож майбутній поет-футурист виховувався в атм осф е­ рі любові до кни ги, худож нього слова. Х лопець тако ж захоп­ лю вався м узикою і грав на скрипці. Семенко навчався в повітовому училищ і у Хоролі, згодом — у Кременчуці. Вищу освіту він здобував у Петербурзькому психо­ неврологічному інституті, але його навчання перервала Перша світова війна. У 1914 році М ихайла Васильовича мобілізували на Д алекий Схід. У Владивостоці поет служ ив три роки. У грудні 1917 року він повернувся до родини, а з квітня 1918 року меш кав у Києві разом з молодою дружиною Лідією Горенко. Йому дове­ лося пережити страхіття громадянської війни, білогвардійський терор. За влади Д енікінаСеменко разом з письменниками Василем Ч ум а к о м і Гнатом М и х а й л и ч е н к о м потрапив до Л у к ’янівської в’язниці. Його побратимів розстріляли, а Семенкові пощастило виж ити внаслідок поспішного відступу денікінців із Києва. Захоплення футуризмом у М ихайля Семенка виникло ще в Пе­ тербурзі. Перша збірка «Ргеішіе» (прелюдія; 1913) написана втрадиційній манері письма. Проте вже наступні збірки — «Дерзання », «Кверофутуризм» — засвідчили футуристичні уподобання поета. З діяльністю М ихайля Семенка пов’язую ть розвиток ф уту­ ризму в У країні. Перш е літературне угруповання футуристів складалося з братів М и х а й л я і В асиля Семенків та П авла Ковж уна. У 1914 році поет заснував літературний ф утуризм, яки й назвав кверофутуризмом, що означало (від ла т и н . кверо — ш укати) «пош уки мистецтва майбутнього». У 1919 році Семенкозаснував футуристичну організацію «Ф лам інго», до якої належ али Гео Ш ку р у п і й , Олекса Слісаренко, Володимир Я р о ­ ш енко, худож ник А нат оль П е т р и ц ь к и й . 1920 року невтомний кверофутурист створив «Ударну групу поетів-футуристів* у Х аркові та «Комкосмос» («Комуністичний космос») у К иєві, про­ пагуючи космізм у мистецтві. У своїй творчості Семенко пору­ шував урбаністичну, екзотичну і космічну тем атику. 1922 року він організував групу « Аспанфут* ( «Асоціація панфутуристів*). У 1927— 1930 роках Семенко очолював літературне об’єднання «Нова генерація», видаючи однойменний ж урнал. Своє бачення розвитку ф утуризм у поет висвітлю вав у альм анахах «Семафор у майбутнє», «К атаф алк мистецтва». Заслугою Семенка було звернення до урбаністичних мотивів. Він творив алогічну мову, надмірно вж ивав приголосні, що 47

передавали гуркіт і хаос індустріального міста. В очах поета-футуриста тема м егап о л іса була н ай су ч асн іш о ю , оскільки ф утуристи з великим и міс­ тами пов’язували перспективи буття лю дини. Семенко ін телектуалізував поезію, звертаю чись до новітніх терм і­ нів, техніцизм ів. Оспівуючи паротяги, авто, аеро, заводські дим арі, асф аль­ товані вулиці, м іські к ав ’яр н і, кіне­ м ато гр аф , в іт р и н и , поет ви бу д у вав Михайль Семенко. індустріальний ландш аф т я к свідчення Ф о т о . 1913 поступу ц и віл ізац ії. У поезії «М іст о (Т р а м ва їв дзень­ кіт...)» Семенко передає дзеленчання трам вая, що персоніфікується, сур­ мить, *гуде в мельодах і сяє в блисках / і безугавно в р у х а х тче / залізо цока сляст ит ь кри ця ». Автор застосовує виразні художні тропи, зокрем а епітети, гіперболи, метафори, внутріш ні рим и, тавто­ логічні вирази ( * п у х к а н н я сурми трамваїв дзенькіт / огні між дим у де димарі / в ел е к т р а х очі у очах брень­ кіт »), аби зм алю вати сучасне місто у Павло Ковжун. Місто його багатобарвності й різноголоссі. М істо, тріумфую чи, озивається гамірним сміхом, ж иве своїм розміреним ж иттям : *нема в нім «вчора» нема задуми / немає ст ум и (напівм ороку, напівтем ряви) т а к р ік у рік». П роте у ф іналі вірш а звучить стурбований голос ліричного героя через втрату гарм онії м іж містом і людиною: *Де ділось сонце? Вже освітило / Д е ділась пісня? / Вже одгула / гамірить місто і дзвонит ь м ило / і окропило «Ц віт очки зла * . «Квіти зла* — так називалась збірка поезій Ш арля Б одлера, яки й увів у ф ран ­ цузьку л ір и ку урбаністичну тем атику. К ласичним зразком футуристичної поезії є вірш «М іст о (Осте сте...)*, в яком у форма переважає над змістом. На думку М ихайли Семенка, вірш і народж ую ться зі звуків І слів, а не з думок і почуттів. Поет вваж ав, що тропи існують самі по собі, не пов’я зан і з цілим , з розкриттям ідеї. З цією метою ф утурист вж ивав алогізм и, деф ормацію , вільні асоціації, зближ ення пред­ метів і яви щ , елем ентарний синтаксис (без врахування п ун ктуа­ ції). М итець вдавався до нагнітання голосів, фарб, до асоціацій за уподібненням, використовував прийоми повторів, градації 48

образів, нагнітання асонансних звуків, що передають урбаніс­ тичний пейзаж , гаму звуків і рух у місті: *Осте / бі бо / бу / візн и­ ки — люди / т рамваї — люди / автомобілібілі / бігорух рухобіги / р ухливоб іги *. У цю симфонію вирування ж и ття в місті доносяться звуки колискової пісні: *селі / елі / л іл і / п ут и велет ні / ди м у ст аль / п а л ят ь / п а х / п а х к а / пахіт о ска / дим синій / чорний ди ї м * . Щоб передати величну картину індустріалізованого міста, митець творив неологізми, щ о мали в основі спільний корінь (бігорух, рухобіги, рухливобіги). Поет оглядає кар ти н у міс­ та з різних ракурсів і пом ічає, як вулиці огортаю ться синім і чорним димом від автомобілів. Лю дині в цьому ін дустріалізо­ ваному просторі д у ж е складно ви ж ити: «пускаю т ь / бензин / чаду благат ь / кохат ь к а х и к а т ь / ж ит т сдит ь / ж ит т єрух / життебе- / нзин / авт о / т р а м ». У вірш і «А вт о по рт р ет * Семенко за допомогою гр аф іки , варіації складів, словосполучень і пропуску деяких букв прагне м озаїчно окреслити свій портрет: «Х А Й Л Ь СЕМЕ НКОМИ / И Х А Й Л Ь КО Х А Й ЛЬ АЛЬСЕ КОМИХ / ПХАЙ МЕСЕН МИХСЕ ОХАЙ... / СЕМ ЕНКО ЕНКО НКО М И Х А Й Л Ь... / О СЕМ ЕНКО М ИХАЙЛЬ! / О, М И Х А Й Л Ь СЕМЕНКО!* Поет був найпослідовніш им м итцем -ф утури стом , невгам овним руйн івн иком кл аси чн и х форм вірш а і п о ети к и . В даю чись до еп атаж у, він видав свою збірку «К обзар*, у передмові до як о ї за к л и к а в олю днити пафосну постать Ш евч ен ка, протестую чи проти народницького розум іння творчості поета. У збірках «Д ерзання*, *Кверофутуризм* (1914) переваж ає метаф орична гра понять та образів-спалахів: «П от яг проли­ нув. Ї ї вже нема. / З н и к л и очі її веселий рот. / З а л и ш и л а с ь в уяві всміиіка німа. / Осиротів мій Ьіос п о іе *. П ісля револю ції М ихайль Семенко здійсню є ф утуристичну револю цію в мис­ тецтві, видає десятки книг: «ГГсро здасться», «П ’єро кохає», «П ’єро м ертвопетлю є*, «Дев’ять поем* (1918— 1919). Автор застосовує умовного персонаж а-м ��ску П 'єро , який постає як вселенський блазень, що перебуває у постійних м андрах, відчу­ ваючи себе людиною Всесвіту. Він грає різн і ролі: знервованозакоханого і по-сим волістськи розчуленого ю нака, іронічного й войовничого «нового чоловіка*, зу х вал ьц я-ко х ан ц я. У такий спосіб М ихайль Семенко заповзявся зруйнувати селянську основу української поезії, протиставляю чи їй урба­ ністичні мотиви. Зам ість споконвічної україн ської м рійливос­ ті й лагідності м итець запровадж ує «голосну маніфестацію нервової душі* (Юрій Л а вр ін ен к о ), поетизую чи прозу щ оден­ ності, Індустріальний пей заж . Він стає співцем автомобілів та локом отивів, задим лених міст. Зм альовую чи м іський лей4 Укр. л іг ., 11 к л ., Г іій'Нь гтяіі.і. лкад

49

заж , поет робить його дин ам ічним , зм іню ваним відповідно до руху а в ­ томобіля, в яком у їде герой твору. Ц и кл Семенка «Дев’ять поем» п е­ регукується зі збіркою Е м іл я Верх а р н а «М іста-спрути*, зм альовую ­ чи образ старого світу і народж ення нового. М онументальна постать ліричного героя втілю є м іць і силу народу, що ви зволяється. У поезії «Бажання* Семенко де­ кларує своє творче кредо у двовір­ Умберто Боччоні. ші: «Я хочу кожний день / есе слів Симультанні видіння нових*, який повторюється тричі, підкреслюючи важ ливість пош уку нових образів. Він застосовує верлібр, популярний тоді у ліриці Європи, підкреслюючи цим свою розкутість у творенні уявної картини світу. Л іричний герой вірша «Б аж ання * вдається до провокативних образів і міркувань, до риторичних запитань: « Чому не можна перевернути світ? / Щоб поставити все догори ногами?., / А хт о мені заперечить перевернути світ? / М ісяця ст ягнут ь і дати березової каші, / зорі віддати дітям — хай граються*. Зм інити світ герой прагне для того, щоб служ ниця Маша почувалася коханою і щасливою. Ф інал вірш а епатаж ний: герой природу називає «балаганом *: «молиш: о, хоч би вже тебе чорти вхопили*. Семенко прагнув наповнити поезію свіж им и образам и, ви ко­ ристовую чи ірреальні мотиви (« Х т о хоче мого духа визват ь? *). У вірш і «За пр ош ення* лір и чн и й герой пропонує показати читачеві «безліч світ ів — о р и гіна ль ни х і к а п р и з н и х *. Проте це не просто м андрівка в уявни й світ ш едеврів мистецтва, а пізнан ня духовності, краси світу, витвореного автором: «Ми приходимо до останнього п у н к т у , / М и перемогли всі с т и хії і дощі. І Я відчиняю двері з а м к н у т і — / х т о хоче зі мною г ул ят ь уночі?*. Застосовуючи новітні прийоми композиції, «випускаючи слова на волю *, поет прагнув піднести у кр аїн сь к у поезію на новий щ абель розвитку. Його худож ні зн ах ід ки були цікаві, тому м али вплив на м итців Інш их стильових уподобань. Ж и ттєрадісни й і повний надії, 23 квітн я 1937 року М ихайль Семенко провів творчий вечір. П роте через три дні його заар еш ­ тували, звинувативш и у «контрреволю ційній націоналістичній діяльності*. 23 ж овтня 1937 року поета розстріляли ,

1 | І

50

1. Під якими гаслами розвивалась україн­ ська лірика перших десятиліть XX століття? 2. Щ о таке авангардизм? Які його напрями ви знаєте? Назвіть європейських авангардистів. 3. Як розвивався авангардизм в українському письменстві? Які художні засади захищали українські авангардисти, який альманах випускали?

| | | = 4^

4. Дайте визначення футуризму, назвіть представників. Як розвивався футуризм в Україні? Які футуристичні організації ви можете назвати? 5. Схарактеризуйте життєвий шлях Михайля Семенка. 6. Яке поетичне кредо висловив С еменко у вірші «Бажання»?

_ | І і

1. У чому своєрідність українського авангарду? 2. Чому футуристи віддавали перевагу формі над змістом? Щ о таке деструкція форми? 3. З якою метою футуристи вдавалися до епатажу? 4. У чому полягала новизна урбаністичної лірики Семенка? 5- Чим зацікавила вас поезія «Запрошення»? 6. Якіхудожні знахідки митця вам запам'яталися?

| | ! | і

1. Прочитайте поезію «Місто (Трамваїв дзвенькіт...)», визначте її тему та ідею. За допомогою яких художніх засобів змальовано образ міста? Чому в фіналі поезії звучить стурбований голос автора? 2. З якою метою у вірші «Місто (Осте сте...)» митець вдався до нагромадження звуків і слів, деформації художньої картини? Чи вам цікаво читати-розш иф ровувати урбаністичний пейзаж вірша? 3. Які почуття викликає у вас лірика Семенка?

1. Розгляньте картину худ . Д жаком о В а л л и «Дівчинка, яка бігає на балконі» (с. 45). Яке враження | справляє вона на вас? Якими прийомами поезія “ Бажання» Семенка 1 співзвучна з картиною Балли? 2, Якими мотивами вірш «Місто» Семенка перегукується з картиною Умберто Б о ч ч о н і 'Симультанні видіння» | (с. 50)? 3. Розгляньте гравю ру Павла К о в ж ун а «Місто» (с. 48), Які об| рази, створені художником, подібні до образів урбаністичних творів І Семенка? Відповідаючи, використовуйте цитати з віршів Семенка. С П И С О К Р Е К О М Е Н Д О В А Н О Ї Л ІТ Е Р А Т У Р И

Б а ж а н М. Михайль Семенко / / Се ме н к о М. Поезії. — К., 1985. С у л и м а М. «Дух мій в захопленні можливостей футурних» / / Слово і час. — 1992. — № 12.

Київські неокласики П оетичну ш колу неокласиків творили М икола Зеров, П авло Ф и л и п о в и ч , М а к сим Р и л ь с ь к и й , М и х а й л о Д р а й - Х м а р а , Освальд Б ургар дт (Юрій Клен). Поєвропейськи освічені люди, неокласики закликали осягати вершини світової ку л ь­ тури, трансформувати її форми та образну систему на рідному полі поезії, щоб підне­ сти її до світового рівня, Тому в їхній твор­ чості розквітають сонети, елегії, медитації, філософська лірика. Образи світової по­ езії, біблійної та античної міфології орга­ нічно будують худож ній світ. Утверджу* ється неокласичний стиль з його рівно4*

Михайло Драй-Хмара 51

вагою, мальовничими епітетами, чіткою логічною побудовою і «строгою течією мислі* (М ико ла Зеров). Я скравим діячем доби *Р озстрілян ого відродж ення* був М и х а й л о Д р а й - Х м а р а (1 8 8 9 — 1939), поет, учений-ф ілолог, славіст, п ерекл ад ач. У війш ов у поезію як автор збірки «Проростень» (1926), у якій порушив теми мистецтва та його ролі у суспільстві, національного відродження У країни в XX столітті, буття лю дини, проблеми її самотності, вибору, боротьби. В еликий громадський резонанс мав сонет Д рай-Х м ари •Лебеді* (1928), присвячений поетам -неокласикам і сп рям о­ ваний проти переслідувань м итців. Поет зах и щ ав незалеж ність творчої особистості від к о н ’ю нктурних зап итів часу, вірив у пра­ воту естетичної пози ції, обраної побратим ам и, я к і утвердж у­ вали гум аністичні ідеали, свободу, красу, гармонію . У сонеті в алегоричних образах лебедів відтворено долю неокласиків. Це «гроно п'ятірне не.ідолаких співців* — Зеров, Рильський, Ф илипович, Бургардт і сам автор сонета. Наскрізною у творі є антитеза: величні красені-лебеді протиставляються закостенілому, при­ борканому, застраш еному середовищу своєю активною позицією. Взимку вони могутніми крилам и ламають *крижані лани* озера і своїм співом розбивають у серцях людей розчарування й розпач, тобто рвуть пута духовної неволі, покірності, пізнаючи щастя свободи, вчать своїм прикладом інших бути вільними! Особливо вибуховими, емоційно виразним и є останні терцети сонета, в яких звучить ріш учий опір національно-свідомої інтелігенції регламентованим більшовиками ідейно-філософським, естетич­ ним засадам творчості: «О гроно п'ятірне нездоланих співців, / крі.іь бурю й сніг гримить твій переможний спів, / що розбиває лід одчаю і зневіри. / Дерзайте, лебеді: з неволі, з небуття / веде вас у світи ясне сузір'я Ліри. / де пінит ь океан кипучого ж иття». У плеяді неокласиків видатним діячем національного відродження був П а в л о Ф илипович (1891 — 1937), знавець української та за­ хідноєвропейської літератур, обдарований перекладач з ф ранцузької та латинської мов, педагог, літературознавець, поет. У творчості він органічно синтезував к л а ­ сичне й модерне. За ж и ття Ф илипович оприлюднив поетичні збірки «Земля і ві­ тер» (1922), «Простір» (1925). Для його світобачення характерним є універсалізм. М итець мав нахил до космічних візій і ди­ ких сти х ій , захоплю вався безмежним укра­ їнським степом. У його поезії степова сила символізувала невгамовну енергію народу, 52

яки й прагне визволитися з-під віковічного ярма. Його концеп­ ц ія дійсності типово неокласична: у ній світ постає як естетично організований за законами класичної краси ж иттєвий простір. Поет своїм поглядом сягає минулого й сучасного, щоб прозріти майбутнє, по-філософськи осягаю чи буття («С партак*, «З ан ­ тичних барельєфів*, «Мономах», «Кампанеллове місто сонця»). Перша кн и ж ка позначена символістськими й неоромантичними стильовими ш уканням и: образи високих могил, чорних воронів, усіляких потвор, символістська експресивність епітетів, ми­ лозвучність вірша. Але ці традиційні образи відбивають похмурі картини подій в У країні, охопленій громадянською війною {сонет «Дививсь, дививсь, безмежні перелоги»). Символічними є образи шаленого вітру, кривавих днів тощо. Поет-неокласик прославляв буття як діяння; ж иттєдайні сили природи у нього персоніфіко­ вані. Природу І! людину Филипович бачив крізь призму ідеалів досконалості. Звідси — його залюбленість мистецтвом, словом. Творче кредо він висловив у поезії «Я — робітник в майстерні власних сил* (1922), що характеризує естетику усіх неокласиків: «Н ат хнення в т іху чую я тоді, / Коли учусь у давнього мит ця. / Але, безжурні, горді, молоді, / Л и ш е майбутнім дихають серця, З старої бронзи зброю вл а д н и х слів / Переливаю радо на вогні. / Під невгамовним подихом вітрів / Безмежна праця, переможні дні!*

М икола Зеров (1890—1937) Класична пластика, і контур строгий, І логіки залізна течія — Оце твоя, поезіє, дорога.

(Микола Зеров) М икола Зеров — основоположник нео­ класичної ш коли поетів, неперевершений перекладач, історик літератури, блиску­ чий критик. Зеров мав свою концепцію відродження української літератури, як а базувалася на творчому використанні культурних здобутків минулих епох. «П оезія глибини і рівноваги» (Л /икола Зеров) Н ародився М икола К остянтинович Зеров 26 квітня 1890 року в родині вчителя у мальовничому м істечку Зінькові на П олтавщ ині. Навчався в одному класі з майбутнім письмен­ ником Остапом Виш нею. Брати М иколи Зерояа згодом стали 53

відомими людьми: Дмитро — видатним ботаніком, академ іком , Костянтин — гідробіологом, М ихайло — поетом, що оприлю д­ нював свої твори під псевдонімом М и х а й л о Орест. М икола Зеров закінчив 1908 року П ерш у київську гімназію , 1914 — Київський університет Святого Володимира, після чого вчителю ­ вав у навчальних закладах У країни. У роки економічної розрухи Зеров працю вав у Б ариш івській соціально-економічній ш колі під Києвом (1920— 1923). Тут він написав більш ість вірш ів, що увійш ли до збірки «Камена*, здійснив переклади поезій Овідія, П р о п ер ц ія , К а т у л л а , В ергілія, Горація. Відгомін античності відчувається у творчості Зерова, зокрема у вірш і «Під кровом сільських муз», де розкрито тему долі м итця, краси у добу лихоліття, коли люди забуваю ть про вічні духовні цінності. З 1923 року Зеров працю вав професором Київського інституту народної освіти (ІНО). У перекладах М иколи Зерова з латини вийш ла «Антологія римської поезії* (1920), я к а збага­ тила не тільки українського читача, а й саму літературу. Адже перекладач удосконалив гекзам етр, елегійний дистих, упро­ вадив нові віршові розміри («16-й ексод* Горація). Зеров видав антології «Нова українська поезія* (1920), «Слово* (1923), збірку поезій «Камена* (1924), нариси «Леся У країнка», «Нове українське письменство*, збірник статей «Асі Гопіез* (лат и н. — до д ж ерел ; 1926). «До джерел!* — це був девіз м и т ц я , що визначав головну передумову творення новітнього мистецтва. Видатний речник українського відродж ення зазнав від влади несправедливих гонінь та переслідувань. Зерова безпідставно звільнили з роботи в К иївськом у ІНО, а к квітні 1935 року заареш тували , звинувативш и в терористичній діяльності. Поета засудили до десяти років виправних робіт у 'таб о р і на С оловках, проте 3 листопада 1937 року його розстріляли . У поезії Зеров вдало поєднав традицію українського й світо­ вого письменства, культивую чи сонети та елегії, писані олександринам и, й елегійні дистихи. Ш ест ист опний ямб з цезу рою після третьої стопи і суміж ним р и м у ва н н я м називаєт ься о л е к с а н д р ій с ь к и м вір ш ем . Т ак и м розміром написано «К аме­ нярі* Ів а н а Ф р а н к а , чимало творів М иколи Зерова. Любов поета до канонічних форм поясню ється його к л аси ч ­ ною освітою, характером творчих уподобань, урівноваж еністю почуттів і дум ок . Зб ір ка «Камена * — видатне явищ е української л іри ки доби національного відродж ення. К нига пропагувала ідеали свободи, лю динолю бства, краси, гарм онії, гром адянської м уж ності, розумної волі й сам оорганізованості. Це була гум а­ ністична концепція буття, в центрі якої — Лю дина, цінність її ж и ття , краса. Н азва збірки символічна: від латинського с а т е п а е — у Давньому Римі так називали богинь, пророчиць, 54

покровительок наук і мистецтв, муз. Камена — це муза-пророчиця, пісні якої бентеж ать серця, Олександр Б іл ец ь к и й у рецензії на збірку *К а­ мена* захоп лю вався її *кл а с и ч н и м ст илем , високою м айст ерніст ю вірша, добірною мовою, прекрасною прост от ою *. Композиційно збірка складалася з трьох розділів: сонетів, олександ­ рійських віршів, перекладів творів римських поетів. Тематичне поле по­ езії Зерова обертається навколо сю­ ж етів з античного світу («Н авеікая*, «Тесей», «Вергілій»), доби Київської Русі (« Князь Ігор», «Сон Святосла­ ва», «Святослав на порогах») та епохи Олександр д е Рікьє, українського Бароко («Брама ЗборовАлегорії Поезії та Музики. ського», «Турчпновський», «Київ з Початок XX століття лівого берега»). М итця хвилюють ф і­ лософські проблеми ж иття і смерті, взаємини людини з природою, їх гармонія и дисгармонія, вічні теми мистецтва, творчості, куль­ тури, місця поета н суспільстві («Класики», «Аристарх», «Тягар робочих літ»). Н евід’ємною ознакою сонетів Зерова є їх н я ш ирока к ульту­ рологічна сфера. Поет змалю вав образи митців світової класики (ІП експіра, Д іккенса, Ж у л я Берна, М арка Твена, Уеллса) та діячів української культури (Турчиновського, Заборовського, К уліш а, Вороного). У багатьох сонетах м итця звучать мотиви мимовільного пророцтва, туги й передчуття неминучої смерті, сибірського заслання («Чистий четвер»), У сонеті «Черниш евський* Зеров прозрів власну хресну дорогу: *П олярна ніч і воло­ ха т и й сполох / Н ад безвістю засніж ених долин. / Я к терпне серце! Скільки л іт один / Н ім ує він у нет рях захололих...» Сонет *Київ — т радиція* (1923) увійшов до циклу «Київ», у якому оспівується золотоголове вічне місто — свідчення високої культури народу. Образ Києва М икола Зеров інтерпретував я к модель буття в історіософському вимірі (від історіософія — мудрість історії, осмислення історії нащ адками), я к знак поступу народів. Митець володів особливим даром спиратися на традиції своїх попередників в українському та світовому письменстві. Сонет будується па засадах діалогізму як медитація, розмова ліричного героя з містом, яке персоніфікується. Поет застосував поступальну композицію твору: відповідно до класичного кано­ ну сонет складається з чотирьох частин (два чотиривірші та два 55

тривірш і, що відзначаю ться смисловою викінченістю ). Логічно й послідовно розвивається д у м ка про нездоланність К иєва пе­ ред напасн икам и : «перший світ осяяв т вої висоти, іДо тебе т ислись войовничі готи, І Д и н п а р ш т а д т із пущ і в и г л я д а в * . Йдеться про готське місто IV століття над Дніпром. Д еякі вчені ідентиф ікую ть його з К иєвом. П ерш а строфа — своєрідна зав ’я зк а сю ж ету, в якій говориться про неперем ож ність міста, котре прагнули завою ваїи готи. У наступному катрені представлені нормани та воїни польського короля Б олеслава Хороброго, який 1018 року «щербив меча об Золоті вороти*. Зеров згадує й п р о те, що К иїв 1594 року відвідував Е р і х Л ясот та, посол нім ецького ім ператора Рудольфа II, описавш и місто та У країну у своєму «Щ оденнику*. Згадується у сонеті й ф ран ­ цузьки й інж енер Боплан Гійом-Левассер, я к и й з симпатією змалю вав наш і зем лі в «Описі У країни* (1650). А втор сонета «Київ — традиція* досягає синтезу у тривірш і, що утворю є так зван ий «сонетний зам ок *, своєрідну ку л ьм ін а­ цію твору й підсумок попереднього висловлю вання. М итець пов’язує часи від давнини до сучасності. У ліричну оповідь вклиню ється ір о н ія. В итримавш и важ кі випробування часу, Київ «і в наші дні зберіг чар-отруту: ( В тобі розбили табір аспанф ут и — / Кують, і мелют ь, і дивую т ь с в іт » (аспанфути — це асоціація паиф утуристів). Н аціональне відродж ення поет-класик пов’язує не з деструкцією мистецтва, проголош е­ ною ф утуристам и, а з новаторством І І а в л а Т и ч и н и , котрий сприйм ається Зеровим як «головний і ю ний*, що «животвп рив душею давній міт (міф)*, прокладаю чи своєю поезією ш лях у майбутнє. Ідея твору оптим істична: утвердж ення незнищ енності стародавнього К иєва, культури, духовних вим ірів народу, його безсмертя. Сонети Зерова відзначаю ться глибиною змісту, викінченою формою, художнім новаторством. Н еокласицизм Зерова був органічним явищ ем української літератури, виростав з її національних потреб, із її прагнення посісти належ не місце у світовому письменстві. П ідсум уйт е прочмта і. Хто входив до «п'ятірного грона» київських неокл асиків7 Зм алю йте естетичну платф орму й характер художніх ш укань неокласиків. 2. Які художні відкриття зробив Микола Зеров? У яких жанрах лірики він працював? 3. Як тему митця і мистецтва р о з­ кривали М ихайло Д рай-Хмара і Павло Ф илипович? н і

| і

■ § А н а л ізуєм о : з ір 1, На чиї традиції спирався Зеров у жанрі сонета? 2. Які враження викликає у вас сонет «Київ — традиція» Зерова? | Схарактеризуйте тематику та ідейний пафос твору. 3. Розкрийте особлиI вості композиції сонетів Зерова У чому полягає його художня майстерI ність? 4. Доведіть, що сонети “ Камени" написані у річищі неокласицизму,

56

м

Твої 4а р о б о та Розгляньте картину «Алегорії Поезії та Музики» Олек-

Щг сандра д е Р ікьє (с. 55). Які ознаки античності ви помітили? На підставі І ! І

чого полотно можна віднести до модерного стилю? Які асоціації з неокласиками викликає у вас образ лебедя на картині? Чим тематична палітра іспанського художника споріднена зі з��іркою «Камена» Зерова?

Максим Рильський ( 1 8 9 5 — 1964)

Він України мав чарівну вроду, Носив її наймення гордолиць. Він виріс від суниць аж до зірниць. Великий гранослов свого народу.

[Дмитро ІІавличко) М аксим Рильський — один із най­ більш их поетів XX століття, чий внесок у національно-духовне відродж ення на­ роду неоціненний. Витончений майстер неокласичного стилю , він витворив непо­ вторний худож ній світ, наповнений гум а­ ністичним змістом. Увійшов в українську культуру я к поет, перекладач, публіцист, фольклорист, етнограф, мистецтвознавець, літературознавець,м овознавець.

М аксим Р и л ь с ь к и й

Фото 1926

«Лю бов’ю серце ;іро іж ене було* (Д м и т р о П а в л и ч к о ) М аксим Тадейович Р ильський народився 19 березня 1895 ро­ ку в Києві, хоча своєю малою батьківщ иною вваж ав село Романівну П опільнянського району Ж итом ирської області. Його батько, Тадей Розеславович Р ильський , усвідомлюючії своє глибоке національне коріння, став натхненником та учасником національного відродження У країни у другій половині XIX гтоліття, увійш овш и до осередку ін теліген ц ії «Стара громада». Мати поета. М еланін Ф едорівна, була селянкою , вирізнялася тактовністю , душевною красою і чарівним голосом Вона при­ щ епила своїм синам — Іванові, Богданові, М аксимові любов до народних пісень і легенд, як и х знала безліч. З осені 1908 року підліток навчався у приватній гім н азії в Києві, м еш кав у будинку друга родини Рильських М иколи Л и сенки. з як и м мав щ астя щ одня сп ілкувати ся, відвідувати вечори за участю композитора, кам ерні концерти. У цьому се­ редовищі з любов’ю ставилися до української мови культури, історії, що позначалося на формуванні світогляду майбутнього поета. З одного боку, па нього м али вплив українське мистецтво, творчість Тараса Ш евченка, Івана Ф р а н к а , М и х а й л а Стариць57

кого, М иколи Вороного, Олександра О леся, Лесі У країнки. З другого боку, на становленні естетичннх см аків юнака позначилися ф ранцузькі класики, мо­ дерні поети Європи: Олександр Блок, Стефан М а л л а р м е , П оль В ер лен , Артюр Рембо, Ш арль Бодлер. У будинку Л исенка гім назист М аксим закохався у доньку композитора Галю, я к а вж е м ала нареченого. На основі цих пере­ ж ивань ви никли вірш і, що увійш ли до збірки «На білих островах* (1910), написаної у річищ і символізму. Леся Перша збірка У країнка, ознайом ивш ись із цією збір­ Рильського "На білих кою, напророкувала її авторові славне островах». 1910 майбутнє. У 1915 році М аксим Р и л ьськи й вступив на медичний ф а­ культет К иївського університету, проте 1917 року він перевівся на історико-філологічний факультет. Грізні події громадянської війни, голод і холод спонукали М аксима Тадейовича 1918 року залиш ити місто і повернутися до Романівни. У 1919—1923 ро­ ках він учителю вав у селах Вчорайше та Романівна. Водночас Р ильський публікував вірші в часописах «Ш лях», «Літературнонауковий вісник*. Значний читацький інтерес ви кли кал и його збірки «Під осінніми зорями* (1918), «Синя далечінь* (1922), поеми «На узліссі», «Царівна» (1918). П овернувш ись до Києва, М аксим Тадейович викладав у к р а­ їнську мову і літературу в ш колах та на робітфаці Київського університету, читав курс теорії перекладу в інституті лін гвіс­ тичної освіти. Поет поринув у літературно-м истецьке ж иття міста, зблизився з п о ет а м и -н ео кла си ка м и . Знаковими у тогочасній поезії були збірки Рильського «Крізь бурю й сніг* (1925), «Тринадцята весна* (1926), «Де сходяться дороги* (1929), «Гомін і відгомін» (1929). У них Максим Рильський досяг філософської глибини і витонченої рівноваги художніх форм, плекаючи класичний сонет, олександрійський вірш, октави, ямби, розмаїття розмірів і строф: дистихи, терцети, терцини, катрени, сектини (шестивірші), нони (дев’ятивірші), децими (десятивірші). У 30-х роках почалися показові суди «ворогів народу*, масові репресії невинних людей. 19 березня 1931 року (у день народж ен­ ня) М аксим Р ильський був ареш тований за звинуваченням у належ ності до міфічної української контрреволю ційної органі­ зац ії. П ід загрозою десятирічного ув’язнення на Соловках поет «покаявся» і представив слідчому написану ним у в’язниці «Пісню про Сталіна». 19 серпня 1931 року м и тц я було звільнено. 58

Талановитий поет ж ив у атмосфері страху, оскільки органи безпеки постійно стеж и ли за ним. У збірці «Знак терезів» (1932) Рильський задекларував свою лояльність до влади, підтрим ав оф іційну концепцію поезії як ідеологічної зброї партії. Проте митець залиш ався вірним неокласичнім поетиці. У цій сти льо­ вій манері письма створено ци кл «Постаті*, в яком у змальовано образи Прометея, Бетховена, Ш евченка, Ф ранка. У його творах переваж али краса, висока духовна культура самодостатньої особистості, віра у перемогу добра над злом. П оетичним кредо Рильського була любов до У країни і лю дства, я к а керувала його вчинкам и, визначала тональність творів. Під час війни з 1941 до 1943 року М аксим Тадейович із сім ’сю перебував у е в а к у а ц ії в Уфі — с т о л и ц і Б а ш к и р и . У квітн і 1944 року М аксим Тадейович повернувся до зруйнованого вій­ ною Києва і поринув у громадську роботу: був головою президії Спілки письм енників У країни, віце-головою Всеслов’янського комітету. У повоєнний період Рильський побував у кількох країнах Європи, що послужило імпульсом для написання нових творів, збагатило тем атику та ж анровий репертуар поезії. 1Іобачили світ збірки «Вірність* (1946), «Мости* (1948), «Наша сила* (1952), «Сад над морем* (1955) та інш і. Любов до природи і доброзичливість до людей були основними рисами поета. Перекладач Олександр Д ейч відзначав зосередже­ ний спокій, стриманість М аксима Тадейовича у словах і жестах, підкреслював природну артистичність поета, що виявлялася у га­ лантній манері поведінки, в умінні спілкуватися з різними людь­ ми, із захопленням розповідати й уважно слухати співбесідника. У другій половині 50-х — на початку 60-х років відбувся твор­ чий злет Максима Рильського, названий літературознавцями його «третім цвітінням*. Талант поета ніби заново відродився, розквіт­ нув, засіяв новими гранями. Митець підніс свою поезію на небу­ валу висоту, наповнивши художньо досконалі твори глибокими думками і почуттями, філософськи місткими образами. В цю пору побачили світ збірки віршів «Троянди й виноград* (1957), «Далекі небосхили* (1959), «Голосіївська осінь* (1959), «Зграя веселиків» (1960), «В затінку жайворонка* (1961), «Зимові записи» (1964). А в­ тор сповідував ідею, що мистецтво є сферою прекрасного, а не слу­ гою політиків. Тому цінував творчу особистість, її внесок у куль­ туру. Заперечуючи «соцреалістичне* розуміння поезії я к відгуку на злобу дня, есеїст захищ ав національну самобутність мистецтва. М аксим Р ильський був висококласним перекладачем творів світового письменства українською мовою. М итець відтворив рідною мовою понад п ’ятдесят к н и г світових класиків. Велику цінність маю ть праці М аксима Рильського з історії та теорії літератури, мовознавства й ф ольклористики. 59

24 ли п н я 1964 року М аксима Рильського не стало. Поховано його на Б айковом у кладовищ і в Києві. Ім ’я М аксима Рильського носять Інститут мистецтва, ф ольклористики та етнології НАН України та Голосіївський парк. Художній світ л ір и к и М аксима Рильського Л ірика М аксима Рильського — поетичний універсум, що сягає античних і сучасних часів, Всесвіту і Романівки. Його твори про­ йняті життєствердною мудрістю, щирим ліризмом, любов’ю до людини. Це зумовило оригінальну поетику Рильського: лаконізм і ліризм вислову, гнучкість образів, яскравість епітетів, доско­ налість поетичної форми, витонченість почуттів, універсалізм художнього мислення, культурологічну масштабність, уміння поєднати вічне і неперехідне, ш ирокий погляд на світ і людину. У творчому доробку поета є пейзаж на, інтимна, філософська та історіософська лірика. Неокласик прагнув по-своєму відповісти на питання взаємозв’язків мистецтва і ж иття, поезії і сучаснос­ ті, зокрема у поезіях «До Музи», *ГІавлу Савченкові», «Діана», «Поете, будь собі суддею*. Р ильський створив образ Музи, яка, за словами Леоніда Н о ви чен к а , є втіленням недремної і непідкупної совісті, станом духу, який морально звеличує читача й автора. У вірш і «Поетичне м ист ецт во* М аксим Р ильський ствер­ дж ував, що справж ня поезія — це висока простота, «таке єднан­ ня т очних слів*, коли у серці немає ф альш і, марнославства, ж а­ доби до наживи: «Коли епітет б’є стрілою / У саму щ онайглибш у суть, / Коли дорогою прямою / Тебе метафори ведуть*. Це типово неокласична настанова: естетичний раціоналізм , гнучкість обра­ зів, чіткість і врівноваженість форм. У худож ній п ракти ці такої глибокої змістової та формальної майстерності досяг Рильськийнеокласик. Звертаю чись до себе самого і до поета-побратнма, він стверджував: «Слова повинні буть покірні / Ч ут т ям і помислам твоїм, / І рими м усят ь бути вірні. Я к друзі в подвигу святім*. Тома взаємин лю дини і природи — одна з клю чових у твор­ чості М аксима Рильського. Він представив свою художньоф ілософську картин у спіту, пройняту любов’ю до ж и ття, від­ чуттям єдності ліричного героя з довкіллям , віт аїст ичним захопленням перш ими проліскам и, буянням садів, таєм ничим и лісам и, співом птахів, м альовничим и озерами. Через образ при­ роди як ж иттєствердж ення й оновлення світу і лю дини поет відбив характерні риси української ментальності. Його герой серцем відчуває спокій, рівновагу І цілісність з природою. Пей­ заж н а ліри ка Рильського написана в річищ і неокласичного естетизму, витонченого гап туванн я образів, увиразню ється осмисленням людського буття, національної культури, світової поезії, м узики, м алярства. Водночас споглядання природи для 00

ліричного героя Рильського було імпульсом, як и й відкривав «золоті ворота серця*, багатство його душ і. За ж анром «М олю сь і вірю. Віт ер грає...* — вірш-рефлексія, в якому майстерно відтворено красу почуттів ліричного героя, його єдність з природою, стан закоханості у світ. Поет моделює дина­ м іку його душевного стану, здійснює своєрідний психоаналіз вну­ трішнього світу персонажа. Вірш пройнятий життєрадісністю , спрагою жагучого серця, виш уканістю почуттів. Перед героєм від­ кривається неповторний світ: «Молюсь і вірю. Вітер грає / І п'яно віє навкруги, / І голубів т ремт ячі зграї / Черкають неба береги*. Композиційно твір будується я к монолог. Оповідь веде ліричне ♦я*, звертаючись до «ти*, як до «іншого», внаслідок чого виникає діалогізм: «І т и смієшся, її день ясніє, / І серце б'ється, я к в огні, / 1 вид пречистої надії / Стоїть у синій глибині*. Ж иттєлю бність охоплює душу героя, спонукає його діяти: «Ще буду жити, поки жити / Мені дозволить дух життя.'*. Художнє обрамлення ві­ рша допомагає поетові відтворити сонцелюбну вдачу героя, його захоплення голубами «ясної вроди*, які прагнуть досягнути без­ меж них просторів неба. В українській міфології голуб символізує любов і вірність, плодючість і ж иття, виступає алегорією душі людини. У вірші виразно проступає неокласицистична поетика: витонченість образів, захоплення красою світу, гармонія думки і почуттів. Твір написано чотиристопним ямбом; чергуються ж іно­ чі та чоловічі рими, я к і увиразнюють звукову тональність вірша. У сонеті «Запахла осінь в'ялим т ю т ю ном» зображ ено бага­ ту на плоди, зап ахи і фарби осінь. Поет відтворює владну ходу осені: пору дозрівання яблук, в’ялін н я тютюну, розквіт «свіжої айстри над піском р ум ’я н и м *, на лузі «коник, я к зелени й гном, на скр и п к у грає*. Це — персоніфікована осінь «зоріє за одчине­ ним вікном* (враж аю ча метафора!). В уяві ліричного героя образ осені асоцію ється з невгамовним пульсуванням часу, нагадую ­ чи про вічну його течію, поєднуючи лю дину зі світобудовою. П оезія «Солодкий світ ! П рост ір б ла ки т но -б іли й * перегу­ кується з віршем «Блакить* Стефана М а лл а р м е , улюбленого поета українських модерністів, я к і опоетизовували б л ак и т­ ний колір, що символізує стан душ і лю дини. Вірш пройнятий вітаїстичною енергією, захопленням й естетичною насолодою від споглядання краси природи. Л іричний герой м илується «простором блакит но білим» — символом ідеального світу, божественною природою світобудови, я к у позначаю ть улюблені кольори українців -— блакитний і золотий: *І сонце — золот ий небесний квіт / Б ла го сло вляє дух ш ирококрилий / Солодкий світ*. Композиція поезії ускладнена епіграфом з Біблії «Солод­ кий світ* та цим же рефреном, який обрамлює першу строфу, що й визначає розгортання ліричного сюжету, почуттів і переж ивань 61

героя, заверш ую чи твір риторичним зап итанн ям : «Солодкий світ?». Цей образ персоніф ікується, наповнюється щ ораз новим смисловим значенням. У зм алю ванні образної картини важ ливу художню ф ункцію відіграю ть епітети: солодкий світ , золот ий небесний квіт , ш ирококрилий дух; порівняння: «Твій погляд, ніби пролісок несм ілий, / Н емов трава, що зеленит ь граніт , / Неначе спогад нерозумно милий*. Поступово окреслю ється образ дівчини, в якої погляд — «узори н а двесн яни х т о н ки х віт*, вона нагадує йому м илий сон, ідеальний світ, я к и й зн и к. Солодкий світ перетворився на гіркий, проте ліричний герой знову відчу­ ває щ астя: «Чи янголи нам свічі засвіт и ли / По довгих м у к а х безсердечних літ , / Чи ми самі прозріли й зр о зум іли *> цей непро ст ий «солодкий світ». Витончений звукопис твору (алітерації с, л, р, асонанси голосних звуків о, и, і) та п ’ятистопний ямб під­ креслюю ть динам ічність почуттів героя. М аксим Рильський зак л и к а в сучасників любити природу «не я к символ*, а щ иро, від душ і, ш укати у ній «висот и незміримі / Й свят і глибини*, розгадку сенсу буття. М аксим Тадейович поруш ив екологічну проблематику, застерігав від згубної дії людини на природу. Сьогодні, я к ніколи, вона актуальна для нас. Міжпредмет ні шлр лт ш і у X I X —X X ст оліт т ях у світо ” вій поезії акт ивно висвіт лю валася тема людини і природи. | Поети урбаністи провіщ али т от альну маш инізацію життя, І яка вит існит ь природу. Американець Волт В іт м ен у збірці І «Листя трави>> прославляв красу природи і велич ж иття, за е хищ ав ідею єдності лю дини і т ехніки. А нглієць Томас Стернз 1 Е ліот у поемі «Безплідна зем л я » відтворив драмат изм бут \ т я природи, песимістично прорікав загибель всього живого. Ра \ біндранат Тагор, закликаю чи відчуват и незмірний зовнішній | світ, передусім природи, проголосив гасло: «Ми відчуваємо себе | самих». Індійський поет показав, я к тонко віддзеркалюється | природа в людині, я к людина сприймає довкілля. Він створив і лірику, сповнену гуманіст ичної віри в щ асливе майбутнє. Інтим на ліри к а Рильського насичена культурологічними мо­ тивами, через призму яких поетизуються краса, ж ін ка, коханнямрія: «Моїй Елеонорі*, «Есмеральда*, «А нхізІвсин, вклонивш ися богині*, «Сікстинська Мадонна*, «Афродіта Мілоська*. Ш едев­ ром любовної лірики є вірш «Яблука доспіли, я б л у к а червоні!*. В українській міфології яблуко символізує розквіт і плодючість, уособлює вічну молодість, довголіття, безсмертя. За давньогрець­ ким міфом, заздрісна богиня Еріда підкинула трьом богиням золоте яблуко з надписом «Прекрасній*. Гера, Афіна й Афродіта засперечалися, кому з них має належ ати цей приз. їхню супереч­ ку виріш ив Паріс, як и й присудив золоте яблуко богині кохання і краси Афродіті, Яблуко стало символом кохання й одруження. 62

I I . ум и , 1.3 якоі родини походив М аксим Рильський? 2. Щ о вам відомо про взаємини М иколи Лисенка і М аксима Рильсько­ го? 3. С характеризуйте гр ом а д ську діяльність Рильського. Розкажіть про його внесок у літературознавство, ф ольклористику, лексиколо­ гію 4. Назвіть побратим ів поета — неокласиків. На яких естетичних засадах вони писали свої твори? 5. Визначте м ісце пейзаж ної лірики у творчості Рильського. 6. Які його вірші про природу ви знаєте? О кресліть мотиви цих творів.

| | ! I 1 ! | | І | і

Пчмц-жунтя. 1 , Я кі чинники впливали на ф ормування мистецьких см аків М аксима Рильського? Якого значення надавав поет категорії краси? 2. Якими були взаємини поета і влади? Чи актуальні уявлення поета про духовні цінності сьогодні? Відповідь конкретизуйте прикладам и з життя. 3. Щ о дали українській культурі переклади творів світових класиків, здійснені Рильським? 4, Розгляньте та проком ентуйте фото М аксима Рильського. Які риси його характеру на них відбили­ ся? Чи ім поную ть вони вам? Щ о ви робите для того, щ об розвинути ці риси у собі? 5. Чим захоплює вас лірика Максима Рильського? У чому виявляється неокласична поетика вірша «Молюсь і вірю»? 6. Щ о нового вніс поет у трактування теми природи і людини? Які філософські мотиви звучать у поезії «Солодкий світ»? 1. Яку відповідь дав автор на запитання про взаємозв'язок мистецтва і життя?

з | | | | =

■ П ідготуйте спільно відповіді й виступайте по че р го ­ во, використовую чи цитати для підтвердження своїх міркувань. 1. Щ о таке пейзажна лірика? Які твори цього жанру є в д оробку Рильського? Щ о вас схвилю вало у його поезіях про природу? 2. Чим зум овлено звучання ф ілософ ських мотивів у пейзаж ній ліриці Рильського? 3. Сформулюйте ідею вірша «Молюсь і вірю. Щ о сим волізує образ голуба? З'ясуйте художню ф ункцію неокласичних тропів у змалюванні картини світу в цьому вірші.

А

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Б р ю х о в е ц ь к и й В. Микола Зеров. — К., 1990. Київські неокласики / Упоряд. В. А г є є в а . — К.. 2003. Н о в и ч е н к о Л, Поетичний світ Максима Рильського: У 2 к н . — К .1 9 9 3 .

Євген Плужник (1 8 9 8 — 1936) 0 часе велетнів! Прости утому Мені, найменшому з твоїх синів! 1 невідомому в світах нікому Мені день радісний яснів... (Євген Плужник) Євгена П луж ника сучасники порів­ ню вали з Павлом Тичиною і нази­ вали найвндатніш им серед митців національного відродж ення. У країн­ ську поезію він підніс до загально­ європейського рівня, збагативш и її інтелектуалізмом, філософічністю та гуманізмом. Поет органічно поєднав класичну традицію з модерними ш у­ каннями, сполучивши елементи експресіонізму й імпресіонізму. Ного перу належ ать поезії, драми, переклади, мовознавчі праці. Гуманістичне вболівання за людину, за саме право її на ж иття, яке нехтувалося жорстоким світом воєн та революцій, протест проти знедуховлення особи, експресивно-масштабні образи й тропи, гли­ бокий психологізм — все це відбивало умонастрої часу �� характер художнього мислення П луж ника. ♦Мовчки зросте ;іесь новин Тарас* (Свген П луж ник) Н ародився Євген Павлович П лу ж н и к 26 грудня 1898 року в слободі К антем ирівка Воронезької губернії. Євгенів батько, родом з П олтавщ ини, хлібороб і небагатий купець, прагнув дати дітям освіту. У родині було восьмеро дітей, я к і, успадкувавш и від матері сухоти, один за одним покидали світ. Це наклало відбиток і на характер Євгена. Він був допитливою дитиною, навчився рано читати і дням и просидж ував за книгам и. Євген навчався в кількох гім н азіях: у Воронежі, Ростові, Боброві. З 1918 року він працю вав учителем у початковій ш колі села В еликі Б агачки, де організував драм атичний гурток із залученням сільської молоді. 1920 року Євген П лу ж н и к прибув ло Києва, навчався рік у ветеринарно-зоотехнічному інститу­ ті, згодом — у музично-драматичному інституті, але залиш ив навчання, знайш овш и своє покли кан н я у поезії. М рійливий і сором’язли вий , митець не наваж увався опри­ лю дню вати свої вірш і. Його друж ин а, Галина Коваленко, показала твори чоловіка критику Юрієві М еж енку та М аксим у Р ильськом у, я к і запросили молодого поета на збори к и їв ­ 64

ських літераторів, аби він ознайомив їх зі своїми творами. До П лу ж н и ка прийш ло визнання. З 1924 року він стає активним учасником орган ізац ії «Ланка*. Усього десять років тривала літературна діяльн ість П л у ж н и к а, але це був період творчого горіння м итця. Поет хворів на сухоти, м ісяцям и був при кутий до л іж к а , неодноразово оперувався і щ ороку л ік у в ався в Криму чи на К авказі. Проте він знаходив сили д л я творчості. 1926 ро­ ку ви йш ла його перш а збірка поезій «Дні», я к а принесла П луж никові славу елітного м итця. Н атомість більш овицька кри ти к а не сп рийн яла глибини художнього світу П л у ж н и к а , твердила про зневіру і втому поета як вияв *сут і занепадницької бур­ ж уазії*. Через рік з ’яви л ася друга збірка — «Рання осінь», а третя — «Рівновага*, н аписана 1933 року, побачила світ через десять років. П л у ж н и к написав п’єси *Професор Сухорат*, «У дворі на передмісті», роман «Недуга*, переклав українською мовою д еякі твори М иколи Г оголя, А нт она Ч ехова, «Тихий Дон* М и ха й л а ІІІолохова. Євген П луж н и к розділив долю м итців «Розстріляного відро­ дж ення*. У добу сталінського терору проти д іяч ів української культури його було безпідставно ареш товано 2 грудня 1934 року і засудж ено до десяти років таборів. Н езваж аю чи на загострен­ ня туберкульозу, поета вивезли на Соловки. 2 лютого 1936 року П л у ж н и к помер і похований у братській могилі політв’язнів. М итець зосередж увався на вн утріш ній природі явищ і почуттів, зм альовував «вели ки м планом* світ лю дської душ і, її реагуванн я на драм атизм долі особистості й часу. Ц е визначило характер його худож ніх ш укан ь. Збірка «Дні* засвідчила, що за своїм стилем і мисленням П лу ж н и к — поет-експресіоніст. Ви, напевно, пригадуєте з 10 класу, що експ р есіо н ізм — це стильова течія модернізму, я к а виникла в Н ім еччині на початку XX сто­ ліття. У цьому стилі творили Берт ольд Б р ехт , С т аніслав П ш ибиш евський, Леонід А нд р есв, Василь С т еф аник, Осип Т урянський. М икола К у л іш , Іван Д н іп р о всь к и й , Тодось О сьм ачка, М икола Баж ан, Юрій К лен . Основна засада експресіонізм у — неприйняття антилю дяного світу, загострене суб’єктивне сві­ тобачення, бурхлива р еакц ія на зло й знедуховлення лю дини. Експресіоністи прагнули «подолати» грубу реальність за допо­ могою звільнення емоційної енергії суб’єкта та його проникливої сили духу. Тому їм п ри там анн і виразна ем оційність, вибуховість почуттів, гіперболізація «я», ірраціоналізм . О знакам и творчого стилю П луж н и ка, за словами М иколи Баж ана, є ф ілігран н а витонченість образів, досконалість побудови поезій, інтелекту­ альна гра ню ансам и емоційної та звукової сфери. Збірки поета відбиваю ть його т я ж ін н я до філософ ії екзистенціалізм у. У його творах категорії самотності, страху та страж дан ня покли кані 5 У к р . л і т . , 11 к л . , і ’ ід о ііі . г г л н п . а к а д .

65

висвітлити анти гум анн ість світу, пояснити, чому ж и ття гірке й знецінене, я к е місце лю дини в історії, п ідказати духовні орієн­ тири. Сила П луж н и ка-екзи стен ц іаліста — в гум анізм і, стоїц из­ мі, увазі до інтенсивного духовного ж и ття лю дини, у поруш енні важ л и ви х і хвилю ю чих проблем буття лю дини XX століття. ♦Як страш но! Л ю дське серце до кр аю обідніло* (П а вло Т и н и н а ) Л ір и ка П л у ж н и к а відбивала настрої доби, змальовую чи трагізм буття лю дини в ж орстокому світі катастроф, револю цій та братовбивчих воєн. Безглуздому й немилосердному кровопро­ литтю поет протиставив людинолюбство. Він осуджує і «білий», і «червоний» терор. Твори збірки «Дні* показую ть масш таб соціальних потрясінь і лю дських трагедій, відзначаю ться пристрасним утвердж енням гум аністичного ідеалу. Д ля П луж ника як митця-експресіоніста світ позначений люд­ ськими страж данням и, болями, невинними смертями. Про грома­ дянську війну в Україні він пише як про вселюдське лихо, всесвітні суспільні катаклізм и. У центрі його ліричних мініатюр — кар ­ тини розстрілів, безжально обірваного молодого ж иття, трагічна доля людини, безглуздя ситуації, коли брат убиває брата: «А хт о з н и х винний, а хт о з н и х правий! — / З-під однакових ст р іх» («Сідало сонце»). З глибоким психологізмом поет змальовує епі­ зоди розстрілів, спричинених *тотальною жорстокістю», дією антигуманних сил: «З ціпив зуби. Блідий-блідий! / За байраком се ло палало. / Хтось прикладом у спину — й д и !/ Вас чимало! / / Сухо чм ихнув старий наган / (Перша нота нової гами...) / Надвечірній ляга в т уман / Н ад ж ит ами» («Зціпив зуби»). У річищ і поетики експресіонізму ІІл у ж н и к нехтує конкретним на користь узагаль­ нення, майже алегорії. Хто ця жертва? Молодий чи старий? Інте­ лігент чи селянин? Читач знає тільки те, що ліричний герой — незламний борець: герой «зціпив зуби* перед розстрілом — зібрав силу волі, мужньо дивиться в очі катам, знаючи, що помирає за Україну. Такі епізоди зображено у вірш ах «Уночі вели його на розстріл», «Притулив до стіни людину», «Зустрів кулю за лісом», «Ще в полон не брали тоді» та інш их. Ці ліричні драми сповнені гострого болю за невинним и ж ертвам и револю ції, це — кр и к душі митця: смерть переслідує людину на кожному кроці, трагедія чийогось обірваного ж иття волає до совісті кожного. Це «фільми революції* (М ирослав Ірчан), трагедія знекровленої нації, сини якої зустрічають «наречену — кулю за Дніпром* («Був ще хлопчик лагідний і тихий»). У народних піснях про смерть козака образом нареченої була могила, у П луж ника — «куля за Дніпром*. Експре­ сіоністська поезія П луж ника будувалась, за словами М аксима Рильського, на поетиці «короткого удару*, щоб таким и емоційно 66

Ф ранц Марк. Кінь на тлі пейзажу. 1910

разючими образами передати ж ахливу руїну України. Ц им стиль Євгена П луж ника нагадує творчу манеру Василя Стефаника. Н оваторство ж ан ру м едитац ії. Значних здобутків П луж н и к досягнув у ж ан рі медитації, поєднавш и філософські роздуми з глибокими психологічними одкровеннями. У ц и х поезіях він поруш ував проблеми ж и ття і смерті, невлаш тованості лю дини у світі, трагізм у її існування, жертовності в ім ’я майбутнього. Л іричний герой м едитації «...І ось ляж у — родючий гній» пильно вдивляється у свій час, хоче розгледіти знаки «доби нової», впійм ати у всьому свою присутність. Водночас ліри ч­ ний герой полемізує з безж алісним і кривавим часом («О жор­ ст окий! І весь в крові!»), я к и й знеціню є ж и ття лю дини. Образи ниви, «колоссямуки», «часурат ая» стаю ть образами-символами, позначаю ть народж ення майбутнього, утвердж ую ть віру в незнищ енність духу творення. У вірш і *Я зна ю * поет заявл яв: «Я знаю — / П ерекують на рала мечі. / І буде родюча зем ля*. Ж ан р м едитації П л у ж н и к а відзначається внутріш ньою кон­ ф ліктністю , незгодою ліричного героя з поверховими поглядами на роль поета в суспільстві, його місце в історії та духовному бутті народу. Л іричний герой поезії *Д л я вас, іст о р и ки м а й б ут н і» не погоджується з оцінкою прийдеш нього історика, яки й прим і­ тивно розглядатиме творчість м итців 20-х років XX століття як ілю страцію історичних подій: «Якийсь дідок нудний напиш е, — В ійна і робіт ничий рух...» У пам ’я ті героя ці незабутні події — «не рядки холодни х слів», а переж ита й пропущ ена крізь серце б*

67

трагедія, свідоцтво пролитої крові за волю: *0. золот і далекі будні / Серед родю чих в іл ь н и х нив'* — вигукує герой, бо тоді виборювалася свобода У країни, й ці дні для нього золот і. Такий епітет зустрічаємо і в поемі П а вла Т и чи н и «Золотий гомін». Свою творчість П лу ж н и к вимірю вав глобальними категорі­ ями. На його погляд, біографія м итця й історія н ац ії не п ід л я ­ гаю ть корекц ії у майбутньому, бо м итець історичне майбутнє передчуває сьогодні, йому дано «в смузі днів сіренькій і нудній / часів нових почат ок розпізнат и* («Суди м ене судом своїм суворим*). Однак його хвилює, чи зрозуміють нащ адки колиш ні події як «золоті дні волі* України й окремої людини, чи відчую ть їхн ій біль, страж д ан н я я к головну сутність тих днів. У цьому й полягає ідейний пафос поезій «Для вас, історики майбутні», «Суди мене судом своїм суворим». П ейзаж на л ір и ка. П оетичну світобудову П л у ж н и к не мис­ лить без природи, я к а є не тіл ьк и дж ерелом почуттів ліричного героя, а й рівноправним персонажем його емоцій. П рирода по­ етом од у хот ворюється, залиш аю чись у вічних зв’язках стихій, у своїй холодній величі й таємничості. П ейзаж ні перлини П л у ж ­ ника відрізняю ться від традиційної описової ліри ки , в я к ій на першому місці були чудові картини краєвидів. Його поезії — це медитації, у як и х проблема лю дини і природи, космосу сповню ­ ється філософського змісту. Я к вдум ливий ан ал іти к , ліричний герой зосереджено й проникливо вдивляється у природу, І це погляд модерної лю дини XX століття, котра прагне збагнути закономірності буття, дух ж и ття, його одвічний рух. У медитації «Вчись у природи т ворчого спокою * навколиш ­ ній світ постає у динам іці, красі та поезії. «Вересневі дні*, •озеро, поросле осокою*, ж уравлі, що відлітають у вирій, сама осіння атмосфера викликаю ть у ліричного героя роздуми про начала буття: людину і природу. Вони й споріднені, й пов’язані символічно, духовно. Велична в пору дозрівання осінь символізує у вірші стан духовної зрілості. П луж ник вірить у цілю щ у силу й розум природи, тому що в ній немає манівців, здатних звернути лю дину зі ш ляху істини: *Вчись у природи творчого спокою / В дні вересневі. Мудро на землі, / Я к від озер, порослих осокою. / Кудись на південь ли нут ь журавлі*. Стилістично ц я поезія нагадує неокласичний стиль Рильсько­ го, до художніх знахідок якого П луж н и к уваж но придивлявся, Поет майстерно використовує звукопис у першій строфі: ри. ро, оро, єре, ро, ер, оро, р а , за допомогою чого відтворюються і звукова наповненість, і плинність картин вересневих днів, яку завершує клю ч ж уравлів, що линуть у небі над чудовою осінньою землею. Особливої експресії набувають наказові форми дієслів, адж е уявний адресат — вічний учень, якому *негоже не ш ануват и 68

ви зн а н и х взірців»: вчись у природи, вір і наслідуй. Ці дієслова пов'язують смислову організацію тексту в ціліс­ ність. Риторичне запитання «Бо хт о ж твоїй науці допоможе / На пев ний ш л я х ст упит и з манівців?* стає кульмінацією ліричного сюжету, ви­ конує функцію емоційної домінанти. М ариністична лірика. ЗмалюванВікторія Коркишко. ня моря — традиційна в письменстві Парус. 2007 тема. Вона звучить у віршах П луж ни­ ка «Синє море обгорнули тумани*, «Ракетою піднісся і упав*, «Над морем високо», «Блакитний безум», «Вирує море» та інш их. Море тут то синє, «обгорнуте т ум анам и*, тихе, але сповнене небезпеки і оман» («Синє море»), то неспокійне, бурхливе, піднімається *вище й вище кожен вал новий* («Ой гудуть, дзвенять міцні вітрила*). Мариністичні фрески поета нагадують симфонію, у як ій почуття ліричного героя й морські краєвиди зливаються в один візерунок, характеризують макрокосмос і мікрокосмос душі ліричного персо­ наж а, й о т бунтіативу вдачу. Водночас морська стихія є втіленням вічності, що підносить душ у людини до космічних вершин: *3лі тай, душе! І. мов нове світило. Осяй глибини й простори оці!» «Ніч... а човен — я к ср ібни й пт ах!* — це м ариністична м іні­ атю ра, сповнена неоромантичного світовідчуття. ^ М іжпредмет ні паралелі. Щ е у ром ант иків образ повна набув символічност і й позначав долю лю дини у бурхливом у морі | ж иття, Такий образ на явни й в «Абідоській нареченій>> | Джорджа Байрона, «Парусі» М ихайла Л єрм онт ова, « Човнику» І Вікт ора З а б іли . «Човні» Євгена Г ребінки, в поезії «Вітер з | гаєм розмовляє» Тараса Ш евченка, в я к и х він е символом І свободи самот ньої лю дини. Пафосом пош уку, неспокою, захо І п л ен н я м гармонією косм ічної сфери й морської ст и х ії поезія і П луж ника споріднюється із поезіям и ром ант иків. Проте образ човна П луж ником трансф орм ується, переосмис­ лю ється і наповню ється новим змістом. Човен уподібнюється до срібного птаха, стає аііег е^о (з л а т и н . — друге *я») м итця, а тому ліричний герой вигукує: «Що слова, коли серце повне!», відчуваю чи велич і гармонію світів, де герой — як срібний птах, а човен Всесвіту — його частинка. Це — символи піднесеної душ і ліричного героя, його романтичної мрійливості й закоханості в навколиш ній світ, від краси якого перехоплює подих. Він, як колись Фауст у Ґет е, хоче зупинити цю мить щ астя. За допомо­ гою трьох крапок перед реплікою героя передано його глибоке внутріш нє хвилю вання, його прохання-звертання: «...Не спіши, не лет и по ся й н и х світ ах, / М ій м алий ненадійний човне!», адж е 69

доля мінлива, невпинно поспішає, і герой не знає, що вона принесе йому за мить. Композиційно поезія складається з двох строф, але саме у другій строфі експресивна гама почуттів ліричного героя досягає апогею: «І над нами, і під нам и горять світи... / І внизу, і вгорі глибини... О, який же прекрасний ти. / Світе єдиний/* У цьому контексті рем інісценції з віршем П авла Т и ч и н и «Не Зевс, не ГІан...* не випадкові. Я к і Т ичина, П лу ж н и к у своєму обожненні Всесвіту й природи стає пантеїстом, доходить до космічного виміру нової лю дини. Т аким ж е радісним світосприй­ манням, захопленням красою моря й насолодою від гармонії у світі відзначаю ться поезії «Вирує море*, «Як все живе*, «Прекрасен світ вночі*, в я к и х звучить ідея величі Всесвіту, морської стихії та безсмертя лю дини. Інтимна лірика. Глибокий світ почуттів відображає любовна лірика П луж ника. Для поета кохання — дарунок долі, одне з ж и т­ тєствердних начал буття, яке вимагає від людини самовдосконален­ ня, творчості й внутрішньої свободи. Справжня любов наснажуєть­ ся високими духовними цінностями, адж е потребує «живої душі*, «гарячого серця*, самовідданості, готовності до дії й самозречення, тривоги й піклування. Особиста драматична доля письменника на­ клала відбиток на його лірику, тому поезії П луж ника відтінюють гіркі, позбавлені романтики реалії хворої людини, сірі лікарняні будні, боротьбу за життя. Однак його вірші не стали інтимним щ о­ денником спаленої болем і коханням людини, відтворенням її роз­ пачу, ревнощів, безнадії, ж алю за спливаючим щастям. Інтимна лірика П луж ника складна за внутрішньою структурою, адже в ній відтворено боротьбу різних начал, різних «голосів» у душ і л і­ ричного героя. У цих поезіях сильним є елегійне начало душевних дисонансів, сум’яття, спогадів («Немов хтось інший молодість мою / Переживав за мене*), але перемагає у них глибока щирість лірич­ ного героя, відчуття щастя й гармонії, довір’я й добра. Поетичний образ коханої постає у третьому розділі збірки «Рів­ новага». В ореолі синього дня, річки й човна дівчина уподібнюєть­ ся до ♦голосу флейти над рікою*, з яким «так легко навмання плист и* («Ах, флейти голос над рікою*), а в поетичній мініатюрі «Не чуючи* її образ змальовано бентежним, замріяним, тривож ­ ним, вона болісно переживас долю милого. Щ асливі дні кохання, перші зустрічі в саду, в альтанці, на лоні чудової природи, перші поцілунки й прощ ання знову й знову пригадуються героєві, він ще раз глибоко переживає ці світлі почуття («Місток зам ш ілий і хисткий», «Як він спустів, садок*). Поет натхненно, як у добу Петрарки й Дайте, змальовує портрет коханої, помічаючи тендітну лінію плеча, вуста, душ у чисту, профіль ніжний. Через портрет героїні він передає її внутріш ній світ, глибину почуттів. Водночас у душ і героя нуртують віра й зневіра: «Шалій, ш алій, від розпа 70

чу сп'янілий! / Що розпач т ой?! Річ марна і пуста! / ... Я к пізно ми серця свої спинили! / ... Я к роз'єднали рано ми вуста! «Р ічний пісок слідок ноги т во­ єї...*. За жанром ця поезія нагадує класичну любовну елегію. Л ірич­ ний сюжет розгортається на тлі мальовничої природи, яка відтінює душевні почуття й сум’яття героя. Елегія будується я к нетлінний спогад-рефлексія. У царині пам’яті Віктор Борисов-Мусатов ліричний герой відш укав незабутній Весна [фрагмент). 1901 образ коханої, через ці видіння роз­ ширюючи можливості психологічного проникнення у внутріш ній світ. Внаслідок цього перетинаються два часові пласти буття героя І протилежні душевні стани: недавні щ асливі дні н піднесені по­ чуття, які він переживав, коли поряд була кохана, і ж аль, душев­ ний біль за втраченим відчуттям гармонії у світі та душі: *Немов поклала ти мені на груди / Долоні т еплі, і спинилось все: / / лочут т я, і спогади, і люди, / / мертвий лист , що хви л я м и несе... / Немов ласкаві вересневі феї / Спинили час — і всесвіт не тече...» Міжпредметні паралелі. Ліричний герой Євгена П луж ника за ^ нурюється у світ душ евних переживань, в уяві звертаючись до І коханої, ведучи з нею розмову, мов сповідаючись їй. Так побудо ! вані класичні елегії «Озеро»,«Самотність» французького поета | Альфонсо Л ам арт іна. «Туга», «По трьох літ ах» П оля Верлена. | Однак український поет сповнює свою елегію не т ільки емоційі ним напруж енням і глибокими почут т ями, а й філософськими 1 роздумами над плинніст ю і вічністю буття: «Бо я дивлюсь і І бачу: все навіки / На цій осінній лагідній землі, / І т вій слідок * м алий — т акий великий, / Що я тобі й сказат и б не зумів!» Образ коханої у ліриці П луж ника ��� оєдиного друга», хоча й ^далекого» — предмет духовного поклоніння, любові й благо­ родства. Він поетизується, обожнюється, стає особливо дорогим і рідним. Цей образ окреслюється на тлі *ріденького лісу», *тремт­ ливої ріки *, лелек, вітру, хмар, золотавого піску на березі, де недавно ступала мила, а метафора *який тут спокій стереже мене* підси­ лює душевну рівновагу, коли герой можесамозаглибитись, оцінити світ своїх переживань. У його уяві конкретно-предметний образ — «слідок ноги* милої набуває символу, стає «великим*, тобто до­ рогим, неповторним, як слід богині, самого ж иття. Це — символ вічної краси й кохання, який бентежитиме душу завжди. Твори П луж ника наповнені внутріш нім горінням і відзнача­ ються витонченістю думок і почуттів, образів і ж анрових форм. 71

Його поетичні тропи на перший погляд здаю ться «простими*, проте за їхньою звичайністю постає конденсована сила образів, експресія почуттів. М истецької довершеності П лу ж н и к досягає власним баченням світу й людини у ньому, внутрішньою ціліс­ ністю переж ивань та напруженістю думок, що, немов вулкан, ви­ штовхують хвилям и спресовану енергію, вольовий порив митця. Не випадково М икола Бажан творчість цього поета відніс до най­ більш их духовних цінностей української літератури XX століття. 2Щ = | І І

Ф І = 1 ; І ї І і

Н | ! І І 1 :

Підсумуйте прочитане. 1. Які факти біограф ії Євгена Плужника вас вразили? 2. У чому полягає своєрідність його творчої манери? У річищі якої м одерної стильової течії розвивався талант поета? 3. Якими художнім и засобам и змалював митець трагізм буття людини в роки гром адянської війни? Свою відповідь проілю струйте поетичним и ряд­ ками Плужника. 4. С характеризуйте пейзаж ну лірику Євгена Плужника, з'ясуйте її художні особливості. Поміркуйте. 1. Чому лірику Плужника літературознавці назвали «фільмами р ев ол ю ц ії»? Хто гине у кривавій бойні? Як виявляється новаторство поета в жанрі медитації? Продеклам уйте деякі з м едитацій і з'ясуйте естетичні ф ункції тропів. 2. Чим вам ім понує інтимна лірика поета? Які художні деталі, на вашу думку, найбільш виразні й оригінальні? 3. Які роздум и викликаю ть у вас поезії «Для вас, історики майбутні», «Суди мене судом своїм суворим»? У чому полягає ідейний пафос цих творів? 4, Чому човен Плужник уподібню є до срібного птаха? Щ о він сим волізує у вірші "Ніч,,, а човен — як срібний птах!»? Чим він відрізняється від образу човна у поезіях романтиків? Мистецька скарбниця. 1, Розгляньге та опиш іть полотно Ф ранца М а р к а "К ін ь на тлі пейзажу» {с. 67). Зіставте картину з поезіям и Плужника про драм атизм подій в Україні в роки гром ад янської війни, Щ о зближ ує поетику обох митців? Виділіть основні ознаки е кспресіонізм у Євгена Плужника. 2. Розгляньте картину Вікторії К о р к и ш к о '‘ Парус» (с. 69). Якими м отивами твір художниці перегукується з м ариністичною лірикою Плужника? Яка поетика збл иж ує митців? Д оберіть еідпоВідні цитати з віршів Плужника про море.

