Issuu on Google+

Справи Коза Ностри На основі розмов між Марчелле Падовані та Джованні Фальконе

Розділ 1. Способи насилля. Коза Ностра має у своєму розпорядженні цілий арсенал смертоносних інструментів. Для організації мого вбивства 21 червня 1989 року неподалік вілли, яку я арендував на околиці Палермо, поміж скель було розміщено п’ятдесят шашок вибухового матеріалу. Лупари1 вже виходять із моди. Популярна рушниця з укороченими стволами, автентична зброя сицилійських селян, яка колись була невід’ємним елементом мафіозних злочинів, стає все менш придатною для потреб сучасної мафії. Зараз надають перевагу короткоствольній зброї калібру .38 та Магнум .357. Для здійснення більш складних замахів обирають зброю із довгими стволами, виготовлену за кордоном, скажімо, автомат Калашнікова, базуку чи гранатомети. І, звичайно, вибухівку, яку було підкладено не лише у мене вдома, але й у 1983 році в автомобілі, від вибуху якого загинув слідчий Рокко Кіннічі. Коза Ностра адаптує свої техніки убивства відповідно до вимог сучасності. Залучає все вишуканішу зброю: доказ все більш небезпечного рівня її агресії. Маючи інформацію про зброю, якій надає перевагу Коза Ностра, можна дізнатися багато корисного. Із розслідувань про такі злочини як: убивство двох мафіозних босів, Стефано Бонтате, убитого з допомогою лупари та автомата Калашнікова, і Сальваторе Інцерілло, убитого Калашніковим; замах на Сальваторе Конторно з допомогою автомата Калашнікова; два наступні вбивства мафіозо із Катанії Альфіо Ферліто і префекта міста Палермо Карло Альберто Далла Кьєза, теж Калашніковим; ми дійшли висновку, що в усіх п’яти вбивствах використовувалася одна і та ж зброя, а в останніх двох вбивствах зброя була іншого типу, що свідчило про існування двох ворожих таборів всередині Коза Ностри, і що Карло Далла Кьєза помер від руки переможців цієї внутрішньої війни. Очевидно, що подібні елементи є дуже важливими для наших розслідувань, для судових процесів та для розуміння, що саме відбувалося у той момент у Коза Нострі, в організації, де панує абсолютний і непорушний принцип секретності , - закон мовчання, який продовжує свою дію до сьогодні 2. Це підтверджуває також факт єдиності Коза Ностра, взаємне мовчання обидвох ворожих таборів. Зброя, якій надають перевагу, розкриває нам багато секретів про організацію мафії, нелегальні перевезення, міжнародні відносини. Але мафія, окрім вогнепальної зброї, користується іншими методами вбивств, скажімо, отрутою?

1 Лупара (lupara, іт.) – типова сицилійська мисливська рушниця з укороченими стволами. Її назва походить від слова «lupo», вовк, бо в основному лупара використовувалася пастухами, щоб проганяти вовків.

2 По-італійськи цей принцип називається «l’omerta’», тобто суворе правило нерозповсюдження інформації про організацію і все, що з нею пов’язано.


Під час «великої війни»3 у 1981-1983 рр. раптом зникає Розаріо Ріккобоно, важливий мафіозо, що належав до сім’ї Партанни Монделло. Це був листопад 1982. Окрім нього помирає біля двадцяти інших осіб, які складали його штаб, були його наближеними. Члени Коза Ностри прозвали його «терористом», осікільки він відрізнявся винятковою жорстокістю. Одним словом, він зникає, а поліція спантеличена: цих двадцять мафіозі, – кажуть плітки, – було отруєно під час якогось бенкету, і, дуже ймовірно, що автором пастки був Томазо Бушетта. Легенда про цей бенкет продовжується у 1984, коли я зустрічаюсь із супер-наверненим4, відповідно до теперішньої термінології, Томазо Бушеттою, і питаю у нього: «А що це за історія із двадцятьма вбитими, яких Ви начебто отруїли?» Бушетта сміється у відповідь: «Ви справді думаєте, що мафіозі є настільки наївними? Думаєте, що такий бос як Ріккобоно ходить на зустрічі разом з усіма своїми двадцятьма чоловіками?» Власне, це було несхоже на правду. Традиційна недовірливість членів Коза Ностри є аксіомою, і під час конфліктів не можна допускати такої легковажності. Трохи пізніше стало зрозумілим, що Ріккобоно та його чоловіки були знищені по черзі і майже одночасно від рук Корлеонезійців5 та їх союзників, щоб уникнути можливих помст із боку оточення Ріккобоно та завдати рішучого удару противнику. Одному з цих бідолах вдається врятувати свою шкуру, це був Мікеле Мікаліцці, який утік з місця злочину. Померло троє чоловіків, але Мікеле вдалося втекти, і з того, що мені відомо, він досі живий, входить у групу так званих «біженців», яким вдалося уникнути помсти переможців. Із вищезгаданого зрозуміло, що мафія зазвичай не розглядає отруту як робочу зброю. Можливо, ситуація міняється в тюрмі, і тільки тому, що не має іншого вибору. Із приводу Ріккобоно, хочу підкреслити лукавство клану із Корлеоне та його союзників, яким спочатку вдається організувати ці одночасні та видовищні зникнення двадцяти осіб, а потім перетасувати карти так, що основним підозрюваним стає Томазо Бушетта. Це дуже характерно для Корлеонезійців, їм завжди добре вдавалося перекинути відповідальність за вбивство особи на її друзів та близьких. Тому поліція починає вислідковувати Бушетту, який є другом Бадаламенті, Інцерілло, а значить і другом Ріккобоно... Прийнято вважати, що мафія надає перевагу певним технікам убивства. Але це невірно. Мафія обирає той спосіб убивства, який є найшвидшим і найменш ризикованим. Це єдине її правило. Немає жодної переваги одній чи іншій техніці, яка носила б фетишистський характер. Найкращим способом убивства досі залишається “lupara bianca»6, коли обрана жертва безслідно зникає, не залишаючи за собою ні тіла, ні слідів злочину. Це реальність, яка спантеличує тих, хто полюбляє фільми про мафію та криваві ріки, без яких нібито не відбувається жодне вбивство. Однак 3 Мається на увазі друга внутрішня війна мафії у між кланом міста Корлеоне та палермітанцями. Перша війна відбулася у 1962-1963 рр.

