Issuu on Google+

Студентське інформаційно-розважальне видання Інституту філології та журналістики

№1, №2, Листопад Грудень 2010

З Новим Роком та Різдвом Христовим! Знову захворіли? Поліклініка під боком... ст.2

Турне для душі... ст.3

Гарно погуляли, забули про втому?.. ст. 6-7

Свято наближається - Христос рождається!... ст.4

Життя - це сон?.. ст. 5

Подорож у “софіївську” казку... ст.8


2

Наболіло

Медпункту більше немає!

Натомість є студентська поліклініка, яка кардинально відрізняється від попереднього варіанту. Наш університет зглянувся і вирішив забезпечити наших студентів кращим медичним обслуговуванням. Так, старого медпункту уже немає, а кілька відремонтованих кабінетів у попередньому приміщенні тепер гордо називаються «Студентська поліклініка». Хоча для цього є певні підстави. Але про таке пізніше. Щоб дізнатися про всі переваги, які відкрилися для студентів, а також взяти коментар щодо ставлення медперсоналу, я пішла у новостворену студентську поліклініку. Спочатку в ролі пацієнта, а уже потім журналіста. Спочатку пройшла пробу Руф’є, ЕКГ, відвідала невропатолога та терапевта. Весь процес супроводжувався доброзичливим ставленням (чесно кажучи, це дуже здивувало). Залишилася дуже задоволена. Потім справа пішла цікавіше. Коли я звернулася до завідувача (уже в якості журналіста), мені сказали, що не мають часу давати будь-які коментарі, адже за дверима черга студентів і взагалі, медперсонал теж хоче написати статтю про ставлення студентів. Я відповіла, що це їхнє право. Цікаво: студенти стояли в черзі не в той кабінет. Потім мене все-таки прийняли і дуже гарно розповіли про роботу нашого медпункту, чи точніше, студентської поліклініки. Отож, по порядку. З чим виникає найбільше проблем? Зазвичай, із завірянням довідок. Тепер їх реєструють у визначені години: з 12 до 15 щодня і без черги. Проте, щоб довідку зареєстрували, треба пройти певне обстеження і принести докумен-

Info Здавалося б, в Інституті філології та журналістики життя б’є ключем, адже й театральна трупа створена, яка дебютувала на Дні першокурсника, й газета з’явилася власного виробництва («Об’єктив»), яку можна назвати гідною уваги альтернативою «Нашому університету», і ремонт у корпусі затіяли. Про що ще мріяти? А таки є про що. Недаремно кажуть: якщо люди талановиті, то талановиті в усьому! От і вирішили креативні й творчі з лав спудеїв створити на

ти для підтвердження цього. До речі, студентам з іншим областей на довідці потрібно мати ще гербову печатку. Отож, перелік документів. По-перше, ви повинні мати знімок флюорографії – для виключення ймовірності туберкульозу. По-друге, аналіз крові «на цукор» для того, щоб попередити розвиток цукрового діабету. По-третє, ЕКГ (електрокардіограму), щоб контролювати діяльність серцевосудинної системи. Для цього ж проходять пробу Руф’є, яка визначає функціональний резерв серця. Пам’ятаєте, кілька років тому на уроках фізкультури померло п’ятеро дітей в Україні? Дослідження показали, що їхнє серце не могло витримати таких навантажень, хоча явних проблем зі здоров’ям підлітки не мали. І наостанок (це стосується лише дівчат), онкопрофогляд, а простіше кажучи, обстеження у гінеколога. Отож, якщо ви прийдете з усіма документами, реєстрація вашої довідки займе не більше трьох хвилин. Обурюєтесь? Я розумію. Але, недарма наш медпункт перейменували у студентську поліклініку, тому що, окрім терапевта, там приймають невропатолог, гінеколог, роблять кардіограму та беруть аналіз крові. Отож, єдине, що залишається – це зробити флюорографію. До речі, її можна робити лише один раз у рік. А тепер, щодо прийому лікарів. Поліклініка працює з 8 ранку до 8 вечора. Терапевт та сімейний лікар є щодня, також щодня можна зробити електрокардіограму. Гінеколог приймає щовівторка та щочетверга з 12:30 до 15:25 та щосереди

з 8:45 до 11:40; аналізи крові беруть щоп’ятниці з 9 до 10. Ви можете сказати, що у цей час пари. Так, погоджуюсь. Проте з цієї ситуації є вихід. Ви йдете у поліклініку у зручний для вас час, і уже поліклініка погоджує з деканатом вашу відсутність на парах у час, коли приймає той чи інший спеціаліст. Таким чином, із медоглядом проблем поменшає і ви зможете контролювати стан вашого здоров’я. Між іншим, скажу по секрету, зараз йдеться про те, щоб не реєструвати довідки у нашому медпункті.

Особливо багато обурення викликає ставлення медперсоналу до студентів. У студполіклініці мене запевнили, що до студентів тепер ставляться з повагою, а на всі мої приклади сказали показати ту людину, якій нагрубіянили, а студент, в свою чергу, повинен вказати на працівника, який його образив. На жаль, наші студенти відмовилися йти в студентську поліклініку, і зневажливе ставлення залишається дотепер лише на словах. До мене, як уже зазначала, ставлення було прекрасне. Завідувач поліклінікою сказала, що якщо комусь відмовлять у прийомі або нагрубіянять, звертатися до неї, а

якщо і там відмовлять – то, шановний народе, звертайтеся до мене. Будемо піднімати це питання разом. Допоможу із задоволенням. Розмовляючи з Наталією Михайлівною, завідувачем студентської поліклініки, попросила її прокоментувати таку ситуацію: коли студентці нашого інституту стало погано, її завели на прийом, виявилося, що у неї проблеми із тиском. Їй його поміряли і відправили додому. Чому ж не дали ніяких медикаментів і не вжили заходів? На це мені Наталія Михайлівна відповіла, що немає коштів на медикаменти і працівники студполіклініки лише пишуть назву препарату, який потрібно купити. До кінця року будуть певні кошти для придбання найнеобхідніших ліків, але цього, мабуть, буде замало. Тому, коли болить голова, високий чи низький тиск, ще якісь проблеми – у поліклініці вам лише, в кращому випадку, скажуть, що саме потрібно купувати в аптеці. Між іншим, у ВНУ навчається майже 10 тисяч студентів, і медпрацівників для обслуговування усіх катастрофічно не вистачає. На жаль, статус студентської поліклініки не надає нам усіх необхідних працівників та хоча б якоїсь допомоги при тому ж таки пониженому тиску. Тому, бажаю якомога рідше звертатися до лікарів. Будьте здорові! Альона Романюк

Якщо ти відчуваєш, що здаєшся, згадай, заради чого ти тримався до цього. Джаред Лєто

Як себе почуваєте, або ж “Do you ФІЛ GOOD?” філфаці власну КВК команду. Й такий дивний збіг вийшов, що дата виникнення команди під назвою “ФІЛ GOOD” припала саме на 13 тиждень. Курувати початківців-квнщиків буде Юра Гнатюк, котрого обрали без його присутності на першому зборі. А заступником по старшинству - Олександру. Допомагатиме керівникам Іра Петричук, як другий заступник Юри. Загалом, перший збір новоспеченої команди пройшов досить плідно, адже прийшло чимало людей, котрі принесли із

собою масу ідей (подекуди веселих, подекуди шалених), та змогли придумати назву команди й представлення. Навіть обговорювались емблеми, костюми й участь у заходах, які проводитимуться найближчим часом. Все проходило під пильним наглядом студентського декана Анастасії Шевчик. Підбираючи назву, які тільки варіанти не пропонували і навіть обговорювали подальшу співпрацю з Валерієм Пельцом, котрий є директором всеукраїнської ліги КВК “Волинь”, проте хай

подібні деталі залишаться невеличкою таємницею творчого процесу. P.S. Тому давайте разом чекати на їх дебют, а я обіцяю тримати вас у курсі подій та перипетій, пов’язаних із нашою КВК командою! Євгенія Ткаченко

Оптимізм це нестача інформації.


