Issuu on Google+

мист-м­осень-зима_Layout­1­­21.12.2012­­11:48­­Page­1

Г азета К иївсьКоГо П а лацу

М I СТ-М

М i с т - М дітей та юнацтва

Агентство «ЮН-ПРЕС» осінь, 2012

Новорічна феєрія в Київському Палаці Стрімко наближаютьсяноворічнісвята, якіу нашого народу починаються з 13 грудня (Святого Андрія) і закінчуються 19 січня (свято Водохреща). А за ними незабаром прийде і рік Змії, який цього року наступить 10 лютого. Люди в очікуванні святкових приготувань та атмосфери свята. Київський Палай дітей та юнацтва давно готує своїх вихованців до кропіткої роботи над новорічною програмою. Щороку Палац перетворюється на дивовижну казку, головні герої якої – діти. Декорації, музика, світло допомагають поринути у чарівний світ радісних емоцій та веселощів. Новорічні ялинки в Палаці тривають з 26 грудня по 12 січня. Буде цікаво не лише маленьким дітям, а й дорослим школярам і навіть їхнім батькам. До речі, першу в Києві новорічну ялинку було встановлено в 1935 році в Київському Палаці піонерів і жовтенят імені Постишева (зараз тут знаходиться Національна філармонія України). «Ялинку» у Палаці святкують понад 70 років, що є чудовим показником їх винятковості та оригінальності. Сотні веселих і яскравих новорічних казок, паради казкових героїв, пісні й масовки, ігри й забави, танці й розваги – все для дорослих і маленьких відвідувачів ялинки. Можна без перебільшення стверджувати, що наша ялинка – найкраща й найвеселіша в місті! На першому поверсі Палацу всі бажаючі зможуть пограти в шахи, шашки, в комп’ютерні ігри, поспілкуватися з живими тваринками, потренуватися на унікальних авіа- та автотренажерах, зробити власноруч подарунок з глини, з солоного тіста чи з тканини, або виготовити оригінальну листівку. На другому поверсі на вас чекають веселі ігри та розваги, конкурси, змагання, хоро-

води навколо ялиночки, зустріч із казковими персонажами і, звичайно, з Дідом Морозом та Снігуронькою. До речі, Дід Мороз – заслужений артист України Юрій Борисьонок – 30 років веде новорічну «ялинку» в Київському Палаці. Він переконаний, що всі мрії здійснюються, але виконує лише добрі бажання. А у великій залі відбувається незвичайне театралізоване шоу «Північна казка» (художній керівник творчого проекту – Світлана Кузнєцова), підготовлене вихованцями народного колективу Ансамбль сучасної хореографії «Фламінго» під керівництвом Людмили Грищенко та вихованцями народного художнього колективу «Дитячоюнацький цирк «Але-ап» під керівництвом Ірини Гинжалюк. Головний режисер вистави – Людмили Грищенко. Далеко на Півночі, на схід від Сонця, на захід від Місяця відбувається дивовижна казкова історія. Долаючи на своєму шляху всі перешкоди, юні закохані серця крізь сніги, замети та чари Злої Чаклунки знаходять одне одного. І Добро та Любов, як завжди, перемагають! Отже, якщо ви бажаєте поринути у невимовну атмосферу свята, краси ялинкового мистецтва і родинного затишку, вам варто завітати до Київського Палацу дітей та юнацтва!

Дарина БОДЮ

Сергій Леонідович Дахнов: «Залізо ніколи не замінить живого спілкування» Про це, а також про відкриття нових гуртків у Палаці, святкування його ювілею і багато іншого – в інтерв'ю з директором КПДЮ – Сергієм Леонідовичем Дахновим. - Сергію Леонідовичу, з чого все починалося? Як особисто Ви розвивалися у Палаці, коли були дитиною? - Я прийшов до Палацу в далекому 1965 році. Займався в дитячо-юнацькій спортивній школі. Ніколи не забуду свого тренера, В'ячеслава Афанасійовича Ковгана. Саме він навчив мене бути сильним і витривалим, незважаючи на життєві обставини. Із 150-ти школярів, які прийшли займатися фізичною підготовкою, зокрема греблею на байдарках і каное, диплом переможця Всеукраїнських змагань отримали лише четверо, серед них і я. Я пройшов справжню школу виживання, школу отримання перемог. - Ви згадуєте своє дитинство. За Вашими спостереженнями, чи відрізняється дозвілля сучасного підлітка від тогочасного? - Згадуючи роки свого дитинства, я бачу, що багато чого змінилося. Раніше у вихідний день влітку на водоймищах ніде було яблуку впасти – ми активно відпочивали! А зараз залишається лише сподіватися, що сучасна молодь проводить свій час не лише біля комп'ютера. Хоча

«залізо» ніколи не замінить живого спілкування. - Але ж є багато активних і талановитих молодих людей! Палац цьому свідок! - Зараз теж багато людей дотримується здорового способу життя. Палац має свою водну станцію на Трухановому острові, нещодавно ми відсвяткували її 55-річчя. Самому Палацу в 2014-му році виповнюється 80, тож ми давно займаємося різноплановим дозвіллям і розвитком дітей і молоді. Тільки у 2012-му році в КПДЮ з'явилося понад 20 нових гуртків для дітей різного віку – починаючи від дошкільнят («Весела англійська», «Казковий вулик»), і закінчуючи гуртками для справжніх професіоналів: космічне моделювання, макетування, промисловий дизайн, авіаційні та біологічні гуртки. - Якщо можна, розкажіть детальніше про плани щодо святкування ювілею Палацу? - 80 років КПДЮ виповнюється в 2014 році. Ми вже склали орієнтовний план проведення святкування і розпочали підготовку до нього.

Планується видати матеріали з історії Палацу, а також видання ювілейного буклету. Хочемо відзняти різнопланові фільми про КПДЮ: як рекламного характеру на декілька хвилин, так і серйозні, повнометражні стрічки. Плануємо провести науково-методичні конференції, презентації. Ну, і звичайно, великий ювілейний концерт. Ми вже створили спеціальну робочу группу, яка займається організацією такої маштабної діяльності. - І наостанок. Як Ви вважаєте, чи можна зробити дозвілля дітей та підлітків по-справжньому змістовним? Хто вчиться більше: дитина у педагога чи педагог у дитини? - Дитину нічим не здивуєш, якщо у неї немає бажання розвиватися. Наше завдання – спрямувати її у виборі хоббі чи майбутньої професії. І ось тут на допомогу приходять досвідчені викладачі Палацу. Педагог, який дійсно є педагогом, не тільки навчає, але й сам вчиться у своїх вихованців. І обов'язково віддає їм свою любов і безцінний досвід.

Марина СУЧКОВА


мист-м­осень-зима_Layout­1­­21.12.2012­­11:48­­Page­2

М i с т - М

осінь, 2012

Незабаром Київський Палац дітей та юнацтва святкуватиме 80-річний ювілей. Багато поколінь юних киян за цей час отримали щасливу можливість стати його вихованцями, відкрити для себе яскравий і неповторний світ дитинства. Київський палац піонерів і школярів – саме таку назву раніше мав наш Палац. Він заснований 8 листопада 1934 року. Спочатку заклад знаходився за адресою вулиця Володимирський узвіз, 2, де сьогодні розташована Національна філармонія України. 1 грудня 1934-го року відкрилася спеціальна школа, в якій працювали над підвищенням кваліфікації піонервожатих. У той час дитячу літературу в Палаці викладав відомий письменник Самуїл Маршак. У 1935-му році при Палаці відкрилася художня студія, клуб юних туристів, спортивний клуб, школа шахів та шашок. Трохи згодом, у листопаді 1944-го, Палац піонерів перенесли на вулицю Кірова, 32 (сьогодні – Грушевського, 32, на цьому місці розміщене Посольство Китайської Народної Республіки в Україні). Водна станція Палацу на Трухановому острові відкрита у 1950-му, а через три роки туристичні гуртки, закладені тут ще в довоєнний час, об’єдналися та утворили відділ туризму та краєзнавства. Сучасна будівля КПДЮ, що розташована на Дніпровських схилах біля метро «Арсенальна» та Парку Вічної Слави, збудована протягом 1962-65 років. У 1690-1696 роках тут знаходився Микільський військовий собор. У 1931-му собор передали у розпорядження військового відомства, і у приміщенні монастиря запрацювала меблева фабрика імені Каменєва. Проектуванням будівлі нового Палацу піонерів по вулиці Січневого По-

Сторінками історії

встання, 13 (сьогодні – вулиця Івана Мазепи) займалися архітектори Авраам Мілецький та Едуард Більський. За цей проект вони отримали Державну премію СРСР. Згідно проектам, Палац розрахований на одночасне перебування в ньому 2500 дітей. У 1965-му році на відкритті нового приміщення Палацу піонерів та школярів був присутній Перший секретар ЦК КПУ Петро Юхимович Шелест. Протягом двадцяти років – 1965-1986 роки – незмінним керівником Палацу була Діна Олексіївна Сорокіна – заслужений вчитель України. Інтер’єр Палацу прикрашений мозаї-

ками та панно авторства художниківмонументалістів: випускниці Палацу Ади Рибачук та Володимира Мельниченка. Барельєф Леніна зробив Василь Бородай. Перед будівлею спорудили декоративний флагшток висотою в 50 метрів, який ми бачимо й сьогодні, а також – мозаїчно прикрашений басейн із рельєфним дном. У 1967-му році до Палацу в гості завітав перший космонавт Юрій Гагарін. Тоді ж відвідує Палац і президент Національної академії наук України Борис Євгенович Патон. 1969 рік відзначився тим, що юні спелеологи Палацу відкрили невідому раніше печеру в Тернопільській області, яку назвали

День туризму в Києві 27 вересня – Всесвітній день туризму. В ці дні в Києві, як і в усій Україні проводяться походи, туристичні змагання, акції, розваги. Діти й підлітки беруть найактивнішу участь в організації та проведенні цих заходів. Любителям активного відпочинку та туризму видалася чудова нагода взяти участь у захоплюючих змаганнях та естафетах і навіть виграти квитки на подорожі Україною. Міжнародний центр дитячого туризму разом з відділом туризму та краєзнавства КПДЮ влаштували чудове свято у Гідропарку. Там було встановлено багато цікавих атракціонів, що розвивають фізичну культуру. Панувала атмосфера свята: вдало підібрана музика й циркачі на ходулях, розіграші, естафети, сімейні ігри робили свою справу.

За словами юної туристки Маші «тут просто чудово, я знайшла тут нових друзів і весело провела час!». Люди приходили сім'ями, компаніями, групами. Ніхто не нудьгував і навіть погода не змогла зіпсувати ту насичену атмосферу, яка там панувала. Цей день є важливою подією у житті міста. Наша країна має всі підстави, щоб стати туристичною перлиною Європи. З кожним роком вона все більше відкриває світові свої унікальні природні, історичні, культурні, духовні багатства. Столиця і країна загалом розвивалася і буде розвиватися у масштабах міжнародного туризму!

До складу робочої групи увійшли: Марк Женев (генеральний директор СЕМЕА Франції), Мішель Дютерд (СЕМЕА Франції, ініціатор та організатор проекту), Тьєррі Мальфе (регіональний директор СЕМЕА Франції, м. Ам'єн), Ален Ноель (СЕМЕА Франції, професор), Анастасія Трюдю (працівник СЕМЕА Італії, о. Сардинія, Алессандро Паганен (СЕМЕА Італії, м. Турин), Ірина Анфалова (начальник управління Міністерства освіти і науки Челябінської області РФ), Наталія Журба (старший викладач кафедри Челябінського педагогічного інституту), директор Київського Палацу дітей та юнацтва Сергій Леонідович Дахнов, заввідділом міжнародних зв’язків КПДЮ Тетяна Бжезовська, директор Рівненського міського Палацу дітей

2

Олександра ГОРЧИНСЬКА

Мозаїка – мистецтво розкриття своєї душі Тут відкриваються двері інакшого світу, сюди приходять задля поглиблення знань, розвитку особистості та просто для задоволення.

