Page 1

Чорнило нотаріуса віками не вицвітає


Все змінюється в житті: на зміну одним цивілізаціям приходять нові, змінюються епохи, мода, традиції, але залишаються професії, які завжди актуальні, завжди необхідні. Однією з таких професій є нотаріус. Із зміною часів, державного устрою, влади, законів, оновлювався і обсяг обов’язків нотаріуса, його можливості та повноваження, проте незмінними були та залишаються вимоги до його професійних та людських якостей. Нотаріус впродовж всієї історії нотаріату мав та має бути чуйним до проблем людських, повинен вирішувати їх без будь-якої упередженості, керуючись виключно нормами права. В усі часи нотаріус був найобізнанішим, найвідповідальнішим, завжди захищав інтереси тих, хто звертався до нього. Вкрай відповідальною, не простою була праця нотаріуса в часи змін, в часи війн, але і в наші дні, коли триває розбудова правової, демократичної держави, нотаріусу досить не легко здійснювати свої обов’язки, маючи в основі своєї діяльності недосконале законодавство. Зі збігом часу, нотаріальна діяльність стала творчою. Розвиток держави, економічних та суспільних відносин настільки стрімкий, що вимагає від сучасного нотаріуса не лише високого професіоналізму, але і творчого бачення щодо вирішення будь-яких питань, в тому числі і таких, де зустрічається відсутність норм права, суперечливість затверджених раніше норм із сьогоденням. Нотаріус завжди ніс персональну відповідальність за свою діяльність, і таким чином, завжди сприймався виключно в одноособовому розумінні, але на разі, як ніколи, нотаріат вимагає єдності в усіх сферах своєї діяльності – єдності і по формі, єдності за змістом та в своїх цілях. За таких умов у нотаріата гідне майбутнє. Всім нам відомо, що без минулого не має і майбутнього, без знання історії, без дотримання традицій, без аналізу помилок та досягнень неможливо розвиватися на належному рівні. Ця книга підготовлена на основі вивчення та узагальнення історичних довідок та архівних документів, тому ми радимо Вам прочитати ії, доторкнутися до історії нотаріату, відкрити для себе глибину професії, яку ми обрали та якій, ми сподіваємося, будемо вірними до кінця. Бажаємо всім колегам відчувати гордість за свою бездоганну діяльність, отримувати шану за свій високий професіоналізм, бути гідними тієї винятковості, яку дарує Вам професія.

2


Висловлюємо велику подяку за участь в створенні цієї книги приватному нотаріусу Вінницького міського нотаріального округу Король О.М., фотографу…

3


ЗМІСТ Розділ 1 Класичні афоризми про нотаріат……………………….………6 Розділ 2 Писарі найдавніших цивілізацій……………………………….8 Розділ 3 Протонотаріус доби кріпосницької імперії……………..….18 Розділ 4 Нотаріус у пореформенний період……………………………23 Розділ 5 Нотаріат у добу національно-демократичної революції..33 Розділ 6 Нотаріат у довоєнний період……………………………….….37 Розділ 7 Нотаріат у вирі Другої світової війни…………………….…40 Розділ 8 Нотаріат у роки відбудови……………………………………. .41 Розділ 9 Нотаріат незалежної України…………………………………. 53

Символи нотаріату……………………………………………………….….59 Нотаріальні терміни минулого…………………………………………...61 Афоризми сучасності про нотаріат…………………………………..…64 М.В.Гоголь «Заповіт» ……………………………………………………..…67 ДЖЕРЕЛА та ЛІТЕРАТУРА………………………………………..……….70

4


«…Є в ньому щось і від священика й від судді, від чиновника й адвоката…» (О. Бальзак)

5


АФОРИЗМИ * Нотаріат - попереджувальне (превентивне) правосуддя. * Нотаріус - світський священик. * Написане нотаріусом - закон. * Там, де працюють нотаріуси, суди пустують. * Закон є те, що ми роз'ясняємо. * Нотаріус - суддя напередодні. * * «Нотаріус – це суспільний діяч…Він присягає на таємницю й вірність…так що ні дружба, ні ворожнеча, ні користь, ні власна вигода не можуть схилити його до несумлінного виконання свого обов’язку» (М. Сервантес) * «Крім можновладних, покликаних примиряти сторони й вирішувати суперечки, мироспокій волає до інших чиновників, які були б для сторін безсторонніми радниками, а також об'єктивними редакторами їхніх волевиявлень: - роз'ясняючи всю повноту прийнятих сторонами та оголошених в договорі зобов'язань; - ясно викладаючи ці зобов'язання; - надаючи їм характер засвідченої угоди й чинність остаточного рішення; - увічнюючи їхню пам'ять і вірно зберігаючи їхній внесок Вони … не допускають виникнення спорів між сумлінними людьми й позбавляють корисливих людей надії на успіх у їхньому прагненні збудити несправедливу суперечку. Ці безсторонні радники, 6


ці об'єктивні редактори, цей рід добровільних суддів, які зобов'язують сторони в договорі - це нотаріуси; ця установа – нотаріат». (Реаль, радник Бонапарта) * "Власність спочиває на договорі й на формальностях, що роблять її доказовою і правомірною" (Гегель) * "Перешкоджайте позовам, як тільки можете переконуйте ближнього свого іти на компроміс". Адже й без того всім вистачить роботи (Авраам Лінкольн) * Запам'ятаємо, як першу заповідь, що сама худа мирова угода краще самого доброго позову... (О. Бальзак) «Мирися з твоїм противником швидко, поки ти ще на дорозі з ним, щоб противник не віддав тебе судді, а суддя не віддав тебе слузі, щоб той не вкинув тебе у в’язницю” Євангеліє від св.Матвія 5:25 Factum unius alteri nocere non debet - действие одного (лица) не должно вредить другому. Contractus legem ex conventione accipiunt - правовой основой договора является соглашение. In fraudem legis facit, qui salvis verbis legis, sententiam ejus circumvenit - обманывает закон тот, кто соблюдая букву закона, действует не по его духу. «Буква убивает, дух – животворит» ( Ап.Павел. 2 Корин.3:6 ). Vox emissa volat, litera scripta manet - "сказанное улетучивается, написанное остается". 7


2. Писарі найдавніших цивілізацій Імовірно, нотаріат з'явився, коли приватним актам знадобилася кваліфікованість і публічна вірогідність. А нотаріуси з'явилися, коли потреба публічного посвідчення знайшла гідних довіри. Писарі найдавніших цивілізацій є далекими попередниками нотаріату, але дійсними родоначальниками професії стали особливі категорії посадових осіб, наділених повноваженнями формувати й закріплювати юридичні докази. У Єгипті це були агораномоси, а в Древній Греції – ієромемнеси або епістати, що були священнослужителями. [Ієромемнес- від слів "ієро"- священний, божественний і "мнезос" пам'ять].

"Древньоєгипетський писар" Ізвісняк, роспис, інкрустація. 25 ст. до н.е. Каір, Єгипетський музей. Однак історію Стародавнього Риму.

сучасного

8

нотаріату

зводять

до

часів


Римське право споконвіку було правом писаним, а приоритетними у латинян вважалися письмові докази. Тому юридична сторона цивільного обороту вимагала, у першу чергу, письмового убрання правових актів. На сцену виходить писар. Зі збільшенням майнового обігу попит професії писарів (переписувачів) лише наростав. Цей фах вийшов з тіні монопольного сервісу владних структур. Провісниками табеліонального нотаріату в Древньому Римі були саме переписувачі. В їх обов'язок входило не лише складання різного роду послань і прохань, але й складання різних угод. Було дві категорії переписувачів: ті, хто перебували на державній службі (scribae) і такі, які утримувались приватними особами (exceptores et notarii); держслужбовці (scribae) обиралися магістратом довічно, з римських громадян, не позбавлених громадської пошани. Вони не обмежувалися строком служби і ця посада поширювалась на їх спадкоємців. Раз одержавши обрання, scribae міг поступитися своїм місцем іншій особі за гроші. Незалежно від продажу свого місця, scribae мав право поставити за себе вікарія (jus vicarii dandi), якщо сам не міг з будь-якої причини виконувати свої функції. Вікарій одержував винагороду від дійсного власника посади, все ж таки прибутки від неї надходили цілком останньому. Сам магістрат мав право відмовити особі, яка придбала посаду, у прийнятті в декурію* в тім лише випадку, якщо він виявлявся зовсім нездатним до справи. Суд над scribae по злочинах за посадою належав преторові і самому магістрату. Із середовища більше здатних переписувачів магістрати обирали собі помічників. Обов'язок їх складався у виготовленні публічних документів і веденні суспільних рахунків, внаслідок чого їх й називають scribae librarii. Вони робили виписки й видавали копії із цих документів, а також готували декрети й розпорядження магістрату та зберігали їх. У преторських судових процесах вони вели судовий журнал. Всі відрядженні до магістрату scribae утворювали корпорацію. Певного числа членів корпорації, штату встановлено не було. Суспільне становище scribae було досить високим. Інший розряд осіб, що займалися письмовим викладом правового матеріалу, становлять переписувачі, які перебували на 9


службі приватних осіб. Це вільновідпущені або вільні особи, вони були домашніми секретарями у багатих римлян по вільному найманню, або раби. Перші називаються в джерелах exeptores , а іноді librarii, останні ж - notarii. -------------------------------------decurio (лат) – члени міських рад та привілейні родини за часів Римської імперії Це був найбільш чисельних клас приватних переписувачів, тому що інститут рабоволодіння, що надавав римському громадянинові зручну можливість заміняти себе в різних сферах діяльності рабами. Саме слово notarius походить від уживання переписувачами цього роду особливих notae - стенографічних знаків при листі під диктування, які потім листувалися загальновживаним чином. Уживання цих знаків, що одержали згодом у збірниках особливу назву notae tironianae, було досить поширене не лише між переписувачами з рабів, але й офіційними й вільнонайманими scribae. Республіканська назва exeptores, що належала колись вільнонайманим переписувачам вільного стану, робиться в четвертому й п'ятому століттях загальним ім'ям служивих переписувачів у всіх установах. Вони складають корпорацію, що утворюється під наглядом магістрату. Ексцептори розділялися на колегії (scholae). Очолює корпорацію представник, primicerius. Вищу колегію ексцепторів утворювали так звані avgustales. З числа більш здатних і досвідчених ексцепторів обиралося тридцять чоловік в особливу колегію, члени якої одержували титул avgustales. Августали могли брати собі помічників зі звичайних ексцепторов (так формувалися канцелярії), що й становило для вибраного перший крок на службі, за яким могло випливати вступ у колегію августалів. Посада ексцептора була першим кроком в державній службі. Відтак в неї вступали члени знатних прізвищ. На користь ексцепторів надходило мито, розмір якого визначався по-різному. За часів імператора Гордіана назва notarius стало належати імператорським секретарям. До їх обов'язку належало ведення 10


протоколів та підготовка всіх розпоряджень кесаря, таким чином, вони займали місце державних секретарів. Особистий добробут нотаріусів був предметом особливих турбот кесарів. Титул нотаріуса зберігався за ними й після того як вони виходили з імператорської канцелярії на вищу службову посаду. Подібно ексцепторам, імператорські нотаріуси утворювали корпорацію, представник якої називався primicerius notariorum. Ті з нотаріусів, які ухилялися від виконання своїх обов'язків впродовж п'яти років, викреслювалися із списків, але не втрачали привілеїв свого громадського статусу. Однак переписувачі ще не є юристами. Коли ж римський переписувач відбувся юристом, коли ж переписувач став протонотариусом? Відповідь - в особливій категорії вільних громадян. Існувала третя, особлива категорія осіб, зайнятих оформленням правових документів і матеріалів. Це - табеліони.* Вони були вільними людьми, що не перебували на службі держави й приватних осіб. Табеліони займалися складанням для всіх бажаючих юридичних актів і судових паперів - за винагороду й під контролем держави. Свої функції вони могли виконувати виключно в конторах. Особи, які бажали отримати документи, повинні були звернутися до контори табеліона і просити останнього про створення документу. Табеліон на підставі усного повідомлення сторін про угоду складав, насамперед, проект акту. Ціль його визначалася в тому, щоб з'ясувати характер юридичних відношень, в які вступали сторони, і їх бажання щодо наслідків, як це робиться нотаріусами в наш час. Проект оголошувався контрагентам і затверджувався їхньою згодою. Для написання акту вживався гербовий папір. Переписаний акт ще раз прочитувався контрагентам у присутності приведених ними свідків, підписувався присутніми, після чого його підписував табеліон із зазначенням того, що він прочитаний контрагентам, підписаний ними й свідками і вручений по приналежності. Стосовно титулу, яким іменували себе табеліони в підписах, то в більшості документів вбачається forensis, і лише в деяких tabellio. Майже у всіх документах, що належать до шостого століття, у підписах сторін, свідків і табеліона перебуває знак хреста в різноманітних формах - іноді на початку підпису, іноді 11


наприкінці, іноді ж і на початку й наприкінці. У випадку неписьменності контрагентів знак хреста, власноручно ---------------------*tabella (лат.) дощечка поставлений на документі, заміняє собою їхній підпис. Свідками могли бути лише чоловіки, до того ж добре відомі контрагентам. Табеліони не могли використовувати у якості свідків на документах: а) осіб, щодо яких є вирок суду, про позбавлення громадської честі; б) рабів: їхні показання приймалися в цивільному суді тоді лише, коли вони були наперед піддані катуванню; в) жінки; г) єретики й сектанти, та ті, що зріклися християнства Крім імені, свідки у своїх підписах здебільшого коротенько означали властивість договору, у купчих - передачу ціни предмета, а в дарчих - предмет дарування, акти присяги контрагентів, якщо нею скріплювався договір, постановку хреста безграмотним і нарешті запрошення до свідоцтва. Римляни ніколи не користувалися печаткою для посвідчення підписів, але вживали її для запобігання від підробки документа. Процес прикладання печатки відбувався в такий спосіб: документ зкручувався в трубку або складався у квадратну форму, обертався в полотно, прошнуровувався ниткою, кінці якої в тому місці, де вони сходилися з обгорткою, скріплювалися за допомогою воску, і на нього прикладалася печатка: внаслідок цього розкриття документа завжди починалося з того, що перш ніж зламувати печатки, вони пред'являлися свідкам, і після підтвердження ними дійсності печаток і підпису суд приступав до розкриття. Печатка як засіб посвідчення підписів використовується лише в середні століття. Для додання документу, складеному табеліоном, характеру публічного акту його необхідно було внести до судового протоколу, після чого суперечка про дійсність цього акту ставала неможливою. 12


