НЗ
КарпатАРТ 21
№№ 15—16 (4186—4187) 8 лютого 2014 року
TT МУЗИКА НАС З’ЄДНАЛА
TT СВІЙ СТИЛЬ
ІНЬ-ЯН
ЮРІЙ СЯРКЕВИЧ ВЧИВСЯ МАЛЮВАТИ
ВІД ДВОХ РОЯЛІВ
Я
к відомо, рівновагу і гармонію світу забезпечують два різних начала, дві полярні космічні сили, що попри різну природу й очевидні суперечності народжують щось нове і прекрасне. Аналогію із символом китайської натурфілософії у мене викликав фортепіанний дует, що наразі входить до світової десятки виконавців цього жанру. Отже, інь — це ужгородка Ольга Чіпак (що для нас особливо приємно), а ян – львів’янин Олексій Кушнір. Власне, на цьому їхня полярність і закінчується, бо все решта у них давно стало спільним і неподільним…
Це не лише творча, а й подружня пара. Доля усміхнулася до них ще в роки навчання у Львівській музичній академії – обоє потрапили до класу знаної піаністки, народної артистки України, професора Марії Крушельницької. І попри очевидні успіхи цих піаністів як сольних виконавців, перспективних і цілком самодостатніх, Ольга Чіпак та Олексій Кушнір створюють у 1998 році фортепіанний дует. Результат не забарився: того ж року вони отримали перемогу у Міжнародному конкурсі «Рим-98». 2001 – 2005 стали роками навчання і вдосконалення майстерності у Вищій школі музики та театру м.Росток (Німеччина) під керівництвом професорів Ганса-Петера і Фолькера Штенцлів. Паралельно триває переможна хода Ольги Чіпак та Олексія Кушніра музичним Олімпом: у 2000-му — ІІ премія «Torneo Internazionale di Musica» (Венеція, Барі), у 2002-му — I премія і спеціальний приз на «Premio Seiler» (Палермо) та I премія на конкурсі фортепіанних дуетів у Білостоці (Польща), у 2003-му — I премія на конкурсі ім. Валентино Букки «Фортепіанний дует у ХХ столітті» (Рим) та II премія Міжнародного конкурсу фортепіанних дуетів Murray Dranoff (Маямі), у 2006-му — I премія на Міжнародному фортепіанному конкурсі в Сан-Марино. На сьогодні імена Ольги Чіпак та Олексія Кушніра добре відомі у світі музичного мистецтва. А на теренах України це єдиний молодий професійний фортепіанний дует, який гідно представляє державу на престижних міжнародних конкурсах, забираючи перші призи. Зараз пара продовжує навчання у Німеччині, в аспірантурі Вищої музичної школи. З успіхом гастролює на кращих сценах Німеччини (Konzerthaus, Берлін), України (філармонічні зали Києва та Львова), Італії (Baldini, Рим), Польщі (Шопенівська академія у Варшаві і філармонія в Білостоці), США (Stienway, Маямі). Обширний дуетний репертуар
~~Ольга ЧІПАК та Олексій КУШНІР. піаністів включає понад 50 творів для двох фортепіано, фортепіано в 4 руки і концертів для фортепіанного дуету з оркестром всіх епох і стилів. До речі, 12 лютого о 18.00 у стінах Закарпатської філармонії звучатиме МУЗИКА ДВОХ РОЯЛІВ! А щоб зрозуміти, що відбуватиметься в залі, наведемо цитату з публікації в інтернет-виданні «Поступ» після виступу цього дуету на вечорі з нагоди ювілею професора Марії Крушельницької: «Програма охоплювала широкий історичний діапазон стилів: це і віденська класика (соната Моцарта для двох фортепіано), і ранній австро-німецький романтизм (твори Шуберта та Мендельсона для фортепіано в чотири руки), і, врешті, музика ХХ століття (Концерт для двох фортепіано Стравинського). Ці твори суто камерного звучання не потребують концертно-віртуозного блиску, розмаху, патетики. Їхні краса і складність водночас — у дотриманні ювелірності, точності й тонкості штриха, у звучанні зворушливо-простому, лірико-експресивному, наповненому розкішним багатством мелодій… За більш виразної подачі тематизму на перший план завжди виходить раціональна Ольга, тоді як пристрасний і емоційний Олекса шляхетно «переховується» у фактурі, створюючи естетичне «обрамлення» звучання. Образна рельєфність мала міцний фундамент у технічній вишколеності і напрацюваннях, з яких відразу пізнається рівень майстерності. Лише музиканти здатні зрозуміти, якої сценічної стабільності потребує синхронне виконання на двох інструментах пасажів паралельними інтервалами у швидкому темпі, чи капризної мелізматики моцартівської сонати, чи Стравінського напам’ять!». Підготувала Таїсія ГРИСЬ.
