Page 1

розумний жіночий журнал

грудень’09

Юрій Сак

Рішення справжньго чоловіка


Зміст

4

Юрій Сак Через юриспруденцію та піар до акторського мистецтва

10 «AU-PAIR» Місія чи стиль життя

14

20 Тепло рук у подарунок Святковий гендмейд для найближчих людей

«Краків, I LOVE YOU» Як закохатися у місто з першого погляду

24 Огляд літератури Купівля-продаж блондинок з Наталкою Сняданко

26 Гарячі зимові розваги Готуємо напої в домашніх умовах

2

Використані фотографії: Ірини Набитович, www.flickr.com, www.sxc.hu, www.compfight.com


Слово редактора боїться Ірина Набитович

Н

авесні цього року мені подарували усі п’ять частин «Шопоголіка» Софі Кінселли – книжки, від якої в прямому розумінні неможливо відірватися. Хоча й розумію: признаватися, що мені настільки подобається відверто жіноче чтиво, є майже непристойністю в пристойному товаристві. Та все ж, про книгу, аж поки я не дійшла останньої сторінки, щодня проїжджала свою станцію метро, спізнювалася на роботу, нею зачитуючись. А все тому, що історія головної героїні типова для більшості, дозволю собі узагальнити, нас: гарних і розумних жінок. Улюблена перспективна робота, коханий хлопець чи чоловік, оригінальний та нестандартний одяг, мистецтво, подорожі, секс, подруги, книги та глянцеві журнали, корисні новинки науки та техніки, етикет, особистісний розвиток, нові контакти, їжа та напитки – навіть неповний перелік того, чим ми цікавимося в повсякденному житті. Кожна рубрика – відображення того, що мені хотілося б побачити в розумному жіночому журналі, яку інформацію хотілося б отримати моїм подругам, іншим дівчатам, із якими маю можливість спілкуватися та дружити. Це ті теми, про які ми говоримо, якими живемо, які нас мотивують, а часом й під-

казують правильне рішення, вихід із делікатних ситуацій, вберігають від дурниць. Тут не лише про одяг, чоловіків та «чого б такого з’їсти, щоби схуднути». А от політики із економікою немає, бо про них, насправді, нам хочеться думати та спілкуватися якнайменше. У вищезгадуваному «Шопоголіку» натрапила на цікавий момент, коли головна героїня читає журнал, де опубліковані інтерв’ю із десятком найперспективніших холостяків Англії. Відразу ж виникає питання: а хто в топ-10 українських, чи хоча б київських холостяків? Оскільки самій хочеться знати, хто ж вони такі, розпочинаємо серію інтерв’ю із цікавими (а також фізично та емоційно доступними) особистостями. Першого із них можна побачити уже на обкладинці цього номеру. Маю надію, кожна із читачок «Пурпуру» знайде собі ту інформацію, що призначається саме для неї, яку давно шукала чи хотіла натрапити, яка їй потрібна саме в цей момент, в цьому відрізку життя. Бо попри те, що ми всі дуже різні, але при цьому такі універсальні.

3


Інший досвід

Юрій Сак актор, 32 роки, Київ

Розмовляла: Ірина Набитович

4


Коли я вирішив, що хочу стати актором, мені було уже 28, майже 29 років. В такому віці на навчання до Карпенка-Карого уже не приймають, їхня квота для чоловіків 24 роки. Лише коли я сказав, що це моя друга освіта (тобто за навчання буду платити я), мені дозволили складати вступні іспити.

Я

займався науковою діяльністю в Оксфорді. А перед тим закінчив КІМО за фахом «Міжнародне право». За рік навчання в Англії так сподобалося, що я почав подавати документи на різні програми. Мене запросив університет Вулвергемптону на 3 роки, давши стипендію, яка покривала і навчання, і проживання. Там я почав писати докторську дисертацію (PhD), викладти в університеті. Мій друг, Олекса Ом, не став дипломатом, бо зрозумів це було бажанням його батьків, а не його самого. Він почав думати яким чином можна поділитися із світом своєю ідеєю, яка є рятівна для всіх. Проаналізувавши, він зрозумів, що єдиний такий ефективний механізм – це не написати пісню, чи опублікувати книгу, а черз кіно, як всесвітньо розповсюджений медіум. Завдяки його доступності і масовості ти донесеш якусь ідею мільйонам людей по всьому світу. Тут вже завдання створити таке кіно, яке з одного боку проскочить контроль прокатчиків, а з іншого має містити у собі цю його ідею.

Ми з другом беремо на прокат машину і їдемо по Шотландії кататися. Під час цієї мініподорожі Олекса пропонує створити кінокомпанію, де він би займався творчою частиною, а я управлінням. Щоб підготуватися, він їде навчатися в Празьку школі кіно, де йому треба на дипломну роботу зробити короткометражну стрічку. Я йому даю ідею на фільм, ми разом пишемо сценарій, він бере у своїх родичів гроші, щоб зняти свій фільм на плівку. В результаті знімаємо на кіноплівка KODAK super 16 міліметрів. 5


Інший досвід

«Немає головного героя для фільму» - каже Олекса, коли я приїхав до Праги допомагати із зйомками. Я кажу: «Окей, ти будеш актором, ти будеш команди давати і казати, які кнопки натискати, тобто будеш і режисером, і актором, а я буду помічником. А він у відповідь каже, що хоче, щоб актором був я. А я такий авантюрист, що погодився. Я мусів схуднути на 6 кілограмів за п’ять днів до зйомки. Тоді я виглядав не так, як того хотілося режисеру. І от те, що я відчув під час зйомки цього фільму й стало чому я вирішив повернутися. Коли я це відчув і порівняв із тим, що я роблю в англії, то зрозумів, що це егоїстичний але правильний крок. Звільнився із університету, хоча на той час уже був старшим викладачем, навіть зі всіма «рожевими перспективами». Якщо не послухатись свого такого егоїзму, але правильного егоїзму (бо правильно робити те, що хочеш), то можна так все життя от так і прожити, не відчувши смаку життя.

