Page 1

www.moyagazeta.com

Ви стали свідком незвичайної події, потрапили в безвихідь, перед вами замкнули

Хмельницкая областная общественно-политическая газета

moyagazeta@list.ru

® Телефонуйте в

«Бюро журналістських розслідувань» від «Моєї газети+» на «гарячу лінію» 096-483-20-56 або 700-997

Не втрачайте надії - вихід завжди є!

«Бюро журналістських розслідувань» – це вирішення Ваших проблем!

Военные погибали и в мирное время. Мало кто знает, какое страшно событие постигло хмельницкую 19 ракетную дивизию 26 июля 1963 года. Читайте в следующим номере воспоминание свидетелей того зловещего дня, вам расскажут не книжную историю, а реальные факты и событие глазами выживших ракетчиков – очевидцев. Мехаев Валерий Никифорович. “Ну вот такой вот случай у нас был в 10м районе. Помниться, при испытании лифта погибли мои товарищи. А было так, Черивач, мой товарищ, и капитан Кулык испытывали лифт. Представьте, командный пункт, 11й отсек - жилой, это 30 метров под землёй, потом ещё несколько метров и 12й (бытовой отсек). При испытании лифта, его загру-

№ 19-20

(564-565) июль 2013 г.

Как это было...

жают 500 -килограммовым грузом и гоняют верх – вниз по определенной технологической программе. Когда закончили испытание, спустились в 12й отсек, подписали документы, о том, что все нормально. После этого наверх поехали Кулык и Черивач. И что вы

думаете? Оборвался трос. Оказалось, в подъемнике не было масла, и он работало на сухую. И вот они его гоняли-гоняли, а когда потом сами поехали, оборвался трос и лифт летит 30 метров вниз. Кулика спасло то, что он ничего не завтракал.

направили служить в Германию, но я отказался, так как хотел служить в Хмельницком. Я занимался спортом и меня тут оставили. Служил я в танковой дивизии в Раково. Мне очень нравилась служба, о другой жизни я и не мог мечтать. И тут приехала внезапно команда, взяла наши личные дела и сказали, что мы вас забираем. Нас направили на комиссию. Но мы отказались служить в ракетных войсках. Нас отправили домой и сказали ждите приказа. Меня отправили служить в Коломыю, от туда в Сваляву. Я отказался, ведь в Хмельницком тоже есть ракетная дивизия...” Продолжение читайте в следующем номере “МГ+”.

Вы знаете, пережитое очень запоминается. Я до сих пор помню все параметры системы управления и даже сейчас могу вам рассказать. А ведь уже прошло 50 лет”. Игнат Виктор Иосифович. “1936 года. Хмельниччанин. Окончил хмельницкое танковое училище. Меня Продолжение на стр. 3

Разум и здравый смысл восторжествуют, а поборники произвола проиграют?.. Часть 1.

Дата 28 октября 2012 года уже вошла в новейшую политическую историю Украины, как своеобразная веха. Пусть даже и небольшая часть электората (часть избирателей) расколотой страны, по разным мотивам отдала свои голоса «непримиримым» п р а в о р а д и а ка л ь н ы м общественным организациям. Чем руководствовались эти избиратетели? С точки зрения здравого смысла- понять очень трудно. Ну, разве что разочарование в Балаболе №1 оранжевого окраса (Ющенко). Небольшую часть голосов украинским “наци” подарило так называемое “болото”, то

бишь те, кто раньше голо- Безусловно, поражение совал за «ситуативные» Тимошенко в феврале полит.силы а ля “Блок 2010 года также добавило в поле приверженцев Литвина”.

едиилась к политическому “поносу”, решив, что национализм нам “поможет”(ну как помог? И в чем?). И, в конце концов, традиционно политически заангажированная территория за рекой Збруч (области Западной Украины), очевидно, отдала “майже одностайно” голоса тем, кто пытается “достать из гробов” проигравших в борьб–е прошлых лет идеи бандер и шухевичей (подробнее см. Г.Крючков, Д. Табачник «Фашизм в Украине : угроза или реальность» Харьков, “наци” какой то процент Фолио, 2008,с.337). голосов. Чего греха таить – “болотная” Хмель- Продолжение нитчина также присона стр. 2


2

моя точка зрения

Продолжение, начало на 1 стр. И что в итоге ? А в итоге, впервые в истории украинского парламентаризма в его высшем органе власти появились непримиримые праворадикалы - никого и ничего, кроме себя “великого” не желающие видеть и слышать. Ядом пышущую основу этой гремучей политической “смеси” составляет организация, которую традиционно называют (см. предыдущий номер) ВО”Сволота”. И её беснующийся зверхник – гинеколог В. Тягнибок. Прошу новоявленных горлопанов из чёрно-кровавого лагеря не пытаться лихорадочно реагировать на замечания политических противников. Учитесь, панове, держать удар. А серьезным и вдумчивым избирателям пора понять, что чёрно-кровавый политлагерь без совести годами эксплуатируя идею независимого развития Украины, постоянно прибегает к навешиванию на представителей любой законной государственной власти, исповедующих не такие как они бы хотели идеи, - ярлыки и унижающие клички. Вспомните: «комуняки» «комунофашизм», банда и т.д. Пришло, панове, время послушать и про себя правду. Даже, несмотря на принадлежность к титульной нации (кстати в ведущих демократиях мира такая принадлежность подразумевает и обязанность такой нациоальности государства обеспечивать достойный уровень жизни всех жителей страны и, в том числе, и «нетитульных» меньшинств, которые в ней живут и развиваются. Ведь это гарантирует ныне действующая Конституция Украины. Но вернёмся к крайним праворадикалам. А также к Верховной Раде, с осени прошлого года по их вине, работающей крайне неэффективно, но исправно получающей огромное для нас простых налогоплательщиков финансирование. Ещё раз сознательно подчеркиваю - буквально три десятка политдикарей, очень похожих на коричневорубашечников А.Гитлера, оказавшихся на вершине законодательного “олимпа” Украины в силу стечения обстоятельств, тормозят развитие страны, забыв о том, что бедные в своей основной массе избиратели ждут от 450-ти нанятых народом, и для народа депутатов, хотя бы не ухудшения уровня жизни. Не пишу уже об улучшении, чтобы не вызывать раздражение у читателей нашего издания. Кто-то из вас может подумать: а почему бы и нет? Согласен. Ибо рассуждаю так же, как вы, так сказать “в поле здравого смысла” нормального гражданина Украины. Но мы - не они, вернее - не часть из них. Та кучка праворадикалов”наци”, которая впервые прорвалась в Верховный Совет, почему то решила, что чёрно-кровавая колонна - вторые после Бога. В оппозиции “наци” очень быстро подмяли под свои непомерные амбиции хлюпиков из правого центра. Последние всё больше заняты освобождением той, “яка вже не працює”. К оценки данной ей в книге немецкого писателя Франка Шумана “Аферистка”добавить нечего. “Кролики”-правоцентристы, как по мне, полностью подавлены наци - ультрас и со своего политического фланга, и перешли черту. Черту неписаных законов. О чём речь? Всё очень просто. Напишу про всё по порядку и обстоятельно. За двадцать с лишним лет работы Верховного Совета Украины ( и этого не мог не за-

метить даже непредубежденный гражданин Украины ) уже накопился и определился круг острейших вопросов, которые любые депутаты, какого бы политического окраса они н были, при любых обстоятельствах должны решать справедливо, честно, в пользу народа, по правде. Лично я вижу этот перечень таким: 1.Упразднение или резкое сниженние льгот и непомерных денежных выплат бывшим, теперешним и будущим депутатам Верховного Совета Украиы. Согласитесь, что подло “сди р ат ь три шкуры” с нищего народа своей страны и делать вид, что так и надо. Пролез в Парламент - и до смерти получишь четырнадцать - двадцать (по разным источникам) тысяч гривен наличными. А ещё ведь “слуги” народа льгот за наш счёт имеют - немеряно. 2. Возможно сть импичмента Президента Украины. Ведь все политсилы стремятся «вдавить» своего кандидата в это, самое желанное кресло. И все они осознают, только при наличии института прзидентства на Украине будет существовать “корыто”, к которому всегда будет возможность придвинуться поближе. А там, как говорится, ворон ворону глаз не выклюет. И только П.Симоненко регулярно требует уптразднить это “кресло”, ибо коллективный разумвсе- таки честнее и мудрее индивидуального. Это показал печальный опыт, Ющенко и иных “гарантов”. 3. Недопущение даже мыслей о реприхватизации, огосударствлении украденного из народной собственности в лихих 90-х годах прошлого столетия. А ведь при наличии доброй воли крупнейшие прихватизаторы независимости Украины ой как могли бы помочь, хотя бы инвалидам, нищим пенсионерам, безработным. 4.Самое неприятное. Возвращение долгов вкладчикам Сбербанка СССР. Это - самый большой позор любой власти современной Украины. Обмануты десятки тысяч бывших граждан УССР. Вопрос по серьозному НЕ решён. Демагогия Л.Кравчука и сотоварищи по поводу проблемности этого вопроса никого не убеждает. Как лицо, потерявшее из-за кравчуковской афёры очень значительную сумму, фактически все накопленные тяжелым трудом средства, я не могу быть равнодушным к этому вопросу, зная, что таких как я – миллионы. Они проклинают и вышеупомянутого аферистадемагога и его соратников, а также «леди Ю», владельцев «хатынок», автомобилей, яхт, вил, островов и пр. и пр. Не спешите меня осуждать за эти высказывания. Ограбившие нас в начале 90-х достойны ещё более страшных слов осуждения. А уж читателей, которые бы не пострадали от финансовой афёры первого “гаранта”, я просто поздравляю. И м неизвестна, и - хорошо - боль души за вопиющую несправедливость. Не думаю, что история забудет Л.Кравчука и его антинародную политику за те - за огромные деньги, украденные со сберкнижек честных труженников. 5. Последний, из поднимаемых в этой статье вопросов, который был табу и до прорыва “наци” в Верховный Со-

№ 19-20 (564-565), июль 2013 г.

Федерации. И, появившись прежде всего в Приднепровье в своё время, а затем ы в других землях, русские были не только дворянами и простыми работягами, но и инженерами, писателями, педагогами, учеными, композиторами, военными, архитекторами. Будем откровенны - в нашей обшей истории взаимоотношения этих нацональностей бывали непростыми. Наши предки ( по воле бесноватых политиков ), часто оказывались по разную линию фронта. Но в годину тяжелейших испытаний, когда решалась судьба быть или не быть Украине, существовать ли ее народу вообще, как это было в годы Второй мировой войны, они сплачивались и отстаивали свою землю вместе, не щадя жизни. Они вместе брали Берлин, вспомните роль Украинских фронтов в этой операции. И еще один важный момент. Наши мудрые прадеды всегда осознавали, что имеют один -восточнославянский – этнический корень. И лично я никогда не сомневался в одном: и украинцы, и русские - это вели-

ном. До октября прошлого года в украинском Парламенте не было проблем с официальными языками, на которых выступали депутаты. Все нормальные люди понимали, что на площади 603,7 тысяч квадратных километров, живут десятки разных и больших и малых народов, народностей, этнических груп и ДВЕ большие, нациесоставляющие национальности. Это украинцы и русские. Для сделавших вид, что не поняли мысли пишу ещё раз - ДВЕ большие национальности. Именно поэтому даже в Верховном Совете независимой Украины двадцать с лишним лет априори выступления депутатов и на “ великом и могучем” даже для чорноволов, горыней и юхновских не считалось чемто зазорным. У потомков государства - Киевская Русь, 2025 летнюю дату Крещения которой сегодня вместе с нами празднует пол Европы, не было языковой проблемы. Точно так же было и до появленния “наци” в зале под прозрачным куполом. Неонацисты – давайте называть вещи своими именами, движимые идеей реванша, выступают в роли провокаторов - ненавистников всего русского ( читай - русофобов ). При выступлении таких же как они равноправных депутатов на языке миллионов своих сограждан, они повадились устраивать шумовую обструкцию. Этим они - пытаются заткнуть рты представителям политической элиты Украины, которые представляют большое число народов, проживающих в Украине (не забудьте, что только на Крымском полуострове 111 представителей разных национальностей). Наши наци забывают, что они в этом многоязычии составляют - меньшинство. При этом сознательно замалчивают фундаментальный принцип демократии : обязательное подчинение меньшинства большинству. А затыкание ртов - это особая, хуторянская (вызывающе хулиганская) разновидность политического насилия. Это тот же фашизм (от итальянского fаsіo – сжатый пучок, насилие). Хотя они всеми силами открещиваются от фашизма. При этом они кричат о единственном государственном языке на Украине. Сразу видно - не доросли эти беснующиеся юнцы и матерые наци до понимания банальных вещей в большой политике. Забывают распостраненную пословицу - на чужой

