Issuu on Google+

«Бог з великої Своєї милості відродив нас до Живої Надії через воскресіння Ісуса Христа» 1 Петр. 1:3

ЖИВА НАДІЯ

Cічень - березень 2014 р.

Безкоштовна християнська газета

ІСУС ХРИСТОС ГАРАНТ МИРУ!

Мир – відсутність війни. Ми живемо в такій реальності і правило цього світу – війна, а мир – як виняток. Христос зазначив, що ознакою останнього часу (часу, в який живемо ми) є війна (Мт. 24:6, Мрк.13:7, Лук. 21:9). Війна між країнами, війна між націями, війна між родинами, війна між сім’ями, війна між чоловіком і жінкою, війна між батьками і дітьми, і війна в душі кожної людини. Ви відчували цю війну, коли розум вам казав: «Ні!», а серце: «Так!» Коли ви прислуховуєтесь до свого серця, що ви відчуваєте? Стурбованість: чому? Тому що правило цього світу – війна. Коли є в серці гріх – миру і спокою не буде ніколи. Парадоксально, але для землі мир – це коли міняють набої, коли перезаряджають гвинтівки. Ще більший парадокс: для того, щоб зберегти мир, люди виробляють зброю, миротворцями називають тих, хто йдуть зі зброєю в руках здобувати мир. Люди цього світу мають багато потреб, але найбільша потреба: потреба істинного миру. Як здобути мир? Де його шукати, де знайти? Ні міжнародні домовленості, ні організація об’єднаних націй (уже ніхто й ніщо) не можуть гарантувати сьогодні миру. Давайте зупинимось і переведемо свій погляд на Голгофу, де помирав справжній гарант миру – Ісус Христос. Він прийшов на цю грішну землю, щоб дати мир. Через гріх люди втратили мир з Богом, мир один з одним і мир в своєму серці. Христос прийшов, щоб відновити мир. Христос підписав справжній договір про мир не чорнилом, не ручкою, а власною кров’ю. З народженням Ісуса Христа ангели сповістили, що на землю прийшов істинний мир: «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!» (Лк. 2:14). Божий мир суттєво відрізняється від розуміння миру грішними людьми. Христос сказав: «Мир зоставлю вам, мир Мій даю вам, не такий, як люди дають вам» (Ів. 14:27). Христос протягом усього земного життя навчав людей жити в мирі та однодушності, прощати, зберігати мир, шукати миру, бути миротворцями згідно Заповідей Ісуса Христа. Сьогодні багато людей називають себе християнами, але чи справді є послідовниками Ісуса Христа – носіями Божого миру? Про Божий мир навчає Свята Євангелія, Біблія. Християни повинні: а) любити мир: «Так говорить Господь: ... любіть правду і мир!» (Зах. 8:19); б) мати мир один з одним: «майте мир між собою» (Мрк. 9:50). «Будьте в мирі між собою» (1 Сол. 5:13); в) шукати миру: «Ухиляйся від усього злого і роби добро, будь мирний і пильнуй того» (Пс. 33:15). «Тримайся правди, віри, любові, миру з тими, хто Господа кличе від чистого серця» (2 Тим. 2, 22); г) прагнути до того, хто сприяє миру: «Отож, пильнуймо про мир...» (Рим. 14, 19); д) намагатись мати мир з усіма людьми: «Зі своїм супротивником швидко мирися, доки з ним на дорозі ще ти» (Мт. 5:25). «Коли можливо, якщо це залежить від вас, — живіть у мирі зо всіма людьми!» (Рим. 12:18) «Старайтесь мати мир зо всіма» (Євр. 12:14); є) мати самопожертвування для миру: «А хто хоче тебе позивати і забрати сорочку твою, — віддай і плащ йому» (Мф. 5, 40). «Тож уже для вас сором зовсім, що суди між собою ви маєте. Чому краще не терпите кривди? Чому краще не маєте шкоди?» (1 Кор. 6, 7). Мир дістається молитвою: а) за правителів: «Отже, перш над усе я благаю чинити молитви, благання, прохання, подяки за всіх людей, за царів та за всіх, хто при владі, щоб могли ми провадити тихе й мирне життя в усякій побожності та чистоті» (1 Тим. 2, 1-2); б) за мир країни: «І дбайте про спокій міста, куди Я вас вислав, і моліться за нього до Господа, бо в спокої його буде і ваш спокій» (Єр. 29, 7). «Просіть про мир... І нехай буде мир силою твоєю... Заради братів моїх і ближніх моїх промовляю: мир тобі» (Пс. 121:6-8). Благословення, яке виходить від миру: «...будьте однодумцями, мирними: і Бог любові й миру буде з вами» (2 Кор. 13:11). «Омана в серці злочинців, радість — у миротворців» (Пр. 12:20). «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться (Мф. 5:9). Христос Господь, Єдинородний син Божий, прийшов на землю не для того тільки, щоб примирити людей з Богом, взявши на себе провину їхню, а ще й для того, щоб їх примирити поміж собою. У Своїй Первосвященицькій молитві до Отця Небесного Він каже: «Нехай будуть усі — одно, як Ти в Мені і Я в Тобі, так і вони нехай будуть у Нас одно» (Ів. 17:21).

№ 1 (75)

Дорогі брати та сестри!