Веселощі та прикрощі на колесах

Every day

Груда заліза з чотирма колесами, кермом та кріслами здатна не лише перевезти нас із місця на місце, а й підняти чи зіпсувати настрій. Як їй це вдається? Звичайно ж, не без людської допомоги! Ранок звичайного мешканця України розпочинається зі скаженої біганини за транспортом та тісної поїздки у маршрутці. Часом у такі моменти можна насміятися на весь день наперед, але буває, що якийсь нахаба викличе в нас обурення. Так, наприклад, у міжміській маршрутці «Рівне – Луцьк» якийсь, не зовсім тверезий, некерований молодий чоловік із друзями зайняли місце пасажира з квитком і категорично відмовлялися звільнити його, супроводжуючи нецензурщину погрозами. Звернення пасажирів водій повністю

проігнорував. Таким чином, молодий чоловік із квитком був змушений стояти більшу частину дороги. У цій ситуації варто було б покарати водія, звернувшись до перевізника чи навіть до вищих інстанцій. Але проблема в тому, що нам сьогодні не хочеться зайвої тяганини, мовляв, і так своїх клопотів вистачає. Наступний приклад добре знайомий слабкій половині людства. Ви одразу ж можете заперечити: «Слабкій? Та Ви подивіться, як вони двері в маршрутках зачиняють!» Але, на щастя, у Луцьку тепер майже всюди «Богдани», тому ми

знову сміливо можемо називатися такими. А ситуація полягає у тому, що деякі чоловіки у час пік люблять потертися (думаю, не варто зазначати, чим) об наші м’які місця або навіть і вщипнути. З одного боку, ми можемо нагримати на нахаб. Але якщо вже не можеш змінити ситуацію, то зміни своє ставлення до неї. І тут одразу на думку спадає вислів: «Розслабся і отримуй задоволення». Звісно ж, завжди його дотримуватися не варто, але цю незручну ситуацію можна перенести на жарт Ну а нісенітниці трапляються з пасажирами частенько.

Подорож в інший вимір

Одна дівчина тричі запитала кремезного дядька, чи він не виходить. Не отримавши відповіді і «закотивши рукава», вона почала обходити здорованя. І тут на неї посипався шквал матюків, мовляв, «чому пхаєшся? Ти що, запитати не могла?» Ну що тут скажеш? Але, незважаючи на такі неприємні моменти, від наших маршруток ми відмовитися аж ніяк не можемо. Тому запасемося терпінням і веселим настроєм і «Вперед, до бою»! Анастасія Онопрійчук

Наодинці

Так, я плюнула на все і зібралася відпочивати… від життя. Довго не вибирала: Канари, Куба, Туреччина, Крим… Подалася у монастир. І навіть не один. Просто так називалося турне – «у багато православних монастирів». Поспіхом збирала валізки (четверту пару в п’ятницю нереально «пролетіти», а квиток на потяг о 21.10. вже місяць чекає своєї реалізації), готувала котлетки і давала останні розпорядження подругам, коли нарешті загальмувала на червоній оксамитовій полиці плацкартного вагону. Невже бажання здійснюються? Преспокійно залишаю цей світ і вирушаю в інший – кардинально відмінний від нескінченних півторагодинних занять і всесвітнього хаосу. Миттєво провалююсь у сон, забуваючи про клуночки, клунки і клуночечки, про телефон і їжу. А тепер я в іншому вимірі. Тут немає поспіху, штучних поз і вихилянь, немає на завтра заданих робіт (ні курсових, ні дипломних, ні магістерських), іномарок і таксі, немає потреби у снікерсах і круасанах, дорогих лахах і ганчір’ях, тут немає навіть мене. Натомість тут є Повнота у всьому – Любов як вищий вимір людської і Божественної природи. Але навіщо стільки узагальнень і кому вони потрібні?.. Першим вектором руху став жіночий монастир у м. Шамордіно (Росія). Запливла на середину величного собору і… повністю відмежувалася від земних потреб. Там була межа, перейшовши яку вже неможливо було повернутися назад у ниций і убогий цивілізований світ. Ось вона – ледь видима смужка проміння Сонця, Яке освітлює тих, хто прагне побачити Його. Здавалося

б, хіба можна не помітити Сонце?! Світило, Якому служать тисячі, ні – мільйони людей на планеті! Вони уподібнюються ангелам, бо їх не цікавить реально існуючий світ, вони безстатеві, бо їх не торкаються брудні думки про фізичні стосунки, вони – інші, вони – монахи: монос, що в перекладі з грецької означає один. Не з усіма і не у суспільстві, а наодинці з Богом. Так, це титанічно важко, але ідеальний світ вартий того. Опам’яталась о 23.00, а на 3 годину ночі вже наступне богослужіння. І хоча ще було на шосту годину, на восьму, - не шкодувала сил піти на нічну службу. Можливо, хтось скептично стисне губи і підніме ліву брову – «і це такий відпочинок», я стверджую – їхала відпочивати від життя, а не від роботи. Від щоденної праці будемо відпочивати у гробі, а не на Канарах, бо всьому свій час, погодьтеся. Не знаю, не розумію і не відаю, де була: на землі чи на небі? Не хвора на шизофренію, але я була поза… собою. Мого там не було нічого, крім гріхів, змученої душі і бажання довше залишатись у тому вимірі. Запевняю: була твереза, все пам’ятаю: 28 вересня, 3 година ночі, собор, м. Шамордіно, Росія, планета Земля. У моїх словах немає тіні жарту. Я просто молилась Богу, щоб Він влаштував моє життя так, як Він вважає за потрібне. Ну ось і все. Закінчилась літургія

о шостій годині ранку, я вийшла на двір і усвідомила: це була всього лише служба. Далі ми подорожували у маленьке містечко Дівєєво, що а Арзамаській області. Хоч це і реальна адміністративна одиниця, я почувала себе, як у неможливій сфері людського існування – у монастирській аурі. Жила там одну мить, а пройшло п’ять календарних днів реального часу. Треба повертатися в суспільство, бо ще трошки – і воно могло виставити твої речі за двері. Було б, як у тому анекдоті: приїжджає чоловік із незапланованого підозріло довгого відрядження, а під дверима валізки. «Це хто до нас приїхав?» «Це ти виїжджаєш!»відповідає дружина. Важко усвідомлювати те, що рано чи пізно доведеться

повертатися у брутальний і обмежений світ: у найману кімнату на п’ятому поверсі хрущовки, в шаблонний науково-сонний універ, в напхані тролейбуси і маршрутки, в пластмасові гіпермаркети і металеві банкомати. Але ти нікуди не подінешся, не «випадеш» із цього існування, поки не покінчиш з усім цим раз і назавжди. До свідомості увірвалася провідниця: «Пасажири, прокидайтеся! Станція «Луцьк». Збираю брудні речі, зім’яті валізки, узуваю десять календарних днів нечищені черевики і зсуваюся з потяга, щоб через годину вже йти на звичні лекції і гризти граніт нікому не потрібної науки… Катерина Довгопол

3


4

Актуально

Яке воно, Різдво?

