Issuu on Google+

Послання Богородиці від 25 грудня 2009 р.

«Любі діти! В цей радісний день Я приношу вас всіх до Мого Сина, Царя Миру, щоб Він дарував вам Свій Мир та Благословення. Мої дорогі діти, діліться цим Миром і Благословенням з іншими у любові. Дякую, що відповіли на Мій заклик!».

Ділитися Різдвом Христовим В той час як тодішній володар дав наказ провести перепис населення ймовірно для того, щоб актуалізувати податковий реєстр, і наказ цей був для всіх без винятку, тоді також лунає інший заклик, до всього народу, але цей заклик походить з Неба і не передається війську,а невеличкій групі осіб ,яких `вважали найубогішим класом тодішнього суспільства: ними є пастухи (пор. Лк 2,1-20). З тієї пори проминуло понад 2000 років, а цей заклик і надалі лунає по всій землі і так, як тоді, кличе кожну особу, щоб кожний записався не в якомусь паперовому реєстрі, але в Книзі Бога. Не тому, щоб кожен отримав ідентифікаційний номер але тому, щоб кожному дати ім’я, те саме ім’я, Ім’я Ісуса! Саме це є Різдвом і зводити його до неясного спогаду – це спрощення сприйняття радості Свята. Можливо такий спогад ще міг би торкнутися якоїсь струни нашого серця, але він не мав би сили змінити наше життя, стати нашим життям. Різдво не належить нам, воно не залежить від наших заслуг, ані від нашої організації, ані від наших здібностей. Різдво – це не завдання, яке треба виконати, але це те, що слід прийняти, що потрібно переживати. Різдво – це подія, дуже важлива Подія. Різдво це подія, котру не можна охопити часовими рамками якоїсь дати, воно є подією, яка звершається аж до завершення світу, воно є закликом для кожного з нас, незалежно від того, приймемо ми його чи відкинемо. Нас покликало те Дитятко не тому, щоб ми записалися в якийсь список, але тому, щоб ми прийняли Його життя в нас. Люді діти! В цей радісний день, Я приношу вас всіх до Мого Сина, Царя Миру, щоб Він дарував вам Свій Мир та Благословення. Мир – це не обітниця – це дійсність. Син народжений для нас, жертвуваний людям, котрих любить Бог, тобто – всім. Він є даром для тієї землі, котрій невідомий мир, бо вона шукає його, як власного плоду і не приймає його, як дару, котрий є плодом Любові. Мир є плодом Дерева Життя, котре більше не є для людей забороненим деревом, але деревом, яке щедро жертвуєтсья тим, котрі просять цього дару, не вважаючи

його здобутком. Господь Ісус чекає на нас, а Марія відносить нас до Нього, щоб ми з Нього і в Ньому черпали мир і благословення. Мир і благословення не є fdfdдвомаf осібними дарами, але одним спільним даром. Вони є невід’ємною властивістю Ісуса, є Самим Ісусом. Він є нашим миром і нашим благословенням, і тому ми не можемо Його привласнити для себе. Миром і благословенням слід ділитися з іншими, бо без цього вони зів’януть і розсипляться в наших руках. Дорогі діти, діліться цим Миром і Благословенням з іншими у любові. Любов – це атмосфера, яка зберігає ці дари в їхній первозданній чистоті та свіжості, є життєдайним ґрунтом, котрий чинить так, що мир і любов ростуть до того часу коли Він повернеться, аж до остаточного тріумфу Божого Царства. Мир і благословення Ісуса потрібно ділити з любов’ю. Тут не йде мова про якесь побажання, але про завдання, яке нам доручила Марія, завдання, яке зосереджує в собі саме життя Ісуса, все, що Він вчинив і, що сказав, життя Апостолів і перших християн, життя святих від прапочатків аж до наших часів. Недостатньо сказати: нехай Ісус тебе благословить або нехай Ісус дасть тобі мир, слід свідчити про мир і благословення Ісуса у щоденному житті. В міру того, як нас буде наповнювати Його Любов, ми досвідчимо Його Життя в нас і саме Він буде в нас промовляти, і наші слова стануть Його словами, і тоді будуть дієвими. Він звершить все, що заповів, бо Він є Словом, котре стало Тілом Господи Ісусе, я люблю Тебе! Нехай прийде Царство Твоє, нехай здійсниться Твоя Свята Воля! Nuccio Quattrocсhi

Послання від 25 грудня 2009 р. для Якова Чоло «Любі діти! Протягом всього того часу, коли Бог в особливий спосіб дозволяє Мені бути з вами, Я прагну вести вас дорогою, що веде до Ісуса і до вашого спасіння. Мої дорогі діти, лише в Богові ви можете знайти спасіння і тому в цей день благодаті з Дитятком Ісус на руках Я закликаю вас: дозвольте Ісусові народитися у ваших серцях. Лише з Ісусом у серці ви зможете піти дорогою спасіння і вічного життя. Дякую, що відповіли на Мій заклик».


Послання Богородиці від 25 січня 2010 р. «Любі діти! Нехай той час буде для вас часом особистої молитви так, щоб у ваших серцях зростало зерно віри і нехай воно стане радісним свідченням для інших. Я з вами і всіх вас прагну заохотити: зростайте і радійте в Господеві, котрий вас сотворив. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик.».

Молитва животворить віру Апостоли сказали Господові: “Додай нам віри.” Господь же сказав: “Якби ви мали віру, як зерно гірчичне, сказали б цій шовковиці: Вирвися з корінням і посадися в морі, - і вона б послухала вас” (Лк. 17,5-6). Марія говорить: Нехай той час буде для вас часом особистої молитви, так щоб у ваших серцях зростало зерно віри. Це час, коли пшениця і кукіль ростуть разом, це час очікування на повернення Христа, це час, коли нас покликали піклуватися про добре насіння віри і турбуватися про його зростання. Віра – це безмежно великий дар Бога і як кожний дар, походить від Нього; вона жертвується нам, а не накидається силою. Ми можемо прийняти той дар і турбуватися про нього або його відкинути. Бог шанує нашу свободу до кінця, але не покидає нас і завжди готовий прийти нам на поміч, якщо ми звертаємося до Нього щирим серцем. Навіть, якщо ми не зуміємо молитися, Святий Дух заступатиметься за нас (Рим. 8,26). Посилено благаймо Бога, щоб у нас не вмерло зерно віри; просімо цього більше ніж будь-чого іншого; просімо про віру для нас, для наших дітей, для наших друзів, для тих, котрі наші вороги, для всього людства. Просімо про могутнє заступництво Марії, котра є з нами, завжди готова, щоб нас підтримувати; просимо про заступництво Ангелів і наших Святих. Хай наша молитва буде простою, живою, довірливою; хай буде піднесенням душі до Бога, як цього нас вчить Катехизм Католицької Церкви. „Для мене молитва є поривом серця, є простим поглядом зверненим в Небо, криком вдячності і любові, в час випробування і в радості, є чимось великим, надприродним, тим, що розширює мою душу і єднає мене з Ісусом” (св. Тереза від Дит ятка Ісус, Автобіографічні рукописи 317). Слова св. Терези виражають досвід, який можу пережити я, ти, усі ми, якщо дійсно того прагнемо! Правдива молитва, молитва серцем, є спільнотою створіння та Творця, є зустріччю Батька і дитини, якою є я, якою є ти – у Христі. Саме тому Євхаристійна Літургія, Служба Божа, є найвищою формою молитви.Всемогутній Боже ,прихильно прийми дари принесені в с вятуніч Господнього Нароження і через таємничу переміну дарів дай нам участь в Божественності Твого Сина, в Котрому наша людська природа з’єдналася з Тобою. Так звучить молитва над Дарами під час Пастирської Служби Божої в Різдвяну Ніч, а плодом тієї молитви є те, щоб ми в Христі стали одним тілом і однією душею. Наша віра повинна допровадити нас до такого єднання.

Тепер людина не мусить уникати Дерева Життя, щоб не з’їсти його плоду і жити вічно (Бут. 3,22-24). Тепер Деревом Життя є Ісус Христос і людина може харчуватися Ним і жити навіки, якщо чинить це з відкритим серцем. В такий спосіб наша віра стає радісним свідоцтвом для інших і є справді дієвим свідоцтвом, бо не передає чогось, що походить від нас, але передає Того, Хто живе в нас, Ісуса Христа; приносить радість, бо Він є правдивою, єдиною, вічною Радістю! Так ми зростаємо і радіємо в Господеві, Котрий нас створив і бажав, щоб ми стали Божими дітьми в Його Синові Ісусові! Мир вам і радість в Ісусові та Марії. Nuccio Quattrocchi

Молитва жертвування дня Господи Боже Всемогутній, в Тройці Єдиний, величаю Твою безмежну Любов та Милосердя. Прагну, той день, який розпочинається, отриманий від Тебе як дар, прожити на Твою славу, звершаючи вчинки доброти і служачи братам. В злуці з Найсвятішою Жертвою Ісуса, Сина Твого, віддаю Тобі всі мої молитви, працю, труднощі, страждання і радощі. Жертвую їх за Святу Церкву, за Святійшого Отця і за ті наміри, котрі є особливою турботою Церкви, за всіх священиків, за страждаючих, вмираючих і душі в чистилищі, за навернення грішників, про мир на світі а також, як задоситьучинення за всі гріхи та зневажання, котрі ранять Божественне Серце Ісуса і Непорочне Серце Марії. Смиренно прошу Тебе, найкращий Отче Небесний, про дар вірності у виконанні Твоєї святої Волі до кінця, щоб терпляче ніс хрест, спас свою душу і спричинився до спасіння моїх ближніх. Амінь.


Послання Богородиці від 25 лютого 2010 р. «Любі діти! В цей час Благодаті, коли й природа готується, щоб показати найкращі кольори року, Я закликаю вас, кохані діти, відкрити ваші серця Богові Творцеві, щоб Він перемінив вас і сформував на Свою подобу, так, щоб всіляке добро, яке заснуло у ваших серцях, пробудилося до нового життя і до туги за вічністю. Дякую, що відповіли на Мій заклик!»

Відкрийте ваші серця Богові Творцеві Прийшов час, коли природа прокидається зі зимового сну. Це час благодаті, бо природою керує Бог і саме Він наповнює її новим ��иттям. Обдаровує ним кожне сотворіння, а передусім людину, створену на Його образ. «Любі діти! Я закликаю вас відкрити двері вашого серця назустріч Ісусові, як квітка відкривається назустріч сонцю» апелювала до нас Марія 25 січня 1995 року і сьогодні знову повторює, щоб ми відкрили наші серця на Бога Творця. Бог є Творцем. Був Творцем постійно і є ним і надалі тепер, бо Бог є Життям, а Життя є в Ньому і не існує без Нього. Чоловік не може обійтися без Бога. Брехня, сказана давно тому змієм, постійно намагається звести людину, даючи їй оманливе переконання, що вона досконало впорається без Бога, що може жити без Нього, ба, навіть, проти Нього. Корінь первородного гріха невпинно брунькує і перестане це робити лише тоді, коли Бог стане всім у всіх. Як кожна мама чинить із своїми дітьми, так і Марія будить нас зі сну, закликаючи до Життя. Відкрийте ваші серця Богові Творцеві, щоб Він перемінив вас і сформував на Свою подобу. Життя в Богові полягає на нашому дозволі, щоб Він продовжував в нас Своє діло творіння, полягає на цілковитій довірі Його Любові, яка нас перемінює і уподоблюється до Ісуса. Марія наполягає, ділає весь час, відтоді, коли юною дівчиною сказала Своє “Так” Архангелові Гаврилу і, приймаючи Ісуса, прийняла в Ньому також і нас усіх, щоб кожний з нас став винятковою дитиною Божою. Творіння Богом триває постійно, в цьому полягає Його діло. Як же нам не відповісти на таку велику Любов? Отож, кажу і в Господі вас заклинаю, щоб ви більш не поводились, як поводяться погани, що ходять у марноті свого ума, бувши запоморочені умом, далекі від життя в Бозі із-за свого неуцтва, що є в них, та через зачерствілість свого серця (Ефес. 4, 17-18). Відновитись духом вашого ума й одягнутись у нову людину, створену на подобу Божу, у справедливості й у святості правди (Ефес. 4,23-

24). В цьому полягає пробудження, до котрого нас заохочує Марія. У посланні святого Павла Ефесянам, ми знаходимо поради, придатні сьогодні в такій самій мірі, а можливо й більшій, ніж колись, що зробити, щоб в кожному з нас народилося нове Життя, котре можемо отримати завдяки Смерті та Воскресінню Христа. Сьогодні, як і дві тисячі років тому, есенцією Життя являється Ісус Христос і лише в Ньому, ми можемо відкрити його, попробувати і пережити. Тут не йде мова про створення трактатів про людську екзистенцію, але про життя досвідом, не слід вигадувати нічого нового, але жити новим Життям, яке доступне в Христі і призначене для кожного з нас. Ми мусимо лише прийняти його в щирості серця, без створювання фікцій, без лицемірства та дволикості. Пробудіться зі сну невірства i гріха, бо це час благодаті, котрий дає вам Бог (25.02.2000). Пробудіться з того виснажливого сну вашої душі (25.03.2001); до того закликає нас Марія. Тепер черга кожного з нас, особливо тих, котрі в Церкві здійснюють особливу відповідальність, щоб прийняти або відкинути Її слова. Це ще можливо, але скільки ще?

