Issuu on Google+

Послання Богородиці від 25 травня 2010 р.

“Любі діти! Бог дав вам благодать, щоб ви жили і берегли все добро, яке є у вас і навколо вас, і щоб заохочували інших, аби були кращими і святішими, але й сатана не спить і через модернізм спихає вас і веде на свою дорогу. Тому, любі діти, з любові до Мого Непорочного Серця любіть Бога понад усе і живіть за Його заповідями. В такий спосіб ваше життя матиме сенс, і мир запанує на землі. Дякую, що відповіли на мій заклик”

Сенс і перспектива нашого життя. В першій частині сьогоднішнього послання ми знаходимо заохочення щоб серйозно задуматися над найсуттєвішими проблемами нашого існування, над тим, чого Бог від нас очікує, і над диявольськими спокусами, котрі відтягують нас в зворотному напрямку. Світ все менше пам’ятає про минуле і схиляється до нездорових новинок, а через те стає легкою жертвою того, хто хоче знищити в серці, в душі людини все те, що пов’язане з вічністю і правдою. Це шахрування сатани провадить до того, щоб шукати, полюбити і возвеличувати, сповнену зовнішньої видимості і швидкоплинності, фіктивну дійсність, замість правдивої дійсності, сотвореної Богом, котру Він дає нам не на якийсь короткий час, але на цілу вічність. Це вічна боротьба між Правдою і брехнею, це боротьба за життя, земне й вічне. Вже тут, під час земного життя, починається наш досвід райського або пекельного життя; інший світ зафіксовує у вічності те, що ми вибрали, полюбили, чим ми жили на землі! Усім нам відомо Слово Боже. Достатньо лише його слухати і прийняти, щоб розцвіло в нас спасіння, щоб воно зародило

благословінням (пор. Лк. 11, 27-28;

Йо. 12, 46-48). Аж до сьогоднішнього дня, і так буде аж до кінця часів, снують дві дороги. Одна з них веде до життя і добра, друга – до смерті і зла (пор. Втор. 30, 15-20). Принцип завжди залишається той самий: вибір між Богом і сатаною, але спосіб здійснення вибору залежить від часів і від історії народів. Для прикладу сьогодні, особливо в так званих країнах найбільш розвинених, невпинне приспішення ритму життя, підштовхує до все новіших і все менш обдуманих досвідчень, знищуючи усі перспективи перебування у часі, тим самим в самому корені підважуює саму концепцію вічності. Інша сучасна трудність, котра стосується всієї планети, походить з глобалізації економіки. Доля цілих народів залежить від процесу тієї економіки. І ще одне: маніпулювання людським життям, особливо на його початках і на його завершенні, від штучного створення клітин аж до штучного створення тканин та істот. Чи не створює це клопотів, які не можливо вирішити, людині, що не живе святістю? Яким невинним видається намір досягнути неба і збудувати Вавилонську вежу, в порівнянні з тим, що може зробити людина в наші дні! Невже наш Бог, Бог Авраама, Ісаака та Якова може пасивно спостерігати за тим? Друга частина

послання

вкотре пропонує нам вирішення: любити Любов, жити Любов’ю. Ми можемо черпати з Непорочного Серця Марії, і в такий спосіб очищені, зможемо любити Бога понад усе і жити Його Заповідями. Дозвольмо Непорочній Марії ділати, щоб Вона могла нас очистити: саме через те Марія є нам Матір’ю і народжує нас до того, щоб ми любили Любов. Потрібно із смиренням визнати, що гріх є в нашому нутрі, так як про це Папа говорив у Фатімі, під час своєї останньї подорожі (11-14.05.10): «Нам відомо, що сили добра присутні там, де з’являєтсья зло, так само й тоді, коли воно атакує зсередини, і що вкінці-кінців Бог могутніший від зла, а Матір Божа є для нас благодаттю... найбільші

Плащениця-німий свідок Воскресіння

Переслідування Церкви не походять від зовнішніх ворогів, але зроджуються з гріха всередині Церкви». Завершення Послання насичує нас великою надією, а як же могло бути по-іншому? Зробімо те, про що нас просить Марія, чинімо це дійсно з вірою і рішучістю. Благаймо Бога про потрібні благодаті, щоб ми жили і берегли все добро, яке є в нас і навколо нас... жертвуймо Богові нашу любов, через Непорочне Серце Марії, і завдяки тому наше життя матиме сенс, і мир запанує на землі. Мир і радість в Ісусові та Марії! Nuccio Quattrocchi Молитва бл. Марії від Ісуса Розіп’ятого

Святий Духу, надихни мене, Любове Божа, поглинь мене, на правильну дорогу, запровадь мене. Маріє Мати, глянь на мене, З Ісусом благослови мене. Від усякого злого, від усякого блуду, від усякої небезпеки, збережи мене. Амінь.