іху.ґ Творча робота. 1. Розгляньте картину «Весна'’ Віктора Б орисоваМусатова (с. 71). Яке враження вона на вас справляє? 2. Якою зма| льовано дівчину? 3. Чим співзвучна інтимна лірика Плужника з цією § картиною ? Д о бе ріть епітети до образів героїнь обох митців. 4. С кла­ ! діть усну р озпо від ь “Д уховна краса коханої у творах П луж ника і на ї полотні Б орисова-М усатова*.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ К о д а к М . Огром Євгена ГІлужника-поета. — Луцьк, 2009. С к и р д а Л. Євген Плужник: Нарис життя і творчості. — К., 1989.

М Перевірте себ е. І /. Виберіть один правильний варіант відповіді: | ї

72

1. Євген Плужник належав до літературного об'єднання: а) «Нова генерація»; б) «Плуг»: в) «Молодняк»; г) -Ланка».

мі і і н і і і н а н і м н н н н н н м н н н і м і ї н і ї м м м і н і н н м і н і м н і м н н н и м м н м і н м і м н н н н і м м п м м і м м м н і м і н і ї ї м м і н п п і м ін н м іїн н н ім м мі н и м м и нім м ним

2. За жанром поезія «І ось ляжу — родю чий гній» — це: а) сонет; б) балада; в) медитація; г) пісня. 3. Д о мариністичної л ірики належать зірш і Плужника: а) «Вчись у п р и ­ роди творчого спокою»; б) «блакитний безум»; в) «Ніч... а човен — як срібний птах»; г) «Падає з дерев пожовкле листя». 4. Поезія -С уди мене судом твоїм суворим» написана вірш овим р о з ­ міром: а) ямбом; б) хореєм; в) анапестом; г) дактилем . 5. Вірш «Вчись у природи творчого спокою» написаний вірш овим р о з­ міром: а) ямбом; б) хореєм; в) анапестом; г) амф ібрахієм 6. У рядках «Для вас, історики майбутні, / Наш біль — р ядки холодних слів!» використано художній троп: а) гіперболу; б) антитезу; в) епітет; г) метонімію 7. Вірш «Річний пісок слідок ноги твоєї» належить до різновиду лірики: а) пейзаж ної; б) м ариністичної; в) інтимної; г) гром адянської. 8. Художня виразність рядків *Бо я д и вл ю сь і бачу: все навіки / На цій осінній лаг дній землі, / І твій слідок м алий — такий великий. / Щ о я тобі й сказати б не зум ів » досягається за допом огою : а) метафори; б) порівняння; в) гіперболи; г) синекдохи II. Виберіть два чи більш е правильних варіантів відповідей: 1. Євгенові П луж нику належать збірки: а) «Дні»; б) “ Рівновага»; в) «За­ мість сонетів і октав»; г) «Рання осінь». 2. Плужник переклав українською мовою твори: а) Віктора Гюго; б) М ихайла Ш олохова; в) Антона Чехова; г) М иколи Гоголя. 3. М едитаціям П лужника притам анні такі риси: а) поруш ення екзистенційних питань буття; б) натуралістичність образів: в) суб ’єктивність; г) аналіз внутріш нього світу героя, 4. Поезія Плужника розвивалася в річищі: а) неором антизм у; б) си м во ­ лізму; в) експресіонізм у; г) імпресіонізму. 5. Ідеєю вірша «... І ось ляжу — родю чий гній» є: а) прославлення с а м о ­ достатності свого «Я»; б) утвердження своєї ролі в сьогоденні й поступі історії; в) заперечення кривавого часу, що знеціню є ж иття людини; г) віра в незнищ енність поезії і краси. 6. Пафос поезії -Для вас, істор ики майбутні» спрям ований проти: а) применш ення ролі м игця в суспільстві; б) прим ітивної о цінки м ай­ бутнім істориком револю ційних подій в Україні; в) заперечення ге ро їз­ му народу в боротьбі за свободу; г) спотворення духу минулої епохи й прагнень револю ціонерів оновити життя. 7. У вірші «Суди мене...» поет ратує за: а) о б ’єктивну оцінку «золотих днів волі України»; б) суб ’єктивне відтворення подій часу; в) органічну єдність особистості й історії нації; г) необхідність відображення болю, страж дань, лю бові як головних сутностей революції. 8. Вірш «Вчись у природи творчого сп о ко ю - перегукується з нео кл а ­ сичним стилем поезій М аксима Рильського: а) класичною урівнова­ ж еністю дум ки та образу; б) наявністю античних образів; в) закликом навчатися у природи мудрості; г) ф ілософ ською заглибленістю . III. На основі віршів Плужника письмово доведіть або спростуйте одну з тез: а) «Поезія Плужника — одночасно прекрасна і філігранна, печальна й оптимістична» (Микола Бажан); б) «За своїм світоспри­ йманням Плужник — трагічний оптиміст» (М аксим Рильський); в) «Євген Плужник був близьким до неокласиків» (Іван Дзю ба).

73

Художні обрії прози 2 0 —30-х років Перш і десятиліття XX століття принесли У країні ж орстоку братовбивчу війну 20—30-х років, мільйони смертей і втрату здобутої держ авності. Долі країни співзвучна драм атична доля її літератури, яка знову піднялася на захист гум аністичних цінностей. У країна й національне письменство були точкою перетину загальни х конф ліктів і закономірностей доби. Цю тенденцію виразно змоделю вали наш і прозаїки. К різь зобра­ ж ення українських реалій набули загальнолю дського звучання теми: лю дина й ж орстока доба, самотність індивіда і проблема його духовних мож ливостей, особа й колектив, агресивність, руйнівні дії револю ційних мас і зіткн ен н я розуму з ницими інстинктам и. П исьм енники нам агалися, об’єктивно аналізую чи страш ний час, виявити, куди прям ую ть людство й У країна. Ж ан р о ва систем а прози. П одії гром адянської війни й пореволюційноїдоби визначили тематичний ряд прозових творів 2 0 —30-х років. Ц я проза відзначається інтенсивним жанровостильовим оновленням . Розвивається коротка епічна ф ор­ ма: ескіз, етюд, ш к іц , новела, оповідання, згодом — повість і роман. П аралельно ф ункціонує багато стильових течій, напрям ів і худож ніх манер письма: сим волізм (Гнат М и х а й ­ л и ч е н к о , Г алина Ж ур б а ), експресіонізм (Осип Т у р и н с ь к и й , Іва н Д н іп р о в с ь к и й , Ів а н С енченко), ім пресіонізм (М и ха й ло Івч е н к о , М ирослав Ір ч а н , Григорій К о си н ка , А ндрій Г оловко), орнам ент алізм (М и ко ла Х в и л ь о в и й , П ет ро П а п ч ), неороман­ т изм (Григорій Е п ік, Олесь Д о с в іт н ій , Юрій Я н о вс ь к и й , О лек ­ сандр Д овж енко) та інш і. С кладна дійсність зм альовується багатоаспектно й багатогранно: поряд із реалістичним при нц и­ пом правдоподібності проза використовує ром античні засоби, умовно-асоціативні форми, ф ан тастику, гротеск, алегорію . Н овелісти ка. Н овелісти продемонстрували високу худож ню майстерність у зм алю ванні д рам атизм у ж и ття і долі лю дини. Н овації м итців у ж ан р і новели так і вагом і, що забезпечили їй європейський рівень. Ц і твори були національні за духом і модерні за формою та стилем, З ’являю ться збірки «Новели» Гнат а М и х а й л и ч е н к а , «Сині етю��и* М иколи Х ви льо во го , «Дівчина з ш ляху*, «Червона ху­ стина» Андрія Головка, «Мамутові бивні*, «Кров землі* Юрія Яновського, «Військовий літун», «Проблема хліба* В алер’яна П ід м огильного, « Переможець дракона » Гео ІІІк ур уп ія та інші. Се­ ред жанрових різновидів малої прози у цей час найпош иреніш ими були етюди, ескізи, акварелі, новелет ки {Андрій З а л и в н и й , Гнат М и х а й л и ч е н к о , Василь Ч ум ак, Василь Е лла н -Б ла ки т н и й ). 74

У 20-х роках розвивається реалістична новела з елем ентам и ім пресіонізм у (Григорій К о с и н к а , В а л е р ’ян П ід м о г и л ь н и й ), з ’я в л яю ть ся новели й о п о від а н н я ф ілософ ського сп р ям у ван н я (В а л ер 'я н П ід м о г и л ь н и й , А р к а д ій Л ю б ч е н к о , Гео Ш к у р у п ій ). О ст ап В и ш н я створю є новий ж ан р — у с м іш к у , що си нтезує у собі ж ан рові о зн ак и гум ористи чн ого оп овід ан н я й ф ей летон е. Новела й оповідання тепер будувалися на худож ній правді й простоті, на увазі до лю дської долі й ан алізі її психіки . У психологічній м алій прозі В ялер’ян а П ідмогильного, Петра ІІанча, М иколи Х вильового, Бориса А нтоненка-Д авидовича змальовано образи ін тел іген ц ії на тлі револю ції, гром адянської війни й часу по ній. Д уш евне сум ’я тт я , депресія, нам агання якось пристосуватися до «нового ж и ття » , я к е нищ ить духов­ но і ф ізично, зумовили ви никнення в прозі низки трагічни х ситуацій і світлих постатей. М итці дотрим увалися принципу: нічого зайвого, не викладати подробиці — хай обрана риса дасть гостро й повно відчути ціле; не ком ентувати і не оціню вати — хай говорять вчинки героя і підтекст, лекси к а, барви, звуки . Творам цієї доби притам анні естетична виразність сюжетноком позиційних елем ентів, плинність викладу, гра словом. Особливу популярність у читачів мали новели й оповідання А ндрія Головка {1897— 1972). У них простеж ується тема станов­ ленн я характеру дитини у драм атичних умовах гром адянської війни і суворої повоєнної дійсності з її голодом, розрухою, сирітством. Стали хрестом атійними «П илипко», «Червона хустина», «Дівчина з ш л я х у » , «Інж енери*. За манерою письма Головко імпресіоніст. Ось вночі степом мчить ю ний верш ­ ник П илипко: «Тихо. Степ... Д есь у х л іб а х кричав перепел, і т ум ан ст елився до річки. П а хло полином . І т иш ею, спокоєм віяло звідусіль. Н а м ит ь хло п ц еві здалося, що т а к і є: т ихо, спокійно. А це він привів коня паст и на ніч..л У річищ і поети­ ки імпресіонізму розповідач ретельно ф іксує зап ахи і барви, слухові і зорові враж ення пастуш ка від нічного степу. Так само за допомогою зорових образів, влучних порівнянь створено портрет П илинка: «У нього очі — неначе волош ки в житі. А над ним и з-під драного ка р т узи ка во­ лосся — білявим и ж ит німи к о ло ск а м и *. Портрет хлопчика-пастуш ка відіграє важ ливу ком позиційну роль, обрамлюючи новелу. Смислову ф ункцію у творі ви ­ коную ть образи-символи хліба, ж итнього лану, пролитої за волю крові, сонця, що символізує визволення і перемогу селян над окупантам и. * В ибили нім ців ^ села. Андрій Головко

В ранці, я к сонце з-за лева д гля н у ло , воно було вільне* . П илипко здійсню є героїчний вчинок: розш укує і приводить у село п ар ти ­ зан, щоб врятувати батька й односельців від розстрілу. Н абуває символу самопожертва хлопця за волю людей. У новелі «Червона хустина* звичайна хустина дівчини О ксани перетворю ється в традиційну пісенну к и тай к у , символізує трагедії героїв — О ксани та вбитого бій ця. В обох новелах оповідач спостерігає за подіям и очима П и ли п ка й О ксани, отж е, висловлю є дум ки, що н алеж ать героям. Інакш е будував свої новели Ю рій Я н о вс ьк и й (1902— 1954) — яскрави й представник неоромантизму. Сюжети його новел від­ значаю ться динам ічністю дії, несподіваними поворотами і п р и ­ годами героїв, зм альованих у незвичайних, ром античних си ту­ ац іях. Н овеліст інтригував читача загадкам и й несподіванкам и, зміщ енням часових площ ин, ускладненою композицією. Зо­ крем а, у новелі *Іст о р ія п о п іл ь н и ц і * автор застосовує ін тр и ­ гуючий ром античний вступ: «У робф аківця на ст олі стоїть п опільниця. Зовніш н ім виглядом , білою фарбою вона нагадує п ли ско ва т у морську м уш лю . В дійсност і ж — це кіст ка з лоба чоловіка...* Я к і в новелах романтиків Едгара П о, Ернст а Теодо ра Гоф м ана, у творі Яновського відчувається щось містичне, т а ­ єм ниче, бо на кістц і викарбувано ще й ім ’я головної героїні но­ вели — колиш ньої власниці цього черепа і нареченої студента. Ф абула новели детективна: політрук Степан М арченко зак о х ав ­ ся у надзвичайно вродливу д рукарку ш табу Оксану Полуботок. Він і не підозрював, що його майбутня друж ина — денікінська ш пигунка, я к а у слуш ний момент зрадж ує і свого коханого, і справу револю ції. Новела написана від перш ої особи — учасни­ к а подій, що надає оповіді враж ення безпосередності, водночас і певної суб’єктивності, оскільки всі події проходять через сві­ домість героя і відбиваю ть його ставлення до них. У твір в к л и ­ ню ється вставний епізод, розказаний білогвардійцем. Саме він повідомляє Степанові про зраду О ксани, описує сцену розстрілу та втечі політрука. Образ М арченка розкривається н ай яскр аві­ ш е у смертельному двобої з ворогами. Герої новел «Роман Ма*, ♦Туз і перстень», «Кров землі» Яновського — бійці револю ції, «брат іш ки-мат роси*, люди м уж ні, надійні та безкорисливі у друж бі. Вони захоплені романтикою побудови «нового світу» і свято вірять в цю ідею. Своїми новелами письменник руйнував, за словами акад ем ік а О лександра Б ілец ь ко го , *ст ару форму* побутово-описового оповідання, поєднував вигадку з репортажем, творчу ф антазію і докум ентальну вірогідність. А ркадія Л ю б ченка (1 8 9 9 — 1945) називали одним із н ай б іл ьш и х новелістів доби, оЙого новели — це нен а че ст а рови нн а грецька будівля. Н ем а в ній ні дуже синього неба, ні нарочит их еф ект ів, ні розхрист аност і деяки х його сучасників. 76

Н авпаки, в його мист ецькій будівлі є класична гармонія усіх елем ент ів літ ерат урного твору: мови, сюжету, композиції і ст и лю * (Юрій Ст еф аник). Митець прагнув поєднати в новелах дві стильові тенденції: реалістичну, з глибоким психологізмом та ліризацією , Імпресіоністичними вкрапленнями («Гордійко», «Чуж і», «В берегах*) та неоромантичну («Гайдар», «Зяма*). Письменник майстерно оволодів психологічно-виражальними можливостями першоособової оповіді. Любченко плекав *руба­ ну прозу», тобто короткі, мов спалахи, речення, які передають хвилинні враження і настрої персонажів, багату кольорову палітру. Системою образів новели «Кров* письм енник утвердж ує дум ку: влада — це завж д и відповідальність. Л ідер і маса — цей мотив алегорично розгортається у творі. С тарий вовк-вож ак уж е не може виконувати свою роль, але мусить бути завж ди попереду, вести зграю за собою. Всезнаю чий оповідач м ай ­ стерно відтворює стан вовків, їхнє світовідчуття. Автор немов проникає в душ у старого вовка, передає його страх. Лю бченко застосовує новелістичний пуант (франц. роіпіе — лезо, гострий кін ець), тому ф інал враж аю чий. З гр ая вовків мала от-от н а­ кинутись на старого во ж ак а, щоб роздерти його. Однак за цих трагічни х обставин доля дарує йому ш анс померти красиво, востаннє у ж и тті відчути насолоду погоні, боротьби й перемоги. Повість. Нових якостей набула і повість, зобразивш и ідейні, духовні й етичні ш укання лю дини перш ої третини XX століття. Вона спиралася на національну традицію , я к а в XIX столітті досягла розквіту в таки х ж анрових різновидах, я к родиннопобутова. соціально-побутова, історична, пригодницька, психо­ логічна, фольклорно-лірична. Тепер письменники сміливо йш ли на експеримент, застосовуючи новітні прийоми письма: монтаж, часові зм іщ ення, асоціативне мислення, мозаїчну композицію , «потік свідомості* та інш і. Це, зокрема, засвідчує символістська повість *Б л а к и т н и й р о м а н * Гнат а М и х а й л и ч е н к а , насичена символікою , алегоричними образами, багатою колористикою , ліризмом. У такий спосіб автор моделював хід револю ційних подій в У країні. Б лакитний колір символізує загадковість душ і персонажів, зосібно Ти й Інни. Інна — це У країна, Ти — український народ. Автор тонко відтворює складну гаму почуттів героїв. Вони бурхливо реагують на калейдоскопічну зміну подій в У країні, переживаю ть за її долю. Серед жапрових різновидів вирізняється лірична повість, у якій часто розповідь ведеться від імені ліричного «я». Тут органічно поєднуються ліризм із достовірністю, конкретністю і навіть доку­ ментальністю зображуваних подій. Часто ліричні повісті писали в поетиці імпресіонізму. Скажімо, імпресіоністичним повістям М ихайла Івчен ка «Шуми весняні*, «Горіти степи* притаманні 77

ліричний драматизм і глибокий психологізм. У біографічній повісті про Сковороду «В тенетах далечини» митець порушує пи­ тання зв’язку людини з вічністю і ♦душею* рідної землі. Чоти­ ри імпресіоністичні повісті створив Андрііі Головко — «Можу*, « Червоний роман», «Зелені серцем», «П асинки ст епу*. ІІоність «Можу* (1922) написано •рубаною прозою*, тобто ре­ чення тут називні, безособові, короткі, неповні, я к «відрубки*: «Гарно*, *Було с��мно», *Т ак молодо п а хло із ст епу*. Вони передають відповідну емоційну атмосферу, створюють бентеж­ ний настрій. Сюжет будується не за класичним зразком , коли наявні такі його вузли, я к експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульм інація, розв’я зк а, арозвнваеться відповідно до змін настроїв і переживань головного героя повісті — Гордія. Відтворено й колективізм, утвердження *нового побуту* (палять ікони), ригористичної моралі, коли кохання, альтруїзм , індивідуальний світ особи перекреслюються в ім ’я суспільної моралі. Повість пройнята сонячним світлом, оптимістичним ствердженням ж и т ­ тя вчорашнього бійця, смертельно хворого на сухоти Гордія. Ж ах л и ві події П ерш ої світової війни як глобального зло­ чину ім п еріалізм у, її ан ти гум анн ий х арактер знайш ли відображ ення у творах Ольги К о б и л я н с ь к о ї, Л еся М а р т о ви ч а , М а р ка Ч ер ем ш и н и , В а с и л я С т еф аника, М ирослава Ір ч а н а , Ю рія С м о ли ч а , Осипа Т ур и н сь к о го . Ж ан рова палітра повісті цієї доби х арактери зується вел и ­ ким и ан алітичним и й пізнавальн им и м ож ливостям и. Вона випробовує детективну й сатиричну поетику (Ю рій С м о л и ч , М и к о ла Х в и л ь о в и й ), збагачується мотивами пригодництва (Олесь Д о с в іт н ій , Ю рій Я н о вс ь к и й ) й історичного біографізм у (Ст епан В а си л ь ч ен к о ), а головне — витворює так и й новий у письменстві ж ан р , я к кіноповість. Тут поєдную ться в одне ціле ж ан рові ознаки епосу й кіно. Сю жет і авторські описи, ком ентарі, відступи, х ар актер и сти ки героїв розробляю ться, я к і в повісті, але доповню ю ться кінем атограф ічним и прийомами розповіді (розподіл дії на дрібні сц енки , л ако н ічн і діалоги, м он­ таж н и й принцип поєднання й чергування епізодів тощо). Твор­ цям и ж ан ру кіноповісті були О лександр Д овж енко, А ндрій Головко, М и к о л а Баж ан, Ю рій Я н о вс ьк и й . Роман — дзеркало ж иття. Якісно нового рівня художнього синтезу досяг роман, посідаючи з кін ця 20-х років панівне місце. «Американці* Олеся Д освіт нього, «Останній Ейджевуд* Ю рія С м олича, «За плугом* Варвари Ч ередниченко, «Бур’ян* Андрія Г оловка — перші твори цього ж анру, що змалю вали історично правдивий і епічно ш ирокий погляд на епоху та її людей. У романі «Бур'ян* (1927) Андрія Г о ло вка образ села Обухівки, «забутої Богом глухом ані*, з крайньою бідністю, беззахисністю 78

селян, виростає до символу зруйнованої війною й поневоленої більш овиками У країни. «Нова влада* тільки проголошує справедливість і рівність, а насправді її пронизує корумпованість. У селі багатії під керівництвом комуніста-переродж енця, голови сільради М атюхи «звили собі гніздо*, захопили владу й жорстоко визискують селян. їх підтримує районне керівництво — секре­ тар райкому партії Миронов, начальник міліції Сахновський. Радянська влада, покликана по-новому організувати ж и ття, виявилася антигуманною , жорстокою. Права людини цинічно нехтувалися, особу приносили в ж ертву химерним, безликим і знелюдненим ідеям. Порушується в романі і традиційна про­ блема особи і суспільства, висунута ще ром антикам и, але тепер уже не в плані антитези «людина* — «міщ анське середовище», а в значно глибшому соціальному і психологічному планах, породжених новою владою. Автор майстерно будує напруж ений сюжет, дія розгортається за принципом дихотомії {розчленуван­ ня на дві частини, я к і зіставляю ться): протиставляю ться обра­ зи комуніста-переродж енця Корнія Матюхи і комуніста Давида М отузки, також існують інш і опозиційні пари. Духовна велич М отузки, що виростає з народної етики, й аморальність Матюхи окреслюють характерні полюси нової доби, порушують проблему антигуманності влади з не меншою глибиною і трагізмом, ніж це робили українські романісти XIX століття. А ндрій Головко досліджував у своєму романі актуальні проблеми часу, прим уш у­ ючи читача замислитись над тим , чи гуманною є більш овицька влада, чи притаманний їй рух до вищ их і кращ их форм, у чому полягаю ть гідність лю дини, сенс і мета її Існування. М іж предм ет ні п а р а л е л і. Роман ут вердж увався в ум овах, коли за п а н ува ли теорії про «см ерт ь» ром ану, В 1923 році | англійський поет Томас С терн з Е ліо т писав у з в 'я з к у з поя | вою роману «Улісс» Дж еймса Д ж айса: «Роман пом ерз ГюстаI вом Ф лоб ером і Генрі Д ж ейм сом ». Через два роки Іспанський. І філософ Х осе Ортега-і-Гасет п о кла в ви н у за «смерть» рома І ну на Федора Д ост оєвського і М арселя П р уст а , я кі, м овляв, І вичерпали всі його пот енційні мож ливост і й ст и м ули для І подальш ого р о зви т ку. В У країні аналогічні погляди щодо роІ м ану за хи щ а в к р и т и к Ф елікс Я к уб о всь ки й , т вердячи, що І роман відж ив свій вік. П рот е О лександр Б іл е ц ь к и й в огляді | української прози за 1925 р ік бачив перспект иви ром ану і | за к л и к а в м и т ц ів ст ворит и новий ром ан, пророкую чи йому і провідну роль в українській літ ерат урі. У к ін ц і 20-х — перш ій половині 30-х років романна форма активно розвивається, набуває ц ік ави х ж ан рових різновидів, Романи «М айстер ко р аб л я» , «Чотири ш аблі*, «Верш ники* Ю рія Я но всько го , «М ати* А ндрія Г о л о в к а , «М істо*, «Н евелич­

79

ка драма» В а лер 'я н а П ід м о г и л ь н о г о , «Недуга* Євгена ГІлужн и к а , «Вальдш непи» М и к о ли Х в и л ь о в о го , «М арія*, «Волинь* У ласа С а м ч ук а — це важ л и ві віхи українського епосу, свідоцтво його зрілості. Роман повніш е і глибш е за ін ш і ж а н ­ ри дав панорам у політичних, суспільних і духовних відносин перш ої половини XX століття, ви світлив процес ф орм ування лю дини в її моральних пош уках і з в ’я зк ах з інш им и лю дьми, охопив історичний, ф ілософський і етичний м атеріал. Роман стає напрочуд гнучким : він зберіг і тр ад и ц ій н і засоби роз­ кр и ття конф лікту (боротьба героїв, діалог, авторський ком ен­ тар, ясна розв’я зк а тощо) і набув непрям их засобів (підтекст, позафабульні ком поненти, деталі, що набуваю ть символічного лейтм отиву, використання прийом ів кіно). Застосовую чи класи чн у ком позицію щодо часу і послідовності розгортан­ ня подій, романісти водночас послуговую ться і модерною, із переставленням часових площ ин і видінням и, поверненням минулого, я к це робиться в кіно. В иникаю ть но веліст и чни й роман («Ч отири ш аблі» й «В ерш ники* Юрія Я но веько го ), ром ан-розв’я за н н я («М айстер корабля* Ю рія Я н о в е ь к о го , «Вальдш непи» М и к о л и Х в и л ь о в о г о ),ром ан-панорам а (« Мати* А ндрія Г оловка), ром ан-пам ф лет («Сорок вісім годин* Ю рія С м о ли ч а ). П родовж ую ть розвиватися соціально побут овий і психологічн ий романи (« М істо», «Н евеличка драма* В а лер 'яна П ід м о ги л ь н о го , «Визволення» О лександра К о п и л е н к а , «Чад» Я кова К а ч у р и ), біограф ічний («А ліна і Костомаров», «Ром а­ ни Куліш а* В ікт ора П е т р о в а Д о м о н т о в и ч а ), іст оричний («М азепа* Богдана Л еп ко го , «В степах» Сави Бож ка), са т и ­ р и ч н и й («Інтелігент» М и к о л и С к р и п н и к а , «По той бік серця» Ю рія С м о л и ч а , «Голландія* Д м и т р а Б узь к а , «Недуга» Євгена П луж н и ка ), науково-ф ант аст ичний і пригодницький («С оняч­ на маш ина» Володим ира В и н н и ч е н к а , «П рекрасні катастрофи» Ю рія С м о л и ч а , «Чорний Ангел» О лекси С ліса р ен ка , «Двері в день* Гео Ш к у р у п ія ). К ультивую ть ін телектуальн у прозу й утвердж ую ть у р б а н іс т и ч н и й р о м а н В а лер 'я н П ід м о г и л ь н и й («М істо»), В ікт ор Д о м о н т о в и ч («Б ез ґр ун ту*, «Доктор С ераф ікус»), насичую чи свої твори глибоким психологізмом, філософськими роздум ам и, парадоксальним и судж енням и, полемічністю . Р ом ан-епопею утвердили в у кр аїн ській прозі Богдан Л е п к и й («М азепа*) та У лас С а м ч у к («В олин ь*). Зі становленням тоталітарного реж и м у в 30-х роках роман зазнає к р и зи , втрачається його крити чн о-п ізн авальне зн а­ ч енн я, худож ня правда поступається «лакуванню » дійсності, описовості. В лада вим агає від ром аніста «оспівувати* соціалістичну ін дустріалізацію І ко л екти візац ію , культурну револю цію з її пафосом *нової пролет арської м оралі* і *нової 80

Внаслідок такого соціального зам овлення виник в и ­ р о б н и ч и й р о м а н , в яком у лю динознавчий аспект поступається описові виробничих процесів, адм ін істративних к онф ліктів. П ропагую ться «ш пигуном анія», обов’язкове ви к р и ття «бур­ ж уазн и х сп еців», «класових ворогів». Такою ж одновимірною стала і проза про село і ко л екти візац ію . Проте не ці негативні ознаки визначаю тьобличчя українського роману доби. У його зм іст могутньо входить вся багатоаспектність тогочасного ж иття. Роман стає дзеркалом епохи. л ю д и н и *.

0 | | 1 | I I | І

Ф | 1 І і | | 5

П ідсум уйт е прочит ане. 1. С характеризуйте жанрове й стильовє оновлення прози 20-х років XX століття. Перелічіть стильові течії, поясніть причини їх появи і відзначте досягнення. 2. Назвіть твори новелістів 20-х років, визначте їх тематику, проаналізуйте одну з новел. 3. Чим відзначаються неоромантичні новели Юрія Яновського? 4. Які питання часу поруш ував Андрій Головко в повістях? У річищі якої стильовоі течії написані його новели та повісті? А ргум ентуйте свою відповідь конкретним и прикладам и. 5. Які жанрові різновиди ром ану розвивалися в цей період? 6. З'ясуйте проблем атику і тем атику ром ану «Бур'ян» Андрія Головка. Чим він був актуальним для своєї доби? П ом іркуйт е. 1. У чому полягає гум аністичний пафос прози д р уго го десятиліття XX століття? Які проблеми вона поруш ує? Висвітліть це на конкретних прикладах. 2. У чом у виявляється м од ерністська поетика новел 20-х років? Наведіть конкретні приклади. 3. Щ о у новелах Андрія Головка приваблювало йо го сучасників? Чим ці твори цікаві нині? 4. З 'ясуйте жанрове багатство української новели доби. Покажіть це на прикладі творів Юрія Яновського. Які ідеї цих творів співзвучні нашій добі? 5. Чому український роман став «дзеркалом життя»? У чому полягає новаторство йо го творців?

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ А г є с в а В. Українська імпресіоністична проза. Михайло Коцю­ бинський, Григорій Косинка, Андрій Головко. — К., 1994. В іл е ц ь к и й О. В шуканнях нової повістярської форми / / Літературно-критичні статті. — К., 1990. Д зю б а І. Проза 20 — 30-х років XX століття / / Д зю б а І. З криниці. Статті: У 3 т. — Т. 3. — К., 2006.

6 Укр, л іт,, 11 кл.» Н і& еи*стяті. акпл-

Микола Хвильовий (1893— 1933) Невже я замшій чоловік тому, що люблю безумно Україну? (Микола Хвильовий) П остать М иколи Х вильового в у к р а­ їнськом у красном у письменстві осо­ блива. Цей геній доби «Розстріляного відродж ення* за короткий ж иттєвий вік зробив надзвичайно багато. З а ­ вдяки Х вильовому у кр аїн ська новела досягла світового р івня, а його стиль письма став взірцем для багатьох його наступників. Сучасник м и тц я, поет М и ко ла Зер о в ствердж ував: «Із у с іх м ож ливих ст и лів прози — скрізь і з а ­ вжди один Х вильовий... Х ви ль о ви й , сп р и й н я т и й я к канон, я к літ ерат урна норма». А Сергій Є ф рем ов зазначав, що всі персо­ наж і творів М иколи Хвильового ж иві в дії, в описах д и н ам іки , ш ирокого і всебічного розкри ття, тому твори цього письм енни­ ка легко і з захопленням читаю ть усі його сп іввітчизн ики. М и к о л а Ж у л и н с ь к и й гак описав М иколу Х вильового: «В ін був високоосвіченою лю диною , грізним полем іст ом , ніж ним ліриком , ла гід н и м , лю блячи м бат ьком , за взя т и м м исли вц ем , чудовим знавцем м и сли всько ї зброї і м и сл и всь к и х собак, м ав р у х л и в і чорні брови, глибоко посадж ені очі. Говорив ш видко, нервово, см іявся щиро, дзвінко. П раве плече ледве пом іт но під см икував, пальцем часто т оркався носа. Одне слово, був звичайною лю диною , в я к ій жив, б ун т ува в, сум н іва вся, боровся і ут вердж увався вел и к и й т а ла н т , що т ягн увся до зір». «Іду я дорогою , вітром...» ( М и к о л а Х в и л ь о в и й ) Мотив дороги — один із клю чових у творчості Х вильового. Людиною , яка невпинно ш укає свій ш лях під вічним небом, постає сам митець. Н ародився М икола Григорович Ф ітільов, пізніш е відомий я к письм енник М икола Х вильовий, 13 грудня 1893 року в селі Т ростянець О хтирського повіту на Х ар к ів ­ щ ині (нині — Сумської області) у с ім ’ї вчителя. За спогада­ ми прозаїка, від бабусі у нього — «українська мова, від бат ь­ ка — народницький дух... Д я к у ю ч и бат ькові, я рано перечит ав російських к л а с и к ів , добре ознайом ився з Д іккенсо м , Гюго, Флобером, Гофманом... Б ат ько чомусь вваж ав на й си льніш и м Добролюбова. може, т ому я й досі перечит ую його...». Григорій Ф ітільов мав не лиш е добрі знання як ви пускн ик Х арківського 82

університету, а й ім п ерські переконання та агресивну вдачу. Він любив перехилити ч ар к у , від чого страж дали друж ин а й п ’ятеро дітей. Закономірно, що образ матері, Єлизавети Тарасенко, для М иколи Хвильового завж ди асоціювався з беззахисністю ж ін к и перед ж орстоким світом і її невимовними страж дан ням и через власну безпорадність його зм інити. У 1904 році батьки розлучи лися, й один адцяти річни й М икола та його молодші брат і три сестри зал и ш и л и ся з м ат ір ’ю, я к а учителю вала. Д ід М иколи був управителем м а­ єтку власн ика великих гуралень К ін ґа. Усім своїм синам він дав добру освіту, й один із д яд ьк ів майбутнього письм енника дозволив небожеві користуватися своєю досить великою бібліо­ текою . Х лопчина здобув початкову освіту в К алантаєві, продо­ вж ив навчання у Богодухівській гім назії, але не встиг закінчити цей закл ад , я к почалися заворуш ення по всій к р аїн і. Великим потрясінням для М иколи стало те, що м ільйонер К інґ ж о р ­ стоко придуш ив страйк робітників, ви кли кавш и на розправу козаків. Х лопець відчув у собі бунтарський дух: «Я ще не знаю , прот и кого я буду б ун т ува т и , але я вже .таю, що «т ак жити не мож на*. П ідлітком М икола приєднався до заробітчан, у пош уках заробітку м андрував Донбасом й південним и степам и, де по кіл ька днів підряд не мав і крихти в роті. Не витримавш и спазм ів голодного ш лу н ка, одного разу М икола наваж ився попросити ш маток хліба й т я ж к о переж ив свою ганьбу: *— Б агат о т ут вас ходит ь, — с к а за ла т ьот я і за ч и н и ла вікно. Я відчув, я к м ені загорілися ву х а , і не т ому, що «тьотя» пож аліла ш м ат ка хліб а , а т ом у, що я зрадив себе*. В разли­ вість, високий поріг болю і вродж ена гідність у ж и тті письм ен­ н и ка часто відігравали драм атичну роль. Коли почалася П ерш а світова війна, М иколу Ф ітільова призвали в армію й відправили на фронт. С початку він був піхотинцем , але незабаром завд яки добрим знанням з хім ії потрапив у газову ком анду. Щ иро повіривш и а гіта ц ії пропа­ гандистів, у дію чій арм ії М икола прим кнув до більш овиків. Коли ж російські війська ввійш ли у Ч ернівці, Ф ітільов налаго­ див стосунки з місцевою револю ційно налаш тованою молоддю, а на початку 1917 року разом з військам и Російської ім перії опинився в Рум унії. Гром адянська свідомість ю нака в ті часи щ е остаточно не сф орм увалася, але поняття чесності й честі були святим и. У країнське національне відродж ення М икола Х вильовий наївно м ріяв поєднати з комуністичною ідеєю: *При ш пилю ю до грудей два банти: червоний і... ж овт о-блакит ний. Тоді я хо т ів бут и укр а їнськи м більш овиком , 3 мене, звичайно, гл у зу в а л и , і я с к и н у в обидва бант и». В иш кіл в окопах війни, гром адянська війна, невизначена си туація в У країн і спричнни6*

83

лися до революційної біографії М иколи Григоровича. У 1918році Ф ітільов організував повстанський загін , я к и й боровся проти військ П авла Скоропадського та н ім ецьких військ на П олтав­ щ ині. Загін Ф ітільова воював і з п етлю рівцям и . В одній з таки х битв М иколу Григоровича полонили й засудили до розстрілу, та йому вдалося дивом врятуватися. Під час гром адянської війни М икола Григорович випадково зустрівся зі своїм братом О лександром. Б рат передчував з а г и ­ бель і невдовзі знайш ов смерть під П ерекопом. Звісно, постійна небезпека, дві зустрічі з видимою смертю віч-на-віч наклали відбиток на п си хіку майбутнього письм енника. Не дивно, що його літературні герої м айж е завж ди потрапляю ть у екстр е­ мальні си туації, м усять робити важ л и ви й вибір, відчайдуш но сперечаю ться, постійно сум ніваю ться, т я ж к о переж иваю чи переломні моменти власної долі. 1918 року М икола Григорович опинився в Х аркові, де одру­ ж ився з учителькою Катериною Гащ енко, мав від неї дочку Іраїду, але цей шлюб ш видко розпався. У 1921 році в Х аркові Х вильовий одруж ився з Юлією Уманцевою. Її дочку Любу митець сприймав як рідну і ніж но називав Лю бистком. У 1919 році в Х аркові був надрукований перш ий вірш письм енника. 1921 року побачили світ поема М иколи Хвильового «В електрични й вік* та збірка поезій «М олодість», наступного року — книга вірш ів ♦Досвітні симф онії*. Т алановитий л ір и к зап риятелю вав зі з н а ­ ними поетами Володимиром Сосюрою та М айком Й огансеном. Х вильовий м ріяв розпочати нову еру, що й було проголош ено ними в листопаді 1921 року в «У ніверсалі до робітництва і про­ летарських м итців ук р аїн ськ и х » . У 1926 році В олодим ир Со­ сюра присвятив Хвильовому вірш «Час*, де задекларував ж и т ­ тєве кредо обох м итців: «Ц е тобі моя п існя, М и ко ло , / В цей скаж ений розт ерзаний час. / Х а й ш ум ит ь і гуркоче на вко ло / І на кож ному кроці конт раст , — / М и розіб’єм за ко ва н е коло / М іліо н а м и збудж ених м ас». Х вильовому були присвячені й вірш П а вла Т и ч и н и «Вітер з У країн и», новела В а си ля Стефан и ка «М ежа». П риятелю вав М икола Х вильовий і з О стапом В иш нею , часто ходив з ним на полю вання, адж е був азартним мисливцем і мав трьох м исливських собак, я к и х називав «своєю бухгалтерією *, бо дав їм кл и ч к и Б ух (бухгалтер), ІІом (п ом ічн и к) і Кас (каси р). М олодий тал ан т стр ім к о ставав знам енитим у письм енн ицьки х колах і серед читачів. М икола Х вильовий вступив до літературного об'єднан ня «Гарт», але відчув його тісні рам ки й невдовзі з однодумців створив творче ядро «Урбіно», я к е в 1926 році трансф орм у­ валось у ВАПЛІТЕ. Спробувавши свої здібності в епічних ж ан ­ рах, Х вильовий ви яви в, щ о саме проза — його справж нє творче 84

п о кл и кан н я. П ерш апрозова збірка «Синіетюди» (1923) принесла авторові славу першорядного письменника. Книзі притаманне імпресіоністично-неоромантичне забарвлення. Д ля прикладу досить взяти *Арабески». Д ивовиж на магія цього твору не може не хвилю вати й образом сіроокої нареченої-револю ції, й у я в ­ ленням ліричного героя про себе я к про планету Сатурн з трьома таемничо-магнетичними кільц ям и , назва яки м — віра, надія, любов, й пізнанням *радості бунт у проти логіки*. А кадем ік О лександр Б ілец ьки їІ виокремлю вав три групи творів Х вильо­ вого: новели в дусі революційної романтики («Солонський Яр*, «Кіт у чоботях*), твори невлаш тованості й невідповідності ж иття мріям героїв («Я (Ром антика)*, «Мати»), сатира на комуністіввисокопосадовців та їхню псевдодіяльність («Іван Іванович»). Н оваторські новели М иколи Хвильового «Кіт у чоботях*, «Із Вариної біографії*, «Н аречений*, «Солонський Я р», оповідання «Мати» м істять відразливі ж орстокістю сцени, вихоплені пись­ менником з кривавих подій громадянської війни. У першому творі спочатку нібито ром антизований образ ж ін к и Гапки на фронті з кож ною сторінкою блідне і вицвітає. Товариш Ж у ч о к у поході на Д алекий Схід народила дитя, я к е невдовзі повісив білогварді­ єць на ліхтарі. Особиста драма перем кнула психіку молодої ж ін ­ к и , зробила її полум ’яним агітатором, холоднокровним ко л і­ щ атком і гвинтиком револю ції. Та й партійне псевдо ком уністки «Ж учок* в уяві читачів асоцію ється з кличкою собаки. ІДе одну ж ін к у з куцим розумом — ж ертву епохи револю ції — М икола Х вильовий виводить у новелі «Із Вариної біограф ії». Тут зр и ­ нає проблема невлаш тованості матері з немовлям у фронтових умовах, її беззахисність, неминуча деградація. В загалі, ж ін к а у часи гром адянської війни — окрема тем а у творчості М иколи Х вильового. Очевидно, автор бачив чим ало ж ін очи х страж дань у воєнні роки, тому до всіх своїх героїнь ставився співчутливо й толерантно. Коли ж іш лося про дівчину чисту й наївну, Х ви­ льовий зображ ував її надзвичайно зворуш ливо, я к , наприклад, Катрусю з новели «Н аречений*. Не розбираю чись у тонкощ ах воєнного часу, Катруся вірила листам коханого, яки й писав, що служ ить у червоній арм ії. Через свою недалекоглядність і наївність дівчина й потрапила у халепу: зав ’язавш и телефонну розмову з незнайомцем, вона розповіла йому про коханого і про те, що в селі нема жодного військового підрозділу. М ахновці ж розіграли з дівчиною страш ну драму. Вони н асм іяли ся над її почуттям и, зневаж аю чи й молодість, й те най кращ е п л аття, я к е вона вдягла, сподіваю чись побачити свого М ихай ли ка. Та найстраш ніш им виявилося те, що її коханом у судилося по­ бачити ж ах наруги над Катрусею , коли він увійш ов до к ім н а­ ти з рапортом: «— Він почав говорит и, але, зи р кн увш и на під­ 85

логу. де леж ала в б ла к и т н о м у розірваном у п л а т т і К ат руся, рапт ом зм овк і подивився на от ам ана очима бож евільного*. П исьм енник іциро співчував своїм героїням , котрим ж и ття обі­ цяло манливі обрії, але готувало ж орстоку розв’язку . Т ак, во­ льова й романтична дівчина Б ’ян к а із повісті «Сентиментальна історія*, спочатку бореться за свої ідеали, та переконавш ись у масовій деградації людей за короткий час прож ивання в місті, в усьому зневіривш ись, без любові, поклавш ись на волю випадку, віддається підстаркуватом у діловодові Кукові. Героїня повісті «Санаторійна зона* — професійна чекістка-п овія, котра здобу­ вала від численних чоловіків компрометую чу їх інф ормацію і відп равляла свої ж ертви на смерть без будь-якого ж алю . Ч оловіки утворах Хвильового, намагаю чись бути сильним и й цільним и особистостями, цілеспрям овано винищ ую ть у собі все лю дське. У новелі «Солонський Яр* Х вильовий вдало передає атмосферу загального хаосу під час гром адянської війни, підкреслю є розгул звірячих інстинктів у масах. Оповідання *М а т и * відзначається розлогою експозицією , що триває від початку оповідання до того моменту, коли старш ий син вдови убогого кравц я Остап йде добровольцем на війну, а молодш ий — А ндрій — стає дезертиром. П овідомлення про те, що ж орстокий Остап став повним Георгіївським кавалером , отрим ав дворян­ ський титул та оф іцерський чин, а добрий від природи А ндрій подався до більш овиків, стає за в ’язкою в оповіданні. К ульм і­ нацією твору є епізод спроби братів розправитися один з одним, а ро зв’язкою — самопож ертва матері заради ж и ття обох синів. Х вильовий ж е колізіям и оповідання неодноразово підкреслю є, що обидва брати — потенційні вбивці й садисти, і тіл ьки ви па­ док виріш ить, хто з них проллє мамину кров. Роман «В альдш непи * зберігся у ви гляді у р и вк ів, проте цей твір засвідчив, що його автор, за словами к р и ти к а Григорія К ост ю ка, вж е доріс до «роману п о літ и ч н о ї ідеї т а соціальної т ези, ром ану п а м ф лет у* . Головному героєві цього твору Х ви­ льовий дав ім ’я га прізвищ е Д м итро К арам азов, таки м чином зумисно будуючи асоціативні лан ц ю ж к и з романом Федора Д о с т о ївс ь к о го «Брати К арам азови*. Образ А глаї у цьому творі — це водночас ще й рупор автора, адж е ця ж ін к а дає оцін­ ку інш им героям , часто висловлю є повчальні тези й крам ольні дум ки. Б езперечно, Х вильовий усвідомлю вав, до я к и х тр агіч ­ них наслідків може призвести урядова політи ка в У країні. З т я ж к и х роздумів ви ник ц и кл ви кр и вал ьн и х пам ф летів «Камо грядеш и ?*, тобто «Куди йдеш ? *. Це — клю чове питання публі­ цистики Х вильового, проте його ставили собі й інш і тогочасні м итці. Саме тому циклом памф летів «Камо грядеш и?* митець розпочав л ітерату р н у дискусію 1925— 1928 років. Головні 86

питання полем іки: як має розвиватись у кр аїн ська література, чи зм ож е вона п ідняти ся до європейського р івн я, бути чи не бути самостійній у кр аїн ській держ аві. Та перспектива виведення національної літератури на ш ироку європейську арену, я к це у явл яв собі Х вильовий, ви­ яви лася д л я тоталітарної системи небезпечною . У 1923 році почалися масові ареш ти ін теліген ції. Х вильовий щ е встиг здійснити подорож по спустош еній після голоду У країні. Від побаченого він зовсім зан едуж ав: турбували серце, леген і. Все частіш е М икола Григорович заводив мову про м агічне число 13, з яким п ов'язував свою долю. М овляв, у цей день народився на світ, у цей день до нього вперш е прийш ло к о х ан н я, з ’я ви л ася перш а п убл ікац ія. Тим , що обрав число, яке в народі в в а ж а­ ється нещ асливим , датою своєї насильни цької см ерті, мабуть, хотів підкреслити трагічну безвихідь становищ а. В останній день ж и т т я , 13 травн я 1933 року, м итець зап ро­ сив у гості найближ чих друзів і пообіцяв їм прочитати новий твір. П оводився розкуто, оптим істично, весело. Частував гос­ тей чаєм , грав на гітарі, деклам ував уривки з «Бесов* О лек са н ­ дра П у ш к ін а . Очевидці згадували , що М икола Григорович на­ віть наспівував пісню на п у ш кін ські слова: *Хот ь убей, следа не видно, / Сбились мьі, что делат ь нам!* В реш ті-реш т нібито за рукописом вийш ов у сусідню кім н ату. Коли ж друзі к и н у л и ­ ся туди на звук пострілу, побачили мертвого Х вильового, а на столі — свіж у газету й дві передсмертні зап и ски . Газета була розгорнута на тій сторінці, де йш лося про самогубство Володи мира М аяковсько го : *С т рілят ись вам було .занадто рано, / Вам би громит и ще, т рощ ит и, р уй н у ва т и . / Щоб н а ш и х буд нів вигоїт и рани. / Щоб т и снут и не см ів сучасний обиват ель». Самогубство Хвильового ком уністи розцінили не я к докір їм , а як чорну невдячність злел іяного партією таланту, яком у нібито створили всі умови для розквіту. Смерть М иколи Григоровича вразила друзів і рідних, але нікого не здивувала. Всі знали справж ню причину самогубства, хоч у газетах подавалися лиш е версії, вигідні реж им ові. П ісля смерті М икола Х вильовий був надовго викреслений з української літератури. А ж н ап р и к ін ­ ці 80-х років XX століття ентузіасти з орган ізац ії «Спадщина* впорядкували могилу М иколи Х вильового у Х аркові, а його твори повернулися до українських читачів. ^ ^ | | І і

П ідсум уйт е прочит ане. 1 Які драм атичні події довелося пережити М иколі Хвильовому в дитинстві та ю ності? Чим позначені його молоді роки? 2. Яким чином бурхливі події гром адянської війни вплинули на особливості прози Хвильового? 3. Як називалася перш а книга митця та як її оцінили критики? 4. Щ о ви довідалися про жіночі та чоловічі типи характерів у творчості Хвильового? 5. На які три групи ділив «малу” прозу Хвильового Олександр Б іл е ц ь к и й ? 6. Щ о ви довідалися про

87

| | | і

літературні угруповання, в які входив або які очолював Хвильовий? Щ о вам відомо про літературну д и скусію в двадцятих роках і роль у цій д и скусії праці Хвильового «Україна чи Малоросія?»? 7. Перелічіть кн иги Хвильового, видані за ж иття.

ж Чг | і І

П ом іркуйт е. 1. Які автобіограф ічні ф акти проливаю ть світло на формування характеру М иколи Хвильового? 2. Щ о в ж иттєписі цього письменника і чим саме вас найбільше вразило? 3. Чому митцеві не судилося стати видатним українським романістом? 4. З якої причини понад півстоліття твори письменника було заборонено друкувати?

«Я (Р ом антика)* М икола Хвильовий я к митець-новатор започаткував неоро­ мантичну течію психологічного письма в українській літературі. Особливістю багатьох новел цього м итця стало те, що сюжет у них відіграє не головну, а допоміж ну роль, тому він часто розмитий, фрагментарний. Автор не подає власних остаточних висновків, здебільшого розкидаю чи лиш е асоціативно влучні алю зії, але за відповідними фразами завж ди криється настільки потуж ний рух дум ки, що інтелектуальний читач вловлює авторські оцінки з натяків, з проекцій на ж иття. П озасю жетні елементи у творах Хвильового доміную ть над сю жетом. Ними мож уть стати про­ екц ії на історію інш ої держ ави, внутріш нє мовлення, ліричні епілоги, авторські відступи, епіграф, присвята. Н априклад, у новелі *Я (Романтика)» здебільшого на рівні підтексту ерудований читач вловлює свящ енне благоговіння безіменного персона­ ж а, *главковерха чорного т рибуналу к о м ун и *, перед П аризькою комуною, адж е в його дум ках постійно фігурують «версальці* (у Ф ранції — прибічники й захисники короля у 1871 році; в нове­ лі — білогвардійці, узагальнено — всі ті, хто під час гром адян­ ської війни відстоює Російську імперію) й «інсургенти* — по­ встанці (ф ранцузькі ком унари, у творі — більш овики). Н овелу «Я (Ром антика)* М икола Х вильовий присвятив «Ц віту яблуні» М и х а й л а К о ц ю би н сько го , і це не випадково: в обох творах йдеться про т я ж к е й болісне роздвоєння особистос­ тей головних героїв. Я к ви пригадуєте з 10 класу, в ім пресіо­ ністичній новелі «Ц вітяблун і* безім енний персонаж карається через неадекватність р еак ц ії батька на смерть власної дитини, адж е я к м итець, він автом атично зап ам ’ятовує страш ні деталі перебігу хвороби і ф атального кін ц я ж и ття д ів ч и н к и , щоб ко­ лись відтворити їх у худож ньом у творі. У неоромантичній но­ велі голова трибуналу має зробити вибір м іж обов’язком роз­ стрілю вати всіх, хто проти рад ян сько ї влади, й м ож ливістю зберегти ж и ття рідної неньки, котра несподівано опинилася в таборі ворогів. П оетика назви новели Х вильового віддзеркалю є внутріш ній конф лікт у свідомості безкомпромісного ком ісара, готового заради револю ції пож ертвувати собою, і люблячого 88

сина, для якого найцінніш им у світі є ж иття матері. Як відомо, займенник «я* та іменник «романтика* у мовленні вживаються тільки в позитивному значенні, проте весь твір засвідчує, що для головного персонажа-оповідача романтикою, тобто чимось незви­ чайним, унікальним, таким , що можна відчути раз у ж итті, став ж ахливий злочин — убивство рідної матері. Розповідь ведеться від першої особи для надання більшої достовірності описаному. У душ і безіменного чекіста з новели «Я (Ром антика)* ж ивуть і постійно ворогую ть м іж собою два антиподи: лю дина за подо­ бою Бож ою , увиразнена думкою *Я — чекіст , але я і лю дина*, і ходяча догм а, виконавець револю ційних ріш ень. Д ля героя новели я к лю дини х ар актер н і лір и зм душ і, почуття любові, м рійливість; повага до м инулого і ж ал ь, що кан ули в Л ету часи ари стократизм у (це підтвердж ує ставлен ня персонаж а до сім ’ї к н я зя ), благоговіння перед перламутровим кольором я к сим ­ волом вищ ості; обож ню вання м атері; розум іння внутріш ніх високих поривів душ і юного А ндрю ш і, співчуття до нього; усві­ домлення катівськ ої суті трибуналу і його сл у ж ін н я дияволу; спроба врятувати лю дину в самому собі; здатність переж ивати муки совісті; логічні висновки про * и іля х в нікуди* і водночас безсилля, неспром ож ність зм інити поведінку. Д л я *залізного чекіст а* притам анні: повсякчасна готовність до злочину; зап е­ речення власних естетичних уявлень, вм іння заглуш ити голос совісті; ун и кан н я від відповідальності перед власним сум лін­ ням за допомогою висновку «так треба»; виховання у собі рис надлю дини, рівнян ня на справж нього «сторожового пса рево л ю ц ії* ’, засліпленн я ідеям и; брутальність, ци нізм , ж орстокість у поведінці; більш овицьки й ф анатизм ; підм іна сп равж ніх істин ф альш ивим и ; внутріш ня потреба вбивати; ром антизація найстраш ніш ого крим інального злочину. Новела «Я (Романтика)* недарма розпочинається епілогом. Образ Богородиці асоціюється з образом М арії із вірш а «Скорбна матір* П а вла Т и ч и н и та з біблійним образом П речистої Діви. Д ля головного героя це ще й символ рідної матері, уособлення усього найсвятіш ого, всепрощаючого у своїй любові. Велику роль у новелі відіграє ідея «загірньої к о м ун и * , образ-символ, асо­ ціативно почерпнутий з уявлень Григорія Сковороди про *нагірню республіку* я к місце раю на землі. Символічним є також бій го­ динника, що часто повторю ється тоді, коли лю дське начало на короткий час бере верх над тваринним . Годинник у новелі симво­ лізує пересторогу Бога, стає постійним нагадуванням головному персонажеві про короткочасність ж иття лю дини та її потребу в будь-яку хвилину дати звіт за свої вчинки перед Всевиш нім. Безіменний голова трибуналу — револю ційний ром антик, який мріє про щ астя для всіх у майбутньому, хоч би це примарне щ астя 89

будувалося на ріках крові. Врешті, він уж е не просто мріє, а без­ поворотно втягується злочинним виром: судить, допитує, роз­ стрілю є, причому робить це, роздумуючи й самовиправдовуючись, що так було завж ди, бо «т емна історія ц и віліза ц ії* . Те, що *чорний т р и бун а л* засідає у к н я ж о м у п алац і, його члени ход ять у брудних чоботах по м ’я к и х к и л и м а х , користую ться послугам и л ак еїв , п ’ють дорогі к н я ж і ви н а, мож на розціню вати я к нестерпне б аж ан н я плебсу п орозко­ ш увати в тих ум овах, у я к и х досі ж и л и ар и сто кр ати . Х ви ­ льовий наголош ує, що підлеглі голови ревтри бун алу зн е в а ж ­ ливо й нахабно р о згл яд аю ть портрети к н я ж о го сім ейства, а перед м ирним и ж и тел я м и дем онструю ть свою всем огутність, вищ ість. До того ж , м іж сам им и членам и ревтри бун алу немає злагоди. Вони в ’їд ли во висм ію ю ть один одного, провокую чи на страш ні злочи ни . К рім голови ревтри бун алу, ніхто з його ком анди, за ви н ятко м юного й м ’якосердого А ндрю ш і, ніколи не був р ом анти ком . М инуле ви родж енця-д еген ерата п о в ’язане з кри м ін ал ом , недарем но про нього так ви словився безім енний чекіст: «М ені він за вш е нагадує кат орж ника, і я дум аю , що він не раз м уси в ст оят и у від д ілі к р и м ін а ль н о ї х р о н ік и ». До того ж , сп еци ф ічна будова черепа (* н и зе н ь к и й лоб, чорна копа р о з­ куйовдж еного волосся й п р и п л ю с н у т и й ніс», «т рохи безум ні очі») й а в т о р ськ е ви зн ач ен н я *дегенерат * засвідчую ть, що цей персонаж туп и й , ж о р сто к и й , з яск р аво вираж еною тваринною вдачею . На відм іну від безім енного голови ревтрибуналу, д о к ­ тора Т агабата й татар и н а, деген ерат « т ільки тоді йш ов з поля, коли т а н у л и дим и й за к о п у в а л и р о з с т р іл я н и х » , тобто завж д и п еревіряв, чи справді заги н у л и всі, ком у трибуналом винесе­ но вирок. Д октор Тагабат — тип лю дини розум ної і освіченої, але н адзвичайн о ц и н іч н о ї й ж орстокої. П ідсумовую чи свої висновки про нього, голова трибуналу підкреслю є: «Ц е ж він і м ій б езви хід н и й х а з я їн , м ій звір я чи й ін с т и н к т . І я, гла в к о верх чорного т р и б ун а лу ко м ун и — н ік ч ем а в його р у к а х , я к а віддалася на волю хиж ої с т и х ії* . Саме доктор Т агабат н ано­ сить найболю чіш ий удар головному персонаж еві: «М амо»?! А х т и. чортова к у к л о ! Сісі за хо т ів? « М ам о»?!». Коли ж у ви ріш ал ьн у хви ли н у цей поставлений партією д ля н агл яд у над головою трибуналу та його в ч и н кам и доктор нібито про­ я в л яє сп івчуття («В аш а м а т и т ам ! Робіть що хочет е!*), то не тіл ь к и голові ревтрибуналу, а й усім потенційним читачам твору ясно, що доктор Т агабат лиш е випробовує ч екіста. Сте­ ж и ть за кож н им рухом свого н ач ал ь н и к а й дегенерат. Саме він після того, я к чекіст розправився з ненькою , не забарився відірвати його від тіл а, не дозволивш и ні поховати, ні навіть поп рощ ати ся. 90

В олодим ир Костецький. Д опит ворога. 1937

П ротягом дії в новелі безім енний чекіст катастроф ічно де­ градує н наприкінці твору повністю уподібню ється до дегенера­ та й доктора Тагабата. А втор підкреслю є, що коли в А ндрю ш і був хоч один-єдиний ш анс вийти із сатанинської гри — виру­ ш ити на фронт зам ість того, щоб далі працю вати членом т р и ­ буналу, то для главковерха й цього ш ансу не існувало. Т ак, був момент, коли він міг розстріляти дегенерата й випустити поло* неннх мирних ж ителів з підвалу, був час, коли він м іг взагалі «забути* про їхнє існування під час відступу, але, в и явл я ється, крім доктора Тагабата й дегенерата, за кож ним рухом пом ис­ л ів безіменного чекіста стеж ив ще й він сам — точніш е, його темна, зв ір я ч а сутність, для котрої вбити м атір було такою ж потребою довести власну вищ ість, я к була нестерпна, всеперем агаю ча потреба в персонаж а Федора Д о ст о свсько го «Злочин і к ар а* , котру Родіон Р аскольни ков сформулю вав аф ористично: *Тварю ка я т рем т яча чи право м аю ? ». Б езкар н ість, вседозво­ леність членів ревтрибуналу в новелі Х вильового «Я (Р ом анти­ ка)* ви ліп и ла із загалом непоганої лю дини страш ного звіра в лю дській подобі. Иі іг | ! | і І | | !