Великий піст в моєму житті «Значення посту полягає не у стриманні від їжі, а в усуненні гріхів. І хтообмежує піст тільки стриманістю в їжі, той властиво безчестить його. Ти постиш? Докажи, це своїми ділами! Якими, скажеш, ділами? Коли бачиш бідного, дай милостиню. Коли маєш ворога, примирися! Коли побачиш свого друга щасливим, не завидуй!Коли побачиш гарну жінку, пройди мимо. Хай постяться не тільки уста, але слух, зір, ноги, руки та всі члени нашого тіла…Що за користь, коли ми стримуємося від птиць і риби, а гриземо і з’їдаємо братів» (св.Іван Золотоустий)


Послання Богородиці від 25 березня 2010 р. « Любі діти! Також нині прагну закликати усіх вас, аби ви були сильні у молитві та в хвилинах спокус. Переживайте у радості та покорі ваш християнський поклик, даючи свідчення усім. Я – з вами і віддаю вас усіх Моєму Синові Ісусу, а Він буде вам силою і підтримкою. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик».

Ісус буде вам силою і підтримкою. Людина не зарадить собі без Бога. Спокуса того,котрий ділить, постійно перебуває посеред створіння і дальше приваблює, ошукує і дразнить людство. Стара брехня, що жити можна без Бога, не тільки не розв’язує існуючих проблем людини, але збурює порядок створення і замість життя засіває отруту смерті. Також і у вимірі загальному, як й індивідуальному легковаження Бога в цілому не допомагає у розв’язанні насущних проблем існування, а кожний науковий поступ ставить перед людством дві дороги: дорогу життя і дорогу смерті(пор. Втор. 30, 15 – 20). Свобода вибору поміж добром і злом уже від Адама і Єви є для людини джерелом великої гідності або пониження. Без неустанного втручання Бога, вже давно би наступив кінець історії людства. Однак Бог не опустив людину, Він реалізує Свій План Любові, а коли наступила повнота часів, поєднав світ зі Собою у Причасті набагато глибшому, ніж те, котре було можливе у Едемі. Прихід Христа на світ не тільки визначає новий заповіт Бога з людиною, але й робить людину новою святинею Бога на землі. Тепер людина знає, що Бог може в ній замешкати! Це набагато більше, ніж близькість Творця і створіння у саду Едема! Тепер людина не тільки істота, створена на подобу Божу, але й в Ісусі може стати Дитиною Бога, аби тільки захотіла! Це не якась еволюція згідно теорії Дарвіна! Через Втілення відкривається перед людиною Преображення в Ісуса! “Бо розплата за гріх – смерть, а дар ласки Божої – життя вічне в Христі Ісусі, Господі нашім” (Рим. 6, 23) Людина була покликана на важку Дорогу, котра провадить до Бога: цю Дорогу пройшов Христос. Вона вимагає добровільного прийняття Волі Божої (уповання на Бога), відречення себе від сатани і його брехливих та облудних обітниць, усвідомленого вибору Бога (“виберіть Бога”, – неодноразово говорила нам Марія). Це – Дорога Хресна, лише та Дорога дозволяє Христові втілитися в нашому житті, щоб ми в нашому тілі доповнили те, чого ще бракує скорботам Христовим для Його Тіла, що ним є Його Церква (пор.Кол. 1, 24).

Також нині прагну закликати усіхвас,аби ви були сильні у молитві та в хвилинах спокус. Відучаваємо переляк? Марія дає нам притулок, де спокусник не матиме до нас доступу. Я – з вами і віддаю вас усіх Моєму Синові Ісусу, а Він буде вам силою і підтримкою. Життєві випробування часто дуже тяжкі й неможливі до переходу без помочі Божої. Але Він є з нами, завше готовий, щоб понести наш хрест, щоб нести його разом з нами і за нас. З нього можемо черпати силу і підтримку, щоб взяти хрест і піти за Ним (пор.Мт.16.2426). Переживайте у радості та покорі ваш християнський поклик ,даючи свідчення усім. Поклик християнський – це ніщо інше як Божий заклик щоб піти за Ісусом Христом. Це не поклик до знищуючого болю, лише до терпіння радісного, як біль, котрий породжує Любов, бо Ісус перебуває в нас, Марія – біля нас, Ангели і Святі – для наших намірів. Відчуваємо усе те, пізнаємо і мусимо давати цьому свідчення, щоб Хрест об’явився у Своєму правдивому Світлі. Разом з Марією триваймо перед Ісусом, аби з Нього черпати засоби проти отрути відвічного змія. Триваймо з покорою і дозвольмо, щоб проникала нас спасенна Таємниця Його Смерті. Піддаймося Його потішенню, що породжує правдиву радість, котра не проминає, через котру Бог дає людям покірне серце. Це буде для нас і для усіх, кого зустрічаємо на нашій дорозі, Пасхою Воскресіння Дозвольте, щоб звершилося у вас Воскресіння Христ і Ісусі! Бажаю усім прекрасних Великодних свят! Nuccio Quattrocchi


яяя

Послання Богородиці від 25 квітня 20010 р. „Любі діти! В той час, коли ви в особливий спосіб молитеся і просите Мого заступництва, закликаю вас, любі діти, моліться, щоб через ваші молитви Я змогла допомогти, щоб якнайбільше сердець відкрилося на Мої послання. Моліться в Моїх намірах. Я – з вами і заступаюся за кожного з вас перед Моїм Сином. Дякую вам, що відповіли на Мій заклик”.

Моліться в Моїх намірах Послання починається знаком особливого вподобання до молитви, яку цілий католицький світ заносить до Матері Божої в травні, марійному місяці. Одночасно дається мета: моліться, щоб через ваші молитви Я змогла допомогти, щоб якнайбільше сердець відкрилося на Мої послання. Все послання міститься в тому запрошенні, а це підкреслює, яким важливим і квапливим є те, щоб ми відкрилися на послання, котрі Марія дає нам у Меджуґор’ї. Її довга присутність, невпинно повторювані слова про необхідність повернення до Бога, навернення, довіри Богові, про потребу молитви та посту… – це незаперечні знаки рішучого заклику, зверненого до нас всіх. Невже кількість покликаних, що відкрилися на Її послання, ще не доповнилася? Це послання Матері Божої є чітким, квапливим закликом, щоб ми зосередилися навколо Неї в молитві на вревиці, в місяці травні, котрий традиційно Їй посвячений. Цей заклик не вимагає пояснень: Моліться в Моїх намірах. Ми, католики, добре знаємо Її наміри; без огляду на те, чи ми віримо Її посланням, чи заперечуємо їх автентичність, усім нам відомо, якими є Її наміри. Від того моменту, коли Марія була покликана, щоб стати Матір’ю Ісуса, завжди говорила Так приймаючи Волю Бога. Так було в Її прихованому житті, смиренному і зосередженому, під час якого Вона не відкидала від Себе жодних подій, але зберігала все у Своєму Серці (Лк. 2, 19,51). Так було впродовж всього життя Її Сина, аж по Його Страсті ��а Смерть, коли Вона, стоячи біля Хреста, в тиші прийняла Волю Отця і разом з Ісусом жертвувала Йому Саму Себе. Нам добре відомі ті справи і знаємо, що ми – Її діти, а Вона стала нашою Матір’ю в той момент, коли Ісус дав Її за матір учневі, якого любив ( пор.Йо. 19, 27). Її наміром завжди є виконувати волю Бога Отця і вшанування волі Сина, котрий дав нам її за Матір. Її покликання –це заступництво за спасіння світу. А Вона, невпинно, невтомно і вірно старається його

виконати: Я – з вами і заступаюся за кожного з вас перед Моїм Сином. Її Fiat, Її Так, сказане Богу Отцю, не зводиться до якоїсь поодинокої події з Її життя: воно лунає вчора, сьогодні, завжди. Воно записане у Вічність, ховається в Богові та в Ньому є збереженим! А ми? Святий Людовик Марія Гріньйон де Монтфорт запрошує нас, щоб ми увійшли в ту таємницю Любові через набоженство до Пресвятої Діви Марії. Це набоженство має бути внутрішним, ніжним, святим, постійним, безкорисним (Трактат про досконале набоженство до Матері Божої, 106110). Стараймося помітити час Її Відвідин, Її Присутності між нами, той особливий час благодаті, щоб нас не застав зненацька день славного повернення Христа. Неважливо чи день Його повернення застане нас в смертному тілі, чи ні; невже на Божому Суді не матиме значення якість нашого очікування на Його повернення? Прийди, Господи Ісусе! Прийди через могутнє заступництво Марії, Твоєї і нашої Матері! Nuccio Quattrocchi

Молитва Ангела з Фатіми „Пресвята Тройце, Отче, Сину і Духу Святий, віддаю Тобі найглибшу шану, жертвуючи найдорожче Тіло і Кров, Душу і Божество нашого Спасителя Ісуса Христа, присутнього в усіх кивотах світу, як винагородження за зневаги, святотатсво і байдужість, якими Його ображають. Через безконечні заслуги Його Пресвятого Серця і заступництво Непорочного Серця Марії, прошу ласки навернення для бідних грішників”.


Послання Богородиці від 25 травня 2010 р.

“Любі діти! Бог дав вам благодать, щоб ви жили і берегли все добро, яке є у вас і навколо вас, і щоб заохочували інших, аби були кращими і святішими, але й сатана не спить і через модернізм спихає вас і веде на свою дорогу. Тому, любі діти, з любові до Мого Непорочного Серця любіть Бога понад усе і живіть за Його заповідями. В такий спосіб ваше життя матиме сенс, і мир запанує на землі. Дякую, що відповіли на мій заклик”

Сенс і перспектива нашого життя. В першій частині сьогоднішнього послання ми знаходимо заохочення щоб серйозно задуматися над найсуттєвішими проблемами нашого існування, над тим, чого Бог від нас очікує, і над диявольськими спокусами, котрі відтягують нас в зворотному напрямку. Світ все менше пам’ятає про минуле і схиляється до нездорових новинок, а через те стає легкою жертвою того, хто хоче знищити в серці, в душі людини все те, що пов’язане з вічністю і правдою. Це шахрування сатани провадить до того, щоб шукати, полюбити і возвеличувати, сповнену зовнішньої видимості і швидкоплинності, фіктивну дійсність, замість правдивої дійсності, сотвореної Богом, котру Він дає нам не на якийсь короткий час, але на цілу вічність. Це вічна боротьба між Правдою і брехнею, це боротьба за життя, земне й вічне. Вже тут, під час земного життя, починається наш досвід райського або пекельного життя; інший світ зафіксовує у вічності те, що ми вибрали, полюбили, чим ми жили на землі! Усім нам відомо Слово Боже. Достатньо лише його слухати і прийняти, щоб розцвіло в нас спасіння, щоб воно зародило

благословінням (пор. Лк. 11, 27-28;

Йо. 12, 46-48). Аж до сьогоднішнього дня, і так буде аж до кінця часів, снують дві дороги. Одна з них веде до життя і добра, друга – до смерті і зла (пор. Втор. 30, 15-20). Принцип завжди залишається той самий: вибір між Богом і сатаною, але спосіб здійснення вибору залежить від часів і від історії народів. Для прикладу сьогодні, особливо в так званих країнах найбільш розвинених, невпинне приспішення ритму життя, підштовхує до все новіших і все менш обдуманих досвідчень, знищуючи усі перспективи перебування у часі, тим самим в самому корені підважуює саму концепцію вічності. Інша сучасна трудність, котра стосується всієї планети, походить з глобалізації економіки. Доля цілих народів залежить від процесу тієї економіки. І ще одне: маніпулювання людським життям, особливо на його початках і на його завершенні, від штучного створення клітин аж до штучного створення тканин та істот. Чи не створює це клопотів, які не можливо вирішити, людині, що не живе святістю? Яким невинним видається намір досягнути неба і збудувати Вавилонську вежу, в порівнянні з тим, що може зробити людина в наші дні! Невже наш Бог, Бог Авраама, Ісаака та Якова може пасивно спостерігати за тим? Друга частина

