Issuu on Google+

Б ю л етен ь с ж ід ш г

Т О Б & Р И С Т В Л ,3<Х П Л Т Р ІЯ Р Х Д Л Ь Н И И У С Т Р ІЙ іг к р л т н с ь к о г к а т о л и ц ь к о ї ц е р к в и

ЧИСЛО 1 (в )

БЕРЕЗЕНЬ, 1969

РІК III.

ПРЕОСВЯЩЕННИЙ ВЛАДИКА КИР ВАСИЛЬ-ВСЕВОЛОД В Е Л И Ч К О В С Ь К И Й ув'язнений радянською поліцією у Львові 27 січня І9&9 Р*

Ф

І

Л

А

Д

Е

Л

Ь

Ф

І

Я

,

digitized by ukrbiblioteka.org

П

А


Зі Світлим Празником Воокресення Відвічної Правди вітаємо Голову і Архипастиря Української Католицької Церкви в Україні й поза Україною, Блаженнішого Верховного Архієпископа і Митрополита-Ісповідника Кир Йосифа Кардинала Сліпого. Вітаємо Ієрархію нашої Церкви в усіх країнах прселення і просимо, щоби Воскресший Іс^гс наділив їх однодушністю, однодумністю, далекозорістю і єдністю у всіх починах для добра своєї Рідної Церкви та свого Рідного Народу. Вітаємо Український Народ в Україні і в місцях його вільного і невільного поселення, зокрема вітаємо Управи Відділів Товариства, Мужів Довір’я, Авторів і Читачів журналу !,3а Патріярхат", усіх наших чл нів та прихильників, і бажаємо усім Веселих Свят. Крайова Управа Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви.

ЗА ПАТРІЯРХАТ - видає Крайова Управа Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви FOR THE PATRIARCHATE - published by Society for the Promotion of the Patriarchal System in the Ukrainian Catholic Church Редакційна Колеґія: інж. Степан Процик /головний редактор/ Др. Зиновій ҐІль, Богдан Ясінський Адміністрацію журналу провадить Др. Володимир Процюк ЗА ПАТРІЯРХАТ виходить Д. рази на рік /квартально/ Статті підписані авторами, чи ініціялами автора, не конче висловлюють погляди чи становище Редакції

-2-

digitized by ukrbiblioteka.org


ДО

ІНТЕРВ’Ю

ПРОТ О АРХШАНДРИТ А

ОТЦЯ

ДОКТОРА

АТАНАСІЯ

ВЕЛИКОГО

Напевно з великим зацікавленням прочитали усі, ког© непокоїть доля нашох Церкви,інтерв’ю Високопреподобного Отця Протоархимандрита Атанасія Великого ЧСВВ з редактором "Українського Життя", вміщене в числі 3/566/. З цього інтерв’ю ми мали шану довідатись, що ані заслужений чин отців Василіян, ані йог© Капітула, ані тимбільше кого настоятель не були и не єг проти помісности нашої Церкви, ані проти піднесення їх Верховного Пас­ тиря до гідности патріярха, Таку заяву Отця Протоархимандрита можна лише з радістю прочитати й бажати собі, щ®б вона стала відомою відповідальним чинникам у Римі, як і всім нашим Владикам, що з ними, візитуючи манастирі: св©г© чина о. Протоархимандрит мусів зустрічатися.Це також тому, що Чин СВВ є найбільшим монашим чином нашої Церкви, і з йог© голосом не мо­ жуть не рахуватись поодинокі владики,ані керуючі чинника у Ватикані. Але так у зв’язку із змістом інтерв’ю як і з побутом о.Протоархиманд­ рита в багатьох більших осередках української еміґраціГ насувається всетаки декілька невияснених питань, що їх вважаємо за відповідне тут зга­ дати, чи порушити. 1. Отець др. Атанасій Великий вважав конечним пояснити на сторінках незалежної газети позитивне становище Василіян до справи патріярхату. Для кого і для чого було це потрібне? Уважній людині цього не потрібно, б© вона обізнана із статтями відомих авторів Василіян, отців Купранця, Ковалика, Соловхя, Войнара, вона знає про акцію о,др. Великого на II Ватиканському Соборі, і вона, ця уважна людина, знає також,щ© ніде не було публіковане жадним відповідальним автором, що Васил.іяни були проти патрі­ ярхату. Чому ж тоді вияснюється те,що є ясне? І навіть це вияснення ледви чи можна рахувати вистарчальним у доволі скомплікованій внутрішними й зовнішними аспектами ситуації, про щ© згадує сам о.др. Атанасій Великий* Патріярхат - це не є якась формула, що автоматично розв’яже усі нас церковні проблеми. А це передовсім моральна й канонічна влада - юрисдик ція, яку, згідно з законом, має й Верховний Архиєпископ.Як ця юрисдикція виглядає сьогодні у єпархіях Владик Василіян - ©тець Доктор не говорив, і не пояснив навііть його власного відношення до цієї юрисдикції. Труднощі у патріярхаті він відніс до чотирьох існуючих східних патріярхів, але мовчанкою обминув других противників нашої церковної єдности, більш принципових і більш загрозливих як чотири східні патріярхи, тому мабуть, що Східна Конґреґація веде з ними діялог. Невже ж ці чотири східні патріярхи супротивляються юрисдикції Верховного Архиєпископа у Бразилії? Франції, Брітанії' і у філядельфійській єпархії? Невжеж укра­ їнські Владики,Василіяни, аж так рахуються у своїх рішеннях із чинниками, від яких вони зовсім не залежні? Отже заява о.др, Атанасія Великого є за коротка для вияснення усіх тих складних питань, і тоіу варто б йомуг влаштувати для них ще одне інтерв’ю. 2. 7 пресових повідомленнях, що інформували про перебування о.Прото­ архимандрита у більших українських осередках у цій країні і в Канаді, запримітили ми досить послідовне вживання нового, на нашу думку, титулу по відношенні до його особи, а саме " Верховний Настоятель 00.Василіян”. Що протоархимандрит кожного монашого чину є головним, чи як хочете верховним його /чину/ настоятелем, це самозрозуміле й ніхто цього не мо­ же квестіонувати. Наголошування якоїсь ще додаткової "верховности" в тому* випадку являється щонайменше якоюсь непотрібною тавтологією. Але вигля­ дає, що комусь на тому спеціяльно залежить. Скажемо прямо - таке фор­ мулювання титулів викликає в людей враження, що бажається вказати на те, що в нашій Церкві існує більше як одна"верховність", більше як одна "вер­ ховна влада". Якщо це робиться саме із цією ціллю, то мусимо сказати,що це явище шкідливе й воно повинно чимскоріше зникнути зі шпальт українсь­ ких ГРЗЄТ. -з digitized by ukrbiblioteka.org


До­ у,

3. Із кореспонденції вміщеній у "Свободі” від дня 14 січня ц.р. відуємось, що Протоархимандрит А. Великий під час врочистих відправ церкві св. Юрія в Ню Йорку дня 12 січня ц.р. передав вірним цієї парохїЛ особливі благословення від Святішого Отця Павла VI і від Верховного Архиєпископа, їх Блаженства Кир Йосифа. Це досить дивна інновація; в нашій Церкві. Насувається питання — від коли настоятель одного монашого чина сповняє функції', що їх дотепер по відношенні до вірних згідно із тради­ ціями і по праву сповняли владики? Що о. Протоархимандрит може такі бла­ гословенням передавати з нагоди візитації' манастирів монахам свого чину, то це зрозуміле, але - яким порядком для загалу вірних? Вважаємо, йдеться або про якесь непорозуміння;, або про присвоєння певних прав і привілеїв 00. Василіянами. Така маніфестація впроваджує в блуд вірних, і породжує непотрібні підозрінням Це тим більше, що постає враження^, наче б то в нашій Церкві була якась подвійна й паралельна юрисдикціям над її вірними - з одної сторони кожний владика у своїй єпархії, а з другої, "верховний настоятель" ЧСВВ у всіх єпархіях. В Церкві існує виразна ієрархічна структура і її ніхто не повинен порушувати. її порушування вносить лише замішання; і р о з ’єднання.

що тут

Степан Процик ЦЕРКВА В АРЕНДІ Переглядаючи критично події останнього кварталу внутрі і назовні Української Католицької Церкви, треба конечно зійти із розсіяних серед нас минулого літа високих сподівань та рожевих надій вділ, до твердої, жорстокої і невблаганої дійсности, до тих реальних явищ, які одне по одному сиґналізують глибокий песимізм. Невідбутий досі Синод Єпископів Української Католицької Церкви й мовчанка самого Єпископату, арешти преосв. Василя Величковського та його священиків на Україні /при ціл­ ковитій мовчанці Ватикану/, неґуючі і роз’єзднюючі нашу церковну орга­ нізацію потягнення Східньої Конґреґації в Римі і підготовка нового Надзвичайного Синоду Єпископів Католицької Церкви на жовтень цього року, заставляють нас призадуматись над тим, яка буде дальша доля на­ шої Церкви у світі, яке становище у цій ситуації займуть наші Владики, священство, що робити і як діяти вірним, церковним, релігійним та гро­ мадським організаціям. Призадуматись треба,не тільки для того, щоби побачити, пізнати й зрозуміти загрозливість ситуації, що, як вигля­ дає, веде до ліквідації нашої Української Католицької Церкви, вдарити на сполох і оголосити вийнятковий стан, але й для того, щоби органі­ зувати протизаходи відповідними й доступними нашій громаді силами й методами. В тому пляні акція петицій, протестів, резолюцій і вимог вже розпочалась на терені ЗСА та Канади, і вона провадиться провідни­ ми людьми й силами центральних громадських і професійних організацій при повній співучасті нашого Товариства, його відділів та Мужів Довір’я. Про Синод, але не той... 11 жовтня цього року збереться в Римі надзвичайний Єпископський Синод Католицької Церкви. Останній Звичайний Синод Єпископату відбув­ ся у жовтні 1967 р. Скликаний тепер Надзвичайний Синод, згідно із за­ явою секретаря Єпископату польського єпископа Рубіна, матиме завдання-4digitized by ukrbiblioteka.org