Рік Таїнства Священства Минулого століття, 1950 року, у Франції появилась відома книжка «Чого ви очікуєте від священика?», в якій було поміщено відповіді одинадцяти відомих письменників на питання: «Чим для вас є священик?» і «Чого ви від священика очікуєте?» Відповіді були різні, так як і є різні люди. Наприклад, один вчений коротко

і ясно відповів на ці два питання так: «Священик для мене – це представник Ісуса Христа на Землі» і друге: «Очікую від священика Життя через святі Тайни». Для іншого письменника-філософа, Франсуа Моріака, священик – це той, хто в ім’я Боже в’яже і розгрішає, який тоді, коли підносить руку, щоб простити гріхи не відрізняється від Сина Чоловічого, якому дана влада прощати і розгрішати гріхи на Землі. Священик – це чоловік обдарований Божою владою, а тому від нього очікується, щоб він сам був святим, як і ті Святі Таїнства, які він звершує у своєму священстві. Ще інші бачать в особі священика харитативного соціального активіста, який заклопотаний всіма людськими проблемами – є «усім для всіх». А ще інші, хочуть бачити священика, щоб він був зразком безкорисливості, убогості, любові, проповідником справедливості, потіхою для тих, хто терпить. Тому, у святковий день Христа Чоловіколюбця – Пресвятого Серця Христового, Святіший Отець Венедикт XVI цьогоріч проголосив Рік Таїнства Священства. Нагодою послужило 150-ліття від дня народження до вічного життя святого пароха з Арсу – Івана Марії Віянея. Папа Пій ХІ, ще у 1929 році, проголосив його Опікуном усіх душпастирів світу. Рік цей має збагатити ревність священиків в їх євангельській проповіді у сучасному світі. Рік закінчиться в день Пресвятого Христового Серця наступного 2010 року. «Священство – це любов Христового Серця», – мав звичай повторяти отець парох з Арс. Цей вислів особливо допомагає нам зрозуміти той прецінний дар, яким є священики, і то не тільки для Церкви, але для всього людства. Душпастирі щоденно подають віруючим Слово Боже. Їх апостольські труди, як про це згадує Папа Венедикт XVI, часто нікому не знані, завжди відважні, готові на

найбільшу жертву, аж до проливу крові. Бувають і жалюгідні випадки,але вони ніким не оплакані і тим вони траґічні, коли священик перестає ним бути, втративши з виду свого Господа, який перший полюбив його і покликав, щоб брати участь у божественному житті Спасителя – Вічного Священика. Свята Церква терпить із-за невірності таких своїх служителів, та не людські слабості зносить вона, а дивиться радше на той Божий дар, що здійснюється постійно у великих починаннях душпастирів, ревних монахів і сестер. Світлим прикладом для нас є парох з Арс, покірний, але також свідомий того, що він є дар прецінний для своїх парафіян. Так він говорив своїм духовним дітям: «О, яка то велич священства! Якби він це цілковито зрозумів, то міг би померти. Бог його слухає: Він каже одне слово і Господь сходить з неба та скривається під куснем євхаристійного хліба. Не було б священика, не мали б ми Пресвятої Євхаристії. А хто приготовляє нас до зустрічі з Богом в годині нашої смерті? – Священик». По Бозі священик є все і це він зрозумів, будучи «всім для всіх» у своєму священстві. Священик продовжує на землі діло спасіння. Іван Марія Віяней прибув до Арс, маленького французького села, яке налічувало тільки 230 жителів. Єпископ, посилаючи його туди, сказав: «В тім селі нема багато любові до Бога, а ти принесеш її». Молодий священик так і вчинив: вибрав собі церковний храм за помешкання, входив до нього ще нераз ранньою зорею, не виходив з Церкви скоріше як по вечірнім «Ангел Господній». Кожного вечора дзвонив дзвін і скликав народ на науку катехизму, а його прикладмолитви мав спасенний вплив на віруючих. І вони клякали перед кивотом та молились. А тоді він кликав: «Приступайте до Пресвятої Євхаристії, прийдіть браття до Ісуса». В убогій сповідальниці перебував він увесь день, в зимовім холоді і в літній спекоті. А число каянників зростало і то з цілої

