Issuu on Google+

Особливості захисту персональних даних неповнолітніх пацієнтів

Закон України «Про захист персональних даних» (далі – Закон) регулює відносини, пов’язані із захистом персональних даних під час їх обробки. З метою більш чіткого розуміння, хто є суб’єктами відносин, пов’язаних з персональними даними, звернемось до термінології Закону, необхідної для висвітлення даного питання. Відповідно до статті 2 Закону суб’єкт персональних даних – фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних. Володілець бази персональних даних – фізична або юридична особа, якій законом або за згодою суб’єкта персональних даних надано право на обробку цих даних, яка затверджує мету обробки персональних даних у цій базі даних, встановлює склад цих даних та процедури їх обробки, якщо інше не визначено законом. При вирішенні питання захисту персональних даних неповнолітніх пацієнтів медичних закладів перш за все необхідно мати на увазі декілька аспектів: - вимоги законодавства України у сфері захисту персональних даних щодо обробки персональних даних у сфері охорони здоров’я; - цивільно-правовий статус фізичної особи; - особливості законодавства України у сфері охорони здоров’я щодо неповнолітніх осіб. Відповідно до частини п’ятої статті 6 Закону обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб’єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Також потрібно мати на увазі, якщо обробка персональних даних є необхідною для захисту життєво важливих інтересів суб’єкта персональних даних, обробляти персональні дані без його згоди можна до часу, коли отримання згоди стане можливим. Закон визначає особливі вимоги до обробки персональних даних у сфері охорони здоров’я (стяття 7). Так, забороняється обробка персональних даних, що стосується здоров’я чи статевого життя. Разом з цим, положення цієї статті не застосовуються, якщо 1) обробка персональних здійснюється за умови надання суб’єктом персональних даних однозначної згоди на оброку таких даних, 2) обробка персональних даних необхідна для захисту інтересів суб’єкта персональних даних або іншої особи 2) обробка персональних даних необхідна в цілях охорони здоров'я, для забезпечення піклування чи лікування за умови, що такі дані обробляються медичним працівником або іншою особою закладу охорони здоров'я, на якого покладено обов'язки щодо забезпечення захисту персональних даних. Відповідно до частини першої статті 8 Закону особисті немайнові права на персональні дані, яка має кожна фізична особа, є невід’ємними і непорушними. Крім цього, відповідно до статті 269 Цивільного кодексу України особисті


немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Важливим при розгляді питання захисту персональних даних неповнолітнього пацієнта є цивільно-правовий статус фізичної особи. В залежності від цього статусу визначається коло прав та обов’язків неповнолітньої особи у правовідносинах з лікарняними закладами. Слід мати на увазі, що цивільним законодавством розмежовуються поняття «малолітня» особа та «неповнолітня» особа. Ці особи мають різні види цивільної дієздатності. Так, відповідно до статті 31 Цивільного кодексу України фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років визначається як малолітня особа, яка має часткову цивільну дієздатність. Відповідно до статті 32 Цивільного кодексу України фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років визначається як неповнолітня особа, яка має неповну цивільну дієздатність, та має значно ширше коло прав у порівнянні з малолітньою особою. В залежності від того, який цивільно-правовий статус має фізична особа (малолітня, неповнолітня), і залежить обсяг її прав у наданні згоди на проведення її медичного обстеження, а отже і обробки її персональних даних у зв’язку з цим. Відповідно до статті 284 Цивільного кодексу України надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла 14 років, проводиться за її згодою . Отже, в цьому випадку неповнолітня особа і надає згоду на обробку її персональних даних для надання їй медичної допомоги. У невідкладних випадках, при наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника. Відповідно до статті 31 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (далі - Основи законодавства України про охорону здоров’я) з метою охорони здоров'я населення організуються профілактичні медичні огляди неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств, установ і організацій з шкідливими і небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб, професійна чи інша діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для оточуючих. Відповідно до cтатті 43 Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо пацієнта віком до 14 років (малолітнього пацієнта), а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників. Таким чином, до досягнення дитиною 14 років питання щодо медичної допомоги вирішують її законні представники, а після 14 років достатньо згоди самого неповнолітнього пацієнта. Разом з цим, варто зазначити, що наказ МОЗ України від 2 червня 2009 року N 382 «Про затвердження Тимчасових стандартів надання медичної допомоги підліткам та молоді», що є підзаконним нормативним актом, встановлює додаткову норму, а саме, що, окрім згоди самого неповнолітнього пацієнта віком від 14 до 18 років на проведення йому медичного втручання, додатково вимагається згода його законного представника. Стаття 242 Цивільного кодексу України визначає коло осіб, які мають статус законних представників неповнолітніх дітей. Це, в першу чергу, батьки (усиновлювачі) та опікуни. Вони є законними представниками неповнолітніх осіб та фізичних