зробити огляд діяльности національних єпископських конференцій, їх взаємодіяння і відношення до Апостольського Престолу. Поінформована італійська преса подала свій інший можливий порядок нарад Синоду, більш реальний, висловлений словами "криза авторитету в Цер.кві"/"Вісті з Риму", ЗО січня 1969 р*/« Напевно темою Синоду будуть офіційно і неофіційно обидві ділянки одного й одино��ого питання - децентралі­ зації влади у Католицькій Церкві. Огляд діяльности національних єпис­ копських конференцій буде розглянений лише в аспекті відношення до Апостольського Престолу тому, що у багатьох країнах переступлено до­ зволені II Собором Ватіканським межі їхньої діяльности, занадто злібералізовано церковне життя й міжцерковні відносини, усамостійнено інтерпретацію багатьох неоспорюваних досі церковних практик /целібат, діялог з комуністами, співслуження Богослужб із. другими християнськи­ ми релігіями/, і розведено непотрібну прилюдну дискусію на контроверЗійну тему контролі народин. Така ситуація, підсилена неопублікованою статистикою одружених латинських священиків, та спорожнілих міщь у чоловічих і жіночих манастирях, конечно вимагає корективів, і треба сподіватись, що майбутній Надзвичайний Єпископський Синод буде нама­ гатись робити ці корективи дорогою строгішої реґляментації відношення національних Єпископських Конференцій до Апостольського Престолу. Учасниками Надзвичайного Синоду будуть 15 Патріярхів, Верховних Архиєпископів і Митрополитів з осідком поза Патріярхатом, 90 прези­ дентів національних Єпископських Конференцій, 15 Кардиналів, що очолюють поодинокі Департаменти Римської Курії, 3 представники від Генеральних Настоятелів Монаших Чинів, і секретар Синоду єпископ Ру­ бін. Українську Католицьку Церкву репрезентуватимуть там Верховний Архиєпископ Блаженніший Кир Иосиф, Митрополит Кир Максим та Митропо­ лит Кир Амврозій. Як можна ствердити з обсервації і з друкованих церковних публі­ кацій, весь лібералізаційно-реформістичний процес проходить собі зда­ леку від нашої Церкви, тобто від наших Владик, священства та вірних. Він нас ще не торкається, бо ми - новітні "Тирольці Сходу" - призви­ чаєні жити вірністю й законами, які для інших, в тому і для самото "Тиролю", вже перестали існувати. З тих причин, а також із кон’юнктуральних, наша Церква залишилась "позаду" і не стала підметом новіт­ ньої церковної політики міжнароднього маштабу. їй визначено досить незначну ролю, зведено на вузеньку стежечку, а з Її сподіваного післанництва й помісництва залишився лише солодкий спомин. На Синоді будуть присутні президенти національних Єпископських Конференцій по одному від кожної. Вони заступатимуть там волю їхніх єпископів - членів національних Єпископських Конференцій* На Синоді будуть трьох наших Владик. Але чию волю вони заступатимуть там, коли Конференція Українських Владик не відбулась? Кого вони репрезентува­ тимуть? Чи кожний свою митрополію, що "поза осідком Патріярхату", чи може двох із них виступатимуть там титулом участи у чужих національ­ них конференціях на теренах їхнього замешкання? Чи може існує для них якась інша, специфічна форма участи у Надзвичайному Синоді? І хто тоді заступатиме наших Владик, які є поза територіями трьох митрополій? Чи не голови національних Єпископських Конференцій із тих територій, де вони проживають? Справа формальної і моральної ре­ презентації тут підозріла. Коли ми мали б нашого екзарха у Африці, тоді усі потреби нашої Церкви в розсіянні і усю тисячелітню україн­ ську релігійну культуру репрезентував би єпископ - мурин. Заки матимемо відповіді на ці питання, ми залишаємось стурбова­ ні болючими доконаними фактами: нашу Церкву розділено і розпарцельо-

-5 digitized by ukrbiblioteka.org


вано, її як одної цілости не було на Синоді 1967~року, і не буде на Синоді 1969 року, У Римі здійснюється ліквідація самостійносте нашої Церкви і дискримінація душ наших саме у час, коли у Москві з нагоди Ленінського століття заповіли також повну ліквідацію Української Греко-католицької Церкви. Арендар розпоряджається... Про те, що Синод Українських Єпископів підготовлявся, вірні нашої Церкви знали із преси. Про це, що цей Синод в Римі сторпедовано, з преси не дізнаємось, лише з прикрої дійсности. Навіть такий як був проектований, обмежений до справ літургії, посту й мови Синод, що програмово не претендував зависоко, був відмовлений і не дозволе­ ний нашими сучасними арендарайи. Усе, що мало б характер будуючий, організований, чи об’єднуючий не можна там згадувати. Там поділено один колись наш традиційний обряд за морфологічно-політичними ознакам ми на "рітус Рутенус, Українікус, Руссікус та Бізантінус", щоби легше було нами адмініструвати. Так Східня Конґреґація зовсім безцеремонно, а то й демонстративно перевела декілька актів володіння у нашій Церк­ ві, наче у відповідь на тріюмфальну поїздку Верховного Архиєпископа Кир Йосифа за окианом і на спонтанні вияви вірних за єдністю Церкви. Коли Верховний Архиєпископ під час о б ’їзду країн нашого посе­ лення зближався до Арґентіни, де мав довершити акт посвячення нового катедрального храму і акт інсталяції преосв. Андрея Сапеляка на Апостольського Екзарха в цій країні, в Римі поспішилися та інсталюва­ ли в поспіху його ще перед тим, заки Блаженніший прибув до Арґентіни* Акт інсталяції перевів місцевий латинський єпископ на те, щоби цеї функції церковної власті не виконав наш Верховний Владика. Нам треба зрозуміти в якій ситуації і в якому натиску був преосв. -Андрей Сапеляк, та завдячувати йому, що своїм розважним поступованням він не дав причини до ще більшого скомплікування й так тяжкої ситуації в на­ шій Церкві. До речі, усі наші Владики є тепер під моральним натиском Ватикану, їх покликають по одному до Риму, і вони їздять туди не публікуючи цілей своїх поїздок, у відмінності до таких поїздок латин­ ських ієрархів, які завжди подають до преси ціль подорожі до Ватикану. Був уже в Римі преосв, Йосиф Шмондюк, а тепер перебуває там преосв., Амврозій Сенищин. З другого боку наші Владики мають моральний обов’я­ зок обстояти волю і стремління своїх вірних, виявлені так багато ра­ зів і так виразно минулого року. Треба бути свідомому того, що для наших Владик настав час не легкої історичної проби. Недавно наіменовано о, Юрія Миляника секретарем Східньої Конґреґації. Багато людей з моральною сатисфакцією закнигували цей факт у користь для українців. Але на ділі Східна Конґреґація кермувалась при цій номінації усім іншим, лиш не національними сентиментами вір­ них Української Католицької Церкви, ані не українським походженням новоіменованого Отця. З української церковної Ієрархії ніхто про цю номінацію не знав і не був консультований. Зрештою, адміністративна функція в установі, яка явно діє проти інтересу нашої Церкви, не створює ідеальних умов для праці доброго українського священика патріота. Мучеництво за Церкву - невдячне покликання! Мучеництво є основним моральним елементом Церкви. Воно освячує, відкупляє і відроджує. Не б^ло б мучеництва, терпінь і смерті Ісуса Христа, не було б сьогодні Його Церкви. Людина у Церкві знаходить своє відродження для вічного життя дорогою особистих пожертв, від­ - 6-

digitized by ukrbiblioteka.org


мовлень, покути, а нераз терпінь і мучеництва. Хоч з боку церковно^ науки мучеництво це високе покликання, вибраність, то з людського боку його у нас забагато. Минулого року ми раділи вісткою, що преосв. Василь Гопко вий­ шов із в ’язниці на волю і почав сповняти свої пастирські обов’язки у Пряшівській Єпархії. Але скоро його покликали до Риму. У Римі із летовища відставлено його не до Верховного Архиєпископа, лише прямо до Східньої Конґреґації, де скоро після того там назначено для усіх католиків Пряшівщини, а в першу чергу для українців, нового єпископа, словака, Яна Гірку. І тут знову зроблено для нас февдальне рішення, виразно на шкоду цілости нашої церковної організації на те тільки, щоби задоволити шовіністичні амбіції словацької частини населення Пряшівщини. Ватиканські експерти повинні знати дещо із словацько українських відносин в недавному минулому як і тепер, з неприхованими ознаками національного насильства, шовінізму, та мовної, культурної та релігійної дискримінації з боку словаків. Навіть за словацької "самостійности" під німецьким покровом священик президент о. Тіссо не приховував своєї ворожости до покійного єп* Ґойдича, не прийняв його у себе і не подав йому руки через надмірний словацький шовінізм. Сьогоднішнє насильне ословачування українських дітей є лише логічним продовжуванням такої національно-політичної лінії, яка у Ватикані ___ знайшла своє повне попертя й визнання. Така була і є доля вірних Української Греко-католицької Церкви "Ґентіс Рутені", і то не тільки на Пряшівщині. їхня надія в часах націоналістичного і комуністичного гноблення на Рим, як фортецю віри у Бога й справедливість на землі, виявилась нереальною. Там вірять сьогодні лише в реалітети, і дискри­ мінують не гірше за світську владу обох сумнівних ідеологічних напрямків. Ці сучасні події, які з болем переживає кожний практикуючий і думаючий український християним, стануть внедовзі проблемою для студентів історії. Бо ледви чи на базі доступних історіософічних методів, можна пояснити задоволяюче факт, що комуністичний уряд і комуністична партія ЧССР видали постанову про відновлення і привер­ нення прав знищеній Українській Греко-католицькій Церкві на терені Чехословаччини, а римська Східня Конґреґ��ція своєю постановою анулю­ вала її, відмовила українцям греко-католикам права на власну Церкву і на власну релігійну культуру - та віддала їх у найми новим арендарам - словацьким шовіністам. Наші українські Владики одержали честь сповнити гідність ієрар­ ха Христової Церкви і мученика до повноти її вимог. Із тих, яким не скорочено терпінь природним порядком - Блаженніший Кир Йосиф Сліпий має 17 років у в ’язнення, преосв. Кир Василь Гопко - 18 років у в ’яз­ нення, а преосв. Василь Величковський - щойно почав свої роки у в ’яз­ нення. У вірності і послідовності християнському ідеалізмові рівних їм Рим тепер не має. За те вони сьогодні безробітні... Новітні Зельмани. Наш історичний Зельман не пішов у забуття. Його на нашу арену знова винесли події. Виніс ґешефт. Звичайно, Зельман мав ключі до церкви, і він держав їх для ґешефту. Для нього чужою була функція церкви. Він на церкву глядів як на можливість здобуття грошей, або услуг* Він не займався тим, що було у серцях тих сотень вірних, які платили йому, ^слугували

-7digitized by ukrbiblioteka.org


йому, і чекали побожно заки він відкриє їм двері їхньої церкви. До них він не знав іншої мови, як лише мову грошей. Він, коли відкрив церковні двері, то зараз же по купецьки обраховував свій прибуток. Душа людська, що прагнула дороги до спасіння, була для нього комер­ сантським об’єктом, або колісцем у великій машині, що вміє продуку­ вати економічне добро. Приклад із Зельманом доказує, що існувало дві катеґорії людей, у двох різних і противних собі світах. Людей, що платили й молились, жили високими християнськими ідеалами і тво­ рили Церкву, і людей, що мали ключі від церкви, і робили на цьому ґешефт• Хоч Зельмана не стало в другій половині двадцятого століття, то функції його існують, і мають своїх дійових осіб. Наша Церква стала об ’єктом політичного ґешефту латинських монсіньйорів у пурпурі. До Неї не пристосовують постанов Другого Ватиканського Собору, як до інших церков у світі, лише стосують закони біржі. Вартість Її не встановляють потребами душ Її вірних, лише законом подажі й попиту. Торговельне паломництво у два боки відбувається, і монсіньйор Гільдебрадт вже навіть за часто перебуває у Москві. Встановленні сталого представництва Московського Патріярха /подвор’я/ у Ватикані стоять на перешкоді еміґраційні церкви, спеціяльно уніятські церкви. Тому й Східня Ко-нґреґація натискає на інтеґрацію усіх етнічних церков у сис­ теми місцевих латинських церков. /Колись ми думали, що участь наших єпископів у Американській Конференції Єпископів була так собі, без значення/. Після того нічого вже не стоятиме на перешкоді церковній співпраці Москви й Ватикану, на базі, що уніятських церков вже не існує. Так відкривається нове майбутнє для нашої Ієрархії, і разом також для вірних. Колишній Зельман держав під ключем лише церковні двері. Сучасні арендари держать під ключем наших Єпископів!