Франції, а тоді сповідав він не менш 16 годин денно. Він був ясновидець і віруючі зрозуміли, що він був здібний бачити їх совість, ще заки вони починали визнавати гріхи. Знали й те, що парох з Арс мав свою думку про сповідь: «То не грішник вертається до Бога, але то Господь біжить за грішником, щоб його навернути до себе!» І нині ми, священики, можемо пристосувати до себе слова святого пароха, які він вкладає в уста Христові: «Доручу це моїм священикам, щоб голосили грішникам: Я завжди готовий їх прийняти, моє милосердя безмежне». Багаті люди не жаліли пожертв і отець парох мав часто великі заощадження. Але не для себе приймав він ці дари, а відразу спрямовував їх для бідних, сиріт, хворих; був багатий, щоб дати іншим, а був бідний для себе, щоб збгагатитися на Бога. Він все казав: «Мій секрет – це дати все другим, потребуючим, а собі не залишити нічого». Рік Священства у 150-ліття смерті Пароха з Арс зараз слідує по 150літті появ Пречистої Діви Марії в Люрді. Писав, отож, святий Папа Іван ХХІІІ: «Коротко перед тим, як парох з Арсу закінчив своє, повне заслуг життя, Пречиста Діва, Непорочно Зачата, появилась в іншій області Франції бідній пастушці із закликом до молитви і до покути». Отець Парох Віяней посвятив свою церкву і парафію Пречистій Діві без гріха Зачатій і з радістю прийняв вістку про правду віри, що її проголосив Папа Пій ІХ в 1854 році. Отож, функція нашого спільного священства – це освячувати світ, щоб він ставав живою Євхаристією та Літургією, яка не є додатковим обрядом, чи ритуалом у нашім житті, але є самим Життям. Скільки дихаємо, настільки потребуємо, не так повітря, як Бога Живого і Його милосердя. Тому ми повинні просити Господа, щоб Він допоміг нам бути Його «священиками» у відчутті потреби навернення нас самих, переображення світу на прославу Бога. Щоб наше життя говорило і свідчило про Бога та було насправді радісною літургією на Його служінні, щоб ми стали благовісниками Бога і тими посередниками, через яких той «далекий» і «незрозумілий» Бог стане для всіх близьким Богом – даром нас самих в Бозі для інших. За словами Папи Венедикта XVI, сьогоднішній світ відчуває не лише голод хліба, але також справедливості і любові, потребує глибшого пізнання Бога. Ось, це і є наша спільна місія у єдиному Христовому Священстві. ієрм. Прокопій Лотоцький, ЧСВВ Журнал - „Місіонар” 2009


Необхідність побожності до Третьої Особи Божої «Живемо у часи, просякнуті погонею за новинами, і то навіть у побожних практиках. Світ і монаші згромадження женуться за ними, забуваючи і занедбуючи таку важливу побожність до Святого Духа. Ось чому є стільки помилок і заглади, немає спокою і світла на світі. Не закликається Світла так як належиться, а Воно ж те Світло дозволяє нам пізнати правду. Навіть у семінаріях з того легковажать…», так вже 20.06. 1877 року писала до Святійшого Отця Пія ІХ Свята Палестинка – блаженна Марія від Христа Розп’ятого. 18.05.1874 року в ім’я святого послуху говорила: «Приймаючи святе Причастя, уздріла я перед собою голубку, а понад голубкою чашу, з якої переливалось, немовби всередині чаші нуртувало джерело. Те, що спливало, зрошувало голубку і обмивало її. І почула я голос, котрий долинав з прекрасного світла і повідав мені: «Якщо хочеш Мене шукати, пізнати Мене і йти за Мною, взивай до світла, то значить до Святого Духа, котрий просвітив Моїх учнів і котрий просвітляє всіх людей, котрі до Нього взивають. Істино, істино, істино кажу тобі: хто тільки буде взивати до Святого Духа, буде Мене шукати і знайде Мене, а знайде Мене через Святого Духа. Його сумління буде ніжне як польова лілія. Коли буде це батько або матір, в їх родині запанує мир, і в серці їхньому теж запанує мир як у цьому, так і в майбутньому житті – не помруть в темряві, але в мирі. Прагну, прагну, аби ти передала, що усі священники, котрі відправляють раз на місяць Службу Божу до Святого Духа, вшановують Мене. Коли хто-небудьтаку Службу Божу відправить або візьме у ній участь, буде пошанований самим Святим Духом, буде мати світло, буде мати мир. Він вилікує хворих, розбудить тих, котрі сплять». А я тоді мовила: «Господи, що я можу зробити? Мені ніхто не повірить! А голос мені відповів: Коли надійде хвилина, я вчиню все те, а в тобі не буде потреби. І все зникло, а моє серце залишалось розпалене любов’ю». Під час новіціату голубка навчила її молитви, котру Марія відтоді часто повторювала (див. стор. 1). Як і те, що маємо Новенну (Девятницю) перед празником Зіслання Святого Духа, якою Церква завдячує Маріам. Папа Лев ХІІІ видав енцикліку про Святого Духа через 20 років після її смерті… можливо, згідно слів «Коли

