Page 1

ЧИС^ІО 2 (9)

ЧЕРВЕНЬ, 1969

Собор С вятої Софії і У країн ськи й

К атоли цьки й У ніверситет в Р им і

digitized by ukrbiblioteka.org

РІК III.


З

ЧИМ

ЇДЕМО

ДО

РИМУ ?

Одною з подій, що позірно позитивно сприймається вірними нашої Церкви, це безперечно запляноване посвячення храму Св. Софії' в Римі з участю Свя­ тійшого Отця Папи Павла УІ, який принесе туди антимінс мощів св.Юшментія Папи, 28 і 29 вересня,1969 року. Позірно, тому, що через брак певних інформацій а чи через наявність нежерельних інформацій багато важливих і пе­ кучих питань Церкви залишаються для рядового члена нашої Церкви не виясне­ ними, або незадоволяюче виясненими. Через це активність наших церковних чинників та ієрархії одержує питому сучасній хвилині вагомість, але й до­ пускає різну її інтерпретацію. Те саме відноситься й до активности самої громади, її організованих сил, до проведених раннім літом цього року ак­ цій і до того, чи ці акції знайдуть у своїх та чужих церковних чинників належну оцінку, а чи ні. Тому, що правильність оцінки акцій покаже щойно майбутнє,то тепер тимбільше треба критичніше глянути на них, і контролю­ вати суть їхніх рушійних сил. Підготовка паломництва до Риму на найближчу осінь виглядає імпозант­ но. Організують його в ЗСА усі три наші Владики, але не усі однаково. Де­ які провадять підготовку при помочі громадських організацій, а деякі на власну руку. Повторюється історія із^відвідинами в Америці* їх Блаженства Верховного Архиєпископа й Кардинала Йосифа Сліпого минулого року, коли наш філядельфійський Архипастир Кир Амброзій Сенишин зіґнорував велику частину громади, зв ’язався лише із співзвучними тоді собі елементами УІІКА й Визвольного Фронту, і на ділі лише оскромнив, збіднив усю цю всенародню маніфестацію, від якої багато залежало. Тоді також назовні й у пресі усе виглядало імпозантно, а на ділі найважніший елемент акції і найнейтральні­ шу ціль - упорядковання церковних справ і завершення її керівництва - на­ ші американські Владики "поминули".До Боґоти ніхто з них не поїхав... Це ми писали у свій час, але "задним порядком", після того, як усе стало доконаним фактом. Сьогодні пишемо про те саме перед тим,заки постав­ лять нас перед доконані факти не зважаючи на можливість обвинувачень у пе­ ресудах. Краще громаді приготовитись на усі евентуально'сті ніж вичікувати, а коли вже запізно тоді протестувати й нарікати на компромітацію,невдачі і роздор. Головною темою переведених у наших громадах акцій в цьому році була єдність і організаційне завершення нашої Церкви. Ця тема, яка ще недавно З М І С Т З чим їдемо до Риму? . 2 СВЯТІЙШІ ОТЦІ ГОВОРЯТЬ: Апостольський Лист Папи Пія XII з нагоди 1000-ліття Хрищення святої Ольги ............................... Привітальне Письмо Папи Павла VI Московському Патріархові Албксєєві з нагоди 5>0-річного відновлення Патріярхату 5 . . Коментар "Вістей з Риму" ........ 6 Коментар Редакції "За Патріярхат" 7 Про пошанування авторитетів ....................... ........ 8 Д-р б. Ґіль: Кардинал Сюненс про сучасну систему в Кат. Церкві . 9 Зустріч Українського Католицького Духовенства в Европі ІЗ Наш коментар .................................................... Я* В. Маркусь: Роля і місце священства у нашій боротьбі за релігійнонаціональну самобутність /Стаття і/ 15 Хто вводить хаос в Літургію? ................... 18 Р. Львівський: Церковна політика на Україні і тут .......... 20 Комісія для оформлення Світового Товариства за Патріярхальнйй Устрій Української Католицької Церкви ............... 22 Звернення Всенародніх Зборів Комітету Громадської Акції за Синод і Патріярхат в Чікаґо ......................... 2к Наш Почесний Голова - Кандидат на Предсідника "Провидіння" 27 2 -

digitized by ukrbiblioteka.org


не мала багато визнавців, раптовно стала популярною навіть серед невтральних і колишніх противників, відізвались про неї організації і сили, які від тих тем цілево відхрещувались, і врешті заговорили про них компе­ тентно наші священики. Не зважаючи на такий широкий засяг вияву волі й бажань народу й церковних чинників, усі три наші Ієрархи у ЗСА поставились до цієї акції негативно, тобто не визнали її, і не бажали про неї: чути. Коли від Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церк­ ви пішло прохання до усіх Владик у всьому світі про молитовний пох£д в наміренні церковної єдности,то усі три Владики ЗСА,преосв. Амброзій,Иосиф і Ярослав зорганізували тиждень скорше всій власний "похід11,але не в наміренні про яке їх просили, лише ”за переслідувану Церкву в Україні11. Не можна не радіти коли наші Преосвященні Владики ініціюють акцію за таку виразну національну ціль. Можна хіба жаліти, що ініціятива така пізна й немічна. Ієрархія має широкі можливості не тільки моральної, але й матеріяльної та дипломатичної акції на користь нашої замордованої Церк­ ви, але досі не зроблено в тому напрямі нічого. Жаліти треба того,що ця владича акція була протиставною акції нашого товариства, бо за єдність Церкви вони не молились, і других молитись не закликали. Видно, що єд­ ність усіх наших Гєрархів в очікуваному Синоді Українських Єпископів це не їхня справа, і тому вони викривили волю вірних. Дальшою неґацією акції" за церковну єдність було доручення усім свя­ щеникам філядельфійської Єпархії' не підписувати й не висилати петицій до Святійшого Отця, а усі друки зібрати й прислати до митрополичої кан­ целярії. Тут треба прийняти до відома ще один прикрий ,факт, що усі три наші Ієрархи практично відмовилися заступати волю своїх мирян і великої частини священства. Коли в такій реальній ситуації приходить раптовно повідомлення про організацію прощі до Риму при цілковитій відсутності згадки про Синод, а чи навіть про звичайну Єпископську Конференцію, то виглядає, що наші Ієрархи дуже бажали б показати своїм вірним Рим, храм і Папу Римського, лише щоби вони не згадували про синод. Вони бажають збути справу самим римським торжеством, а підставову справу життя й буття нашої' церкви за­ лишити на дальше під сукномтВони знова звертають увагу на- масовість і торжественність, а відвертають увагу від суті. Войи бажають використати паломництво мирян до Риму як доказ римським чинникам визнання мирянством їхньої церковної політики удільних князівств,. А це грубе перекручення, і не достойна імені українського Владики тенденція:. ^ Тому слід ще раз, і не зайво, підкреслити вийняткову історичну ролю нашої ієрархії в сучасній хвилині, і можливість фатальних потягнень з негативними наслідками не тільки для самої Церкви,але й багатьох інших ділянок національного життя. На іншому місці цього журнала друкуємо звернення чікаґівської громади до Владик, і думаємо, що краще не можна просити й вимагати, в імені добра усіх, в цю рішаючу хвилину. Нас триво­ жать факти, що не одне таке прохання вже залишилось без відповіді наших Владик або викликало небажану й неочікувану^ реакцію, й слухи про те, що є Владики, які з&явили Східній Конґреґації, що вони не бажають брати участь у спільному Синоді Українських Єпископів. А навіть коли йдеться про відбуті вже конференції,то громадянство знає,що вони через обструк­ цію ледве склеїлись, а постанови цих конференцій багатьма Владиками іг­ норуються й сьогодні. Постає питання - на що ці Ієрархи розраховують, і чию волю вони заступають? Щоби не бути заскоченим відповіддю на ці два питання організоване мирянство повинно ще раз передумати свою тактику супроти власних Владик, і попри відомі засоби прохань і домагань застосувати нові, конкретніші и успішніші середники, які виявили б ЙОГО ВОЛГО більш вимовно, і зробили б його мову більш зр о зумілій*. - з digitized by ukrbiblioteka.org


Святійші Отці Говорять: АПОСТОЛЬСЬКИЙ З НАГОДИ 1000-ЛІТТЯ

ЛИСТ

ПАПИ

ПІЯ

XII

ХРИЩЕННЯ СВЯТОЇ ОЛЬГИ

Високопреосвященні і Преосвященні Владики! Знаємо добре,що Ви дуже бажаєте, щоб вірні, поручені Вашій опіці,всі гідно відсвяткували тисячоліття тої події,коли благородна володарка св. Ольга,осяяна світлом християнства й омита свяченою водою битія, відкину­ ла зі свого серця марні поганські пересуди. Ви винесли прегарну постанову яка,віримо, буде плододійна.Бо від часу хрищення св.Ольги починається історія Вашого народу, яка в анналах католицької Церкви записує чимало слав­ них подій, з яких неодні блищать сяйвом святости. Різні були перешкоди у виконуванні активного апостоляту, яким горіла св.Ольга. Вони зупинили ча­ сово повне виконання її надійних задумів. Бож не було це вигідною і лег­ кою річчю:Далекі околиці, велике число народу, потреба місіонарів, що скріплені Божою благодаттю не жалували ніяких трудів; самий нарід хороб­ рий і благородний, але ще належно не вишколений, щойно згодом позбувався' прадідних привичок та звичаїв і не легко довелося спонукати його до прий­ няття нової віри. Одначе шляхетна і свята жінка, уповаючи радше на Божу, як на людську поміч, випрошувала в Бога покірними й постійними молитвами те, чого не могла осягнути добрими радами і напімненнями. А її внук, св.Володимир Ве­ ликий, спонуканий тою самою любов’ю до Христа і святістю своєї бабуні, не пожалів труду ні витрат, щоб просвітити свій нарід світлом святого єван­ гелія, щоб в його краю був у найвищій пошані хрест спасителя та й щоб усі громадяни зажили життям Христової науки... Ці святі володарі хай будуть для Вас і Ваших вірних прикладом, передовсім в цьому ювілейному році, в якому святкуєте тисячоліття прийняття Вашого народу до лона католицької Матері Церкви. Ці ювілейні святкування живо поставлять перед Ваші очі Ваш улюблений край, його славні міста, городи, твердині, села, де Ви,чи Ваші батьки родились; усі більше відчують, що не тільки "наша земна батьківщина є нам дорожча ніж наше власне життя",( Cic.Fin. III, 19J, але передовсім та небесна батьківщиша, яка вічно останеться;немов очима душі побачуть перед собою Божі храми і церкви, що аж жалко сказати,сьо­ годні спрофановані, а колись в них Ви заносили чимало гарячих мольб до Господа, одержуючи від Нього в заміну небесні і блаженні потіхи, які пе­ ре вищають всі інші почування радости. Пригадайте собі славу, чесноти і єдність Ваших батьків; згадайте своїх єпископів і священиків, відсунених від свого уряду і влади, з яких одні померли, інші перебувають в тюрмах, а ще інші засуджені на заслання; в християнськім спочуванні прощайте во­ рогам Церкви. Хоч теперішність темна, а майбутність непевна і тривожна,то не падай­ те духово. Просіть Того, Хто просвічує людські уми, Хто Своєю ласкою мо­ же відмінити людські суди, вчинити, щоби всі люди були пройняті духом справедливости, правди і любови, та щоб милосердний Господь Бог пощадив свій нарід і не віддав свого насліддя на наругу./Див.Йоіл 11, 17/... Достойні Брати! Ми певні, що Боже Провидіння, в своїй незглибній муд­ рості, ставить Вам те саме завдання, яке мали св.Ольга і св.Володимир, тобто, привести орієнтальні народи до Христової віри в єдності зі св. Церквою, дарма,що тепер неправда воює.Бо ж кайдани терпіння, кривди,ти­ хі мольби Ваших страдників краще й голосніше сповіщають і проповідують розп’ятого Христа, вони линуть просто до Бога і випрошують свободу Церк­ ві і прощення ворогам. Бодріться! Господь не дасть себе на наругу...Доб­ -4 -

digitized by ukrbiblioteka.org


рий, милосердний і справедливий Господь бачить Ваші сльози і чує Ваші мольби. Ще раз повторяємо, - уповайте! Ми, як і Наші Попередники, відно­ симось все з любов’ю до всіх східних спільнот св. Церкви. Ми сполучуємо Наші гарячі молитви з Вашими і підносимо їх до Божого престолу... Моліться до Ваших заступників перед Богом і небесних покровителів Вашого народу, щоб те все зло вже раз закінчилося, щоб настали ліпші і кращі часи для католицької Церкви і Вашого найдорожчого народу; будьте певні, що терпіння Вашого народу є також терпінням Нашим. Уповаємо на Бога. Здаємось на Боже Провидіння. З любов’ю уділяємо Апостольське Благословення Вам всім, Достойні Брати, Вашим вірним і всім, що у Вашому краю кріпко зберігають єдність католицької віри і її гарячо бажають. Хай Наше Благословення буде запорукою небесної потіхи і Божих дарів та доказом Нашої любови. Дано в Римі, в св. Петра, дня 20 лютого 1956 року, в сімнадцятому році Нашого Понтифікату. Папа Пій XII. /Подано скорочено/. * * * ПРИВІТАЛЬНЕ