послання

вкотре пропонує нам вирішення: любити Любов, жити Любов’ю. Ми можемо черпати з Непорочного Серця Марії, і в такий спосіб очищені, зможемо любити Бога понад усе і жити Його Заповідями. Дозвольмо Непорочній Марії ділати, щоб Вона могла нас очистити: саме через те Марія є нам Матір’ю і народжує нас до того, щоб ми любили Любов. Потрібно із смиренням визнати, що гріх є в нашому нутрі, так як про це Папа говорив у Фатімі, під час своєї останньї подорожі (11-14.05.10): «Нам відомо, що сили добра присутні там, де з’являєтсья зло, так само й тоді, коли воно атакує зсередини, і що вкінці-кінців Бог могутніший від зла, а Матір Божа є для нас благодаттю... найбільші

Плащениця-німий свідок Воскресіння

Переслідування Церкви не походять від зовнішніх ворогів, але зроджуються з гріха всередині Церкви». Завершення Послання насичує нас великою надією, а як же могло бути по-іншому? Зробімо те, про що нас просить Марія, чинімо це дійсно з вірою і рішучістю. Благаймо Бога про потрібні благодаті, щоб ми жили і берегли все добро, яке є в нас і навколо нас... жертвуймо Богові нашу любов, через Непорочне Серце Марії, і завдяки тому наше життя матиме сенс, і мир запанує на землі. Мир і радість в Ісусові та Марії! Nuccio Quattrocchi Молитва бл. Марії від Ісуса Розіп’ятого

Святий Духу, надихни мене, Любове Божа, поглинь мене, на правильну дорогу, запровадь мене. Маріє Мати, глянь на мене, З Ісусом благослови мене. Від усякого злого, від усякого блуду, від усякої небезпеки, збережи мене. Амінь.


Рік Таїнства Священства Минулого століття, 1950 року, у Франції появилась відома книжка «Чого ви очікуєте від священика?», в якій було поміщено відповіді одинадцяти відомих письменників на питання: «Чим для вас є священик?» і «Чого ви від священика очікуєте?» Відповіді були різні, так як і є різні люди. Наприклад, один вчений коротко

і ясно відповів на ці два питання так: «Священик для мене – це представник Ісуса Христа на Землі» і друге: «Очікую від священика Життя через святі Тайни». Для іншого письменника-філософа, Франсуа Моріака, священик – це той, хто в ім’я Боже в’яже і розгрішає, який тоді, коли підносить руку, щоб простити гріхи не відрізняється від Сина Чоловічого, якому дана влада прощати і розгрішати гріхи на Землі. Священик – це чоловік обдарований Божою владою, а тому від нього очікується, щоб він сам був святим, як і ті Святі Таїнства, які він звершує у своєму священстві. Ще інші бачать в особі священика харитативного соціального активіста, який заклопотаний всіма людськими проблемами – є «усім для всіх». А ще інші, хочуть бачити священика, щоб він був зразком безкорисливості, убогості, любові, проповідником справедливості, потіхою для тих, хто терпить. Тому, у святковий день Христа Чоловіколюбця – Пресвятого Серця Христового, Святіший Отець Венедикт XVI цьогоріч проголосив Рік Таїнства Священства. Нагодою послужило 150-ліття від дня народження до вічного життя святого пароха з Арсу – Івана Марії Віянея. Папа Пій ХІ, ще у 1929 році, проголосив його Опікуном усіх душпастирів світу. Рік цей має збагатити ревність священиків в їх євангельській проповіді у сучасному світі. Рік закінчиться в день Пресвятого Христового Серця наступного 2010 року. «Священство – це любов Христового Серця», – мав звичай повторяти отець парох з Арс. Цей вислів особливо допомагає нам зрозуміти той прецінний дар, яким є священики, і то не тільки для Церкви, але для всього людства. Душпастирі щоденно подають віруючим Слово Боже. Їх апостольські труди, як про це згадує Папа Венедикт XVI, часто нікому не знані, завжди відважні, готові на

найбільшу жертву, аж до проливу крові. Бувають і жалюгідні випадки,але вони ніким не оплакані і тим вони траґічні, коли священик перестає ним бути, втративши з виду свого Господа, який перший полюбив його і покликав, щоб брати участь у божественному житті Спасителя – Вічного Священика. Свята Церква терпить із-за невірності таких своїх служителів, та не людські слабості зносить вона, а дивиться радше на той Божий дар, що здійснюється постійно у великих починаннях душпастирів, ревних монахів і сестер. Світлим прикладом для нас є парох з Арс, покірний, але також свідомий того, що він є дар прецінний для своїх парафіян. Так він говорив своїм духовним дітям: «О, яка то велич священства! Якби він це цілковито зрозумів, то міг би померти. Бог його слухає: Він каже одне слово і Господь сходить з неба та скривається під куснем євхаристійного хліба. Не було б священика, не мали б ми Пресвятої Євх��ристії. А хто приготовляє нас до зустрічі з Богом в годині нашої смерті? – Священик». По Бозі священик є все і це він зрозумів, будучи «всім для всіх» у своєму священстві. Священик продовжує на землі діло спасіння. Іван Марія Віяней прибув до Арс, маленького французького села, яке налічувало тільки 230 жителів. Єпископ, посилаючи його туди, сказав: «В тім селі нема багато любові до Бога, а ти принесеш її». Молодий священик так і вчинив: вибрав собі церковний храм за помешкання, входив до нього ще нераз ранньою зорею, не виходив з Церкви скоріше як по вечірнім «Ангел Господній». Кожного вечора дзвонив дзвін і скликав народ на науку катехизму, а його прикладмолитви мав спасенний вплив на віруючих. І вони клякали перед кивотом та молились. А тоді він кликав: «Приступайте до Пресвятої Євхаристії, прийдіть браття до Ісуса». В убогій сповідальниці перебував він увесь день, в зимовім холоді і в літній спекоті. А число каянників зростало і то з цілої

Франції, а тоді сповідав він не менш 16 годин денно. Він був ясновидець і віруючі зрозуміли, що він був здібний бачити їх совість, ще заки вони починали визнавати гріхи. Знали й те, що парох з Арс мав свою думку про сповідь: «То не грішник вертається до Бога, але то Господь біжить за грішником, щоб його навернути до себе!» І нині ми, священики, можемо пристосувати до себе слова святого пароха, які він вкладає в уста Христові: «Доручу це моїм священикам, щоб голосили грішникам: Я завжди готовий їх прийняти, моє милосердя безмежне». Багаті люди не жаліли пожертв і отець парох мав часто великі заощадження. Але не для себе приймав він ці дари, а відразу спрямовував їх для бідних, сиріт, хворих; був багатий, щоб дати іншим, а був бідний для себе, щоб збгагатитися на Бога. Він все казав: «Мій секрет – це дати все другим, потребуючим, а собі не залишити нічого». Рік Священства у 150-ліття смерті Пароха з Арс зараз слідує по 150літті появ Пречистої Діви Марії в Люрді. Писав, отож, святий Папа Іван ХХІІІ: «Коротко перед тим, як парох з Арсу закінчив своє, повне заслуг життя, Пречиста Діва, Непорочно Зачата, появилась в іншій області Франції бідній пастушці із закликом до молитви і до покути». Отець Парох Віяней посвятив свою церкву і парафію Пречистій Діві без гріха Зачатій і з радістю прийняв вістку про правду віри, що її проголосив Папа Пій ІХ в 1854 році. Отож, функція нашого спільного священства – це освячувати світ, щоб він ставав живою Євхаристією та Літургією, яка не є додатковим обрядом, чи ритуалом у нашім житті, але є самим Життям. Скільки дихаємо, настільки потребуємо, не так повітря, як Бога Живого і Його милосердя. Тому ми повинні просити Господа, щоб Він допоміг нам бути Його «священиками» у відчутті потреби навернення нас самих, переображення світу на прославу Бога. Щоб наше життя говорило і свідчило про Бога та було насправді радісною літургією на Його служінні, щоб ми стали благовісниками Бога і тими посередниками, через яких той «далекий» і «незрозумілий» Бог стане для всіх близьким Богом – даром нас самих в Бозі для інших. За словами Папи Венедикта XVI, сьогоднішній світ відчуває не лише голод хліба, але також справедливості і любові, потребує глибшого пізнання Бога. Ось, це і є наша спільна місія у єдиному Христовому Священстві. ієрм. Прокопій Лотоцький, ЧСВВ Журнал - „Місіонар” 2009


Необхідність побожності до Третьої Особи Божої «Живемо у часи, просякнуті погонею за новинами, і то навіть у побожних практиках. Світ і монаші згромадження женуться за ними, забуваючи і занедбуючи таку важливу побожність до Святого Духа. Ось чому є стільки помилок і заглади, немає спокою і світла на світі. Не закликається Світла так як належиться, а Воно ж те Світло дозволяє нам пізнати правду. Навіть у семінаріях з того легковажать…», так вже 20.06. 1877 року писала до Святійшого Отця Пія ІХ Свята Палестинка – блаженна Марія від Христа Розп’ятого. 18.05.1874 року в ім’я святого послуху говорила: «Приймаючи святе Причастя, уздріла я перед собою голубку, а понад голубкою чашу, з якої переливалось, немовби всередині чаші нуртувало джерело. Те, що спливало, зрошувало голубку і обмивало її. І почула я голос, котрий долинав з прекрасного світла і повідав мені: «Якщо хочеш Мене шукати, пізнати Мене і йти за Мною, взивай до світла, то значить до Святого Духа, котрий просвітив Моїх учнів і котрий просвітляє всіх людей, котрі до Нього взивають. Істино, істино, істино кажу тобі: хто тільки буде взивати до Святого Духа, буде Мене шукати і знайде Мене, а знайде Мене через Святого Духа. Його сумління буде ніжне як польова лілія. Коли буде це батько або матір, в їх родині запанує мир, і в серці їхньому теж запанує мир як у цьому, так і в майбутньому житті – не помруть в темряві, але в мирі. Прагну, прагну, аби ти передала, що усі священники, котрі відправляють раз на місяць Службу Божу до Святого Духа, вшановують Мене. Коли хто-небудьтаку Службу Божу відправить або візьме у ній участь, буде пошанований самим Святим Духом, буде мати світло, буде мати мир. Він вилікує хворих, розбудить тих, котрі сплять». А я тоді мовила: «Господи, що я можу зробити? Мені ніхто не повірить! А голос мені відповів: Коли надійде хвилина, я вчиню все те, а в тобі не буде потреби. І все зникло, а моє серце залишалось розпалене любов’ю». Під час новіціату голубка навчила її молитви, котру Марія відтоді часто повторювала (див. стор. 1). Як і те, що маємо Новенну (Девятницю) перед празником Зіслання Святого Духа, якою Церква завдячує Маріам. Папа Лев ХІІІ видав енцикліку про Святого Духа через 20 років після її смерті… можливо, згідно слів «Коли

надійде…», цитованих вище. Заохочуємо вас замовляти і раз на місяць брати участь у Службі Божій, котра взиває Святого Духа. На празник Святої Трійці вона мала видіння і надприродне послання, котре Бог наказав їй передати наставнику. Продиктувала такі от слова: «… і мовила сама до себе: звідкіля це світло? Чи то Ісус? Чи то Бог (Отець)? А може Святий Дух? Почула голос, котрий мовив: Поглянь на посудину з оливою. Олива, сама по собі, не може запалитись. Коли піднесеш до неї вогонь, вона швидко займеться і за короткий час вигорить, але коли вложиш ґнотик поміж оливою та вогнем, то ґнотик, олива і вогонь відразу стають одним цілим, даючи світло. Олива – то є образ Бога Отця, ґнотик – то образ Бога Сина. Ґнотик є для того, аби вогонь відразу не спалив оливи – то Ісус, котрий стримує гнів Бога Отця від вибуху, котрий єднає людину з Богом. Вогонь – то є Бог Дух Святий, котрий дає людині пізнати Бога, котрий її обігріває, дає їй світло і день. Світло притягую людину до Бога і водночас показує Його їй. Поміркуйте: чи стане однієї оливи, чи стане оливи з вогнем, але без ґнотика, чи ґнотик запалиться сам без вогню? А це означає, що одне не може існувати без іншого. Дивлюсь і бачу той розпалений пломінь, котрий горить не так як земний вогонь. Тіло згорає і водночас освіжається; будучи в полум’ї, не горить і відчуває радість. Мовлено мені прекрасну оповідь про оливу, прекрасну оповідь про ґнотик і прекрасну оповідь про вогонь». Маріам,святаПалестинка Bид. Кармелітів Босих