«Свято наближається, свято наближається…» відомого напою? Для українців найближчим великим святом є Новий рік. Але якщо поглянути на Захід Європи, то зараз усі завмерли в очікуванні Різдва. Але чи так вже і завмерли? Частина населення України теж готується до свята. Римо-католицьке Різдво припадає на 25 грудня, і зараз розпочався піст, який називається Адвент. Першою подією цього періоду є попільна середа: богослужіння, під час якого усім присутнім голову посипають попелом. На звичайних недільних службах додаються деякі зміни. Біля вівтаря ставиться вінок із чотирма свічками. Першого тижня запалюється лише одна свічка, наступного – вже дві, і так четвертого тижня світяться усі чотири, символізуючи світло Христа. Особливим цей час є також і для дітей. Батьки роблять для малечі календарі, на яких

Опитування

діти тим чи іншим чином позначають кожен день до Різдва. Популярним є варіант будиночку з віконечками. Щодня маля відкриває нові ставні, які символізують день календаря, і знаходить там цукерку або шоколадку. 24 грудня ввечері вся родина збирається на Вігілію – Святвечір. Вечеря починається, коли на небі засяє перша зірка. Спочатку панує темрява, і голова родини запалює свічку зі словами «Світло Христа». У цей момент на столі ще немає нічого, окрім скатертини і сіна. Далі розпочинається молитва, яка супроводжується прочитанням фрагменту з Біблії. Пізніше на стіл виносяться усі страви, і родина сідає за вечерю. Важливо, щоб у цей вечір ніхто не залишався самотнім. Після вечері усі присутні діляться облатком. Облаток – це тонкий білий хлібець, ззовні тро-

Про що саме співають у рекламі усім нам

хи схожий на картонку, але доволі смачний. Звичай полягає у тому, що одна людина відламує шматочок хлібця у іншої, при цьому щось бажаючи. Після завершення вечері усі ідуть на богослужіння, яке розпочинається опівночі. Спочатку у храмі темрява, а потім входять священики у супроводі факелів. Далі у церкві вмикається світло і освітлюються чудові ялинки, прикраси та вертеп. Служба також закінчується взаємними побажаннями. Цікаво те, що під час нічного богослужіння у храмі присутні не лише римокатолики, а й представники усіх інших конфесій. Католицьке Різдво в Україні, на жаль, не має такої атмосфери, як у країнах Західної Європи. Хіба що у Львові можна побачити старе місто у жовтих вогнях, з ярмарками, веселими людьми, пухкими сніжинками. Немов у рекламі,

З чим у Вас асоціюється Різдво?

Алєжик Дєтка: З Паскою :) Роман Степановський: Болото, канікули, домашня ковбаска і бабоси за колядки...)) Дімон Чабанчук: Ну, поперше, зі святковим днем, який можна провести в сімейному колі, веселощами, колядками, різдвяним настроєм. Різдво – це велике свято, під час якого потрібно проводити час в колі рідних і друзів.

На думці

тільки не вистачає машини з написом «Кока-Кола» або келиха «1715» на підвіконні. Про благу сприятливу атмосферу Різдва говорять також і священики: «Цей день символізує перемогу дня над ніччю, - розповідає отець Григорій Драус. – Адже далі темрява поступається і стає все більше і більше світлої частини доби. Також це знак того, що усі ми потребуємо родини. Не банального співмешкання, а справжнього кохання». Наразі ми усі заклопотані навчанням, сесією. Але настане і святкова пора, коли ми зможемо з головою поринути у веселощі з друзями та родиною. Тож із прийдешніми усіх святами! Радійте кожному дню життя і не забувайте ділитися радістю з оточуючими! У кожного Різдво асоціюється із чимось особливим, кожен чекає від цього свята чуда та здійснення мрій.

Анна Томчук: Родина, Вігілія, нічна служба, ялинка, все в свічках і в прикрасах, колядки, оплаток, друзі, подарунки, багато солодкого і смачненького))) Віка Семенюк-Денисюк: З Америкою))) І Санта Клаусом...і червоними чобітками на подарунки...і запахом живої ялинки...і з передчуттям дива:) Анастасія Онопрійчук

Дякую за повернення!

«Припиніть це робити!» - після цієї фрази світ для мене завмер. Пауза. Як я могла опуститись до такого рівня. І взагалі це хіба ж рівень – пліткувати про спосіб життя людини, яка картає себе за негативні думки. Не усвідомлюючи цього, відразу промовляю набір фраз, наближених до виправдання, але їх мізерність відчувається після емоційного міні-виступу про колишніх друзів, які обмивали хрящики черговій відсутній дівчині. Це не дружба, а ХХ з’їзд компартії, де Хрущов звинуватив в усіх бідах Сталіна, який нарешті віддав Богу (чи Дияволу) душу. Стоп, останніх декілька місяці�� я і була членом такого з’їзду. Ми дружньо сідали з

«ніби-то подругами» та дружньо обговорювали особисте життя тієї людини, яка була відсутня. Як низько я могла впасти і для чого? Для того, щоб зблизитись з корінням пліткарських реформ та стати насінням у їх розповсюдженні. Вітаю себе! Місія виповнена вдало, щоправда з незначними втратами – себе. Я, студентка, що вступила за пільгою на державне місце, яке вимолила вся родина у Бога, адже вони не знають талановитішої та розумнішої дівчини, стала стервом. Життєве кредо якого є фраза: «Зуб за зуб, око за око». О Боже, я

ж завжди вважала недостойним навіть звертати увагу на тих людей, які не цінують мою прихильність, а тепер ще й мщуся їм за це. Невже я вдаюся до цих негідних методів лише для того, щоб привернути до себе увагу? Як це жалюгідно. Таке враження, ніби, проходячи через міст, я впала у болото, яке забруднило декілька місяців мого життя, а фраза «Припиніть це робити!» вилилась холодним душем та промила думки. А що б було, якби я не дослухалась до їхніх слів? Продовжувала б удосконалювати маску егоїзму та вічно

корпалася в багні? За щось все-таки життя любить мене: я зрозуміла, де зароджується світ ненависті, злості, зради та помсти. Насамперед, у середині кожного з нас, він повільно розростається, виходить назовні та повністю затягує у свої тенета. Мої тенета розірвали дві дівчини двома фразами, а ваші хто розірве? Аліна Мартинюк

С п р о б у й т е но уявити себе без дитинства, юності, без мрії. Що залишається?


Українська жінка на вагу золота Українська держава славиться не лише чудовими піснями, славними традиціями, надзвичайно смачними стравами, а й красивими жінками. І не дивуйтесь, коли, ідучи вулицями міста, зустрінете не одну, не дві і навіть три, а багато красивих жінок та дівчат. Про українську жіночу половину людства мріють багато іноземних чоловіків і більшість із них хотіли б мати українську жінку за дружину. Довга чорна чи світла коса, очі ніжно волошкові або темні, в яких тонеш від одного лиш погляду, біле личко, червоні вуста, тонкий стан – такими

оспівуються дівчата у народних піснях та баладах. Як бачимо, українські дівчата були красивими навіть в ті часи, коли не було салонів краси та косметики. Що ж, не тільки зовнішньою красою вражають наші жінки іноземців, а ще й характером, темпераментом, поведінкою. Українська слабша половина, може, бути ніжною, лагідною, розсудливою, спокійною і водночас сильною, вольовою, сварливою, гострою, так би мовити, «жінка з перцем». Прекрасні образи українських жінок можна відшукати у художніх творах українських

класиків. У порівнянні з європейськими жінками українські – ніколи не цуралися роботи , навпаки, коли треба працювали за себе і за чоловіків. Що стосується сучасної української жінки, то вона дещо змінилася впродовж років. Стала більш вільною, незалежною, розкутішою, наполегливішою, А головне не менш красивою і привабливою. Сьогодні українські жінки та дівчата чудово вміють дбати про себе, тому часто відвідують косметичні салони, спортивні зали, роблять живильні маски та процедури.