Дарина БОДЮ

КПДЮ – центр міжнародних зустрічей У жовтні в Києві відбулося засідання міжнародної робочої групи, метою якого була розробка програми міжнародної зустрічі, що відбудеться 17-19травня наступного року у Києві, в Палаці дітей та юнацтва та 20-23 травня у Рівненському Палаці дітей та молоді) .

«Атлантида». У 1973-му році перша в світі жінка-космонавт Валентина Терешкова також стала почесною гостею Палацу. В 1987му році до лабораторії фізіології завітав академік Микола Михайлович Амосов. 1979-го року Київський Палац отримав назву імені Миколи Островського. 6080-ті роки запам’яталися як роки парадів, урочистих лінійок, фестивалів та інших масштабних молодіжних заходів. Багато відомих особистостей в різних сферах діяльності були вихованцями Київського Палацу дітей та юнацтва. Серед них: заслужений тренер Росії з фігурного катання Ніна Мозер, голов-

ний редактор журналу «Playboy» в Україні Влад Іваненко, головний редактор порталу «Lb.ua» Соня Кошкіна, начальник Головного управління культури КМДА Олександр Бригінець, Уповноважений Президента з прав дитини Юрій Павленко, народна артистка України Раїса Недашківська та багато інших. Взагалі, для того, аби оцінити, скільки поколінь пройшло через гуртки Палацу дітей та юнацтва за всі роки його існування, достатньо просто запитати знайомих, родичів або друзів різного віку, чи ходили вони до Палацу піонерів. На власному досвіді можу сказати, що 90% вашого оточення незалежно від віку відповідатимуть вам, що «у свій час» ходили туди на авіамоделювання, радіогурток, плетіння бісером, вишивку, англійську мову, танці або ліплення з глини. Вихованці Палацу з успіхом презентують Україну на різноманітних міжнародних заходах у Росії, Білорусі, Латвії, Литві, Естонії, Молдові, Болгарії, Кореї, Китаї, Польщі, Чехії, Нідерландах, Німеччині, Франції, США, Японії тощо. Сьогодні Палац – активний член Європейської асоціації закладів, які займаються дозвіллям дітей та молоді (EAICY). Також КПДЮ є одним з ініціаторів створення Асоціації позашкільних навчальних закладів України, яка з листопада 2005 року стала колективним членом EAICY. Мережа гуртків налічує 60 галузей освіти, 250 навчальних предметів. Кожного року випускники Палацу отримують Свідоцтво про позашкільну освіту. КПДЮ створює умови для самореалізації дитини. Цьому сприяє участь у персональних виставках, конкурсах, олімпіадах, концертах, спортивних змаганнях, наукових дослідженнях.

та молоді Ірина Первушевська. Гості познайомилися з роботою Київського Палацу дітей та юнацтва, відвідали Центр дитячої та юнацької творчості Солом’янського району, Українського гуманітарного ліцею КНУ імені Т.Г. Шевченка, відвідали Національний центр «Мала академія наук України», а також Рівненський міський Палац дітей та молоді. Головними напрямами роботи міжнародної зустрічі, яка відбудеться в травні 2013-го року в Києві та Рівному (у ній візьмуть участь 10 представників від кожної країни), будуть питання державної політики стосовно дітей і молоді, місце закладів неформальної (позашкільної, додаткової) освіти в цій роботі, участь молоді в соціальних проектах, виховання в дітей і молоді активної життєвої позиції, включення в роботу дітей з особливими потребами. Особливе місце буде відведене ролі позашкільних навчальних закладів у системі освіти, їх взаємодії зі школами, державними установами та неурядовими організаціями.

Саме задля цього гуртки «Художня мозаїка» приходять діти віком від восьми до дев'ятнадцяти років. Цей гурток ще досить молодий ( існує він лише чотири роки), але дітей, котрі туди ходять, можна вважати справді майстрами цієї справи: роботи учасників цього гуртка виставлялися у Софії Київській. Їхня картина на тему Трипілля зайняла своє почесне місце на виставці «Віхи української культури» у Софіївському Соборі. Проте, на превеликий жаль, роботи гуртка не можуть ніде виставлятися, окрім Київського палацу дітей та юнацтва, через проблеми з перевезенням картин, ламкість яких вимагає відповідних умов. «Викладка мозаїки крім таланту вимагає фізичної витривалості і креативності»,- говорить

керівник гуртка, Юлія Копилова. Процес вироблення мозаїки потребує багато часу: спочатку малюють ескіз, розколюють плитку, потім заливають фанеру цементом і роблять нариси свого ескізу, й лише тоді починають викладати мозаїку. Одна така робота може зайняти цілий рік! «Іноді діти лише рік вчаться малювати перед тим як викладати мозаїку» - зауважує викладач. Така ретельність і клопітка робота вражають! Крім того, що діти навчаються справжньому серйозному мистецтву викладання мозаїки вони також прекрасно орієнтуються в історії: у процесі роботи вони вивчають історію не лише мозаїки, а інших видів монументального мистецтва. Тож, крім творчості діти виходять з гуртка із новими знан-

нями і підвищують свою ерудицію. Цікавим є підхід викладача до розподілу дітей на групи. Зазвичай, діляться вони за віком, однак викладач художньої мозаїки застосувала у цьому випадку новаторський підхід: наймолодші можуть займатися на рівні із старшими дітьми, що на превелике диво, дає змогу легше проводити урок. «Молодшим є чого навчитися від старших, набратись досвіду від них, тож мені навіть легше так проводити урок», - каже керівник гуртка. Про своїх учнів викладач говорить з особливою ніжністю і теплом. Відчувається дружня і невимушена атмосфера у гуртку. Усі члени гуртка прийшли займатися за власним бажанням: кого привели друзі, а хто шукав сам, однак усім це подобається, а деякі учні навіть дуже серйозно ставляться до цього мистецтва, бажаючи пов'язати з ним життя у майбутньому. Викладачка Юлія Копилова – справжній професіонал з належною художньою освітою. Вона із батьками гуртківців Палацу встановила зв'язки з торговим центром «Епіцентр», і тепер це забезпечує гурток необхідними матеріалами. Пані Юлія поставила гурток на ноги, вона і надалі продовжує виховувати прекрасне у серцях дітей, вчити їх вкладати душу у свою роботу і готувати справжніх митців.


мист-м­осень-зима_Layout­1­­21.12.2012­­11:48­­Page­3

М i с т - М

осінь, 2012

«Витинанковi вiзерунки»

Борис Жебровський:

«Професія вчителя – це діагноз» Напередодні свята Дня вчителя юні юні журналісти інформаційно-творчого агентства «ЮН-ПРЕС» Київського Палацу дітей та юнацтва та лідери учнівського самоврядування міста Києва зустрілися на брифінгу із заступником Міністра освіти і науки, молоді та спорту України Борисом Михайловичем Жебровським. Спілкування у Міністерстві освіти за круглим столом Борис Михайлович розпочав з цікавого питання: «Як ви гадаєте, коли до класу американської школи заходить вчитель, діти, вітаючи його, встають у приватних школах, чи в державних?» Учасники брифінгу задумалися і влаштували дискусію. Більшість присутніх вирішила, що така поведінка переважає в державних закладах. Виявилось – у приватних. Заступник міністра освіти розповів про свій досвід роботи молодим педагогом і класним керівником у одній із шкіл міста Кіровограду. Він розповів , що авторитет заробив не нотаціями, а перемогою у футболі: коли забив під час пенальті своїм бешкетникам кілька голів. А про те, що саме у шкільному віці кожен мріє мати такого старшого друга, який буде поважати його. ��ей перший досвід учителювання Борис Михайлович охарактеризував як роботу за книгою Аркадія Гайдара «Тимур і його команда»,

де він був «Тимуром», а поруч –27 «Квакіних» . Після «прологу» розпочалася «злива» запитань, на які кожен міг отримати відповідь. Борис Михайлович охоче розповідав про свої шкільні роки та юність. Згадав і про свою першу вчительку Євгенію Архипову, у якої «вимогливість не перетворювалася в образу», про її «непедагогічні» методи роботи: якщо ти щось не правильно написав, ти переписував не ціле речення, а усю сторінку по 10-20 разів. Своєю освітою і своїми знаннями Борис Михайлович завдячує саме їй, каже, що коли випускався їхній клас,відмінниками були майже 90 % учнів! Завдяки цьому, він, мабуть, і став педагогом. Пізніше, коли сам попрацював учителем, згадуючи свою вчительку, він зрозумів слова Сухомлинського: «Своє серце віддаю дітям!», бо «з кожним випуском відриваєш щось від себе, від свого серця» - говорить він. «Про-

фесія вчителя – це діагноз. Вона дуже жертовна, від бога! А ще – шкідлива та не дуже оплачувана». Впродовж години Борис Михайлович відповів на десяток найрізноманітніших запитань. Юні журналісти поставили питання також і про проблему дитячих садків: ще до народження дитини батьки мають займати чергу в дитсадок, аби їхня дитина туди була зарахована. На це Борис Жебровський відповів з гумором: «Давайте домовимось: якщо у вас будуть діти, ми вам з дитсадком допоможемо!» Наприкінці зустрічі Борис Жебровський отримав подарунки від лідерів учнівського самоврядування: кубок «Лідер-2012», збірку з пам’ятними фотокартками, та жовтий галстук лідера. Також Борису Михайловичу подарували альманах з кращими учнівськими роботами про вчителів У свою чергу, Борис Михайлович попросив старшокласників подумати над запитанням: «Щоб ви могли зробити для вашого самотнього старого вчителя?».

Наталія ЛАГОДИНСЬКА

27 жовтня у Київському Палаці дітей та юнацтва пройшли міські фестивалі авторської ляльки та витинанки «Витинанкові візерунки», присвячені вшануванню творчої спадщини Т. Г. Шевченка «Вінок Шевченку». У фестивалі взяли участь вихованці позашкільних навчальних закладів та шкіл міста. Учасники представили свої роботи на виставці, власноруч виготовили ляльку-мотанку та витинанку,

Один світ, один дім, одне серце

Я живу від ЗОСі до ЗОСі Хто не знає, що таке ЗОСя і «з чим її їдять», той, мабуть, нічого не розуміє у журналістиці. «Золота осінь Славутича» – це фестиваль дитячої демократії, телебачення та творчості. Навіть «гугл» знає про ЗОСю, що вже й казати про юних журналістів, які хочуть показати себе і своє місто. За час існування фестивалю багато чого змінилося, однак незмінним залишилася любов до нього не тільки учасників й жителів невеликого міста Славутич. Для них цей фестиваль дитячої творчості – одне з найбільших осінніх свят. У нашому Київському Палаці дітей та юнацтва підготовка до ЗОСі починається ще з «Прес-весни». Так і живемо: від «Пресвесни» – до ЗОСі й від ЗОСі – до «Пресвесни». Ті, хто були у Славутичі, прекрасно знають: ці 3 дні стають незабутніми у будьякому разі. Адже хороша компанія, натхнення і позитивна атмосфера – це основа добре проведеного часу. А якщо ви ще й отримуєте перемогу в конкурсі, берете участь у кольоровому братанні і вперше відчуваєте себе журналістом «89 левела», верстаючи командну газету за добу, - цей фестиваль точно запам’ятається надовго! Ось і в цьому році уже в дев’ятнадцятий раз ЗОСя зустріла гостей з усієї України і ближнього зарубіжжя. Команда київського «ЮН-ПРЕСу», як завжди багаточисленна і налаштована на перемогу, провела ці 3 дні, працюючи над конкурсним завданням і встигаючи відпочивати. З перших хвилин фестивалю у кожного з’явилися нові знайомства, але й багато хто радісно зустрічав давніх Славутичанських друзів. Директор фестивалю, Ніна Єрьоміна, привітно зустріла всіх учасників, трохи згодом ЗОСівці вже знали теми своїх конкурсних робіт. Дехто з наших побував на ЗОСі вперше, інші приїздять сюди постійно заради роботи над собою і нових знайомств. Але точно можна сказати одне: ніхто не повернувся додому без хороших емоцій і перемоги. Можливо, не формальної перемоги, але перемоги над собою, над страхами, які притаманні будь-якому практикуючому журналісту. Деякі відчули смак командної

склали композиції з виготовлених ляльок. Для педагогів і батьків пройшов майстер-клас sз народними майстрами та круглий стіл, в якому взяли участь член Спілки художників України Василь Корчинський та молодший науковий співробітник інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М Рильського Зінаїда Косицька.