Людина з Плащаниці На вхід чекають у довгій і впорядкованій черзі. Чим ближче до урочистої хвилини, коли з відстані кількох метрів можна буде придивитись до Плащаниці, в котру був загорнутий після смерті Ісус, черга стає щораз тихішою та зосередженішою. На льняних волокнах більш ніж дві тисячі років тому відбились і збереглися сліди Його тіла, відбилась ціла історія хресних мук. Після десяти років після останньої презентації (з нагоди Ювілею 2000 року) Плащаниця знову стала публічно доступною (10.04-23.05). Неймовірне враження справляє незліченний натовп прочан, котрі прибувають з цілого світу, аби на власні очі побачити ту Людину, котра чудесним способом зоставила своє відображення на шматку полотна. Бог, народжений

від діви, подарував нам свою докладну фотографію, заспокоюючи людську потребу в унаочненні Таємниці, щоб людина не вдавалась до уяви, котра могла б нас віддалити від правди. Стоячи перед плащаницею, можемо розважати Лик Ісуса і Його позначене терпіннями Тіло. То благодать, що пронизує нас вічністю. Глибоко зворушені, усвідомлюємо, як сильно насправді було скатоване Тіло Агнця: всюди видно сліди бичування, ані сантиметра вцілілої шкіри. Свідченням болю, що його без слова скарги зносив Ісус, є струмені крові, що спливають із місць, де цвяхи та терня безжалісно пробили невинне Тіло. Те саме Тіло, що Його Ісус отримав від Марії, Непорочної Матері. Плащаниця переконує нас, що Розпяття не є тільки переданням, воно сталось насправді і залишається актуальним до сьогодні. Окрім слідів муки на білому полотні (позначеному, нажаль, плямами та патьоками, котрі виникли в результаті перенесеної пожежі), там є ще дещо. То Пасха Воскресіння, невимовна енергія життя, котра вириваючись із безвладного Тіла Ісуса, відбилась на Плащаниці і залишилась на Ній закріпленою навіки: потуга життя, потуга світла, несамовита потуга воскресіння (згідно недавно опублікованих досліджень, сучасна наука не в стані не тільки відтворити подібний образ на полотні, але навіть з’ясувати те явище…). Коли відходимо від Плащаниці, нас весь час суп��оводжує переконання, що Ісус насправді живе, тепер так само як колись, і просить нас, аби ми разом з Ним переживали кожну мить нашого життя. Завдяки цьому проступатиме на нас відбиток Його Обличчя, і так само як Плащаниця, ми самі теж станемо доказом Правди: видимим образом того Чоловіка, котрий помер і воскрес, аби на завше обдарувати людей своєю Пасхою. Стефанія Консолі

Ким ти є для мене? В моїх відчуттях споглядання Плащаниці схоже на зустріч Ісуса в мить, схожу на ту, коли недільного ранку після воскресіння, Марія Маґдалина зустріла Його в саду, добре розуміючи, що «то Господь», а не хтось інший (…). Перед Плащаницею роздумуємо над таємницею, в котрій «Творець життя» (Діяння 3,15) стався чоловіком, над таємницею, в котрій «Слово життя»


(1 Йо 1,1) прийняло людське Тіло, над таємницею, завдяки котрій жодна людина не стане сам-на-сам перед потугою пекла. Ми є свідками подій, котрі мали місце без жодних свідків в будинку в Назареті і в гробі в Єрусалимі. Тіло, відбите на Плащаниці, то є Тіло, зачате Марією в Назареті, народжене з Неї у Вифлеємі, те Тіло, котре перемогло смерть в Єрусалимі… Наш розум доходить до того, що таємниця Плащаниці неминуче тісно пов’язана з таємницею самого Христа. З одного боку зачаровує нас як доказ те, що Плащаниця може торкнути найглибші струни людського серця, з другого, бракує нам, однак, відваги, аби зробити одну річ, котра перемінила б зачарування розуму у радість справжньої зустрічі з воскреслим і живим Христом. Правдиво і вільно ми повинні відповісти собі на фундаментальне питання: «Ким ти є для мене?» Анджело Фаверо

ПОБРАТИМСТВО Моліться в моїх наміреннях Дорогі шанувальники Цариці Миру! На даний час в своїх молитвах ми повинні в особливий спосіб пам’ятати про новостворену Комісію, на яку покла-дено відповідальність за Меджу-гор’є. Це непросте і дуже відпові-дальне завдання вимагає особливої молитви і провадження Святого Духа. Наша Молитовна Родина виросла в Марійній школі молитви. З власного досвіду знаємо, якою є сила і потуга молитви. Ми щодня спостерігаємо це явище і стикаємося з його чудовими плодами. Меджугор’є може підтвер-дити, що може вчинити витривала і сповнена довіри молитва. Цариця Миру як справжня матір виховує і послідовно провадить нас своїми закликами. Робить це і в нинішньому заклику: «Заохочую вас до молитви, любі діти, аби через ваші молитви могла вам допомог-ти, аби якнайбільше сердець відкрилось на мої заклики». Це важливо, бо ті заклики надають нашому життю нового виміру. Якщо людина прийме рішення помістити їх в своє життя і на практиці житиме згідно їх змісту, наступить зміна в ній самій та її оточенні. Хто погодився на молитву, оперту на заклики, той розпочав нове життя з Богом, а це

означає, що кожного дня має час на зустріч з Богом, з якої виходить сповненим щастя та збагаченим що раз то новими благодатями. Людина, котра приймає заклики Марії перестає бути егоїстом. Вона відкидає свою пиху. Починає добачати потреби інших. Інші люди стають їй братами, котрих вона прагне обдаровувати. Адже нам відомо скільки людей замикається всередині, відмежовуючись від ін-ших, як багато відкинутих та розчарованих життям. Трапляється, що ми не завжди в стані їм допомогти. Марія дає нам відповідь: Я їм поможу через ваші молитви. В закликах Матері Божої немає інтригуючої фабули, ані залякуючої інформації. Заклики також не несуть жодного рекламного характеру, як тепер часто трапляється. Натомість, кожен заклик наснажує нас до нашого подальшого життя. Якщо хочемо щасливо перейти наш життєвий шлях, то найбезпечніше можемо то зробити з Матінкою Божою. Не будемо тоді перейматись нашим майбутнім. Не думайте про тих, хто не прийняв закликів Марії. Їм напевно живеться легше. Ми ж є схожі на альпіністів, котрі спина-ються на вершину гори. Схили часто є стрімкими, але ті хто долає висоту, забезпечені відповідними засобами та спорядженням. Роблять вони те, що й інші, тобто йдуть слід за керівником експедиції. Шлях є виразно означений, а кожен з учас-ників чітко тримається дороги, зважаючи на її маркування. Після тривалого спинання кожен відчує щастя та сатисфакцію від здобутої мети. Заклики Марії не потребують дискусії, ані співставлення з теорією, лише відданого та покірного втілення їх змісту в життя. Ось чому кожне свято, проведене в Меджугор’ї, так як і кожна проща до Меджугор’я схожі на радісне спинання до вершин, вказаних словами в закликах. Не заважають нам тоді натовпи прочан, ми радше відчуваємо радість та задоволення з приводу їх присут-ності. Добачаємо в них співбратів, кожен з яких взяв свою вершину, котрій ім’я – мир та благословення. Прохання до молитви в наміреннях Матері Божої, є в Її закликах присутнім від самого початку. Часто повторюється прохання до молитви на вервиці в Її наміреннях. Те намірення містить всі ті

намірення про які ми часто забуваємо або взагалі їх не торка-ємося. Це означає, що ми повинні постійно повертатись до закликів та їх мудрості. Щоденне читання зак-ликів означає входження в дух Меджугорського руху і прийняття щоденного рішення про дотрима-ння дороги, котра провадить на вер-шину – чудесне навернення серця. І нарешті наша добра і терпелива Мама додає нам полегші словами: «Я є з вами і заступаюсь у мо-го Сина за кожного з вас». О, як сильно потребуємо ми Її потужного заступництва. Воно нас завжди застає зненацька, воно схоже на те, яке було в Кані Галилейській: «Сину, вина в них нема!» А чого нам, Її дітям зараз бракує? Що пригнічує нас так сильно, що не можемо втішатись радістю та спокоєм? Адже ж цілі штаби людей пробують розв’язати наші щоденні суспільні та економічні проблеми, котрі настали без нашої провини і в яких ми заплутались. Ми нагадуємо птахів, котрі заплутались в тернині. Чим більше хочемо з неї визволитись, тим більше вона нас ранить. Який же тоді вихід? Вона, наша кохана Мама, вказує нам на нього і дарує його. Повірмо Їй і робімо все, що вона нам каже. Травень є місяцем Марії, отож повернімось до щоденних практик маївок, котрими ми вшановуємо Її, даючи тим приклад для інших. Нехай Її заступництво та благословення супроводжує нас на тій дорозі. Цього місяця будемо молитися в наступних наміреннях: - в наміреннях Найсвятішої Матері, особливо за те, аби як найбільше людських сердець відкрилось на Її заклики і аби люди повертались до молитви, святих дарів, посту та читання Святого Письма; за прочан, котрі прибувають до Меджугор’я, аби тут віднайшли потрібні їм благодаті і виконали своє християнське покликання до апостольства в світі; - про світло та провадження Святим Духом

для осіб, котрі є відповідальними за Меджугор’є, аби виконуючи своє відповідальне завдання, допомогли рочанам та Церкві відкрити Божу волю і прийняти її в повноті. Молитовне Побратимство „Широкий берег”


Глорія Поло

ВРАЖЕНА БЛИСКАВКОЮ стояла біля воріт неба і пекла

Свідоцтво віри Дорогі брати і сестри у Христі!

Перш ніж говорити непоштиво про Католицьку Церкву, потрібно добре пізнати нашу Матір Церкву і збагнути, чим вона є. “Я – хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки…Хто тіло моє їсть і кров мою п’є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня” (Йо. 6,51 і 54). Вже минуло тринадцять років з часу вражаючого досвіду віри. Була то велика ласка Бога, адже в Своєму безмірному милосерді Він дозволив мені продовжувати дорогу земного життя. Який великий біль мене огортає, коли згадую минуле, в якому лише називалася християнкою, а насправді нею не була. Дякую Господу Богу за те, що дав мені Церкву Католицьку за матір. Від усього серця і всієї душі складаю подяку Папі, спадкоємцю Ісуса Христа на землі, священикам та іншим відповідальним особам Римо-Католицької Церкви. Без вагань дослухаюся до їхніх порад, оскільки цього бажає наш Господь Ісус Христос, Котрий дозволив мені повернутися до земного життя. Під час адорації Найсвятіших Тайн я, недостойна і нікчемна слугиня Господня, відчула щастя і насолоду від справжнього спокою і справжньої любові, котрі є передчуттям Неба. Щиро запрошую усіх, хто вірує в Ісуса Христа, перш ніж говорити і писати непоштиво про Католицьку Церкву, глибше і краще пізнати її, аби збагнути, що вона заснована Господом – охоронцем правдивої віри. Запрошую усіх до щирого вшанування нашого Господа і Бога! Той, хто щодня відвідує нашого Господа Ісуса Христа в Найсвятіших Тайнах і тим самим вшановує Його, ніколи не піддасться сумнівам і не відійде від правдивої віри, адже сам Господь Бог прищеплює кожному створінню любов і вдячність до Святої Матері – Католицької Церкви. Усіх Вас люблю і вітаю в Любові нашого Господа Ісуса Христа. Глорія Поло.

ПЕРЕКЛАД ІСПАНОМОВНОГО ЛИСТА ДУХІВНИКА ГЛОРІЇ ПОЛО Парафія Архідієцезія Боготи Святого Хреста Вікаріат Єпископа Святого Петра (Лого) Парафія Святого Хреста Богота, 13 листопада 2007 До всіх зацікавлених: Цим листом засвідчую, що пані Глорія Поло – людина сильної віри, яка завжди допомагає Католицькій Церкві в євангелізації вірних завдяки містичному досвіду власного життя. Пані Глорія вирізняється справжніми чеснотами, і протягом тих восьми років, відколи я став її духівником, веде глибок�� молитовне життя у Христі Ісусі. Зокрема, хочу звернути увагу на її побожність, справедливість, чесність і наполегливість проповідуванні Євангелії Господа нашого Ісуса Христа. Засвідчую цінність її вкладу в євангелізацію Колумбії та інших країн. Вона завжди прислухається до порад свого духівника і діє згідно з вірою Католицької Церкви. о .Вільсон Александр Мора Дж. Парафіяльний священик.