надійде…», цитованих вище. Заохочуємо вас замовляти і раз на місяць брати участь у Службі Божій, котра взиває Святого Духа. На празник Святої Трійці вона мала видіння і надприродне послання, котре Бог наказав їй передати наставнику. Продиктувала такі от слова: «… і мовила сама до себе: звідкіля це світло? Чи то Ісус? Чи то Бог (Отець)? А може Святий Дух? Почула голос, котрий мовив: Поглянь на посудину з оливою. Олива, сама по собі, не може запалитись. Коли піднесеш до неї вогонь, вона швидко займеться і за короткий час вигорить, але коли вложиш ґнотик поміж оливою та вогнем, то ґнотик, олива і вогонь відразу стають одним цілим, даючи світло. Олива – то є образ Бога Отця, ґнотик – то образ Бога Сина. Ґнотик є для того, аби вогонь відразу не спалив оливи – то Ісус, котрий стримує гнів Бога Отця від вибуху, котрий єднає людину з Богом. Вогонь – то є Бог Дух Святий, котрий дає людині пізнати Бога, котрий її обігріває, дає їй світло і день. Світло притягую людину до Бога і водночас показує Його їй. Поміркуйте: чи стане однієї оливи, чи стане оливи з вогнем, але без ґнотика, чи ґнотик запалиться сам без вогню? А це означає, що одне не може існувати без іншого. Дивлюсь і бачу той розпалений пломінь, котрий горить не так як земний вогонь. Тіло згорає і водночас освіжається; будучи в полум’ї, не горить і відчуває радість. Мовлено мені прекрасну оповідь про оливу, прекрасну оповідь про ґнотик і прекрасну оповідь про вогонь». Маріам,святаПалестинка Bид. Кармелітів Босих

Людина з Плащаниці На вхід чекають у довгій і впорядкованій черзі. Чим ближче до урочистої хвилини, коли з відстані кількох метрів можна буде придивитись до Плащаниці, в котру був загорнутий після смерті Ісус, черга стає щораз тихішою та зосередженішою. На льняних волокнах більш ніж дві тисячі років тому відбились і збереглися сліди Його тіла, відбилась ціла історія хресних мук. Після десяти років після останньої презентації (з нагоди Ювілею 2000 року) Плащаниця знову стала публічно доступною (10.04-23.05). Неймовірне враження справляє незліченний натовп прочан, котрі прибувають з цілого світу, аби на власні очі побачити ту Людину, котра чудесним способом зоставила своє відображення на шматку полотна. Бог, народжений