кие многострадальные народымученики, не раз спасавшие человечество от уродливых кошмаров. И только вместе, в условиях современных вызовов со стороны мирового терроризма, радикализма и религиозного экстремизма, они будут способны занять подобающее место в современном международном сообществе. Ну, а теперь о самом глав-

роток НЕ накинешь платок. Они знать не хотят, что есть бескоррупционная страна - Финляндия. В ней живет всего шесть процентов шведов. И как же мудры оказались финны: дали статус государственного языка - шведскому. А ведь потомки викингов до начала восемнадцатого столетия были метрополией для финнов. Немало притеснений испытали жители Суоми от

вет - это взаимоотношения двух братских национальностей на территории, которую не только украинцы объединили в двадцатом веке. Речь идёт о русских людях в независимой Украине и коренных украинцах, составляющих титульную национальность. Украинцы знают свою численность, но не всегда осознают, что и русских на Украине проживает более восьми миллионов трёхсот тысяч. Это больше, чем в любой другой стране мира, конечно без, естественно, Российской

moyagazeta.com

беспокойных соседей. И что же? Спросите Вы. А то, что сейчас в Финляндии - нация-монолит. Здесь хозяева не коррупционеры, как у некоторых. И титульные финны не вымирают с большой скоростью как в некоторых восточноевропейских странах.. И Европа их уважает. Несогласный с моим ходом мыслей читатель воскликнет: не все же такие, как «сволоты»! Да, я согласен. Но почему молчит Институт Истории Украины Национальной Академии Наук, набрали в рот воды авторитетные филологи, политологи, историки, антифашистские общественные организации. Почему Компартия Украины проигнорировала антифашистский митинг? Это не тот, господа-украинцы случай, когда можно отсидеться в своей хате “с краю”. На любые поползновения неонацизма, «ласкового современного» фашизма и прочей нечисти здоровое общество, а тем более декларирующее демократию, должно реагировать жестко. Страшно подумать что бы произошло с современной цивилизацией, если бы накануне Второй мировой войны не дали ошеломляющий отпор поднимающему голову фашизму во Франции, Англии да и в самих США – значительную часть населения которых составляют люди говорящие на немецком языке. Это на заметку тем, кто старается забыть уроки истории, которая конечно ничему не учит тех, кто не хочет учиться. Те, кто не хочет замечать опасности распостранения бытового нацизма (смотри вышеназванную книгу) обрекают народ Украины на тяжкие беды. Ведь внутриполитическая обстановка у нас очень близка к той, которая предшествовала «ночи длинных ножей»-в Германии 1931-1932 гг. И это не отвлеченное теоретизирование, а реальность. . Наши наци уже хотят “отменить” в учебниках истории термин “Великая Отечественная война” (да это и понятно, ибо их предшественники-идолы, присягнув Гитлеру, воевали против Великого Отечества - СССР и успевали убежать от справедливого возмездия, до памятного боя под Бродами). Праворадикалы уже требуют упразднения автономии Крыма. И это понятно. Им бы очень хотелось видеть в акватории Черного моря своих единомышленников. Они поняли раньше других, что Крым в любой может “взбрыкнуть исламским терроризмом”. А политической элите Украины (я не о праворадикалах) пора бы серьезно задуматься о гармонии в отношениях двух ведущих национальностей страны. Даже в мультфильме животные додумались до мысли о том, что жить надо дружно. Додумаются ли до этого высшие существа – люди? P.s. Когда я, русский, всю жизнь проживший в Украине, которая 80 лет не знала, что такое национальная рознь, в очередной раз включаю трансляцию из зала Верховного Совета Украины и слышу очередную попытку заткнуть рот депутатам, выступающим на русском языке - родном для восьми с лишним миллионов(!!!) граждан Украины, после чего начинается нацистский шабаш, то в душе всегда ощущаю большую тревогу за судьбу страны, в которой все это происходит.. Полагаю, что в своих раздумьях я не одинок. Многие сегодня ощущают такую же тревогу. А как думаете Вы?

В.Авдеев.


moyagazeta.com

моя память

№ 19-20 (564-565), июль 2013 г.

В 2009 году в городе Хмельницком на Украине, в бывшем военном городке Раково по решению Совета ветеранов 19-й ракетной дивизии РВСН была открыта памятная мемориальная доска, на которой начертано: «Здесь, на Хмельниччине была дислоцирована 19-я Краснознамённая Запорожская орденов Суворова и Кутузова ракетная дивизия Ракетных войск стратегического назначения.Честь и слава воинам-ракетчикам,которые во время «холодной» войны сберегли мир на Земле! 19601999 г.г.»

Исторический путь дивизии РВСН, как и в нашей дивизии не всегда был усыпан розами – немало ракетчиков заплатили своими жизнями за создание и поддержание в боевой готовности ракетно-ядерного оружия. 24 октября 1960 года – скорбная дата в истории Ракетных войск стратегического назначения, известная как каждому ветерану-ракетчику, так и тем, кто продолжает службу в этом грозном виде Вооружённых Сил, правда уже только в Российской федерации, когда состав РВСН значительно сокращён, а их статус понижен до рода войск. Горько сознавать, что в этот день, на заре истории РВСН, на полигоне Байконур при подготовке к пуску ракеты Р-16 погиб их первый Главком – Главный маршал артиллерии Митрофан Иванович Неделин, именем которого было названо первое ракетное училище в Ростове-на-Дону. Вместе с М.И. Неделиным погибли 96 ракетчиков – от солдат срочной службы и офицеров, до крупных специалистов в области создания ракетно-космической техники. Сегодня, когда закончилась «холодная» война , по прошествии 50 лет немало написано в открытой печати об этой трагедии, а день 24 октября отмечается стратегическими ракетчиками как День памяти своих погибших собратьев. Названы и конкретные причины, приведшие к этой катастрофе. И главная из них , приведшая к

Вспомнить всех поимённо гибели людей - это нарушение правил безопасности работ, выразившееся в устранении неисправности на заправленной ракете, что привело к её взрыву. Да, это было, но умаляет ли этот факт беспримерное мужество, героизм и преданность делу защиты Отечества погибших ракетчиков? Конечно, нет. Тогда фактор времени при приеме на вооружение и постановке на боевое дежурство новых ракет имел жизненно важное значение для безопасности страны в условиях тотального превосходства

эксплуатацией ракетной техники, её испытанием, боевым дежурством или просто при исполнении служебных обязанностей, но обстоятельства их гибели из-за строгого режима секретности часто до сих пор не полностью ясны или покрыты тайной. Избежать чрезвычайных происшествий было нельзя при таком огромном количестве разнообразной техники и людей её обслуживающих.Вот и в истории нашей, расформированной в 1999 году в ходе ликвидации ракетно-ядерного оружия на Украине 19-й ра-

стратегической триады США над СССР и вынашиваемых со стороны НАТО агрессивных планов против нашей страны. Высшее руководство страны и Вооружённых Сил постоянно торопило как создателей ракетно-ядерного оружия, так и его испытателей. Надо откровенно признать – практика «подарков» к определённым государственным праздникам и историческим датам была обычной не только в народном хозяйстве СССР, но и в Вооружённых Силах. Также очевидно и то, что практически в каждой из десятков ракетных дивизий РВСН есть факты гибели людей, связанные с

кетной дивизии есть такие факты. Вот только два из них: в апреле 1970 года в 700 ракетном полку на УКП 15В52У, недавно принятом от представителей промышленности в эксплуатацию, в результате разрушения редуктора подъёмника и несработки ловителей произошёл срыв и падение подъёмника с самого верха шахты в нижнюю нулевую отметку. В подъёмнике находились инженер по техническим системам капитан Владимир Черевач и инженер по СДУК капитан Анатолий Кулик. Капитан Черевач погиб, а Кулик остался калекой. Но наиболее крупным про-

исшествием с потерей людей в истории дивизии стал день 26 июля 1963 года на полигоне Капустин Яр, когда при подготовке по ускоренным графикам повторного испытательного залпового пуска ракет 8К63У, в результате выброса окислителя в две шахты ракет погибли 7 ракетчиков это войсковой части 54145 (429 рп). Вот их имена: 1.Ефрейтор Андрющенко Александр Анатолиевич (12.04. 1942 г.р.) 2. Сержант Артемьев Александр Александрович (19.09. 1941 г.р.) 3. Рядовой Казмирчук Василий Петрович (08.02. 1943 г.р.) 4. Рядовой Михеев Геннадий Васильевич (07.07. 1942 г.р.) 5.Мл. сержант Паштерян Иван Леонтьевич (31.12.1941 г.р.) 6. Ст. лейтенант Попов Владимир Серафимович (03.06. 1935 г.р.) 7. Рядовой Тобольский Изен Семёнович (18.06. 1941 г.р.) Ракетчики были похоронены при большом стечении жителей военного городка на территории дивизии рядом с братской могилой 65 тысяч советских воинов, погибших в фашистском концлагере. А через некоторое время именем Попова В.С. была названа одна из новых улиц городка. Подробности этой трагедии впервые подробно изложены в книге «19-я ракетная стратегическая. Историко-биографический очерк.» (издание 2009 года; авторский коллектив Манжос А.Н.,Черныш В.П.,Шевяков В.С.) на стр. 226-231. В основу положены личные воспоминания и свидетельства оставшихся тогда в живых офицеров Чересло В.В., Николаева А.Я., Петрова В.М., Нехаева В.Н., Пожара М.Н., Соболева Ю.А., Борисова Г.А.,Игната В.И. Государственными наградами были награждены посмертно уже более 10 лет назад ушедший из жизни Репетуев И.А. – орденом

3

«Красная Звезда» и Чересло В.В. – медалью «За отвагу» о чём было напечатано в газете «Красная Звезда» от 5 апреля 1964 года. В отношении погибших официально было сообщено, что все погибли в автомобильной катастрофе и в свидетельствах о смерти каждого было записано:»В автокатастрофе получил травму, несовместимую с жизнью.» С 1963 года уход за погребениями осуществлялся командованием ракетной дивизии, а после её расформирования ветеранской организацией дивизии совместно с 19-й ракетной бригадой сухопутных войск Украины, принявшей по преемственности номер ракетной дивизии РВСН. Могилы сейчас в образцовом состоянии, на них всегда лежат цветы; в прошлом году обновлены пришедшие в негодность фотографии, но… В полной-ли мере увековечена память этих молодых людей, которые положили свою жизнь на алтарь защиты Родины? Мне кажется, что нет, и, думаю, пришло то время, когда этот пробел необходимо восполнить, чтобы слова на мемориальной доске «Честь и слава» были не только красивыми словами. После вступления нашей организации в Международный Союз ветеранов РВСН, при содействии его руководителя генерал-полковника в отставке Муравьёва Владимира Александровича и ветерана нашей дивизии генералмайора в отставке Безрукова Владимира Григорьевича, все участники тех событий, проживающие в Хмельницком были награждены приказом Главнокомандующего РВСН знаками отличия Министра Обороны Российской Федерации «Главный маршал артиллерии Неделин». Но никто из 7 погибших не награждён посмертно, а ведь, будучи лифтёром, невзирая на смертельную угрозу его жизни ефрейтор Андрющенко Александр Анатолиевич, например, продолжал выполнять свои обязанности, спасая людей, и погиб сам. В наши дни, к сожалению, не все жители, проживающие по улице Попова знают в честь кого она названа, а в ответ на запрос ветеранской организации чиновник из городского архива сообщил, что улица названа именем известного русского изобретателя радио. Но ведь свидетельства очевидцев говорят о другом. Как говорится: «Здесь есть над чем работать» в вопросе увековечивания памяти и имён погибших стратегических ракетчиков. Думаю, что это касается не только нашей дивизии, но и многих других соединений и частей РВСН, как находящихся в штатном составе, так и расформированных. Продолжение темы в следующем номере. Черныш Виктор Петрович


4

моє суспільство

№ 19-20 (564-565), июль 2013 г.

moyagazeta.com

Вважаєте літо - час шалених заробітків? Немає договору - немає гарантій.