ВСТУПНЕ СЛОВО Якщо хтось сумнівається або думає, що Бога немає і що життя після смерті – то лише вигадки письменників, сценаристів та режисерів, чи якщо хтось переконаний, що після смерті усе закінчується, нехай прочитає цю книжку. Але всю – від початку до кінця. І ваші скептичні переконання без сумніву зміняться. Книжка описує не вигаданий, а підтверджений документально випадок з життя колумбійського стоматолога Глорії Поло, що стався у 1995 році, внаслідок чого вона “померла”, тобто кілька днів перебувала в комі. Її життя підтримувала тільки спеціальна медична апаратура, і лише завдяки сестрі пані Глорії, яка також за фахом лікар, ця апаратура не була відімкнена передчасно. Коли пані Глорія перебувала в комі, її душа мандрувала дорогами вічності, щоб згодом, повернувшись до земного життя, спробувати переконати в існуванні вічності тих, котрі не можуть в неї повірити. Під час свого містичного досвіду пані Глорія змогла зазирнути до своєї Книги життя, і побачене настільки її вразило, що з дозволу Господа вона стала голосом, волаючим в пустелі нашої сучасності. Однак найважливішим сенсом її послання є звістка


про безмірну Любов Бога до нас, людей, і Його велике Милосердя. Під цим оглядом зміст послання перегукується з енциклікою Папи Бенедикта ХVІ “DEUS CARITAS EST”(“Бог є Любов”). Бог і досі дає нам докази, ми ж і досі сумніваємося в Його існуванні.

СВІДЧЕННЯ ГЛОРІЇ ПОЛО Дорогі брати і сестри у Христі! Яка це велика радість, що можу поділитися з вами тими незвичайними ласками, якими мене обдарував Бог. Те, про що хочу розповісти , трапилося 5 травня 1995 року на території Народного Університету в Боготі, столиці Колумбії, близько 16.30. За фахом я стоматолог. Цей фах обрав і син моєї сестри, якому на той час виповнилося 23 роки і він працював над дисертацією. Тієї похмурої дощової п’ятниці ми йшли разом з моїм чоловіком в напрямі бібліотеки факультету стоматології, щоб замовити кілька необхідних книжок. Чоловік був у дощовику, тож ішов собі вздовж муру бібліотеки окремо, а ми з племінником ховалися від дощу під дашком невеликої парасолі. Оминаючи калюжі, не зауважили, що наближаємося до алеї дерев, і коли перестрибували через чергову калюжу, вразила нас блискавка. Вона була такою сильною, що мій племінник загинув відразу. Блискавка вдарила його ззаду і спалила всі нутрощі, але зовні він залишився неушкодженим. Був це юнак щиро відданий Богові. Особливо почитав Дитятко Ісуса. Носив на шиї образок з Його зображенням в кристалі з кварцу. Експерти судової медицини повідомили, що власне кварц привабив блискавку, і вона вразила його просто в серце. Відтак, спаливши всі органи, вилетіла через ноги. Даремними були усі спроби реанімації, хоч зовні на тілі юнака не зосталося жодного опіку. Мене ж блискавка вразила в плече, спаливши все моє тіло – зсередини і зовні. Те, що бачите зараз, відновилося завдяки ласці Божій – прояву милосердя нашого доброго і безмежно люблячого Бога. Все моє тіло внаслідок удару блискавки було обвуглене, груди майже зникли, особливо зліва – там зяяла велика діра. Ребра, живіт, ноги, печінка були вражені блискавкою, яка вийшла з тіла через мою ліву ногу. Опіки на нирках і легенях не передвіщали нічого доброго. Один з яйників звуглів, і не випадково, адже я користувалася контракцептивною спіраллю, що була зроблена з міді, а мідь, як відомо, є добрим провідником. Саме тому мої яйники стали такими малими,

як два грона всохлих виноградин. Моє серце зупинилося, а тіло вібрувало і тремтіло внаслідок електричного удару, викликаного блискавкою. Навіть мокра земля піді мною була настільки наелектризована, що ніхто не міг доторкнутися до мене, а отже допомогти.

ЧУДЕСА, ЯКІ ЗДІЙСНИВ БОГ Власне опіки, рани, зупинка серця, а також те, що відразу ніхто не міг доторкнутися до мене через потужну електричну напругу мого тіла, не дозволяло порятувати мого життя, і я би померла, якби не безмірні доброта та милосердя Господа Бога, адже всі ми вміщаємося в Його Серці і Він безупинно кличе кожного з нас до Себе. Отож спиратимусь на три конкретні факти, щоб засвідчити чудеса, які здійснив для мене Бог. Перший: зупинка серця. Як відомо, в такому випадку кисень не потрапляє до мозку і спричиняє його поступове відмирання. А ось коментарі лікарів стосовно зупинки серця: “Лише негайна реанімація може врятувати життя пацієнтки, оскільки вже через три хвилини після зупинки серця нестача кисню в мозку викликає незворотні зміни…Практика свідчить: коли на такий час зупиняється серце, шанси на повернення до життя мінімальні, а патологічні наслідки незворотні”. Зрештою, після загрозливої зупинки серця мене все ж під’єднали до апарату штучного дихання, а коли я вийшла з коми, в моєму мозку не було знайдено жодних ушкоджень. Сьогодні в цьому ви можете переконатися самі, але тоді чимало лікарів вмовляли мою сестру, яка сама за фахом лікар, що немає сенсу тримати мене на апараті штучного дихання, тож краще від’єднати його. Але сестра на це не погодилась, і її наполегливість з медичної точки зору пояснити не можна, а отже це також чудо. Наступним чудом стало те, що мої обвуглені нирки і легені почали функціонувати. До речі, в такому безнадійному стані під’єднання штучної нирки лікарі вважали зайвим. Однак мої нирки запрацювали.... Незвичайним чудом можна вважати і відновлення моєї шкіри, адже моє тіло стало суцільною великою раною після того, як були вирізані обвуглені ділянки. Я відчувала невимовний біль, наче була охоплена полум’ям. Палило мене і зовні, і зсередини – за кожним подихом. Коли очищали мої відкриті рани, не відчувала тільки ніг – ступні нагадували дві обвуглені колоди. Були, без перебільшення, чорні. Далі буде...


555555555555555555555555 55KHJKJHKHJKJHKJHKJHKJ Послання Богородиці від 25 червня 2010 р.

„Любі діти! З ра-

дістю закликаю вас усіх, щоб ви з радістю жили Моїми посланнями, лише в такий спосіб, любі діти, ви зможете наблизитися до Мого Сина. Прагну вас усіх провадити до Нього, бо в Ньому ви знайдете правдивий мир і радість свого серця. Усіх вас благословляю і люблю безмежною любов’ю. Дякую, що відповіли на Мій заклик”.

Прагну вас усіх провадити лише до Нього У двадцятьдев’яту річ-ницю першої з’яви в Меджуґор’ї Марія саме такими словами пояснювала причину Своєї присутності на тій землі, що втішалася благословенням Божої ласки. Вона з нами вже такий тривалий час, щоб провадити нас до Нього, щоб вести нас до Ісуса. Її послання заохочують нас прийняти Ісуса в наше життя, бо це для нас єдина дорога спасіння. Закликаю вас усіх, щоб ви з радістю жили Моїми посланнями, лише в такий спосіб, любі діти, ви зможете наблизитися до Мого Сина. Послання адресовані парафії в Меджу-ґор’ї, а через нього всьому світові, запрошують до навер-нення, до молитов, до посту, довірливого покладання на Бога, щоб жити любов’ю та миром; це поквапливі і з натиском повторювані заклики до життя вірою, згідного з нав-чанням Церкви і практику-вання Таїнств .Її запрошення адресоване кожній окремій людині, Її дітям, але стосуються всього світу,

4651654163546516451634165 51651654165416516516163 Щорічне Об’явлення для Іванки Іванковіч-Елез від 25.06.2010 року.

„Матір Божа говорила мені про п’яту тайну і вкінці сказала: Дорогі діти, прийміть Моє материнське благословення”.

„Якби ти знав як дуже Тебе люблю, плакав би з радості.” віруючих і невіруюючих. Сприйняття їх матиме вплив на спасіння світу більше ніж владакожної країни. Це щось нове, Біблія, а особливо Новий Завіт, навчає нас, що Бог вибирає те, що є малим і слабким, щоб упокорити великих того світу і те, що видається людям великим. Так рухається вперед Царство Боже і чудом це є в очах віруючої людини. Попри те, хоч і безліч осіб, завдяки присутності Марії в Меджуґор’ї, знайшла дорогу до навернення, ще більше є тих, котір залишилися байдужими, якщо не виявляють ворожості, й тих, котрі за якийсь час опам’яталися і навернулися до Бога, а потім знову повернулися до свого попереднього життя. Вже 25 жовтня 1993 р. Марія напоумлювала нас тими словами: «В ті роки Я заохочувала вас, щоб молилися і жили тим, що вам кажу, але ви мало живете Моїми посланнями. Говорите, але не живете, тому, Мої діти, та війна триває так довго…». Сьогодні також не має миру та радості на світі. Там, де здається ніби-то вони є, йдеться лише про короткотривалий спокій, про якусь проминальну радість, в такий чи інший спосіб далеку від миру та радості, яку обіцяв Ангел під час Благовіщення і котру ангельські хори сповіщали пастухам (Лк. 2, 8-14 ).

5

А тим більше далеко від миру та радості, які обіцяв Господь Ісус (Йо. 14, 27; 15,11), бо саме вони набли-жають творіння до Творця. Невже уподібнення людини Богові несенсом та плодом втілення Сина Божого? Прагну вас усіх провадити до Нього, бо в Ньому ви знайдете правдивий мир і радість свого серця. Але не мир, домовлений з трудом за допомогою порозумінь та компромісів поміж керівниками держав. Ті трактати завжди перебувають під знаком питання і їх можна злегковажити. Тут мова не йде про такий мир, як відсутність війни; не йдеться також про радість, яку викликало щось, що приємно подразнює наш егоїзм або винагороджує наші добрі вчинки. Йдеться про мир і радість, які є плодом примирення з Богом, плодом того, що Він прийняв нас і всиновив у Своєму Синові Ісусі, про глибоке і правдиве сопричастя з Богом. Такий мир та радість, вільні від земних прив’язань, очищені з усіляких приватних інтересів або вигод, у дочасній минущості являються віддзеркаленням Життя в Богові, як світло тим, котрі ще живуть занурені у темряві, як надія для тих, котрі ще того не досвідчили. Дякуємо Тобі, Маріє, за Твоє благословення, дякуємо за Твою велику любов, вчини щоб ми були спроможні давати її всім, кого лиш зустрічаємо. Мир і радість усім вам в Ісусові та Марії! Nuccio Quatrocchi


Надзвичайно чудесне зображення Хочу звернути вашу увагу на виняткове зображення, розміщене на першій сторінці «Ехо Марії». «Як довго, Матінко, ми шукали твого погляду!..». Це фото є винятковим саме по собі, оминаючи спосіб, яким було отримане, тобто незважаючи на зв’язок з фактами, про які маю намір розповісти далі. Під час моєї минулорічної прощі до Меджугор’я на Фестиваль Молоді, один з його учасників, Джузеппе Томаркйо з Маскалії (область Катанья, Італія), зробив знімок фіґури Божої Матері в правій наві церкви в Меджугор’ї. Сталось то 1 серпня об 15:06. В ту мить він відчув себе ніби присилуваним підійти до фігури, перед якою в той час замінювали квіти, через що відсунули набік огорожу, котра нащодень забезпечувала місце від тиску натовпу вірних. Перебуваючи просто перед фігурою, сфотографував мобільним телефоном обличчя Матері Божої, не перевіряючи відразу, що і як вийшло. Декілька днів по тому, 5 серпня (в день народження Матері Божої), під час повернення зі спільноти «Нові горизонти», де група брала участь у oб’явленні Матері Божої візіонерці Марії Павловіч, Піна, двоюрідна сестра Джузеппе, оглядаючи знімки на телефоні брата, була вражена винятковістю зображення Матері Божої: красою Її обличчя, а перш за все поглядом Її очей, котрі, здавалось належали живій особі, а не фігурі. «Я хочу той знімок!» вигукнула двоюрідна. Проте найбільше здивування пройняло самого пана Томаркйо, коли він виявив, що саме Обличчя є цілком відмінне від того, котре фотографував у церкві. Після повернення додому на Сицилію, телефон віднесли до фотографа, але той не зміг видобути зображення. Це вдалось зробити щойно іншому спеціалістові, а видобуте зобра-