Зовнішня сторона табеліональних документів, складається з письмового матеріалу, формату, мови й шрифту їх, внутрішня - з конструкції тексту. В давнину до вживання папірусу і пергаменту, документи писалися на дерев'яних дощечках, що носили назву caudex (звідси codex). …Спосіб писання полягав в тім, що на них букви вирізали гострим стилем, або дощечки покривали верствою фарби й зображували на ній письмена, інколи вони покривалися воском із внутрішньої сторони, на якій писали також за допомогою стилю. Дощечки (таблиці) звичайно прикладалися одна до іншої, оберталися в полотно, перев'язувалися й скріплювалися печаткою. Вживання їх зустрічається ще в п'ятнадцятому столітті. Табеліони найчастіше використовували єгипетський папір, що виготовлявся із листів єгипетської рослини. Із часу вторгнення арабів у Єгипет в 634 р. оброблення папірусу занепадає й вивіз його до Європи припиняється. З половини VII століття документи на папірусі стають рідкісними. Після папірусу вживаним у табеліонів письмовим матеріалом був пергамент, що вироблявся зі шкіри тварин. Введення його у вживання при написанні документів ставиться до 300 року від Різдва Христова. Користування пергаментом зберігалася в Європі дуже довго після винаходу папіру. Крім папірусу й пергаменту в Римі вживався ще папір, що вироблявся з кори - cortex tilia.* Табеліони зобов'язані були вживати при переписці документа набіло папір, що містив в собі на верхній частини аркуша ім’я виробника та час виготовленя папіру. Формат римських документів визначався насамперед форматом письмового матеріалу. Документи на дереві мали здебільшого квадратну форму, а на папірусі й пергаменті довгасту. Досить часто аркуші скріплювалися між собою в довжину й закручувалися в сувій. Наприкінці його прилаштовувалася паличка з букового дерева, а іноді зі слонової кістки, що прикріплювалася до сувою особливими застібками. Крім того, він обгортався ще в шкіру або у твердий папір і прошнуровувався. Обсяг документа на папірусі досягав іноді трьох аршинів** у довжину. 13


Табеліональні документи повинні були бути написані чорним чорнилом, яке римляни готували з особливого роду сажі, паленого дерева й меду, або з відвару морського молюску - sepia. Лише імператори під час підписання свого імені могли вживати пурпурове чорнило, що виготовлялись із пурпурних раковин. Від них відрізнялися особливого роду кольорове чорнило, які вживали як привілей ректори провінцій. Вживання та готування пурпурового чорнила приватними особами каралося стратою. Мовою табеліональних документів була спочатку латинська, але по мірі того, як грецька мова була прийнята у вживання в судах і взагалі в юридичних угодах, табеліональні документи у випадку потреби могли бути написані й грецькою. -----------------------------------------*cortех tilia – кора липи ** аршин - 0,71 м Табеліональні документи мали ряд особливостей внутрішньої конструкції. Вся вона складалася по формулярах, успадкованих від колишнього часу, які охоплювали відносини практичного правового життя й доходили до таких дрібних угод, як продаж овочів, домашньої худоби або наймання на польові роботи. В них розсіяні формули древнього права, що давно вже вимерли або прямо скасовані законом. Внутрішнє юридичне значення формулярів слабке, обсяг начебто розвивався за рахунок утримування. Та безприкладна точність не дозволяла вносити в текст жодного слова, позбавленого істотного юридичного значення. Конструкція табеліональних документів складалася з трьох частин, які ясно відокремлюються одна від іншої: а) введення, б) виклад предмета угоди й правовідносин, що випливають з неї(текст), в) висновок. До складу введення входять: формула звернення до Бога та означення часу здійснення акту. В 537 році вводиться новий порядок: табеліони, так само як і всі суспільні установи, повинні були починати акт із зазначення року царювання імператора, потім імен консулів цього року й нарешті індикту*, місяця й дня. 14


Текст складався так само із трьох частин: а) введення, що містить в собі зазначення імен осіб, що вступають в угоду в з'єднанні з титулом, а іноді й спонукальних причин, згадування про правоздатність контрагентів, що вони перебувають у повнім володінні цивільних прав, а також вказівку на відсутність усякого психічного примуса до вступу в угоду; б) виклад предмета угоди і в) забезпечення виконання по ній, що включає в себе вказівку наслідків невиконання, обумовлених самими контрагентами, а іноді лише присяга виконати зобов'язання. -------------------------------------------------------------* indictio (лат): введений в 312 р. візантійським імператором Константином І цикл 15-річного обчислювання часу замість 4-річного. Скасовано в 18 ст. Предмет угоди містив в собі відомості про: майно, що становить предмет угоди, означається або в окремих найменуваннях речей по роду й виду, або, як в заповітах і дарчих, точною вказівкою на відому частину того, що підлягає відчуженню. Визначення ціни майна, вказівка на: походження права продавця на відчужуване майно, тобто по якому акті воно дійшло до нього, на передачу проданого маєтку, умову про очищення (загальна порука покупцю за вільне й непорушне володіння з боку продавця і його спадкоємців, оголошення, що робить у купчій продавцем про те, що майно не було колись від нього продано або закладено, не обтяжено казенними недоїмками й приватними боргами, нікому ні в чому не укріплено, нізащо не відписано, зобов'язання сплатити покупцеві відому суму у випадку вилучення маєтку з його володіння, культурні й інші поліпшення). Після цього, як у купчих, так і в дарчих, є різноманітні побічні умови: а) збереження за продавцем права на житло в проданому маєтку; б) володіння покупця як наймання купленим маєтком до остаточної сплати ціни; в) надання відчужувачу довічного або термінового узуфрукта на відчужуваний маєток. Останню особливість табеліональних документів становить зміцнення договорів, що мало місце у різних формах: а) у більшій частині дарчих воно є у формі врочистої присяги в присутності 15


свідків, які підтверджують своїми підписами на документі не лише те, що дарунок зроблений був дарувальником, але й самий акт присяги, що скріплює договір. Під час присяги документ покладали на св. Євангеліє; б) в інших випадках як забезпечення виступає умовний штраф. Заключна частина табеліональних документів складається: 1) із традиційної формули, що вживалася під час класичних юристів при написанні стипуляций: stipulatus est N. N. Spopondit N. N. 2) з повторення зазначення часу здійснення документів у формулі: actum Rav. Або Rom.Jmt. et. Die ssto. Табеліоном міг стати вільний римський громадянин, який володів правовими знаннями, прийнятий у корпорацію табеліонів і затверджений у посаді префектом міста. Таким чином, саме табеліони стали родоначальниками нотаріату. У той час, як в області світського правового життя розвивається установа табеліоната й одержує із плином століть із боку законодавства організацію й норми для своєї діяльності, в області християнського життя виникає тотожна установа нотаріат. Маючи своїм прототипом форми світського нотаріату, розвиток церковного йде швидше й набагато раніше досягає нормальної організації. З визнанням християнства пануючим віросповіданням імперії, церква запозичає від неї бюрократичний устрій. Не лише в патріархатах, але й в єпископіях є канцелярії, організаовані за зразком кесарських; службовий персонал їх називається також notarii. Ієрархічне положення нотаріусів і їх представника настільки ж високо в церковній сфері, як імператорських у світській. Організувавши нотаріат як установу, що служить винятково потребам церковного керування, церква виводить його у сферу світського життя, призначає нотарусів для мирян, для справ і відносин, що не мають ніякого зв'язку із церковною сферою, нотаріусів, що конкурували з табелліонами. Нарешті, створений нею світський нотаріат зводиться на ступінь посади, що одержує авторизацію від верховної влади церкви й уперше з’являється назва notarii publici. Церковний нотаріат на три століття випередив розвиток світського.

16


У нотаріуси обиралися люди не тільки спеціально знайомі зі стенографічним мистецтвом, але й насамперед ті, котрі відрізнялися особливими моральними якостями. Число нотаріусів при кожній церкві не було обмежено і ймовірно в перші століття християнства, при нескладності церковних справ і відносин, не могло бути значним. Нотаріуси були не лиш в папських, патріарших і єпископських канцеляріях, але й при абатах нижчої церковної влади. Нотаріуси створювали корпорацію. Подробиці корпоративного устрою нотаріусів церкви невідомі. Обов'язки церковних нотаріусів, призначуваних для потреб церковної адміністрації, так і для мирян, полягали в наступному. 1) вони повинні були бути присутнім при єпископах під час їхніх бесід і нарад з народом і записувати стенографічно як ті, так і інші. 2) вони складали акти по справах церкви, як наприклад про обрання єпископів, акти й документи по зносинам про справи віри або церковної дисципліни, соборів і т.п. Під час соборних засідань вони стенографічно записували всі дебати й по закінченні надавали кожному учаснику перечитати те, що за ним було записано; акт підписувався всіма, чиї слова або дії були занесені в нього.

«Портрет Нотаріуса» Таким чином "у світовому масштабі", філогенез* нотаріату виглядає в такий спосіб: 17


переписувач - посадова особа, що забезпечує докази табеліон - середньовічний нотаріус - сучасний нотаріус. Нотаріуси, що займаються приватною практикою, - від духу й плоті табеліонових, їхній нотаріат називається латинським, їх правосповідання - латинське. Вони будуть, доки існує традиційне, континентальне право. Право, прийняте в більшості країн світу. ------------------------------------------------------філогенез ( гр.phyle – плем’я, рід + …genesis – походження) – тут історичний розвиток, еволюція.

18


Римське право завжди вивчали, воно сприймалося, як загальне правило. Проте, на певних теренах були свої власні відмінності, які сприймалися, як норма, як закон. Спробуємо дізнатися про розвиток нотаріату на території нашої країни. 3. Протонотаріус доби кріпосницької імперії В російській мові слово нотаріус з'явилося в Петровську епоху, коли бурхливе відновлення всього суспільного укладу вимагало негайного мовного підкріплення. При цьому з благословення імператора відбувалося безоглядне масове запозичення з європейських мов, так що про пошуки споконвічної російської "эквиваленції" не йшло. Втім, не всі нові поняття могли бути ототожнені споконвічними російськими словами. До таких відносилася й нотаріальна діяльність. Слово дяк стало історизмом через ліквідацію приказної системи, а слово переписувач (писар) не вміщало нову посадову функцію. До того ж іноземна лексика була в моді. У цей період у мовний побут увійшли відразу дві форми: нотаріус і нотарій, а також похідне нотаріальний. В тексті Генерального регламенту 1720 р. слова нотаріус і нотарій уживаються як рівноцінні. Форма нотарій, як не дивно, збереглася до середини 19 століття, про що свідчать словники Міхельсона й Даля. До початку 18 століття в більшості, якщо не у всіх, європейських мовах уже існували слова нотаріус, нотаріальний. Деякі етимологи вважають, що слово нотаріус запозичене з німецької, але такі автори як М.Фасмер і П.Черних думають, що воно запозичено безпосередньо з першоджерела латинської мови. Форма нотаріальний прийшла до нас із французького (notarial, notariale). Першоджерелом слова нотаріус є середньовічне латинське notarius - "переписувач, скорописець, секретар". Саме слово notarius сходить до латинського noto "відзначаю, позначаю; пишу", а воно, у свою чергу, до слова nota "знак, оцінка, позначка". Цікаво, що в давньоруській мові існувало слово нутарій (нутарь, нотарь), що сходить до середньовічного грецького нотаріос, але це грецьке слово саме запозичене з латинського (notarius). Таким чином, у слова нотаріус у російській мові є й інша передісторія. У широкий побут слово нотаріус 19


увійшло після установи в 1866 році нотаріальної частини при окружних судах. У словнику В.Даля слова нотаріус і нотарій поміщені в статті "нота" і визначені в такий спосіб: нотарій (нотаріус) - "присяжний чиновник, що свідчить договори, зобов'язання й інші угоди між приватними людьми; що маклер для купців". Зазначено й поняття нотаріальна контора. Повноцінна інституціалізація нотаріату в Росії відбулася в 1866 році, коли було прийняте «Положення про нотаріальну частину», а до цього часу нотаріальна діяльність практикувалася в різних професійних формах (назвемо їх протонотаріальними), в особі різних і різнойменних служивих, посадових і часток осіб, що здійснювали складання й легітимізацію приватних актів. Рецепція нотаріату була цілком природною для країни, що сприйняла візантійську культуру, а отже, романське (континентальне) право. Ось, як коротенько описував історію російського нотаріату в допетрівську епоху помічник присяжного повірника А.М. Фемеліді: "Потреба в органі публічної діяльності, управомоченому надавати публічного значення чинним актам, відчувалася в народній свідомості дуже давно, із самого майже пробудження його до юридичного життя. Залишаючи осторонь перших укладачів древньо-руських письмових актів (грамот, кабал, записів та ін.) … познайомимося з особливим класом переписувачів - "майданними под’ячими", що спеціально займалися в XVI столітті складанням на площах різних письмових актів. Із цього класу переписувачів і розвився із часом - шляхом звичаю й закону, удосконалень і запозичень сучасний російський нотаріальний інститут. Майданні под’ячі - це особливий рід вільних переписувачів, що діяли під наглядом уряду на міських площах. Площа в древній Русі була місцем, де відбувалися різні юридичні акти - купчі, мінові, чолобитні та ін. У Москві, на Івановій площі в Кремлі, була головна контора майданних под’ячих, де в XVII столітті вони в особливому наметі робили фортеці й різні письмові акти. Промишляти на площі - значило за старих часів "годуватися пером". До складу под’ячих надходили люди різних класів, навіть тяглових; при цьому под’ячий з 20