ПИСЬМО СВЯТІЙШОГО ОТЦЯ ПАПИ ПАВЛА VI

МОСКОВСЬКОМУ

ПАТРІАРХОВІ

АЛЕКСЄЄВІ

З НАГОДИ 50-РІЧН0Г0 ЮВІЛЕЮ ВІДНОВЛЕННЯ МОСКОВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ З нагоди святкування п ’ятдесятрічних роковин з дня відновлення Все­ російським церковним Собором Московського патріяршого престолу Ми хочемо висловити Вашій Святості братні почуттяг і скласти сердечні привітання в Господі. Щоб Католицька Церква могла гідним чином приєднатися до радости і вдячности Російської Православної Церкви, Ми послали для участи в тор­ жествах, які відбуватимуться у Вашому патріяршому місті, наших дорогих братів в єпископстві - Його Високопреосвященство Монсіньйора Георгія Патрика Дваєра, архиєпископа-митрополита Вірмінгенського, та Його Пре­ освященство Монсіньйора Даниїла Пезеріля, єпископа Реперійоького,віка­ рія архиєпископа Паризького, в супроводі о. Йоана Лонга Т -.,з нашого Секретаріяту в справах сприяння християнській єдності. Відновлення патріярхату - багатознаменна подія в житті Російської -Православної Церкви. Це повернення до стародавньої традиції Вашої Церкви, підготовлене багаторічними науковими трудами і працею духовенства та мир­ ян, було важливим етапом в умовах, спрямованих до духовного оновлення Російської Православної Церкви. Маємо надію,що це відновлення Вашої ду­ ховної традиції допоможе поглибитися релігійному духові Вашого народу і стане джерелом нової енерґії для християн, які прагнуть нести свідчення про Христа світові, іцо Його так потребує. Нас радує і те, що з ласки Божої відносини між нашими Церквами де­ далі кращають, особливо за останні роки. Коли в далекій минувшині та й у ближчую між Католицькою Церквою і Руською Православною Церквою мали місце непорозуміння, недостатнє взаєморозуміння та деякі надто сумні факти, то в контактах тих останніх років Ми бачимо запоруку нового роз­ витку братньої любови, взаєморозуміння та спільної діяльности для успіш­ ного розв’язання розбіжностей, які ще існують між Римським Престолом і Московським Патріярхатом.

- 5 digitized by ukrbiblioteka.org


З цією надією ще раз висловлюючи Нашу волю зробити все, що в Наших силах, щоб усі учні Христові стали єдині дзжом і серцем, як бажає того наш Спаситель, щоб піднести хвалу Господу і бути Його вірними служителя­ ми в сучасному світі, Ми представляємо Вашій Святості Наших делеґатів і молимо Того, хто є Началом і Завершенням усякого діла, нехай пошле Він Вашій Святості, Вашому духовенству і Вашому віруючому народові благосло­ вення і наповнить Вас Своєю радістю, силою і втіхою. Ватикан, в празник Вознесення Господа, 23-го травня, 1968 року. Папа Павло VI,

* *

*

Як відомо,Московська патріярхія обходила в травні 1968 року 50-річний ювілей свого відновлення. До речі, річниця цього ювілею припадала на о— сінь попереднього року, та з уваги на те, що в Москві обходжено 50—річчяі т.зв. Жовтневої революції, Московська патріярхія в порозумінні з правля­ чими колами Совєтського Союзу відклала свої святкування на травень 1968 р 4 Якщо говорити про ґенезу постання та останнього відновлення Москов­ ської патріярхії, то справжні історичні факти є документарно відомі, і над ними не будемо зупинятися,хіба тільки згадаємо, що встановлення у ХУ ст. Московської патріярхії було супроводжене застосуванням не надто прос­ тих християнських засобів, а знову ж її відновлення було оборонний захо­ дом перед наступом большевицького режиму після повалення царату.Теперішня влада Совєтського союзу визнає Московську патріярхію за легітимну Церкву, що перебрала цілу спадщину з часів царського режиму в Росії'. На ювілейні святкування; вислав Святійший Отець Папа Павло УТ делега­ цію від Римокатолицької Церкви.Імена делеґатів названі в привітальному письмі. Треба прийняти,що вислання делеґатів і передання привітального письма подиктовані бажанням Папи Павла УІ*шукати шляхів для єдности всього хрис­ тиянського світу. Можливо, що саме з уваги на цю велику ідею з ’єдинення привітальне послання не тільки чемностеве, але й сердечне. Може й тому за сердечністю губиться належна оцінка історичної та сучасної дійсности і. майбутніх перспектив. А втім варто звернути увагу на той уступ привітального письма,де гово­ риться наступне:"Відновлення патріярхату - багатознаменна подія в релігій­ ному житті Російської Православної Церкви. Це повернення до стародавньої традиції Вашої Церкви, підготовлене багаторічними науковими трудами і пра­ цею духовенства та мирян, було важливим етапом в умовах, спрямованих до духовного оновлення Російської Православної Церкви. Маємо надію, що це відновлення Вашої духовної традиції допоможе поглибитися релігійному ду­ хові Вашого народу і стане джерелом нової енерґії для християн,які праг­ нуть нести свідчення про Христа світові...” Як це виразно сказано на цьому місці привітального письма, Святійший Отець,Папа Павло УІ уважає, що ієрархічне оформлення і завершення східніх Помісних Церков на началах їхньої древньої традиції є духовним оновленням тих Церков,засобом до поглиблення: релігійного духа в народі і джерелом нової енерґії для християн. Таке ствердження, незвичайно важливе,цінне, і нам треба з цілою сер­ дечністю таке ствердження тільки привітати.Бо вірні цілого великого ста­ да Української Церкви - і в Батьківщині і в розсіянні - не бажають собі і не прагнуть нічого іншого, як тільки такого оновлення на началах своєї ще давнішої, ніж традиція Московської' Церкви, традиції Рідної Церкви саме для. поглиблення! релігійного духа і для придбання нової енерґії в христи-

- 6

digitized by ukrbiblioteka.org


енському житті. А якщо

мова про те, щоб нести свідчення про Христа світо­ ві, то Українська Церква не тільки прагне нести свідчення про Христа сві­ тові) вона вже від соток років аж по наші страшні дні те свідчення' даг: Своїм ісповідництвом і своїм мучеництвом. І томуг вірні чада Української Церкви, нехай будуть пересвідчені в тому, що и до них, як не сьогодні, то завтра промовить Наступник Первоверховного Апостола Петра такими словами, в яких буде сказано,що "віднови дення Вашої духовної традиції допоможе поглибитися релігійному? духові Вашого народу і стане джерелом нової енерґії...” А покищо нам, вірним чадам нашої' Церкви,залишається одне:м і ..труда­ ми і працею духовенства і мирян", як це пишеться в посланні Папи Павла 71, прямувати до оновлення нашої Української Церкви на ЇЗГ древніх началаХв /Вісті з Риму ч.6-7/

Уривки з листа св. пам. Папи Пія XII до українських владик і вірних з нагоди 1000-ліття хрищення св. Ольги від 1 9 % P* і привітальне письмо Папи Павла VI Московському Патріярхові Алексєєві з нагоди 50-ліття відновлення Московського патріярхату від 1968 p., передруковуємо вище для того, щоб вказати на те, яке значення мають традиції в житті й бутті національних, помісних церков. В обох випадках римські папи відкликаються саме до на­ ціональних традицій - українського й російського народів. До привітального письма Павла VI Московському Патріярхові Алексєєві йоявивЬя коментар у "Вістях з Риму" Українського пресо­ вого б.юра (рік' 7> ч. 6/7» від 25 червня 1969 Р*)» Передрукову­ ємо йоНго в цілості, щоб познакомити з ним наших читачів. Хочемо при цій нагоді ще додатково ствердити на цьому місці, що це са­ ме церювні діячі Московської патріярхії переводили враз із державними чинниками CGOP, а особливо за поміччю терористично­ го МВД, ліквідацію Української Католицької Церкви в західних областях України після ІІ-гої світової війни під покришкою т. зв. "добровільного воз1єднання" з Русскою Православною Церквою. Ця церква й досі втішається упривілейованим становищем у країні, де поборюється всяка релігія, як і піддержкою державної влади; може тому, що є вона носієм зловісних російських імперських тра­ дицій, а головно - русифікації .національних меншин. Для нас під цю пору багато важливішим являється дшат бл. пам. Папи Пія XII. Він дуже актуальний саме цього року, коли наш нарід обходить 1000-ліття смерти своєї визначної володарки і першої національної святої - Великої Княгині Києва й всієї Русі-України, Ольги. Дві речі кидаються у вічі читачеві в цьому знаменному листі. Дерше це те, що лист цей адресований Папою Пієм XII до всіх українських владик, себто до владик, що діяли в тому часі на рідних землях /або находились в тюрмі, чи на засланні/, як і до вдадик у країнах поселення наших вірних, не виключаючи й тих з-поміж них, що були поставлені для наших закарпатських братів. Між вичисленими на початку листа владиками находяться імена: Кир Павла Ґойдича, Кир Василя Гопка й Кир Миколи Блька, -7digitized by ukrbiblioteka.org


а також Кир Гавриїла Букатка, владики для українців у Югославії. У цьому листі таким чином Апостольський Престіл устами бл. пам. Пія XII визнав недвозначно єдність і одність Украінської Католиць­ кої Церкви. Дивно й прикро стає, коли сьогодні находяться в Римі деякі чинники, що цю одність і єдність нашої Церкви заперечують. Ще прмкрішим є факт, що до них долучуються і їм вторують наші таки доморослі знавці церковного права. Цікаво, що одні й'другі старанно промовчують саме цей лист Папи Пія XII, тодішнього ви­ димого голови Вселенської Церкви. Для українських церковних ді­ ячів і експертів саме це писько повинно було стати основним до­ кументом у їхніх намаганнях зберегти єдність і одність нашої Церкви. Другою річчю у листі, що заслуговує на окрему нашу увагу, є те, що Папа Пій XII виразно визнає українським народом 1 право на його давню історичну спадщину, на його святі традиції від самого зарання його державного життя. Всі знаємо на які труд­ нощі натрапляє українська наука й інформативна праця серед чу­ жинців тут на Заході в тому відношенні. Такого признання і в такій авторитетній формі, як це зробив покійний Папа Пій XII, ми не удостоїлись дотепер, на жаль, від нікого. За нашою Церквою і за нашим народом справедливо визнано було більш як тисячолітню християнську традицію і культуру видимим головою Вселенської Церкви! Хочеться лише побажати, щоб сучасники - вірні священики й владики нашої Церкви ствли гідними наслідниками своїх великих попередників, що починаючи від Святої Ольги, що про неї з таким признанням висловлювався Папа Пій XII, через віки великого підне­ сення і важких хвилин нашого народу несли високо світло віри, правди, одностй й єдности.