4 Навернені, з іт. pentiti – колишні члени мафії, які розірвали зв’язок з організацією і вирішили співпрацювати зі слідчими органами.

5 Корлеонезійці (Corleonesi) – один із кланів Коза Ностри, що походить із містечка Корлеоне на Сицилії.


мафія, коли має можливість, обирає ті схеми, які не привертають увагу. Саме тому задушення стало основною технікою вбивства для Коза Ностри. Немає пострілів, значить, немає шуму. Немає ран, а значить немає крові. Як тільки жертва помирає, її тіло розчиняють у бідоні з кислотою, і все це потім зливається до будь-якого каналізаційного стоку. Вибір цілком зрозумілий: якщо є можливість заманити жертву в ізольоване місце, скажімо, самотній сільський будинок, чи гараж, чи який-небудь склад, - а це вже немало, бо потрібно увійти до жертви в довіру, - то навіщо ризикувати і привертати увагу непотрібних свідків, використовуючи пістолет? Задушення жертви – це значно краще: ані шуму, ані бруду, ані сліду. Звичайно, для виконання вбивства потрібна міць трьох-чотирьох чоловіків. Колишній мафіозо Маріно Манноя мені розповідав: «Ви розумієте, скільки необхідно сили, щоб задушити дорослого чоловіка? Ви розумієте, що на це іноді витрачається навіть десять хвилин, бо жертва постійно викручується, брикається, кусається і копається? Декотрим навіть вдавалося звільнитися від зашморгу. Тим не менше це абсолютно професійний спосіб знищення». Тобто, будь-які техніки є прийнятними, доки виконують свою функцію і не створюють зайвих проблем. Ще одна техніка, про яку вигадують різні байки, це так звана «цапине зв’язування», при якій щиколотки та зап’ястя фіксують за спиною, пропускаючи шнур через шию жертви, і щоразу, коли жертва робить спробу звільнитися, її шия стискається все сильніше. Так от, про це пліткують що, мовляв, такий спосіб покарань приберігають для особливих «зрадників» мафії. Але причина «цапиного зв’язування» є досить банальною: труп, зв’язаний у такий спосіб, значно легше перевозити у багажнику автомобіля. Ще одна ознака прагматизму Коза Ностри. Тим не менше, є достатньо прикладів убивств, де спосіб їх виконання тісно пов’язаний із причинами. Тіло співака Піно Маркезе знайдено з геніталіями в роті. Як стверджували декотрі, він допустився надто важкої помилки: мав любовні відносини з дружиною одного чоловіка честі7. Пьєтро Індзерілло, брата Сальваторе Індзерілло, був знайдений у Нью-Йорку у багажнику автомобіля із напханими крупними купюрами в роті та між геніталіями. Що означало: «Ти надто жадібний до грошей, і ось маєш тепер». Подібних закодовані послання призначені зазвичай лише членам Коза Ностри. Мафія не є інформаційною агенцією, чи морально-релігійним інститутом; мафія адресує інформацію лише вузькому колу людей, в основному мова йде про інших членів мафії. Звідси інше правило: в організації як Коза Ностра насилля та жорстокість ніколи не застосовуються без видимої причини, вони є extrema ratio, тобто останнім способом розправи, коли будь-які інші форми залякування та попередження довели свою неефективність, або коли провина є настільки важкою, що відкупається лише смертю.

6 Журналістський термін, який позначає, як правило, мафіозне вбивство, за якиго тіло убитого безслідно зникає. Для цього людину спочатку задушують, після чого труп або розчиняють в кислоті, або замуровують у бетон, або прив’язують тілу вантаж і кидають у болото.

7 Чоловік честі з іт. «uomo d’onore» - так називають себе самі члени сицилійської Коза Ностри. Словосполучення вже стало самостійним терміном, який позначає приналежність до мафіозної організаці.