Ступка для нас — хрещений батько. Він абсолютно сучасний і демократичний художній керівник, який ставиться до всіх за принципом, як хто працює. Якщо хтось працює у виставі добре, він підходить і каже, що це було добре. Якщо хтось працює в тій же виставі наступного разу погано – він підходить і критикує.

Розумію, що у мене є два вибори: або стати юристом, або пробувати щастя в акторстві. Наші плани із Олексою розпадаються: він не хоче більше працювати над спільним проектом, мені не залишається нічого іншого, як це прийняти. Тоді я починаю шукати якісь аматорські акторські курси чи студію-театр. Йду в театр Лесі Українки, стукаю і кажу: «Доброго дня! Я хочу бути актором. На мене дивляться як на божевільного. А потім побачив оголошення, що набирає курс Богдан Ступка. Думаю: «В мене такий період доленосний в житті, Ступка вирішив набирати курс…» Так почалося навчання. Знятися у своєму фільмі Зануссі мені запропонував сам. Коли ми були на другому курсі, він приїжджав до нас до Києва - проводив майстерклас. У Зануссі є така практика запрошувати до себе студентів, які цікавляться кіно, театром. От ми всім курсом, перед самим Різдвом поїхали до нього в гості. Роль була епізодична роль у фільмі «Серце на долоні», але це сам процес – це кайф: зніматися в такого режисера, бачити на відстані витягнутої руки роботу ступки Ступки (він також там грав). 6


В театрі є такий момент, коли ти стаєш майже заручником розвитку подій. От в кіно ти можеш зупинитися, перезняти, перемонтувати, а в театрі почалася сцена і все: ти повинен іти. Деколи паралельно виникає така думка: «А якщо зараз взяти і піти зі сцени?». І ти знаєш, що ти в вузесеньких рамках, а другого шансу не буде. В цьому сенсі це дуже сильний драйв. «Нове покоління акторів» стало якимось кліше. Найкраще не давати визначень, а прийти подивитися виставу і зробити собі висновок. Я не кажу, що ми - нове покоління, але мені здається, що ми відрізняємось від інших. Та школа яка в нас закладається, ті фундаментальні принципи, яких нас вчать – це є те, що людям подобається, бо воно є справжнє, щире, воно є абсолютно реальним. Я ненавиджу узагальнень, бо люди надто різні. Не можна сказати «старші актори». Немає старших акторів. Є Баша Василь, Остап Ступка, є Поліна Лозова, є конкретні люди. А в кожного із них є своє ставлення до нас молодих. І в переважній більшості – це зацікавленість. Вони приходять на наші вистави, спілкуються з нами.

Чим гірший актор, тим гірше його ставлення до нас. Це з точки зору навіть простої побутової психології: Бажання самозатвердитись в розмові із студентами. Впхатися із своєю порадою… А всі актори, які працюють, успішні - із захопленням та ентузіазмом ставляться до нас. Мені 32 роки, то я не можу подзвонити і сказати: «Мамо, перешли мені гроші». Тому я заробляю на навчаня, на життя і на все решту. Тому працюю в фірмі, яка займається PR-ом та комунікаціями, багато подорожую. Із попередньою юридичною освітою це ніяк не пов’язано, а от хороша англійська якраз дуже допомагає. Відверто, без всякого кокетства, мені подобається і кіно, і театр. Якщо є можливість займатися і отримувати насолоду від обох, то звичайно, що хотілося б реалізувати себе в обох сферах. Але якби так спекулятивно доля поставила питання: або театр, або кіно, то я б вибрав театр, то я думаю – театр. Театр, коли він хороший, то це унікальне явище. Ну ніколи ти не вийдеш в тому стані із кінотеатру, в якому ти виходиш із театру. Тому, що там є жива людина, там ти стаєш свідком живої енергії, без посередника, без плівок. 7


Інший досвід

Люди грають в щоденних стосунках. Три ролі мінімум – спосіб поведінки, те, що ти говориш, як ти говориш, міняєш маски, сам того не помічаючи. Людина сама рідко знає себе справжню. Я себе часто ловлю на думці, що те, як я реагую – це або я так звик реагувати, або мені так здається, що це правильно. От, наприклад, приходиш на День народження, де тобі нудно. Справжня реакція – встав і вийшов. А соціальна – сидиш і шукаєш спосіб як би себе розважити. Кажуть люди: «Сприймай мене таким, який я є, і все тут». Але чи людина сама знає, яка вона є? Англійці кажуть просто «Like it or leave it», але це неправильно. Але з іншого боку, чиєсь бажаня контролювати людину, вбиває стосунки ще в зародку. Як тільки я намагаюся переінакшити когось, бо мені хочеться відчути, що мені це вдалося, то все, тоді треба прощатися.

Я за шлюбний контракт. Я взагалі за контракти в будь-яких стосунках. За себе я впевнений, а от чи не змінить людина своєї думки щодо наших відносин – тут не впевненим бути неможливо.

Зміст стосунків чоловіка і жінки, їх слабкі і сильні сторони, навіщо вони потрібні людині. Це ті речі, які хороший театр і хороші книги намагаються вирішити. Але на досвіді своїх персонажів навчитися неможливо, хіба теоретично. На практиці ці знання не допомагають. Мені дуже складно організовувати особисте життя. Тому, що часу дуже мало, а стосунки між чоловіком і жінкою потребують уваги. Інакше вони дуже швидко закінчуються. Люди з якою ти є або приймає і розуміє, або стосунків не буде. Думаю, це глобальна проблема людей, які працюють на телебаченні, у журналістиці, в інших схожих сферах. Cлава Богу в наш час жінки вже не такі терпеливі, як колись. Хтось мені сказав, що от типу Пенелопа чекала Одісея вісімнадцять років. Добре, що тепер жінки можуть вільно заявити про свої потреби, мають широкі інтереси. 8


Головне не сказати собі, що ти – мачо, а важливо сказати правду. Признаватися собі, що нерозумний, або невдаха, але приймати себе таким. Рідко буває, коли людина каже собі: «От я такий, який я є, і тим не менше я себе поважаю». І що змушу інших якщо не любити, то принаймні поважати мене.. Справжня дружба можлива лише тоді, коли другові від тебе нічого не треба. Так казав один відомий байкер. Це перш за все в психологічному сенсі. Якщо одна людина використовує іншу замість емоційної милиці, тоді стосунків не буде. Ми не прислухаємось до інших. Людина хоче себе бачити кращою, розумнішою. І якщо хтось скаже правду про нас – ми ображаємось.