Для когось літоце період відпусток та відпочинку,але для багатьох українців це гаряча пора сезонного підробітку. С туденти і безробітні навперебій розбирають сезонні вакансії продавців, офіціантів, збирачів полуниці, штукатурів. Саме влітку пропозиція тимчасових робіт в Україні збільшується в три-чотири рази, стверджують експерти. Маючи бажання, за три спекотних місяці можна заробити від 5 до 15 тис. грн., навіть не виїжджаючи за межі країни. Але можна весь цей час попрацювати і за велику подяку. Наші роботодавці не оминають можливості нагріти руки на недосвідчених претендентах. Цього літа правила гри в сегменті тимчасової зайнятості диктує роботодавець. Причому найчастіше ці правила межують з безправ’ям для найманого персоналу. «Підприємці взяли курс на тотальну економію, - констатує директор кадрової агенції пані Вікторія - У великих компаніях на тимчасові вакансії беруть переважно студентів, яких неважко оформити на безкоштовне стажування. Малий бізнес економить по-своєму: працівників не оформлюють взагалі». За спостереженнями Вікторії, хитрістю наші роботодавці грішать постійно, але сьогодні через велику кількість претендентів обсяг нелегальних робочих місць збільшився в рази. Бізнес

чудово розуміє: він знайде охочих, яким можна пообіцяти все, що завгодно. Особливо привабливі в цьому сенсі школярі та студенти, зізнаються самі підприємці. «На молодь можна списати нестачу в торгівлі, позбавити чайових у сфері обслуговування, а офісних працівників оштрафувати на півзарплати за якийсь несуттєвий прорахунок. Офіційно оформлений співробітник влаштує скандал, а нелегал мовчки проковтне покарання і завтра знову вийде на роботу», - на правах анонімності ділиться прийомами власниця кафе , популярного у Хмельницькому. Втім, нерідко роботодавці «кидають» навіть дорослих людей. Плиточник Анатолій Бондар згадує, як місяць тому залишився в столиці без житла і грошей. Будівельник з Хмельниччини ,зазвичай їздив на заробітки по всій країні за договорами підряду. «Того разу мені зателефонував знайомий і запропонував зробити ремонт в одного олігарха без офіційного найму, - розповідає Анатолій. - Не знаю, що мене змусило відступити від свого правила: не братися за

нелегальні роботи. Може, спокусили великі гроші, які пообіцяв підрядник. Подумалося, що така поважна людина не стане займатися «кидаловом», проте, після трьох тижнів каторжної праці, мене з двома напарниками просто вигнали на вулицю». За цей час плиточник заробив аж 2 000 гривень авансу, які майже повністю витратив на їжу. «На гроші,

У львівському ресторані Mons Pius за підтримки ТМ «Львівське» відбулася презентація книги відомого британського “пивного” письменника, журналіста та блогера Піта Брауна. Назва книги «Зустрінемося у пабі» сама говорить за себе, мова йде про пабну культуру Британії та історію бурштинового напою. До міста-лева збіглися представники ЗМІ з усіх куточків України. Пивний експерт поділився цікавими фактами про пиво,наприклад, ви знали,що колись через сильну забрудненість води люди вживали пиво,як щоденний напій. Піт Браун провів справжній майстер - клас по дегустації пива. Виявилося,що є правила дегустації, не лише дорогих та вишуканих вин, а й хмільного напою. Більшість не могли собі навіть уявити, що найміцніше пиво або ж

як воно правильно називається «портер» найкраще смакує з солодощами. Неочікувано, так? Але від такої дегустації отримали задоволення не тільки чоловіки,які є справжніми фанами напою, але й тендітні леді, які взяли для себе на замітку різноманітність закусок до пива та відкрили нові смаки. А про історію українського пивоваріння та особливості галицької кухні розповів Ігор Лильо – відомий історик, журналіст, автор пивних екскурсійних маршрутів стародавнім містом Лева. Історія пивної культури описана у книзі «Зустрінемося у пабі», - це надзвичайна розповідь, що охоплює період у 5 тисяч років та декілька континентів. До речі, невдовзі кожен бажаючий зможе

отримати книгу британця, продаж, але не засмучуйтеся взявши участь у конкурсі від так швидко. Книгу можна ТМ «Львівське» на сторінці буде вільно знайти у громадських бібліотеках великих міст, у пабах Львову та у точках буккроссингу. Слід зазначити, що Британець Піт Браун є одним із найавторитетніших письменників Англії: він веде колонки для «The Economist» і «The Guardian», публікується у фахових виданнях пивної та сидрової індустрії, складає щорічний звіт про британський ринок діжкового елю, видає книги. У свій час Піт дійшов висновку, що бути “пивним” автором набагато цікавіше, і вирішив присвятити життя ролі вільного письменбренду в Facebook. Наклад ника. Збираючи матеріали книги лише 5 тисяч і вона для книги, Піту довелося не буде надходити у вільний проїхати більше 72 тис. км

що залишилися, довелося подобово зняти квартиру», скаржиться Анатолій . Його напарники домагалися справедливості, навіть ходили до юриста, але почули категоричну відповідь: винні самі. Факт роботи на конкретну людину без документів довести неможливо, а слово будівельника-нелегала в суді нічого не важить навіть проти слів підрядника, не кажучи вже про олігарха.

«Ми щороку зустрічаємося з випадками такої рабської праці, - коментує партнер юридичної фірми Людмила - Іноді навіть з використанням малолітніх дітей, на роботі з важкими умовами». Щоб уникнути схожих ситуацій, нашим громадянам насамперед треба шукати роботу з легальним працевлаштуванням, радить Людмила. «Якщо роботодавець відмовляється підписувати контракт, необхідно зафіксувати фактичне виконання роботи за допомогою свідків або розписки про от р и ма н н я г р о шей. Тільки ці докази допоможуть людині в суді при невиконанні роботодавцем своїх зобов’язань», наголошує юрист. Порада, звичайно, цінна, однак самі працівники кажуть, що легше її дати, ніж виконати. По-перше, примусити роботодавця писати розписки не так вже й просто, а по-друге, будь-які свідки не допоможуть, коли працюєш в чужому місті, де у твого роботодавця все схоплено до дрібниць. С т уд е н т к а К а т е р и н а Остапчук минулого літа вирішила поєднати відпочинок на морі й підробіток. Дівчина навмання приїхала

до Феодосії, знайшла дешеве житло і за один день знайшла місце офіціантки в кафе на березі моря. Місяць працювала позмінно, а потім без попередження отримала розрахунок. Замість обіцяних 3 тис. грн. господар закладу заплатив їй тисячу. «Частину грошей з мене вирахували за запізнення, а частину - за розбитий посуд, хоч я за весь час не розбила жодної склянки, - каже Катерина. - Крім того, господар звинуватив мене в тому, що я приховувала від керівництва чайові, тому не заслуговую на повний оклад». Свідків того, що дівчина на роботі була справною й акуратною, у Катерини набралося з пів-Феодосії, але їй це не допомогло. Тепер дівчина каже, що наймається навіть на тимчасову роботу, тільки офіційно оформивши документи. Навіть якщо обіцяна зарплата виявляється меншою, є гарантія її виплати. Щодня співробітники податкової в різних куточках України виявляють фірми, що нелегально наймають персонал без сплати необхідного пенсійного внеску та інших зборів. На жаль, поки це локальні перемоги. Більшість самих працівників, погоджуючись на зарплату «в конвертах», ще не усвідомлюють, чим загрожує їм напівлегальний статус. Адже тільки легальна праця забезпечує громадянам певні стандарти життя та соціального захисту. Андрій Кушнір

Британський письменник Піт Браун навчає українців культури споживання пива

і побувати в 13 країнах. У 2009 році письменницький талант Піта Брауна отримав офіційне підтвердження: він був нагороджений премією Майкла Джексона Gold Tankard, а Британська гільдія пивних письменників назвала його письменником року двічі у 2009 і у 2012 роках. На презентації книги не одноразово наголошували на якісному та неймовірно точному перекладі на українську та російські мови. У кінці події усі бажаючі отримали книгу разом із автографом письменника. Така презентація не залишила байдужим нікого і все відбувалося на найвищому рівні, тож чекаємо нових книг і бажаємо Піту творчих успіхів та завжди смачного пива. Олександра Атаманчук слухач «Практичної школи журналістики», учениця школи №1, 11-Б клас


moyagazeta.com

моя інформація

№ 19-20 (564-565), июль 2013 г.

5

Кабмін реформує, люди панікують?..

У К а бм і н і п р о в е д е н о р е ф о рм у в а н н я д і яльністі міжрайонних реєстраційноекзаменаційних відділів ДАІ (МРЕВ). Як наголошують у ДАІ, реформа МРЕВ супроводжуватиметься впровадженням нових технологій, що підвищить якість послуг. Але завдання полягає у реорганізації МРЕВ у центри надання послуг, пов’язаних із використанням автотранспортних засобів ДАІ та зміною порядку реєстрації роботи. С аме центри надання адміністративних послуг займатимуться питанням реєстрації транспортних засобів, оформленням, видачею, обміном і поверненням водійських посвідчень, а також прийматимуть іспити. У результаті даних змін очікується оперативність та мобілізація роботи цих центрів за рахунок використання нових технологій. Як зазначив начальник Центру безпеки руху при МВС С.Будник. Розглянемо та проаналізуємо ситуацію із середини, тобто із вуст начальника (МРЕВ) ВРЕР УДАІ УМВС України по обслуговуванню м. Хмельницького. Хмельницького та Волочиського районів Микола Петрович Лижник. Кор.: Розкажіть, будь ласка, про Вашу структуру, підрозділ. М.Л.: Центр надання послуг – це організація, яка займається реєстрацією транспортних засобів та виданням посвідчень водія. На сьогоднішній день існує наказ Президента: посвідчення, які видавалися за часів СРСР, повинні бути змінені до 2014 року. Зазначаємо: громадянин України мусить мати при собі паспорт громадянина України, ідентифікаційний код, фотографію, медичну довідку, яка видається закладами МОЗ України. Вартість такої “процедури “- зміни посвідчення коштує 190 грн. Неважливо, чи маєте Ви на даний час машину чи ні, замінити посвідчення потрібно у будь-якому випадку, а саме до січня 2014 року. Ко р . : С к а ж і т ь , а у Хмельницькому можуть змінювати посвідчення тільки хмельничани? М.Л.: Ні, дану процедуру може здійснити мешканець будь-якої області. На сьогодні у нас створена

спеціальна база, за допомогою якої ми можемо перевірити потрібні нам дані, тобто чи позбавлена людина прав водія чи ні. Кор.: Ви маєте на у в а з і , щ о , н ап р и клад, у нас можуть поміняти права жителі Львову, Одеси чи Харкова? М.Л.: Так, звичайно. Ми саме спеціалізуємося на реєстрації автомобілів. У Хмельницькому існує центр, де здійснюється реєстрація нових транспортних засобів тут також можна купити авто, отримати номерні знаки та техпаспорт. Мобільність гарантована. Кор.: На який сервіс складається такий договір? М.Л.: Усі салони Хмельницького можуть забезпечити дані послуги. Кор.: А це пот ребує додаткових коштів, затрат? М.Л.: Вартість однакова, але там працюють професіонали, тобто, у даному випадку, це є гарантією зручності! Кор.: Зрозуміло. А як отримати гарний “блатний” номер (сміється)? М.Л.: На жаль, або, на щастя, у нас таких немає. Але якщо комусь потрібні персональні «іменні знаки», наприклад, “Марія”

чи “Джонні” - без питань. Згідно з чинним законодавством ми маємо право надавати подібні номери. Щоправда, необхідна спеціальна заява до Департаменту, бо ми лише реєструємо, а виготовляють вони. Така наша система. Кор.: Що у Вас змінилося, окрім назви?

М.Л.: У нас з’явився НДКЦ, тобто центр криміналістики, де перевіряють автомобілі. Наприклад, людина купує авто, але заздалегідь хоче перевірити його, чи не є воно викраденим, або таким, що потрапляло у ДТП. Тоді власник приїжджає туди, і здійснюється перевірка. Кор.: Це платна послуга? М.Л.: Так, звичайно. Вартість довідки коштує 370 гривень. Кор.: Скільки часу необхідно, щоб перевірити свій автомобіль? М.Л.: Дану процедуру проводять одразу, на місці. Кор.: Виникло таке питання: чи існує така послуга, як перевірка стану власного авто? М.Л.: Це досить доступна послуга, вартість якої 380 грн.