ДРУГИЙ ТОМ ТВОРІВ ВЕРХОВНОГО АРХИЄПИСКОПА КИР ЙОСИФА ( УПБ, Рим) - Праці Українського Католицького Університету ім. св. Климента Папи збагачують з кожним днем наше богословське, біблійне, літургічне та історичне надбання все новими книжками. Останньою, що вийшла тепер на світ, це друга в сереї книга Творів Верховного Архиєпископа, що носить латинську назву нОрега Отпіа". В цьому другому томі вміщ но дальші праці з ділянки богословських і філософічних наук, з історії догм, з історії церковної культури, а також історичні нариси, біографічні статті. Цінною для нас б праця пВізантинізмп, яку автор прчитав, в скоро­ ченому вигляді, на ІУ Пинській екуменічній /як тоді говорили унійній/ конференції в днях 7-8 вересня 1933. У праці відмічено всесвітній, ба­ гатогранний, вселенський характер Христової Церкви, її універсалізм і трансцедентність, питання, що по другім Ватиканськім Вселенськім Со­ борі все більше і більше актуальні. Цілу збірку ціхує велика всебічність зацікавлення пекучими й жит­ тєвими питаннями богословського знання й філософської думки та її примінення в щоденному житті і постійних змаганнях на добро Церкви і на­ роду. /Скорочено за ’’Вістями з Риму", ч.З, І9&9/ -8digitized by ukrbiblioteka.org


М. Л а б у н ь к а R U T H E N I

N O N

S U N T

D I G N I

Одним із наслідків 2-гої Світової Війни була ліквідація к о л о ­ імперій європейських потуг. Коли розлогі колонії на не-европейських континентах одна по одній осягали незалежність, в урядах матірних держав скорочувались штати інституцій, що відали справами колоній та їх населення, ліквідувались міністерства колоній. їхня роля скінчилась, для них не було більше що робити, а крім цього стали вони зненавидженими інституціями серед народів, над якими здійснювали колись своє панування, часто панування "з високої і твер­ дої руки". Подекуди ще залишились їхні^напівмертві скелети, але для цих залишків дні не то що панування, а й самого існування - почис­ лені. ніальних

Цей невідворотний розвиток історії стосовно колоній і колоніяльних інституцій, виглядає, пройшов якось мимо одної такої інститу­ ції, що про неї хочемо сказати кілька слів. Ідеться очевидно про Східну Конґреґацію Римської Курії. В їх відані були й, на жаль, ще дальше остаються всі справи нашої Української Католицької Церкви східного'Обряду. Конґреґація ця була й осталась, як виглядає, контро­ люючим і реґулюючим чинником нашої Церкви. Від неї фактично залежало й залежить креовання нових архиєпархій, єпархій і екзархатів, їхній адміністративний поділ, а також номінації, зміни й заміни наших правлячих ієрархів та багато інших дрібніших, хоч і неменш важливих справ нашої Церкви.Можливо, що такий стан речей, а в дійсності така залежність нашої Церкви від однієї Конґреґації, був оправданий в ми­ нулому /оправдане ж було й існування міністерств колоній/, але важко оправдати його, на нашу думку, на сучасному етапі розвитку Вселен­ ської Церкви й існування нашої Церкви. Особливо така залежність нашої Церкви - найбільшої чисельно між іншими східними Церквами - не згідна з духом постанов Другого Ватиканського Вселенського Собору. Постанови ці виразно потвердили помісність Церков східних обрядів у лоні Вселенської Церкви, як і взагалі адміністративну самобутність церковних одиниць поодиноких народів світу, надавши їм право творити свої верховні організаційні чинники, як: патріярхати /де на це є потреба, за рішенням Святішого Отця/, верховні архиєпископства, національні конференції єпископів та національні синоди. Ці верховні чинники, раз створені, стають керівними й відповідальними установами помісних церков, чи церков­ них одиниць поодиноких народів. Вони також є рівночасно тими звенами єдности Вселенської Церкви, що комунікуються прямо з Її видимим головою, Святішим Отцем, Синодом Єпископів Вселенської Церкви, чи з відповідальними за певні специфічні справи установами Римської Курії. Така організаційна структура, що зараз здійснюється в Като­ лицькій Церкві, вказує на зайвість такої інституції, якою є Східна Конґреґація, де ще дальше концентрується відповідальність за всі справи поодиноких Церков східних обрядів. Фактично її дальше існу­ вання є шкідливим для Вселенської Церкви, бо воно підчеркує дискри­ мінацію, що її стосовано в минулому по відношенні до Церков східних обрядів, як також унеможливлює безпосередню, нормальну комунікацію голов помісних церков із Святішим Отцем та різними установами Римської Курії.

-

9

-

digitized by ukrbiblioteka.org


Наскільки шкідливою є зараз залежність нашої Церкви від Схід­ ної Конґреґації видно хоч би з такого потягнення як заміна правля­ чого єпископа — ісповідника Пряшівської єпархії Кир Василя Гопка новим єпископом Яном Гіркою, Очевидне це також з того факту, що са­ ме ця інституція протиставиться - із впертістю гідною кращих зав­ дань - здійсненню помісности нашої Церкви. Оправдані надії і заду­ шевні сподівання українських вірних стосовно створення Українського Католицького Патріярхату мабуть також розбились об високі пороги цеї інституції. Часом здається, що в Східній Конґреґації засіли зараз якісь новітні імперіялісти й що рішені вони діяти по засаді своїх світсь­ ких колеґ: Divide et impera! Діли і пануй! Застосування цього принципу до нашої розтерзаної Церкви, що має за собою довгий і важ­ кий шлях мучеництва та ісповідництва, стає особливо болючим досвідом для вірних нашої Церкви так на батьківщині, як і в діяспорі. Політи­ ка Конґреґації супроти нашої Церкви від закінчення Другого Ватиканського Вселенського Собору цілим рядом своїх потягнень і рішень на­ гадує нам до болю знакому ще й другу засаду - виклик, кинений нам нашими сусідами в минулому, що Rutheni non sunt digni 1 Рутенці не є гідними! Переведений на сучасну мову фактів, викликцей означає, що: рутенці сьогодні не гідні мати своєї помісної Церкви, свого одного верховного пастиря, своєї власної церковної культури і традиції, своєї національної гідности й ідентичности. Вважаємо, що з огляду саме на таку поставу рішаючих чинників Східної Конґреґації до нашої Церкви, як і з огляду на внутрішні від­ носини та потреби цеї Церкви, на наших владик падає тепер історичної ваги обов’язок: сказати і вказати італійським, французьким, бельґійським і г��ляндським експертам, монсіньйорам, префектам, а як потріб­ но, - то й кардиналам, що Україна це не Лібія, не Сагара, не Конґо, ані колишня Ява чи Суматра. Україна в жадному випадку не місійний терен, заселений відсталими племенами, а країна й народ із тисячелітньою християнською культурою та чи не єдина країна із новітньою Церквою Катакомб. Якщо наші владики цього не зроблять, то можна по­ боюватись, що вони скоро опиняться в ролі племінних вождів, що їх трагічна доля так добре відома з історії колоній. /Роля "удільних князів", то все ще роля почесна в тому відношенні!/. Ситуація усклад­ нюється ще й тою обставиною, що з часом може не стати й "племен"... Можливо, що на це саме й числить дехто із заінтересованих сторін. Шанують у світі тих, що самі себе шанують. Мужня постава в обороні прав своєї Церкви й народу, не є ані бунтом, ані схизмою, ні єрессю, а почесний обов’язок тих, що на них лежить відповідаль­ ність.

Хочемо на цьому місці пригадати один інцидент, що про його перебіг від давна кружляють вістки серед народу. Кажуть, що коли в 1953 р* появився був "Лист до Народів Росії" св. пам’яти Пія XII, то один з українських католицьких владик, вважаючи цей лист ударом по національній гідності українського народу, попрохав авдієнції у Святішого Отця, і, скинувши із своїх рамен владичий хрест /символ влади владики/, з думкою зректись свого становища заявив, що після такого листа Апостольської Столиці, він не вважає можливим для себе дальше сповняти обов’язки пастиря серед своїх вірних. Не важливе чи саме так відбулась згадана авдієнція, але важливе те, що після неї -10-

digitized by ukrbiblioteka.org


Апостольський Престіл виявив багато більше уваги и зрозуміння до потреб нашої Церкви, як будь коли перед тим; згадати б хоча знамен­ ний лист Пія XII до всієї української ієрархії /включаючи й закар­ патських владик/ та вірних, від 1956 р. ,. з нагоди Тисячеліття християнства І Україні, та креовання нових єпархій і екзархатів в країнах поселення. Такої саме постави, хай і менш драматично висловленої, маємо право очікувати від наших владик^тепер, в цей найбільш критичний момент для. нашої Церкви. Хай наші владики засвід­ чать від себе й своїх вірних перед усіми відповідальними чинниками так церковними, як і світськими, - що Rutheni sunt dignil що українці гідні своїх прав на рівні з іншими народами світу.

Д р .,В ол оди мир Пу ш к ар ІСТОРИЧНА

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

На дорозі існування майже кожного народу зустрічаються важливі істо­ ричного значення події з трудними до розв’язки проблемами. Відвічальність за' вдале чи невдале розв’язання таких історичних проблем завжди падав на провід народу, й посередньо на самий народ. Такі історичні події’ не трапляються за часто, і на них треба нераз ждати століттями. Останньою подією такого історичного значення для українського народу був 1918 рі Від розв’язки проблем того переломового року залежало історичне майбут нє всього народу, а передовсім його політичне майбутнє, його державніс Із п ’ятдесятлітньої перспективи часу можна сьогодні ствердити, що усп: ність розв’язання тодішніх політичних проблем залежала з одного боку в сили й активності! наших противників національних, які були сильні і яких було багато, і з другого боку від зорганізованчости й сили нашого народу в його нутрі, від укладу взаїмовідносин поодиноких його частин. І виглягдає, що цей другий фактор, внутрішня ситуація, наше постійне р оз ’єднання: і брак відчуття вагомости історичної хвилини, брак здібиости підпорядку­ вання малих ідей більшим, дрібних справ історичним, був відповідальним за всю нашу історичну невдачу й за те, що наш народ до сьогодні платить дорого життям, мученництвом, терпінням і поневірянням мільйонів. В сучасній історичній хвилині, можемо спостерігати присутність ще од­ ної такої нагоди, що від постави сучасного хоч і еміґраційного лише проводу, від зрозуміння ним важливости подій, які перед його очима пере­ суваються, і від рішучости його постанови,залежатиме майбутнє нашої Церкви, як тут так і на рідних землях, а разом з нею майбутнє всієї на­ шої діяспори. Цю нагоду створив для нас в першу чергу поступовий напрям у проводі Католицької Церкви взагалі, II Ватиканський Собор, і активі­ зація наших владик в напрямі заведення патріярхального устрою в нашій Українській Католицькій Церкві. До цієї великої ідеї століттями пряму­ вали наші Митрополити на рідних землях, її активно проводив Слуга Божий Митрополит Андрей, і її офіційно видвигнув на II Ватиканському Соборі Елаженніший Верховний Архиєпископ Кир Йосиф Сліпий. Це ідея помісности нашої Церкви, об’єднання її під одним проводом - Синодом Українських Єпископів, при умові відсунення від нашої Церкви усіх чужих впливів , усе чуже зверхництво. -11 digitized by ukrbiblioteka.org