Фільми «На перехресті» (2005) реж. Олекса Ом «Серце на долоні» (2008) реж. Кшиштоф Зануссі «2 Calls» (2009) реж. Валентин Семко «Дикий» (2009) реж. Дмитро Сухолиткий

Вистави «Божа сльоза» (2008) реж. Валентин Козьменко-Делінде «Чайка» (2009) реж.Валентин Козьменко-Делінде «Вій. Страшна помста» (2009) реж. Валентин Козьменко-Делінде

9


Розвиток

Місія: «Au-pair» Автор: Ірина Набитович

Молодь, яка не може самостійно оплачувати навчання за кордоном, шукає альтернативні можливості вивчити мови та перейняти іноземний досвід.

О

ксана Б’єга з Львівщини збирається бути опер уже вдруге – через місяць вирушає за океан до Нью-Йорка, бо там її чекає нова гостьова сім’я. «Вперше по програмі Au-pair я поїхала до Німеччини. Це було чотири роки тому, Спочатку було дійсно важко, бо не знала мови, хотілося додому. Також, вже на місці, виявилося, що моя гостьова мама вагітна, тому після народження третьої дитини мені довелося перейняти всі її функції. Потім звикла, розповідає Оксана, – а зараз, закінчивши університет, вирішила поїхати ще раз. Не тому, що мені так подобається бавити чужих дітей, а тому, що це найшвидший та найдешевший спосіб вивчити потрібну іноземну. Тим більше, що зараз в Україні випускникам вишів знайти роботу по спеціальності дуже складно, практично неможливо». Опер (Au-pair від фр. – на рівні, рівний з) – так називають дівчат та хлопців, які покидають рідну країну на рік, а то й на довше, щоби пожити в іншій країні, вивчити їхню мову та познайомитися із культурою. Специфікою цієї міжнародної програми є те, що молоді люди живуть в гостьових сім’ях. В обмін на повне забезпечення (кишенькові гроші, власну кімнату та часто автомобіль, харчування та оплату мовних курсів) учасники програми допомагають у догляді за дітьми та легкій хатній роботі.

Сім’я по-обміну Випадок Оксани непоодинокий. Інша опер із досвідом, словачка Моніка Богомова стверджує, що перебування в чужій сім’ї – це стиль життя. «Коли я вперше приїхала до німецької сім’ї, то клялася собі більше ніколи не жити з чужими людьми. А зараз, будучи вже втретє опер (в Ірландії), розумію, що зупинитися буде важко. Ти даєш їм свій досвід роботи з дітьми, а сім’я у відповідь дозволяє користуватися всіма привілеями члена родини, піклується, щоб тобі всього вистачало та допомагає із вивченням мови і традицій своєї країни». 10

В сімї дівчата пригадують ігри та гендмейд з власного дитинства

Скільки всього людей взяли участь у програмі, порахувати неможливо. Практично в кожній країні існує безліч агенств, які займаються знайомством сімей з майбутніми опер, дбаючи, щоб вимоги одних та очікування інших збігалися якнайкраще. Цього року програма Аu-pair святкує своє сорокаріччя. Виникши в 1969 роців у Сполучених Штатах, вона об’єднала спочатку дев’ять країн, а на сьогоднішній день її статут приймають майже всі держави світу. В Україну програма прийшла близько десяти років тому. На даний час українську молодь готові прийняти у себе США, Німеччина, Австрія, Франція, Голандія та Скандинавські країни. Проте, за словами працівників українських Au-pair агенств, найпопулярнішими залишаються Німеччина та Сполучені Штати, бо мови цих країн вивчають у наших вишах. Також, відмічають вони, хлопці-опер користуються невеликою популярністю, так що програма в кінцевому результаті стає переважаючи дівочою. Хоча наша держава й стала членом міжнародної асоціації Au-pair, проте досі не зареєстровано жодної української гостьової сім’ї. Швидше за все, це тому, що український середній клас (на відміну від європейського чи американського) не може собі дозволити оплатити закордонну гостьову доньку чи сина, навіть отримуючи при цьому різні пільги. А еліті ніколи бавитися з молодими і недосвідченими іноземцями в культурний обмін. Останнім простіше оплатити послуги няньок та гувернанток.


З часом опер стає кращою подругою для своїх вихованців

Звідки найкращі оперки Вибираючи опер, гостьові сім’ї керуються тими ж стеоретипами, що й більшість іноземців. «На опер-тренінгу в Нью Йорку ми підрахували, що із ста там присутніх дівчат, 70 були німки, 8 – француженки, три японки, двоє данок, а решта – по одній із різних країн, – ділиться француженка Мелані Робледо. – Між іншим, була одна українка. Здається, єдина зі Східної Європи». Більшість сімей таки надає перевагу оперкам із Західної Європи та Південної Азії. Вважається, що жительки країн ЄС є найнадійнішими, а японки та корейки – найпослужливішими. Географія програми розширюється не лише за рахунок опер, а й завдяки родинам, що їх приймають. Все частіше в пошуку вигулькують гостьові сім’ї з Тайланду, Індії чи ПАР. Шаліка Кунвар з Бангалору (Індія) уже п’ятий рік бере участь у програмі. «Ми з чоловіком декілька років прожили в США та Бельгії, тому вважаю, що моїм дітям корисно спілкуватися із європейцями, змалечку знайомитися із західним укладом життя, - розпо-

відає Шаліка. – Кожна наша опер вчить їх не лише англійської, а й своєї рідної. Зараз мій старший син досить добре говорить чеською, адже нею Петра (опер із Чехії) спілкувалася із ним більше двох років». Загалом у Шаліки жило уже троє опер - з Великої Британії, Чехії та Угорщини. Клаус Бокерман, голова сімейства із Білефельда (Німеччина) розповідає, що всі чотири рази вибирав опер для своїх дітей