тяглових звільнявся від тягла. Под’ячі ці не вважалися служивими людьми; вони становили особливу артіль із круговою порукою один за одного. Корпорація їх у більших містах досягала 12 чоловік, а в Москві наприкінці XVII століття - складалася з 24 переписувачів і залежала безпосередньо від Збройової палати; в інших містах корпорація майданних под’ячих залежала від місцевої дворянської корпорації, де переписувачі ці займалися переважно писанням поземельних служивих актів. Нагляд за майданними под’ячими поручався урядом особливим особам, називаним "старостами". Вони зобов'язані були спостерігати, щоб под’ячі "усякі фортеці й сторонні листи писали з них ведена й робітних людей позначали імена, і вершали на площі, і нащадкам без запису завдаткових грошей торговельні люди не давали, давали б у той час, коли записи зроблені й подані будуть у приказній палаті". Старости зобов'язані були дивитися за майданними под’ячими, "щоб хто злодійські не написав ніяких підставних заочних фортець, щоб замість записів торговельним людям книг готівки з поруками не писали, щоб у тім мито не пропадало". Форма для всіх актів, що відбувалися майданними под’ячими, була примітивна й проста, як і органи, їх що становили. Акти писалися завжди в першій особі від імені совершателя й починалися словами "Ре азъ таке-те". Наприкінці акту вказувався його укладач ("писав грамоту таке-те переписувач") і присутні при його складанні свідки ("а на те послухи таке-те"). До XV століття акти не підписувалися ні виконавцями, ні свідками. Траплялись приклади, коли виконавець занурював долоню свою в чорнило й прикладав до акту, друкуючи її зображення на ньому, відтак утворився вислів: "рукоприкладство" (Татищев). Тільки в XV столітті зустрічаються написи контрагентів і свідків. За законом пануючи Михайла Федоровича всяка "міцність" обов'язково повинна закінчуватися підписом особи, її що дає. Деякі акти (міцності на холопів, про продаж і заставу вотчин), для більшої вірності й схоронності, вносилися в книги певних «присутствєнних» місць (холопій наказ, земський наказ). Соборне Укладення пануючи Олексія Михайловича дозволяло писати "вдома" тільки акти про 21


позику грошей або хліба, зговорні весільні записи, духівниці. Інші фортеці, складені майданними под’ячими, повинні були записуватися в книги відповідного наказу, де з них стягувалося мито; після цього міцності пред'являлися в Друкований наказ, де до них прикладалася державна печатка. Укладення 1649 року не створило спеціального органа публічної діяльності, вбраного в чинність закону відомою владою на предмет здійснення юридичних актів, однак розрізняло чинність і значення актів і фортець домашніх і зроблених у майданних под’ячих Древньо-руське право не змішувало "підставу придбання" з "самим придбанням" або переходом майна. Першому відповідала "міцність", або акт, що писався майданними под’ячими на площі; другому - "дача", або вотчинна записка майна за набувачем, що відбувалася в наказі. Центральним місцем вотчинної записки в період Укладення був Помісний наказ, що відав всіма справами про записку нерухомих маєтків, особливо земель; акти на двори записувалися в книги земського наказу, а по містах - у воєвод. У цей період вотчинна записка займала головне місце в системі придбання й зміцнення прав власності. Порядок здійснення акту про перехід прав на нерухомість був такий: акт, складений майданними под’ячими, був у наказ для запису його в книгу; у наказі з акту стягувалося мито й перевірялися підстави права тієї особи, від якого майно уступалось або передавалося. Набувач помісної або вотчинної землі просив "справити" за ним маєток ( що переходив до нього в спадщину, духовному, міні, здачі або «сделочному акту») і записати в книгу; без довідки придбання вважалося неправильним. У наказі робилася довідка про маєток по дачах писцовим, по переписних і записних книгах - чи складається маєток там, де значиться по акті, чи втримується в ньому зазначене в акті кількість землі, у чиїм володінні складалося колись і чи значиться за тим власником, від імені якого зроблений пропонований акт; у найважливіших випадках провадився також ще й "допит" особі, що відчужувала маєток. Потім акт уписувався в записну вотчинну книгу, а мита - у прибуткову: це значило, що маєток "справлено за набувачем". 22


В період царювання Петра I, з метою впорядкування цивільного обігу й справного стягнення мит, був установлений єдиний кріпосний порядок здійснення угод з передачею справ у відповідні накази; введений гербовий папір. Однак, новий порядок, навпаки, вніс плутанину в питаннях звітності актів, а крім того, приказні под’ячі, перевантажені справами державними, відмовляли приватним особам в "писанні фортець" або "волочили справи", вимагаючи хабара, і через якийсь час усе повернулося на «круги своя». З 30 січня 1701 року здійснення приватних актів повернуто компетенції майданних под’ячих, у намет на Івановій площі. При цьому под’ячі були зорганізовані по-новому: тепер їхня корпорація складалася з 24 кріпосних переписувачів і чотирьох осіб, що наглядають. Ці переписувачі й доглядачі збереглися до середини XIX століття. Після установи юстиц-колегії в губерніях були утворені самостійні особливі контори кріпаків справ, що складалися з переписувачів і доглядачів. Нагляд за їхньою діяльністю поручався юстиц-колегії. Якийсь час після 1738 року переписувачі й доглядачі перестали одержувати платню й жили за рахунок гонорарів. При імператриці Катерині II юстиц-колегія була ліквідована й здійснення кріпосних актів перейшло у ведення повітових судів і палат цивільних судів. У губернських центрах при палатах цивільного суду, а в повітах - при повітових судах були утворені кріпосні відділення, укомплектовані кріпосними переписувачами й доглядачами. Складені переписувачами акти вносилися в "доповідну книгу", що надходила на розгляд судової присутності. Суддя, упевнившись " у самоособності здійснюючого даний акт" і в правах продавця або заставника, а також переконавшись у законності умов угоди, накладав резолюцію на акті: "зробити за законом" і повертав його доглядачеві. Після цього доглядач дослівно вносив акт у кріпосну книгу З 1781 року для торгівельних угод і посередницької діяльності засновуються маклери й нотаріуси, а в 1831 році засновані особливі «біржові нотаріуси й маклери». 23


4. Нотаріус у пореформенний період

Необхідність виникнення нотаріату в Україні, як і в інших країнах світу, була викликана об’єктивними закономірностями, головна з яких – забезпечення збереження приватної власності, створення умов, при яких власник міг за своїм побажанням нею розпорядитися. В ХVІІІ-ХIX століттях розвиток українського нотаріату був неподільно пов’язаний з розвитком російського нотаріату, оскільки Росія почала упроваджувати свої імперські структури влади на українських землях після захоплення Правобережної України по другому розділу Речі Посполитої 1793 року. Було створено Мінське генерал-губернаторство у складі трьох губерній – Мінської, Ізяславської та Брацлавської. Вінниця стає адміністративним центром Брацлавської губернії. Відразу запровадити загальноімперські порядки було неможливо. Підготовчий період розтягнувся до 1796 року. Впродовж нього при канцелярії губернатора діяли три спеціальні комісії, які займалися здійсненням необхідних підготовчих робіт (збиранням та обробкою статистичних даних про населення краю, економіку та природні багатства). У той же час продовжували

24


діяльність усі польські судово-адміністративні установи, які існували до 1792 року. Ієрархія урядників, які правили в адміністративних одиницях, була однаковою в усій імперії. На чолі губерній стояли губернатори, призначувані царем. Верхній прошарок адміністративного апарату переважно складався з професійних чиновників, проте на повітовому рівні урядовці обиралися місцевими дворянами зі свого середовища. За соціальним походженням члени адміністрації, головним чином, були дворянами, а крісла діловодів і писарів обіймали міщани ти сини священиків. У Вінниці діяли шляхетські суди: Гродський (кримінальний), та земський (цивільний), які розміщувалися в поєзуїтськимх Мурах. По Царському указу Павла І в 1796 році була створена Подільська губернія, в яку увійшли Поділля та Брацлавщина, з центром в м. Кам’янець-Подільському. Губернія ділилася на повіти, які в свою чергу включали міста і села. Вінниця на той час мала статус повітового міста. Старі адміністративні та судові установи продовжували діяти до квітня 1797 року. Разом зі зміною територіального устрою на Правобережній Україні було проведено й судову реформу. Згідно указу Сенату від 15 січня 1797 року на території Правобережної України скасовувалися установи, відкриті у 1796 році відповідно до імперських «Установления про губернії» та «Міського положення», а натомість на повітовому рівні запроваджувалися підкоморські, земські суди, а в містах – магістрати, на зразок тих, що діяли за часи Речі Посполитої. У період з 1797 року по 1872 рік функції нотаріату виконували нотаріальні столи земських та повітових судів, а саме Регентами Актів Повітових судів Колежськими Реєстраторами. У Вінницькому повіті Подільської Губернії існував Вінницький повітовий Суд, де у 1832-35 роках Регентом Актів Вінницького Повітового суду Колежським Реєстратором був Норберт Матеранський.

25


26


27


28


Нотаріальні столи земських та повітових судів вели «книги актов купчих крепостей, заемных писем», «крепостные книги для актов совершения купчих крепостей, сделок, контрактов между отдельными лицами» на російській та польській мовах, у більшості випадків акти складалися польською мовою. Для книг використовувався спеціальний папір із водяними знаками із зображенням двоглавого орла та штампами. У 1861 році були прийняті «Порядок ведения крепостных книг в Уездных судах», «О преобразовании губернського городского, уездного управлений в Киевской, Волынской, Подольской губерниях и о том, на какую сумму предоставляется уездным судам Киевской, Волынской, Подольской губерний право совершать крепостные акты». Скасування у 1840 році Литовського статуту разом із раніше ліквідованим Магдебурзьким правом та проведення у 1864 році Олександром ІІ судової реформи ознаменувало кінець застосування західноєвропейської за своєю суттю юридичної практики на підвладній росіянам Україні. Розвиток нотаріату в Україні, був тісно пов’язаний з судовою реформою 1864 року, яка охопила всі сфери державного життя Росії та України та торкнулася організації публічної діяльності осіб, які займалися здійсненням різного роду актів. В квітні 1866 року було прийнято „Тимчасове положення про нотаріальну частину”, яке отримало силу закону та увійшло в склад судових статутів. Були ліквідовані установи кріпосних справ, посади чиновників кріпосних справ, а також публічних нотаріусів. Обов’язок здійснювати та посвідчувати (затверджувати) акти накладався на Старших Нотаріусів Окружних судів, але при цьому нотаріат не був включений в загальну судову систему. При Окружних судах існували Нотаріальні архіви. В архівних документах є свідчення про існування на початку ХХ століття в Подільській губернії: - Кам’янець-Подільського нотаріального архіву по місту Вінниці та Вінницького нотаріального архіву по місту Вінниці, де Старшим Нотаріусом значився В. Радзієвський. 29


- Кам’янець-Подільського Окружного суду, де старшим нотаріусом працювали: 1895 рік – Тит.сов.Олександр Миколайович Нейперт, його помічник отст.полк. Лев Миколайович Кругліков; 1900-1904 роки – с.с. Полікарп Васильович Молчановський, його помічник кол.секр. Микола Васильович Філіппов; 1905-1909 роки - кол.ас. Микола Васильович Філіппов, його помічник кол.рег. Олександр Петрович Гарвунь. З 1880 року по 1918 рік нотаріальні функції виконували нотаріуси. Є свідчення про роботу наступних нотаріусів в Подільській губернії, яка на той час складалася з повітів: Кам’янецьПодільського, Вінницького, Проскурівського, Літинського, Летичівського, Брацлавського, Гайсинського, Ольгопільського, Балтського, Ямпільського, Могилів-Подільського, Новоушицького. В Кам’янець-Подільському повіті: Нотаріуси міста Кам’янець-Подільського: 1985 рік – Володимир Гаврилович Вицієвський, Леонід Борисович Мандельштам, Павло Фабіанович Валявський; 1900-1909 роки - Василь Андрійович Буримов, Леонід Борисович Мандельштам, Павло Фабіанович Валявський, Нотаріус містечка Городок: 1895-1909 рокипоруч.зап.армії Олімпій Михайлович Томашевський; В Вінницькому повіті: Нотаріуси міста Вінниці: 1905-1913 роки - Вінницький нотаріус н.с. Семен Григорович Іппа. Його контора знаходилася в І частині міста Вінниці, по Поштовій вулиці (нині вулиця Соборна), в будинку № 55, потім № 48. Згодом адреса його контори значиться по Миколаївському проспекту (нині вулиця Соборна), в будинку № 34. 30


1881 - 1917 роки - Нотаріус міста Вінниці губ.секр. Олександр Васильович Чагін. Його контора знаходилася в ІІ частині міста Вінниці по Миколаївському проспекту (нині вулиця Соборна) в будинку № 217 (станом на 1885 рік), а згодом в будинку № 53 (станом на 1916 рік). Про Олександра Васильовича Чагіна відомо, що він був гласним міської думи, яка на той час була головним органом міського громадського самоврядування, та одним із перших з числа приватних осіб абонентів телефонної станції міста Вінниці, яка налічувала лише 130 абонентів; 1918 рік Вінницький нотаріус Едуард Августович Ясинський. Його контора знаходилася в ІІІ частині міста Вінниці, по Миколаївському проспекту (нині вулиця Соборна), в будинку № 57, Нотаріуси міста Жмеринки: 1912-1914 роки - Жмеринський нотаріус Григорій Львович Щабельський. Його контора в 1912 році знаходилася Графській вулиці, в будинку № 8, потім в 1914 році по Банківській вулиці, в будинку № 4 в місті Жмеринка. В його конторі працював И.Д. Нотаріуса (исполняющий должность нотаріуса) Євфимій Феодорович Малярик. 1918-1919 роки Жмеринський нотаріус Костянтин Йосифович Котек. Його контора знаходилася на Донській вулиці, в домі Кришталя (потім у домі Бродецького) в місті Жмеринка. У 1919 році контора знаходиться по Графській вулиці, в домі Рабоволенко. В Проскурівському повіті: Нотаріус міста Проскуров: 1895-1909 роки – губ.секр. Костянтин Іванович Колоколов, Нотаріус містечка Ярмолинці: 1909 рік Михайло Микитович Маніцький; В Літинському повіті: Нотаріус міста Літина: 1895-1909 роки - к.а. Михайло Львович Денисов, 31