ПРО ПОШАНУВАННЯ АВТОРИТЕТІВ Останніми часами чується багато нарікань на непошанування авторите­ тів, як приміром, Папи Римського, ватиканської курії, КонґреґаціХ Схід­ них Церков, ватиканських прелатів і т.п. Не бракує I таких цікавих, які дуже дбайливо за тим слідкують, і то передусім тоді, коли йдеться про авторитети чужих. Є вже навіть і такі люди, що заливаються ревними сльо­ зами, коли хтось відважиться прилюдно п ’ятнувати інквізиційний характер ватиканської курії чи куріяльних архивпископів Белліні або Бріні. На жаль тих людей зовсім не видно і не чути там, де зневажається Блаженішого Вер­ ховного Архиєпископа кардинала Йосифа Сліпого. Ось, приміром, каледж Св. Василів і середня школа укр. кат. Єпархії у Стемфорді видали цього року пропам’ятну книгу — "Шато", в якій поміщено фотознимку БлаженіпЬро Верхов­ ного Архиєпископа і підписано: ”Високоп|реосвяіценйй] Кардинал Иосиф Сліпий, Архиєпископ Митрополит Львова". Немає сумніву, що так підписувати зумів сто-відсотковий іґнорант, якого навіть не забракло у каледжі Св. Василія у Стемфорді. Це правда, від таких неуків аж роїться тут і там. Нічого дивного* Незрозумілим є, чому такого чверть-інтеліґента допускають у ре­ дакцію "Шато”. Невже у каледжі немає кращих? А якщо такого формату ре­ дактор є незаступимим, то було б дуже вказаним і корисним його просвіти­ те, хто є Блаженіший Верховний Архиєпископ кардинал Йосиф Сліпий і який титул Йому прислуговує. Навіть Редакція журналу "За Патріархат1* згідна добровільно йому допомогти, якщо він виявив би хоч трошки доброї волі та бажання дещо навчитись з цієї ділянки. - 8 -

digitized by ukrbiblioteka.org


Д -р Є в г е н Ґ і л ь

КАРДИНАЛ СЮНЕНС ПРО СУЧАСНУ СИСТЕМУ В КАТОЛИЦЬКІЙ ЦЕРКВІ Принао бельгійської Католицької Церкви Сюненс (Suenens) є авторок 2 книжок, в яких він з'ясовує проблеми Католицької Церкви. Недавно він відбув інтерв’ю з представником паризької газети Informations Cathollqltt» Internationales,в якому порушив засадничі справи церковного порядку. Кардинал Сюненс є речником поступового напрямку в Церкві і тому нам було цікаво познакомитись із його думками. Треба підкреслити, що пог­ ляди Сюненса є конструктивні та відважні, а своїм вістрям спрямовані проти назадницьких елементів в Церкві. Його інтерв'ю не знайшло одобрення серед ватиканських чинників, але це не відстрашило кардинала Сюненса ще раз ствердити, що зараз мається враження, що Папа не є наслідником св. Петра, а радше є наступником імператорів і політичних суверенів. Інтерв'ю на французькій мові було перекладене на мову ан­ глійську видавництвом !,Таблетп в Лондоні і появилося в цілості в аме­ риканській газеті National Catholic Reporter від 28 травня І9&9. На початку свойого інтерв’ю кардинал ствердив, що існує поважне напруження поміж ватиканським центром і поодинокими Церквами. Причи­ ною цього є різні погляди на ролю Церкви: сучасний Ватикан залюбки го­ ворить про універсальну церкву, а зовсім нехтує її складовими частина­ ми; Ватикан централізує та опирабться на бюрократичному апараті, що кульмінується в застої, живе минулим, залюбки карає неслухняних, але не є здібний створити візію майбутнього та й не творить жодних нових цінностей чи напрямних, до яких треба б сучасній Церкві прямувати. В очах Ватикану - каже Сюненс - Церква це естаблішмент, адміністра­ тивна одиниця, а таке наставлення є фальшиве, бо Церква це духова міс­ терія, що не вміщається у вузькі рамці бюрократів. На Церкву слід гля­ діти з позиції зіслання св. Духа та діянь Апастолів, що розійшлись по широкому світі та дали початок багатьом Церквам: Церквам в Коринті, бфезі, Атенах, і інших містах. І тому всі ці Церкви разом творять спільноту Церков, поєднаних з Церквою в Римі, як Церквою історично най­ старшою. Сюненс каже, що ця спільнота подібна до людського організму, .що в ньому кожний орган маб іншу функцію, а разом вони творять цілість, що ним є Вселенська Церква. Такий підхід до справ і правопорядку в тій Церкві є одиноко-правильний, а як приклад Сюненс згадуб про Східні Цер­ кви та їхню різноманітність, що не лише дозволяб на різниці зовнішного порядку, але також даб місце різнородности в духовних, лі тургічних,, те­ ологічних, канонічних та пасторальних ділянках. Кардинал Сюненс висловив свій погляд на відношення між папою й владиками. Він згадав, що II. Ватиканський Собор не мав змоги якслід З ’ясувати цеї проблеми і тому це є жерелом великих труднощів та непоро­ зумінь. Колеґіяльність, на думку Сюненса, треба розуміти в той спосіб, що Папа ніколи не повинен промовляти окремо, чи ізольовано від своїх владик. Він повинен промовляти та діяти в їхньому імені, хоч він робивби це "окремо”, Чзам від себе” . Бо Папа, каже Сюненс, б провідником владик так, як св. Петро, був провідником ІІ-ох апостолів, і він не діє під впливом якоїсь особистої інспірації св. Духа, а за духовою піддержкою своїх владик. Ця інспірація є саме наслідком колеґіяльности, без якої папа бувби ізольованим, відтятим від решти Церкви. Не диво, таким заходам консервативного Ватикану створити систему "ізольованого папи” - спротививсь в час Собору один владика, кажучи: !ІНе дозволимо, щ о б св. Петрові ще раз відрубали голову." А що до єдности поміж божим людом та владиками, то,як висловлю­ йсь Сюненс, II. Собор у Ватикані поставив на це великий натиск, бо ч &рео св. Хрищення божий люд разом з папою та владиками стає божими сина-

-

9

-

digitized by ukrbiblioteka.org


ми; це є та піраміда, що завершується папою з владиками, а не навпаки. Каже Сюнбнс, що в часі II. Собору один консервативний щ а л а т назвав таку побудову Церкви "революцією Коперника". Але у висліді рішень цього Собору, твердить кардинал Сюненс, кожний владика мусить провірити своє становище серед божого люду; він мусить зблизитись до вірних; він мусить жити таким скромним життям, як і вони, та навіть подібно зодягатись; він мусить слу­ хати їхніх порад, зберігаючи при тому свого владу; вже пора вийти з укриття непроходимих мурів, за якими жили дотепер владики, пора жити демократич­ ним життям, бо цього вимагають постанови II. Вселенського Собору.*Сюненс твердить рішуче, що стара система вже не існує і тому годі вирішувати спра* ви паперованими декретами та в той спосіб, нібито виявляти свою владу, Сюненс вважає, що кожний поважаючий своє становище владика, буде консуль­ туватись своїх священиків та вірних у важливих рішеннях; якщо так робитиме то не виставить себе на посміховище. Бельгійський кардинал вже сьогодні завважує познаки нового ладу і радіє, що божий люд більше і більше усві­ домлює свою ролю; з пасивности та незацікавлення миряни перейшли до усві­ домлення своєї ролі в Церкві та стали на шлях співвідповідальности за її долю; поволі щезає авторитарний леґалізм, а його заступає справедливий, гідний людини, закон. Сюненс не промовчує того факту, що там, де закон є перестарілий, там закони життя беруть верх! І тому, на думку Сюненса, треба, щоб владики, слідкували за законами життя, бо в противному випадку життя їх викине на смітник. І це саме відноситься до ролі римської курії, підчеркує Сюненс: якщо ця курія дальше буде захищати свої пересталілі норми та мішати в діях місцевих властей у Церкві, то це не принесе до­ брих наслідків /як у випадку домагання мирян про Український Католицький Патріярхат, - Е.Ґ./. Ясно, що роля і влада владик при такій ситуації є незавидна, бо, як каже Сюненс, жаден владика не знає, де починається а де кінчиться його влада, коли на полагодження маловажної справи треба втру­ чання курії. На жаль, твердить Сюненс, римська курія бажає мати своє ’’останнє слово” влади. Цей централізований леґалізм, каже Сюненс, загро­ жує майбутньому Церкви, якщо якнайскорше не буде замінений демократичною системою. Повстає питання, що робити? Коли порівняти рішення II. Ватиканського-Собору до дії гарячого сонця на неторкнений століттями льодовик, то аналогія є очевидна. II. Ватиканський Собор викликав повінь, що зі страшенною силою пропихається в кожну щілину, щоб знайти вихід на широку воду. І або будуймо гать, каже Сюненс, щоб повінь здержати, або спрямуй­ мо в русло на пожиток всім людям. Він радий, що цей віковий льодовик то­ питься, тому шо він загрожував мерзлотою людських душ. В кожному десяти­ літті зараз, каже Сюненс, слід добачувати зміст соток літ, бо так скоро назрівають в нинішних часах зміни та вимоги життя; і тому Церкві не слід залишатися позаду. Бо сучасна людина є свідома своєї гідности, своїх прав, обов’язків і свободи сумління. Не диво, що все суспільство з обра­ зою й обридженням відкинуло "інквізиційний кошмар", що ставсь недавно в Римі, каже Сюненс. /Тут йшлось про справу священика Ілліча з Нью-Йоркської єпархії, що в Мексику займавсь пропагуванням світського апостоляту. Це не подобалось курії і Ілліча візвано до Ватикану в справі слідства. Його впроваджено до кімнати, де при притємному світлі - під знам>ям Розпяття Христа сидів молодий ватиканський шамбелян; він не подав свойого прізвища, а сказав до Ілліча: "Я твій суддя! " - Е.Ґ./. І тому Сюненс за­ питує: "Скільки то талмудських рішень поробила римська курія на протязі історії, тяжко уявити." Сюненс наводить приклади таких прогріхів курії, як приміром, накладання кари тяжкого гріха за читання неприхильних Цер­ кві книжок, недодержування постів, тощо. Він уважає, що це не мало нічо­ го спільного з Божим законом, а було чистою махінацією курії. Нині, каже Сюненс, можна зібрати томи тих тяжких провин, що їх створила курія в тягу історії Церкви, а які щезли безслідно, коли краще пізнано людину, її 10 -

digitized by ukrbiblioteka.org


психологію та реальне життя і його норми, В дальшому Сюненс обговорюєіпотребу усунення анахронізмів в Церкві, що були спричинені уживанням латинської мови та примінення релігійних практик до різних сучасних культур. На його думку, Церква все ще не доцінює становища жінки, не розуміє вимог супружого життя, та залюбки по­ суджу є інако-думаючих о єресь. Він вважає, що є потрібні зміни в способі думання членів курії, бо вони в своїй сліпоті вважають, що вони одинокі мають патент на правовірність теології. Він напроваджує приклади, як то куріяльні монсінйори стосують брехню на те, щоб добитись впливів для се­ бе: це мало місце теж підчас II. Ватиканського Собору, коли курія не хо­ тіла допустити до дискусії над пекучими проблемами Церкви кажучи, що Па­ па Іван XXIII того собі не бажає. В дійсности так не було, бо тодішний Папа допускав до всестороннього обговорення усіх пекучих проблем.

Сюненс приходить до висновку, що ролю курії треба ограничити до ви­ конавчого органу папи - на базі колеґіяльности владик. Він вважає, то лише на такій основі зможе закріпитися церковна влада, коли поодинокі Церкви зможуть рішати свої справи. Цікавий погляд Сюненса на вибір папи. Він вважає, що папу повинні вибирати владики, а не кардинали. Це означає, що Синод владик повинен ма­ ти рішаючий голос у виборі папи. Сюненс остро критикує вибір кардиналів та вказує, що вибір йде не за усталеними нормами, а за примхою папи, що є інспірована курією. Він пятнує фаворитизм, що всевладно панує у ВАтикані так, як він існував за царів та королів. Треба, каже Сюненс, щоб колеґія кардиналів, якщо її взагалі треба, була відбиткою Церкви та щоби поодино­ кі Церкви ставили своїх кандидатів. Треба теж, твердить Сюненс, усунути ту аномалію в наслідку якої на 83 європейських кардиналів, аж 1\.І є іта­ лійці. Це фалшива репрезентація Церкви, каже Сюненс і він також не.віщує нічого доброго з того факту, що пересічний вік кандидатів, що дістають кардинальський капелюх, є 59 літ. Він має застереження до самого титулу Ьміненці^’і вважає, що титул не є на часі. Він запитує: ”Якє враження зробив би такий титул на св. Петра чи св. Павла, коли б їх затитуловано, еміненціє?11 Сюненс признає за папою і римською Церквою право - першої Церкви але коли йдеться про Східні Церкви, то тут, на його думку, папа влади не має, бо про потреби Східних Церков - згідно з історією - рішають їхні по­ одинокі патріярхи. Як знаємо, каже Сюненс, патріярхат грає важливу ролю у Східних Церквах.