Усі ми були натхнені великою вірою й надією на успіх у цьому істо­ ричному змаганні нашої Церкви й наших Митрополитів до гідного завершен­ ня й увінчання нашої Церкви-Мучениці патріярхальною системою, але на жаль дуже скоро прийшло розчарування. І знова таки у першу^чергу від браку єдности думки серед наших ієрархів, від нерозуміння й торпедуван­ ня ціієї життєво важливої церковної справи багатьма нашими центральними організаціями, пресою, від кричучої мовчанки нашого свяіценства, а то й від пасивної постави великої частини нашого власного громадянства. Ці причини нашого розчарування згадуємо свідомо перед відомими нам заграми, натисками й заскакуванням чужих сил, бо вони є наші рідкі, каші власні, і вони існують серед нас сьогодні* Не можливо буде нам встоятись перед завнішними силами тоді, коли внутрі у нас не буде цієї .конечної єдности. Вправді, тріюмфальний об’їзд Елаженнішого Верховного Архиєпископа наших єпархій в заокеанських країнах переконав багатьох невірних Томів про правильність ідеї патріярхату, і про конечність організованої акції в тому напрямі. І власне щойно після поїздки Верховного Архиєпископа ідея патріярхату остаточно стала неспіркою. Вона здобула повне зрозу­ міння й піддержку насамперед у наших ієрархів, духовенства, як також серед широкого загалу українського громадянства у всьому світі. Так прийшло до того, що сьогодні вже нема сумнівів в тому, що перед нами є ще ця історична нагода, що дає нам усім, передовсім нашому церков­ ному проводові, й громадським керівним чинникам, не то що конечність, але й примусове становище спільними силами зробити таке рішення, яке, бажаємо ми того чи ні, матиме вирішний вплив на майбутні часи. І зно­ ва з причини цієї історичної хвилини приходиться говорити про історичну відповідальність. Історична відповідальність лежить сьогодні в першу міру на наших Владиках, на нашому українському Єпископаті. Вони одинокі в цій ситуа­ ції ,що мають можливість не тільки бажати, але діяти, не тільки проси­ ти, але творити. І про ці їхні можливості історичного розміру пам’ята­ тиме довго кожна українська людина, згадуючи колись сучасність, як ми згадуємо наприклад 19^8 рік. Від цієї відповідальності! відмовитись їм не можна. В слід за Владиками українське католицьке духовенство повин­ но закінчити з пасивністю, тим більше, що його голос у Церкві є'далеко більше рішаючим, як голос громадянства. А громадянство в свою чергу повинне виявити максимум старань, щоби світ почув дійсний голос всієї Церкви, від її Ієрархії, до найменшого її вірного,за одною і цією са­ мою справою, за здійсненням прав нашої прадідівської Церкви. Це тимбільше тепер, коли історична хвилина починає відвертатися від нас, бо як знаємо, скликання Синоду Українських Єпископів натрапляє на великі труд­ нощі, його вже третій раз відкладається, і ходять чутки, що Східня Конґреґація робить старання, щоби такому Соборові наших Владик перешкодити, й тим не допустити до завершення організаційної структури нашої Церкви. Тому таки сьогодні, коли на церковному полі маємо до діла із нашими віковічними ворогами, які активно стоять проти належних нам прав, мусимо здобутись усі на відповідну тим заходам акцію. Безспірною об'єднаною нашою поставою мусимо доказати Святішому Отцеві, Верховному Архиєпископові, нашим Митрополитам, Владикам, що ми мусимо вдержати й закріпити єдність і помісність нашої Церкви, що ми мусимо стати на оборону перес­ лідуваних її вірних, і на оборону приписаних її прав, які не здійснюють­ ся, які лежать під сукном в Апостольській Столиці. Коли ми усі, разом із нашими душпастирями й ієрархами,не станемо на оборону нашої розтерзаної Церкви, то ми не здамо іспиту перед вимогливою історичною хвилиною, і ледвії чи колись ще зможемо стати підметом, а не предметом історичного процесу.

-12digitized by ukrbiblioteka.org


Василь Пасічняк МЕЛХІТСЬКИЙ ПАТРІЯРХ ПРО НЕОГРАНИЧЕНІСТЬ ТЕРИТОРІЙ СХІДНИХ ЦЕРКОВ Мелхітська патріярша Католицька Церква східного обряду е замітна тим, що Її провід є вільний від сервілізму у своїй церковній полі­ тиці. Це виявилося у зв’язку^з приїздом Її патріярха до ЗСА у листо­ паді 1968 в цілі висвячення Йосифа Рая на архиєпископа мелхітів в Із­ раїлю. Підчас свого побуту у Вашинґтоні патріярх Максімос V виявив свій плян включення мелхітських католиків на території ЗСА під юрисдикцію мелхітського патріяршого уряду. Мелхіти в ЗСА є під юрисдикцією папського екзархату. Але від 1966 р . , по смерти папського екзарха єпископа Наймі, Рим не назначив ще й досі нового екзарха, мабуть тому, що провід Мелхітської Церкви не вдоволений з того, що Її вірні в цій країні підлягають римо-католицькій юрисдикції, себто - папському екзархові. Патріярх Максімос V оправдує це становище Мелхітської Церкви рішенням Ватиканського Собору, який "ясно визнав, що поодинокі цер­ ковні обряди, включно зі східними обрядами, не є ограничені до специ­ фічних територій", та тим, що "вся традиція Мелхітської Церкви вима­ гає відкритих дверей до р^сту і не є ограничена лише до Середнього Сходу, так як і Латинська Церква не є ограничена до території Італії чи Европи". Східний патріярх повідомив, що: "Недавний мелхітський синод про­ студіював уважно це питання і ствердив, що встановлення папського ек­ зархату в Америці, залежногр прямо від Риму, замість єпархії о б ’єдна­ ної з мелхітською ієрархією, було б незгідне зі східним церковним правом, яке підтвердив Другий Ватіканський Собор". Патріярх Максімос V на запит, чому він сам не встановив досі мелхітської єпархії в ЗСА, відповів, що цього не зробив тому, що *!їіє хоче бентежити Папу, який старався встановити переходову каноніч/ну управу для мелхітів в ЗСА, за що він є вдячний Папі. Однак, мимо цього, він представив Папі Павлові VI довге меморандум підчас своєї приватної авдієнції 14 жовтня 1968 р.^, в якому подав причини, чому треба змінити папський екзархат на правну єпархію, або патріярхальний екзархат, підлеглий душпастирській владі патріярха і у повній злуці з мелхітською ієрархією." Патріярх висловив віру, що "Його Святість погодиться на те, щоб ця проблема була розв’язана у повній згоді із декретом Другого Вати­ канського Собору, який рішив, що Східні Церкви, так само як і Західна Церква, мають повне право і є зобов’язані до самоуправи", бо "так, як Римський Первосвященик, який є патріярхом Заходу і назначує єпископів в Латинській Церкві, так у Східних Церквах таке саме право мають поо­ динокі патріярхи /також верховні архиєпископи - В. П./ зі своїми синодами". "Ми віримо" - говорив він - "що Папа Павло це визнає, так як це визнав Другий Ватиканський Собор, і що буде можливо подбати про єпископа для американських мелхітів згідно з їх бажанням, і цей єпис­ коп буде повноправним членом мелхітської ієрархії." Патріярх сказав, що "великі принципи церковного порядку і життя та колегіяльність, були поновно відкриті Другим Ватиканським Собором. 'Вони можуть дати нове життя церковним інституціям, єпископським сино­ дам і парохіяльним радам. Тому, що ті принципи глибоко вкорінені в традиціях Східних Церков, так православних як і католицьких, ми радо хочемо, бачити їх поширення. Зміна Мелхітського екзархату до його -13-

digitized by ukrbiblioteka.org


належного статусу буде благословенням для мелхітів і ми молимося, щоб це стало прикладам для римо-католиків відносно їх обрядів." Виступ мелхітського патріярха проти ватиканської практики в Східних Церквах відносно ограничення юрисдикції патріярхів / також верховних архиєпископів - В. П. / до їхньої власної території в розу­ мінні первісного матірнього терену цих Церков, покликаючися на Дру­ гий Ватиканський Собор, є надзвичайно важним та повчаючим також для українців. Деякі українські церковні плавники ще донедавна сумнівалися в те, що наш Верховний Архиєпископ Кир Иосиф має юрисдикційне право поза матірним тереном Української Католицької Церкви, себто в країнах віль­ ного світу, в яких існують її дочерні Церкви. Вони не вловили того, що поняття "власної території", первісного матірнього терену в такому розумінні як це суґерувало західне право до Другого Ватиканського Собору, в Східних Церквах не було практиковане. Східні Церкви в міру потреби свій терен поширювали, або навіть міняли і пересували свої центри туди, де громадно жили вірні їх обряду, які з різних причин мусіли покидати свою батьківщину. Це, між іншим, потверджує хочби історія мелхітського і вірменського патріярхатів, які нині існують поза первісною матірньою територією своїх Церков. Цей давній і зрозумілий погляд в Східних Церквах деякі наші правники не визнають міродатним для Української Католицької Церкви, якої вірні також мусіли покинути матірний терен з економічних, чи політичних і релігійних причин. Чи справедливо і розумно є відмовляти нашій Матірній Церкві подібного права до її дочерних Церков, яким Вона дала початок і існування? Таке наставлення цих людей можна поясню­ вати хіба їхнім сервілізмом, який Митрополит Української Католицької Церкви в Канаді, Кир Максим, назвав "нашою чорною плямою". Погляди патріярха Максімоса V про правне поняття "власної те­ риторії" опублікував "Нешенел Католік Нюз Сервіс" американського єпи­ скопату. Виглядало, що це інформаційне б ’юро підтримує погляди мел­ хітського патріярха. Однак це лише так виглядало, бо той же сам "Нешенел Католік Нюз Сервіс", в другій половині листопада подав, в противагу до становища патріярха, інформацію під заголовком: "Проти­ виться встановленню окремої дієцезії американських мелхітів". В цій другій інформації подано, що парох Церкви мелхітського обряду о. Джан В. Гаддад є проти предложення патріярха мелхітського обряду Максімо­ са V із Антіохії, щоб у ЗСА створити окрему мелхітську єпархію. Цей отець заявив, що "здійснення задуму патріярха поставило б американських священиків і вірних під авторитет Середнього Сходу і було б кроком взад, бо американські мелхіти давно не мають ні мов­ ного, ні культурного зв’язку з Середнім Сходом". У виступі о. Гаддада географічно-територіяльний аргумент /Се­ редній Схід, в даному випадку/, для опрокинення задумів патріярха Максімоса V, не є новістю. Більш болючим аргументом для мелхітських церковних мужів мусить бути факт занепаду мовного і культурного зв’яз­ ку американських мелхітів із Матірньою Церквою, якщо дійсно так є. Це також надзвичайно повчаюча лекція для вірних Української Католицької Матірньої Церкви, розсіяних у світі. Це поновно пригадує нам, що кожна вітка Церкви, що затратить свій юрисдикційний зв’язок зі своєю Матірньою Церквою, з часом затрачує всі познаки і прикмети своєї Матірньої Церкви. Такий стан нищить традиційний і родовий характер вірних, а їх дочерна Церква з часом стає жертвою чужої, сильнішої Церкви, ради чужої церковної асимілізаційної політики шовіністичних груп.

-14digitized by ukrbiblioteka.org


Цей виступ мелхітського священика не вважаємо припадковим. Його треба розуміти як організовану дію певних кругів на те, щоб знівечити заходи патріярха Максімоса V, а посередньо також і старання Верховно­ го Архиєпископа Української Католицької Церкви правно о б ’єднати Її єпископів в одній юрисдикції. Згідно з інформаціями "Нешенел Католік Нюз Сервіс” цей плян є такий: "Отець Гаддад сказав, що він не думає, що теперішня розв’язка /папський екзархат для мелхітів - В, П./ повинна .бути збережена; на­ томість краще буде, якщо католики мелхітського обряду і всі інші гру­ пи візантійського обряду в ЗСА о б ’єднаються коло одного престолу, під юрисдикцією одного митрополита зі стажем архиєпископа. Різні візантій­ ські групи" - він додав - "репрезентували б тоді реальну силу, якщо б постала об’єднана юрисдикція, яка була би здібна підприйняти такі по­ трібні проекти як будова шпиталів і шкіл і організування програми соціяльної акції між своїми вірними і другими людьми." 0. Гаддад дальше доказував, що "Патріярх Максімос, стараючись про встановлення мелхітської американської єпархії, намагається збе­ регти історичні права і привілеї патріярха Антіохії. Патріярх не вра­ хував того, що американські мелхіти - американці другої і третьої ґенерації - постійно позбувалися старих зв’язків із Середнім Сходом." Роздумуючи над тими під’їздними ідеями поданими отцем мелхіт­ ського походження, в нашій уяві з ’являються "рідні" сильветки. Різни­ ця хіба та, що мелхітський отець одверто все виспівав, а наші блудителі пробують чужі пляни реалізувати підступно. Ці пляни - створення Церкви візантійського обряду - є незгідні зі становищем папів і з церковним законодатством. Проєктодавці творення нової "Церкви візантійського обрядуГ| однак не переймаються тим, що неґація існуючих обрядів, які самі в собі є церковним правом, а не лише виявом зовнішних форм, є протиканонічне. "Моту Пропріо Клєрі Санктітаті” /канон 1 § 3/ каже, що "Духовенству і вірним забороняється спонукувати впроваджування змін в другому об­ ряді", а тимчасом ініціатори нової Візантійської Церкви пропонують ліквідацію поодиноких східних обрядів дорогою їх злиття в один візан­ тійський обряд. Проєктодавці повинні також пам’ятати, що, згідно з канонічними нормами, Апостольська Столиця тепер визнає сімнадцять діючих обрядів /ін віґоре/, які витворилися з бігом часу із первісних груп. І так, з первісної Александрійської групи постали такі обряди: коптійський і етіопський; з Антіохійської групи постали: маланкорський, маронітський і сирійський; з Константинопільської первісної групи постали: болгарський, грузинський, грецький, мелхітсь��ий, італо-альбанський, румунський, російський, сербський і український/рус*ький/ ; з Халдей­ ської груп-: постали: халдейський, малябарський і вірменський обряди /проф. о. М. Войнар: "Про східні обряди" - Катол. Універс. у Вашинґтоні/. Отже, між обрядами канонічно визнаними Апостольською Столицею, зовсім не згадано візантійського обряду, під фірмою якого реформатори з-поза Східних Церков підшептують створити "Церкву Візантійського Обряду", з новою юрисдикцією. Питаємо: кому і нащо це потрібно? Чи лде Христові ідеї спонукують їх до цього, чи радше жажда дочасного воло­ діння і політичні пляни? Прикро, що освічені християни двадцятого століття легковажать доручення. Христа дане Його Апостолам "навчати всі народи на всіх мо­ вах", а не ліквідувати народи в і м ’я політичних задумів. Краса Божого устрою полягає не в однакості і монотонності, але в різнородності. -15-