Нотаріуси міста Хмельника: 1895 -1904 роки – відставний майор Еразм Леонідович Незабитовський; 1909 рік кол.секр. В’ячеслав Казимирович Епіашевич; В Летичівському повіті: Нотаріус міста Летичіва: 1895-1909 роки – губ.секр. Валерій Федорович ДрабовичСлавенський; В Брацлавському повіті: Нотаріус міста Брацлава: 1895-1909 роки міщанин Дмитро Іларіонович Данилевський, Нотаріус міста Тульчина: 1895-1909 роки – тіт.сов. Володимир Миколайович Сваричевський, Нотаріус містечка Немирова: 1895 рік – не маючий чину Василь Андрійович Буримов; 1900-1909 роки - к.рег.Василій Львович Денисов; В Гайсинському повіті: Нотаріуси міста Гайсина: 1895 рік – не маючий чину Сергій Михайлович Данутінський; 1900-1909 роки – к.секр. Василь Осипович Романенко; В Ольгопільському повіті: Нотаріус міста Ольгополя : 1895 рік не маючий чину Целестін-Густав Антонович Івашкевич; 1900-1909 роки - к.а. Михайло Онисімович Серополко; В Балтському повіті: Нотаріус міста Балти: 1895-1904 роки – немаючий чину (згодом лич.поч.громадянин) Павло Феодорович Мишобенцькій; 1909 рік Григорій Олексійович Ляторовський; В Ямпільському повіті: Нотаріус міста Ямполя: 32


1895 році – немаючий чину Віт Миколайович Сваричевський; 1900-1909 роки – немаючий чину В’ячеслав Кузьмич Акіндінов; В Могилів-Подільському повіті: Нотаріус міста Могильов-Подільська: 1895-1909 роки г.секр.Якіжв Леонідович Афен’єв, Нотаріус міста Бар: 1895 рік – немаючий чину Михайло Феодорович Шиманський; 1900-1909 роки Олександр Іванович Яновський; В Ново-Ушицькому повіті: Нотаріус міста Ново-Ушиці: 1895 рік – місце нотаріуса вакантне; 1900-1904 роки – кол.рег. Осип Осипович Зновицький; 1909 рік к.рег.Авксентій Матвійович Задонський, Нотаріус містечка Дунаївці: 1895 ріккол.рег. Осип Осипович Зновицький; 1900-1904 роки – не маючий чину Григорій Олександрович Ляторовський; 1909 рік Федір Артемійович Павловський; На той час існував актовий (або так званий „кріпосний”) порядок здійснення актів, що відносилися до нерухомого майна, які були пов’язані із поземельною власністю. Угоди, здійснені актовим порядком, об’являлися безспірними. При дотриманні усіх правил про введення у володіння угода об’являлася безповоротною, а її примусове виконання здійснювалося адміністративними органами. Сторони повинні були надати нотаріусу документ, що підтверджує самоособність, а також довідку органу місцевого самоврядування про належність майна, що відчужується, продавцю. Встановлювалася наявність заборон та обтяжень на відчужуване майно. Потім складався проект угоди, зі змістом якого сторони повинні були ознайомитися та підписати його у присутності нотаріуса та трьох свідків. Після чого угода переписувалася нотаріусом слово в слово до актової книги, в якій сторони та свідки в кінці тексту угоди знову ставили свої підписи. 33


(Були два види Актових книг: Актова книга для актів на нерухоме майно та Актова книга для актів, що не відносяться до нерухомого майна).

34


Актові книги мали наступні графи: дата здійснення акту, № реєстра, зміст акту, кому та коли видані випісі або копії. Після закінчення актової книги, Окружний суд на останньому аркуші книги ставив відмітку про свідчення того, що в даній книзі, яка видана такому-то нотаріусу, перенумерованих, скріплених і прошнурованих зазначена кількість аркушів, дата та підписи уповноважених осіб. 35


Після цього нотаріус робив запис до реєстру. (Реєстр мав наступні графи: № за порядком, рік, місяць та число здійснення акта; ім’я, по-батькові, прізвище, звання, місце проживання осіб, для яких здійснені акти чи засвідчення, чи вчинення протесту; зміст акту 36


чи засвідчення, кількість внесеного за здійснення даного акту збору, зазначення номеру акта в актовій книзі чи її частини. Після закінчення реєстру нотаріус на останньому аркуші після останнього запису робив відмітку про кількість здійснених статей (записів), відзначав дату та свій підпис. після чого Старший нотаріус Окружного суду засвідчував відмітку нотаріуса своїм підписом.)

37


38


В ідтак нотаріус робив «Выпись из актовой книги», яка слово в слово 39


повторювала запис, зроблений в актовій книзі, на гербовому папері та ставив відмітку про внесення акта до реєстру, реєстровий номер та дату видачі вказаної «Выписи» стороні одержувачу. Після сплати мита, гербового та інших зборів, акт видавався стороні - одержувачу під розписку, що заносилася в реєстр. Посвідчений нотаріусом акт підлягав затвердженню Старшим нотаріусом Окружного суду.

40


41


Після видачі «Выписи из актовой книги» стороні – одержувачу нотаріус формував справу про здійснення акту, до якої входили: опис документів, долучених до справи, копії документів надані сторонами, що необхідні для укладання нотаріальних актів, вірність яких засвідчувалася нотаріусом, проект самої угоди, що підписана сторонами. На титульній сторінці справи зазначалися № за загальним описом, № по актовій книзі для актів на нерухоме майно (по актовій книзі для актів, що не відносяться до нерухомого майна), № за реєстром, дату здійснення акта та кількість аркушів справи. В кінці справи на останньому аркуші нотаріус робив підсумковий запис про кількість перенумерованих, прошнурованих, скріплених аркушів, ставив дату підпис, скріплював все печаткою.

42


43


44


45


46


Нотаріус робив запис до «алфавітного показчику» про імена, прізвища осіб, для яких здійснені акти чи засвідчення, № реєстра.

47


Такий самий порядок існував для здійснення „духовних” заповітів. Заповідач та три його свідки повинні були надати документи, що підтверджували їх самоособність. Документи, що підтверджували належність майна заповідачу не вимагалися. Після складання проекту, заповіт повинен був бути прочитаний заповідачем у присутності запрошених свідків та нотаріуса. Після чого заповіт заносився нотаріусом до актової книги та в такому ж порядку повинен був бути прочитаний. Нотаріусом видавалася «Выпись из актовой книги» для актів, що не відносяться до нерухомого майна в такому ж порядку, як описано вище. 48


Впродовж року з дати смерті заповідача, спадкоємцю необхідно було надати заповіт на затвердження до виконання в Окружний суд.

"Нотаріус зачитує заповіт"

Нотаріус на посвідчуваних посвідчувальні написи:

документах

ставив

такі

„Я, нижеподписавшийся, удостоверяю, что подпись на етом акте сделана собственноручно в присутствии моем, ____________________(прізвище, ім’я, по-батькові нотаріуса), Винницкого Нотаріуса в конторе моей, находящейся в________ (адреса контори Нотаріуса) ______________ крестьянином (мещанином, дворянином и т.д.) (прізвище, ім’я по батькові сторін та їх адреса), лично мне известные_________________ (или самоличность которых удостоверили лично мне известные свидетели крестьянин (мещанин, дворянин и т.д). прізвище, ім’я по батькові).

місто Вінниця,________ ( дата), по реєстру № ____, Нотаріус _______ (Підпис) (Печатка)”

„Доверенность принадлежит _______________( батькові,

звання)

______(рік,

місяць,

число)

доверенность

єта

прізвище, явлена

ім’я, у

по-

меня

_______________(прізвище, ім’я, по-батькові нотаріуса),

Винницкого Нотариуса в конторе моей, находящейся в________ (адреса контори Нотаріуса) ______________ звання, (прізвище, ім’я по батькові особи та її адреса, ) лично мне известный _____________ (или самоличность которого удостоверили лично мне известные свидетели звання,

прізвище, ім’я по батькові). Нотариус удостоверяет,что

49


доверенность эта собственноручно подписана ________(прізвище, ім’я, по-батькові, звання), котрому 13 ст. нотаріусом обряснена.

по реєстру № ____, Нотаріус _______ (Підпис) (Печатка)” Печатка Вінницького нотаріуса С.Г.Іппа мала такі написи: „ПЕЧ.ВИННИЦКАГО НОТАРІУСА СЕМЕНА ГРИГОРЬЕВИЧА ИППА*” в центрі печатки містився герб Російської імперії – двоглавий орел. Печатка Вінницького нотаріуса А.В.Чагіна мала такі написи: „ПЕЧ.ВИННИЦКАГО НОТАРІУСА А.В.ЧАГІНА*” в центрі печатки містився герб Російської імперії – двоглавий орел.

50


51


Печатка Нотаріуса м.Жмеринки Г.Щабельського мала такі написи: „Печать Нотаріуса г.Жмеринки Григорія Щабельскаго*” в центрі печатки містився герб. Печатка Жмеринського нотаріуса К.І.Котека мала такі написи: „ПЕЧАТКА ЖМЕРИНСЬКОГО НОТАРЯ К.І.КОТЕКА*” в центрі печатки містився тризуб. Нотаріусом міг бути тільки підданий Російської імперії, повнолітній, не заплямований судом чи вироком. Посада нотаріуса надавалася лише після складання іспиту голові окружного суду, старшому нотаріусу та прокурору. Нотаріус був поважним та висококваліфікованим спеціалістом, який мав забезпечити кожну угоду своєю заставою. Нотаріусами того часу здійснювалися такі нотаріальні акти: - «засвидетельствование Купчей крепости»; - запродажні акти; - нотаріальний духовний заповіт; -«засвидетельствование закладной крепости»;; - «дарственная запись»; - посвідчення передачі в найм майна; - посвідчення контрактів; - посвідчення векселя; - «протест неявленого векселя»; - посвідчення платіжної квитанції; - посвідчення довіреності; - засвідчення справжності підпису; - посвідчення вірності копії. 5. Нотаріат у добу національно-демократичної революції Після жовтневої революції 1917 року в Росії та проголошення радянської влади на Україні, нотаріат докорінно змінив свій правовий статус, його роль стала нікчемною. Потреба Радянської влади в нотаріаті була відсутня. Скасування приватної власності на землю, на засоби виробництва, на житло, штовхнула нотаріат на загибель, він утримувався за рахунок республіканського 52


бюджету: все мито за здійснення нотаріальних дій направлялося в місцевий бюджет. У період формування радянської державності в Україні (19171920 роки) правова система складалася як однорідна система права в більшовицькій Росії. Це була рецепція в її найбільш простій формі пристосування права однієї держави до умов іншої. Радянське цивільне право воєнного комунізму охороняло трудове приватне господарство і особисту власність громадян. Після прийняття в 1917 році декрету „Про скасування права приватної власності на землю”, „Про соціалізацію та муніципалізацію нерухомого майна”, „Про скасування спадкування за законом та за заповітом”,„Декрету про суд № 1”, були ліквідовані окружні суди, в тому числі нотаріальні архіви при них. Разом з цим відійшов „кріпосний” порядок здійснення актів, що вимагав затвердження їх старшим нотаріусом окружного суду. Так почався новий етап розвитку нотаріату. Під час громадянської війни цивільний обіг в країні був вкрай незначним, що і зумовило місце нотаріату в системі державних органів, з’явилась тенденція до ліквідації нотаріату. Спершу замість закритих нотаріальних контор були створені нотаріальні відділи при місцевих радах на чолі з народними нотаріусами, але «Наркомюст СССР» запропонував їх ліквідувати, та створити нотаріальні столи при місцевих народних судах. В листопаді 1918 року при Тимчасовому РобітничоСелянському Уряді України був створений Відділ юстиції. В січні 1919 року відділ був перетворений на Народний комісаріат юстиції. В січні 1920 року його реорганізовано в Народний комісаріат юстиції України, в компетенцію якого входило здійснення контролю за діяльністю державного нотаріату. 30 червня 1920 року відділом юстиції Ямпільського повітового Ревкома був створений нотаріальний підвідділ юстиції, а саме контора нотаріусів в м.Ямполі, де обов’язки нотаря виконувала тов.Басова, та контора нотаріусів в м.Томашполі, де обов’язки нотаря тимчасово виконував юрисконсульт та член колегії юрвідділу Ямпільського повітового Ревкома тов.Левін, завідувачем нотаріального підвідділу був призначений тов.Бардашевський. 53


13 вересня 1921 року на засіданні Президіуму Губвиконкому (протокол № 11) було прийнято рішення про створення нотаріальних камер у Вінниці, Проскурові, Могильові, Кам’янецьПодільському. Після прийняття в 1917 році декрету „Про соціалізацію та муніципалізацію нерухомого майна” було запропоновано завідуючим юридичних відділів «Губсовдепов» передати в Раду Народного Господарства нотаріальні архіви на переробку в паперову масу для наступного обігу. В 1922 році був прийнятий Цивільний кодекс УРСР, який регулював відносини, пов’язані з НЕПом, містив норми, які забезпечували привілейоване становище державної власності, охорону державних інтересів, контроль над приватнопідприємницькою діяльністю, державну монополію на зовнішню торгівлю тощо. Він був повною рецепцією Цивільного кодексу РСФСР. 04 жовтня 1922 року Совнарком прийняв „Положення про державний нотаріат” , яке і заклало підвалини радянського нотаріату. Згодом, 20.04.1923 року РНК прийняло нове «Положення про державний нотаріат». Вказаним положення передбачалося створення державних нотаріальних контор. Дислокація нотаріальних контор встановлювалася виконкомами місцевих Рад та затверджувалася Народним комісаріатом юстиції. На чолі нотаріальних контор були нотаріуси, що призначалися президіумами губернських рад народних суддів з осіб, що користувалися виборчими правами та склали іспити в комісії, що назначалася президіумом Ради народних суддів, по програмі, затвердженій Наркомюстом. Нотаріуси не мали права на сумісництво не тільки в приватних організаціях, але і в державних установах, підприємствах, організаціях. Це Положення відновило актові книги та встановило дві нотаріальні форми – здійснення актів та посвідчення договорів, ці форми також були відображені в цивільному кодексі. Здійснення акту складалося з запису його до нотаріальної актової книги; оригіналом вважався запис до актової книги, а сторони могли отримати витяги з неї. Запис актів в актову книгу надзвичайно ускладнювало роботу нотаріальних контор, тому що повинен був здійснюватися від руки та кожний 54


акт переписувався з машинописного тексту в декілька сторінок. Звичайно реєстрант встигав записати в актову книгу декілька друкованих сторінок впродовж робочого дня. Нотаріальні функції, що були передбачені вищевказаним Положенням, були характерними для періоду НЕПа. Велике значення мали посвідчення угод між державними органами та приватними підприємцями, протести векселів, посвідчення різного роду фактів, що мали значення для здійснення правовідношень між державними організаціями та представниками приватного капіталу.