Підсумуйт е прочит ане. 1. Доведіть, що новела «Я (Романтика)» написана в стилі імпресіонізму. З якою метою свій твір автор присвячує новелі Коцю бинського “ Цвіт яблуні»? 2. Пригадайте, що таке о б р а з­ символ. Знайдіть образи-сим воли у тексті новели. У роки революції образ Версалю вживали як символ подоланої монархії часів Паризької Комуни. Наприклад, В олодим ир С о с ю р а використ��вував його на позначення небільш овицької України: »/ знову ти лежиш обпльована і п'яна, / Й над іменем твоїм Петлюра і Версаль...» Кого саме називають версальцями члени трибуналу а новелі? Чи стає це слово синонімом слова «ворог»? Чому? 3. Яку роль у новелі відіграє число 666?

91

Який зм іст вкладають теологи у цю цифру? У якій частині Біблії воно фігурує? Чи усвідомлює головний герой новели, щ о служить дияволу? 4. Поясніть підтекст такого уривка: «Я д и ви вся у натовп, але я там нічого не бачив. Зате я відчував: там ішла моя мати з похиленою головою. Я відчував: пахне м 'ятою. Я гладив ї ї м илу голову з нальотом сріблястої сивини. Але раптом перед/ мною виростала загірня даль. Тоді м ені знову д о болю хотілося впасти на коліна й молитовно дивитися на волохатий силует чорного трибуналу комуни». Чи вдалим ви вважаєте протистав­ лення запаху м'яти волохатому силуетові? Чому? Поміркуйт е. 1. Яким чином голова трибуналу виховує себе як над­ людину? Чому він притлумлює у собі почуття відрази д о дегенерата і доктора-садиста? Поясніть, як ви розумієте такий йо го висновок: *Коли доктор — злий геній, зла м оя воля, тоді дегенерат є палач з гільйоти­ ни». З якої ж причини головний герой постійно рівняється на Тагабата й дегенерата? 2. У новелі неодноразово звучить фраза: «Відправити в штаб Д ухоніна». Духонін — головнокомандувач російської армії, який не визнав революції 1917 року й разом з членами свого штабу за ріш ен­ ням Верховного трибуналу був розстріляний у Могилеві. Ф разеологізм •Відправити в штаб Духоніна» у роки гром адянської війни вживали у значенні «негайно розстріляти». Кому такою карою й навіщо по гро ж у­ ють чекісти? 3. Прочитайте уважно уривок від слів: «Так, це були н ем ож ­ ливі хвилини...» д о с п ів : «... сам не пам'ятаю, як я попав д о підвалу». Чи мав зм огу голова трибуналу розстріляти дегенерата й випустити поло­ нених на волю? Чому безіменний чекіст не зробив цього? 4. Розкрийте образ головного персонажа новели «Я (Романтика)», порівнюючи його з образами доктора Тагабата, Андрюші, дегенерата. Якими моральни­ ми нормами керуються ці люди? Визначте місце кож ного з цих чекістів на драбині сходження вниз, до повної деградації особи. 5. Чому саме черниць у творі названо «справжніми версальцям и»? Прокоментуйте відповідну цитату. 6. З якою метою у новелі подано телепатичну р о з­ мову всепрощ аючої матері й сина-вбивці? Доведіть, що на початку твору мати для нього — вища цінність, ніж ілюзорний ідеал «загірньої комуни». Чому мати вірить у перем огу добра над злом у душі свого сина-чекіста? 7. На матеріалі твору доведіть, щ о суд революційного трибуналу несправедливий, бо звинуваченим не дають адвоката, вза­ галі не ведеться слідство, а всі судові справи закінчуються смертним вироком. 8. У тексті твору Хвильовий неодноразово вживає лексему «м ’ятежний». Цим словом мати підкреслює внутрішній стан свого сина, його приховані страждання, муки совісті. Українського відповідника це російське слово не має, але означає «той, що вагається», «той, щ о сам не зн ає, чого хоче». Доведіть, що цей епітет використано в новелі дуже вдало. 9. Маяками «загірньої комуни» головний персонаж у кінці твору вважає підпалені ч е кіста м и стод ол и й стіж ки сіна. П о зи ти в н и м чи негативним образом є ці вогні? Чи проливають вони світло й на характер майбутньої політики ■загірньої комуни» як держави?

&

92

М и с т е ц ь к а с к а р б н и ц я Розгляньте картину Володимира Костецького «Допит ворога» (с. 91). Зверніть увагу, що рік написання цього художнього полотна — 1937, Чому на картині під час д опиту поранені більшовики поводяться з білогвардійським оф іцером толерантно, на тілі білогвар­ дійця не видно жодних ран, а похилена голова свідчить хіба що про відчуття ним ганьби за свою участь у збройном у протистоянні? При-

= | | §

гадайте, як відбувалося засідання револю ційного трибуналу в новелі «Я (Романтика)». Як ви вважаєте, хто правдивіш е відтворив картину тогочасного розслідування злочину — художник чи письменник? А ргум ентуйте своє твердження.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ А г є с в а В. Українська імпресіоністична проза. М. Коцюбинсь­ кий, Г. Косинка, А. Головко. ■ — К., 1994. Ж у р б а С. Художній світ української імпресіоністичної повісті 20-х років XX століття. — Тернопіль, 2000, ^

Перевірт е се б е .

І

І р ів е н ь . Виберіт ь о д н у п р а в и л ь н у в ід п о в ід ь

І і І | | І | І | І |

1. С правж нє прізвищ е М иколи Хвильового: а) Рудченко; б) Л евицький; в) Ф ітільов; г) Тобілевич. 2. Перша прозова книга М иколи Хвильового називалася: а) «Вальдшнепи»; б) «Сині етюди»; в) «Арабески»; г) «Сентиментальна історія». 3. З -по м іж творів Хвильового романом є: а) «Я (Романтика)»; б) «Іван Іванович»; в) «Мати»; г) «Вальдшнепи». 4. Л ітературну дискусію в Україні у 20-х роках розпочав Хвильовий циклом памфлетів; а) «Камо грядеши?»; б) «Україна чи Малоросія?»; в) «Думки проти течії»; г) «Апологети писаризму». 5. Новела «Я (Романтика)» присвячена твору Коцю бинського: а) «Тіні забутих предків»; б) « Іп іе гте гго » ; в) «На камені»; г) «Цвіт яблуні». IIр ів е н ь . Виберіт ь д в а чи б іл ь ш е п р а в и л ь н и х варіант ів в ід п о в ід е й :

! 1 | і | | І | | 1 | 1

1. Миколі Хвильовому належать поетичні збірки: а) «Вальдшнепи»; б) «В електричний вік»; в) «Молодість»; г) «Сині етюди»; ґ) «Досвітні симфонії». 2. Центральним образом є жінка у творах Хвильового; а) «Сентиментальна історія»; б) «Заулок»; в) «Я (Романтика)»; г) «Жучок»; ґ) «Іван Іванович». 3. Персонажами новели «Я (Романтика)» виступаю ть: а) дегенерат; б) Б'янка; в) М ар’яна; г) голова ревтрибуналу; ґ) Андрюша. 4. Новелі Хвильового «Я (Романтика)» притаманні такі особливості: а) авторські відступи, внутріш нє мовлення; б) ф рагм ентарний сюжет; в) риси ім пресіонізм у; г) тонкий психологізм ; ґ) сцени воєнних баталій. 5. Микола Хвильовий приятелював з: а) Павлом Тичиною; б) Михайлом Досвітнім; в) Остапом Вишнею; г) М иколою Кулішем; ґ) Іваном Кочергою.

1 ! і = 1 | | 1 I =

III р ів е н ь . На о с н о в і б іо г р а ф ії і прочит аних творів М и к о л и Х в и л ь о в о г о п и с ь м о в о дове діт ь а б о спростуйте о д н у з тез: а) «Життя М иколи Хвильового — це справді безумна подорож крізь революцію, нову економічну політику, ж орстокий, безжальний гр а д політичних звинувачень, крізь принизливі каяття і образливі для чесної лю дини повсякчасні закликання у вірності партії й ком уністичним ідеалам» (Микола Жулинськийу, б) «Революціонер з голови до п'ят, Хвильовий міцно зв ’язаний з кращ им и традиціям и української художньої літератури: можна сказати, що шукання Хвильового почалися там, де урвалися ш укання Коцю бинського» (М аксим Рильський).

93

Григорій Косинка (1 8 9 9 -1 9 3 4 ) Не п р и й м а в ти підлості нітрохи. Прогримів, немов весняний грім, І стоїть замучена епоха Над безсмертним іменем твоїм. (Андрій Малишко) У когорті прозаїків доби «Розстрі­ ляного відродження* яскраво виріз­ няється постать Григорія Косинки. Л ітературний доробок видатного но­ веліста XX століття невеликий за обсЯГОіМ — якихось тридцять новел і нарисів. Та кожен його твір — це синтез багатої образності та високої культури слова, оригінальної форми та глибокого змісту. П ісля виходу збірки цього автора «В ж итах * ( 1926)Я к ів Савченко писав, що У творах Косинки *багатосонця, руху, повітря и простору. Косинка часто співає гімни ж иттю*. Па ж аль, короткою виявилась його пісня: у розквіті сил і таланту письменника знищ или більш овики. Проте фізична смерть не перекресл ил а вел ичезного таланту. До сучасних читачі в Григорі й Косинка повернувся, за висловом М и ко ли Ж ули н сько го , найчеснішою дорогою *із забут т я — в безсмерт я». «Серце наш ого цвіту* ( Володи м и р С осю ра) Григорій М ихайлович К осинка (справж нє прізвищ е — Стрілець) народився 29 листопада 1899 року в селі Щ ербанівка Обухівського району на Київщ ині в бідній селянській родині. Злидні примусили сім ’ю Стрільців ш укати кращ ої долі на А мурі та Б айкалі. Проте після піврічних поневірянь по чуж их краях родина повернулася в У країну. М ихайло Стрілець став робітником на цукроварні, а Грицькові довелося зм алку зароб­ л яти на панських економ іях. Мати майбутнього письменника Н а т а лія С т рілець згадувала: «М ій Гриць серед дітей його віку був не т акий, я к ін ш і... А я к лю бив Грицько квіт и!.. «Розкажіть, мамо, я к квіт ка звет ься і чому синя, а та червона?» Коли Гриць ко підріс, грамоти вчив його мій батько — дід Роман, який жив у селі Красному. Д ід привчив Грицька до чит ання, і з книгою він не розлучався *. У ш колі хлопець вчився старанно й успіш но, а якось після прочитання його ш кільного твору вчитель П авло Іванович на­ пророкував Григорієві велике майбутнє. 94

З чотирнадцяти років Григорій працював на посаді помічника трипільського волосного писаря, згодом став канцеляристом у суді. У ш істнадцять років підліток упросив батька взяти йо­ го на заробітки в Київ, де чистив панам черевики, працював двірником, к у р ’єром тощо. Закінчивш и екстерном вечірні гімназійні курси, Григорій М ихайлович служ ив у війську, брав участь у громадянській війні. У 1921 році Григорій М ихайло­ вич поступив на іеторико-філологічний ф акультет Київського Інституту народної освіти (ІНО). «М олодість свою я прожив у надзви��айній ск р у т і», — писав Косинка в «Автобіографії*. Бо ж не тільки про навчання й забезпечення власних потреб доводило­ ся думати Григорієві. Я к згадувала мати письменника, турбота про багатодітну сім ’ю (підростали ще дві дочки й три молодші сини) після смерті батька л ягла на плечі найстаршого. Вони й освіту здобували в Києві, й ж или до повноліття в сім ’ї Григорія. А в нього ж на перших порах не було навіть стабільної стипендії, бо сплачували її студентам нерегулярно. Як письменник Григорій М ихайлович дебютував у газеті «Бо­ ротьба» оповіданням «На буряки» (1919), підписаним псевдоні­ мом Григорій Косинка. Задум цього твору виник під час навчання майбутнього митця на гімназійних курсах, а на вибір псевдоніма вплинула його любов до квітів, зокрема червоних косинців, які ще називають залізняком червоним. Друзі відраджували Григо­ рія М ихайловича від такого псевдоніму, переконуючи, що його власне прізвищ е кращ е: «У тебе т аке хороше прізвищ е — Ст рі­ лець, воно й пасує тобі, і раптом т акий нецікавий псевдонім. Н е всі ж знають, що взяв ти його від квіт ки, думають, що це — хуст о чк а », проте дебютант не змінив свого ріш ення: «Квіт ка ця маловідома, але вона т ака ніжна й красива, скромна і разом з т им велична. Псевдонім залиш аєт ься, ось і все...*. П ідзаголовок «Згадки з дитячих літ» засвідчував автобіогра­ фічність новели, а сюжет відображав епізоди дитинства автора, коли він працював на панських економ іях. Новеліст тонко пере­ дав настрої своїх героїв, особливо чорнявої Прісі, я к а допомогла хлопчикові впоратися з денною нормою буряків, та голодного малолітнього Троньки, яком у тільки «сниться молоко*. У 1920 році Григорій Косинка ввійшов у творчу групу «Гроно», я к а видавала однойменний альм анах, в якому були вперш е опубліковані його новели «Під брамою собору*, «Мент», «За зем ельку*. З глибоко психологічного твору «За зе м е л ь к у * постає ж иттєва драма зам ож ної дівчини П алазі, яку з розрахун­ ку бере за друж ину безземельний музикант-гГяничка П аньчук. Під час весілля батька й сина ІІаньчуків змальовано як людей цинічних і ж орстоких, невдовзі здатних стати призвідцями смерті збезчещеної багацької дочки. Ось «ла ска ви й молодий* з 95

гадючими очима звертається до нареченої: «Не кисни, інвалід!*. Ось перегукуються музичні інструменти: *Лихо буде», — бубо нит ь бубон на весь кут о к т а до скрипки прислухаєт ься. «За зе­ м ельку — долі не буде», — плаче-т уж ит ь скрипка з цим балам и і зміш ує цей плач з п ’я н и м и пісням и весільним и...*. Велику роль у новелі відіграє чудовий пейзаж літньої ночі, що контрастує з не­ вимовною журбою матері нареченої. У 1924— 1926 р оках Григорій М ихайлович був співавтором н оваторськи х програм , я к і в той час аф іш увало «Гроно*, потім п ри м кн ув до «Л ан к и * , проте незабаром перестав т я ж іт и до буд ь-яки х л ітер ату р н и х груп , вв аж аю ч и , що ькож ен м и т ец ь м ає свої, в л а с т и в і його духові форми т во р чо ст і* . 1922 року вийш ла перша збірка Григорія Косинки «На золотих богів *, назву якій дала однойменна новела. Н аділений даром вслу­ хатися в свою епоху, Григорій Косинка ж ив тривогами й надіями разом з українським селянством, що боронило свою волю, зах и ­ щало багатовікові традиції. Етюд *На золот их богів», написаний у річищ і експресіонізму, — це яскрава розповідь про оборону села Медвин від армії генерала Денікіна. Новела захоплює динамізмом сцен і картин бою, які змінюються з калейдоскопічною швидкістю. Строга експресивна фраза, три крапки, сполучник «і», на якому обривається речення та дум ка, спонукаю ть читача активізувати уяву, домислювати описані події. П исьменник щедро використав звукову і кольорову палітри, соковиті метафори, епітети, порівняння, уособлення тощ о. Се­ ред кольорів автор віддає перевагу червоному, я к и й відтворює кривавість побоїща, та чорному, що символізує смерть, п ож а­ рищ е, пустку: «на місці гарячих боїв селянської волі ли ш и ла сь чорна руїна, полит а сльозами, я к доіцем», убитий селянський син «почорнів, я к головеш ка*, *чорна обсмалена соха», *чорні повалені ха т и * . Особливу композиційну ф ункцію відіграє образ природи. Т ак, у перш ій частині оповідання сонце передвіщ ає селянську перемогу над військом «зо ло т и х богів*. У другій — золотисто-багряне сонце контрастує з чорним тлом картини побоїща. Д ля поглиблення психологізму та ліризм у твору ав­ тор нерідко звертається до ф ольклорної традиції. Н априклад, у сю ж ет новели «На золотих богів* вплетено відому пісню «Ой у полі ж ито копитами збито*. Народнопісенний вираз *Я к чай ка б'ється грудьми* передає горе матері, що втратила дітей. Гіперболізовано образи Сеньки-кулем етника та ватаж ка Чубатенка, я к і героїчно загинули на полі бою. К осинка ввійш ов у л ітер ату р у стр ім к о , часто публікувався на сторінках газет і ж урналів, книги друкували щороку: «Заквіт­ чаний сон* (1923), «Мати* (1925), «За ворітьми» (1925), «В ж и ­ тах» (1926), «Політика» (1927), «Вибрані оповідання» (1928), 96

«Серце* (1929, 1933), «Циркуль* (1930). Збірку «На золотих богів» схвально оцінив М а кси м Р и льськи й . Про книгу оповідань «Вж птах* дуж е тепло відгукнувся В асиль Ст еф аник. Окрилений визнанням великого новеліста Косинка пише до нього в березні

1927 року: «Радісно мені було чит ат и Вашого лист а, т акий він сердечний та батьківський. Ви, я к годиться батькам, перехвали­ ли свого сина — К осинку з Д ів и ч Г о р и * . Під час ювілейного вечо­ ра, присвяченого 25-річчю творчої діяльності Стефаника, Косинка прекрасно прочитав новелу галицького митця «Сини». Про арти­ стизм деклам ації Григорія М ихайловича казали: ♦П ослухаєш Ко­ синку — я к у театрі побуваєш *. Григорій Михайлович не афішував своєї любові до України на словах, але у творах змальовував кращ их представників рідного народу й у своїх вчинках був переконаним українським патріотом. Коли в березні 1928 року помер відомий тоді прозаїк, дядько Григорія Косинки — Калістрат А нищ енко, Григорій Ми­ хайлович наполіг, щоб труну покійного накрили за козацьким звичаєм китайкою і над могилою заспівали улюблену народну пісню Калістрата *Ой на горі вогонь горить*. Тож не дивно, що наприкінці 20-х років вульгарно-соціологічна критика, котра цінність творів трактувала лиш е з класових позицій, оголоси­ ла митця націоналістом, контрреволюціонером, *куркульським агентом у літ ерат урі*. Це був серйозний сигнал. Опальному письменникові, щоб не потрапити під прес каральних органів, необхідно було міняти й тематику творів, і лінію поведінки. У Х аркові ж иття інтелігенції в ті часи вваж алося безпечні­ ш им, ніж у Києві, тож у 1932 році Косинка разом із молодою дру­ жиною Тамарою перебрався до ц батьків у Х арків. Він став дикто­ ром Українського радіомовлення, оскільки мав приємний тембр голосу і виняткову дикцію . Роботу на радіо Григорій М ихайлович поєднував із письменницькою працею. Крім власної творчості, Григорій Косинка взявся за переклади з російської оповідань Ант она Ч ехова, якого дуж е любив: «Пере класт и Чехова, щоб зберегти т онкий чеховський гумор і пере дат и оригінальну ст иліст ичну манеру цього письм енника, — це творча робота. Вона мені приємна і є одним із засобів удоскона­ лен н я мови*. Він першим переклав українською мовою *Мертві душі* М иколи Гоголя. Щ оправда, опублікували цей твір в українській версії вже після смерті перекладача, але без зазначен­ ня його прізвищ а. Повернули цьому перекладу ім ’я Косинки аж у 1968 році. Григорій Ш т онь підсумовує: «Високот алановит им м ит цям даровано дві долі: приж ит т єву і посмертну. П ерша з н и х у Григорія Косинки склалася трагічно: він був одним з т их, чиє перо започат кувало літ опис револю ційних подій на Україні і в кого культ івська сваволя це перо з р у к ви см и к н ула ... Григорія 7 У к р . Л і т . . I I К Л ., І*ІНЄИЬСТІ4ИД. а к я д .

97

Косинку з літ ерат урного фронту насильно забрали. Останнім, що він на цьому фронті залиш ив, ст ало велике, жанрово близьке ' до повісті оповідання «Гармонія». У листопаді 1934 року письм енника заареш тували, звин ува­ тивш и в належ ності до української терористичної організації. Тоді ж було безпідставно у в’язнено Д м ит ра Ф а ль ківсь ко го , Костя Б у р е в ія , Тараса та Івана К р у ш ель н и ц ьк и х, О лексу Б л и зь к а та інш их м итців. 17 грудня 1934 року Григорія Косинку розстріляли. Реабілітовано його чесне ім ’я посмертно в 1957 році. Ґ 'і З ів | І | | І І I г

П ідсум уйт е прочит ане. 1. П рокоментуйте зм іст епіграф а до статті про Григорія Косинку. 2. Щ о ви довідалися про дитячі роки майбутньо* го новеліста? 3. Які труднощ і долав митець у часи становлення свого таланту? 4. Яка тематика перш их творів митця? Назвіть його основні збірки. 5. Щ о ви дізналися про взаємини між Косинкою і Стефаником? 6 .3 якої причини Косинка переїхав до Харкова, хоч прикипів душ ею до Києва? 7, Які прикметні риси новелістики Григорія Косинки відзначали його сучасники? 8. П рокоментуйте цитату сучасного літературознавця Григорія Ш тоня про Косинку. 9. Як заверш илося життя талановитого новеліста?

! 1 | | | | ! І і

П оміркуйт е. 1. Розгляньте художній портрет письменника і зіставте його з описом, зробленим друж иною митця Тамарою М о р о з ­ Стрілець «Григорій Михайлович був середній на зріст. Ходив бадьоро, швидко, з піднятою, ніби закинутою головою й здавався вищ им, ніж був. Волосся світло-русяве, хвилясте. П ередусім привертали д о себе увагу його блаки тні, щ о мінилися аж д о синіх, очі — глибокій пром енисті. Вловити пром ені того вогню художникам, що його малювали, якось не щастило». Щ о ви можете сказати про відповідність о б разотворчо­ го портрета словесном у описові? 2. Чому письм енник відмовився від членства у літературних угрупованнях? Як ви розціню єте такий факт? 3. Чому Косинку вважають митцем “ Р озстріляного відродження»?

«В ж итах* Імпресіоністична новела «В ж итах* (1925) стилістично близька до новели М и х а й л а К оцю бинського « Іп іегтек го * . У ній навіть мож на виокрем ити суголосні творові першого в л іте­ ратурі українського імпресіоніста *дійові особи», хоча Косин­ ка й не перелічує їх на початку твору. П одібними до дійових осіб новели *Іп Іегтегго * («моя утом а*, ниви у червні, сонце, три білих вівчарки, зо зу л я, ж ай воронки , «залізна рука города», «людське горе*) є дійові особи твору К осинки: «заспаний ранок*, сонце, бджола, чорногуз, *японський о д різай», ст еп, жита, «кучеряві голови гречок*, божа корівка, вітер, *загублена в ж ит ах моя доля*. К ож ен із цих яскр ави х образів персоніф і­ кований, олюднений, наділений вміннями мислити й милуватися красою літа в червні: «Степ зуст річає низьким и поклонам и п аш ні віт ер, а він проходит ь полями — т еп ли й , ніж ний. 98

смикає за вуса горду пш еницю, моргає до вівси й довго, довго цілує кучеряві голови гречок — п'є меди ст епові». З ім пресіоністич­ ним етюдом Коцюбинського *На камені» твір Косинки спорід­ нений яскравим и червоною і зеленою образам н-плям ам и на тлі нейтральних тонів, я к і стаю ть худож нім и деталям и й відразу ж зап ам ’ятовую ться читачам . Я к і червона головна пов’я зк а А лі, червона хустка У лян и , коханої сільського хлопця К орнія, яки й став дезертиром і в зеленій військовій сорочці (знову ж таки — паралель із зеленою парандж ею Ф атьм и) переховувався у ж итах, увиразню є трагічни й, а водночас і вітаїстичний аспект твору, адж е вдало дібрана митцем колористика вигідно підси­ лює підтекстовий зм іст. Червоне і зелене в новелі є своєрідними м аркерам и , що викликаю ть у лю дській підсвідомості цілком зрозум ілі значення: зелений колір — спрага до ж и ття , надія на кращ е, притам анні КорнієвІ, червоний — любов, ж ага, кров, небезпека, агресія, що відтворюють драм атичне ж и ття У ляни з нелюбом-самодуром, я к и й не відпускає друж ину навіть до матері в сусіднє село. Я кщ о герой новели « Іп їе г т е 22 о* зм альований вкрай стом ­ леним ж иттєвим и негараздам и й психічно виснаж еним , то молодий дезертир із новели <■В ж и тах * , попри несприятливі умови ж и ття, про що свідчать ф рази -натяки іронічного змісту («В иріш ив не снідат ь: хіба можна до служби Божої хоч рісочку до рота брати?!*, *І гла д и ла рукою мій чуб. а його розчісували вже другий р ік дощі, сніги і дике вовче дезерт ирське ж ит т я*, «Д ень іде і смерті ждеш*), дивує читачів незламністю духу, невичерпністю ф ізичних сил. З новели Косинки ми довідуємося, що два роки після дезертир­ ства з армії для Корнія, котрий іронічно сам собі дає прізвисько Д ізік, утворивши його від слова «дезертир», були насичені по­ діями. Ідеологічно він схиляється на бік нового ладу, навіть ви­ словлює своє потаємне бажання опинитися при владі: «А хоч би й комісаром?..*. Водночас Корній добре знає, що за такі мрії по­ встанський отаман Гострий, у підпорядкуванні якого він воював якийсь час, може й розстріляти, й утопити. Втім, більш овицька іпостась для Корнія приваблива лиш е завдяки героїчній смерті комуніста Матвія К иянчука: «Молодець був М ат вій, коли вели його...*. Насправді найбільш природна іпостась Корнія — це х л і­ боробська праця. Ось чому колиш ньому селянському синові весь час вчуваються звуки коси й серпа в роботі, згадуються <■обора панська і шість волів у плузі — орали степ колись*, а ж ита хло­ пець називає своїм вірним товаришем. Хлібороб з діда-прадіда, Корній у степу почувається якнайкращ е: «Не пішов, а поплив... Бо мені не звикат ь до одноманітного рит м у хлібів, і степ для мене знайомий: хвилю єт ься ранкам и, дзвонить хви л я м и в обіди. і*

99

а вечорами, коли догорають жита, лягає спать*. Побач»виш зі своєї схованки багача Дзюбу, Корній відчуває нестерпне баж ан­ ня застрелити цю людину. Автор не з ’ясовує причину ненависті ю нака, але навряд чи це ненависть класова. Щ е не знаючи, що саме Дзюба одружився з його коханою, Корній ненавидить свого зем ляка за жорстокість і підступність, адже кількома хвилинами пізніш е Уляна так узагальнено скаж е про весь рід свого чоловіка: «То, Корнію, зуби чортові, а не Дзю би! *. Несподівана Зустріч Корнія та Уляни стає кульмінацією новели. Як і в новелі «Момент* Володимира В инн иченка, яку ви вивчали в 10 класі, несподівана буря почуттів і любовних переж и­ вань робить молодих людей безмежно щасливими бодай на кіл ь­ ка хвилин. Колиш ня Корнієва дівчина пригощає його морелями, підтримує жартівливу розмову, але в її очах, що колись здавали­ ся хлопцеві зорями, тепер застигла невимовна космічна печаль, а губи зрадливо тремтять. Новела побудована так, що багато чого в ній залиш ається за кадром. Н априклад, читач може тільки здога­ дуватися, що відбулося м іж закоханими в ж итах, але щ ирі, чисті, навіть жертовні почуття Корнія та Уляни відчуває. Косинка ф ілі­ гранно передає несподіваність зустрічі, робить зримнми екскурси в минуле («Сині очі пит али мене: «Хіба ти, Корнію, забув ясла коло чорного вола Зоряна?..А коли цілував мої очі — на сміх показу вав через вибит ий сучок зорю, казав: «Вони похожі на неї, правда, Улясю?*), яскравими деталями увиразнює найтонш і перепади н а­ строю чужої друж ини та її колишнього нареченого. Шлюб з бага­ чем міг би розцінюватися Корнієм як зрада Уляни, тому саме вона робить перший крок до примирення: «Які вороги ми... Н і, Корнію, нам не т ак треба! Ходім сядемо... Хочеш цілуват и? Ц ілуй, хай хоч один день буде наш !*. Закохані розуміють, що змінити вже нічого не вдасть­ ся, що тільки ця радісна мить може хоч якось компенсувати втрачене подружнє щ астя. Незважаючи на виразні, то співзвучні, то контрастні думкам і переживанням героїв пей заж і, урочистий, піднесений настрій твору, з останньої його сторінки віє таким невимовним смутком, що від нього тьмяніють навіть найяскравіші кольори: «Тихо поцілували, рвонули льону горстку, й очі були сині сині, мов льон, а хуст ка гасла *. Микола Пимоненко. Ж ниця. 1889 100

У новелі багато етнографічного матеріалу, яким письменник підкреслює, що дія відбувається на Ж итомирщ ині («Іду знайо­ мими стежками: широкий Розділ зустріне мене пшениця.чи, Тем ник привітає житами, а коло Гординбі могили — крайкована льонами плахт а з вівса, ячменю і п 'я н и х гречок*), описує узір жіночої сорочки («Я бачив на т онких поділках У ляни гарно ви ш и ­ т у мережку, на пазусі — кленове лист я*). Новеліст використав влучні прислів’я (•Ж и т т я панське, а голод собачий*), фрагмент української народної пісні, а також , як данину пореволюційному часові, в якому відбуваються події, уривок російської частуш ки. Для творчої манери Косинки це характерні елементи, присутність яких письменник пояснював так: «Я використовую народну мудрість: пісню, прислів’я тощо, щоб ш и р ш е розкрит и зміст і на дати настрій епізодові, та поглибит и сприйм ання твору». Новела «В ж итах* має коротку післямову. Цей необов’я зк о ­ вий для художнього твору новелістичного ж ан ру елемент ви­ користаний митцем для того, щоб дати зрозум іти читачам , що його герой залиш ився ж ивим після усіх випробувань долі. Ц Я С л о в н и ко в а робота. 1. Пригадайте визначення літературознавчих термінів ім п р е с іо н із м та е к с п р е с іо н із м . Яких митців, що творили в річищі цих літературних напрямів, ви знаєте? Перелічіть їхні твори, ї з ’ясуйте, що спільного між ними й новелою Косинки «В житах». 2. Чи можна назвати новелу 'В житах» імпресіоністичною? Перелічіть основ­ ні ознаки імпресіоністичної новели. Які з них притаманні творові Ко­ синки? Д о кожної ознаки випишіть із тексту новели «В житах» цитату. | 3. Запам'ятайте визначення поданих термінів. Д оведіть, що психолоI гізм притаманний н о в е л і-В житах».

| І ; І \ !

П сихологізм (грец. рзусЬ — душ а; ла т и н. ІоЬоз — слово, вчення) — передавання художніми засобами внутрішнього стану персонажа, його думок, переживань, зумовлених внутріш німи й зовнішніми чинниками. Д ля психологічної прози характерний аналіз героями своїх вчинків, дослуховування до рефлексій власного тіла, потік свідомості персонажа, в я к о ­ му фіксуються його душевні емоції.

А н а л ізу єм о твір, і Яким постає Корній Д ізік з перших сторінок новели? Чи можна стверджувати, що в цього юнака романтична душа? Чому ви так І вважаєте? 2. З якою метою у новелі подано монологи Корнія, адресовані 1 сонцю, божій корівці, чорногузові? Чим цікаві для читачів такі монологи? ; 3. Визначте зав'язку, кульмінацію і р озв’язку новели. Чому, на вашу д у м І ку. ці складові сюжету дещо розмиті, нечіткі? 4. З ’ясуйте підтекст фрази і -. А о ще хочу співати'», якою закінчується ��овела.

Поміркуйт е. 1 . Назву новели Г. Косинки можна пояснити по-різному. Спробуйте знайти два-три варіанти своєї інтерпретації назви *В | житах». 2. У тексті твору знайдіть і випишіть у зош ит візуальні, тактильні | й слухові художні образи. Чому автор так щедро насичує ними твір? | 3. Яка з художніх деталей у новелі Косинки вас найбільше схвилювала 1 й чим саме?

101

е

| | ї

Робота в групах. Об'єднайтеся в опозиційні пари і знайдіть аргументи для спростування або доведення істинності однієї з тез: а) Між новелою Михайла Коцюбинського «Іпіегшегго» і новелою Григорія Косинки «В житах», крім того, що ці твори написані в стилі імпресіонізму, нічого спільного немає; б) Новела Григорія Косинки «В житах» — значно яскравіший взірець імпресіоністичної прози, ніж новела Володимира Винниченка «Момент»; в) Колористиці й зміні почуттів героїв у новелі «В житах» Григорій Косинка надає більше уваги, ніж розгортанню самого сюжету. М и сте ц ь ка с ка р б н и ц я . Розгляньте картину М иколи П и м о не нка “ Ж ни­ ця» (с. 100). Доведіть, що молода жінка на картині подібна до Улясі з новели Григорія Косинки «В житах». Опишіть зовнішній вигляд героїні Миколи Пимоненка. Чи виглядає жниця стомленою? Який у неї настрій? Які кольори переважають на картині? Щ о вони підкреслюють?

Н І | І

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Ж у л и н с ь к и й М. Григорій Косинка / / Із забуття — в безсмер­ т я ,— К., 1990. К о с и н к а Г, Гармонія: Оповідання. Публіцистика. Спогади про Григорія Косинку.— К.: Дніпро, 1988. Л о г в и н е н к о Н. «Велика школа правди» / / Укр. літ. в загальноосв. шк. - 2000.— № 5. Перевірте се б е . і І ! І | | | | | | | і 1

І р ів е н ь . Виберіть о д н у п р а в и л ь н у в ід п о в ід ь :

1. Персонажі новели Григорія Косинки «В житах» найбільше споріднюють її з новелою Михайла Коцюбинського: а) «На камені»; б) «Іпїегт е гго » ; в) «Цвіт яблуні»; г) «Подарунок на іменини». 2. Червоний і зелений кольори несуть велике навантаження в новелі Косинки: а) «За земельку»; б) “ В житах»; в) «Фавст»; г) «Серце». 3. Зустріч колишніх закоханих серед безлю дного степу змальовано в новелі Косинки: а) «Фавст»; б) «Мати»; в) «Серце»; г) «В житах», 4. Учасника партизанського загону, котрий мав коня Іскру, зображено з новелі Косинки: а) «Мати»; б) «В житах»; в) «Фавст»; г) «Серце». 5. Колишня кохана Корнія поспішала до матері в село; а) Темник; б) Чорносливка; в) Розділ; г) Щ ербанівка. IIр ів е н ь . Виберіть д в а чи б іл ь ш е п р а в и л ь н и х варіантів в ід п о в ід е й ; І 1. Перу Григорія Косинки належать новели: а) «Камінний хрест»; б) «!пІе гт е гго » ; в) «Я (Романтика)»; г) «В житах»; д) «Серце». І 2. Про українських повстанців та їхні бойові загони йдеться у новелах | Косинки: а) «Серце»; б) «В житах»; в) «Фавст»; г) «Мати»; д) «Політика». І 3. У стилі ім пресіонізму написані новели: а) «Я (Романтика)» ХвильоаоI го; б) «Іп1 е г т е 2 2 0 » Коцю бинського: в) -В житах» Косинки; г) «Камінний І хрест» Стефаника; д) «На камені» Коцюбинського. | III р ів е н ь . 1. Письмово доведіть або спростуйте одну з тез: а) «Мої 1 учителі — Винниченко, Стефаник, Кнут Гамсун» (Григорій Косинка)\ | б) «Сила Косинчиного письма в тому, що воно таке лаконічне, стисле, | скупе на слово й заразом таке багате на зміст, на самобутню образність, І таке колоритне й свіже» (/вам Вирган).

Юрій Яновський (1902— 1954) ♦Він

жив для літератури, а не з літератури». (Микола Б аж а н)

Юрій Яновський — майстер новеліс­ тичного жанру. Соковите, яскраве письмо, глибоке проникнення в психі­ ку героїв класика національної літера­ тури настільки талановите, що читач немовби стає очевидцем зображуваних подій. Романістика Ю рія Яновеького стала одним з найбільших досяг­ нень української образно-худож ньої культури. Він представляє лірикоромантичну стильову течію в україн­ ській прозі XX століття. «Поет лю дської ч и ст о т и », — так назвав Ю рія Яновеького Олесь Г ончар. Щ ось глибоке, чисте, нікому не підвладне було в душ і цієї лю дини. Щ о? Олесь Гончар відповів так: «є в цій лю дині м ет ал гідност і іі гордості народної, внут р іш н ій запас н ек р и кли во ї муж ності, благородства. П очувалось, що т а ку нат уру не злам а є ніщ о...» «Л ицар культури нації* (Г р и го р ій Кастнж ) Юрій Іванович Я новський народився 27 серпня 1902 року на хуторі М айєрове (нині — село Н ечаївка К іровоградської області) у зам ож ній селянській родині. Він праправнук М иколи Гоголя, мати якого походила з родини Я новських. П ерш ими вчителями Ю рія були сільський коваль і тесля, яки й «розповідав чим ало бувальщ ин, казок, вчив хлопчину «лю бит и дерево і лю дські руки біля нього», як згадував Я новський пізніш е. Років з десяти у Ю рка пробудився інтерес до творчості. Д и тячі літа майбут­ нього прозаїка минули у садибі діда, де м аленький Юрко вперше відчув і-земну красу, і силу усного оповідного слова. Навчався Юрій Іванович у Н ечаївській церковно-парафіяль­ ній ш колі та Єлисаветградському реальному училищ і, яке за­ кінчив із золотою медаллю 1919 року. П рацю вав майбутній митець у різних установах Єлисаветграда: статистичному бюро, робітничо-селянській інспекції, управлінні освіти. Події національно-визвольних зм агань зап ам ’яталися Яновському феєричним перебігом. Перед очима Ю рія Івановича про­ йш ло чимало: мітинги на майдані, тачанки батька М ахна, червоні прапори, свист куль, залита кров’ю бруківка. Ю накові навіть до­ 103

велося бути членом санітарної друж ини. Ці події навіки закарбу­ валися в його пам’яті, а згодом ож или в повісті «Байгород». У 1922 році Юрій Я новський приїхав до К исва, поступив на електроф акультет П олітехнічного інституту, адж е мріяв бути морським ін ж енером ,будувати кораблі. Інж енером Яновському не судилося стати: переваж ив потяг до літератури. Він складав вірш і, я к і почав друкувати в пресі з 1922 року. Писав і нариси, ф ейлетони, виступав на модних тоді літературних диспутах. Радості Яновського не було меж , коли М и х а й л о С ем енко, лідер футуристів, завідувач літчастини газети « Б іл ьш о ви к » , помітив нове ім ’я, захотів познайом итись... Перш а збірка вірш ів «П рекрасна Ут» (Ут — У країна тр у ­ дова) з ’яви лася у 1928 році, коли митець уж е був відомий як прозаїк. У 1924 році Я новський дебютував оповіданням и «А потім нім ці тікал и * , «Отаман В иш иваний», «У тмек*, «Уразабайран», «Лені*. П исьм енник активно друкувався у часописах «Глобус*, «Всесвіт*, « Ж и ття й револю ція», «Вапліте*. Вели­ кого розголосу набула прозова збірка Яновського «Мамутові бивні* (1925). М истецькі пріоритети її автора — Інтерес до за­ гострених, надзвичайних колізій , кін ем атограф ічна манера письма, оригінальне сю ж етно-композиційне оф орм лення, ко­ лоритне слово, то н ка асоціативна система м ислення. З 1925 року письменник м еш кав на півдні й працював на посаді художнього редактора Одеської кінофабрики, вивчав тонкощ і кіномистецтва, писав сценарії, за одним із я к и х — «Гаіа тог£ап а* — 1926 року було знято худож ній фільм. Про співпрацю з О лександром Д овж енком , секрети його художньої лабораторії Яновський розповів у книзі «Голлівуд на березі Ч ор­ ного моря» (1930). Ю рій Іванович мав тонке, виразне, красиве обличчя. За його імпозантну, аристократичну зовніш ність письменника назива­ ли духовним аристократом. Розповідаю ть, що Яновський легко­ важно давав грош і будь-кому з кіностудії, хто запевняв, гцо пиш е сценарій. «Ільф і П ет ров у «Золот ому т еля т і», — зазначав М и ­ кола Баж ан, — списали з Юри образ того щедрого редактора, я ки й охоче пропонував аванси і міг довірливо дат и гроші навіт ь О стапам Бендерам, я к и х не бракувало тоді біля кабінет ів кіност удії*. Юрій Іванович так щиро переймався проблемами нового для української культури мистецтва, що його називали «добрим генієм українського кіно*. Саме він запросив на зйомки до Одеси молоду красуню Ю лію Солнцеву, в я к у закохався й сам, і його приятель Олександр Д овж енко. Юлія Іполитівна вибрала Д овж енка, а Я новський, вируш ивш и у відрядж ення до Х аркова, познайомився з вісімнадцятирічною Тамарою Ж евченко. Ч ор­ нява, невисока, з чарівним голосом, вона стала його дружиною 104

у 1928 році. Там ара працю вала в театрі Леся Курбаса, у Театрі революції, а переїхавш и до Києва, грала в театрі юного глядача. У 1927 році Юрій Іванович переїхав до Х аркова, згодом — до Києва. У Яновських часто збиралися друзі: худож ник О л е к с ій Шовк у н е н к о , архітектор Володимир З а б о ло т н и й , кінореж исер О лександр Д овж енко , граф ік Семен М и л я є в , архітектор і худож ник В асиль К р и я е в с ь к и й . До речі, останній зробив Яновському екслібрис (художній знак для позначення власника кн и ж ки ), а Яновський змалю вав Василя Григоровича у своєму першому романі «Майстер корабля» — його легко впізнати в персонажеві на ім ’я Професор. Так Юрій Іванович називав його, спілкую чись. П исьменник був гостинним господарем, умів слу­ хати співрозмовника, сам добре розповідав. 1927 року митець оприлю днив збірку оповідан-ь «Кров зем л і*, 1928 — роман «Майстер корабля* — твір, навіяний Чорним мо­ рем, Одесою. Знаменно, що в історію української літератури Я новський увійш ов не творами 40-х чи 50-х років, а художніми ш едеврами часу національного відродж ення. У 20-і роки Юрій Іванович суттєво збагатив романтичне письмо новими ��рийом а­ ми, характерам и, ж анровим и формами. У 20-і роки Я новський належ ав до м итців, що груп ува­ лися довкола М и к о л и Х в и л ь о в о го , підтрим ували його з а ­ к л и к и орієнтуватися на «психологічну Європу*, прокладати сам остійний ш лях новій літературі, плекати в собі творців, над усе цінувати м истецькі якості. На одному з диспутів Я новський сказав: *1Іартія за к л и к а є нас бути інж енерами лю дськи х д уш , а ви хочет е, щоб м и б іля лю дських душ ст ояли м іліціонерам и...*. Це ви кли кал о навалу негативної кри ти к и . П исьм енник входив до складу «А спанфуту», ВАПЛІТЕ, «П ролітфронту», був го­ ловним редактором часопису «У країнська література* (нині — «Вітчизна*). Проте до ВУСПП його не прийм али я к «п о п ут ­ н и к а *. Особливо пригнічувала р ізка кри ти ка роману «Чотири ш аблі» як антирадянського. Юрій Я новський — поліфонічний м итець. Він писав вірш і, нариси, оповідання, новели, романи, п ’єси, кіносценарії, публіцистичні статті, зай м ався перекладацькою діяльністю . Етапними для Юрія Яновеького стали романи «Майстер корабля* (1928), «Чотири ш аблі» (1930) та «Верш ники* (1935). Роман «Вершники» Я новський писав потай, а поставивши останню крап ку навесні 1935, приніс рукопис Юрієві С м о л и ч у і попросив: «Усе мені відверто скажіть. Тут , розумієт е, або пан, або пропав*. Юрій Іванович інтуїтивно відчував, що подібної книги ще не написав ніхто. Того ж таки вечора Смолич прочи­ тав рукопис і не міг натіш итися красою твору. Та публікувати 105

в Україні таку романтичну книгу побоялися. Спочатку «Всадники» побачили світ російською мовою у перекладі П. Зенкевича, а згодом ром ан надрукувало у кр аїн ськ е видавництво. Ром ан ш ироко обговорювали в Києві і М оскві. П а вло Т и чи н а ствер­ дж ував, що книга Яновського стала «пат ент ом на одержання зрілост і української прози*. У «Верш никах* письменникові вдалося яскраво передати романтичний епос громадянської війни. У 1948 році Яновському за збірку «Київські оповідання» було присуджено державну премію, напади критиків на його твори вщ ухли. Епоха сталінізм у не давала простору для творчості митцеві з ш ироким романтичним поглядом на ж и ття. П розаїк написав мало: в 1937 році — трагедію «Дума про Б ританку», книгу оповідань «Короткі історії* (1940). У роки війни, еваку ­ ювавш ись до Уфи, випустив збірку оповідань «Земля батьків» (1944). Роман «Ж ива вода» (1947) зазнав несправедливої критики, автор переробив його під назвою «Мир* (1956). П исьменницька творча лабораторія Яновського була цікавою. У ранній період Яновський керувався правилом: «Ф акт і я», намагався нічого не вигадувати. З часом авторський домисел набув більшого значення, н іж почуте або побачене. У зрілі роки Я новський віддавав творчості тільки ранкові години, неодно­ разово переписував текст. А куратний до педантичності, він лю ­ бив, щоб у його кабінеті панував зразковий порядок, а всі речі розставлені так, щоб було зручно працю вати. Завж ди в кабінеті були напохваті блокнотики, де Яновський фіксував слова, окремі яскраві фрази, короткі діалоги, тобто найбільш цікаве з почутого ним. Потім блокнот змінювали вузенько нарізані смуж ки паперу, на яки х письменник нотував матеріал для твору, сюжет якого він обмірковував. Поступово начерки вимальовувалися в план усього твору. Врешті-решт, на столі з ’являвся стос чистого паперу — Яновський починав писати. У 1954 році вийш ла друком «Нова книга» («Н аяр м ар к у » , «Мистецтво», «Святий вечір»). Віддавш и кращ і роки прозі, останнє слово в літературі Яновсь­ кий сказав мовою драматургічного мистецтва. У 1953 році він видав драму *Дочка прокурора *, я к а стала важ ливою художньою сторінкою і в українській драм атургії середини 50-х років, і в то­ гочасному театральному ж итті. П ’єса «Дочка прокурора* поба­ чила світло рампи за кіл ька днів до смерті Ю рія Івановича. П ра­ цюючи над драмою, Яновський опублікував комедію «Райський табір» (1953), розпочав роботу над тетралогією «Молода воля* (про молоді роки Тараса Ш евченка). Тоді ж він створив сценарії художніх фільмів «Зв’язковий підпілля» та «Павло Корчагін», документального фільму «М икола Васильович Гоголь». Лютневого дня 1954 року подруж ж я Яновських запросив до себе М и ха й ло Иоманов — народний артист СРСР, постановник 106

і виконавець головної ролі у п ’єсі «Дочка прокурора», прем'єра якої з величезним успіхом щойно відбулася на сцені Київського драмтеатру імені Лесі Українки. У дорозі письменник почував­ ся зле, тож до Романова викликали ш видку, і Юрія Івановича госпіталізували. Проте наступного дня, 25 лютого 1954 року, завер­ шився земний ш лях одного з найбільших українських прозаїків XX століття, якого Л уї А рагон назвав «українським Гомером*. Похований Юрій Яновський на Байковому цвинтарі у Києві. Я новський — трагічна постать в у країнській літературі. Т а­ лановитий майстер, яки й у молодості створив свої найкращ і твори, що збагатили наш у літературу, решту часу був змуш ений виправдовуватись і підлаш товуватися під настанови кабінетних чиновників. Проте письменник здобув ш ироке визнання читачів, К ращ і з його творів опубліковані в Б олгарії, Н імеччині, П ольщ і, Угорщ ині, Ч ехії, Словаччині, А встрії, Італії, Ф ранції. Д | С л о в н и ко в а р о б о та

1

. Запам'ятайте значення нового терміна.

1 ■і = | I

Р ом ан у н о вела х — один із різновидів роману, як и й використовує новелу я к основну композиційну одиницю. Ц я і и *_ ад • • / » V# » форма зародилася в європейській літературі (*крутіиськии» роман). Вирізняю ть кіл ьк а способів побудови роману в новелах — ланцю говий, паралельний та інш і.

ї

2. Хто з відомих вам українських митців написав роман у новелах?

І | і 1 | | і

Підсумуйт е п р о ч и тан* 1. Щ о вас найбільше схвилювало при вивченні біографії Юрія Яновеького? Яку освіту здобув письменник? 2. У яких літературних жанрах працював Яновський? Назвіть його знакові твори. 3. Як саме щ оденники, листування, спогади письменника допомагаю ть краще зрозуміти його творчість? 4. Щ о еи можете розповісти про «творчу кухню» митця? 5. Окресліть тематику творів Яновеького. 6. Щ о ви дізналися про період проживання митця в Одесі? 7. Якими методами тоталітарна система нищила талант письменника? 8. Які драматичні твори Яновеького ви знаєте? Назвіть фільми, зняті за його сценаріями. .П оміркуйт е. 1. Розгляньте художній портрет письменника і зіставте _ його з описом митця, зробленим його майбутньою дружиною Тамарою Юрі'івною після їхнього знайомства: «Важко сказати, щ о мене найбільше вразило. Мабуть, краса, якою світився, чи, може, те, щ овйогозовніи.ності було багато протиріч. Д ля аристократа він був трохи незграбний і якийсь сором'язливий. Аристократ, не звиклий д о костюма, — це звучить дивно. Але селянським парубком, яким насправді був, його теж не назвеш, скоріше за все, чимось нагадував молодого вченого». Щ о ви можете сказати про відповідність художнього портрета словесному описові? 2. Чим вас вразила історія публікації роману «Вершники»? Чому твір вийшов спочатку в перекладі, а згодом — в оригіналі? Про що це свідчило? 3. Чому Олександр Д о в ж е н к о записав: «Помер Яновський Юрій, Нещасливий мій друг. Скільки пам'ятаю, весь час він мучився, страждав фізично і душевно. Все життя його було скорботне»?

❖ | 1 I | I Е 1 | І 1 і І

107

Робота в групах О б'єднайтесь у групи по кілька осіб. Знайдіть у статті й проком ентуйте висловлювання сучасників Я новського про = його особистість і творчість. М і« і ір е д м в ги, п а р а л е л і Порівняйте мотиви прози Юрія Я но в сько го _ Джека Л о н д о н а і Редьярда К іп л ін г а , Щ о спільного у їхніх творах?

# | І

’Р че за в д а н н я . С користавш ись пош уковою систем ою *Уапс1ех»або книгою Станіслава Цалика, Пилипа Селігея «Таємниці письменницьких ш ухляд- (К., 2010), знайдіть відом ості про митців, сусідів Я новського по «Роліту». Найцікавіші матеріали прочитайте на уроці однокласникам .

• П атент на одерж ання зрілості української прози* (П а в л о Т и ч и н а ) Роман *Верш ники* тривалий час був культовим твором укра­ їнської літератури XX століття. Він містить риси жанрової та ес­ тетичної спадкоємності попередніх романів прозаїка. Проте цей роман відрізняється від інш их за структурою: його розподілено на вісім новел, я к і мають завершену фабулу і можуть виступати самостійними творами. Таким чином Яновський започаткував новий жанровий різновид — р о м а н у н о вела х. Кожна з новел «Подвійне коло*, «Дитинство», «Ш аланда в морі», «Батальйон Ш веда*, «Лист у вічність*, «Чубенко, командир полку», «Ш лях армій», «Адаменко» — є композиційним центром роману. У сво­ їй сукупності вони відтворюють панораму подій періоду грома­ дянської війни, показують розшароване українське суспільство. Твір починається новелою «Подвійне коло», в я к ій протистояння сягає свого апогею: в степу під Компаніївкою протистоять один одному не просто загони, а різні ідеології. «П одвійне к о л о » — одна з художньо найдосконаліш их новел роману «Верш ники». Це стилістично еталонний текст, у якому поєдналися виш укана ф раза, сконденсований образ, експресив­ ний малю нок, лаконічна форма. «Подвійне коло» є водночас і пунктирною історією, і психологічною драмою національних характерів, і с��ислим літописом доби початку 20-х років XX сто­ л іття. Н овела має риси побутової оповіді, дискусійного діалогу, історичної фрески й публіцистичної промови. Кожен з братів П оловців представляє певну світоглядну колористику: образ Оверка пов’язано з ж овто-блакитним прапором, Панаса пода­ но на тлі чорного прапора, Івана — на тлі червоного прапора. Кожен із них опиняється у ситуації «володар — жертва» і ро­ бить свій вибір. Ж оден з П оловців не витримує цього випробу­ вання, стаючи безпосередньою причиною смерті брата. С ім ’ю Половців показано як мікромодель суспільства, котре розрива­ ють непримиренні суперечності. Колись рідні, Половці стали ворогами, ідеологічні переконання розвели їх по різні боки ба­ рикад. П олітичні акценти розставляю ться під час діалогів, які 108

ведуть герої після чергового поєдинку. О верко, А ндрій, П анас знервовано, пристрасно кидаю ть одне одному в очі зв и н у в ач ен ­ ня, навіш ую ть ♦ яр л и ки * . К ож ен із братів нам агається утверди­ ти свою правду. Всіх їх хвилю є п а м ’ять роду, проте щ ось ст р аш ­ не, си льн іш е за родові зви ч аї і зак о н и , керує героям и. О верко міркує так : оРід — це основа, а найперш е — держ ава, а коли ти на держ аву важ иш , тоді рід ха й п ла че, тоді брат брата з а р у б а є , он як!» П анас іде щ е далі: *нащ о нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а віль н е сп івж и т т я * . П ромовисто виглядаю ть брати у час останнього словесного двобою. ^В исоком у і дебелом у* П анасу протистоїть «сухо р ляви й Іва н * . Ц ей контраст не випадковий: не ф ізичною силою , а си ­ лою слова, силою ідеї перемагає Іван. П ротистоять одна одній і манери м овлення: на нервове, гар яч ку вате, брутальне мовлення Панаса Іван реагує спокійно, впевнено. В останній момент П анас чіпляється за зневаж ені ним ж е сам им О веркові слова: *Чи чуєш , Іване, т ут вже двоє за ги нуло , а т ом у роду не буде переводу, в ко­ трому брат т я м и лую т ь згоду*. А ле почалася вж е інш а історія, де немає родової п а м 'я т і, немає милосердя, немає пощ ади так званому класовому ворогу, ким би він не був. І знаком цього є з а ­ гибель роду я к основи розвитку суспільства. *Рідрозпадаєт ься, а клас ст оїт ь* ц і антилю дяні слова пром овляє більш овик Іван. Л ітературознавець Юрій Л а вр ін ен к о відзначав, що у цій кульм інаційній новелі роману *тема згуби м ат ері,роду, н а ц ії че­ рез зневагу і нічим необм еж ену п о л іт и ч н у боротьбу синів брат ів * сягає свого апогею. Тому отрутою тхне від ф альш ивих ш там пів про боротьбу класів чуж инц я-ком ісара Герта, як и й в кінці новели втішає Івана, приголомш еного трагедією згуби трьох братів. А втор майстерно ком понує к о м п о зи ц ії ром ану, епізоди, формує м атеріал у ц ілісн и й потік буття, де немає сю ж етних «вузлів», зате є безперервне струм уван ня часу. В раж ає ч и тач ів і глибина письм а, що в и яв л я ється і в м асш табних сц ен ах , і в о к р е­ мих худож ніх д етал ях , ін коли ж о рстоки х. Про м айстерність митця свідчать і точно дібрані п ей заж н і д етал і, що вказую ть на ром античність стилю з властивою йому поетичністю м овлення (*ліс порипував, я к снаст ь*), і вм ін н я створю вати сильні х а ­ рактери. С кульптурно точно, об’єм но ви ліплено образ старої мудрої П оловчихи (новела «Ш аланда в морі*), я к у не схитне н іяк е ж и ттєве горе. Д еіцо несподіваний ф інал новели: ця сувора Ж інка (*одежа на ній віялась, мов на к а м 'я н ій * ) йде, н іж н о об­ нявш ись із врятовани м її надією та лю бов’ю чоловіком . П ересторогою д ля всього лю дства є біблій на легенда про К аїна та А вел я. П ересторогою у к р аїн ц я м повинні бути злочи ни братів П оловців, вчинені не т іл ь к и через ігн оруван н я зап о вітів предків, а й через згубний вп ли в істори чн и х обставин. 109

Н овелу написано я к д р ам ати ч н у поему в прозі. Д и нам ічна й худож ньо видовищ на історія х ар ак тер и зу ється умовністю і віртуальністю ко н ф л ік ту , очевидною кін ем атограф ічн істю , розгортається за логікою м он таж у кад р ів. Р и т м ік а тексту не­ мовби передає б езм еж н ість степу, н ео сяж н ість неба, на тлі я к и х розгортаю ться тр агіч н і події. Н овела «Д и т и н ст во » інтонаційно продовж ує стилістику «Подвійного кола*: та сам а ліро-епічна мелодика південноукра­ їнського степу, показаного як «рівна, безмеж на прост орінь*, як ♦гола рівни на без р ік и , без дерев», «як чарівна долина, на якій п а хн е т рава, п а х н у т ь квіт и , навіт ь сонце п а хне, я к жовтий віскь. У ній звучать елегійні, ностальгійні інтонації, поєднані з тремтливою патетикою природної краси й величі ж и ття. «Ди­ тинство* — це картин а-пейзаж , щ о відтворює загадковий образ таврійського степу — «українського Техасу», за красномовним висловом Яновського. Це прекрасні пейзаж н і карти н и і неймо­ вірні припущ ення, виписані з вигадливістю і м ’якою іронією. Це дотепна версія дитячого світобачення: «І хочет ься зна т и , куди падає сонце, корт ит ь дійт и р івн и м ст епом до краю зем лі й за ­ гл я н у т и у прірву, де вже чим ало назбиралося п о га сли х сонць, і я к вони леж ать на дні п ровалля — я к реш ет а, я к сковороди чи я к жовті п'ят аки ? * . «Дитинство» — це л ір и ч н а істо р ія «малого ч а б а н ц я * Д анилка, його перш и х в р аж ен ь про світ і п ер еж и ван ь, це зво р у ш л и ­ ва оповідь про друж бу х л о п ч и ка з прадідом Д ан и лом . Це щ ем ­ ли ви й і п рон и кл и в и й твір про початок стан овлення свідомості героя, про перш і зіт к н е н н я з болем, сам отністю , втратам и. Це поетичний т р а к т а т про пов’я зан іс ть подій, дум ок, зем них і н е­ зем них реалій у н авко л и ш н ьо м у світі. Відомо, щ о автор новели «Дитинство* ви користав розповіді М и к о л и К у л іш а про д и тяч і р о ки і рідний Т ав р ій ськ и й край . Я новський худож ньо відтворив ф а к т и , п о в’я зан і з ж и т т я м д р а­ м атурга та його роду, ви ко р и став географ ічні н азв и , п о в’я зан і з його біограф ією , — Д ж а р и л гач сь к а коса, острів Т ендра, Гола при стан ь, О леш ки , Х ерсон, К ах о вка тощ о. Н овела «Дитинство» — водночас щ е й етн о ку л ьту р н и й нарис про тр ад и ц ії степового б у ття. Д оклад н о описано, як в ід зн ач а­ ють сорок св я т и х , Теплого О лексу, вербну неділю , В еликдень, ро зкри то насичену й р ізн о м ан ітн у п алітр у почуттів і пригод Д ан и л к а під час народних обрядів. У новелі «Ш а ла нд а в м о р і» йдеться про Івана, єдиного вці­ лілого нащ адка М усія та М арії П оловців: «Т ільки Іва н працює на заводі і робить револю цію *. При поверховому читанн і твору цей персонаж здається позитивним . Н асправді — це найбільш ий ідейний ф ан атик з-пом іж братів. Єдина фраза свідчить про його 110

М икола Самокиш. Хто за щ о бореться. 1920-ті

зневагу до родин и, до рідної крові: *Рід розпадаєт ься, а кла с ст о­ їть, і весь світ за нас, і К арл М а р кс* . Іван без крап лі співчуття го­ товий віддати рідного брата на тортури револю ційному трибуна­ лу. Без сумніву, Іван і П анас добре знаю ть, що чекає останнього, тому приречений отам ан махновського загону вдається до сам о­ губства. У своєму загоні Іван не є справж нім керівником . К ілька разів він поглядам и запитує дозволу на при й н яття ріш ення в ко­ місара Герта, від якого, очевидно, не зм іг захистити й чотирнад­ цятилітнього С аш ка, хоча своєю поведінкою підкреслю вав, що це лиш е дитин а, я к у за участь у гром адянській війні годилося б добряче провчити, а не віддавати до трибуналу. П оява червоного загону опоетизована письм енником з к о н ’ю нктурних м іркувань. Те, що погода зм іню ється на кращ е, м ож на розціню вати я к ху­ дож ній прийом. П ри скрупульозном у прочитанні новели бачимо справж нє єство Івана, Герта і червоноармійців. «Гуманіст» Іван пропонує полоненим м ахновцям або приєднатися до його загону, або вертатися додому, до мирної праці. Серед м ахновців перева­ ж али сини зам ож н и х і середніх сел ян , тому більш ість вибрали Другу умову, наївно повірили більш овикові, за щ о ж орстоко по­ п лати ли ся -— Іван н ак азав кулем етн и кам розстріляти ти х , кому Щойно гарантував ж и т т я і волю, а така підлість з боку червоних ком андирів у ті часи була нормою: «Тоді Ів а н П оловець н а к а за в пригот уват и кулем ет и . За його зна ко м к іль к а к у л е м е т ів п о ча ­ ло ст р ілят и , і к улем ет и с п и н и л и ся , ко ли за вд а н н я було в и к о н а ­ Не*. Т ак чи н ять т іл ь к и н егідни ки і злочинці. 111

Заслуговує сх вал ен н я Іванове б аж ан н я вр яту вати від розстрілу п ри н ай м н і С аш ка. Та ком ісар Герт, яко м у надана вся вл ада в загоні й з я к и м м усить р ах у вати ся Іван , ск еп т и ч ­ но стави ться до Іванового т в ер д ж ен н я , щ о С аш ко ■— щ е д и т и ­ на, том у п ід л ітк у перед см ертю доведеться пройти катівню револю ційного трибуналу: « Іва н в з я в С аш ка за чуба, що в и ­ гл я д а в з-під ш а п ки по м а хн о вськ о м у зви ча ю , ст а в ск у б т и , я к т раву, а Герт о см іхн увс я * . Я новський підкреслю є, щ о Іван — не бездуш на лю д и н а, його глибоко зач еп и л а см ерть р ід н и х , що передано словам и : «І Ів а н П оловець за губ и в т рьох своїх б р а т ів *. П роте ко м ісар Герт не вм іє ні сп івч у вати , ні п е р еж и ­ вати. В ідчуж ен ість і б ай д у ж ість зву ч ать у його словах: *Одного роду, — с к а за в Герт , — т а не одного з тобою к л а с у * . /к 1 і І і

П ід сум уй т е про чит ане. 1. Д о я ко го ж ан р ов ог�� р ізн о ви д у належить ром ан «Вершники»? У чому полягаю ть о соб л и вості та ко го твору? А р гум е н туй те своє судж ення. 2. К о го з пе рсо н аж ів новели «Подвійне ко л о " автор найбільш е вир ізняє і чом у? Хто є н ай кра щ и м д р угом Д а н ил ка в новелі «Дитинство»? У якій атм осф ері зро став хлопчик? 3. Щ о уособл ю є стара Половчиха в новелі «Ш аланда в морі»?

| = 1

П о м ір куйт е , 1. Щ о вам ім понує в о бра зах М усія та М арії Половців, а що відш товхує? 2. Чи м ож на ска зати, щ о у новелі «Подвійне коло» поруш ено проб лем у гум ан ізм у? Д о ве д іть свою дум ку. 3. Чи можна брато вб ивство виправдати яко ю сь високою і б л агород ною ідеєю? 4. П орівняйте о б ра зи м атерів у новелах М иколи Х в и л ь о в о г о «Я (Романтика)» та Юрія Я новеького «Подвійне коло». Щ о між цим и о б ра зам и спільного, а щ о відм інного? Я ким и постаю ть їхні сини? Котрий з них вам більш е ім понує й чом у? 5. П орівняйте «праведний суд» ін квізи то р ів XX стол іття у новелі Х вильового «Я (Романтика)» і револю ційний трибунал у новелі Я новеького «Подвійне коло». 6. Щ о с п о р ід н ю є о б р а зи Половчихи із новели «Ш аланда в морі» та Я рославни зі «Слова пр о по хід Ігорів»? Чи можна вваж ати о б р а з ж ін ки -м а те р і, яка чекає з походу с в о го чоловіка, баладним ?

| 1 ?