Ситуація, що склалася в Україні, викликає в нас велике занепокоєння. Ми, усвідомлюючи свою відповідальність про наше місто та країну, не повинні стояти осторонь та бути байдужими до цих подій. Зважаючи на ескалацію протистояння, що відбувається в Україні (в Києві та інших містах - ред.), звертаюся до кожного з вас, християн України, з молитовною ініціативою — стати людьми заступницької молитви та носіями Божого миру: — Прошу обласних пресвітерів та пасторів церков закликати людей молитися про Україну не лише в молитовних вечірніх зібраннях, але організувати постійні молитви в межах громади, виходячи з практики та досвіду окремо взятої громади (цілодобові молитовні ланцюжки, щогодинні молитви тощо); — Закликаю усіх до спільної щоденної всеукраїнської молитви в час між 21.00 та 23.00. Молімося разом про три потреби: 1. Щоб влада почула народ і шукала Божу мудрість для вирішення конфлікту; 2. Щоб Бог відновив мир в суспільстві та про територіальну цілісність Україні; 3. Щоб усі учасники масових заходів уникали провокацій, насилля та кровопролиття. З молитвою про вас, Михайло Паночко, старший єпископ ЦХВЄУ. «Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа» (Рим. 5:1). Хто вирішив відмовитися від гріха і об’явити йому війну, і відкрити своє серце для любові Христа, той стає учасником небесного миру. Запам’ятайте: немає іншого джерела справжнього миру, як тільки Христос у серці. Прийнята в серці благодать Ісуса Xриста, витісняє з нього голос ворожнечі, суперечок і наповнює душу любов’ю. А той, хто живе в мирі з Богом і ближнім, не може бути нещасливим. У його серці немає заздрості, немає помсти, немає місця для ненависті і підозр» Священнослужитель Максимчук. «У всіх людей на землі є потреба у мирі. Коли ж його немає, що означає для нас ця відсутність? Перше порушення миру відбулося ще в Едемському саду. Адам і Єва втратили залежність від Бога і відповідно втратили мир. Відсутність миру в серці – це вже гріх, і необов’язково робити якісь явні беззаконня. Внаслідок втрати миру з Богом ми опиняємося під владою обставин, які тиснуть на нас, призводячи до постійної тривоги та неспокою. Ми постійно чогось шукаємо, будуємо паркани, наймаємо охорону, топимо своє занепокоєння у алкоголі та наркотиках, але нічого не допомагає.... Всі, хто ще не зробив крок до Бога, мають цей неспокій. Всередині кожного з нас є пустота, заповнити яку може лише Ісус. Дати мир може лише Він. Ісус – це джерело миру. Всі, хто шукав миру у Господа, його знайшли, тому що Бог не відмовляє нікому. Мир і Бог потрібні всім і це – нероздільні речі. Ким би ти не був, яке б не займав положення у суспільстві, ти не зможеш мати миру без Бога» Ігор Яцишин. «Спаситель світу своєю хресною смертю і своїм воскресінням із мертвих примирив людство з Богом та впровадив мир між людьми, допомагаючи їм долати поділи, протистояння, напруження і ворожнечу. Віднині кожен, хто вірує в Христа і має в собі Його Святого Духа, втішається небесним миром і сам стає носієм миру для свого оточення, згідно зі словами апостола народів: «А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість» (Гал. 5:22-23). Віднині, всюди там, де людина дає місце Богові любові й миру, Господь встановляє між людьми однодумність і мир. Церква прагне піднести свій голос перестороги і закликати всіх до зберігання та утвердження в суспільстві миру, як запоруки єдності держави і процвітання українського народу. «Мир на землі – найглибше прагнення людей усіх часів – може бути встановленим і утвердженим лише за умови пошанування ладу, встановленого Богом» (Іван XXIII, «Мир на землі»). А цей Богом встановлений лад спирається передусім на правду, справедливість, свободу й любов: правду, яку слід шанувати і шукати щирим серцем, навіть коли вона є прикрою і болючою; справедливість, яка не полягає в бажанні помсти чи намаганні відплатити «оком за око і зубом за зуб», але є відкритою до прощення, бо як неможливий мир без справедливості, так само неможлива справедливість без примирення і прощення; свободу, яка є не свавіллям чи вседозволеністю, а відповідальністю і готовністю до самопожертви в ім’я загального блага;

нарешті – любов, яка не надимається, не шукає свого, не поривається до гніву, не тішиться, коли хтось чинить кривду, а радіє правдою (пор. 1 Кор. 13:4-6)» Зі звернення Синоду Єпископів УГКЦ. «Если центральное место в жизни человека занимает Бог, то человек становится способным отказаться от своих претензий во имя блага ближнего, ибо Бог призывает нас к любви. Когда же люди, находящиеся во вражде, демонстрируют неспособность к самопожертвованию (а значит и к примирению), и конфликт, в котором они участвуют, начинает затрагивать многих, собирая кровавую жатву, тогда для достижения мира обращаются к посредникам. Исполнять эту функцию в миротворческой миссии — дело духовно опасное, ибо посредник обязан требовать от враждующих сторон самоограничения. В результате их гнев и недовольство вполне могут обратиться на посланца мира. Миротворческое служение есть долг и призвание Церкви» Митрополит Кирилл. Місія християн, місія тих, хто знайшов мир із Богом, поширювати Царство Боже, щоб Божий мир могли отримати інші. «Ідіть і навчіть!» – ось Велике доручення, яке залишив нам Христос. Ідіть і несіть Божий мир! Якщо ти звільнився від гріхів, то йди і неси Боже Слово, допомагаючи звільнитись іншим. На Церкву покладена місія – нести слово примирення людям. Ісус залишив всю Свою славу і прийшов до нас нести Слово. Зазирни у своє серце: чи не засидівся ти вдома, чи не боїшся ти чогось, чи не пора встати і безстрашно проповідувати Слово Боже, несучи мир і Добру Новину? Ісус сказав в Нагорній проповіді, що блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться. Давайте ж станемо Божими дітьми! Не бійтесь, Слово примирення – Слово Боже: Воно затуляє вуста нерозумних людей. Не бійтеся нічого, що може завадити вам нести Слово. Але памятаймо головне: служіння примирення починається з любові. Любов змінює людей. Ми повинні бути для них прикладом. Бог поклав на нас місію миротворців. Давайте виконувати її. Навколо нас є багато людей, які потребують миру. Ми повинні сіяти цей мир, навіть якщо нас не приймають. Якщо ми посіємо це Слово Божого миру, то рано чи пізно любов проросте, і в людини (яка Його чула) з’явиться думка, що допомогти їй може лише Господь.


2

“БОЖА

«ЖИВА НАДIЯ»

ЛЮБОВ У МОЄМУ ЖИТТІ!”

Я

Сергій Варченко, тел. 097-13-003-10. м. Прилуки, Чернігівщина, Україна.