55


На цей час є свідчення про існування в місті Вінниці Окружної (Округової) державної нотаріальної контори міста Вінниці.

56


В 1923 (грудень) 1924 роках Вінницька Державна нотаріальна контора знаходиться в приміщенні Подільського губернського суду, де працює нотаріусом В.Кудржицький. В 1925 році контора знаходиться за адресою: місто Вінниця, вулиця Громадянська, будинок 11, де працює нотаріус Фішер А. В 1926 році Вінницька державна нотаріальна контора знаходиться при Товарній Біржі за адресою: місто Вінниця, вулиця Козицького, будинок 14. В цей час у конторі працюють нотаріус Фішер А. та нотаріус Круліківський О. В 1926-1927 роках є вже згадки про існування Першої Вінницької Державної нотаріальної контори, де і працює Нотаріус Круліківський О. В цю контору звертаються і жителі міста Жмеринки для посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна, що знаходиться в місті Жмеринка. В 1927-1928 роках є згадки про існування Другої Вінницької державної нотаріальної контори, де працює Державний нотаріус Фішер А. 14 травня 1926 року була прийнята постанова ЦВК СРСР “Про основні принципи організації державного нотаріату”, якою було ліквідовано відмінність між здійсненням актів та посвідченням договорів. Замість цих двох форм було впроваджено єдине нотаріальне посвідчення. Скасовані актові книги та встановлено, що нотаріальне посвідчення угод складається з напису про те на самому акті за підписом державного нотаріуса з прикладенням печатки нотаріальної контори. Акти, що підлягають нотаріальному посвідченню надаються нотаріусу не менш ніж у двох примірниках, один з яких повинен залишатися в справах контори. Сформульовані основні задачі державних нотаріусів, до яких перш за все відноситься відповідність їх дій та наданих документів діючому законодавству. Поряд з цим при здійсненні нотаріальних дій державні нотаріуси зобов’язані надавати трудящім активну допомогу в захисті їх прав та законних інтересів, щоб їх юридична необізнаність, малограмотність та інші обставини не могли бути використані їм на шкоду. У 1929 році нотаріуси для посвідчення угод використовували актовий гербовий папір дореволюційного зразка, на якому були проставлені нові печатки СРСР. 57


Відповідно до законодавства було визначено коло дій, що могли здійснюватися нотаріальними конторами. До них відносяться: 1) нотаріальне посвідчення угод; 58


2) здійснення передбачених законом протестів; 3) посвідчення вірності копій документів та виписок із книг та документів; 4) посвідчення обставин та фактів, що можуть мати юридичне значення, в яких нотаріус може особисто пересвідчитися та для посвідчення яких закон не встановлює іншого порядку; 5) реєстрація арештів, що накладаються на будівлі, їх зміна та виключення; 6) зберігання документів; 7) інші дії, передбачені законодавством. 6. Нотаріат у довоєнний період Згідно постанови ЦВК СРСР “Про основні принципи організації державного нотаріату” союзні республіки прийняли відповідні „Положення про державний нотаріат”, які поширили нотаріальні функції з метою звільнити народні суди від справ безспірного характеру. Це було необхідно тому, що в період НЕПа, точилась запекла класова боротьба, оскільки представники приватного капіталу, які ще лишилися, не бажали сходити з історичної арени. Це викликало посилення місцевих органів Радянської влади, а також розширення підсудності народних судів. Коло діяльності судів почало поширюватися, їх задачі ускладнюватися. Для того, щоб суд міг виконувати свої задачі по виконанню правосуддя, потрібно було поставити його в належні умови та звільнити від непритаманних йому функцій безспірної юрисдикції. Тому із підсудності судів були виключені деякі категорії справ та передані в різні органи державного управління, в тому числі державному нотаріату. Положення про державний нотаріат переглядалося по мірі змін цивільного законодавства та історичних умов. У 1930 році було прийнято нове положення про державний нотаріат. По матеріалам Вінницького обласного нотаріального архіву є свідчення, що з 1929 по 1930 рік в Вінниці працює Окружна (Округова) Державна нотаріальна контора міста Вінниці. 59


З 1932 по 1948 рік працює Державна нотаріальна контора міста Вінниці, де існували посади державного нотаріуса, Старшого державного нотаріуса, заступника старшого державного нотаріуса, на яких працювали : 1936 рік – державний нотаріус Фельдман; 1937-1939 роки – державний нотаріус Петрук Євстафій Іванович; 1940-1948 роки – державний нотаріус Паперник Фіма Єфимівна; державний нотаріус, а потім заступник старшого державного нотаріуса Варшавська Геня Пінхусівна; В 1939-1940 роках існує Вінницька обласна державна нотаріальна контора, де працюють: державним нотаріусом Петрук Євстафій Іванович; державним нотаріусом Кушаківський Ш.П., державним нотаріусом Варшавська Г.П.; В період з 1923 по 1940 року державними нотаріусами Вінниччини в основному вчинялися такі нотаріальні дії: - засвідчувалися копії документів; - посвідчувалися угоди на право забудови; - посвідчувалися угоди дарування права забудови; - посвідчувалися угоди купівлі-продажу домоволодіння (права на частину домоволодіння); - посвідчувалися угоди оренди приміщень; - посвідчувалися угоди дарування домоволодіння.

60


7. Нотаріат у вирі Другої світової війни Територія Вінницької області під час фашистської окупації 1941-1944 рр. була поділена між двома адміністративними утвореннями. Південну частину - між Бугом і Дністром (по лінії Могилів-Подільський – Жмеринка – Бершадь) – гітлерівці передали Румунії. Вона носила назву Трансністрії. Решта території області відійшла до Рейхскомісаріату України в складі Житомирського генерального округу. Німецьке керівництво намагалось створити на Україні плацдарм для подальших завоювань на сході, тому на початку проводило відносно ліберальну політику на захоплених землях. У Вінниці німці встановили свої органи влади - фельд- і ортскомандатури, а також створювали місцеві установи, які співпрацювали із окупаційною владою. В кінці 1941 року до Вінниці прибула німецька цивільна влада, яка замінила військове командування. Фельдкомандатура планувала та здійснювала загальний нагляд за роботою місцевого урядування. До компетенції ортскомандатури належали усі місцеві справи. Поруч з фельдкомандатурою і ортскомандатурою існували для різних галузей окремі уряди. Урядування мало відділи: фінансовий, господарчий, комунальний, шкільний, житловий, паспортний, торговельний, постачання, мір та ваг, лісовий, страховий, санітарний, ветеринарний, відділ праці та служби порядку. З листопада 1941 року місто Вінниця і вся територія області були підпорядковані обласній управі. Обласна та міська управи поділялися на відділи, при яких діяли контори. В 1942 році в Вінниці працює Нотаріальне бюро Вінницької міської управи. В 1943 році в місті Жмеринка нотаріальні функції виконує Нотаріальний стіл Жмеринської Примарії та посадові особи – Примарь міста Жмеринки та Завідуючий нотаріальним Столом. Печатка містить такі написи: “Romania *Judst Moghilev* * PRIMARIA ORASULOI SMERINCA*”, що свідчить про належність території міста Жмеринки до Румунії.

61


Документів, що свідчили б про здійснення нотаріальних дій на Вінниччині в роки ІІ Вітчизняної війни, майже не залишилося. Є деякі документи, що свідчать про укладення угод оренди приміщень між громадянами та угод купівлі-продажу домоволодінь. В місті Гайсині Вінницької області зберіглися реєстри для реєстрації нотаріальних дій за 1942-1943 роки, титульні сторінки яких були оформлені німецькою мовою. Дані документи свідчить про вчинення нотаріальних дій нотаріусами, а саме засвідчення вірності копій документів, вчинення угод купівлі-продажу домоволодінь

62


63


З 1944 року відновлює свою роботу Державна нотаріальна контора міста Вінниці, де на цей час працюють Старший державний нотаріус Іванова Є.П., державний нотаріус Попов М.П., державні нотаріуси Паперник Фіма Єфимівна, Варшавська Геня Пінхусівна. 8. Нотаріат у роки відбудови

64


В 1946 році Народний комісаріат юстиції УРСР реорганізовано у Міністерство Юстиції УРСР. 09 лютого 1946 року Виконавчий комітет Вінницької обласної ради депутатів трудящих прийняв постанову № 154 «Про утворення міжрайонних нотаріальних контор в Вінницькій області», якою затвердив список 20 міжрайонних нотаріальних контор, а саме: в місті Вінниці, до якої прикріплені м.Вінниця та І Вінницький район; в Жмеринському районі, до якої прикріплені Жмеринський район, Станіславчикський район, Тиврів; в Барському районі, до якої прикріплені Барський район; в Брацлавському районі, до якої прикріплені Брацлавський район; в Бернадському районі, до якої прикріплені Бернадський, Джулінський, Чучельник, Ольгопільський райони; в Іллінецькому районі, до якої прикріплені Іллінецький район, Оратів, Липовецький, Дашавський райони; в Копайгородському районі, до якої прикріпленіКопайгородський, Муровано-Куриловецький райони; в Крижопільському районі, до якої прикріплені Крижопільський, Піщанський райони; в Калиновському районі, до якої прикріплені Калиновський, Турбівський райони; в Козятинському районі, до якої прикріплені Козятинський, Комсомольський, Самгородський райони; в Могилів-Подільському районі, до якої прикріплені МогилівПодільський, Чернівецький райони; в Немирівському районі, до якої прикріплені Немирівський, Вороновицький райони; в Погребищенському районі, до якої прикріплені Погребищенський, Плисковський райони; в Тульчинському районі, до якої прикріплені Тульчинський, Шпиковський райони; в Томашпільському районі, до якої прикріплені Томашпільський район; 65


в Тростянецькому районі, до якої прикріплені Тростянецький, Ободівський райони; в Хмільницькому районі, до якої прикріплені Хмільницький, Літинський, Уланівський райони; в Шаргородському районі, до якої прикріплені Шаргородський район; в Гайсинському районі, до якої прикріплені Гайсинський район, Теплик, Ситковці, Монастирище; в Ямпільському районі, до якої прикріплені Ямпільський район. В 1947 році Державну нотаріальну контору міста Вінниці очолює Старший державний нотаріус Сутирін І.Є., а в 1948 році – старший державний нотаріус Михайленко І.І. 25 вересня 1950 року виконкомом Вінницької обласної Ради депутатів трудящих (протокол № 36/132) на підставі Постанови Ради Міністрів УРСР від 13 липня 1950 року № 2077 «про відкриття у Вінницькій області додаткових чотирьох нотаріальних контор» були створені: Вінницька міська 2-га державна нотаріальна контора. Місце розташування на момент створення: місто Вінниця, вулиця Коцюбинського, буд.2, згодом вулиця Соборна у приміщенні Вінницького обласного управління соціального забезпечення населення. Очолювали вищезазначену державну нотаріальну контору: старший державний нотаріус Кравченко А.А.; старший державний нотаріус Паперник Фіма Юхимівна; старший державний нотаріус Гайдай Нонна Гнатівна; старший державний нотаріус Соколова Марія Пилипівна; Літинська державна нотаріальна контора; Липовецька державна нотаріальна контора; Копайгородська державна нотаріальна контора. В період з 1944 року державними нотаріусами Вінниччини вчинялися такі нотаріальні дії: - засвідчувалися копії документів; - посвідчувалися угоди на право забудови; - посвідчувалися угоди даріння права забудови; - посвідчувалися угоди купівлі-продажу домоволодіння (права на частину домоволодіння); 66