Щороку у вересні більш ніж 100 країн світу відзначають Всесвітній день серця. У 2012-му році в Україні цей день припав на 29 вересня.

роботи, а інші зрозуміли власні помилки і прагнули особистого журналістського зросту. Крім того, найспритніші встигли побувати на чудових концертах відкриття і закриття фестивалю, концерті гурту «С.К.А.Й.», запрошеного мером Славутича Володимиром Удовиченко, а також запустити у небо 190 китайських ліхтариків у честь 19-ліття ЗОСі. Окрім того, у місті відкрили пам’ятник під назвою «Білий ангел» на честь 25-ліття Славутича. Що вже й казати про нічне святкування перемоги у закритому клубі «Манхеттен». Без сумніву, продуктивна праця породжує продуктивний відпочинок! Дуже приємно, що нашим керівникам вдалося відмітити перемогу разом із нами. З самого початку другого дня фестивалю на учасників чекало традиційне «кольорове братання». І діти, й дорослі, обирали колір фарби, який їм найбільше до вподоби і кожен, хто проходив центром міста, ставав різнокольоровим. Столична команда брала участь у всіх номінаціях, заявлених на конкурс: преса, телебачення, радіо, фото, ІТ-проект. І нам справді є чим пишатися: половину нагород ми привезли із собою додому! Преса за

добу мала зверстати газету, фотографи – зробити шикарні фото за темами, які витягли методом жеребкування, телевізійники – змонтувати невеличкий фільм про життя на ЗОСі, радійники – створити радіопередачу, «айтішники» – власний сайт і з матеріалами учасників фестивалю. Кожна команда везла з собою домашнє завдання і, крім того, «ЮН-ПРЕС» показав усім, що таке справжній клас, створивши газету у електронному форматі – мультиму. Отож, зустрічайте переможців! Ми отримали нагороди: фото – Гран-прі, радіо – Гран-прі, ІТ-проект – ІІ місце, а також спецпремія за «ноу-хау» в журналістиці! Щиро вітаємо переможців і сподіваємося, що наступного року ЗОСя так само гостинно зустріне київську команду, а ми, в свою чергу, намагатимемось привезти з собою винагороди з усіх номінацій! P.S. Ми живемо від ЗОСі й до ЗОСі. Це і є справжнє журналістське життя.

Відсвяткували День позашкільника 20 листопада у Національній опері України імені Тараса Шевченка відбулося міське свято «День позашкільника». Головне управління освіти і науки продовжує традицію проведення в місті Києві свята «День позашкільника». У рамках свята було започатковано акцію «Театр - дітям» за підтримки Голови Київської міської державної адміністрації Олександра Попова та дирекції Національної опери України. З вітальним словом до позашкільників зверну-

лися: начальник Головного управління освіти і наукиОксана Добровольська, заступник голови КМДА Ленонід Новохатько, генеральний директор Національної опери України, народний артист України Петро Чуприна, головний режисер Національної опери України, народний артист України Анатолій Солов’яненко. Національна опера України привітала працівників позашкільних закладів фрагментами з постановок «Наталка Полтавка» та «Мойсей».

Марина СУЧКОВА, Катерина КУПРІєНКО

«Один світ, один дім, одне серце» – девіз цьогорічної акції. Ця подія не стільки стосується любові,скільки тих, у кого хворий найважливіший життєвий орган. Всесвітня федерація серця закликає людей піклуватися про себе та своїх близьких. Правильне харчування, здоровий спосіб життя, відмова від алкоголю та тютюну – це запорука здорового серця. У парку імені Тараса Шевченка пройшла акція, організована волонтерським рухом «Академія здорових сердець», під час якої бажаючі могли зробити свій внесок у боротьбу з сердцевосудинними захворюваннями. Крім того в рамках заходу в парку «розквітло» унікальне «Дерево сердець України», яке ввійде до Книги рекордів України. На гілках цього дерева були розвішені паперові серця з показниками артеріального тиску учасників заходу. Також з цієї нагоди на Хрещатику відбулась акція-естафета «Кошик здорового серця». Цей проект заохочив усі куточки України та різні вікові групи. Під час цієї естафети представники кожної вікової групи подолали певний відрізок шляху, виконуючи фізичні навантаження, притаманні людям в їхньому віці: покаталися на роликах, долаючи різні перешкоди; пройшлися спортивною ходою; вивчили елементи бойових мистецтв та згадали як правильно проводити ранкову зарядку. В ході цієї естафети представники кожного регіону поклали корисний продукт до загальноукра-

їнського «Кошику здорового серця». Херсонщина, Черкащина, Закарпаття, Дніпропетровщина та Київ поклали у «Кошик здорового серця» такі продукти: мультизернову паляницю, сир, горіхи, кавун, гарбуз, кукурудзу, виноград, яблука, калину, моркву, буряк та зелень. Також, традиційно всі охочі могли виміряти свій артеріальний тиск й отримати консультацію кардіолога, взяти участь у вікторинах і конкурсах, отримати призи від партнерів акції. Завдяки цьому дню люди, хворі на серцево-судинні захворювання були забезпечені якісними і доступними ліками. Головна мета цієї акції – є підвищити обізнаність людей про небезпеку хвороб серця та заохочення до здорового способу життя. Серцево-судинні захворювання – головна причина смертності. Щорічно вони забирають 17,3 мільйона людський життів у світі, 400 тисяч українців помирають від інфарктів та інсультів. Щороку народжується чотири тисячі дітей з вродженими вадами серця. Основними причинами розвитку хвороб серця вважаються: підвищений рівень холестерину, надлишкова вага, тютюнокуріння, малорухливий спосіб життя та стреси. Для того, аби зберегти здоров’я, не обов’язково купувати дорогі ліки та закордонні продукти, просто варто займатися спортом і споживати продукти, якими багата наша земля.

Богдана АНТОНЮК

«Місто багатьох барв» 18 листопада відділ туризму та краєзнавства провів міську груорієнтування «Місто багатьох барв». Метою змагань стала спроба в активній та цікавій формі поглибити знання учасників квесту з історії міста-героя Києва. Колір нашого міста можна визначити за кольором його «зеле-

них зон». Саме парки, сквери та лісові масиви є окрасою нашого міста. В різні пори року вони роблять його зеленим, жовтим, багряним, білосніжним. Наші парки ми наповнюємо цікавими об’єктами, розташовуємо їх навколо історичних будівель та споруд, додаючи їм тим самим особливості та додаткових барв.

Квест проходив у відомих паркових зонах столиці: Хрещатий парк, Маріїнській парк, парк Слави. «Озброївшись» фотоапаратом, ручкою, блокнотом та компасом, вони вирушили назустріч цікавому світу історії древнього міста, київських таємниць та загадок.

3


мист-м­осень-зима_Layout­1­­21.12.2012­­11:48­­Page­4

М i с т - М

осінь, 2012

ЖиТТЯ ПАЛАЦУ

Знайомство з психологією

Добро там, де ти!

Київський Палац дітей та юнацтва – державний комплексний багатопрофільний позашкільний навчальний заклад. Він здійснює позашкільну освіту з усіх напрямів, визначених Законом України «Про позашкільну освіту»: науково-технічного, дослідницькоекспериментального, еколого-натуралістичного, художньо-естетичного, гуманітарного, туристськокраєзнавчого, фізкультурно-спортивного, військово-патріотичного, соціально-реабілітаційного, оздоровчого. Я вирішила познайомилася з одним із гуртків, а саме з гуртком психології. Керівник гуртка «Психологія ефективного спілкування», Вікторія Ігорівна Мітченко, розповіла, що її гурток розрахований на дітей і підлітків до п’ятнадцяти років. Заняття гуртка проводяться у ігровій та тренінговій формі. На заняттях діти вивчають основи спілкування, разом із керівником шукають вихід із різних життєвих ситуацій. Дівчата, які займаються в цьому гуртку, кажуть, що психологія змінила їхнє світосприйняття, і що вони в захваті від відвідування гуртка. Свої перші заняття згадують з посмішкою: у перший раз, коли вони прийшли, було страшно, бо нікого ще тоді не знали і знаходилися в деякому незвичному для себе стані. В майбутньому деякі з них бачать себе психологами, а дехто – музикантом-ударником, а психологія – це просто заняття «для душі». Викладач відверто зізнається, що більше їй до вподоби працювати з маленькими дітьми, оскільки раніше вона працювала вчителем початкової школи. Але зі старшими теж цікаво. Вікторія каже, що знання психо-

логії допомагає їй у буденному житті: в стосунках з сім’єю, та й просто в стосунках із людьми. Молоді психолог радить бути більш добрими та терплячими. А якщо й виникають стресові ситуації, то просто потрібно закрити очі і уявити собі власне, особливе місце, в якому ти відпочиваєш душею.

Наталія ЛАГОДИНСЬКА

Культура епохи Ренессанс Гурток «Історичної Реконструкції» та клуб «Родовід» відділу туризму та крєзнавства зібрав гуртківців Палацу, дітей та дорослих, студентів та молодь на цикл лекцій студії вишуканих мистецтв «Культура епохи Ренессанс». Читання відбулися 16 грудня 2012 року об 11:00 в Київському Палаці дітей та юнацтва, у медіа-залі на другому поверсі. Лекції проводили викладачі гуртка «Історичної реконструкції» КПДЮ, актори театру історичного танцю «Алеандра», та спеціально запрошені гості.

У Палаці відбувся III Міжнародний фестиваль «ДоброТи». Головний його організатор – Міжнародна громадська організація «Лагода» – дала змогу навіть дорослим відчути себе дітьми, адже ці два дні були насичені добротою, посмішками, дитячим сміхом та веселощами. Метою фестивалю був поштовх задуматися над тим, що хорошого кожна людина може зробити для інших. У холах Палацу розкривався барвистий світ творчості: проходили майстер-класи з виготовлення слов`янської ляльки-мотанки та різних оберегів, гри на флейті, макраме, плетіння стародавнього слов’янського оберегу, орігамі, каліграфія або написання ієрогліфів, тощо. Це була гарна нагода чомусь навчитися, а зроблене власноруч забрати додому і комусь подарувати. Привертало увагу виготовлення еко-торбинок, проходили виставки малюнків і фотографій дітей з різних країн, основною темою яких було добро і чуйність до оточуючих. У рамках фестивалю відбулися «круглі столи» та інтернет-конференції, де обговорювалися такі соціальні теми як: ««Інтернет доброти», «Інтелект-центр», тощо. Учасники і гості «ДоброТи» переглянули театралізовані вистави «Притча про Совість» і «Про крижинку» за мотивами творів пись-

Олександра: «ВИСОТИ ВИРИВАЮ ЗУБАМИ!» Олександра Сервецька – випускниця «ЮН-ПРЕСУ» 2010 року

Кор.: Як ти потрапила до«ЮН-ПРЕСУ»? Олександра: Якщо пам’ять не зраджує, я тоді навчалася у 8 класі (зараз Саші 19 років). По правді сказати, потрапила випадково. На початку року однокласниця, з якою мене часто порівнювали, сказала, що хоче бути журналістом. Я зі своїм синдромом відмінниці, відставати не хотіла, і почала шукати якісь курси. У школі натрапила на оголошення від КПДЮ – так усе і відбулося. Кор.: Пам’ятаєш свій перший день у Палаці? Хто був твоїм викладачем? Олександра: Я чітко пам’ятаю день, коли записувалася. Скоріше за все це була середа. Я дуже боялася, соромилася, тому взяла з собою маму. Одразу натрапила на Олесю В’ячеславівну Катрич та й записалася до неї на гурток «Основи журналістики». Кор.: А чому боялася? Ти була замкнутою дівчинкою? Тобі «ЮН-ПРЕС» допоміг якось