народився в 1965 р. Виростав без батька. У мене не було ні брата, ні сестри. А мені завжди хотілося мати багато братів, сестер. Печаль самотності завжди супроводжувала мене. Дякую Богові, що нині через віру в Христа маю багато братів і сестер. Ми не говоримо своєму серцю “стукай” , і легеням - “дихай”. Але ми живемо і навіть не звертаємо уваги на те, що Хтось піклується про нас, дає нам дихання і життя, зберігає наше життя. Як написано, що ми живемо і існуємо Богом. Моє життя складалося без живої віри в Бога. Доводилося самому пробивати собі дорогу, розсунувши лікті. Нажаль, 36 років свого життя я не чув ні від кого свідчення про живого Бога. Я вірив у Бога, як більшість людей навколо; проходячи біля храму, знав, що за три кроки до церкви (в якому б стані я не був) мені потрібно обов’язково перехреститися. Я жив так, як вважав правильним. Був у серці своєму бунтівником проти несправедливості. Як наслідок бунту носив довге волосся, протиставляючи свій егоцентризм оточуючим, мовляв і я маю право на існування - так, як хочу. Через це мене прозвали “патлатим”, кличка “патлатий” довго ходила за мною. Після потопу люди стали будувати вавилонську вежу з цегли - виробу людини. Не з каменю, бо з каменем більше роботи, а з цеглою легше. Ось так і моє життя будувалося з цегли. Вапно, сполучну цеглин, я замінив земляною смолою, харчувався земним, дивився і думав поземному. Тому моє життя до 36 років прийшло в занепад. Я був амбіціозним чоловіком, мені хотілося бути першим. Як ті люди, які хотіли побудувати башту і зробити собі ім’я. Був час, коли я смітив грошима, але навіть через це я шукав тепла від оточуючих. Приходячи в ресторан, пригощав усіх, хотів побачити радість у відвідувачів, і мені хотілося просто погрітися біля цієї радості, але зустрічав непорозуміння, люди говорили, що якийсь божевільний спонсор зайшов, якому гроші дівати нікуди. Що б не відбувалося в моєму житті, чого б я не досягав, ніщо не приносило задоволення моїй душі. Я прочитав багато книг, вважав себе розумним і начитаним, але не міг у книгах знайти рецепт для свого життя. Люди в цьому світі шукають багато чого, але не можуть заспокоїтися, ніколи не бувають задоволені, тому що Бог у серце кожної людини вклав вічність, і людина може заспокоїтися лише тоді, коли доторкнеться до цієї вічності через спілкування з живим Богом. Моя вавилонська вежа стала стрімко валитися. Це Бог став руйнувати мою будову, інакше б я загинув. Я був тісно знайомий з кримінальними колами людей, де намагався триматися в тіні в ролі сірого кардинала. Я рано зрозумів, що великі біцепси і тугі шиї рано вмирають, а розумом можна досягти більшого. Але я мав свої принципи, і одного разу вступив у серйозну суперечку з групою кримінальних елементів стосовно “общака” (спільних грошей-ред.), і моєї душі стали шукати. Я змушений був тікати і ховатися в селі. Це був дуже складний період мого життя. Мені хотілося жити і в той же час я розумів, що в будь-який момент за мною можуть прийти і поставити крапку. Мене обклали, як вовка. Я не міг нормально харчуватися, спати. Спав на сіннику, ховався в лісі, збирав гриби, десь в селах обмінював на продукти. Я не знав Бога, але Бог знав мене. І Він оберігав мене. Я став вживати багато алкоголю, щоб якось забутися від реальності. Але одного разу мені набридло ховатися, і мені прийшла думка: або я буду все життя бігати, як загнаний пес, або проживу хоча б один день, як нормальна людина. Я вірю, що то Бог вклав мені цю думку. І я перестав ховатися. Я ж не знав, що Бог оберігає мене, що не один раз за мною хотіли приїхати, але знову й знову їм щось заважало це зробити. А потім обставини склалися так, що всі ті, хто шукали моєї душі, потрапили у вельми скрутні обставини. Вже будучи віруючим, я був на похороні однієї сестри в Прилуках і побачив вісім могил, в яких були поховані всі ті, хто шукали моєї душі. Деякі з них раніше знали, що я став християнином, вони чули про Бога, чи зміг хто з них покаятися хоча б перед смертю? Бо кожен з них зазнав насильницької смерті, коли часу на роздуми вже ні у кого не було. На їх місці міг би бути і я. А Бог явив мені милість і дав покаяння. Раніше я говорив, що ніколи не буду жити в селі, але був осоромлений у своїй зарозумілості. Але і в цьому було провидіння Боже, бо в це село в той період моїх суворих випробувань приїхали євангелісти. Мої знайомі попросили мене, як чоловіка, що має чіпкий погляд, розвідати і випробувати, що то за нові люди приїхали в село? І ось я в своїй зарозумілості, високій думці про себе, про свою начитаність, прийшов на зібрання, що проводили ці люди.

Я дуже сильно заважав проводити їхнє служіння, вважаючи своє втручання резонним. Іноді просто неможливо було їм проводити служіння через моє втручання. І ось до цих людей приїхав один дідусь на прізвище Федорчук. Він так підійшов до мене і сказав: “Я бачу, що ти дуже розумний хлопець . Нехай вони тут собі говорять про прості речі, а ми підемо і поговоримо про мудрі речі...” . Я з ним погоджувався, бо в ньому я побачив щось особливе. І мені було добре поруч з ним. Я поставив перед ним питання руба: що ти, діду, від мене хочеш? Він відповів: “Я нічого не хочу , але я маю те, що не маєш ти, я маю Христа. І моє найбільше бажання, щоб і ти пізнав Ісуса Христа”. Він сказав, що в одній книзі написані відповіді на всі мої запитання. Я обурився: невже на всі? Я прочитав багато книг, а тут всі відповіді в одній книзі? Я був з родини медиків і поставив йому провокаційне запитання: “От ти кажеш, що на всі запитання в Біблії є відповіді, а про венеричні захворювання в ній написано?” Він сказав, що написано і прочитав мені про люту проказу, а симптоми цієї хвороби схожі з розвитком венеричної хвороби сифіліс. Я відкрив рот від подиву. Я думав, що дід менше мене знає, але вище стоїть. Я сказав, що мені потрібна ця книга. За три доби (буквально без перерви) я прочитав Біблію. Читаючи Біблію, я був обурений на Бога, бо не розумів Його любові. Я сприймав ставлення Бога до світу зі своєї точки зору (як здавалося мені тоді - найправильнішої). Коли я став читати Євангеліє, кожен рядок говорив про мене, вказуючи на мої гріхи. Я жив у такому світі, рахував, що за свої вчинки кожна людина повинна відповісти. Але коли людина живе у світі і у неї добре підвішений язик, то вона ще може викрутитися. Але перед обличчям Бога я зрозумів, що я вже викрутитися не можу. Все погане було про мене. Бог мені відкрив шлях, щоб я погодився з тим, що я бідна людина, і всі мої розумування ніщо. Я знав, щоб прийти до Бога, потрібно в церкві покаятися. Я вже бачив помпезні молитви покаяння. У Прилуках мала пройти велика євангелізація за участю відомого проповідника Ріхарда Михальського. І я так запланував там церемоніально покаятися. Але перед цим було в селі невелике зібрання, і проповідником було поставлено питання: хто вважає себе винним перед Богом, виходьте вперед і ми помолимося за нього. Я розумів, що винен, взяв і вийшов у простоті серця, сказавши, що винен. Ось і все. Потім я йшов на велику євангелізацію з наміром вчинити помпезну і офіційну молитву покаяння. А мені назустріч біжить такий сяючий дід Федорчук та вітає мене з покаянням перед Богом. Тоді до мене дійшло, що я вже покаявся. Я навіть трохи розсердився, що у мене не вийшло здійснити широку і красиву молитву, щоб усі бачили. У мене були схожі відчуття, коли я прийняв і водне і духовне хрещення. Багато це зробили і, радісні, заспокоїлися, а у мене завжди було відчуття, що я давно мав це вже зробити і мені по��рібно встигнути, потрібно бігти, поспішати. Це не кінцевий пункт, це тільки початок. Я був у багатьох місцях, а ось на Рівненщині ніколи не був. І Бог так влаштував, щоб на початку мого духовного становлення, як народженого згори християнина, я відвідав захід України. У мене цей край завжди асоціювався з тим, що там всі віруючі, коли я побачив там якогось п’яного, думав, що він приїжджий. І це знайомство почалося з християнського весілля в селі Сопачево. Нас, кількох новонавернених, везли на дивний (як здавалося мені) захід, де не можна вживати спиртних напоїв, не можна танцювати. Мені в голову не вкладалося, що можна робити на весіллі тверезим. Я вперше в житті побачив, що на весілля прийшли не наїстися й напитися, а привітати молодих. Все, що відбувалося, мене настільки вразило, що час кількох годин пройшов як одна мить, я був у якомусь казковому світі. Я побачив інше життя. Мені стали ще більше відриватися очі. Я дивувався, як живуть люди в цьому селі, де практично ніхто не замикає двері будинків. Хтось з них сказав, що у них не крадуть у селі. Хтось колись спробував щось вкрасти, так був так осоромлений Богом, що вже ніхто не наважувався красти. “Як ви можете так жити?” - Запитував я. “Ми надіємося на охорону Божу!” - отримував відповідь. “Зрозуміло ...” - говорив я, і водночас розумів, що мені нічого незрозуміло. От уже воістину збуваються слова Євангелія: нерозумні Христа ради. Мені також пощастило познайомитися з чудовою сестрою на ім’я Сіма (вона вже у вічності). Я тільки увірував, і молодим зазвичай дуже хочеться почути пророцтво. Я хоч і боявся, думав, що зустріну погляд, що пронизує наскрізь, грізного чоловіка Божого - пророка, брата, вищим мене зростом, але цікавість перемогла. Увійшовши до будинку, де повинна відбутися зустріч з пророком, я побачив літню жінку, яка скромно стояла поруч. Я подумав, що напевно теж прийшла по своїй потребі до пророка. Яке ж було моє здивування, що ця жінка і була тим “пророком”. Брат, який супроводжував мене, хотів сестрі Сімі розповісти про мене, вона ж зупинила його і сказала, що будемо молитися, про все скаже Дух Святий. Бог багато сказав мені саме так, що моє серце розплавилося. Багато вузлів розв’язав Бог через служіння сестри Сіми. І ще один значний факт: у мене була хвора нога, вся в дренажах, трубочках. Після повернення з Рівненщини, я повинен був лягати в лікарню, щоб мені щось зробили хірурги, бо вже не було сил терпіти далі. На той момент я вважав, що мені це як покарання від Бога за мої