Погляд кардинала Сюненса на критицизм курії і її ролі в тягу історії зводиться до того, що папа - курія - Церква - це різні поняг гя. Курія це недосконалий адміністративний апарат, що в тягу історії через різні махінації зріс в силі, і тому критику курії не треба утотожнювати з кри­ тикою Церкви. Хто критикує курію, той не конче критикує папу чи Церкву. Знаним є факт, що папа Іван XXIII ненавидів геґемонію курії і на те скли­ кав II. Ватиканський Собор, щоб підтяти її крила. І тому Сюненс закликає, щоб миряни не боялись висловлювати свої думки, бо це приведе до покра­ щання системи та збудить довіря до проводу Церкви. Реорганізація курії, каже Сюненс, допоможе папі піднятись вище понад дрібні справи поодиноких Церков; якщо владики зможуть рішати свої справи, то їм нічого боятись Діялогу з вірними, коли вірні щиро висловлюють свої думки. Кардинал Сюненс висловив теж погляд на засекречення в діях церковної влади. Він вважає, що засадничо секретности не потрібно, бо Церква це не­ наче родина, а в родині завжди є місце на виміну поглядів. При цьому Сюненс згадує про ролю нунціїв та вважає, що вони є саме знаряддям секрет­ ного поетуповання в Церкві. Він каже, що функції нунціїв були розглянені II. Ватиканським Собором та, що порішено їх змінити; а це тому, що нунції яко дипломати конферують лише з урядими країн, а бідний, божий люд не має До них доступу. Що до релігійної функції нунціїв, то Сюненс вважає,шо - 11 digitized by ukrbiblioteka.org


вони є тайники поліцаями Ватнкану та залюбки спеціялізуютьея в доносництві на місцевих владик; шукають доказів на те, чи не виломлюється якийсь владика з усталеної лінії; пронюхують,де що діється* Сюненс сподіеться-^.що враз Із закріпленням конференції поодиноких церков прийде до безпосереднього контакту міх папою та головою конференції і це автоматич^ но змінить значення нунціїв. 5 додатку Сюненс вважає> що нунцієм повинен бути громадянин тої країни, якій він має служити, бо знання мови, звичаїв та аспірацій власного народу допоможуть йому краще вив'язатись зі свойого завдання* Теперішні критики Церкви, каже дальше Сюненс, діляться на кілька груп. Одна група це ті, що відійшли від Церкви та критикують її ззовні. Друга група це невдоволені правною системою Церкви, що потиху її покида­ ють. А третя група - це ті, що протестують в стислому розумінні слова; п р о - т е с т , себто вони ставлять докази, вони свідчать про Церкву на те, щоб вона була чистою, без змази і порока. а їх закиди є звернені проти способу вирішування правних проблем, але не проти справедливости; проти надужиття владою, але не проти влади; проти легалізму, але не про­ ти права; проти несправедливости закону, але не проти порядку; проти на­ сильного об'єднування, але не проти єдности. Найбільше невдоволення Цер­ квою - каже Сюненс - є спричинене курієго, що діє на основі інституційного механізму внутрі Церкви. Він твердить, що ніхто не оспорює влади папи, , але оспорює ту си тему, що папу в'язнить та непотрібно вмішує його авто­ ритет в кожну дрібницю, прикриваючи в той спосіб' свої несвітлі діла. | І тому треба треба, каже Сюненс, визволити папу і кожного нас зі системи, що віками була предметом нарікань. Лихо одначе в тому, каже кардинал Сю­ ненс, що папи приходять і відходять, а римська курія залишається. Один функціонер курії, сказав недавно, згадує Сюненс, оці цинічні слова в часі останнього Собору: "Хай буде так як каже Собор. Вкоротці вониу&ладики/ роз'їдуться додому, а ми виправимо всі ті шкоди, що вони їх заподіяли Церкві” . і Кардинал Сюненс згадує про ще один важний закид опонентів Церкви, а ■ це є твердження, що сучасна система в Церкві зрадила правдиве навчання Євангелії, та й самі ”власть імущі” в Церкві не жиють згідно з її заса­ дами, бо не ставлять Бога понад усе. Сюненс вважає, що атака на Церкву йде не тому, що ими христіяни, а тому, що ми не є ними вповні, а цей ( протест - це заклик до нас, щоб наше життя було сповнене братолюбієм, скромністю та чеснотою.” Сюненс вважає, що багато священиків відпадає від Церкви не ізза целібату, а тому, що сучасне життя в Церкві, як інсти­ туції, не зраджує довір'я яко до свідка Євангелії правди і любови. Оце й є короткий зміст цього важливого інтерв'ю церковного достойни­ ка* Очевидно, що воно не єприпадкове, а плановане та продумане. Образ існуючої Церкви, що її змйлювує кардинал Сюненс, сумнии, понурий, але правдивий; Церква, яку він хотівби бачити ще не існує. Кардинал не подає засобів, якими можна булоб Церкву змінити на те, щоб вона стала притяга­ ючою, а не відпихаючою, якою зараз є. Ясно, що реформи потрібно, але з жалем треба ствердити, що в Церкві при кермі зараз є пророки назадництва й упадку і вони є згуртовані у ватиканській курії. Проблеми з'ясовані Сюненсом не є спрямовані до вірних, бо вони вони вже нерая про це чули. Вони радше спрямовані до владик Католицької Церкви, щоб напередодні Синоду владик у Римі представити їм їхню ”куцу” владу, що її вони мають в лоні Церкви не з волі папів , а з волі чиновників курії . Ціллю Сюненса було доказати, що одинокими ворогами права і порядку є саме ватиканська бюрократія. І ї й треба б зламати голову. На цю тему в и с л о в и в с ь вивсь теж недавно німецький теолог Йоганнес Б. Мец, кажучи, що дії курії є зараз звернені проти постанов II. Ватиканського Собору - і це треб* вва­ жати ”сучасною інквізицією” . Річ ясна, що ця ситема не впаде одного дня

- 12 digitized by ukrbiblioteka.org


під впливом голосу Сюненса, але той голос, і голос інших опонентів інституційної Церкви причиняється до ерозії, усвідомлення серед вірних суті, їхньої Церкви, та кристалізації опозиційного думання. Бо конструк­ тивна опозиція це обов’язок кожної людини в демократичному правопорядку, а притакування) і сліпе погоджування є гідне лише боягуза і дурня. Безперечно, повище інтерв'ю заторкує і Українську Католицьку Церкву й цікавить кожного українця-католика. Ми особливо жадні тих стверджень, що відносяться до проблеми усамостійнення нашої Церкви, як одиниці внутрі Вселенської Церкви, хочби на тій основі, що вона історично-правно повинна бути Церквою суверенною з владою власного Патріярха та Синоду владик. І тому нам українцям-католикам треба цього домагатись, про це дискутувати, висловлювати свої погляди та в той спосіб очистити в нашій Церкві атмос­ феру з вікового куріального занечшцення. Нам треба при цьому не лише ви­ являти протицерковні та протинародні дії деяких наших владик, проводів монаших чинів і священиків, але також без страху їх поборювати, якщо вони спрямовані на те, щоб роздрібленням закріпачити нашу Церкву в тенетах ще одного, в цьому випадку, церковного інтернаціоналізму, що його зараз в противагу екуменізмові пропагує ватиканська курія та на жаль знаходить піддержку серед національно-мало-свідомих одиниць нашої церковної ієрар­ хії, монашества І священиків на цьому континенті. Нашим обов'язком є ви­ являти шкідливі дії тих т.зв. інтернаціоналістів а в дійсности гробокопателів власної Церкви. Цим ми допоможемо повищим "блудним синам" завернути на єдино-правильний шлях служіння Богові і свойому народові. Бо про це також йдеться в інтерв'ю бельгійського Князя Церкви, кардинала Сюненса.

ЗУСТРІЧ УКРАЇНСЬКОГО КАТОЛИЦЬКОГО ДУХОВЕНСТВА ЕВРОІШ В днях 27 і 28 травня ц. р. відбулася в гостинному Українському Домі в Маквілер /Франція/ перша зустріч українського католицького ду­ ховенства Европи. Думка такої зустрічі назрівала здавна і зокрема в післясоборовому часі. Врешті ініціятиву відбуття зустрічі взяли на себе душпастирі Бельгії і Голляндії. На їх запрошення з різних країн Европи прибули 13 священиків, а інші 18 схвалили задум та вибачились за неприсутність ізза невідкладних зобов’язань. Склалося так, що зустріч попередили величаві Кирило-Методіївські Святкування /1100-ліття смерти св. Кирила/ в Кольмарі і Мецу, з участю понад тисячу наших вірних зі Східної Франції та з Візантійським хором Із Утрехту. У програмі зустрічі духовенства був обмін думок відносно питань, які ворушать життя нашої Церкви, тобто: стан нашої Церкви на Рідних Землях і в країнах нового поселення наших вірних; завдання духовенства У світлі того стану; проблеми .душпастирювання в післясоборовому часі і зокрема в умовах української діяспори; миряни в дусі Вселенського Собору; душпастирювання серед молоді; преса та інформація про життєві питання Церкви; екуменічна проблематика в світлі нашої історії та теперішного положення нашої Церкви; сприяння ідеї церковного о б ’єднання в екуменічному дусі по відношенні до наших православних братів. Окрему увагу присвячено проблемі збереження самобутності нашої Церкви і Її духрвої та ієрархічної єдности. Щоб могти успішно здійснювати завдання, Що їх диктують вимоги часу та складні умови життя, необхідною є співдія Ієрархії, духовенства та мирян в усіх країнах нашого поселення. У цьому пляні теж конечним є наше станове священиче Товариство, а це

-

1 3

-

digitized by ukrbiblioteka.org


для: в$аїмно£ піддержки в душпастирському, моральному і соціяльному житті священиків. У висліді спільної застанови покликано до життя Підготовчий Комітет для випрацювання статуту такого нашого станового священичого Товариства, для предложення того статуту Церковній Владі на затвер­ дження і для скликання Установчих Зборів у вересні місяці ц.р. В міжчасі Підготовчий Комітет є уповажнений вести працю згідно з наміченими напрямними. Спільне сослуження св. Літурґії і Вечірні та молитва за -нашу Терплячу Церкву, зокрема тепер, за нової хвилі переслідувань, творили духовне тло зустрічі. За Підготовчий Комітет: о.шамб. Г.Фуканчик в.р. генер. вікарій * * * Після Другого Ватиканського Собору серед священства поодиноких народів, зокрема народів північної Европи, зачались інтензивні деба­ ти на теми ролі релігії і форми праці священиків у сучасних умовах культурного й матеріяльного розвитку серед суспільств. Цей голос пе­ редових священиків, а передовсім ієрархів, є результатом сучасних ліберальних напрямків у світі, наявности антирелігійних течій, потре­ би протидії їм, шукання нових форм релігійного співжиття серед хри­ стиян і навіть нехристиян, і застарілости практикованих досі методів релігійної праці. Не диво тому, що із сотень нашого священства у діяспорі, першими що відчули і зрозуміли потребу оновлення стилю праці священика у змислі достосування її до вимог сучасної модерної куль­ турної людини і до вимог критичного положення нашої Церкви у світі й на Україні, є наші священики у Бельгії, Голляндії та Франції. З увагою слід відмітити, що наше священство у цій частині сві­ ту перше починає реально оцінювати ситуацію, серед якої працює, ду­ мати, як думають передові європейські духовники, і організуватися, щоби спільники зусиллями та о б ’єднано іти назустріч усе новим вимогам сучасного життя. На правдивий і авторитетний голос нашого священства давно вже у нас була потреба, і врешті є надія, що його почуємо. Знаємо, що цей голос почули врешті вже й у Римі, бо більша кількість священиків Европи й Америки, які розуміють свою душпастирську працю не як професію, але як покликання, вислали весною цього року свої особисті петиції до Святішого Отця. Проблема лиш у тому, що усе що нове й позитивне, зустрічає у Йас непроходимі перешкоди, і як що приходить до нас, то зовсім пізно. Акції висилки петицій священиків до Святішого Отця через це перешкодив сам наш філядельфійський Архипастир, видавши доручення священикам таких петицій не підписувати, а усі примірники петицій зібрати й ви­ слати до митрополичої канцелярії у Філядельфії, при вулиці Френкліна. Але навіть.коли говорити про європейських священиків, то матимемо такий баланс, що до цифри присутних на зустрічі тринадцять священиків, і вісімнадцять які солідаризувалися, слід додати ще раз стільки таких, що обіцяли взяти участь, але через неясне або неґативне становище до цього Зібрання наших європейських Владик, преосвященних Маланчука, Г о р н я к а й Кррниляка, замовкли й не прибули. Такий фатальний результат могла мати поширена вірна або невірна чутка, що ”деякі чинники” в Римі є Проти Такого зібрання. І постав тоді для, наших священиків, для Ієрархії, проблема: слухатись власного сумління, або тихого голосу деяккх чинників з Риму* - 14 digitized by ukrbiblioteka.org