4

розкритися? Олександра: Не можна сказати, що я була замкнута… Просто стидалася того, що мала і нічого не знаю. Осуду, мабуть, якогось боялася… «ЮН-ПРЕС» дав дуже багато: по-перше, – це вибір професії. По-друге, це вміння спілкуватися з незнайомими тобі людьми, переборювати якісь страхи. Саме в «ЮН-ПРЕСі» я розкрилася як особистість! У школі такому не вчать і слава Богу, бо там би в рамки заганяли… А тут ти проявляєш себе такою, якою ти є. Звичайно, в «ЮН-ПРЕСі» лишилося чимало знайомих, які можуть стати колегами, можливо партнерами в бізнесі, це вже час покаже. Кор.: Ти збираєшся продовжувати працювати в журналістиці? До речі, ти вже працюєш? Олександра: Сподіваюся, що моє бажання бути журналістом не зникне. Моя проблема полягає в тому, що я чітко не знаю, в якому на-

прямі хочу працювати: чи це буде радіо, чи телебачення, чи друкована преса… На офіційну роботу влаштуватися не вдалося, бо навчаюся на стаціонарі. А практикувалася трохи в Інтернет-виданні, була позаштатним кореспондентом на радіо, в деяких виданнях друкувалася, але вважаю, що ще дуже мало зробила, щоб мрія стати справжнім журналістом здійснилася. Кор.: А ніколи не виникало такого враження, що тебе використовують? От ти працюєшпрацюєш, а гонорари - маленькі... Олександра: Ну, скажемо так: що таке гонорари – я майже не знаю. Відчуття завжди таке було, бо працювала лише для власного досвіду. Я давно сказала собі, що не варто сподіватися на те, що ти прийдеш кудись влаштовуватися на роботу чи просто на практику, і перед тобою гопака танцюватимуть. Якщо хочеш чомусь навчитися, або досягнути певних висот – треба виривати зубами, бо це потрібно тільки тобі, а не тим тьотям і дядям – у них усе і так є. Кор.: А як ти вважаєш, наскільки реально без зв’язків пробитися і стати відомим? Які ти можеш дати поради початківцям, дітям, які щойно прийшли до «ЮН-ПРЕСу»? Олександра: Теоретично, без зв’язків пробитися можна, але як показує практика – це важкувато… Хай ти триста разів будеш круто писати, тебе не візьмуть на роботу, якщо чиясь племінниця, сестра або ще хтось прийде і скаже, що хоче тут працювати. Але не треба думати, що все так погано. Хто шукає, той знайде. Завжди треба йти до останнього. Якщо взявся за будь-яку справу, будь ласкавий, доведи до кінця, навіть якщо втратив інтерес. Початківцям раджу не здаватися. Завжди пробувати писати на ті теми, які не дуже цікавлять, так ви набиваєте руку. Не будувати примарних надій. Не чекати, що хтось

менниці Анастасії Нових. Було представлено кращі роботи другого М��жнародного конкурсу соціальних роликів на різні теми. Для юних талантів був організований конкурс сценаріїв і анімаційних фільмів, у якому взяли участь автори не лише з України, але і з Россії, Казахстану, Чехії та Білорусі. До речі, соціальний відеоролик дитячої телестудії «Юнь» ІТА «ЮН-ПРЕС» було визнано найкращим. За словами одного з організаторів фестивалю, представника МГО «Лагода» Олега Руденка, основною ідеєю фестивалю є відновлення культурних цінностей, намагання довести людям, особливо молодим, що гроші у житті не основне, головне – це добро! І воно залежить від тебе, тому і гасло фестивалю: «Добро там, де ти!» За два дні роботи фестивалю його відвідали майже 10 тисяч дорослих маленьких гостей. У такий спосіб організатори хотіли принести в цей світ більше добра і посмішок, і таким чином показати людям, що як не крути, у нашому житті завжди залишаєтся часточка добра!

Олекандра БІєЛУХА, Настя ВОЛОШКА

зробить все за вас, бо як кажуть : «Якщо хочеш бути щасливим – будь ним». Так і тут: «Хочеш бути журналістом – будь ним». Кор.: Чи не дратує тебе, коли студенти, які ще ніде не працювали називають себе журналістами? Чи не занадто голосно це звучить? Сама як себе називаєш? Олександра: Сама себе журналістом рідко можу назвати. Вважаю це несправедливим по відношенню до тих, хто дійсно такий. Я завжди кажу «майбутній» або «псведожурналістка». А на рахунок студентів, ну іноді дратує, алето їхня справа. Кор.: Що є для тебе вершиною журналістики? Олександра: Складне запитання. Мабуть, коли ти пишеш, знімаєш і тобі це приносить такий кайф! А потім бачиш, що це ще подобається іншим і це кайф помножений на 2! А якщо до цього всього твоя праця приносить пристойні гроші – мабуть, це і буде вершиною. Кор.: Ти вже думала про те, як будеш поєднувати сімейне життя й журналістику? Як гадаєш, це можливо? Олександра: Деякі думки проскакували. Вважаю, роботу з якимсь ненормованим графіком: типу сьогодні ти додому йдеш о 17.00, а завтра о «23.00», важко поєднати з життям, в якому вже є діти. Тому на проектах/програмах треба «настрибатися», понервуватися і перехворіти в молодості, але пройти цю школу. А далі заспокоїтися, і знайти більш спокійну. Кор.: То ти вже вирішила, що для тебе на якому місці? Олександра: Важлива сім’я... Можна вийти заміж і вже в шлюбі реалізовувати свої професійні цілі... А таке питання, як діти, трошки відкласти на потім. Кор.: Ти молода, емоційна! У тебе ще достатньо часу для того, щоб прийняти правильне рішення. Скажи читачам, чому треба починати працювати змолоду та йти до «ЮНПРЕСу»? Що це їм дасть? Олександра: «ЮН-ПРЕС» дасть шанс не змарнувати час. Дізнатися багато чого нового. Можливо, побороти юнацькі комплекси. «ЮНПРЕС» – це хороший страт не тільки для журналістики. Набуті там знання ви зможете застосувати в школі, коледжі, виші.

Юлія КОСТЕНКО


мист-м­осень-зима_Layout­1­­21.12.2012­­11:48­­Page­5

М i с т - М

осінь, 2012

«Київ крізь призму журналістики» 24 листопада в інформаційно-творчому агентстві «ЮН-ПРЕС» Київського Палацу дітей та юнацтва відбувся перший етап конкурсу «Журналістське розслідування «Київ крізь призму журналістики», в якому взяли участь юні журналісти та краєзнавці. Київ – одне з найбільших міст світу – залишається вічно молодим. Він завжди в русі й розвитку, завжди дивиться в майбутнє! А допомагаємо йому в цьому ми – юні журналісти, юні кияни! Про Київ можна писати все, можна досліджувати всі аспекти культурного і соціального життя нашої столиці. Тема, якою ти цікавишся, яка тебе хвилює, і яка для тебе важлива - вже є дослідженням або, навіть, розслідуванням. Всі люблять своє місто, але кожен бачить його по-різному. Комусь цікава його історія, комусь – культура, а хтось вивчає саме життя в ньому. «Київ крізь призму журналістики» дає змогу побачити чим цікавиться сучасна молодь, та що хвилює молодих журналістів. Ми побачили щось нове для себе. Хоч здається, що знаємо Київ, та для нас відкрилося стільки нового, незнайомого і невивченого! Донести важливу тему або проблему до інших, показати щось нове, проявити свою творчість, патріотизм до свого рідного міста, ерудованість і кмітливість, знання історії та сучасності Києва – було головним прагненням учасників журналістського розслідування. Юні журналісти намагалися розкрити

дуже цікаві та актуальні теми з життя Києва: «Київ шахрайський», «Київ героїчний (оборона та звільнення Києва, київське підпілля, розгромлений німцями 8.04.1944 Дарницькій вокзал», «Адреналін молоді – здоровий і нездоровий», «Київ екстремальний», «Таємниці київських тунелів 30-х років», «Колесо огляду» – візитка столиці», «Київ містичний», «Київ і апокаліпсис», «Київ в ритмі Пустфесту» та інші. Головне – не просто розкрити тему, але й знайти нове, невідоме, зацікавити не лише своїх ровесників, а й серйозних експертів. А в їх серйозності сумнівів не виникає. Це відомий історик, києвознавець, журналіст Віталій Ковалинський, журналістка газети «Молодь України» Лариса Самійленко, директор видавництва «Варто» Олена Насирова, президент Міжнародної асоціації фортифікаторів «Цитадель» Павло Нетьосов, експерт-пошуковець МАФ «Цитадель» Дмитро Суховєй, журналіст газета «Вечірній Київ» Григорій Мельник. експерти-пошуковики військовоархеологічного пошукового клубу «Дніпро-Україна» Олександр і Тамара Велінські, кандидат історичних наук, генеральний директор проекту «Молодіжний журнал «Стіна» Наталя Костилєва, історик, керівник Клубу

Всесвітній день захисту тварин відзначається і в Україні. Майже в усіх містах проходить багато заходів, присвячених «братам нашим меншим», серед них – акція скорботи «Пробач мені, чотирилапий друже», організована Асоціацією зоозахисних організацій України. Мета акції – привернути увагу до варварських убивств тварин на вулицях українських міст. Зоозахисники запалюють сотні свічок, виклавши ними слова «Пробачте нас». Призвідники акції кажуть, що вони щороку організовуватимуть такі заходи, поки в Україні не почнуть дотримуватися Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», прийнятого ще 2006 року, який забороняє жорстоке ставлення до тварин. Людина оцінює інші живі створення крізь призму власного світогляду. І бачить таким чином значно спотворену картину. Ми ставимося до них звисока через їх неповноцінність, через їх трагічну долю народитися в нижчій життєвій формі в порівнянні з нашою. І тут ми припускаємося величезної помилки. Вони обдаровані такою мірою витонченості почуттів, яку ми втратили, або навіть ніколи не мали. Вони – не підлеглі. Вони – інші нації, захоплені разом і з нами в полон часу і життєвих обставин. Для більшості з нас стосунки з тваринами передбачають спілкування з одним або декількома домашніми улюбленцями. Звичайно, перш за все, тварини служать людям як компаньйони. А чи думали ви, звідки беруться наші домашні улюбленці? Розплідники - це низькобюджетні комеційні

-­«Родовід» відділу туризму та краєзнав-

ства КПДЮ Надія Нестеренко, журналіст, біоенергетик Юлія Мечникова. З одного боку, експерти дуже сильно, можна сказати, «тиснули» всіх учасників, не давали їм не те, що розкрити тему, але і просто показати свою ідею. Але з іншого боку, кожен з них давав унікальні, яскраві поради як краще подати, сформулювати і сформатувати свої матеріали , де шукати інформацію, на що більше й насамперед звернути увагу. З цього приводу між самими експертами навіть виникали не дебати, а суперечки (мало до бійки не доходило – а ми обурюємося подіями в Раді). Але ж як стимулює! І, водночас, експертам варто бути більш толерантними до дітей, зважати на те, що це – не дорослі журналісти, а, в першу чергу, діти. Жодного учасника не оминуло невпевнене та тривожне відчуття, коли ти презентуєш свою тему, намагаєшся донести її важливість та актуальність перед молодими журналістами та експертами. Звичайно, всіх критикували, але це потрібно для стимулу подальшої роботи над своїм проектом. Експерти оцінювали наші роботи, давали поради, та не було переможців чи переможених. У цьому конкурсі журналісти брали участь не для визначення, хто ж найкращий, а для власного задоволення. Бо так цікаво відкрити щось нове в рідному місті, зануритися в його життя! Пошуковці організували для майбут-

ніх журналістів виставку піднятого на полях боїв за Київ озброєння та обмундирування, інформацію про відновлення, реконструкцію ДОТів. Кращі конкурсні роботи будуть розміщені на порталі журналу «Стіна» та сайті Головного управління освіти й науки міста Києва. А на початку конкурсу відбулася цікава гра-майстер-клас «Журналістський експрес». На станції «Книгоград» учасники гри отримали майстер-клас від директора молодіжного журналу «Стіна» Наталії Костилєвої, помандрували радіохвилями Києва разом із майстром радіоспорту міжнародного класу Юрієм Малиновським, створювали символіку конкурсу-фестивалю

Пробач мене, чотирилапий друже… 4 жовтня в усьому світі відзначають День захисту тварин, який має дуже цікаву історію. Багато віків тому жив святий на ім’я Франциск Ассизький. Він усіляко допомагав всім, хто мав таку потребу, у тому числі й братам нашим меншим – тваринам і птахам. Він вваж��вся покровителем і захисником усіх тварин на Землі й закликав до цього людей. Як свідчать легенди, Франциск Ассизький володів незвичайною здатністю: він міг спілкуватися з дикими звірами їх мовою. Вони слухали його, і при потребі навіть захищали. Святий стверджував, що все, що створено природою, має дуже велику цінність і значення.