СІЧЕНЬ - БЕРЕЗЕНЬ 2014 р., №1

гріхи (таке тоді у мене було розуміння Бога). Коли ми стали на молитву, я прихилив через силу і своє хворе коліно. Ми не молилися за зцілення, але під час молитви зійшла сила Божа, як вогонь, я в одну мить відчув зцілення. Потім брати мацали і стукали по моїй нозі, але вона стала здоровою. Слава і велич всемогутньому Богу. Через прості речі в спілкуванні з сестрою Сімою Бог посоромив мої на той час ще високі думки про себе. Вона запитала чи я знаю як квітка славить Бога? Я змушений був погодитися, що не знаю цього. Щире визнання звільняє людину. Вона відповіла, що квітка славить Бога своїми пахощами, запахом. І навіть коли її зрізують з кореня і вона помирає, квітка продовжує пахнути - славити Бога. “Ти славиш Бога?” - запитала мене сестра. Опустивши голову, я зрозумів, що не славлю Бога. Маленька квітка - гідний приклад для життя християнина. Я вже був віруючим, але не знав Бога любові, я боявся Бога тваринним страхом, і навіть якось поскаржився братові, що ось я раніше тікав від ворогів і міг сховатися від них, а тепер я став віруючим, і куди я сховаюся від Бога? Це неможливо. Я чекав поразки від Бога. Пройшло буквально три дні. У місіонерському будинку був літній душ, я ніс великий баняк з окропом. Яким чином мої руки розкрилися - я не знаю. Я ніби був у заціпенінні і дивився на все збоку. Окріп вдарив у мене. Я потрапив до лікарні і думав про себе не менше, ніж про Йова. Напевно багато новонавернених так думають, якщо з ними трапляється щось подібне. Але поправді скажу, що у мене був мир у серці. На своє здивування я побачив величезну турботу медперсоналу про мене. Коли я виписувався і дякував лікаря, він сказав: “Максимально, що ми могли зробити: на 30 відсотків відновити твій зір, а той Бог, про Якого ти говориш, відновив твій зір на сто відсотків. Це твій Бог тебе повністю зцілив”. Це було свідчення Божої любові до мене. Бог не судиться. Він любить і милість являє. У Христі Ісусі Отець Небесний примирив із собою грішний світ. У мене виникло в серці бажання служити такому Богу. Коли я покаявся, переді мною відкрилося багато шляхів подальшого влаштування життя. Я подивився в своє серце і не знайшов нічого кращого, ніж вибрати шлях стати місіонером, щоб найбільш ефективно служити Богові. Я закінчив місіонерську школу при місії “Добрий Самарянин”, і ось вже одинадцять років служу Богові. І тут Бог вкладає в мене розуміння Доброї Новини. Уже шість років я проповідував, мої проповіді здебільшого носили викривальний і різкий характер. Одного разу Дух Святий через брата Куксу Михайла Вікторовича після такої проповіді мені сказав: “Знаєш, Сергію, проповідь дилетанта - це викривальна проповідь”. Я зрозумів, що це до мене, я пручався і думав: “Дорогий брате, якби ти знав цю сестру, ти б ще більше викривав...”. Брат Кукса продовжував мені говорити, що проповідь повинна бути такою, щоб людині так розповісти про Бога, щоб їй захотілося йти за таким Богом. Але щоб так розповісти, потрібно самому добре знати Бога. Я пручався, але все ж змушений був визнати себе дилетантом. Шлях смирення - єдиний шлях до духовного зростання. Коли людині не хочеться, потрібно змиритися. Я попросив Бога навчити мене. Я зрозумів, що не проповідував Євангеліє досі, а проповідував про недоліки людей, а не сказав людям, який Бог. Розкидана мозаїка, що була до цього часу в моєму серці, придбала сенс і обрис. Я побачив Бога інакшим. Біблія не просто книга про Івана, Петра, апостолів, а про Ісуса Христа. Тільки той, хто любить Бога, може на сторінках Святого Письма побачити любов Божу до всіх людей. Про Бога можна розповідати багато і всієї вічності мало, щоб надивитися в Його люблячі очі, бо кожна мить нашого життя наповнена любов’ю Божою. Він виходить назустріч (як правило) не так, як планує людина, але тільки Бог знає наміри про нас на благо, а не на зло. Якщо у твоєму серці є одкровення хто є Господь Ісус, ти бережи це, а Він збудує, у Нього вийде... Амінь.


«ХРИСТИЯНСЬКА СIМ’Я»

СІЧЕНЬ - БЕРЕЗЕНЬ 2014 р., №1

Будьмо милосердними! Слово редактора.