Робота в г р уп а х. О б'єднайтесь у 3 групи. Розподіл іть по одном у головном у п е р со н а ж у з ром а ну «Вершники». На о снові тексту с кл ад іть психологічні по ртр ети братів Половців, д о повніть їх по ртретним и деталям и. З ’ясуйте, щ о сф орм увало їхні характери. Про результати спільної р оботи д о п о в ід а ти м уть 1— 2 учні від групи.

❖ І і | | | | |

V

В = | ї =

М ист ецька с ка р б н и ц я . Розгляньте картину М иколи С а м о ки ш а «Хто за що бореться. 1920-ті» (с. 111). Доведіть, щ о на ній змальовано події громадянської війни. Детально опишіть центральний фрагмент картини. Чи може це художнє полотно слугувати ілюстрацією до новели Яновеького «Подвійне коло»? Д оберіть із тексту цитату, яка найбільш влучно передає зм іст картини Миколи Самокиша.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ [’ о л о б о р о д ь к о Я. З од ч и й п р о зи . Р о м а н н и й с в іт о гл я д Ю р ія Я пон ­ с ь к о го У к р а їн с ь к а мова та л іте р а ту р а . 2005. № 33. 112

К о с т ю к Г. Лицар культури нації І І Українське слово: Хрестом, укр. літ. та літ. критики XX ст.: У 3 кн. — К.. 1994. — Кн. 2. Л а в р і н е н к о Ю. Юрій Яновський // Розстріляне відродження: Антологія 1917—1933 рр. — К., 2002. Х а р ч у к Р. Талант і його одержавлення (Юрій Яновський) // Самототожність письменника. -- К., 1999. Ц а л и к С., Се л і гей II. Іронічний вершник Юрій Яновський // Українська мова та література. — 2005. — № 21—23. И

П еревірт е с е б е . І

І. Виберіт ь о д и н п р а в и л ь н и й варіант в ід п о в ід і:

І і .1

І = £ І з | | | | | | І | |

1. Юрій Я новський народився на: а) К іро во гра д щ и н і; б) Полтавщ ині; в) О дещ ині; г) Х ерсонщ ині. 2. Я новський навчався у: а) пе д інсти туті; б) м ед університеті; в) політехнічному інституті; г) с іл ь сько го сп о д а р с ь ко м у технікум і. 3. Перш а збірка оповідань Я новського мала назву: а) «М амутові бивні»; б) «Земля батьків»; в) «Кров землі»; г) «Київські оповідання». 4. Роман «Вершники» за ж анром — це: а) ром ан-утопія; б) ром ан у новелах; в) р ом ан-епопея; г) р о м а н -сп о га д . 5 У «Вершниках» така кількість новел: а) 7; б) 10; в) 8; г) 12. 6 . У новелі «Дитинство» описано дитячі р оки персонаж а: а) М усія Половця; б) Чубенка; в) Ш веда: г) Данила Чабана, 7. В ідкриває ром ан «Вершники» новела: а) «Ш аланда в морі»; б) «Лист у вічність»; в) «Подвійне коло»; г) «Дитинство». 8. На чолі сім 'ї, м о в «скеля в шторм», стояв п е рсо н аж новели «Подвійне коло»: а) М арія Половчиха: б) М усій Половець; в) О верко Половець; г) Іван Половець. 9. Слова «Рід — це основа, а найперш е держава, а коли ти на д е рж а ву важиш, тоді рід хай плаче, тоді брат брага зарубає» належать персонаж еві: а) М усію ; б) Андрію, в) О веркові; г) Панасу. 10. «Голосила вона м овчки" — це художній засіб: а) оксим орон; б) метаф ора; в) метонімія; г) інверсія.

£

II. Виберіт ь д в а ч и б іл ь ш е п р а в и л ь н и х варіант ів в ід п о в ід е й :

! | 1 | 1 І і з | § | | |

1. Я новський входив д о спілки: а) «Гарт»; б) ВАПЛІТЕ; в) «Аспанфут»; г) «Плуг»; ґ) «Пролітфронт». 2. Тема братовбивства постає у творах: а) поем і В олодим ира С осю ри «Каін»: б) оповіданні М иколи Х вильового «Мати»; в) новелі М иколи Хвильового «Я (Романтика)»; г) романі Юрія Я новського «Вершники», ґ) новелі Григорія К о синки «В житах». 3. В каж іть твори, у яких пр овідн о ю є ідея сам о по ж е ртви зар а ди блага інш их: а) «Кіт у чоботях» М иколи Хвильового; б) «Я (Романтика)» М иколи Хвильового; в) «В житах» Григорія К о си нки ; г) «Лист у вічність» Юрія Я новського; ґ) «Ш аланда в марі» Юрія Я новського. 4, Ознаками неоромантизмує: а) змалювання реалій життя; б) піднесеність героїв над буднями; в) поетизація життєлюбства; г) наявність екзотики; ґ) увага до соціальних проблем.

; І | |

III. П и с ь м о в о д о в е д іт ь а б о спростуйте о д н у з тез: а) «Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду» (Юрій Яновський)', б) «Війна — утвердження гум анізм у через людиновбивства» (Олесь Воля), в) «Де лад, там і скарб» (Українське прислів'я).

І І

І

& У к р . т т . . 1 1 (с л ., ІЛл<>ні. г т * н д . а к а д

113

Валер'ян Підмогильний (1901— 1937) Любов до життя запалила його, і він носив скрізь з собою світло. Він забув, що то є темрява, бо й ночі освітлював блиском своєї душі. (Валер'ян Підмогильний) В алер’яну Ш дмогильному нале­ ж ить одне з найпом ітніш их місць у літературі доби національного відро­ д ж ен н я. Він — творець українських модерних романів «Місто*, «Н евелич­ ка драм а*, повістей, новел, п ер екл а­ дач творів західноєвропейських к л а ­ сиків. «П ідм огильний був яскравою творчою індивідуальніст ю , ц іл к о в и ­ то український т а ла нт , що надзвичайні події піс.гя 1917 року ум ів спост ерігат и тверезо, всебічно і кр и т и чно , — відзначив літературознавець Григорій К ост ю к. — А ле за багат ст вом су­ сп іль н и х подій свого часу він не загубив лю дини. Він бачив її, розу­ м ів і т во р и вїї образ в усій суспільній, психологічній с к ла д н о с т і*. В українській прозі XX століття письменник репрезентує інтелек­ туальну стильову течію. Всім сер ц е* служив Україні Валер’ян Петрович Підмогильний народився 2 лютого 1901 ро­ ку в селі Ч аплі під Катеринославом (тепер Д ніпропетровської області) у селянській родині. Ф ормувався майбутній письм енник під впливом родинного оточення, волелю бних односельц ів — н а щ а д к ів зап о р о ж ц ів , вел и чн о ї степової природи краю . Від матері він успадкував любов до милозвучного, добірного та розм аїтого україн ського слова. Захоп лю вався літературою та історією У кр аїн и , зокрем а під впливом своїх вчителів — відомого історика Д м и т р а Я в о р н и ц ь к о го та м овознавця, л ітературного к р и т и к а, перекладача П ет ра Є ф рем ова. Б атько В алер’яна працю вав конторщ иком в економ ії граф а ВоронцоваД аш кова, прагнув дати дітям освіту, навіть запросив додо­ му вчителя ф ран ц узької мови д ля сина та доньки Н асті, Х ло­ пець вчився охоче, зак ін ч и в церковно-приходську ш колу (1910) і К атеринославське реальне училищ е, проф ілем якого було вивчення точних наук (1918). П отяг до творчості ви н и к у В алер’я н а під впливом при год н и ц ьки х творів. Однак незабаром п розаїк-п оч атківец ь зац ік ав и в ся вн утріш н ім світом лю дини. 114

1918 року він написав оповідання «Добрий Б ог*, «Гайдам а­ ка» і «П ророк*, а д ва наступні — «Ваня* і «Старець* — були опубліковані 1919 року в катеринославськом у ж у р н алі «Січ*. П ерш а збірка оповідань «Твори. Т. 1 » (1920) принесла молодо­ му прозаїкові засл у ж ен у славу. Н азва дещ о претензій на, адж е тіл ь к и твори к л аси к ів виходять багатотом ним и ви данням и. Та вона ви яви лася пророчою: П ідм огильном у судилося стати кл аси ком новітньої у к р аїн ськ о ї літератури, З 1918 року В алер’ян П ідм огильни й навчався в К атери но­ славськом у університеті сп очатку на м атем атичном у, згодом — правничом у ф ак у л ьтетах , але через гром адянську війну й м а­ теріальн і нестатки д ек іл ь к а разів переривав н авчан н я, так і не здобувш и вищ ої освіти. О днак, працю ю чи вчителем у рідних к р а я х , а з 1921 року у Ворзелі під К иєвом, він весь свій вільний час присвячував самоосвіті: досконало опанував ф р ан ц у зьку , нім ец ьку, ан гл ій ськ у мови, студію вав західн оєвропейські л і­ тератури, перекладав, ц ік ави вся новітньою ф ілософією та пси­ хологією . У цей період він написав повість «Остап Ш аптала* (1921), ц и кл «П овстанці*, що був опублікований в ем ігр ац ій ­ ному ж урн алі «Нова У країна* (1923), я к и й у Б ерлін і видавав Володим ир В и н н и ч ен ко , окремою кни ж кою вийш ли оповідання «В епідем ічном у бараці* (Л ейпц иг, 1922). Ц е був в и к л и к б іл ь­ ш овиц ькій владі, я к а починала переслідувати незалеж не у к р а ­ їн ське слово. Зар у б іж н а преса високо о цінила твори молодого м и тц я, відзн ачивш и його тал ан т і самобутню манеру письм а. П ереїхавш и 1924 року з друж иною К атериною Червінською до К иєва, П ідм огильний активно вклю чається в літературне ж и ття . Він створює об’єднання «Л анка*, члени якого захи щ али трад и ц ії класичної літератури, орієнтувалися на модерні стилі й відкидали політичну, заан ґаж о ван у літературу. П ідм огильний працю вав редактором у видавництві «К нигоспілка», ви являв енциклопедичні зн ан н я. Д рузі ж артом а називали його «ун івер ­ сит ет ом на дому*, 1926 року «ланківці» перейменовую ть своє об’єднання на МАРС, гуртую ться навколо ж у р н алу « Ж и ття й револю ція*, в ред акц ії якого працю є П ідм огильний. П оява збірок новел «Син» (1923), «Військовий літун* (1924), «Третя револю ція» (1926), «Проблема хліба» (1927) засвідчила яск р ави й тал ан т м итця я к новеліста. Він оприлю дню є так о ж ром ани «Місто* (1928) і «Н евеличка драма* (1930). З 1929 року пи сьм енн ик м еш кає в Х аркові, тодіш ній столиц і УРСР. О днак 1930 року його звіл ьн яю ть з роботи в ред акц ії, не д рукую ть творів. П р и ч и н а так о ї опали п о л ягал а в том у, що П ідм огильни й творив л ітер ату р у елітар н у , при значен у д л я високоосвічених лю дей, я к у б іл ьш о ви ц ьк а к р и т и к а відносила 8*

115

до «бурж уазної» , *кла со во ворож ої». М итець поринає у п ер е­ кл ад ац ь к у справу і здійсню с у к р аїн сь к у версію багатьох творів А нат олм Ф ранса, Гі де М о на сса на , Оноре до Б а л ь за к а , Густ ава Ф л о б е р а , В о л ь т е р а , Г е л ь в е ц ія , Д е н і Д ід р о , В ікт ора Г ю го, Гіроспера М е р ім е , Ж у л я В ерна та ін ш и х . Л ітер ату р о зн авец ь Ю рій Б о й ко нам алю вав ем о ц ій н и й портрет П ідм огильного: ♦Д е л ік а т н е , а ле енергійне о бличчя, с т р ун к а пост ат ь у легеньком у пальт і, що м іцно облягає фігуру, фет ровий ка п елю х, у р а д я н с ь к и х у м о ва х річ не зовсім зви ч н а д л я п о ч а т к у ЗО х років. У всьому ви гляд і б уло щось ви т о нчен е, не р а дянське, його зо вн іш н іст ь свідчи ла про вн у т р іш н ю к у л ь т у р у * . П ісля вбивства К ірова почалися масові репресії ін теліген ц ії, 8 грудня 1934 року П ідм огильного заар еш ту вал и органи НКВС. Зви н увачен н я були надум ані: участь у контрреволю ц ійн ій о р ган ізац ії, я к а прагнула утворити у кр аїн ськ у б урж уазну республіку. П ідм огильного разом з Григорієм Е п ік о м . О л е к ­ сандром К о він ь ко ю , М и ко ло ю К у л іш е м , Євгеном П луж н и к о м , В алер'яно м П о л іщ у к о м та ін ш и м и було засудж ено до десяти років таборів. Па сум нозвісні Соловки письм енники прибули 9 червня 1935 року. Але стал ін ськи й терор тривав: до д вадцятиліття ж овтневої револю ції 1917 року відбулося масове зн и щ ен н я п олітв’я зн ів. З листопада 1937 року письм енника було розстріляно. До 1989 року творчість П ідм огильного в У країн і була забороненою . Ж и ття м и тц я було подвиж ництвом , сл у ж ін н ям ідеї націо­ нального відродж ення. ГІідмогильний продовж ив традиц ії у к р а ­ їнської класичної літератури з Гі гум аністичним пафосом, п и ль­ ною увагою до лю дини, її внутріш нього світу. Н а дум ку В алерія ІІІе в ч у к а , свій родовід я к митець ГІідмогильний веде від В оло­ димири В и н н и ч е н к а , в якого навчився найщ иріш ого та найдокладніш ого психологічного ан алізу. П исьм енник звернувся до урбаністичної тем атики , зокрем а до зм алю вання людей «дна», проблеми стосунків чоловіка й ж ін к и . В икористовував він і мис­ тецькі зн ахід ки М и х а й л а К о ц ю б и н с ьк о го , А нт о на Ч ехова, Л е оніда А н д р есва . * Уроки майстерності» дали йому ф ран цузькі кл аси ки , ч и ї твори Ііідм оги льн ий п ерекладав. У них він н авчи в­ ся і вм іння побудови ф рази , і мистецтва м оделю вання вн у тр іш ­ нього стану героїв, і філософського погляду на дійсність. ЧоДіфНИІІ [М Ч.ІН «Місто* Роман «Місто», опублікований у Х аркові 1928 року, ви кли кав значний інтерес у громадськості. Одні крити ки захо­ плю вались новим твором П ідмогильного. в яком у відбилася філософ ія «віт а їзм у * епохи, інші прим ітивно тлум ачи ли роман у дусі вульгарного соціологізм у. Д ея к і к р и ти ки вваж али роман 1 16

автобіограф ічним , головного героя ототож ню вали з автором, проти чого П ідмогильний застерігав своїх читачів. Хоча, звичай­ но, були прот от ипи д еяки х героїв: в образі поета Вигорського вгадуються риси Євгена П луж н и к а , в образі маститого кри ти к а пізнаєм о М и к о л у З ер о ва . Під могильний створив м о дер н и й (франц. пкхІегпе — новітній, сучасний) р о м а н , в яком у, на відміну від традиційної селянської і соціальної тем атики, акцент переноситься на урбаністичну про­ блем атику, поруш ую ться філософські питання буття, ан ал і­ зується психіка героїв, а кон ф лікт розгортається м іж лю дьми з р ізн и м и св іто гл я д ам и . *Місто* — перш и й у р б а н іс т и ч н и й р о м а н в українській літературі, з новими героями, проблемати­ кою та манерою оповіді. Ю рій ІІІевель о в назвав його «однією з верш ин укр а їн сько ї прози і дороговказом д ля її дальш ого розви т к у * . Твір не був подібний до традиц ійн ої народницької прози XIX століття, бо його автор орієнтувався на ром аністику Опоре д еБ а ль за ка , Гі де М опассана, Анапі о.гя Ф ранса.Д ж ека Л ондона, А гапгангела К р и м с ь к о го , Володим ира В и н н и ч е н к а . Це дало П ідм огильном у змогу створити оригінальне м истецьке полотно, майстерно побудувати сю ж ет і використати нову для української прози розповідну орган ізац ію тексту. П обудова ром ану. Є вропейський ром ан к ін ц я X IX — початку XX століть мав два основні варіанти побудови оповіді. А втор м іг не втручати ся в події, а розповідати про них нейтрально, немов спостерігаю чи збоку, я к Е м іль З о л я у своїх н ату р ал іс­ ти ч н и х ром анах. Д руга стр атегія передбачала авторське втру­ ч ан н я у розповідь, коли всезнаю чий автор вів за собою чи тач а, ком ентую чи події, не приховую чи своєї о ц ін к и . М айстерності в цьому досягнув 0>юре де Н а ль за к. О днак П ідм огильном у був б л и ж ч и й досвід Гі де М о п а сса н а . У ром ані «Місто* ви к о р и с­ тана персонаж н а розповідна стр атегія, я к а п олягає в том у, що читач орієн тується на су д ж ен н я та о ц ін ки героя. Р озповідь у ром ані «Місто* ведеться від третьої особи, ал е читач сп рийм ає світ очим а С тепана Р ад чен ка. Р озповідач ід ен ти ф іку ється з вн утріш н ім ж и ття м п ерсон аж а, відтворю є його дум ки і п очут­ тя: «Тепер він с п ізн а в безглузд я сво їх нам ірів. П и с ь м е н н и к ! Х т о , п ід с т у п н и й , йом у це слово п ід к а за в?* Т ак а розповідна стратегія є послідовною протягом усієї д ії ром ану. Ч и тач не знайде в романі о ц ін к и вч и н к ів головного героя ін ш и м и персо­ н аж ам и , бо всі події перелом лю ю ться через свідом ість Р ад ч ен ­ ка. Ц я ви кладова форма роману зум овлена н ам аган н ям автора, з одного боку, дистан цію ватись від поглядів героя, подати їх неупередж ено, а тому з цією метою ви ко р и стан а третьоособова форма розповіді, з другого — представити вн утріш н ій світ ге­ роя ц ілісн о й вичерпно. Я к і М опассан, П ід м оги льн и й ніде не 117

схвалю є і не осудж ує свого героя. Н ова розповідна ф орм а д а в а ­ ла змогу відійти від нар о дн и ц ько ї тр ад и ц ії у зм алю ван н і подій, я ск р ав іш е відтворити вн у тр іш н ій світ героя. С ю ж етна структура ром ану. Ром ан «Місто» побудований на основі пош иреної у світовій л ітер ату р і ф абульної моделі: м о­ лодий хлоп ец ь з пр о в ін ц ії п р и їж д ж ає у в ел и ке місто, щоб тут реалізувати себе. Я к П ариж притягує честолю бних Р астін ья к а й Ж о р ж а Д ю руа, так і К иїв стає д л я Р ад ч ен к а м ісцем , де м ає з м і­ нитися його доля. С пільним д л я ци х п ерсон аж ів є те, що вони зазн аю ть впливу м іста, підкорю ю чи його собі. У цих зм аган н я х з містом їх н і погляд и й х ар ак тер и зм ін ю ю ться, деф орм ую ться, щ о зал еж и ть не так від впливу суспільства, скільк и від власного вибору героєм ж и ттєво го ш л я х у . С ю ж етним и м отивам и твір П ідм огильного нагадує зах ідн о євр о п ей ськи й «роман к а р ’єри *: у цьом у ж ан ровом у різновиді ром ану герой з н и ж ч и х верств пробивається у вищ і. О днак зростан ня й еволю ція Р ад чен ка зм альовую ться у трьох сю ж етних вим ірах: соціальній площ ині, вн утріш н ій сфері, творчій ц ар и н і. Радченко приїхав до міста вчитися, щоб потім повернутися в село, несучи йому освіту і прогрес. На початку твору герой спо­ гл ядає місто як селяни н, а тому в його уяві місто постає ч у ж и м , а то й ворож им : його ж и тел і — це «крамарі, безглузді вчит елі, без журні з дуроїців л я л ь к и в п и ш н и х уборах», тобто ледарі, до я к и х він відчуває зневагу. В ступивш и до університету, Степан ш ви д ­ ко розчаровується в навчанні й зав д я к и наполегливості зн ах о ­ дить роботу. Як і герої Б ал ьзак а й М опассана, я к і ш укали успіху в галузі ж у р н алісти к и чи л ітератури , Радченко так само йде цим ш ляхом : влаш товується працю вати на курси у к р аїн ізац ії, потім у редакцію ; прагнучи утвердити себе, видає перш у збірку оповідань. Я кщ о М опассан проникає за куліси п ари зької преси, то П ідм огильний зм альовує у кр аїн ське літературне ж и ття 20-х років XX століття, забарвлю ю чи розповідь іронією : «Л іт ер а т у ра складаєт ься з творчості, ж ит т я літ ер а т у р н е — з розмов літ ераторів. І на їх у с т а х кожен ф акт з ж ит т я п исьм енни ка чудесно ст ає літ ер а т у р н и м ф акт ом, анекдот про нього — л і ­ т ера т урним анекдот ом, галоші його — літ ер а т у р н и м и галош ами, я к ніби члени їхнього т іла м аю т ь чарівну вл а ст и віст ь надават и речам своїм дотиком літ ер а т у р н о ї вартості...* М ис­ тецьке ж и т т я триває у різн их ф орм ах: це і літературн і вечори, на я ки х поети деклам ую ть свої вірш і, і дискусії, в я к и х відбув��ється зм аган н я м іж різним и літературни м и угрупованням и, навіть розмови літераторів у ред акц ії творять м истец ьку атмосф еру, в я к ій обертається Степан Р адченко. Л ітературна д іял ьн ість п р и ­ носить Степану суспільне визнання й м атеріальне благополуччя. О тж е, в так и й спосіб герой реалізує себе в соціальном у плані. 118

О днак ГІідмогильний не обм еж ився зображ ен ням зростання С тепана Р адчен ка на ш л я х у к а р 'є р и . Ром ан насичений подіям и внутріш нього ж и т т я , я к і в и н и каю ть н авколо лю бовних перипетій героя. Степан сп очатку зу стр іч ається з односельчанкою Н адійною , далі — з немолодою м іщ анкою М усінькою , потім — з м іською дівчиною Зоською , а н ап р и к ін ц і ром ану знайом иться з балериною Ритою . Герой сп іл ку ється з ж ін к ам и різного соц і­ ального статусу, а тому його лю бовні пригоди так само рухаю ть сю жетну дію, і крізь ці перипетії розкривається внутріш нє ж и ття С тепана. На початку знайом ства к о ж н а з ж ін о к зац ік авл ю є Сте­ пана якою сь новою гранню , його почуття с в іж і, й він перебуває в гарм онії з кохан и м и . Л лє з часом настає розрив, як и й л и ш е у ви падку з ж ін кою к у п ц я був спровокований ззовні. Степан — не безпринципний і сп ритни й негід н и к, я к Ж о р ж Д ю руа, що зм і­ нював ж ін ок з к а р ’єрних м іркуван ь і ж ив за рахунок кохан ок. Герой П ідм огильного поступово зростає я к особистість і роз­ чаровується у своїх подругах. Він пізнає їх глибш е, і ви явл ен і вади переш кодж аю ть йому підтри м увати далі стосунки. З о к р е­ ма, Н адійн а перетворю ється на *сільську д івк у* , чий образ не відповідає його ідеалу. Стосунки з Зоською розриваю ться, коли йдеться про од ру ж ен н я, і гордий та незалеж ни й Степан побо­ ю ється, щ о у ш лю бі він втратить особисту свободу, загрузне в м іщ ан ськом у побуті, навіть поставить хрест на творчості. А ле так і м отиви не виправдовую ть егоїзм у Р ад ч ен ка, чий необдум а­ ний вчинок призводить до самогубства Зоськи . Я кщ о в ром анах Б а л ь з а к а п е р со н аж з у с т р іч а є т ь с я з ж о р сто к іс тю м іста, то у ром ані П ідм огильного сам герой несвідомо чини ть зло. Степан Радченко не стає негативним героєм, я к дійові особи «роману ка р 'є р и ». Н авпаки, відбувається його зростан ня як лю дини й м итця. Саме у місті розш ирю ється його світогляд, він уж е не м ислить пропагандистським и лозунгам и , я к на початку твору. ГГеред ним відкри вається ш ирока панорам а л ітератури , звідси — усвідом лення своєї недосвідченості я к м и тц я, потреба у сам овдосконаленні. Знайом ство Степана з поетом В игорським , сам оаналіз прискорю ю ть зростання творчої особистості. Д искусії героїв у романі відбуваю ться навколо ідеї лю дини. Епіграф , в зя ­ тий з роману А н а т о л я Ф ранса *Таїс»: *Я к можна бут и віль­ ним, Е вкріт е, коли маєш тіло? * — висуває тезу про двоякий характер лю дини. Тілесне начало не раз керуватиме Степановими вчи н кам и , водночас герой усвідом лю ватим е важ л и вість д ухо­ вного начала лю дини. Коли Р ад чен ка сп и тали , про що він пиш е, ю нак відбувся простою фразою : « П и ш у оповідання про... л ю д е й * . П ізн іш е, в розмові з В игорським , С тепан, уж е я к пр о заїк, з а я в ­ л яє: «Людей зна т и не можна* — і чує зап ереченн я. В ідкри ттям Для нього стає усвідом лення неповторності лю дської особи. Саме 119

лю дина, зі своїми інтересам и, прагнен ням и, турботам и й радо­ щ ам и, варта того, щоб про неї писати худож ні твори. Ф ін альн а сцена ром ану перегукується з подібними творами світової л ітератури . У романі Б а л ь за к а «Б атько Горіо* герой після кульмінаційного моменту кидає виклик місту. У Мопассана Ж орж Дюруа відчуває тріумф через свою перемогу над містом. Степан Радченко т а к о ж звертає свій п о гляд на місто. Він у сві­ домлю є силу та велич м егаполіса, але перемога його л еж и ть у інш ій сфері. Р о зв ’язки проблеми лю дини п ід казан а епіграф ом з Т алм уда — лю дина подібна до твар и н и , але й до ян гола, бо *священною мовою розмов.їж*. Л ітературна творчість дає змогу реалізуватись Степанові я к особистості, духовне начало стає доміную чим і гармонізує внутріш ній світ героя. Відомий к р и ­ тик Юрій Ш евельов підкресли», що в романі Підмогильний «з нещадною правдивіст ю показує народження лю дини й письмен н и к а Р ад ченка *. А втор зм альовує «один із ш л я х ів до во л і. Цей ш л я х веде через п р а в д у . з н а н н я л ю д и н и й себе — до творчості. Ц іною попереднього ж и т т я . ціною с п у с т о ш е н н я духовного, ціною самоти герой П ідмогильного к у п и в собі право і можливість бут и людиною. Л ю диною серед людей *. О тж е, т ак а сю ж етн о -к о м п о зи ц ій н а стр у к ту р а зумовлю є ж ан рову природу твору. «Місто* є в і д ц е н т р о в и м р о м а н о м , оск іл ьк и його дія розвивається довкола персонаж а, водночас із кож н ою сторінкою оповіді в ньому зм альовується ш ирока панорам а духовного буття сусп ільства. Обран міста. Л ітературознавці перебільш ували значення образу міста у творі П ідм огильного, зокрем а звин увачували автора у «ворожому ст а вленні до міста* (Андрій М у з и ч к а ) , ви кр и вл е­ ному його зм алю ванн і. К иїв у ром ані, м овляв, зображ ується я к місто м іщ ан , непм анів, «розкладеної декадент ської ін т е л іг е н ­ ц ії* (Леонід Н о в и ч е н к о ). Л ітературознавець Григорій К ост ю к вваж ав, щ о твір П ідм огильного — ром ан про Київ: *Описи зна йом их колись і вже, можливо, п р и за б ут и х вул и ц ь, з а в у л к ів , пар ків, Д н іп р а , пляжів, університ ет у, академії, багатьох історич н и х та а р х іт е к т у р н и х п а м 'я т н и к ів промовисто свідчат ь про це*. Однак твір П ідм огильного не є тіл ьки романом про Київ, адж е й «Б атько Горіо* Б ал ьзака чи «Любий друг» М опассана не є творам и про П ари ж . П исьм енники зм альовую ть ж и ття героїв у певних м ісцевостях не для того, щоб запропонувати топогра фічні дослід ж ен ня, а щоб освітити гло буття героїв, зап ропону­ вати своє бачення дійсності. Київ не став головним персонаж ем роману П ідмогильного. Його образ відтіню є духовну еволю цію головного героя — С тепана Р адченка. Образ міста репрезенту­ ється через сприйм ання героя і так само зазнає еволюції. Справді, Степан, п ри їхавш и в місто, вибухає ненавистю до м іщ ан , але й 120

Сухер Бер Рибак, Місто. 1917 доходить дум ки про те, що «не н ен а видіт и треба місто, а здо бути... Й ом у ви д н іли с я безмежні перспект иви. Т а к и х , я к він, т исячі приходят ь до м іста, непом іт но підточують його гн и л і під ва ли н и , щоб п о класт и нові і н е п о х и т н і» . Т а к і, як Степан, маю ть *завою ват и і зробити своїм зрусиф іковане українське місто, в л и т и в нього свіжу селянську кров, з л ік в ід у в а т и а нт и гонізм між українським містом і селом* (Григорій К ост ю к). Радченко осягає велич і зн ачи м ість столиц і. У «безконечно ст ро­ к а т о м у ш у м і* чує ії голос, д у ж е биття м огутнього серця м іста, пізнає «його п о т а й н у іс т о т у *, прагне підкорити. У другій частині ром ану (розділ IV) герой бачить місто «як м о гут ній ц ент р т яж іння, що круг нього к р и х іт н и м и п л а н е т а ми обертаються села, вічні с у п у т н и к и його р у х у , і част очки їх, по т р а п и вш и в розпечену атмосферу цього сонця, м уся т ь при ст о со вува т ись до н о в и х ум ов т и с к у і п ід со н н я » . Р адченко н а­ віть відчуває, що «місто своїм розгоном і ш умом зворуш ує лю ди н у без міри гостріше, ніж л о но природи ніж ністю к р а є ви д ів* . Ф ін ал роману П ідм огильного п ерегукується з «Б атьком Горіо* Б а л ь з а к а та «Любим другом * М о п а сса н а : «Х л о п е ц ь р о з ч и нив в ік н а у т е м н у безодню міст а. Воно покірно леж ало в н и з у Х в и л я с т и м и брилям и скель, позначене в о гн я н и м и кр а п к а м и , і прост ягало йому з піт ьм и горбів гострі к а м 'я н і пальці. Він завм ер від власного с п о гл яд а н н я цієї величі нової с т и х ії і рап том ш ир оки м рухо м зронив у н и з зачуд ова ни й поц ілунок . Тоді, в т иш і л а м п и над ст олом, писав свою повіст ь про лю дей*. Образ С тепана Р адченка. Новаторство письм енника ви яв и ­ лось і в створенні образу головного героя. Тогочасна радянська література рясніла ш аблонними постатям и, які чітко розподі121

л ял и ея на позитивних та негативних. П ерсонаж і не зображ у­ вались у розвитку, навіть герой з більш им спектром почувань і думок поставав перед читачем уж е сформованим, статичним . Це я ви щ е було хар актер н и м І д л я кл аси чн о ї у к р аїн ськ о ї л іт е р а ­ тури X IX сто л іття. Н атом ість світова л ітер ату р а зн ала інш ого героя, я к и й немов «створювався» під час розгортання романної дії, історія еволю ції якого була частиною сю жету. Т акий прийом покладено в основу багатьох ф ранцузьких романів. П ідмогильний теж зм альовує Степана Р адченка в розвитку, що надає образові д и н ам іки , пластичності. Головний герой не є ані позитивним , ані негативним . «Диявольське» й «ангельське» прим хливо поєдну­ ю ться в натурі Степана. За допомогою контрасту автор зіставляє епізоди, іронізує над своїм героєм. На п оч атку твору С тепан — один з б агатьох сіл ь сь к и х парубків, які прибуваю ть до Києва. П ерш е знайомство з містом, я к уж е зазначалося, ви к ли кає у його душ і гострий біль, почуття в ід ч у ж ен о сті. Звід си — нелю бов його до м іста і сел а, я к е не озброїло його, не навчил��, я к боротися з цим чуж им і ж орстоким світом. Однак його ви різняю ть риси характеру, при там анн і м ай ­ бутньому завой овни ку міста. Він р іш учи й , наполегливий, вміє зосередитись на поставленій м ет і. Не бракує йому й здібностей до навчання, а пізніш е — до літературної творчості. Зав дяки своїй спостереж ливості та вмінню ан алізувати Степан позбувається н а в ’язан и х ззовні тодіш ньою ідеологією п л акатн и х гасел і сте­ реотипів. Герой, утвердж ую чись у ж и тті, ш видко відкидає за­ вдання, я к е було спочатку перед ним поставлене: здобути освіту, щоб потім повернутися до села. Поступово його захоплю є велич міста. П одальш ий вибір він чинить, виходячи з власних уподо­ бань та м еркан ти л ьн и х Інтересів. Д ля автора новели «Бритва» літературна творчість — не лиш е спосіб здобути славу, утверди­ тись у м істі, а щ е й м ож ливість заробити грош і. Т ак им чином ви явл яється Індивідуалізм героя. Стосунки його з ж ін к ам и т ак само дем онструю ть цю х а р а к ­ терну рису персонаж а. Б іологічне начало переваж ає над д у х о ­ вним; ін сти н к ти , з одного боку, висвітлю ю ть нерозсудливість вч и н ків героя, з другого — даю ть йому ж и ттєву енергію . Я к і поет В игорський, Степан прагне насолодж уватися ж и т т я м , але, на відм іну від п оета-скептика, я к и й нудиться і презирливо ста­ виться до суспільства, Радченко ц ік ави ться лю дьм и, їхн ім вну­ тріш нім світом. Саме це р ятує його від м іщ ан ського ж и в о тін н я, дає пош товх до розвитку особистості. Т аки м чином, еволюція героя зм ал ь о в у єтьс я я к боротьба р ізн и х н ачал у його душ і: інтелектуальне начало здобуває перемогу, щ о дає пош товх для зростан ня Степана як лю дини і п и сьм енн ика. О днак невідомо, чи цей б алан с о стато ч н и й , бо хоч автор завер ш у є ром ан на 122

опти м істичній ноті, сам а л о гік а ро зви тку х ар ак тер у п ід казу є, що попереду — нові випробування. На скл ад н и х ш л я х а х свого ж и т т я й розвитку Степан в одно­ му був певним і послідовним : «Він не брехав перед собою ні в дум к а х, ні в у ч и н к а х , і ж ит т я не перест авало бути п а хуч и м , хоч і гірким м и г д а л е м » . До нього при ходить почуття відп ові­ дальності й обов’я зк у , а разом з ним відкри ття: «Люди — р із н і! Бож евільно відм інні попри разю чу зо вніш ню схожість!., кожне обличчя зберігало свою за га дку — зага дку л ю д и н и * . Він зб аг­ нув, щ о у ж и тті знайш ов найбільш у нагороду — творчість. Не­ ж иттєви м и бачаться йому тепер його старі оповіданн я, в я к и х *людина з н и к л а під т иском речей та ідей*. Л ю дина м ає стати головним предметом його творів. Роман «М істо*, я к ствердж ував Григорій К о с т ю к , ім п ону­ вав молоді 20-х років. Вона в його «ідеях, образах, с и т у а ц ія х і к о н ф л ік т а х зн а хо д и ла себе, свої по чут т я, свої ідеї й прагнення. Ідеї роману... про м о вляли до її душ і, на кр е слю ва ли п е р с п е к т и ­ ву й о кр и лю ва ли мету... У цьому іст оричном у поході н о в іт н іх аргонавт ів воскреслої «Степової Е л л а д и » по золот е р уно д а ле­ кої і недосяжної колись К олхіди була велич нової місії п о к о л ін н я української молоді 20 х років*. О тже, В алер’ян П ідм огильний модернізував у країнську прозу в новому р іч и щ і, збагачую чи її акту ал ьн о ю проблем атикою , ге­ роям и , ф ілософ ськи м и ід еям и , ж ан рови м и ф орм ам и. Х удож ній світ письм енника відзначається багатством ти п аж ів та ідей. А ле головне в ньому — п си хологізм , світ лю дської д у ш і, я к у м итець розгляд ав немов під м ікроскоп ом , пом ічаю чи н ан то н ш і реагу­ вання її на добро і зло, зауваж ую чи небачене, але «великим п л а­ ном* освітлю вав її болі, страж дан ня, захоплення, розчарування, радощ і й перем оги. Водночас проза м и тц я х ар ак тер и зу ється ін тел екту ал ізм о м , що було дом інантою м одернізм у перш и х д есяти л іть XX сто л іття.

І | | І

П ід сум уй т е прочит ане. 1. С хар актеризуйте ж и ттєви й і творчий шлях Валер'яна П ідм огильного. Чиї тр а д и ц ії прод овж ив письм е н н и к? Яке значення м ає йо го перекладацька діяльність для культури наш ого народу? 2. Д о якої стильово ї течії належав пр оза їк? 3. У чом у полягає сво є р ід н ість викладової ф орм и ром ану -Місто»? Чим співзвучна його проблем атика наш ом у часові?

куйт е 1. Чому ром ан «Місто» викликав неоднозначні в ід гуки Ф _П окрм іритиків? 2. Д оведіть, що за сю ж етною о р га н іза ц іє ю «Місто» є аідцені I | 1

тр о ви м р ом аном . З, Чи м ож на вваж ати о б ра з м іста го л ов ни м персонажем твору? Відповідаючи, використайте картини Андрія Волякова «Андріївський узвіз» (І ф орзац) і Сухер Бера Р и б ака -Місто» (с. 121). Щ о спільно го у змалю ванні цього о бразу худож никам и і письм енником ?

Робота » п а р а х . 1. П ростеж те еволюцію о б ра зу С тепана Радченка в ром ані «Місто». С кладіть цитатний план х а р а кте р и сти ки героя. 123

| \ ! ! ;

# I

З а д о п о м о го ю яких художніх засо б ів твориться йо го образ? Як саме зм іню ю ться світогл яд, естетичні см аки, повед інка, характер го л о в н о ­ го пе рсо н аж а упр о д о вж дії ром ану? 2, З робіть порівняльну характер и с ти ку образів С тепана Радченка та Юрія Славенка, використовую чи цитати з ром ану «Місто» Валер’яна П ідм огильного.

1. Якими мотивам и роман «Місто» П ідм огиль­ ного пе ре гукується з сю жетами «Батько Горіо» Опо | «Любий друг» Г ід е М опассана? 2. Чи можна віднес го до ж анрового різновиду «роману кар'єри» у світовом у письменстві?

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ М о в ч а н Р. Український модерністичний роман: «Місто*, «Неве­ личка драма» В. Підмогильного // Дивослово.— 2001. — № 2. Т а р н а в с ь к и й М. Між розумом та ірреальністю. Проза Валер’яна Підмогильного. — К., 2004.

и ї І..

„ Виберіть один правильним варіант

■■

в ід п о в ід і:

! = і 1 і І і І і

1, Головними ге ро ям и ром ану «М істо* є: а) місто; б) В иго рський ; в) Радченко; г) З оська. 2. "В ін не брехав п е р е д со б о ю ні в дум ках, ні в учинках, і конкретність л иш алася у нім, і життя не переставало бути п а хуч и м » — це характер истика: а) В и го р сь ко го ; б) м а сти то го кр ити ка , в) поета; г) Радченка. 3. У ром ані засто сован о та ку виклад ову ф орм у розповіді: а) автобіограф ічну; б) третьоособову; в) пврсонаж ну, г) наратора-асезнавця. 4. «Місто» належ ить до р ізно вид у роману: а) нар о дн и цького ; б) м одерного; в) новелістичного; г) побутового.

і

II. Виберіть д в а чи більш е правильних варіантів відп о від ей :

| | | І І | = | І І

1. Пиш учи роман «Місто», автор спирався на традиції: а) європейської р о м а ністики О норе де Бальзака, Гі де М опассана. Анаголя Ф ранса; б) укр аїн ської нар о дницької літератури; в) укр а їн сько го м од е р н о го ром ану В олодим ира Винниченка; г) урбаністичної прози. 2. За ж анровими о знакам и «Місто» є романом: а) м одерним; б) урбаністичним; в) соціально-побутовим ; г) відцентровим ; ґ) інтелектуальним. 3. С тепан Радченко зм альований як образ: а) статичний; б) багатогр ан н ий; в) з перевагою біо л огічн ого начала, яке керує вчинкам и героя; г) з по туж н и м духовним началом, що визначає світ героя, його п исьм е н н ицьку діяльність.

І \ § | | I

III. На матеріалі творів Підмогильного письм ово доведіть або спростуйте одну з ге з а) Валер'ян П ідм огильний м од ернізував україн ську прозу, ство рив перш ий в Україні ур баністичний ром ан; б) «Такі, як Степан Радченко, маю ть завою ва ти місто, зліквідувати антагонізм м іж м істом і селом» (Григорій Костюк), в) «Місто» В алер’яна Підмотильного — роман про Київ.

£

Остап Вишня (1889— 1956) Він світив як сонце, до нього люди тяглись, як до сонця. Він умі в і гриміти як грім, і того грому боялись усі плазуни й негідники. {М аксим Рильський)

Н ем ає, мабуть, такого к у то чка в У країн і, де б не чули імені О стапа В иш ні, не читали його веселих у см і­ ш ок, іскром етних гум оресок, гострих ф ейлетонів. Н едарма Олесь Г он ча р підкреслю вав, щ о ще із часів К о тл я­ ревського не см іял ась У країна таки м ж иттєрад існи м , т ак и м сонячним см і­ хом, я к и м вона засм іял ась у творчості О стапа В иш ні. І хоч великого см іхотворц я вж е давно немає се­ ред ж и в и х , Остап В иш ня і н и н і зал и ш ається непереверш еним майстром гумору, ад ж е його усм іш ки нади хнули на творчість цілу плеяду гум ористів, я к і «виросли .з В иш невого кореня*. ♦ Треба л ю бити лю дину. Тоді тільки ти п раво см ія ти ся » (О ст ап Пиши я )

ш

П авло М ихайлович Губенко, ш ироко знаний під псевдонімом Остап В иш ня, народився 13 листопада 1889 року на хуторі Чечва поблизу містечка Грун ьЗіньківського повіту на П олтавщ ині (нині О хтирський район Сумської області). Батько майбутнього гумо­ риста М ихайло Кіндратович працю вав прикаж чиком у м аєтку пом іщ иків фон Рот, був чесною, працьовитою і грамотною лю ди­ ною, мав веселу вдачу, чудовий голос — баритон, любив народну пісню й м узику. Гострим розумом і дотепним словом відзначалась і мати — П араска О лександрівна Б ал аш , яка народила сім н ад ц я­ теро дітей, серед я к и х П авло був другим сином. Н езваж аю чи на постійні нестатки, в багатодітній сім ’ї панувала злагода, діти лю ­ били одне одного, поваж али батьків. Та найбільш им улюбленцем сім ’ї став П авлуш ка — саме так у дитинстві звали майбутнього гумориста. Д икі птахи не боялися хлопчика, а голуби сідали йому на плече, й він міг із птахом пройти навіть кіл ька кварталів у К и ­ єві. У народ�� про ти х, кому особливо довіряю ть птахи й тварини, каж уть, що вони обрані Богом д л я особливої місії. К оли ш естирічного П авл и к а віддали до ш к о л и , він уж е вмів добре ч и тати . У спіш но зак ін ч и в початкову, потім — Зін ьківську двокласн у ш колу. У чився охоче, багато читав, прекрасно 125

розповідав к а зк и й зах о п ли ві історії, я к і здебільш ого скл ад ав сам. У ж е в зрілом у віці з теплотою і трепетом згадував П авло Губенко свого перш ого вчи теля Івана М аксим овича М овчана, ко тр и й був *доброї душ і дідуганом, білий-білий, я к білі бувают ь у нас перед З е л е н и м и с в я т а м и х а т и . Учив він сум л ін н о , бо сам він був ходяча совість л ю д с ь к а » . О скільки батько П авла був відставним солдатом, його н а ­ щ адки м али право безплатно вчитися в К иївській військовоф ельдш ерській ш колі, до я к о ї перш им із родини Губенків поступив Василь, котрий , до речі, теж мав пи сьм енницький хист, навіть друкувався під псевдонімом В асиль Ч еч вя н сь к и й , але в 1938 році був репресований і зни щ ений . Учні військовоф ельдш ерської ш коли перебували на повному держ авном у з а ­ безпеченні, але зобов’язу вал и ся після закін ч ен н я ш коли відпра­ цю вати певний терм ін у військовом у госпіталі. В юності Остап В иш ня втратив батька. Свою відповідальність за десятеро м ен­ ш еньких П авло відчував протягом довгого часу, навіть під час служ би в арм ії щ ом ісяц я надсилав сиротам хоч к іл ь к а кар б о ван ­ ців, Сестра К атерина теж віддавала родині м айж е все зароблене в ш колі. Т ак сп ільним и зуси ллям и вони вивели в люди молодш их братів і сестер. В итрим ати випробовування долі Губенкам допо­ м агало почуття гумору, як и м їх щ едро нагородили батьки. З 1907 року П авло М ихай лович ф ельдш ерував у х ір у р гіч ­ ній л ік а р н і П івден но-Західної за л ізн и ц і в К иєві. П родовж ую ­ чи вч и ти ся сам о ту ж к и , ск л ав екстерном іспити за гім н азію і в 1917 році став студентом істори ко-ф ілологічного ф аку л ьтету К и ївського у н івер си тету . Ю нак щ иро вітав у тво р ен н я У Н Р , був акти в н и м і свідом им гром адянин ом м олодої д ер ж ав и , ходив на револю ційн і м іти н ги , різн і збори, бігав у Ц ентральну Раду. П роте бурхливи й розвиток подій гр о м ад ян ськ о ї війни все-таки зм усив П авла в 1919 році зал и ш и т и н ав ч ан н я . Коли ж К иїв з а ­ хопили д ен ік ін ц і, Губенко разом із Д и ректорією переїхав до К а м ’я н ц я-П оділ ьськ о го , де завід ував м едико-санітарною у п р а­ вою м ін істерства ш л я х ів У Н Р. Б ув П авло М ихайлович ви м о­ гливи м ч и новником , знаю чим м едиком , ад ж е ще під час роботи в зал ізн и ч н ій л ік а р н і набув досвіду терап евта й хір у р га. У л ітературу П авло М ихай лович увійш ов під псевдонімом П а в л о Г ру нський , я к и м підписав перш ий сати р и ч н и й твір «Де­ м ократи ч н і реф орми Д ен ік ін а (Ф ейлетон. М атеріалом д л я к о н ­ ституц ій бути не м о ж е)» , опубліковани й 2 листоп ада 1919 року в к а м ’ян ец ь-п оділ ьській газеті «Н ародна во л я* . С півпрацю вав П авло М ихай лович і з газетою «Трудова гром ада». П ротягом двох м ісяц ів у цих часописах було надруковано понад д вад ц ять його творів! П ісля повернення в К иїв м итець був заар еш то в а­ ний ч екістам и я к контрреволю ц іонер і відп равлени й у х а р к ів ­ 126

ську тю рм у. Н а щ астя, в перебіг подій втру ти вся В асиль ЕлланБлакитний і заареш то ван и й Губенко у к вітн і 1921 року вийш ов на волю. П и сьм ен н и к -р ятівн и к допом іг П авлові М ихай ловичу влаш тувати ся перекладачем до газети «Вісті В У Ц В К *. Ц ього ж року пи сьм енн ик під псевдонімом Остап В иш ня опублікував фейлетон «Ч уд ак а, їй-богу!* у ж у р н ал і «Червоний перець*. Коли автора п и тал и про при чи н у «ягідного» псевдонім а, він відповідав, щ о ви ш н я і солодка, і к и слу в ата, й сам е так и м він собі у я в л яє гумор: щоб і приєм но було ч и тати , й водночас щоб нап ад ал а оском а на ти х , кого п окри ти кован о. На початку творчості з Остапом В иш нею сталася кум една пригода: в нього ви й ш ла кн и га у співавторстві з сам и м ... М арком Твеном. І це не ж ар т, адж е у виданні під спільною назвою «Сіль­ ськогосподарська пропаганда» надрукували оповідання ам ери­ канського кл аси ка «Як я був редактором сільськогосподарсько­ го часопису* і три сати ричні твори Остапа В иш ні. Т ака ви тівка долі ви яви лася пророчою: молодий автор невдовзі став всенарод­ но визнаним улю бленцем, так о ж класиком , але українським ! На творчі зустрічі з Остапом Виш нею завж ди приходили сотні лю ­ дей, Я к згадував його при ятель і гуморист О лександр К о в ін ь к а , батьки піднім али дітей на р у к и , щоб ті кр ащ е бачили й змогли зап ам ’ятати Остапа В иш ню на все ж и т т я . Х оча на ви гляд П ав ­ ло М ихайлович був звичай нісіньки м чоловіком : невисоким , з трохи поріділою чуприною , зате очі світилися такою добротою і теплом, щ о співрозм овникам ставало затиш но й весело. Книги Остапа В иш ні виходили величезним и ти р аж ам и . У продовж 20-х років з-під його пера вийш ли так і найпом ітн іш і кни ги: «Ви­ ш неві усм іш ки сільські», «Кому веселе, а ком у й сум не», «Ану, хлопці, не піддавайсь!», «Виш неві усм іш ки к ри м ські», «У краї­ нізуємось», «Виш неві усм іш ки театральні». П исьм енник Федір М а к і в ч у к ж артував, що популярність гумориста ш и ри лася зі ш видкістю лісової пож еж і. Щ ороку виходило друком по десятьп ’я тн ад ц ять к н и ж о к Остапа В иш ні, а 1929 року в У країні випу­ щ ено рекордну кіл ьк ість його видань — д вадцять вісім. Н ейм о­ вірну популярність Остап В иш ня сприйм ав скром но, навіть б ай ­ дуж е. Він дорож ив сп ілкуван н ям з талановитим и лю дьм и свого часу, глибоко поваж ав простолюд, сам працю вав натхненно, без вихідних, не відчуваю чи втоми. П опри надзвичайну зай н ятість у пресі, П авло М ихайлович часто приходив до театру імені Івана Ф р ан к а й ненав’язли во про­ понував режисерові та акторам своє бачення мізансцен. П ід казки й зауваж ен н я завж д и ви явл ял и ся слуш ним и , тому незабаром м итцеві запропонували посаду завліта. Довгі роки Остап В иш ня п ри ятел ю вав із Л есем К у р б а с о м , Г н а т о м Ю рою, М а р 'я н а м К р у х и е л ь н и ц ь к и м , присвятив кориф еям української сцени чи ­ 127

мало гуморесок, об’єднаних у збірку «Театральні у см іш к и » , У 1921 році П авло Губенко одруж ився з дочкою господині, в я к о ї зн ім ав кварти р у . В п о д р у ж ж я народився син В’ячеслав, але ш лю б проіснував ли ш е чотири роки. Згодом П авлові М ихай ло­ вичу довелося в зя ти дитин у до себе, бо ко л и ш н я д р у ж и н а п о­ мерла в 1933 році. Д руга друж ин а П авла Губенка теж понад усе лю била театр: надзвичайн о вродлива Варвара М а с л ю ч е н к о пре­ красно грала на х ар к ів сь к ій столичній сц ені. З храм ом М ельпомени п ов’язав долю й найм олодш ий брат П авла — К остя. Театр для О стапа Виш ні зал и ш ав ся особливим магнітом усе ж и ття . Н а ж а л ь , н ап р и к ін ц і 20-х — на п оч атку 30-х років гум о­ ристові стало дедалі важ че д рукувати свої сатиричні твори. Н аслідки літературної дискусії 1925—1928 років, я к а з площ и­ ни естетичної, суто ф ахової, перейш ла в політи чн у, не м огли не п озн ачитися й на долі Остапа В иш н і, адж е він си м п атизував і ВАПЛІТР], й П ролітф ронту, я к і мали націон альн е сп рям уван н я й зах и щ ал и право у кр аїн сь к о ї літератури на н аціон альн у сам о­ бутність. Сьогодні зал и ш ається л и ш е д ивуватися, я к у страш ні часи репресій Остап В иш ня не т іл ь к и в и я в л я в нейм овірну в и ­ трим ку, а й активно допомагав багатьом із ти х, кого зарахували до «ворогів н ар о д у » . К оли в 1931 році був заар е ш т о в ан и й М а к си м Р и л ьс ьк и й , якого пінніше гуморист ж артівливо називав М аксимом Ч ереш нею . П авло М ихайлович п р и їх ав з Х аркова, не боячись н ак л и к ати на власну голову ч екістськ и х к р у к ів , й зробив усе, щоб підтрим ати вбиту горем сім ’ю М аксима Тадейовнча. Я к т іл ь к и Р ильського випустили з в ’я зн и ц і, Губенко забрав ного до себе в Х ар к ів на к іл ь к а т и ж н ів , щ об поет почу­ вався безпечніш е. 26 грудня 1933 року П авла М ихай ловича заар еш ту вал и , з в и ­ н увативш и у причетності до контрреволю ційної групи УВО та підготовці зам аху на держ авн ого д іяча П авла ГІоотишева. Спо­ чатку Остап Виш ня нещадно висмію вав надум ані звинувачення, але м итця кату в ал и т ак , що мусив підписати продиктовані сл ідчим и «власні* зізн ан н я. В ели ки й см іхотворець, я к и й так щ иро лю бив свій народ, був проголош ений його ворогом й на десять років опинився за колю чим дротом У хтинського табору в сели щ і Ч и б ’ю {республіка Комі). К ни ги п и сьм ен н и ка д р у к у ­ вати заборонили, а вж е н адруковані ви лу ч и л и з кни гарен ь і бібліотек, тож не дивно, щ о опубліковані до ареш ту твори стали раритетом . Весь ар х ів письм енника, залиш ен ий у друзів, у р о к и війни безслідно зн и к . Д руж и н а П авла М ихайловича, Варвара М аслю ченко-Губенко, дивом зберегла чоти ритом ни к його творів. їй , відомій ак тр и сі, п ісл я судового вироку чоловікові було н аказан о в п ’яти д ен н и й терм ін ви їхати за м еж і У країни. Зал и ш и вш и старш ого з дітей — В ’ячеслава — у свосї м атері, 128

вона разом із м аленькою М арією ви руш и ла на П івн іч, до А р­ х ан гел ьськ а. Б л и зьк іст ь п р о ж и ван н я родини до м ісця засл ан н я чоловіка д авал а зм огу м у ж �� ій ж ін ц і пересилати в табір теплий одяг і харчі, інколи провідувати і морально підтрим увати П авла М ихайловича. Варвара навіть роздобула й при везла чоловікові в конц табір д р у кар ськ у м аш и н к у . У в’язн ен і н азивали її декабристкою XX стол іття. *Ти для м ене І дружина, і м а т и , і сестра, і ангел м ій *, — писав в одному з листів Остап В иш ня. У вкрай несп ри ятли ви х ум овах письм енник вів табірний щ оденник, я к и й у 1989 році вийш ов друком під назвою «Чиб’ю*. Цей у н і­ кал ьн и й твір відкри ває трагічні сторінки ж и ття письм енника та ін ш и х п олітв’я зн ів з У країн и на засл ан н і в республіці Комі, зокрем а у зловісном у концтаборі у В оркуті. У грудні 1943 року Остап В иш ня був перевезений з к о н ц ­ табору до Б у тн р ськ о ї тю рм и в М оскві, трохи п ід л іко в ан и й і випущ ений на волю я к хвора лю дина, з «милосердя* уряду не добувш и всього д вад ц ять три дні свого терм ін у у в’я зн ен н я. Радісна зустріч із друж иною й дітьм и зігріла душ у письм енни­ ка. Він нам агався д ізн ати ся про події за останні роки, годинам и слухав радіо, ж адібно читав к н и ж к и ... П роте вкрай в и сн аж е­ ного П авла М ихай ловича зм у чу в ал а в и р азк а ш л у н к а, я к а все більш е загострю валася. Воєнні часи усклад н ю вали ситуацію : не було л ік ів , не ви стачало дров. Остап В иш ня перебував у д е­ пресії і вж е не вірив, що колись зм ож е написати щось сміш не. Та 26 лю того 1944 року з-під його пера з ’я ви л ась « Зен ітка» , що ознам енувала початок другого періоду в творчості гум ориста. Щ оп равда, вж е в 1946 році п ісля п у б л ік а ц ії ф ей летон у ♦Д озвольте пом илитись!* над О стапом В иш нею знову нависла н ебезп ека ар еш ту , в пресі з ’я в и л и с ь зв и н у в ач ен н я м и тц я у ви кривленом у й глум ливом у зм алю ванн і р ад ян ськ о ї дійсності. П роте П авло М их ай ло ви ч про д о вж у вав творчо п р ац ю в ати , а з 1948 року почав вести щ о д ен н и к , я к и й д іст ав ш ев ч ен к івськ у назву «Думи мох, дум и м о ї...* . У цьом у щ оденнику багато н а д ­ зви ч ай н о ц ік ав и х і аф о р и сти ч н и х д у м о к , н а п р и к л ад : *Коли вхо д и ш в л іт е р а т у р у , чист ь черевики ! Н е з а б ува й , що т ам був П у ш к і н , був Гоголь, був Ш евч ен ко !» ; « І ) Образи? — Народ! 2 ) Сюжети? — Народ! 3. Тема? — Народ! Л іт е р а т у ­ р а — народ!*. Т р и д ц ять п ’я ть років Остап В иш ня чесно і плідно трудився на ниві рідного письм енства. М айж е третину цього часу забрало засл ан н я . Крім гум ористи чн их творів, м и тец ь пробував себе у д р ам а т у р гії (м у зи ч н и й гротеск «В ій», д р ам а-п а р о д ія «Зап оро­ ж ец ь за Д ун аєм », п ’єса «В’ячеслав*), перекладав з російської мови твори М иколи Гоголя, А нтона Ч ехова, В олодим ира М аяковського. 9 У кр. л іт ., I I к « .. І 'їм н ь с т а н д .а к и і

129

Остап Виш ня з друж иною Варварою . Фото. Кінець 4 0 -х років

П ам 'ятник на м огилі Остапа Виш ні на Б айковом у кладовищ і в Києві

Я к к о л и ш н ій п о л іти ч н и й в ’я зе н ь , Губенко перебував під п и л ьн и м нагл яд о м сп ец сл у ж б до к ін ц я ж и т т я . А ж 25 ж о в тн я 1955 року О стапа В иш ню р еаб іл іту в ал и . Ж и т и йому л и ш ал о ся м енш е року. Він наче п ередчував це й н ам агав ся н асо л о д ж у ­ вати ся красою п ри род и , писати про зв и ч н е й просте. У к н и зі ♦ М и сл и вські усм іш ки * О стап В и ш н я за л и ш а в с я ген ієм см іх у , то н к и м і д е л ік а т н и м гум ори стом , лю диною вел и ко го сер ц я. Тим часом сонце О стапа Виш ні х и л и л о ся до зах о д у . Про т р агіч н и й д ен ь 28 вересня 1956 р о ку Ю рій Б у р л я й згад ував: «Про к о н ч и н у п и с ь м е н н и к а , я к а с т а л а с я увечері, п о чув на ст у п н о г о д н я в р а н ц і у п о від о м ле н н і по Р е с п у б л ік а н с ь к о м у ра діо, І з р а з у ж м е т н у в с я до нього додому. А він, с п о к ій н и й і т и х и й , о ся ян и й своїм ви с о к и м чолом м и с л и т е л я , леж ав у т р ун і на ст олі. Д ругого погожого т епло го дня, к о л и в сум н ій зажурі з а з в у ч а в наш на родн ий р е к в іє м п існя « К оза ка несут ь і коня ведут ь» — коні п о віль н о в е з л и к а т а ф а л к м іст ом . В ост а н н ю п у т ь О ст а п а В и ш н ю проводжав увесь скорбот ний, с х и л е н и й в жалобі Київ. М е н і зд а ва л о ся , — всі його чи т ачі, наш народ с к л а д а в йом у свою любов і ш а н у. За той н е зм ір н и й подвиг у ж и т т і й л іт е р а т у р і, я к и й він т а к самовіддано, самозречено з д і й с н и в * . П оховали П авла М и х ай ло в и ч а на Б ай к о во м у к л а ­ д о ви щ і. П и сьм ен н и к не заб у ти й су ч асн и м и ч и тач ам и . Його • М и сли вські у см іш ки * досі п р екр асн о сп р и й м аю ть ся с л у х а ­ чам и зі сц ен и , по радіо. К р ащ і твори О стапа В иш н і, я к і л е ­ ген д арн и й л и ст зап о р о зь к и х к о з а к ів до т у р ец ь к о го су л тан а, будуть ц ік ав и м и щ е не одном у п о ко л ін н ю .

Е

С л о в н и к о в і робота. 1. Улюбленими ж анрами Остапа Виш ні були ф ейлет они й у с м іш к и Запам 'ятайте визначення цих термінів.

130

н ш ш м п інн м іін ін іііін і*ііш ііііііііііііш нніііііііііііиііііііпіііііінііііпіііш іі*ііінш іш іш нііііім іініі

Ф е й л е т о н (ф р а н ц . / еиіііеіоп — ар к у ш ) — короткий худож н ьо-п уб л іц и сти чн и й ж ан р періодичної преси, в я к о ­ му події н ай ч астіш е зм ал ьо ван і в сати ричном у дусі. Термін ♦фейлетон» ви н и к у Ф р ан ц ії, коли одна з газет почала ви­ п ускати листок-додаток, на як о м у д р у к у вал и театр ал ьн і й л ітер ату р н і новини. О ск іл ьк и автори вм іщ у вал и переваж н о розгром ні р ец ен зії, то ф ейлетонам и почали н ази вати твори сати ричної прози , я к і сп и р ал и ся на реальні події, д о к у м ен ­ т ал ь н і дані. У с м іш к а — симбіоз ф ейлетону та гуморески. Своєрідність у см іш к и п о л я гал а в доброзичли вом у гум орі, л ак о н ізм і й дотепності, поєднанні побутових зам альовок, ж анрових сценок з ліричним и авторським и відступами, пейзаж ам и . Виникнення назви «усмішка* її творець пояснював тим, що йому ж и ття усм іхається і він сам ж иттю усм іхається. Остап В иш ня розвивав такі ж анрові різновиди, я к усм іш ка-пародія, усмішка-ж арт. усміш ка-нарис, усм іш ка-оповідання, усміиіка -м ініат ю ра, у см іш ка-реп 'яш ок. З легкої руки гумориста в багатьох часописах і нині вм іщ ую ть рубрики «Народні усм іш ки », «К о зац ькіу см іш ки * тощо.

0

| | | | | | | | =

П ідсум уй т е прочит ане 1, П роком ентуйте слова М аксим а Рильсько­ які стали епіграф ом до біограф ії Остапа Вишні. Щ о ви знаєте про д р уж б у цих письм енників? 2. Р озкаж іть про сім 'ю , в якій народився й п ід р оста в м айбутній гум орист. 3. Під яким псевдонім ом м итець н а д ­ р укував свій перш ий твір? Чому вибрав такий псевдонім ? П ригадайте, як Павло Губенко ком ентував «ягідний» см ак с во го псевдонім а. 4, Д о ведіть, що О стап Виш ня був талановитим гу м о р и с то м і на сторінках своїх книг, і в побуті. 5. За що заареш тували О стапа Вишню? Яким чином слідчі зм усили письм енника визнати нав’язані йо м у бе зглузді звинувачення? 6. Які вчинки Варвари М аслю ченко-Губенко вас о со бливо зворуш или? 7. Яким повернувся О стап Виш ня із заслання? Чим са м е викликає ця талановита лю дина у вас співчуття? 8. Р озкаж іть про похорон Остапа Вишні, доведіть, що траурна церем онія свідчила про всенародну лю бов і пош ану до письм енника.

| і

П ом іркуйт е 1. Наведіть дум ки Остапа Вишні про театр. Чи поділяєте ви подібні погляди на театр? 2. Які твори уславили О стапа Вишню? Як він ставився д о своєї неймовірної популярності? 3. Як оціню вали твор­ чість Остапа Вишні його сучасники?

1 |

\Х ! I = 9*

2. У бібліотеці знайдіть і прочитайте, а на уроці позна й ом те о д н о кл а с ­ ників з тим ф ейлетоном або усм іш кою Остапа Вишні, які вам найбільше сподобалися. З ро біть стисл ий аналіз цього твору.