Василь Маркусь

РОЛЯ І МІСЦЕ СВЯЩЕНСТВА У НАШІЙ БОРОТЬБІ ЗА РЕЛІГІЙНО-НАЦІОНАЛЬНУ САМОБУТНІСТЬ /Історичні паралелі і оцінка теперішнього стану/ У наших змаганнях, що від кількох років точаться в діяспорі, а особливо на північно-американському континенті, за самоуправність і самобутність Української Католицької Церкви наше священство довший час було незаприміченим фактором. Громадська опінія і організовані громадські чинники цілком слушно вказували на ролю ієрархії у збере­ женні нашого обряду та національно-культурного характеру Церкви, як також ієрархія була предметом критики й домагань щодо направлення існуючого жалюгідного стану в нашій Церкві. Але якось переочено, чи недобачено місце і ролю іншого чинника, в певному розумінні чи не найважливішого у цих наших змаганнях, а са­ ме нашого духівництва. А воно фактично має першорядне відношення до усіх тих справ, про які сьогодні нам ідеться: збереження українськости нашої Церкви, забезпечення Її самобутнього характеру, чистоти об­ ряду, впровадження синодально-патріяршого ладу, припинення тенденцій до асиміляції, тощо. Ніхто інший, як саме священики, є не лише дуШпастирями своєї пастви, але й тими, які надають тон, ініціятиву та впроваджують корисні заходи, або ж потурають чи навіть самі ініцію­ ють різні латинізаторські чи інші чужі реформи. Священики мають сьо­ годні поважний авторитет серед вірних, вони мають можливість вплива­ ти на молодь, її організувати, давати їй напрям, вони покликані вести їм доручених вірних в такому чи іншому напрямі як люди, що їх цілий тиждень, а не лише вільні від праці години /як це є у випадку бага­ тьох мирян/ присвячені своїй парафії, своїй громаді. Виходимо із заложення, що священство виконувало у минулому ро­ лю суспільних провідників, національних діячів та авторитетів. Можли­ во, не у всіх суспільствах саме така роля духівництва. Суспільства, які політично емансипувалися, стали повноцінними, можуть легко позво­ лити собі на звуження ролі їх Церков до виключно "вівтарних справ” . Нація і національна культура даного народу розвивалися і поза приходством, церковними інституціями, манастирською огорожею чи Владичою резиденцією.У нас, за незначними вийнятками, так не було. Не змінило­ ся це й сьогодні, принаймні у відношенні до українства у діяспорі. Теза про близьке поєднання церковного і національного підтриму­ валася в минулому, та й далі стверджується самими священиками та єпископами. В нинішній ситуації навіть колишні антиклерикальні еле­ менти до цього прихиляються, бачучи величезний вплив і можливості Церкви у житті наших іміґраційних спільнот. Тому, від того, якими будуть наші Церкви в діяспорі, залежить і майбутнє усієї нашої спільноти. Духівництво - біле і чорне - відограло у нашій Церкві у різних періодах, в різних реґіональних умовах та в обидвох наших історичних Церквах - Католицькій /уніятській/ та Православній - досить різну ро­ лю. Іноді священство було тим чинником, що поряд з деякими іншими групами населення, або може й лиш одиноке, рятувало нашу національну субстанцію, стояло на чолі змагання за збереження нас як народу і ок­ ремої Церкви. Нераз, в силу різних історичних умов, священство підда­ валося пресіям, а згодом добровільно включалося у шкідливі процеси для нашогб народу і самої Церкви, яким воно мало служити, змагаючи до їх винародовлення і затрати власного характеру. Воно було немов У аванґарді'руху за національно-релігійну самоліквідацію. - 15 -

digitized by ukrbiblioteka.org


Українське духівництво 16-1? сторіччя, те, що підтримало унію, і те, що виступало проти неї, коли наш нарід втратив свій політичний провід - аристократію, відчувало обов’язок служити народові. Воно ба­ жало рятувати по-своєму загрожену віру і народність. Унія могла бути в калькуляції поляків помостом до винародовлення та латинщення, проте, такою не стала, бо провідні українські і білоруські уніятські свяще­ ники йочали діяти, використовуючи свій статус з ’єдиненої Церкви, саме для оборони своєї віри й народу. Так само прямий стик з аґресивним католицтвом на українських землях причинився до відродження свідомости православного духівництва. Воно видало із себе низку діячів у 17 сторіччі, які були світилами національного відродження. Проте вже в 18 ст. ситуація радикально змінилися. Уніятське свяіценство під Польщею почало поступово піддаватися під вплив латин­ ського і потурати польськості. Перед у цьому вів сильний Василіянський Чин. Особливо треба вказати на його ролю в освіті у 18 ст.; ряд шкіл, проваджених на Правобережній Україні Василіянами були роз­ садниками польської культури та засобом ополячення та й латинщення нашої Церкви. Саме ж священство, зберігаючи деякі свої привілеї, наприклад жонатий стан, приймало в побуті польську культуру і мову. Цей стан тривав у Галичині подекуди до другої половини 19 ст. На підросійській Україні сталося те саме. З ієрархічним підко­ ренням нашої Церкви Московському патріярхові велася свідома політика русифікації: з одного боку, передових українських православних духов­ них діячів висилали вглиб Росії, надаючи там їм єпископські катедри, а чи позиції викладачів богословських академій і семінарій. Біле ж духівництво поволі русифікувалося так само,як і греко-католицьке під Польщею чи згодом під Австрією полонізувалося. На Придніпрянщині цей стан набрав загрозливого становища і, за незначними вийнятками, зру­ сифіковані місцеві священики або прислані з Росії були по наших селах і містах найвідданішими прихильниками самодержав’я та обрусителями українського народу. Цей стан тривав майже до революції, а*подекуди на Волині - аж до другої війни, а в Польщі серед українців православ­ них триває ще й зараз. Греко-католицьке священство на Закарпатті у 18-19 ст., крім простолюддя, залишилося єдиною групою населення, яка ідентифікувала себе з "руським народом1'. Увесь культурний процес пробудження в дру­ гій половині 19 ст. зв’язаний з духівництвом. Так звані закарпатські "будителі" це все без вийнятку священики. Але швидко частина свяще­ ників, зокрема по містах і містечках, при консисторіях і в семінаріях почали відчужуватися від свого народу. Вони угорщилися і скоро потягЛВ за собою масу сільського священства,, яке, для с о ц і а л ь н о г о і куль­ турного відрізнення від селян, приймало угорську мову, манбри, а го­ ловно угорську "панську" /реакційно-февдальну/. ментальність.' Цей стан тривав донедавна. Лише одиниці в 20 ст. працювали на народній^ішві й включилися до нового відродження Закарпаття в 1920-30-их роках. Чи не характерним був факт, що коли за автономної Карпато-^країнської держави в 1939 р. створилося Товариство Українських Греко-Католицьких Священиків /національно свідомих/, на 4-50 священиків знайшлося лише близько 40 членів цього товариства; решта була мадяронська. Позитивну ролю на Закарпатті відоґрав у 192 0-30-их роках Василіянський Чин, який єдиний зберігав церковно-релігійну єдність закарпатців з україн­ цями Галичини в той час, як такої не було між єпископами. На Великій Україні в роки національно-державного відродження і після цього, невелика, але активна група православного духівництва почала рух за релігійне усамостійнення Української Церкви. Українська

-

16

-

digitized by ukrbiblioteka.org


Автокефальна Православна Церква є твором кращої частини українського православного духівнїщтва і мирян, а не ієрархії. Українське католицьке священство в Галичині, починаючи з поло­ вини 19 ст. стало осередком йовітнього українського руху, зокрема на культурному полі. Проте, його присутність відчувалася і на суспільноекономічному та політичному відтинках. Не буде переборщенням, коли скажемо, що греко-католицьке священство Галичини відіграло вийняткову ролю в національному освідомленні й піднесенні українців На рівень нації. Аналогій треба шукати х:іба в словаків,^ хорватів, словінців чи трансильванських румунів. Це духівництво, будучи^ жонатим, мало ще й ту перевагу, що не лише саме брало активну участь у процесі національ­ ного відродження, але й зуміло створити цілу верству, "остою руськости" чи згодом, українства, з якої вийшла і світська інтеліґенція. Мені здається, що історик ще не оцінив належно місце і ролю галицького священства в процесі українського націотворчого процесу. Завдяки священству, рядовому і консисторіяльному, скоро й на єпископських катедрах, а то й на митрополичому престолі, з ’явилися архипастирі-провідники, які в повному розумінні стали князями свого народу. Якою була позиція і роля українського священства в нових краї­ нах поселення, головно на північно-американському континенті? Сюди приїхали з кінцем минулого і початком нашого століття дві катеґорії священиків: а/ галицькі молоді ідеалісти, можливо, найпоступовіші з-поміж греко-католицьких священиків, які стали в осередку україн­ ського організованого церковного і національного життя; б/ закарпат­ ські священики, здебільшого одружені, національно, за малими вийнятками, несвідомі, які, подібно, як це було вдома, бажали продовжувати свою соціяльно-економічну перевагу над масою іміґрантів. Консерватив­ не, великопанське і зарозуміло-мадяронське духівництво з Закарпаття відчуло небезпеку динамічного і демократично наставленого галицького духівництва й тому почало боротьбу за впливи і стан посідання. Ця бо­ ротьба між священством з двох провінцій, а паралельно з тим і поміж горсткою світської інтеліґенції на регіональній основі, трагічно при­ чинилася до розбиття нашої еміґрантської маси майже на дві "національяості". Вмішувалися тут і зовнішні, некорисні нам чинники, напевно вчинено і неодну помилку з-боку свідомого українського духівництва, але в підсумку можна сказати: Якщо сьогодні українці розбиті на дві групи в Америці майже засимільованих закарпатців та українську етнічну групу, а головно, якщо цей розподіл болюче позначився на цер­ ковному відтинку /дві окремі церковні провінції/, то головна вина за це спадає на закарпатське, відчужене від свого народу священство. /Продовження в наст, числі/

17 digitized by ukrbiblioteka.org


ХТО

ВВОДИТЬ

ХАОС

У

ЛІТУРГІЮ?

У третьому пастирському посланню Українських Католицьких Владик на кінцевій ІУ-ій Сесії Вселенського Собору Ватиканського ІІ-го в Ри­ мі, яке підписали усі українські католицькі владики що живуть у віль­ ному світі, датованому в день св. Апостола Андрея Первозванного 1965 року, читаємо таке: "Згідно з постановами цього собору, ні священики, ні вірні, не мають права самовільно впроваджувати будь-яких змін в літургічні богослужби рро св. Літургію, 22-23; Про Схід. Кат. Церкви,23) Це може робити тільки компетентна церковна влада, якою в нащій Україн­ ській Католицькій Церкві є Верховний Архиєпископ з Радою Ієрархів.” *) Не зважаючи на таку постанову з нашою Божественною Літургією експереметується тут то там, а найбільше в Америці, що загрожує занепа­ дом її традиційної і з тим і релігійної вартости. На один експеримент позволили собі наші оо. Василіяни у Римі, які до тепер проявили досить консеквентну опозицію до Верховного Архиєпископа та до концепції сд^ ности у Церкві, маючи в тому свої окремі організаційні і політичні цілі. Відколи Отці Василіяни мають у своїх руках українські радіопере­ дачі ватиканського радіо, то відтоді послуговуються ними для поширюван­ ня цієї своєї політичної цілі. Наприклад, при передачі огляду україн­ ської преси читається переважно уривки з таких видань, як "Світло” /Торонто/, "Америка” /Філядельфія/, 'ЇІраця" /Бразилія/, "Шлях" /Філядельфія?, "Наша Церква” /Лондон/, і видигається'при тому заслуги чле­ нів ЧСВВ, немов би активного світського кліру у нас не було* А про ді­ яльність Верховного Архиєпископа й других наших Владик то згадують ли­ ше тоді, коли даного факту чи події не можна вже промовчати* Газета ’’Шлях Перемоги” ч. 21 /Мюнхен/, пише, що у радіопередачах ”чи не кожне п'яте слово є ”Василіянин” , або ”василіянський”, а Слугу Божого Митро­ полита Андрея представляють там ”не як Великого Митрополита, чи актив­ ного екуменіста, але як “Великого Василіянина” . Промовчуючи водночас скільки то клопотів зазнав Слуга Божий Андрей від василіянської "полі­ тики” . Загально було відомо, що Василіяни ще перед війною були проти вживання слова "православний" у нашій літургії, а в нових часах то, в зв'язку з радіопередачами вони, покликаючись на "листи з України", в яких, мовляв, вірні протестують проти вживання слова "православний" у передаваній на Україну літургії, виєднали від директора ватикансько­ го радіо о. Антонія Стефаніцці Т. І. документ, яким заборонялось вжива­ ти слово "православний" в українській Службі Божій, передаваній через радіо на Україну, аж до наступного зарядження* Маючи такий документ Ва­ силівни показували його кожному священикові, який відправляв Службу Бо­ жу ца радіостанції, і гостро заказували вживання цього слова* Були од­ наче священики й Владики, які не слухались цього нового розпорядження, і зате їм не дозволено більше правити на радіостанції. Таким поступованням Отці Василіяни по-перше, узурпували собі звідкйсь право впроваджувати зміни в літургічний текст і зіґнорували най­ вищий церковний авторитет - Верховного Архиєпископа й Єпископську Кон­ ференцію, і по-друге, зіґнорували звернення Святішого Отця Папи Павла Ж від дня 25 -го лютого 1965 року, який під час публічної авдиєнції сказав українським прочанам, що приїхали до Риму з нагоди вивищення Блаженнішого Верховного Архиєпископа Кир Йосифа до гідности кардинала, вказуючи на особу нашого Первоієрарха-Ісповідника, такі знаменні слова: "От що ш м и ‘хочемо дати вам за оріентаційну точку: родинну зв'язь; вказати вашій спільноті на об'єднуючу ідею, ставлячи між вами центр, до якого ви всі *)Благовісник, Рік II, книга І (1966), стор* 22.