ження почало притягувати до себе всіх, хто його бачив. Зображення показує Обличчя Матері Божої з Тігальїни, місцевості, яку ми не відвідували. Йому притаманні певні дивовижні відмінності: обличчя не є таким овальним як на фігурі. Найбільше, однак, враження справляють очі, на котрі дехто не може дивитись довший час, так ніби вони належали живій особі. Оглядаючи їх при більшому збільшенні, виявили, що вони опушені віями. Глибокий погляд справляє враження, ніби належить комусь, хто за мить заплаче. То є очі, котрі ставлять питання, що проймають людину з материнським напучуванням; то є також такі очі, котрі, коли вже раз їх побачив, стежать ласкаво за тобою, допомагаючи відповісти на Її заклики. Ті очі є милосердними і смутними. Очі, без яких неможливо обійтись. Те зображення необхідно розповсюджувати. Навіть якби не було воно незвичайного походження, лишень твором людської руки, належним було би сердечно привітати створення цього шедевру, котрий за інтенсивністю виразу немає собі рівних. Може той знімок становить собою знак для людини, котра його зробила. Щодо неї я особисто не маю жодних сумнівів. А може це дар для нашої групи. Чим би це не було, я переконаний, що воно є нагодою, аби вслухатись до закликів Марії. Вона промовляє до нас своїм поглядом, своїми милосердними очима, що їх ми щодня закликаємо, аби на нас споглянули. То є чергова спроба вимолювання нашого навернення і поважного підходу до Її закликів. Серед багатьох зображень, котрі нас оточують і котрі вважаються чудесними, це є вартісне тим, що дозволяє нам почути нагальні заклики Марії. Проте є ще один факт, котрий, на мою думку, можна приписати цьому зображенню (важко мені називати його знімком), і котрий, принаймі для нашої групи, становить підтвердження знаку. Трапилось це, коли ми мали

увійти в Подбрдо. Переходячи повз будинок Вікі, зауважили, що на неї чекала якась група. Ніхто з-посеред тисяч прочан, що перебували в той час у Меджугор’ї, не знав про ту зустріч. Я провів моїх прочан під сходи, котрі зазвичай слугують Віці помостом, аби могла промовляти до всіх тих, котрі хочуть із нею зустрітись. В певну мить зустрічі Віка почала накладати руки на присутніх і молитись над ними. Молода жінка з нашої групи, обтяжена масою різних проблем, стоячи за плечима Віки і не маючи вже надії на розмову з нею, опинилася несподівано перед Вікою, котра наложила на неї руки. Коли Віка вимовила її ім’я, та жінка розплакалась, оскільки ніколи раніше вони не зустрічались. «Звідки ти знаєш як я називаюсь?» - спитала. «Мені Пані сказала» відповіла Віка. В той момент охоплена щастям жінка з нашої групи вже не бачила перед собою обличчя Віки, тільки обличчя Матері Божої, що промовляла до неї. Її очі неймовірним чином мали невимовно блакитний колір. Весь той день надалі та жінка хотіла зоставатись наодинці, аби переосмислити те, що з нею сталося. Не вийшла зі своєї кімнати навіть увечері, коли мав відбутись безплатний концерт Андреа Бочеллі. Коли певного дня опісля показав їй і подарував зображення, про яке оповідаю, вона з великим зворушенням промовила: «Як довго я шукала тих очей!». Ми з п. Томаркйо погодили, що віддамо те зображення всім хто захоче, без жодних нав’язувань чи передумов з нашого боку. Нехай кожен сам оцінить! Ми тільки про одне просимо: разом із зображенням розповідати про його історію з метою уникнення, як то не раз бувало, приписування собі того пережиття іншими людьми. Це дар для всіх. Нехай принаймі буде підписаний внизу або на звороті: «Знімок, зроблений з фіґури Божої Матері, котра знаходиться в церкві Меджугор’я, паном Джузеппе Томаркйо зМаскальї(Катанья) дня 1 серпня 2009 року о год.


15:06 Просимо зробити такий підпис, аби ніхто не спекулював на цью тему. Я собі також гадаю, що маємо достатньо дискусій на тему правдивості чи її браку у випадку зображень, котрі обертаються в місцях об’явлень. Це зображення, хоча й з’явилось природно, є надзвичайним по своїй суті. Немає вже доступу до оригінального кадру, оскільки був усунутий з телефону п.Томаркйо при видобуванні зображення. Я б сам особисто висловився би за його автентичність. Якщо, однак, хтось уже бачив таке саме зображення, може не погоджуватись. Незабаром його покажуть декотрим візіонерам. Я ж перед ним сам вже молюся. Хочу додати ще одну деталь до цієї історії, багатої на цікаві збіги обставин. Мова йде про один трафунок, може й цілком випадковий. Через деякий час після того як було зроблено знімок, про який тут йде мова, п.Томаркйо ще раз відвідав ту церкву, аби сфільмувати фігуру Божої Матері. Під час перегляду знятого фільму виразно чути«VirgenMorenita», пісню до Матері Божої з Ґвадалупе, тобто до тієї, котра залишила нам одне із найдивовижніших своїх зображень в історії християнства. Як відомо, в очах того зображення Матері Божої є схована одна з Її найзахоплюючих таємниць. Таким чином п.Томаркйо спочатку виявив на своєму телефоні дивовижне зображення, а потім зняв фільм, на якому виявився записаним спів до Матері Божої з Ґвадалупе. Час, коли було відзнято зображення – 15:06, тобто це той час коли молимо молитви до Божого Милосердя – черговий заклик до погляду в милосердні очі Марії. Оскільки герої тих подій носять ім’я святого Йосифа, котрий багато років вдивлявся невимовним поглядом в очі Марії, котрі розкохали в собі Сина Божого, Ісуса, то властиво св.Йосифові хотів би присвятити це зображення. Воно віддане під його охорону. Всім складаю побажання та благословення: «Нехай завжди на вас будуть звернені очі Марії, нехай вони зворушують

вас аж до сліз розкаяння, нехай супроводжують ваші кроки, оберігають ваше майбуття і ваше спасення! О Матінко і Царице Миру, звертай щомиті на нас Твої милосердні очі. Амінь.» Диякон Франко Софіа.

Відлуння візиту архієпископа Інтервю Кард. Шенборна для газети <Вечірній лист>06.01.2010р.

<Вечірній лист>Ваше Високопреосвященство! У ході св. Літургії в ніч св. Сильвестра Ви заявили, що приїхали в Меджугор'є, щоб бути ближче до Матері Господа. Ці Ваші слова мали широкий резонанс. Що конкретно Ви мали на увазі? Кард. Шенборн: Я не можу не визнати, що безліч людей з числа тих, хто приїжджає в Меджугор'є ось вже впродовж 28-ми років, особливим чином переживають близькість до Богородиці. Сам я ніколи раніше не бував в Меджугор'є, але протягом багатьох років, особливо починаючи з 1991 р., коли я став єпископом, спостерігав в Австрії, а в першу чергу в моїй рідній віденській єпархії, добрі плоди цього місця. На підтвердження свого переконання я наведу де��ілька прикладів. Перш за все, це покликання до священства. Багато хто з наших молодих священиків прийняв рішення послідувати духовному покликанню якщо не виключно, то, принаймні, значною мірою під впливом «духу Меджугор'є». Друге це особисті навернення. Мене особливо дивує той факт, що подібні навернення трапляються в різних соціальних шарах починаючи з аристократії і бізнесменів і закінчуючи

простими людьми. Коли я збирався вилетіти з Відня через Загреб до Спліту один із службовців аеропорту поцікавився, куди я прямую. Я відповів, що прямую в Спліт, а звідти - в Меджугор'є. Його обличчя відразу ж стало привітним, і він почав розповідати мені про своє навернення в Меджугор'є. Не так давно начальник невеликої залізничної станції в Австрії впізнав мене і відразу почав мені розповідати про своє навернення. Його дружина померла від раку, а він сам впав у тяжку депресію. За порадою друзів він поїхав в Меджугор'є, звідки повернувся іншою людиною, оскільки знайшов там живу і глибоку віру. Третє, про що слід сказати, це зцілення. Один молодий наркоман одного дня розповів мені, що друзі майже змусили його поїхати в Меджугор'є. Вже у момент прибуття в Меджугор'є, за його власними словами, він відчув, що з ним щось відбувається. Він відчував, що відбувається щось незвичайне, він раптом відчув себе повністю вільним від наркотиків, хоча йому було добре відомо, як важко позбутися цієї недуги. І ще один елемент молитовні групи. Я стикався з«меджугорськими» молитовними групами у Відні ще до того, ніж став єпископом, мабуть, починаючи з середини вісімдесятих. Нам домініканцям - кинулося в очі, що ці люди моляться годинами, і завдяки їм церква забита повністю. Великий домініканський храм у Відні дуже рідко приймає так багато вірних. Молитовні зустрічі відбуваються щотижня по четвергах, і завжди - з великою кількістю народу. Інакше кажучи, ці люди зберегли вірність молитві впродовж багатьох років. І ось, дивлячись на все це, я змушений визнати: оскільки Ісус сказав, що погане дерево не може приносити добрих плодів, і оскільки в даному випадку плоди очевидно добрі, необхідно погодитися, що добрим є і дерево, що принесло їх.


<Вечірній лист> Паломники чекають офіційної реакції Ватикану, а, тим часом, Ви, Ваше Високопреосвященство, самі визнали чудом те, що відбувається. Недавно архєпископ Сараєво, кардинал Вінко Пуліч оголосив про створення міжнародної комісії, яка покликана досліджувати вказаний феномен. Що Вам про це відомо і як Ви відноситеся до закликів офіційно визнати об'явлення в Меджугор'є? Кард.Шенборн: Я не знаю деталей, пов'язаних з роботою комісії, та це і не моє завдання. Я завжди визнавав офіційну позицію Конференції єпископів колишньої Югославії, як і Конгрегації віровчення. На мою думку, винесена ними оцінка може бути охарактеризована як збалансована, мудра, створююча передумову для зваженої позиції Церкви. Ця позиція добре відома, проте я хотів би ще раз виділити три групи оцінок подій в Меджугор'є. Перша стосується самих об'явлень. Позиція Конференції єпископів і Конгрегації віровчення по відношенню до них є абсолютно одно-значною: «Non constat de supernaturalitate». Я сам догматик і був професором догматичного богослів'я. Вираз «Non constat de supernaturalitate» означає, що Церква поки що не сформулювала своєї остаточної думки про надприродну природу цих явищ. Церква не сказала ні «Сonstat de non supernaturalitate», ні «Сonstat de supernaturalitate». Іншими словами, Церква не заперечує надприродного характеру явищ, але і не підтверджує його. Ще коротше: Церква поки не винесла оцінку цим явищам, і я вважаю, що це правильно. А причина дуже проста: Церкві важко винести оцінку, поки об'явлення ще тривають. Проте, об'явлення - це вихідна точка для всього феномену Меджугор'є. Адже все почалося саме з об'явлень - зі свідчення дітей, які заявили, що бачили Богородицю, і з тих послань, які були їм вручені. Але те, що зі всього

цього сталося, - це вже інший феномен, і його стосується інше твердження Конференції єпископів і Конгрегації віровчення. Факт, що до Меджугор'є з самого початку прямує неправдоподібно велика маса паломників, що розвинулося інтенсивне молитовне життя, виникло багато соціальних ініціатив, сформувалися кон-кретні форми паломництва. Все це становить цілком реальний виклик, адресований всій Церкві. І з цієї причини єпископи колишньої Югославії висловилися рішуче проти офіційних паломництв. Адже і я теж не можу поїхати в Меджугор'є у складі офіційної єпархіальної делегації, як я їжджу, скажімо, до Риму або в Святу Землю. У мене ніколи не було такого наміру. І, таким чином, ми приходимо до третього твердження, яке має особливу важливість для мене і для моїх побратимів-єпископів: паломникам необхідно забезпечити душпастир-ську опіку. Саме таким я бачу своє завдання як архиєпископ Відня. Будучи єпископом, я бачу, як сотні і навіть тисячі людей з числа моєї пастви їдуть паломниками в Меджугор'є, як утворюються молитовні групи, народжуються священичі покликання, відбуваються навернення. І я покликаний забезпечити паломникам належну душпастирську опіку. Ось чому впродовж всіх цих років я підтримував «оазис миру» (так називається молитовна спільнота у Відні, яка виникла в Меджугор'є), а також дослідження семінаристів на тему Меджугор'є. Я переконаний, що належна душпастирська опіка паломників, що вирушають в Меджугор'є, є завданням єпископів всього світу. В ході дискусій на тему Меджугор'є я, звертаючись до єпископів, незмінно говорив їм приблизно таке: я прошу Вас, забезпечте людям хорошу духовну підтримку! <Вечірній лист> У Меджугор'є Ви зустрілися з візіонерами. Ви також побували на Горі Об'явлень і Горі Хреста. І які враження?