ня у місцевий виш, звичайно не безкорисливо. Проте, часто така ситуація вигідна обом сторонам. Важко очікувати, що всі учасники програми чесно виконають умови договору та вчасно повернуться додому. Близько третини намагається якось продовжити своє перебування за кордоном. Деякі знаходять собі соціальні програми, щоб виграти додатковий рік та, відповідно, можливості. Інші записуються на мовні курси,

«Більшість сімей таки надає перевагу оперкам із Західної Європи та Південної Азії» інтуїтивно. Правда, щоразу вибір падав на уродженку країни колишнього Радянського Союзу. «Перша дівчина, Іра, була із Білорусі, дві наступні з України, хоча з тими нам з дружиною не надто пощастило, - каже пан Бокерман. – Але вирішили ризикнути ще раз і запросити дівчину з Молдови, яка виявилася просто чудовою. Вона з нами вже третій рік. Досі виконує обов’язки опер, хоча й навчається в університеті». Буває, що сім’ї допомагають своїм опер поступити на навчан-

таким чином продовжуючи візу, а за той час важко працюють. Треті таки поступають в університети, а четверті – виходять заміж. Уляна Соболевська з Трускавця, не закінчивши навчання в Дрогобицькому педуніверситеті, поїхала як опер до Мюнхена, Німеччина. Там познайомилася із майбутнім чоловіком і зараз виховує трирічну доньку. «Так дійсно, в Україні я могла б піти в аспірантуру, досягнути якогось рівня. Але тут живеться набагато комфортніше, то навіщо

11


Розвиток

повертатися, - стверджує Уляна. – Можливо, я й не отримала повної освіти, зате моя донька отримала німецьке громадянство». Її подруга, Оксана Вовк, спочатку відбула рік оперкою в тій самій гостьовій сім’ї, а потім дівчині українська громада Мюнхена допомогла знайти роботу в молодіжному центрі при греко-католицькій церкві. На допомогу діаспори надіється багато оперок. «Моя гостьова мама українського походження, тому думаю через неї познайомитися із українською громадою, – ділиться планами Оксана Б’єга. – Мені ж на квартиру в Україні заробити треба, а вони своїм завжди допомагають». Проте не лише українки намагаються залишитися за кордоном. Шері Шафер, опер-радник із Далласу (штат Техас) розповідає, що за 15 років роботи із дівчатами-іноземками близько 20 відсотків залишаються або повертаються назад до США. «Лише за останній рік з моїх підопічних вийшло заміж за американців четверо, а ще п’ятеро повернулося на навчання в коледжі, - каже Шері. – І це лише в Далласі. Уявіть, скільки таких в цілій Америці».

Умови співіснування Учасники програми Au-pair люблять наголошувати, що це не робота, а обмін культурним досвідом. Гостьова сім’я, запрошуючи до себе опер, розуміє, що це не няня, а вони не роботодавці. Готовність ділити помешкання, обідній стіл, вільний час в заняттях з дітьми, авто на рівних часто переоцінюється як гостьовою сім’єю, так і опер.

Традиційні свята — найкращий спосіб залучитися до місцевої культури

12

Про можливі конфліктні ситуації та проблеми учасники програми говорять неохоче. Проте непорозуміння виникають постійно, бо годі очікувати ідеальних стосунків між абсолютно чужими людьми, які силою обставин змушені жити на спільній території. У таких випадках опер має можливість звернутися по допомогу до представництва свого агенства.

«Близько 20 відсотків опер залишаються або повертаються назад до США» У Сполучених Штатах для цього існує навіть окремий соціальний радник, роботою якого є посередництво між опер та гостьовою сім’єю у конфліктних ситуаціях. «Зазвичай, незадоволення появляється уже на другий-третій тиждень спільного проживання, – розповідає Шері Шафер. – Сім’ї здається, що оперка не виконує всіх завдань вчасно, або виконує недостатньо добре, а дівчата вважають, що від них занадто багато очікують та придираються. Перше, що я раджу в таких випадках, - сісти ввечері, коли діти уже в ліжках, і відверто поговорити. Якщо ж ситуація зовсім безвихідна, то завжди є можливість поміняти сім’ю». На думку Шері, про все можна домовитися, бо часто на заваді порозумінню стають банальні труднощі перекладу та культурні відмінності.


­‹Ä·¹‹¾¿FVS ©°˜ ˜ºÉÊÈ‹× ›ÆÃøż‹× œ¸Å‹× ¥‹Ä½ÏÏÀŸ ¥ÆȺ½»‹× ¬‹ÅÃ׿‹× ¬È¸ÅÎ‹× °º½Î‹×

КОШТОРИС

        

ПРОГРАМИ AU–PAIR

ž·ÉÇ·É¿Ä·ÅƼÇ·º¼ÄÈɹÅFVS

©°˜ ˜ºÉÊÈ‹× ›ÆÃøż‹× œ¸Å‹× ¥‹Ä½ÏÏÀŸ ¥ÆȺ½»‹× ¬‹ÅÃ׿‹× ¬È¸ÅÎ‹× °º½Î‹×

      s   

*деякі агенства беруть оплату лише із гостьових сімей, при цьому потенційні опер мають можливість зареєструватися безкоштовно.

ž·ÉÇ·É¿Ä·»ÅÇźÊFVS ©°˜ ˜ºÉÊÈ‹× ›ÆÃøż‹× œ¸Å‹× ¥‹Ä½ÏÏÀŸ ¥ÆȺ½»‹× ¬‹ÅÃ׿‹× ¬È¸ÅÎ‹× °º½Î‹×

P        

*дорогу до Сполучених Штатів та назад сплачує гостьова сім'я.

¡¿Ï¼ÄÓÁŹ‹ºÇÅϋ ËÈÖÍÓ FVS

©°˜ ˜ºÉÊÈ‹× ›ÆÃøż‹× œ¸Å‹× ¥‹Ä½ÏÏÀŸ ¥ÆȺ½»‹× ¬‹ÅÃ׿‹× ¬È¸ÅÎ‹× °º½Î‹×

        

13


Подорожі

Краків, YOU Автор: Ірина Набитович

14


Коли набридає суєта і хочеться втекти в якесь ідеальне місце, хоча б ненадовго, у Кракові усвідомлюєш, що Європейська розміреність життя існує тут уже сотні років. І щоб відчути себе його мешканцем, достатньо просто не піддаватися спокусі ходити типово туристичними маршрутами.