Мене часто запитують, чи може чоловік честі відмовитися від завдання вбити. Я відповідаю, ні. Єдиний, хто розповів мені про свої вагання перед виконанням наказу, був навернений Вінченцо Синагра; тільки він не був членом Коза Ностри, а просто перебував у полі її впливу. Ніхто не має права відмовитися від виконання наказу Комісії або керівника сім’ї.8 Тим не менше, як розповідає Томазо Бушетта, одному мафіозо вдалося не послухатися. Мова йде про важливого боса, Антоніно Саламоне, великого хитруна. Йому було шістдесят, він був босом сім’ї Сан Джузеппе Аято і керівником округу. Оскільки він проживав у Бразилії, його обов’язки виконувалися заступником Бернардо Брускою. Антоніно Саламоне обожнював Томазо Бушетту. Тому, як тільки Коза Ностра виносить Бушетті смертний вирок, що робить далі? Звертається з відповідним наказом до Саламоне, адже за логікою мафії ніхто не зможе так добре виконати криваве завдання як друзі та близькі жертви. Це був січень 1982 року. Декотрі чоловіки честі телефонують від імені Комісії у Сан-Паулу до Антоніно, щоб повідомити йому про наказ убити Бушетту. Саламоне на мить задумується і призначає зустріч у Парижі з Альфредо Боно, одним із важливих чоловіків честі за свідченням декотрих навернених, нібито для обговорення подробиць. Однак, поки Боно у французькій столиці чекає на Антоніно, той вирушає до Калабрії 9 і там капітулюється молодшому офіцеру поліції, якому наказує так: «Маршале, не кажіть, що я сам до вас прийшов, кажіть, що це ви мене арештували, так зросте ваша репутація». В Італії Саламоне був у розшуку за порушення підписки про невиїзд, але Бразилія не видає дозволи на екстрадицію за злочини такого штибу. Тому Саламоне приїжджає до Італії з наміром здатися поліції і, у такий спосіб, здобути прекрасне алібі для невиконання наказу Коза Ностри. Це все відбувається тоді, поки важливий мафіозо чекає на нього в Парижі. Бушетта, який сам є не менш загадковим, розказує про Саламоне так: «Він нагадує мені сфінкса. Ніколи до кінця неясно, що він насправді думає. У нього дуже витончений інтелект». Якби там не було, Саламоне є одним із небагатьох чоловіків честі, яким вдалося уникнути виконання наказу Коза Ностри і при цьому зберегти собі життя. Варто зазначити, що як тільки суд Асизів відпустив Саламоне під домашній арешт, він одразу поквапився втекти до іншої країни. Цей епізод наглядно свідчить про те, що вироки Коза Ностри є набагато суворішими за державне правосуддя. Маю ще один приклад непослуху, хоч і не такий яскравий. Цей епізод розповідає навернений Антоніно Кальдероне. Після вбивства такого собі Турі Копполи в Катанії, чоловіки честі побоюються, що його брат Піппо, на той момент ув’язнений, захоче помститися. Розробляють план, за яким його тюремний сусід Луїджі має його вбити, так би мовити із запобіжною метою, з допомогою стрихніну, захованого у пачці Мальборо. Однак Луіджі не впевнений, що у змозі виконати наказ і вигадує хитру схему, яка дозволить вийти йому сухим із води. Розмішує невелику частину отрути в пляшці з Кока-

8 Керівник сім’ї, бос, контролює певну частину території. Сім’я є найменшою одиницею організації. Представник провінції відповідає за справи, які відбуваються у провінції, і яка може включати декілька сімей. Комісія – колегіальний орган Коза Ностри, що контролює справи у провінції Палермо.

9 Калабрія – регіон на півдні Італії, розташований на «носку чобота».


Колою. Багато в’язнів, Луіджі та Піппо разом з ними, п’ють напій із пляшки, після чого скаржаться на симптоми отруєння. Але це не провокує смерті. Не можна сказати, що Луіджі відмовився виконати наказ. Він його виконав, хоч і поплатившись за цей непослух легким недугом. В чому його можна було звинуватити?