підприємства, які вирощують собак для продажу. На задньому дворі цих підприємств тварини часто утримуються в багнюці, в тісноті, без ветеринарної допомоги або можливості спілкуватися зі світом.

У собак, що пройшли розплідники, часто виникають фізичні і психологічні проблеми в процесі розвитку. Щороку приблизно 25 мільйонів тварин стають безпритульними. Серед них 27% - породисті. Багатьох бездомних тва-

під керівництвом тележурналістки Наталії Шульги, знайомилися з роботою пошуковців та фортифікаторів, вивчаючи героїчні сторінки історії Києва, разом із викладачами відділу біології Наталією Моргун та Іриною Шулежко подорожували столичними парками. На початку лютого юні журналісти й краєзнавці намагатимуться більш повно розкрити Київ через призму журналістики

Богдана АНТОНЮК, Наталя ПЛОХОТНЮК

рин викидають на вулицю їх власні господарі. Здебільшого вони там і гинуть. Через брак місця їх змушені вбивати. Апофеозом всього цього є те, що майже 50% всіх тварин здані в притулок їх власними господарями. Багато людей уникають відвідувань притулків, тому що це завдає їм психологічних травм. Але причина, через яку тварини переповнюють ці місця, що наводять тугу, в тому, що люди відмовляються стерилізувати своїх домашніх тварин. Можливо, вони хочуть, щоб їхні діти коли-небудь побачили диво народження життя. Але в тих випадках, коли родина вже не може утримувати тварину, це призводить до сумних наслідків. Можливо, одне з найскладніших питань, яке повинна ставити собі людина - чи можемо ми тримати тварин, враховуючи їхні потреби? Чи утримуємо ми тварин, враховуючи їхні інтереси, чи ми експлуатуємо їх? Відповіді на ці питання, можливо, залежать від дбайливості господарів і їхні здатності забезпечувати відповідні умови для своїх вихованців. Більшість людей байдужі до страждань тварин. Для тварин єдина надія на майбутнє – знайти собі місце в людській культурі, яка тільки вчиться бути чутливою до того, що відбувається за її рамками. Ми повинні навчитися співчувати. Ми повинні навчитися, дивлячись в очі тваринами, відчувати, що їх життя має цінність. Тому, що вони живі.

Катерина КУПРІєНКО

К і нол ог і я: мистецтво дружити з собаками «Тільки людина, у якої є собака, почуває себе людиною. Цифри не брешуть. Порахуй, скільки людей на тебе налаяли і скільки собак. Купи собаку. Це єдиний спосіб купити любов за гроші» Яніна Іпохорська Ні для кого не секрет, що найкращим другом людини — є собака. Знаходити школярам спільну мову з чотирилапими товаришами допомагають в Київському Палаці дітей та юнацтва на гуртку «Кінологія». Заняття проводить Анастасія Сергіївна Саакян. Викладачка — молодий, енергійний, досвідчений кінолог. Разом зі своєю бельгійською овчар-

кою Інді вони два роки поспіль здобувають ІІ місце на Всеукраїнському Чемпіонаті з фрістайлу з собаками. А також І й ІІІ місця з фрісбі в різних нормативах. — «Моя мрія — виграти Чемпіонат світу з фрістайлу зі своєю улюбленицею» — каже Анастасія Сергіївна. Але не зважаючи на стільки перемог, Інді не бере участь у виставках собак, адже вона спортивна переможниця, а не гламурна виставкова модель. За ці два місяці занять юні кінологи вже знають, яку породу собак краще тримати вдома. — «Я раджу купувати собаку середнього зросту. Адже маленькі та великі породи коштують не де-

шево», — рекомендує Руслан Лагутін. —«Якщо ви купуєте службову собаку в якості домашньої, не слід намагатися займатися її спеціальним дресируванням за вашим власним методом. Дресирування таких собак — справа досить складна, тому її можна і потрібно довірити тільки фахівцеві-професіоналові. Також при виборі породи слід врахувати, що дуже великі собаки живуть менше», — Анна Федорушко, 15 років На заняттях гуртка можна дізнатися механізм дресирування собаки; той факт, що абсолютно всі породи піддаються дресируванню, але для кожної потрібен свій підхід;

що 90 % собак неправильно навчені і ще багато цікавого. «Собаки теж сміються, тільки вони сміються хвостом». Макс Істман Та якщо у вас немає пса — це не біда! Адже на уроках викладається теорія, основи кінології, даються поради, як доглядати за вихованцем і готувати його до участі у виставках,

а також кілька практичних дресирувань. Тож, якщо у тебе з’явився чотирилапий друг і ти хочеш його виховати, якщо хочеш стати видатним кінологом, або домовився з батьками за хороші оцінки про собаку, тоді ми з радістю чекаємо на тебе!

Марія ЛОПУШІН

5


мист-м­осень-зима_Layout­1­­21.12.2012­­11:48­­Page­6

М i с т - М

осінь, 2012

Діти з очима дорослих «Війна – це не лише урок з історії» Саме це хочуть донести підростаючому поколінню автори документальної фотовиставки «Війна краде дитинство», яка відбулася у Національному художньому музеї України. . На виставці презентовано унікальні кадри з гарячих точок провідних фоторепортерів сучасності – єфрема Лукацького і Олександра Глядєлова, Берната Арманга і Амі Вітале. Проект присвячений дітям, які втратили щасливе і безтурботне дитинство – дітям, які постраждали від військових конфліктів у всьому світі. Військовий конфлікт – найстрашніше, що може статися в житті людини. А якщо війна увірвалася у життя дитини – тоді це словами описати неможливо. Саме тому роботи провідних світових фоторепортерів – найкращий спосіб пізнати та відчути біль тих, чиє дитинство – це страх смерті та почуття помсти за рідних. Друга Світова війна, трагедія Хіросіми і Нагасакі, війни в Афганістані та Іраку, сутички в Пакистані та Палестині, теракти в Беслані й Нью-Йорку… На жаль, за останні кілька століть людству довелося пережити дуже багато конфліктів, які потягнули за собою голод, хвороби, скалічені долі, смерті та страждання… Але найбільш сумним підсумком всього цього стало втрачене дитинство, яке повернути неможливо. На фотографіях різнопланово показані діти у різних країнах під час військових дій. У їхніх очах відображені різні почуття: жорстокість і ненависть, біль і страх, жалість і страждання… Але вони поєднані однією характерною і яскраво вираженою ознакою – у всіх дітей глибокі очі дорослих людей. Пережите і побачене змусило їх дуже швидко подорослішати, навчило жорстокості і вселило в юні душі і серця відчуття й бажання помсти, яке буде керувати ними у майбутньому. Фотографії показують дітей різного віку у різних життєвих обставинах. На одній з фотографій – звичайна на перший погляд записка маленької дівчинки з текстом «Я тебе люблю, мамо!», але уся трагічність у тому, що її матері вже немає в живих… На іншій фотографії – чотирирічна дівчинка, обійнявши свого дворічного братика, виводить його з місця військових дій. Сама ще зовсім маленька дитина, вона піклується про брата, оскільки розуміє, що більш ріднішого в них нікого немає. «Цей проект змінив мене, я почав більше цінувати те, що мені подарувала Доля – батьків, сім’ю, можливість гратися та навчатись», один із відгуків відвідувачив виставки після участі у проекті. Дійсно, навіть просто стоячи поруч із цими фото, і дивлячись на очі цих дітей, на вирази їх маленьких обличь – мурашки по шкірі. А як пе-

режити те, що переживають вони – важко навіть уявити. У 2-річної дівчинки, на фото Амі Вітале, очі дорослої людини. Та де там, навіть у дорослого таких зболених очей навряд побачиш. «Доченька, ещё весна пройдёт, и лето, а там и папочка твой приедет к своему ангелочку ненаглядному и буду тебя целовать долгодоло и много-много. Целую, твой папуля Валера. 26 марта 1986 год» Цього листа написав своїй донечці на День народження тато. З Афганістану. А через декілька днів він загинув під час військових дій. Трохи нижче під листом – фото чоловіка з маленькою донечкою на руках, яка вже ніколи не побачить свого татуся. А на фото поруч – дитя з Палестини, у нього пов’язка, на якій написано, що він хлопчик готовий віддати своє життя за мир. На інших фото – діти, які з дитинства спостерігають, як їхні батьки вбивають і самі з самого малечку вчаться тримати автомат у руках: щоб нападати чи захиститися? Діти, які змайстрували собі гойдалку з гільз та торпед. Вони усміхаються. Але їх посмішки такі стривожені ійхолодні… Дитя, яке втратило батьків. У нього в голові на все життя засіло одне слово: «Помста». І коли через багато років, до нього прийдуть, і скажуть: «Ми знаємо, хто вбив твоїх батьків. В тебе є можливість помститися. Ось адреса», йому буде байдуже, як воно там насправді. Адже в голові буде лише одне: «Помста…». На стенді пам’яті знищених міст Хіросіма і Нагасакі посередині крупним планом – фотографія старого і заржавілого дитячого велосипеда. Колись на цьому велосипеді безтурботно катався трьохрічний хлопчик. Аж раптом вибух атомної бомби… Коли батько знайшов маленьке безжиттєве тільце свого сина, то поховав його у дворі свого будинку разом з велосипедом, який останнім приносив дитині радіс��ь. Ще на одному зі стендів – фотографія дитячого малюнка. Тепер згадайте на хвилинку, що ви малювали у дитинстві: певне, сонечко, природу і щасливу усміхнену сім`ю. Ця дитина також намалювала людину з усмішкою і… автоматом у руках. На жаль, жорстоку реальність від дітей приховати неможливо. Для них зброя, кров та

вбивства стають звичними повсякденними явищами і це їх вже не жахає. На своєму короткому життєвому шляху діти побачили стільки бід, скільки, можливо, не пережило більшість дорослих, тому для них стають невідомі такі поняття, як щастя та мир… Проект уже був представлений у Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Донецьку, Сумах та Івано-Франківську. Фотографи, чиї роботи беруть участь у виставці, відомі на весь світ. Амі Вітале вдалося сфотографувати події у понад 75 країнах світу, вона була свідком насильства, руйнувань та громадянських конфліктів. Єфрем Лукацький перший і єдиний фотограф в історії країни став фіналістом Пулітцерівської премії. Він фотографував у Чечні, Афганістані, Іраку, секторі Газа. Олександр Глядєлов – єдиний фотограф в Україні, який постійно співпрацює з міжнародною організацією «Лікарі без кордонів». Він висвітлював військові події у таких гарячих точках, як Сомалі, Південний Судан, Нагорний Карабах та інших. Бернат Арманге у 2008 знімав спалахи насильства після виборів у Кенії. Також йому належать кадри нескінченного конфлікту між Ізраїлем та Палестиною. Його називають одним з кращих фотографів Associated Press. Зі слізьми на очах відвідувачі виходять з музею.. Хтось переоцінив життя. Хтось захотів бути фоторепортером в гарячих точках. У когось в голові спогади власної війни. Комусь захотілося подзвонити рідній людині і сказати, як сильно він любить та цінує її. А у когось в голові просте: «Дякую тобі, доля. Я люблю тебе, життя!»