Д

о Кракова ми прилетіли, коли вже споночіло. Тому бажання побачити місто тут і одразу прийшлося відкласти до наступного ранку. Жовта таксівка підвезла нас до готелю, будівля якого вузькою стійкою втискалася поміж цілу вулицю таких же струнких різнобарвних будинків, що щільно тулилися один до одного вибагливим ліпленим орнаментом. Тьмяне жовтувате освітлення вулиці невисокими ліхтарями додавало першому враженню загадковості. А відсутність перехожих та легкий туман понад тротуаром створював ілюзію якоїсь таємниці.

Перша експедиція Проте із сонячним промінням вся містерія розвіялася, а вже уявлений нами майже потойбічний Краків зчез разом із появою свіжої преси та фрешу до сніданку, шумом машин, дзвоном трамваїв, запахами свіжозмеленої кави та домашньої випічки. Із задоволенням відзначаємо, що сто кроків до старовинного муру, як зазначалося на сайті нашої тимчасової домівки, не рекламна махінація, а дійсно означає дійти до рогу вулиці. А там уже починається парк, збудований на місці колишнього захисного рова, що щільно прилягав до середньовічних стін. В

декількох місцях паркові доріжки впираються у брами – колишні в’їзди до міста, що тепер перетворені на маленькі музеї-зброярні, які відтворюють для відвідувачів середньовічний побут та культуру Кракова. Найвідоміша із них Флоріанська брама, прохід через яку однойменною вулицею добігає аж до Площі Ринок – самого центру Старого Міста. Щоб якнайшвидше відчути себе місцевою мешканкою, відразу після сніданку вирішила піти на легку пробіжку навколо Старого Міста. Так у Кракові, та й решті Європи, називають історичний центр населеного пункту. Отже, взувшись у кросівки, навіть не глянувши на карту, бадьоро вибігаю із готелю. Але вже метрів через шістсот розумію, що заблукала. Ні з того, ні з сього моя бігова доріжка вперлася у досить широку річку, як я зрозуміла, Віслу. Вздовж неї, не зважаючи на ранню пору дня, уже прогулюються попід ручки старші пари, вигулюють собак та дітей молоді, та фотографуються барвистими купками китайсько-японські туристи. Лише побачивши праворуч від себе Вавель – королівський замок на схилі, вдається зорієнтуватися на місцевості та благополучно повернутися до готелю.

15


Подорожі

Душа Кракова Їдучи до Кракова, ми наперед узгодили, що не будемо дотримуватися стандартних туристичних стежок, а ходитимемо містом так, як нам заманеться. Тому в результаті, він нам видався зовсім не таким, який описаний в путівниках та пропонований гідами. В перший день ми, оминаючи Старе Місто, подалися до Казіміжу – колись окремого поселення, заснованого королем Казимиром ще в 1335 році. Вузькі вулиць із невисокими похиленими будинками - центр гедоністичного життя розслаблених художників та інших творчих людей. Достатня відстань від центру

до єврейського кварталу, де панує своє окреме життя. Відновлені синагоги, відчинені не лише для молитви, а й для оглядин, магазинчики із єврейськими товарами, ресторани із кошерною їжею. Музей Галіції варто відвідати навіть невеликим любителям мистецтва. Він став не лише літописцем життя євреїв Польщі, а й організатором багатьох дійств: виставок, лекцій, концертів, показів фільмів, фестивалів. Найгучніший із них «Фестиваль єврейської культури» проходить в середині літа на вулиці Широкій – центрі єврейського кварталу.

«Їдучи до Кракова, ми наперед узгодили, що не будемо дотримуватися стандартних туристичних стежок, а ходитимемо містом так, як нам заманеться. Тому в результаті, він нам видався зовсім не таким, який описаний в путівниках та пропонований гідами. За наступні дні ми вирішили, що якщо Старе Місто серце Кракова, то Казіміж – його душа. » дозволяє розвиватися самобутній некомерційній культурі, напрямленій на втілення мрій про вечірній відпочинок краків’ян. Місцеві будівлі, що за останні сім століть переживали розквіти і занепади, бачили геноциди і розруху, як і сьогоденне відродження, слугували й геттом для євреїв, й ідеальним місцем для сквотерів – людей, що самовільно займають покинуті приміщення, запроваджуючи там свої порядки. Донедавна Казіміж вважався брудним притулком бездомних собак та алкоголіків. Але, нащастя, ми цього не застали, а потрапили уже на його відроджений вигляд. Із задоволенням наблукавшись лабіринтами Казіміжу, порозглядавши старовинні будівлі, ми дійшли 16

Стан абсолютної тиші можна застати або прокинувшись раннім ранком, або повертаючись після участі у нічному житті міста

Із відповідним настроєм того вечора ми відвідали клуб із гарною назвою «Пташек» (пташка українською), що знаходиться якраз навпроти Музею Галіції, де виступали «Магічні Карпатяни», польський експериментальний гурт, який розбудив ностальгію за рідними Карпатами. За наступні дні ми вирішили, що якщо Старе Місто серце Кракова, то Казіміж – його душа.


Мистецька шкатулка Те, що краків’яни люблять музичні розваги, ми зрозуміли ще будучи в Казіміжі. Знову в цьому переконуємося, досліджуючи решту Кракова. Гуляючи ним ввечері, отримуєш щонайменше десяток запрошень від барів на їхні музичні вечори. Рок, панк, етно, блюз. Ми ж собі облюбували Harris Piano Jazz Bar за його невимушену, теплу атмосферу, чудові коктейлі та власне чудовий олд-скул джаз. Фестивалі – звичаний вид відпочинку для місцевих мешканців, бо у них вихована чудова традиція їх

вуличних театрів. Адже лише заради них варто побувати в Кракові. Відразу на розі Площі Ринок та вулиці Ґродської чуємо звуки кобзи. Приглядаємось, й дійсно сидить український козарлюга: чуб намотаний за вухо, перебирає пальцями по струнах, виводить грудним голосом українських пісень. І, як не дивно, бачимо, що не ми одні зупиняємося, щоб подати, ні не милостиню, а належне його таланту, яким приходиться заробляти в чужій країні. Хоча, насправді, таких вуличних музикантів, штукарів та живих пам’ятників зустрічаємо в Кракові досить багато. Всі вони, здається, із задоволенням провадять такий спосіб життя.