Кард.Шенборн:Скажу з ноткою гумору: Мати Божа не вибрала для Себе легких доріг! Але, як я вже не раз відзначав, мене захоплює гармонія, що існує між Меджугор'є і іншими відомими місцями Богородичних явлінь. Я постійно говорю, що існує щось, що можна було б назвати «граматикою Богородичних об'явлень». Є певний стиль, який дозволяє визначити, що ми маємо справу саме з Божою Матір'ю. Я перерахую лише три елементи. Майже завжди Марія об'являється дітям. І це не «надобдаровані» діти, і не «надблагочестиві», а найзвичайніші. Бернадетта в своїх 14 років не вміла ні читати, ні писати. Щось схоже сталося і в Меджугор'є. Друге: Марія передає свої послання через дітей. Деяких єпископів це частково дивує. Чом би Богородиці не прийти прямо в резиденцію єпископа? Навіщо Їй підійматися на кам'яну кручу, в печеру біля струмка, виявляти Себе в листі дерева або куща як це було у Фатімі? Адже все це так непрактично! Богородиця передає свої заклики через дітей, напевно, тому, що дитяче мислення не таке заплутане. І третій елемент: Марія, об'являючись, пропонує власну програму. У Фатімі Вона з'явилася напередодні революції в Росії і передала Своє послання цій країні. В Люрді з'явилася в той момент, коли раціоналістичний світогляд досяг своєї кульмінації. В Меджугор'є Вона з'явилася ще в часи комунізму, в ті часи, коли ніхто не міг передбачити, що Югославія розпадеться. І з'явилася Вона в тій місцевості, в якій в мирі і злагоді жили мусульмани, католики і православні. Вона явила Себе як «Цариця миру». А десять років опісля, майже з точністю до дня, почалася перша з чотирьох Балканських воєн. Послання Марії - це мир через єднання в молитві. Такий висновок виглядає вельми переконливим. Втім, можна піти ще далі в глиб століть і пригадати про Гваделупу в Мексиці, коли починалося завоювання Америки Іспанією. Тоді Богородиця з'явилася індійцеві. І ця людина повинна


була піти до єпископа і передати йому вказівки, що потрібно робити. І щось подібне можна спостерігати і в інших відомих святилищах Марії: туди приходить безліч людей, і це місце стає центром примирення і діалогу культур. Я вважаю, що теологам слід було б детально вивчити граматику і «синтаксис» Богородичних об'явлень, і вже в цьому контексті оцінити весь феномен Меджугор'є. <Вечірній лист> У Меджугор'є невпинно возносять молитви за мир. Проте в Боснії і Герцеговині, в якій хорвати і католики складають національну меншину, як і раніше багато проблем. Що могли б Ви, Ваше Високопреосвященство, порадити політикам і міжнародному співтовариству, яке нині представляє Валентин Інзко [високопоставлений функціонер Об'єднаної Європи в Боснії і Герцеговині? Кард.Шенборн:Складність полягає в тому, що на арені присутньо дуже багато чинників, і такій маленькій державі як Боснія і Герцеговина насилу вдається вирішити свої внутрішні проблеми, уникаючи при цьому конфліктів. Одне можна стверджувати з впевненістю: міцний мир може бути лише там, де є справедливий порядок. У цьому і полягає специфічний виклик всій європейській політиці. Я недавно розмовляв з Валентином Інзко. Я дуже радий, що саме йому доручені ці функції і сподіваюся на підтримку його ініціатив з боку Об'єднаної Європи. Я переконаний, що те, що відбувається зараз в Меджугор'є, служить справі миру, хоча б тому, що в це містечко в центрі Герцеговини приїжджають люди зі всіх кінців світу. Можна сміливо стверджувати, що Герцеговина ніколи раніше не була така відома у всьому світі. Скажімо, хто міг щось почути про Герцеговину, проживаючи в Кореї? А скільки паломників приїжджає до Герцеговини з Кореї тепер? Сподіватимемося, що ці люди стануть поборниками мирного вирішення конфліктів для Бо-

снії і Герцеговини в своїх власних країнах. По-друге, я вірю, що якщо так багато людей молиться про мир в одному і тому ж місці, то це благословення для всієї країни. І по-третє, «Краліцу міра», тобто «Царицю миру» почитали тут послідовники всіх трьох релігій. У православних - стародавня традиція пошановування Богородиці. Що стосується мусульман, то у них жодна інша особа з християнської традиції не користується таким шануванням, як Діва Марія. А для католиків, і в першу чергу хорватської національної меншини, велика втіха полягає в тому факті, що Марія тепер особливо близька їм. Марія - як жоден інший релігійний персонаж - здатна об'єднати різні народи. Я вважаю, що ніхто інший не може в цьому відношенні порівнятися з нею. переклад Milites Christi Imperatoris

«Ангел Господній» з Папою

Бенедиктом XVI

21 всесвітня молитовна зустріч молоді Цими днями в Меджугор’ї відбувалася 21 всесвітня молитовна зустріч молоді – Mladifest 2010. Девізом цьогорічного фестивалю став уривок з Євангелія від Марка: « Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?» (Мк 10, 17). Фестиваль розпочався 1. 8. 2010 молитвою Вервиці, представленням країн -учасниць їхніми окремими представниками, після чого відбулася Св. Літургія та адорація. Програма фестивалю тривала в молитовному дусі і радості. Були доповіді, свідченнями і театральне дійство спільноти Ченаколо. Учасниками фестивалю стали молоді люди із 70 країн світу. Вечірню Св Літургію служило близько 500 священиків. Вся фестивальна програма синхронно перекладалася на 16 мов. Фестиваль завершився традиційним загальним походом на Кріжевац, ранковою Св. Літургією.

ПОБРАТИМСТВО Наша дорога

У неділю, четвертого липня,Святіший Отець очолив Службу Божу на площі Ґарібальлді в місті Сульмоні у центральній Італії та помолися з вірними «Ангел Господній». Перед молитвою Папа звернуся до присутніх, зазначивши, що ми, живучи в епоху значного комфорту та можливостей, покликані оцінити поміркований стиль життя, аби зберігати вільнішими наші думки та серця й уміти ділитися з ближніми нашими благами. «Нехай же Пресвята Марія, яка своєю материнською присутністю надихала першу громаду Ісусових учнів, допоможе також сьогоднішній Церкві давати добре свідчення Євангелія», – побажав Бенедикт XVI. http://www.credo-ua.org

Бог є джерелом і подателем усіх благодатей. Все чим ми є і чим володіємо походить від Нього. Ми є покликані до співпраці із Божою благодаттю на Його хвалу та користь людям. Отож, все, що нас оточує, все творіння, від всесвіту до найменшої билинки, все те є даром. Весною наш погляд притягує краса розквітлих квітів. Кожна насінина дивовижно кільчиться, кожне дерево вкривається новим листям, аби чудом нового життя свідчити про свого Творця. Всяке створіння виспівує пісню обожнювання на честь свого Бога Творця. Найціннішою та наймилішою для Бога зпоміж всього творіння є людина. Якщо зоряне небо потрафить викликати захват своєю невідпорною красою, а квітка розчулити своєю витонченою чарівністю, наскільки ж більше чарівності та гідності криє в собі людина.


Справа в тому, що як особи, створені на образ і подобу Божу, ми повинні розпізнати свою гідність, велич та покликання. Як сказано в Біблії, Господь Бог, створюючи людину, від початку віддав в її розпорядження все, що було Ним створене, аби людина над усім панувала і про все дбала. Природа так впливає, що людина скеровує своє серце до Господа, аби Його величати і дякувати Йому за отримані дари. Християни мають ще один привід, щоб особливо величати доброту Господа. Маю на увазі благодаті, що спливають із святих дарів. Бути християнином дає шанс на відзискування величезного багатства, яким є святість! Людина, однак, є слабкою та крихкою. Дивуючись створінням, вона легко забуває про Творця. Її серце може стати затверділим, черствим і нездатним до прийняття дарів Божих. Багато людей, чуючи дзвін в неділю та свята, не реагують на нього. Інші без найменших викидів сумління забруднюють та нищать природу при тихої згоди більшості. Що діється із сучасною людиною? Все, що опирається Богові і стає супроти Його волі, обертається проти людини. То не є наша дорога, то є дорога лукавого. Наш добрий Бог для того дав нам заповіді, аби ми їх дотримувались. І то є нашою дорогою. Тією дорогою провадить християн Ісус Христос своєю наукою. Бо Ісус не прийшов на світ, аби відмінити заповіді, але для того щоб їх виконати. Тепер це питання стає особливо актуальним. Не доводиться очікувати відміни заповідей або їхнього узгодження з нашими прагненнями. Ми є наново закликані до відречення від наших божків та радикального навернення до Бога. Мати Божа говорить нам про сенс нашого життя, котрого не вдасться і неможливо віднайти без Бога. Бо як можливо узгодити блюзнірські прокляття, котрі зриваються з людських уст з

нашою вірою? Як можемо стверджувати, що ми є віруючими людьми, коли свята Літургія та неділя для більшості з нас нічого не значать, а священник та святі дари, що їх він нам вділяє ні про що нам не говорять? Чи ми яко християни можемо бути на дорозі віри, якщо не живемо заповідями Божими? Існують вартості, без котрих немає ні щасливої родини, ані щасливої людини. Родина, спільна молитва, читання живого слова Божого становлять фундамент для дому, якщо хочемо, щоб він був наповнений Божою присутністю, і світлом Його благодаті. Марія в цьому заклику говорить про своє Непорочне Серце, котре ми повинні ближче пізнати. В ньому знаходиться повнота чистої, материнської любові, котра чинить людину щасливою. То є наша фортеця, до якої сатана не має доступу. То є та любов, котра наповнює людиною миром та досконалою радістю. Ось чому також, якщо хочемо, що на цілому світі запанував мир, мусимо навчитись любити Бога через Непорочне Серце Марії. Під кінець обіпремось на наше Апостольство: «заохочуйте інших, аби ставали кращими і ще святішими». Ми не є покликані для того, аби жити закликами тільки для себе. Сповнені Божою любов’ю, власним прикладом доброго, християнського життя і витривалою молитвою, повинні заохочувати інших, аби жили так само. А ще не втомлюйтесь чинити добро. Наслідуйте життя святих, Марії, а перед усім життя Ісуса, котрий прийшов у цей світ, аби ніхто не загинув. Цьогорічний З’їзд Побратимства ставить перед нам ясне питання: що ми зробили за останні двадцять дев’ять років об’явлень Марії для своїх ближніх та для себе самих? Чи маємо повне усвідомлення, що християнин повинен завжди бути апостолом, котрий несе любов, мир і чинить добро?

Цього місяця молимось в наступних наміреннях: - за візіонерів та прочан, аби стали автентичними свідками Цариці Миру та Її закликів, котрі є фундаментом ліпшого світу. За сповідників і проповідників в Меджугор’ї та світі аби голосячи Євангеліє з любов’ю служили Церкві; - за Церкву, котра хоча і потрясається гріхами і скандалами, щоби нічого не втратила зі своєї краси та святості; - за особи, котрі є відповідальними за Меджугор’є і об’явлення Цариці миру, аби Господь обдарував їх благословенням і вділив дарів святого Духа. За всіх, хто доручив себе нашим молитвам, а особливо за членів нашого молитовного Побратимства. Відповімо на заклик Цариці Миру і виконуймо з радістю своє завдання – своє апостольство. Дорога наша Матінко, ми є готові зробити з любов’ю все, чого від нас чекаєш. Виєднай нам благодать і благословення. Дякуємо, що нас покликала! Молитовне Побратимство – Широкий берег

ВІД РЕДАКЦІЇ

В днях 4-5 вересня 2010 р. відбудеться II

Всеукраїнська молтовна зустріч в ЗАРВАНИЦІ у світлі послань Богородиці в Меджугор'є "Моліться, щоб Святий Дух просвітив вас,і щоб Він вів вас дорогою святості..." ( з послання Богородиці 25 червня 2005 ) Замовлення житла за тел.: +380 067 208 01 09 +380 067 497 38 45 У разі відсутності вільних мість для ночівлі, організатори рекомендують взяти із собою намет, спальник та каримат.