не убив,

Однак у переважній більшості випадків, коли чоловік честі отримує наказ на вбивство, він не має іншого вибору і мусить його виконати. Сказано, убити, значить, убити. Без зайвих запитань та мук совісті. Він не просто зобов’язаний не піддаватися сумнівам, він не має права на сумніви. Як і на співчуття і емоції. Хто вагається перед необхідністью вбити, цим самим виносить собі вирок смерті. Усередині такої організації як Коза Ностра багато речей сприймаються інакше, ніж зовні. Факт насильного вбивства провокує в нас, звичайних громадян і слідчих, жахіття, - особливо, коли друг убиває друга, чи брат душить брата, – в той час, коли для мафіозі це у межах нормального. Боса Пьєтро Маркезе зарізали як худобу в тюрмі за наказом його зятя Філіппо Маркезе, але від рук п’ятьох ув’язнених, які не належали до сім’ї. Пригадую, як навернений Сальваторе Конторно засуджував такий начебто підлий жест та невиконання вироку особисто: «Ніхто не може зачіпати моїх родичів, окрім мене...». Дуже дивна інтерпретація концепції честі, що забороняє делегувати повноваження вбивати власних родичів! Насправді важливими якостями для чоловіків честі є хоробрість та професійність. Чим більш жорстоким та безжалісним виглядає вбивство у наших очах, звичайних громадян, тим більше пишатиметься собою мафіозо, тим вищою буде його репутація всередині організації. Правило послуху є фундаментальним в організації. Хто виконує накази з мінімальними витратами, матиме гарантовану кар’єру. Останнім часом участь важливих босів в особливо небезпечних та важливих операціях стала звичною справою: так зростає їх престиж. Такий мафіозо як Купола бере безпосередню участь у вбивстві комісара Нінні Кассари 6 серпня 1985 року. Але не заради садизму чи безпідставної жорстокості. Газети, книги, фільми фантазують про жорстокість мафії. Звичайно, частка правди в цьому є, однак жорстокість заради жорстокості викликає засудження та огиду. Піно Греко, за свідченнями Бушетти та інших, відрізав праву руку молодому шістнадцятирічному Індзерілло, а потім добив його пострілом із револьвера, бо той якось сказав, що має намір помститися за батька. Необхідність участі в насильницькій операції є наслідком строгої логіки, яка власне і робить із Коза Ностри ту організацію, що вселяє страх. Я часто на це наголошую, оскільки, тільки правильно розуміючи мафію, – як серйозну і досконало впорядковану організацію, – ми зможемо правильно розуміти способи її нейтралізації. Найбільш криваві розправи, ті, котрі назавжди заплямовують руки і здаються чесним людям безпідставно жорстокими, ніколи не здійснюються легковажно, але з почуття обов’язку. Тому чоловік честі не може дозволити собі розкіш сумніватися у способі вбивства. Або він здатен професійно та швидко знищити вказану жертву, або не здатен. Крапка. Пригадую один епізод, який мені розказав навернений Антоніно Кальдероне. Сцена немов із типового американського фільму. Це був 1976: треба знищити двох типів із клану Курзоті із Катанії, які стали надто недовірливими і підозрілими, Марієтто та ще одного із назвиськом «Вчений».


Марієтто керує автомобілем, на пасажирськолму сидінні знаходиться Турі Палермо; позаду сидять «Вчений» та Сальваторе Ландзафаме. Їдуть і балакають про пістолети, і Марієтто каже, що хотів би подарувати пістолет Сальваторе Ландзафаме. Останній дякує йому і зазначає, що непогано би було подарувати такий же Турі Палермо, і просить показати йому пістолета. Як тільки бере його в руки, одним пострілом убиває Марієтто. Палермо хапає кермо, блокує автомобіль на узбіччі дороги, перетягає труп на заднє сидіння і сідає сам на місце водія. «Вчений» тим часом сидить під дулом пістолета, затамувавши подих, знає, що будь-який необережний рух спровокує вистріл. Доїжджають до місця зустрічі із Кальдероне і ще одним чоловіком честі. «Вчений», спантеличений убивством свого товариша, просить відпустити його та обіцяє виїхати до Катанії. Ніхто не слухає його, і обидва автомобілі – один із трупом Марієтто – вирушають по закинутій дорозі у напрямку самотнього сільського маєтку. Настала ніч. Поки двоє мафіозі займаються трупом Марієтто, інші двоє брутально атакують «Вченого» і душать його. Трупи викидають в один і той самий колодязь. Єпізод жахливий, але демонструє нам навик, хитрість, холодний розрахунок, які потрібно задіяти, щоб наблизити жертву в зручне для здійснення злочину місце. Окрім байок про жорстокість, хотів би ще спростувати ще один міф, дуже розповсюджений і заїжджений у певній літературі. Мова йде про ритуали вбивств. Люди звикли думати, що існує певна ієрархія покарань в залежності від важкості здійснених помилок, класифікація насиль відповідно до небезпеки, яку представляє собою жертва. Це помилка. Звичайно, якщо мафія хоче налякати якусь будівельну компанію, вона просто підриває її ескаватор. Якщо мова йде про міську службу вивозу сміття, то підпалить їй скрепер. Але, якщо мафія повинна кого-небудь убити після обговорення питання зі своїм босом, - ворога, чи конкурента, - то є лише одна можливість це зробити. Якщо мафіозо здатен наблизити до себе жертву, - скажімо це друг, чи знай��мий, - то він здійсне напад зненацька, у момент, в який його найменше очікують, після чого позбудеться трупа (такий варіант розправи є найкращим, оскільки ніхто не знатиме, куди подівся сердешний, і тим паче не постане проблема розпізнання трупа). Якщо ж наблизити жертву неможливо, то мафіозо повинен сам визначити найефективніший спосіб убивства з найменшими ризиками для себе. Фігура камікадзе в жодному разі не викликає повагу серед членів Коза Ностри. Чоловік честі зобов’язаний виконувати роботу так, щоб це не ставило під загрозу ні його самого, ні його сім’ю; хворобливе обожнення жесту самогубства і жертовність не є характерними рисами сицилійського мафіозо. Як я казав, основною проблемою для солдата 10, який отримав наказ чи дозвіл на вбивство, це вийти на зв’язок із жертвою. А це нелегко: сицилійці, а тим паче мафіозі, від присутності ризику і необхідності постійно пильнувати, набули характерної недовірливості. Ось приклад: мафіозо Мікеле Каватайо, один із ключових учасників першої війни мафії 11, зумів перекласти свою провину за численні вбивства, здійснені всередині організації у 1962-63 роках, на братів Ла Барбера. Отже він був одним із авторів тієї першої війни, що спровокувала масові поліцейскі 10 Солдат – член мафії найнижчого рангу.