- посвідчувалися угоди оренди приміщень; - посвідчувалися угоди даріння домоволодіння; - посвідчувалися угоди на право забудови будинку та безстрокового користування земельними ділянками; - посвідчувалися угоди про позику грошей між громадянами; - посвідчувалися заповіти; - видавалися свідоцтва про право на спадкування за законом та за заповітом; - посвідчувалися довіреності. В цей час керівництво нотаріальними органами здійснювало обласне управління Народного Комісаріату юстиції. У 1944 році прийнята постанова РНК УРСР № 1016 «Про затвердження Положення про державний нотаріат та Переліку документів, на підставі яких вчиняються нотаріальні виконавчі написи на стягнення грошей і майна», до якого декілька разів вносилися зміни та доповнення. У 1948 році була прийнята Постанова Ради Міністрів Української РСР № 2712 "Про обов'язкове нотаріальне посвідчення договорів про відчуження будівель у сільських місцевостях". У 1956 році Постановою Ради Міністрів Української РСР N 1536 було введено нове «Положення про державний нотаріат Української РСР», яким визначався порядок організації та функціонування нотаріальних органів. Керівництво діяльністю нотаріальних контор здійснювало Міністерство юстиції Української РСР через обласні суди. Відповідно до цього, на обласні суди покладалися: а) подання Міністерству юстиції УРСР проектів організації нових нотаріальних контор, переміщення або закриття діючих нотаріальних контор, а також проекти переводу нотаріальних працівників з одних нотаріальних контор в інші і про скорочення штатів контор; б) добір кадрів нотаріальних працівників; в) провадження ревізії діяльності та інструктаж нотаріальних органів; г) фінансування нотаріальних контор і контроль за правильністю витрачання нотаріусами грошових сум. 67


Згідно з вищевказаним положенням мережа нотаріальних контор затверджувалася Міністром юстиції Української РСР. В обласних центрах одна з нотаріальних контор виділялася як Перша нотаріальна контора. Першу нотаріальну контору очолював старший нотаріус. Решту нотаріальних контор очолювали нотаріуси. У випадку відсутності нотаріуса, нотаріальні дії виконував його заступник або інша особа за призначенням голови обласного суду. На посади нотаріусів призначалися особи, які мали вищу юридичну освіту. Призначення на посади нотаріусів осіб з числа молодих спеціалістів, які закінчили юридичні вищі учбові заклади, провадилися тільки після проходження ними стажування в нотаріальній конторі впродовж 3-х місяців. Старші нотаріуси призначалися, переміщалися і звільнялися головами обласних судів, з санкції Міністра юстиції Української РСР. Нотаріуси і заступники старших нотаріусів призначалися, переміщалися і звільнялися головами обласних судів. Нотаріуси не могли займати за сумісництвом інші посади, за винятком посад викладачів учбових закладів і курсів. Нотаріальні контори мали печать з державним гербом Української РСР. Нотаріальні контори учиняли такі нотаріальні дії: 1. Посвідчували: а) правочини: договори, довіреності, заповіти, нотаріальне посвідчення яких передбачено законом, а також б) правочини, нотаріальне посвідчення яких не є обов'язковим, якщо вони не суперечать закону і сторони бажають їх нотаріально посвідчити. 2. Засвідчували: а) вірність витягів, копій і копій з копій документів і книг по діловодству; б) справжність підписів на документах, які не мали значення майнових правочинів; 68


в) вірність перекладів документів з одних мов на інші, а також справжність підписів перекладачів на документах; г) факт знаходження громадянина в живих; д) час пред'явлення документа. 3. Видавали: а) свідоцтва про право на спадщину і про виморочність майна; б) свідоцтва про право власності на частку спільного майна подружжя, набутого протягом перебування в шлюбі; в) свідоцтва про купівлю будівель з прилюдних торгів. 4. Учиняли: а) виконавчі написи на документах, передбачених спеціальним переліком, затвердженим Радою Міністрів УРСР; б) морські протести; в) протести векселів; г) написи про неоплату чеків. 5. Приймали: а) в депозит грошові суми і цінні папери для передачі їх за належністю; б) заяви громадян і установ для передачі їх іншим громадянам і установам. 6. Вживали заходів по охороні майна, що залишилося після померлих. 7. Накладали заборони (арешти) на будівлі. Крім того, нотаріальні контори надавали клієнтам технічні послуги, пов'язані з учиненням нотаріальних дій. Нотаріуси того часу працювали в дуже складних умовах: приміщення нотаріальних контор не відповідали санітарним нормам та не давали змоги вести належний прийом громадян. Так приміщення І Вінницької міської нотаріальної контори складалося з однієї кімнати розміром 80 кв.м., в якій працювали всі нотаріуси цієї контори, консультанти та здійснювався прийом громадян. В цій кімнаті знаходилася одна піч, яка не могла підтримувати належну температуру у зимовий період, та ще й кількість вугілля на отоплення нормувалося. Прийом громадян нотаріусами здійснювався без вихідних днів та без обідньої перерви. Приміщення не були забезпечені 69


охороною. Наприклад, у святкові дні охорону приміщення нотаріальної контори здійснювала кур’єр-прибиральниця. Пізніше Постановою Ради Міністрів УРСР від 31 серпня 1964 року № 941 було затверджене Положення про державний нотаріат Української РСР, згідно з яким загальне керівництво і контроль за діяльністю нотаріальних контор Української РСР здійснював Верховний Суд УРСР, а керівництво нотаріальними конторами в областях здійснювали обласні суди, а мережа державних нотаріальних контор затверджувалася Головою Верховного Суду УРСР в межах встановленої для Верховного Суду УРСР чисельності адміністративно-управлінського персоналу. Нотаріальні дії в державних нотаріальних конторах здійснювали як і раніше старші нотаріуси, заступники старших нотаріусів і нотаріуси. В разі відсутності нотаріуса нотаріальні дії виконувала інша особа за призначенням голови обласного суду. Вимоги до кандидатів на посаду державного нотаріуса та порядок і строки проходження стажування не змінилися. Старші нотаріуси призначалися, переміщалися і звільнялися з посади головами обласних судів з санкції Голови Верховного Суду УРСР. Заступники старших нотаріусів і нотаріуси призначалися, переміщалися і звільнялися з посади головами обласних судів. На той час нотаріальні контори вчиняли такі самі нотаріальні дії як і за попереднім Положенням. Тільки перелік нотаріальних дій був доповнений новою дією – засвідчення факту перебування особи в певному місці. Нотаріальні дії вчинялися в будь-якій нотаріальній конторі, за винятком посвідчення договорів про відчуження, заставу і розділ майна, накладання заборон /арештів/, яке провадилося за місцем знаходження нерухомого майна та за місцем реєстрації рухомого майна, охорони спадкового майна і видач свідоцтв про право на спадщину, які провадилося за місцем відкриття спадщини; д) протесту векселів у неплатежі або в неакцепті, посвідчення неоплати чека і прийняття грошей в депозит, які провадилися за місцем платежу. Нотаріус при вчиненні нотаріальних дій від імені юридичної особи перевіряв її правоздатність, а також повноваження і 70


справжність підпису її представника. При вчиненні нотаріальних дій від імені громадянина перевірялася його дієздатність, самоособовість і справжність підпису. Нотаріальні дії повинні були вчинені нотаріусом в день пред'явлення потрібних документів і уплати державної пошлини. У виняткових випадках учинення нотаріальних дій могло бути відкладено, але не більш як на три дні. Нотаріальні дії, а також відмова у вчиненні нотаріальної дії могли бути оскаржені в судовому порядку, а також могли бути опротестовані прокурором. При вчиненні окремих нотаріальних дій нотаріуси повинні були дотримуватись наступних правил: - угоди про відчуження майна, яке підлягало оподаткуванню, нотаріально посвідчувалися в разі відсутності за власником заборгованості по податках, нарахованих на майно, що відчужувалося. - при нотаріальному посвідченні договору про відчуження чи заставу жилого будинку нотаріус перевіряв факт належності будинку особі, яка його відчужувала чи заставляла, відсутність на будинку заборони /арешту/, вимагаючи про це відповідні документи. - при посвідченні договору застави будинку нотаріус негайно накладав арешт на цей будинок. - договір про відчуження будинку, що знаходився на землі, закріпленій за колгоспом чи радгоспом, нотаріально посвідчувався при наявності постанови правління колгоспу чи розпорядження дирекції радгоспу про надання набувачу будинку в користування земельної ділянки, на якій знаходився будинок. - договір про відчуження будинку, будівництво якого не закінчено, нотаріально посвідчувався за згодою виконкому місцевої Ради депутатів трудящих на відчуження. - договір про продаж виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих будинку з існуючого житлового фонду посвідчувався при умові, що будинок продавався одному або групі наймачів, які проживали в цьому будинку. У грудні 1974 року було прийнято Закон Української РСР «Про державний нотаріат». У ньому більш докладно висвітлювалося 71


завдання державного нотаріату, було розширено коло нотаріальних дій, уточнено низку питань щодо компетенції виконкомів місцевих Рад, переліку документів, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, тощо. Чи не найважливішою обставиною стало те, що норми, які регламентують нотаріальну діяльність були викладені у вигляді Закону – це виглядало, як ознака усвідомлення важливості нотаріату, підвищення його авторитету. Згідно з цим законом керівництво державним нотаріатом в Українській РСР вже здійснювали Рада Міністрів СРСР, Рада Міністрів Української РСР, виконавчі комітети обласних, районний, міських Рад депутатів трудящих, Міністерство юстиції СРСР, Міністерство юстиції Української РСР, а також інші державні органи відповідно до законодавства. У столиці Української РСР - місті Києві і обласних центрах одна з державних нотаріальних контор засновувалася як перша державна нотаріальна контора для вчинення найскладніших нотаріальних дій і виконання інших функцій відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР. В обласному центрі, де засновувалася одна державна нотаріальна контора, вона була першою державною нотаріальною конторою. Нотаріальні дії в державних нотаріальних конторах вчиняли державні нотаріуси (старші державні нотаріуси, заступники старших державних нотаріусів, державні нотаріуси). Вимоги до кандидатів на посади державних нотаріусів дещо змінилися. Так на посади державних нотаріусів призначалися громадяни СРСР, які мали вищу юридичну освіту. В окремих випадках на посади державних нотаріусів могли призначатися особи, які не мали вищої юридичної освіти, за умови, що вони не менше трьох років працювали за спеціальністю юриста, а також особи, які навчалися на останніх курсах вищих юридичних учбових закладів. Особи, що призначалися на посади державних нотаріусів, проходили стажування у випадках і в порядку, встановлених законодавством. 72


Старші державні нотаріуси перших державних нотаріальних контор призначалися на посади і звільнялися з посад Міністром юстиції Української РСР. Заступники старших державних нотаріусів і державні нотаріуси перших державних нотаріальних контор, а також старші державні нотаріуси і державні нотаріуси інших державних нотаріальних контор призначалися на посади і звільнялися з посад начальниками відділів юстиції виконавчих комітетів обласних Рад депутатів трудящих. Державні нотаріуси як і раніше не могли перебувати на службі в інших установах, організаціях і на підприємствах, за винятком викладацької або наукової роботи. Мережа державних нотаріальних контор в Українській РСР затверджувалася Радою Міністрів Української РСР. Штати державних нотаріальних контор затверджувалися начальниками відділів юстиції виконавчих комітетів обласних Рад депутатів трудящих у межах штатної чисельності і фонду заробітної плати, встановлених для державних нотаріальних контор, та з додержанням схем посадових окладів. Перелік нотаріальних дій, що вчинялися державними нотаріальними конторами був доповнений. Нотаріуси посвідчували тотожність громадянина з особою, зображеною на фотографічній картці; пред'являли чеки до платежу; приймали на зберігання документи (а не тільки цінні папери); Також був збільшений строк відкладення нотаріальної дії до десяти днів. 31 жовтня 1975 року наказом міністра юстиції УРСР було затверджено нову Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР. Вона уточнювала і врегульовувала порядок вчинення окремих нотаріальних дій. Усі нотаріальні дій мали бути зафіксовані у реєстрах. У конторі можна було вести кілька самостійних реєстрів для запису певних видів дій; кожному з таких реєстрів присвоювався окремий індекс. На початку 80-х років з’язувалося, що кількість наявних в Україні, в тому числі і в Вінницькій області, нотаріальних контор 73


занадто мало. Так у 1976 році була заснована Третя вінницька державна нотаріальна контора, яка існує і понині, знаходиться в місті Вінниці, по Хмельницькому шосе, буд.7. Першим її керівником була Бурка Зінаїда Петрівна. Територією обслуговування нотаріальної контори було село Пирогово Вінницького району, мікрорайони «Вишенька», «Слов’янка» міста Вінниці. У наступні роки відбувалося оновлення конституційного законодавства. У жовтня 1977 року була затверджена Конституція СРСР, а 20 квітня 1978 року прийнята Конституція УРСР. Необхідно зазначити, що і в цей час, і раніше радянський нотаріат декларували як один з важливих інструментів забезпечення прав громадян на рівність перед законом, на захист прав і свобод тощо. Проте в дійсності нотаріат посідав недостатньо значуще місце у вітчизняній правовій системі – так само, як і декларативні лозунги Конституцій різних часів мали небагато спільного з реальним життям. Так наприкінці 80-х років під час «горбачовської перебудови» на радянських теренах відбувалися стрімкі зміни у суспільному, економічному, культурному житті. Стара владна система, в тому числі і правова, вимагала рішучого оновлення. Деякі кроки було зроблено ще в умовах радянської влади. Так, у січні 1989 року Міністерство юстиції СРСР розпочало економічний експеримент, дозволивши окремим нотаріальним конторам запровадити додаткові послуги, які не обкладалися держмитом. У такій спосіб правничі органи намагалися відреагувати на наявність нових суб’єктів підприємницької діяльності, нових господарчих взаємин. Втім, косметичних засобів було замало. У місті Вінниці деякий час діяла Четверта Вінницька державна нотаріальна контора (1993-1996р.р.) яку очолювала завідувач – Майструк Валентина Іванівна. В зазначеній нотаріальній конторі працювали нотаріусами : Цаль Н.В., Квон З.Г., Порічанська М.Л., Гречко Ж.Б., Демчукова К.М. Стеблюк Н. В. Територією обслуговування нотаріальної контори був Замостянський район міста Вінниці. Бурка З.П., яка працювала на посаді завідуючої Третьою вінницькою державною нотаріальною конторою до 1997 року. 74


З 1997 по 1998 рік на посаді завідуючої працювала Хоменко Лариса Василівна. З 01.02.1999 року по теперішній час на посаді завідуючої Третьою вінницькою державною нотаріальною конторою працює Березовська Вікторія Станіславівна. В різні роки в зазначеній нотаріальній конторі працювали нотаріусами Монастирська Іда Григорівна, Кожухар Марія Сергіївна, Гандурська Неля Іванівна, Олійник Валентина Іванівна, Куранова Оксана Олександрівна. З часом чисельність нотаріусів збільшилася до чотирьох. Змінилась також територія обслуговування нотконтори. В теперішній час Третьою ВДНК обслуговується мікрорайон «Вишенька» міста Вінниці, який є досить чисельним за кількістю мешканців.