Лист у минуле

Не повернулися, але знайшлися Мовчать в боях знищені ДОТи, в них кров’ю захлинулася війна. Бувають безіменними висоти, але всі солдати носять імена! Повинні носити, адже до тієї миті, коли смерть торкнулася до нього своїм крилом, у бійця було ім’я й прізвище. Недаремно кажуть: «Хто вистрілить у своє минуле з пістолету, тому майбутнє відгукнеться гарматою». Цей ДОТ № 186, який знаходиться майже в центрі села Чабани на південній околиці Києва, в серпні-вересні чорного від горя й гарі 1941-го мужньо стояв на смерть, тримаючи оборону Києва. До останнього бійця. Повернемося в ті страшні для нашого народу дні. 11 липня 1941-го німецькі війська 6-ї армії Вермахта підійшли до північнозахідної околиці Києва. На підступах до річки Ірпінь, сіл Білогородка, Буча, Ірпінь, Мостище розгорнулися жорстокі бої. Але взяти Київ з наскоку не вдалося. Ворог рушив в обхід, прориваючись до Києва через Фастів і Васильків. 30 липня противник наніс сильний удар силами трьох піхотних дивізій. Атаку німців повинні були стримувати зведений загін генералмайора Матикіна: спираючись на ДОТи КіУР, гарнізони яких на даній ділянці фронту складалися з бійців 28-го окремого кулеметного батальйону . Наші частини почали відходити за хутір Чабани. Місцями виникла паніка. Але радянське командування вжило заходів щодо відновлення положення: пошарпані роти і батальйони приводилися в порядок, вводилися резерви, організовувалися контратаки, посилилися дії радянської авіації в районі села Віта-Поштова. 5 серпня 44-а німецька кулеметна дивізія, взявши села Юрівку й Гатне, почала наступ уздовж Дніпра в районі Креме-

6

нище - Хотів. До кінця дня, незважаючи на знищення 15 ДОТів і ДЗОТів, 3 танків і захоплення 550 полонених і 1 зенітної гармати, ворог загруз у 1-й лінії оборони КіУР. Особливо дошкуляв німцям ДОТ № 186 на околиці Чабанів. Німці змушені були скинути темп наступу, щоб не оголяти фланги. Проте їм вдалося взяти штурмом хутір Чабани і знищити 2-й батальйон 132 танкового полку (танкісти воювали вже без своїх броньованих машин), 147-ї стрілецької дивізії. У цьому жорстокому бою радянські війська зазнали тяжких втрат. Захисники ДОТу №186 трималися з останніх сил. До тієї миті, пики німці на підігнали впритик до залізобетонної фортеці танк, підвівши його вихлопну трубу до амбразури ДОТу й пустивши чадний газ. 18 серпня радянським військам знову вдалося відбити у німців хутір Чабани і закріпитися в ДОТі № 186. Оборону цієї вогневої точки героїчно тримали аж до 19 вересня, до того моменту, коли німецькі війська взяли Київ. Захисники ДОТу № 186, бійці 28 окремого кулеметного батальйону капітана Івана Кипоренка, яким вдалося вціліти в «м’ясорубці» Київського укріпрайону, скоріш за все загинули в Баришівському «котлі». Понад 70 років героїчна фортеця стояла покинутою й бездоглядною. .Починаючи з 60-х років ДОТ використовувався як господарське приміщення. За-

СЮЗАННА КІРІНА,

вдяки цьому в ньому збереглися елементи внутрішнього обладнання, які на сьогоднішній день можна вважати по істині унікальними. З часом навколо нього виросли багатоповерхівки, а ДОТ, як самотній солдат, тримав оборону, зберігаючи пам'ять і останні крики своїх бійців. Нарешті, на честь 69-ї річниці визволення Києва від німецькофашистських загарбників Міжнародною асоціацією дослідників фортифікації «ЦиТАДЕЛЬ» та Чабанівською селищною радою було відреставровано. Урочисто відкрито музей «ДОТ № 186 Київського укріпленого району». Це третій ДОТ-музей, відкритий силами МАДФ «Цитадель» та селищними громадами Київщини за останніх два роки. Ентузіасти будують Пояс бойової слави по рубежах Київського укріпленого району (КиУР) разом з тими, хто не байдужий до нашої історії. На відкритя ДОТу були запрошені учасники й свідки страшних подій 1941 року. Емілії Іванівні Іванченко в ті дні виповнилося 15 років. Закінчивши столичну 8річку, дівчина пішла працювати

на кондитерську фабрику імені К.Маркса. З перших днів війни всі працівники фабрики - майже 2 тисячі чоловік - на чолі з її директором знаходилися в ополченні, обороняючи півленні рубежі Києва. В районі Голосіївського лісу в ході тяжких боїв загинуло майже все керівництво фабрики. З метою патріотичного виховання і популяризації вітчизняної історії вже сьогодні на базі відновлених споруд КиУРу проводяться безкоштовні екскурсії для школярів і студентів. Після відкриття музею в цьому ДОТі відбулася театралізована військова реконструкція подій серпня-вересня 1941-го року,. Так... Світ змінився. Змінився 186-й ДОТ. І ми всі трохи змінилися за ті хвилини бою проведені в листопаді 2012 року в селищі Чабани, поблизу 186-го ДОТ-а Київського укріпрайону... ДОТ, забутий повоєнними поколіннями, знов вигукнув кулеметним вогнем зі своїх темних амбразур.

Наталя ПЛОХОТНЮК

Любий тату! Я з болем розумію, що ти не прочитаєш мого листа, але відчуваю потребу в його написанні. Ще з раннього дитинства, коли я помітила, що в інших є батько, а в мене тільки мама, я мріяла тебе побачити, запитати: «Чому тебе немає поруч, коли ти так потрібен? Де ти і чому не з нами живеш? За що ти мене не любиш, що покинув? У чому моя провина?» І щодня, ідучи зі школи, я вдивлялася в машини, які стояли біля нашого з мамою будинку, і всім своїм маленьким серцем сподівалася, що з одної з них вийдеш ти, обіймеш міцно і залишишся зі мною. Що візьмеш на руки, як інші тати моїх подружок, затулиш своїми міцними плечима від усього поганого…Я не дочекалася…Ось і перше життєве розчарування. Проте я не ображаюся, не тримаю в душі зла. Я впевнена, що в тебе були на це, справді, дуже вагомі причини. Я не можу знати ті обставини, тому не маю права, тільки з гірких слів мами, з власних емоцій осуджувати тебе. Але мене давно мучить питання: «Чому батьків не можна вибирати, а батьки дітей можуть?» Ти жив у іншій сім’ї з моїми сестрами, братами, яких я, на жаль, мабуть, ніколи не побачу, а якщо й зустріну – не впізнаю, не здогадаюся, що в нас одна кров… Я багато років чекала хоч малої зачІпки, ниточки з того великого клубка, який ви з мамою заплутали, не подумавши про мене. Мріяла тебе просто побачити: цікаво, який ти, чи правду кажуть, що я на тебе схожа, чи справді в тебе такий характер, як мама, тривожачи свої давні рани, розповідала? Я б тільки подивилася, як на музейний експонат, над яким табличка: «Руками не чіпати!» і пішла, не чіпаючи ні руками, ні словами. Я б не потривожила! Якось їхала в поїзді, й випадково чи ні, моїм сусідом виявився твій знайомий і односелець – Міша. Я була дуже схвильована і щаслива! Спрагло вловлювала кожне слово про батька і , здавалося, ось-ось, і я досягну до першої дитячої мрії, до яскравої зірки, яка сяє, але не зігріває, десь далеко-далеко…Цілий тиждень я не могла підібрати слів, які б я тобі сказала. Я дивилася на зім’ятий папірець з твоїм номером телефону, як на святиню, боячись доторкнутися. Було страшно, що ти відмовишся спілкуватися, подумаєш, що я хочу від тебе якоїсь допомоги чи ще щось на кшталт того. Я ніколи не зможу пробачити собі цього тижня, цього шансу, яким я не скористалася. Тепер я назавжди не встигла! І всі слова не мають значення, як і цей лист…Рівно через тиждень, мене збудив телефонний дзвінок Міші, й, наче грім серед ясного неба, я почула, що тебе вже немає.

Юлія КІПАЦА НМУ ім О.О. Богомольця , студентки 1 курсу, 3 медичного факультету 2 групи Ткаченко Б.М. Студентський кв��ток серії КВ № 08936484 прошу вважати недійсним. Був загублений 23.10.12


мист-м­осень-зима_Layout­1­­21.12.2012­­11:48­­Page­7

М i с т - М

осінь, 2012

Відомі люди-Змії: Історії успіху Скоро Новий Рік. Сніг, ялинка, мандаринки, олів'є та інші чудові прикмети того, що свято наближається. До речі, у Китаї Новий Рік за традицією наступає тоді, коли владу над планетою бере та чи інша тварина. Про це говорить так званий Китайський гороскоп, і багато хто у нашій країні у нього вірить. За китайським гороскопом, 2012 рік пройшов під егідою Дракона, а наступний рік пройде під знаком Змії. Для усіх, хто цікавиться такими речами, не секрет, що люди, які народилися під знаком Змії, мають ті риси характеру, завдяки яким можна стати успішним, відомим, і головне - лідером. Таким людям притаманні почуття гумору, здібності до освіти, інтелігентність, мудрість. Згадайте легендарного змія Каа з мультфільму про Мауглі. Ці люди ніколи не опускаються до рівня пліток, цінують свій час і відповідають за свої слова. Такі риси характеру допомагають їм досягти успіху у всьому, що вони роблять. І ми можемо навчитися цьому ж у відомих Змій! Крістіан Діор Людина, у якої з дитинства було все, чого душа забажає. До тих пір, поки не померла його мама, а батько захворів на туберкульоз і втратив усі свої збереження. Але Крістіан не здався. Маючи

справжній талант, він продавав ескізи одягу та головних уборів за десять центів кожен, і дуже скоро вони з'являються на сторінках відомих французьких видавництв. А потім йому вдалося вмовити одного магната дати йому гроші для створення Будинку високої моди, а після показу першої колекції його речі почали користуватися шаленим успіхом! Але, звичайно, він чув у свою адресу не тільки схвальні вигуки, але й критикуючі. Та відомий кутюр'є притримувався одного правила:краще нехай тебе критикують на перших шпальтах, аніж хвалять на останніх. Його наполегливість і впевненість зробили його відомим дизайнером усіх часів. Одрі Хепберн У 2004 році журнал «Elle» назвав Одрі найкрасивішою жінкою планети. Її вва-

жають іконою стиля, на неї й досі хочуть бути схожими мільйони жінок у всьому світі. Усі казали, що вона не лише гарна, у ній присутній якийсь особливий шарм. Біля неї усім хотілося стати добрішими, кращими. І хоча багато хто шаленів від її акторського таланту, вона ніколи не хотіла грати у кіно. Її ціллю був балет. Вона готова була зробити для цього все, але її викладач сказала, що при її параметрах і досить пізньому початку занять вона ніколи не стане хорошою балериною. Та Одрі не здавалася. Саме під час її самостійних виступів у кардебалеті її почали помічати відомі режисери і запрошувати на ролі в кіно. І хоча Одрі Хепберн давно немає серед нас, але шанувальники й досі пам'ятають її девіз: «Життя пусте, якщо живеш лише для себе. Віддаючи, ти живеш». Опра Уінфрі Жінка, відома на весь світ. Перша афроамериканка, яка стала відомою, обігнавши за популярністю Елвіса Преслі та Супермена, і при цьому заробила шалені гроші. А все починалося із тяжкого й бідного дитинства, де Опру вихову-

метів – 19. І з усіх треба щось готувати . Якщо виконувати кожен урок у середньому по 20 хвилин, то три години в день треба витратити тільки на підготовку домашнього завдання. І це після уроків з восьми до чотирьох! ЗНО. Три звичайних букви. Але вони, немов вампір із фільму, вселяють жах у серця абітурієнтів. Жарти – жартами, а ось готуватися до ЗНО треба. Ще й батьки вважають, що сам нічого не вивчиш. «Усі кажуть, що вступити до вишу важко. Тому, сину, підеш на курси». Хм, добре, що хоч на швидкий курс з ядерних технологій Японії не записали. Звичайний вечір середи, п’ятниці чи понеділка. Приходжу о 19-й додому після курсів. Сідаю за уроки. Тіло

просить, здається, хоч чогось, крім завченого маршруту «дім-школа-курси-дім». Та де там! Мене ще чекають рівняння з алгебри, романтизм на фоні кровопролитних воєн Наполеона та ще купа всякої цікавої інформації, яку я все одно через день забуду. Щоб добре вчитися за програмою, треба забути про концерти, прогулянки з друзями, кафе, приємний відпочинок у повному спокої в недільний вечір у парку. Але ми не шукаємо легких шляхів. Будемо, як Стаханов у СРСР, по 15 норм за добу! Нічого, що 14 годин сидимо на одному місці. Здається, здоров’ю тут не позаздриш. Постійне навантаження на очі, спину, ноги, та й взагалі на все тіло за рік

перетворить будь кого із веселого одинадцятикласника на понурого абітурієнта з постійним головним болем. Я – абітурієнт 2013. І сподіваюся, що пройшовши крізь ДПА, ЗНО і мідні труби, я врешті решт, дочекаюся кінця цього надцікавого навчального року. Кажуть, після вступу відчуття – неймовірне. А ще воно краще в момент отримання першої стипендії. Що ж , надіюсь, що сподівання кожного збудуться, як вони збувалися в дитинстві на Новий Рік. І я, нарешті, буду за давньою традицією лякати ЗНО вступників наступного року.