Смакові пристрасті Краків нагадує Львів кількістю унікальних кав’ярень та цукерень. Тому ми, гуляючи містом, не відмовляємо собі в задоволенні їх досліджувати. Традиційні штрудлі з яблуками в ванільній підливці, тістечка з ягодами, налисники зі шпинатом – перші в переліку у вивішених при вході меню кав’ярень. А в деякі місця повертаємося навіть двічі чи тричі, одне із

«Проходячи через Площу Ринок не можливо не придбати вигадливо переплетеного брецеля»

проведення. Серед найцікавіших: Фестиваль дитячих театрів у лютому, «ПРОГРЕСтерон» - фестиваль жінок у березні, Пасхальний фестиваль імені Бетговена завжди проходить в Страсний тиждень, Міжнародний театральний фестиваль у квітні, Літні концерти органної музики та танцювальні змагання в серпні. І так щомісяця цілий набір подій на будь-який смак. Нам пощастило потрапити на «Off Camera» - Міжнародний фестиваль незалежного кіно та Старий і новий Міжнародний джаз-фестиваль. Тепер мрію повернутися до Кракові в липні, коли відбуватимуться Літній джазовий фестиваль і Міжнародний фестиваль

них кафе «Бароко». Входимо, а там чудове поєднання модерних люстр із півтораметровою товщиною стін старої будівлі, сучасний посуд із дзеркалами двостолітньої давності, зручні скляні слолики з підсвіткоє із антикварними диванами та вельветовими подушками до них. У іншій кав’ярні столики навіть на підвіконниках, розмір яких дозволяє комфортно розмістити ще й два кріселка до кожного в додачу. Стіни ж прикрашені стелажами із розмальованими дерев’яними статуетками ручної роботи. Скрізь клектика. Проходячи через Площу Ринок вулицею Ґродською до Казіміжу не можливо не придбати вигадливо переплетеного брецеля. Продавці із кренделями різних смаків стоять кожних п’ятдесят метрів, лукаво спокушаючи пішоходів рум’яними боками здоби. Мій товариш настільки захопився їх поїданням, та й взагалі самим культом брецелів, що загорівся ідеєю стати їх нічним продавцем. Адже із останніми сонячними 17


Подорожі

променями на вулицях Кракова не зустрінеш жодного торговця духмяною випічкою. Якщо залишалося місце на вечерю, то ми обов’язково шукали якийсь ресторан польської національної кухні, наприклад «Хлопське Ядло». Щиро дивуюся, коли поляки заявляють, що вареники, тобто «пєроґі» - їхня національна страва. Тому ціленапрямлено простуємо до місця із назвою «Пєрожкі у Вінсента». Вже з порогу приємно вражає дизайн їхнього інтер’єру. Виявляється, Вінсент тут не власник, а натхненник: стелі й стіни ресторану розмальовані вангогівськими соняхами. Коли ж польська кухня набридає, то Краків – чудове місто, щоб спробувати наїдки народів світу: грузинська, тайська, мексиканська, індійська, ліванська, японська кухні – чого душа забажає.

Сувенірна лихоманка Не вважаючи себе туристами, ми вирішили також й не купуватих традиційних сувенірів. Обійтися сучасними торговими центрами із цілком стандартним набором брендів. Та не тут то було. Заходимо в довгу будівлю із вигадливими арками в центрі Площі Ринок. Це Сукєнніце, тобто будинок, де середньовічні крамарі продавали сукно. Прогулюємося довгими рядами із більш сучасним добром: краківська символіка, овечі шкурки, тарелі та бокали, вироби із шкіри. І янтар: прикраси, сувеніри, рамки – все переливається характерними жовтувато-брондзовими відтінками. Повертаємося із нашого полювання за добром щасливі та задоволені: у мене новенький гаманець і пара шкіряних брелоків у формі черевичків для гномів. Один подарую сестрі, а інший собі залишу. У товариша – цілий набір статуеток пейсатих євреїв, пивні бокали, ще якийсь милий серцю непотріб.

«Kоли є середньовічний замок, то обов’язково мусить бути й дракон, який би на цей замок та його жителів зазіхав»

Парасольки кав’ярень, карети та голуби — основні декорації Площі Ринок

18


Данина історії Чесно витримавши вісім днів без оглядин пам’яток історії, на дев’ятий ми таки зважилися переступити через самим собі ж дану обіцянку й піти до головного музею міста – Вавеля. І не пошкодували. Входимо у дивовижної будови королівський замок із різноманітної форми вежами та арками, аж переймає подих. Всередині величезна територія із гармонійно та логічно розміщеними будівлями, костелами, терасами, клумбами дозволяє уяві намалювати життя короля та двору в його звичайному побуті, розвагах та інтригах. Зали та покої, відчинені для відвідувачів, викликають бажання хоча б на день стати інфантою, дочкою короля Речі Посполитої, майбутньою іноземною графинею, герцогинею, чи навіть Королевою Пруською. У цілому величному старовинному замку найбільше вразила гігантських розмірів картина, що відображає 1525 рік, Його Величність Зигмунда І та дворянство у найдрібніших деталях. Кажуть, Ян Матейко – автор полотна «Пруська ленна присяга», образи історичних героїв змалював із тогочасних краків’ян, своєї родини, та себе самого. Відвівши собі цікаву роль королівського блазня Станьчика – людини, якій можна було в жартівливій формі говорили навіть

самому королю найбільш неприємні речі, не ризикуючи при цьому позбутися голови. Цю картину Матейко малював протягом трьох років і вже в 1882 подарував Вавелю, яка проте ще багато років через війни та окупації не могла потрапити до свого власника. Після оглядин Вавелю спускаємося крутою мощеною стежкою до набережної. На півдороги зупиняємося біля великого лігва. Вхід у нього 3 злотих. Це печера завдовжки 270 метрів, з них підсвічених 81 пропонується до оглядин туристам. Догадуємося, що коли є середньовічний замок, то обов’язково мусить бути й дракон, який би на цей замок та його жителів зазіхав. За легендою злий дракон поїдав не просто мешканців поселення над Віслою, а вибирав із них лише найгарніших дівчат. Лише одному вдалося його перехитрити. Мужній Крак нагодував дракона начиненим сіркою м’ясом барана. Через печію, мусів бідолаха піти до річки напитися. Пив-пив, поки не тріснув. В пам’ять про про це стоїть на схилі на задніх лапах цілком симпатичної зовнішності дракон, дивиться на безперервний плин хвиль Вісли і не звертає аніякої уваги на надокучливих туристів. Ті ж, в свою чергу, вильнують на виверги полум’я із його залізної, та все ж драконячої, горлянки.