digitized by ukrbiblioteka.org


Христова Церква росла визнанням і пошаною народніх традицій, включно з поганськими. Шкода, що захисники візантійщини не назвали, які саме візантій­ ські групи вони знають, що бажають створити "Церкву Візантійського Обряду"? Кого мається на увазі на митрополита цієї церкви? Чому о. Гаддад думає, що така церква потрібна як "реальна сила" для будо­ ви шпиталів, шкіл і акції соціяльної програми? Чи для цього завдання треба аж творити нову "Візантійську Церкву" і вносити в упорядкова­ ний христ-иянський світ хаос і заколот? Право на власну ідентичність і на власну, окрему Церкву, є для всіх людей однакове, всюди на Божій землі> Як довго утримуються куль­ турно-духові зв’язки різних груп з матірними країнами, так довго кра­ їна їхнього нового поселення користає з надбань і багатства старих культур і цивілізацій і це приносить всім лише користь. Прикро, що духовники цьрго не розуміють і зачинають говорити, що "ідеї і традиції їх предків є мертві". Тому не дивуймося, що дехто пропаґує, що "Бог є мертвий". Події в одній частині Христової Церкви мають вплив на другі Її вітки. Тому треба слідкувати за всіми процесами, що виринають в Хрис­ товій Церкві. Треба збагнути, до чого хто зміряє і, ніби в^ і м ’я користи для християнства, пропаґує всякі новості, що вносять розбрат у християнській спільноті. Нашим дороговказом в церковній мандрівці є наш Патріярх Йосиф і ті наші Владики, які Його пляни уважають своїми та разом ідуть шляхом Великих Попередників. Наш Блаженніший Первоієрарх не уляг найсильнішим чужим покусам у великому горю і тому Він і вірні Матір­ ній Церкві наші Владики дають нам запоруку, що Вони збережуть Україн­ ську Церкву і обновлять Її силою Правди Христової Віри. Рідна Церква потрібна для Християнської Місії серед українців на чужині і на Батьківщині. Нехай слова св. Кирила, великого апостола Східних Церков: "Отселі нісм аз ни царю слуга, ни іному никомуже на земли, токмо Богу Вседержителю" - завжди просвічують наші рішення в справах Рідної Церкви.

*/С

Освячиним віками привітом ’’Христос Воскрес”

*>с

вітають 7С

“/С

*/С

•/С

SL ■/С

тс

своїх покупців, Родину, близьких і дальших знайомих, українську громаду й організації культурного, церков­ ного та політичного життя - Михайло і Валя Дуцилович "0 Р І 0 Н ,,м у Філядельфії, при і+925 Олд Йорк Рд.

-16-

digitized by ukrbiblioteka.org

* * * * * * ■к * * * * * * * * * •* * * * * * .* * * * * *


СКІЛЬКИ У НАС ЛЬВІВСЬКИХ АРХИЕПИСК ОПІВ ? Серед сумних подій, які тяжкими хмарами нависли над нашою Церк­ вою, найболючіше відчуваємо арешт радянською поліцією Архиєпископа невизнаної радянською владою Української Католицької Церкви ПреоСв. Кир Василя Велиічковського. Цю вістку подав першим філядельфійський католицький щоденник "Амет>ика", базуючись, як подано, на віродостойних джерелах, безпосередньою причиною арешту подано поліційну провокацію із відвідувачем-туристом, який мав би був зго­ лоситись до Преосвященного Кир Василя, взяти в нього деякі стверджен­ ня про його діяльність на письмі, і передати опісля поліційним влас­ тям. Історія правдоподібна, але не конечна, бо ці, хто виконує функ­ ції душпастиря чи ієрарха без дозволу держави, можуть бути арештова­ ні кожної хвилици і без провокації. З тим усі рахувались. Звичайно, для зовнішнього світу, для чужинців, самого твердження українського щоденника замало, і їм треба було б якогось більш офіційного потвер­ дження* Але для нас, яких трагічними подіями доля обдаровує обильно, немає чого ждати додаткових потверджень. Ця подія для нас "самозро­ зуміла" • Від українського католицького щоденника треба одначе вимагати більш компетентного висвітлювання таких справ, щоби його читачі, а спеціяльно чужинці, зовнішний світ, міг трактувати такі повідомлен­ ня з довір’ям і вважав їх за джерельні* Але "Америка" виявилась тут несолідним джерелом інформації, бо подала, що у в ’язнений Кир Василь Величковський, ЧНІ, є Львівським Архиєпископом Української Католи­ цької Церкви, тоді, коли кожний заінтересований знає, що ним є Вер­ ховний Архиєпископ Кир Йосиф. Коли прізвище Кир Василя попадає' вперше до світової преси, і коли ніхто досі про нього не чув і не знав, то треба подати про нього відомості компетентно й достовірно, щоби недовірливий зовнішний світ не міг закинути нам, що ми видумує­ мо своїх архиєпископів. А коли дійсно Кир Василь є Архиєпископом Львівським, то треба подати коли і хто його на це становище номінував. Коли це зробив Апостольський Престіл, то треба написати як і коли, щоби усе було ясно і переконливо. Також треба було б вияснити тут позицію Верховного Архиєпископа Кир Йосифа. Інакше то такими інформаціями впроваджуємо самі себе в блуд, а в чужинців викликаємо недовір’я. Самий факт у в ’язнення Ієрарха не можна трактувати відірвано, а лише в сумі усіх подій, що стосуються нашої Церковної організа­ ції і її майбутнього. Мається тут на думці відмова нашій Церкві помісности, відмова навіть найелементарніших ознак самобутности, інкорпорування наших єпархій у місцеві національні латинські цер­ ковні одиниці держав, у яких вони існують, і нехтування основними потребами вірних, якщо говорити про єпархії поза Радянським Союзом, та арешти, репресії і обмеження у виконуванні християнських практик, якщо говорити про підрадянську дійсність. Не рятує нашої Церкви і не обіцює їй кращого майбутнього Ватикансько-Московське зближення, ані часте перебування представника Ватикану, монсіньйора Гільдебрандта, у Москві. Скорше навпаки. Терновий вінець нашій Церкві доплі­ тається, і в ньому щораз більше болючих колючок. У в ’язнення владики Кир Василя відбулось 29 січня цього року. Вістка про нього була друкована у першій половині лютого цього року. .В день коли ці рядки підуть на друкарську машину повинен вже закін­ читись час дипломатичної мовчанки, вимаганий для провірки цієї відо­ мості різними леґальними чи журналістичними шляхами. Але цей зовніш­ ний світ, а спеціяльно католицький, уперто мовчанку продовжує. Спе­ ціяльно вражає нас відсутність реакції Апостольської Столиці. -17-

digitized by ukrbiblioteka.org


Недавно в Іраку прилюдно повішено групу з чотирнадцяти арабів і жидів, обвинувачених і засуджених за шпигунство у користь Ізраїля. Немає в тому сумніву, що в ситуації таких національних ворожнеч, які існують на Близькому Сході, не може обійтися без шпигунства. Це до­ казується навіть фактом докладної поінформованости ізраїльських збройних сил про оборонні споруди й стратегічні влаштування їхніх арабських сусідів. Отже шпигунська діяльність, яка супроводиться підкупством, продажністю, шантажом, зрад&ю національних інтересів й іншими аморальними засобами, мусіла хоч в якійсь мірі лежати на сумлінні засуджених, хоч не наше діло у це вмішуватись. Але вмішу­ ємось тому, що в обороні власне того рода людей виступив /по радіо/ найвищий авторитет Католицької Церкви - Святіший Отець Папа Павло VI. А про арешт Ієрарха нашої Церкви, ісповідника віри, і його священи­ ків - це саме ватиканське радіо мовчить.

ЧИ МИ ЩЕ СЛОВ’ЯНИ 15 лютого цього року в Римі, в базиліці св. Петра, урочисто відзначено 1100 літні роковини від дня смерті св. Кирила, апостола слов’ян. Святіший Отець відправив Богослужбу при співслуженні цер­ ковних достойників від різних слов’янських народів, в тому числі від чехів, словаків, болгарів, югославів, росіян та білорусинів. Не згадується у пресових повідомленнях про поляків, які вже мабуть мають досить слов’янської єдности, й не було при співслуженні нікого із українських ієрархів, які повинні б там бути хоч би тому, що вони належать до Кирило-Методіївської віри й уживають досі кирилицю. Не знаємо причини цієї разючої відсутности і не можемо її належно по?яснити, чи це була іґноранція, чи це був недогляд, чи це була доціль­ ність або демонстрація, і з чийого боку. Помітне те, що Св. Отець у своїй проповіді відзначив заслуги св. Кирила перед культурним християнським світом в тому, що він по­ ширив християнську віру, створив азбуку для слов’янських народів, та що був завжди вірним Апостольській Столиці та Престолові св. Пет­ ра. Святіший Отець ствердив, що Кирило-Методіївська віра - це віра тотожна із католицькою, та що слов’яни знають, що значить визнавати й обстоювати її, та зносити за неї тяжкі терпіння. Вірність Апостольській Столиці і тяжкі терпіння за святу Христову віру це звичайно вартості, яких не міряється звичайними стандартами, ані іншими дочасними критеріями. Людина, яка вибирає дорогу терпіння для здійснення Христової науки на землі не очікує за це жадної заплати, поминання її заслуг, вивищення або винагороди. Одначе вона також не заслуговує на промовчування її, відсунення від важніших церковних подій, ані тимбільше на заперечення їй певного морального права. Бо коли ці слова Святішого Отця "відбивалися луною" в стінах базиліки разом із "старинними й модерними слов’янськими мовами", і де були репрезентовані "майже усі модерні слов’янські на­ роди", два,сучасні найбільші ісповідники за Церкву Христову, Блаженніший Кир Йосиф Сліпий і Преосв. Кир Василь Гопко, сиділи десь у Ватикані поза тими стінами базиліки, третій найновіший ісповідник Преосв. Кир Василь Величковський сидів власне вже серед таких стін, які спричинюють мучеництво, а їхнього розбитого і страждаючого наро­ ду не було серед модерних слов’янських народів, раз на тисячусто літ визнаних, серед стін базиліки св. Петра. Видно, що вони визнавали Апостольський Престіл не так як треба. Або, може, ми не такий слов’ян­ ський народ, як треба... -18-