від діви, подарував нам свою докладну фотографію, заспокоюючи людську потребу в унаочненні Таємниці, щоб людина не вдавалась до уяви, котра могла б нас віддалити від правди. Стоячи перед плащаницею, можемо розважати Лик Ісуса і Його позначене терпіннями Тіло. То благодать, що пронизує нас вічністю. Глибоко зворушені, усвідомлюємо, як сильно насправді було скатоване Тіло Агнця: всюди видно сліди бичування, ані сантиметра вцілілої шкіри. Свідченням болю, що його без слова скарги зносив Ісус, є струмені крові, що спливають із місць, де цвяхи та терня безжалісно пробили невинне Тіло. Те саме Тіло, що Його Ісус отримав від Марії, Непорочної Матері. Плащаниця переконує нас, що Розпяття не є тільки переданням, воно сталось насправді і залишається актуальним до сьогодні. Окрім слідів муки на білому полотні (позначеному, нажаль, плямами та патьоками, котрі виникли в результаті перенесеної пожежі), там є ще дещо. То Пасха Воскресіння, невимовна енергія життя, котра вириваючись із безвладного Тіла Ісуса, відбилась на Плащаниці і залишилась на Ній закріпленою навіки: потуга життя, потуга світла, несамовита потуга воскресіння (згідно недавно опублікованих досліджень, сучасна наука не в стані не тільки відтворити подібний образ на полотні, але навіть з’ясувати те явище…). Коли відходимо від Плащаниці, нас весь час супроводжує переконання, що Ісус насправді живе, тепер так само як колись, і просить нас, аби ми разом з Ним переживали кожну мить нашого життя. Завдяки цьому проступатиме на нас відбиток Його Обличчя, і так само як Плащаниця, ми самі теж станемо доказом Правди: видимим образом того Чоловіка, котрий помер і воскрес, аби на завше обдарувати людей своєю Пасхою. Стефанія Консолі

Ким ти є для мене? В моїх відчуттях споглядання Плащаниці схоже на зустріч Ісуса в мить, схожу на ту, коли недільного ранку після воскресіння, Марія Маґдалина зустріла Його в саду, добре розуміючи, що «то Господь», а не хтось інший (…). Перед Плащаницею роздумуємо над таємницею, в котрій «Творець життя» (Діяння 3,15) стався чоловіком, над таємницею, в котрій «Слово життя»


(1 Йо 1,1) прийняло людське Тіло, над таємницею, завдяки котрій жодна людина не стане сам-на-сам перед потугою пекла. Ми є свідками подій, котрі мали місце без жодних свідків в будинку в Назареті і в гробі в Єрусалимі. Тіло, відбите на Плащаниці, то є Тіло, зачате Марією в Назареті, народжене з Неї у Вифлеємі, те Тіло, котре перемогло смерть в Єрусалимі… Наш розум доходить до того, що таємниця Плащаниці неминуче тісно пов’язана з таємницею самого Христа. З одного боку зачаровує нас як доказ те, що Плащаниця може торкнути найглибші струни людського серця, з другого, бракує нам, однак, відваги, аби зробити одну річ, котра перемінила б зачарування розуму у радість справжньої зустрічі з воскреслим і живим Христом. Правдиво і вільно ми повинні відповісти собі на фундаментальне питання: «Ким ти є для мене?» Анджело Фаверо

ПОБРАТИМСТВО Моліться в моїх наміреннях Дорогі шанувальники Цариці Миру! На даний час в своїх молитвах ми повинні в особливий спосіб пам’ятати про новостворену Комісію, на яку покла-дено відповідальність за Меджу-гор’є. Це непросте і дуже відпові-да��ьне завдання вимагає особливої молитви і провадження Святого Духа. Наша Молитовна Родина виросла в Марійній школі молитви. З власного досвіду знаємо, якою є сила і потуга молитви. Ми щодня спостерігаємо це явище і стикаємося з його чудовими плодами. Меджугор’є може підтвер-дити, що може вчинити витривала і сповнена довіри молитва. Цариця Миру як справжня матір виховує і послідовно провадить нас своїми закликами. Робить це і в нинішньому заклику: «Заохочую вас до молитви, любі діти, аби через ваші молитви могла вам допомог-ти, аби якнайбільше сердець відкрилось на мої заклики». Це важливо, бо ті заклики надають нашому життю нового виміру. Якщо людина прийме рішення помістити їх в своє життя і на практиці житиме згідно їх змісту, наступить зміна в ній самій та її оточенні. Хто погодився на молитву, оперту на заклики, той розпочав нове життя з Богом, а це