11 Перша війна мафії відбулася у 1962-63 рр. Конфлікт розпалився через нестачу певної кількості героїну в торгівельній операції.


репресії, які призвели до розпуску Комісії, головного керівничого органу Коза Ностри. Коли конфлікт вичерпався, було прийнято рішення про відновлення Комісії, але з новими членами. Каватайо, звичайно, має намір увійти в Комісію, однак керівники організації винюхали його безпосередню відповідальність за скоєні збитки. Триумвірат 12, на той час керівний орган мафії, збирає засідання, на якому постановляє, що Каватайо не лише не може увійти до Комісії, оскільки втратив довіру керівництва, але й повинен померти як основний відповідальний за розпал війни. Однак, щоб здійснити задумане, потрібно підлизатися до Каватайо, вдати намір відновити добрі відносини. Це означає, що група чоловіків честі отримує завдання на «оброблення» небезпечного і страшенно недовірливого Каватайо, на поступове відновлення із ним начебто дружніх стосунків. Таке рішення не приймається легко, оскільки чоловіки честі ставляться до Каватайо із повагою зокрема завдяки його хоробрості. Але Стефано Бонтате, керівник потужної сім’ї Святої Марії Ісуса13, бере ситуацію у свої руки: переконує інших колег із триумвірату, що треба уникнути можливі розколів та очевидного дискомфорту серед чоловіків, які обожнюють Каватайо, і перепоручити наказ про вбивство винятково сім’ям із округу Палермо, а точніше чоловікам Бонанте, яких він добре знає і яких тримає під контролем. Така подвійна стратегія – з одного боку, дружба, з іншого, готовий пістолет у кишені, - виявляється дуже успішною: Мікеле Каватайо жорстоко убивають у грудні 1969 року. Засідка завдяки своїй масштабності входить до історії під назвою «різанина на вулиці Лаціо». Ряд інших відомих убивств демонструє неймовірний прагматизм Коза Ностри, її здатність до пристосування, та ще раз доводить, що не існує жодного класифікації розправ відповідно до скоєних злочинів. Це стосується як внутрішніх конфліктів у Коза Нострі, так і конфліктів із зовнішнім світом. Сальваторе Індзерілло, хоробрий керівник палермітанської сім’ї, помер у 1981 році від численних вистрілів із Калашнікова якраз, коли сідав у свій броньований автомобіль. Комісар Нінні Кассара гине від пулеметного вогню, коли піднімається по сходинках до свого будинку. У 1983 слідчий Рокко Кіннічі вибухає разом із машиною, в якій було підкладено вибухівку і запарковано поруч із його житлом. Комісар Беппе Монтана помирає від єдиного пострілу у 1985, коли повертається з морської прогулянки на човні, неозброєний. На кожного з них було здійснено напад у той момент і в тому місці, де їхня вразливість була максимальною. Тільки стратегічні та технічні розрахунки визначають спосіб убивства та вид зброї, яку найвигідніше застосувати. Якщо особа переміщується у броньованому авто, як Рокко Кіннічі, хочеш не хочеш, але без видовищних сцен не обійтися. Зупинимось на цьому випадку. Газети писали: « Вони організували вбивство на екстремістський манір, щоб огорнути Палермо жахом». Насправді ж, вони організували вбивство в абсолютно єдиний можливий спосіб, провокуючи п’ять смертей, біля десяти зруйнованих автомобілів, бо Кіннічі дуже дбайливо ставився до проблеми власної безпеки. Намагаймося інтерпретувати методи Коза Ностри розсудливо, без екстремізму: перш ніж здійснити напад, організація завжди детально аналізує ситуацію. Саме тому стає майже неможливим піймати 12 З 1970 по 1974 Комісію було замінено тимчасовим триумвіратом, в яку увійшли такі важливі персонажі сицилійської мафії як Гаетано Бадаламенті, Стефано Бонтате, Лучано Ледджо, якого потім замінили Сальваторе Риіна та Бернардо Провенцано.

13 Така назва мафіозної сім’ї може спантеличити читача, однак слід зазначити, що більшіть членів мафії є запеклими католиками.