75


Спалах громадської активності наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років увінчався проголошенням незалежності України 24 серпня 1991 року. Україна, обравши шлях цивілізованого розвитку і закріпивши це в Конституції, посіла гідне місце в родині незалежних європейських держав як повноправний член Ради Європи, чим засвідчила своє прагнення будувати власне майбутнє на засадах верховенства права, громадянського суспільства і принципів справжньої демократії. Повернення поваги до Закону, відродження історичних цінностей правової культури і поступове поширення в державі демократії – головні ознаки становлення розвинутої демократичної держави, що досягається, у першу чергу, завдяки неухильному і планомірному вдосконаленню системи юстиції. З цією метою і здійснюються сьогодні в Україні конкретні заходи щодо її реформування. Становлення і розвиток органів юстиції суверенної України припали на складний період глобальних перетворень у всіх сферах суспільного життя. Кардинальних змін зазнали політична система, соціально-економічні відносини. Україна продовжує розбудовувати правову демократичну державу. Після прийняття нової Конституції відбулася переорієнтація у пріоритетах державної політики: відповідно до ст. 3 Основного Закону, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Важливу роль у цьому відіграє нотаріат України як система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші дії, передбачені чинним законодавством. 02 вересня 1993 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про нотаріат». Сам факт, що вже через два роки після проголошення Акта про незалежність України (24.08.1991 р.) одним із перших був ухвалений Закон, який поновому на той час регламентував діяльність українського 76


нотаріату, підтверджує його важливість. Закон вніс до системи українського нотаріату багато новацій: створення кваліфікаційних комісій нотаріату для визначення рівня професійної підготовки осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю; видача свідоцтв про право на зайняття нотаріальною діяльністю всім нотаріусам України; заснування в обласних центрах, містах Києві, Сімферополі, Севастополі державних нотаріальних архівів, що є складовою частиною Національного архівного фонду і здійснюють тимчасове (до 75 років) зберігання нотаріальних документів і , мабуть, найголовніше - введення інституту приватної нотаріальної діяльності. У жовтня 1996 року в роботу нотаріусів запровадили спеціальні бланки нотаріальних документів, а 1997 року Міністерством юстиції України було засноване державне підприємство «Інформаційний центр», що сьогодні відіграє провідну роль у комп’ютеризації та інформаційному забезпеченні органів юстиції. Реєстри, що підтримуються та обслуговуються цим підприємством, це електронні бази даних, в яких накопичується відповідна інформація стосовно заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, довіреностей, посвідчених правочинів, іпотек, заповітів та заведених спадкових справ, отриманих та використаних спеціальних бланків, Єдиного реєстру нотаріусів. Кажучи про нотаріат незалежної України, неможливо не освітити роль Української нотаріальної палати – добровільної громадської організації нотаріусів. Вона була створена 22 квітня 1993 року на Конференції нотаріусів і зареєстрована Міністерством юстиції України 08 червня 1993 року. Основна мета Української нотаріальної палати – об’єднання на професійній основі зусиль нотаріусів для задоволення та захисту їхніх законних соціальних та інших спільних інтересів, сприяння підвищенню їхнього професійного рівня та вдосконалення правової допомоги, що надається органами нотаріату громадянам, підприємствам і організаціям. Завданням Української нотаріальної палати є підвищення ролі нотаріату в умовах формування в Україні ринкових відносин, піднесення престижу професії нотаріуса, створення умов для діяльності членів УНП на основі єдності їхніх професійних інтересів; реалізації їхніх прав; сприяння розвитку 77


міжнародних і професійних контактів членів Палати, обміну досвідом, співробітництва з міжнародними організаціями нотаріату. У 1998 році Українська нотаріальна палата прийнята спостерігачем до світової організації нотаріусів – Міжнародного Союзу Нотаріату, який об’єднує нотаріати 82 країн. Вже десять років основні зусилля УНП спрямовує на перехід до нотаріату латинського типу – вільного, самоврядного, а саме це є основою латинського нотаріату – вільний нотаріус, який, з одного боку, є незалежним представником держави, наділеним повноваженнями на вчинення нотаріальних дій, а з іншого боку, нотаріус несе особисту майнову відповідальність за вчинені нотаріальні дії. В усіх областях України створені регіональні відділення. В окремих регіонах нотаріуси об’єдналися в Асоціації, регіональні Палати, гільдії, що є колективними членами УНП. Переважну кількість нотаріусів Вінницької області об’єднує Вінницька обласна нотаріальна палата, яка створилася ще 12 років тому, як Асоціація приватних нотаріусів Вінниччини. Метою створення асоціації було об’єднання зусиль по реалізації прав та захисту інтересів нотаріусів в часи становлення приватного нотаріату. На сьогоднішній день Вінницька обласна нотаріальна палата - це авторитетна громадська організація, яка не тільки представляє нотаріат області, а й здійснює методологічну діяльність, надає консультативну та роз’яснювальну допомоги, намагається створити єдину нотаріальну практику в області. Вінницька обласна нотаріальна палата організовує семінари для нотаріусів, наприклад, в 2007 році відбувся семінар по спадковому праву, в 2008 році - по земельним правовідносинам. Нотаріуси області ведуть активну правороз’яснювальну роботу в засобах масової інформації, приймають участь в семінарах, які організують Українська нотаріальна палата та Міністерство юстиції. Рік тому Асоціація приватних нотаріусів Вінниччини відзначила десятиріччя з моменту створення. Безперечно, що в діяльності асоціації, яка об’єднувала на початку ______ чоловік, а тепер _________, є гідні досягнення. З ювілеєм нотаріусів привітали і Міністерство юстиції, і представники Вінницької обласної державної адміністрації, і Вінницької міської ради, Української 78


нотаріальної палати, Спілки юристів України, колеги з інших регіонів. За підсумками роботи в 2007 році Вінницька обласна нотаріальна палата отримала Диплом «За активну законотворчу діяльність, підвищення професійного рівня нотаріусів та сприяння захисту їх законних та соціальних інтересів» та відзнаку «Юридичний олімп», а також відзнаку, як краще регіональне відділення, колективний член від Української нотаріальної палати. Це підтверджує не тільки успіх Вінницької обласної нотаріальної палати, як громадської організації, а і досягнення керівника палати, Дунаєвської С.М. та кожного із нотаріусів, які є членами палати. Нотаріуси Вінниччини кожен рік стають лауреатами конкурсу «Кращий нотаріус року», започаткованому Українською нотаріальною палатою, отримують подяки та почесні грамоти за свою роботу від Вінницького обласного управління юстиції, Вінницької обласної держадміністрації, Вінницької міської ради, Спілки юристів України. Багато нотаріусів займаються і благодійною діяльністю по відношенню до інвалідів, дітей-сиріт та інших осіб, що потребують допомоги. До речі, нотаріуси Вінниччини не тільки кваліфіковані професіонали, а й талановиті, розвинені особистості, які натхненно пишуть вірші, створюють вишукані вишиванки, вирощують квіти. Більшість нотаріусів області мають власні офіси, які також є виразом таланту та смаку їх власників. Наприклад, в офісі Майструк В.І. ми спостерігаємо фотографії та картини старої Вінниці, в офісі Лисенко О.М. на стінах розміщені її власні роботи - вишиті картини, в офісі Дунаєвської С.М. – розпис талановитого Вінницького художника на стінах. Сьогодні у Вінницькій області діє 34 державні нотаріальні контори, в яких працює 49 державних нотаріусів. У 32 нотаріальних округах діє 112 приватних нотаріусів. З яких ______ працює більше 10 років, що свідчить не тільки про високу кваліфікацію, а і про багаторічний напрацьований досвід нотаріальної діяльності. 79


Нотаріуси Вінниччини гордо несуть своє професійне звання, живуть, працюють та продовжують історичні традиції нотаріату. Сьогодні нотаріат України переживає нелегкі часи. Але є цілі, до яких прагне нотаріальна спільнота України, і які все одно завдяки нашій щирій закоханості в нотаріат будуть досягнуті.

80


Так жив та розвивався нотаріат колись. Шлях від писаря та переписувача до висококваліфікованого юриста, який здатний вирішувати складні юридичні справи та нести відповідальність за свою роботу – це історія нотаріату. Історія із своїми білими плямами та тенденціозним сприйняттям. Подивимось у наше майбутнє. Ми вчиняємо ті самі нотаріальні дії, що їх вчиняли наші попередники, проте ми користуємось значно більшим спектром норм права, супроводжуємо правові та економічні дії, які з’явилися лише в наш час і які потребують більш широких поглядів, більш глибоких знань та вміння «бачити» майбутнє у вигляді їх правових наслідків. Нам не легше, ніж попередникам, проте і не важче – інші часи, інші вимоги… Єдине загальне для всіх – повага, без якої нотаріуса просто не існує. А ще ми маємо приймати безпосередню участь у розвитку не лише нотаріату, але й юриспруденції в цілому. Від розвитку власної професійної досконалості до бездоганної правової системи в державі – ось гасло сучасного юриста. Побудова правової демократичної держави з верховенством закону – залежить від кожного з нас. Ми маємо удосконалюватись самі та плекати гідну зміну – у наших нащадків не має бути сумнівів у справедливості, доцільності та неупередженості будь-яких правових норм.

81


СИМВОЛИ НОТАРІАТУ Перо Пташине перо як знаряддя листа має контамінації ( поєднання) птаха, неба й чорнила. Перо нотаріуса не гусяче, як у стряпчих, а воно є пером орла, що впало з неба. Чому не голубине, якщо білий голуб символізує мир? Тому що миролюбство нотаріуса не самочинно, а визначено понад духом: це наказ вищого закону й духовної влади, що персоніфікують з орлом. Перо означає принцип неба, легкий небесний вітер, висоту здіймання, "сухий" принцип духовності (у порівнянні з вологістю земного животіння). Як письмове приладдя нотаріуса означає діяльність нотаріуса? Символ листа, підпису, закріплення думки й волевиявлення, скріплення діянь. Головна для нотаріусів латинська морфема nota означає знак, запис, які спочатку робилися стилосом, а потім пером. Перо вказує на традицію письмового зобов'язання і його посвідчення. Книга Книга є символом знання й закону. Вона нагадує про приоритет писаного права, прийнятому в римській системі права, на якій базується латинський нотаріат. Цікаво, що латинське слово codex - "звід законів, книга" спочатку означало "стовбур дерева". У давнину особливі, священні дерева символізували світобудову й вважалися носіями вищого знання - зокрема, таким є біблійне "древо пізнання добра й зла". Сторінки книги вподібнювали листам всесвітнього дерева, а закони написаними на священних скрижалях. Тому існує зв'язок: дерево - знання книга - закон. Сувій Сувій символізує знання, навчання; священну скрижаль закону, приречення; нерушиме письмове зобов'язання, акт нотаріуса. Орел Орел символізує верховну владу, монарха, небесний закон, затверджуваний на землі. Заступництво вищого закону. На емблемі Міжнародного союзу Латинського нотаріату орел сидить 82


міцно, розставивши могутні крила, що означає панування влади. Голова орла увінчана німбом: це дух влади й закону осіняє діяльність нотаріуса, що символізується книгою й пером. Печатка Символізує авторитет, владу, легітимність, закріплення, посвідчення, вчинений акт; санкціонування; захист; заступництво; вирішена справа; охоронювану таємницю. Терези Один з метафоричних атрибутів нотаріату, але не настільки популярний. Однак ваги виражають органічний правосудний характер нотаріату - інституту, родинного суду. Нотаріат по ряду основних ознак відносять до правосуддя, але тільки не змагального, спірного, а безспірного, консенсусного, превентивного (попереджувального). Терези - стародавній символ міри й справедливості. На чашах правосуддя зважуються добро й зло, провина й невинність, вчинки й діяння. У древніх міфологіях владики загробного світу зважували добрі й злі вчинки людей, і посмертна їхня доля залежала від того, яка чаша переважить. Сам закон не що інше, як установлення міри. Істотне значення для нотаріату - рівність закону, рівність сторін. Нотаріус урівноважує сторони не стільки у вигодах, скільки в правах і обов'язках, зрівнює із законом. Ваги Феміди й нотаріату схожі на ті, які використовували аптекарі старих часів: це дві чашечки, підвішені на центрованому важелі-коромислі. Такі ваги досить чутливі й вимагають скрупульозності зважування (зрівноважування). Нотаріус тим більше скрупульозний. Виходячи з вищесказаного, терези - істотний символ нотаріату. Еталони міри та ваги Оскільки нотаріус не торгує законом, він застосовує до людей не оцінні, а щирі міри закону й справедливості. Тому нотаріус депозитарій правових еталонів. Еталони правових мір і ваги можуть персоніфікуватися з лежачою на чаші терез платиновим бруском, з мірними позначками по периметру. 83


