Page 1

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Копія:

Приймальна комісія Тернопільського обласного державного музичного училища імені Соломії Крушельницької

Скаржник

:

Петренко Петро Петрович 01001, м.Київ, вул.Головна, 1, кв.1 тел. 211 22 33

В особі представника

:

Іваненко Іван Іванович 01054, м. Київ, вул. Центральна, 2, офіс 2 тел. 555 00 55

Суб’єкт оскарження

:

Тернопільське обласне державне музичне училище імені Соломії Крушельницької 46000, м. Тернопіль, вул. Паращука, 4 тел. (0352) 52-40-04

СКАРГА ПРО ВИЗНАННЯ НЕЗАКОННОЮ ВІДМОВУ У ПРИЙНЯТТІ ДОКУМЕНТІВ ДЛЯ УЧАСТІ У КОНКУРСНОМУ ВІДБОРІ ТА ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ДОПУСТИТИ ДО УЧАСТІ У КОНКУРСНОМУ ВІДБОРІ ДЛЯ ВСТУПУ НА НАВЧАННЯ ДО ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ І. Фактичні обставини справи Скаржник, Петренко Петро Петрович, виявив намір реалізувати своє право на освіту та вступити до вищого навчального закладу. У зв’язку з цим ___ липня 2011 року Скаржник звернувся до приймальної комісії Тернопільського обласного державного музичного училища імені Соломії Крушельницької (далі – училище) із заявою про прийом документів для участі у конкурсі для вступу на очну форму навчання за напрямом підготовки «театральне мистецтво» освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста. Проте, розглянувши надані Скаржником документи, приймальна комісія училища відмовила Петренку Петру Петровичу у допуску до участі у конкурсному відборі для вступу на навчання в училищі. Відмова була мотивована тим, що навчання оплачується з коштів обласного бюджету, а Скаржник відповідно до даних паспорта є мешканцем іншої області. II. Компетенція Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України Статею 12 Закону України «Про освіту» закріплено, що Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України разом з іншими міністерствами і відомствами, яким підпорядковані навчальні заклади, Міністерством освіти Автономної Республіки Крим реалізує державну політику в галузі освіти, здійснює контроль за її практичним втіленням, дотриманням актів законодавства про освіту в усіх навчальних закладах незалежно від форм власності та підпорядкування; здійснює керівництво державними навчальними закладами. 1


Стаття 1 Закону України «Про звернення громадян» гарантує право особі звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Статтею 16 зазначеного закону передбачено, зокрема, що скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі. Оскільки Тернопільське обласне державне музичне училище імені Соломії Крушельницької підпорядковане Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України, Петренко Петро Петрович звертається до зазначеного державного органу з цією скаргою. ІIІ. Правове обґрунтування вимог Стаття 53 Конституції України гарантує кожному право на освіту. Цією статтею також закріплено, що держава, зокрема, забезпечує доступність і безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. На розвиток даного положення статтею 6 Закону України «Про освіту» визначено, що одним із основних принципів освіти в Україні є, зокрема, рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку. Відповідно до частини 3 статті 3 Закону України «Про вищу освіту» реалізація державної політики у галузі вищої освіти забезпечується шляхом, зокрема, створення та забезпечення рівних умов доступності до вищої освіти. Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 04 березня 2004 року (справа про доступність і безоплатність освіти), доступність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах полягає у створенні державою відповідних умов для їх функціонування і розвитку, за яких особа змогла б реалізувати своє право на здобуття вищої освіти на основі конкурсного відбору, з урахуванням своїх здібностей та інтересів у вільному виборі типу вищого навчального закладу, напряму підготовки і спеціальності, профілю навчання. Отже, доступність освіти за конституційно-правовим смислом необхідно розуміти так, що нікому не може бути відмовлено у праві на освіту, і держава має створити можливості реалізувати це право. Зміст наведених правових норм свідчить, що держава в особі її уповноважених органів зобов’язана забезпечити дотримання права на освіту. Стаття 18 Закону України «Про вищу освіту», закріплюючи повноваження Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України в галузі освіти (далі – МОН України), визначає зокрема повноваження щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі вищої освіти і здійснення контролю за втіленням державної політики у галузі вищої освіти, дотриманням нормативно-правових актів про вищу освіту в усіх вищих навчальних закладах незалежно від форми власності і підпорядкування. Крім цього, зазначеною статтею передбачено, що до компетенції МОН України відноситься затвердження умов прийому на навчання до вищих навчальних закладів. На