мафіозо на гарячому. Можна порахувати на пальцях однієї руки випадки, коли когось із мафії вдалося арештувати на місці злочину: скажімо, Агостіно Бадаламенті, якого застукали з пістолетом в руці, і якому навіть вдавалося на певний час прикинутися психічно-хворим поки його остаточно не засудили, викривши обман. Найважче розуміти причини насилля всередині організації. Власне, складно сприймається логіка, за якою мафія не має інших способів відновлення внутрішнього порядку, окрім як убивати: коли чоловік честі виявляється боягузом чи брехуном, або у випадках шахрайства у торгівельних операціях, і так далі. Коза Ностра представляє собою об’єднання, яке в певному сенсі має юридичний характер і потребує застосування ефективних карних санкцій для того, щоб внутрішні закони шанувалися та дотримувалися. Оскільки в організації не існує жодних судових інстанцій чи органів правопорядку, важливо, щоб її «громадяни» зарубали собі на носі непохитну істину: покарання не змусить себе чекати, і вирок буде виконано без вагань. Хто порушує правила, знає, що заплатить життям. Для слідчих та усіх інших зайнятих у сфері громадського правопорядку епізодичні вияви насильства з боку мафії набувають додаткового інтересу, оскільки є індикатором стану здоров’я організації та рівня її контролю над територією. Ми змогли досягти значних результатів у розумінні феномену, який раніше для всіх нас був огорнений цілковитою таємницею, і який ЗМІ розшифровували як «зіткнення між ворожими бандами». Ми зрозуміли, що криваві ріки на вулицях сицилійських міст часто свідчать про зіткнення між сім’єю Коза Ностри, що на даний момент господарює на території, та сім’єю поза межами організації, котра намагається висловити свої претензії. Такі ситуації неминуче призводять до чималої кількості смертей та розрухи. Події, що відбувалися в місті Джела на півдні Сицилії, є показовими в цьому сенсі: сорок п’ять смертей упродовж декількох місяців, що майже гарантовано свідчать про поки що невизначені повноваження Коза Ностри на даній території. Коли різанини припиняються, це означатиме, що Коза Ностра досягла домінування над дрібними маргінальними організаціями, і стала єдиним органом контролю над джерелами прибутку, договорами підряду, державними субсидіями, місцевим товарообігом. Допоки вбивають, ситуація є нестабільною. А основні учасники вразливими. Ураховуючи вищесказане, однак, не слід сподіватися на незмінність ситуації, на її передбачуваність. Члени мафії є звичайними людьми, з їхніми потребами, бажаннями, поведінкою, що з плином часу може змінюватися. Іноді я помічав роздратування від надмірної строгості декотрих мафіозних правил. Такі особи як Бушетта, Манноя та Кальдероне після їх навернення до закону, демонстрували в певній мірі власне несприйняття суворих мафіозних принципів. Багато чоловіків честі виявилися схильними до консумізму. Альфредо Боно, засуджений в апеляційному суді за належність до сім’ї Болоньєтти (Палермо), коли бував у північній Італії, полюбляв грати у казино та в нелегальних гральних залах, навіть, якщо Коза Ностра не схвалювала таку його поведінку; Гаетано Градо із сім’ї Святої Марії Ісуса ледь не був убитий від руки свого начальника Стефано Бонтате за те, що після участі в відомій «різанині на вулиці Лаціо» (1969), одразу поїхав до Мілану розважатися з повіями. Коли Бушетта пояснював причини свого переходу на бік закону, він казав, що його партнери «порушували найелементарніші правила Коза Ностри, і їх поведінка призвела б до руйнування


організації», тоді я зрозумів, що проживаю грандіозний, історично важливий момент. Я чекав на нього довгий час. Мушу сказати, що я з дитинства дихаю повітрям мафії, насильства, рекету, кривавих убивств. Звісно, були випадки крупних судових процесів, які втім закінчувалися нічим. Моя любов до прогресивних ідей зазнавала тяжких травм, стикаючись щодня із брутальністю, замахами на життя, агресією; я розцінював Коза Ностру як Гідру з сімома головами: щось окультне, всюдисуще і непереможне, відповідальне за всі на світі лиха. Свого часу я читав про Чезаре Морі, прозваного «залізним префектом», якому Муссоліні доручив місію винищення мафії на Сицилії, а також соціолога Геннера Гесса. В атмосфері тих часів я вдихав ще один важливий феномен: «інституційну» культуру, яка заперечувала існування мафії і відхиляла будь-які спроби нагадати про неї. Назвати сицилійський недуг власним ім’ям означало піддатися «нападам Півночі 14»! Панувала цілковита плутанина: з одного боку хтось казав: «Мафія повсюди», з іншого стверджували: «Мафія – це вигадки». І все це у контексті, як писав Шяшя15, замахів, убивств, різних складних обставин, які постійно заповнювали фон мого дорослішання. Загибель сімох поліціянтів у результаті вибуху в Чакуллі, 1963; різанина на вулиці Лаціо у Палермо, 1969; зникнення журналіста Мауро де Мауро, 1970; убивство головного прокурора Скальйоне, 1971; судовий процес «114»16 у Палермо; завершення роботи Комісії Антимафія у 1976, які обіцяли хто зна які неймовірні відкриття, що потім були повністю спростовані. Такою була атмосфера моїх перших років, проведених у судових органах. Але я впевнений, що навіть у ті часи, хто насправді мав бажання розуміти і працювати, міг досягти успіху. Я завжди знав, що для успішної боротьби треба було робити неможливе, і мені не потрібні хто зна які просвітлення для розуміння, що мафія є кримінальною організацією. На посаді замісника прокурора в місті Трапані я здобув мій перший найважливіший досвід. Мафія одразу увійшла в коло моїх професійних інтересів разом із одним крупним судовим процесом післявоєнного періоду. Десять убивств, і мафія Марсали опинилася за гратами. Мені вказали на шафу, забиту різною документацією: «Її треба всю перечитати!». Це був листопад 1967 рік, і пунктуально, як за швейцарським годинником, мені почали надходити анонімні листи з намальованими трунами і хрестами. Усі початківці моєї справи отримують такі сюрпризи, тому мене це особливо не вразило. Раптове занурення у світ Коза Ностри було для мене захопливим, інтенсивним та пізнавальним. Мій і так не слабкий інтерес до мафії значно виріс під час розслідувань. Однак, у таких містах як Марсала 14 Мається на увазі Північ Італії. Між північними та південними регіонами Італії існують значні економічні та культурні відмінності, і їх жителі часто люблять кепкувати одне з одного.