Живі скульптури почуваються абсолютними господарями вулиць міста

19


Сезонна промоція

20


21


Сезонна промоція

Л

юди, які займаються гендмейдом, Враження також готуються до сезонних свят. від новорічноВони виготовляють більше виробів, які різдвяної пори можуть стати подарунками, беруть участь у ярмарках, орієнтуються на вподобання може зіпсувати не лише майбутніх потенційних власників їх виробів, відсутність снігу, а й шалений визначаються із власною оригінальною забіг по магазинах і торгових спеціалізацією. Вікторія, власниця Інтернетцентрах із єдиним бажанням: крамниці Vtilennya.com розповідає, що коли навесні починала свій проект, то планувала викреслити якомога більше людей із робити все - від одягу до меблів, бралась за списку тих, хто очікує від вас подарунків. всі цікаві речі - то в’язала шарфи, то мережила Але й від цього винайдено швидкі, приємні скатертини. А зараз спеціалізується на записниках з вовняними обкладинками, що ліки: гендмейд. Такі подарунки не лише видаються теплими і затишними. Виготовляє приємно дарувати, знаючи, що він буде їх в єдиному екземплярі. Каже, що в них теж єдиним в своєму роді та, що не залишиться можна вкласти цілий світ і безліч технік. непоміченим, а й навіть вибирати. Єдина «І хоча на замовлення я вже не працюю, а роблю лише те, що придумаю і захочу сама, складність – потім шкода розлучатися розповідає Вікторія, - та перед Новим роком із ручними речами, які обрав, для активізувалися замовники, які прагнуть всього когось іншого. різного: кому валянки, кому чоловічий шарф - переважно мріють про теплі речі для себе і для своїх коханих». Володимир із гуртової майстерні подарунків ручної роботи Principessa. com.ua ділиться, що до цього

22


подарункового сезону вони готувалися особливо ретельно. На світ появилися вироби із дерева, гіпсу, натуральних матеріалів: янголи, казкові персонажі, різнобарвні пташки-подушки. Ксюша ж, власниця цілої колекції м’яких іграшок, каже, що навмисне до свят нічого не готувала, бо всі вироби й так появляються довгими творчими вечорами. «Мої зайчики появилися спочатку на сторінках блокнота «Молескін», а ожили лише рік після того, ділиться Ксюша.- вони всі різні, неповторні, тому можна підібрати, щоб підійшов під індивідуальність людини». Диво-зайчиків можна знайти на виставках гендмейду, а також в інтернет-крамниці Ksyuksyu.com.ua А от, що виріб ручної роботи є найкращим подарунком, погоджуються не всі майстри. «Як на мене, речі, зроблені вручну, занадто індивідуальні, - каже Вікторія, - в них зазвичай вкладається забагато енергії і думок автора, щоб можна було вгадати бажання того, кому робиш подарунок».

Вона вважає, що всі ці пухнасті, кольорові речі треба обирати власноруч для себе, роздивляючись, мацаючи, нюхаючи. «Люблю, коли мені дарують хороший чай і плюшевих ведмежат - ніжних, м’яких, з чорними блискучими очима – додає дівчина». .

23


Книжкова етажерка

Наталка Сняданко

«Сезонний розпродаж блондинок» Видавництво «Лілея», 2004 р.

Автор: Ірина Набитович

П

24

ісля «Колекції пристрастей» уже ніхто не сумнівається в тому, що Наталка Сняданко здатна на відверту прозу. Тішити відвертістю у своїй наступній книжці авторка почала відразу із назви. Не можливо не погодитись, що словосполучення «сезонний розпродаж блондинок» звучить претензійно, провокуюче, вимагає пояснень. На обкладинці книжки видавництва «Лілея» та із логотипом «Агресивна література» красується пані із білим волоссям та в атласному купальнику стилю 50-х. Вона сидить на березі, вилискуючи засмаглим тілом і заглядаючи крізь чорні окуляри кудись в сторону, протилежну до моря. Виглядає спокусливо та багатообіцяюче. Далі, уже під обкладинкою, анотація Тараса Прохацька, який каже, що після «Колекції пристрастей» аж до «Сезонного розпродажу блондинок» ніхто нічого вартісного в тому руслі не написав. І характеризує оповідання Сніданко, як неповторні розповіді, які часом вважають непристойними. Це, знову ж таки, спонукає пошановувача укрсучліту відчути, як його смакові рецептори запрацювали від бажання якнайшвидше дібратися до того, що Сняданко

приховала всередині книжки. Це збірка із шести оповідань, ніяк не поєднаних між собою за змістом, проте так чи інакше пов’язаних із життям самої авторки. Навіть зі всім розумінням, що ототожнювати головних героїв із автором книги – справа невдячна. Перше оповідання – «Дідову історію» ще можна сприймати як пролог до решти збірки. Тому опис дивацтв дідуся, те як він сприймає час та ставиться до дійсності, не може не викликати посмішки. А маленька дівчинка, яка за бажанням дідуся вивчає німецьку, на випадок якщо повториться історія Європи в минулому столітті – замилування. Але читаючи далі, все більше й більше дивуєшся, де ті всі привабливі блондинки, виставлені на розпродаж, що так голосно були розрекламовані на обкладинці книжки. Дуже нагадує типовий інтернетний прийом: коли голосний заголовок та провокативний знімок використовується, щоб спокусити користувача клацнути мишкою на гіперлінк, а там… щонайменше зовсім не те, що обіцялося. Далі в оповіданнях авторки можна знайти опис вражень від феміністичного тренінгу у Варшаві, який виявився великою містифікацією. Максимум, що можна було