- 18 -

digitized by ukrbiblioteka.org


могли б прибігати з синівським довір'ям і з братньою любов'ю. Живе є в Папи бажання, щоб цей його намір був прийнятий і здійс­ нений. Якщо будете у згоді, будете сповнювати євангельські чесноти, пе­ редовсім любов; .якщо будете в згоді, знайдете сили для виповнення жертв, яких вимагатиме видержливість у вашім імені і вашій історії. Будьте з'єднані; любіться, віддайте вашому Кардиналові Митрополито­ ві щиру пошану синівської і люб'язної відданости, а побачите скільки проблем упроститься і стануть плідними на назвичайні святі діла11**) Василіяни знехтували це знаменне звернення Святійшого Отця мимо того що зобов'язує четвертий спеціальний обіт послуху Вселенському Архиєреєві. А в стосунку до Верховного Архиєпископа це не тільки іґнорація, але спеціяльне юридичне крутійство. Отці Василіяни відкрито від­ мовили Верховному Архивпископові юрисдикції в Ввропі й Америці, і приз­ нали йому юрисдикцію лише на українській території. Тепер же вони роз­ порядились зняти олово "православний" із літургії, яка передається саме на Україну, там де згідно з дозволом Василіян Верховний Архиєпископ має юрисдикцію, - але без порозуміння й алробати Верховного Архиєпископа. Таким юридичним крутійством і підступом Отці Василіяни в Римі ста­ раються впливати й виховувати питомців колегії св. Йосафата, і викорис­ товувати їх до різних афронтів проти Верховного Архиєпископа. Але бага­ то з них, чесних зі своєю совістю і консеквентних в покликанні служити Богові, Церкві й Народові юнаків не дозволили собі бути інструментом в руках несправедливих настоятелів і здобулися на протест. Вони відмови­ лися співати таку незаконно "реформовану” Богослужбу по радіо, і тоді мусіли її співати самі ченці обителі Отців Василіян. Скоро після того почалась процедура певних репресій на питомців. Насамперед отці Настоя­ телі грозили тим, що не співають по радіо, викиненням із семінарії. Опісля тодіш ній ректор о. Іриней Назарко, порадившись із віцеректором о. Софроном Мудрим і о. Родіоном Головацьким, духовнжком колегії, скли­ кав "надзвичайну конференцію" питомців і заявив, що Східня Конґреґація не буде толерувати непослуху, і ті, що будуть дальше Шунтуватись", мо­ жуть "пакувати свої валізки". Це був дуже багатомовний приклад* Насамперед духові настоятелі ко­ легії і провід Чина СВВ потрактували справи покликання і служіння Церкві, рогові й Народові просто як розпаковану валізку, і по друге, своїми не­ продуманими й шкідливими акціями поламали або лише зігнули моральний хребет питомцям, яких вони виховували. І то в самий час, коли рік річно Владики Василіяни пишуть спеціяльні пастирські листи і правлять торжественні літіргії з проповідями в наміренні покликань до служби нашій Цер­ кві, а коли знайдеться певна кількість ідеалістичних юнаків, які бажа­ ють відректись усіх благ модерної доби і посвятитись для Божої науки, то в такій колегії зроблять з них маріонеток, зломаних людей, або, місця для них там немає, і вони мусять "пакувати свої валізки"... Так Східня Конґреґація, яка "бунту не толерує", разом із Василіянськими настоятелями предложила нашим питомцям дві можливості: кривити душею І сумлінням або винестись із колегії. Багато з них вибрали це дру­ ге. Спакували свої валізки, але є чистими супроти власного сумління й супроти власного народу й супроти Бога. Останнє число колеґіяльного журнальчика "Альма Матер , яке прийшло до редакції нашого журналу, міс­ тить список питомців колеґії, але далеко не повний, а зменшений. Долею тих, що їх в списку немає, українське громадянство має обов'язок поінтересуватьсь• Скоро після того спакував свою валізку також і ректор колеґії, о. Іриней Назарко, який ніколи не Шунтувався", і свою ролю в Римі вико­ нував солідно. Провід Василіянського Чина вважав, що Отець Ректор "зро-

їх

Благовісник, Рік І, книга 2 - 3

(196$) , стор. 60.

19 -

digitized by ukrbiblioteka.org


бив своє1’, і міг спокійно відійти. Але намагання ’'бунтівників11 не пішли надаремне* Скоро прийшов новий документ від Східньої Конґреґації за підписом секретаря Архиєпископа Маріо Бріні, в якому доручається щоби в літургіях, передаваних через ватиканську радіовисильню на Україну, вживати дальше як і попередньо слова "православний". Не знати чи оо. Василіяни ходили туди з протестами і з ’’листами з України”, але якщо ходили, то безуспішно. Східня Конґреґація постановила стояти твердо 1 неуступно на позиціях права і чистоти украЗікської Божественної Літургії. Такого права вона ніколи не мала, 1 воно ніде не записане, але пере­ дали його Східній Конґреґації фактично самі наші зібрані у Львові 1938 року Владики, між якими, як знаємо, не було згоди, ані єдности думки.

Роман Львівський ЦЕРКОВНА ПОЛІТИКА НА УКРАЇНІ І ТУТ Писати про церковну політику окупантів на Україні, це ятрити ра­ ну на організмі нашого народу, яка ще більше ятриться на нашому теперішному місці поселення. Всі окупанти наших земель, які вони не були б, і в яких часах во­ ни б не панували над нашим народом, знали, що коли вирвати нородові віру, релігію та мову чи національну приналежність, то постане маса ’’Іванів без роду” , яка не буде знати, хто вона, чиїх батьків I яка скоро втопиться в чужому мор’ю. Вистачить пригадати часи окупації Польщею західних земель України, коли ми зустрічались з такими ідіотизмами як ’’ґенте рутенус - націоне польонус" а подібне починає нам загрожувати на новому місці поселення, лиш в іншій "транскрипції". Ми також повинні пам’ятати часи, коли наше духовенство в давнині уживало чужої розговірної мови, і треба було аж о. Шашкевича, який проламав той стан, зробивши прямо революцію, починаючи вживати знов рідного слова у проповідях, знаючи, що тільки живе слово відродить до життя прибитий неволею нарід. Прийшло тоді відродження як на церковному так і на національному полі, минули часи, кали наш нарід окреслювано словами "хлоп і пап", коли за шляхетської Польщі жид арендар Зельман отвирав наші церкви, коли польська новітня самоволя за тихою зго­ дою польського кліру навіть на найвищому щаблі церковної ієрархії винародовлювала наш нарід своєю політикою змінити обряд, або відречися своєї релігії і мови, минули часи ренеґатства чи прямо таки хрунівства як на­ ціонального так і релігійного, словом здавалося, що все це за нами. Та коли оглянемося тепер поза себе то зі страхом побачимо одну руїну і то тотальну руїну нашого так національного як і ще більше релігійного життя. До того часу наша Церква мимо всіх ворожих затій, а може якраз і через них, була нашою українською Церквою по назві і по змісті, духом і оборонним муром перед тими чи іншими намаганнями наших ворогів чи окупан­ тів. Вона була національною Церквою і як така була нашою фортецею в ріжних періодах нашої історії, і треба дякувати Всевишньому, що нас ніхто не міг проковтнути. На сторожі були наші священики з хрестом, які обороняли наш стан посідання, наші парохіяльні уряди, що стояли на сторожі нашого посідан­ ня і в багатьох випадках не допускали до зменшення національного дорібку. Так було з українською католицькою Церквою на західних землях Укра­ їни, так було також і на східних землях з українською православною Цер­ квою, бо обі вони переживали ті самі ситуації і такі самі поносили жерт­ ви. Коли схотіли б ми робити порівняння сучасного стану в нас тут і там на рідних землях, то воно вийде на некористь тут нам. Бо в той час, коли на рідних землях ворог безпощадно нищить наше релігійне виявлення чи лю­ - 20 -

digitized by ukrbiblioteka.org


бов нашого народу до своєї Церкви, віри, чи мови, і знаходить тая рішу­ чий спротив, хай навіть з в ’язаний з ріжними репресіями, арештами, чи за­ сланням, як ось недавня вістка про арештування і смерть Владики Величківського і священиків підпільної Церкви, коли в комуністичній Польщі наш нарід шукає потіхи і поради у нечисленних священиків , які в невиносимих обставинах сповняють свої релігійні обов’язки, і на яких не дуже то лас­ кавим оком дивляться польські церковні круги з польськими католицькимй кардиналами на чолі, коли навіть мізерні числом та духом словаки, мов цу­ цики скачуть до горла і відбирають нашому народові на їхньому терені мо­ ву, віру чи релігію, - то ми тут на новому місці поселення хоч живемо на волі і користуємося може аж надто багато цією свободою, то летимо стрім­ голов так під оглядом релігійним як і національним. До цього у великій мірі прикладають свої руки круги, що повністю примінюють засаду "куюс реґіо - еюс реліґіо". На ці наші твердження можемо напровадити багато прикладів і доказів. Візьмім, наприклад, статтю о. В.Б. у "Новій Зорі” ч. 38 за 1966. Там пишеться таке: ..."Свого часу перецроваджено в Стемфорді статистику нашого стану в Америці, цебто статистику хрищень, вінчань і похоронів. Показалося на числах, що нам грозить катастрофа. Кожний парох подав статистику про свою парафію. Коли ж додати до того числа застрашаючу скількість змін нашого обряду на латинський та мішані подружжя, то треба ствердити, що нам грозить тотальна небезпека..." Коли знова наведемо голоси з так званої політичної еміґрації, що обросла вже "тутешнім салом", які вважають і голосять у пресі, що немішані подружжя це "плекання расової худоби" /гарний вислів особи з ака­ демічним титулом,навіть з двома/, то будемо мати образ здеґенерованоГ людини, яка з добробуту затратила свій глузд і будьякий критицизм. Інша людина також з академічним титулом хоче розв’язати такі важні проблеми як "бути чи не бути нашій католицькій Церкві" методою компромісу, або скажім відверто "гандлю", бо так робиться тут на нашому місці поселення. Мовляв, такі проблеми як Вєтнам, чи с о ц і а л ь н і труднощі ніде не розв’язу­ ються методою "або - або", а ми постійно ставимо наші проблеми на це "або - або". А дальше пише той автор таке: "...наші правники, як й інші європей­ ські, виховані в дусі адорації"/?/ закону у вірі, що завжди можна доби­ тись здійсенення права так, як його суб’єктивно інтерпретуємо - нехту­ ють компромісом. І такі ідеї, на жаль, поширює наша преса, для якої та­ кож не чужі гасла "куюсь реґіо - еюс реліґіо"# Та найцікавіше підходиться до петицій до Папи у справі нашої Церкви. Уважається, що "обвинува­ чуючи Рим та наших єпископів, виявляємо два первородні гріхи нашого ми­ слення - упереджування і спрощування справи", а дальше "...чи можна об­ винувачувати латинських єпископів і Римську Курію за те, що вони пря­ мують у дусі екуменізму до наближення з нашою Церквою так, як роблять це у відношенні навіть до нехристиянських церков". Уважаємо, що домаганням про свої справи ніхто не спрощує складної справи. Виявлення фактів іґноранції і ділення єдиної нашої Церкви римсь­ кими властями не повинно їх ображувати, бо тут ми стаємо у власній оборо­ ні і доносимо до відома, що ми бачимо і розуміємо інтенції їхньої церков­ ної політики. Ми доцінюємо також і ролю компромісу у політиці, але знає­ мо також його границі. Чомусь нам досі ніхто не запропонував "компромісу" в церковних справах, лише одні кажуть "вичекати", а другі кажуть прямо "закрийте рота". Ми приймаємо критику, бо живемо у демократичних умовинах, але вимагаємо від критиків їхньої акції. Кращої. Де вона є? Замість неї маємо не критику і не спрощення основним життєвим спра­ вам нашої Церкви, але просте хитрунство, перекручування дійсности, ста­ рий протертий у нас уже опортунізм, і маємо героїв схованих за плотом, замість на фронті боротьби.