digitized by ukrbiblioteka.org


ДР. ЛЕВ ВАСИЛЬ СМІШКО Дня !}. березня 19^9 року умер у Філадельфії Др, Лев Василь Смішко, лікар,- .активний громадянин української громади і голова Відділу Това­ риства за Патріархальний Устрій Української Католицької Церкви у Фі­ ладельфії . Покійний народився 2 лютого 1902 року у Львові. Закінчив Філію Академічної Гімназії у Львові, і сімнадцятирічним юнаком вступив до­ бровольцем до Української Галицької Армії. Брав активну участь у Лис­ топадовому Зриві, і разом з декількома його товаришами завісив тоді синьо-жовтий прапор на львівській ратуші. В рядах УГА відступив на Ве­ лику Україну, перебув у чотирокутнику смерти, опісля попав у польський полон. Із полону щасливо утік на Чехословаччину, де осів на довше, і закінчив успішно медичні студії, осягнувши ступінь доктора. Коли роз­ горілись обіцюючі події на Закарпатті 1938 року, покійний др. Лев Смішко знова зголосився до зброї, був у Закарпатській Січі, а після її розгрому повернувся до Праги. І9Ц.З року під час німецької окупації побував коротко у рідному Львові, але скоро мусів залишити його, і включитися в загальний еміґраційний похід. У Львові одружився із відо­ мою лікаркою і громадською та політичною діячкою др. Софією Панкевич, Виеміґрувавши до Німеччини, подружжя Смішко, виконували свої лі­ карські обов'язки в різних умовах, але завжди з увагою і питомою їм добротою, за що мали вдячність від багатьох українських людей. Емігру­ вавши 191+9 року до ЗСА, обоє виконували дальше свої професійні обов'­ язки, але при тому весь свій вільний час і можливості присвячували для добра нашого народу й Церкви, ставши відверто і здецидовано за ідею помісности Української Католицької Церкви і її Патріярхату. Буду­ чи особисто знайомими Верховного Архиєпископа Кир Йосифа, стали меце­ натами і великими приклонниками Українського Католицького Університету у Римі, та собору Святої Софії. Родина Смішко відзначувалася багатьма християнськими чеснотами, за що пам'ять їх довго житиме серед філядельфійської української гро­ мади. Меценатами української науки у Римі вони стали лише завдяки осо­ бливій працьовитості, а визнавцями ідеї Патріярхату ізза великого іде­ алізму і глибокого християнського виховання. Від 29 листопада І9&7 Р°~ ку покійний др. Лев Смішко залишився і працював осамітнено, бо у віч­ ність відійшла його дружина, якої відсутність він глибоко переживав. 10 березня вранці жалібна філядельфійська громада відпровадила покійного д р . Лева Василя Смішка на вічне місце його спочинку, і по­ клала його побіч його незабутньої дружини. Нехай Вічна Пам'ять про Покійних, щиро відданих нашій Церкві і Народові, др. Лева Василя Смішко, і др. Софію Панкевич-Смішко, буде серед вдячної української громади такою, на яку обоє своєю ідеалістич­ ною добротою, відданністю, жертвенністю і христіян.ською поведінкою заслужили.

-19-

digitized by ukrbiblioteka.org


Прощальне Слово над домовиною бл. п. Дра Лева-Василя Смішка, голови Філадельфійського Відділу Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви, яке виголосив Др Юліян Колтун дня 9 березня 1969 року. Шановні Учасниці, та Учасники Жалібного Зібрання! Римський поет Горацій сказав про себе такі слова: :iNon omnis moriar, Multaque pars mei restabit*л "Я не умру цілий, бо велика частина мойого "Я" останеться." Коли поганський поет ствердив, що зі смертію не все кінчиться, то ми - Христіяни - знаємо, що безсмертна душа і діла людини не вмира­ ють після смерти її тіла. Коли ми тут зібралися, горем прибиті, щоби попрощати на дорогу вічного спочинку бл. п. невіджалуваного нашого Доктора Лева-Василя, то Його невмірущі добрі діла - як неструдженого лікаря, та як вели­ кого жертводавця-мецената на Український Католицький Університет, та на Собор Св. Софії в Римі, стають нині перед нами взнеслі, в цілій своїй величі, хоч сам Він був незвичайно скромною та невибагливою людиною, повною посвяти: Бо все, що мав - Він віддав Для одної ідеї, І терпів і страждав І трудився- для неї. А Його ідеєю була автономія Української Католицької Церкви у формі Патріярхату на чолі з Блаженнішим Йосифом - першим Україн­ ським Католицьким Патріярхом, що самостійно адміністрував би Україн­ ською Католицькою Церквою, признаючи лише Примат Папи, як Найвищого Учителя цілої Вселенської Церкви. Я - як член Управи місцевого Відділу нашого Товариства, та як близький співробітник незабутнього нашого Голови стверджую без пе­ ресади, що Він любив нашого мученика-Ісповідника, Блаженнішого Йосифа більше ніж своє власне життя. А ідея Патріярхату, якій Він майже виключно посвятив останні роки свого життя, була підчас Другого Ватиканського Собору так близько до здійснення як ніколи в історії. Чотири дні перед Його смертію, коли я був в Нього і просив, щоби Він не переймався останніми не надто веселими новинами з Риму, то Він сказав мені так: "Всі сили спряглися, щоби перешкодити скликанні Синоду Єписко­ пів і справі Патріярхату. Що чужі є проти - то це нічого дивного і того ми сподівалися, але факт, що свої - наші таки "приятелі", прикидаючись прихильниками, грають подвійну ролю, правдою торгують і позакулісово дальше торпедують сп.раву Патріярхату, - цей факт мене добиває і вкорочує мені життя." Дорогий і Незабутній Докторе! Спи тепер спокійно! Лицемірство людей вже не буде більше Тебе турбувати. Своєю жертвенністю та посвятою Ти збудував собі ще за життя пам’ятник триваліший від каменя і сталі, пам’ятник незнищимий в наших серцях. Хоч завтра сира земля покриє Твою домовину, то Твої діла стануть приміром для многих, що переймуться ідеєю і допровадять її до остаточного здійснення.

-20-

digitized by ukrbiblioteka.org


Прощаю Тебе від членів Управи нашого Товариства, від усього членства, та від прихильників, від ближчої і дальшої Родини. Прийми від нас усіх, що так численно тут зібрались, останнє "Спасибі" і останнє "Прощай"! Ти так бажав, щоби бодай померти на рідних землях. Та недіжда вся Ти тої хвилини, щоб повернутись на свою Вкраїну. Але ми посадимо Тобі на гробі червону калину. Будуть пташки прилітати Калиноньку їсти, Будуть Тобі приносити З України вісти...

Вияснення Редакції У зв’язку з друкованим у ч. І /рік 1968/ нашого журналу матеріялу в розділі "Документи нашої доби" п.н. "Рапорт Николая,\Архи єпископа Львівського і Тернопільського" Редакція має кореспонденцію від о. др. М. Соловія, в якій він стверджує, що: 1. в публікації його вислови подані односторонньо й перекручено, 2. в публікації немає того, що говорили його співбесідники, 3. Редакція заподіяла йому моральну кривду цією публікацією, 1^. вимагає від Редакції вияснення. Редакція вияснює, що: 1. вона опублікувала матеріял в такому вигляді як його одержала, без змін і поправок, зазначуючи для читачів, що "автор рапор­ ту пояснює події із власної точки бачення". 2. у матеріялі не було подано арґументації співбесідників о. др. М. Соловія, як також і не подав її для Редакції о. др. Мелетій Соловій. 3. Редакція надрукувала згаданий матеріял інформативним порядком в заінтерисуванні ініціяторами, керівниками, аранжовкою, роз­ мірами й наслідками відвідин у Львові, а не особами, які поїздки до Львова відбували, або відбувають. 1+. Коли хтось із наших читачів зрозумів ціль публікації рапорту інакше, то зрозумів її неправильно. Редакція слідкує, і роз­ цінює факт поїздок до Львова, /а не зміст рапорту/, з аспек­ ту єдности нашої Церкви, а не з аспекту персональних симпатій.

-21digitized by ukrbiblioteka.org


"ВІСНИК"

ПАРАФІЇ

СВ. ВОЛОДИМИРА

І

ОЛЬГИ

В

ЧІКАҐО

Від 8 грудня минулого року почав появлятись двотижнево "Вісник” Па­ рафії св. Володимира і Ольги в Чікаґо, новоствореної парафії' мирян, що практикують свою прадідівську християнську віру згідно з традиційним на Україні юліянеьким календарем, і які, в наслідок відомих і болючих по­ дій у Чікаґо відділились від парафії Св* Отця Николая. Наша Редакція•одер^ жала вже сім номерів "Вісника" і має певний образ про його вираз і функц��ю, "Вісник", насамперед непретенсійний, радше скромний, поставив собі за завдання інформацію парафіян про церковне життя, про релігійні справи, і про активність самої парафії, зорганізовану в церковних товаритсвах, братстві, сестрицтві, хорові, молодіжній організації. Ця перша й основна функція "Вісника" має на меті, не тільки інформувати, але й координувати широко розгалужене життя парафії, в якій кожна ділянка має свою програ­ му, своє керівництво і провадить свою активність в цілі встановлення^ і закріплення всього релігійного, а то й громадського життя в рямцях взір­ цево зорганізованої парафії. Цю свою функцію "Вісник" сповняє якось"поновому", якось інакше як це виглядає по усіх інших парафіях, які мають також свої друковані б ’юлетені, але в яких є лише сухі повідомлення про відправи й гроші, часто у двох мовах, а то й у одній, англійській, і коли між ними і мирянами нема якогось природнього духового зв’язку. "Вісник" видає Парафіяльна Рада, і тут є запорука, що видання репрезентуватиме нескомплікований зв’язок мирян до церковної влади, бо саме вони,миряни, є мотором розвитку всього релігійного життя у парафії'. Попри широко розгалужене парафіяльне життя публікація містить з вдалою доцільністю й актуальністю релігійний матеріял, святі євангелії, значення традиційних елементів у церковних відправах, висвітлення деяких сторінок життя християнина в світлі / і з цитатами/ святого письма, й ін­ ше. Але попри ці дві функції організаційного і релігійного характеру ма­ ємо у "Віснику" інформацію про релігійне життя із всього світу, з інших країн поселення українських громадян - як про поодинокі події у Римі, так і про ситуацію на Чехословаччині та на Україні, включно про болючі вістки про спалення цінних архіварних матеріялів у Видубецькому Манастирі у Київі. Публікація має тенденцію дати читачеві повний образ життя нашої Церкви та інформацію із найважливіших її сфер, що ставить її да­ леко поза рямці парафіяльного б ’юлетеня. Або, оцінюючи її з іншого ас­ пекту, - інформація, що її дає "Вісник, охоплює наше релігійне життя в місцевому й світовому маштабах, і дає читачеві цінні відомості для йоіго щоденного вжитку, і для церковно-політичної орієнтації. В цьому аспекті, коли йдеться про церковно-політичні справи, запри^ мічуємо на терені Чікаґо дублювання, бо журнал "Мирянин" більшою части­ ною свого змісту присвячений тим же справам. Виглядає, на майбутнє ко­ ординація видавничої праці зможе бути переведена в життя з успіхом для самих видань і з користю для читачів. Отець парох Павло Джулинський дав своє благословення: для вірних своїх співбратів-парафіян і для їхньої видавничої діяльності, і вся пра­ ця має його духове зверхництво. Видання редаґує др. Василь Маркусь, а співробітниками й авторами є відомі нам прізвища: проф. Ілля. Витанович, Антон Вітковський, Степан Ґоляш, Олександер Фаріон, Павло Сениця, Роман Завадович та інші. Щеісти Боже> корисній праці тих примірних громадян!

-22-

digitized by ukrbiblioteka.org


З ДІЯЛЬНОСТИ НАШОГО ТОВАРИСТВА: Нижче передруковуємо частину листування Головної Управи нашого Товариства.