У минулому випуску газети «Жива надія» були надруковані виписи з десятка листів від в’язнів, це спричинило до того, що редакція отримала (й отримує) багато нових листів від в’язнів. Потреби й прохання «кричать» з кожного листа. Я не можу бути байдужим до тих, хто з надією написав до редакції, слізно благаючи не залишити його лист і прохання поза увагою. Усі листи, отримані редакцією газети, ми неспроможні надрукувати – бо тільки ці листи займуть усі шпальти газети. Але у цьому зверненні я хотів би звернутися не до в’язнів, а до християн зі «свободи»: чи готові ми чинити милосердя згідно Заповіді Христа: «Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!»? (Лк. 6:36). Нам не варто вникати, хто і з яким серцем написав листа; хто з дописувачів вірить Богу, а хто взагалі невіруючий; хто щирий, а хто лукавий. Суть навіть не в цьому, а в тому чи ми чинимо милосердя і виконуємо Заповіді небесного Вчителя. Якщо хтось у відношенні до нас навіть не брат, а ворог, то Христос каже й на цей рахунок так: «Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто ненавидить вас». Ми звикли жити згідно законів світу цього: любити тих, хто любить нас, робити добро тим, хто робить добро нам. А Христос каже на цей рахунок так: «А коли любите тих, хто любить вас, яка вам за те ласка? Люблять бо й грішники тих, хто їх любить. І коли добре чините тим, хто добро чинить вам, яка вам за те ласка? Бо те саме й грішники чинять. А коли позичаєте тим, що й від них сподіваєтесь взяти, яка вам за те ласка? Позичають бо й грішники грішникам, щоб одержати стільки ж». На рахунок позичання, то варто позичати стільки, скільки не шкода віддати назовсім, розуміючи, що назад вам не повернуть. Тому що жодної гарантії людинапозичальник (як би не обіцяла) на рахунок віддачі боргу дати не може (гарантію може дати лише Бог). Висновок: «Тож любіть своїх ворогів, робіть добро, позичайте, не ждучи нічого назад, і ваша за це нагорода великою буде, і синами Всевишнього станете ви, добрий бо Він до невдячних і злих! Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!». В’язні – саме та категорія людей, де християни можуть показати на практиці: наскільки вони милосердні. Саме в’язні ніяк не зможуть віддати, віддячити. Але є Той, Хто віддячить за ваше добро: «Давайте і дадуть вам; мірою доброю, натоптаною, утрушеною й переповненою вам у подолок дадуть. Бо якою ви мірою міряєте, такою відміряють вам» (Лк. 6:38). Хочу звернутися до в’язнів: якщо ви бажаєте, щоб ваш лист був надрукований (звичайно зі значними скороченнями), то напишіть до редакції, не шкодуючи паперу, напишіть лист про ваше життя (починаючи з дитинства) з усіма подробицями (бажано: каліграфічним почерком). Зокрема зробіть наголос на тому, як вам відкрилася істина Слова Божого, як ви стали християнином. Таке ж прохання й до всіх християн: редакція чекає ваші листисвідчення! Саме з публікацій ексклюзивних свідчень складається зміст газети «Жива надія».

1. Мне 38 л. Родных и близких нет. Отбываю 6-летний срок заключения. Мою 11-летнюю дочь воспитывают чужие люди. Благодарна за них Господу. Нахожусь в инвалидном отряде. После операции у меня осталась одна почка. Врачи обнаружили у меня на легких туберкулому, также – ВИЧ. Мне очень тяжело. Теперь приходится просить милостыню у добродушных людей. Каждое воскресенье я посещаю служение и молюсь в церкви, что находится на территории колонии. Я каюсь в своих грехах и слёзно прошу о помощи. Оксана Бирюкова, ул. Промышленная, 38, ИК 44, 5 отр., г. Чернигов, 14014. 2. Я совершил много ошибок в своей жизни, за что уже семь лет расплачиваюсь своей свободой (осталось ещё три года). Мне 42 г., и я лишился всего: семьи, родных, друзей, здоровья. Я думал, что никому уже не нужен, и моя жизнь закончилась, пока не открыл своё сердце для Иисуса Христа. Теперь я переживаю близость з Богом – и я уже не одинок! Я изменился и обрёл истинный смысл в жизни. Александр Сливинский, ИК-70, 4/11, ул. Низгурецкого, 1, г. Бердичев, Житомирская обл, 13306. 3. Я в тюрьме, но это лучше, чем на кладбище. Наверное, Бог даёт мне шанс покаяться. У меня никого не осталось из родных, своей семьи не было. В заключении мне стало невмоготу жить, и я стал посещать собрания христиан. И у меня появилась надежда. Теперь я хочу приобрести Библию большого формата на русском языке. Здесь пользуются Библией на украинском языке, и я, к сожалению, многого не понимаю. Верю, что Господь направит меня на путь праведности, и я ещё обрету полноту радости жизни. Сергей Килюх, ИК-96/8, с. Городище, Ровенский р-н, 35341.

4. В 2002 г. Дух Святой впервые коснулся моего каменного сердца, хоть я верил в Бога с детства (по своему конечно). Как раз тогда я в третий раз вышел из мест лишения свободы. Я осознал, что качусь в преисподнюю, откуда нет возврата. Я ощущал жуткую и невыносимую боль. Тогда я впервые преклонил свои колени пред Христом в молитве покаяния. Я явственно ощущал, что стою на грани жизни и смерти. Меня спасти мог только Бог! Я просил всемогущего Господа о помиловании, о пощаде. И я был прощён милосердным Господом! Я не умер и получил шанс для новой жизни. Но я был послушен Господу недолго. Греховный мир вскоре завлёк меня в свои грязные объятия. Я, как блудный сын, покинул дом отца и очутился у свиного корыта. Но познав Господа, я уже не мог жить в грешном мире так, как раньше. Дух Святой влёк меня к Себе. Я очень благодарен Господу, что, наконец, отозвался на Божий призыв и не ушёл от Господа так далеко, что уже не смог бы вернуться. И хотя я снова в тюрьме, но благодарю Бога з Его великую милость ко мне, грешнику. Андрей Буковский, ул. Незгурецкого, 1, 5/19, №70, г. Бердичев, Житомирская обл., 13306. 5. Я обещал Богу одно, но сделал другое. Оказавшись на свободе, я взялся за старое. Теперь вот снова в тюрьме. Каждый день

Ищите Господа, когда можно найти Его!

C

Свидетельство заключённого об обращении к Иисусу Христу.

юного возраста я начал вести преступную жизнь, увлёкшись алкоголем и наркотиками. Нашей компании на это постоянно нужны были деньги, поэтому мы начали заниматься кражами, а потом – грабежами. Вначале нам такая разгульная жизнь казалась яркой и весёлой. Но такое веселье быстро сменилось горечью. Теперь же на пальцах руки я могу пересчитать тех, кто ещё жив из той банды, да и то – стоит у смертной гибельной черты. Многие мои бывшие друзья умерли молодыми. Тюрьмы, лагеря (начиная с «малолетки» и заканчивая строгим особым режимом) стали нашим домом. Такова жизнь без Бога. Моя бабушка, хоть и мало знала о Боге, но часто рассказывала мне о том, что нужно всегда (утром и вечером) просить Божьего благословения. Однажды соседка мне подарила саженец грецкого ореха. Помню, как я просил у Бога благословения, чтобы орех вырос крепким и плодоносным. Прошло пару лет, были заморозки, у всех соседей вымерзли молодые деревья, а этот орех остался зеленеть, как ни в чём не бывало. Все соседи по даче назвали то дерево «орехом Сергея». Я тогда вспомнил, как молился Богу. Но дальше этого (на многие годы) моя вера

3

молюсь и каюсь, посещаю церковь в колонии. Надеюсь, что Бог меня простит. Денис Заслона, ИК №70, г. Бердичев, Житомирская обл., 13306.

помолиться за разрешение этих (как на мой взгляд) неразрешимых нужд. Анатолий Лунь, ул. Низугрецкого, 1, г. Бердичев, Житомирская обл., 13306.