Кор.: Скажіть, а у Вас здійснюється перевірка автомобілів будь-якого рівня, наприклад, “автомат”? М.Л.: Так, у нас існує обладнання, яке перевіряє такі автомобілі. Кор.: Скільки автомобілів на даний момент

імпортується? М.Л.: На сьогодні статистика є негативною. Фактично ввезення машин не відбувається. Це невигідно. Зараз розглядається (приймається) закон, що “рекламує” вітчизняний транспорт. Кор.: Чи існують штрафи для старих авто, які, до прикладу, забруднюють повітря? М.Л.: Ні, штрафів немає, хоча існують центри перевірки справності машини на кількість викиду газу у повітря. Кор.: Нещодавно у країні відмінили ТО. На Вашу думку, це добре чи погано? М.Л.: Скажу так: коли існував техогляд, то авто щорічно перевіряли спеціалісти. Тепер водій мусить сам відповідати за стан власної машини, та за її справність на дорогах. Кор.: Наскільки, на Вашу думку, покращилося обслуговування? Чи ще є над чим працювати? М.Л.: Звичайно, працювати завжди є над чим, бо нічого не буває забагато. Але є чим похвалитися вже сьогодні. У нас побудований гарний приймальний зал, у якому немає черг. Плануємо відкрити спеціальне вікно для інвалідів. Кор.: Чи збільшилася

кількість молоді, яка хоче отримати права? М.Л.: У місті зараз працюють 5 автошкіл, які можуть випустити за один раз близько 300 нових водіїв. Найчастіше вони отримують категорію «Б», тобто на легковий автомобіль. Водіїв вантажних машин випускається, на жаль,

дуже мало. Кор.: Ну а якщо комусь життєво необхідно навчитися працювати на тракторі чи комбайні? Це можливо? М.Л.: Так, є одна нова інспекція, яка цим може займатися. Хоча, працювати із трактором здебільшого вчать у професійних училищах. Але, на мою думку, із часом виникне більше можливостей отримати вищеназвану кваліфікацію, адже потреба, без сумніву, зросте. Не можуть же усі їздити на таксі! ( сміється) Кор.: Після реформи фінансова сторона стала більш сприятливою для людей? М.Л.: Безперечно, адже раніше заміна посвідчення коштувала 300 гривень, а сьогодні – 180. Кор.: Розкажіть про порядок здачі екзаменів у МРЕВ. М . Л . : В с е комп’ютеризовано, екзаменаційні білети вже давно відсутні. Якщо людина зробила дві помилки, то система відразу блокується і екзамен припиняється. Але через 5 днів можна повторити спробу. Кожна перездача коштує 29 гривень. Людина, яка пройшла навчання і одержала свідоцтво, має право здати екзамен на категорію В, протягом 10 років здавати на посвідчення. Кор.: Які ще завдання Ви поставили перед собою? М.Л.: Головне, щоб усе відбувалося оперативно, швидко проводилися операції по реєстрації транспортних засобів згідно чинного законодавства. Кор.: Скільки людей працює у структурі? М.Л.: Небагато, усього 10. Але, як я вже казав, у нас усе комп’ютеризовано, тому навіть така невелика кількість працівників повністю встигає виконати завдання, поставлені перед ними. Кор.: Таємницею заробітної плати можете поділитися? М.Л.: Та яка вже там таємниця? Ми бюджетна організація, тому наші працівники отримують заробітну плату згідно чинного законодавства. Кор.: Дякую за розмову! Спілкувалася Людмила Луніна

т. (0382) 55-59-85 З 9.00 до 18.00 Вихідні: Нд., Пн.


6

моя реформа

№ 19-20 (564-565), июль 2013 г.

До Міжнародного дня кооперації

72 роки минуло відтоді, коли весь цивілізований світ почав по новому відзначати Міжнародний День кооперації. З перших років його заснування і до 1941 р., він відзначався 17 вересня, у день великомучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії. Таке співпадіння дат наштовхнуло вітчизняних організаторів на перше розроблення оригінального прапора Міжнародного кооперативного союзу. Вони запропонували виготовити кооперативний прапор такого зразка, щоб символічний колір кожної великомучениці був відтворений на ньому. Зокрема пропонувалось сконструювати полотно прапора із однієї вертикальної (білої) смуги, і трьох горизонтальних – блакитної, зеленої та рожевої. Що вони мали означати? Білий колір – символ матері великомучениць - Софії тобто мудрості. Ним зафарбовувалась вертикальна смуга на полотні. Кожна дотична до неї горизонтальна смуга повинні були бути відповідно, блакитна – колір Віри, зелений – колір Надії, рожевий – колір Любові. За емблему Світової кооперації мало слугувати зображення двох рук, що поєднались у міцному рукостисканні. На жаль ця пропозиція не знайшла підтримки і, в 1941 році, на черговому конгресі Міжнародного кооперативного Альянсу представники всіх країн світу погодились щороку відзначати Міжнародний День кооперації не 17 вересня, а у першу суботу липня. Тому була прийнята інша символіка. Так і повелось у наступному. Отже і цього року Міжнародний День кооперації відзначався 6 липня. Напередодні святкування наш кореспондент взяв інтерв’ю у спеціаліста - історика, який вивчає проблеми історії світового і національного кооперативного руху, доцента Хмельницького інституту соціальних технологій ВМУРОЛ «Україна», кандидата історичних наук Б.С. Кузіни. Кор.: Шановний Борисе Станіславовичу, нам відомо, що Ви є автором відомих в кооперативних колах наукових видань і, зокрема книги «Історія споживчої кооперації Поділля. 1861 – 1914 рр.» В зв’язку із наближенням Міжнародного Дня кооперації прошу відповісти на декілька запитань. По-перше, що спонукало Вас до дослідження цієї проблематики? Б.С.: Понад десять років, я викладаю у вишах м. Хмельницького учбову дисципліну «Історія світової економіки і економічних учень». Природно, що мене і моїх студентів завжди цікавив розвиток економіки Поділля і, в його складі, різних нових економічних форм ведення господарства, зокрема кооперації. Особливо її перший етап – пов’язаний із проведенням аграрної реформи 1861 р. в Росії та в Україні. Для більш поглибленого дослідження проблеми я звернувся до одного із найавторитетніших дослідників історії краю, доктору історичних наук, академіку, директору Центру дослідження історії Поділля і Східної Волині

при Академії наук України Леву Васильовичу Баженову. За його допомогою у науковій розробці і особистій участі вдалось підготувати і захистити дисертаційну роботу «Розвиток споживчої кооперації Поділля в 1861 – 1914 рр.».Так з’явилась майже однойменна монографія. Кор.: Відомо, що книга «Історія споживчої кооперації Поділля в 1861 – 1914 рр.».досить широко розповсюджена серед кооперативної громадськості республіки і отримала її високу оцінку. Як удалось цього досягти? Б.С.: Названа Вами монографія – це моя третя наукова робота подібної тематики. Як на мене, у ній вдалося врахувати неточності і помилки двох попередніх розробок, які правда, були видані значно скромнішими накладами у 2007 та 2009 рр., зокрема «Начерки з історії подільської кооперації», присвячених ХХ з’їзду Національної Спілки споживчих товариств. Крім того враховані критичні зауваження і пропозиції спеціалістів історії кооперації з різних областей України. Можливо у цьому причина того що представлена на Вс еукраїнській науковопрактичній конференції у м. Вінниця, в 2010 р., з нагоди 100 – річчя від дня народження батька Подільського кооперативного руху Йоахима Августиновича Волошиновського названа книга отримала високу оцінку присутніх на кон- ф е р е н ц і ї Голови національної Спілки споживчих товариств, автора фундаментальних досліджень з історії і теорії кооперації України, доктора економічних наук Станіслава Григоровича Бабенка, а також доктора історичних наук, проректора Львівської Комерційної Академії – Степана Григоровича Гелея, завідувача кафедри економіки Тернопільського університету економіки і підприємництва, професора Богдана Дмитровича Лановика, ректора Полтавського університету споживчої кооперації України, професора Олексія Олексійовича Нестулі, доктора історичних наук, проректора Хмельницького університету управління і права Леоніда Леонідовича Місінкевича і інших. Кор.: Чи продовжується Вами сьогодні науковий пошук? Б.С.: Процес пізнання зупинити неможливо. Сьогодні на черзі питання наступного історичного етапу розвитку кооперації Поділля – період 20-30-х рр. ХХ ст. Повірте, він не менш яскравий і динамічний ніж попередній. Дослідження показали, що у названий період – новаторські десятиліття – в Україні і на Поділлі діяло понад сорока різноманітних форм кооперативної роботи. Були створені, крім промислових і сільськогосподарських, кооперативи буді-

вельників, працівників культури та мистецтва, ремісників, студентів, інвалідів, ремонтників, військових і т. ін. Крім того, саме у той час, в нашій державі в кожному обласному, окружному, повітовому центрі, в кожному містечку, селі були організовані спеціальні кооперативні курси. У них проходили навчання державні службовці, а також організатори кооперативної роботи на місцях. Вся Україна воістину стала кооперативною державою і це в значній мірі сприяло тому, що республіка досягла значних успіхів у розвитку науки і техніки, культури, промисловості, сільського господарства і інших сферах. Кор.: А що Ви можете сказати про нинішній стан кооперативної роботи на Хмельниччині, сьогодні, напередодні Міжнародного Дня кооперації?

Б.С. : Кооперативна громадськість Хмельниччини працює сьогодні в непростий час. Нещодавно відбувся позачерговий ХХІ з’їзд Національної Спілки споживчої кооперації України. Відбулись значні організаційні і кадрові зміни. Прийнята нова символіка Національної Спілки, затверджені зміни до Статуту. Поставлені нові складні завдання. Кооператори Хмельниччини відчувають пильну увагу і підтримку Президента України Віктора Федоровича Януковича і прем’єр – міністра Миколи Яновича Азарова у питаннях подальшого реформування кооперації, як важливої галузі народного господарства. Наразі, підсумовуючи проведену у період останнього десятиліття роботу, на мій особисто погляд, можна відмітити головне. А саме те, що , в умовах бурхливого економічного розвитку на нових засадах Хмельницьким кооператорам вдалось, не зважаючи на шалений тиск, а часом, нахабну агресію з боку нинішніх нуворишів, олігархів зберегти кооперативну власність, кооперативні промислові і сільськогосподарські підприємства, власну наукову і навчальну базу. А головне – зберегти організаційне ядро, підготовлених, відданих кооперативній ідеї людей, висококласних організаторів роботи. На мою думку

кооператори Хмельниччини наразі працюють над тим, щоб привести у дію весь цей потенціал. Для цього сьогодні продовжується робота по зміцненню фінансової стабільності виробничої, торгової, заготівельної та інших галузей. Продовжується модернізація торгової мережі за рахунок впровадження нових сучасних технологій торгівлі. Серйозно проводиться робота по підготовці кадрів кооператорів на основі впровадження нових прогресивних технологій навчання. Розширюються і зміцнюються дружні зв’язки із закордонними колегами, зокрема з кооператорами Росії та Угорщини. Серйозні кроки здійснюються в обліково-інформаційній роботі на базі опрацювання і впровадження у практику нових комп’ютерних технологій. У короткому інтерв’ю всіх складних питань ко о п е р а т и в н о ї діяльно сті, яка проводиться на Хмельниччині – не охопити. Для цього необхідна ґрунтовна розмова за участю самих організаторів всіх названих процесів – керівників обласних і районних об’єднань, ко о п е р ат и в н и х товариств, кооперативних спілок, кооперативного активу, рядових ко о п е р ат о р і в практиків і звичайно науковців, працівників культури, як провідників кооперативної ідеї. Але, на мою думку, така розмова давно назріла. І я переконаний, що вона відбудеться найближчим часом. Відрадно те, що Правління обласної спілки споживчих товариств сьогодні уважно аналізує практичні результати проведеної роботи і визначає конкретні шляхи її поліпшення на перспективу. Постановою Укоопспілки та ЦК Профспілки споживчої кооперації Україниз нагоди Міжнародного Дня кооперації за багаторічну сумлінну працю, особистий внесок у розвиток споживчої кооперації Почесними грамотами Укоопспілки нагороджено Гоц Антоніну Леонтіївну – головного бухгалтера Красилівської районної спілки споживчих товариств, Дзензеля Володимира Васильовича – головного фахівця з комерційної роботи та маркетингу Хмельницької обласної спілки споживчих товариств, Формус Тамару Семенівну – директора кооперативного підприємства облспоживспілки «Шепетівська Міжрайбаза» Вергуш Віру Євгенівну, Лісньовського Валентина Антоновича – головного бухгалтера Городоцького РСТ, Король Ірину Євгенівну, Греймаш Олену Сергіївну – голову правління Ізаславської райспоживспілки. За підсумками роботи за минулий період на обласну Дошку пошани обласної спілки спожив-