го,

Робота в п а р а х , з сусід о м за партою виб еріть одну з поданих тез і сп р о стуй те чи доведіть її істинність: а) «Розум О стап Виш ня мав вольтерівської го стр о ти , викривач він був незрівнянний, та все ж визначальним, мені здається, в його вдачі було саме це: ніжність, душ евність, поетичність. Ніякі найстуденіш і вітри тя ж ки х часів не м огл и остудити

131

І І І І І | 1 | ї

в його душі жар любові — невгасної любові до народу, до Вітчизни, до краси ж иття і мистецтва» (Олесь Гончар)', б) «Усім своїм єством хотілося бути ко р и сн и м народові. Не поневірятися, не лакействувать перед народом, а служ ить йому, чудесном у наш ом у народові, м илуватися з нього і радуватися з того, що я маю честь велику, чудесну, незрівнянну і н е п о вто р н у честь належ ати д о с в о го народу. Ніколи я не зр а д и в інтересів сво го народу!» (Остап Вишня), в) «У народі найбільш е знані тр и українці: Б огдан Х м ельниц ький, Тарас Ш ев че н ко і О стап Вишня» (М аксим Рильський),

;.х Робота в групах. С творіть дві творчі групи і підготуйте п р ое кт «Про що розповідає щ оденник Остапа Вишні». Одна група працю ватим е над | щ оденником «Думи мої, думи мої», інша — над табірним щ оденником і «Чиб'ю». На перш ом у етапі роботи знайдіть в бібліотеці тексти щ оденI ників і статті літературознавців, присвячені цим творам. На др угом у І етапі уважно їх прочитайте, зробивш и потрібні виписки. На третьом у — І систем атизуйте матеріал й заверш іть п р ое кт у вигляді короткого рефе! рату, з яким делегований творчою групою учасник виступить у класі. .і М ист ецька с к а р б н и ц я . 1. О пиш іть художній портрет письм енника, вм іщ ений на по ча тку статті, порівняйте й о го із за п и со м а кад ем ік�� | Л еоніда Новиченка, який він зробив після зустрічі з Остапом Виш нею у | визволеному від ф аш истів Києві в 1944 році: «Худенький, тихий, неначе | а ж со р о м 'я зл и в и й чоловік у витертому пальтечку подав руку... Якось не тулилось в ідр а зу д о ц іє ї с к р о м н о ї постаті пам'ятне з ю нацьких літ | уявлення п р о могутнього реготуна, такого с о б і не то Тараса Бульбу, не | го Гаргантюа українського народного гумору, всевладного повелите| ля трубного, розкотистого «за по ро зько го » сміху, того самого, щ о його | було чутно, як відомо, а ж на д р уго м у б е р е зі Чорного м о ря ...». Зробіть І висновки. Розкаж іть, яким уявляєте великого см іхотворця ви. 2. Пере| гляньте фільм р еж исера Я рослава Л ан ч а ка «Із ж итія О стапа Вишні» (1991; вир об ництво Київської кін о студ ії імені О. Д о вж ен ка та «Союз= телефільму», в я ко м у Остапа Виш ню зігра в Б огдан Ступка, а Варва| р у М ас л ю ч ен ко -Г уб ен ко — Л ю д м и л а Чинш ева). Д о речі, за цю роль | Б огдан С тупка на П ерш ому В се укр аїн сько м у кіноф естивалі ім ені Івана | М иколайчука отримав приз «Кращ ий актор». Зробіть свої висновки про | життя і творчість Остапа Вишні на основі біографії, поданої у підручнику, | й на о снові вами п е ре гл янутого фільму. Н апиш іть ко ро тку рецензію на і кінокартину«Із ж итія О стапа Вишні».

«Моя автобіографія» «Моя автобіограф ія» Остапа В иш ні, датована 15— 16 берез­ н я 1927 року, має післям ову, в я к ій автор гум ористично ви клав нібито свої ам біційні при чи ни написанн я цього твору. М овляв, відомій лю дині кращ е написати автобіографію власноруч: «...Зна­ т и м еш уже напевно, що вдячні н а щ а д ки тебе не за б у д у т ь » . Звісно, тут не обійш лося без при там анн ої О стапові В иш ні іронії. П исьм енн ику в автобіограф ічном у творі треба було в образі опо­ відача вивести простачка з народу, щоб відвести від себе підо­ зри недоброзичливців. А дж е Остап В иш ня вж е був у в’язнен им , 132

про що у цьому творі згадує натяком : «Ну, а пот ім п ід 'їха ла « п л а т ф ор м а », м ене й посадили. П от ім в и п у с т и л и , а л е я вже з плат ф орм и не злазив. Н ем а д у р н и х * . До того ж , у д ер ж ав і на час написанн я цього твору вж е почали «загвинчувати гай к и * , переслідувати м и тц ів, я к і брали участь у літер ату р н ій д и ску сії 1925— 1928 років. П ерш ий план у см іш ки щ едро «насичений* згад к ам и про бари н ю -експ луататорш у, к н и гу для вор о ж ін н я «О ракул*, «К а­ техізис* Ф іл ар ета, рел ігій н и й зб ірн и к «Р уський п ал о м н и к * , я к і легш е рвати , я к щ о вони у м 'я к и х п а л іт у р к ах , й удар ним и по голові в так о м у в и п ад к у м енш болю чий. Ч и тач і дізн аю ться про нібито улю блений автором ж овто-бурий колір (щ об не вк р ал ас я підозра, щ о улю блений — ж о вто -б л аки тн и й ), про к о тів, я к и х приєм но тяга ти за х віст, м и л и х серцю автора к із, ос, стр и ж ен и х ж ін о к , обов’язк о во взутих у чоботи, про інш і вигадані дурниці. Т ільки на задньом у п л ан і, та й то епізодично, автор згадує, що вчився в одній ш ко л і з неокласиком М и к о л о ю З е р о в и м , що молодість його пов’язана з петлю рівською столицею К а м ’я н ц ем -П о д іл ьськ и м , що в Х ар к ів «мене п е р е їх а л и » , тобто не з власної волі Остап В иш н я туди прибув із К иєва. Говорить м им охідь м итець і про свою роботу в газеті «С елянська правда*, я к а дуж е лю била сел ян : «З лю бові н п ом ерла», і про у к р а їн і­ зац ію , щ о розпочалася в зр уси ф ікован ом у за ц ар и зм у Х ар к о ­ ві й відразу ж натр ап и л а на величезні труднощ і. Про себе ж гуморист сказав так: «М о в у свою я взя в з м а м и но ї циці. З верніт ь ува гу на це, матері, і н а ш и х діточок ніко ли не доведеться ук р а ї н і з у в а т и » . До речі, на сх и л і років О стап В и ш н я зан отував, щ о навіть на засл ан н і завж д и розм овляв у країн ською мовою і н іколи її не ц ур ався. Саме рідна мова — м и л о зву ч н а, співуча, соковита — була д л я м и тц я н ай к р ащ и м засобом зм ал ю ван н я ком іч н и х си туацій і творен ня х ар ак тер ів . У ц и к л і у к р а їн о зн а в ­ чих усм іш ок м и тец ь поруш ував проблему р о зви тк у н а ц іо н ал ь ­ ної мови, вільного і повного вп ровад ж ен н я її в усі сф ери ж и т т я . М олодим м атерям письм енник мудро радив з ко л и ски ви хову­ вати у своїх д ітей повагу до рідного сл о в а, до н ар о д н о ї п існ і, з м олоком передаю чи м алятам щ ирі почуття любові й гордості за націон альн і святи н і. На перш ий погляд, оповідач у гуморесці «Моя автобіогра­ фія* — пасивний спостерігач, до всього байдуж ий учасник по­ дій. О днак він л и ш е вдає, що з усім погодж ується. Н асправді перед читачем постає образ людини мудрої, талановитої, дотепної. Відзначаю чи худож ню своєрідність «Моєї автобіограф ії*, М а к сим Р и л ь с ь к и й писав, що в цьому творі — «увесь В иш ня: любов до ж ит т я, любов до лю дини, іронія до отого «щасливого» дит ин ства... *. Та найголовніш им и в усм іш ці є добре зам асковани й п ід­ 133

текст, численні н атя к и , алю зії, а тако ж висновки, вкладені, для прикладу, в уста м аленького сина письм енника — В’ячеслава, про те, щ о бути лю диною важ ли віш е, ніж бути письм енником .

I І | | ї | | | І

П ом іркуйт е. 1. Д о ве д іть, щ о ця гум о р е ска має текст і підтекст. 2. Чому р озпо від ь у творі ведеться від імені оповідача, котрий тільки асоцію ється з автором — Остапом Вишнею? 3. П ригадайте о зн а ки гум ор е ски і з ’ясуйте, які з них притам анні творові «Моя автобіограф ія». 4. Які гум о р е ски та яких авторів ви вже вивчали у середніх класах? Щ о у них спіл ьно го із твором О стапа Вишні? А н а л із у є м о твір. 1. Щ о спо нукал о Остапа Виш ню написати твір «Моя автобіографія»? 2. Якою постає батьківська сім 'я оповідача? Щ о ви можете ска зати про дити н ство го л овно го героя гу м о р е ски ? З якою метою саме цей період найкращ е висвітлено у творі? 3. Як вчив дітей у школі стар ий Іван М аксим ович? Чому оповідач усе-таки йом у дуж е вдячний? 4. Р озкаж іть про події гр ом а д ян ської війни, описані у творі. 5. Якою ба ­ чить О стап Вишня працю письменника? Чи по го д ж ує те ся ви з таким трактуванням ? 6. Ко го зі своїх п и сьм е н ників-суча сн иків зга д у є Остап Вишня у цьом у автобіограф ічном у творі? 7, 3 якої причини введено образ м аленького В'ячеслава? 8. В икористовую чи інтер акти вни й м етод «Вільний мікрофон», висловіть власні дум ки про твір Остапа Вишні.

У

У з а г а л ь н ю є м о в и в ч е н е Н акресліть у зо ш и ті й зап овн іть таблицю «Жанри гум о р и сти чн о -са ти р и ч н и х творів»:

Ф | І ї ї

Й

Ж анр

Назва літер атур н ого твору, пр ізв и щ е автора

Комедія Соціально-побутова сатирична повість Байка П розова гум о р е ска Вірш ована гум о р е ска С півом овка Ф ейлетон С атиричний вірш Усміш ка

*Як варити і їсти супіздикої качки» У см іш ка «Як варити і їсти суп із д и ко ї кач ки * вперш е була надрукована в ж у р н ал і «Перець» 1945 року. Я к вам уж е відомо, особливе місце у творчості О стапа Виш ні посідала тем а любові до рідної природи, зм ал ю ван н я її казко во ї краси. Ц я тем а зн а­ ходила своє втіл ен н я навіть у вісточках м и тц я до д р у ж и н и із засл ан н я. Н ап ри клад , у листі від 1 1 травн я 1936 року читаєм о: ♦Гуси до нас п р и л ет іли , ка чк и , лебеді... Вони ж через У к р а їн у л е ­ т іл и . і на к р и л а х у н и х, напевно ж, іще з а л и ш и л и с я ш м ат о чк и сонця українського!.. Я к і ж м и т овариш і з п т и ц я м и к р и л а т и ­ ми? М и т епер — п л а з у н и , що в норах... Про нас тепер можна ск а за т и , переф разувавш и Горького: « З агнанньш п о л за т ь — л е т а т ь не можеш». Та ще «загнанньш » не з приборканими, а 134

Василь Перов, М исливці на відпочинку

в и р ва н и м и кри лам и ...*. У повоєнні роки талан т О стапа Виш ні н ай к р ащ е розкри в ся в «М исливських усм іш ках* — збірці гу­ м ористичних творів 1945— 1956 років. В еликий гум аніст зм а ­ лю вав колоритних м исливців і рибалок, щ и ри х поціновувачів рідних п ейзаж ів. Був Остап В иш ня д у ж е спостереж ливим , мав ф еном енальну п а м ’я ть, завж д и з неприхованим зац ік авл ен н ям лю бив послухати м исли вські побрехеньки, ум ів н алаш ту вати м исли вців на відповідний тон, а п ізн іш е вм іщ ував н ай ц ік ав іш і моменти цих розповідей у свої твори. Т ак з ’я в л я в ся «заєць*, я к и й після пострілу горе-м исливця з н явч ан н ям в и скак у в ав на тел еграф н и й стовп, а ви н у ватец ь при годи, п ід сл іп у вати й б у х ­ гал тер , ки н у вш и руш ницю і читаю чи м олитву, три кілом етри біг додому, або вчений пес, як и м не н ах вал и ть ся, поки не засне за чаркою в м исли вській ко м п ан ії його вл асн и к , про що ч и та­ єм о в усм іш ці «В ідкриття охоти*: *Даси, бувало, в зуби йому з а п и с к у й гроші: «Джек! М и т т ю п л я ш к у вина!» За півгодини вже л е т и т ь з вином. Т іл ь к и не можна було більш е грошей дава т и :р е ш т у о б о в 'я з к о в о п р о п ’є!.. Д е с ь о д д а л ік дере д е р к а ч , б'є п е р е п е л , пот ім усе за т и ха є, сам кудись п р о ва л ю єш ся і бачиш , що т ам за ст о лом си д и т ь Д ж ек І пр опиває х а з я їн о в у р е ш т у *. В у с м іш к а х « В ід к р и ття о х о ти * , « З ає ц ь * , «В альдш н еп*, «П ерепілка* та багатьох ін ш и х ви яви лася так а особливість стилю пи сьм енн ика: поєднання гострого сар к азм у та м ’якого гум ору з глибоким л ір и зм о м , поетичністю о сягнення світу. М аксим Р и л ьськ и й небезпідставно наголош ував, щ о Остап Ви­ ш ня — це поет полю вання. До того ж , він є непереверш еним м айстром діалогів. К р и ти к Ів а н З у б так оціню є м айстерність гумориста: «В и з н а ч а л ь н і особливості гумору О ст апа В и ш н і — багат ст во в ід т ін к ів і барв комічного, по народному соковит а мова, своєрідно діалогізований в и к л а д дії, мудрий, іронічноу с м іх н е н и й погляд оповідача на поруш ені проблеми. Д о т еп н і 135

й художньо неповт орні діалоги — один із о сн о в н и х засобів х а р а к т е ­ р и с т и к и й о цін ки персонажів. Д іа л о ­ гам п р и т а м а н н і неоднозначніст ь, ж ит т єво-змістова наповненіст ь, колори т ніст ь *. У см іш ка *Як в а р и т и і їст и суп із ди кої к а ч к и * присвячена М аксимо­ ві Рильськом у, з я ки м Остап В иш ня найчастіш е ходив на полю вання, про що поет згадує у вірш і «По полях ми з Виш нею бродили». М исливське п _ п хобі цих письм енників було особлиВасильПеров. Рибалка. 1871 . _ * . . . ве: вони ніколи не вбивали ні звірів, ні птахів, просто насолодж увалися природою, вели неквапливі бесіди. У домі Остапа Вишні ще в молодості, у часи х арківсько­ го періоду ж и ття , з ’яви ли ся м исливські собаки. Юрій С м о ли ч згадував, що В иш ня викохував та виховував їх, був арбітром на всіх собачих виставках та зм аган н ях , безкорисливо консульту­ вав усіх х ар к ів ’ян, котрі теж кохалися в собаківництві: сімена своїм собакам П а в л о М и х а й л о в и ч давав чудернацькі: Л я ль к а , Ц яц ь ка тощо... Гот увався до ви їзд у на полю вання дуже дбайливо і заздалегідь. Про трофеї нічого не можу ска за т и : за всі три рази він не вст релив жодної кур іп ки і жодного зайця*. Крім уж е за зн а ­ чених худож ніх особливостей, характерн их для «М исливських усміш ок* загалом , твір «Як варити і їсти суп із дикої качки* має епізодичні вкраплення, я к і м ож на порівняти за стилем хіба що з «М аленьким Принцом* А н т у а н а де Сент-Екзю пері. Н априклад, нічне погоже серпневе українське небо оповідач бачить у всій його дивовиж ній красі: *Ш виргається вгорі яки йсь космічний хл о п ч и к зорями, залиш аю чи в чорно синій безодні золоті смуги, р и пит ь Віз, диш ель свій у н и з спускаючи, блідне поволі Чумаць­ кий ш ля х * . Ж и ва природа в усм іш ці постає такою беззахисною і милою, що піднятися на неї може тіл ьки рука нелюда. Й хоча всі пейзаж ні зам альовки щедро приправлені доброзичливим гумо­ ром, вони настільки безпосередні й цікаві, що зап ам ’ятовую ться назавж ди: *Д о озера ви підходите вже тоді, коли качки «пови к лю ча ли мотори», почист или зуби, зробили на ніч ф ізкульт урну зарядку з холодним обливанням і, п оклавш и на водяні л іл е ї голо ви, полягали с п а т ь* . Т акі пейзаж ні зам альовки є ознакою худож ­ нього стилю Остапа Виш ні, адж е подібного явищ а не знайдемо у творах жодного українського іум ориста.

! і

. 1. Кому присвячена усм іш ка і з якої причини? 2. Розкрийте по етику назви усм іш ки «Як варити і їсти суп із д икої качки». Чому саме на кулінарном у процесі й спож иванні страви акцентує автор у назві твору, в яком у йдеться про полювання? 3. З 'я суй те особл ивості гум ору

136

І і

І

цієї усм іш ки. 4. Чому з га д ка про орнітолога М ензбіра у читачів викликає доброзичливу п о см іш ку? 5. Прочитайте вголос одну-дві цитати з пейзаж ним и замальовками. Доведіть, що о пи си природи в цьому творі маю ть особливе значення. 6. З якою метою автор реком енд ує своїм читачам після полювання читати «Записки мисливця» Івана Тургенєва?

Кр 1 = І | 1 І

А н а л із у є м о твір. 1. З якої причини в усм іш ці так детально р озповідається про п ід го то вку до полювання? 2. Яку річ, на д ум ку автора, не м ож на ні в яком у разі забувати? Чи ви зго д н і, щ о це справд і найголовніш е на полюванні? 3. Щ о ви довідалися пр о вечірню і ранкову зорю ? 4, Зверніть увагу на діалоги в усміш ці. Чим сам е вони цікаві? 5. Як саме м исливець-невдаха ко м пен сує відсутність м исли вськи х трофеїв? Коли і як сам е р озкр и ва ється й о го обман? 6. Поясніть роль засобів вир азн о сті у творенні худож нього світу Остапа Вишні.

Робота в п а р а х. З сусідом за партою п о д и скутуй те про істи нн ість тез: 4 / а) «їздили полювати. Це не вперш е і не востаннє. Нічого! І як радісно, | щ о я нікого не вбив!» (Остап Вишня); б) «Рибалка прагне пійм ати карася, а письм енник ловить у ж иво м у л ю дськом у потоці сю жети й о бра зи для | своїх творів» (Остап Вишня); в) «А як він викристалізовував, поетично | оф ормляв драм атичний елемент сво єї усм іш ки ! Багато йо го усм і! ш о к — це р о зго р н уті сцени, де д ійові о соб и ж и вуть і дію ть нем овби на під м остках, вони такі сценічно доверш ені, щ о самі просяться аби їх з і­ ! грали! В Остапа Вишні, безперечно, був сильний талант д рам атичного І гум ориста» (Ю рій Бурляй); г) -Д р у г лю дини, д р у г пр и ро д и й пращ , / = Грізний ворог нечисті і зла» (М аксим Рильський).

І 1

|

I І | І

Робота в г руп ах. С творіть творчу групу (3— 5 осіб) для написання п р о ­ екту «Тема полювання в українській та світовій літературах». На перш ому етапі, розділивш и роботу між учасникам и творчої групи, прочитайте кн иги Остапа Вишні «М исливські усмішки», «Записки мисливця» Івана Тургенєва, «Мисливець» Д ж он а Хантера (зверніть увагу, як перекладається з англійської прізвищ е ш отландського письменника). На д р угом у етапі р оботи проаналізуйте ці художні тексти, зро б іть стислі висновки про художні особливості творів письм енника-м исливця, який вам найбільш е сподобався. Свій творчий п р ое кт озвучте у класі.

£ .і М ист ецька с к а р б н и ц я Розгляньте картину Василя Перова «Мисливці - ї - на відпочинку» (с. 135). З верніть ува гу на такі особл и вості зображ ення персонаж ів: оповідачем виступа є найстарш ий м исливець (персонаж | зліва), йо го з над м ірною цікавістю слухає найм олодш ий учасн и к полюї вання (персонаж справа) Ж естикуляція і м ім іка оповідача свідчить про 1 те, щ о йо го барвиста уява на злеті, а е ксп р ом том витворені ф антазії | стаю ть захопливим и для са м о го оповідача, котрий о с о б и с то п е р е ­ ж иває те, про що розповідає. У центрі ка рти ни — м исливець, котрий | скептично ставиться до розповіді товариша. Жест лівої руки і глузлива 1 усм іш ка свідчать, що з уст цієї лю дини о с ь -о с ь зірвуться слова, які І вм ить розвінчаю ть чергову побрехеньку. На пере д н ьо м у плані картие ни — м исливські трофеї: заєць і рябчики Н изьке небо й пожовкла тра! ва підтвердж ую ть, що зм альована пора р о ку — пізня осінь, Чому саме | так н а зи в а є ть ся ка ртина? Які д е тал і п ід кр е с л ю ю ть , щ о м и с л и в ц і вже п ід кр іп и л и с я й харчам и, і чаркою ? Д о ве д іть, щ о ху д о ж н и к ти по в о 1 зм ал ю вав ситуацію , характерну для полювання.

137

«Сом* У см іш ка «Сом*, вперш е надрукована в ж у рн алі «Дніпро» (1953, № 11) згодом увійш ла до збірки «М исливські усм іш ки*. За обсягом усм іш ка «Сом* досить вели ка, складається з чоти­ рьох автономних частин. П ерш а частина присвячена змалю ванню тихої річки Оскол і д икої ж ивності, як о ї в очеретах видимоневидимо. З величезною лю бов’ю автор описує, я к сільська мо­ лодь плаває на ч о в н ах , у к в іт ч у є т ь с я б іл и м л ататтям , як радує око пташ иний рай річкового царства. Д о кож ного виду д и к и х п таш ок в О стапа В иш ні зн ах о д яться о р и гін ал ь н і п о р івн ян н я, що ви никаю ть на основі точн их спостереж ень: *Д икі курочки... р у д у в а т о чор нуват о-крапчаст енькі, на до вге н ьк и х ноженя т ах. І нож енят ам и т и м и вони бігають по зелен о м у л а т а т т і, я к по паркет у. З е л е н е л а т а т т я під н и м и н а віт ь не в г и н а ­ ється — т а к і вони легесенькі — б олот яні к у р о ч к и ». У другій і третій частин ах усм іш ки ви н и к ає ко л о р и тн и й т и п а ж — дід ГІанько, котрий розповідає про те, я к сом з ’їв гу сака, а згодом і панського собаку — сетер-гордона Д ж о я . З уст діда П анаса ми довідуєм ося про ще одну ф ан тасти ч н у рибину, я к а проти течії п р и тягл а з-під К анева ри б алку на човні. Ч етверта частин а — своєрідне авторське у загал ьн ен н я з р и б ал ьськи м и порадам и, на я к у при наду л о ви ти сом а, щ о м ож на зн ай ти в його нутро­ щ ах , а т а к о ж про те, я к р и б ал ьська у я в а з року в рік додає со­ мам і ваги, і розм ірів: «М ож ливо, що з р о з в и т к о м р и б альст ва сом важ ит им е т о н н у і ко вт а т и м е с и м е н т а л ь с ь к и х бугаїв і не­ в е л и ч к і буксирні пароплави... А сома... м ені сам ом у доводилося бачит и т акого за вб іл ь ш к и , я к к ом б ай н! Т іл ь к и т рохи довшо­ г о *. Я к б ач и м о , з а г а л ь н и й тон у с м іш к и ви тр и м ан о в руслі р и б ал ьськи х побрехеньок і ф ан тасти ч н и х перебільш ень.

Ф І = І

П ом іркуйт е. 1. Чим подібні, а чим суттєв о відрізняю ться усм іш ки Остапа Вишні «Як варити і їсти суп з дикої качки» й «Сом»? Чому тільки в "М и с л и в с ь ки х усм іш ка х» тал ант О стапа В иш ні м іг р о з к р и т и с я на по вн у силу? 2. З якою м етою пись м е н н и ки в о кр е м і твори вводять о браз оповідача з народу? Чи сам е народним типаж ем є дід Панько? Чому ви так вважаєте?

| ^ І А н а л із у є м о гвір. 1. Якою по ста є річка Оскол в усм іш ці «Сом»? Чи подобаю ться вам такі річки? Чи хотіли б ви жити на її березі або хоч відI почивати там влітку? Чому саме? 2. Яким змальований пан у цій усмішці? І Чому д ід П анько ставиться до н ього б е з належ ної поваги? 3. Яким | чином панові з дід о м вдалося вполю вати сома? Як ви дум аєте, чи м іг | у реальном у ж итті такий ф акт мати місце? 4. Щ о сталося з д ядьком . = яки й зловив величезного сом а п ід Каневом ? Н азвіть засоби сміху, з | д о по м о го ю яких письменник описує подорож рибалки, якого здоро! венний сом тягне разом із човном проти течії кільканадцять кілометрів, \ 5. П р о ч и та й те в го л о с і пр о ко м е н туй те о д и н з а в т о р с ь к и х в ід с ту п ів у тво рі. і:ін

гі * М ист ец ька с к а р б н и ц я . 1. Розгляньте ка р ти н у Василя П е р о в а £ *! «Рибалка» {с. 136). Чи може вона слугувати ілюстрацією д о усм іш ки І «Сом»? Ч ом у ви та к вваж аєте? Це худож нє п олотно м итец ь писав з І уяви в кім наті, на відм іну від картини «М исливці на відпочинку» (с. 135), | пр и ро да й п е рсо н аж і на якій зм альовані з натури. П орівняйте ці дві і картини. Чи пом ітні різні ум ови створення цих картин? Яка вам більше І по д об ається і чим саме? 2. Н амалю йте ілю страцію д о усм іш ки «Сом» і І д о б е ріть цитати з тексту Остапа Виш ні для назви сво єї роботи.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Г а л ь ч е н к о С. Горьована путь Остапа Вишні // Київ. — 1989. — № 12 .

З у б І. Остап Вишня: «Ніякого злочину я не вчинив* / / Літ. пано­ рама. — К., 1990. С е м е н ю к Г. Ніколи не сміявся без любові. — К., 2001. ►^ П еревірт е с е б е . І

І р ів е н ь . Виберіт ь о д н у п р а в и л ь н у в ід п о в ід ь :

е

1. С правж нім пр ізвищ ем О стапа Вишні є: а) М аксим Черешня; б) Павло Губенко; в) Василь Чечвянський; г) Остап Чечвянський. 2. Книга, в якій були надруковані твори М арка Твена й О стапа Вишні, називалася: а) «С ільськогоспод арська пропаганда»; б) «Червоний перець»; в) «М исливські усміш ки»; г) «Крокодил». 3. Найкращ ими друзями Остапа Вишні підчас проживання в Харкові були: а) М икола Хвильовий і Василь Еллан-Блакитний; б) Микола Куліш і Лесь Курбас; в) Павло Тичина й Володим ир Сосюра; г) інші письм енники. 4. Д е сятирічн е заслання Остап Виш ня відбував: а) у В оркуті; б) на С о ­ ловках; в) в пе чо р о -ухти н сь ки х таборах; г) на М агадані.

| 1 | ! | | | | ї

| | | | | | | ! | | | | і І |

| | ! ї

II рівень. Знайдіть д в і й більш е правильних від п о від ей с е р е д з а ­ пропонованих. 1. За проф есією Остап Вишня був: а) ф ельдш ером ; б) театральним критиком; е) пись м е н н и ко м -гум о ри стом ; г) художником ; ґ) скульптором . 2. О стап Виш ня д о вги й час жив у містах: а) Київ; б) Полтава; в) Кам ’янець-П одільський; г) А рхангельськ; ґ) Харків. 3. В исокохудож нім и зб ір ка м и творів О стапа Вишні є: а) «М исливські усміш ки»; б) «Вишневі усм іш ки сільські»; в) «Вишневі ус м іш ки театральні»; г) «Вишневі усм іш ки кримські»; ґ) «Українізуємось». 4, Д ля жанру усм іш ки характерні такі о зн а ки: а) гум ор ; б) сатира; в) ліричність; г) са рка зм ; ґ) великий о б ся г твору, 5. Д о зб ір ки «М исливські усм іш ки» входять твори: а) «В ід кр и ття охоти»; б) «Моя автобіографія»; в) «Чухраїнці»; г) «Вальдшнеп»; ґ) "Як варити і їсти суп із д икої качки». 6. О собливостям и тво рчого стилю О стапа Виш ні є: а) о птим ізм ; б) м ’який гум ор; в) го стр о сю ж етн ість; г) гум а н ізм ; ґ) поетизація.

основ/

III рівень. На біограф ії і творів Остапа В иш ні письм ово спростуйте а б о доведіть о д н у з тез: а) «Талант плю с винятковий м овний слух і висока творча напруга — ось ті три кити, котрі так високо піднесли О стапа Вишню» (Ф е д ір М аківчук); б) «Тільки п р а в д а була по вод ире м у м оєм у ж итті Я ніколи не зра д и в правди» (Остап Вишня).

139

Розвиток дрямзтургії і театру в 2 0 —о()-х роках У роки визвольних зм агань українців театр стає важ ливим чинником національно-культурного будівництва. На початку 20-х років діяло 74 професійні театри, численні сам одіяльні та пересувні театри. У 1918 році в Києві ф ункціонували Д ерж авний драм атичний театр, очолю ваний Олександром З а г а р о в и м , Д ер­ ж авний народний театр під керівництвом П анаса Саксаганського і «Молодий театр* Леся Курбаса. У 1919— 1920 роках у Галичині й Буковині д іял и «Новий Л ьвівський театр», Ч ернівецький театр і Д ерж авний театр ЗУ Н Р. 1919 року відкрили Д ерж авний театр імені Тараса Ш евченка в Катеринославі, 1920 року — Новий у к р а­ їнський драм атичний театр імені Івана Ф ранка у Вінниці (керів­ ник Гнат Юра). 1922 року керований Лесем Курбасом К иївський драм атичний театр, перейменований на «Березіль*, став тако ж і мистецькою лабораторією , і проводив культурно-громадську ро­ боту. 1926 року «Березіль» перевели до Х аркова. Важливою подією в культурно-мистецькому ж итті республіки стало присвоєння 1924 року славетній актрисі М а р ії За ньковец ь к ій почесного зван н я «Народна ар ти стка У країни*. П рофесійний театр розвивався у двох н ап р ям ках . Реж исер Гнат Ю ра (1 88 8 — 1966), спираю чись на принципи ром анти ч­ ного та реалістично-побутового театру, сх и л явся до реалістичнопсихологічної системи. У репертуарі В інницького театру перева­ ж али п’єси національної драм атургії (Ф ранка, К арпенка-К арого, С тарицького, В инниченка). З ним працю вали Амвросіи Б у ч м а , М а р 'ян К р у ш е л ь н и ц ь к и й , Олексій В а т у л я , Софія Т о б іл е в и ч , Г анни Борисоглібська. Н атом ість реж и сер Лесь К у р б а с (1 8 8 7 — 1937) постійно е к с ­ п ерим ентував, випробовував н и зк у м и стец ьк и х ш л я х ів — від психологічної драм и до експ ресіонізм у. Він прагнув утворити «реф лексологічний* театр негайного вп ли ву на гл я д а ч а, я к и й би ак т и в ізу в ав його і збудж ував до дії. З цією метою реж и сер у своїх естети чн их ш у к ан н я х від ум овних форм іш ов через синтез ум овності й психологізм у до ф іл о ­ соф ських вистав. П орвавш и з традиц ією етнографічно-побутового театру, реж исер о р ієн тувався на м одерні теч ії європ ей­ ськ о го театр у . Це був театр с и н к р е т и ч ­ н и й , в я к о м у ел ем ен ти д р ам ати ч н о го дійства перепліталися з різним и ф ормами м истецтва: пласти кою і хоровою декламацією , м ім ікою і ж естом , елем ентам и Л есь Курбас 140

ц и рку й балету, м узикою я к компонентом драм атичної дії. Лесь Курбас вперш е на національній сцені використав прийом и кіно. Саме йому судилося створити у кр аїн ськи й модерний театр. Н а перш их порах реж исери ставили к л аси ку . Лесь Курбас ін с­ ценізував «Гайдамаки* Ш евч ен ка , поставив п ’єси «Ц ар Едіп* Софокла, «Макбет* Ш експіра, «Д ж ім мі Х іггінс* С ін к л е р а , «Газ* К айзера тощ о. Вперше герої світової к л аси к и заговорили українською мовою, адж е в Р осій ській ім перії не дозволялося ставити п ’єси світових д рам атургів у перекладі українською . Н аціональна д рам атургія в театрі Курбаса була представлена ре­ алістичною драмою В и н п и ч е н к а («Ч орна П антера і Б ілий Медвідь*) та сим волістським и етю дами О лександра О леся. Ш ироко побутувала агітп ’єса, але вона не мала худож ньої цінності. Н е­ забаром ви н и кл а соціально-психологічна драм а («97* М и к о л и К у л іш а ) , докум ентально-реалістична («Б унтар*, «Д ванадцять» М ирослава Ір ч а н а ) і си м волістсько-ром антична п ’єса («Коли н а­ род ви зволяється*, «Б атальйон мертвих* Я кова М а м о н т о в а ). М и р о сл а в І р ч а н (1897— 1937) у річищ і експресіонізм у н а­ писав н ай кращ у свою п ’єсу *Родина щ іт ка р ів* (1923). Ф абулу д ля твору він взяв із зам ітки в нім ецькій газеті, де розповідало­ ся, я к єдиний видю щ ий син у сліпій родині щ іткар я і м у зи кан та повернувся з ф ронту П ерш ої світової війни осліплений газам и . К онф лікт будується на протиставленні двох родин — щ ітк ар я і ф абри канта зброї, професора й ви н ах ід н и к а отруйних газів. Д олі родин перехрещ ую ться: діти д р у ж и л и щ е в дитин стві, а пізніш е їх н і дороги розій ш л и ся. Син кап італ іста Боб т я ж к о кривди ть сліп у Єву, а ви най деш підприєм цем гази на ф ронті позбавля­ ють зору Івана, якого родина щ ітк ар ів називала своїми єд и н и ­ ми очима. Д л я б ід н яка війна — велике горе, д л я багатія — час нечуваної наж и ви . Т акий сю ж ет у дусі поетики експресіонізм у дав змогу драм атургові зображ уване піднести до сим волічності. Т ака сим волічність н аявн а в сам ій худож ній ід еїтво р у , в похм у­ рості поетичного колориту, уповільненості драм атичного ритм у п ’єси, пильній увазі до настроїв героїв, до підтексту. На поетиці с и м в о л із м у будували п ’єси Я к і в М а м о н т о в та Іва н К о черга. У д р а­ мах Іва н и К оч ерги (1881 — 1952) велику роль відіграю ть символи я к сем античні клю чі до розум іння зм істу його творів. У них обігрую ться символи часу («М айстри часу*), глухого ку та («М арко в пеклі*), світла («Свіччине весілля»), млинового ж орна й алм азу («А лм азне жорно*). Тво­ ри цих м итців попередж ували про небезМ ирослав Ірчан 141

пеку, що наступає, я к щ о розбудж увати у масах руйнівні ін сти н кти . С пираю чись на гу м ан істи ч н і цінності д р ам ату р гії X IX ст о л іт т я , молоді м итці зосередж ували увагу на лю дині. У драмі «97* М и к о л а К у л іш поставив питання про лю дське ж и т т я я к найви щ у цінність, ви світливш и взаєм ини особи і р ад я н ­ сь к о ї в л ад и . У п ер ш ій р е д а к ц ії п ’єси поруш увалась ідея гум анності влади, що мала б стати на захи ст лю дини. Проте ця влада не зах и сти л а н езам о ж н и ків, п р и ­ рікш и їх на см ерть. А нтигум анна влада так о ж приречена на загибель. У постановці «Д иктатури* за Іва ном М и к и т е н к о м Л есь Курбас показав лю дину як соціальний об’єк т ком ун ізац ії, я к засіб ви кон ан н я плану, коли особа підпо­ рядковується силі тоталітарного суспільства. З ал еж н ість долі лю дини від держ авно-партійного ап арату змальовано в комедії М икитенка «Соло на ф лейті». Пристосуванство Григорія Я рчу­ ка, центрального образу ком едії, постає не я к природна риса у к р аїн ц я , а я к наслідок пануван ня «нової влади*. А нтигум анна система відкинула творче, індивідуальне, ін іціативн е в лю дині, культивую чи л и ш е сам овідданість. Результатом тако ї сел ек ц ії є лю дина-пристосуванець, лю ди на-флю гер. Глибоким новаторством в ід зн ач ал и ся п ’єси М и к о л и К у л іи іа у постановці Л еся Курбаса: «97», «Н ародний М алахій », «М ина М азайло», «Комуна в степ ах», «М аклена Граса». Н ац іо н ал ь­ ний театр К урбаса — К уліш а руйнував догм атичну конц епц ію к ер івн и х кадрів доби «д и к т а т у р и п ролет ар іат у* щ одо істо­ ричного опти м ізм у у світогляді нової лю дини , позбавленої н а­ ціон ал ьн и х озн ак. Це був театр ф ілософ ського сп р ям у ван н я , щ о правдиво моделю вав тр агізм «нового ж и т т я » , ск л ад н у долю лю дини доби. А том у проти цього театру й К уліш а о п олч и лася догм атична п ар тій н а к р и т и к а , у 30-х ро ках зн и щ и вш и його. Ж ан рови й репертуар д р ам ату р гії 20-х років відзн ачається вели ким багатством , оновленням структури і засобів моделю ­ ван ня дійсності. Е ксперим ентально-психологічну драм атургію творить Володим ир В и н н и ч е н к о . Ш ирокий резонанс м ала його драм а «Закон» (1923). Зн ачн ого розм аху набуваю ть трагедія і комедія. К уліш стає творцем трагіком едії «Н ародний М алахій ». Я к і в М а м о н т о в написав трагікомедію «Республіка на колесах*. М одерні віян н я позн ачилися на тр ад и ц ій н и х ж ан р о ­ вих ф орм ах: лю бовна м елодрам а переростає у соц іальну драм у. У центрі психологічної драм и Ів а н а Д н іп р о в с ь к о г о «Яблуне­ вий полон» (1926), при свяченій подіям національно-визвольної 142

револю ції, відтворено к о н ф л ік т особистісного із сусп ільним , з а ­ гальнолю дського — із класовим . М айстерно окреслено характер Іви, я к а бореться за н езал еж н у У країну. Н ових ж ан рових ознак набуває історична драма під пером Івана Л'очерги( «А лмазне ж орно*, «Свіччине весілля*). Спробою актуалізувати події нашого героїчного минулого через образ д і­ вчини з легенди стала ліри чн а вірш ована драм а М и х а й л я С ем ен­ ка «М аруся Б огуславка*. В зявш и за основу однойменну історич­ ну драм у М и х а й л а С т ар ицьк о го та народну думу, поет дає своє трактуван н я теми. Він висвітлю є світ почуттів М арусі Богуславки та її національні прагнення, акцентую чи увагу на особистій драм і. Семенкова героїня не зум іла здійснити патріотичний вчи­ нок: намір визволити козаків-невільн иків з тем ниці розгадано, і за зраду султанові її страчую ть. До історичної теми звернувся Кость Б ур евій у п ’єсі «Павло Полуботок* (1928). Це драм а про зраду, я к а знищ ує У країну. В ній змальовано болюче прозріння П авла Полуботка в П етропавлівській тем ни ці. Не приєднавш ись до М азепи, наказни й геть­ ман вваж ав, що боронити батьківщ ин у від напасн иків треба не зброєю, а диплом атією , у надії, що Петро І благословить союз У країни з М осквою я к рівноправний. У цьому засліпленні й ви­ явилась найбільш а трагедія П олуботка. В иникає ф ант аст ична п'єса, що набуває ознак антиутопії(«Син сови* Євгена К рот еви ча , «Радій» М ирослава Ірчана, «М арко в пеклі* Іва ни К очерги). Т аки м чином , д р ам ату р гія я к існ о оновлю ється, наповн ю ­ ється ф ілософ ським зм істом . П ісля 1934 року наступ и ть новий її етап , позначений партійни м тиском і розгром ом у кр аїн сько го м истец тва. У д р ам ату р гії розпочнеться довга й за т я ж н а кр и за. 0 1 | =

П ід с у м у й т е п р о ч и т а н е . 1. С хар актер изуй те шляхи р о зв и тку д р а м а ­

тур гії й театру доби. 2. У чом у полягає н оваторство Л еся Курбаса як реж исера? 3. Щ о нового внесли п и сьм е н н и ки в р о зв и то к д р а м а ту р гії 2 0 —30-х років? 4. Яких д р а м а тур гів того часу ви знаєте? Які їхні п'єси ви читали чи бачили на сцені?

а. П о м ір куи т є. 1. Щ о спр ичин ил о відрод ж ення театру та д р а м а ту р гії у цей період? 2. Чим зум овлений творчий злет театру «Березіль»?

мц^Гворча робота. Уявіть собі, ідо ви реж исер. Яку з п 'єс д р ам а тургів Ц * 2 0 —30-х років ви поставили б на сцені? Яких би дібрали акторів на ролі? На чому акцентували б ува гу глядача? Н апиш іть рецензію на виставу і за творам и М иколи Куліша, Івана Кочерги або інш ого д р ам а турга . СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ З а л е с ь к а - О н и ш к е в и ч Л. Текст і гра. Модерна українська дра­ ма. — Львів, 2009.

П р а ц ь о в и т и й В. Н аціональний характер в українській драм а­ тургії 20—30-х років XX століття. — Л ьвів, 2008. С е м е н ю к Г. Українська драм атургія 20-х років. — К.,1993.

1н кола Куліш (1892— 1937) «Микола Куліш — талант світового масштабу. Не буду ш укати безперечних аналогій у класиці — м іж Ш експіром і Ш іллером або Мольєром чи Бомарше, але в сучасній йому радянській драматургії він не мав собі рівних...»

(Юрій Смолич) М икола К уліш — одна з найтрагічніш нх худож ніх постатей, в я к ій сфо­ кусувалася складність розвитку л іте­ ратури «Розстріляного відродж ення*. Йому судилося прож ити л и ш е сорок п ’я ть років, але за цей час драм атург нстнг зробити д уж е багато. Його твор­ чість сучасники порівню вали з ф еєрверком , а Лесь Т а н ю к зазн а­ чив: * Т а л а н т брав у К уліш еві гору — в ін є д и н и й д и к т у в а в йому ш л я х до вічності, хоча то був ш л я х через Голгофу *. Т ерн и сти м ш лях о м ло б езсм ер тя Н ародився М икола Гурович К уліш 6 грудня 1892 року в селі Ч ап л и н к а Д ніпровського повіту Х ерсонської губернії у бідній сел я н ськ ій с ім ’ї. Б атько все ж и т т я прон айм и тував у п анських ек о н о м іях . М ати, родом з П олтавщ и н и , вм іла чудово ро зм ал ьо ­ вувати хати . Д л я М иколи н ен ьк а н а завж д и зал и ш и л ас я м оло­ дою , ад ж е пом ерла д у ж е рано. З м а л к у М иколі довелося пасти ч у ж и х я гн я т , а восьм ирічним він н ай м и ту вав у багатого госпо­ д аря д ал еко від д о м івк и . У початковій ш колі хлопчин а вчився охоче й старанно. Він не обминав ж од н ої к н и ж к и , і в чоти р н ад ц ять років ви явл яв глибокі зн ан н я к л аси к и . Щ об післ я зак ін ч ен н я чотирикласного міського училищ а в О леш ках здібний хлопчик-ен рота зм іг про­ д овж и ти освіту, його колиш ні вчителі зібрали 100 карбованців. Та коли зак ін ч и л и ся грош і, М икола позбувся д ах у над головою і потрапив до си рітського п р и ту лк у , щоб м ати зм огу й далі від­ відувати училищ е. С прага знань привела М иколу в п ’я ти к л асн у приватну чоловічу гім н азію , де він захоп и вся м узикою , л ітер а­ турою , створив драм ати ч н и й гурток з ровесників і добирав для нього репертуар. У гім н азії М икола К уліш зд р у ж и вся з тал ан о ­ витим хлопчиком Іваном Ш евченком , я к и й пізніш е ввійш ов у л ітературу під псевдонімом Іва н Д н іп р о в с ь к и й . Коли у М иколи в и н и к а л и проблем и з ж и т л о м , його п р и й м ал и до себе д р у зі, зокрем а брати Н евелі, я к і мали зеленооку сестри чку Тоню. М іж 144

М иколою і красунею А нтоніною сп ал ах н у л а в ел и к а лю бов, я к а ви яви л ася єдиною у їхн ьом у ж и тті. Г ім назію раптово зак р и л и , і М икола склав гім н азій н и й курс екстерном . Ю нака зарахували студентом на історико-ф ілологічний ф ак у л ьтет О деського у н і­ верситету, але П ерш а світова війна перекреслила його плани. С олдатів з атестатам и зр іл о сті наби рали в О деську ш колу п р ап о р щ и к ів . П еред відп равкою на ф ронт М иколі Гуровичу д ал и коротку відп устку, й він устиг п о він ч ати ся з Тонею . Во­ ю вати К у л іш еві довелося на тер и то р ії Г али чи н и й Л и т в и . За влади С коропадського М икола Гурович понад півроку відсидів у тю рм і, а за Д и р ек то р ії входив до ск л ад у м іськ о ї управи. Коли перед навалою д ен ік ін ц ів Симон П етлю ра дав н ак аз відсту­ пати , М икола К у л іш ор ган ізу вав у Х ерсоні й очолив П ерш ий у к р аїн сь к и й д н іп р о вськи й п о л к . Згодом Юріїї Я н о в с ь к и й п од і­ бні воєнні події описав у новелі «Б атальй он Ш веда* з ром ану ♦В ер ш н и ки * , а К уліш а ви вів у образі Д ан и л а Ч абана. Під час наступу ар м ії Д ен ік ін а вл ітк у 1919 року М икола К у­ л іш у скл ад і Ч ервоної ар м ії відступив на північ У к р аїн и , але зголосився стати розвідн иком , щоб повернутися в рідні к р аї. Разом зі своїм другом -супутником він потрапив до петлю рів­ ців. П олонених ви ріш или р о зстр іл яти , але доручили це зробити надто милосердном у козакові, котри й вивів бранців у поле й д о ­ зволив т ік ат и , куди знаю ть. П овернувш ись в О леш ки , М икола створю вав у к р аїн сь к і ш ко л и , д и тяч і садочки, працю вав інспектором народної освіти, укл ав буквар «П ервин ка», куди у війш ли К уліш еві вірш і та опо­ відан н я д л я дітей . М икола Гурович окреслю вав три сфери своїх захоплень: перш а — л ітер ату р а, друга — м у зи ка, третя — театр. Свою перш у драм у «97* М икола К уліш написав н а основі ре­ ал ь н и х ф ак тів . Ц ією п ’єсою п и сьм ен н и к не ввійш ов — у в ір вав ­ ся в л ітературн е й театр ал ьн е ж и т т я У к р аїн и . Н есподіваний усп іх драм и «97* у Х ар ко ві на сцені театру ім ені Іван а Ф р ан к а врази в м и тц я. Водночас переробка реж исером Гнатом Юрою тр агіч н о ї р о зв’я з к и драм и на опти м істи ч н у стало неабиякою неприєм н істю д л я автора через відсутність ж и ттєво ї правди в таком у ф ін ал і. П и сьм ен н и к , я к и й у душ і все-таки п огодж ував­ ся, щ о світле м айбутнє н ащ ад к ів доводиться здобувати через сотні ж ер тв, не м іг вдавати , що вели чезн и х лю дських втрат не існує. До того ж , текст п ’єси «97* мав двоїсте п р о ч и тан н я: за одних акто р ськи х ак ц ен тів Серьога С м ик, Мусій К о п и стка — лю ди нової доби, п р и х и л ь н и к и нової вл ад и , р я тів н и к и голо­ д ую чи х односельців; за ін ш и х — н ік ч ем и , н евд ах и , л ед ар і, я к і п рагнуть керувати ін ш и м и , сліпе зн а р яд д я в ру ках вл ад и , що грабує селян. Н а тлі п ри м іти вн и х лозуні'ових п ’єс 20-х років зоря К у л іш а-д рам ату р га з а с я я л а особливо яскраво. 10

Укр. літ.. 11 кл., Рі&еньстенд, якяд.

145

Роки перебування М иколи К уліш а в Одесі (1 9 2 3 — 1925) — це період вн утріш н ьої боротьби м іж сум лінним ви ко н ан н ям с л у ж ­ бових обов’я з к ів ін спектора облнаросвіти і б аж ан н я м творити. П роцес творчості у др ам ату р га був подібний до Стеф аникового: К уліш м іг писати лиш е тоді, коли в кім н аті було ідеально п р и ­ брано, підлогу вим ито, речі на столі були на своїх м ісц ях . П ісля гл ядац ького успіху п ’єси «97* у К уліш а з ’я ви л ася нагода пере­ їх а ти до Х аркова, де вирувало м истец ьке ж и т т я . Тодіш ній н ар ­ ком освіти О лександр Ш ум ський запропонував М иколі Гуровичу посаду ш кільного інспектора. С подівання М иколи Гуровича на розвій творчості у Х аркові зн и к л и , к о л и він глибш е п озн ай о­ м ився з н авкололітературним ж и т т я м , я к е окреслив так : *Дріб н и ці, п о л іт и к а н с т в о , заздріст ь, к о н к у р е н ц ія , п л і т к и , ф альш і старість, одягнена у м у н д и р чиновний, — ось літ ер а т у р н е поле*. Участь у «В А П Л ІТЕ*, друж ба з Ост апом В и ш н е ю , П а в лом Т и ч и н о ю , Юрієм Я н о в с ь к и м д авал и М иколі Гуровичу ш анс на перспекти ву стати визнаним драм атургом . Про М и к о л у Х в и л ь о в о г о К уліш в зага л і від гу к у вав ся захоп лен о: *Ц е наш н а т х н е н н и к ! В ін перш ий нам від кр ив очі на У країну*. У Х аркові К уліш написав драм и «О так заги н у в Гуска*, ♦Х улій Х урина», «Зона*. П остановка п ’єс К уліш а на сцені ♦Березолю* Лесем К у р б а с о м стала творчим злетом двох геніїв: драм атурга і реж и сера. М истецтвознавець Лесь Т а н ю к п ід кр ес­ лю є, що зустріч із Лесем Курбасом та «Березолем* круто зм інила не ли ш е біограф ію , а й творчий метод д рам атурга. Відбулося взаєм оп рон и кн ен н я р еж и сер ськ и х , ак то р ськ и х і д р ам ату р гіч ­ них задум ів, без єдності я к и х не м ож е бути істинного театру; ви никла «лабораторія української к у л ь т у р и » . У продовж д еся­ ти р о к ів К у л іш н ап и с ав 14 п ’єс. Н ай б іл ь ш у сл ав л ен и м и с т а ­ ли ш едеври «Н ародний М алахій*, «М ина М азайло*, «М аклена Ґр аса* . Я кщ о Ів а н Т о б іл е в и ч створив к л аси ч н у у к р аїн ськ у д рам у д л я театру кориф еїв, а Леся У к р а їн к а — європеїзовану українську драму, то М икола К уліш став творцем модерної драми україн ського відрод ж ен н я. П ’єсою «Н ародний М алахій* (1927) М икола К у л іш ви крив методи будівн ицтва со ц іал ізм у через духовне р у й н у ван н я і ф ізи чн е зн и щ ен н я лю дини . Головний п ерсонаж цього твору з болем заговорив про ж ал ю гід н и й стан у к р аїн сь к о ї м ови, я к а *віки вист ояла...*. Д рам а «Н ародний М алахій* засв ід ч и л а, що К уліш творив і утвер д ж у вав у н ац іо н ал ьн ій л ітер ату р і модерну драму. П рем ’єра вистави в «Березолі* 31 березня 1928 року стала п о ч атк о м нового етап у в іс то р ії у к р а їн с ь к о г о т е а т р у . П ’єсу одразу в зя л и до реп ертуару к іл ь к а театрів респ убліки, проте ч ер ез зл о б о д е н н ість т е м а т и к и 1930 ро ку п ’єсу «Н арод н и й М алахій * заборони ли стави ти на сцені. 146

1929 року М икола К уліш нап и сав «П атетичну сон ату», я к у т а к о ж заборони ли стави ти в У кр аїн і, але р о сій ськи й р е ж и ­ сер О лекса ндр Т а їр о в поставив її на сцені К ам ерного театру в М оскві, зап роси вш и на п р ем ’єру членів уряду. У спіх вистави був н ейм овірн ий . Н ім ец ьк и й д р ам ату р г Фрідріх В о л ьф , я к и й бачив виставу, переклав драм у німецькою мовою і в передмові до ви дання написав: *Форма « П а т е т и ч н о ї с о н а т и >> — цієї найб ільш ої укр а їн сь ко ї д р а м а т и ч н о ї поезії — у світ о вій л і т е ра т ур і може бут и порівняна т іл ь к и з др а м а т и чн и м и поемами «Ф ауст о і «П ер Ґ ю н т * . П роте «П атетичну сонату* зн я л и з репертуару театрів М оскви, Л енін града, Ір ку тська, Б ак у , де вона з успіхом й ш л а раніш е. Зм ал ьован і у п ’єсі події охоплю ю ть період м іж двом а В ел и ­ ко д н ям и 1917— 1918 р оків. З н ач н у к о м п о зи ц ій н у роль у п ’єсі відіграє ген іал ьн и й твір Бетховена «П атетична сон ата», я к и й є ідей но-худож нім стр и ж н ем , лейтм отивом драм и. «П атетична соната» К у л іш а засвід чи л а н ар о дж ен н я в У кр аїн і нової драм и. Це була ху д о ж н я спроба за допомогою су м іж н и х видів м и с­ тец тва — слова, зву ків , м у зи к и , ко л ьо р ів, л ін ій — поруш ити важ л и в і п и тан н я долі у к р а їн ц ів , зо кр ем а ін тел іген ц ії, на пер­ ш ом у етапі н ац іон альн о-ви звольн ої револю ції. У грудні 1928 року М икола К уліш завер ш и в сати р и ч н у к о ­ медію «М ина М азайло», а вж е у березні 1929 року відбулася її п р ем ’єра в Д н іпроп етровськом у театр і у постановці Д м и т р а Р о ви н ськ о го . 18 к в ітн я 1929 року відбулася п р е м ’єр а п ’єси у ♦ Б ерезолі*. Л есь Курбас зал у ч и в н а й к р ащ и х ак то р ів того часу: М ину грав Й осип Г ір н я к , тьотю Мотю — Н атал я У ж вій , д яд ь к а Т араса — М ар’я н К р у ш ел ьн и ц ьк и й . У спіх був н ечу ван и й , про­ те й цей м и стец ьки й ш едевр К у л іш а й К урбаса цензурою було усунуто зі сц ени , ад ж е п оч али ся реп ресії проти ін тел іген ц ії. За вкрай неспри ятливи х умов М икола К уліш уперш е взявся за тем у, нібито д ал еку від подій в У країні. Дію драми «М аклена Ґраса* (1932) Куліш переніс до П ольщ і. А кторам и *Березо­ лю* цей твір у вересні наступного року був представлений владі. «М аклена Ґраса* ви яви лася останньою Куліш евою п ’єсою, я к у публіка побачила на сцені. П ісля сьомої вистави цю драм у забо­ ронили до показу, театр «Березіль* ліквід у вал и . К уліш написав щ е п ’єси «Закут*, «Д іалоги», «Вічний бунт*, «Т акі*, але їх не друкували й не ставили, а в роки війни тексти були загублені. Н а початку 1933 року К уліш навідався до рідного села, де йому стало моторошно від побаченого. П овернувся до столиці М икола Гурович вкрай нервовим, стогнав і кричав від душ евного болю, від дум ки, що його багатостраж дальний народ вм ирає від голоду. Гнітюче вплинуло на К уліш а й самогубство М иколи Х ви­ льового. Всю ніч перед похороном М икола Гурович простояв біля Ю*

147

труни покійного. Д руж и н а драм атурга надійно заховала обидва наган и , щоб ч оловік не повторив ф атального кр о к у автора «Си­ ніх етю дів*. О скільки к р ащ і п ’єси К уліш а було заборонено до постановки я к ан ти р ад я н сь к і, сп р ям о ван і проти л ін ії п ар тії, М икола Гурович зробив останню одчайдуш ну спробу прорватися до гл ядачів, написавш и цілком л о ял ьн у до влади драм у «П ро­ щ ай , село» (1933). А ле поставити її на сцені так о ж не дозволи­ ли . У вересні 1934 року м итця виклю чили з п артії за з в ’язок з « к о н т р р е в о л ю ц ій н и м и ел ем ен там и * — Л есем К у р б а с о м і М ихайлом Я л о в и м . 1 грудня 1934 року в Я лті пом ер Іван Д н іп р о в ськ и й , і М ико­ ла К уліш поїхав на похорон друга. П ригніченого горем К уліш а заар еш ту вал и на вулиц і 7 грудня 1934 року, зви н увати в ш и у н алеж ності до боротьбистського терористичного центру і вбив­ стві перш ого секретаря Л енін градського обкому п ар тії Сергія К ірова. П ісля стр аш н и х кату ван ь М икола Гурович ви зн ав усі зви н увач ен н я й н авіть написав зая ву з п роханням негайно його р озстріл яти . К ул іш а засудили до десяти років засл ан н я у таборі на Соловках. На відм іну від ін ш и х, хто з ним проходив за однією крим інальною справою , К уліш не мав права працю вати, пере­ бувати надворі, користуватися ш п и тал ем . Д л я нього була від­ ведена кам ера-оди ночка. З-п ом іж усіх засу д ж ен и х у к р аїн ськ и х пи сьм ен н и ків за таки х нелю дських умов відбували п о кар ан н я л и ш е М и к о л а К у л і ш та В а л ер 'я н Г І ід м о г и л ь н и й . О станню зв іс т к у про себе М и кола Г урович подав д р у ж и н і 15 червня 1937 року. В идатного др ам ату р га разом з М иколою Зеровим та багатьм а ін ш и м и у к р аїн сь к и м и ін теліген там и р оз­ с т р іл я л и 3 листоп ада 1937 року в яр у С андормох у К арелії. 4 листоп ада 1956 року М иколу К уліш а реабілітували посмертно *за від сут н іс т ю с к л а д у зло ч и н у* .

/V П ідсумуйт е прочит ане 1.Щ о ви дізналися про дитячі роки майбутньо­

| § і

го письменника? Як ви вважаєте, чи впливають обставини на розвиток таланту митця? 2. Які події з буремної ю ності М иколи Куліша вас схвилювали найбільше й чому? 3. Щ о ви довідалися про перші проби пера великого майстра? 4. Який різновид драми запровадив Микола Куліш? 5. Які п'єси уславили Куліша як драм атурга й Леся Курбаса як режисера? Чому зм іст цих драм визнали крамольним? 6. Я ку версію загибелі Куліша ви знаєте? 7. Доведіть, щ о Микола Куліш — представник -Розстріляного відродження». Кого ще з цієї когорти митців ви можете назвати?

| = I І

Робота в п а р а х . С ко р иста вш ись ін тер акти в н и м м етодом «Вільний мікрофон», дайте відповідь на запитання: 1. Чи могла ж иттєва й творча доля М иколи Ку��іша скл астися щ асливо й чом у? 2. Як сл ід р озум іти висн о во к Л еся Т а н ю ка «У д о б у р о зкв іту політичної а гітки й театрального плакату М икола Куліш пе рш им із поревол ю ц ійних д р а м а тур гів пр ийш ов д о п с и х о л о г і ч н о г о письма»?

1 | |

148

« К н о х а л ь н а іГеса * ( М и к о л и Х в и л ь о в и й )

П ’єсу * М и н а М а з а й л о » вперш е о п уб лікували у ж у р н алі «Л ітературний ярм арок» (1929) і того ж року видали друком у Х аркові окрем ою кн и ж еч ко ю . Ж ан р п ’єси «М ина М азайло* сам автор ви зн ач и в я к ком едію . Обравш и його, п и сьм ен н и к засо­ бами гротеску і сатири ви кр и в ан ти україн ські суспільні яви щ а к ін ц я 20-х років XX століття, висм іяв носіїв великодерж авного ш овінізм у. Б іл ьш ість л ітер ату р о зн авц ів вваж аю ть «М ину Мазайла* сатиричною комедією . У п ’єсі в постановці Л еся К у р б а ­ са д л я «Березолю » п ер еваж ав гротеск, риси п ерсон аж ів у кр ай загострені, а м отиви піднесені до вселю дських м асш табів. У наш час все більш е л ітер ату р о зн авц ів сх и ляю ться до дум ­ ки , що «М ина М азайло* — це тр агіко м ед ія, ад ж е у творі ви світ­ лено катастроф ічн е становищ е у к р а їн с ь к о ї мови й ф ік т и в н іс т ь національної незалеж ності. Н аціональний нігілізм я к доміную ча риса х арактеру к іл ь к о х п ерсон аж ів ви разно р о зк р и ває суть м алоросійства, що став м іцним п ід ґр у н тям д л я ідей вел и ко дер ­ ж авн ого ш овін ізм у. Саме тому д л я укр аїн сько го відродж ення гнучкохребетні дяд ьк о Т арас, М окій, У ля так і ж небезпечні, як і тьотя М отя з К урська. А М ина М азайло — покруч системи, тому й реалізується, за словами рідного сина, я к «яа л у єв с ь к и й асис­ т ен т * . М истецький рівень трагіком едії «Мина М азайло* надзвичайно високий. К ритик Юрій Ш ерех підкреслю вав: «Український т е­ а т р діст ав свою н а йкра щ у, може, свою єд и ну комедію, я кщ о в л а с т и віс т ю комедії вваж ат и легкіст ь, грайливіст ь, р и т м іч ­ ність, грацію на підложжі глибокого... з м іс т у ». Т вір був н а п и ­ саний М иколою Гуровнчем в ку л ьм ін ац ій н и й м ом ент у к р а їн і­ за ц ії, але спостереж ливим зором д рам атург вловив не тіл ьк и грубі пом илки в проведенні так о ї важ л и во ї к ам п ан ії, невм іння й неготовність до цього я к влади, т а к і соціум у, а й ті ідеологічні вели кодерж авн і віян н я, котрі незабаром м али набрати ви гляду переслідувань і репресій національно свідомих українців. З цього п ри вод у щ е в д р ам і «Н ар о д н и й М ал ах ій » у ст ам и головного героя було проголош ено важ л и ву тезу: « Кажіть руською мовою, не ґ в а л т у й т е української... П и т а ю : н а віщ о у к р а їн із у ю т ь чуж их? Х іба щоб погонич скидався па укр аїнця?». «Мина М азайло* — зразок п ’єси, про я к у м ріяв Лесь К урбас, вваж аю чи, що її змістовим стриж нем м ож е слугу вати певна ідея, а не дія. В елику роль у сценічній постановці трагіком едії відігра­ вали такі елементи ін тер’єру, як зазначені у рем арці величезні д зеркал а, в я к и х укрупню валося, чітк іш е проступало і здавалося щ е потворнішим усе негідне й мерзенне. Це давало змогу глядачам стеж ити за поведінкою акторів водночас на кону і в д зеркалах. У р езу л ьтаті цього, за словам и ак то р а Й осип а Г і р н я к а , я к и й 119

грав роль М ини М азайла, ідейний дух п ’єси, ї ї соковите слово наповню вали весь сценічний простір, а тому проблема у к р аїн і­ зац ії розглядалася ш ирш е, об’єм ніш е. В иходячи з М азайлової оселі в харківськом у передмісті на Х олодній Горі на обш ири всієї тогочасної У країни, проблема мови й сам оідентиф ікації висвіт­ лю вала цілу історичну епоху, ті обставини ж и ття укр аїн ц ів, що скл ал и ся протягом кількох століть, а так о ж давала простір для роздумів про долю української мови, культури , нації загалом . С м іл и вість К ул іш а в процесі н ап и сан н я п ’єси п о л я гал а в його н ац іон ал ьн ій свідом ості, що н ай в и р азн іш е в и яви л ася під час літературного диспуту: «М и маємо обминання в нашій літературі т а к и х ва ж л и в и х . п е к у ч и х проблем, я к проблема національна... Я не можу обійти цієї проблеми й не хо чу р о зв'я зуват и її в б ілих р у к а в и ч к а х * . Ц ілеспрям ованість драм атурга проступає із р о зк и ­ даних у творі «крам ольних ф р а з» , н априклад , про ком уністичну партію і м ож ливість репресій в У країні у будь-який момент: «За* кохую ться ж так , що на розтрату йдуть, про парт ію забувають, і неабихто*, «С каж іть, будь л аск а, у вас і парт ійці балакаю т ь цією мовою?.. Тоді у вас якась друга парт ія...*, «С каж и — нас нема!.. Н а с арештовано!*; про к а р ’єризм комуністів: «Молодий щ е, двадцят и трьох нема, але стаж н а д зви ч а й н и й !*; про від­ ступництво від національних інтересів радянських клерків та урядовців: «А щ о, я к сидить так и й , що не тіл ьк и прізвищ е, всю Україну зм інив би?*', *Ви ж свою «Ю гост аль» оддали!*; про йм о­ вірні катастроф ічні наслідки у к р аїн ізац ії у X X столітті й віднов­ ленн я імперії у вигляді Союзу: « ...У країнізація — це спосіб в и ­ я в и т и всіх нас, українців, а тоді з н и щ и т и разом, щоб і д ух у не було*; «Зостанеться єдина, неподільна... СРСР*. У творі є н атяки на те, щ о скоро вся велетенська країна перетвориться на суцільну тю рму чи концтабір, бо тіл ьки в цих заклад ах немае імен та прізвищ — в’язн і відгукую ться на їм присвоєні номерні знаки. Т рагіком едія К уліш а має певні особливості. Цю п ’єсу нем ож ­ ливо якісн о перекласти інш ою мовою, о скільки при перекладі втрачається обігрування у кр аїн ськи х та російських слів, а тако ж зіставлення спільного й відмінного у ци х мовах. У творі немає позитивних персонаж ів. Д яд ько Тарас надто полохливий і посту­ пли вий, непослідовний у д ум ках і вч и н ках . М окій — не патріот, а раф інований науковець, якого рідна мова ц ікави ть лиш е з ф а­ хової точки зору. М ина М азайло — типовий перевертень. Його фіаско було м ож ливим тіл ьк и в літературном у творі. У реальному ж и т т і р ад я н сь к а влада всіл як о п ід тр и м у вал а я н и ч ар ів , ум іло використовувала їх для боротьби зі сп равж нім и патріотам и. При уваж ном у прочитанні трагіком едії впадає в око, щ о Мина виріш ив змінити прізвищ е саме з метою аф іш ування своєї л о ял ь ­ ності до влади та щоб не стати другосортним після можливого 150

провалу україн ізац ії й наступу реакції. А дж е прізвищ е М аза й ло чи навіть повне М азайло-К вач — не є ганебним. До то го ж , воно, як підкреслю є комсомолець Губа, щ е й «демократично-плебейське*, що дуж е важ ли во для радянської доби. Хоч як нарікає М ина, та його прізвищ е не завадило носієві зробити хорош у к а р ’єру, одру­ ж и ти ся, ж и ти в достатку. Н езваж аю чи на певну однобічність зм алю вання драм атичних характерів та помітну авторську налаш тованість на ідею, образи дійових осіб ком едії відбивали правду ж и т т я , типові ознаки тогочасного суспільства. Юрій Л а вр ін ен к о наголош ував на унікальном у характеротворенні у цій п ’єсі, оскільки персонаж ів окреслено таким и найсуттєвіш им и ш тр и х а­ м и, що вони надовго залиш алися в пам ’яті читача й глядача. М и ­ кола Х в и л ь о в и й , маючи на увазі «Народного М алахія* і «Мину М азайла*, ствердж ував, що *т ільки епохальні п ’єси можуть в и ­ к л и к а т и т а к у в е л и к у дискусію і т ільки обмежені люди не розумі ють, що саме т а кі п'єси й роблять у театрі епоху*. Щ

С л о в н и к о в а робот а.