6. Я родился в 1980 г, жил в Крыму… Среди книг из тюремной библиотеки обнаружил газету «Жива надія» и был приятно удивлён, что в ней печатаются письма от заключённых. Вот и я решил написать вам. Дважды я писал в редакции православных изданий, но не получил ответа. Я родился в мусульманской семье. Но когда мне было 27 лет, я принял христианство – православную веру. Я также принял крещение. Теперь хочу найти друзей, мудрых наставников в православной вере. Я прочитал в вашей газете свидетельство сестры Лилии Бойчук и мне стало стыдно и больно за себя, за свою веру. Я уже в заключении шесть лет, осталось три года. В духовном смысле ощущаю себя в глубокой яме, где темно и сыро. Смотрю вверх, откуда пробивается лучик света. Я верю, что мне подадут руку, чтобы выбраться на свет Божий. Но кто подаст мне руку? Таир Меметов, ул. Гагарина, 2/24, ИК-58, г. Изяслав, Хмельницкая обл., 30300.

10. Мені 39 р. За скоєний злочин відбуваю покарання. Каюся за свої гріхи, що чинив впродовж свого життя. Хворий бронхіальною астмою. Вдома в Черкассах залишилася старенька мама з моєю сестрою –інвалідом з дитинства. Отримав страшну звістку, що у мами віднялися ноги. Як же їм тепер жити далі? Я ж звільняюся тільки в 2020 р. Слізно прошу у Церкви Христової допомоги, хоча б молитовної. Віталій Масляк, ЗВК – 58, м. Ізяслав, Хмельниччина, 30300.

7. За допомогою газети сподіваюся знайти друзів по листуванню, бо потребую допомоги й настанови. Я хочу розпочати нове життя з Богом. Коротко про себе. Після служби в армії (я служив в десантних військах в «гарячих» точках) одружився, народилося двоє синів. Але я не міг жити нормально в сім’ї, часто зривався, запивав. Горілка привела мене до в’язниці. Відбув покарання, повернувся до сім’ї, але знову почалися зриви, чвари, які знову привели мене до в’язниці: на довічне ув’язнення. Через що сім’я і рідні відмовилися від мене. У в’язниці багато спілкувався з в’язнями-християнами. Вирішив, що мені також потрібно покаятися в гріхах і прийти до Бога, щоб знайти спокій своїй душі. Мені 41 рік, не раз чув, як кажуть, що до Бога прийти ніколи не пізно, доки дихаєш. Молюся, щоб Бог допоміг мені повернути сім’ю та дітей. Сергій Данилевич, ВК-58, СДУ, вул. Гагаріна, 2, м. Ізяслав, Хмельниччина, 30300. 8. Я родился в 1975 г., всю свою молодость вёл безпорядочный образ жизни, за что и провёл основное время своей жизни за решёткой. Я благодарен Богу, что Он явил мне Свою милость и даровал мне покаяние в жизнь вечную. Я не искал Его, но Он нашёл меня. Теперь мой срок заключения подошёл к концу. Верю, что Бог даст силы служить Ему и на свободе. Аминь. Алексей Гавриш, г. Изяслав. 9. Нахожусь в тюрьме за свои грехи. И ещё мне очень долго отбывать наказание. Здесь заболел туберкулёзом, больше года меня лечили, но не вылечили, а только залечили. Слава Богу за жену, которая мне помогла, и я не умер. У меня и моей жены большой долг, как его отдать – не представляю. Могут у родных забрать жильё. А у нас двое детей. Смотрю на себя и прихожу в ужас: мне 30 л., всю жизнь занимался спортом, а теперь больной, тощий, а ещё столько горя принёс близким и родным людям. Прошу

в Бога не продвинулась. Мы с важным видом ставили свечи в храме, давали милостыню, даже просили прощения перед иконами святых, но не с тем, чтобы начать новую жизнь (так, как заповедал Христос), а для того, чтобы с успехом совершать воровские дела. Мой старший товарищ по воровскому делу мне говорил, что Николай-чудотворец покровительствует таким, как мы, ворам и разбойникам. Кого мы обманывали, веря в такую чушь? Самих себя. В лагере, когда мне было особо трудно, перед сном я старался по памяти прочитать молитву «Отче наш», которой меня в детстве научила бабушка. Однажды я, как обычно, машинально, произносил эту молитву, как вдруг остановился на словах: «И прости нам долги наши, как и мы прощаем должникам нашим…». Я вдруг подумал (как будто мне кто-то сказал): а когда это я кому прощал? Я перестал молиться, потому что считал, что поступаю, как крайний лицемер: молюсь, прошу, а не делаю так, как в молитве написано. Я прошу милости у Бога для себя, а того, кто мне должен, жестоко наказываю (без пощады и отсрочки). Я осознавал, что я – грешник (и даже подумывал, что мне нужно серьёзно покаяться), но тогда я думал, что не смогу жить и не грешить. Я не представлял, что мне уже нельзя будет, например, курить. Тому, кто сильно любит какой-то грех, тяжело покаяться в нём и оставить его раз и навсегда. Нужно всем сердцем возненавидеть грех и отречься от него! Однажды я познакомился с Олегом, парнем из соседнего

11. В свои 45 лет я осталась совершенно одна – без родных и близких. И ��рок большой – пять лет. Нахожусь в инвалидном отряде. Иногда посмотрю в окно, слёзы накатываются. Повернуть бы время вспять. Ан нет, ничего исправить уже нельзя. Со своим диагнозом я обречена – у меня СПИД на последней стадии. Осталось надеяться только на Божью милость. Также надеюсь, что ещё есть милосердные люди, неравнодушные к моему горю. Прошу помолиться за моё здоровье. Грешница Алла Пивовар, ул. Промышленная, 38, ЧИК – 44, 5 отр., г. Чернигов, 14014. 12. Увидел ваш адрес в газете «Последнее время», помолившись с братьями, решили написать вам. Господь доверил мне быть старостой в нашей церкви (у нас 14 членов), поэтому пишу я. В 2000 г. я заключил Завет с Богом через водное крещение. В 2006 г. получил дар Святого Духа – крещён Духом Святым со знамением иных языков. Мы имеем материальные нужды. Если Бог расположить ваше сердце оказать помощь нашей маленькой церкви на зоне, будем благодарны вам и Господу. Евгений Игоревич Атаманов, ГВК-96, с. Городище, Ровенский р-н, 35341. 13. Благодаря публикации моего письма в вашей газете я получил значительную духовную и материальную помощь. Я радуюсь, что в нашей стране (и даже в Америке!) много истинных христиан, которые подтверждают своё звание на деле, живут по Заповедям Иисуса Христа. Благодаря публикации у меня завязалась постоянная переписка с некоторыми братьями и сёстрами. Имея постоянное общение с ними, теперь я чувствую себя принадлежащим к большой и дружной семье детей Божьих! Пусть Господь воздаст всем, кто принял безкорыстное участие в моём духовном становлении и росте. Юрий Лопатин, ПКТ-2, пгт Еленовка, Донецкая обл.

Увага! Якщо у вас виникли запитання у відносинах з ув’язненими (листуванні, відправки посилок, чи ви хотіли б знати конкретну інформацію про того чи іншого в’язня), звертайтеся для консультації до фахівця з багаторічним досвідом праці з ув’язненими по тел. 050-63-43-971, 068-06-71-910, Руслан Миколайович.