Наше І не дивуйтесь, любі чоловіки, що жінки подекуди залишають вам мало часу, як-то, кажуть, краса потребує жертв. Краса і привабливість українських жінок добре відома іноземцям, і в результаті - багато наших жінок стали дружинами французів, німців, поляків, італійців, росіян, турків… Що ж, українським чоловікам слід бути уважними, лагідними, турботливими до своїх дружин, а то хтозна, можливо, одного дня ваше «золото» хтось вивезе за кордон?!? Оксана Вознюк

Сон допоможе знайти відповідь У житті кожної людини бувають такі моменти, коли дуже турбує якесь важливе питання, на кшталт: «чи все я роблю правильно в цьому житті?», «як жити далі?», або навіть банальне «чому мене ніхто не любить?». Це все супроводжується депресивним станом. Ми замикаємося в собі, заглиблюємося у власне «я», роздумуємо над життям та відповіді зазвичай так і не знаходимо. Що ж тоді робити? Витрачати гроші на дорогого професійного психолога? Для більшості з нас це теж не вихід. Кожна людина є неповторною особистістю, і тому стандартні «штучки» психологів також не завжди спрацьовують. У результаті – лише відчуття марної трати часу та коштів. Та все ж таки вихід є, щоправда він не зовсім традиційний. Спробуйте звернутися до свого мозку за допомогою сну.

Як стверджують психологи, зробити це досить легко. Перед тим, як лягати спати, спочатку потрібно осмислити прожитий день. Згадати все до найменших подробиць, чим ви снідали зранку, які події відбувалися протягом дня, що нового навчилися і так далі… Це дуже важливо, адже як відомо сон – це викривлене відображення того, чого мозок не зміг переварити впродовж дня. Коли ваші думки очистилися від зайвої інформації – починайте обдумувати те питання, яке вас найбільше турбує аж до початку сну. Зранку, прокинувшись, відразу візьміть аркуш паперу і детально занотуйте ваше сновидіння до найменших дрібниць. У кожної людини результат буде абсолютно інший. Дехто «почує» цілком конкретну відповідь на поставлене запитання, дехто отримає лише підказку, а дех-

то взагалі не зможе правильно «прочитати» свій сон і в результаті нічого не зрозуміє. Та все ж таки, думаю, варто спробувати кожному. Щоб не бути голослівним, наведу конкретний приклад. Мою найближчу подругу останнім часом постійно турбувало питання, чи все вона робить правильно у житті, адже бувало по-всякому… Погодьтеся, у кожної людини виникає бажання змінити якийсь епізод із прожитого життя, але це неможливо, час назад не повернеш. Виконавши всі рекомендації перед сном, моя подруга побачила дивне сновидіння, в якому промайнуло все її життя з раннього дитинства до сьогодення. А найцікавішим було те, що вона побачила своє «альтернативне» життя. Тобто те, яке могло б бути, коли у певних ситуаціях у минулому змінила б рішення

Журналісти потрапляють у пекло Чи престижна у нас професія?

Гонитва за сенсаціями, нав’язливість і нахабність задля здобуття інформації, продукування пліток – ці стереотипи про працівників ЗМІ давно стали притчею «во язицах» і матеріалом для численних анекдотів. Як тільки нас не називають: акулами пера і мікрофона, писаками, журналюгами, газетними вовками, а нещодавно довелося почути новеньке ймення – «шаріки». Щоб хтось бува не подумав, що це від «шаритись», пояснюю: щоб зібрати інформацію, ми намотуємо добрячий кілометраж, наче мисливський пес на полюванні… Трохи образливо, правда? Але невже так думає вся аудиторія мас-медіа? Про те, чи подобається людям професія журналіста і

наскільки вона популярна, я запитала на вулиці. Ольга, 25 р. домогосподарка: Мені не подобається, адже вона досить важка, а в наш час і небезпечна. Через це і через низьку оплату журналістика є непопулярною. Олександр, 19 р. студент: Я не надто симпатизую журналістам, адже чого вони тільки не понаписують! Інколи доходить до абсурду: коли їх послухати, то щодня очікується новий кінець світу, падають літаки і безперервно б’ються політики. Але професія цікава і творча. Євгеній, 72 р. пенсіонер: Хороша робота! Он скільки цікавого розказують і по телевізору, і в газетах пишуть. Завдяки цьому люди похилого віку дізнаються

новини. Журналістів багато, значить, популярна. Оксана, 31 р. вчителька: Подобається, адже вони виконують необхідні функції. Як кажуть, всі професії важливі і потрібні. Проте я не стала б журналістом. Ніна, 46 р. продавець: Не дуже подобається. Чому? Бо журналісти вміють пролізти у будь-яку із шпарин і всюди пхають носа. Хоч зараз ця професія знову потрохи набуває популярності. У час мого студентства вона була однією з найпрестижніших. Як бачимо, дифірамбів журналістиці не співають, аргументуючи свою неприязнь все тими ж стереотипами. У чому тут причина? Можливо, частина старшої аудиторії ще пам’ятає радянську пресу з її

Порада

і так би мовити повернула хід історії. Наша розмова тривала більше двох годин, і переказувати все дослівно думаю не варто. Але суть у тому, що б не змінювалося в її минулому житті – все призводило б до погіршення теперішнього. Висновок із цього сну очевидний: все що відбувається – то до кращого! Коли турбує якесь важливе питання, на яке ви ніяк не можете знайти відповідь, не варто опускати руки і впадати в депресивний стан. Є речі, про які людям не потрібно знати, наприклад, про майбутнє, але осмислити минуле і зробити певні висновки під силу кожному, а от в який спосіб досягнути душевного комфорту – вибирати лише вам. Ігор Мацута

Про своє характерним пропагандистським спрямуванням, молодші часто проводять паралелі з американськими бойовиками, а більшість журналістику асоціює з прізвищем Георгія Гонгадзе, «джинсою» (замовними статтями ) і «жовтою пресою». А тим часом працівники ЗМІ продовжують щоденно інформувати і розважати громадськість, виступають ініціаторами різноманітних заходів, організовують акції протесту, намагаються впливати на владу і допомагають достукатися до чиновників. Працюють, щоб ви завжди були в курсі подій, не сумували і щоб ваша думка не лишилась без уваги. Тетяна Бубало

5


6

Тиждень інституту


7

Філології та Журналістики


8

Репортаж

Осінніми стежками «софіївської» казки

Колись до рук потрапив туристичний буклетик із фотографіями пейзажів Софіївського парку. З того дня і почала «збиратися» до Умані. Нарешті отримала таку можливість. Подивитися на це унікальне місце приїжджають люди не лише з усіх кутків нашої держави, а й з-за кордону. Колись князь Ігор Долгорукий про цей парк сказав: “Хто не бачив “Софіївки”, той не має повної уяви про те, як мистецтво впливає на природу. Зайдеш, не вийшов би вічно: усе прекрасно. Скрізь видно геній смаку”. Робота над створенням парку розпочалася ще у кінці ХVІІІ століття, а була закінчена на початку ХІХ. На сьогодні «Софіївка» постає перед своїми відвідувачами осінньою казкою з каменю, води, рослин, архітектурних споруд і скульптур, яка розкинулася на площі близько 170 га. До речі, саме восени сюди з’їжджається найбільше людей, як кажуть екскурсоводи: «Сезон!» Заповідник завжди був і залишається символом вічного кохання. Створив його власник міста Умані, польський магнат Станіслав Щенсни Потоцький і подарував коханій дружині – гречанці Софії ВіттПотоцькій. Матеріалізував почуття графа до своєї коханої польський інженер Людвіг Метцель, який реалізував у паркових композиціях образи Гомерової «Одіссеї». За втілення цієї романтичної ідеї поклали життя сотні кріпаків, які протягом 1796-1802 років копали тут ставки, підземну річку, споруджували водоспади, переносили велетенські гранітні брили, прокладали алеї. Ці люди створили в долині свою невеличку Елладу, батьківщину красуні дружини Потоцького. Потрапивши до «Софіївки», відчуваєш, ніби ти у стародавньому Римі чи Греції.