1

. З а п а м ’ятайте новий терм ін.

Т р а г ік о м е д ія — д р а м а т и ч н и й т вір, у я к о м у поєднані І риси трагедії і комедії. А вт ор т рагікомедії засобами гумору І й с а т и р и в и к р и в а є с у с п іл ь н і вади й висм ію є н е г а т и в н і | лю дські риси. Трагікомедією є т вір М и к о л и К у л іш а « М ина І М а за й ло » . | =

2. Д оведіть, що у п'єсі “ М ина М азайло» є елем енти тр а гічн о го і ком ічного, зачитую чи відповідні цитати з тексту.

/V

П ід сум уй т е прочит ане. 1 , Які суспільні вади р о зкр и то у п 'єсі «Мина Мазайло»? 2. Я ку роль у тр а гіко м е д ії від ігр ає дзеркало? З якою метою відбувається гра багатьох пе рсо н аж ів п е р е д ним і п е р е д са м и м и с о бою? 3. Навіщ о М ина М азайло виріш ив зм ін и ти прізвищ е? Чи етично, на ваш погляд, без вагомо* причини м іняти пр ізв и щ е своїх предків, навіть якщ о воно не звучить бл агородно? У яких ви па д ка х зміна п р ізв ищ а є виправданою ? П рочитайте цитату з ком ед ії, де д яд ько Тарас р о зп о від а є про о д іо зн е прізвищ е се кре тар я зе м с ь ко ї повітової управи Каленика М итрофановича й величезні труднощ і у справі зміни прізвищ а за ц а рсько ї влади. П роком е н туйте ситуацію . 4. Чом у тьотя Мотя задум алася, чи не варто їй зм інити прізвищ е? З якої причини такі дійові о соби, як М окій і д яд ь ко Тарас, котрі відстою ю ть сво є виразно українське п р ізв ищ е і сво є право го вор и ти українською , не м ож уть вваж атися п о зитивн им и? 5. Яку роль відіграю ть «крамольні фрази» у п ’є сі «Мина Мазайло»?

1 § § ! І І І 1 1 І | | =

ш А А н а л із у є м о твір 1. С кладіть психо л огічн ий портрет М ини М азайла. Чи можна йому співчувати? Чи варто о суд ж увати й о го зап овзятл и вість | у справі зм іни сво го прізвищ а? 2. Якою по ста є М азайлиха з перш их | с т о р ін о к тр а гіко м е д ії? Щ о с п іл ь н о го і щ о в ід м ін н о го м іж К илиною і М азайлихою та її се стр ою М отроною ? 3. Чим від Рини і М азайлихи відI різняється Уля Розсоха? Чи п о ка за н о її характер у р о зв и тку ? 4. Сха! р акте р и зуй те взаєм ини Рини із братом . 5. Як ви р о зц ін ю єте факт, що = М окій порубав со ки р о ю подаровані ш аровари й ви ш и ту со ро чку? Як 151

| | I | І | | І | | ! = І

ви р озум ієте поняття «шароварщина»? 6. Для чого Куліш вводить у драм у е пізод з телеграмою? Як цей епізо дде м он стр ує рівень Інтелекту М азайлихи і тьоті Моті? 7. Доведіть, що М отрона Розторгуєва — живе втілення російського шовінізму, Прокоментуйте Гі т е з и :«Д ивлю сь — не «Харьков», а «Харків»! Нащо, питаюсь, в и н а м іспортілі город?», «Та українці — го не руські л ю ди? Не руські, питаю? Не такі вони, як усі р осія ни ?» ,«Тепер я розумію, що таке українська мова. Розумію ! Австріяцька видумка, так?», «Ви серйозно чи по-вкраїнськом у?», «А хіба селяни — українці?.. Селяни — мужики». 8. З якою метою Куліш увів у твір образи символічних предків М ини Мазайла? 9. Яку роль у п'єсі відіграє сатиричний образ БариновоїКозино? 10. Які ментальні риси українців др ам а тург викрив у характері дядька Тараса? 11. Якими у п ’єсі постаю ть образи комсомольців? 12. Чи логічною і правдоподібною є р озв’язка трагікомедії?

! | | | 1

М іж п р е д м е т н і п а р а л е л і. і. П орівняйте п 'є с у Куліша з ко м е д ією Жана Батіста М о л ь є р о «М іщ анин-ш ляхтич” . Щ о спільного, а щ о від м ін н ого між Ж урденом і М азайлом? 2. П рочитайте уривок із ром ану Олекси С т орож енка -М а р ко Б езсм ертний», яки й стосується походж ення прізвищ а о д н о го з героїв: «— Так за по ро ж ці — матері їх ковінька, нехай з д о р о в і будуть! — таке п різвищ е прилож или. Не знаю, я к і неньці сказать: Ко бзо ю прозвали, от що!.. Вже було почали П ідковою звать, бач, п ідкови розгинаю , а тут м е н і на л ихо нечиста сила кобза р я п р и несла; співав, со бачий син, співав, та й поклав кобзу, а я не д о гл я д івся, д е вона, сів на н е ї та й потрощив д и я в о л ь с ь ку личину; от м ене й п р о зва л и Кобзою . Отаке, бач, прилучилось. — Не ж урися, козаче, не прізвищ е про сл авляє чоловіка, а чоловік прізвищ е...». Як ви ставитеся до подібних ситуац ій вин икн е н н я пр ізвищ а в ко зац ькі часи? П оясніть зм іст о ста н н ьо го речення поданої цитати.

в| | І

Т в о р чі з а в д а н н я . 1. Як, на вашу дум ку, могли утво ри ти ся такі козац ькі прізвищ а, як Н еіжхліб, Панібудьласка, Убийвовк, Н епийпиво, Ц ьомко, Л овивітер? Н апиш іть коротеньке оповідання пр о істор ію виникнення о д н о го з перелічених прізвищ , 2. Д о сл ід іть походж ення ва ш о го власн ого пр ізвищ а, п ід го туй те усне повідом лення про це у класі.

♦ І і | | | |

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Ж и л а С. А наліз п’єси М иколи Куліша «Мина Мазайло* // Все­ світня література та культура. — 2 00 6. — № 9. Т а н ю к Л. Д рама М иколи Куліш а // К у л і ш М, Твори: У 2 т. — Т. 1. — К., 1990. Ч е ш у р і н а Т. Художнє відтворення проблеми україн ізац ії у п’єсі М иколи Куліша «Мина Мазайло» / / Всесвітня література та культу­ ра. — 2 0 0 6 . — № 9. ^

П еревірт е с е б е .

|

І рівень. Виберіть о д и н п равильний варіант відповіді:

| | | | | і

1. Т ра гіко м ед ією М иколи Куліша є твір: а) «97»; б) «Мина Мазайло»; в) «Патетична соната»; г) «Маклена Ґраса». 2. П ерш им твором М иколи Куліша є драм а: а) «Хулій Хурина»; б) «Зона»; в) «97*; г) «-Народний Малахій». 3. М икола Куліш відбував заслання: а) у В о ркуті; б) на С оловках; в) у М агадані; г) на Сахаліні.

152

г т « г і і и і п ш і м ш ш і і ш і і і і г і і і м « # і і * і і ш '» а < м м « і і п і і і і ш ш і і а і і м і і м м і і ш і ш « і і і і « м н п і п н * і * і і ш « і н м и ш і и м ш н н і і і і н і т и і і м і а і і м н а м і і і і і і і ш і і і і і і п і м і і і ш і і і і * і т і і

. У Харкові Микола Куліш плідно співпрацював з режисером; а) Лесем Курбасом; б) Гнатом Хоткевинем; в) М арком Кропивницьким; г) Гнатом Юрою 5. Головним ге р о єм тра гіко м ед ії Куліша є: а) М алахій; б) Боруля; в) Голохвастов; г) М азайло. 6. Ф р а за «Он Чумацький Ш лях, каже, в р озсо ха х є чотири зір к и — то криниця, д а л і три зір ки — то д ів ка пішла з відрами...» належить: а) Мині М азайлу; б) М окію ; в) Улі; г) тьоті М оті. 7. Л ексичне значення слова др уж и н а М окій інтер пре тує так: «Д р у ж и ­ наі* — це краще, як «жінка» а бо <<супруга», бо «жінка» - то означає «,р о ж дающая», «супруга» п о -вкр а ін сь ко м у — «пара волів», а «дружина»... Ось послухай: р еко м е н дую — м оя друж ина, або: моя ти д р у ж и н о н ь ко » перед: а) Риною; б) Улею; в) м атір ’ю; г) тьотею Мотею, 8. У супе ре чц і з Б а р о н о во ю -К о зи н о д я д ь ко Тарас ци тує слова пісні: а) «Вийшли в поле косарі»; б) «Гей, на полі ж енці жнуть»; в) «Ой, у полі ж ито копитам и збито»; г) «Під го ро ю над криницею ». 9. За власну п о ступ л ивість а те стує себе словами: «Бельбас! Бевзь! Недотепа! К е п 1Й олоп! Глупак! Телепень! Д ур ко ! Д у р о п л я с ! Д урн ове рх! Д у р е п е н ко ! Д у р б а ! Д ур и л о ! Д у р б а с ! Д урундас!» пе рсо н аж : а) М окій; б) д яд ь ко Тарас; в) М ина М азайло; г) Іван Тертика. 10. П ропозицію зм ін и ти п р ізв ищ е М азайло на Рам зес дала: а) Рина; б) М азайлиха; в) Уля; г) Б аронова-Козино. II рівень. Виберіть д в а чи більше правильних варіантів відповідей: 1. Перу М иколи Куліша належать п'єси: а) «97»; б) «М артин Боруля»; в) «Патетична соната»; г) «Народний Малахій»; ґ) «Сава Чалий». 2. Головними ге ро ям и тр а гіко м е д ії «Мина М азайло» є: а) М усій К о ­ пистка; б) тьотя М отя; в) д я д ь ко Тарас; г) Рина; ґ) Уля Розсоха. 3. У тра гіко м ед ії «Мина М азайло» пооуш ено проблем и: а) занепаду укр аїн ської мови; б) втрати істор ично ї пам'яті; а) д уховної д е гр а д а ц ії о соби; г) антинаціональної урядової політики; ґ) вза єм и н ста р ш о го і м ол одш ого поколінь. 4. З м учений катуванням и, М икола Куліш написав заяву з проханням: а) про помилування; б) пр о страту; в) про необхідність дотрим ання норм правосуддя; г) пр о по тр е бу залучення до справи неуперед ж ених свідків; ґ) про перегляд справи. 5. Тьоті М оті належать брутальні аф оризм и: а) «По-моєму, пріл ічнєє бить ізнасілованной, н єж єл і українізірованной»', б) «Виб'ю з голови д у р укр аїн ськи й! А як н і — то через труп перест уплю »; в) «Ви с е р й о зн о чи по-вкраїнському?»-, г) «Тепера я розум ію , щ о таке українська мова. Ро­ зум ію ! Австріяцька видум ка, так?” . 6. Д ід и -з а п о р о ж ц і відстою ю ть козац ьке М инине пр ізв и щ е таки м и с л о ­ вами: а) «П о дум ай, щ о скажуть на тім світі д ід и й п р а д ід и наші, почув­ ши, що ти м іняєш п різв и щ е »; б) «Щ е з д ід а М азайло-Квач п ро зивався і чум ацькі колеса мазав»-, в) «Мазав, щ об не про па дал а тая козацька слава, щ о по всьо м у світу д и б о м стала, а ти м о є славне п різвищ е м ін я ­ є ш ?/»; г ) «їхня укр аїніза ція — це сп о сіб виявити всіх нас, українців, а тоді нищити р азо м , щ об і д у х у не було». III рівень. На основі біограф ії і творів М и ко л и К уліш а письм ово доведіть або спростуйте о д н у з тез: а) «Кого Бог хоче п о губ и ти , в то го відбирає розум» (С оф окл); б) «батьки найм енш е прощ аю ть дітям ті вади, які самі ж їм прищ епили» (Ф р ід р іх Ш иллер), в) «Ох і д р а м а тур г же був! Світ бачив по -н о в о м у і писав п о -н о во м у — як Тичина в поезії, Курбас на сцені, Д о вж е н ко — в кіно» (О лександр Підсуха). 4

153

Українська література :*а меж ами Україні!

Література вЗахідній Україні (до 1939 року) За п ід тр и м ки А нтанти в 1919 році П ольщ а о ку п у в ал а З а ­ хідн у У країн у, Р у м у н ія — Б у к о в и н у і Б ессарабію , ЧехоС ловаччи на — З а к а р п а т с ь к у У країн у. У ряд Р еч і П осполитої прагнув аси м ілю вати у к р аїн ц ів: за к р и в а л и с я у к р а їн с ь к і ш к о ­ л и , у Л ьвівськом у універси теті були л ік від о ван і у к р аїн сь к і каф едри , обм еж ували доступ молоді у вищ і н авчальн і заклади та на держ авн у служ бу. Все це породж увало протест населенн я регіону, я к е не ви зн авал о легіти м н о сті п ольської влади. М іж двома світовими війнам и на зах ідн о у кр аїн ськи х зем лях окресли лася складна кар ти н а літературного ж и т т я . П роте посту­ пово відкри валися видавництва, виходили часописи та кни ги. П родовж ували творити к л аси к и : В асиль С т еф аник, Ольга Ко6и л я н с ь к а , М а р ко Ч ер ем ш и н а , Осип М а к о в е й , Богдан Л е п к и й , П ет ро Н о р м а н с ь к и й , В аси ль П а ч о в с ь к и й та інш і. Розвивалися такі м истецькі н ап р ям и , я к сим волізм , ім пресіонізм , експресіо­ нізм , сю рреалізм, авангардизм . У Л ьвові в и н и к л а група * М и т у с а *, до я к о ї входили поети Ром ан К у п ч и н с ь к и й , Олесь Ба бій, В а с и л ь Б о б и н с ь к и й , Юра Ш к р у м е л я к , М и к о ла М а т віїв М е л ь н и к , Л евко Л е п к и й , х у д о ж н и к П а в л о К овж ун. Н азва «М и т у с а » походить від ім ені літопи сного сп ів ц я , я к и й п р и й н яв см ерть за вироком к н я з я Д а ­ н и л а Г али ц ького, але своїх переконан ь не зр ік с я , і його слово правди зал и ш и л о ся ж и ти у п а м ’яті народу. Д л я м и тц ів співець М итуса був символом н езн и щ ен н о сті поетичного слова, я к е вони п р и св я ти л и боротьбі за свободу і н езал еж н ість У кр аїн и . П оети п род овж ували тр ад и ц ії «М олодої М узи*, о р ієн ту вал и ся на естети ку у к р аїн сь к и х си м волістів та євр о п ей ськи х м одер­ н істів, за х и щ а л и сам одостатність м истец тва слова. В идавали однойм енний л ітер ату р н о -м и стец ьк и й м іся ч н и к , в я к о м у о п р и ­ лю дню вали твори героїчної тем ати к и . У поети чн их і прозових творах п е р еваж ал а стр іл ец ьк а т е м а т и к а , особливою п о п у л яр ­ ністю користувалися їхн і пісні {«Ой видно село» Л ев к а Л е п к о го , «За рідний край» ��ом ана К у п ч и н с ь к о г о та ін ш и х ). На засадах пош уку нових худож ніх обріїв створилася л ітера­ турна група «Логос» (1 9 2 7 — 1931), я к а об’єднала укр аїн ськи х письм енників християнського сп р ям у ван н я, щ о пропагували гуманістичні ідеали любові до лю дини. До неї входили: Григорій Л у ж н и ц ь к и й , О лександр-М икола М о х , С т епан С ем ч у к , Ва силь М е л ь н и к , Осип Н а з а р у к . Н азва си м волізувала безсмертя 154

Господнього слова, його велику духовну енергію , що допомагає лю дині перебороти труднощ і в ж и тті. *Л огівці* проводили к у л ь ­ турн и ц ьку роботу серед населення, пропагували христи ян ську філософію і м ораль, видавали ж у р н али *П оступ» і «Дзвони*, друкувалися у видавництві «Добра к н и ж к а* . У їхн ій творчості переваж али національно-патріотичні мотиви і тема єдності особи з Богом. М итці спиралися на засади сим волізм у та ім пресіонізм у. У м истец ьком у плані ви разно зая в и л и про себе об’єд н ан н я м одерністів «Дажбог» (Богдан Ігор А н т о н и ч , Богдан К р а в ц ів , Євген П е л е н с ь к и й ) та * Г ор н о» , до як о го н ал еж ал и В а си л ь Боб и н с ь к и й , С т епа н Т у д о р , М и р о сл а ва С о п іл к а , Я р о с л а в Кондра, О лек са ндр Г а в р и л ю к , я к і розробляли соц іальн у пробле­ м ати ку , застосовую чи м одерністську поетику. Л ь вівсь к і найм олодш і м и тц і в 1930 році утворили богем ­ не угруп ован н я « Д в а н а д ц я т к а * . Під цією ж назвою ви йш ла кн и га їх н іх творів. Богдан Н и ж а н к ів с ь к и й , З енон Т а р н а вс ь к и й , брати А н а т о л ь та Я р о сл а в К у р д и д и к и , В а си ль Г ір н и й , І в а н Ч е р н я в а , В асиль Т к а ч у к , В оло дим ир К о в а л ь ч у к , Роман А н т о н о в и ч , К ар ло М у л ь к е в и ч , Г а н н уся П а в е н ц ь к а і Богдан Ц іс и к п рагнули р о зш и р и ти тем ати ч н и й діап азон л ітер ату р и , зосередили свою увагу на урб ан істи ч н ій п роблем атиц і, відтво­ ри ли й опоети зували сти х ію вулиц ь, п р овулків, к а в ’яр ен ь, м а ­ гази н ів Л ьвова з його неповторною атм осф ерою . Образ Л ьвова став го л о вн и м п е р со н аж е м їх н овел та в ір ш ів . С п р а в ж н ім худож нім досягненням була сю рреалістична повість «Я вернусь до мого м іста* Богдана Н и ж а н к ів с ь к о г о та його збірки новел «В улиц я*, «А ктор говорить*, «Свято на оселі*. У новелах він відтворив м іські настрої героїв, їх н і в аж к і умови ж и т т я , м рії і розчаруван ня (« Д н іС теп ан а Г айди*, «С обачасп рава»). П розаїк протестував проти знелю днення особи в ан ти гу м ан н о м у світі. Особливо інтенсивно р о зви в ал ася л ір и к а , я к у п р едставляли Богдан-Ігор А н т о н и ч , В а си л ь Б о б и н с ь к и й , В о лоди м и р Г а в р и ­ л ю к , С вя т о с ла в Г о р д и н с ь к и й , Роман К у п ч и н с ь к и й , Я р о сл а в Ц у р к о в с ь к и й , Богдан К р а в ц ів , Ю рій К о с а ч та ін ш і. Особливе захоп лен н я у ч и тач ів в и к л и к а л и н оваторські п о езії Богдана Ігоря А н т о н и ч а , я к і в ід зн ач ал и ся незвичайн ою образністю , гум ан істи чн и м пафосом. В основі л ір и к и поета була м іф о л о гіч ­ на к о н ц еп ц ія світу, тобто м іф про вічне повторення, оновлення, єдність світу і лю дини: «З в ір я т а , лю ди і ро сли н и — у в с іх одна прам ат ір, природа вічна, н евичерп на і н е в т о м н а » . З виходом перш их збірок «П р и вітан н я ж и т т я * , «Три перстені* А нтонич став кум иром молодого п о ко л ін н я. Зн акови м и були збірки С вят ослава Г о р д и н сь к о го «Барви і л ін ії* , «Б уруни*, «Слова на к ам ен ях . Р им ські ям б и * , «Вітер Над п ол ям и », де була представлена ф ілософ ська, п ей заж н а, м а­ 155

ри н істи чн а, ін ти м н а та гром ад ян ська л ір и к а. В основі багатьох творів Гординського л е ж и т ь м іф м андрів ліричного героя: *нам, я к и м у серцях синь і простір нест ям но горить і назви д алеких країн роз'ят рую т ь вічно уяву, / Завжди р озкрит і ш л я х и : пів день, північ, за х ід і схід, / Ш у к а т и ц іл у н к и ш орсткі ко хан ня, смерті і сл а ви * . П оет оспівував м орську ром анти ку («М орські вовки*, «М оряцькі дороги»), відтворю вав вр аж ен н я від подоро­ ж ей . Зокрем а, ви кл и каю ть зах о п лен н я його витончені м алю нки вулиц ь П ар и ж а, м ерехтін ня нічних вогнів р ек л ам , п рон икливі образи Ш а р л я Б о д л е р а , собору П ар и зько ї Б огом атері. Л ір и ч ­ ний герой — м ан д р івн и к, д л я яко го П ар и ж є центром сучасної культури, а Рим — минулої. Він із захопленням читає вірш і Рембо, А поллінера, В алері — це «світ баж ан ь, уяв, світ ку льтури *. Н а цьом у тл і зм альовано Л ьвів — *укр а їн сь к и й П ариж », в я к о ­ му вирує ц ікаве м истецьке ж и т т я . Гординський був учнем відомого худож ника Олекси Новаківського. У своїй ліри ці він органічно поєднав неокласичну, орна­ ментальну ж ивописність та поетику кубізм у, яскравість зорових та звукових образів. А дж е для поета й ж ивописця *Кольори і слова в н а т х н е н н о м у т а н к у / Однако дзвенят ь у рит м і мелодійнім, / Ш укаю чи сполук, де б кожен серця с т у к / Акордом ст ав дзвінким і гармонійним*. Гординський прагнув за допомогою *переливів барв і динамічності л ін ій * відтворити неповторний світ ліричного героя, показати його з несподіваного боку. П оєднані в одному ритм і і динам ічном у м алю нку образи передають усю палітру барв мінливого простору, моделюють світ загадковий, допомагаю ть проникнути в сутність ж и ття . Його вірш і насичені культуроло­ гічними образами, враж енням и від подорожей до Греції, Рим у, К онстантин ополя. Він створи в опти м істичну к ар ти н у світу і багатогранний образ ліричного героя, як и й муж ньо переносить ж итей ські випробування: «Я не люблю себе маніж ит и, / Н ош у за т и сн ут і уста, / А л е не раз т а к прагне ніжности / М о я жорстока сам от а*. Р о зш и р и л а свої тем ати ч н і і стильові горизонти й проза. Її ж ан р о ви й реп ерту­ ар — від оповіданн я й повісті до ром ануепопеї («В олинь* У ласа С ам чука; ♦М азе­ па» Б огдана Л еп кого). Я ск р ави м епіком була Ір и н а В іль д е (1907— 1982). У річищ і м одернізм у вона написала свої повісті ♦М етелики на ш п и л ьк ах » , « Б ’є восьма», « П овн олітн і д іт и * , щ о були пом ітним яв и щ ем у то го ч асн ій прозі, а їх авто р к а опинилася в центрі уваги преси. ПисьменІрина Вільде. Фото ни ц я зах и щ ал а ідею: * Через родину до 156

могут ност і нації». Ж ін ц і вона виділила рівноправне місце з чоловіком. Отож у повістях ствердж ується ідея духовної місії ж ін оцтва, ідея сильної героїні. Дбаючи про повнокровність х а­ рактерів персонаж ів, авторка наділила їх інтелектом і глибокими почуттям и, оповила елегійним и настроям и. П роте свою героїню Д ар ку П опович письм енниця приводить у стан борців за волю Вітчизни. Д ивує худож ня майстерність Ірини Вільде, я к а застосо­ вує прийоми імпресіонізм у, вихоплю є фрагм ент карти н и світу, яскраву деталь, відтворює м інливість душ евних переж ивань, н а­ строїв, щоб на їх основі подати свою візію світу. У худож ніх ш у­ кан н я х вона сп иралася на традицію укр аїн ськи х к л аси к ів , я к і при діл ял и чим алу увагу «психологічному реалізм у*. У цей період особливо щ едрою була історична белетристи ка, зум овлена відродж енням історичної п а м ’я ті народу. М асовими т и р а ж а м и ви х о д и л и істо р и ч н і п о в істі та р о м ан и О сипа Н а зарука: «Князь Ярослав О смомисл*, «Проти орд Ч и нгісхан а*, «Р оксолана*. Ю ліа н О п іл ь с ь к и й у своїх творах реконструю вав історію давніх народів та К иївської Р усі. Образ к н я з я С вято­ сл ава він зм ал ю в ав у п о в істі «Іду на ви*. П лід н о п р ац ю вал а в літературі К ат ерина Г р и н е ви ч е в а , авторка повістей «По дорозі в С ихим *, «Н епоборні*, «Ш оломи на сонці*. Особливою популярністю користувалися історичні твори А н ­ дрія Ч айковського, якого сучасники н азвал и «козацьким бать­ ком *. Він створив н и зку історичних повістей, оповідань, нарисів: «К озацька помста*, «Олексій К орнієнко*, «Петро К онаш евичС агайдачний*, «Сонце заходить*, «Богданко*, «П олковник М ихайло К ричевський*, «Перед зривом* та інш і. У повісті «За сестрою» зм альовано часи татарських набігів на У країн у. Ідиліч­ ним и ф арбами оповідач зображ ує село Самару: ряди білих хатин, городів, садків, посередині М айдан із церквою , довкола часто­ к іл , вартові, бочки зі смолою, у кр аїн ськи й степ, Д ніпро. В об­ р азах родини С удаків відтворено героїчні характери укр аїн ц ів, щ о ставали січовикам и. У при годницькій повісті «За сестрою* події розвиваю ться бурхливо. П ісля набігу на село татар П авлусь втікає до козаків, а його сестра і батьки потрапляю ть у полон. Незабаром хлопець вируш ає рятувати сестру. Отже, створю ється лан ц ю г пригод, випробувань, герой п о тр ап л яє у різн і скрутні си туації. В реш ті, все закін ч у ється щ асливо. Одним із перш и х творців «т абірної п о в іс т і* був О лександр Г а в р и л ю к , я к и й в автобіограф ічній повісті «Береза* (1939) описав сум нозвісну п ольську тю рм у — Б ерезу К ар ту зь к у , в я к ій перебував п о л ітв ’язен ь Г аврилю к. Своїм пафосом осудж ення фаш изму повість перегукується з романом нім ецької письменниці А н н и З е г е р с «С ьом ий хрест* (1 9 4 1 ). П ер со н а ж і обох авто р ів ви три м ал и ісп и т на чесність і лю д ян ість. 1 ?17

Т ем ати чн и м , ж ан ровим і стильовим багатством в ід зн ач а­ ється драм ат ургія. У р іч и щ і си м волізм у і неором антизм у н а ­ писано п ’єси * Гетьман М азепа* В а с и л я П а ч о всь к о го , «П оєди­ нок*, «Вербуй* Юрія Л и п и , «Тривож ні дні» К л и м а П о л і щ у к а . П ’єси «Посол до Б ога», «Голгофа» Григора Л уж и ц ь к о го , *Самсон», «Ірод В еликий» Д м и т р а Н и к о л и ш и н а створені у ф орм аті христи ян сько-сим волічного, історико-релігійного сценічного м истец тва. С постерігається їх тісний з в ’язо к з драм атургією р ад ян сько ї У кр аїн и , з творчим и ш у к ан н ям и Я к о ва М амонтова, М иколи К у л іш а, Іван а К очерги. У к р аїн сь к а л ітер ату р а на зах ід н о у к р аїн ськ и х зем л ях м іж двом а світовим и війнам и була відкритою до нових худож ніх тен д ен ц ій , що ро згортали ся в У кр аїн і та на Заході. С уцвіття м и тц ів і р озм аїття їх н іх творчих ш у к ан ь свідчать про п ош уки нового, нетрадиційного зм ал ю ван н я світу й лю дини . З одного боку, м и тц і слова відбили біль і ро зч ар у ван н я від втрати У к р аї­ ною соборності, а з другого — осп івували вольову лю дину, спро­ м ож ну на ак ти в н і д ії дл я відродж ен ня народу і дер ж ави . ^

П ід сум уй т е прочит ане. 1, у яких суспіл ь но -істо р и ч н и х ум овах розФ ■ вивалася українська література в З ахідній Україні між д вом а світовим и = війнам и? Хто з пи сь м е н н и ків -кл а си ків продовж ував творити? Назвіть і відом і вам тво р и Ольги Кобилянської та Василя Стеф аника, написані І у цей період. 2. С хар актер изуйте літературні угруповання «Митуса», | «Логос», «Дажбог», «Дванадцятка». 3. Я ку ко нцепцію світу покл адено | в о сно ву вірш ів Б огдана-Ігоря Антонича? 4, У чому полягає сво єрід § ність л ірики С вятослава Гординського? 5. Які м одерні по вісті написала = Ірина Вільде? Які ідеї утве рдж ува ла письменниця? 6. Як розвивалася І того часн а історична проза? Хто є творцем української табірної по віс| ті? 7. У річищ і яких стильових течій розвивалася д р а м а тур гія 2 0 — 30-х | р о ків XX століття на захід н о укр аїнських зем лях? 8. З ’ясуйте значення і тво рчості м итців ць о го періоду.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Е а г а н О. Коли серце, як на долоні: Кілька штрихів до ранньої творчості Ірини Вільде // В іл ь д е І. Метелики на шпильках. Б’є вось­ ма. Повнолітні діти. — Дрогобич, 2007. І л ь н и ц ь к и й М. На перехрестях віку // Над рікою часу: Західно­ українська поезія 20—30-х років XX століття, — Харків, 1999.

Богдан-Ігор Антонич (1909— 1937) Антонич був хрущем і ж ив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Моя країно зоряна, біблійна й пишна, квітчаста батьківщино вишні й соловейка. (Богдан-Ігор Антонич) У плеяді найвизначніш их поетів сві­ ту Богдану-Ігорю А нтоничу належ ить почесне місце. Його мистецтво слова, увібравш и первісне коріння індоєвро­ пейської та праукраїнської міфології, сягає духовних світових і українських пластів культури. П ереосмислені й збагачені талантом поета, вони тво­ рять оригінальний, самобутній і органічний худож ній світ, який бентеж ить уяву читача, приносить естетичне задоволення. Т вор­ чий діапазон зацікавлень і захоплень А нтонича дуж е ш ирокий: тема мистецтва; проблеми ж и ття і смерті; взаєм озв’я зк и людини і Бога, космосу й національного світу, я к і поет інтерпретував пофілософськи й художньо багатовимірно. * Вірю в зем л ю б ать к івсь к у і в її поезію * Н ародився Б огдан-Ігор А нтони ч 5 ж о втн я 1909 ро ку в селі Н овиц я Г орли цького повіту на Л е м к ів щ и н і (після Д ругої св і­ тової війни ці зем лі відій ш л и до П ольщ і) в родині сільського свящ ен и ка. М альовнича природа К арп ат, працьовиті й т а л а н о ­ виті л ем к и м али вел и чезн и й вплив на ф орм уван ня світогляду м айбутнього м и т ц я , його н іж н о ї й поетичної н атури . «Проти р о зум у вірю, — писав А н т о н и ч . — що місяць, я к и й с в іт и т ь над моїм р ід ним селом... є ін ш и й від м ісяц я з над П ариж а, Р им у, В арш ави чи М оскви... Вірю в зем лю б ат ь ківськ у і в її п оезію ». Я к святиню , з б атьк ів ськ о ї хати він виніс народну .мову своєї *за д ум а н о ї к р а ї н и * черем х, я л івц ю , зви ч аїв та обрядів. П о­ тік незабутніх д и тяч и х вр аж ен ь згодом словесною предметною в ’яззю образів в и лл ється в автобіограф ічній «Елегії про сп ів у ­ чі двері*. Х воробливий х л о п ч и к не м іг ходити до ш к о л и , тож початкову освіту здобув удома. 1928 року зак ін ч и в гім назію в м істеч ку С яноку. Х лопець зах о п лю вався світовою й у к р а їн ­ ською кл аси ко ю , перечитав у п о л ьськ и х п ер екл ад ах твори всіх Н обелівських л ау р еатів. У 1 9 2 8 — 1934 роках А нтони ч н ав ­ чався у Л ьвівськом у у н іверси теті на ф ілологічном у ф а к у л ь т е ­ ті, сп ец іалізую чи сь зі сл авісти к и . П оза м еж ам и університету 159

м айбутній поет відвідував гурток у к р а ї­ н істів, на засід ан н я х я к о го ви сту п ав з реф ератам и з питань розвитку мистецтва, читав свої вірш і. За спогадами гуртківців, А н то н и ч був д у ж е с о р о м ’я з л и в и м , м ал о го в ір ки м , заглиблен им у себе. У 1934 році Антонич одерж ав диплом м агістра філософії. Та навіть д л я високо­ освіченого у к р аїн ц я в панській П ольщ і держ авної роботи не було. Тож поет зароб­ л яв на хліб насущ ний пером. Д рукував у ж урналах і газетах вірш і, статті про літе­ ратуру і мистецтво, редагував м олодіж ний ж урнал «Дажбог», що його видавала одно­ Б -І. А н т о н и ч . О бкладинка збір ки й м ен н а група м олодих м и тц ів. П ерш а п о ­ «Книга лева» етична збірка «П ривітання ж иття* (1931) принесла автору визнання у літературних й читацьких колах, друга — «Три перстені * (1934) — літературну премію імені Івана Ф ранка. У 1936 році побачила світ «Книга Л ева», а наступні збірки — «Зелена Є ван­ гелія*, «Ротації* — прийш ли до читача 1938 року, вж е після смерті м и тц я, що настала 6 ли п н я 1937 року. Немов перед­ бачаю чи своє коротке ж иття-спалах, поет у ранніх творах писав: *Житгтія звабливе І прекрасне / в одній х в и л и н і пережить». Самодостатність мистецтва. Антонич р о з м ір к о в у в а в н ад с а м о в и з н а ч е н н я м м итця й м и стец тв а, від к и д аю ч и т р а д и ­ Б .- І. А н т о н и ч , ційні народницькі й м арксистські уявлен­ О бкладинка збір ки н я про п о к л и к ан н я поета й при значен ня «Привітання життя» поезії. Він зак л и к а в колег зосередитись на проблемах власне м и стец ьки х , не підпорядковую чи «індивіду альніст ь творця я кій сь ідеї, докт рині, програмі, якійсь групі*. М итець має бути сам им собою і не повинен р озчинятись у позах у д о ж н іх сф ерах. Тогочасні чи тач і не зав ж д и розум іли такі погляди поета, бо виховувались на засадах соціологічної критики, на у явл ен н ях про твір я к дзеркальне відображ ення дійсності, я к п р ям и й ан алог ж и т т я . Н атом ість у своїй х уд ож ній п р ак ти ц і А нтонич виходить із полож ення, що м истецький твір я к естетична даність існує поряд із реальним світом. Він не є копією , хоча й ж и в и ться його д ж ерелам и . Поет ствердж ував, що у худож ніх текстах *існуе багато .змістів*. Ц і його ідеї перегукую ться з д еяки м и поглядам и Ів а н и Ф р а н к а та Олександра П от ебні. 160

У п о ш у ках гар м о н ії До кож н ої лю дини приходить пора, коли потрібно зал и ш ати рідну домівку і вируш ати у світ. Такий час настав і для лірично­ го героя п о е зії « Д о р о г и » , перед я к и м «р о з г о р н у л а с ь з е м л я , наче книж ка (дороги, дороги, дороги). / З а ш у м іл а трава І при н и ш к л а , / прост елилась вам юність під ноги». М етафори і роз­ горнуте порівнянн я моделю ю ть незвичайне сп р и й н яття світу героєм, перед невідомістю якого навіть п р и н и ш кл а трава. Вірш має л ін ій н о п о с т у п а л ь н у композицію: оповідь ведеться я к д и ­ намічна серія реф лексій та образів, у кож н ій строфі другий р я ­ док — це вставлена ком пози цій но один иця, за допомогою я к о ї акцентую ться клю чові ф рази чи слова: («над нами, за нами, під нами»), («дороги, дороги, дороги»). Перед зором героя від кр и ва­ ю ться «т ільки небо і т іл ьки пш ениця» — сим воли н ац іо н ал ь­ них кольорів У кр аїн и , просторова далечінь, я к а іскр и ться, а також невідомість, я к а вітає його вітрам и. Б ентеж и ть кольорова палітра, що сим волізує ж иттєрадісне світосприй м анн я героя. У його уяві постає неповторна картин а світу, пройнята вітаїстичною ідеєю: «Голубінь, золот авіст ь І зелень / (яруги, г а л я в и н и , кручі)». / Розспівались т аємно: дзінь-дзелень, / ц в ір к у н и в коню ш ині па хуч ій» . Сповнений надії і нових враж ень, пізнань, зм агань, утвердж ень, лір и чн и й герой, в як о м у вгадую ться риси автора, зображ ується я к модерна лю дина XX століття з вірою у світле прийдеш нє. Він уподібню ється античном у А нтею , як и й духовну силу черпає з рідної зем лі, кр и н и ц і та з космосу, звер та­ ючись до дивного мідянорогого м ісяця (неологізм А нтонича), аби він відкрив ю накові таєм ни ці буття і см исл ж и т т я . П ідсумовує реф лексії ліричного «Я» остан ня строф а, я к а є своєрідною к у л ь ­ мінацією у висвітленні головної ідеї вірш а: «Бо в дорогах зваблива врода / (о, зелень! о, юність, о, мріє!). / Н аш а молодість, наче природа / колосист им ще л і том доспіє*. У виразню ю ть естетичну картину світу худож ні тропи (яскраві епітети, метафори, повто­ ри, п о р івн ян н я, риторичні о к л и к и , а л іт ер а ц ії та асон анси), а так о ж тристопний анапест з перехресним рим уванням . У творчій індивідуальності А нтонича вр аж аю ть сполучення ліризм у з філософським осм исленням проблем буття, новизна поглядів на у кр аїн сь к и й світ та його історію , що сягає пракоренів слов’янства. У же перш а зб ірка « П ривітання ж иття» засвідчила, що митець подолав консерватизм поетичної традиц ії, експерим ентую чи в системі вір ш у ван н я, строф іки й поетики. Поетичне слово А нтонича пруж не, колоритне й звучне, я к У Тичини. Однак спостерігається спорідненість із тогочасними польськими (Ю ліан Т у в ім ) та ф ран цузьким и (Поль Е л ю а р , Ж а к П р евер , Л у ї А р а го н ) поетами, зокрема захоплення сю рреалізмом з його настановами ускладненості, несподіваного сполучення уяви 11

Укр. літ.. 11 кл.. Р іпень ствцд. акпд.

161

й реальності. Х удож ній світ Антонич творить на діалектичном у взаємозв’язку протилеж них яви щ , процесів, часів і просторів — вічного й скороминучого, свідомого й підсвідомого, матеріального й духовного. У побудові збірки митець використав принцип ц и к л і з а ц і ї— «Зриви й крила», +Бронзові м ’язи » , «Вітражі й пейзаж і», що стане основою ком понування наступних збірок. А нтонич витворив оригінал ьну концепцію світу , характерною ознакою я к о ї є п ош ук втраченої гар м о н ії, єдності лю дини й к о с ­ мосу, особи й природи. Він відкри в незвідані сф ери поезії, нові образи й мотиви. П ередусім, митець органічно поєднав к азк у , міф і реал ьн ість, теп еріш н ій і давн ом и н ули й часи. З цією метою він використав українські м іф ічні, ф ольклорні багатства, я к і си н тезував у нові образні сп лави. П оетичний образ батьківщ ин и. З великою лю бов’ю і поетич­ ним натхн енн ям А нтонич оспівав свою рідну Л ем ківщ и н у. «Моя країно верховинна, — / ні, не забуть т воїх черемх, / коли над ни м и місяць л и н е — / вівсян им калачем !* («Черемхи*). Образи незайм аної, д и ко ї краси гірської природи чергую ться із диво­ ви ж ним я зи ч н и ц ьк и м світом м еш кан ц ів цього краю , їхн ім и піс­ н ям и , повір’я м и , чарам и, во рож інням и, обрядам и освячення. Особливо це пом ітно в його пейзаж ній л ір и ц і, я к а виходить за вузькі тем атичні м еж і й набуває ф ілософ ського зву ч ан н я. А нтонич вм іло поєднав л ем к івськ и й колорит із зага л ь н о н ац і­ о н альн и м и образам и й си м волам и, с к а ж ім о , т ополі та явора: «Корови м о лят ься до сонця, / що п о л у м 'я н и м сход и т ь маком. / С т р у н к а т опо ля т онш а й т о нш а, / мов дерево ст а ва л о б п т а хом . / З гір яворове л и с т я л и н е, / куп іль , і півень, і к о л и с ­ ка. / В л и ва є т ь с я день до долини, / м ов свіже м олоко до миски* («Село*). П рирода Л ем к івщ и н и виступає в п оезіях А нтонича природною склад овою н ац іо н ал ьн о го ж и т т я , я к у л ір и ч н и й герой немовби б ачить зсередини. У справж ньом у ш едеврі л ір и к и — поезії *Різдво» — Антонич хри сти ян ську містерію проектує на Л ем ківщ и н у , з її я зи ч н и ц ь ­ ки м и п о в ір 'ям и й п оклон інн ям и . В українськом у середовищ і ро­ зігрується біблійне дійство, бо л ем ки уподібню ю ться до волхвів: «П р и й ш л и л е м к и у к р и са н я х / і принесли місяць к р угл и й » , тобто подарували хліб. Справді, на Різдво л ем ки з хлібом і свяченою водою обходять обійстя й освячую ть його. П оганський м ісячний зн а к — «золот ий горіх* — о пи няється у долоні М арії, я к а тільки здогадується, я к і випробування доведеться витрим ати її Синові. У ж е в перш ій збірці, сповненій ж иттєлю бства, повнокровним героем заж и л а природа — то л аскава, то сувора, то барвиста — д о вк іл л я , добре знане А нтоничем з дитинства. У його поезіях поле пахне «муж ицьким потом», «осінь переїхала по полі возом золот им *. П ейзаж ний ж ивопис поєднується із суто ліричним пе162

реж и ванн ям природи. У наступних зб ір к ах зб л и ж ен н я об’єкти вн о го й суб’єкти вн ого начал зростає й зл и ­ вається, бо в « З е л е н ій Є в а н г е л ії* л ір и ч н е «Я* входить у речі та я в и ­ щ а, зав д я к и прийом у м етам орф ози уподібню ється з ку щ ем , травою , хрущ ем тощ о. Тому п ей заж вибу­ довується не л и ш е я к к о н к р е т­ ний опис, а й неповторне бачення, о ц ін к а того, щ о х ар ак тер и зу є світ ліри чн ого героя і що не м ож на охо­ пити одном ом ентним сп р и й н яттям : «Весна, неначе карусель, / на кару селі білі коні. / Гірське село в садах морель, / і місяць, мов т ю ль па н, чер в о н и й * . П оет зм оделю вав свою світобудову, свій Космос, свій м іф , т я ж ію ч и до ф ілософ ської ін тер п р е­ т а ц ії світу та б уття. У поетичній м ін іатю р і «Зелен а Є ван гел ія* він зображ ує таку неповторну поетичну А н а ю л ь Я блонський. кар ти н у : «Стіл ясеновий, на ст олі Мати Божа. 1954 / с л о в'ян ськ и й дзбан, у дзбані сонце. / Т и п о к л о н я й с я л и ш зем л і, / зем лі ст обарвній, наче сон цей!* М іфопоетичне відчуття світу, що т а к б ен теж и ть д о сл ід н и ків творчості А нтони ча, сягає у к р аїн сь к о ї м іф ології, в я к ій пере­ творен ня лю дини на рослину — річ зви ч ай н а: «Л исиці, леви, л а с т ів к и і лю ди, / зелен о ї зорі черва і л и с т я / м а т е р ії з а ко н а м піддані н е з м ін н и м . / я к небо понад на м и сине і сріблист е! / Я розумію вас, звір я т а і р о сл и н и , / я чую, я к ш у м л я т ь ком ет и і зрост аю т ь трави. / А н т о н и ч теж звіря сум н е і к у ч е р я в е * . У цій поезії за допомогою епітета зелена А нтоничеві «черва і л и с т я * набуваю ть пантеїсти чн их рис, що веде до си н к р ети ч ­ ного сп р и й н яття. О лександр П о т е б н я називав си нкретични м и епітетам и ті, я к і відповідаю ть злиттю почуттєвих сп рийм ан ь, що їх первісна лю дина ви р аж ал а нерідко одними і тим и ж понят­ тям и . У староф ран цузьком у епосі зустрічаєм о «зелені щ и т и * , а в україн ськи х піснях — «зелені ш л я х и широкії*. М ірилом таки х худож ніх означень ставали етнограф ічні п ер екази , я к і дій ш ли до наш ого часу, втіливш ись у поезіях А нтонича: «Зелений бог б уя н н я й зрост у / зіт ре на по піл м ої кості, / щоб виростало, щоб к и п іл о / п 'я н к и х р ослин зелене тіло* («Зелен а в ір а» ). « А в т о п о р т р ет * за ж анром — м едитація. М итець м іркує над своїми пракореням и. Захоплю ю чись древніми зви ч аям и й п *

163

обрядами л ем ків, иоет помічав у їхньом у світосприйм анні си н ­ тез двох світів — язи ч н и ц тва й християнства. В автобіографічній «Елегії про співучі двері» лем кам -гонакам ворож ить «давня Л ада*, вони ж «моління ш лю т ь Х р и с т у і Д у х у * . Цей д у ал іс­ тичний, неповторно-яскравий світ увібрав у себе й поет. Його «християнство* охоплю є і поганство, і притам анне йому радісне сп рийн яття світу, конкретно-чуттєве ставлення до природи. Таке ж иттєствердне світосприйм ання відобразила А нтоничева л ір и ка. У медитації «Автопортрет* центральним образом є сонце, я к о ­ му п оклон ялися наш і давні предки як Д аж дьбогу. П рекрасний образ сонця, вперш е побачений над рідним селом, пробудив у душ і А нтонича м итця. Від рідної землі поет взяв наснагу й сп ра­ гу творчості, прокладаю чи свосю поезією «місток* м іж часами й поколінням и: «Мої пісні — над рікою часу к а линовий міст, / я — з акоха н и й в ж ит т я поганин* («А втобіографія»). Т ака сам оха­ рактери стика м ала д л я нього принципове значен ня. В дивляю ­ чись у свою душ у, ліри чн ий герой «Автопортрета» нам агається збагнути сенс свого захоп лення красою й «сонцепоклонництвом *: «Я, сонцеві ж и т т я п р о давш и / за ст о ч е р в ін ц ів бож евілля, / з а х о п л е н и й поганин завж ди, / поет весняного п о х м і л л я *. Я зи ч н и ц тво поета не т іл ь к и зум овлене суб’єк ти вн и м и уп о­ д обанн ям и м и тц я, а й п р агн ен н ям ви світл и ти свій ідеал, свій д уховний вим ір, нам алю вати си туацію , сх о ж у на первісну, освіти вш и її своїм и д у м кам и й п о ч у ттям и . Т ак и м було його естетичне баченн я й р озум ін ня світу й лю дини . В основі Антоничевого світовід чуття л еж и т ь та кар ти н а світобудови, в я к ій є м ісце й ел л ін ськ о м у відчуттю буття я к гар м о н ії, і первісне, я зи ч н и ц ь к е бачення світу, і д уховн о-акти вн е його освоєння, н евіддільне від розум ного п р о н и кн ен н я в його таєм н и ц і, Вод­ ночас цей світ добудовує і «космізм* П а в л а Т и ч и н и , косм ічне світосп ри й м ан н я, п р и там ан н е вж е н аш и м су ч асн и кам . Свої образи А нтонич будує на п о л іс е м а н т и ч н и х (багато­ зн ачн и х) п р и н ц и п а х , коли зо вн іш н я о зн а к а п ереходить у вн у ­ тріш н ю , що ся га є психологічного п ар ал ел ізм у народної поезії: «Росте А н т о н и ч , і рост е т рава, / і зел ен ію т ь кучеряві віль хи . / Ой, н а х и л и с я , н а х и л и с я т іл ь к и , / почуєш н а й т а й н іш і з вс іх слова. / 3 у с іх н а й д и в н іш а м ова гайова: / в р у ш н и ц ю ночі в к л а в хт о сь зорі к у л і, / на в і л ь х а х м ісяць р о зкл ю ю т ь зозулі, / росте А н т о н и ч , і росте т р а в а » («В есна»). П рирода одухотворю ється й поглинається по-молодечому зачарованою й ж иттєрадісною душ ею ліричного героя, що роз­ кривається через весну, «квіт н евий дощ*, персоніф іковані «зорі к у л і *. А втор звертається до весни, ніби до ровесниці. Герой відчуває душ евне су м ’яття від розбитого блакитного неба, я к е порівнює зі скляним дзбаном. Взагалі, душ а поета відкрита всьому 164

прекрасном у, щ о є в природі. М ісяць у нього уподібню ється чаба­ нові ( «Н ад лугом хм ари кучеряві, я к вівці, що пасе їх місяць*), а «воли рогами сонце колют ь, коли воно за хо д и т ь * («Захід*). А ле так чи ін акш е А нтоничеве розум іння природи сягає давнини, першооснов світу, м іф у, перед яки м и він схи ляє голову. П оетичне м ислен ня А нтонича — м іф ологічне, зан урене в ун іверсальн і істи ни. У п р адавн і часи, вваж ав поет, лю дство було зр іл и м у розум ін ні кр аси , різн ом анітн ості ж и т т я . З а н у ­ рен ня модерного м и тц я в міф, у його м отиви зум овлене тугою за красою , за гарм онією . Тому в його поезії постійним и є у п о ­ дібнення, перетворення лір и чн о го «Я *, м етам орф ози, пош ук п ервісн их д ж ер ел і сим волів. С відом ість авто р а п о е зії «В иїині* с я г а є гл и б и н ч асо ви х ш арів, доходить до коренів вірувань і появи м іф ів, знаходячи їх н є поетичне ви р аж ен н я. Естетично м итець орієн тується на п сихологічне пер евтіл ен н я, уособлення, уподібнення л ір и ч ­ ного героя явищ ам природи. Тоді світ лю дини і світ природи зл и ваю ться, м іф поясню є сьогодення. Не випадково А нтонич проголош ував, що д л я нього давнє, первісне існує тепер, що, за його світосп ри й м ан н ям , «горять, я к ват ра, забобони віків м и н у л и х * . Він бачив, я к язи ч н и ц ьк а богиня Л ада вари ла в гл и ­ няном у дзбані черлене зіл л я поезії, коли поет писав вірш про сонце я к «прабога всіх р е л іг ій *. Головна ідея т в о р у — б ез­ см ертя лю дської душ і, що м ож е м андрувати в часі й просторі. Ц я ідея б л и зь к а д авн ьоін д ій ській ф ілософ ії, за якою лю дина п ісл я см ерті мож е перевтілю ватись у душ у н ародж еної д и т и ­ н и , твари н и чи птаха: « А нт онич був хр ущ ем і жив колись на в и ш н я х * . П оезія «Виш ні* А нтонича д ивувала його сучасн и ків незвичним поглядом на світ. А втор вірш а створив естетичну реальність за своїми зако н ам и світобачення, уподібнивш и себе хрущ еві. З а допомогою прийом у метам орфози поет підкреслив сп адкоєм ність трад и ц ій Тараса Ш е в ч е н к а , я к и й слово поставив на сторож і народу. С кром ний А нтонич високо цінує цей моно­ л ітн и й худож ній світ, відчуваю чи себе м алим поряд із генієм , « хр ущ ем * , якого оспівав Кобзар у зн ам ен и ти х р я д к ах : «Садок в и ш н еви й коло х а т и , / Х р у щ і над в и ш н я м и гудут ь*. У країн у автор «Виш ень* називає «пиш ною й біблійною*, тобто країною з давньою історією й культурою , *к віт ч а ст о ю б а т ьківщ и но ю в и ш н і і соловейка*. В тогочасній л ір и ц і, зокрем а аван гар д и ст­ ськ ій , ці традиц ійн і си м воли національного буття вваж ал и ся ар х аїч н и м и , т ак и м и , що не відповідаю ть вим огам ін д у стр іал і­ зованої епохи. Н атом ість А нтонич вваж ав, щ о архети пні образи не втрачаю ть своєї свіж ості й надихаю ть на поетичну творчість: «Де вечори з Євангелії, де с в іт а н к и , / де небо сонцем п р и в а л и л о білі села, / ц в іт у т ь н а т х н е н н і в и ш н і кучеряво й п'яно, / я к за 165

Ш евченка, зн о ву поять пісню хм елем * . Міф, архетипні образи потрібні А нтоничу для того, щоб глибш е пізнати буття і лю дину, вагомість поетичного слова. П редметно-міф ічний світ А нтонича творять невм ирущ і обра­ зи, я к і бентеж ать уяву й збудж ую ть дум ку. Його глибинне про­ никнення у смислове багатство слова відбиває площ ини свідомо­ го й підсвідомого лю дини. М итець відш товхувався від модерної поезії доби, спирався на досвід П а в л а Т и ч и н и , М а к с и м а Р и л ь ­ ського, М и к о л и Баж ана, Євгена П л у ж н и к а , М и х а й л я С ем ен• ка, але по-м истецьки талановито творив власний худож ній світ, у яком у гармонії відводиться важ ли ве місце. Багатство образів, звуків, фарб сим волізую ть красу світу й духовне багатство л ір и ч ­ ного героя. За А нтоничем , в У країн і відбулися грізні к атак л ізм и , ви кл и кан і П ерш ою світовою війною , револю цією й братовбивчи­ ми зм аган н ям и , внаслідок чого гарм онія відступила від лю дини. І поет став на захист гарм онії. М итець великого гармонійного т а ­ ланту, він т я ж ів до досконалості й перемоги добра над злом , до краси й гум аністичного ідеалу. В естетиці А нтонича гарм онія пов’я зана з філософією ж иттєствердж ення: *Щоб жити краще, ширше, вищ е! / О, більше с в іт л а ! Б ільш е сонця! / бо сут ь тобі дана й відкрит а: / цвіст и й горіти, в п у с т к у світ у / з красою йт и, щоб кращ е ж и т и * («Дві глави з л іту р гії кохання»). /І* ■- ’ | І | і

П ід сум уй т е прочит ане. 1. Висвітліть ж и ттєви й і тво рчий шлях Антонича. Щ о вплинуло на ф орм ування йо го світогл яду? 2. Р озкрийте естетичні погляди Антонича. 3. Чим приваблю є поетичний о браз Л ем ківщ ин и в творах Антонича? О кресліть м іф освіт йо го л ір ики . 4. Як інтерпретує поет хр и сти я н сь ку м істер ію народ ж ення Христа в поезії «Різдво»*? 5. У чому полягає сво є р ід н ість пе й заж н ої лірики Антонича?

Ф

П о м ір куйт е . 1. Щ о вас найбільш е схвилю вало у ліриці Антонича? 2. Яка роль міфу у змалю ванні худож ньої картини світу Антонича? 3. Як в автобіограф ічних вірш ах Антонича відб илось пантеїстичне с вітосп рийм ан н я поета? 4. Чим лірика Антонича збл иж ується із «Сонячними кларнетам и» Павла Тичини? 5. З 'ясуй те єд н ість п о га н сь ки х та хр и сти ян сь ки х м отивів у п о е зії Антонича. 6. Чим за га д кова поезія «Три перстені»? 7. Яку ф ункцію виконує п р ийом м етам орф ози у вірш ах Антонича? Чи ви спо сте р іга л и таке явищ е у ф ольклорних творах? Наведіть пр икл а д и.

| | I І | і I ¥/Л Ір І І | | | І і

А н а л із у є м о твір. 1, Прочитайте виразно вірш «Вишні». У чом у полягає незвичайність світосприйм ання митця і як воно втілилося у творі? Яка йо го ідея? З якою ф ілософ ською ідеєю Д а вн ьо ї Індії збл иж ується вірш? 2. Д о яких п рийом ів художньої ум овності вд ається автор у моделю ванні поетичного світу? Яку е стетичну реальність ство ре н о в по езії «Вишні»? 3. Про що свідчить алюзія до вірша «Садок виш невий коло хати» Тараса Ш евченка? За д о п о м о го ю яких художніх засобів твориться поетичний світ? Яке значення має о б ра з пісні в останніх рядках поезії? 4. С кладіть (усно) есе «Тарас Ш евченко І Б.-І. Антонич: два о брази вишні».

166

скарбниця. 1. Розгляньте ікону «Мати Божа» Анатоля Й Мистецька Я б л о н с ь ко г о {с. 163). Якими мотивам и вона співзвучна з вірш ами І І I | і \ I

Антонича? 2. Розгляньте на ф орзаці картину «Жінка перед люстром» Олександра А р х и п е н ка . У чом у виявляється подібність сю рреалістичноі поетики у творах Антонича та на полотні художника? 3. Ком п ози тор Л еся Д и ч к о на слова Антонича написала сим ф онію «Привітання життя»; Л ариса К у з ь м е н к о — м узику до поезій «Молитва», «Різдво», «Коляда»; Ю рій Л а н ю к — до вірша «Скарга терену». П ідготуйте усне повідом лення про ці твори із прослуховуванням м узичних ф рагм ентів у класі.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ І л ь к и ц ь к и й М. Від «дочасного світла* до *Сурм останнього дня* // А н т о н и ч Б .- І . Повнезібр. творів. — Львів, 2009. М а х н о В. Художній світ Богдана-Ігоря Антонича. — Тернопіль, 1999.