отряда. Он мне свидетельствовал о Христе. Говорил, что он, как и я, раньше курил, употреблял наркотики, а потом покаялся, и Бог освободил его от наркотической зависимости, избавил от вредных привычек и желаний. Он так убедительно говорил, что я также решил покаяться. Я специально пришёл в собрание церкви на зоне, где за меня молились братья. Бог в Своём Слове говорит грешнику: «Ищите Господа, когда можно найти Его; призывайте Его, когда Он близко. Да оставит нечестивый путь свой и беззаконник – помыслы свои, и да обратится к Господу, и Он помилует его» (Исаия, 55:6-7). Слава Господу, что эти слова сбылись в моей жизни! Я вдруг заметил, что могу отказаться от безплатного предложения курнуть или уколоть наркотик! Не чудо ли это?! Кто думает, что жизнь с Богом – это свод строгих правил и запретов – глубоко заблуждается. Это свобода, свободное волеизъявление. Получив прощение от Господа, пережив Его милость и любовь, ты просто не захочешь снова возвращаться на помойку. Божьи яства несравненно лучше! Я не перестаю удивляться и восхищаться тем, как сильно Иисус Христос любит грешника. Я раньше был духовным слепцом, ослеплённый грехами и дьяволом, а теперь прозрел и молюсь о том, чтобы глаза многих грешников открылись, и они увидели: как сильно их любит Христос, как Он простирает Свои пронзённые руки к ним, чтобы принять их к Себе в объятия. Сергей Колозин, ул. Железняка, 6, БИК-11, 1 отр., г. Брянка, Луганская обл., 94106.


«ЖИВА НАДIЯ»

4

Освідчення в коханні...

Свідчення Марини Семенової (її тел.: 066-65-47-632). Адреса для листів: Марина Семенова, психоневрологічний інтернат, с. Грабарівка, Пирятинський р-н, Полтавська обл., 37013. ені зараз 31 рік. З 2001 було щось робити і виникла необхідність року я в цьому інтернаті. Я записати вірші в зошит. Мушу признатися, народилася в с. Садки (Кременчуцький коли я приїхала до цього інтернату, я р-н). З народження в інтернаті. З не вміла читати. Лише уявіть: мені було дитячих років я слухала християнські вже 19 років, а я не вміла ні писати, ні радіопередачі, які транслювалися через читати. Так вже склалося моє життя, що настінні радіоприймачі. Через слухання моїм навчанням ніхто не займався. Моя таких програм як «Жива надія», «Голос подруга в інтернаті навчила мене читати й любові», «Живіть з любов’ю, спокоєм та писати. Тепер я можу самостійно читати, миром», я увірувала в Ісуса Христа. Коли навіть газету «Жива надія», яку ви мені мені було 15 років, я майже втратила подарували. Я стала записувати вірші в слух. Ніхто мені не міг допомогти. Мені зошит. стало страшно. Я зрозуміла, що мені *** може допомогти лише Бог. Я стала Це книга Біблія свята, молитися (так, як уміла) щодня. І в мене Шлях відкриває в небеса. з’явилася віра на зцілення. Щоразу я Її ми будемо читати відчувала, як у мене покращується слух. І слова мудрості вивчати. У 16-річному віці я стала складати вірші, Над нею будем міркувати які довший час тримала в своїй пам’яті. І радість людям дарувати. Але віршів ставало все більше, треба

М

Пропонуємо Вам відвідати богослужіння християн в Полтавській області, що відбуваються ЩОНЕДІЛІ: м. Глобине: з 1000 та 1700, вул. Четверикова, 5, дім молитви, тел. 097-9303269; м. Гадяч: з 1000, вул. Вокзальна, 1А, дім молитви; тел. 050-9080756; м. Градизьк: з 10-00, вул. Проектна, 23, церква «Христа Спасителя»; тел. 096-7580962, 066-7542426; м. Гребінка: з 1400, вул. Жовтнева, 52, церква «Жива Надія»; тел. 095-9331428; смт. Диканька: з 1400, вул. 40 Років Жовтня, 22; тел. 066-7724360; м. Зіньків: з 1500, вул. Гоголя, 33, церква «Віфанія»; тел. 050-9031344; смт. Котельва: з 10-00, вул. Жовтнева, 251; тел. 0660696224, 099-2772776; м. Кременчук: з 1500, вул. Маршала Жукова, 104, церква «Віфанія»; тел. 097-7947013; м. Лохвиця: з 16-00, вул. Леніна, 1-а, актова зала будинку дитячої та юнацької творчості; тел. 066-9107407; м. Лубни: з 1000, вул. Драгоманова, 33, церква «Ковчег»; тел. 050-9775288; смт Машівка: з 1000, вул. Нестерця, 8, Церква Христа Спасителя; 095-8114434; м. Миргород: з 1000, вул. Гоголя, 159, церква «Жива Надія»; 067-3557623, 050-9009866; с. Новаки Лубенського р-ну: з 15-00, приміщення колишньої школи, церква «Ковчег»; тел. 097-0422025; смт Нові Санжари: з 10-00, вул. Ветеринарна, 2, церква «Нове Життя»; тел. 096-2179075, 095-1677852; с. Оболонь Семенівського р-ну: з 1000, вул. Котляревського, 9А; тел. 098-4874724; м. Оржиця: з 900, вул. Леніна, 87, дім молитви, церква «Ковчег»; тел. 050-6910677; м. Полтава: з 1000, бульвар Б. Хмельницького, 19, (Зуп. «Вавілова»), церква «Нове Життя»; тел. 050-1977678, 0507659072; м. Пирятин: з 900, пл. Борців Революції, 16, церква «Жива Надія»; тел. 067-2597689, 050-1608732; cмт Решетилівка: з 1000, вул. Горького, 105А, дім молитви; тел. 067-9750123, 095-9003285; смт Семенівка: з 1300, вул. Чапаєва, 6, церква «Жива Надія»; тел. 097-6109860; м. Хорол: з 1000, вул. Крилова, 16, дім молитви; тел. 098-2278585; смт Чутове: з 10-00, вул. Комсомольська, 45, церква «Голос Спасителя»; тел. 050-1955008; м. Чорнухи: з 1000, вул. Сковороди, 11; дім молитви; тел. 050-6618022; смт Шишаки: з 900, вул. Корніліча, 27, дім молитви, тел. 098-8345811.

Запрошуємо:

Как прекрасно с Тобой жить, В Тебя верить и любить, С Тобой встречи ожидать, Лишь надеяться и ждать, Знать, что скоро Ты придёшь, Утешенье принесёшь. Будем всем светло и ясно, Хорошо и радостно. *** Иисус, измени моё сердце, Дай понять истину Твоих слов. Мне открой к счастью светлому дверцу И всели в мою душу любовь. Мой Господь, исцели мою душу От тех ран, что ятрятся в душе. Ты, как друг, как Спаситель мне нужен! Я прошу, Боже мой, помоги. О, мой Бог, Ты будь вечно со мною, Не оставь меня в мире земном И наполни моё сердце любовью – Я прошу Тебя об одном.