Богдан ФЕЩАК

Алкоголята. Очевидне розуміння чи хімічна формула? Алкоголизм – это порождение варварства – мертвой хваткой держит человечество со времен седой и дикой старины и собирает с него чудовищную дань, пожирая молодость, подрывая силы, подавляя энергию, губя лучший цвет рода людского. Джек Лондон Всі ми стверджуємо, що алкоголізм – це погано, шкідливо. Але що ми робимо для того аби подолати це лихо? Вводимо закони стосовно вікового обмеження продажу алкогольних напоїв.

«

у кишені, врешті-решт ти можеш здаватися 16-річним, а насправді тобі ледве випонилось 14. По собі знаю. Потрапляючи в нову компанію, та ще й якщо в дорослу,

Алкоголяти — сполука загальної формули R-OM, де R – алкіл, а M - катіон металлу, формально — продукт заміщення атома протона гідроксильної группи спиртів іншим катіоном.

Але малі підприємці з тачками в переходах одразу ж з-під поли виставляють на свій «прилавок» ще більший асортимент. Забороняємо продавати пиво особам до 16 років. І тут поразка. Адже пивний алкоголізм розвивається в декілька разів швидше за інші тим паче, що в 16 років – це ще фактично дитина, тобто її організм ще не здатний опиратись цій, ніби легкій отруті. Доведено, що вживання алкогольних напоямїв особливо небезпечне в дитячому і підлітковому віці, коли ще не завершилося формування організму. У цей період у печінці відсутній спеціальний фермент – алкоголь-дрідногеназа, який розщеплює етиловий спирт на прості нетоксичні сполуки. Я вже мовчу про те, що не всі продавці є добросовісні та й паспорт не кожен носить

якось не хочеться бути «білою вороною». Та й жарти якісь не ті, а вже після першого келиха чи пляшки легше знайти спільну мову. Це все було не так давно. У мене й досі залишились знайомі з тієї компанії. Скажу, що половина з них щ й досі перехиляє за комір щовечора добру порцію алкоголю, інша ж частина, або, як-то кажуть, «взялась за розум», або «пересіла» на слабоалкоголку. На жаль, є й сумний випадок. Один зі знайомих, з тієї ж таки компанії, зараз в лікарні. Йому лише 19, а в нього відмовляє печінка. Не так давно вчені провели невелике дослідження біографій декількох сотень хворих, які лікувались від алкоголізму, виявили, що більшість із них почали вживати спиртні напої у віці 12-18 років. На лікування вони потрапили

Марина СУЧКОВА

Захоплюючий світ нанотехнологій

Contra spem spero Уроки. Це слово змушує подекуди не вставати з-за робочого столу по 14 годин на добу. Схоже на графік урядової особи, а не учня 11-го класу, чи не так? Ти вчиш, вчиш, вчиш і ще раз вчиш формулу з фізики. Повторюєш її десять, двадцять, а, може, й тридцять разів перед контрольною. І всім однаково, що ти ідеш не на фізмат. Їх не цікавить те, що логарифм і алгоритм не допоможе мені написати ЗНО з української й не додасть знань із подій 1917 року з історії. «Вам потрібен атестат» вночі у сні дзвінко гудуть слова вчителів. А по-моєму, нам треба кращу систему освіти. Щодня по 7-8 уроків. Навмисно зазираю в щоденник і підраховую кількість пред-

вала бабуся і саме вона навчила її читати і писати, за що жінка вдячна їй до сих пір. Мріючи стати викладачем, вона виступала на публіку, виступала як підліток проти насилля та інших жахливих речей, почала вигравати ораторські конкурси і завдяки цьому вступила до престижного вишу. Її помітили, почали запрошувати на роботу диктором, але Опра не впоралась. Читаючи про вулкани чи вбивства, у неї здригався голос від болю за людей. Така робота їй не

підходила, її звільнили. Але у неї вірили інші, і дуже скоро вона почала вести шоу для домогосподарок, піднімаючи рейтинг компанії, у якій працювала, вдвічі. Росла її популярність – росли й гонорари, які вона отримувала, і дуже скоро вона створила власне «Шоу Опри Уінфрі». Що характерне для цієї жінки – вона ніколи не прагнула стати багатою і змінити людей. Як зізнавалась вона у десятках інтерв'ю відомим журналам, її дитяча мрія – стати педагогом – дозволяла їй не оцінювати людей, а лише допомагати їм знайти себе. Її девіз: «Секрет успіху – в тому, що немає ніякого секрету. Працюйте – і ви досягнете мети». P. S. Але не варто забувати, що успіх залежить не тільки від того, хто ти по гороскопу. Не втрачай здатності бути працелюбним і любити те, чим займаєшся. Якщо змогли Вони - зможеш і ти. Варто лише поставити мету, вибрати шлях для її здійснення і сміливо вирушати їй назустріч. Нехай із невдачами і падіннями. У Них теж не одразу виходило. Все, що робиться – на краще. Роби це для саморозвитку, і не забувай приносити радість іншим. Тому крокуй вперед! Із наступаючими святами!

тільки у 25-35 р., маючи тяжкі ураження центральної нервової системи та внутрішніх органів, порушення психічної діяльності, в стані вираженої соціальної деградації. Наведу результати ще одного дослідження. Відбувалося воно під керівництвом А.В.Царенка, яким було виявлено тривожну тенденцію. Шляхом анкетування більше двох тисяч українських школярів було встановлено, що серед підлітків у віці 14-15 років періодично вживають алкогольні напої близько 30% опитаних, в 16-17 років їхня кількість збільшується в 2,7 раза і становить близько 80%. Для тих хто не знає нагадаю – Україна, насьогодні, на першому місці в світі за рівнем дитячого алкоголізму. Не так давно у нас, а саме в Києві, з’явилася КДМ (Клініка, дружньої молоді). Тут не потрібно приходити з батьками, не потрібно нічого афішувати. Анонімність людини гарантують, а всі послуги – безкоштовні. Тут надають консультації не лише наркологи, а ще гінекологи, психологи… Можливо, це і є те світло в кінці тунелю? Можливо ми починаємо вже звільнятись від тих кайданів, у які нас закувала залежність.

Світлана ОСТРОВЕЦЬКА

У книзі відомого американського дослідника Еріка Дрекслера «Машини творіння», яка стала бестселером наприкінці вісімдесятих років, розповідалося про прорив, що наближається в нанотехнологіях. Схвильовані читачі уявляли собі, що станеться з життям в усьому світі, коли люди почнуть створювати структури і механізми розміром не більше декількох мільярдних часток метра. Автор передбачав, що всього через кілька десятиліть будуть винайдені пристрої, здатні з атомів конструювати все що завгодно. Нещодавно вченим вдалося змусити наноутворення різної форми взаємодіяти один з одним за певною схемою і це дало підгрунтя вважати, що тепер можна серйозно думати про те, що раніше здавалося фантастикою. Крім того, конфігурація наноструктур визначає їх основні властивості: електро- та теплопровідність, здатність поглинати світло, зносостійкість і поведінку при контакті з іншими частками. Зараз вченими детально розглядаються різноманітні можливості застосування нанотехнологій у багатьох галузях техніки, науки, медицини і суспільного життя. Сучасні методи наноаналітики відкривають нові можливості в медичній діагностиці на рівні окремих біомакромолекул, клітин бактерій, вірусних частинок і вищих органів. Атомна силова мікроскопія (АСМ) – практично єдиний метод, що дозволяє, наприклад, просунути мікро-хірургію на нанорівень, відтворюваності та впливів на клітини, надати новий імпульс розвитку клітинних технологій. Саме для можливості зібрання спеціалістів галузі та надання можливості відкритого спілкування і налагодження зв’язків, була започаткована унікальна на теренах СНД Міжнародна конференція з елементами наукової школи «Сучасні досягнення біонаноскопіі». Вона присвячена біологічній мікроскопії високого розділення, а саме: скануючій зондовій, електронній, оптичній та флуоресцентній; питанням обробки даних і комп'ютерного моделювання, а також інноваційній діяльності в цих областях. Цьогорічне свято науки зібрало біля сотні учасників і відвідувачів та привернула увагу наукової громадскості Білорусії, Іспанії, Казахстану, Португалії, Росії, США, України та Франції, в першу чергу аспіратнів та молодих вчених. Вже вшосте захід проводився на базі центру колективного користування «Н а н о т е х н о л о г і я » Мос-

ковського державного університету імені М.В.Ломоносова. Голова оргкомітету конференції, гендиректор Центру перспективних технологій, доктор фізико-математичних наук, професор фізичного факультету МДУ Ігор Яминський, вважає, що природа створює основні будівельні одиниці живих організмів – нуклеїнові кислоти, білки, полісахариди, інші наноструктури – з точністю, недосяжною в теперішній час людиною в його практичній діяльності. Бактеріальна клітина є практично мінімальною формою живого організму. Про деякі особливості цьогорічної програми повідомив також відповідальний секретар конференції, кандидат фізико-математичних наук, науковий співробітник фізичного факультету МДУ Євген Дубровін: «З нових для нас тем в цьому році були представлені цікаві доповіді про поверхневий плазмонний резонанс для дослідження вірус-специфічних взаємодій Парасковією Болтовец, яка є старшим науковим співробітником Інституту фізики напівпровідників ім. В.Є. Лашкарьова НАН України та про скануючу п’єзоелектричну мікроскопію мікрокристалів амінокислот доктором наук Ігорем Бдікіним із університету Авейро, Португалія. Авторам кращих стендових доповідей і переможцям конкурсу зображень вручаються призи. В цьому році можемо привітати переможців конкурсу зображень «BioImage 2012», якими стали: інженер фізічного факультету МДУ Анна Протопопова, Лоскутов Олександр, що представляв Державний інжиніринговий центр ФБГОУ ВПО Московського Державного технологічного університету «Станкін» та Катерина Трифонова з біологічного факультету МДУ імені М.В.Ломоносова. Завдяки нанотехнологіям можна істотно розширити можливості використання альтернативних джерел енергії. Вчені вже протягом багатьох років намагаються замінити звичайні сонячні батареї, які виготовлено з кристалічного кремнію на більш дешеві аналоги. Вирішенням проблеми могли б стати органічні фотоелементи на основі полімерних матеріалів, якби їх ефективність не була такою низькою. Захоплюючий світ нанотехнологій відкриває свої таємниці завзятим дослідникам. Всіх небайдужих шукачів нового запрошує у свої лави наука про особливі властивості об’єктів наносвіту.