Осип Туринський (1880— 1933) Твій дух ви со ко злинув на в е р ш и н и слав думу в соняшну блакить. (Роберт Плен)

І з ть м и

Осип Т ури нський — один із н а й я с к р а ­ віш и х п редставн и ків ук р аїн ськ о го мо­ д ернізм у, знаний як автор поеми в прозі ♦ П оза м еж ам и болю », де зображ ено П ер­ ш у світову війну як злочин ім п еріалізм у проти лю дян ості. Т ури н ськи й увійш ов в у кр аїн сь к у літер ату р у я к талановитий п розаїк, поет, д рам атург, ф ілософ , к р и ­ т и к . У прозі XX сто л іття він представляє експ ресіоністську стильову течію . С ходин кам и ж и ття Осип Васильович Т уринський народився 2 лю того 1880 року в селі О глядів Р адехівського району на Л ьвівщ и н і у сім ’ї тесл яр а. Родина ж и л а бідно, зазнаю чи т я ж к и х втрат: з одинадцяти дітей В асиля і Т еклі Т ур ян ськн х четверо померло в ранньом у віці. Осип був старш им сином, зростав допитливим і здібним , ц ікави вся іс­ торією і ф ольклором рідного краю . У початковій ш колі його здіб­ ності помітив учитель Ф еренс і порадив батькові віддати сина до Л ьвівської гім назії. М атеріальної допомоги В асиль Туринський надати синові не міг, тому Осип заробляв гроші репетиторством і навчався. Вступив до Віденського університету на ф ілософ ський ф акул ьтет, я к и й зак ін ч и в у 1907 році. Незабаром він здобув н а ­ 167

уковий ступінь доктора філософії. Ю нак вільно володів інозем ­ ними мовами: нім ецькою , англійською , угорською , польською , грецькою , латинською . 1908 року він дебю тував оповіданням и «ЕЙ, коб були мене вч и ли *, «Де сонце?*, «К урка». Поет П ет р о К а р н а н с ь к и й згад у вав , щ о Осип Т ури н ськи й лю бив ел еган тн о вб и р ати ся; був «лю диною богемного покрою, дещо знервованого х а р а к т е р у » , невтом но полем ізував із к р и ­ т и к а м и . Не лю бив несп равед ли вості, л и ц ем ір ств а, м іщ а н ­ ського ж и в о тін н я . В ідверто ви словлю вав свої су д ж ен н я про твори , я к і прочитав. У Відні Т у р и н ськи й ц ік ав и в ся модерним м истецтвом , відвідував к а в ’яр н ю «Х епігаї*, в я к ій зб и р ал и ся австр ій ськ і м и тц і. Тут обговорю валися м одерністські твори А р т у р а Ш н і ц л е р а , Гуго фон Г о ф м а н с т а л я , новітні стильові теч ії м ал яр с тв а, ви сту п ав теоретик м одернізм у і д р ам ату р г Герм а н Бар. З 1910 року Осип Т ури н ськи й працю вав учителем у к р а їн ­ сько ї мови і л ітератури в П ерем и ш льській гім н азії, одруж ився зі Стефанією , дочкою С тепана О ниш кевича, депутата В іден­ ського парлам енту, 1912 року в Осипа і С теф анії народився син М ирослав, я к и й став чемпіоном Л ьвова з ш ахів, а з 50-х років XX століття н ал еж ав до н ай си льн іш и х ш ахових м айстрів СШ А. З а ж и т т я Осип Т ури н ськи й видав поему «На суді д уха*, ф ілософ сько-алегоричну повість «Дума п р алісу * , ром ан «Син зем л і*. Своїм побрати м ам , я к і перебували в полоні, п р и святи в твори: «Б рате, сьогодні С вятий вечір*, «К азка про зим ову к а з ­ ку*, «Боротьба за в ел и к ість* , «Іван П равдолю б*. П о п у л яр н іс­ тю кори стувал ася р ізд вян а легенда «Я к лю ди п р и й м ал и Х риста* . У творчом у доробку є ком едія «Р аби», нарис «Поет віри і боротьби» та ч и м ал о п у б л іц и сти ч н и х статей. М іж предм ет ні п а р а л елі. Я к м и т е ц ь Турянський формувався ^ під впливом модерністських ш ук а н ь М арка Ч ерем ш ини. Леся | М а р т о ви ч а . Василя Ст еф аника, в новела х якого його приваб | лю ва ли експресивне на гніт а нн я почут т ів, бунт і відчут т я і кризи, доля лю дини в а н т и гум а н н о м у світі. Н а світогляді = письм енника позначилися твори нім ецьких експресіоністів Густ ава М е й р ін к а . Казимира Едиіміда. польських модерніс І т ів Казимежа Т ет м а йера. С т аніслава П ш ибиш евського. Лесь К у р б а с , аналізую чи експресіоністські твори нім ець­ ких м итців, ви зн ач и в т а к і о зн ак и п о ети ки : п р агн ен н я до д ії, що потрясає Всесвіт; бунтівний рух у д у ш ах , глибока д и н ам іка п о ч у ттів, ж а гу ч и й пал е к с т а з у , к р и к д у ш і, нове р о зу м ін н я лю дини , л іри чн е розгортання сю ж ету, зм алю ванн я драм атизм у подій, ір р ац іо н ал ьн а си м в о л ік а, умовна гіп ер б о л ізац ія , ф р а г­ м ентарне конструю вання світу. Ці ви яви експ ресіон істської поети ки н аявн і у творах О сина Т уринського. 168

На початку П ерш ої світової війни Туринського м обілізува­ ли до австрійського вій ськ а. У 1915 році він потрапив до серб­ ського полону. Під час зимового відступу серби етап ували з а ­ сн іж ен и м и горам и ш істд еся т ти сяч п о л о н ен и х , серед я к и х був і п и сьм енн ик. Від голоду й холоду масово гинули і полонені, і солдати сербської к о р олівської ар м ії. Ц ю ви сн аж л и ву дорогу назвали «ш ляхом см ерті»: ту т заги нуло 45 000 лю дей. Товариш і Т урянського по недолі зам ерзли біля згасаю чого б а га т т я , а його, охопленого кригою і напівж ивого, знайш ов л ік а р Р о м ан и ш и н і повернув до ж и т т я . Ці події й покладено в основу повісті «Поза м еж ам и болю *, я к у Осип Васильович написав на італій ськом у острові Ельба, куди був інтернований я к оф іцер австр ій ськ о ї а р ­ мії. Тут і створив м итець цю автобіограф ічну повість 1917 року. Вона була перекладена сп очатку нім ецькою , а незабаром ін ш и ­ ми мовами Європи і в и к л и к ал а в ел и к и й успіх у ч и тач ів. У 1923 році Осип Т ури нський повернувся додому і працю вав директором Я ворівської, Д рогоби цької, Р огатин ської гім н азій , де ви кладав нім ецьку, ф р ан ц у зьк у та л ати н ськ у мови. У цей час він здійсню є переклади з угорської мови вірш ів Ш андора П етефі, з нім ецької — поезій Ґ е н р іх а Г е й н е , з ан гл ій сько ї — трагедії «Гам лет*, «Зимова казк а* В ільям а Ш екс п ір а . Ж и т т я п и сьм ен­ н и к а обірвалося несподівано через т я ж к у хворобу. 28 березня 1933 року Осип Т ури нський помер у л ік а р н і. П охований на Л и ч аківськом у ц ви н тар і у Л ьвові. ♦ Ніс л ю д ям із безодні п ек л а й тьм и с в яте й огненне слово» ( Р оберт І І л е н ) Тема П ерш ої світової війни я к глобального злочи н у ім п ер і­ а л ізм у зн а й ш л а відображ ення у творах Ольги К о б и л я н с ь к о ї, Л еся М а р т о в и ч а , М а р к а Ч е р е м ш и н и , В а с и л я С т еф а н и ка , М и р о сл а ва І р ч а н а , Юрія С м о л и ч а , а з особливою силою вона відтворена у повісті «Поза м еж ам и болю* (1917) Т у р я н с ь к о г о . ^ , М іж п р ед м ет н і п а р а л е л і. П овіст ь «Поза межами болю» ^ у європейському п исьм енст ві посідає т а к е ж вагоме місце, і я к «Вогонь» А нрі Барбю са, «На З а х ід н о м у фронті без змін» Е ріха М а р ії Р е м а р к а , «М арш Радецького» Йозефа Рота. | Осип Т урянський одним із перш и х поруш ив п и т а н н я ж ит т я І й смерті у дусі філософії е к зи с т е н ц іа л із м у , що з н а й д е своє = продовження в прозі В а л ер 'я н а П ід м о г и л ь н о г о . Ідейн ий паф ос твору. П овість «Поза м еж ам и болю* засу ­ д ж ує війну й м іл ітар и зм , утвердж ує нездолан ність лю дського духу, силу розуму й волі до ж и т т я . Т вір проймає г у м а н іс т и ч н а ід ея, я к у автор ви зн ачив т ак : *Любов до ж и т т я і до його в и щ и х цінностей переможе смерть*. О знайом ивш ись із книгою в рукописі, П ет ро К а р м а н с ь к и й писав до автора: «Ваш т вір — 169

це н а й м о г у т н іш а з відом и х м ені к а р т и н на т л і світової кат аст роф и не т ільки в наш ій, а й у цілій європейській л іт е р а т урі*. На його погляд, ідея повісті — це *протест проти європейського ост аннього зл о ч и н у , це с к р и к одчаю ч у т л и во ї душ і, мужа й бат ька, а рівночасно ви с л ів віри в л ю д и н у, я к и й Вам удалося т а к просто, т а к м огут ньо ви с л о в и т и словам и «є сонце в ж и т т ю * , підкреслю ю чи експресіоністський характер п овісті, гл и б о к у віру м и тц я в ідею х р и с т и я н с ь к о ї лю бові. А встрій ський к р и ти к Роберт П л е н відніс повість «Поза меж ам и болю* до ш едеврів світової літератури. П оетика експресіонізм у зум овлю є структуру й розповідь твору. П овість пройм ає ан ти во ­ єнний пафос, осудж ення ім п еріалісти чн ої війни, що принесла Європі кровоп ро ли ття, см ерть н евин них лю дей. Оповідна м анера повісті. Розпочинається твір переднім словом, у яком у автор готує читача до сприйм ання подальш ої розповіді як невигаданої історії. Відтворено напруж ену гам у почуттів, що їх він переж ив, перебуваючи на війні та в сербському полоні. Відтак р о зк р и т о м отиви н а п и с ан н я п о в істі я к п р о тесту проти ан ти гум анн ої суті війни. Х удож ню кар ти н у побудовано на розпо­ віді про ж ах ітт я війни , падіння й духовне звеличен ня лю дини. Вступну частин у веде наратор-усезнавець, подаю чи у за га л ь ­ нену карти н у подій, що відбували ся в ал б ан ськи х горах. Р о зп о ­ відач немов з висоти пташ иного польоту оглядає гір ськ і хребти, де розгортається боротьба м іж ж и ття м і смертю . П рийом и по­ етичного у загал ьн ен н я використовую ться оповідачем у зобра­ ж ен н і бран ц ів. С початку бачим о м асу лю дей, об’єд н ан и х с п іл ь ­ ним ви пробуван ням , це у загал ьн ен и й образ — вони. Ч ерез так у м нож и нн ість оповідач відтворю є ф атал ьн ість долі кож ного, хто потрапив у вир війни . К онкретні епізоди, я к вбивство вартовим п олон еного, я к и й не м ає сил іти д а л і, м аю ть п овторю ваний х ар ак тер , кол и один ичне у загальню є тип ові си ту ац ії. Загалом у повісті ви користан о перш оособову розповідь: с в і­ док подій розповідає про групу полонених, як и м вдалося втекти під час переходу в горах, і вони опи н и ли ся перед новим и, не менш грізн им и ви к л и к ам и — холодом і голодом. Ч и тачі д ізн а ­ ю ться, що оповідач — один із семи у ч асн и ків подальш их подій, їх н ю історію зм альовує герой О гл яд івськ и й , я к и й почергово п редставляє чи тач ам кож ного з п ри сутніх. П роте в його р о з­ повідь про побратим ів вриваю ться власні п ер еж и ван н я , я к і переходять у ви діння. Свідомість ін ш и х персонаж ів д л я нього зал и ш ається прихованою , він лиш е передає зовніш ні вияви їх н іх страж д ан ь або висловлю є свої здогади про їх н ій душ евний стан. В аж ли ву роль відіграю ть монологи дій ових осіб, я к і часто переходять у м арен ня. З ав д я к и тако м у оповідном у прийомові не т іл ь к и розгортається р еал істи ч н а кар ти н а, а й висловлю ­ 170

ю ться почуття й д у м к и , відбувається переоцінка власного бут­ т я , м оральних п р и н ц и п ів. Саме том у в оповіді О глядівського поступово увиразню ю ться образи д р у ж и н и та д и ти н и . О кремі сцени-спогади зливаю ться з дійсністю й досягаю ть п іку н ап р и ­ кін ц і твору, в м ар ен н ях О глядівського. Суб’єк ти вн ість оповіді, її експ реси вність дає зм огу нараторові правдиво, з погляду лю дини , я к а знаходи ться в меж овій си туації, відтворити ем оційне н ап р у ж ен н я мом енту, а т ак о ж висловити власну о ц ін ку , що ви ли вається в гнівну ін вективу ім п еріалісти чн ій війні, д о к ір лю дству, я к е байдуж е спостерігає світову бойню. Під впливом оповідача м оделю ється час історії, як и й передає виклю чно теперіш ній момент; спогади про м и н у­ ле зрин аю ть л и ш е в розм овах героїв. О повідач не пом ічає плину часу, тіл ь к и раз згадує, що минуло д есять днів, я к вони нічого не їл и . Ф ін ал ьн и м акордом повісті є д рам ати ч н а сцена п о р я ­ тунку О глядівського, я к а передається через вкрай виснаж ену свідомість персонаж а: <<Сон чи ява? М о в крізь м л у ввиж ається мені: лід... якісь з и м н і руки... вода... я в воді... Ц е сон... Я к и й с ь го­ лос кличе...». Д еталі свого в р яту в ан н я герой дізн ається зі слів В асиля Р ом ан и ш и н а, а про долю його товари ш ів красном овно свідчить ф ігура ум овчанн я. Ж а н р о в і особливості повісті. З а ж ан р о м «П оза м еж ам и болю* — це л ір и ч н а повість-поема. У х у д о ж н ій стр у к ту р і твору п ер еваж ає л ір и ч н е н ачало, зум овлене перш оособовою викладовою ф орм ою , але н аявн е й еп ічн е начало: оповідь про трагічні події П ерш ої світової війни. О скільки у творі поєднано л ір и ч н е й еп іч н е н ач ал а, я к у поемі, і повість, п р о й н ята л ір и з ­ мом, н ап и сан а ритм ізованою прозою з в и к о р и ст ан н я м ін вер сії,

Василь Верещагін. Апоф еоз війни. 1871

171

що н аб л и ж ає розповідь до народного епосу й надає особливої е к с п р е с ії, то авто р в ід н іс її до ж а н р у повісті-поеми. Я к і в ін ш и х ж ан рови х різновидах повісті, у творі Туринського поряд з розгортан н ям подієвої основи в аж л и ву роль від ігр ає ви слов­ л ен н я ем оц ій , п ер еж и в ан ь , дум ок героя, п о в’я за н и х із описом вій н и я к світової д р ам и , в я к ій ги н у ть т и с я ч і лю дей. Х а р а к ­ терною ознакою повісті Т ури нського є п о єдн ан н я л ір и зм у з достовірністю , докум ентальністю зм альовани х подій. К артини війни чергую ться з роздум ам и оповідача про особисту від п о ві­ д ал ьн ість перед д р у ж и н о ю та д ітьм и , я к і ч ек аю ть його з війни . Тому центр т я ж ін н я переноситься на р о зк р и ття х ар ак тер у , п си х іки ліри чн о го гер о я, к р ізь сп р и й м ан н я нкого р о зк р и в а ­ ється к ар ти н а світу. З цією метою авт обіограф ічний оповідач м айстерно застосовує т а к і оповідні п р и й о м и , я к п си х о л о гізм , худ ож н і р етр о сп ек ц ії та пролепсиси (заб іган н я вперед у часі, опис м айб утніх подій). С ю ж етн о-ком п о зи ц ій н а о р га н іза ц ія . К о м п о зи ц ій н у своєрід­ ність повісті Осипа Т уринського ви зн ач аю ть вступ і п ’ять ч а с ­ тин. У ній н аявн е ко м п о зи ц ій н е обрам ленн я: п очин ається твір реквієм ом по заги б ли х і завер ш у ється дум кою про пом ерлих побратим ів. Горе О глядівського підкреслю є його туга за то в а­ риш ам и: «Н а р а з із моїх очей продерлися дві ве л и к і, важкі сльо зи, гарячі, наче кров. І п о к о т и ли с ь по знуж дованім обличчі, мов два ка м ен і по ви с о х лій , бурею бит ій, громами р озр ит ій зем лі*. П овістяр м айстерно застосовує опи си, м ар ен н я, н ап л и ви , д іа ­ логи і монологи, вставні епізоди, пісню, виконану перед смертю сл іп и м ІІІт р ан ц ін ге р о м , к о л и с к о в у , н к у засп ів ав Н ік о л и ч . А втор ви користав ф рагм ентарну ком пози цію , що становить собою різновид к ін ем атограф ічн ої м онтаж н ої побудови. П овість ск л ад ається з м ікр о ч асти н : «ш л я х смерті * — п о к аз колони з ш істдесяти ти сяч полон ени х, щ о пересуваю ться засн іж ен и м и ал б ан ськи м и хребтам и; «т а нец ь с м е р т і* — еп ізод, в яко м у семеро полонених до повного ви сн аж ен н я танц ю ю ть д о вко ­ ла к у щ а, щоб з одягу мертвого зап ал и ти вогнищ е; окраїна Сон ц я * — м арення знедолених вояків про щ асливу кр аїн у і гарм о­ нію у світі; «Р ізд вя н і свят а* — к ар т и н а-в ізія п ерсон аж а, я к и й о п и н я ється біля дом у, спостерігаю чи через вікн о , я к д р у ж и н а з д ітьм и зустріч ає С вятвечір; *пісня в іч н о с т і* — п існя-гім н ск р и п ал я Ш тран ц ін гер а перем озі лю дян ості над бож евіллям голоду; «м а н д р ів к а м ерців* — к а р т и н а , в я к ій в и с н а ж е н і полонені л и н у ть в ір р еал ьн і вим іри світу. Сю ж ет повісті о д н о л ін ій н и й і к о н ц е н т р и ч н и й , тобто події у ній розвиваю ться в причиново-наслідкових з в ’я зк а х . Н аявні всі сю ж е т н і к о м п о н е н т и : е к с п о з и ц ія , з а в ’я з к а , р о з в и т о к д ії, к у л ь м ін а ц ія і р о з в ’я з к а . З агал о м сю ж ет р о зго р таєть ся з 172

глибокою психологічною напруж ен істю і достовірністю , щ о дає автору зм огу простеж ити всі етапи боротьби героїв за ж и т т я , перемогу лю дяного над ан ти л ю д ян и м світом . П овістяр — тонки й м айстер п о казу персонаж ів у м еж ови х си туац іях вибору, щ о постає перед к о ж н и м з них. Він зм ал ь о ­ вує, я к воля до ж и т т я к ерує вч и н кам и лю дей, я к и м постійно загрож ує см ерть. Вбивш и ж орстокого конвоїра, полонені від ­ ходять вбік від дороги і зу п и н яю ться над п р о в ал лям . Є диний порятунок від холоду — багаття, яке мож на розпалити лиш е одягом когось із товариш ів. їх н ю суперечку, хто м ає стати ж ер т­ вою, ви ріш и ть тан ец ь см ерті: багаття зап ал я т ь з одягу того, хто перш ий впаде. Ц ей тан ец ь см ерті си м волізує ін сти н к т і волю до ж и т т я . Т ут щ е діє за к о н л ю д сько ї м о р ал і, бо см ер тн и к и не н аки д аю ться один н а одного, а чекаю ть см ерті слабш ого. З ігр ів ш и сь біля вогню , вони зр о зу м іл и , що їх переслідує щ е стр аш н іш и й ворог — голод. Ін сти н кт сам озбереж енн я і з а ­ тьм арени й розум ш то вх ає Сабо вгам увати голод лю доїдством , до чого він н ам овляє то вар и ш ів, я к і хочуть теж в и ж и т и , ад ж е труп Б оян а л еж и т ь поруч. П роте лю дське начало перем агає і за цих т р агіч н и х обставин. Героїв о сяває п росвітленн я, і вони п о­ встаю ть проти твари нного ін сти н к ту , перем агаю ть свою сл аб ­ кість, їх н ій дух то рж ествує. П роте ф ізи ч н і сили п оки даю ть героїв, їх н ій зем ний ш лях заверш ується. С правж нім апофеозом гум анном у началу в лю дині стала «пісня ж и т т я * , я к у востаннє спром ігся загр а ти на ск р и п ц і Ш транц інгер. С и ст ем а персонаж ів. У повісті дію ть семеро то вар и ш ів по недолі, я к і н ал еж ать до р ізн и х національностей: О гл яд ів ськи й і Д обровський — у к р аїн ц і, П ш и л у ськ и й — п о л я к , Сабо — у го ­ рець, Ш транц інгер — австр ієц ь, Б о ян і і Н ік о л и ч — серби. Вони зм ал ьован і в р іч и щ і експ ресіон істської поети ки я к героїсим воли, м ай ж е алегорії, носії гум ан істи ч н ої ідеї вболівання за лю дину і долю світу. А втор прагнув, щоб, чи таю чи твір, «кожен повинен у з н а т и себе у всіх*. Він вваж ав, що суть катастроф и, якою була П ерш а світова в ій н а, м ож на збагн ути через гр ан и ч ­ ну у м о вн ість, я с к р а в іс т ь пера і бар в, к р и к д у ш і героїв, д е ­ формацію їх свідомості і м істичний ракурс (ви д ін н я, напливи). Проте оповідач індивідуалізує кож ного героя через мовлення я к п р едставн и ка певної со ц іал ьн о ї верстви. З о кр ем а, у Сабо мова л ай л и в а, скл ад ається з брутальн их висловів: «світ ова сволоч*, *собача л и ч и н а * . М овлення Д убровського х ар ак тер и зу є його я к освічену лю д и н у, його вислови забарвлені іронією : «прохаємо л а ск а во * , « вельм иш ановн е п а н с т в о *, «добірними сало но ви м и р у х а м и * . М ова с к р и п ал я Ш тр ан ц ін гер а — це мова ін теліген та, м р ій н и к а , си м волізован а й аф ори стична: «Люди не є злі, не є добрі... т іл ь к и н ещ а сли ві — і щ а с л и в і* . 173

АристархЛентулов. Переможна битва

Образ О глядівського багатогранний, огорнутий теплом і спів­ чуттям . Він, я к і всі полонені, впадає в депресію , але стоїчно на­ м агається її подолати. У так і важ к і хвилини перед ним постають символи сонця і матері з дитиною , щ о є святим и величинам и у к р аїн ц я. Герой-оповідач сповідує високоетичні ідеали свого на­ роду, ідею христи ян ської м оралі, любові та злагоди, братерства лю дей. Перебуваю чи в передсмертному стані, він споглядає своє ж и т т я , відчуває нерозривність з рідною землею , на я к ій «золоте колосся кла н я єт ьс я на п р и віт а н н я, а синє небо любо і приязно см ієт ься■>. Ч ерез ці м ентальні національні кольори та образи розкривається м рійлива душ а бранця. О повідач-персонаж, пере­ буваючи серед снігових верш ин албанських гір, відзначає роль рідної мови, я к а допомогає йому ви ж и ти , м обілізувати внутріш ­ нє «Я», вивести зі стану несвідомого: «Українське слово поволі приводит ь мене щораз більше до пр ит о м ност і*. П равда, автор наділяє О глядівського ідеєю «українського дводушш я» — у ньо­ му поєднано душ у героя, борця прометеївського типу, але й душ у невільника. П роте цю роздвоєність йому допомагаю ть подолати високі духовні принципи родини. Образи д руж ин и і малого сина, почуття любові, поваги й відповідальності за сім ’ю допомагаю ть йому виж ити в т я ж к и х умовах зимового походу. Образ Оглядівського змальовано в динам іці почуттів і настро­ їв. За своїм психологічним типом він — інтроверт, заглиблений у внутріш ній світ, наповнений видінням и, інтуїтивними передба­ ченнями, ілю зіям и, які викликаю ть у нього любов, віру і надію. Волю до ж и ття ж ивить висока й благородна ідея. Слабкий фізично О глядівський (прототипом якого є автор) переміг ф атальну смерть тому, що у найтяж чі хвилини думав не про себе, а про сина і дру­ 174

ж ин у, я к і стаю ть символами ж иття. «Поза меж ам и болю* — на­ зва символічна: опинивш ись у неймовірно трагічних ситуаціях, на межі ви ж иван ня, О глядівський вірить у силу любові друж ини і сина, які в його очах є світлою зорею, що веде його до перемоги. Він долає т я ж к і обставини і виходить переможцем у двобої зі смертю, утверджую чи активний гуманізм, загальнолю дські цінності.

| | | I І \ і

Підсумуйте прочитане. 1. У якій родині виховувався Осип Турянський? Де він навчався? Яким його змалювали сучасники? 2. Як мистецька атмосфера Відня формувала модерністські уподобання митця? Який вплив на художні шукання прозаїка мали експресіоністські твори українських та зарубіжних митців? С характеризуйте ознаки експресіонізму, виділені Лесем Курбасом. 3. Назвіть твори Турянського. 4. Які випробування випали на долю письменника? Щ о стало основою для написання повісті «Поза межами болю»? Хто був прототипом образу Оглядівського? 5. Хто з українських та світових письменників змалював події Першої світової війни?

ж . Поміркуйте. 1. Чому п о вість «Поза меж ам и болю» Турянського є у н і­ ка л ьн им тво ро м в у кр а їн с ь ко м у пи сь м е н ств і? 2. За д о п о м о го ю якої 1 по е ти ки по вістяр д о сяг великої е ксп р е сії та виразності образів? 3. У | чому полягає гум аністична концепція твору ��урянського? 4, Щ о д о по1 могло О глядівському виж ити і повернутися з полону додом у? 5. У чому І полягає естетичне та пізнавальне значення твору для сучасних читачів? ' А нал ізуєм о твір. 1. Які по д ії Перш ої світової війни стал и сю ж етною . основою повісті «Поза меж ами болю»? Сф ормулюйте її ідею. 2. У чом у і полягає с в о є р ід н ість ко м по зи ц ії твору Турянського? Щ о свідчить про | м од ер ну побудову п о вісті-п о е м и ? Який тип сю жету ви кор и став автор? 1 3. С характеризуйте образи побратим ів персонаж а-оповідача. 4. С кл а ­ ! діть план ха р а кте р и сти ки обра зу О глядівського. Д о б е р іть цитати з і твору, які підтве рдж ую ть ваші судж ення про героя. 5. У чом у полягає і художня новизна повісті Турянського?

В

В | ! І 1 I

Мистецька скарбниця. 1. Розгляньте та опишіть картину Василя В ер ещагіна Апоф еоз війни» (с. 171). У чому полягає антивоєнний пафос цієї картини та повісті «Поза межами болю» Осипа Турянського? 2. Якою зм алював Першу світову війну Аристарх Лентулов на картині «Переможна битва» (с. 174)? Доберіть епітети д о слова війна, використайте їх під час відповіді. Якою постає образ війни е повісті «Поза межами болю» Турянського? Порівняйте обидва образи війни, з ’ясуйте, що між ними спільного,

М | у Творчаробота. Уявіть, що вам запропонували за п о в іс т ю ‘ Поза межами Щ * болю» зняти кінофільм. Щ о б ви хотіли р озповісти у фільмі? На яких ас| пектах, співзвучних нашій сучасності, акцентуватим ете увагу глядача? | Яких доберете акторів, музику, пісні? Д е проводитим ете зйом ки? Які І експр есіоністські засо би застосуєте для творення образів полонених?

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Л е б е д і в н а Л. Українське обличчя війни: ГІовість-поема О. Ту­ рянського «Поза межами болю» // Слово і час. — 2004. — № 12. П і н ч у к С. Повернення Осипа Турянського // Т у р я н с ь к и й О. Поза межами болю. — К., 1989. 175

Еміграційна література П ісля поразки У Н Р у 1921 році чим ало укр аїн ц ів опинилось в ем іграц ії в Чехо-С ловаччині. Тодіш ній президент ц ієї країни Т омат М а с а р и к сп рияв том у, щоб укр аїн ц і м огли здобути тут освіту рідною мовою. За ЗО км від П раги, у П одєбрадах, було відкрито У країн ську господарську академ ію , до я к о ї одразу ж вступило 300 студентів. У П разі ф ункц іон ували В ищ ий педа­ гогічний інститут імені М и х а й л а Д р а г о м а н о в а , У країн ський вільни й університет, У кр аїн ська м истец ька студія. Тут ро зкві­ тало мистецтво слова. Юрій Д а р а г а н , Євген М а л а н ю к , Леонід М осендз, Олег О льж ич, О ксана Л я т у р и н с ь к а , О лена Т еліга, Н а т а л я Л ів и ц ь к а -Х о л о д н а , Олекса С т е ф а н о в и ч , Юрій Л и п а , Юрій К л е н та ін ш і, об’єднані світоглядни м и засадам и, д ер ж ав ­ ницьким и переконанням и й м истецьким и уподобанням и, склали « П р а з ь к у ш к о лу » поет ів. За своїм стилем її учасники були нео­ ром анти кам и, але ф ілософською заглибленістю й лю бов’ю до класи чн их форм спорідню валися з к и ївськи м и неокласикам и . «П раж ан и * сф ор м у л ю вал и свою к о н ц еп ц ію лю д и н и . Це — д у ­ ховно си льн ий, національно свідомий українець. Волелюбність, м у ж н ість, п оч у ття від п о від ал ьн о сті за долю б а т ь к ів щ и н и , щ ирий патріотизм — основний пафос їхн ьої творчості. Ю рій Д а р а г а н (1894— 1926) — родоначальник ш коли , мав великий вплив на творчість її поетів саме історіософськими мотивами. На дум ку Богдана-Ігоря А н т о н и ч а , поезія Д арагана •м іст и т ь у собі всі елем ент и, я к і згодом р озви ват им е реш т а по ет ів еміграції: яскравий історизм, варяги, дикий степ, сонячний Дажбог, настрої в и г н а н ц я * . Н ародився він в Є лисаветграді 16 бе­ резня 1894 року в родині ук р аїн ц я (за фахом інж енера) та грузи н ­ ки. Н авчання в Тираспільськом у реальном у училищ і перервала П ерш а світова війна. Д араган служ ив поручником російської арм ії, але після проголош ення У Н Р вступив до українського війська. П ісля поразки У Н Р його інтернували в табори К аліш у і ІН еп’юрне (П ольщ а), де він захворів на туберкульоз. У 1923 році вступив до У країнського педагогічного інституту в П разі. В ій­ ськовий полон і хвороба знесилили й ви снаж и ли молодий ор га­ нізм, і поет помер 17 березня 1926 року, похований у П разі. Д араган увійш ов в історію у к р аїн сько ї л ітератури збіркою *Сагайдак* (1925). Ц я назва влучно передає си лу його вірш ів, я к і нагадую ть тугі стр іл и , що влучаю ть у ц іл ь. Водночас назва ви зн ачає тем атичне коло зб ірки й в и р аж ає ф ілософ ію бороть­ би й ж и ттєствер д ж ен н я. П оезія Д ар аган а ж и в и л ася кіл ько м а д ж ерел ам и : участю м итця у визвольній боротьбі за держ авність У країн и , осм исленням її історії, а з естетичного боку — м одерни­ 176

ми сти л ям и , передусім сим волізм ом . П евний вплив на худож ні ш у к ан н я Д араган а м али «Сонячні кларнети * П а в л а Т и ч и н и , від якого поет навчи вся витонченої ж ивописності, зорової еф ек ­ тності й ом узи чен н я слова, що розш ирю є свої в и р аж ал ь н і м о ж ­ ливості («С п ли вло, занурилось, загасло... / / дня нема — піш ов кудись, / І вечір на високе прясло / С м а гляви м парубком схи ливсь... / З даєт ься т ем н и й явір ляхом... / Здаєт ься, т а к давнодавно / К у р и т ь мій віз чум а ц ь ки м ш л я х о м / Т ум аном , сріблом і вином*). С ила пер еж и ван ь підсилю ється то ф актам и з історії У країн и, то біблій ним и образам и (« З літопису днів б іж у ч и х » , «В П разі*). М отиви вір ш ів Д ар аган а сягаю ть часів Д аж бога, коли навіть сам а природа була насичена я зи ч н и ц ь к и м духом і м іф ами («Д аж бог л я к а є білі коні», «Слово про похід Ігорів»). У поемі «Мазепа* поет зм альовує гетьм ана як мудрого д ер ж авн и ка, ерудита, поліглота, м ецената, м уж нього патріота, щ о прагне здобути н езал еж н ість У кр аїн і, але трагічно гине. Тема У країни є центральною темою л ір и к и Д арагана. Про це свідчать ц и кл и «Луна м ин увш ини », «Дике поле*, «Срібні су р ­ м и*, « З ап о р іж ж я» , в я к и х м итець творить поетичний і н атх н ен ­ ний образ В ітчизни. Вона приходить до нього в снах і н аяву, в спогадах і звістках зем л як ів. За нею він ту ж и ть, її образ плекає в серці я к найдорож чий ідеал. У багатьох вірш ах Д арагана постає образ мужнього й загартованого у боях у країн ц я, я к и й пиш ається славним м инулим народу і наслідує подвиги своїх предків. Л еон ід М о сен дз ( 1897— 1948) щ асливо поєднав у собі таланти поета, п розаїка, к р и т и к а, п ер ек л ад ача з ан гл ій сько ї, нім ецької й ф ран цузької мов і вченого-хім іка, визнаного в Європі в и н а ­ х ід н и к а , я к и й одним із п ер ш и х розгадав таєм ни цю « важ ко ї води*. Н ародився він 20 вересня 1897 року в місті М огилепіП одільськом у (тепер В ін ни цької області) у родині служ бовця М арка М осендза, предки як о го були гр ец ьк и м и поселенцям и в У країні. Його мати, М арія Л ясковец ь, була донькою лісничого з К остополя, щ о на Р івн ен щ и н і. Б а т ь ­ ки й дід Осип мали великий вплив на ф орм ування світогляду Л еоніда, про що п и сьм енн ик згодом напиш е в поемі «Во­ л и н ськи й р ік * . 1915 року ю нак закін ч и в В інницьку вчительську семінарію . Під час П ерш ої світової війни перебував у ц ар ­ ській арм ії, а коли лідери У Н Р за к л и к а л и у к р аїн ц ів зах и щ ати волю В ітчизн и, він піш ов до вій ська П етлю ри. У 1922 році він переїхав до ГІодєбрад і навчався на хім іко-технологічном у ф акультеті У к р а­ їнської господарської ак ад ем ії. Здобувш и Леонід Мосендз 12

Укр. літ.. 11 кд.. Рівень станд. пкпд.

177

ви щ у освіту в 1928 році, працю вав асистентом каф едри х ім ії, а в 1931 році зах и сти в докторську дисертацію з проблем пере­ робки наф ти. У 1945 році з Б ратислави Леонід М арковим виїхав до А встрії, в 1946 — до Ш вей царії. Поет л ік у вався від сухот у сан аторії, витрим ав к іл ь к а операцій, остання з я к и х ви яви лась ф атальною . Ц е сталося 13 ж о втн я 1948 року в Ш вейцарії. Творчий діапазон Леоніда Мосендза дуж е ш ирокий. Його перу належ ать збірки новел «Людина покірна» (1937), *Відплата* (1939), повість «Засів», роман «Останній пророк», гумористична збірка (спільно з Юрієм К л е н о м ) «Дияволичні параболи* (1947), збірка поезій «Зодіак* (1941). Л ейтмотив поезії М осендза — від­ родж ення У країни після П ерш ої світової війни. Глибокі почуття й переж ивання висловлено в скорботно-патетичній «Баладі про по­ братима*. Це своєрідний реквієм полеглим за незалеж ну У країну. Велична ідея побратимства сповнює народні пісні й думи, твори М и к о л и Гоголя, Тараса Ш евченка і Лесі У к р а їн ки . Д ля Мосендза побратимство — це спорідненість не лиш е по крові, а й по духу. Побратим — це і названий брат, і товариш по боротьбі, сподвиж ­ ник, яки й усе своє ж и ття берегтиме п ам ’ять про полеглих за ідею української держ авності. За жанром твір Мосендза — балада, на­ писана секстинами. Поет органічно поєднав епічну розповідь про драматичні події і ліричні зізн анн я, змальовую чи велич і трагізм боротьби за свободу батьківщ ини. Він зобразив узагальнений образ побратима, чорнобрового й стрункого сина «золот их піль* і «білих ха т * . З друзям и по зброї поет проходить складним и ш ляхам и пе­ ремог та поразок і п ам ’яттю прийдеш ніх поколінь клянеться не за­ бути полеглих за волю борців. Н азва збірки «Зодіак» символізує космічну ідею безмежності часу й простору, глибинного з в ’я зк у всього сущого на Зем лі зі В��есвітом. Подібні мотиви знаходим о в поезіях «У космічному оркестрі» П а в л а Т и ч и н и , «Зодіак* М и к о л и Зерова. М осендз іде далі й створює міфологічний образ П раматері Роду з космічного океану, я к а ллє «вже мого роду вічне море*. Поет одним із пер­ ш их відчув космічність свого народу й нації. Ц е було модерне світовідчуття лю дини XX століття (вінок сонетів «Ю нацька весна*). «Вінок* структурно й тем атично об’єднує 15 сонетів, з я к и х останній, що називається «м агістраль», будується з перш их рядків усіх попередніх, є ідейно концептуальним і ф орм ально з а ­ верш альним твором усього циклу. М ало хто з українських поетів у цій раф інованій формі досягав верш ин майстерності. Мосендзу вдалося: чітка побудова сонетних строф у нього підпорядковуєть­ ся драм атургії розвитку дум ок і почуттів, логіці розвитку л ір и ч ­ ного сю ж ету, що втілю є ідею неперемож ності лю дського духу в пізнанні буття. Ф ілософська ідея ц и кл у оптим істична: «Там, де відвага з вірою ідуть — т ам перешкод немає і не буде*. 178

Мосендз творив «наукову* поезію, в її образну тканину вклю чав філософські мотиви, поняття й л екси ку з точних наук, розш ирю ­ ючи естетичне поле л ір и к и . Ц им ш ляхом у 60-і роки йш ли Іван Д р а ч , М и к о л а Ііін гр а н о веь ки й та їх н і послідовники. О лег О льж ич (1 9 0 7 — 1944) — талановитий поет, публі­ цист, політичний діяч, археолог. Н ародився 8 ли п н я 1907 року в Ж и том и рі у родині поета Олександра О леся. До 16 років Олег К ан ди б а ж и в в У к р а їн і. Й ого б ать к о був повпредом У Н Р у Будапеш ті, через що з приходом більш овиків в У країну змуш ений був ем ігрувати. Олег разом з м атір’ю в 1923 році пере­ їхали до батька в Берлін, згодом родина оселилась поблизу П раги. 1924 року майбутній поет вступив до Карлового університету на археологічне відділення. В 1930 році О льж ич одерж ав диплом доктора археологічних наук. Його запросили працю вати до У країнського вільного університету. Чеського національного музею , згодом — до Гарвардського університету. П ід час Д ругої світової війни поет був керівни ком відділів ОУН на П равобереж ­ ній У країн і. В 1941 році він при їхав до К иєва, де організовував підпільні групи, рух опору ф аш истам . У травні 1944 року Олег О льж ич дістався Л ьвова, де гестапівці ареш тували його й ви вез­ ли до концтабору З аксен х ау зен . В ’я зн я ж орстоко кату в ал и , о д ­ нак він зал и ш и в ся незлам н им борцем за свободу свого народу, заяви вш и ворогам: «У країнські зем л і є ж и т т євим простором для українського народу. Тому будь якого окуп а н т а били і будемо бити!* Ф аш исти розстріляли його 9 червня 1944 року. З б ір кам и «Рінь» (1 9 3 5 ), «Вежі* (1940), «П ідзам чя* (1946) О льж ич увійш ов у л ітер ату р у як поет р ац іо н альн о ї л ір и к и , як а заперечувала сен тим ентально-сльозливе осп івуван ня ж и т т я та образ пасивної, безвольної л ю дини . За спогадам и су ч асн и ків , Олег гартував свою волю і вваж ав, що сам е си льн а духом , ц іл е­ спрям ована особистість потрібна м айбутній відродж ен ій У к р а­ їні. Ц е й ви зн ач и л о х а р ак т ер його естети чн их ш у к ан ь, «енер­ гійну дикцію * його творів, їх н ій ін тел ек ту ал ьн и й та ем оційн ий рівні. У поезії «Захочеш — і будеш...* поет осп івував вольову лю д и н у, в ір и в у її в н у т р іш н і н ео б м еж ен і м о ж л и в о с ті: *В ЛЮ‘ дині, за т ям . / Л еж ить невідгадана сила. / Зрослась небезпека з відваж ним ж и т т ям , / Я к з т ілом см е р т е л ь н и к а к р и л а » . Е к с ­ пресивність д о сягається м етаф орам и , ан ти тезам и , ритм ікою п ’ятистопного ям ба, точним и рим ам и . С пираю чись на к л аси чн і форми, м итець вибудовує карбован у ф р азу , створю є я ск р ав и й образ в о я к а за свободу. М етаф ори ч н а н азв а зб ір к и «В еж і* си м в о л ізу є верш и н и Духовності, до я к и х прагне його герой, сповнений дії і ріш учості захи щ ати В ітчизну. По-новому тр ак ту є м итець поняття героїч­ ного, щ о поєднує в собі і хоробрість, і відвагу серця, а головне — 12*

179

си льн ий зар яд духовності, я к а веде бор­ ців до оновлення світу. Н ай ви разн іш е поет зм альовує героїчні характери у по­ ем ах «Городок 1932» та «Н езнаному Во­ я кові», присвячених підпільній боротьбі українських патріотів за права рідного народу в П ольщ і. Д оверш еністю відзн ачається остання зб ірка Олега О льж и ча « ІІід зам чя», в я к ій м истецькою глибиною він н абли ж ається до київських неокласиків. О льж ич творив поезію високої культури, прагнучи підне­ сти у кр аїн ську л ір и к у на новий щ абель. Він збагатив її конденсацією вольових м отивів, ін тел ек ту ал ь ­ ним струм енем , воскресив героїзм і героїчну ети ку у к р аїн ц я . О лена Т е л іг а (1 9 0 7 — 1942) — поетеса й револю ціонерка, яскрава особистість, вольова, енергійна і вродлива ж ін к а , я к а своє ж и т т я п ри святи ла боротьбі за н езал еж н у У країну. Н аро­ ди лася 21 ли п н я 1907 року в П етербурзі, де її батько Ів а н ПІовгенів працю вав професором політехнічного інституту. П ід час револю ції батьки повернулися до Києва і брали акти вн у участь у творенні У країн ської держ ави. Зазн аю чи переслідувань від більш овиків, у 1923 році разом з мамою Олена ем ігрувала до Ч ехо-С ловаччин и. У П р азі з а к ін ч и л а п ед аго гіч н и й ін с т и ­ тут, познайом илась із поетами «П разької ш коли*. Вийш овш и зам іж за донського козака, бандуриста, старш ину війська УНР М и х а й л а Т е л і г у , переїхала до В арш ави, де вчителю вала в у к р а ­ їн ській ш колі, інколи заробляла як м анекенн иця. З 1932 року вірш і Олени Теліги з ’я в л я л и с я в ж у р н алі «Вісник ». З початком Д ругої світової війни поетеса очолила літературно-м истецьке товариство «Зарево» у К ракові. Коли фаш исти окупували У к р а­ їну, Олена Т еліга у вересні 1941 року прибула до Рівного, а з ж овтня уж е д ія л а в К и єві. За ж о р сто к и х ум ов о к у п ац ій н о го реж и м у орган ізувала літературно-м и стецьке ж и т т я , очолила С пілку письм енників У країн и, редагувала у кр аїн ськи й ж урнал «Л ітаври». Її я к українську патріотку і голову СПУ 9 лютого 1942 року гестапівці ареш тували, а 21 лютого цього ж року разом з інш ими борцями розстріляли у Бабиному Яру. Тільки посмертно вийш ли збірки Теліги «Душа на сторо­ жі* (1946), «Прапори духа* (1947), «П олум’яні межі* (1977). В Україні в 1991 році побачив світ «Збірник» її поезій та статей, а в 1999 — зб ір к а «О к р аю м ій *. 2006 року в К иєві о п у б л ік о ван о «Вибрані твори», куди увійш ли її вірші й статті. Художній доро­ бок Олени Теліги невеликий, але мистецьки доверш ений. Поетеса ретельно ш ліфувала кож не слово, щоб найтонш е відтворити світ 180

почуттів ліричної героїні. Теліга належ ить до найвизначніш их українських поетес, що сформували образ нової лю дини, борця за незалеж ну Україну. Поетеса проголоси­ ла героїзм я к найвищ у чесноту, орієнтир ж иття й творчості. П оезія « П л е м ін н и к день* пройнята вітаїстичною концепцією ж и ття я к д і­ я н н я . Голос ліри чн ої героїні сх ви льо­ ваний: «Д е н ь прозорий м ерехт ит ь, мов пломінь, / І душа моя горить сьогодні. / Х о ч у ж ити, аж ж ит т я не злом ит ь, / Рват ись вгору чи л е т іт ь в безодню *. Я скраво-червоний к о л ір п олум ’я сим волізує глибокі почуття ліричного персонаж а- А соціативний ланц ю г образів р о зви в а­ ється і поглиблю ється, особливо коли слово-полум ’я чує н а­ товп, але в умовах зневіри найгостріш им словом є Україна. П а­ сивності, закостен ілості, «байдужо-непривітній землі* поетеса проти ставляє акти вн у позицію гум аніста, я к и й усвідомлю є, щ о у битві за лю дяність потрібно утвердж увати ш ляхетне, см і­ ливе і добре начала. К оли героїня стави ть на вівтар свободи свої інтереси, зав зя т тя , віру, п олум ’яне слово, її душ а «грає і руш а є на ш л я х и в е л и к і». Вона вірить, щ о слово-клич «зірветься у в и ­ сокість / І, мов прапор, в сонці зат ріпоче*. Д ля досягнен ня ху­ дож ньої виразності авто р ка вж иває алегоричні й м ет онім ічні образи. З а к л и к и порівню ю ться з соколом , що гуртує споріднені душ і борців. У цій атм осф ері ліри чн а героїня готова встати на бій зі злом. Спрагою акти в н о ї д ії пройнятий вірш «С учасникам *, я к и й в раж ає щ ирістю почуттів та аф ористичним м исленням : «Не треба слів! Х а й буде т іл ь к и діло! / Його роби — с п о кій н и й і суворий*. За ж анром це — п оезія-звертан н я, м едитац ія, я к а має свого адресата — сучасн иків і себе самого. Поетеса ф ор­ мулю є лакон ічн і за к л и к и , піднесені ін тонації. К ом позиційно твір побудований я к діалог ліри чн их суб’єк тів. Героїня прагне гарм он ії почуттів і дум ок, що у явл яється ж ін кою я к «свят ий союз*, коли «душа і т іло, щ а ст я з гострим болем* ідуть у парі. Її стоїцизм і ж иттєлю бство враж аю ть: «Мій біль бринить, за т е коли сміюся, / То см іх мій рвет ься джерелом на волю!* Н іж ­ ність душ і і суворість часу визначаю ть етико-героїчну позицію ліри чн ої героїні, я к а усвідомлю є своє п о кл и к ан н я: «Віт рами й сонцем Бог м ій ш л я х н а м іт ив, / Та т ам, де треба, — я тверда й сувора*. Ж и ти в ім ’я В ітчизни — ж и ттєве кредо Олени Т еліги. Н ео р о м а н т и зм в и зн ач ає стильову п а л іт р у творів Т ел іги , зумовлю є її естетичну концепцію лю дини. На переконання по­ 181

етеси, рідний край від неволі мож е врятувати новий тип у к р а ­ їн ц я , я к и й вміє ж ити й творити для своєї нації. Поетеса зверталася до ж ан ру поезії-м ініатю ри, м едитації, вірш а-звертання, оди. Ц ікавою є поезія-м етаф ора «Радість», що передає настрої очік у ван н я, зустрічі з хлопчиною — «без­ ж урним вітрогоном» . Ц ей образ символізує незвичний світ р а­ дості, що витісняє буденщ ину й утвердж ує духовну цілісність душі героїні. Суміжне рим ування, п ’ятистопний хорей, дієслівні форми передають рух, зміну, захоплення красою, що існує в світі. Світ поезій Олени Теліги можна поділити на кілька тематичних полів. Передусім це — ж иттєрадісне поле, адж е домінантою духовності поетеси були оптимістичні настрої: «Повір: незнане щось у невідому пору І Тебе зуст рін е радісним — живи.'* Тем атичне поле неспокою охоплю є і гром адянську, й інтим ну л ір и к у . А кти вн а ж и т т єв а п о зи ц ія — ідеал поетеси. Н авіть в інтим ній «Вечірній п іс н і» лірична героїня О лени Т еліги, про­ щ аю чись із кохан им , сп орядж аю чи його в похід, говорить йому напутні слова: «Тобі ж подарую зброю: / Ц іл у н о к гострий, я к ніж, / Щоб м а в т и в з а л із н ім свист і І Д л я к р и к у і м овчань — / Уста рішучі, я к ви ст р іл, / Тверді, я к лезо меча*. Т аким ж е цілісним окреслю ється у л ір и ц і поетеси тем ати ч ­ не поле вибору. Б езком пром існа пози ц ія зум овлю є ж и ття геро­ їн і, ідеал, пош ук гарм онії, мету до майбутнього і невблаганну смерть у боротьбі, я к у вона см іливо прийм ає я к борець. Ч ерез те Д м и т р о Д о н ц о в назвав Телігу «поеткою в о г н е н н и х меж *. Олекса Ст ефанович (18 9 9 — 1970) — один із поетів «-Празької ш коли», яки й найбільш е цінував самодостатність мистецтва. Н ародився 5 ж овтня 1899 року в селі М илятин (тепер Рівненської області) в родині православного свящ ени ка. 1919 року закін ч и в В олинську духовну семінарію в Ж и том и рі. 1922 року Стефано­ вич емігрував до Чехо-Словаччини, де й закінчив філософський ф акультет П разького Карлового університету (1928), водночас студію вав філологічні науки в У країнськом у вільному універси­ теті. 1932 року захистив докторську дисертацію , але не мав по­ стійної роботи і ж ив скрутно. В 1944 році Стефанович залиш ив П рагу, виїхавш и до Н ім еччини. 1949 року поет оселився у СШ А, у місті Буффало. Ж и в самотньо, дуж е ту ж и в за У країною . «Мій Хрест — мій тягар, моя дорога*, — говорив митець собі, пере­ буваючи в забутті й сам овідчуж енні. Помер 4 січня 1970 року в будинку для літніх людей. Д рукуватися Олекса Стефанович почав з 1923 року в ем і­ грантських ж урналах «Нова У країна*, *Веселка», «У країнсь­ кий студент», а згодом — у львівському «Літературно-науковому віснику». В Празі поет видав збірки «Поезії» (1927), «Стефанос І» (1938). Стефанович був надзвичайно скромною і вимогливою 182

до себе людиною, а тому наступні збірки «Стефанос II», «Кінецьсвітнє» і «Ф рагмен­ ти* у вій ш ли т іл ь к и у «Зібрані твори* (1975), що їх післ я см ерті поета видав у Т оронто поет Богдан Б о й ч у к . С учасники м итця згадую ть, що він д у ж е ретельно ш ліф ував свої поезії. Я к талановитого м и тц я , його п ри ваблю вали досконала в е р с и ф ік а ц ія , м елод ика р я д к ів , ви тон­ чен ість і зм істова вагом ість образів. Він був то н ки м майстром ритм ом елод ики , ви ш у к ан и х рим , зо к р ем а й вн у тр іш н іх , Олекса Стефанович доводячи до віртуозн ості асонансне й ал іт ер а ц ій н е звуч ан н я поезії: «В сріблі м ісяц я лебеді срібні. / Срібні лебеді в срібній в о д і* («От високо став м ісяц ь у небі*). У художньому світі Стефановича важ ливу роль відведено об­ разам давньої української історії та міфології. Ц ікаву інтерпрета­ цію дав поет «Плачу Я рославни», де змальовано величний у своїй трагічності образ Ярославни: «Чуєш? Зозулею хоче злет іт и , / Хоче у далеч кудись... / Чув те к в и л ін н я жіноче, що вітер, / 3 му рів здійнявшись, доніс. / Я б, — каже, — в зелень його перенесла. / В зелень з кр ива вих калюж! / Д а й т е мені ви для синяви весла! / О. не даєте... Чому ж?..*. Звертається митець і до доби козач­ чини, оспівуючи Петра Дорош енка й Богдана Х мельницького як державотворчих м уж ів («Дорош енко», «Богдана стрічаю ть*). їх святий заповіт про незалеж ну У країну взяли герої Базару й Крут. П оезія «Крути* (1933) — одна із перлин л ір и ки С теф анови­ ча, сп івзвучна «П ам ’я ті тридцяти» П а в л а Т и ч и н и . М итець д р а­ м атичним и фарбами зм альовує бій, карбує динам ічні образи й напруж ен і картин и. У країн ські патріоти муж ньо витрим ую ть ш ал ен і атак и ворога, ал е нем ає п атр о н ів, си ли нерівні: « Я к з а х л и н а л и с я співами ви, / Т а к з а х л и н у л и с я кров'ю*. Героїзуючи подвиг молоді, поет вірить, що кров пролито недаремно, п а м ’ять трагедії під Крутами буде бити на сполох, будити совість к о ж н о ­ го у к р аїн ц я . Головна ідея твору — віра у перемогу ідеалів, за я к і боролися юні патріоти: «Сходять нам ваш і невгасні сонця, / Д з в о н я т ь серця ваш і вічні, / Ваш і к в іт н е в і. т равневі серця, / К риком кр ивавим — воскресни!* Образ Весни, символ національної револю ції, коли У країн а здобула незалеж ність, -— це Тичинин образ, але у Стефановича він символізує т я ж к у долю В ітчизни у XX столітті. У сонеті «Б агряна піраміда* поет зм альовує зак р и вавл ен у , «у пурпурі від ран* У країн у, образ я к о ї постає і в п о езіях «До Б азар у » , «До Б родів», «Вічна слава*. Свідком трагіч н ої у к р аїн ськ о ї історії виступає золотоверхий Київ у однойм енній поезії. 183

Оксана Л я т у р и н с ь к а (1 9 0 2 —1970) — талановита поетеса, скульптор, худож ­ ни к, перекладач. Н ародилася 1 лютого 1902 року на хуторі біля м істечка Виш нівець (тепер К ременецького району Т ернопільської області) у родині військо­ вого офіцера. Н авчалася в Кременецькій у країн ській гім н азії, дивую чи вчителів багатогранною обдарованістю. В 1919 році померла О ксанина м ати, залиш ивш и її під опікою деспотичного батька. Не витри­ мавш и нестерпного ж и ття , Оксана взи м ­ ку втекла з дому до Н ім еччини, а 1924 року нелегально при їхала до Чехо-Словаччини, де навчалася на філософському ф акультеті Карлового університету та в У к р аїн ­ ській студії пластичного мистецтва в П разі. Уже на початку 30-х років вона утвердилася як худож ниця й скульптор. Її скульпту­ ри відзначаю ться синтезом монументальних форм з модерними ком позиціям и, м истецьку вагу мають погруддя Тарасові Ш ев­ ченку, портрети видатних українців. Л ятурин ська працю вала в мистецтві керам іки, створила ни зку чудових писанок. Водночас друкувала вірш і в ж урналах «Вісник», «Пробоєм», увійш ла в коло поетів «П разької ш коли*. Збірки «Гусли» (1938), «К няж а емаль» (1941) побачили світ у П разі, збірка «Веселка» (1956) — у США. Її перу н алеж ать книга новел «М атеринка» (1946), збір­ ка вірш ів для дітей «Бедрик» (1956). П омерла Л ятури н ська 13 червня 1970 року в М іннеаполісі (США). Своїм вчителем поетеса вваж ала П а вла Т и ч и н у , від я к о го н авч и л ася м илозвучності в ір ш а, у м ін н я сп иратися на народну символіку. Я к м итець Л яту р и н ськ а розвивалася в річищ і сим волізм у, її вірш і відзначаю ться високою культурою м ислення й почуттів. Н айчастіш е поетеса звер тал ася до л ір и ч н и х мініатю р. Ємно, виразно, експресивно передається світ почуттів ліричної геро­ їні: «Тем ніє т іня м и божниця, / І т емно д и вля т ь ся Святі. / Скорбот но-виснажені л и ц я , / Я к пергаментові л и с т и . / Щось не в е л и т ь душ і м о л и т ь ся , / П р и б ігт и під с в я т и и покров. / / мариться: мов сл із криниця, мов Божі м у к и й Божа кров*. Коли героїня стоїть перед суворо-скорботним и л и кам и святи х , вона бачить У країну в образі грізн ої Д іви з м ечем , у я в л яє її Б о ги ­ нею, я к ій приносять вічні ж ертви , Д івою -сф інксом , перед якою вона падає, благаю чи волі рідній зем лі. Л іри чн а героїня — дочка поневоленої н ації, тому, сягаю чи зором у сиву давнину, бачить вольові натури, я к і захи щ аю ть свободу. Тема бойового л и ц ар ст в а зву ч и ть у б агатьо х п о езіях авто р к и («Н е со ко л и ви л італ и * , «Не знаєш гасла — боронись!»). У країн ськи й л и ц ар 181

з м ініатю ри «/ зрине кінь у височінь» сп рийм ає см ерть на полі брані я к почесний підсум ок свого ж и ття. Коли воїн з ’яви ться у бойовому спорядж енні перед святим Ю рієм, і той запитає: *ІЦо м а в над ж и т т я дорожче? / Що на зе м л і досяг?», то лиц ар гордо скаж е: «Я воїн був. ГІобідоносче, / доніс свій зо ло т -ст яг*. За цей подвиг він перебуватим е серед л и ц арів неба. П оетичний образ рідного краю — наскрізн а тема творчості Л ятури н ської. Вірш «В олинські м айоліки* просякн ути й щ ем ­ ливою тугою за отчою зем лею , голос я к о ї пром овляє через т и ­ сячі років д ревлянськнм духом, неповторною красою , звуком гусел, пиш ною веселкою . Ю рій Л и п а (1 9 0 0 — 1944) — талановитий поет і п р о заїк, по­ літолог, публіцист, м едик. Свою невгам овну енергію , творчі здібності він спрям ував у єдине річищ е — служ и ти У країні. Це був син відомого у кр аїн сько і’о п и сьм енн ика І в а н а Л и п и . Н аро­ дився Ю рій 5 травня 1900 року в Одесі. Від батька успадкував любов'до рідної мови й м истецтва. У період визвольних зм аган ь 1917— 1921 років Ю рій Л ипа був козаком збройного курен я морської піхоти, згодом — заступ ником ком андира О деської січі. П ісля поразки У Н Р опинився в ем ігр ац ії, закін ч и в м едич­ ний ф акультет П ознанського університету (1929), працю вав асистентом на м едичній каф едрі В арш авського університету. О рганізував м истецьке об'єд н ан н я «Сонцесвіт*. У роки Д ругої світової війни Юрій Іванович м еш кав у селі Б у ки біля Я ворова, був л ікар ем . 18 серпня 1944 року поет загинув. Творчий діапазон м и тц я д у ж е ш ирокий . Ю рію Л и п і н але­ ж ать збірка новел «Н отатник* (1936), історичний роман про події з доби Х м ельниччини «К озаки в М осковії» (1934), н и зк а публіц истични х праць, есе, дослідж ень історії У країни. Юрій Л ипа оприлю днив гри збірки поезій «Світлість* (1925), «Суворість* (1931), «Вірую* (1938). У його поезії масш табно окреслю ється образ У країни. На дум ку м и тц я, у зм аган н ях за воЛю й держ авність у к р аїн ц і повинні йти своїм ш ляхом , а не сподіватися на допомогу західн их чи східних сусідів, адж е вони маю ть великі потенційні м ож ливості «переплави т и руду на м е­ тал* й посісти гідне місце в геополітичному просторі («Зн ак цей рунічний»). Поет звертається до героїчних моментів в у к р а ­ їн ській історії, зокрем а до битв 1649 року під Лоєвом і К иєвом, коли литовський к н я зь Я н Р а д з и в іл л вж ахн увся від небаченої енергії українців. У м едитац іях, баладах Л ипи відсутні настрої розгубленості. Відбулася переоцінка минулого б атьківщ ин и, бачення ш л ях ів , я к і м ож уть відродити У країну. Це зумовило окличні інтонації поета, я к и й відчуває себе в облозі: *Ім 'я су часного — ми. / І м ’я будучини — чцн, / Х т о спиниться — той служ ить тьмі, / Х т о в поході — звит яж ець він, / Він підле 185

ш и т ь , я к орел, / В ін з і л л є все, / Що з г л и б о к и х джерел / Д ень нам несе* («Щ о­ денний бій»). Ю рій Л ипа прагне пробудити н ац іо ­ нальну сам освідом ість чи тач ів, тому його поезії полемічні, пересипані несподіваними зіставлен н ям и , асо ц іац іям и . Н егати в­ ні яви щ а розпачу, безвольності в душ і у к р аїн ц я після поразки УНР він назвав ♦пораж енством », я к е вваж ав небезпеч­ ніш им , ніж перемога напасників. Митець зак л и к ає п л екати душ у лю дини, щ о є умовою захи сту й збереж ення д ерж ави. У художньому світі лірики Липи органічно поєдналися образи доби Володимира М о н о м а х а , барокова пласти ка часів Ів а н а М а з е п и , а стиль його, за словами Євгена М а л а н ю к а , х а р а к т е ­ ризується ясністю вислову, доцільністю образу й динам ічною ощ адністю речення. Т ак а л ір и к а нагадує граф іку. П оети «П разької ш коли» доповнили й піднесли у к р аїн ськ у літературу на високий щ абель р о зви тку , ад ж е зверталися до тем, ідей та образів, у радянській У країні заборонених. Тематичні обрії їх н іх творів ш и р о кі, охоплю ю ть ан ти чн і й середньовічні м о ти ви , ко тр і п ер егу к у ю ться із болю чим и проб лем ам и XX століття. Біблійні сю ж ети відтінюються образами сучасників, борців за волю У країни. Н аціональна проблем атика, гум ан іс­ тични й пафос і вольове напруж ен ня творів «праж ан» служ или ідейною зброєю в боротьбі за суверенну У країну.

І

Підсумуйт е прочит ане. 1. Кого з українських письменників, які жили в еміграції, ви знаєте? Які історичні обставини зумовили появу «Празької школи» поетів? Висвітліть естетичні засади «пражан». 2. О креслітьдж ерела й тематичне коло лірики Юрія Дарагана. 3. Висвітліть основні віхи життя Олега Ольжича. Визначте провідні риси його лірики. 4. Схарактеризуйте самобутність ліричної героїні Оксани Лятуринської. 5. О кресліть історіософ ські мотиви поетів-«пражан». 6. Розкрийте ком позиційні особливості вінка сонетів «Юнацька весна» Леоніда М осендза. Д о яких жанрових різновидів лірики звертався поет? Які художні відкриття зд ій­ снив М осендз в українській поезії? 7. Чиї традиції продовжила Олена Теліга в ліриці? Як це позначилось на її проблематиці, систем і образів? Визначте ідею поезії «Пломінний день» Олени Теліги. Щ о символізує плом енистий колір? Як трактує поетеса тему поета і його слова?

І | | І

П ом іркуйт е. 1. Який вплив на художні ш укання Юрія Д арагана мала лірика Павла Тичини? Порівняйте поезії цих митців. 2. Чому життя Олега Ольжича, Олени Теліги, Юрія Л ипи було ж иттям -по д ви го м , синівським служінням Україні? 3. Який зміст вкладали «пражани» у поняття героїчні о брази, активний гум анізм , патріотизм? З якою м етою Ю рій Л ипа, Оксана Лятуринська, Олекса Стеф анович прагнули пробудити нацю -

| ! | I | І і ! |

186

І | | | § і

иальну свідо м ість читачів? 4 Чим актуальні для наш ого часу ідеї лоетів «Празької школи»? 5. Яким зм альовується о браз України у творах «пражан»? У чому полягає естетична неповторність волинських пейзажіе Олекси Стефановича? Порівняйте художню сам обутність «Плачу Ярославни» Ш евченка й однойм енної поезії Стеф ановича. На яких м отивах акцентую ть увагу митці?

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ А с т а ф ’є в О. Поети і воїни прийдешнього // Празька поетична школа. Антологія. — Харків, 2009. Поезія «трагічного оптимізму* // Поети «Празької школи*. Срібні сурми. Антологія. / Упоряд. М . І л ь н и ц ь к и й . — К., 2009. П р о с а л о в а В. Поезія «Празької школи*. — Донецьк, 2009.