означає, що кожного дня має час на зустріч з Богом, з якої виходить сповненим щастя та збагаченим що раз то новими благодатями. Людина, котра приймає заклики Марії перестає бути егоїстом. Вона відкидає свою пиху. Починає добачати потреби інших. Інші люди стають їй братами, котрих вона прагне обдаровувати. Адже нам відомо скільки людей замикається всередині, відмежовуючись від ін-ших, як багато відкинутих та розчарованих життям. Трапляється, що ми не завжди в стані їм допомогти. Марія дає нам відповідь: Я їм поможу через ваші молитви. В закликах Матері Божої немає інтригуючої фабули, ані залякуючої інформації. Заклики також не несуть жодного рекламного характеру, як тепер часто трапляється. Натомість, кожен заклик наснажує нас до нашого подальшого життя. Якщо хочемо щасливо перейти наш життєвий шлях, то найбезпечніше можемо то зробити з Матінкою Божою. Не будемо тоді перейматись нашим майбутнім. Не думайте про тих, хто не прийняв закликів Марії. Їм напевно живеться легше. Ми ж є схожі на альпіністів, котрі спина-ються на вершину гори. Схили часто є стрімкими, але ті хто долає висоту, забезпечені відповідними засобами та спорядженням. Роблять вони те, що й інші, тобто йдуть слід за керівником експедиції. Шлях є виразно означений, а кожен з учас-ників чітко тримається дороги, зважаючи на її маркування. Після тривалого спинання кожен відчує щастя та сатисфакцію від здобутої мети. Заклики Марії не потребують дискусії, ані співставлення з теорією, лише відданого та покірного втілення їх змісту в життя. Ось чому кожне свято, проведене в Меджугор’ї, так як і кожна проща до Меджугор’я схожі на радісне спинання до вершин, вказаних словами в закликах. Не заважають нам тоді натовпи прочан, ми радше відчуваємо радість та задоволення з приводу їх присут-ності. Добачаємо в них співбратів, кожен з яких взяв свою вершину, котрій ім’я – мир та благословення. Прохання до молитви в наміреннях Матері Божої, є в Її закликах присутнім від самого початку. Часто повторюється прохання до молитви на вервиці в Її наміреннях. Те намірення містить всі ті

намірення про які ми часто забуваємо або взагалі їх не торка-ємося. Це означає, що ми повинні постійно повертатись до закликів та їх мудрості. Щоденне читання зак-ликів означає входження в дух Меджугорського руху і прийняття щоденного рішення про дотрима-ння дороги, котра провадить на вер-шину – чудесне навернення серця. І нарешті наша добра і терпелива Мама додає нам полегші словами: «Я є з вами і заступаюсь у мо-го Сина за кожного з вас». О, як сильно потребуємо ми Її потужного заступництва. Воно нас завжди застає зненацька, воно схоже на те, яке було в Кані Галилейській: «Сину, вина в них нема!» А чого нам, Її дітям зараз бракує? Що пригнічує нас так сильно, що не можемо втішатись радістю та спокоєм? Адже ж цілі штаби людей пробують розв’язати наші щоденні суспільні та економічні проблеми, котрі настали без нашої провини і в яких ми заплутались. Ми нагадуємо птахів, котрі заплутались в тернині. Чим більше хочемо з неї визволитись, тим більше вона нас ранить. Який же тоді вихід? Вона, наша кохана Мама, вказує нам на нього і дарує його. Повірмо Їй і робімо все, що вона нам каже. Травень є місяцем Марії, отож повернімось до щоденних практик маївок, котрими ми вшановуємо Її, даючи тим приклад для інших. Нехай Її заступництво та благословення супроводжує нас на тій дорозі. Цього місяця будемо молитися в наступних наміреннях: - в наміреннях Найсвятішої Матері, особливо за те, аби як найбільше людських сердець відкрилось на Її заклики і аби люди повертались до молитви, святих дарів, посту та читання Святого Письма; за прочан, котрі прибувають до Меджугор’я, аби тут віднайшли потрібні їм благодаті і виконали своє християнське покликання до апостольства в світі; - про світло та провадження Святим Духом

для осіб, котрі є відповідальними за Меджугор’є, аби виконуючи своє відповідальне завдання, допомогли рочанам та Церкві відкрити Божу волю і прийняти її в повноті. Молитовне Побратимство „Широкий берег”


Глорія Поло

ВРАЖЕНА БЛИСКАВКОЮ стояла біля воріт неба і пекла

Свідоцтво віри Дорогі брати і сестри у Христі!