15 Леонардо Шяшя – сицилійський письменник, 1921-1989 рр.

16 Судовий процес, в якому було «посаджено» багатьох важливих босів, відповідальних за вибухи в Чакуллі, околиці Палермо.


або Трапані, було нелегко скласти для себе повномірну картину цього явища. Тому в 1978 я повернувся до Палермо, і, незважаючи на мою заяву до органів розслідування, мене було переведено до арбітражного суду. Я там провів лише рік, після чого став судовим слідчим у групі із Рокко Кіннічі на чолі. Це був неймовірний період мого професійного досвіду. Потім нам трапився перший навернений мафіозо – особа, яка зсередині кримінальної організації повинна могла підтвердити або спростувати факти, описані в поліцейських протоколах чи розслідуваннях. Коли цей чоловік був у нас в руках, за спиною ми мали чотири роки ретельних підготовок. Ми вправлялися та навчалися на власних помилках інтерпретації, які, втім, – важливо зазначити, - не завдали жодних непоправних збитків задіяним особам. Навернений Томазо Бушетта не упав просто з неба. Коли він у липні 1984 року вирішив вийти з тіні, ми були добре підготовані. Що стосується мене, я вже проводив розслідування для судових процесів Спатоли та Мафари. Я знав основне про Коза Ностру. Я більш-менше розбирався у питанні, а значить був готовий і допитувати, і розуміти Бушетту. Перед спрівпрацею з ним, у мене, та й в усіх нас, були тільки поверхневі уявлення про мафію. Разом із ним ми тримали шанс зазирнути всередину явища. Він надав нам чимало підтверджень щодо структури, щодо способів прийому до організації, щодо основних сфер її діяльності. І найголовніше, він дав нам глобальний погляд на явище, у його повному масштабі. Він поділився з нами ключем до правильної інтерпретації, шифром для тлумачення. Для нас він був як учитель іноземних мов, без котрого раніше ми могли спілкуватися тільки жестами. Наважусь зазначити, що зміст інформації наданої іншими наверненими можливо був дещо важливішим за свідчення Бушетти, однак саме Бушетта навчив нас методу, системі, яка мала вирішальну цінність. Без методу багато речей є складними для розуміння. Разом із Бушеттою ми дійшли до краю прірви, туди, де раніше ніхто не ступав, бо шукав собі різні відмовки, бо не хотів бачити проблему, мінімізував, блокував розслідування, заперечував єдиність Коза Ностри. Декотрі мої колеги та поліціянти думають, що вони займаються питаннями мафії, але разом із тим вони до сих пір не прочитали жодного протоколу допиту Бушетти! Декотрі з пихатим тоном докоряють мені, мовляв, я створив певну «теорему Бушетти», чи швидше «теорему Фальконе»! Один приклад, що демонструє важливість правильного тлумачення мовленнєвих звичок серед мафії. Один підприємець, такий собі Піно Ауреліо, у 1989 звертається до боса мафії, щоб той його «покрив», надав йому захист; незважаючи на це прохання, його ескаватори продовжують вибухати. Пізніше підприємець звертається до іншого мафіозо, котрий дає йому зрозуміти його грубу помилку: «Коли хтось хоче будувати, звертається до архітектора»; «коли ж хтось хворий, йому треба до лікаря». Переклад такий: «Ви помилилися адресою». Бушетта дав мені координати, які допомогли мені розробити метод роботи. Якщо спробувати підсумувати, є декілька важливих понять: проводити якомога ширше дослідження; збирати якомога більше важливої інформації, а також на перший погляд незначних деталей; із самого початку налаштувати схему дослідження так, щоб поодинокі шматки сюжету, які поступово виникатимуть, дали ключ до правильної стратегії. У 1979 комісар поліції Борис Джуліано помирає, можливо тому, що діє наосліп, ступає на невідомий йому грунт без врахування небезпеки. Зараз поясню. Розслідуючи справу наповненої 500 000 доларами валізи, яку було затримано в аеропорту Палермо, Джуліано дізнається, що такий собі