'

Євген Маланюк (1897— 1968) Ти не загинеш , мій народе, Пісняр, мудрець і гречкосій. Бо вірю: судпі дні не даром Твій чорний рай зняли пожаром, І пломінь слупамн росте, Сполучаючи з небом степ. (Євген М а ланю к)

В історії української літератури XX століття Євгенові М аланюку на­ леж ить одне з найпомітніш их місць. Визначний поет і літературознавець, культуролог й автор мистецьких есе та історичних розвідок, палкий патрі­ от У країни й гуманіст — таким постає він перед читачами. Його філігранно довершені й вольові рими, наснаж ені енергією геро­ їчного подвигу, щ ирий ліризм , поклоніння перед ідеалами краси й гармонії я к перш очинними ф акторами поетичного мистецтва справляли великий вплив українську ліри ку XX століття. «Я волю полюбив держ авну* (Євген М а л а н ю к ) Євген М аланю к народився 20 січня 1897 року в селищ і Архангород, я к е розташ увалося над річкою Синюхою на Х ерсон­ щ ині (тепер К іровоградська область). Його родина н алеж ала до національно-свідом их українців козац ько-чум ацького по­ ходж ен ня. *В наш ому старому, м урованом у л степового каме ню домі жилося «на дві хат и» — дідову й батькову. В першій ха т і п а н у в а в д у х віків, старовинного побуту, т и с я ч о л іт н іх 187

звичаїв і обрядів ти свідомого « ук р а їн о ц ен т р и зм у*,— згадував поет. Б атько, Ф илим он М аланю к, був освіченою лю диною , про­ водив просвітницьку роботу на селі, ставив вистави, організу­ вав читальню . М ати, Г ликерія, була дочкою серба, військового Якова Стоянова, захоплю валась поезісю. Від неї, я к писав Єв­ ген, успадкував сердечність і любов до м истецтва і їй присвятив поему «Липень» (1931). Згодом поет так схарактери зує себе: « В н у к кремезного чум ака, / Січовика блідий п ра п р а вн у к, — / Я закохавсь в гуч н и х віках. / Я волю полюбив державну. / І крізь папери, крізь перо, / Крізь дні буденні — богоданно / Рокоче запорозька кров / М іц н и х п о п л е ч н и к ів Б о гд а н а ». Зак ін ч и вш и Є лисаветградське реальне училищ е в 1914 році, вступив до П етербурзького п о л ітех н іч н о го ін сти ту ту , але з початком П ерш ої світової війни став слухачем В ійськової ш коли в К иєві. 1916 року його у званні поручни ка направили на П івденно-Західний ф ронт. П ісля лю тневої револю ції 1917 року М аланю к перейш ов на бік У Н Р, працю вав у Генеральному штабі У країн и . У ж овтні 1920 року арм ію У Н Р інтернували до П ольщ і, і М аланю к опинився в таборі біля К ал іш а, де пробув три роки. Тут він дійш ов висновку, що за умов національної трагедії потрібно виборю вати свободу У країні «вже не військо­ вою зброєю, а л и ш е зброєю м ист ец т ва й к у л ь т у р и ». Л ітература має формувати в читача національну свідомість і держ авниц ьку волю, не втрачаю чи при цьому м истецької самобутності й не ста­ ючи ілю страцією до партійної ідеології. 1923 року Євген Ф илимонович виїхав до Ч ехії, вступив до У країн ської господарської акад ем ії в П одєбрадах на інж енерний ф аку л ьтет, я к и й успіш но зак ін ч и в , і працю вав у В арш аві. У 1929 році організував л іт е ­ ратурне угруповання «Т анк», редагував ж у рн ал «М и», згодом співпрацю вав з «В ісником». П отім, за словам и поета, настала «похмура доба німецької о к у п а ц ії* . П ісля короткочасного пере­ бування в П разі М аланю к потрапив у Регенсбург, де ви кл ад ав м атем ати ку й у к р аїн сь к у мову в таб ір н ій гім н азії. А ктивно співпрацю вав з МУРом. 1949 року поет переїхав до Н ью -Й орка, де працю вав і чорноробом, і креслярем . Одночасно видавав збірки , літературознавчі праці, есе, часто подорож ував, читав л е к ц ії й проводив авто р ські вечори. Б ув почесним головою об’єднання українських письм енників у діаспорі «Слово». У середовищ і поетів «П разької ш коли» М аланю к утвердив­ ся я к ліри к, видавши збірки «Стилет чи стилос?» (1925), «Гер­ барій» (1926). У цих кни гах він виявив себе я к митець д ер ж ав­ ницького мислення, як и й роздумує над уроками й причинам и втрати Україною незалеж ності. За нових умов, що склалися, поет все-таки бачив перспективи для держ авної самостійності, а тому проголосив активну концепцію мистецтва, окреслив ту 188

роль, я к у повинна відіграти поезія в боротьбі за кращ у долю н а ­ роду. М аланю к пише про значення м итця для своєї нації. Назва перш ої збірки символічна: ст и лет — невеличкий киндж ал з тонким тригранним клин��ом , грецьке слово стилос (паличка для письма) символізує поезію, котра я к зброя має служ ити У країні в її держ авотворчих зм аган н ях . Т ак молодий поет продовж ив традиц ії Тараса Ш е в ч е н к а , Івана Ф р а н ка , Лесі У к р а їн ки , у новому ідейно-естетичному вимірі розв’язую чи проблему м итця. Його творчість поділяється на два періоди: перший охоплю є 1925— 1943 роки, коли, кр ім названи х збірок, виходять «Земля й залізо* (1930), «Земна Мадонна* (1934), «Перстень П олікрата* (1939), «Вибрані поезії* (1943); другий — 1944 — 1968 роки: збірки «Влада* (1951), «П ’ята симф онія* (1954), «Остання вес­ на* (1959), «Серпень* (1964). Євген М аланю к помер 16 лютого 1968 року. П охований на нью -дж ерському цвинтарі Б аунд-Б рук, названом у ам ер и к ан ­ ським и у країн ц ям и «наш им П а н т е о н о м » . Л ір и к а трагічного пптимінму Ключ до розум іння ідейно-естетичних ш укань і картин и худож нього світу М аланю ка к р и ється в ного оригінальній ко н ­ цепції к уль т ур и . Поет м ав свої погляди стосовно ф орм ування україн ської нації. В есе «Н ариси з Історії наш ої к у л ь т у р и » (1954) висвітлив своє розум іння культури українського народу, наповнивш и його глобальними вим ірам и. Щ е від VII ст. до н.д. землі теперіш ньої південної У країни були північною частиною античної Еллади, від я к о ї походять рим ська й західноєвропей­ ська ц и вілізац ії. Грецька культура справила на нас і пози ти в­ ни й, і негативний вплив. П озитивною успадкованою традицією є прагнення україн ц ів до краси , щ о ви являється в народних п існ ях, одязі (знам ениті наш і ви ш и ванки ), пи сан ках , тан ц ях тощ о, у глибоких почуттях моральності, духовності, що просте­ ж ую ться у родинно-побутових тр ад и ц іях , у пош ані до лю дської особистості. Н егативний вплив Еллади на ж и тел ів У країни по­ л ягає в тому, що надм ірне захоп лення красою породило «лагід ну душ евн у м и р ніст ь » , альтруїзм , не сформувало «м іліт а р н о ї гот овност і», щоб захистити себе й свої зем лі. Це й дало право М аланю кові називати У країну, вслід за нім ецьким істориком И оганном Гердером , «Новою Е л ла д о ю » , «Степовою Елладою»: «Незборима соняш на заглада — / Віки, віки — одна б л а к и т н а м и т ь ! / Куди ж поділа. Ст епова Е л ла д о , / В а р я з ь к у с т а ль і в іза н т ій ськ у мідь?* («В арязька балада*). Н а погляд М аланю ка, у к р аїн ц я м «пр и щ еп и ли по чут т я меча і держави» вар яги . В наслідок поєднання лагідн ої е л л ін ­ ської культури і войовничості варягів й в и н и к л а К иївська Русь. 189

Зн ову-таки, варяги я к завой овни ки не спром оглися закл асти в основу ф ун кц іон уван н я д ерж ави конституційно-правового ч и н н и ка. У роздробленні й м іж усобних війнах к н я зів М аланю к бачив причину занепаду К иївської Русі я к д ерж ави. Внаслідок визвольних зм аган ь 1917— 1920 років після трьох віків неволі постала незалеж на У країна. Цей період несвободи Вітчизни М аланю к називає «ніччю бездержавності*, котра вне­ сла негативний елемент до м енталітету у кр аїн ц я — «тавро не віль ни ка », що й відіграло ф атальну роль у пореволю ційній си ту­ ації. Тому найбільш им нещ астям для У країни поет вваж ав появу типу малороса, що ф ормувався в умовах неволі й мав ком плекс менш овартості. В есе «Малоросійство* (1959) поет розкриває причини й наслідки цього яви щ а, я к е нівелю є будь-яку особу. Ц ьому типові автор протиставляв тип «м а з е п и н ц я * — лю дини, що має національну гідність, ш анує свою культуру і захищ ає д ер ж ав н ість У к р аїн и . Том у й ц ен тр ал ьн и м образом л ір и к и М аланю ка став вольовий, національносвідом ий українець. «С т и лет чи с т и л о с 7 *. О ригінальною ви яви лася й естетична кон ц еп ц ія М аланю ка. Він продовж ив тр ад и ц ії Тараса Ш ев­ ч е н к а , П а н т е лей м о н а К у л і ш а , М и х а й л а С т а р и ц ьк о го , Іва на Ф р а н к а , Лесі У к р а їн к и , я к і підкреслю вали суспільну в а ж ­ ливість поезії. К онцепція мистецтва М аланю ка — суспільно активна; завдання поета — служ ити У країні, втілю вати загал ь­ нонаціональні ідеї: *Я к е нації вождя нема, / Тоді вожді її — по­ ет и! / М іц к еви ч , П у ш к ін недарма / Т ворили вічні м іт и й м ет и. / Д а в а л и форму п о чут т ям , / Р о ст и ли й пест или надії, / І ста ло вічніст ю ж ит т я / ї х в формі П о ль щ і і Росії...*. Поет поставив слово на сторож і у кр аїн сько ї культури й держ авності, ф орм ування нового ти п у у к р аїн ц я . ♦С т илет чи стилос? — не збагнув. Д в о я к о / Вагаються т рагічні терези. / Н е к и н у в ш и у глиб надійний якор, / П л и в у й п л и в у повз береги краси», — так м итець уж е в перш ій збірці роздумує над місією м итця і його п о к л и к ан н ям , як е за ж одних обставин не допускає ф альш у чи к о н ’ю нктури. Стилет і стилос, зброя й перо, сила і краса зливаю ться в єдином у образі, сим волізую ть боротьбу за ідеали народу, свідомий вибір і ж ертовне сл у ж ін н я красі й правді. Цю проблем атику М аланю к поруш ує в так и х поезіях, я к «М олитва», «Напис на кни зі вірш ів*, «Зерову*, «Куліш * та ін ш и х. Головна ідея цих творів — поет повинен безком пром існо сл уж и ти народові, ф орм увати свідомість нації. П оезія М аланю ка національно-органічна. В ній поєдную ться неокласична гарм онія й неоромантика, сим воліка й патетика. В його худож ній картині світу на верш ині піраміди перебувають Бог, вищ а правда й справедливість, а поет — це обранець Б ож ий, яки й несе слово Господа укр аїн ц ям . Д ля М аланю ка поетичне 190

слово є д ієви м засобом , щ о тв о р и ть волелю бний дух н а ц ії, підпорядковується завданням майбутнього відродження У країни. Особнстісно-громадянська л ір и ка. Поезія М аланю ка прой­ н ята екзи стенц ійн им и м отивам и, сп ричиненим и його поневі­ р ян н ям и в ем іграції, х ви ли нам и відчаю і гніву, стр аж д ан н я й самотності. Проте, обравш и долю ви гн ан ц я, митець має ясну мету: ж и ти для У кр аїн и , її культури , бути корисним нації. Ц икл поезій «П ід чуж им небом* (1920) складається з п ’яти частин. Перебуваючи на чуж ині, ліричний герой туж ить за рід­ ним краєм, його охоплює екзистенційне почуття самотності. Пер­ ша частина вірша має художнє обрамлення, констатацію відчу­ ження героя: «Чужі: й земля, і небо т ут , і л ю д и * та заверш ення: «Чужа земля, чужі й похмурі люди*. Поет вдається до художньої умовності,' застосовує прийом зм іщ ення часо-простору: він пере­ носиться в давні часи і бачить, як «кревний край кона в останній муці, / Д и к у н над ним заносить ятаган, / А він скажений біль терпить*. Ант ит еза — основний композиційний прийом розгоргання ліричного сюжету. Відчуваючи непереборну ностальгію за Вітчизною, герой заперечує паризькі бруки, престарі празькі ву­ лиці, протиставляю чи їм сільські краєвиди, «материнські р у к и », «стару солому рід ни х стріх» я к наймиліш і його серцю: «Там свист херсонського простору! / Там вітер з кри ш т а левих хвиль! / А тут: в вікні опустиш штору — / І п'єш, самотній, смертний біль*. Увиразнюють образ рідного краю «гук весни і вітер, веселий вітер св іт л и х літ *. На цьому тлі ностальгія вигнанця набуває всесвітніх масштабів. П алка любов до Вітчизни постає у снах і спо­ гадах, в образах степу, лук, вітряків на узгір’ї. Метафора та епітет криш т алевий (тобто чистий, джерельний, життєдайний) окрес­ люють яскравий образ рідного краю. З особливою тугою та щемом у серці герой М аланю ка зізнається у своїх муках, немож іивості повернутися на Батьківщ ину: «Несу от ут страшний свій іспит / І знаю, що життя мине. / І мат и, сидячи на призьбі, / Вже не вичікують мене*. Суб’єктивні враження і переж ивання ліричного героя розвиваються на тлі топосів річки Синюхи, сірої стріхи під дощ ами і похилої хати старенької матері, яка дослухається до гавкання Бровка, очікую чи на повернення сина. Образ вигнанця і світ його почуттів і переж ивань домальовуються в останній час­ тині циклу. Ліричний герой підсумовує свої рефлексії, ставлячи риторичні запитання: «По я к и х ще дорогах ш укат и причинної долі? / Перекотиполем б лукат и в я к и х степах? *. Д оля пілігрима невтіш на, але духовною підпорою у ж иттєвих випробуваннях стає українська пісня, я к а звучить для нього, ніби хорал. Творчість М аланю ка сповнена автобіограф ічним и мотивам и, образами рідних, друзів по перу й зброї. Ч астина європейських поетів ви явл я л а захоплення колективним «ми», в я к о м у р о зч и 191

н ял ася особа, митців уж е не цікавив неповторний світ людини. Н імецький поет Йоганнес Вехер у збірці «Сірі колони* проголо­ шував: «Я зрікаюсь свого імені. М ене звут ь — т овариш *. Така тенденція спостерігалась і в радянській українській ліриці того часу, в якій з усіх граней людського *я* наперед висували « кл а­ сову свідомість*. Маланюк натомість утверджував духовне ба­ гатство людини, відкритість ліричних почуттів. Автобіографічні мотиви М аланю ка мали велике значення, оскільки допомагали збагнути етичний світ героя, його душ евні поривання. Так окрес­ лю вався неповторний світ його громадсько-особистісної лірики. Євген М аланюк розш ирив тем атичні, образні й жанрові обрії української поезії. Він творив самобутню поезію, естетично зорі­ єнтовану на світову культуру, але виплекану на національному ґрунті. М аланюк виробив власний поетичний стиль, як и й ж и ­ вився античним и дж ерелам и, високомистецькими здобутками класи ків, українською бароковою культурою (проповідницька риторика) та модерними (неоромантизм, символізм, експресіо­ нізм) мистецькими течіям и. Х арактерні риси лірики М аланю ка визначив Іван Дзюба: *М аланю кова поезія залишиться... дока зом суворої сили українського слова, його здатності бути не ли ш е мелодійним, ніжним, барвистим, гнучким, вигадливим, — а й згуст ком волі й думки, що концентруються в пекуче почут т я*. %|К | | і | | = | | І | 1

П ідсум уйт е п р о ч и т а н а . 1. О кресліть основні м ом енти біограф ії Євгена М аланюка. Які обставини вплинули на ф ормування йо го о соб и стості? 2. С характеризуйте творчий шлях Євгена М аланюка в контексті м истецького ж иття «Празької школи» поетів. 3. На які періоди поділяють творчість Маланюка? Назвіть йо го збірки. 4, Чиї традиції продовж ив М аланюк у ліриці? У чому полягає оригінальність його концепції культури? 5. Чому найбільш е нещ астя України М аланю к пов’язував із «малоросійством»? Схарактеризуйте концепцію вольової особистості М аланюка. 6. Як у ліриці м итця поєднано о собисті та гр ом а д ян ські мотиви? Наведіть приклади. 7. Які завдання ставив М аланю к перед митцем у поезії «Стилет чи стилос?»? С характеризуйте образність вірша. За д о по м о го ю яких художніх засобів досягається виразність ідеї твору? З'ясуйте, яку естетичну ф ункцію відіграю ть у поезії тропи.

і І

П ом іркуйт е і. Чому поезію М аланюка називаю ть «лірикою трагічного оптимізму»? 2. Чи мав слуш ність поет, назвавш и Ш евченка «духовним М ойсеєм н аш ої нації»? А ргум ентуйте своє твердження. 3. Щ о зближ ує М аланюка з неокласикам и?

'і ?

СПИСОК РЕКОМ ЕНДОВАНОЇ Л ІТ Е Р А Т У Р И А с т а ф ’є в 0. Лірика української еміграції: еволюція стильових систем. — К., 1998. В о й ч и ш и в Ю. «Ярий крик і біль тужавий»: Поетична особистість Євгена Маланюка. — К.,1993. Д з ю б а І. Поезія вигнання / / Д з ю б а І. З криниці літ: У 3 т. — Т. 1 .— К., 2006.

Іван Багряний (1906— 1963) Людина — це найвеличніш а з усіх істот. Людино -— найнеіцасливіша з усіх істот. Людина найпідліш а з усіх істот. Як тяж ко з цих трьох рубрик вибрати першу для доведення прикладом. (Іван Б а гр я н и й )

Лю дина-легенда Іван Б агряний — одна із найвеличніш их і найтрагічнІш их постатей в українськом у письмен­ стві XX століття. А ктивний учасник творення літератури відродж ення, він у 25 років був заареш тований р ад ян ­ ськими репресивними органами за н а­ ціоналізм. І в ем іграції сприйм ався неоднозначно, піддавався злісним наклепам і переслідуванням. Однак суворі випробування не злам али волі м итця і спраги до творчості. Великий доробок письм енника — л ір и ка, романи, по­ вісті, п ’єси й публіцистика — ц ікава сторінка в духовному бутті української нації. Через терни Гетсиманського саду Іван Б агрян и й (сп равж нє п різви щ е — Іван П авлович Л озов’ягін ) народився 19 вересня 1906 року в селі К узем ин поблизу м істечка О хти рки (тепер С умська область) у родині м уляра. П ісля закінченн я початкової ш коли навчався в Охтирській техн ічн ій ш колі, згодом — у К расн опільській худож ньок ерам ічн ій ш колі. ІІо тяг до м истецької творчості був у нього орган ічним . Все ж Іван ш укав себе то в робітничих проф есіях, то вчителю вав, подорож ував К рим ом , побував на К убані, в К ам ’янці-П одІльськом у, редагував місцеву газету. З 1926 року він навчався у К иївськом у худож ньом у ін ституті, та, з а к ін ч и в ­ ш и вуз, не отримав диплом я к ♦п о л іт и ч н о н е б л а го н а д ій н и й * . Молодий л ір и к привернув до себе увагу *ідеологічно неви т ри маною* поезією та участю в поп утниц ькій (тобто непролетарській , національно-зорієнтованій) о р ган ізац ії «МАРС». З 1926 року почав друкувати оповідання й поезії в ж у р н а ­ лах «Всесвіт», «Глобус», «П луж ан и н », « Ж и ття й револю ція*. 1927 року опублікував поему «М онголія», 1929 — збірку поезій «До м еж зак азн и х » , поему «А ує , М агіа*. П оезія Івана Б а г р я ­ ного пройнята елегійним и і ф ілософ ським и мотивам и, сповнена гір к о ї ірон ії та сар к а зм у до нової дій сності. В елики й резо13

Укр. літ., 11 кл.. Рівень ег&йд. акад.

193

нанс мав його вірш ований роман «Скелька* (1 9 3 0 ), заснований на легендах і п ер еказах про повстання у X VIII столітті селян села С кельки проти ченців, що були на П олтавщ ині оплотом ан ти гум анн ої політи ки до народу. Волелю бний, національнопатріотичний пафос роману ви к л и к ав ш алену лю ть у влади: твір було конф ісковано й заборонено. 1931 року вийш ла друком зб ірка оповідань «К рокви над табором *, розгром лена к р и т и ­ кою я к куркульська, ворож а більш овицькій владі. П ісля цього письм енн ика було заареш товано й засудж ено до трьох років заслан н я на Д алеком у Сході. Іван Б агр ян и й згадував: *Охот ське море. Тайга. Тундра. Звіроловство. Б у л и там поселення давно о сіли х н а ш и х людей з України... А л е згодом о хопила мене ст р аш н а т уга за Україною. Непереможна. Отож сів я на поїзд і р у ш и в на захід. У Том ську мене пер ехопила з а л із н и ч н а а ген ­ тура Н КВС. А реш т , суд. вирок: за вт ечу із з а с л а н н я — три роки у в 'я з н е н н я в таборі ( Б а й к а л о А м у р с ь к о м у )*. Відбувш и п окаран н я, Іван П авлович повернувся до О хтирки, де й одру­ ж и в ся. П роте у 1 938 році його заар еш ту вал и знову. Слідство велося до 1940 року. В реш ті письм енн ика звіл ьн и л и з в ’язн и ц і через відсутн ість д о к а зів і хворобу (сухоти). Ці події згодом л я гл и в основу ром анів «Тигролови*, «Сад Гетсим анський*. У 1913 році Б агряний приїхав до Львова, де опублікував свої поетичні твори та роман «Звіролови* (1944), згодом перероблений і виданий під назвою «Тигролови» (1946). По війні митець осе­ лився в місті Новий Ульм (Н імеччина), я к е стало центром у к р аїн ­ ського культурного ж и ття для ем ігрантів. Тут Багряний заснував газету «У країнські вісті*, видавництва «Україна» і «Прометей*, які друкували заборонені в СРСР твори українських та заруб іж ­ них митців. Організовує У країнську револю ційно-демократичну партію, бере участь у створенні МУРу (М ис­ тецький український рух), засновує ОДУМ (Об’єднання демократичної української молоді). «Документом доби» називаю ть памф лет Б агряного « Чому я не хочу верт ат ись до СРСР?*, перекладе­ ний багатьм а мовами світу. В ньому висвітлено становищ е українських ем ігрантів і засудж ено більш овиць­ кий терор у поневоленій У країні. Твір розвінчував облудну радянську Афіша фільму «Сад пропаганду й лицем ірні дії західних Гетсиманський» (режисер Урядів, я к і сп ри яли насильницьком у Ростислав Синько). 1993 поверненню біж ен ців до СРСР — зн о ­ 194

ву в концтабори. П ам ф лет читався на засіданні ООН, де ви р іш у ­ валося питання реп атр іац іїем ігр ан тів. Від імені тисяч у країнців Іван Б агряний роз’ясню вав, чому не хоче повертатися додому. «Совєтська ро діна » — це тю рма народів. Не вона є сп равж ньою б атьківщ и н ою — «ми волієм о вм ер т и т ут на чужині, але не верт ат ись на т у «родіну*. П амфлет справив сильне враж ення на світову громадськість. В ем іграц ії письм енник видав роман «Сад Гетсим анський» (1950), повість «Огненне коло» (1953), роман * Б уйний вітер» (1957). Роман «Лю дина б іж и ть над прірвою* (1965) побачив світ після смерті автора. Його перу належ ать п ’єси «Розгром», • М орітурі*, «Генерал*, кн и га статей «П убліцистика». Ж и ттєві випробування підірвали здоров’я Івана Б агряного. Т яж ки й удар долі він переж ив, почувши по радіо спровокований радянським и чиновникам и виступ свого сина Бориса, сп рям о­ ваний проти батька. В Н ім еччині митець одруж ився вдруге, від цього шлюбу мав сина Нестора і доньку Роксолану. їм він зап о від ав зн а й ти в У к р аїн і брата Б ориса й сестру Н аталю , допомогти їм , чим зм ож уть. Серцевий напад 25 серпня 1963 року перервав ж и т т я п и сь м ен н и к а. П о х о ван и й Іван Б а гр я н и й у Новому Ульмі. На надгробному пам ’ятн ику викарбовано рядки із поем и « З о л о ти й б у м ер ан г* : «М и є. Б у л и . І будем ми.' Й В іт ч и зн а наш а з нам и*. Ром анний епос Ів ан а Б агряного Епічні полотна Івана Багряного будуються на гуманістичній філософії екзистенціалізм у, змальовую чи складне буття людини за умов наступу тоталітаризм у на духовний світ особи, його зазіхання на найсвятіш е — її ж иття. В центрі цих творів постає сильна волею й горда особистість, я к у не спромож на духовно зламати могутня держ авна маш ина тоталітаризму. Саме вміння простежити і виявити в образах провідну тенденцію історичного розвитку доби робить Івана Багряного митцем великого масштабу. У його романістиці органічно з ’єднались реалістична кон­ кретність образу з романтикою , виразним ліричним началом. Ро­ манне мистецтво досягло справж ньої епічної глибини, особливо у висвітленні складної картини буття народу, його зм агань з антигуманною чи то фаш истською , чи то радянською ідеологією. У романі «Людина біжить над прірвою* прозаїк виводить мону­ ментальну постать М аксима Колота, який повстав «долею проти найбільш их ст рахів і почвар, які будь-коли існували під сонцем... З гарячим буремним серцем. З очима, запаленим и вогнем великої, нездійсненної мрії... Герой нашого часу!*. Попри окрем і, тим часо­ ві поразки й розчарування, остаточний результат боротьби не ви­ кликає у героїв сумніву. Це надає трагічним ситуаціям , зм альо­ 13*

195

ваним у ром��нах Багряного, оптимістичного звучання. У цьому світлі окреслю ється провідна ідея його книг: тіл ьки в боротьбі проти сил зл а в и яв л я ю ться к р ащ і риси х ар ак тер у лю дини. Автор випробовує моральний потенціал героїв: чи зм ож уть вони протистояти антигум анном у реж им ові. В цьому виявляється романтичний характер світосприймання Багряного. Щ ирий демо­ кратизм , інтимна духовна близькість до лю дини, майстерність соціально-побутових і психологічних характеристик, худож ній аналітизм , виразний романтичний струмінь — все це безсум­ нівні завою вання його епіки. В худож ній структурі його прози важливе місце посідає публіцистичність, чим він зближується із Юрієм С м о ли чем , Павлом Загреб ельним . Я к і вони, Іван Б агря­ ний вигадливий у мистецтві оповіді й сю ж етобудування, сміливо застосовує різноманітні засоби моделювання дійсності — реаліс­ тичну подробицю, образ-символ, біблійні й міфологічні алю зії (натяки), іронію, гротеск, сю рреалістичні вкрап ленн я. Р ом ан всеперем ож ного оптим ізм у Роман «Т и г р о л о в и * (1946) м ав вел и чезн и й усп іх у ч и тач ів. Й ого п ер ек л ад ен о а н гл ій сь к о ю , н ім ец ько ю , голлан д ською мовам и. Ц им твором п и сьм ен н и к п о казав світові обличчя радянського зека, а в його образі — незламну горду людину, повну ж иттєвої сили, волі до ж и ття й боротьби. Однак проблем атика ром ану ш ирш а, забарвлена філософією екзи стен ц іал ізм у . В ньому з ’ясовую ться причини трагічності буття лю дини в то та­ літарном у суспільстві. М итець висвітлив теми свободи, ж и ття і см ерті, вибору лю диною м ісця в історії, м еж і її м ож ливостей, обсяг її особистої відповідальності. З м а ­ льовую чи ж орстокі випробування та тортури безневинних людей у ГУЛАГах, автор п оказує їх н ій героїзм у боротьбі проти тоталітарного режиму. Ж анрово-ком позиційна своєрід­ ність. За жанром «Тигролови* — при­ годницький роман: його сюжет н а с и ­ чений н е з в и ч а й н и м и пригодам и й х а р а к т е р и з у є т ь с я н ес п о д іва н и м и поворотами, динамічністю у роз­ горт анні подій. Ц им твором Ів а н Б а грян ий утвердив український при­ годницький роман. Основним компо­ зиційним принципом, за яким побу­ Іван Багряний. Тигропови. довано роман, є принцип дихотомії, Обкладинка Олега Набоки. тобто сю жетні лін ії розгортаються 1991 196

паралельно, протиставляю ться і зіставляю ться. Григорію Много­ грішному протистоїть майор НКВС Мед вин, цей новітній тигролов, який переслідує волелюбного українського ю нака, не прируче­ ного тоталітарним режимом «тигра*. Григорій — правнук геть­ мана Д ем ’яна Многогрішного (1668— 1672), яки й боровся проти окупації У країни московськими царям и, через що його заслали на каторгу до Сибіру. В такий спосіб романіст підкреслює спад­ коємність волелюбних ідей українців і головного героя, коріння якого сягаю ть часів Запорозької Січі. Образ Григорія Многогріш­ ного набуває символічного значення: він уособлює нескорену й волелюбну У країну, кращ і сини як о ї борються за її незалеж ність. Уже в з а в ’язці «Тигроловів» змальовано два експреси, які м чать си бірськи м и просторам и. Ц і поїзди автор порівню є з д раконам и. Один із них («ш істдесят вагоні в-коробок — ш іст­ десят суглобів у дракона») — це «ешелон см ерті*, яки м везуть на каторж ні роботи в ’язнів. Серед них і М ногогріш ний, як и й на ходу вистрибує з вагона і цим см іливим вчинком вселяє в серця численних в ’язн ів надію , що зі сталінським реж им ом м ож на і потрібно зм агатися. Д ругий ешелон — комфортабельний екс­ прес — віз партійну еліту, у дарни ків, ін ж енерів, авіаторів, про­ курорів, військових, працівн иків «револю ційної законності*, я к і чинили беззаконня, словом, «в ідпо віда льних т ова риш ів* . Отже, існую ть два світи в одній д ер ж ав і — світ пекла, репресій, м ук, пітьм и і світ ілю зорного раю , примарного вільного ж и ття. Т ак вимальовується ан тилю дяний образ радянської імперії. Образ «ешелонів смерті» наскрізний у романі. У Хабаровську Григорій, почувши рідну материнську пісню і знову побачивши напаковані зем лякам и поїзди, осягнув трагедію свого поневолено­ го народу: *Уся його В іт чизна ось т а к — на колесах позагеттю, розчавлена, розшматована, знеосіблена, в корості, в бруді... роз пачі!.. Голодна/„ Безвихідна!.. Безперспективна!.. * М ногогрішний з Грицьком Сірком потрапили в поїзд Владивосток — Москва, яки й нібито возив ліс. Насправді ж виконував ф ункцію пасаж ир­ ського: « Темний і неосвітлении, «експрес» той гомонів, ні, гудів, я к вул и к, — зойкав, співав, к а ш л я в простуджено... лем ент ував дит ячим плачем... Н е експрес, а ціла республіка на колесах*. Більш овицька система відтинала генетичне коріння українському народові, д іл и л а суспільство на «ворогів», р аб ів -к ато р ж ан , і вірнопідданих режимові громадян. Головні події твору розгортаю ться у тай зі. В еликий інтерес ви кли каю ть епізоди й сцени, в я к и х зм альовано побут родини С ір ків, полю ван ня в т ай зі, ловлю ти гр ів , риб альство тощ о. Постає екзотичний світ дикої й величної природи Уссурійського краю . П аралельно розвивається р о м ант ична сюжетна лінія: зародж ення й розгортання лю бовних почуттів, я к і охопили Гри­ 197

горія й Н аталку. У розділі «Падь голу­ ба* Грицько Сірко розповідає М ного­ гріш ном у легенду про водоспад, я к и й називаю ть Д івчиною на честь красуніудегейки, щ о зак о х ал ася в ч у ж и н ц я , але п ри ховувала свої почуття. Коли ж він піш о в у інш і кр аї, дівчина впала н а­ вко л іш ки на гал я в и н і, благаю чи Бога повернути любого. Довго п л ак ал а, аж „ , на тому м ісц і утворився водоспад. У Василь Касіян. Українка. . . іа(-п душ і ю нака водоспад асоцію ється з образом Н а т а л к и , я к ій він теж довго сором иться зізн ати ся в кохан н і. Через цнотливе й н іж н е почуття автор висвітлю є си лу лю дських при страстей , р озкриває багатий внутріш ній світ героїв. Н есподіваною була їх н я перш а зустріч: у тай зі Г ригорій, рятую чи від смерті ю нака, потрап ляє в родину тигроловів. Я к з ’ясувалось, цим ю наком була Н атал к а — *по­ є д н а н н я дівочої краси і сердечності. Г н учка , я к пант ера, І т а ка ж м ет ка, а строга, я к царівна *. Ж о р сто ки й світ тайги зага р ту ­ вав Н атал ку, разом із батьком і братам и вона навіть полю вала на тигрів, але при цьому не втратила ж ін очої чарівн ості, н іж ­ ності, я к і бентеж или Г ригорія, не давали душ евного спокою . П оряд з дівчиною М ногогріш ний почувався щ асл и ви м , хоча й знав, щ о він, зек -в тік ач , не м ає розраховувати на спільне ж и т т я з нею. Ю нак бореться зі своїм и почуттям и , стр аж д ає. Ром аніст зм альовує цілу гаму лю дських пристрастей. З ак о х а л а ся у свого р я тів н и к а і Н атал к а, але тай га зробила її обереж ною , і вона хоче перевірити силу своїх почуттів. П ереконавш ись у їх н ій сп р ав­ ж ності, дівч и н а йде за Григорієм у д ал еку дорогу, в незнану У країн у, бо здатна на сам опож ертву в ім ’я коханого. О браз Григорія М ногогріш ного. Ідею перемоги добра над злом , всеперемагаю чого оптим ізм у Б агр ян и й розкриває в образі Гри­ горія. Ц ілісна й ж и ттєр ад існ а лю дина, він втілю є національний характер. За те, що ю нак палко лю бив У країн у, його у в ’язн и л и й т я ж к о катувал и . Сю ж ет твору розвивається динам ічно: уж е в перш ому розділі засудж ений до д вад ц яти п ’я ти років каторги М ногогріш ний вистрибує на ходу «у п евн у см ерт ь*, бо «л іп ш е вм ират и біжучи, ніж ж ити гниючи*. В ідваж ність, нескореність і волелюбність «гордого со кола *, «безумного сміливця* захоплю ­ ють читачів. М ногогріш ний протистоїть н ачальн и кові етапу М едвину — уособленню тоталітарної систем и, неспром ож ному подолати гордий дух у к р аїн ц я . П исьм енник відродж ує девіз Фауста: щ астя — у безперервній дії в ім ’я нових зверш ень і народу, в ім ’я ж и т т я . Д рузів, своє щ астя й ко х ан н я ю нак знайш ов у тайзі серед зем л як ів — у кр аїн ськи х переселенців. 198

Х арактер Григорія М ногогріш ного зм альовано я к багато­ гран ний . Н а початку твору в телеграм і-б ли скавц і про втечу і розш ук «страшного державного з л о ч и н ц я * окреслено портрет героя: «Ю нак — 25 л іт , русявий, а т лет , авіатор...*. Зображ у­ ючи Г ри горія, ром аніст застосовує різні ком пози цій ні прийоми та засоби творення образу: ретроспекцію , ви дін н я, х ар ак тер и с­ т и к у героя інш им и д ій овим и особами. Н ап р и к лад , у Т и хооке­ анському експресі прям ує до нового м ісця призначення Мед вин. Перед його очим а постаю ть к ар ти н и слідства «над одним авіа конструктором,,, н ад т им зоологічним націоналіст ом , над т и м д и я в о л о м в образі л ю д и н и * , тобто М н о го гр іш н и м . За допомогою внутріш ніх монологів й невласне прям ого м овлення, прийом у ретросп екції п оказано ж о р сто кі й моторош ні сцени до­ питів Григорія М едвиним: «Він йому в и л а м у в а в ребра в скаже­ ній лю т і. В ін йому повиверт а в суглоби... Він уже домагався не зізнань, ні, він добивався, щоб той чорт хоч за с к а в ч а в і почав р и да т и та б лагат и його, я к то роб лят ь всі... Авжеж! Д и в и т ь с я ви р я чен и м и очима — і т ільки . Я к каменюка... Сперш у з у х в а л о і скажено відбивався, ви б у х а в прокльонам и й сарказмом, п л ю ­ ва в в обличчя йому — слідчому, а пот ім л и ш е х е к а �� і мовчав, розчавлений, але завзя т ий. М овчав презирливо...*. П исьм енник сл у ш н о в и к о р и с т а в Ф р а н к ів при й ом — п ід д ати п е р со н аж етичній перевірці, випробуванню небезпекою . Я к і у творах П а на са М и р н о г о , І в а н а Ф р а н к а , М и х а й л а К о цю бинського, В а с и л я С т е ф а н и к а , важ л и в у ф ункц ію у ром ані Івана Б а г р я ­ ного відіграю ть очі. На все ж и ття зап ам ’я та в ен кавед и ст-кат очі Григорія: глибокі, дем онічні очі з кри вави м и росинкам и на віях — вони стоять перед ним вічно, нагадую чи м айору про зл о ­ чини, я к і він здійснив. Ті очі забрали у нього спокій і сон, отруїли ж и т т я . В ін бив Г р и го р ія м еж и о ч і, н а м а гаю ч и сь п о в и б и вати їх , але не зм іг: нервів не вистачило. І дотепер ті полум ’я н і очі переслідую ть М едвина, бо щ е на початку слідства той *д иявол * сказав йому: «Я тебе п ер еслідува т им у все твоє ж ит т я. І всі ми... переслідуват им ем о і проводж атимемо тебе до м огили, — т исячі нас. з а м у ч е н и х , закат о ваних... Ти м а т и м еш діт ей, а ле не м а т им еш радості, — з д и т я ч и х очей дивит им ем ось ми. І ти в т ік а т и м е ш од н и х геть... І ніде від нас не втечеш...*. Т ак и м ж е глибоким психологізм ом насичені й ін ш і епізоди ром ану. Твір зак ін ч у єть ся ф ін альною сценою ви року, я к и й здійсню є не М едвин, а М ногогріш ний над своїм катом -суддею під час полю вання на тигра: «Тут... я тобі... й рев, т у т я тобі й т рибу н а л ! — П ід к и н у в г в и н т ів к у і в и с т р іл и в . Судив і присуд в и к о н а в я — Григорій М ногогріш ний. А за що — цей пес сам знає*. М н о го гр іш н и й п р е д с т а в л я є нове п о к о л ін н я о с в іч е н и х і розум них україн ц ів, я к і збагнули ан ти лю дяність і злочинну 199

природу стал ін сько го казарм ен н ого со ц іал ізм у . М аш ина бю ро­ к р а т ії й р у й н ів н и к ів , зл о ч и н ц ів і дем агогів зн и щ у є ц іл і народи, нівелю є до краю особистість. Тому Григорій см іли во бореться з цим реж и м ом . Іван Б агр я н и й у хар ак тер і у к р аїн ц я відкри ває великі духовні можливості — волелюбність, патріотизм, гума­ нізм , відповідальність, чесність, працелю бність, талановитість, високий естети чн ий см ак , ал ь тр у їзм . Родина С ірків. М іж лю дьм и існую ть не тіл ь к и зв ’я зк и друж би чи в за єм о в и р у ч к и , а й д у х о вн і с в я т и н і н ац іо н ал ьн о -р о д и н н о ї к ул ьтури , я к і неодм інно сп р и ч и н ять націон альн е відродж ен ня україн ського народу. Ц я проблема поруш ується на при кладі ж и т т я родини С ірків. А втор л ак о н іч н и м и ш тр и х ам и зм альовує портрети героїв. Голова родини — Д енис С ірко, добрий бать­ ко й господар, лю дина працелю бна й м у ж н я , ш анує природу й зн ається на народних л ік а х . Його портрет зм альовано через сп р и й н я т т я Г ри го р ія: «К р ем езни й, броват ий, „.вусат ий діду ган, висо к ий, червоновидий *. С ірчиха, його д р у ж и н а, п р ац ьо ­ вита й лагідн ої вдачі, берегиня родинного вогнищ а: «їй понад п'я т д е сят років, а вона вигляд а є ще молодо й бадьоро. І голос у неї т а к и й , я к у дочки, т іл ь к и не т а к и й гострий, я к и й сь т е п л і­ ш ий,ближ чий... вона п о л т а в к а з к о р е н я *. Вона поводиться т ак , я к при й н ято в У к р аїн і, зберігш и гідність і ш л я х етн ість душ і: «М а т и в о ч іп к у і в рясній ст ародавній спідниці, посміхаючись, несе т а р іл к и * . Т ак и м и ж портретно-психологічним и х а р а к т е ­ р и сти кам и зм альовано дітей — Н атал ку й Г р и ц я, я к і виросли в атмосфері любові до рідного кр аю , його мови й пісні. Ч ерез долю родини С ірків, як ч асти н ку народу, м итець осмислю є т р а ­ гізм у кр аїн сько ї н ац ії, зм уш еної ви ж и вати за скл ад н и х умов буття. Побутова обстановка, дотрим уван ня зв и ч аїв, обрядів х а ­ р актери зує духовний світ С ірків, я к і зберегли тр ад и ц ії, етичні принципи ж и ттєд ія н н я укр аїн ц ів. У цьому плані автор д о к л ад ­ но вимальовує вн утріш н ій у кл ад тр ад и ц ій н о ї у к р аїн ськ о ї хати: «.„рясно на п о к у т т і куп ч а т ь ся свят і, прибрані королівським и р у ш н и к а м и ... Різьблений м и сн и к . П іч помальовано к віт а м и , межи к в іт а м и два голуби цілую т ься ... п а х н е свіжопеченим х л іб о м » . С ір ки не ц у р аю ть ся свого п о х о д ж е н н я , у сво їх д ітей виховали пош ану до У країни і національних традиц ій. Особливо колоритним и є описи святк у ван н я родиною Різдва: «Сірки свят к у в а л и його, я к з діда-прадіда велося: з ку т е ю на Святвечір і з усім т им з во р у ш ли в и м і р о м а н т и ч н и м р и т уа ло м , що т а к и й п а м 'я т н и й Григорію з ди т и н ст ва . З в ір ш у ва н н я м , з коляд ка ми *. П исьм енн ик ід еал ізу в ав світ у к р аїн сько ї родини, бо сам е з нею пов’язу вав опти м істични й п о гляд на м айбутнє наш ої н ації. Н оваторський стиль роману: його під ґрун тям є ф ольклорна основа з ї ї багатством п р и к азо к і п р и с л ів ’їв , народних дум , 200

пісенної образності. Водночас Іванові Б агрян ом у п р и там ан н і стри м ан ість, ясн ість вислову, карбован ість ф рази . А втор п р и ­ м уш ує ч и тач а дум ати , не ун и к ає аф ори зм ів. Р о зповідь ведеться від імені всезнаю чого наратора. Івану Б агр ян о м у н а л е ж и ть ви зн ач н е м ісце в у к р аїн сь к ій л ітер ату р і XX сто л іття, я к у він збагати в новими образам и, проблем атикою , ж ан р о ви м и ф орм ам и. З великою силою п и сь­ м енн ик поетизував світле начало в л ю дині, її розум, доброту й лю д ян ість. Іван Б агр я н и й м ислив етични м и катего р іям и , том у в його творах п ер еваж ає си льн е ем оційн е начало. Водночас а в ­ тор висвітлю є і соц іальне н ачало, висловлю ю чи свою б езко м п ­ ромісну позицію . Ф ілософ ські проблеми ек зи стен ц іал ізм у , в і­ дображ ен і в його прозі, зум овлю ю ть її гу м ан істи ч н и й пафос, а потреба в героїчних х ар ак тер ах стає доміную чою в х у д о ж н іх ш у к ан н я х м и тц я. В наслідок такого сп лаву постав неповторний худ ож н ій світ творів Івана Б агряного. 0 | | | 1 і

П ідсум уй т е прочит ане. 1. Р озкрийте б а гато гра н н ість д іяльності Іва ­ на Б агряного. 2. Д о яких ж анрових р ізн о вид ів звертався письм е н н и к? 3. З ’ясуйте пр об л ем а тику ром а ну «Тигролови». У чом у сво є р ід н ість йо го сю ж ету й ко м позиц ії? 4, Щ о ім пон ує вам в о б р а зі Григорія М н о го гр іш н ого ? Який о б ра з героя н а скр ізн и й у ром анах Б агряного? 5. Висвітліть характерні о зн а ки е пічн ого м ислення прозаїка. 6. Д овед іть, що твір «Тигролови» є п р и го д н и ц ьки м романом .

Пітер Пауел Яубенс. Полювання на тигрів і левів. 1616

201

П ом іркуйт е. 1. Чому Івана Б агр ян о го називаю ть «лю диною л е г е н д о ю »? 2. У чом у гу м а н іс т и ч н и й паф ос тв о р ів ром а ніста ? Які І а с п е кти пр об лем атики ром ану «Тигролови» а ктуальні й нині? Як ви | р о зум ієте йо го назву? 3. Який тип героя зм альовано в о б ра зах Григо§ рія М н о го гр іш н о го , Андрія Чумака, Петра Пелеха? Д оведіть, що о б ра з | Григорія М н о го гр іш н о го втілю є національний характер українця. Щ о | зум овило йо го м оральну п е р е м о гу над а нти гум а н но ю систем ою ? 4. У чому новизн а пр об л ем а тики і с т р у кт у р и ром ану? Р озш иф руйте си м I волічний підтекст твору. М ист ецька с к а р б н и ц я 1. Розгляньте картину Василя Касіяна «Укрїнка» (с. 198). Чим приваблю є обличчя дівчини? Які художні деталі особл иI во виразні? Чим портретована подібна д о героїні ром ану «Тигролови» І Наталки Сірко? 2. О пиш іть картину Пітера Пауела Рубенса «Полювання на тигрів і левів» (с. 201). Як саме відтворено д и н а м іку і др ам а тур гізм | боротьби людей і звірів? Зверніть увагу, що тіла м исливців, коней і хи= жакіе у зм аганні за ж иття переплітаю ться, передаю чи вічний рух ж иття | по колу і йо го драм атизм , що є о сновним и ознакам и барокового стилю = Рубенса. П ригадайте сцени поєд инків персонаж ів ром ану Івана Багря= ного з тиграм и, проведіть паралелі зі сценою полювання на картині.

В

Робот а в п а р а х . П о п р а ц ю й те с п іл ь н о з то в а р и ш е м по па рті, щ об а р гум е н то ва н о д о в е сти чи сп р о стув а ти подані тези: і а) Ш лях і призначення лю дини, ств е р д ж у є Іван Б агряний, — не відчай = і абсурд , пасивність і п о кірл ив ість напасникам України, а щ астя й акі тивність, боротьба за свободу; б) Завданням м итця Б агряний вважав І глибоке пізнання й худож нє втілення д ій сн о сті, відтворення лю дських І пр агне нь до добра, правди й гарм онії.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Д з ю б а І. Громадська снага і політична прозірливість: Про публі­ цистику Івана Багряного / / Б а г р я н и й І. Публіцистика. —• К.,1996, К л о ч е к Г. Романи Івана Багряного «Тигролови* і «Сад Гетснманський». — Кіровоград, 1998. К о в а л ь ч у к О. Новітній українець у саду страж дань: Образ голов­ ного героя роману І. Багряного «Сад Гетснманський» / / Дивослово. — 1997. — № 7. М о в ч а н Р. У країнська проза XX століття в іменах. — К., 1997. Ш е р е х Ю. Пороги І Запоріж ж я // Ш е р е х Ю. Третя сторожа. — К., 1993.

Українська література 1940—1950 років Огляд української літератури 4 0 —50-х років Велика В ітчизняна війна зм інила спосіб буття українських письм енників: 109 митців слова воювали на фронті, в п арти ­ занських загонах, дехто опинився в евакуації в Саратові, Уфі та інш их містах, 25 полягли смертю хоробрих. В окупованому фаш истами Києві Спілку письм енників У країни очолила Оле­ на Т е л іг а , я к а видавала часопис «Л ітаври», організовувала літературне ж и ття. Вона відмовилася співпрацю вати з окупан­ тами, тому була розстріляна в Бабиному Яру разом із поетом Іваном Ір л я в с ь к и м . У німецькому концтаборі позбавили ж иття поета Олега О льж ича, поліг у бою поет Юрій Л ипа. 24 червня 1941 року П авло Тичина опублікував вірш «Ми йде­ мо на бій *. Особливий резонанс викликала його поезія *Я утверждаюсь!*, в як ій Тичина висловив ідею безсмертя народу та У кра­ їни, яка зображується я к образ караючої месниці («Фашистська гидь! Трем ти — я розвертаюсь!.. / Тобі ж кладу я дошку гробову! / Я стверджуюсь, я утверждаюсь, / бо я живу *). По радіо М икола Кажан читав вірш «Клятва», висловлюючи рішучість і непохит­ ність у боротьбі з фаш измом та віру у свободу Вітчизни: «Вкладає меча в р уки вірного сина / Н аш край, щоб цей меч пломенів. / Ніколи, ніколи не буде Вкраїна /Рабою німецьких кат ів!». 26 лис­ топада 1941 року М аксим Р ильський озвучив по радіо «Слово про рідну матір», ізСяратона і Москви транслювалися передачі у кра­ їнською мовою, які вели Петро П анч, Дмитро Білоус, Ярослав Галан, Іван Цюпа, Терень М асенко та інші. Письменники своїм словом прислужилися визволенню У країни, вселяючи надію в пе­ ремогу над німецькими окупантами. Взірець високопатріотичної поезії — «Любіть Україну* Володимира Сосюри. Художній світ лірики. ІЦе Ц ицерон афористично сказав: «Серед брязкоту зброї музи мовчать*. Поети, реагуючи на виклик історії, уподібнювали своє слово до багне­ та, закликаю чи читачів чинити рішучий опір фаш истській чумі. Це зумовило тема­ тику, жанровий репертуар творів, стильо­ ві ш укання митців. У поезії переважають ораторські інтонації, патетика і щирий л і­ ризм. Свого розквіту досягла громадянська лір и ка , що яскраво виявила себе у творчості Миколи Баж ана, Максима Рильського, Во­ лодимира Сосюри, Павла Тичини, Андрія Андрій Малишко

гол

М алиш ка та інш их поетів. Доміну­ ючою була лірико-неоромантична стильова течія, в якій прославля­ лися подвиги воїнів на фронті, в тилу ворога, національна героїка мину­ лого. «О т ак м и н у л е — не могила. / Хреста примарний си лует , — / Недарма ж мужнього Д а н и л а / Те­ пер оспівує поет*, — писав М а кси м Р и льський . До мужнього образу Д а­ нила Галицького звернувся М и к о л а Бажан в однойменній поемі, Ш ев­ Сергій Григор’єв. ченка — Андрій М а л и ш к о («Тарасові Рідна мати. 1970 Ш евченкові»), Тараса Бульби — Лео­ нід П ер во м а й сь ки й («П існя Тараса Бульби*). Л іричний герой поетичних творів митців — боєць за свободу Вітчизни: «В поезію увійшов солдат у старій шинелі, з автоматом на грудях, у чобо­ тах, у к р и т и х пилюкою походів. Його характ ер — звитяжність, любов до Б а т ь к ів щ и н и і н е н а в и с т ь до ворога. Ц ей солдат — суворий і гнівний в баях, але в нього бувають свої печалі, коли він згадує про сім'ю, про свою домівку, спалену ворогом у далекому селі», —■писав у 1944 році Андрій М алиш ко. Розвиваю ться так і ж ан рові різновиди л ір и к и : вірш -послання (♦Л ист до зем л яків* Володимира Сосюри; « Б ій ц ям П івденного фронту* М а к с и м а Р и л ь с ь к о г о ); ода («М ій народ* П а в л а Т и ­ ч и н и ) ,- вірш-фейлетон («С виня-наполеончик* П а в л а Т и ч и н и ); балада («Б алада про М атвія П ідкову*, «К аш овар*, «Б алада про Колосочок* Андрія М а л и ш к а , «Балада про подвиг» М и к о л и Бажана); м едит ац ія («В безсонну ніч (Думи про У країну)» П а в л а Т и ч и н и , «В с е р ц я х в ід в ага со к о л и н а* В о л о д и м и р а Сосю ри, «Я сорочку знайду виш иванку» Андрія М а л и ш к а ); пісня («П існ я про М орозенка», «Н аправо — лебеді* А нд рія М а л и ш к а ) . В ідзначаю ться худож нім и відкр и ттям и поеми «Похорон друга» П а в л а Т и ч и н и , «Данило Галицький» М и к о л и Б аж ана, «Син У кр аїн и * В оло д и м и р а С осю ри , «П рометей» А нд рія М а л и ш к а , «Н еопалим а купина» М а к с и м а Р и л ьсько го . «М итець глибокого патріоти чн ого почуття» (О лесь Г о н ча р ) Х удож ньо неповторні вірш і створив у цей період Андрій М а ­ л и ш к о (1912—1970). Кордоцентризм — найхарактерніш а ознака його л ір и ки . Л ати нське «согсііз* означає серце, тобто основою лю дських думок і почуттів є серце, душ а, настрій, почуття. В ліриці М алиш ка, я к відзначав Д м и т р о П а в л и ч к о , образ сер­ ця — наскрізний. Його чуттєві компоненти так і: любов до м ате­ 204

рі, родини' У країни, народної пісні й думи. В роки війни митець піднявся до філософ ських узагальнень, втіливш и риси х а р а к ­ теру своєї матері в образ Я рославни, чиїм ім ’ям він назвав свою матір. Т акож це — образ самої У країни, я к а впродовж віків про­ сила своїх синів і дочок захистити Б атьківщ ину від лютого во­ рога («М ат и. Чорна хмара вкриває півнеба з дніпрового кра ю *). Ц ей вірш — один із ш едеврів української л ір и к и . Відтворюючи образ матері, автор вдається до традиц ійн их національних обра­ зів і мотивів безсмертного «Слова про похід Ігорів*, розмовних інтонацій та пісенних символів. Образ матері подано через спо­ гади, портретні й побутові деталі: вона у сорочці полотняній, по­ тертій керсетці, старій терновій хустці піднімається на Дніпрову гору і, мов Ярославна, вдивляється вдалину, промовляє до сил природи, очікую чи на визволення, я к е принесуть їй сини-воїни. Голос поета щ ем ливий і бентеж ний. Це — к р и к душ і, біль серця: його ж бо мати залиш илася в окупованій ф аш истами У країні: «І стоїш ти одна, посивіла, стара Я рослая нп, / На дніпровськім луж ку, на т рипільськом у древнім валу» . Оспівуючи образ найрідніш ої лю дини, поет піднявся до створення ідеального образу матері — через солдатську м атір, Ярославну, м атір-У країну, до всесвітнього образу м атері-Зем лі (поема «Це було на світан ку * . Тема України — одна з провідних у творчому доробку М алиш ка. У суворі години н а й т я ж ч и х ви пробуван ь восени 1941 року з ’явився цикл «Україно м о я » , сповнений глибокого патріотизм у і ніж ної синівської любові до В ітчизни. С учасників поета враж ала і нині бентеж ить глибоко ідейна й худож ня сила поезій ц и клу М ал и ш к а. За словам и О леся Г он ча ра, т іл ь к и «поет справді народний, м ит ець глибокого пат ріот ичного п о ч ут т я міг т а к передати пекучий біль р о злуки з рідною землею, т угу за Украї кою, от у синівську непогасну спрагу, що нею говорить не один рядок най кр а щ и х М а л и іи к о в и х поезій того часу*. Композиційно цикл складається з п ’яти частин, об’єднаних темою любові до У країни. Ц и кл «Україно моя* нагадує симфонію , де органічно поєднано ц іл у гам у п очуттів, п ер еж и в ан ь, ем оц ій н и х стан ів ліричного героя. Щ ирі й інтимні, пафосні й гнівні інтонації на­ даю ть особливої н а п р у ги тво р о ві. У п е р ш ій ч а с т и ш в и р азн о національні образи — Дніпра-Славутича, колискової пісні, ж урав­ лин их клю чів, зорі, Ш евченкової кручі, карп атських долин — малю ю ть поетичний часо-просторовий образ рідної В ітчизни, її складний історичний ш лях. Поет вдається до антитези, запози­ ченої з фольклору, але наповненої новим змістом: ш уліки уособ­ люють ворогів, а орли — бійців. Виникаю ть образи, породжені страш ною війною: «І т расую чих куль золоті розт ікаю т ься ниті. Смерть за смерть ворогам! Н а ш у л ік ви л іт а ю т ь орли!*. З часів «Відплати* Віктора Гюго (1852) європейська поезія не 205

знала такої могутньої сили гніву й мужності, такої полум ’яної любові до вітчизни. М итець відтворює м ентальні риси українців, я к і поєдную ть у собі л агід н ість, м рійництво, м иролю бність, а також спрагу до волі, ріш учість у д ія х , непохитність у боротьбі з ворогом, готовність віддати ж и ття за свободу У країни: «Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі, / Польова моя мрійнице. Кра пля у сонці весла. / Я віддам свою кров, свою с и л у і ніжність до краплі, І Щоб з пожару ти вст ала, тополею в небо росла *. Т ради цій ни й ф ольклорн ий і ш евчен ківськи й образ т ополі набуває символу У країн и . П ереосмислю ю ться й інш і образи: М инула уподібн ю ється до поета-воїна, я к о м у вк р ай в а ж к о зал и ш ати рідну землю , відступаю чи під ш аленим наступом ворогів: «Я дививсь — і німів, і прощавсь — і прощатись не міг». Поет психологічно вмотивовує почуття героя, гіркоту відступу. У поезії М ал и ш ка п ер еп л ел и ся ви р азн е д о к у м ен тал ь н е, п у ­ бліцистичне начало, забарвлене напруженою емоційністю , і щ и ­ рий ліри зм . Поет створює у роки війни високохудож ню ін т и м н у лір ику. Вірш «Я тебе вим ріяв, ніж ну й ж агучу* зм альовує образ дівчини-бійця. Це — монолог-сповідь ліричного героя, який щ иро зізн ається в коханні до дівчини, яка постає в ореолі незви­ чайної краси: «Зірка твоє освітила обличчя / І потемніла...*. Боєць ж иве надією на зустріч із золотокосою красунею , що так запала вд у ш у . Щ ире кохан ня допомагає ю накові виж ити у т я ж ­ ких воєнних умовах: «Крикну: прийди! — і прийдеш неминуче, / К рикну: р я т у й ! — і воскресну в р я т у н к у * . Доповню ється образ коханої у поезіях «Полюбила мене, не пи тала... *, «Буду різьбить на чорному к ам ен і...* , «Не печаль мої помисли строгі.,.*. М ист ецьки ск<і[>6ниця У творчому доробку М а л и ш к а є чимало ? пісень. У роки вій ни бійці сп іва ли його « Х у с т о ч к у червону», І згодом заж или слави пісні «Р а н к и солов'їні», «Стеж ина», І «Білі к а ш т а н и » , «Київський вальс», «М и підем, де трави і похилі...», «П ролягла доріженька», «Рідна м а т и моя ( П існя І про р у ш н и к ) » ( м у з и к а П л а т о н а М а й б о р о д и ). «Ц в іт у т ь ^ осінні т и х і небеса» ( м у зи к а Олександра Б іл а и іа ). Вірші Ма | л и ш к и п о кла ли на м у з и к у Левко Р евуцьк ий . Сергій Козак, А н а т о л ій ІІІт огаренко. Юрій М ей т ус. Григорій Майборода. Поет н а пи са в лібрето до опери «Незраджена любов», і твір п о кл а в на м у з и к у Л ев К олодуб. О собливості р о зв и т к у прози : У цей період розквітаю ть публі­ цистична стаття, нарис, оповідання, повість, а згодом — роман. Зм алю ван ня війни, боротьба з ф аш изм ом , п арти занські будні і героїзм народу — тем атичне коло тогочасних прозових творів. Ж анри «малої* прози відзначалися злободенністю поруш е­ них проблем. Н а конкретном у ф актичном у м атеріалі (докум ен­ тальній оповіді про подвиги людей у боротьбі з ворогом) митці 206

слова підносили волю до перемоги, зміцню вали почуття любо­ ві до У країни і ненависті до напасників. Т аким и були нариси та оповідання, худож ня публіцистика Олександра Д овж енка (♦Велике товариство*, «Лист до офіцера нім ецької арм ії», ♦Від­ ступник»), П а в л а Т и ч и н и («Творча сила народу*, «Геть брудні руки від народу!*}, М а кси м а Р ильського («Н арод безсмертен»), О лександра Л евади («ГІлач полонянок») та інш і. Н арис «Втеча» Олекси Д е с н я к а позначений автобіографічними деталям и: це оповідь про те, як вирвався з ф аш истського полону, що побачив і переж ив на окупованих зем лях У країни боєць Олекса Руденко (справж нє прізвищ е автора). В иникли нові ж анрові форми н ари­ су: нарис-репортаж («З угорського щ оденника* Леоніда Первом а й сь к о го ), нарис-портрет («П олковник Білю тін* Іва на Ле), нарис-панорама («К иївська битва* Андрій М а л и ш к а ), в яком у він описав панораму визволення К иєва у листопаді 1913 року. Збагатилася українська проза 4 0 —50-х років жанром воєнного оповідання. Реалістично змальовано трагічні події перших місяців війни в оповіданні Івана Сен ченка «Кінчався вересень 1941 року*. З ’являю ться публіцистичні статті і звернення до рідного наро­ ду громити ненависного ворога («До зброї!*, «Лист до У країни», «Душа народу непереможна*). У правдивих, по-стефаниківськи лаконічних новелах і оповіданнях письменник створює монумен­ тальні, національні характери борців з фаш измом. Л іричною патетикою позначена зб ірка «Березовий сік» М и ­ х а й л а С т е л ь м а х а . М айстром зм алю ван н я образу ж ін к и на війні був Олексій К у н д з іч , автор збірок новел «Сила гніву*, «Дорога на К рем ’ян ец ь» . Юрій Я н о в с ь к и й оприлю днив збірку «Зем ля б атьків» , «К иївські оповідання». П ереваж ає у них л і­ ричний м онолог, тобто оповідь від перш ої особи, свідка гостро д рам атични х подій, що переконувало читача у сп равж ності оповідуваних історій героїв. Ш М и ст ец ь ка с к а р б н и ц я . О повідання Юрія Яновеького озвучу*ї“ вав з естради і по радіо корифей української сцени Юрій Ш у м ­ і ський. У його викон анні поставав мужній і простий українець, | з а хи сн и к Віт чизни. Особливо виразним був образ парт изана І Карпа Макодзьоба — художнє вт ілен н я пат ріот изму, духоI вності, загалом національного характ еру українця. Захоплення у читачів ви кли кал и оповідання О лександра Д о ­ вженка «Ніч перед боєм*, «М ати*, «Н езабутнє*, «На колю чому дроті*, «П еремога*. Зн аковим и для україн ської прози були його кіноповісті «У країна в огні*, «Повість полум ’яних л іт* , в як и х відтворен о волелю бний дух н ароду, героїзм простої л ю д и н и , багатогранний характер у країнця. Незабаром з ’явився ро м анни й епос: «Зброя з нами* Н а т и н а Р и б ака, «У країнакличе» С еменаС кляренка, «Вони не пройшли» 207

Юрій С м о л и ч а , «П роф есор Вуйко» Я к о в а Б а ш а . В елики м д о ­ сягненням української літератури стала трилогія Олеся Гончара «П рапороносці» (1 9 4 6 — 1948). Роман склад ається з трьох частин («А льпи», «Голубий Д унай*, «Злата П рага»), в як и х зм альовано три етапи походу Червоної арм ії в Європі 1945 року. П одії подано в хронологічній послідовності, відповідно до про­ сування роти Б рянського з полку С ам ієва. «Прапороносці* — це роман про перем ож ців, я к и м и виступаю ть у к р аїн ц і, допо­ магаю чи народам визволитися з-під ф аш истського яр м а. Герої роману зображ ені найгум анніш им и лю дьми планети, що несуть свободу рум унам , угорцям , чехам . Б ій ц і наділяю ться душ евною красою , муж ністю і гум анізм ом . Естетичну цілісність творить гум аністична тріада: вір а , надія, любов, я к і втілю ю ть х р и сти ян ­ ські доброчинності. Б р ян ськи й , М аковейчик, Хома Х аєцьки й, Ч ерниш , Я сногорська ж и в у ть вірою у свою історичну місію. Вони захи щ аю ть загальнолю дські цінності, усвідомлю ю ть свою причетність і відповідальність за долю світу. Ц я віра зумовлю є їхню оптим істичну концепцію ж и ття . Н а п е р ш и й п о г л я д , у т р а г іч н о м у в и р і в ій н и , де см ер ть чигає на кож ного бій ця, немає м ісця любові — цьому ніж ном у почуттю чоловіка й ж ін к и . П роте любов Б рян ського, Ш ури Я еногорської та Ч ерниш а у творі опоетизовано: вона одухо­ творена і п рекрасна, допом агає за будь-яких скр у тн и х обставин зал и ш ати ся Л ю диною , оселяє мрію в душ і про щ астя і світле майбутнє героїв. Віра в перемогу добра над злом , лю дяного над ан ти лю дяни м у світі збагачує духовні вим іри героїв, спонукає перебороти усі негаразди. Тому герої Олеся Гончара не нівелю ­ ю ться як особистості, прагнуть вивищ итися над обставинами війни. Вони не втрачаю ть гідності, о скільки через ш квал куль, к р ізь кров, вогонь і попіл веде надія. Романіст творив героїчний епос новітнього часу, а тому м оти­ ви, образи перегукую ться з українським и дум ам и, «Словом про похід Ігорів», звідки взято епіграф и до кож ної частини «П ра­ пороносців», щ о підкреслю є історичність романного мислення автора. Видатний киргизький письменник Ч ингіз А й т м а т о в відзн ачив: «У «П рапороносцях» Гончар по руш ив проблеми загальнолюдського характеру. Проблеми ж ит т я і смерті, чес ті та безчестя, любові і вірності були розглянут і через призму в а ж к и х ви п р о б ува н ь особи у жорстокій атмосфері вій н и . І в цьому була ознака великогоепічного гуманістичного т а л а н т у ». Н е дуж е щ едрим виявився у ж и н о к укр аїн ськи х драм атур­ гів воєнного часу. Серед найпом ітніш их п ’єс — «Х рещ атий яр» Любомира Д м и т е р к а . «Професор Буйко* Я к о ва Баш а, «Ш лях на Україну» Олександра Л е в а д и , «М уж ицький посол» Леоніда С м іл я н сь к о го . Ц е — твори з доміную чою романтичною стильо­ 208

вою течією , помітним поєднанням худож нього узагальнення і докум ентальності. У п ’єсі О лександра К о р н ій ч у к а «Фронт» (1942) поруш ено акту ал ьн і питання методів ведення війни, з н а ­ чення воєн ачальн ика в арм ії. На часі була поява п ’єси І в а н а К о ­ черги «Ярослав Мудрий» (1944), де змальовано боротьбу кн я зя за єдність К иївської Русі, висловлено ідею згуртованості н ац і­ ональних сил і створення могутньої централізованої д ерж ави. Одразу після війни розгорнулася кам п ан ія проти у к р аїн ­ ських письм енників, спровокована партійним и постановами про літературу й мистецтво: «Про ж урнал «Вітчизну*, «Про репертуар драм атичних театрів УРСР і заходи щодо його поліп­ ш ення* та інш им и. Н апри клад, у Постанові Ц К КИ(б)У від 24 серпня 1946 року «Про перекручення і пом илки у висвітленні історії у к р аїн сь к о ї л ітер ату р и в «Н арисі історії у к р аїн сь к о ї літератури* авторів навчального посібника Сергія М а с л о ва і Євгена К и р и л ю к а було звинувачено в тому, що вони приглуш или тему боротьби м іж прогресивними і реакційним и літературним и н апрям ам и, літературний процес розглядали не під кутом зору класової боротьби, а керували ся національною ідеєю, прослав­ ляли «бурж уазних письм енників» початку XX століття. П ід час Другої декади у кр аїн ськ о ї літератури і м истецтва в М оскві у червні 1951 року було розкрити ковано вірш Володи мира Сосюри «Любіть У країну* я к «націоналістичний*. Газета «Правда» гостро засудила за «брак пока зу во зз'єд н а н н я у к р а їн ­ ського народу з вели ки м російським народом * оперу К ост янт ина Д а н ь к е в и ч а «Богдан Х м ельн ицьки й*. П іддано нищ івній к р и ти ц і повісті О лександра Д овж енка «У країна в огні* та Іва на С енченка «Його поколін н я». Р о з­ критиковано роман Юрія Я новеького «Ж ива вода*, в яком у зм альовано т я ж к у повоєнну дійсність У країни — «неймовірну р уїну*, а його автора звинувачено у «націоналізм і». М а кси м а Р и л ьс ько го було названо «петлю рівцем* за те, що у вірш і «Я — син К раїни Рад» оспівав Ц ентральну Раду. Друга хвиля політичної ем іграції постає на теренах Західної Н ім еч чи н и . П и сьм ен н и к и об’єд н ал и ся під гаслом творен ня великої української літератури, що гідно репрезентувала б наш народ м іж вільним и народам и світу, зокрем а Євген М а л а н ю к , Улас С а м ч у к , Іва н Б а г р я н и й , Юрій К оса ч, В асиль Б ар ка, Оксана Л я т у р и н с ь к а . Важ ливою подією в театральном у ж итті з а р у б іж ж я стала д ія л ь н іст ь у Н ью -Й орку й Торонто театрустудії. я к у очолили актори Йосип Г ір н я к і О лім п ія Д о б р о во л ь ська, продовж ивш и славні тр ад и ц ії «Березоля* постановкам и п ’єс М и к о л и К у л і ш а , у кр аїн ськ о ї та зарубіж н ої кл аси к и . Чим ало худож ньо вартісних творів з ’явл яєть ся з-під пера м итців у діаспорі. Однією з найголовніш их стає тема викриття 14

» р . літ., П кл.. 1*ів**ні. станд аклд.

209

сталін ського реж им у. Т ак , про своє засл ан н я на Д алеком у Сході розповів Іван Б а г р я н и й у романі «Тигролови*. С траш ­ ним документом р адянської дійсності став і його наступний роман «Сад Г етсим анський*. Трагедія у к р аїн ц ів, зведених у см ертельном у двобої тоталітарни м и р еж и м ам и , — основа п ові­ сті