НА… СТІНАХ РІДНОЇ ХАТИ
З
наю Юрія більше 30 років, часто запрошує до себе в майстерню на вул. Гоголя. Отож я мав можливість поспостерігати за його професійним зростанням.
Він – один із небагатьох митців, маю на увазі не тільки художників, який, досягнувши мистецьких висот, не забуває про своїх наставників. Це і професори Львівської академії мистецтв Іван Скобало, Данило Довбушинський, Іван Севера, Володимир Овсійчук. Величезний вплив на формування творчого почерку, за його ж словами, справили і корифеї закарпатського живопису Антон Кашшай, Іван Шутєв, Золтан Шолтес, Михайло Сапатюк, поряд з якими не один раз працював на художніх пленерах у Карпатах. Всмоктував, ретельно вивчав техніку їх письма, але, каже, що в жодному разі не хотів копіювати метрів. Бо виробляв свій власний почерк. Після закінчення Львівської академії мистецтв він приїхав у Мукачево і влаштувався в потужний тоді рекламно-оформлювальний комбінат. Писав полотна здебільшого для себе, а основний час працював над виготовленням рекламної продукції. Юрію, а коли прийшло розуміння, що хочеться стати саме художником? – З самого дитинства. Розмальовував стіни нашої хати літаками, танками. Хто з нас цим не захоплювався? І за це батьки карали мене жаливою, а сусіди, бо і на їхніх будинках залишав свої «автографи», щедро поливали водою з відра. Перемальовував у зошиті обгортки з цукерок з цікавими малюнками. Тож після закінчення школи питання вже не стояло, куди піти вчитися. До речі, хтось із твого сімейства бажає підхопити цю естафету? – О, в мене велика родина: два сини подарували чотирьох онуків – трьох хлопчиків і дівчинку. Так ось моя улюблена онучка, восьмикласниця Даніела, цього року буде випускницею Мукачівської дитячої художньої школи ім. Міхая Мункачі. Плекаю і далі плекатиму в ній любов до образотворчого мистецтва. І не за горами той час, коли її картини висітимуть на виставках поряд з моїми. А з ким із художників цімборуєш сьогодні? – Був добре знайомий і багато запозичив у Івана Шутєва, тісно дружили з Михайлом Сапатюком, постійно виїжджали в гори на зарисовки. А тепер проводимо пленери на Синевирському озері, в околицях Колочави з Миколою Оросом, Василем Свалявчиком, Іваном Романюком. Це надзвичайно плідна співпраця, вчимося один у одного. Юрію, гадаю, не тільки малярством твоє життя нині заповнене? Є ще й політика, особливо небайдужа всім нам сьогодні, інше…
~~
~~
~~
~~
~~Юрій СЯРКЕВИЧ. – Відразу скажу, що політикою намагаюся не перейматися. Ще недавно симпатизував, приміром, одній партії, а виявилося, що і її представники не виправдали сподівань народу. Тому краще вже — футбол, бо і сам у юності залюбки ганяв м’яча. Тепер вболіваю за нашу «Говерлу», львівські «Карпати» і, зрозуміло, київське «Динамо». А якщо говорити про мистецтво, і не тільки образотворче, то кому найбільше симпатизуєш? – Я належу до старшого покоління, тому назву видатних акторів своєї доби – Наталію Ужвій, Івана Миколайчука, Богдана Ступку, а з іноземних – Жана Габена, Жерара Філіпа. А із сучасних?