з зробити з цього шматка тексту – посібник для дам, бажаючих відвідати якісь модерні гендерні студії за кордоном. Про шкільні твори важко забути в будь-якому віці. Так виглядає, що й для Сняданко це проблема. Твір на задану тему: «Як я провів літо» презентований читачам під графою «Кримські сонети». Це оповідання сподобається тим, хто полюбляє проводити відпустку на морі, насолоджуючись ненав’язливим пострадянським сервісом. А ще в книжці зустрічається екзотична професія ангенолога. Оригінально, проте ніякого відношення до шикарних пань із пергідролевими кучерями не має. Лише в оповіданні із однойменною назвою на моє превелике задоволення нарешті появилася блондинка. Та й та повненька, рожевощока, й, м’яко кажучи, не зовсім конкурентноздатна… Легке жіноче чтиво, повна відсутність агресії. Якщо дуже прискіпливо вчитуватись, то навіть можна відчути трошки іронії. Закінчивши читати цю книжку, її бажано подарувати подрузі, із надією, що може хоч вона знайде той прихований зміст, який очікувався після заголовку: все продається і все купується. Лише ціна різна.


25


Побутова магія

Гарячі зимові розваги Масала – чай на молоці.

В

перше пряну солодку суміш я скуштувала два роки тому в Бомбеї. Хоча на дворі був грудень, проте температура повітря нижче 33ºС вдень і 25ºС вночі не опускалася. Та навіть спека не заважала життєрадісним індійцям розслаблено потягувати гарячий напій із залізних склянок, схожих на великі наперстки, сидячи просто на вулиці на обтягнутих цератою стільцях, чи на ґанках маленьких обшарпаних забігайлівок. Нам їхній напій, із назвою «масала» також відразу припав до душі. В Індії кажуть, що вони цей чай пили задовго до того, як на їх землю прийшли Англійці. Можна навіть припустити, що традиція добавляти молоко до чаю не така ж аж споконвічно британська. Хоча це я вже домислюю. Слово «масала» означає не лише чай із прянощами заварений на молоці, а взагалі будь-яку перемелену суміш приправ. В Україні масалу-чай спробувала уже в іншому варіанті: розбавленому водою та не такому запашному.

Тому, коли погода принесла перші морози, ми зайнялися побутовою магією і отримали смачний засіб від сонливості, нестачі енергії та сонячного світла. Отже, для порції масали потрібно:

• • • • • • • • • •

1 скл. молока Чорний чай Пуер (можна купити в чайних клубах) Зелений кардамон – 5 маленьких стручків Бад’ян (зірочки) – половинку Гвоздику – 3-4 палички Духмяний перець – дві пучки Імбир - якщо свіжий, то 2 см свіжого кореню, або ¼ ч.л. сухого. Мускатний горіх ¼ ч.л. Кориця – пучку меленої або паличку Цукор на смак

В гаряче молоко кладемо спеції і цукор, трошки прокип’ячуємо і залишаємо, щоб настоялося 5-7 хвилин. Окремо заварюємо міцний чорний чай (його не можна кип’ятити). Об’єм молока і завареного чаю повинен бути у співвідношенням 2:1, тоді зберігається смак. Вливаємо молоко в чай. Також можна додавати ваніль (стручок чи есенцію), насіння анісу та фенхелю. Рецепт із vedalesa. livejournal.com 26


Коли доводиться зимувати в Україні, завжди із трепетом згадуються приємні моменти зим в тепліших, яскравіших та в більш запашних країнах. Як поєднуються такі означення в одному явищі? А дуже просто! В тих напоях, які пропонує холодна пора року в інших традиціях.

27


Побутова магія

Ґлінтвейн (ґлювайн) Одна із найрадісніших зим в моєму житті пройшла в німецькому Мюнхені. Починаючи із листопада і так чотири тижні аж до Різдва там, як і в багатьох інших містах та містечках країни, щодня відбуваються різдвяні ярмарки. Яскраво-освітлені крамнички, повні добра ручної роботи, медових пряників та марципанів у барвистих обгортках гостинно запрошують щось придбати привітними посмішками крамарів. Запахи смажених ковбасок, реберець та печеної картоплі спокушають їх скоштувати. А гаряче вино із приправами додає місцевому колориту свого пурпурового відтінку.

Отже, на один літр вина (сухого або напівсухого) беруть:

• 150 г води • 100-150 г цукру • Спеції: гвоздика, кардамон, коріандр, шафран, лавровий листок, духмяний перець-горошок • Лимонна чи апельсинова цедра, фрукти – все на ваш смак.

Кип’ятимо воду зі спеціями близько 5 хв. Зі спецій беремо ті, які подобаються. Основна умова, щоб вони не були мелені, бо напиток вийде мутний. Додаємо вино, цукор (хоча все частіше пропонують замінити його медом – це й здоровіше, та й смак глінтвейну стає більш специфічним), цедру чи фрукти. Тоді постійно помішуємо на маленькому вогні, поступово нагріваючи. Головне - не дати йому закипіти, бо зіпсуєте і смак, і враження від напитку. Температура вина повинна бути близько 70ºС. Але оскільки опускати термометр у вариво в побутовій магії якось не прийнято, то температуру визначаємо «на око» - вона має бути такою, щоб можна було пити, не обпікаючись. Німці, а також австрійці та чехи, кажуть, що глінтвейн добре вживати не лише для задоволення, а й для відновлення організму після сезонної застуди, при кашлю, при фізичному виснаженні та емоційному виснаженні.

За «фанд», що коштує одне євро, можна забрати із собою керамічне горнятко, в якому купували гарячий напій – на пам’ять. Що із задоволенням роблять не лише туристи, а й місцевий люд: візерунок із зображенням міста та його назвою зберігає приємний спогад про улюблену пору надовго. Для домашнього вжитку можна, звичайно, купити готове вино із приправами, яке залишається лише підігріти, а можна зайнятися побутовою магією і приготувати його самим. 28


29

Пурпур  

Розумний жіночий журнал

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you