НОТАРІАЛЬНІ ТЕРМІНИ МИНУЛОГО АББРЕВІАТОР - у середньовічній Європі церковний нотаріусреферент, що складається при католицьких ієрархах і становить необхідних паперах - як канонічного, так і світського характеру. АГОРАНОМОС єгипетський переписувач-нотаріус, наділений повноваженнями формувати й закріплювати юридичні докази. БЕЗЗАД(Ь)НИЦА - [ін. -рос.] - майно, що залишилося після смерті власника, що не має спадкоємців; виморочне майно. БЕЗЗАД(Ь)ЩИНА - [ін. -рос.] - виморочний маєток. БЛИЖ(Ь)НИКНУВ, або БЛИЖИКЪ -[ін. -рос.] - найближчий родич; у змісті спадкування - один з першої черги спадкоємців. ВЗАКОНИТИ - [ін. -рос.] - узаконити; засвідчити. ВОТЧИНА (ОТЧИНА) - наслідуване земельне володіння, що включає весь комплекс нерухомості, а також особливі майнові й немайнові права (на залежних селян, право суду , збору данини й ін.). Оскільки нарівні з родовими існували й жалувані, вислужені й куплені вотчини, важливіше не спосіб придбання, а можливість передачі вотчини в спадщину. В 15 столітті з'явилася форма маєтку, але в 18 в. вотчини й маєтки знайшли схожий юридичний статус і стали йменуватися маєтками. Філологічно форма вотчина молодша, походить від отчина (етимологічно пов'язана зі спорідненням, батьківщиною - порівн.: "рідна домівка"). ВИРЯД - [ін. -рос.] - розірвання договору (ряду), вихід з угоди, відмова від угоди. ГРАМОТА ДОКОНЧАЛЬНА - [ін. -рос.] - угода, договір; остаточне письмове закріплення домовленості. ГРАМОТА ЩИРОСЕРДЕЧНА (ДУХОВНА)- [ін. -рос.] - текст заповіту. ДУХОВНА (див. Духівниця). ДУХІВНИЦЯ (ДУХОВНА) - так іменувалися до 1917 р. всі письмові заповіти (у Древній Русі - грамота щиросердечна (див.)). ЗАД(Ь)НИЦА - [ін. -рос.] - спадщина; доп. значення - спор про спадщину. ЗАД(Ь)НИЧНИКЪ - [ін. -рос.] - спадкоємець. 84


ЗАПИС [ін. -рос.] Одне зі значень - письмовий юридичний акт МАЄТОК - наслідуване нерухоме майно - як родове, так і придбане. МІЦНІСТЬ - одне зі значень - письмовий документ про придбання або відчуження нерухомого майна. ЛЕЖАЧА СПАДЩИНА - термін римського права того періоду, коли вважалося, що за час між відкриттям спадщини і його прийняттям спадкоємне майно не належало нікому, і будь-яка особа могла стати його власником, якщо володіло їм протягом року. НУТАРЬ - давньоруська форма (калька із грецького) слова Нотаріус (нотарій). НОТАРІЙ - 1) особлива категорія церковних нотаріусів. Ось яке визначення дає церковно-слов'янський словник: " Нотарії були особливі чиновні люди, що перебували на службі при храмі св.Софії константинопольської, як кафедри константинопольських патріархів. Над класу нотаріїв був поставлений вищий нотарій, як головний начальник цього класу. Головний нотарій повинен був мати пильне спостереження над тим, щоб у цивільних судах були застосовані царські укази й закони по справах і питанням, що стосуються церковного майна й церковного надбання. Молодші нотарії по таких справах вели поточну переписку"; 2) одна з архаїчних форм слова "Нотаріус", що зберіглася в [розмовній] російській мові до середини XIX в. ОБРЯДЖЕННЯ - [ін. -рос.] - усний заповіт. ("Діялося обрядження" при свідках). ОТЪМЕРЩИНА - [ін. -рос.] - виморочне майно. ПАМ'ЯТЬ - [ін. -рос.] - крім деяких різновидів актів і документів, означало також майно, від якого відмовлялися "на спомин душі". ПИСАЛЬНЕ - 1) мито за складання акту (сплачувалися, як правило, самому переписувачеві); 2) подать. ПРОТОНОТАРІАТ - 1) Колегія при Папі римському для вирішення справ про канонізації; 2) система органів і уповноважених осіб, що здійснювали нотаріальні функції до повномасштабного введення (установи) у країні інституту нотаріату (як, наприклад, у Росії до 1866 р.). 85


ПРОТОНОТАРІУС - 1) Духовна особа, друга після константинопольського патріарха; 2) Член колегії протонотаріата в Римі; РУКОПИСАННЯ - [ін. -рос.] - письмовий заповіт ( на відміну від обрядження - заповіту усного). РЯД - [ін. -рос.] - угода, домовленість, договір. СКЛАДСТВО - змова, договір; світовий запис (світова угода), що дозволяє розбіжність або суперечку. ТАБЕЛІОНИ - давньоримські нотаріуси. ТЕСТАМЕНТ (лат. testamentum)- заповіт. ТОВМАЧ - перекладач. На відміну від Толковника (книжкового перекладача), товмач - перекладач усного мовлення, наприклад, при укладанні договору за участю іноземного купця (тобто він затворів синхронний переклад). МОВА - [ін. -рос.] Одне з юридичних значень слова "мова" усне волевиявлення.

86


СУЧАСНІ АФОРИЗМИ Какая из юридических профессий не кормится раздором? Это нотариус. Кто-то привносит право в мир, а нотариус - мир в это право. Лучше согласиться в правах и обязанностях у нотариуса, чем принуждаться к обязательству у судьи. Нотариальная ипостась права - умиротворяющая. Одному мирра, другому терний - так бывает в праве, но не в нотариате, ибо справедлив он и миротворит обеим сторонам. Щит нотариата делает излишним владение мечом. Агентирование закона означает, что нотариус хотя и выступает особо доверенным лицом, но в первую очередь является поверенным закона. Нотариус кроит сделку по заказу обратившегося, но по лекалам закона. Нотариус не дышло: повернешь от закона - и не вышло. Только пристрастие к закону делает нотариуса действительно беспристрастным. Как тайный советник юстиции нотариус посвящается в житейские и имущественные тайны, дает верные правовые советы. Как "светский священник" нотариус хранит тайну правовой исповеди. Нотариус уравновешивает стороны не в выгодах, а в правах. Не восклицайте: "Мне нужна окончательная бумага! Фактическая. Настоящая. Броня! Чтоб никакой Швондер даже близко не мог подойти!…". Спросите у нотариуса. Споры породили судей, нежелание спорить — нотариусов. Весы - неизменные атрибуты судьи и нотариуса, но первый взвешивает права, а второй - уравновешивает. Скучный нотариат избавляет от веселых судилищ. Богатый нотариус - неприлично, бедный - опасно. 87


Небрежность - инвалидность нотариуса, нечестность - смерть. Нотариус - адвокат обеих сторон, арбитр между ними и законом. Нотариус взвешивает не кошельки и силу, а лишь права и обязанности сторон. Нотариус не простановщик печати, а ее слуга и господин. Нотариус результативен, если независимо от совершения нотариального действия посетитель покидает его осведомленным. Плох тот нотариус, который не мечтает им остаться. Разорение нотариуса начинается не с утоньшения кошелька, а с убавления людского доверия. На документе должен стоять оттиск ума нотариуса, а уже затем печати. Нотариус защищает, хотя сам похож на слабого; говоря об истине, он косноязычен; проливая свет, он сам в тени; устанавливая правду, не выглядит героем; охраняя, не бряцает мечом; отделяя белое от черного, он сам в чернилах; свершая, никогда не увенчан лаврами. В семье юристов он словно последний; он как пасынок, не ведающий о высоком родстве. Он миротворец и не гордится этим. Когда нотариус работает, у него родни нет. Разве что отец-закон да мать-совесть. Кровь, когда-то скреплявшую договоры, успешно заменили чернилами нотариуса. А сакральность осталась. Нотариат -это корпорация особо доверенных лиц. В отличие от платы за услугу, тариф - это плата за действие, исказить которое в интересах плательщика невозможно. Лучший фундамент недвижимости - железобетон нотариального акта. Нотариальная контора не место торга. Нотариат не базар - частных лавочек нет. 88


Дурная слава наживается по дешевке, а изжить ни за какие деньги нельзя. Лучше вызвать ярость просителя отказом, чем его презрение незаконным согласием. Профессиональная тайна здесь такова, что нотариальный акт - Книга Живых, а реестр - Книга Мертвых. Строгость - опора нотариуса, уступчивость - трясина. Достойные нотариус и врач улучшают качество жизни, небрежные – укорачивают еѐ.

89


Н.В.Гоголь. ЗАВЕЩАНИЕ ( выбранные места). «Находясь в полном присутствии памяти и здравого рассудка, излагаю здесь мною последнюю волю. 1. Завещаю тела моего не погребать до тех пор, пока не покажутся явные признаки разложения. Упоминаю об этом потому, что уже во время самой болезни находили на меня минуты жизненного онемения, серце и пульс переставали биться… Будучи в жизни своей свидетелем многих печальних событий от нашей неразумной торопливости во всех делах, даже и в таком, как погребение, я возвещаю это здесь в самом начале моего завещания, в надежде, что может быть посмертный голос мой напомнит вообще об осмотрительности. Предать же тело моѐ земле, не разбирая места, где лежать ему, ничего не связывать с оставшимся прахом; стыдно тому, кто привлечется каким-нибудь вниманием к гниющей персти, которая уже не моя: он поклонится червям, еѐ грызущим; прошу лучше помолиться покрепче о душе моей, а вместо всяких погребальних почестей угостить от меня простым обедом нескольких не имущих насущного хлеба. 2. Завещаю не ставить надо мною никакого памятника и не помышлять о таком пустяке, христианина недостойном. Кому же из близких моих я был действительно дорог, тот воздвигнет мне памятник иначе: воздвигнет он его в самом себе своей неколебимой твердостью в жизненном деле, бодреньем и освеженьем всех вокруг себя. Кто после моей смерти вырастет выше духом, нежели как был при жизни моей, тот покажет, что он точно любил меня и был мне другом и сим только воздвигнет мне памятник. Потому что и я, как ни был сам по себе слаб и ничтожен, всегда ободрял друзей моих, и никто из тех, кто сходился поближе со мной в последнее время, никто из них в минуты своей тоски и печали не видал на мне унылого вида, хотя и тяжки бывали мои собственные минуты, и тосковал я не менше других, - пусть же об этом вспомнит всяк из них после моей смерти, сообрази все слова, мной ему сказанные, и перечтя все письма, к нему писанные за год перед сим. 90


3. Завещаю никому не оплакивать меня, и грех себе возьмет на душу тот, кто станет почитать смерть мою какой-нибудь значительной или всеобщей утратой…Не унынью должны мы предаваться при всякой внезапной утрате, но оглянуться строго на самих себя, помышляя уже не о черноте других и не о черноте всего мира, но о своей собственной черноте. Страшна душевная чернота, и зачем это видится только тога, когда неумолимая смерть уже стоит перед глазами!... 4. Завещаю по смерти моей не спешить ни хвалой, ни осужденьем моих призведений в публичных листах и журналах: все будет так же пристрасно, как и при жизни. В сочинениях моих гораздо больше того, что нужно осудить, нежели того, что заслуживает хвалу. Все нападения на них были в основания более или менее справедливы. Передо мною никто не виноват: неблагодарен и несправедлив будет тот, кто попрекнет мною коголибо в каком бы то ни было отношении… …Завещанье мое немедленно по смерти моей должно быть напечатано во всех журналах и ведомостях, дабы, по случаю неведення его, никто не сделался бы передо мною невинновиноватым и тем бы не нанес упрека на свою душу». 1845 г.

91


Використана література: 1. О.Субтельний „Історія України”, К.1999г.; 2. Музиченко П.П. „Історія держави і права України”; 3. Кульчицький В. С. Історія держави і права України, К. 2001; 4. Нариси історії Поділля: На допомогу вчителю, Хм. 1990; 5. „Вінниця. Історичний нарис”, головний редактор проф.Подолинний А.М. – Вінниця:Книга-Вега, 2007 рік. 6. Юдельсон К.С. „Советский нотаріат”, М.1959г.; 7. "Нотариальное право РФ" М.2006г.; 8. Д.В. Маліков „По Брацлавщине”, М.1982г; 9. «Адресъ-Календаръ Подольской губерніи» Составитель В.К. Гульдман, видання 1895 року; 10. «Адресъ-Календаръ Подольской губерніи» Составитель В.К. Гульдман, видання 1900 року; 11. «Адресъ-Календаръ Подольской губерніи» Составитель Д.Г. Волконский, видання 1904 року; 12. «Адресъ-Календаръ Подольской губерніи» Составитель А.С.Станкевич, видання 1909 року; 13. Полное собрание законов Российской империи за 1861 год. 14. А.М. Фемеліді. Російський нотаріат//Історія нотаріату й діюче нотаріальне положення 14 квіт.1866 р. Допомога до вивчення російського нотаріального права. Спб. 1902 15. Ляпидевский Н.П. История нотариата.- Москва, 1875г. 16. Л.Драгневич «Історія розвитку нотаріату»//науковопрактичний журнал «Нотаріат для Вас» - № 10, 2008 р. 17. Постанова Ради Міністрів Української РСР N 1536 від 1956р. «Про Положення про державний нотаріат Української РСР». 18. Постанова Ради Міністрів УРСР від 31 серпня 1964 року № 941 «Про Положення про державний нотаріат Української РСР». 19. Закон Української РСР про державний нотаріат від 25.12.1974 р. 20. Закон України «Про нотаріат» від 02 вересня 1993 року. 92


21. Гоголь Н.В. Собрание художественных призведений. Т.5 Москва, 1959г. 22. Равіль Алєєв "Афоризми про нотаріат" М., 2003 р. Періодичні видання:  «Нотаріат для Вас»  «Право України»  «Нотариальный весник» Архівні зібрання:  Державний нотаріальний архів Вінницької області  Вінницький обласний державний нотаріальний архів Інтернет-сайти:    

www.minjust.gov.ua/ www.museum.vn.ua www.library.vinnitsa.com www.mirnot.narod.ru/

93

Чорнило нотаріуса віками не вицвітає  
Чорнило нотаріуса віками не вицвітає  
Advertisement