moyagazeta.com

чих товариств занесені імена вісімнадцяти організаторів, яких можна назвати флагманами кооперативної роботи. Серед кращих імена правофлангових - Коваль Людмили Миколаївни – в.о. ректора Хмельницького кооперативного торгівельноекономічного інституту, кандидата економічних наук, керівників районних об’єднань споживчих товариств : Савчук Віри Романівни – голови правління Славутського районного споживчого товариства, Ковальчука Руслана Володимировича - голови правління Красилівського районного споживчого товариства, Слободенюка Віктора Васильовича- голови правління Волочиського районного споживчого товариства, Ананійчука Олександра Степановича – голови споживчого товариства «Староушицьке» Кам’янець подільського районного споживчого товариства, Літвінової Лілії Володимирівни – голови правління Базалійського сільського споживчого товариства Теофіпольської райспоживспілки. Кращих завідувачів магазинами області : Коломійчук Марії Семенівни, Островської Євгени Миколаївни, Бубенцової Людмили Петрівни – зав. столовою ПСК «Господарник». Що ж стосується нас, науковців, працівників освіти і культури, то ми, з свого боку робимо все, що в наших силах, для подальшого роз’яснення важливості впровадження кооперативних ідей на місцях, поширення кооперативних знань, розширення числа кооперативних формувань в області. Про це свідчить проведена у вересні 2012 року за ініциативою обласної державної адміністрації, Центру дослідження історії Поділля, обласної спілки споживчих товариств, управління культури, обласної універсальної наукової бібліотеки, Хмельницького інституту соціальних технологій, Хмельницького кооперативного торгівельно-економічного інституту Міжрегіональна науковопрактична конференція на тему «Значення співпраці споживчої кооперації Хмельниччини та культурно-освітніх установ, закладів, мистецьких організацій і підприємств в роз’ясненні кооперативних ідей для підвищення рівня культури і виховання населення краю». Нагадаю, що в конференції взяли участь представники трьох областей, визначні представники державної адміністрації, науковці, працівники культури і освіти, письменники, а також молоді дослідники, студентська молодь. Кор.: З яким словами Ви хотіли би сьогодні звернутись до винуватців торжества – кооперативних працівників? Б.С. : В Міжнародний День кооперації хочеться від щирого серця привітати всіх спілчан – працівників однієї із найблагородніших і складних галузей народного господарства. Побажати всім їм та їх сім’ям доброго здоров’я, наснаги, творчого неспокою і, звичайно? нових успіхів і перемог в нелегкій роботі на благо рідної України! Спілкувалася Людмила Луніна


® moyagazeta.com

№ 19-20 (564-565), июль 2013 г.

т. (067)341-08-74

7

http://porady.com.ua/

Любомир Бованько: «Якщо накопичувати знання без подальшого застосування, то краще взагалі не навчатися!»

Мільярдер Джон Рокфеллер, який і дотепер вважається найбагатшим за усю історію людства, якось сказав: «Уміння поводитися з людьми – це товар, який можна купити так само, як ми купуємо цукор чи каву. І за це вміння я заплачу більше, аніж за усі інші товари на світі». Багато хто вважає, що успіх - це, перш за все, сукупність зовнішніх факторів, а також везіння і воля випадку. Але це далеко не так. Успіх в житті залежить цілком і повністю від нас, вірніше - від нашого вміння спілкуватися з людьми. Можна бути професіоналом у якійсь конкретній області, розробляти нові технології, робити наукові відкриття, але це не допоможе добитися великого успіху без уміння висловлювати власні ідеї, збуджувати в людях ентузіазм і схиляти їх до своєї точки зору. Саме цьому вже багато років навчає Любомир Бованько - власник консалтингової компанії “Корисні поради”, бізнесконсультант з 12-річним досвідом роботи в рекламі, нерухомості, страхування і консалтингу, тренер і коуч

легко? Взагалі, чи готовий народ взагалі йти на тренінги? Л.Б.: На жаль, поки що не дуже... Є дуже престижним, якщо людина має власного масажиста, але й дотепер людину, яка має власного психолога або тренера, вважають, м’яко кажучи, дивакуватою... Те, що вже давно практикується на Заході, у нашому суспільстві не завжди сприймається, як належне. А у маленьких містах люди скоріше підуть до напівграмотної ворожки, які їм такого понарозказують… До мене якось приходила жіночка із забезпеченої родини, яка відвідувала,напевно, з десяток різних психологів та ворожок, і в її голові був такий вінегрет, що допомог- т и було дуже важко. Кор.: Який напрямок на сьогодні найбільш затребуваний? На розвиток особистісних якостей, на отримання практичних навичок чи на внутрішню родинну гармонію? Л.Б.: Найбільш популяр-

з переговорів і продажів, з яким зустрівся кореспондент «Моєї газети+» Кор.: Пане Любомире, що Вас привело саме до цієї галузі? Л.Б.: Свого часу я зацікавився саморозвитком і відвідував багато різних тренінгів. Ось так і почалася моя тренінгова практика у газеті «Експрес». Кор.: Як Ви вважаєте на сьогодні «наші люди» живуть за принципом «допоможи собі сам», чи усе ж їм потрібне спілкування із колегами та тренерська енергетика? Групу зібрати

ними є тренінги з продажу, тому що зараз практично кожна компанія стикається із дефіцитом клієнтів, а продати власного товару хоче якомога більше. Окремим спектром йде мережевий маркетинг, тому що люди, які там працюють, мають постійно розвиватися. Кор.: А тренинги для дітей існують? Взагалі, з якого віку можна відправляти дитину на інтерактивне навчання? Л.Б.: Так, вони є, але я їх не проводжу. Для роботи з дітьми потрібний зовсім інший підхід, тому я б не радив людям, які працювали з

дорослими, змінювати свою кваліфікацію і переходити на дитячу аудиторію. Правда, одного разу відбувалися зайняття із підлітками, але це були скоріше

маленькі майстер-класи. До того ж, проводилися вони абсолютно безкоштовно. Кор.: Чи є у тренінгсфері людина, яку б Ви могли назвати для себе авторитетом? Л.Б.: Так, є. Це Джек Кенфілд, один із найвідоміших коучей світу, учень легендарного Наполеона Хілла, автор десятків бестселерів, які видані в усьому світі тиражем більш ніж 100 мільйонів екземплярів. Але взагалі я рекомендую людям, які підбирають собі тренера, подивитися, наскільки успішні ці тренери саме у тому, що вони викладають. Інколи звичайну лекцію, яка за визначенням не може нічому навчити, одразу називають тренінгом. Крім того, коли Ви обираєте якогось гуру, варто дізнатися, де людина цьому навчилася. Не варто звертатися до самоуків. Кор.: Але інформацію щодо тренінгів також необхідно дозувати, чи не так? Адже, окрім теорії, є й практика. Взагалі, чи можуть знання, отримані при навчанні, зашкодити? Л.Б.: Якщо людина на тренінгу отримала якусь інформацію, то її одразу потрібно застосовувати на практиці. А якщо хтось просто накопичує знання без подальшого застосування, то йому краще порадити взагалі не навчатися, бо ми й без того перевантажені різного виду інформацією. Все нове, чому людина на-

вчилася, має у повній мірі використовуватися – але обов’язково із системністю. Головна проблема суспільства у тому, що у нас є дуже багато ерудованих людей, які знають про все, але не знають нічого конкретного. Саме тому потрібно обирати спеціалізацію, в рамках якої можна розвиватися. Кор.: Добре. Тоді, будь ласка, кілька слів щодо нашої системи освіти. На Вашу думку, чи вистачає сучасним студентам того, що вони отримують від викладачів, чи їм обов’язково треба десь шукати додаткову інформацію? Л.Б.: Я не працюю в системі освіти, тому не можу повністю її о ц і - нювати. Але, на мою думку, знання, які дає вища школа, часто є застарілими. А ті, хто навчає студентів, в основному знають теорію, але мало хто практично займався тим, що викладає. Ко р . : Щ о л юд и н а обов’язково повинна зробити, закінчивши ваш тренінг? Л.Б.: Після навчання дуже важливо усе записати і використовувати знання на практиці. Наведу приклад - якщо хто сь займається фітнесом, і тренер показав якійсь супер-вправи на гарному обладнанні, для отримання необхідного результату ці

телефонами і продовжують спілкуватися у житті. Ще можна спробувати комусь розповісти, а краще - когось навчити тому, що ти сам навчився. Навчаючи інших, ми краще розуміємо те, чому навчаємо. Дуже важливий і наступний момент: розуміти, для чого це все потрібно. Саме тому все мусить починатися із запитання: «Який буде результат і для чого це мені потрібно?» Необхідно також розуміти, що для того, щоб чомусь навчитися, потрібно чимось пожертвувати, наприклад, грошима, які люди готові заплатити, щоб отримати знання. Кор.: Що Ви побажаєте людям, які вперше у житті прийдуть на тренінг? Л.Б.: Дуже важливо відповідально до цього підійти і розуміти, що доведеться робити те нове, чого раніше не робилося. На таких тренінгах потрібно «знімати корону» і бути на «ти» як з тренером, так і з учасниками, виконувати усе, що тебе просять, включаючи активні ігри чи навіть вуличні завдання із незнайомими людьми. Лише тоді буде результат. Кор.: Яка Ваша мета? До чого Ви прагнете? Л.Б.: Якщо мої відвідувачі у майбутньому отримають позитивні результати, це й буде для мене найвищою оцінкою! P.S. Школа успіху “Досконалість: I рівень Пробудження - 17 .08.2013р. (3 9.30 - 17.30 год.)

вправи необхідно постійно Школа успіху “Досконаповторювати. Дуже важлилість: II рівень Звільненвим також є потрапити до ня 18.08.2013р. середовища однодумців, до людей, які чогось хочуть (3 9.30 - 17.30 год.) досягнути у житті. Також Спілкувалася дуже добре, коли після треЛюдмила Луніна нінгу люди обмінюються


8

мой город

№ 19-20 (564-565), июль 2013 г.

Поплавали и забыли

Давайте жить и строить дружно

или горсовет принял решение обновлять инфраструктуры города сообща Под председательством Сергея Мельника состоялось пленарное заседание 26-й внеочередной сессии Хмельницкого городского совета. Для работы в зале зарегистрировался 48 депутатов. Также в заседании приняли участие заместитель прокурора города Валерий Заяц, заместитель директора Хмельницкой областной дирекции “Укргазбанка” Зоряна Третько, заместители городского головы, начальники управлений и заведующие отделами исполнительного комитета и представители средств массовой информации. С единственного вопроса повестки дня присутствующих проинформировал заместитель городского головы Анатолий Нестерук. Он сообщил, что 3 июня текущего года было принято постановление Кабинета Министров Украины “Некоторые вопросы осуществления главными распорядителями средств капитальных расходов сверх объемов установленных бюджетных назначений”, которая позволяет привлекать средства под государственные гарантии для финансирования определенных проектов под 10 процентов годовых для завершения реализации проектов. На рассмотрение депутатов было предложено четыре проекта: «Строительство водопровода с. Чернеливка Красиловского района в г. Хмельницкого (2 очередь)” - 30 млн. грн, “Модернизация технологического оборудования главной канализационно-насосной станции Хмельницкого (реконструкция машинного зала главной канализационно -насосной станции и замена трех насосных агрегатов) “- 14,1 млн. грн,” Программа развития городского электротранспорта в г. Хмельницком на 2008-2015 годы “- 80 млн. грн,” Замена лифтов в жилых домах в г. Хмельницком “ - 2,5 млн. грн. “Построена уже треть Чернеливского водопровода и для нас важно продолжить строительство второй очереди. Осталось достроить 3 километра наиболее аварийной 15-километрового участка, 12 км. Уже введены в эксплуатацию. В понедельник произошел порыв на водопроводе, а жители города этого даже не почувствовали.” Водоканал “отключил старую ветку, спустил воду и выполнил все необходимые работы. А в это время Хмельницкий был с водой, ведь исправно работала вторая ветка водопровода”, - сказал Сергей Мельник.