синьйор Джільйо поклав на рахунок готівку у 300 000 доларів у міській ощадній касі. Іде на зустріч із директором банку, Франческо Ло Коко, і запитує в нього: «Хто такий, цей Джільйо?». Відповідь: «Мені нічого про нього не відомо». Джуліано додає: «Дайте мені знати, коли той раптом об’явиться». Ло Коко, як стало відомо пізніше, це двоюрідний брат Стефано Бонтате, боса сім’ї Святої Марії Ісуса, у той час коли синьйор Джільйо ніколи не існував. Сам Ло Коко здійснив поповнення рахунка від імені сім’ї Бонтате. А комісар Джуліано, через брак інформації, вирішив залізти до вовчої нори, щоб розпитати, чим там займається вовк. Наодинці, із почуттям професійного обов’язку і непересічною хоробрістю, піднімаючи, однак, лише невеличкий шмат завіси, що приховувала набагато складнішу реальність. Із цього епізоду я зробив висновок, що рухатися потрібно з максимальною обережністю, що з кожним кроком треба вміти бачити межу між безпечним та небезпечним, ніколи не сподіватися, що інші виправлять наші прогалини. Починаючи з процесу Спатоли у 1979, який я розслідував сам, ми рухалися уперед систематично, намагаючись ступати тільки на безпечний терен, тільки після попередньої перевірки. Всі колись говорили про величезні об’єми наркотиків, що відбували із Сицилії до Сполучених Штатів. Тоді я подумав: «Якщо наркоту було продано Америці, у сицилійських банках повинні залишитися сліди транзакцій». Так почалися перші банківські розслідування. Результативні і для процесу Спатоли, і для інших процесів. Накопичення даних, інформації, фактів, доки не спухне голова, дозволяє раціонально і спокійно проаналізувати необхідні елементи, щоб мати докази для звинувачення. Все інше - це лише теревені, гіпотези, припущення, просто відхилення. Я їх не ігнорую, але знаю, що вони не мають вирішальної ваги. Замість цих фантазій я надаю перевагу поведінці американських військових, які під час війни у Перській затоці щодня підраховували кількість потерпілих та нанесених противнику збитків. Бушетта не лише навчив мене мові та надав ключ для аналізу, але й поставив мене перед іншою вирішальною проблемою. Дав мені зрозуміти, що держава ще не готова боротися із явищем такого масштабу. З абсолютною відвертістю висловився так: «Я вам розкажу найнеобхідніше, щоб ви могли досягти позитивних результатів, але й заради уникнення мною якогось зайвого судового процесу. Я вам довіряю, слідчий Фальконе, як і довіряю віцекомісару Джанні Де Дженнаро. Більше я не довіряю нікому. Я не вірю, що італійська держава має щирий намір боротися з мафією». І додав: «Я вас попереджаю, слідчий Фальконе. Після цього допиту ви станете знаменитістю. Однак вони усіляко намагатимуться знищити вас, і професійно, і фізично. Мене в тому числі. Не забувайте, що зараз ви просите рахунок, який ніколи не зможете оплатити. Ви ще не передумали мене допитувати?». Саме так розпочалася наша з ним співпраця. Навіть у той п��ріод плідної роботи я завжди намагався відрізнити якісь робочі гіпотези від реальності. Я просто знав, що багато цих гіпотез, без сумніву достойних детальнішого розгляду, лежали у недоступних для моїх можливостей і сил площинах. Я завжди уникав проявляти ініціативу, якщо вона не обіцяла видимого успішного завершення. Займатися розслідуваннями мафії означає ходити по мінному полю: ніколи не робити наступний крок без упевненості, що нога не ступить на «антилюдську» бомбу. Це правило дійсне для будь-яких розслідувань, дотичних до організованої злочинності, і тим паче для мене, оскільки доводиться ступати на майже незайманий терен, під перехресними атаками друзів та недругів, які трапляються і в магістратурі. Мої колеги стверджували, що я був уражений vis attractiva; на їх думку, я хотів


перетягнути на себе всі судові процеси Італії. Один працівник магістратури якось натякнув моєму керівнику Рокко Кіннічі: «Завали його горою мілких процесів, принаймні залишить нас у спокої». У трибуналах Палермо я завжди був у центрі мілких землетрусів, які з часом ставали все потужнішими. Я набридав. Заяви Томмазо Бушетти, що стали нагородою моєї інтенсивної роботи чотирьох років, за які я навчився більше, ніж за двадцять, були для мене на кшталт російської матрьошки. Завдяки їм я зрозумів, що до того моменту я працював на рівні ремісника. Оточеним масовим скептицизмом, озброєним підтримкою лише декількох колег, без наявності необхідних інструментів. Я зрозумів, що прийшов момент здійснити якісний ривок уперед в організації боротьби для отримання суттєвих результатів. Переклад Юлії Сабат


Справи Коза Ностри