Товариство за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви к р а й о в а

Н Ю

И О Р К

у п р а в а

ЗСА

Ф И Л А Д Е Л Ф І Я

Нью-Йорк, 26 січня 19^9 Р. Всесвітліший Митрофорний Протоєрей о. Прелат др. Василь Кушнір Голова Секретаряту Світового Конґресу Вільних Українців Зінніпеґ, Ман. Канада. Слава Ісусу Христу! і Всесвітліший Отче Мітрате! Управа Т-ва за Патріярхальний Устрій Католицької Церкви та все наше членство в ЗСА з подякою вітає Ствердження і Постанови пленуму Секретаряту СКВУ у Торонті від 20-22 грудня 1968р. Зокрема ми щиро вдячні за ІО-тий уступ постанов, в якому висловлений заклик до всіх Центральних Крайових репрезентацій нашої діяспори в справі акції за Патріярхат Української Католицької Церкви. Ця постанова є саме тепер дуже актуальна й вона повинна зобов'я­ зувати всіх е і л ь н и х Українців. Ми дозволимо собі пригадати, що наше Т-во вже 5 -тий рік веде посилену й чесними засобами боротьбу за метові права нашої Церкви, то є за Патріярхат! Тому то цей рік - І9&9 мабуть і буде Еирішним роком у цій святій справі. Вкінці хочемо доброзичливо відмітити, що кінцеве речення Вашої 10-тої постанови має мінімальний характер, якщо взяти до уваги те, що Українське Католицьке Єпископство в Перемишлі це одно із найстарших у Східній Европі .

Просимо ласкаво прийняти вислови нашої глибокої пошани

Василь Качмар голова

- 2 3 -

digitized by ukrbiblioteka.org


Товариство за Патріархальний Устрій Української Католицької Церкви к р а й о в а

Н Ю

И О Р К

у п р а в а

ЗСА

Ф И Л А Д Е Л Ф І Я

Дня 18-го лютого І9б9 До Крайової Екзе кутиви Україноького^Конґресового Комітету Америки, Н . Й . Вельмишановні Пані та Панове! Невідрадня. ситуація, що в ній під цю пору знаходиться наша Українська Католицька ЦЕРКВА, а з окрема журба за її непевне майбутнє, спонукує нас турбувати Вас оцим письмом. Ідеться про те, що минуло­ річна візитація Блаженнішого Верховного Архиєпископа Кир Йосифа Слі­ пого Дочерних наших Церков у вільному світі, повністю об’єднала усіх Українських Католицьких Владик і все українське громадянство для справи ІІатріярхату. У часі тієї тріюмфальної візитації Блаженнішого Кир Йосифа всі наші Владики публічно висловлювали свою беззастережну підд ржку ідеї Патріярхату Української Католицької Церкви. Ба що більше, Українська Католицька Пресова Служба у Вінніпеґу подала була радісну вістку, що довгожданий Синод наших Владик відбу­ деться або при кінці 1968 р., або в перших місяцях І9&9 Р* Секретарят СКВУ в своїх нарадах 20-22 грудня І9&8 р. в Торонті - Канада схвалив низку постанов, а між ними 10-та многоважна та зобов’язуюча всі укра­ їнські крайові та центральні організації та їхні репрезентації, а по суті все громадянство, посилити в цьому році І9б9--му акцію в спра­ ві Патріярхату Української Католицької Церкви. Тому Управа нашого Товариства прохає Екзекутиву УККА мати на увазі загрозливу ситуацію нашої Церкви та вижче згадану постанову СКВУ і на своїй найближчій нараді схвалити певні протинаступн^іцькі рішення, а саме: УККА як надрядна наша установа закликає всі крайові та центральні українські установи негайно підняти петиційну акцію до Святішого Отця „У справі Патріярхату У.К. Церкви^ у справі скликання Блаженнішим Кир Йосифом Синоду наших Владик і то в найближчому часі.! Просити наших Влвдик і духовенство, щоб і вони приєдналися до цієї акції своїх мирян. Ми відмічуємо, що якщо акція у справі нашої Церкви не буде під­ нята негайно, то може прийти цілковите заломання українського грома­ дянства що матиме фатальні наслідки. З висловами глибокої пошани Василь Качмар голова

о. Володимир Білинський почесний голова

- 2 4 -

digitized by ukrbiblioteka.org

Др. Олександер Ничка секретар


Товариство за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви к р а й о в а

Н Ю

у п р а в а

Ф И Л А Д Е Л Ф І Я

ЗСА

И О Р К

Високопреосвященніші та Преосвященні Владики Української Католицької Церкви У вільному світі!

С і а в а

І с у с у

Х р и с т у !

Ваше Високопреосвященство-Ваше Преосвященство!

Наше Товариство в порозумінні з Крайовими Управами в різних країнах^у вільному світі просить Блаженнішог ор Верховного Архиєпископа Кир Йосифа і В а с ,Українські Високопреосвященніші та Преосвященні Владики,ласкаво доручити Вашому Всечесному Духовенству відслужити в неділю, дня 27-го квітнж І969р«останню. Святу Літурґію,а де це немож­ ливо, то Молебень до Цариці неба й землі-Всепречистої Діви Марії.-з а Помісність і Єдність Української Католицької Церкви, У цьому молитовному поході Український Божий люд благатиме Матір Божу Неустаючої Помочі,щоби Вона Своїм ласкавим заступництвом виєднала у Царя Небесного та Сина Божого Ісуса Христа особливих Божих ласк для: нашої святої Церкви та нашого народу. Сотні тисяч українських мирян дня; 27-го квітня ц.р, молитимуть­ ся! разом зі своїми Владиками та Священослужителями за свобідну прославу Христа Бога в поневоленій Україні та за Помісність і Єдність на­ шої страдальноІ Церкви. Тому гаряче прохаємо Вас,Дорогі наші Владики,благословити ласкаво цей наш молитовний похід.Ми згори дякуємо Вам,Високопреосвященніші та Преосвященні Владики за ласкаву згоду та доручення, Вашому Духовен­ ству правити дня: 27-го квітня ц.р. Святі Літурґії або Молебень в наміренні нашої Церкви, Прохаючи Вашого Архиєрейського благословення остаємо у синівській пошані,любові та відданості.

голова

о.Володимир Білинський почесний голова

Др.Олександер Ничка секретар

Березень,І969р*

- 2 5 -

digitized by ukrbiblioteka.org


Товариство за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви к р а й о в а

ЦЮ

И О Р ІС

у п р а в а

ЗСА

ФИЛАДЕЛФІЯ

21 березня 1969.

Слава, Ісусу Христуї Високопреподобний Отче! Крайова Управа Товариства за Патріярхальний Устрій Української Ка-, толицЬкої Церкви на свойому засіданні в дні 8 березня 1969 р. ви­ рішила провести молитовний день за помісність і єдність Української Католицької Церкви. В тій справі Головна Управа звернулася окремими листами до наших Владик у цілому вільному світі з цроханням о піддержку і благосло­ вення . Цей молитовний похід ми вирішили відбути в неділю дня 27 квітня 1969 р. - та у той день гарячими молитвами усіх українців католи­ ків ііросити Всевишнього, .щоб допоміг нашим Владикам завершити устрій нашої Української Католицької Церкви. Тому теж звертаємося до Вас, Високопреподобний Отче, не відмовити нашому сердечному проханню і у неділю 27 квітня після Служби Божої відправити молебень - та зарядити молитви за помісність і єдність нашої Церкви. Прохаємо Вас сердечно повідомити про це Валпих парафіян та візвати до масової участи у тих молитвах. Дякуючи Вам за Вашу допомогу і ласкавість остаемо з Християнським привітом За Крайову Управу: о . Володимир Білинський Почесний Голова Василь Качмар Голова

Д-р Олександер Ничка Секретар За Крайову Раду:

Д-р Роман Осінчук Голова

Проф. Михайло Тершаковець Почесний Голова

Листа одержали всі священики у діяспорі. 26

-

digitized by ukrbiblioteka.org


Товариство за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви к р а й о в а

Н Ю И ОР К

у п р а в а

ЗСА

Ф И Л А Д Е Л Ф І Я

о . Володимир Білинський Почесний голова

ських осередках у вільному світі Первоієрарха Української Католиць­ кої Церкви, їх Блаженства Верховного Архиєпископа Кардинала Йосифа Сліпого. Вся наша громада у вільному світі щераз виявила щире прив’я ­ зання до своєї Церкви, а також синівську любов та беззастережне довір’я до Української Католицької Ієрархії, що Її символізує, ре­ презентує та очолює Верховний Архиєпископ, Ісповідник Віри, Карди­ нал Йосиф. В дружньо-щирій співпраці з усіми нашими Владиками в цілій діяспорі, їх Блаженство, наш: Первоієрарх намагається закріпити помісність нашої Церкви в Українському Католицькому Патріархаті. Але в цих намаганнях наш Первоієрарх та наші Владики зустріча­ ють труднощі зі сторони тих ’’власть імущих” цього світа, що спокон­ віку ставились та все ще ставляться вороже до релігійних та націо­ нальних аспірацій українського народу. І тому наш Первоієрарх та наші Владики потребують у їхніх зма­ ганнях моральної піддержки своїх священиків та мирян. Високопреподобний Отче! В цілому вільному світі, по всіх наших єпархіях, зараз проходить акція висилки прохань нашими владиками, священиками, організаціми та мирянами до Святішого Отця Папи Павла УІ за встановлення Укра­ їнського Католицького Патріярхату. Оцим прохаємо Вас піддержати цю справу зложенням Вашого підпису на залученій петиції в латинській мові та висланням її чимскорше до Святішого Отця. Рівночасно прохаємо вислати одну підписану Вами копію прохання до Верховного Архиєпископа їх Блаженства Йосифа у Ватикані, а другу до Апостольського Делегата, їх Ексцеленції Архиєпископа Луїджі Раймонді у Вашінґтоні, Д.К. В тій цілі залучуємо заадресовані конверти. Щиро дякуємо за Ваш труд та піддержку цеї важливої справи, що нею для нас усіх є Український Кат<... ... * "-- л

ЗА КРАЙОВУ УПРА

27digitized by ukrbiblioteka.org


ДОКУМЕНТИ НАШОЇ ДОБИ:

Весною, минулого року делєґація Комітету Оборони Т р а д и ц і й і Мови Української Католиць­ кої Церкви в складі проф. Б, Попеля і інж. Б„ Трусевича була в Римі і відвідала Кардинала М. Фюстенберґа. По авдієнції вручено петицію, яку передаємо в перекладі на українську мову. Редакція. Слава Ісусу Христу! Чікаґо ЗО березня 1968 Ваша Еміненціє! Як делеґати Комітету Оборони Традицій Української Католицької Церкви, ввічливо прохаємо Вашу Еміненцію зробити інтервенцію в нашого чікаґського владики Ярослава Ґабра, щоб 6.000 /шість тисяч/ вірних могли святкувати надходячі Великодні Свята в Чікаґській катедрі за юліянським календарем, що є їхньою парафіяльною церквою. Ми спрямову­ ємо це наше прохання до Вашої Еміненції на те, щоб не допустити до згіршаючих протестанційних маніфестацій та щоб усунути непоруміння внутрі нашої парафії та єпархії в Чікаґо. Вже від чотирьох літ ми боремось за наші права. Наше Товариство завжди старалось уникати насильних воле-виявлець і від самого початку конфлікту представляло наші прохання так нашому єпископові як і ком­ петентним властям у Римі. Колиж наші свящ ики включно з єпископом в цілі осягнення своїх замірів перейшли зі шляху легальної та чесної боротьби на шлях примусів, погроз, екскомунікацій і відмовлення остан­ нього благословення помершим, до скандальної кампанії, неймовірних об­ винувачувань в наших українських часописах в Америці і до фальшивих інформації в американській пресі, тоді наші вірні стратили довір’я до церковних властей 1 взялись до зараз вживаних засобів, то це було нас­ лідком нечесної поведінки наших противників. Як нам відомо, наші церковні власті представляли нас тут в Римі у різних урядах як революціонерів, склонних до опозиції в кожній ді­ лянці, що їм не можна довіряти, та як атеїстів, що змагають насильно Знищити нібито гармонійне, релігійне життя нашої парафії і єпархії св. Миколая в Чікаґо. Однак що бажають оці т.зв. атеїсти? Вони бажають лише можливости учащати до церкви і приймати Святі Тайни та інші релігійні об луги за старою традицією їхньої Церкви, як це було дотепер. Зміну календаря можна було перевести тільки для тих, що такої зміни собі бажали, але треба було рівночасно зберегти нам, що задержали старий календар, релігі ну обслугу, а не залишити нас для наруги осторонь. Зміна юліянського календаря наступила за однобічною акцією і зі стосуванням насилля. Після чотирьох літ боротьби наша організація не б в силі контро­ лювати експльозивної ситуації. І тому, щоб не допустити до заіснування фактів, що їх тяжко буде в будучому полагодити і за які зараз ніхто не відповідає та, щоб показати нашу добру волю, ми, члени Товариства,від­ повідальні за його долю, рішили ще раз звернутись до Риму, щоб знайти якийсь компроміс, що бувби сприятливим для обох сторін у цій - 2 8 -

digitized by ukrbiblioteka.org


великій боротьбі на лоні нашої парафії і єпархії. Наближається Великдень. Наші парафіяни, що зберігають старий ка­ лендар, бажають відбути релігійні обряди, і згідно зі звичаєм, одер­ жати благословення пасок у своїй парафіяльній церкві, якої вони є членами. Треба заявити, при тій нагоді, що церковця віддана до нашої послуги, не задовольняє вимог наших вірних. Тому просимо Вас, Ваша Еміненціє, своїм впливом уможливити нам святкувати ці свята так, як ми бажаємо, у мирі, любові, та у повній згоді з нашими священством і нашими родинами. На жаль, ми спостеріга­ ємо, що вже тепер наші противники роблять заходи, щоб не допустити до здійснення наших бажань. Маємо інформації, що відповідні чинники вже тепер плянують замкнути катедру в святочний великодній день під претекстом відновлювання а кромі цього на той самий день призначили бла­ гословляння і відкриття нових будинків. Якщоб сталось таке, що катедра буде замкнена тоді велика частина наших вірних буде позбавлена Великодніх відправ за старим календарем. Запевняємо, що ..тоді обидві сторони підуть на повну боротьбу на вули­ цях міста Чікаїо як це вже трапилося передше серед подібних обставин. Зачуваємо, щс^ Управа міста вже робить заходи, щоб запобігти відкритій боротьбі українців-католиків• Наші люди вже не в силі терпіти провока­ ції і вже є рішені відповісти на ці провокації силою. Щоб це щ // трапилося пора дійти до компромісу який задоволив би обі сторони парафіян, парафію і єпархію св. Миколая в Чікаґо. Це домагання є релігійного характеру, бо це вимога релігійної обслуги. Закінчуючи наше письмо, склонюємо наші голови у вислові глибокої пошани та синівського прив'язання. /Проф. Богдан Попель/

/інж. Богдан Трусевич/

МОНУМЕНТА УКРАЇНЕ ГІСТОРІКА - ТОМ VII (УПБ,Рим) - Як чергове видання Українського Католицького Універ­ ситету ім. св. Климента Папи появився VII том історичних документів, зібраних колись Слугою Божим Митрополитом Андреєм. Документи ці, як відомо, доповняв з доручення Митрополита покійний о. Кирило Королевський так, що з смертю згаданого о. Кирила осталась збірка ХУ томів. Теперішний том містить в собі передостанній том збірки і з його поя­ вою осталися ще тільки документи XV-ro невиданого тому та інші мате­ ріали, що й скоро вийдуть друком як останній том. УІІ-ий том містить старинні письма від І77І4- - 1807 років. Це пе­ реважно свідоцтва і документи про переслідування української Церкви московськими царями на території тодішньої царської Імперії. Переслі­ дування ці тривали майже півстоліття, за царів Павла, Катерини _ІІ, Олександра І. Тоді був арештований Митрополит Теодосій Ростоцький, якого царська влада вивизла до Петербурга. Там він закінчив своє страдальне життя. ...Монумента нараховують 387 сторінок друку і містять І5>3 важні до­ кументи, без яких неможлива була б праця історика нашої Церкви і народу, їх видання далі пр довжується, бо крім збірки Слуги Божого Митр* Андрея є ще інші збірки молодих любителів старини. Треба бути тільки вдячним Верховному Архиепископові і Митрополитові Кир Йосифові, що з хвилиною свого приїзду до Риму допімнувся за тими документами, стряс їх з порохів десятиліть, велів упорядкувати їх і сам зайнявся їх виданням, ша ­ нуючи в той спосіб славну ідею і великий вклад труду і гроша свого світлого Попередника. /Скорочено за *’Вісями з Риму” , ч. З, 19^9/ -29-

digitized by ukrbiblioteka.org


Р Е З О Л Ю Ц І Ї

прийняті на СВЯТОЧНИХ ЗБОРАХ-АКАДЕМІЇ Парафії Святих Володимира і Ольги в Чікаґо Іб лютого І9&9 Р* Зібрані Іб лютого І9&9 Р» в Чікаґо на Святочних Зборах для вшанування 77-их уродин Верховного Архиєпископа і Кардинала Кир Йосифа Сліпого, вірні Української Католицької Церкви в кількости понад 800 осіб одно­ душно приймають такі резолюції: 1. Сердечно вітають їх Блаженство Ки]з Йосифа, Перв ієрарха Помісної Української Католицької Церкви з Його 77-річним ювілеєм та бажають ому сил, здоров’я і многих та благих літ у керуванні долею нашої Церкви, Заявляють свою синівську відданість Йому особисто і повну готовість всіляко підтримувати ідею утворення українського като­ лицького патріярхату. 2. Пересилають глибокий поклін і заяву вірности Голові Вселенської Католицької Церкви, Святішому Отцеві Папі Павлові УІ із заявою кожночасної підтримки і вирозуміння для Його мудрих і відпові­ дальних заходів у керуванні всією Католицькою Церквою. Водночас гаряче просять їх Святість приспішити організаційне завершення нашої Помісної Церкви українсько-візантійського обряду утворенням для неї Київсько-Галицького Патріярхату. 3. Закликають усіх наших Високопреосвященних і Преосвященних Архиєпископів і Єпископів відбути чимскорше Синод Українських Владик і на ньому одностайно прийняти постанову про патріярхат та поро­ бити усі заходи для зміцнення, росту і єдности нашої Помісної Церкви. 1^., Зобов’язуються присвятити свій труд, працю і засоби для розвитку і розбудови Парафії Святих Володимира і Ольги, як твердині і при­ кладу релігійно-національного і обрядового відродження нашої Цер­ кви в діяспорі, зберігаючи вірність традиціям, чистоти обряду та національний зміст нашої релігійно-національної культури, 5. Ідучи слідами і в дусі Ватиканського Собору Другого, вітають міжхристиянську співпрацю різних Церков, а насамперед щиро пропону­ ють і самі зобов’язуються здійснювати братні взаємини із своїми єдинокровними братами - православними українцями на основі рівности, взаємовизнання, любови і безінтересовної допомоги. Як сини одного народу і члени своїх заслужених і славних Церков ми повинні працювати в дусі зближення, а справу інсттуційної єдности залиша­ ємо Божому Провидінню. 6. Довідавшися про нові акти нищення української культури ^ н а ш і й батьківщині, .зокрема про підпали Видубецького манастиря та руйну­ вання історично-мистецьких пам’яток, зібрані протестують проти цієї брутальної форми нищення душі народу окупаційною владою. \Прохають Иіжнародню Організацію в справах культури, ЮНЕСКО поці­ кавитися цією справою і взяти під свій захист загрожені пам’ятни­ ки нашої минувшини. -ЗОdigitized by ukrbiblioteka.org


З М І С Т

До інтерв'ю Протоархимандрита о.др. А. Великого

З

С. ПРОЦИК: Церква в аренді ... Про Синод, але не той... Арендар розпоряджається Мученики за Церкву - невдячне покликання! Новітні Зельмани...

ї\.

М. ЛАБУНЬКА: Rutheni non sunt digni

9

В. ПУШКАР:

Історична відповідальність

II

В. ПАСІЧНЯК: Мелхідський Патріярх про неограничність територій Східніх Церков . . . . . . .

ІЗ

Скільки у нас Львівських Архиепископів?

17

Чи ми ще слов'яни?

18

Некролог /бл. п. др. Л.В. Смішко/

19

Ю. КОЛТУН: Слово над домовиною

20

Вияснення Редакції.

21

Про парафіяльний "Вісник11 у Чікаґо

22

З діяльцости нашого Товариства/листування/: Лист до Секретаряту СКВУ . Лист до Екзекутиви У К К А ............ Лист до Владик У.К. Церкви в діяспорі Лист до Впр. і Всч. Отців в д і я с п о р і .......... Супровідне письмо о. В. Білинського до Впр. Отців Філадельфійської Архиепархії. Документи нашої доби: Письмо до Східньої Конґреґації Резолюції з Чікаґо. ЗАКЛИК ДО МИРЯН

- 3 1 -

digitized by ukrbiblioteka.org

23 2lj. 25

26 27 28 ЗО


Товариство за Патріархальний Устрій Української Католицької Церкви Ню їїорк

КРАНОВАУПРАВА ЗСА

Філадельфія

УКРАЇНСЬКІ МИРЯНИ! У часі минулорічної візитації Блаженнішого Верховного Архиєпископа Кир Иосифа Сліпого Дочерних Церков і українських мирян у вільному світі, усі наші Владики торжественно висловлювалися за Патріярхальним устроєм Української Католицької Церкви. Сотні ти­ сяч Українців одушевлені вітали свойого духовного батька та провід­ ника народу. Та оце тепер Українці з тривогою дізналися про такі загрозливі для нашої Церкви та народу факти: арештування Єпископа Кир Ва­ силя Величковського у Львові і загадочна Його смерть та черговий наступ Москви на Українську Католицьку Церкву в Україні в ката­ комбах. Усунення Східною Римською Конґреґацісю Єпископа Васи­ ля Гопка, Ісповідника віри Христової та 18-літнього в’язня в оборо­ ні Української Католицької Церкви на* Пряшівщині, на Його місце призначено адміністратором словака о. Яна Гірку. Відбуття Синоду наших Владик для завершення Помісности нашої Церкви поважно загрожене. Тому в почутті великої відповідальности за долю нашої Церкви, закликаємо та прохаємо Управи Відділів і Мужів Довір'я нашого Т-ва та всі українські крайові та центральйі репрезентації Товариств і Ор­ ганізацій у ЗСА негайно організувати в місяцях березні і квітні ц. р.

ГРОМАДСЬКІ

ЗІБРАННЯ

та схва^иовати резолюцію до Апостольського Престолу в Ватикаді в справі Патріярхату Української Католицької Церкви та Синоду наших Владик! Підписану резолюцію Управами ТОВАРИСТВ і ОРГАНІЗАЦІЙ, релігійних і світських, слати негайно до Папи, а копії Блаженнішому Верховному Архиепископові, апостольському делегатові у Вашин­ гтоні та нашим Владикам. Управа нашого Т-ва, Відділи та Мужі .До* вір’я допоможуть точними інформаці'ями та резолюціями. Василь Качмар о. Володимир Білинський Д-р Олександер Ничка голова почесний голова секретар КРАЙОВА РАДА МИРЯН: Д-р Роман Осінчук Проф. Михайло Тершаковець голова почесний голова Березень, 1969 р.

digitized by ukrbiblioteka.org


"Патріярхат" №1 1969