~~
~~
– (Задумався). Ні, не можу відразу й згадати. Хоча… Найбільше люблю наших закарпатських співаків — Петра Матія, Марію Зубанич. Довідково. Юрія Сяркевича прийняли до Національної спілки художників України в 1889 році, а в 2004-му він був удостоєний звання заслуженого художника України. Його роботи закуплені дирекцією виставок Національної спілки художників, а акварель «Золота осінь» навіть експонувалася в Третьяковській галереї в Москві. Зі своїм творчим доробком він виставлявся в Словаччині, Угорщині, Польщі, Румунії, Сербії, Франції, США. А персональні виставки влаштовував не тільки в рідному Мукачеві чи сусідньому Ужгороді, але і в Києві, Львові. Цими днями в житті митця відбулася ще одна приємна подія – за підсумками 2013 року Юрію Сяркевичу було вручено обласну премію в галузі образотворчого мистецтва імені Бокшая—Ерделі. Микола РІШКО. м.Мукачево.
TT НАШІ ГОСТІ
У НАС ПОБУВАВ ВАХТАНГ КІПІАНІ ЗІ СВОЄЮ «ІСТОРИЧНОЮ ПРАВДОЮ» В Ужгороді цими днями побував головний редактор сайту «Історична правда» Вахтанг Кіпіані, де презентував офлайнові книжкові видання цікавого проекту. Йдеться про книги «Година папуги» Олександра Зінченка — про Катинь, «Чому Грузії вдалося» Лариси Буракової — про реформи, «Американська сага Лазаренка» Сергія Лещенка — про корупцію і суд над Павлом Лазаренком. Але насамперед Вахтанг Кіпіані розповів про створення «Історичної правди». «У процесі роботи над проектом «Великі українці», — каже, — я відчув, що практично немає інформації у сконцентрованому та візуалізованому вигляді, джерела, де можна почерпнути об’єктивну, цікаво написану інформацію про історичні постаті й події. Спочатку обдумовував про історичні місячники – популярний формат
у Європі. Але тоді розпочалася криза і неможливо було віднайти джерел фінансування. Та від ідеї не хотілося відмовлятися. Тому виникла думка створити портал здебільшого про історію недавнього часу». Утім, попри всі непорівнювані можливості інтернет-формату та книговидання, В.Кіпіані зізнається: «Ми любимо газети, любимо папір як здобуток людської цивілізації. Тому вирішили видавати паперові книги. Їх вийшло вже 3. Цього року, сподіваюся, буде і четверта. Це різні типи розслідування: історичне, економічне, політичне». Від гостя прес-клубу закарпатці дізналися, як створювалися книги, які уроки вони несуть для української еліти, істориків, журналістів та інших. Також йшлося про проект створення музею періодики – ідея народилася у процесі збирання преси, чим Вахтанг Кіпіані
займається вже понад 30 років. Уже, за його словами, є навіть приміщення на Подолі, неподалік Києво-Могилянської академії. Вахтанг Кіпіані у розмові із закарпатськими журналістами проаналізував питання, порушені у презентованих ним книгах: чому і як відбулися реформи Саакашвілі у Грузії, як завершилася справа П.Лазаренка і чому справедливе покарання за корупцію відбулося тільки за кордоном тощо. Щодо успішних змін у Грузії, то Вахтанг Кіпіані, серед іншого, зазначив: «Грузія за усіма параметрами мала менше можливостей, ніж ми. Але їй вдалося у своєму розвитку зробити набагато більше. Тобто є перспективи й у нас. Єдине – треба не красти. Бо вся влада, приведена Саакашвілі, цього не робила. А чи готові не красти люди, які йдуть до влади сьогодні в Україні – я не
~~Вахтанг КІПІАНІ. певен. Багато хто з них хоче вписатися у наявну систему і замінити одних крадіїв іншими». Книгу про грузинський досвід видали за «народні гроші», значна частина яких – з Донецька, від бізнесменів та громадських організацій. До слова, видання про П.Лазаренка автор передав його дружині в США. А Міхаілу Саакашвілі Вахтанг Кіпіані вручив книгу «Чому Грузії вдалося» особисто. Ірина БРЕЗА.