2


виконання даного положення наказом МОН України № 961 від 19.10.2010 року затверджено Умови прийому до вищих навчальних закладів України (далі – Умови прийому до ВНЗ). Згідно з пунктом 1.2. Умов прийому до ВНЗ України ці Умови є обов'язковими для вищих навчальних закладів незалежно від форм власності та підпорядкування. Крім цього, пунтом 4.1. Умов прийому до ВНЗ України визначено, що правила прийому до вищого навчального закладу розробляються відповідно до законодавства України, у тому числі цих Умов, затверджуються керівником вищого навчального закладу не пізніше 15 листопада календарного року, що передує року прийому на навчання вступників, і погоджуються з Міністерством освіти і науки України. Отже, приймальна комісія училища, вирішуючи питання, пов'язані з прийомом до вищого навчального закладу, повинна керуватись Конституцією, законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та Умовами прийому до ВНЗ України. Пунктом 2.1 Умов прийому до ВНЗ України визначено, що організацію прийому вступників до вищого навчального закладу здійснює приймальна комісія, склад якої затверджується наказом керівника вищого навчального закладу, який є її головою. Приймальна комісія діє згідно з положенням про приймальну комісію вищого навчального закладу, затвердженим його керівником. Приймальна комісія, як закріплено пунктом 6.11. Умов прийому до ВНЗ України, розглядає документи вступників та приймає рішення про допуск до участі в конкурсному відборі для вступу на навчання до вищого навчального закладу. При цьому приймальна комісія вищого навчального закладу повинна керуватись частиною 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», якою закріплено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Таким чином, системний аналіз зазначених вище положень Конституції України, законів, рішення Конституційного Суду України та Умов прийому до ВНЗ України дають підстави стверджувати, що дії приймальної комісії Тернопільського обласного державного музичного училища імені Соломії Крушельницької є незаконним і таким, що позбавляє Скаржника можливості реалізувати його право на освіту. Частина 1 статті 8 Конституції України встановлює, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Крім того, частина 1 статті 9 Конституції визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» 17 липня 1997 року встановив, що Україна повністю визнає на своїй території дію статті 25 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім'я Генерального Секретаря Ради Європи про порушення Україною прав, викладених у Конвенції, та статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини (далі – Європейський Суд) в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Згідно з положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

3


Після прийняття Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Держава Україна взяла на себе позитивні зобов’язання щодо гарантій та захисту конвенційних прав, свобод та інтересів, у тому числі – права на освіту, яке захищене статтею 2 Протоколу № 1 до Конвенції. Зазначене положення Конвенції передбачає, що нікому не може бути відмовлено у праві на освіту. Відтак перше речення статті 2 Протоколу № 1 до Конвенції гарантує передовсім право доступу до освітніх закладів, які існують на даний момент. Отже, на думку Суду, викладеній у рішенні в справі «Лейла Шахін проти Туреччини» від 10 листопада 2005 року, «на будь-який вищий навчальний заклад, який існує у відповідний час, поширюються гарантії першого речення статті 2 Першого протоколу, оскільки право доступу до таких закладів є невід'ємною частиною права, проголошеного в цьому положенні». Крім цього, у рішенні в справі «Мюрсел Ерен проти Туреччини» від 07 лютого 2006 року Європейський Суд наголосив, що право на освіту, гарантоване першим реченням статті 2 Першого протоколу до Конвенції, "по своїй суті вимагає регулювання з боку держави, регулювання, яке може змінюватись у часі і просторі відповідно до потреб і ресурсів суспільства та індивідів. Абсолютно очевидно, що таке регулювання ніколи не повинно спотворювати суть права на освіту чи суперечити іншим правам, проголошеним у Конвенції". Отже, позиція Європейського Суду полягає у тому, що кожна держава-член Ради Європи повинна гарантувати особам, що перебувають в межах її юрисдикції право користуватися такими можливостями освіти, які існують на даний момент. Це означає, що держава не може втручатися у здійснення особою її права на освіту - ,наприклад, перешкоджаючи їй у використанні існуючих у державі можливостей отримати освіту. Крім цього, стаття 14 Конвенції закріпила, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. Конвенція не встановлює загального обов’язку недопущення дискримінації. Проте гарантії статті 14 доповнюють гарантії інших основних прав у Конвенції. Разом з тим органи Конвенції вказали на те, що висновок про дотримання державою своїх зобов’язань щодо забезпечення одного з основних прав, про які йдеться у певній справі, все-таки не усуває ймовірності висновку про порушення нею того ж самого положення взятого у поєднанні зі статтею 14. Наприклад, у «Бельгійській мовній справі» (1986 р.) Суд визнав, що хоча право на освіту, передбачене статтею 2 Протоколу № 1, гарантувалося всім дітям у Бельгії, відмова дозволити франкомовним учням відвідувати франкомовні шкільні заклади на околицях Брюсселю виключно з огляду на місце проживання їх батьків – тим часом як стосовно фламандськомовних учнів таких обмежень встановлено не було – становила дискримінацію, яку забороняє Конвенція. ІV. Вимоги Беручи до уваги положення статей 8, 9, 53 Конституції України, статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», статті 6 Закону України «Про освіту», статей 4, 18, 44 Закону України «Про вищу освіту», статті 13, 14 та статті 2 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ПРОШУ: 4


1. Визнати незаконним рішення приймальної комісії Тернопільського обласного державного музичного училища імені Соломії Крушельницької від 22 липня 2010 року про відмову у прийнятті документів Петренка Петра Петровича для участі у конкурсному відборі для вступу до вищого навчального закладу за напрямом підготовки «театральне мистецтво» освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста. 2. Зобов’язати приймальну комісію Тернопільського обласного державного музичного училища імені Соломії Крушельницької допустити Петренка Петра Петровича до участі у конкурсному відборі для вступу за напрямом підготовки «театральне мистецтво» освітньокваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста. ІV. Додатки 1. Копія паспорта Петренка Петра Петровича. 2. Копія довіреності представника Скаржника.

«_____» ___________2011 року

_________________________ (Іваненко І.І., представник за довіреністю)

5

В_дмова прийняти документи _ногороднього  

: Тернопільське обласне державне музичне училище імені Соломії Крушельницької 46000, м. Тернопіль, вул. Паращука, 4 тел. (0352) 52-40-04 Мін...

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you