- 21 -

digitized by ukrbiblioteka.org


КОМІСІЯ ДЛЯ ОФОРМЛЕННЯ СВІТОВОГО ТОВАРИСТВА ЗА ПАТРІЯРХАЛЬНЛЙ УСТРІЙ УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ ІНФОРМУЄ: Покликана до життя Крайовою Управою Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви Комісія для оформлення Сві­ тового Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви в складі: д-р Роман Криштальський, пані Дарія Кузик, ред. Ва­ силь Пасічняк і д-р Володимир Пушкар - уконституовала себе на свому першому засіданні в дні 2 лютого 1969 Р» та відразу приступила до пра­ ці, свідома того, що час не сприяє, а навпаки, діє проти нас. Тому й поспіх був не то вказаний, але конечний. Шляхом різних зв’язків та знайомств членів Комісії, розіслано листи до всіх країн світу, в яких після воєнної заверюхи найшли члени української спільноти для себе місце поселення. З радістю приходиться ствердити, що не довго прийшлося чекати на відгук. Всюди, де лише б ’ється щире, правдиве українське серце, там все одною лавою стало на оборону своєї Церкви та Її прав. Як же прикро і нужденно виглядають тут на цьому місці поселення деякі наші ґрупки, чи й у великій мірі маленькі особи в роді різних "недоречних" чи інших бараболяків та їм подібних космополітів, які обросли американським салом добробуту, та перетопилися, чи радше вто­ пилися, в цьому невеселому новітньому Вавилоні й'пускають різні "фаєрверки" по засаді "куюс реґіо еюс реліґіо". Та хай говорять за себе письма і факти: Голова зорганізованого Крайового Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви в Еспанії д-р інж. Теодор Барабаш подає: Наша громада в Еспанії піддержує вповні Вашу ініціятиву. Петиції і інші письма підписали усі наші громадяни, студенти і навіть учні ґімназійні на чолі із нашим душпастирем. Я дуже радо буду спов­ няти обов’язки голови Крайового Товариства, а до складу нашого Това­ риства входять: Володимир Пастущук, о* Беніто, Нестор Романик, Ярос­ лав Тріска, Олег Забара, Михайло Гичка, Всеволод Варханський, Петро Клюк і Олег Забара. Бажаємо Вам успіхів та дякуємо за Ваше запрошення для нашої скромної участи в розпочатому Вашому великому ділі. Голова такого ж Товариства в Бельґії /одного з найбільш активних та працьовитих і відданих справі Патріярхату осередків/ д-р інж. Петро Зелений пише так: Згідно з проектом, ми провели на терені Бельґії ряд зібрань наших мирян, на яких докладно висвітлено справу створення Українського Католицького Патріярхату. Зараз після оформлення нашого Товариства ми взялись до праці. Виготовлено відповідні реферати, при­ готовано різні письма у французькій мові та відбуто спільне засідання з нашим Всч. о. ґен. Вікарієм Фуканчиком. Ми усі погодились перевести ударну кампанію там де треба і слід. Відбуто збори мирян в таких місцевостях: 1. В Брюсселі /Всч. о. Костенобіль/ - прелегент п. Моклович, 2. В Лювені /Всч. о. Кіт/ - прелегент д-р Зелений, 3. В Ейздені /Всч. о. Ван Ґоль/ - прелегент студент Ярослав Добош, 4. У Ватерсхей /Всч. о. Боніфа.цій/ - прелегент інж. К.Гайдамаха, 5. В Шарлероа /Всч. о. Кіт/ - прелегент д-р Г. Панчук, 6. У Вамі /Всч. о. Бульс/ - прелегент мґр. М. Кгут, 7. У Ля Лювієр /Всч. о. Курилас/ - прелегент д-р Зелений, 8. В Лієжі /Всч. о. ґен. Вікарій Фуканчик/ - прелегент д-р В. Половин, 9. В Утрехті /Всч. о. Дзвоник/ - прелегент д-р Зелений. - 22 -

digitized by ukrbiblioteka.org


Крім цього ми вислали протести! телеграми проти переслідування нашої Церкви на Рідних Землях до Об’єднаних Націй на руки секретаря У-Танта, та до амбасад в Брюсселі: американської, а н г л і й с ь к о ї і т а л і й ­ ської t французької, та тайож на руки першого міністра Бельґії проф. Ейскенза; даємо про себе знати, що живемо. Голова такого ж Товариства в Австралії - П. Лопата - пише: ”... ми всі працюємо тут в напрямі створення Патріярхату - а наша однозГіднампостава в цьому виявилась в часі поїздки Його Блаженства Кардинала Йосифа Сліпого по більших скупченнях наших в Австралії. Патроном нашого о б ’єднання, яке начислює ЗО Брацтв й інших україн­ ських католицьких організацій є Апостольський Екзарх Владика д-р Іван Прашко. Практичну і організаційну сторінку Товариства за Патріярхальний Устрій ми переймаємо на себе і будемо вести цю важливу і корисну працю на нашому терені •11 Голова такого ж Товариства в Венецуелі Петро Бошко пише:"•••дня 9 березня ц » р * * н а сходинах громадянства в Каракасі виявилося, що за­ цікавлення справою Патріярхату'є дуже велике і всім лежить на серці справа усамостійнення нашої Церкви і ми готові всіми доступними нам способами причинитися до успішного завершення започаткованого Вами діла і зусиль. Вибрано Управу та рішено створити дві філії нашого Товариства. Просимо о дальші директиви." Голова Товариства у Франції Осип Мельникбвич пише: "... за помоччю осередків переведемо акцію збирання підписів, пляную поширити Управу способом кооптації певних особистостей, прихильників цієї акції і з цього створити центр акції за Патріярхат у Франції, йому підчинити всі наші існуючі і то під правним оглядом Філії та створе­ ні спеціяльно для цієї акції осередки. Це буде організаційна сітка яка займе весь терен Франції... очікуючи Ваших цінних порад..." Секретар такого Товариства в Голяндії Михайло Романик пише: "... щиро дякуємо за Вашого листа, Ваші побажання також і нам не є чужими. Повністю піддержуємо Ваші заходи для створення Українського Патріярхату. Об’єднання Українців в Голяндії нараховує 50 членів і ми будемо активно піддержувати Ваші змагання." До Австрії ми віднеслись до Президента СУА і КУРА мґр. Юліяна Костюка і чекаємо відповіді на наші предложення. До Норвегії ми вислали листа до д-ра Миколи Радейка - чекаємо відповіді. З Німеччиною ми вже нав’язали контакт, у висліді якого вибрано там на Голову Крайового Товариству д-ра Маркіяна Заяця. Ведеться дальша кореспонденція. До Канади вислано листа до ред. Анатоля Курдидика, як секретаря Ради Громадських Установ у Вінніпеґу, та чекаємо на предложені пропо­ зиції спільної дії. З Аргентини ми дістали відручного листа спрямованого до нашого секретаря ред. Пасічнякаг - від Владики Андрія, в якому Владика пові­ домляє, що дав доручення місцевому Христіянському Рухові започаткува­ ти діяльність мирян серед українських вірних в Аргентині: "... наш Христіянський Рух застановиться над способами успішної акції за ство­ рення Українського Патріярхату..." До всіх країн, з якими вже нав’язано контакти, вислала членкиня нашої Комісії п. Дарія Кузик відповільну скількість до числа наших людей на місці, журнал "За Патріярхат". Останньо ми переслали усім нашим Відділам - місцевим Крайовим Товариствам т проекти статуту та формулярі для переведення кореспонденціиним^шляхом виборів Управи Світового Товариства за Патріярхаль— нии Устрій Української Католицької Церкви.

- 23 і

digitized by ukrbiblioteka.org


Запропоновано усім Крайовим Товариствам останньо також висилку куртуазійних листів чи телеграм ново-призначеному Державному Секре­ тареві Апостольської Столиці Кардиналові Жанові Вілліо, якому й наша Комісія вислала привітальне письмо. Вислід виборів Управи Світового Товариства подамо до загального відома у пресі. Секретаріят Комісії для оформлення Світового Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви УСЮ НАШУ ПРЕСУ ПО ЦЕЙ І ТОЙ БІК ОКЕАНУ ПРОСИМО ПЕРЕДРУКУВАТИ ЦІ НАШІ РЯДКИ.

Нижче подаємо звернення Всенародних Зборів Комітету Громадської Акції за Синод і Патріярхат у Чікаґо до Ієрархії Української Католицької Церкви, які відбулись 11 травня 1969 р. Хоч текст звернення приготовлений на сподівану дату посвячення Собору св. Софії в Римі в червні ц.р., то він залишається актуальним і до нової дати посвячення - 28 вересня 1969 р* До Високопреосвященних і Преосвященних Митрополитів, Архиєпископів та Спископів Української Католицької Церкви в розсіянні сущої Високопреосвященні і Преосвященні Дорогі Наші Владики! Незадовго Ви всі зберетесь у Вічному Місті для. історичного ак­ ту - посвячення українського Собору Божої Премудрости, здвигненого працею і зусиллями нашого .Блаженнішого Первоієрарха та за активною допомогою Ваших Преосвященств і багатьох Ваших вірних. Ця врочистість буде чимось більшим, ніж лише посвяченням нової Божої святині, першо­ го нашого храму в столиці вселенського християнства. Це буде одночас­ но інавґурація іншого, "нерукотворного храму" - Собору єдности всієї нашої Церкви, чого римський храм Софії мав би бути зовнішнім симво­ лом. Вітаючи Вас, наші Дорогі Владики, з Вашим виїздом на цю врочис­ тість, а також усіх Вас, зібраних в Римі на чолі із Верховним Архиєпископом Кир Иосифом, висловлюємо велику радість з приводу цієї по­ дії. Ми вдячні Всевишньому, що дозволив нашому Блаженнішому Верховно­ му Архиєпископові довершити діло спорудження храму та скликати Вас усіх на врочистий акт посвячення. Ми також молимо Бога, щоб ця нагода Вашого з ’їзду і спільних єпископських нарад була щасливим початком завершення будівлі всієї нашої Церкви Її нормальним канонічно-східнім самоуправним устроєм. Наші Дорогі Духовні Отці і народні Провідники! Дозвольте, що сьогодні складемо на Ваші руки наші болі й турбо­ ти, дамо вислів нашим бажанням і просьбам до Вас та з глибини душі розкриємо перед Вами задушевні прагнення українського Божого люду.

- 24 -

digitized by ukrbiblioteka.org


Звертаємося до Вас як речники однієї організованої громади, але ми переконані, що подібні думки й бажання нуртують серед усього нашого загалу. Такі думки і сподівання плекають і члени нашої мовчазної Церкви в Україні. Всі ми свідомі разом з Вами, Дорогі Владики, що наша Церква знайшлася нині в нелегкому положенні. Не лише наша Матірня Церква в Україні, офіційно заборонена і жахливо переслідувана, зазнає нових арів, але і Її дочерні Церкви перебувають у непевній ситуації щодо майбутнього. Ми помітно затривожені вістками, що Апостольський Престіл, зок­ рема відповідальні досі за долю нашої Церкви римські адміністративні установи, змінили своє ставлення до ситуації, ролі і призначення на­ шої Української Помісної Церкви, об’єднаної з Римом. Ми не чули і не знаємо про ніякі теперішні заходи Апостольського Престолу в обороні нашої Церкви на Рідних Землях, зокрема у зв’язку з у в ’язненням Влади­ ки Кир Василя Величковського. Продовжується роками невпорядкований стан нашої Церкви на терені Польщі, де кількасот тисяч наших вірних не мають належної духовної опіки. Останні заходи стосовно Пряшівської єпархії та особи Владики Кир Василя Гопка так само нас боляче вража­ ють, як неправильні і глибоко кривдячі нас потягнення збоку Ватиканських чинників. Неясною є також політика Апостольського Престолу до дочерних Цер­ ков - наших Митрополій, Епархій і Екзархатів у західньому світі. Свя­ щенна Конґреґація для Східніх Церков, як це виходить із низки її діл, противиться їх о б ’єднанню в єдиній структурі Помісної Церкви з своєю автономною адміністративною, літургічною і дисциплінарною зверхньою владою. Натомість існує багато чинників, які підтримують тенденції роздрібнення і зрізничкування наших епархій. Прикладом цього може бу­ ти й недавнє утворення окремої церковної провінції для русинів-українців із Закарпаття в Америці, синів одного і того самого, що ми, наро­ ду Трі й приналежних до того самого обряду. Є ознаки, що свідомо інспі­ рується рух за відчуження наших заокеанських церковних одиниць від усієї Церкви з одночасним намаганням включити їх у місцеві Церкви латинського обряду. Ці факти і явища сповняють нас великою журбою за майбутнє нашої Церкви. Із страхом, але в почутті всієї відповідальности, мусимо скваліфікувати такі тенденції як ліквідаторські щодо нашої Церкви, тієї Церкви - Страдниці, яка 373 роки тому вирішила о б ’єднатися з Римським Престолом і принесла так багато жертв для тієї унії. Чи сьогодні ма­ ла б Вона заплатити ще більшу ціну за свої прагнення вселенськости і за так багато доказів прив’язання до ідеї єдности?! Ніхто інший, тільки Ви, Дорогі^Українські Владики, можете від­ сунути від нашої Церкви перспективу Її загибелі, такої бажаної багать­ ма Її противниками і вдаваними приятелями. На Вас, теперішніх Митропо­ литах, Архиєпископах і Єпископах Української ще вільної Церкви поза Україною, спочиває обов’язок ЇЇ рятувати й відсунути від Неї примару загибелі чи поступового розчинення в чужих церковних і культурноетнічних середовищах. Ви також покликані сьогодні, в цій критичній ситуації, покласти підвалини під Її відродження, тривке існування й дальший розвиток на славу Всевишнього і добро нашого народу у всьо­ му світі. Наші церковні традиції, постанови й дух Другого Ватіканського Собору дають Вам усі прероґативи, уповноваження й повне виправдання змагати до цього. Ми не домагаємось чогось неможливого, якоїсь рево­ люції в Церкві, як це робить дехто, а лише того, що нам правом і за­