Перш ніж говорити непоштиво про Католицьку Церкву, потрібно добре пізнати нашу Матір Церкву і збагнути, чим вона є. “Я – хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки…Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня” (Йо. 6,51 і 54). Вже минуло тринадцять років з часу вражаючого досвіду віри. Була то велика ласка Бога, адже в Своєму безмірному милосерді Він дозволив мені продовжувати дорогу земного життя. Який великий біль мене огортає, коли згадую минуле, в якому лише називалася християнкою, а насправді нею не була. Дякую Господу Богу за те, що дав мені Церкву Католицьку за матір. Від усього серця і всієї душі складаю подяку Папі, спадкоємцю Ісуса Христа на землі, священикам та іншим відповідальним особам Римо-Католицької Церкви. Без вагань дослухаюся до їхніх порад, оскільки цього бажає наш Господь Ісус Христос, Котрий дозволив мені повернутися до земного життя. Під час адорації Найсвятіших Тайн я, недостойна і нікчемна слугиня Господня, відчула щастя і насолоду від справжнього спокою і справжньої любові, котрі є передчуттям Неба. Щиро запрошую усіх, хто вірує в Ісуса Христа, перш ніж говорити і писати непоштиво про Католицьку Церкву, глибше і краще пізнати її, аби збагнути, що вона заснована Господом – охоронцем правдивої віри. Запрошую усіх до щирого вшанування нашого Господа і Бога! Той, хто щодня відвідує нашого Господа Ісуса Христа в Найсвятіших Тайнах і тим самим вшановує Його, ніколи не піддасться сумнівам і не відійде від правдивої віри, адже сам Господь Бог прищеплює кожному створінню любов і вдячність до Святої Матері – Католицької Церкви. Усіх Вас люблю і вітаю в Любові нашого Господа Ісуса Христа. Глорія Поло.

ПЕРЕКЛАД ІСПАНОМОВНОГО ЛИСТА ДУХІВНИКА ГЛОРІЇ ПОЛО Парафія Архідієцезія Боготи Святого Хреста Вікаріат Єпископа Святого Петра (Лого) Парафія Святого Хреста Богота, 13 листопада 2007 До всіх зацікавлених: Цим листом засвідчую, що пані Глорія Поло – людина сильної віри, яка завжди допомагає Католицькій Церкві в євангелізації вірних завдяки містичному досвіду власного життя. Пані Глорія вирізняється справжніми чеснотами, і протягом тих восьми років, відколи я став її духівником, веде глибоке молитовне життя у Христі Ісусі. Зокрема, хочу звернути увагу на її побожність, справедливість, чесність і наполегливість проповідуванні Євангелії Господа нашого Ісуса Христа. Засвідчую цінність її вкладу в євангелізацію Колумбії та інших країн. Вона завжди прислухається до порад свого духівника і діє згідно з вірою Католицької Церкви. о .Вільсон Александр Мора Дж. Парафіяльний священик.

ВСТУПНЕ СЛОВО Якщо хтось сумнівається або думає, що Бога немає і що життя після смерті – то лише вигадки письменників, сценаристів та режисерів, чи якщо хтось переконаний, що після смерті усе закінчується, нехай прочитає цю книжку. Але всю – від початку до кінця. І ваші скептичні переконання без сумніву зміняться. Книжка описує не вигаданий, а підтверджений документально випадок з життя колумбійського стоматолога Глорії Поло, що стався у 1995 році, внаслідок чого вона “померла”, тобто кілька днів перебувала в комі. Її життя підтримувала тільки спеціальна медична апаратура, і лише завдяки сестрі пані Глорії, яка також за фахом лікар, ця апаратура не була відімкнена передчасно. Коли пані Глорія перебувала в комі, її душа мандрувала дорогами вічності, щоб згодом, повернувшись до земного життя, спробувати переконати в існуванні вічності тих, котрі не можуть в неї повірити. Під час свого містичного досвіду пані Глорія змогла зазирнути до своєї Книги життя, і побачене настільки її вразило, що з дозволу Господа вона стала голосом, волаючим в пустелі нашої сучасності. Однак найважливішим сенсом її послання є звістка


про безмірну Любов Бога до нас, людей, і Його велике Милосердя. Під цим оглядом зміст послання перегукується з енциклікою Папи Бенедикта ХVІ “DEUS CARITAS EST”(“Бог є Любов”). Бог і досі дає нам докази, ми ж і досі сумніваємося в Його існуванні.