В случае утверждения проектов финансово-кредитным советом по отбору для реализации которых привлекаются средства под государственные гарантии, при Кабмине под руководством вице-премьер-министра Сергея Арбузова и получении средств в Хмельницком кроме продолжения строительства второй нитки Чернеливского водопровода и модернизации оборудования главной канализационно-насосной станции города планируется существенно обновить подвижной состав коммунального предприятия “Електротранс” (запланировано приобрести 40 новых троллейбусов) и заменить 4 лифта в домах на улице Соборной, 16 и Подольской, 25. Эти дома выбрано не случайно - лифты 16 этажок отработали по 25 лет и исчерпали свой срок эксплуатации. “Условия кредита приемлемы. Предусмотрено государственное финансирование, когда половину тела кредита будет отдавать государство, а половину город. Та же ситуация с процентами - 5% государство, 5% бюджет города”, - подчеркнул городской голова. Поэтому депутатам предложили поддержать данный проект решения, ведь в случае привлечения средств можно решить актуальные вопросы для жизни города. По результатам голосования 48 присутствующих депутатов поддержали предоставление полномочий управлению жилищно-коммунального хозяйства города привлекать средства под государственные гарантии. Наш корр.

moyagazeta.com

Июльская погода уже не удивляет своими контрастами, то испепеляющая жара, то ливни, это все выглядит как “эксперимент” над Хмельницким. Мощные ливневые дожди с громом и молниями не только напугали детишек и бабушек, но и в очередной раз продемонстрировали: а) беспомощность человека против природных катаклизмов в целом: б) неготовность городских коммунальных служб выполнять свои прямые функции при форс-мажорных обстоятельствах (хотя деньги с горожан, причём немалые, они требуют регулярно). Но если с первым, к сожалению, пока что ничего не поделать, то над вторым фактором городская власть и общественность должны серьезно призадуматься… В общем, не будем пытаться “объять необъятное”, то бишь охарактеризовывать ситуацию во всём областном центре, а рассмотрим одну конкретную проблему, существующую десятилетиями. Речь пойдет о площади перед автовокзалом №2, которая после длительных проливных дождей превращается, говоря словами Аллы Пугачевой, в “озеро надежды”. Без сомнения, песни - это сентиментально, лирично и поэтично, но утром 12-го июля сотни хмельничан в очередной раз встретились с суровой прозой жизни, пытаясь элементарно добраться на работу. Скажу честно - автор этих строк тоже “попал под раздачу”, и не раз вспоминал незлым тихим словом местных коммунальщиков. Пока я раздумывал, как же мне все-таки добраться до редакции, рядом со мной встал крепкий мужчина, такой себе типичный “козак”. Стоя на остановке в ожидании “плавающего” транспорта, мы разговорились, и он поведал мне интересную версию начала этой проблемы, заслуживающую внимания. Со слов моего случайного собеседника, место между площадью перед ж/д вокзалом и территорией, где сейчас находится фирма “Бакалия”, было проблемным ещё с дореволюционных времён: это низовая заболоченная местность. Именно, поэтому еще в те времена, тогдашние власти города соорудили канализационную систему – весьма неплохую для начала ХХ столетия. Но прошло почти сто лет, застройка этого района интенсифицировалась, а канализационная труба,

®

идущая из района областной больницы до поймы Южного Буга, имеет ограниченную пропускную способность. Да и прочищается она “в год раз - в два ни разу”… Правда, утром 12-го июля перед автовокзалом стояла машина МЧС и откачивала насосом воду, но телевизионщики канала “ICTV” успели заснять этот позор, и вечером того же дня вся Украина увидела наш «плывущий» област-

поскольку 51-й автобус также принадлежит ему. Да, кстати, если уж возникли подобные форс-мажорные обстоятельства, при которых троллейбусы не вышли на маршрут, почему бы автобусам этой организации не перевозить пассажиров, купивших проездные, бесплатно? Ведь “Электротранс”, продав проездные документы, взял на себя определённые обязательства, согласно которым

ной центр. Но возвратимся к моему собеседнику. Я задал ему логичный вопрос:”Так как же городу избавиться от этого постоянного затопления?” Ответ был прост: “На том месте, где автобусы и маршрутки ожидают рейсов, дешевле всего будет вырыть яму, которая бы смогла принять высчитанное синоптиками количество воды. Её дно и стенки надо залить бетоном, в середине яму необходимо укрепить перегородками, а сверху поставить решётки, которые бы смогли выдержать вес транспорта. Во время ливней эта ёмкость примет проблемный объём воды, а машины МЧС после дождя спокойно приедут и откачают ее досуха”. Конечно мы не претендуем на то, что этот совет обязателен к исполнению. Вероятно у нас в городе есть компетентные специалисты, которые предложат другие варианты. Мы лишь обращаем внимание, что необходимо решать проблему, а не отмахиваться от неё. Поделившись советом, неизвестный снял обувь и “поплыл” в направлении центра Хмельницкого. А автор этих строк был вынужден раскошелиться на 2 гривни и поехать 51-м автобусом (и это несмотря на то, что он имел троллейбусный проездной), так как “рогатые” в этот день не ездили. В общем, если кто и остался в выигрыше, так это ХКП “Электротранс”,

троллейбусы обязаны выйти на линию. Любая, даже бедная контора, должна заботиться о своём престиже, не так ли? Так что не мелочитесь, уважаемые, не обеднеете... P.S. Кстати, название этой статьи неслучайно. Общество высших существ, коими являются люди, обязано делать адекватные выводы из проблем, неприятностей и т.д. Увы (я очень бы хотел ошибаться в своём мнении ), хмельницкая общественность очень инертна, пассивна и неповоротлива. Ни один из ее представителей ни разу не доказал на общественных слушаниях безосновательность регулярных повышений тарифов на проезд в маршрутках, водители которых как не обилечивали пассажиров ранее, так и не обилечивают их и сейчас (и делается это явно при попустительстве местных властей). Но вернёмся к нашим баранам (извините за каламбур!). Готов держать пари, что в июле следующего года перед площадью автовокзала №2, после очередного ливня, точно так же будут “плавать” троллейбусы, шляпы депутатов Хмельницкого горсовета и утки. Очень хотелось бы пари проиграть, но…произойдут ли перемены покажет будущее.

Їдальнею Хмельницького комунального підприємства "Електротранс" надаються послуги: Смачні та недорогі обіди, поминальний обід, обслуговування днів народження. Контактний телефон: 2-21-45, 72-71-09.

Валентин Феринский фото автора

ХКП “Електротранс” запрошує на роботу кондукторів громадського транспорту, з/п від 1100 грн. Звертатись за тел. 2-24-65


moyagazeta.com

мое здоровье

№ 19-20 (564-565), июль 2013 г.

9

Детские прививки: панацея или обязанность?

Открытие вакцин стало прорывом в медицине XIX века. Оно помогло победить опасные инфекции, ранее уносившие миллионы жизней. Тогда все понимали необходимость профилактики инфекционных заболеваний, и долгое время никто не сомневался в том, что прививки делать необходимо. Но сегодня в Украине отношение к вакцинации неоднозначное… Мы собра ли мнения разных людей: ученых, врачей и просто матерей, которые переживают за судьбу своего ребенка. Вот что нам удалось выяснить. Конечно, мы не имеем права никого агитировать за или против вакцин. Это выбор каждого человека. Вы читаете факты и мнения людей, а выбор - делать укол или нет, остается за вами. - Без справки о прививках вашего ребенка не имеют права принять в детский садик, санаторий, лагерь или школу; - Современная тенденция негативного отношения к вакцинации в нашей стране может привести к эпидемиям. Охват прививками детей в Украине в среднем упал на 10%, и эта тенденция сохраняется. На сегодняшний день наши дети недостаточно привиты против дифтерии, полиомиелита, столбняка, кори, краснухи, а рост заболеваемости коклюшем наблюдается не только среди детей, но и среди взрослых угроза жизни возрастает; - Учеными-медиками доказано: когда численность привитого населения менее 95%, возникает опасность неконтролируемого распространения инфекций. В данном случае, люди, уклонившиеся от прививок, являются так называемыми «перевалочными пунктами» для возбудителей тяжелых инфекций. С их «помощью» поддерживается циркуляция вирусов и бактерий среди населения; П р и в и в к и предназначены для того, чтобы сформировать иммунитет против болезни - научить организм «запоминать» вирусы и вырабатывать против них специальные антитела. Происходит то же самое, как будто ребенок в очень легкой форме заразился и выздоровел; - Для того, чтобы

эпидемии не возникали, в обществе должен существовать так называемый коллективный иммунитет. Он может сформироваться только тогда, когда вакцинацией охвачено не менее 95% населения. В противном случае существует вероятность заболевания даже привитых детей.

более интересно мнение хмельничан. Наш корреспондент Константин Грузевич пообщался с заместителем Главного государственного санитарного врача Хмельницкой области Татьяной Грицьковой. Корр.: Татьяна Владимировна, существуют л и ка к и е - н и буд ь нормативно-правовые акты или законы, регламентирующие процедуру прививок? Т.Г.: Да, конечно, на данный момент в нашей стране приняты три со-

ответствующих закона. На первых двух останавливаться не буду – они довольно общей формы, а вот третий «О защите населения от инфекционных болезней» напрямую обязывает население и медработников проводить профилактическую вакцинацию. Корр.: А есть прививки, которые нужно делать в обязательном порядке? Т.Г.: Их перечень регламентирован статьей 12 данного Закона. В частности, это прививки от

паротит (в просторечии – свинка). Кроме того, существуют еще ряды прививок: рекомендационные и по эпидемиологическим показателям, плюс по профнеобходимости. Корр.: А это как? Т.Г.: К примеру, прививка от энцефалита проводится охотникам, лесникам и прочим работникам, у которых в силу исполнения своих профессиональных обязанностей есть риск быть укушенным клещом. Кроме того, рекомендованные прививки делаются туристам, едущим в ту или иную страну, где есть риск заразиться какой-либо экзотической болезнью. Корр.: Татьяна Владимировна, а каков процент отказа от профилактических прививок на данный момент, и с чем это связано? Т.Г.: Вот Вы замечательно сказали «С чем это связано?» Увы, с тем, что чем больше шумихи в средствах массовой информации относительно прививок, тем больший процент отказов. Хотя, в принципе, в последнее время количество отказов растет, хотя и ненамного. А вообще с этим делом у нас очень строго. Допуск к прививанию оформляет врач, затем после проведения вакцинации ребенок с матерью еще полчаса находится под наблюдением врача. Знаете, были случаи, когда мама сразу после прививки выходила летом с ребенком на улицу, где температура +40. Затем, когда начинались осложнения, как думаете, кто был виноват? Естественно, врачи!

коклюша, кори, полиомиелита, столбняка, туберкулеза. В последнее время приказом по МОЗ в этот перечень были добавлены профилактические прививки от таких болезней как гепатит В, гемофилийНо нам, конечно же, ная инфекция, краснуха,

Честно говоря, после прививки хотя бы трое суток человек (ребенок) должен жить в щадящем режиме. Бывает, просто швейной иглой уколешься, и то болит, а тут-то медицинская процедура! Корр.: Разумно… По-

Но есть и вторая сторона. Многие на себе почувствовали побочные эффекты вакцинации и мнение об их пользе достаточно неоднозначны. - Широко распростране-

но мнение, что с момента введения массовых прививок произошло значительное снижение распространенности болезней. Но поспешное предположение, что оно было достигнуто именно благодаря прививкам, остается недоказанным и по сей день. Распространенность коклюша, например, резко снизилась задолго до начала использования вакцин; - Прививка разрушает естественный иммунитет, а стопроцентной гарантии, что она в полной мере выработает искусственный, нет; - Вакцинация не дает ни стопроцентного иммунитета, ни стопроцентной эффективности. Коклюшем, дифтерией, паротитом и другими инфекциями болеют и привитые дети; - Вакцина содержит высокотоксичные вещества. Вот некоторые составляющие вакцин: фенол, формальдегид, соединение ртути, фосфат алюминия, ацетон, компоненты свиной и лошадиной крови, препарат из коровьего вымени и др.; - Многие болезни, от которых делаются прививки, неопасны и легко переносятся детьми.