- 25-

digitized by ukrbiblioteka.org


слугами Мученицької Церкви належить - самоуправности, визнання й now шанування нашої самобутности* Дорогі Владики! Ви зробили були рішальний крок у цьому напрямі, коли під час нарад Другого Ватикайського Ообору збиралися на своїх конференціях і коли, врешті, в грудні 1965 року оголосили своє істо­ ричне Спільне Архипастйрське Послання. Ви 'тоді оголосили помісність нашої Церкви, Ви оформили себе у Синод Єпископів Української Католи­ цької Церкви на чолі з Її Первоієрархом, Блаженнішим Кир Йосифом Сліпим, '{Верховним Архиєпископом Київсько-Львівськйм^і Митрополитом Галицьким. Ви накреслили були програму нашої релігійно-церковної віднови та національного існування на майбутні роки. Ми всі прийняли цей великий документ, Спільне Послання Ваших Преосвященств з грудня 1^65 року як Велику Хартію нашої Церкви, бачили в його постановах джерело і шлях нашого відродження та візію нашого кращого майбутнього. Але проминули три роки, і дуже мало здійснено з постанов того акту. Синод не зійшовся на свої дальші засідання, самоуправність по­ ставлена під знак запитання, а тим часом сталася низка подій, які заперечували літеру і дух Спільного Послання. Ми Вас сьогодні уклінно прохаємо і кличемо до мужности й гото-, вости боронити нашу Святиню-Церкву, бо відчуваємо, що Вона загрожен^и Очікуємо, що підписи, покладені Вами під Спільним Посланням, зобов'я­ зують Вас, як будуть зобов’язувати і нас усі видані Вами в його дусі постанови й Доручення. До Вас, зібраних у Римі в ці червневі дні на посвячення Собору Святої Софії, звертаємо свої прохання і пропозиції. І так, прохаємо * Еас здійснити такі постуляти: 1. Відбути в Римі з приводу теперішньої зустрічі чергову сесію Синоду Єпископів Української Католицької Церкви і ще раз оформити свій самоуправний статут: 2. Довести до відома відповідальних чинників у Римі цей факт, прохати Святішого Отця про благословення для нашої помісности та про­ хати його ласкавої інтервенції у різних органів церковного управління, щоби вони ставилися з увагою до наших прав і самобутности: 3. Оголосити публічно, що бажанням усього єпископату, який ви­ словлює прагнення вірних і .священства, виражені під час тріюмфальної візитації їх Блаженством Кир Йосифом трьох континентів улітку 1968 року, є бачити по змозі якнайшвидше встановлення Українського Католи­ цького Патріярхату - та зробити для цього усі правно-канонічні заходи: 4. Прийняти низку конкретних постанов у найпекучіших справах нашого обрядового відродження, збереження і плекання культурно-національного змісту по всіх наших дочерних Церквах та посилення^ їрс орга­ нізаційної єдности, спільности й тісних взаємин під єдиним проводом Синодом Єпископів на чолі з Верховним Архиєпископом: 5« З о б ^ ’язатися до повної підтримки й розбудови установ та за­ ходів Верховної Архиєпископії в її тимчасовому осідку - Римі, а зго­ дом нашого патріяршого осередку: 6. Вжитй Й д п о в і д н их заходів, щоб останні тенденції та рішення церковної політики в Римі, які заторкують нашу Церкву, змінилися в тому дусі, щоб інтереси нашої Церкви на українських землях краще відстоювалися, а Її статус поза межами України не послаблювався. Здійснення цих постулятів вже буде поступовим реалізуванням патріяршого устрою нашої Церкви. Українська спільнота бачить У завер­ шенні п о м і с н о б й Української Католицької Церкви великий крок у національно-подітичному усамостійненні Українського Народу. (Продовження на стор. 28) -

26

-

digitized by ukrbiblioteka.org


НАШ ПОЧЕСНИЙ ГОЛОВА - КАНДИДАТ НА ПРЕДСІДНИКА «ПРОВИДІННЯ” Т9 жовтня відбудуться вибори до Головної Управи Союзу Українців Като­ ликів "Провидіння1*. На пост Голови Предсідника кандидує о. Володимир Ві­ денський, парох Пасейку, Нью Джерзі. Його особа є добре відома українсь­ кій спільноті в ЗСА з його ревної душпастирської праці для добра УКЦ і української суспільности на новому місці поселення. Шістьнадцятьлітня пра­ ця на пості Головного Предсідника СУК "Провидіння” не тільки збагатила його кольосальним досвідом, але й принесла користь товариству: "Провидін­ ня” щасливо перейшло свого кризу і навіть отримало дозвіл від обезпеченевих властей дальше проводити свого діяльність. Також за його головування закуплено нову друкарню та другий дім, де приміщено нові канцелярії до ужитку урядників товариства. До всіх, які прибували до ЗСА о. Володимир в и я в и в багато зрозуміння і помочі: обороняв їх перед загрозою повороту до Сов. Союзу і' давав змогу новоприбулим українцям-католикам включитись до праці у товаристві. Від кількох років о. В. Білинський виявився активним прихильником ідеї Блаженішого Верховного Архиєпископа кардинала Й. Сліпого. Він один із пер­ ших священиків , виявив повне зрозуміння ідеї самобутности і патріярхату УКЦ і став почесним головою Ради Мирян Товариства за Патріярхальний Устрій УКЦ. Він зовсім не побоявся взяти на себе обов’язок цеї справи, а нам усім відомо, якою непопулярною була ця ідея до приїзду Верховного Ар­ хиєпископа Сліпого до Канади і ЗСА. Ставлення о. В. Білинського до ідеї самоуправи УКЦ і патріярхату завсіди було наскрізь позитивне. Він ніколи "не загравав у дві карти і не вичікував, котра сторона буде горою". 0. В. Білинський зовсім не побоявся підписати відозву до священиків усіх трьох єпархій у справі висилки підписаних ними петицій до Папи Павла VI про потребу Патріярхату УКЦ. Немає сумніву, що о. В. Білинський завсіди тішився і дальше тішиться великим довір’ям у священиків і хоч на заклик із Філядельфії отці декани подекуди дораджували, а подекуди наказували висилати зібрані петиції до митрополита Амброзія Сенишина, а не до Папи Павла VI, то все таки понад 50 священиків лише з філ. Спархії підписали і вислали петиції до Ватикану. Рада М и р ’ян, Краєве Т-во за Патр. Устрій УКЦ співпрацюючи декілька р'оків з о. В. Білинським, переконались, що Він є самостійною людиною, з власними поглядами і переконаннями і їх завсіди обстоював і реалізував. Це дає запоруку, що він ніколи не буде виконавцем позакулісових махіна­ цій третіх осіб і не буде служити чужим інтересам. Його особистість і до­ свід ґарантують усім виборцям розвиток і поступ СКУ "Провидіння", поворот щоденника "Америка" до стилю і рівня доброго реліґійного і національного часопису. Його безкомпромісовість і послідовність дають запевнення, що програма праці "Провидіння" буде так реалізована, як цього будуть вима­ гати члени і добро товариства. Його відданість ідеї єдности УКЦ і прин­ ципам Верх. Архиєпископа дають повну запоруку чесної праці для добра УКЦ і українського народу. Тому з вище наведених мотивів ми гаряче рекомен­ дуємо всім виборцям кандидатуру о. Володимира Білинського на Головного Предсідника. Закликаємо усіх наших читачів, членів і прихильників нашого товариства голосувати 19 жовтня ц.р. за о. Володимира Білинського, бо ли­ ше він одинокий є здібний повести цю поважну організацію на добро Україн­ ської Католицької Церкви і народу та йирвати її з рук партійних узурпа­ торів, що зловживають ним у вузькопартійних цілях. Ми усі з практики знаємо, як важко приходиться працювати над тим, Щоби наші центральні установи активізувались у справі нашої церковної ©дности. Коли багато з них повели вкінці цю акцію, то "Провидіння" й до­ сі стоїть у таборі противників церковної єдности і Патріярхату тому що керівники його не служать для добра церкви й народу, а служать для матеріяльних і організаційних вигід і мобілізують для того всі свої кадри. Отець В. Білинський своїх кадрів не має, але за те має свій незламаний, священичий, громадський і людський характер. А цього найбільше "Прови­ дінню" бракує. 2 7

-

digitized by ukrbiblioteka.org


(Закінчення з 26 стор ) Дорогі Владики! Запевнюємо Вас, що наша солідарність і підтримка для Ваших Високопреосвященств запевнені, якщо діятимете в тому дусі, в дусі Вами ж визначених напрямних у Спільному Посланні з грудня 1965 року. Якщо ці речі н е ‘будуть взяті до уваги, можемо побоюватися найбільшо­ го огірчення серед загалу вірних, їх дальшого відчуження від своєї ієрархії і священства, а може і поглиблення теперішніх ферментів, які вже серйозно підривають деякі наші церковні одиниці. Дозволимо собі нагадати, як то увесь наш загал - вірні, свяще­ ники і члени монаших чинів на чолі з Вами, Дорогі Владики, маніфесту­ вали свою єдність і відданість ідеї українського Патріярхату під час незабутніх зустрічей з Верховним Архиєпископом у Північній і Південній Америках та в Австралії. Ми чули тоді від Ваших Преосвященств запев­ нення в тому, що ми всі об’єднано, не зважаючи на кордони і громадян­ ства, які нас ділять, прямуємо до одної мети - Патріярхату! Ми були свідками, як на наших очах у країнах Північної Америки відбувався ’’Синод Владик у Поході" • Віримо, що всі Ви, Дорогі Владики, далі того самого бажає те і все готові зробити, щоб це осягнути. Як тому приблизно п ’ять років, організована українська громада в Чікаґо, разом з іншими осередками, звернулась була до Святішого Отця з проханням про встановлення патріяршого устрою для нашої Церкви, даючи Вам повну підтримку у цих заходах, те саме робимо ми й' тепер. Робимо це з тим більшою затурбованістю, що з того часу багато дечого змінилося на нашу некористь. Все таки ми віримо, що, якщо Ви, наші Преосвящені Владики, візьмете справу у свої руки і стукатимете у своєму і нашому імені там, де треба, напевно нам двері відчиняться. У важний і- відповідальний момент для нашої Церкви Ви покликані діяти. Молимо Всевишнього, щоб Ви сповнили призначення й обов’язок, покладений на Вас Провидінням, і щоб історія записала Ваші імена як великих будівничих Собору українських християнських душ, якому на і м ’я Помісна Українська Католицька Церква. Залишаємося з висловами синівської відданости - представники організованої української спільноти міста Чікаґо, осідку СвятоМиколаївської Епархії.

ЗА ПАТРІЯРХАТ » видає Крайова Управа Товариства за Патріархальний Устрій Української Католицької Церкви FOR THE PATRIARCHATE - published by Society for the Promotion of the Patriarchal System in the Ukrainian Catholic Church Редакційна Колеґія: інж, Степан Процик /головний редактор/ Др. Зиновій Ґіль, Богдан Ясінський Адміністрацію журналу провадить Др. Володимир Процюк ЗА ПАТРІЯРХАТ виходить

рази на рік /квартально/

Статті підписані авторами, чи ініціялами автора, не конче висловлюють погляди чи становище Редакції Адреса Редакції;

U k rain ian C atholic A s s o c ia tio n P . O. B o x 11012 P h i l a d e l p h i a , P a . , 19141 U.S.A. -

2 8

-

digitized by ukrbiblioteka.org

"Патріярхат" №2 1969  

Журнал «Патріярхат» – часопис, заснований групою активних мирян греко-католиків, членів Українського Патріархального руху, який зародився на...

Advertisement