Оксана БУДНИК

7


мист-м­осень-зима_Layout­1­­21.12.2012­­11:48­­Page­8

М i с т - М

осінь, 2012

Та, що носить вірші в гаманці Хто я – питання з списку «Вічні філософські теми». В посібнику анатомії зазначено, що я Homo Sapiens – людина розумна, характеризуюсь прямоходінням. За гендерними відмінностями – жінка. Соціальній статус –середньостатистична студентка. Так можна продовжувати довго та це всього лише поверхні характеристики мене! І тому читаємо далі. Це не резюме для влаштування на роботу, тому буду відвертою! Я – це та, що носить вірші в гаманці, що співає на всю вулицю або метро «Osolemio», не маючи ніяких слухових та музичних даних, б'ється та дуріє посеред

студії з викладачем мистецтв за червону пастель. Та, що матюкається і ставиться до цього пофілософському. Я ніколи не осягну, що це не правильно. Та, що перефарбувалася в блондинку… Так, зовнішньо стала милішою, але рівень «брутальності» не зменшився. Я – це та особа яка не розуміє терміну «толерантність». Та, що любить людей, але не всі підходять під касту «люди» та, що любить ставити знаки оклику, воює з пунктуацією і вже в сотий раз міняє російську «е» на українську, з клавішею «і, ы» – та ж біда! Я – це та, що регулярно пропагує ідеї вегетаріанства, революції, рівності та

братерства, хоч сама забула, коли в останній раз була на акції або на зборах. Я – це саме та нехазяйновита дівчина, що абсолютно не вміє готувати і може генерувати лише геніальні ідеї. Та, що боїться дітей. Я – це та у кого гуманітарій і агностицизм мозку, та, що не вірить у кохання,але іноді перечить сама собі, бо досі не визначилася з його тривіальністю. Я– це та, кого вже забембало, що в цьому тесті майже всі речення починаються однаково плюс тут занадто багато «і»,багато «та». Наостанок, я – це та, що написала цей несуразний текст!

Легендарні Scorpions знову приїхали до столиці України попрощатися з фанатами. Після 46ти років творчості вони вирішили покинути сцену і вирушили у світове турне. Цього дня у Палаці спорту зібралося більше 11 тисяч відданих фанів Scorpions. Зал був забитий. Атмосфера рок-події охопила все місто. Концерт розпочався з виступу фіналіста шоу каналу 1 +1 «Голос країни» та переможця «Крим Мюзік Фест-2012» Олександра Оніфрійчука. 45-хвилинний виступ його групи «Strong Time» закінчився гучними оплесками, і розігріта публіка, що заплатила 300-5000 гривень за квиток, все ж вимагала появи своїх кумирів. Серед шанувальників гурту можна було зустріти людей різного віку і статусу. Найбільше запам'ятався чоловік, який, на перший погляд, потрапив на концерт ветеранів хард-року випадково – з вигляду це був класичний прихильник шансону. Тим не менш, саме він голосніше за всіх кричав: «Де Скорпи?». Після двогодинної затримки Scorpions вийшли на сцену. Виступ розпочали з одного з кращих хітів «Sting in the tail». Було видно, що у Львові, де рокери дали концерт напередодні трохи, вони вивчили українську мову. Клаус Майне майже без акценту привітався з публікою: «Добрий вечір, Київ. Ось ми і зустрілися. Як справи?» Виступ супроводжувався світловим шоу. В натовп зі сцени полетіли барабанні палички Джеймса Коттака. Група бездоганно відпрацювала двогодинний концерт, залишивши лише приємні враження. Настільки чисто і красиво звучав голос Клауса Майне вживу, настільки неймовірно злагоджено грав колектив, що публіка пробачила їм усе, навіт�� затримку концерту. Така якість звуку! Такі емоції! Список вимог учасників гурту Scorpions на період перебування в Україні розмістився на 60-ти сторінках. За інформацією організаторів концерту, в Україні відомі рокери пересувалися на автомобілях представницького класу. Конкретних вказівок щодо марок авто не було, проте всі

машини повинні були бути однієї моделі та одного року випуску. Жили рок-легенди в номерах класу «люкс» у п'ятизіркових готелях. Харчування колективу мало бути повноцінним і триразовим. Вся їжа не жирна, а єдина олія, яку дозволено було використовувати – оливкова. За умовами райдера, страви бажано було сервірувати на дорогому фарфорі та на свіжій скатертині. Крім того, у музикантів був вибір сирів і крекерів, а також всілякі спеції та приправи. Крім того, всі напої, що подавалися зіркам, повинні були бути охолодженими, поруч із ними завжди повинен був знаходитися лід – кількість останнього, як вказано в райдері, становила 100 кіло. Музиканти на окремому літаку привезли з собою 10 тонн апаратури. Загальна вага сценічного обладнання складала 60 тонн. Площа сцени, на якій виступав гурт, становила не менше 250 квадратних метрів, а довжина «язика», який вів до зали – 8 метрів. На майданчику мало бути 30 маленьких і 20 великих рушників. Причому не нових, а, як зазначають організатори, хоча б раз випраних, – так вони стають м'якшими. Уцілому ж музикантам потрібно було три гримерки: одна для фронтмена Клауса Майне, ще по одній для гітаристів і ритм-секції. Крім того, режисерові необхідно дві кімнати (в кожній мав бути бездротовий Інтернет), а технікам – приміщення на дванадцять персон. У холодильниках на концерті не було нічого надприродного: Клаус Майне спиртного не вживає, а гітаристи вимагали собі по пляшечці хорошого віскі, іншим вино і кілька пляшок місцевого пива, а також соки, мінералку, фрукти і сендвічі. Нагадаємо, що з 27 по 31 жовтня 2012 року в Україні пройшла друга частина фінального туру Scorpions – «Final sting», яка охопила Львів, Київ і Дніпропетровськ. Два роки тому гурт Скорпіонс вже приїжджав до Києва з прощальним концертом і був вражений підтримкою українських фанів. Через це другу частину прощального виступу вирішили повторити, але крім Києва, ще у двох містах.

Головний редактор: ОлександраГОРЧиНСЬКА E-mail: gor4inskaja@ukr.net Шеф-редактор: Наталія ПЛОХОТНЮК Верстка: Олександра ГОРЧиНСЬКА

8

29 жовтня на базі спортивно-оздоровчого комплексу ТОВ «Дивосвіт-плюс» відбувся Спортивний фестиваль лідерів учнівського самоврядування Києва «Кришталеві ковзани», ініційований Самостійним Об'єднанням Лідерів Оболоні «СОЛО». Ініціативу молоді підтримала не лише районна й столична освіта, а сам Голова Київської міськдержадміністрації Олександр Попов. У програмі фестивалю було веселе катання на ковзанах і різноманітні конкурси на льоду. Кожна команда отримала Сертифікат учасника Спортивного фестивалю лідерів учнівського самоврядування міста Києва «Кришталеві ковзани».

Анастасія БОВТАЛО

Scorpions: «Добрий вечір, Київ. Ось ми і зустрілись. Як справи?»

Це і сум, і радість одночасно. Це найочікуваніша подія у житті істинних шанувальників справжньої музики. Цей день у житті кожного рокера розпочався з думки: «Сьогодні. Це станеться сьогодні».

«Кришталеві ковзани»

Катерина КУПРІєНКО

«ТойХтоПройшовКрізьВогонь»

Мова про український фільм, який цього року номінований на премію «Оскар» як «Найкращий фільм іноземною мовою». «Історія, що не могла відбутися ні з ким, ніколи, ні за яких обставин, але відбулася і має документальне підтвердження »саме так говорить про свій фільм уся знімальна група. 30 жовтня 2012 року в Будинку Кіно відбувся перегляд фільму «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» з підтримки Спілки кінематографістів України. На перегляді фільму, а також на прес-конференції були вихованці Київського палацу дітей та юнацтва. Сюжет Історія про героя СРСР – українця, який у результаті життєвих перипетій потрапив до Індіанського племені, а згодом став його вождем. Історія відбувається на тлі військових подій. Іван Додока – головний герой, народився у Чернечому Яру. «У комедії шукайте драму, у трагедії комедію». Режисер і сценаристи фільму напевне знали цей вислів, бо у фільмі присутні комічні моменти від «голови до ніг». Найбільш романтичним, незвичайним, комічним було знайомство Івана Додоки з його майбутньою дружиною – Любов’ю. Брала верх і рішучість парубка, який, не знаючи ім’я нареченої вирішив одружитися з нею, зробивши пропозицію. І вона згодилась! Згодом, відмовляючи іншому, згадувала про свого «нареченого», з яким уже не думала зустрітися так скоро…Сюжетні повороти у сценарії були невимушеними, «реальними». За це спасибі сценаристам Денису Замрій і Костянтину Коновалову . Прес-конференція з командою знімальної групи Виконавець головної ролі з самого початку дав знати, що він - актор з великої літери. Дмитро Лінартович змусив слухача прислухатись до кожного його слова, одразу було видно, що на сцені справжній митець. Дмитро розповів про своє брейкерське минуле і надзвичайну любов до акторської справи. Як і будь-який актор, зазначив, що на знімальному майданчику він грає роль, а поза ним – залишається самим собою. «Мені не довелося грати іноземця з Канади, США, якогось індіанця, я грав українця. Було порівняно легко бути цим українцем, по-перше, через ментальність, по-друге, через те, що Україна – кмітлива, розумна нація, у майбутнє якої вірю!» Хотілося слухати і слухати виразну літературну українську мову кожного члена кінокоманди, адже команда знімальної групи україномовна. Актор головної

Газета «Міст-М». Наклад: 100 примірників. Свідоцтво про реєстрацію від 21.02.2002 №5883. Адреса редакції: м. Київ, вул. І. Мазепи, 13. Тел./факс: (044) 280-92-91

ролі охоче розповідав і про смішні курйози, що ставалися зі знімальною групою, з ним самим. Чоботи 47 розміру ,які він вдягнув на знімальному майданчику, допомогли йому увійти в образ задумливої людини, помітно сповільняючи його ходу. Здавалося, назва складається умовно з декількох слів, зібраних у одне ціле слово. Ні, це не прихований зміст, навіть не філософська думка щодо зображення фільму. Справа ось у чому: необхідно було зареєструвати фільм для того щоб він став номінантом на участь в «Оскарі». На той час на клавіатурі режисера гальмувала клавіша пробіл. Режисер вирішив не няньчитися з назвою. Стоп-кадр! Режисер стрічки Михайло Іллєнко запевнив, що усі події у стрічці реальні, але реальні як у кіно, як для кіно. Публіка емоційно сприймала кожну зворушену або комічну ситуацію. Поперед мене сиділи дві жіночки, які не знали спокою увесь фільм. « Не можна бути занадто емоційним »- подумала я і не знуджувалась спостерігати за усе новою і новою реакцією дам під час перегляду. Сподобались і анімаційні ефекти, у яких безпосередньо приймав участь художник Роман Адамович. Він зізнається, що на початку фільму вони з режисером шукали інтер’єри, ладнали, перебудовували їх, а вже потім вставляли готове зображення у стрічку. Не кажучи уже і про роботу оператора, який не тільки тягає тяжку камеру, а й змінює, переставляє, доповнює маленькі кадри, які є частиною одного великого, простіше кажучи, однією сценою. Сцен у будь-якому повнометражному фільмі від 40 до 50. Усі кадри були зняті в Україні, окрім одного – найпершого. Режисеру пощастило зняти його в Антарктиді. Запитання трьох мільйонів українців Мене хвилювало: «Що головніше для кожного з членів групи – престижна нагорода «Оскар» чи те, щоб цей фільм переглянуло найменше три мільйони українців?» Я й не сумнівалась, що режисер відповість «на користь українців», хоча скрізь весь фільм, у якому звучала не одна мова, була пронизана енергетика українськості. Вразило й те, як тремтливо головний герой ставиться до рідної мови, яка вона в нього колоритна. Річ навіть не у багатстві, мабуть, у любові. Дійсно, хочеться вірити, що ця мова буде жити, панувати на нашій землі. Михайло Іллєнко відповів на це, що фільм був орієнтований з самого початку на сучасного українського глядача, він керувався принципом «Ми. Для нас. Про себе.» . Безперечно, фільм мені дуже сподобався. Особливо дякуємо композитору (Володимир Гронський) і сценаристам! Від імені всіх українців Київський Палац дітей та юнацтва хоче побажати успіхів фільму «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». Ми віримо у майбутнє українського кінематографу! Від автора: Михайло Іллєнко, говорячи про свій фільм сказав, що найвищою винагородою для нього будуть ті самі хоча б 3 мільйони українців, які переглянуть цей фільм.

Аліна ПОЛІЩУК

E-mail:gazeta.mistm@gmail.com За всі матеріали, опубліковані в газеті, редакція відповідальність несе. Думки авторів майже завжди збігаються з думкою редакції.


mist-m 2012