осіб, визнаних недієздатними. Бабусі, дідусі, брати, сестри не можуть бути законними представниками неповнолітніх пацієнтів, за умови відсутності у них відповідних підтверджуючих документів. За загальним правилом застосовується нормативний акт, що має вищу юридичну силу, в даному випадку це Цивільний кодекс України та Основи законодавства про охорону здоров'я, згідно з якими, право самостійно вирішувати питання щодо медичного втручання виникає у пацієнта з 14 років. Крім цього в контексті захисту персональних даних неповнолітніх пацієнтів слід враховувати інші вимоги Основ законодавства про охорону здоров'я. 1) Обов’язок надання медичної інформації (стаття 39 Основ законодавства про охорону здоров'я). Пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров'я. Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров'я дитини або підопічного. Медичний працівник зобов'язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров'я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров'я. Отже, в даному випадку, неповнолітня особа може отримати необхідну йому медичну інформацію через його законних представників. Варто зазначити, що відповідно до частини третьої статті 8 Закону України «Про захист персональних даних» розпорядження персональними даними фізичної особи, обмеженої в цивільній дієздатності або визнаної недієздатною, здійснює її законний представник. 2) Право на таємницю про стан здоров’я (стаття 39-1 Основ законодавства про охорону здоров'я). Пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. 3) Лікарська таємниця (стаття 40 Основ законодавства про охорону здоров'я). Медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків. При використанні інформації, що становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта.


Особливості захисту персональних даних неповнолітніх працівників Питання захисту персональних даних неповнолітніх працівників є багатогранним як з точки зору законодавства про захист персональних даних та і з точки зору трудового та цивільного законодавства. Закон України «Про захист персональних даних» (далі – Закон) регулює відносини, пов’язані із захистом персональних даних під час їх обробки. З метою більш чіткого розуміння, хто є суб’єктами відносин, пов’язаних з персональними даними, звернемось до термінології Закону, необхідної для висвітлення даного питання. Відповідно до статті 2 Закону суб’єкт персональних даних – фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних. Володілець бази персональних даних – фізична або юридична особа, якій законом або за згодою суб’єкта персональних даних надано право на обробку цих даних, яка затверджує мету обробки персональних даних у цій базі даних, встановлює склад цих даних та процедури їх обробки, якщо інше не визначено законом. Загальні вимоги до обробки персональних даних визначені у статті 6 Закону. Серед них варто виокремити такі. Мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця бази персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних. У разі зміни визначеної мети обробки персональних даних суб'єктом персональних даних має бути надана згода на обробку його даних відповідно до зміненої мети. Персональні дані мають бути точними, достовірними, у разі необхідності - оновлюватися. Склад та зміст персональних даних мають бути відповідними та ненадмірними стосовно визначеної мети їх обробки. Обсяг персональних даних, які можуть бути включені до бази персональних даних, визначається умовами згоди суб'єкта персональних даних або відповідно до закону. Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Варто також мати на увазі, що статтею 7 Закону встановлені особливі вимоги до обробки персональних даних. Так, забороняється обробка персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, а також даних, що стосуються здоров'я чи статевого життя. Проте, ця норма не застосовується, якщо обробка персональних даних необхідна для здійснення прав та виконання обов'язків у сфері трудових правовідносин відповідно до закону.