З головного входу до серця парку веде центральна алея, з обох боків якої височіють столітні липи та каштани. Паралельно алеї омиває свої береги Кам’янка. Йдучи цим шляхом, потрапляєш до Тарпейської скелі, далі – до павільйону Флори. Коли стоїш спиною до павільйону, то бачиш майже всю центральну частину парку: Нижній став або Іонічне море, водограй “Змія”, терасу Муз, грот Аполлона. Справа від цього місця видно гранітний Венеціанськй місток, по якому час від часу цокають кінські копита, що везуть карети з туристами. З пащі змія, що розміщена у центрі озера, викидається стовп води висотою близько 18 метрів. Цей водограй видно з будь-якого куточка центральної частини парку. Над холодною гладдю нависає Левкадська скеля, яка збоку схожа на профіль людини – графа Потоцького. За легендою на цьому місці був вхід до підземного царства Аїда. Кожен рік тут скидали в море хабарника або казнокрада. На майданчику на скелі стоїть мармурова статуя Орфея, а знизу під ним лежить великий камінь, який називають островом Лесбос. У правій частині парку алеї, обсаджені різноманітними рослинами: бузком, скумпією, жимолостями та іншими, яких на всій території є близько двох тисяч. У центрі знаходиться Великий водоспад, по каменях якого люблять полазити найсміливіші відвідувачі. Неподалік від нього, у тіні дерев, заховався Амур – бог кохання у римській міфології. Кажуть, що його стріли несуть отруту закоханості і той, у кого вони потраплять, хворіє нею.

Саме його статуя, як магніт, притягує до себе осіб прекрасної статі. Кожних п’ять хвилин знайдеться близько десятка панянок, які бажають із ним сфотографуватися. Взагалі фотографується тут люд на кожному кроці, без різних цікавих ситуацій та діалогів не обходиться: коли стояла милувалася водоспадом, то побачила, як дівчина з фотоапаратом почала всіх розганяти з доволі пристойного шмату землі: «Не стійте тут! Відійдіть! Не бачите, що ми тут фотографуємось!» І так майже на кожному кроці: іде зйомка – не стій! На крутому схилі, з лівого боку від нижнього ставу, розташована тераса Бельвю. Неподалік від неї з гранітного п’єдесталу дивиться на туристів грецький драматург Еврипід. Праворуч піднімається найбільший схил «Софіївки» – тераса Муз. Саме між останньою і Великим Водоспадом б’є джерело Гіппокрена, вода з якого, за легендою, дає творче натхнення. Неподалік цього місця знаходиться грот Діани та статуя Венерикупальниці. Залізним містком над водоспадом можна дібратися до Ахеронтійського озера. Воно не тільки прикрашає парк, але й забезпечує водою водоспад та водограй. В озеро впадає річка Ахеронт, по якій у Давній Греції перевозилися душі померлих. Хто куди заслужив: кому на Єлисейські поля, кому у Тартар. Серцем гідротехнічних споруд заповідника вважається штучний острів Анти-Церцеї, посередині якого рожевий павільйон, де полюбляють фотографуватися молодята. Останніх за день у парку побачила дуже багато – візит до “Софіївки” в їхньому щільному графіку займає таке ж поважне місце у день весілля, як у наших – відвідини замку Любарта. До острова по Верхньому ставу крейсують кораблики, з яких милуються місцевими краєвидами туристи. Є на території парку і інші прекрасні місця: розарій,

оранжереї, квітській лабіринт, китайська альтанка, партерний амфітеатр з квітів. Зі своїх мармурових п’єдесталів не втомлюються круглорічно спостерігати за перехожими Арістотель, Платон та Гомер. Один біля одного розлилися чотири озера: Ліщинове, Нагірне, Лісове, Нерестилище, у водах яких живе багато лебедів, що зовсім не бояться людей і сміливо їдять із рук крихти хліба. Цікаво, що площу парку біля Женевського озера названо Малою Швейцарією. Недаремно, цей заповідник ставлять в один ряд із кращими парками Франції. Єдина прикрість – у цьому, розміщеному майже у центрі України, мальовничому куточку, частіше чула російську та інші іноземні мови, ніж рідну. Фактично всі екскурсії проводилися мовою наших східних сусідів. Звичайно, добре, що люди з різних країн відвідують отакі перлини України, проте хочу, щоб і земляки зацікавилися історією та винятковістю «Софіївки». Не гайте часу – творіння природи та людських рук чекає на своїх гостей! Тетяна Свереда Все, що є хорошого в цьому житті або незаконне, або аморальне, або веде до ожиріння.


Моє сокільське літо Як би мені хотілося зараз переселитися у південну півкулю… Там вже почалося літечко. Хоча, краще було б, якби південна півкуля переселилася до нас, бо наше літо найчарівніше на світі. Байдуже, де ви провели його: на морі, в горах, за кордоном, чи навіть не покидаючи межі свого району, - емоцій просто вагон. Мабуть, у багатьох з’явився альбомчик Вконтакті «Літо-2010», де всі такі щасливі, усміхнені, загорілі (часом трошки підгорілі); де пісочок, зелена травичка, річечка чи озерце, а в когось й ціле море… Ех… Я своє літо пам’ятатиму ще довго, принаймні до наступного - точно. Так багато було приємних моментів, так багато сонечка, смачнючих вишень, рожевих світанків, теплих ночей, веселкового дощику, набридливих мух, що змушували вибирати між «сховатися під одіяло» і «встати нарешті з ліжка» (до речі, в мене є підозра, що всі вони були переконані, що вибір обов’язково впаде на другий варіант). Цьогорічне літо нікому не прощало тупого просиджування вдома перед монітором (чи то комп’ютера, чи то телевізора). Своїми надвисокими

температурними рекордами воно всіх повиганяло у воду. І правильно зробило! Я, наприклад, тільки цього літа навчилася плавати (хоч би не розучитися за осінь-зиму-весну).

грошей на шашлик у бідних студентів не завжди вистачає, ото й смажили сало. А ще помідорчики, огірочки, свіженький бабусин хлібчик, часом уху варили, і хоч живи в тому лісі.

А із справді хорошими, щирими, веселими людьми крутий відпочинок гарантовано у найбанальніших місцях: на знайомому з дитинства озері, в лісі, де кожне дерево тебе знає, та будь-де, головне - хороший настрій, м’яч, і щось попити (бажано багато і холодного). Отож, своїм прекрасним літом завдячую в першу чергу найсуперовішим друзям у світі. Дякую Вам, мої хороші! Ірина Сасовська

А ще наш ФК «Сокіл» програв кубок. Однією з головних причин стали дівчата: погана прикмета нас на гру брати, а якщо нас не було - не вистачило підтримки. Хоча були й досить яскраві моменти. Навчилася їсти сало цього літа (ой, не кривіться так). Просто, чи не кожного дня хотілося з друзями в лісок вирватись, а

Але найприємнішим відкриттям найпрекраснішої пори стала «справжність» моїх друзів. Бо без них, знаєте, і літо не літо, і відпочинок - каторга. Як на мене, то нема нічого гіршого, як поїхати відпочивати з малознайомими людьми. Тоді навіть запаморочливі краєвиди псуються перепадами настрою і з’ясуванням стосунків.