СВІДЧЕННЯ ГЛОРІЇ ПОЛО Дорогі брати і сестри у Христі! Яка це велика радість, що можу поділитися з вами тими незвичайними ласками, якими мене обдарував Бог. Те, про що хочу розповісти , трапилося 5 травня 1995 року на території Народного Університету в Боготі, столиці Колумбії, близько 16.30. За фахом я стоматолог. Цей фах обрав і син моєї сестри, якому на той час виповнилося 23 роки і він працював над дисертацією. Тієї похмурої дощової п’ятниці ми йшли разом з моїм чоловіком в напрямі бібліотеки факультету стоматології, щоб замовити кілька необхідних книжок. Чоловік був у дощовику, тож ішов собі вздовж муру бібліотеки окремо, а ми з племінником ховалися від дощу під дашком невеликої парасолі. Оминаючи калюжі, не зауважили, що наближаємося до алеї дерев, і коли перестрибували через чергову калюжу, вразила нас блискавка. Вона була такою сильною, що мій племінник загинув відразу. Блискавка вдарила його ззаду і спалила всі нутрощі, але зовні він залишився неушкодженим. Був це юнак щиро відданий Богові. Особливо почитав Дитятко Ісуса. Носив на шиї образок з Його зображенням в кристалі з кварцу. Експерти судової медицини повідомили, що власне кварц привабив блискавку, і вона вразила його просто в серце. Відтак, спаливши всі органи, вилетіла через ноги. Даремними були усі спроби реанімації, хоч зовні на тілі юнака не зосталося жодного опіку. Мене ж блискавка вразила в плече, спаливши все моє тіло – зсередини і зовні. Те, що бачите зараз, відновилося завдяки ласці Божій – прояву милосердя нашого доброго і безмежно люблячого Бога. Все моє тіло внаслідок удару блискавки було обвуглене, груди майже зникли, особливо зліва – там зяяла велика діра. Ребра, живіт, ноги, печінка були вражені блискавкою, яка вийшла з тіла через мою ліву ногу. Опіки на нирках і легенях не передвіщали нічого доброго. Один з яйників звуглів, і не випадково, адже я користувалася контракцептивною спіраллю, що була зроблена з міді, а мідь, як відомо, є добрим провідником. Саме тому мої яйники стали такими малими,

як два грона всохлих виноградин. Моє серце зупинилося, а тіло вібрувало і тремтіло внаслідок електричного удару, викликаного блискавкою. Навіть мокра земля піді мною була настільки наелектризована, що ніхто не міг доторкнутися до мене, а отже допомогти.

ЧУДЕСА, ЯКІ ЗДІЙСНИВ БОГ Власне опіки, рани, зупинка серця, а також те, що відразу ніхто не міг доторкнутися до мене через потужну електричну напругу мого тіла, не дозволяло порятувати мого життя, і я би померла, якби не безмірні доброта та милосердя Господа Бога, адже всі ми вміщаємося в Його Серці і Він безупинно кличе кожного з нас до Себе. Отож спиратимусь на три конкретні факти, щоб засвідчити чудеса, які здійснив для мене Бог. Перший: зупинка серця. Як відомо, в такому випадку кисень не потрапляє до мозку і спричиняє його поступове відмирання. А ось коментарі лікарів стосовно зупинки серця: “Лише негайна реанімація може врятувати життя пацієнтки, оскільки вже через три хвилини після зупинки серця нестача кисню в мозку викликає незворотні зміни…Практика свідчить: коли на такий час зупиняється серце, шанси на повернення до життя мінімальні, а патологічні наслідки незворотні”. Зрештою, після загрозливої зупинки серця мене все ж під’єднали до апарату штучного дихання, а коли я вийшла з коми, в моєму мозку не було знайдено жодних ушкоджень. Сьогодні в цьому ви можете переконатися самі, але тоді чимало лікарів вмовляли мою сестру, яка сама за фахом лікар, що немає сенсу тримати мене на апараті штучного дихання, тож краще від’єднати його. Але сестра на це не погодилась, і її наполегливість з медичної точки зору пояснити не можна, а отже це також чудо. Наступним чудом стало те, що мої обвуглені нирки і легені почали функціонувати. До речі, в такому безнадійному стані під’єднання штучної нирки лікарі вважали зайвим. Однак мої нирки запрацювали.... Незвичайним чудом можна вважати і відновлення моєї шкіри, адже моє тіло стало суцільною великою раною після того, як були вирізані обвуглені ділянки. Я відчувала невимовний біль, наче була охоплена полум’ям. Палило мене і зовні, і зсередини – за кожним подихом. Коли очищали мої відкриті рани, не відчувала тільки ніг – ступні нагадували дві обвуглені колоди. Були, без перебільшення, чорні. Далі буде...


30