З метою належного висвітлення питання захисту персональних даних неповнолітніх працівників необхідно мати на увазі цивільно-правовий статус неповнолітньої особи. Відповідно до статті 32 Цивільного кодексу України фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років визначається як неповнолітня особа, яка має неповну цивільну дієздатність. Так, неповнолітня особа має право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Крім цього, неповнолітня особа має ті ж самі права, що і малолітня особа (до 14 років), визначені у статті 31 Цивільного кодексу України. Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Особливості працевлаштування та трудової діяльності неповнолітніх осіб визначені трудовим законодавством. Згідно зі статтею 188 КЗпП працевлаштування осіб віком молодше 16 років не допускається. Проте, за згодою одного з батьків допускається, як виняток, прийняття на роботу неповнолітньої особи, яка досягла 15-річного віку. З метою підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних навчальних закладів, студентів вищих навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю й не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час при досягненні ними 14-річного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює. Відповідно до статті 189 КЗпП на кожному підприємстві, в установі, організації має вестися спеціальний облік працівників, які не досягли вісімнадцяти років, із зазначенням дати їх народження. Статтею 190 КЗпП врегульовані питання щодо робіт, на яких забороняється застосування праці осіб молодше вісімнадцяти років. Так, Забороняється застосування праці осіб молодше вісімнадцяти років на важких роботах і на роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Забороняється також залучати осіб молодше вісімнадцяти років до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також граничні норми підіймання і переміщення важких речей особами молодше вісімнадцяти років затверджуються Міністерством охорони здоров'я України за погодженням із Державним комітетом України по нагляду за охороною праці. При виборі посади (професії) для працевлаштування неповнолітнього слід також врахувати, що з особами, які не досягли 18-річного віку, заборонено укладати договори про повну матеріальну відповідальність (ст. 135-1 КЗпП). Відповідно до статті 24 КЗпП при укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан


здоров'я та інші документи. Особливості укладення трудового договору з неповнолітнім визначені у статті 187 КЗпП. Так, неповнолітні, тобто особи, що не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України. З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що підставою обробки персональних даних неповнолітніх працівників є вимоги КЗпП. Проте, слід мати на увазі, у разі якщо у сфері трудових відносин необхідна обробка персональних даних інших категорій персональних даних, ніж це передбачено КЗпП, необхідна згода батьків (усиновлювачів) або піклувальників цієї неповнолітньої особи. В ході обробки персональних даних неповнолітніх осіб часто виникають питання: 1. Чи потрібна повторна згода на обробку персональних даних неповнолітніх осіб, які у ході своєї трудової діяльності досягли повноліття? 2. Хто має право давати зобов’язання щодо не розголошення персональних даних, та кому має бути надіслане повідомлення про права неповнолітньої особи у сфері захисту персональних даних, мету збору цих даних та осіб, яким передаються його персональні дані? Щодо першого питання, варто зазначити, що повторна згода на обробку персональних даних неповнолітніх осіб, які у ході своєї трудової діяльності досягли повноліття, не потрібна, оскільки незалежно від цивільно-правового статусу особи вона продовжує бути учасником тих правовідносин, які виникли на початку її трудової діяльності. Щодо другого питання необхідно зазначити таке. Відповідно до частини третьої статті 10 Закону України «Про захист персональних даних» використання персональних даних працівниками суб’єкта відносин, пов’язаних з персональними даними, повинно здійснюватися лише відповідно до їх професійних чи службових або трудових обов’язків. Ці працівники зобов’язані не допускати розголошення у будь-який спосіб персональних даних, які їм було довірено або які стали відомі у зв’язку з виконанням професійних чи службових або трудових обов’язків. Таке зобов’язання залишається чинним після припинення ними діяльності, пов’язаної з персональними даними, крім випадків, установлених законом. Отже, зобов’язання щодо не розголошення персональних даних дає сама неповнолітня особа, яка діє в рамках трудових правовідносин з роботодавцем. Оскільки, законним представником неповнолітньої особи є батьки (усиновлювачі) або піклувальники, то повідомлення про права неповнолітньої особи у сфері захисту персональних даних, мету збору цих даних та осіб, яким передаються його персональні дані, має надсилатись саме їм. Законні представники, в свою чергу, повідомляють про зазначене неповнолітню особу.



27 06 2013 захист пд неповнолітніх пацієнтів