Глорія Поло

ВРАЖЕНА БЛИСКАВКОЮ стояла біля воріт неба і пекла (Продовження) Через місяць лікарі підійшли до мене і сказали: “Поглянь, дорога Глоріє, яке велике і незбагненне чудо вчинив для тебе Бог: майже вся твоя шкіра відновилася. Вона ще надто тоненька, є ще чимало відкритих місць, але вони вже також затягуються, і це дає нам надію, що невдовзі вся шкіра відновиться. А от з ногами справи кепські: тут ми безсилі, тож мусимо без зволікань їх ампутувати”. Тут треба сказати, що я не один рік займалася аеробікою і дуже любила ці заняття, тож коли почула, що мені повинні відтяти ступні, подумала: мушу якнайшвидше втікати з цієї лікарні. Щойно лікарі вийшли з палати, я й справді підвелася з ліжка, щоб втекти. Спробувала зробити крок – і ноги підкосилися, я упала на живіт і так, розпластана, лежала, поки мене не підняли з підлоги і перевели з п’ятого на сьомий поверх лікарні. А там я зустрілася з жінкою, якій від колін донизу ампутували обидві ноги. Дивлячись на неї, я думала скільки коштуватимуть протези, адже за жодні скарби світу не можна придбати нових ніг! А ще я раптом зрозуміла, яке це диво – ступні люд��ни, і як це жахливо, що їх мені відітнуть. Пригадую, тоді вперше подумала, що ніколи не дякувала Богові за щастя мати ноги. Навпаки: знущалась над власним тілом, щоб не погладшати, не набрати ваги. Голодувала, дотримувалась різних дієт, вживала дорогі ліки – і все це лише для того, щоб залишатись тендітною, мати стрункі ноги. І ось зараз вони обвуглені, позбавлені м’язів, мов чорні, продірявлені патички, а я дякую Богові і за такі, бо розумію, що важливий не вигляд, а функція. “Господи, Ти даєш мені шанс, якого я не заслужила, – звернулася до Ісуса подумки, – тож прошу Тебе: збережи для мене хоча би ці спотворені ноги ! Залиши мені їх, щоб я могла бодай поворухнути ними, піднятись на них. Будь ласка, залиши мені їх хоча б такими, як є, і я буду Тобі за це вдячна завжди”. Щойно я промовила цю молитву, як почала відчувати свої ступні. Було це в п’ятницю. Від п’ятниці до понеділка ці мої чорні цурпалки, що мали вигляд пляшок кока-коли з бульбашками повітря, почали рожевіти і роз’яснюватися. Я відчувала, що в них відновлюється кровообіг, і коли в понеділок лікарі прийшли, щоб востаннє оглянути мої ноги перед ампутацією, я підвелася з ліжка і, на їхній подив, трималася на власних ногах, не падаючи. Лікарі знову і знову оглядали мене, бо не вірили власним очам: я могла рухати обвугленими ногами. І хоч ці рухи завдавали мені великого болю, я була щаслива, що відчуваю біль. Щаслива, як ніколи. Мої ноги повернулися до життя, і це сталося в невідомий для медицини спосіб. “За 38 років моєї лікарської практики, – сказав ординатор відділу лікарні, в якій я

перебувала, – мені не довелося побачити нічого подібного. Велике чудо сталося з вашими ногами”. Погляньте на мене, дорогі брати і сестри у Христі! Ось мої, здавалось би, відмерлі ноги. Не з цікавості показую їх вам, а лише для того, щоб прославити Господа і довести велич справ нашого Бога живого, Його нескінченну любов до нас і Його могутність(пані Глорія походжає на подіумі туди– сюди, а слухачі аплодують, адже вони на власні очі бачать чудо, здійснене Богом). Ще одне велике чудо вчинив для мене Господь, адже я не мала грудей. Уявіть собі відчай жінки, котра вважала, що повинна пишатися своїми принадами, позаяк її щедро обдарувала природа. І я пишалася своїми персами, ногами, стрункою поставою – це була краса моєї жіночності, яку я любила виставляти на показ. Мій одяг завжди підкреслював принади моєї статури, а коли я йшла, екстравагантно похитуючи стегнами, не могла не звернути на себе уваги. Глибокі декольте підкреслювали мій пишний бюст, а свої ноги я взагалі вважала найкращими. І ось погляньте, мої дорогі брати і сестри в Господі: саме ці улюбленці моєї пихи постраждали найбільше. Вони стали невимовно бридкими. Але повернімося до наступного чуда, здійсненого Господом. Не втрачаючи надії на одужання, я звернулася по допомогу до лікаря, який займався мною ще коли я провадила активне спортивне життя. Уявіть собі: лікар, який звик бачити вродливу, самовпевнену жінку, котра заради своєї краси ковтала велику кількість ліків і різноманітних біологічних додатків, цей лікар побачив раптом моє напівспалене і спотворене тіло. Не міг повірити власним очам, однак зробив усі необхідні аналізи за допомогою МРТ (магнітнорезонансного томографа), а також найновіших, нуклеарних медичних обладнань. Відтак мовив: “З цим невеликим шматком печінки, який зостався, ви будете жити. Але ваші яйники звугліли, всохли і нагадують жменьку родзинок. Через це ви ніколи не зможете завагітніти”. “Дякую Тобі, Боже, – зітхнула я з полегкістю,– що в такий незвичний спосіб зробив мене безплідною, не мушу тепер застерігатися, щоб не завагітніти”. Але минуло півтора року, і я почала відчувати свербіння там, де колись були мої груди. Ребра поступово затягалися шкірою, а місця, де раніше були груди, почали боліти і випинатися з-під шкіри. Я нічого не могла збагнути, поки не переконалася, що, попри обвуглені яйники, завагітніла! В такий спосіб Бог подарував мені нові груди, і цими грудьми я спромоглася вигодувати своїм молоком прекрасну, здорову донечку, яку й не сподівалася народити. Назвала її Марія Хосе. Внаслідок вагітності і пологів нормалізувалися мої місячні і відновилася функція жіночих гормонів; яйники ожили і виробляли яйцеклітини. Це, власне кажучи, чудеса Господа, які Він здійснив стосовно мого тіла, і які я засвідчила.

Інший аспект події А зараз слухайте мене уважно! Те, про що я розповіла вам щойно, був тілесний, матеріальний, фізичний аспект мого випадку. Інший був значно


кращий, сповнений незбагненними, чудесними відчуттями. Я спробую передати цей стан словами, хоч жодні земні слова на таке не здатні. Отож, коли моє звугліле тіло нерухомо лежало в лікарні, моя душа опинилася в чудовому білому тунелі. Скрізь навколо мене було наче розлите прекрасне біле світло, яке занурювало мене в атмосферу насолоди, спокою і щастя, але їхньої повноти також неможливо передати словами: в людській мові просто не існує таких слів. Був це шалений екстаз насолоди, і тепер я не розумію чому ми сприймаємо смерть як своєрідне покарання. Адже я була звільнена від обмежень часу і простору. Тунелем цього білого світла я просувалася вперед, переповнена радістю і щастям. Ніщо мене не турбувало. Коли я глянула вгору, то побачила в кінці тунелю джерело білого світла, що нагадувало сонце. Називаю його білим, бо це слово найточніше передає колір світла, в якому я перебувала, але його ясність описати неможливо. Як і той стан великого спокою і любові в мені та навколо мене. Таких відчуттів на землі я ніколи не знала. І ось, посуваючись вперед в цьому білому тунелі, я раптом усвідомила, що померла, і закричала: “Боже! А що ж буде з моїми дітьми?!” Мушу зізнатись, що часу для них мені завжди не вистачало. Виходила я з дому вранці, а поверталася пізно ввечері, тож лише тепер зрозуміла, що про родину і дітей турбувалася мало. Правда постала переді мною раптово і без прикрас. Саме тієї миті, коли я відчула порожнечу через відсутність моїх дітей, я втратила відчуття простору і часу. Знову глянула вгору – і побачила усіх, кого любила і знала на землі: живих і мертвих. Усіх – в одночассі. І одразу зрозуміла, що ніякої реінкарнації не існує–наче забила гол у власні ворота, адже завжди була переконана у зворотному. Якось ворожка сказала мені, що душа моєї прабабусі уже перебуває в новому втіленні на землі, але щоб довідатись хто це, потрібно було викласти чималі гроші, тож я відмовилась від цієї затії. Однак зустрічала людей, які здавалися мені втіленнями моїх діда і прадіда. А зараз обіймала їх в цьому білому світлі. Пригортала до себе й інших – усіх, кого знала і любила на землі. Усіх, хто помер і хто жив, але дуже далеко від мене. І все це відбувалося в одночассі. Тільки моя донька злякалася, коли я пригорнула її до себе. Було їй тоді 9 років, і вона відчула мої обійми в своєму теперішньому житті на землі, коли моє тіло перебувало в коматозному сні. Однак душа моя була позбавлена відчуттів тіла в іншому світі. Я вже не сприймала людей так, як раніше. Не звертала уваги огрядні вони чи худі, чорні чи білі, добре вдягнені чи ні…Інакше було на землі. Саме за цими критеріями я оцінювала людей і часто критикувала їх. Зараз все було не так. Я бачила внутрішній світ кожної людини: прагнення, думки, почуття. І так, обіймаючи усіх. пригортаючи до себе, водночас підіймалася вгору. І чим вище перебувала, тим більше щастя і спокою мала в душі. Наприкінці цієї незвичайної мандрівки побачила прекрасний краєвид: оточене деревами озеро. І дерева, й озеро були невимовної краси. А

квіти! Усіх кольорів і пахощів, які тільки можна уявити, – вони давали ні з чим незрівнянну насолоду. Немає слів, щоб усе це описати. Тут все було любов’ю. Все відрізнялося від того, що ми звикли бачити на землі: і кольорами, і пахощами, і розмірами. Пригадую, були там два дерева, що у вигляді брами зрослися між собою кронами. Біля них я побачила свого племінника, якого разом зі мною вдарила блискавка – він саме входив до цього прекрасного саду. А я стояла осторонь. Розуміла, відчувала, що мені ще туди не час.

Перше повернення Саме тієї миті я почула голос свого чоловіка. Кричав, плакав, голосив усім своїм єством: “Глоріє! Глоріє! Благаю: не покидай мене! Поглянь: ти потрібна своїм дітям! Глоріє, повернися! Не втікай і не полишай нас самих!” Єдиним поглядом охопила я все. Бачила, як він, закривавлений, гірко плакав. Блискавка не вразила його безпосередньо, але своєю потужною енергією кидала вправо і вліво. Наші тіла підстрибували, наче гумові м’ячики на вологому трампліні. Через це мій чоловік був поранений і закривавлений. Тієї миті Господь дозволив мені повернутися на землю, хоч я й не хотіла цього. Той спокій, та радість, та краса, якими була оточена моя душа, тримали мене в іншому світі. Але поступово і чимраз швидше почала я опускатися в напрямі свого тіла, що, мертве, лежало на землі…Всі, за винятком тих, котрі закінчують життя самогубством, відчувають обійми Бога Отця. Тому бачать Його світло і занурюються в Його величезну любов, яка там усе наповнює. Бог Отець обіймає нас усіх, бо любить досконалою любов’ю: так виявляє нам свою любов. Але о��кільки нікого ні до чого не змушує, часто трапляється так, що ми добровільно обираємо життя без Бога на землі. Бог дозволяє нам самим обирати собі отця, і ми обираємо або любов, яка стає сенсом нашого життя, або брехню, що є причиною гріха і знає тільки пиху та ненависть, поширюючи їх на землі. Відчувши обійми Бога Отця, душа або залишається з Ним назавжди, або передається дияволові, якого з власної волі вибрала собі за отця в своєму земному житті. Отож, якщо ми на землі вирішуємо жити без Бога, не змушує Він нас зустрічатися з Ним і у вічності. Але що ж було далі зі мною?..Я бачила, як моє нерухоме тіло лежало на ношах у відділку медичного університету в Боготі. Бачила лікарів, які намагалися відновити роботу мого серця. До цього понад дві години ми з племінником лежали на мокрій землі, оскільки ніхто не наважувався доторкнутися до наших наелектризованих тіл. Тож лише більш ніж через дві години після удару блискавки було розпочато мою реанімацію. І ось я бачу, як наближається моя душа до мого тіла, як торкається до моєї голови (пані Глорія показує місце доторку)…Тієї ж миті з великою силою на мене перекидається іскра, і вона наче втягує мене в моє власне тіло, що зусібіч іскрить. Біль несамовитий! . (Продоження в наст. номері)


2010