церкви м. Пирятин, щоб привітати вихованців цього закладу зі Святом Різдва Христового і вручити подарунки з нагоди свята. Співали пісні не тільки гості, а й глядачі. А Марина декламувала свої вірші, а потім заспівала декілька християнських пісень, які підхопили всі учасники дійства. Особливо мене розчулила її пісня про маму. Дівчина-сирота говорила найщиріші слова подяки Богові за свою маму, а у мене сльози виступали на очах…».

Післямова від редактора: «З Мариною Семеновою я познайомився 8 січня 2014 р. під час святкової зустрічі з жителями психоневрологічного інтернату с. Грабарівка, куди ми приїхали з молоддю

ДОРОГА

ПРИЙДИ ДО МЕНЕ, ГОСПОДИ...

до СПАСIННЯ ВУЗЬКА! Біллі Грем. кби ви запитали у когось на роздоріжжі шлях до потрібного вам міста, а у відповідь почули: «Та яка різниця! Всі дороги так чи інакше ведуть туди!», ви засумнівалися б у правдивості свого співбесідника і в його адекватності. Проте ідея про те, що «всі дороги ведуть до Бога», стала в наші дні загальноприйнятою. Але Ісус Христос пройшов цю дорогу, – з небес на землю і назад, – сказав: «Увіходьте тісними ворітьми, бо просторі ворота й широка дорога, що веде до погибелі, і нею багато-хто ходять. Бо тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що знаходять її!» (Мт. 7:13–14). Господь просто і недвозначно вказав на суттєві відмінності двох доріг. Одна широка і не вимагає віри, сильних переконань, етичних зусиль. Вона веде до погибелі. Комусь може здатися, що слова Господа «увіходьте тісними ворітьми» говорять про вузькість поглядів, але вони свідчать про Його милість і любов. Це безкомпромісність пілота, ведучого літак крізь грозу, який розуміє, що будь-яка помилка (навіть швидкоплинне бажання проявити «індивідуальність») може вартувати життя всім тим, хто знаходиться в літаку. Одного дня при перельоті з Кореї до Японії ми попали в сильну снігову бурю. Коли ми підлітали до Токіо, видимість була майже нульова, і пілот здійснював посадку, покладаючись лише на показання приладів. Я сидів в кабіні поряд з ним і бачив, що на його обличчі виступив піт, поки диспетчер давав вказівки по посадці. Мені зовсім не хотілося, щоб наш пілот проявив «широту поглядів». Мені хотілося, щоб він точно знав, що робить. Так само я не хочу ризикувати, наближаючись до небесної гавані. І хай мене визнають зашореним, а моє мислення – вузьким, але я хочу твердо триматися курсу, щоб напевно досягти заповітного берега – це для мене найголовніше. «Промовляє до нього Ісус: Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене» (Ін. 14:6).

Я

МОЛИТВА ПОКАЯННЯ

«Отче Небесний, я згрішив перед Тобою і Твоєю святістю. Я розумію, що заслуговую смерть і пекло через свої гріхи, але я прошу милості в Тебе і вірю в Ісуса Христа як cвого Спасителя. Вірю, що Його смерть і воскресіння забезпечили мені прощення гріхів і спасіння моєї душі від прокляття та вічної загибелі. Я довіряю своє життя Ісусу Христу, і тільки Йому, як своєму особистому Господу і Спасителю. Дякую Тобі, Отче Небесний, за те, що Ти спасаєш і прощаєш мене! В ім’я Ісуса Христа. Амінь!»

СЛУХАЙТЕ християнську радіопередачу «ЖИВА НАДІЯ» щотижня, у понеділок, з 21 год. 30 хв. на 1 каналі Українського Національного Радiо.

СІЧЕНЬ - БЕРЕЗЕНЬ 2014 р., №1

ЧИТАЙТЕ газету«Жива Надія» в електронному варіанті (всі випуски з 2009 р. в кольорі) на сайті:

Прийди до мене, Господи, в цю мить, Коли від сліз душа стає волога, Коли пече у грудях і болить, Проймає раптом острах і тривога. Ти й справді йдеш, спішиш мені навстріч, Вже зовсім поруч впізнаю Твій голос, Схиляюсь на колінах і всю ніч Душа стражденна порятунку молить. А потім ранок ніжно-голубий Мої невиспані торкає очі… О, що було б, питаюся, якби Не Ти, Господь, прийшов цієї ночі? Ти запалив в душі моїй вогонь Не іскрою, а дивовижним словом! Хто зможе загасить, скажіть, його, Коли у ньому полум’я любові? І в тім вогні згорить моя журба, І стихне біль, що викликає сльози, Неначе віск, розплавиться злоба, Прийде нове народження у Бозі. Як важко нині (й легко водночас) Тебе збагнути для життя нового. Та доки ще горить моя свіча – Молитись буду праведному Богу. Сергій Рачинець.

Дорогі читачі, ця газета друкується лише завдяки Вашим добровільним пожертвам! Якщо Ви вважаєте, що це видання корисне для людей, наближає їх до пізнання Божої правди, то візьміть у цьому служінні посильну участь своїми коштами, пам’ятаючи слова Євангелії: «Кожен нехай дає, як постановив у серці своєму, не з жалем і не з примусу, бо Бог любить того, хто дає охоче» (2 Кор. 9:7). Добровільні пожертвування на газету надсилайте на картковий рахунок: Приватбанк, картка № 4405 8858 2152 7022 (на прізвище

Андросов), або поштовим переказом на адресу редакції газети. Компенсувати витрати по пересиланню газети можна, надіславши поштові марки, які вкладіть в конверт з вашим листом замовлення (кількість – на ваш розсуд). Чисті чи підписані конверти надсилати не потрібно. Щира подяка Богові за християн, які жертвують кошти на друк газети “Жива Надія”! Нехай милосердний Господь рясно поблагословить кожного жертводавця, кожного, хто молиться за друк і розповсюдження газети “Жива Надія”!

ЖИВА НАДIЯ

Віддруковано: ТОВ Вид. «Миргород», Зам. №540. Тираж 30 000 екз.

www.hve.poltava.ua

СІЧЕНЬ-БЕРЕЗЕНЬ 2014 р., №1

Щиро запрошуємо всіх бажаючих для вивчення Біблії за адресою: м. ДОЛИНСЬКА, вул. Шевченка, 119. Щонеділі з 9:00 та 16:00, щосереди та щоп’ятниці з 18:00. Ви можете особисто зателефонувати священнослужителю церкви за тел.: 098-26-86-015.

Газета (християнського змісту) друкується за рахунок добровільних пожертвувань і розповсюджується безкоштовно. Засновник газети: Церква християн віри Євангельської «Жива Надія», м. Миргород, Полтавська обл. Реєстраційне свідоцтво: ПЛ №386 від 20. 11. 2000.

Редактор: Андросов Г. М. Тел.: 050-28-13-256, 096-34-100-75, 067-1050282. Email: giva.nadiya@gmail.com Адреса редакції: Геннадій Миколайович Андросов, вул. Колгоспна, 44, м. Миргород, Полтавська обл., 37600, Україна  Ukraine.


Жива надія (1 випуск)