следний вопрос: кто контролирует качество вакцины в нашей стране? Т. Г. : Го с уд а р с т в е н ная служба Украины по лекарственным препаратам. Корр.: Спасибо за содержательную и интересную беседу. Думаю, наши читатели многое из того, о чем мы говорили, просто не знали, либо обладали неверной информацией. Как говорят в народе, нет ничего хуже «сарафанного радио»… Напоследок давайте посмотрим, как к вакцинации относятся за границей. - Во Франции не делают прививок против гепатита В и полиомелита. Вакцинацию против этих болезней начнут, если только будет угроза эпидемии; - Многие европейские страны, включая Англию, Нидерланды и Швецию, не прививают коклюшной вакциной детей, члены семьи которых - брат, сестра, мать или отец были больны нервными болезнями или у них случались конвульсии; - В Англии профилактические прививки также делаются по желанию. Это происходит после того, как жители одного небольшого городка вышли на демонстрацию и потребовали отмены обязательных прививок против оспы, так как в результате насильственной вакцинации некачественным препаратом погибло очень много детей. После демонстрации протеста британским парламентом был принят «Акт о свободе совести», после чего каждый британец может выбирать: делать прививку или нет. - В Америке прививки делать не принято - врачи не скрывают, что после вакцинации двое из миллиона привитых умирают. В связи с угрозой бактериологической войны после событий 11-го сентября президент подписал указ об обязательной иммунизации. Тем не менее, в больницы обратились не более 1% американцев. - В Австралии прививки обязательны и вакцинация - всеобщая. Размышляла Александра Атаманчук Приглашаем специалистов и родителей к обсуджению темы lunina.moyagazeta@lst.ru (096)48-32-056


10

Моє оповідання

№ 19-20 (564-565), июль 2013 г.

moyagazeta.com

Вони захищали Ленінград (документальне оповідання)

...Макар, отямившись, хотів був рвучко підвестися, але відчув, що все тіло болить: праве коліно начеб торкалося розпеченого заліза, з вуха текла кров, пелена туману в очах. - Контузило? Живий... майнула думка. - А де Леонтьєв? Двадцятидвохлітній офіцер обвів поглядом снігову рівнину і побачив закривавленого супровідника. Лежав навзнак, обидві ноги, відірвані нижче колін, спливали кров’ю. - Це старе мінне поле. «Скоротили» шлях... Треба ж було не послухати регулювальника... Лейтенант скрутив протигазним ременем понівечену праву ногу товариша, потім відрізав тесаком шматок шинелі, наклав її, як джгут, вище рани на ліву ногу. У гарячці зіп’явся, обхопив пораненого і, здригаючись від болю в усіх суглобах, помалу рушив вперед. Брів доти, поки перед очима не попливли земля, небо... Коли знову опритомнів, обличчя Леонтьєва уже скувала маска смерті. Звечоріло. Жорстока канонада, кулеметні черги і безладні постріли попереду стихали. Це могло означати, що батальйон або взяв висоту, або під натиском ворога заліг у сніг, щоб уночі відійти назад. Картав себе за нерозважність, за те, що втратив розвідника, а головне за те, що мимоволі поставив під загрозу бойове завдання. Начеб на екрані знову відтворилась розмова з командиром полку: – Ти один ? Після госпіталю? Оце і все поповнення? До того де служив? Так, сьома морська бригада Балтфлоту. Знаємо таких. Міцні хлопці! Тепер дивись на карту, слухай, лейтенанте! Наступ, в районі Пулковських, де другий батальйон, перед висотою припинився. Втрати – убивчі. Комбат тяжко поранений. Зв’язку з ними нема. Є небезпека, що німці контратакували і розширюють прорив.

Там поки що ваші морпехи тримаються. Але чи надовго – невідомо. Бери Леонтьєва з розвідроти і мерщій туди. Нікого з тобою не посилаю. Зрозумів? Нема в мене резерву. Діятимеш за обставинами. В разі потреби приймеш батальйон. Знаю, що ти – мінометник. Але зараз не до того. Задача прорив закрити! Висоту поверни будь-що! Сиг-

нал готовності до атаки: три зелені, одна червона ракети. Підтримаємо гарматами. Давай, дій! …Макар витяг документи Леонтьєва. Пошукав орієнтир для тих, кого він пришле винести тіло. Ось він - два деревця. Зламав верхівку одного. …Він, мабуть, помилився у розрахунках, та й посутеніло, поранена нога відвертала увагу. Перепочивав і знову то йшов, то повз, часом навмання. Раптом спіткнувся об занесену снігом шапку-ушанку. Прочитав напис хімічним олівцем: «Леонтьєв». Під орієнтиром зробленим ним на місці загибелі розвідника – пам’ятними деревцями, уже намело сніжний пагорб. Зрозумів, що проповз по колу. Знеможено сів на сніг: -… Стривай, отут регулювальник показав фронтову стежину. Ми взяли правіше. Йшли із годину. Отже, щоб потрапити на дорогу треба йти ліворуч. Хоч би вдруге не підірватись. Знову біль і смертельна втома. Він поповз боком, обережно підтягуючи праву ногу, втрачаючи

останні сили і надію доповзти. Одяг швидко намок, чоботи, штани, поли шинелі вкрились льодовою корою. Після відпочинку все важче було зрушити з місця. Але все ж, коли холодна імла поступово налилась синявою ночі, він відчув під обмороженими руками нешироку смугу засніженої землі, втрамбованої десятками ніг. - Дорога! - видихнув з полегшенням, перевертаючись на спину. Лежав навзнак, і очі його, що звикли уже до темряви, почали розрізняти у густому мороці попереду темну фігуру, що наближалася. Права рука лягла на кобуру – «Свій? Німець?». Хрипким вигуком спинив незнайомця : - Стій, хто йде? - Свій! Над ним схилився невисокий хлопчина у ватяних штанах і куртці з санітарною сумкою при боці. Обличчя його, як у всіх ленінградців, було блідим, загостреним. Воно здалось лейтенанту знайомим. - Ти чий? Звідки? - З Колпіна, з сандружини. Повертаюсь з пункту обігріву. Сьогодні нас ще на шість кілометрів вперед, до Пулкова, пересунули. Вас поранено? - Поранено, поранено. А хіба черговим на пункті обігріву зброї не видають? - недовірливо спитав Макар. - Нас лише сьогодні мобілізували. А тут уже – наступ. Завтра обіцяли і зброю, і нову форму видати. - Ось воно що... – аби не мовчати проговорив лейтенант, розмірковуючи, як він міг проминути потрібну стежину і опинитися на смузі сусідньої частини. Вона так успішно розвиває наступ, що за нею уже двічі пере-

сунули пости. Нервове напруження викликало спазм болю. Офіцер обхопив руками коліно і знову знепритомнів. Отямившись, побачив, що хлопчина розрізав на ньому штанину, обклав почорніле здуте коліно шматками льоду і спритно стягує цю споруду бинтами. Лейтенант відчув полегшення. Сили поверталися, в голові прояснилось. Відчув надію, що тепер уже зможе встати і якось дістанеться до своїх. - Спасибі! Тепер я уже сам. Хлопчина так стрімко підняв схилену голову, що від різкого поруху шапка скотилася з голови. Дві коси впали на плечі. - Дівчина..., – знітившись, проказав лейтенант. - Пробачте, одразу не здогадався. Тепер пригадую, що яко сь бачив Вас, здається на Іжорському заводі. Чи не так? – Так, та не зовсім. Ви бачили мене на концерті, який наша 404-а школа давала для шефів з сьомої морської бригади. Я Вас тоді теж запам’ятала. Нас, дружинників, по-

ночі хто за біженців, хто за хлопчаків приймає. Я звикла. Ось зараз закінчу перев’язку, зроблю волокушу і вмить вас до Колпіно доставлю. - Але мені на передову! – заперечив, оглядаючись. Та її поруч уже не було. Мить – і її фігурка

зникла у темряві. Він поволі встав. Перенісши вагу хворої ноги на ППШ, зробив крок, другий. І тут дівчина повернулася з великою гілкою, очевидно, відбитою осколком бомби чи снарядом. - Ось і волокуша, - весело сказала. - Мені на передову! – з притиском повторив він. Як ваше прізвище? - суворо продовжив, - розуміючи, що коли він не виявить зараз рішучості, то ця, схожа на хлопчака, дівчина й насправді потягне його в тил. - Решетова, або що? - Рядовий Решетова, наказую вам повернутися в розташування своєї частини і доповісти про виконання завдання. - Але, товаришу лейтенант, ви поранені і до передової не дійдете. Вам потрібно у медсанбат. - Виконуйте наказ! - Будь ласка,- Діна похмуро простягла йому гілку. Але відходити не поспішала. Вправними ударами тесака він зробив щось подібне до костура. Примостив його під праву руку і тої ж миті, не втримавшись на наковзаній за день сотнями ніг дорозі, поволі почав хилитись вперед. Дівчина виринула ззаду і підхопила його за пояс. Сил втримати у неї не вистачило, а все ж пом’якшила падіння. Простягн у в ш и в п е р ед руки, Макар ними погасив удар об землю. Вона мовчки повісила на своє ліве плече його автомат, допомогла піднятися. Поклала його ліву руку на своє плече, і вони рушили до передової. Туди, де на обрії раз по раз злітали, осяюючи ніч сліпучим білим світлом німецькі ракети, глухо гуркотіли кулеметні, автоматні стрічки, сухо тріскотіли поодинокі гвинтівочні постріли… - Не покину ж вас у полі, проведу до місця призначення. – А ви хіба


moyagazeta.com

моє оповідання

№ 19-20 (564-565), июль 2013 г.

би мене одну, поранену, залишили? – запитала, відсікаючи йому шлях до відступу. Офіцер мовчав. Бачив – така не відступиться. Та й розумів - без сторонньої допомоги навряд чи вдасться виконати наказ. Йшов, шкутильгаючи, долаючи біль. Дивився на дорогу, а перед очами невідступно стояла карта. Свої позиції, окопи фашистів на висоті, кулеметні гнізда. Обмірковував варіанти атаки, систему вогню, взаємодію нападу і прикриття, можливі ситуації. Прикидав час на все це. Нога боліла менше. А все ж доводилось часто зупинятись на перепочинок. У такі хвилини, певно боячись, що він знову може втратити свідомість, дівчина розповідала про своїх друзів, родину, які залишились. - Всі хотіли, але лише комсомольців, старшокласників нашої школи взяли захищати місто. Це одна-одненька на все місто така школа – Колпінська.– Повідомила з деякою погордою. - Всі решта – евакуйовані. - А що і піонери хотіли залишитись? - Хотіли. Вони все хотять робити, як їх піонервожата. - І хто ж та вожата? - Ну, я. Але тепер уже колишня старша піонервожата школи… Посміялись. ЇЇ ім’я здалось йому чудернацьким. – Чому Діна? Хіба ж є таке ім’я? Швидше Діана. Знаю що у древніх була така богиня. – Ні, саме Діна – дочка Першого Інтернаціоналу! Це більш значущо, як казав мій батько. Піймав себе на тому, що слухав неуважно. Сердився на себе. Подумки підраховував, скільки ж часу збігло:одна - дві години? Що там? Які втрати у батальйоні? Чи всі комроти живі? У кого висота? Як із боєпрйпасом? Чи вдасться зібрати всіх живих, налагодити взаємодію, зв’язок ? ХМЕЛЬНИЦКАЯ ОБЛАСТНАЯ ОБЩЕСТВЕННО-ПОЛИТИЧЕСКАЯ ГАЗЕТА "МОЯ ГАЗЕТА+"

Учредитель: ПП "С.Медиа-Центр"

– Обережно! – раптом пролунав позаду веселий голос. Просто на них бігла конячина, впряжена у сани. – Стій! – голосно наказав лейтенант. Сани зупинились. Влаштовуючись на брезенті, -яким були накриті снарядні ящики, офіцер востаннє подивився на Діну : – Що ж, рятівнице, дякую, вибачайте, якщо щось не так. - І до солдатавізника: – Господарство майора Гавриліна знаєте? Ве-

Жартувала так, ніби це не вона чергувала цілу добу на лютому морозі, рятуючи поранених і обморожених, доправляючи їх до медиків. Потім, поночі, сама, без зброї, поверталась по випаленій землі додому. Яка відважна! Ой, ленінградки! Хоробрі жінки, дівчатагероїні...Заради Вітчизни, як весь народ, об’єднані ви одною метою – все для фронту – все для перемоги! Не шкодуєте своїх сил і життів. І якою ж трепетною вдячністю і ніжністю

глядають піонери. Восени часто сюди приїздить стара жінка, на плечах якої відчувається - тягар непростих прожитих літ. А 19 січня, у день ліквідації фашистської осади Ленінграда, коли люті морози сковують довколишні болота, на путівці спиняється синій «Москвич», що побував у бувальцях. Мовчазне подружжя прямує від нього до могили із живими квітами в руках… Епілог Прототипами героїв оповідання «Вони за-

зіть! Макар махнув дівчині рукою: – Прощавайте, Діночка! Якщо пощастить, – зустрінемось! Кінь легко долав снігову рівнину. Частіше засвистіли випадкові кулі, голосніше почулась канонада. Лейтенант, дивлячись на маленьку постать, що віддалялася, замислився: А ти – неввічливий, подолянине. Ти ж повинен дякувати долі, за те, що в сиву блокадну ніч, вона послала Діну. Без неї б замерз, чи стік би кров’ю. А так вправно і біль вгамувала, і безугаву щебетала, щоб не думав про війну. Ніби на війні це можливо. Дівча героїчного фронтового міста. Таке щире й зворушливе.