Мамо прости! Сніг кружляв у повітрі, встеляючи все навкруги білою пухнастою периною. Галина поверталася із Польщі, всю осінь пробула на чужині, заробляючи гроші. З болем у серці залишала рідних, особливо маленьку донечку. Але що залишалося робити, коли не стало грошей на прожиття? Чоловіка скоротили з роботи, а нової ніяк не міг знайти. Вона також хотіла знайти роботу на батьківщині, але численні пошуки не принесли результату. 3 місяці проминули на диво швидко і ось Галина наближається до рідної домівки. Пізніше, після теплої зустрічі з рідними жінка розповіла про своє життя на чужині. А після вечері про новинки в сім’ї почав розповідати і чоловік. - Ти знаєш, твоя мати коханця собі завела! Ось уже щоранку від неї виїздить. Все село сміється, у такому-то віці… - Цього бути не може – обурено відповіла Галя – от завтра піду і поговорю з мамою. Зранку жінка пішла до матері. Ввійшовши до будинку,

Nostalgie-літо

побачила свою маму і дядька Івана – односельця. Вони сиділи за столом, пили чай і мило про щось щебетали. Ні, не може бути! – подумала Галина. Я їй зараз покажу! Мама, побачивши свою доньку, зраділа, почала розпитувати про її справи, адже скучала і тривожилася за неї. - У мене все нормально! А що тут робить оцей? – зі злістю запитала Галя. Дядько Іван зніяковів і попрощавшись встав з-за столу, додавши на порозі, що зайде пізніше. - Ти навіщо людей смішиш? - продовжила жінка, - коханця собі завела на старості літ. І не соромно тобі? У твої-то роки про смерть пора думати. Не сьогодні, завтра помреш – злостиво крикнула. На очі матері навернулися сльози і полилися рікою: - Боже мій, Галю! Нащо ти мене вже хорониш? Та чи ти знаєш, доню, що може я тільки у спілкуванні з дядьком Іваном розпізнала щастя. Я ж жила тільки тобою і твоєю сестрою. У свої 25 – залишилася вдовою і сама вас виховувала і ростила. І оце ти мені доріка-

єш, що я розмовляю з Іваном. Мені так шкода, що виховала тебе якось не так. А я ж старалася, щоб мої діти були добрі, щирі, милосердні. Ти ще просто не знаєш і не розумієш, що таке жити в самотності, без моральної підтримки. Дорікаєш мені за кохання. Та не коханець він мені, просто добрий і щирий чоловік, який готовий підставити своє плече, розрадити – відповіла мама, гірко плачучи. Галина сиділа біля столу, охопивши голову руками. Вона вперше бачила свою матір такою схвильованою, і цей підвищений тон, і стільки сліз, вона ніколи перед дітьми не плакала, завжди була сильною і гордою…і їй вперше стало шкода її. Їй стало ніяково перед матір’ю, але не знайшла слів, щоб якось її утішити, тому просто пішла, тихо зачинивши за собою двері. Матір підвелася з-за столу, підійшла до вікна. І знову вона сама, наодинці зі своїми клопотами. Вона від доньки такого не чекала, не думала, що та така невдячна. «Скоріше б ранок, може Галинка подумає і, усвідомивши свою помилку,

Рубаї Шукай людину скрізь: на бідному постої, У закутку нужди і в пишному покої. Одна душа жива за сто Кааб дорожча! Чому ж ідеш до них? Шукай душі живої! I юних, і старих - всіх поглинає час, I невеликий нам дається днів запас. Ніщо не вічне тут: ми підемо так само, Як ті, що вже пішли й що прийдуть після нас. Омар Хайям

Історія прийде до неї і вибачиться» – думала жінка. Вночі дуже розболілось серце. Ні краплі, ні таблетки не допомагали. А Галина довго не могла заснути. Думки перепліталися в голові. «Навіщо я їй це сказала? Мама образилася на мене і правильно зробила. Бо є за що. Вона не заслужила такої невдячності. Завтра піду і вибачуся». Але вранці прибіг дядько Іван і сказав, що мама в лікарні. Галина відразу побігла в лікарню і кинулася до неньки: - Матусю, рідненька, прости мене. Це я винна, що ти тут, у лікарні. Мамо, відкрий очі. Я тільки тепер зрозуміла, яка я невдячна донька. Мамочко, одужуй, прошу тебе. Не залишай нас – Галина не могла відвести погляду від рідного обличчя, що так змарніло від хвороби. Мама розплющила очі. По її щоці покотилася сльоза прощення. Катерина Ткачук

9


10

Задумайся

Granica Górnego Karabachu...i Azerbejdżanu... Wszystko zniszczone opuszczone... Wszędzie łuski po nabojach... Słychać było wtedy strzały...w oddali...dostałem się tam dzięki ormianinowi z USA, ktory, dał łapówke, wojakom armeńskim i pojechaliśmy do strefy niczyjej... Do pogranicza Wiesz - dotknąłem ziemi, wyschniętej ziemi... І rozsunałem palce, ziemia zaczeła sypać mi się z dłoni... Na wietrze zmieniła kierunek... Schyliłem się ponownie, bo wydawało mi się że cos ujrzałem... W rzeczy samej... łuska... Niemał na powierzchni... Mam ją... Było ich zresztą pełno... Wziałem tą pierwszą z brzegu... Przywiozłem dwie... Druga z innego miejsca, magne-

Пограниччя

tyzujące miejsce... Poczułem jakby drzeżenie całego ciała... poczułem oddech wydającego ostatnie tchnienie człowieka, ból przenikający jego ciało... Poczułem, ujrzałem śmierć człowieka... I jego strach... kiedy spojrzał leżąc w dół wna brzuch na dłoń, którą podniosł do góry do światła...i jego jęk... żalu..że szkoda... że nie warto... że żal... odchodzić... zostawiać wszystko to, co tak piękne... jest... ale wydaje nam się takim w ostatniej chwili życia.... w mgnieniu oka przeleciały mu przed oczyma obrazy...dzieciństwo, pierwsza dziewczyna, z ktorą się całował... góry... piękne góry Karabachu, w których się wychował wraz z azerami, z tymi, ktorzy może do niego strzelali. Pierwszy niezapomniany raz z kobietą... Kiedy ukradkiem nie-

mał płakał... taki był szczęsliwy... Rodziców... Dom...żone... Dzieci... Wszystko to jakby zasnuwało się mglą...Mglą zapomnienia zaświatów...Poczuł ból jakby rozrywający i nic już nie czując wydał jęk.. No, co zamysliłem się klęczać nad miejscem zbroczonym krwią,.. Podniosłem się z kolan... Uderzyło mnie słońce... uśmiechnełem się... życie jest piękne...odwróciło się napiecie i wróciłem do samochodu, do moich efemerycznych znajomych, do Edwarda z Los Angeles, uśmiechając się wsiedliśmy i pospiesznie ruszyliśmy, opuszczając to niczyje miejsce... Wróciliśmy na teren zamieszkały, ciesząc się w duchu że nie dane nam było przeżyć...tych wałk...Tej wojny... Widzieć śmierć..przyjaciól, znajomych, rodziców..braci....