сповнені до вас наші суворі солдатські серця … 19 січня 1943. О першій годині ночі над розташуванням другого батальйону здійнялись у небо три зелених і одна червона ракети. Наступ продовжився… * * * Відгриміла війна, пропливають десятиліття. Але щороку примірно у десяти кілометрах від південно-західної околиці м. Колпіна – передмістя Ленінграду, неподалік путівця на Пулково, яких тут немало, впадають у вічі два старих дерева: струнка білокора береза із зламаною верхівкою і ялина. Розлогі крони їх влітку створюють захист від сонця самотньому обеліску з п’ятикутною зіркою. Цю могилу до-

хищали Ленінград», чиї образи ви бачите на фотографіях,– послужили непересічні особистості. Це – Герой Соціалістичної Праці, колишній голова виконавчого комітету Хмельницької обласної Ради депутатів трудящих, наш земляк – Макар Іванович Починок та його дружина – Заслужений працівник культури Української РСР, колишній директор Хмельницької обласної бібліотеки для юнацтва, корінна ленінградка – Діна Тимофіївна. У роки Великої Вітчизняної війни вони, в лавах Радянської Армії, захищали місто над Невою. До описаного в оповіданні випадку, вони вже були знайомі. В епізоді їх фронтової зустрічі

Редактор: Людмида Лунина 096-483-20-56, 777-847 lunina.moyagazeta@list.ru Зам. редактора: Юлия Лунина Отдел информации, рекламы: т./факс 700-997, 777-847 Дизайн и верстка: Юлия Лунина Ответственный секретарь номера: Борис Кузина Телефон горячей линии редакции: 700-997, 777-847, 096-483-20-56

Адрес Интернет-газеты:

http://www.moyagazeta.com E-mail: moyagazeta@list.ru

Свидетельство о регистрации ХЦ-393 от 10.01.2001 г. Издается с января 2001 года. Типография: ФОП Івасишина К.К.

№19-20(564-565),июль 2013 г.

Заказ №563Тираж “Моей газеты+”14900 ЭКЗ.

11

лише побіжно передано цей факт. Це знайомство було поверховим. Фронтова дійсність виявила глибинні властивості характерів і почуттів. В оповіданні автор відтворював події, строго дотримуючись фактів, відомих йому з архівних, та сімейних документів. З історичних джерел відомо, що в ході бою на Пулковських Висотах, що відбувся після описаної зустрічі, Макар Іванович Починок, виконав наказ, був вдруге важко поранений, і , після майже піврічного лікування у різних госпіталях країни, повернувся у Ленінград інвалідом. Тоді відбулась наступна зустріч героїв оповідання, їх весілля. Згодом повернення М.І Починка разом із дружиною на рідну Хмельниччину. Всі наступні роки вони провели разом. В 1944 - 1982 рр., Макар Іванович та його дружина працювали в м. Кам’янець Подільському, а також в Славутському, Грицівському, Волочиському районах області, в м. Хмельницькому. Обоє нагороджені високими урядовими нагородами, почесними званнями. Але найвищою обоє вважають медаль За Оборону Ленінграда. Ім’я Макара Івановича Починка носять вулиці і провулки у містах Волочиськ, Хмельницький. Він посмертно вшанований званням Почесного громадянина Волочиського району, в якому народився. Подружжя залишило значимі сліди самовідданої праці на благо Україні. Там, де працювали ці люди, залишились світлі квартали житлових будинків, потужні промислові і сільськогосподарські підприємства, впорядковані і облаштовані за вищими європейськими стандартами заклади культури, все це зберігає вдячна пам’ять подолян. Хай же не згасає ця пам’ять. 13 липня 2013 р. Б. КУЗІНА

Материалы, опубликованные в “Моя газета+” , являются собственностью издателя, защищены международным и украинским законодательствами и не могут быть воспроизведены в какой-либо форме без письменного разрешения издателя. Редакция не несет ответственность за достоверность фактов, цитат, собственных имен, опубликованных писем, заявлений читателей и других сведений, ответственность несут авторы публикаций, а за достоверность рекламной информации - рекламодатель. Редакция может не разделять точку зрения автора публикации. Материалы, интервью, не заказанные редакцией, - не оплачиваются. Рукописи, поданные в редакцию, не возвращаются и не рецензируются. Материалы, обозначенные ®, носят рекламный характер.


12

Моє 1025-річчя

moyagazeta.com

р

www.moyagazeta.com

е

Хмельницкая оáëàñòíàÿ îá­ùå­ñòâåí­íî-ïî­ëè­òè­÷åñ­êàÿ ãà­çå­òà к

л

а

№19-20 (564-565) июль 2013 г. м

а moyagazeta@list.ru moyagazeta.com

Духовність України процвітає на протязі 1025 років

1025- Річчя Хрещення Київської Русі – величезна подія вікопомної історичної ваги. Від того липневого дня учення Спасителя-Хреста восіяло не лише в Україні, а й і в білоруських і російських землях. З Хрещення Русі веде початок не лише наша релігія. Від неї – основи нашої писемності, науки, культури, освіти, етики, моралі і права. Від цієї події возвеличення авторитету України, як молодої, квітучої, потужної цивілізаційної держави. Вклонімося духовному подвигу наших мудрих пращурів і назавжди збережемо пам’ять про них та їх славні духовні подвиги.

Послання Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила та Священного Синоду Української Православної Церкви архіпастирям, кліру, чернецтву й мирянам у зв’язку з 1025-річчям Хрещення Русі. Возлюблені у Го споді Преосвященні архіпастирі, все чесні пресвітери й диякони, боголюбиві іноки та інокині, дорогі брати та сестри! Цьогоріч ми згадуємо знаменну подію – 1025-річчя Хрещення Русі. У далекому десятому столітті Русь трудами свого рівноапольного князя Володимира прийняла християнську віру й культуру, зробивши духовний і цивілізаційний вибір, і який визначив вектор історичного розвитку наших народів. За словами митрополита Київського Іларіона, «віра благодатна по всій землі розповсюдилася й до нашого народу руського дійшла... Усі країни Благий Бог наш помилував і нас не зневажив, схотів – і спас нас, і до розуміння Істини привів» Протягом минулих 1025

«ідеальне» суспільство без Бога, всупереч Його вічному закону. Але народ, який прийняв християнську віру, не

трактують як слідування будьяким бажанням, у тому числі навіяним людині ззовні. Таке розуміння свободи може роз-

один раз доводив вірність Спасителю. Зміг він повернутися до Нього і після відступу, нав’язаного жорстокими гонителями. Всупереч їх «немічній зухвалості» серця й душі багатьох наших співвітчизників освячені істиною Христовою. Зберігати цю істину і творити на її підставі осо-

ширитися до меж, коли вона почне загрожувати і природному моральному почуттю, і обов’язку перед ближніми, і, в кінцевому підсумку, самій можливості говорити правду й діяти по совісті. Нації, які втратили етику самообмеження й служіння Богу, Вітчизні й ближньому, втрачають духовну силу, стають слабкими й вразливими, що тягне за собою загрозу зникнення і сумну перспективу поступитися своїм місцем іншим, духовно сильнішим. Нам потрібно ясно розуміти це і не йти шляхом, що веде до загибелі, пам’ятаючи слова пророка: «Так говорить Господь: на дорогах спиніться та гляньте, і спитайте про давні стежки, де то добра дорога, то нею ідіть, і знайдете мир для своєї душі»(Ієр.6:16) Сучасний світ стикається з багатьма бідами: злочинністю, тероризмом, зро станням кількості самогубств, абортами й розпадом сімей, алкоголізмом і наркоманією, руйнуванням навколишнього середовища та соціальною

Свободу іноді трактують як слідування будь-яким бажанням, у тому числі навіяним людині ззовні. Таке розуміння свободи може розширитися до меж, коли вона почне загрожувати і природному моральному почуттю, і обов’язку перед ближніми, і, в кінцевому підсумку, самій можливості говорити правду й діяти по совісті. років сталися славні, і трагічні події. Віра Христова засвоювалася нашими предками і приносила рясні плоди, але відбувалося це в дуже непростих умовах. Багато хто намагався відвернути народи Русі від Православ’я. До цього прагнули поневолювачі, які приходили з Заходу чи Сходу, цього хотіли люди, які бажали побудувати на землі ®

бисте й суспільне життя – наш обов’язок і духовна необхідність. Ми повинні засвоїти уроки минулого. І головний з них такий: будівля нашої цивілізації не може існувати без євангельського фундаменту, на якому її було споруджено. Сьогодні багато хто знову пропонує нам будувати життя без Бога. Свободу іноді

несправедливістю, самотністю й душевними стражданнями багатьох людей. Подолати ці негаразди можливо на шляху відродження віри в Бога, Який готовий дарувати прощення гріхів і благодатну допомогу для нового життя і окремим людям, і цілим народам. Хрещення Русі – це життєдайне джерело, що живить нас донині й дає сили творити життя країн – спадкоємців історичної Русі, на основі вічних цінностей, отриманих нами від Бога, що з’єднують нас духовними скріпками. Ці цінності й обумовлене ними світорозуміння зовні відбилися в культурі наших народів, включаючи образотворче мистецтво, архітектуру, літературу, освіту, сімейний і господарський уклад, ставлення до природи та багато іншого, що формує спільність єдиного духовного простору спадкоємців Святої Русі. Чверть століття минуло з часу початку відродження Руської Церкви. Протягом цих років відновлено й побу-

но дякуємо всім, хто своїми трудами відповів на закличну благодать Божу і зробив усе це можливим. Ми пам’ятаємо, що протягом історії долі народів, духовного народження у Київській купелі, складалися по-різному. У минулому вони жили в єдиній державі, що простягалася від Балтійського моря до Чорного, від Галичини до Волги. В інші періоди деякі з цих народів перебували під іноземним пануванням, входили до складу інших держав. Але незмінно існувала й нині існує наша духовна єдність, що її зберігає благодатна сила Божа і спільність морального ідеалу, який проповідує і захищає Руська Православна Церква. Народи, в яких вкоренилася свята православна віра, покликані, за повчанням преподобного Сергія Радонезького, «поглядом на Святу Трійцю долати ненависну ворожнечу світу цього», служачи прикладом братерства й взаємодопомоги для всього

У далекому десятому столітті Русь трудами свого рівноапольного князя Володимира прийняла християнську віру й культуру, зробивши духовний і цивілізаційний вибір, за який визначив вектор історичного розвитку наших народів. довано десятки тисяч храмів і сотні монастирів, відновлено й поставлено на міцну основу церковну діяльність у багатьох областях. Будучи потужним духовним і моральним чинником буття наших народів, православна віра стала надбанням мільйонів людей. Зі смиренням слід визнати, що світова історія не знає такого грандіозного й стрімкого релігійного відродження, яке сталося на просторі історичної Русі за останні 25 років. Ми підносимо нашу щиру подяку Богові, Який є Господь історії, за милість, явлену нашим народом; ми сердеч-

людства. Свята Русь жива до того часу, поки вона є вірною вибору, зробленою рівноапостольним князем Володимиром, поки зберігає с в о ю д у хо в н у є д н і с т ь , поки пам’ятає і молитовно вшановує наших спільних святих. І якщо ми збережемо цю єдину спадщину і духовну спорідненість – ми маємо майбутнє. Бог молитвами святих, що в земній Руській просіяли, нехай дасть нам затвердитися в істині, на якій завжди творилася і, віримо, буде творитися життя наших народів.

Увага! «Школу журналістів» представляє обласний щотижневик «Моя газета+» «Школа журналістів» – це небайдужа сучасна прогресивна молодь, старшокласники та студенти, які вже сьогодні через «Мою газету+» активно висловлюють свій погляд на події суспільного життя. Саме молоді розбудовувати нове вільне, прогресивне та демократичне суспільство. Поділля особливо багате на талановиту молодь, яка славить рідне місто у спорті, науці, культурі. «Моя газета+» - це оперативна інформація, поради та консультації фахівців, неупереджений погляд на події, об’єктивні журналістські розслідування. Контактні телефони для консультацій щодо вступу до школи: 700-997; 096-483-20-56.

Moyagazeta 19 20  

moyagazeta 19 20

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you