R.I.P. Ще бувало маленькою дівчинкою часто довго не могла заснути від того, що всілякі незбагненні речі і купа цікавих запитань назбирувались впродовж дня, лізли в голову, тривожачи мою юну, трохи наївну душу. Перекручуючи цілу низку дивакуватих історій, нарешті засинала, а вранці прокидалась від того, що так і не зуміла знайти відповідь на одне із питань: «Навіщо людині жити?». Я бігла до мами на кухню і голосно запитала: «Мамо, скажи, а для чого людина живе?» ─ «Щоб кохати, радіти сонцю і небу, сумувати за літом восени, вчитися на помилках своїх і чужих, пробачати, боротися… І просто любити світ…», ─ закінчила усміхнена мама, накриваючи на стіл. Маша підросла, пішла до школи. І в усьому цьому гармидері шкільного життя продовжувала шукати пояснення і відповіді, але так і не знаходила. Якось на уроці

літератури вчителька дала нам завдання написати твір на тему «У чому сенс людського життя?». Мабуть, це був перший шкільний твір, який Маші було важко писати.

Кордон Нагорного Карабаху… і Азербайджану… Все знищене і покинуте… всюди гільзи з набоїв… Лише постріли… З далечіні… дістався туди завдяки вірменинові з США, котрий заплатив воякам і ми поїхали на нейтральну зону… На пограниччя… Торкнувся землі, висохлої землі… І почала вона сипатись з долоні між пальцями… Змінюючи на вітрі напрям… Схилився знову, бо здалося мені – щось помітив… Насправді… Гільза… майже зверху… Взяв її… Було їх зрештою багато… Взяв ту першу з берега… Привіз дві… Друга з іншого місця… Магнетичне місце… Відчув ніби дрижання усього тіла… Відчув останній подих людини, біль, проникаючий в її тіло… Відчув, побачив смерть людини… Її страх… Коли ди-

Незнайдена

Життя тривало, набирало обертів, вражало і підносило. Настав час обирати професію, куди ж і на кого вчитися? Більшість Машиних однолітків щу-

кали варіанти і стояли на шляху вибору стосовно того, яку професію обрати? Маша довго не думала і вже давно знала, що хоче бути журналістом, і буде ним, що б не говорили й не думали інші. Писати про людські долі, проблеми, про події в нашій країні. «Я справлюсь, я зможу, а мої батьки пишатимуться мною…» Вересень минулого року … Маша приїхала в Луцьк, знайшла квартиру, на якій планувала жити під час навчання, швидко зустріла друзів. Все потрохи налагодилось і зібралось докупи. Сімнадцятирічна дівчина просто раділа життю… Осінь тоді була казкова: тепла і різнобарвна. Попри часті розповіді своїх одногрупників, які провчившись кілька тижнів, уже планували наступного року перепоступати, мовляв «я не так це собі уявля-


Хто відповість на ці питання? вився, лежачи на животі в ямі, на долоню, яку підняв до світла… І її стогін… Смутку… Що жаль… Що не варто… Що сумно… Вмирати… Залишати все таке прекрасне… Але здається нам таким в останню хвилину життя… Вмить пробігли йому перед очима спогади… Дитинство… Перша дівчина, яку поцілував… Гори… чудові гори… Карабаху, серед яких виріс разом із азерами, з тими, котрі може в нього стріляли… Першу жінку – незабутню мить, коли крадькома мало не плакав… Від щастя… Батьків… Дім… Дружину… Дітей… Все тануло ві млі, млі забуття і позасвітів… Пронизливий біль і стихаючий стогін… Ну що ж ти задумав клечати над місцем, залитим кров’ю…

відповідь ла, це не для мене, я не зможу так швидко писати хороші статті». Одним словом розчарувань і вагань було море. Та Маша знала і не сумнівалась у тому, що буде журналістом, а головне так хотілось бути відомим і заслуженим. Іноді бувало так тяжко, складно і сумно, що хотілось зібрати речі, покинути все і втекти додому: до мами, до тата, … в дитинство. Але ж це не про неї. Усмішка і щирість ніколи не сходили з її маленького обличчя, а кучеряве чорняве волосся ніби завжди говорило саме за себе: «Все мені подобається і всьому я рада». Мені пощастило жити з Машою. Вона була веселою сусідкою і хорошою подругою. Не є, а була… Якось, готуючись до занять, Маша запитала мене: «Для чого людині жити? Для чого мені жити, якщо немає

Піднявся з колін… Вдарило в обличчя сонце… Усміхнувся… Життя прекрасне… Відійшло напруження і повернувся до авто, до моїх ефемерних знайомих, до Едварда з Лос-Анжелеса… Усміхаючись, ми сіли і поспішно рушили, залишаючи те нічийне місце… Повернулися на заселений терен, втішаючись думкою, що нам не дано було пережити… Тих битв, тої війни… Бачити смерть… Друзів, знайомих, рідних… Братів... Рафал Віктор Ковальчик м. Лодзь

сенсу?» Це, мабуть, вперше, коли ми серйозно довго сперечалися, переконуючи одна одну в чомусь. Напевно, вона просто хотіла отримати відповідь на те підступне питання, що ще змалку тривожило серце. Наступного дня Маша прокинулась рано, але вже не від того, що кол��сь в дитинстві. Сон… Дивний і водночас гарний сон тоді наснився. «Я була в красивому платті, навколо чудова природа, залізнична колія, хвіст потяга, що виднівся здалеку і мій… покійний дядько, що теж був гарно одягнутий, запрошує мене до столу. Я повернулась... Йду… Прокинулась». Тривожний сон не давав спокою весь день. Ніхто й не підозрював, що це було запрошення на небо. Так батьки пояснюють маленьким дітям, коли раптово хтось iз

У житті немає нічого, що могло би зацікавити людство хоча б на 24 години. Ми проживаємо мільйони життів у кожному поколінні, але отримуємо насолоду від чого завгодно - від ентологіі, від вивчення океанів, від дослідження будови клітини, тільки не від самого життя... Генрі Міллер Скільки разів на день Ви посміхаєтеся просто так? Чи насолоджуєтеся зранку смаком улюбленого напою? Як часто у Вас виникає бажання зробити приємність тілу за допомогою зарядки? Ваше тіло не кричить щодня: «Розімни мене! Потурбуйся про мене!»? Чи пам’ятаєте Ви, яких кольорів, тонів і відтінків було небо вчора вранці? А який сьогодні день? Понеділок? Середа? Чи просто прекрасний? Чи вмієте Ви у транспорті з посмішкою відповісти: «Та нічого страшного!» тому, хто ненароком встромив свою шпильку у Ваш тендітний черевичок? Яка різниця між жебраком, що просить милостиню біля церкви, і тобою, коли потребуєш чиєїсь негайної допомоги або підтримки? Чи знаєте Ви, що майже кожного буденного ранку о 9.35 на зупинці «Школа № 26» біля магазину а-ля «Завжди свіжий хліб» снідають голуби? Вас не дратує велика кількість голубів, які перекривають Вам шлях своєю трапезою? Ви не помічали, що береза починає жовтіти окремими пасмами гілок, наче міліроване волосся? Як часто Ви думаєте про

близьких помирає: «Немає вже людини, вона… На небі…» Маші не стало так швидко, ніби сніжинка розтанула на теплій долоні. Серце зупинилося, а тіло вдихало останні ковтки повітря. Уже рік пройшов від того проклятого вечора. Час швидко лине, шкода, що спогади і біль так не минають… Її смерть для мене не розкрита таємниця, а, мабуть, пізніше знайдений власний твір під назвою «Смерть не заважає нам жити» і відповідь на те настирливе питання. Втрата Маші змінила моє життя, навчила любити і дорожити тим, що маєш. Жаль, що ціна цьому така. Людина була, а тепер її немає. Більше не почуєш дзвінкого голосу, не побачиш світлої посмішки у відповідь, не питиме з тобою чаю вранці перед парами. Більше нічого… Тільки пам’ять… То, скажіть, хіба в цьому сенс життя???

ближнього свого, як про самого себе? Чи, може, частіше хочеться тому ближньому спересердя зацідити в писок або просто накричати на нього? Коли Ви востаннє на-соло-джу-ва-ли-ся моментом замість того, щоб гнатися за часом і життям зі своїми зустрічами, органайзерами, діловими переговорами, контрактами, кар’єрами і т. д., і т. п.? Чому в мене стільки запитань? Чому в кожному тисячолітті існують тисячі мудрих людей, які знову і знову нагадують прописні істини на тему справжніх цінностей життя, і лише одиниці дотримуються тих істин? Що мала на увазі Лариса Денисенко, висловлюючись так: «Коли ви зараз посміхаєтесь до мене, ви ніби зовсім інша людина, яку ніщо не гризе. Наче Вас не стискає час, наче у Вас є можливість подивитися на зорі», або Оксана Забужко, коли казала: «Не так уже й багато мені стрічалося людей, котрі мають мужність жити своє власне життя. Своє – а не те, яке попід руку трапилося»? І нарешті моє фінальне (на сьогодні) питання: «Коли почнемо жити»?! Тетяна Сасюк

R.I.P.

«Вона йшла по життю посміхаючись, а пішла із життя не прощаючись…» Оксана Вознюк

Кажуть, що першими Господь забирає до себе найкращих… 7 грудня минула скорботна річниця з того дня, коли відійшла у вічність чудова дівчина і талановита людина Марія Маліновська. Маші було лише 17 років, коли раптова смерть забрала її з земного життя. Незадовго перед цим Марійка писала:«Чи заважає смерть жити?»… Нас ніколи не покидає та людина, яка залишається в пам’яті. У наших спогадах вона буде жити вічно. Машенько, ми тебе пам’ятаємо, любимо і сумуємо за тобою. 27 Ж група

11


12

Знайди 10 святкових слів

Гороскоп Овен

Як і листопад, грудень принесе Овнам масу нових вражень і зустрічей. Ділове життя буде дуже насиченим, проте це не означає, що про відпочинок слід геть забути. Навпаки, грудень жодним чином не суперечить проведенню культурних заходів. Похід у кіно чи театр стане відмінною нагодою приємно провести час із колегами та друзями в неофіційній обстановці. Відривайтесь на повну, але в межах розумного, щоб потім не довелось червоніти.

Телець

Ірина Сасовська

У Тельців грудень виявиться радісним і сповненим любові. Проте забувати про роботу не варто. Якщо Тельці не полінуються і попрацюють на славу, на них чекають вельми приємні сюрпризи у вигляді премії, похвал начальства або ж просто хорошої оцінки. Можливість відпочити з’явиться в другій половині місяця. В кінці грудня в університеті буде особливо цікаво. Якщо ж ви гарно підготуєтесь до сесії, то ніяких хвилювань не передбачається.

Близнюки

Близнюкам особливо рекомендується в грудні уникати надмірних фізичних навантажень. Краще попрацювати мізками, адже не за горами сесія та кінець року. А в Новий рік треба іти з хорошим настроєм. Він Близнюкам гарантований, якщо вони серйозно працюватимуть над своїм інтелектуальним рівнем. Проте не зациклюйтесь тільки на навчанні, приділяйте увагу своїм близьким, бо від когось із них на Вас чекає сюрприз.

Рак

Спокійне і зазвичай розмірене життя Раків у грудні може піддатися серйозному випробуванню у вигляді бурхливого розвитку романтичних відносин. Їм буде непросто зосередитися на професійній діяльності. Однак, тільки зосередившись на роботі та навчанні, Раки зможуть уникнути серйозних фінансових проблем. Не дозвольте вашій половинці задурити вам голову.

Вітаємо!

Лев

Сосинця Михайла, студента 17-Ж групи, Із перемогою у конкурсі

“МІСТЕР ВНУ”

Левам цього місяця доведеться трішки посидіти над підручниками та віддати багато сил професійній діяльності. Проте не слід засмучуватися, вдома Левів буде чекати любов і тепло близьких. На любовному фронті все залишиться без змін. Але якщо ви докладете зусиль, то кохана людина буде задоволена вами. Не полишайте все на самоплив, беріть ініціативу у свої руки.

Діва

Для Дів грудень - місяць повної гармонії між професійною діяльністю і особистим життям. Зірки прихильні до цього знака, а тому Діви можуть використовувати

свой вплив на інших людей, отримуючи від цього задоволення. Надто активізується любовна сфера, не виключена поява закоханості, ймовірна трансформація почуттів у вже існуючих відносинах. Буде багато романтичних побачень і любовних пригод. Стосунки можуть стати більш глибокими і жагучими.

Терези

У Терезів особисте і професійне життя сприятимуть відмінному настрою. Вас чекають нові почуття, нові відкриття та незабутні враження. Протягом усього місяця Терези будуть оточені дружнім ставленням і загальною увагою. Місяць буде вдалим фінансово. Ваші доходи зараз можуть помітно зрости, а будь-які витрати і покупки стануть більш вдалими і приємними.

Скорпіон

Протягом першого місяця зими вам буде простіше, ніж зазвичай, виявляти свою чарівність. Зараз ви станете більш привабливими для протилежної статі. Чоловіки відчують це у збільшенні уваги з боку представниць прекрасної статі, а жінкам і дівчатам, народженим під знаком Скорпіона, протягом цього місяця будуть частіше говорити компліменти.

Стрілець

Розташування планет у грудні виявиться сприятливим для відпочинку і релаксації. Зараз наодинці з собою ви можете відчувати трохи більше гармонії, ніж в оточенні інших людей. Не виключено, що в грудні у вас з’явиться платонічна прив’язаність, таємна любов. Не бійтеся відкрити свої почуття.

Козеріг

У Козерога в грудні на любовному фронті все залишиться без змін, а тому можна приділити час роботі й навчанню, які встигли закинути. У цьому місяці Вам вдасться самореалізуватися краще, ніж будь-коли раніше.

Водолій

У грудні на Вас чекають прекрасні моменти в особистих відносинах, тут вашій популярності можна позаздрити. Намагайтеся в цьому місяці не витрачати багато грошей, вас оточують спокуси!

Риби

Для Риб у грудні найголовніше встигати за всіма подіями, настільки насиченим виявиться цей місяць. Краще спланувати всі особисті і робочі справи завчасно, у іншому випадку – завал просто неминучий. Розташування планет в грудні говорить про те, що ваші плани можуть змінитися. Ви станете мислити більш глобально. Цей період також сприятливий для навчання, отримання нових знань і життєвого досвіду.

Ольга Стронк

Автори проекту: Світлана Кравченко та студенти спеціальності “Журналістика” ВНУ імені Лесі Українки

Редакція

Головний редактор: Заступник головного редактора: Художній редактор: Редактор: Комп’ютерна верстка: Коректори:

Романюк Альона Сасовська Ірина Печенюк Мар’яна Довгопол Катерина Шулик Роман Сасюк Тетяна, Бубало Тетяна, Мацута Ігор

Редакція не завжди поділяє погляди авторів і залишає за собою право літературного редагування та скорочення публікацій. Передрук заборонено. При використанні мате��іалів газети “Об’єктив” посилання обов’язкове.

Астролог-кореспондент: Стронк Ольга Кореспонденти: Свереда Тетяна, Ткачук Катерина, Онопрійчук Анастасія, Мартинюк Аліна, Ткаченко Євгенія, Вознюк Оксана

Адреса редакції

вул. Винниченка 30а, корпус ВНУ № 8, ауд. № 41. E-mail: objectuv@ukr.net


Об'єктив